На підставі історико-функціонального аналізу процесу використання досягнень науково-технічного прогресу юридичною наукою та практикою відзначається, що не зважаючи на прозорливість задекларованих науковцями думок, наукових положень та напрямів, інформатика так і залишається наукою про інформаційно-обчислювальні системи і процеси, тобто сферою розробки та впровадження інформаційно-телекомунікаційних систем та технологій. Правова інформатика сьогодні посідає чільне місце серед низки прикладних наукових знань технічного характеру, які вирішують завдання, пов'язані суто з автоматизацією правничої сфери - збором, реєстрацією, зберіганням, обробкою та використанням соціально-правового інформаційного ресурсу.

У підрозділі 3.2. "Сучасні тенденції розвитку науки: диференціація та інтеграція наукових інституцій" наголошується, що диференціація (процес розподілу наукових знань на ряд спеціалізованих розділів знань) та інтеграція науки (синтез наукових досліджень на основі їхнього взаємозв'язку, взаємопроникнення і взаємодії їхніх методів, ідей, теорій) перебувають у діалектичній єдності, у єдності й боротьбі протилежностей - роз'єднання та об'єднання. Ці протилежності взаємно обумовлюють один одного.

Формально диференціація, яка означає специфікацію та індивідуалізацію науки із своїми поняттями, засобами та мовою, є шляхом до відособлення наукової галузі, до міжнаукового розмежування. Так воно і є за превалювання тенденцій до розподілу, за умов розриву міжнаукових зв'язків, відірваності понятійної та аксіоматичної бази науки від інших наукових систем. Але взагалі це не так: диференціація здійснюється через інтеграцію, сама несе в собі елементи інтеграції і є необхідною умовою розвитку науки.

Виділяється дві фази єдиного безперервного процесу розвитку науки. Перша фаза характеризується як диференціація науки на базі елементів міжнаукової інтеграції та прояв тенденцій до міжнаукової взаємодії. Друга фаза - це інтеграція диференційованих наук на основі їх системного та міжсистемного об'єднання. Причому, у результаті цих процесів розвитку наука залишається єдиним утворенням, але перебуває на якісно іншому рівні - є вже не жорстко централізованою, а системно-автономною. Кожний з наукових напрямків зберігає або здобуває свою власну значимість і самостійність, уніфіковану аксіоматику, свою термінологію та систему понять, однак при цьому збільшується множина взаємозв'язків, які повинні підпорядковуватися загальним принципам наукового дослідження.

Для інтеграції множини наукових напрямів в єдине системне утворення необхідна спільна «наукова платформа», якою є інформація (інформаційні ресурси). І не випадково, що саме в цей час, коли диференціація науки майже досягла свого апогею, виникла інформаціологія, яка є підсумком першої фази розвитку науки та уособленням другої.

Тому підрозділ 3.3. "Поняття і зміст інформаціологізму" присвячений огляду основних положень науки «інформаціологія», за визначенням академіка І.Й. Юзвішина - "генералізаційної науки про усі інформаційні процеси і явища мікро- і макросвіту природи та суспільства, яка народилася на стику фізики, хімії, математики, біології, астрономії, геології, космології, історії, технічних, суспільних і гуманітарних наук".

Декларується інформаціологічна сутність процесу пізнання та людської діяльності, надається визначення предмету та мови інформаціології, зміст методології наукового напряму та інформаціологічного підходу, а також визначається перелік фундаментальних напрямків досліджень в межах основ інформаціології.

Розділ 4 "Основи теорії інформаціології права" є узагальнюючою частиною дослідження, в якій розглядаються основи нової теорії юридичного циклу - "правничої інформаціології", як результату диференціації інформаціології та подальшої інтеграції інформаційно-правових досліджень.

У підрозділі 4.1. "Структура інформаціології права. Її місце і роль в системі наукових знань" наголошується на тому, що виникнення правничої інформаціології обумовлено переходом суспільства на новий ступень розвитку і виникненням відповідних соціально-правових відносин - інформаційних, що потребує певної рефлексії від правничої науки та практики.

Вихідним пунктом, основою правничої інформаціології є гіпотеза, згідно з якою сучасні суспільно-правові відносини мають інформаційно-комунікативний характер, а будь-які відносини, у тому числі й інформаційні, здійснювалися, здійснюються та будуть здійснюватися як комунікація. Тому основним об'єктом уваги правничої інформаціології є інформаційно-комунікативні зв'язки правничої практики та соціального управління.

Пропонується визначити правничу інформаціологію як міжгалузевий напрям наукових знань про інформаційно-комунікативні процеси та соціально-правові відносини, які виникають при цьому, роль та місце правової науки, практики та соціального управління в інформатизації суспільства, інноваційні зміни у правових процесах, предметах та явищах, удосконалення засобів і методів адміністративної та правничої практики шляхом упровадження інформаційних технологій та ресурсів.

Основою правничої інформаціології є процес правової інформаціологізації, як-от: перехід від приватних, локальних і досить суперечливих процесів інформаційно-логічної юридичної діяльності до науково обґрунтованої інформаціологічної системи пізнання права на єдиній інформаціологічно-предметній основі, узагальненій інформаціологічно-правової методології, від розрізненої множини правових наукових систем до інтегрованої наукової системи.

Основою правничої інформаціології є досягнення в галузі теорії управління соціальними системами та правової інформатики. Окремою складовою правничої інформаціології є інформаційне право.

Велике значення має використання правничою інформаціологією досягнень загальної теорії права і, насамперед, такі її положення, що стосуються загальних принципів протікання інформаційних процесів, критеріїв правової інформованості, співвідношення інформованості громадян та рівня їх правових знань.

Для реалізації ідей інформаціології в соціальному управлінні, юридичній практиці та правовій науці мають бути використані три напрями. Перший з них - це розробка загальних методологічних, правових, управлінських (організаційних) та інформаціологічних аспектів застосування соціально-правових інформаційних ресурсів у практичній правничій діяльності та правовій науці. Коло таких проблем створює загальну частину правничої інформаціології та її основи.

Другий - розробка специфічних, конкретних методик застосування сучасних ідей, засобів і методів інформаціології права з урахуванням потреб відповідних правових наук, юридичної практики та соціального управління. Результатом таких досліджень має стати формування конкретних розділів (елементів) правничої інформаціології - криміналістичної, кримінологічної інформаціології тощо.

Третій напрям ? дослідження правничої інформаціології є специфічним, тому що вивчає проблеми, пов'язані із формуванням інформаційного права - комплексного інституту права. Саме правнича інформаціологія повинна зіграти свою роль в процесі систематизації інформаційного законодавства, формування мови інформаційного права, розвитку правових засобів та методів регулювання "віртуальної" складової інформаційних відносин і т. ін.

За походженням та з урахуванням завдань, що розв'язуються, правнича інформаціологія належить до сфери юридичних наук. Поряд із цим, не можна не враховувати, що засоби і методи цієї науки відрізняються від засобів і методів традиційних юридичних наук. В їх основі ? методи, які використовуються для оптимізації та підвищення рівня ефективності інформаційних явищ та процесів, які полягають в основі правової реальності.

Інтегральною практичною функцією правничої інформаціології виступає теоретичне обґрунтування і соціальний моніторинг інформатизації окремої підсистеми суспільства - організаційно-правової сфери людської діяльності. Цю функцію правнича інформаціологія виконує спільно з теорією соціального управління, правом та іншими суспільними науками.

Окремі завдання правничої інформаціології можуть бути сформульовані у такий спосіб: розробка теоретичних і практичних основ побудови і використання інформаційно-телекомунікаційних систем у правничій сфері, створення центрів соціально-правової інформації; опрацювання наукових основ упровадження в правничу практику інформаційних технологій; створення інформаційних технологій навчання (у тому числі дистанційного), розробка теоретичних і методичних проблем інформаціологічної підготовки і перепідготовки управлінських кадрів та юристів, формування молодих фахівців за новою юридичною спеціальністю - "правнича інформаціологія".

У структурі правничої інформаціології пропонується розглядати чотири напрями досліджень. Перший - розробка загальних методологічних, правових, управлінських та інформаціологічних аспектів застосування соціально-правових інформаційних ресурсів у практичній правничій діяльності та правовій науці (загальна частина, основи правничої інформаціології).

У рамках другого напряму розглядаються проблеми наукової організації праці органів державної влади ? прокуратури, внутрішніх справ, судів, експертних установ, інших юридичних служб у трьох аспектах: упровадження інформаціологічних технологій для оптимізації вирішення покладених на них завдань; дослідження проблем застосування інформаціологічних технологій з метою організації централізованого обліку нормативних актів; удосконалення інформаційного забезпечення, аналізу та оцінки інформаційних ресурсів (інформаційний менеджмент).

Третій напрям досліджень правничої інформаціології здійснюється з метою вивчення проблем, пов'язаних із формуванням комплексного інституту права: інформаційного права. Саме правнича інформаціологія, на думку автора, здатна відіграти провідну роль у процесі реформування інформаційного законодавства України, формування мови інформаційного права, розвитку правових засобів та методів регулювання "віртуальної" складової інформаційних відносин і т. ін.

Особливою групою у ряді проблем правничої інформаціології є дослідження, пов'язані з питаннями застосування інформаціологічних ресурсів при підготовці юридичних кадрів - упровадження інформаційних технологій у навчальний процес юридичних вузів, як технічних засобів навчання, процес оперативної перевірки отриманих знань. У межах цього напряму, пропонується введення у систему викладання навчальних курсів, пов'язаних з використанням інформаційних технологій у практиці юристів, а також вивчення інформаційного права, навчальний курс "Основи правничої інформаціології".

У підрозділі 4.2. "Предметна область правничої інформаціології" наголошується, що правнича інформаціологія розглядає процес інформатизації як у частині формування функціональних підсистем, так і в плані розвитку соціально-інформаційних технологій - упровадження і використання інформаційних технологій у сфері юридичної практики та соціального управління - правової інформатизації (рівень прикладної правничої інформаціології).

На підставі аналізу феноменологічної соціології (П. Бергер, Т. Лукман) та феноменологічної герменевтики (П. Рігер), в аспекті існуючих в людському бутті феноменів права та інформації, введено поняття "інформаційно-правова реальність", яка розглядається як об'єкт правничої інформаціології, і визначається як сукупність наявних правових відомостей та даних (соціально-правових інформаційних ресурсів), інформаційно-правових предметів, процесів, відносин, явищ та технологій, соціально-організаційних (функціональних) структур, а також одна з найважливіших складових правової реальності.

Предметом правничої інформаціології, як нової теорії юридичного циклу, виступає соціально-правовий інформаційний ресурс - його сутність, закони функціонування, механізми взаємодії з іншими ресурсами суспільства і впливу на сферу соціального управління, а також нормативно-правового регулювання.

Функціональні системи у сфері юриспруденції та соціального управління розуміється як вторинний предмет правничої інформаціології. Наголошується, що правнича інформаціологія, як напрям наукових знань, належить до класу синтетичних, суміжних, спеціальних галузей знання, а її основна функція полягає в дослідженні проблем взаємозв'язку та взаємовпливу процесів інформатизації, соціального управління, юридичної практики і правової науки.

У підрозділі 4.3. «Основні поняття та категорії правничої інформаціології» робиться акцент на те, що розгляд предмета правничої інформаціології буде, по суті, беззмістовним, якщо не проаналізувати категорії науки, які є основою і формують її зміст, основні поняття, визначення та термінологію. Якщо йдеться про нову галузь знань, то ці категорії мають бути новими, не дослідженими раніше і специфічними. Особливо важким є завдання створення системи понять і аксіом правничої інформаціології через те, що вона є інтегративною дисципліною - мета наукою.

Уся система понять правничої інформаціології поділяється на три категорії: поняття, що запозичені з інших наук та використовуються на рівні мета наукових; оригінальні (базові) поняття і аксіоми; поняття нижчих ієрархічних рівнів - субпоняття, покликаних розкривати зміст кожного з основних понять.

Аналізуючи погляди та концепції дослідників на категорію "інформація", та суміжні з нею поняття (повідомлення, відомості, дані та знання), базуючись на підході, що трактує інформацію як засіб "зняття невизначеності" (ентропію) тієї чи іншої події, того чи іншого об'єкта пізнання, автор відносить себе до прихильників праксеологічного підходу до визначення категорії "інформація", і стверджує, що інформація перетворюється на знання внаслідок свідомого аналітико-синтетичного її опрацювання людиною. У ситуації, що склалася, при розумінні інформації як наукової та правової категорії, слід апелювати і до думки, згідно з якою при визначенні, формулюванні змісту та сутності понять слід не сперечатися, а домовлятися.

У підрозділі розглянуто зміст та сутність таких категорії правничої інформаціології, як соціально-правовий інформаційний ресурс (предмет правничої інформаціології), правова ентропія, інформаціологічно-правовий менеджмент та корисна інформаційно-правова робота (ККД).

У підрозділі 4.4. "Методологія інформаціології права" увагу акцентовано на тому, що міждисциплінарний, соціотехнічний характер правничої інформаціології вимагає поєднання технічного (технологічного), філософського, психологічного, педагогічного, етичного, естетичного, культурологічного і правового аспектів аналізу проблем, що розглядаються. Це виникає необхідність розв'язання найскладнішого завдання - розробки її методології, поєднання гуманітарного знання не тільки з природознавством, в основі якої лежать три фундаментальні та взаємодоповнюючі один одного підходи до наукового пізнання - системний аналіз, інформаційний та синергетичний підходи.

Методологічною основою правничої інформаціології є й інші підходи, гіпотези та теорії. Вона запозичає методологію у кібернетики, використовує методологію моделювання, обчислювальний експеримент та ймовірнісно-статистичні методи аналізу.

Правнича інформаціологія може використовувати також загальнонауковий метод аналогій, що розглядається як інтелектуальна процедура, та зближує природничі і гуманітарні науки.

У підрозділі 4.5. "Сучасний стан та проблеми становлення термінологічно-понятійного апарату інформаційно-правових наук. Аксіоматика правничої інформаціології" визначається роллю і значенням досягнень правничої інформаціології у процесі удосконалення мови права, яка є основою будь-якої юридичної науки. Зазначається, що особливого значення аксіоматика набуває у процесі формування інформаційного права в цілому та інформаційного законодавства, зокрема.

На прикладі конкретних правових норм досліджено лінгвістичні основи правотворення, сучасний стан та проблеми становлення термінологічно-понятійного апарату інформаційно-правових наук. Зазначено, що існує тенденція до некоректного і безпідставного трактування окремих категорій, породжених процесами інформатизації. Головними недоліками термінологічної системи інформаційного законодавства України є синонімія, полісемія, вживання окремих слів і виразів не відповідно їх значення.

З погляду законодавчої техніки пропонується розробка окремої дефінітивної норми, "юридичного тезаурусу", як семіотичної основи для побудови нової, внутрішньо несуперечливої системи взаємозалежних дефініцій в інформаційному законодавстві

У Висновках сформульовані найбільш важливі результати дослідження, отримані внаслідок вирішення загальної наукової проблеми, суть якої полягає в сутності процесу інформатизації, як об'єктивно існуючого соціального явища, яке суттєво впливає на усі сфери суспільної діяльності, зумовлюючи виникнення нового етапу розвитку суспільства - інформаційного суспільства, одним з найважливіших чинників системи суспільних відносин, та, у свою чергу, потребує формування науково-практичної системи управління та правового регулювання сфери інформаційної діяльності.

Одними з прикметних ознак соціального та науково-технічного прогресу сьогодні є зростання значимості інформаційної діяльності, формування відповідних суспільних відносин (інформаційних), перехід від індустріального до інформаційного суспільства, від енергетичних технологій до інформаційних.

Проблеми забезпечення інформатизації, прийнято поділяти на технічні (точніше, технологічні), організаційні (управлінські) та правові. Якщо комплекс питань технологічного забезпечення, з урахуванням сучасних темпів науково-технічного прогресу та розвитку інформаційних технологій, вирішується відносно успішно, то проблеми управління процесами інформатизації, організаційного, правового та наукового їх забезпечення потребують ретельного вивчення, подальшого науковообґрунтованого удосконалення з урахуванням світового досвіду, специфіки інфраструктур, що історично склалися, національного законодавства.

Процес інформатизації умовно поділяється на етапи, які характеризуються такими категоріями понять, як "електронізація", "комп'ютеризація", "медіатизація" та "інтелектуалізація". Основною метою інформатизації є побудова інтелектуального суспільства, основою якого стануть знання та свідома діяльність людини - людини як особистості, суб'єкта, члена суспільства. Основними функціями соціальної діяльності в процесі інформатизації є управління і контроль, спілкування, пам'ять, удосконалення матеріального виробництва, пізнання (когнітивна функція).

У процесі інформатизації особливого статусу набуває роль держави, основною функцією якої є зміна пріоритетів суспільно-політичного та соціально-економічного розвитку за індустріальним сценарієм на постіндустріальний, за умови оцінки поточних реалій розвитку та внутрішніх ресурсів, що у свою чергу, обумовлює необхідність виділення і фіксації в державному управлінні напряму (інституту) - державне управління у сфері суспільних інформаційних відносин.

В умовах становлення і розвитку процесів інформатизації країни, формування національних інформаційних структур, ресурсів та ринку, створення надійної системи національної інформаційної безпеки і т. ін., виникає категорія "державна інформаційна політика" як складова частина соціально-економічної політики держави, що визначає основні завдання, цілі, напрями, принципи, форми і методи діяльності держави в інформаційній сфері.

Успішна розробка і реалізація державної інформаційної політики можливі лише на основі діалогу, розвитку і гармонізації партнерства між державним і усіма іншими суспільними секторами, їх зовнішніми та внутрішніми пріоритетами, історичними традиціями, стратегічним баченням тощо. Для реалізації зазначених функцій та умов необхідно законодавче закріплення державного управління сферою інформаційної діяльності та регулювання відповідних відносин - розробка та прийняття Концепції національної інформаційної політики.

На підставі вивчення існуючих у світі методик кількісної та якісної оцінки стану розвитку інформаційного суспільства, комплексного аналізу та наявних показників - індикаторів стану інформатизації, можна констатувати, що цілісної моделі інформаційного суспільства в Україні не існує. У державній політиці немає позицій відносно побудови власної економіки знань, індустрії та ринку інформаційних технологій, тоді як наявний інтелектуальний потенціал країни належним чином не використовується. Економічна і політична кризи, які спостерігаються останнім часом, гальмують поступ нашої країни до рівня інформаційної держави. Саме це обумовило визначення низки чинників, які є штучними перешкодами на шляху інформатизації, та вжиття організаційних заходів, як-от: розумне скорочення суб'єктів державного управління сферою інформатизації в межах адміністративної реформи країни.

Серед чинників негативного впливу на процес інформатизації українського суспільства можна виділити недосконалу (неповну і застарілу) нормативно-правову базу. Через об'єктивні і суб'єктивні причини сучасне інформаційне законодавство України на часі не має легальної чіткої, ієрархічної єдності, законотворча діяльність має ряд проблем та недоліків. Це є головним аргументом для вибору юридичної доктрини легальної систематизації законодавства на рівні кодифікації, яка є характерною для тих галузей законодавства, у яких кількість правових норм досягло критичної маси.

Основні завдання реформування інформаційного законодавства України полягають у визначенні консенсусу в суспільних відносинах, узгодженості розуміння та застосування юридичних норм, правомірної поведінки учасників інформаційних відносин; забезпеченні інформаційного суверенітету, незалежності в міжнародних відносинах, інформаційної безпеки громадян, їх об'єднань, суспільства та держави як складових національної безпеки; визначенні правомірної поведінки учасників інформаційних відносин; захисті інформації від витоку, несанкціонованого доступу, знищення, підробки, модифікації, перекручення. Основними функціями реформування інформаційного законодавства України є такі: регулятивна - визначення зобов'язань, прав та обов'язків суб'єктів, регулювання суспільних інформаційних відносин; нормативна - визначення норм, правил поведінки суб'єктів інформаційних відносин; охоронна - визначення гарантій та меж правомірної поведінки, форм і умов, за яких дії утворюють правопорушення, а також відповідальності за них, адекватно до норм цивільного, адміністративного, трудового, кримінального законодавства; інтегративна - системне об'єднання комплексу певних юридичних норм, що регулюють інформаційні відносини; об'єднання головних традиційних галузей права (конституційного, цивільного, адміністративного, трудового і кримінального) у галузі застосування їх методів і принципів правового регулювання, а також захисту у сфері інформаційних відносин; комунікативна - зазначення в окремих статтях посилань на наявні законодавчі акти, створення підсистем різних міжгалузевих інститутів права, у яких інформація виступає як форма вираження правовідносин.

Дослідження методологічних проблем становлення інформаційного права доводить, що головною з них є невизначеність її статусу. На підставі аналізу основних принципів (способів) організації предмета галузі права, які знаходять прояв у їх розподілу на основні і комплексні, інформаційне право визначається як сукупність доктринальних положень юридичної науки та правових норм, що утворюють самостійний масив національного законодавства, норм міжнародного права, а також правову свідомість суб'єктів права в галузі інформаційної діяльності і відносин, пов'язаних з інформаційними ресурсами, функціонуванням інформаційно-телекомунікаційних систем, створенням та застосуванням інформаційних технологій, спрямованих на забезпечення безпечного задоволення інформаційних потреб громадян, їхніх організацій, держави та суспільства в цілому, забезпечення адекватної реакції правової системи країни на порушення встановлених законодавством норм в галузі інформатизації.

Теоретико-методологічні підходи інформаційного права сьогодні перебувають у стадії розвитку та поєднують методологічні засади права, інформатики, тектології (теорії організації соціальних систем) та інших гуманітарних і природознавчих наук.

Право існує у вигляді великих, складних, ієрархічних багатопорядкових підсистем - гіперсистем права, що формуються з галузевих інститутів права. Ця категорія вводиться в теорію права на засадах юридичної концепції існування і формування правових субінститутів - автономних міжгалузевих комплексних інститутів права, щодо яких галузеві інститути є агрегуючими підсистемами. За цією концепцією сьогодні формується система законодавства України, в якому набувають втілення суспільні інформаційні відносини. Відповідно до теорії цивілізаційного підходу визначаються адаптовані положення системного підходу, зокрема, такі постулати: стадійність (визначення меж стадій чи то за хронологічним, чи то за територіальним або іншими множинними чинниками), полілінійність та унікальність розвитку людства (чинники, що характеризують особливість, відмінність). Пропонується впровадження методів соціальної синергетики - найбільш інтегрального сьогодні напряму міждисциплінарних досліджень та методології вивчення соціального буття, який використовує нелінійне мислення для виявлення загальних закономірностей і тенденцій на основі самоорганізації соціальних систем, пояснює становлення нових структур у відкритих соціальних системах на засадах пошуку співвідношення потреб та інтересів різних суб'єктів соціальних відносин.

Повсюдне впровадження інформаційних технологій призвело до формування глобального міждержавного інформаційного - віртуального простору. "Віртуалізація" правовідносин приводить до того, що виникає нова риса - вони стають позадержавними. Відбувається це, перш за все, завдяки впровадженню глобальної інформаційно-телекомунікаційної системи Internet - нового правового середовища, яке переломлює уявлення про дію правових норм у просторі та ліквідує державні кордони, заставляючи розглядати поведінку осіб, які оперують в ній у площині міжнародного приватного права. Відповідно правовідносини, що виникають - віртуальні правовідносини, необхідно регулювати не тільки і не стільки на державному, скільки на наддержавному, наднаціональному рівні. Ситуація, яка створюється потребує розробки нових, специфічних методів і механізмів правового регулювання - "технолого-правових". Це потребує сумісних, комплексних досліджень в межах як правової науки, так й природознавчих наукових знань, розробки нових та впровадження існуючих спеціалізованих інформаційних технологій, які здатні реалізувати вимоги правових норм та механізм їх реалізації.

Прямування людства до єдиного інформаційного суспільства, ефективне проведення пов'язаних з інформатизацією еволюційних процесів, потребують також якісної трансформації юридичної науки і практики, удосконалення засобів та методів науково-інституційного забезпечення процесу інформатизації країни.

Перед сучасною юриспруденцією постають глобальне, двоєдине завдання, що полягають, по-перше, у створенні ефективної системи національного законодавства в сфері суспільних інформаційних відносин, по-друге - в проведенні правової інформатизації, як сукупності організаційних, соціально-економічних і науково-технічного процесів забезпечення потреб державних органів, юридичної та управлінської практики та фізичних осіб відомостями на базі інформаційно-телекомунікаційних систем, які здійснюють формування, накопичення, обробку, організацію і надання користувачеві масивів соціально-правових інформаційних ресурсів з метою сприяння вдосконалюванню правової системи держави і світового правопорядку. Основною метою правової інформатизації є формування єдиного інформаційно-правового простору держави та суспільства для створення оптимальної системи доведення до відома усіх шарів населення змісту правових норм, і таким чином, найбільш повного задоволення потреб у правових знаннях, забезпечення ефективної управлінської, правозастосовної та правотворчої діяльності, формування правосвідомості, правової культури, з подальшою інтеграцію зазначених інформаційних ресурсів у світовий інформаційний простір. Підціллю правової інформатизації стає зміна системних властивостей правової сфери з метою підвищення її сприйнятливості до інновацій, надання можливості активного та цілеспрямованого використання світових інформаційно-правових потоків та ресурсів, нових можливостей впливати на правотворчу, правоохоронну, правозастосовну діяльність, інформаційну дію права, наукові дослідження в правовій сфері, а із ними - на правову систему, державний механізм у цілому.

В юридичній науці сформувалися дві, різні за своїми основами, галузі наукових знань - інформаційне право та правова інформатика. Інформаційне право сучасна наукова думка розглядає як суто юридичний напрям, міжгалузевий субінститут права. Правова інформатика сприймається як галузь природознавства, технічна наука основу якої складає інформатика. Зроблений аналіз процесу правової інформатизації, інтеграції "інформаційних наук" в юриспруденцію, еволюції інформатики дозволяє зробити висновок про те, що інформатика так і залишається, за визначенням, наукою про інформаційно-обчислювальні системи і процеси, тобто, дослідженнями у сфері розробки та впровадження інформаційно-телекомунікаційних технологій. Правова інформатика сьогодні посідає чільне місце у низці наукових досліджень, які вирішують завдання, пов'язані з автоматизацією юридичної діяльності, як прикладна галузь знань, що вивчає проблеми збору, реєстрації, зберігання, сприйняття, обробки й використання соціально-правового інформаційного ресурсу.

Виникає необхідність формування інноваційного наукового напряму в юридичній науці - правничої інформаціології, основою якої є інформаціологізм - наукова теорія, яка з'явилася в останні роки XX ст.

Словосполучення "правнича інформаціологія" вперше застосована у цій праці. В основі правничої та управлінської практики, відповідно до концептуальних поглядів інформаціології, лежить штучна інформація як інформаційно-інтелектуальна, інформаційно-логічна модель природної інформації, продукт інформаційно-логічних процесів, тобто знання. Тому правнича інформаціологія ? це "право+інформація+логіка", сфера додатка логіки, логічного мислення, логічних засобів (методологій, технологій) до правових предметів, процесів, явищ та знань - правової реальності.

Вихідним пунктом правничої інформаціології є гіпотеза про те, що сучасні суспільно-правові відносини мають інформаційно-комунікативний характер, а будь-які відносини, у тому числі й інформаційні, здійснювалися, здійснюються та будуть здійснюватися як комунікація. Тому основним об'єктом уваги правничої інформаціології є інформаційно-комунікативні зв'язки в юридичній діяльності та соціальному управлінні - інформаційно-правова реальність.

Один з головних моментів у розумінні правничої інформаціології, значення її основних категорій і практичної важливості полягає в тому, що ця наука відкриває ресурси перспективного соціально-правового розвитку, складної, якісно досконалішої організації соціального управління і юридичної практики.

Основне призначення правничої інформаціології - це, по-перше, інтегроване об'єднання всіх правових процесів, предметів і явищ, та результатів наукового дослідження в рамках однієї міждисциплінарної наукової системи на базі міжсистемного взаємозв'язку та міжнаукової взаємодії; по-друге, опис об'єктів дослідження і їхнього предметного представлення у вигляді різних типів і форм інформаційних ресурсів та процесів; по-третє, розробка універсальної методології та засобів дослідження, мови дослідження і міжнаукових відносин; по-четверте, дослідження соціально-правових систем, об'єктів і явищ на новому, якісно високому науковому рівні, на основі загальних універсальних законів інформаціології.

Інформаціологічна теорія права в запропонованому дослідженні робить лише перші кроки як напрям наукових досліджень не тільки в межах вітчизняної науки, а й наукових знань XXI століття. На початковій стадії розвитку можна говорити лише про основи правничої інформаціології, як засіб і платформу для подальших досліджень, які сьогодні мають тенденції до зростання з їх диференціацією, інтеграцією, становленням та розвитком.

Основи правничої інформаціології є реалізацією ідей вчених-юристів відносно інтеграції наукових знань про інформаційні процеси в юридичній науці, практиці та соціальному управлінні, визначення їх місця у процесі інформатизації.

Вивчення сучасної парадигми розуміння "інформації", як ключового, системоутворюючого поняття правничої інформаціології, дозволило зробити висновок, що інформація постає, так би мовити, своєрідною проблемою "філософського каменя". Її визначення можна формулювати лише у межах конкретної галузі наукових знань чи суспільної діяльності, у яких ведеться дослідження. Розуміння цієї філософської категорії залежить від багатьох чинників предметної галузі суспільних відносин, організації управління соціальними системи, характеру завдань, для яких воно вводиться, та інших критеріїв.

Основою нового соціально-правового мислення (розумних дій з раціоналізації правової діяльності та соціального управління) у процесі формування інформаційного суспільства, стає категорія соціально-правового інформаційного ресурсу (СПІР) - предмета вивчення правничої інформаціології. Необхідно відрізняти нові (корисні) правові зведення і дані від неінформативних, тобто другорядних, а точніше шкідливих. Технологічно важливим стає поняття дезінформації (помилкові зведення), оскільки дезінформація відіграє деструктивну роль у цілеспрямованих правових системах. Важливо також нове, системне бачення, при якому такі атрибути соціального життя, як облік, звітність, плани, нормативи, стандарти, інші документи, виступають як окремі складові цілісної системи, елементи єдиного й інформативно-нерозривного процесу, розглядалися в змістовному аспекті. Усе це конкретно-технологічні поняття єдиної "паперової" інформатики, пов'язані з передачею і прийомом повідомлень. Для правничої інформаціології стають важливими поняття "інформаційна ємність документів", "шум", "надмірність", "ентропія" узяті з кібернетики і теорії інформації.

Пропонується розробка семіотичної основи для побудови нової, внутрішньо несуперечливої системи взаємозалежних дефініцій, необхідної для створення так званого "юридичного тезаурусу".

Зроблений у дослідженні аналіз реального стану та перспектив розвитку комплексного - організаційного, правового та науково-інституційного забезпечення процесу інформатизації дозволив дійти головного висновку, що розвиток правової науки і практики у процесі інформатизації країни залежить від рівня інноваційних - інформаційно-логічних досліджень організаційно-правових проблем побудови інформаційного суспільства та реалізації їх результатів.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Бєляков К. І. Інформатизація в Україні: проблеми організаційного, правового та наукового забезпечення: монографія / К. І. Бєляков. - К.: КВІЦ, 2008. - 576 с.

Рецензії: Голосніченко І. П. Інноваційне дослідження з актуальних проблем забезпечення процесу інформатизації України юридичною наукою та практикою // Право України. - 2008. - № 8. - С. 161-162;

Колпаков В. К., Кузьменко О. В. Забезпечення процесу інформатизації в України: комплексний підхід з погляду правової науки // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - К.: КНУВС, 2008. - № 3. - С. 211-213.

2. Беляков К. И. Управление и право в период информатизации: монография / Беляков К. И. - К.: КВІЦ, 2001, - 308 с.

3. Бєляков К. І. Інформація в праві: теорія і практика: монографія / Бєляков К. І. - К.: КВІЦ, 2006. - 118 с.

Статті у фахових виданнях з юридичних наук:

4. Бєляков К. І. Злочини з використанням інформаційних технологій / К. І. Бєляков // Бюлетень з обміну досвідом роботи. - К.: Вид-во МВС України, 2001. - № 131. - С. 24-26.

5. Бєляков К. І. Інформаційна політика МВС у період інформатизації суспільства / К. І. Бєляков // Бюлетень з обміну досвідом роботи. - К.: Вид-во МВС України, 2001. - № 135. - С. 22-25.

6. Бєляков К. І. Методологічні питання інформаційної підготовки сучасного фахівця / К. І. Бєляков // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х.: Вид-во ХНВС, 2002. - № 19. - С. 151-159.

7. Бєляков К. І. Реформування наукового та науково-організаційного забезпечення правоохоронної діяльності: концептуальні підходи / К. І. Бєляков // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. К.: НАВСУ, 2002. - № 5. - С. 244-249.

8. Бєляков К. І. Інформаційне право: теоретичні проблеми становлення / К. І. Бєляков // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. К.: НАВСУ, 2003. - № 5. - С. 196-205.

9. Бєляков К. І. Інформатизація організаційно-правової сфери суспільної діяльності / К. І. Бєляков // Право України. - К., 2004. - № 6. - С. 88-92.

10. Бєляков К. І. Організаційно-правові проблеми формування державної інформаційної політики України / К. І. Бєляков // Право України. - К., 2004. - № 10. - С. 16-19.

11. Бєляков К. І. Інформатизація: проблеми науково-методологічного та навчально-методичного забезпечення / К. І. Бєляков // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 25. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - С. 223-229.

12. Бєляков К. І. Державна інформаційна політика: теорія та практика / К. І. Бєляков // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 26. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2004. - С. 279-286.

13. Бєляков К. І. Питання визначення правопорушень, що вчинюються з використанням інформаційних технологій: аксіоматичний підхід / К. І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук. дослід. центр, 2004. - № 9. - С. 179-186.

14. Бєляков К. І. Оцінка правоохоронної діяльності: теорія і практика / К. І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук. дослід. центр, 2004. - № 10. - С. 106-111.

15. Бєляков К. І. «Інформаційна» аксіоматика у праві: проблеми формування / К. І. Бєляков // Науковий вісник Юридичної академії міністерства внутрішніх справ. - Дніпропетровськ: ЮАВС, 2004. - № 3 (17). - С. 263-271.

16. Бєляков К. І. Інформація з обмеженим доступом: проблеми законодавчого регулювання / К. І. Бєляков // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К.: НАВСУ, 2004. - № 6. - С. 267-277.

17. Бєляков К. І. Правова реальність і теорія систем / К. І. Бєляков // Вісник Національного університету внутрішніх справ. - Х.: Вид-во ХНУВС, 2004. - № 28. - С. 112-118.

18. Бєляков К. І. Правова інформація як складова правової реальності / К. І. Бєляков // Часопис Київського університету права. - К., 2005. - № 1. - С. 22-27.

19. Бєляков К. І. Проблеми становлення «інформаційної» термінології в національному законодавстві України / К. І. Бєляков // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 27. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2005. - С. 57-63.

20. Бєляков К. І. Обличчям до науки / К. І. Бєляков // Міліція України. - К., 2005. - № 8 (98). - С. 26-27.

Бєляков К. І. Обличчям до науки (продовження) / К. І. Бєляков // Міліція України. - К., 2005. - № 9 (99). - С. 24-25.

21. Бєляков К. І. До питання щодо Загальнодержавної програми "Електронна Україна" / К. І. Бєляков // Правова інформатика. - К.: НДЦ правової інформатики АПрН України, 2005. - № 3 (7). - С. 30-34.

22. Бєляков К. І. Антологія "інформаційних" наук в юриспруденції / К. І. Бєляков // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. Вип. 30. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2005. - С. 269-278.

23. Бєляков К. І. Антологія "інформаційних" наук в юриспруденції (продовження) / К. І. Бєляков // Держава і право: зб. наук. праць. Юридичні і політичні науки. - Вип. 31. - К.: Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України, 2006. - С. 119-124.

24. Бєляков К. І. Інформаційне право: аналіз термінологічно-понятійного апарату / К. І. Бєляков // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - К.: КНУВС, 2007. - № 3. - С. 67-79.

25. Бєляков К. І. Організаційно-правове забезпечення створення та функціонування інформаційно-телекомунікаційних систем у сфері протидії злочинності, забезпечення громадської та державної безпеки України: теорія і практика / К. І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук.-дослід. центр, 2007. - № 16. - С. 231-238.

25. Бєляков К. І. Знання про безпеку: проблеми визначення та методології / К. І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук. дослід. центр, 2008. - № 18. - С. 153-159.

26. Бєляков К. І. Модельна законотворчість: історія та сучасність / К. І. Бєляков // Науковий вісник Київського національного університету внутрішніх справ. - К.: КНУВС, 2008. - № 4. - С. 18-27.

Публікації, які додатково відбивають результати дисертації:

27. Бєляков К. І. Концептуальні підходи до інформатизації системи відомчої освіти / К. І. Бєляков, Ю. В. Попов // Бюлетень Республіканського навчально-методичного центру. - К.: УАВС, 1995. - С. 17-35.

28. Бєляков К. І. До питання інформаційної політики правоохоронних органів України в період інформатизації / К. І. Бєляков // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні: наук.-техн. зб. - К.: ЕКМО, 2001. - № 3. - С. 27-30.

29. Бєляков К. І. Про Проект Концепції стратегії реалізації державної політики щодо боротьби з кіберзлочинністю в Україні / К. І. Бєляков, В. О. Глушков, С. О. Орлов // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук.-дослід. центр, 2002. - № 5. - С. 99-105.

30. Бєляков К. І. Проблеми управління науковим забезпеченням правоохоронної діяльності на міжвідомчому рівні / К. І. Бєляков // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук.-дослід. центр, 2002. - № 6. - С. 111-122.

31. Бєляков К. І. Інформаційні засади інноваційного управління науковою діяльністю правоохоронних органів / К. І. Бєляков, С. О. Захарченко // Право і безпека. - Х.: Вид-во НУВС, 2002. - № 4. - С. 244-249.

32. Бєляков К. І. Інформаційні технології як чинник терористичного акту / К. І. Бєляков, В. С. Цимбалюк // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук.-дослід. центр, 2003. - № 8. - С. 90-97.

33. Бєляков К. І. Проблеми законодавчого регулювання у сфері користування інформацією з обмеженим доступом / К. І. Бєляков, Ю. П. Мірошник // Стратегічна панорама. - К., 2004. - № 3. - С. 171-177.

34. Бєляков К. І. Використання інформаційних технологій в діяльності підрозділів ОВС на транспорті / К. І. Бєляков, В. Д. Гавловський // Вісник Одеського інституту внутрішніх справ. - Одеса: Вид-во ОІВС, 2005. - № 3. - С. 10-13.

35. Бєляков К. І. Підготовка фахівців в сфері інформаційної безпеки: міжнародний досвід / К. І. Бєляков, В. Д. Гавловський // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук. дослідн. центр, 2005. - № 11. - С. 185-192.

36. Бєляков К. І. Підготовка фахівців в сфері інформаційної безпеки: стан в Україні / К. І. Бєляков, В. Д. Гавловський // Боротьба з організованою злочинністю і корупцією (теорія і практика). - К.: Міжвідомчий наук. дослід. центр, 2005. - № 12. - С. 170-181.

37. Бєляков К. І. Дифамація як категорія інформаційного права України / К. І. Бєляков, М. К. Бєляков // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ України. - К.: Вид-во НАВСУ, 2005. - № 6. - С. 274-284.

38. Бєляков К. І. Інформаційна безпека / К. І. Бєляков // Внутрішня безпека України та шляхи її забезпечення: наукове видання. - К.: Міжвідомчий наук. дослід. центр, 2005. - С. 26-32.

39. Беляков К. И. Средства защиты современных операционных систем и статистика атак на них / К. И. Беляков, В. В. Шорошев, И. Л. Близнюк, С. Н. Балина // Бизнес и безопасность. - К., 2006. - № 4 (54). - С. 120-122.

40. Бєляков К. І. Державне управління та правове регулювання інформаційної сфери (гл. 14) / К. І. Бєляков, Р. А. Калюжний, О. Г. Марущак // Адміністративне право України. Академічний курс: підручник: у двох томах: Том 2. Особлива частина / [Ред. колегія: В. Б. Авєр'янова (голова)]. - К.: Юридична думка, 2009. - С. 120-122. - (Ін-т держави і права ім. В. М. Корецького НАН України).

Основні результати, положення і висновки дисертації доповідались та обговорювалися на конференціях і зібраннях:

41. Беляков К. И. Криминалистическая методика на компьютере / К. И. Беляков, Ю. В. Попов // Новые информационные технологии обучения в учебных заведениях Украины: тезисы I-ой Украинской науч.-метод. конф. (г. Одесса, 7-11 сент. 1992 г.). - Одесса: Мин-во образования Украины, 1992. - С. 126-128.

42. Бєляков К. І. Комп'ютеризація освіти у дзеркалі кризової економіки / К. І. Бєляков, Ю. В. Попов // Новые информационные технологии обучения в учебных заведениях Украины: материалы ІI-ой Украинской науч.-метод. конф. (г. Одесса, 21-23 сент. 1993 г.). - Одесса: Мин-во образования Украины, 1994. - С. 84-85.

43. Бєляков К. І. Деякі питання щодо формування концепції реформи інформаційного законодавства України / К. І. Бєляков // Систематизація законодавства в Україні: проблеми теорії і практики: матеріали Міжнародної наук.-практ. конф. (м. Київ, 6-7 жовт. 1999 р.). - К.: Ін-т законодавства Верховної Ради України, 1999. - С. 253-256.

44. Бєляков К. І. До питань інформаційної політики державних та недержавних правоохоронних структур України у період інформатизації / К. І. Бєляков // Незалежна система безпеки підприємництва як суб'єкт національної безпеки України: зб. наук.-практ. конф. (м. Київ, 16-17 трав. 2001 р.) / редкол.: І. І. Тимошенко (голова) та ін. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2001. - С. 230-238.

45. Бєляков К. І. Застосування методу гіперсистем права у формуванні законодавства України про інформацію з обмеженим доступом / К. І. Бєляков, Р. Ковпак // Матеріали до круглого столу: «Обговорення проекту Закону України "Про інформацію з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці" ІІІ Наук.-практ. конф. ["Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні"], (м. Київ, 9 жовт. 2001 р.). - К.: Нац. технічний ун-т України "КПІ", 2001. - С. 30-31.

46. Бєляков К. І. Дослідження змісту категорій інформації з обмеженим доступом відповідно до чинного законодавства України як підґрунтя розробки проекту Закону України "Про інформацію з обмеженим доступом, що не становить державної таємниці" / К. Бєляков, Р. Ковпак // ІІІ Наук.-практ. конф. ["Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні"], (м. Київ, 8-10 жовт. 2001 р.). - К.: Нац. техн. ун-т України "КПІ", 2001. - С. 27-30.

47. Бєляков К. І. Інформаційна підготовка як невід'ємна частина процесу підготовки сучасного фахівця / К. І. Бєляков: матеріали Всеукраїнської наук. конф. ["Проблема гуманітаризації, гуманізації освіти та впровадження новітніх педагогічних технологій в навчальних закладах МВС України"] (м. Запоріжжя, 22 лист. 2002 р.). - Запоріжжя: Юридичний ін-т МВС України, 2002. - С. 21-31.

48. Беляков К. И. Принцип профессиональной коллегиальности в деятельности национальных правоохранительных систем, как основанное условие успешной реализации государственного управления сферой информационных отношений / К. И. Беляков: материали XI Междунар. науч. конф. ["Информатизация и информационная безопасность правоохранительных органов"], (г. Москва, 21-25 мая 2002 г.). - М.: Акад. управления МВД России, 2002. - С. 19-25.

49. Беляков К. И. Информационное право: место и роль в правовой системе Украины / К. И. Беляков: матеріали Міжднар. наук.-практ. конф. ["Реформування правової системи Україні: проблеми і перспективи розвитку в контексті європейських інтеграційних процесів"], (м. Київ, 28-29 квіт. 2004 р.): зб. наук. праць: в 2 ч. - К.: Національна академія управління, 2004. - Ч. 1. С. 582-590.

50. Беляков К. И. Правовая информатика - основа информационной подготовки в ведомственных учебных заведениях правоохранительных органов / К. И. Беляков: матеріали Міжднар. наук.-практ. конф. ["Проблемы предотвращения и борьбы с преступностью среди несовершеннолетних, торговлей людьми и нелегальной миграцией"], (г. Кишинеу, 23-24 апр. 2004 г. ). - Кишинеу: Академия им. Стефана чел Маре МВД Республики Молдова, 2004. - С. 311-319.

51. Бєляков К. І. Про стан державної інформаційної політики у сфері забезпечення національної безпеки України в інформаційній сфері / К. І. Бєляков: матеріали Наук.-практ. конф. ["Актуальні проблеми забезпечення національної безпеки України"], (м. Київ, 6 груд. 2005 р.) / Київський національний ун-т внутрішніх справ. - К.: Текст, 2005. - С. 39-48.

52. Бєляков К. І. Національна безпека України в інформаційній сфері: проблеми організаційного та правового забезпечення / К. І. Бєляков, О. Н. Ярмиш // Безпекотворення: питання теорії і практики та правові аспекти: зб. наук.-практ. конф. (м. Київ, 16 лют. 2007 р.): у 2 ч. Ч. 2 / редкол.: І. І. Тимошенко (голова) та ін. / Європейський університет. - К.: Вид-во Європ. ун-ту, 2007. - С. 8-15.

53. Бєляков К. І. Стан і перспективи створення єдиної інформаційно-телекомунікаційної системи правоохоронних органів України / К. І. Бєляков: матеріали ІІІ Міжнар. наук.-практ. конф. ["Спеціальна техніка у правоохоронній діяльності"], (м. Київ, 25-26 жовт. 2007 р.).: зб. наук. праць. К.: Київськ. нац. ун-т внутр. справ, 2007. - С. 131-134.

АНОТАЦІЇ

Бєляков К. І. Організаційно-правове та наукове забезпечення інформатизації в України: проблеми теорії та практики. - Рукопис.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук за спеціальністю 12.00.07 - адміністративне право і процес; фінансове право; інформаційне право. - Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України. - Київ, 2009.

Дисертація є першим в Україні фундаментальним дослідженням за науковою спеціальністю "Інформаційне право".

У дослідженні проведено комплексний аналіз процесу переходу до інформаційного суспільства з погляду проблем організаційного та правового забезпечення, зміни наукових парадигм, їх впливу на юриспруденцію та практику соціального управління.

У дисертації вперше викладено основи інноваційного наукового напряму в юридичній науці - правничої інформаціології. Інформаціологічна теорія права є реалізацією ідей вчених-юристів відносно інтеграції наукових знань про інформаційні процеси в правовій науці.