Конституційний лад України та його роль у становленні та розвитку місцевого самоврядування

Размещено на http://www.allbest.ru/

Інститут законодавства Верховної Ради УКРАЇНИ

УДК 342.1/.25(477)(043.3)

Автореферат дисертації

на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук

Конституційний лад України та його роль у становленні та розвитку місцевого самоврядування

12.00.02 - конституційне право; муніципальне право

Прієшкіна Ольга Василівна

Київ - 2009

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана на кафедрі конституційного права та правосуддя Одеського національного університету імені І.І. Мечникова Міністерства освіти і науки України.

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор

академік АПрН УкраїниВасильєв Анатолій Семенович, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, завідувач кафедри адміністративного та господарського права,

Офіційні опоненти: доктор юридичних наук, професор, заслужений діяч науки і техніки України Баймуратов Михайло Олександрович,

Маріупольський державний гуманітарний університет, завідувач кафедри конституційного, адміністративного та міжнародного права;

доктор юридичних наук, професор Фрицький Олег Федорович, Дніпропетровський національний університет внутрішніх справ, професор кафедри конституційного права;

доктор юридичних наук, професор Георгіца Аурел Зінов'євич, Чернівецький національний університет імені Юрія Федьковича, завідувач кафедри міжнародного права.

Захист відбудеться 15 жовтня 2009 року о 12.00 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.867.01 по захисту дисертацій на здобуття наукового ступеня доктора юридичних наук в Інституті законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Інституту законодавства Верховної Ради України за адресою: 04053, м. Київ, пров. Несторівський, 4.

Автореферат розісланий 11 вересня 2009 року.

Вчений секретар спеціалізованої вченої ради О.М. Биков

Загальна характеристика роботи

Актуальність дослідження. Демократичні перетворення, що відбуваються в Україні, активізація процесів формування громадянського суспільства і побудова демократичної, правової, соціальної держави об'єктивно та настійно вимагають оптимальних політичних, соціальних, економічних, культурних модернізацій сучасного українського суспільства та ефективного вдосконалення механізму державної влади.

Події листопада-грудня 2004 року створили в нашій державі якісно нові історичні умови, які дають змогу кардинально змінити державний лад, затвердивши його більш глибокі демократичні засади. Реалізація положень Закону України «Про внесення змін до Конституції України» від 8 грудня 2004 року має сприяти вдосконаленню механізму функціонування державної влади на засадах законності й демократії, доцільному розподілу повноважень між Президентом України, Верховною Радою України та Кабінетом Міністрів України, зменшенню концентрації влади в одній інстанції, забезпеченню ефективної співпраці законодавчої і виконавчої гілок влади та їх взаємній відповідальності за розробку та здійснення державної політики.

Вкрай необхідно прийняття Закону України «Про внесення змін до Конституції України щодо удосконалення системи місцевого самоврядування» на тих концептуальних засадах, що викладені в законопроекті за № 3207-1, та доопрацювання з урахуванням зауважень Конституційного Суду України, пропозицій учасників Всеукраїнських зборів представників місцевого самоврядування (квітень 2005 р.) та рекомендацій парламентських слухань на тему «Децентралізація влади в Україні. Розширення прав місцевого самоврядування» (жовтень 2005 р.).

Конституція України 1996 року вперше відносить місцеве самоврядування до основ конституційного ладу України та визначає його як самостійну форму здійснення народом своєї влади.

Становлення в Україні суверенної, незалежної, демократичної, соціальної, правової держави (ст. 1 Конституції України) об'єктивно актуалізувало не тільки визнання, але й послужило нормативною підставою наукової і прагматичної легалізації державної влади та місцевого самоврядування (ст. 5 Конституції України).

Конституційне правоположення про те, що «носієм суверенітету і єдиним джерелом влади в Україні є народ», що народ здійснює владу безпосередньо і через органи державної влади й органи місцевого самоврядування та що право визначати і змінювати конституційний лад в Україні належить виключно народу і не може бути узурповане державою, її органами або посадовими особами, стало нормативною й методологічною базою для конституювання і правової ідентифікації конституційного ладу України та його ролі у становленні й розвитку місцевого самоврядування.

Поняття конституційного ладу останніми роками стало широко використовуватися в українській юридичній науці та законодавстві.

Необхідність системного дослідження інституту конституційного ладу України та його ролі у становленні й розвитку місцевого самоврядування визначається не тільки нагальними практичними потребами державотворення, а й сучасним станом вітчизняної правової науки, відсутністю поглибленої та всебічної теоретичної розробки цієї проблеми. Все це свідчить про наукову та практичну значущість проведеного дослідження, його актуальність, перспективність та відповідну наукову цінність.

Після проголошення незалежності України і становлення в юридичній науці національної школи конституційного та муніципального права почався процес формування сучасних поглядів на конституційно-правову проблематику, зокрема становлення та розвиток інститутів конституційного ладу України та місцевого самоврядування. Слід відмітити, що зазначена проблематика знайшла особливе місце в наукових працях українських вчених-конституціоналістів, адміністративістів, теоретиків права: М.О. Баймуратова, О.В. Батанова, Ю.М. Бисаги, А.С. Васильєва, А.З. Георгіци, О.В. Зайчука, В.М. Кампо, О.О. Карлова, М.І. Козюбри, В.П. Колісника, О.Л. Копиленка, Н.Р. Нижник, М.П. Орзіха, О.В. Петришина, В.Ф. Погорілка, М.О. Пухтинського, П.М. Рабіновича, В.Ф. Сіренка, А.О. Селіванова, Є.А. Тихонової, Ю.М. Тодики, Ю.М. Тодики, О.Ф. Фрицького, М.В. Цвіка, В.М. Шаповала, Ю.С. Шемшученка, О.Н. Ярмиша та ін.

Питання конституційного ладу, конституціоналізму, місцевого самоврядування розглядали у своїх працях також економісти, соціологи, історики, політологи, практичні працівники - Василь Кравченко, Віктор Кравченко, Василь Куйбіда, Євген Кушнарьов, Мирослав Пітцик.

Незважаючи на те, що багато науковців розглядають конституційний лад України як один із головних інститутів конституційного права, а місцеве самоврядування як один із основних інститутів громадянського суспільства, у вітчизняній конституційно-правовій доктрині немає комплексних досліджень цієї проблематики, а тому існує гостра необхідність у її всебічній науковій розробці. Дана робота має за мету усунути цю прогалину й запропонувати вирішення теоретико-правових проблем правового регулювання інституту конституційного ладу України та його ролі у становленні й розвитку місцевого самоврядування, гармонізації їх взаємовідносин, становленні й розвитку конституціоналізму в Україні. Конституційний лад України та його роль у становленні та розвитку місцевого самоврядування досліджується комплексно, системно, із залученням наукових праць вітчизняних та зарубіжних учених у галузі філософії, історії держави і права, конституційного й адміністративного права, історії, соціології та політології.

Наведене зумовлює актуальність теми дисертаційного дослідження, її важливе теоретичне і практичне значення для визначення стратегії розвитку конституційного ладу України та його роль у становленні й розвитку місцевого самоврядування, вдосконалення чинного законодавства, створення ефективних механізмів забезпечення прав та свобод людини і громадянина на місцевому рівні.

Заслуговує на увагу й те, що після здобуття державної незалежності в Україні захищено ряд дисертацій, які містять науковий аналіз окремих аспектів конституційного ладу та місцевого самоврядування. Однак ці роботи не містять комплексного наукового аналізу становлення й розвитку конституційного ладу України та його ролі у інституціоналізації місцевого самоврядування, тому дане дослідження органічно доповнює їх, а наявність зазначених праць не позбавляє його актуальності.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Обраний напрям дослідження знаходиться в безпосередньому зв'язку з програмою наукових досліджень, яку здійснює Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, зокрема з темою науково-дослідницької роботи: «Утвердження загальнолюдських цінностей в процесі становлення в Україні демократичної, правової держави», реєстр № 0104u0004620 (протокол № 3 від 29 листопада 2002 р.). Тему дисертаційного дослідження затверджено вченою радою Одеського національного університету імені І.І. Мечникова (протокол № 1 від 26 вересня 2003 р., уточнено протокол № 4 від 25 лютого 2008 р.) як складову частину загальної наукової тематики факультету, університету.

Мета й завдання дослідження. Основна мета цієї наукової роботи полягає в аналізі політичних процесів, спрямованих на конституювання конституційного ладу України та його ролі у становленні й розвитку місцевого самоврядування, у створенні та дослідженні науково-теоретичної моделі конституційного ладу та місцевого самоврядування України.

Визначена мета дослідження зумовила постановку і вирішення таких завдань:

-дослідити правову природу поняття конституційного ладу і на основі аналізу його характерних рис запропонувати наукове авторське визначення цього інституту;

-з'ясувати та охарактеризувати з позиції нових вимог сучасної державознавчої науки роль і місце Декларації про державний суверенітет України для функціонування конституційного ладу;

-визначити та проаналізувати сутність і зміст системи гарантій конституційного ладу України;

-дослідити та обґрунтувати значення конституційного ладу для функціонування держави;

-охарактеризувати та дослідити процеси виникнення та розвитку Української держави як незалежної, суверенної, демократичної, правової, соціальної (ст. 1 Конституції України);

-дослідити правову природу, суть та значення розподілу влади як принципу основ конституційного ладу України;

-узагальнити теоретичні та практичні проблеми демократичного потенціалу конституційного ладу України та його значення для становлення української державності;

-проаналізувати процес становлення місцевого самоврядування для розвитку конституційного ладу України;

-визначити систему місцевого самоврядування як основний елемент інституціоналізації конституційного ладу України;

-з'ясувати та охарактеризувати механізм конституційно-правової легалізації та механізм юридичних гарантій місцевого самоврядування у вирішенні питань місцевого значення;

-проаналізувати конституційно-правовий статус органів самоорганізації населення України та їх значення для зміцнення конституційного ладу;

-узагальнити теоретичні та практичні проблеми ідеологічних, соціально-економічних, політичних аспектів конституційного ладу України в контексті розвитку місцевого самоврядування;

-проаналізувати законодавство України про місцеве самоврядування та внести рекомендації та пропозиції, спрямовані на вдосконалення та здійснення територіальними громадами своїх завдань з метою підвищення ефективності їхньої діяльності;

-визначити місце територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування та її роль у вирішенні питань місцевого значення.

Об'єктом дослідження є суспільно-правові відносини й соціально-політичні процеси, що складаються при конституюванні конституційного ладу України та його ролі у становленні й розвитку місцевого самоврядування України.

Предметом дослідження виступають теоретичні й практичні питання, що виникають у процесі конституювання конституційного ладу та його ролі у становленні й розвитку місцевого самоврядування.

Методи дослідження. Методологічну основу дисертаційного дослідження становлять як загальнонаукові (діалектичний, системний тощо), так і спеціальні (порівняльно-правовий, історичний, формально-логічний, соціологічний, статистичний) методи, застосування яких забезпечує достовірність отриманих результатів, досягнення сформульованих мети та завдання дослідження. Основу методології дослідження складають загальнотеоретичні принципи і підходи щодо становлення і розвитку конституційного ладу України та його ролі у інституціоналізації місцевого самоврядування. У роботі для розкриття окремих проблемних питань також поєднані інші загально філософські та спеціальні наукові методи наукового пошуку, зокрема методи аналізу і синтезу, індукції та дедукції, моделювання, абстрагування, прогнозування, а також використовувались окремі аспекти системного аналізу, порівняльно-ретроспективний, формально-логічний, структурно-функціональний тощо, що забезпечують єдність гносеологічного, соціально-філософського, доктринально-нормативного та політологічного аналізу. Зокрема, діалектичний метод було використано для системного аналізу розвитку та вдосконалення конституційного ладу та встановлення його зв'язку з іншими правовими та політичними явищами, особливостей та основних тенденцій впровадження публічних інститутів державної влади та місцевого самоврядування, у процес становлення української державності та громадянського суспільства на сучасному етапі їх розвитку. Закон єдності та боротьби протилежностей було використано для встановлення та з'ясування державної політики щодо прав і свобод людини та громадянина і місцевого самоврядування, а також під час аналізу різних форм та методів організаційної та організаційно-правової взаємодії конституційного ладу та місцевого самоврядування на різних етапах історичного розвитку української державності.

У дослідженні використані принципи об'єктивності, історизму, гуманізму тощо. Так, метод об'єктивності було використано для всебічного встановлення та розвитку вірогідності та повноти інформації, що мала застосування в процесі дослідження, зокрема, при аналізі науково-теоретичних поглядів на категорії сучасного конституціоналізму «конституційний лад», «засади конституційного ладу», «принципи конституційного ладу», «місцеве самоврядування» у їх органічному та системному поєднанні та взаємодії. Історико-правовий метод пізнання знайшов своє застосування під час аналізу та доктринальної характеристики конституційного ладу та місцевого самоврядування на різних етапах їх становлення та розвитку, а також для з'ясування сутності та реального змісту, як історичної так й сучасної реальності, у формулюванні визначень, понять, наукових тез, змісту та форми юридичних норм та принципів. Соціологічний метод було використано для розкриття особливостей та аналізу внутрішніх та зовнішніх критеріїв, що спричинили виникнення та розвиток конституційного ладу України, а також для визначення особливостей правосуб'єктності територіальної громади, як первинного суб'єкта місцевого самоврядування. Статистичний метод був використаний для аналізу кількісних факторів, що використовувались в процесі дослідження, а також при аналізі сучасного стану розвитку української державності; формально-логічний метод - для визначення понять «конституційний лад», «засади конституційного ладу», «принципи конституційного ладу», «місцеве самоврядування» та для їх подальших застосувань у більш складних формах мислення - судженнях та умовисновках, а також для визначення та вирішення правових проблем конституційно-правового та муніципально-правового регулювання правовідносин на сучасному етапі демократичного розвитку України.

Наукова новизна отриманих результатів дисертації полягає в тому, що вона є самостійною, завершеною роботою, першим в Україні комплексним науковим дослідженням, присвяченим теоретичним проблемам становлення й розвитку конституційного ладу України та його ролі у інституціоналізації місцевого самоврядування. У межах здійсненого дослідження отримані результати, що мають наукову новизну та обґрунтовують ряд нових концептуальних у науковому плані й важливих для практики понять, положень і висновків, отриманих особисто здобувачем, до найбільш значущих з яких належать нижченаведені.

Уперше:

-запропоновано авторське визначення конституційного ладу України як системи суспільних відносин (соціальних, економічних, політико-правових), передбачених Конституцією і законами України, прийнятими на їх основі й відповідно до них, які дають можливість реально забезпечити додержання прав і свобод людини і громадянина;

-сформульовано висновок про те, що саме завдяки поняттю конституційного ладу стає можливим ґрунтовніше вияснити та дослідити інституціоналізацію та конституціоналізацію як базових суспільних відносин, так і державної влади, яка спрямовує свою діяльність на захист, правову регламентацію та розвиток цих відносин;

-запроваджено новий концептуальний підхід до вирішення проблеми забезпечення прав людини на місцевому рівні, обґрунтовується думка, що українському суспільству слід урахувати позитивний досвід ряду країн і запровадити хоча б на рівні міст з мільйонним населенням (Київ, Харків, Одеса, Донецьк, Дніпропетровськ) місцевих омбудсменів, які б виступали інституціями місцевого самоврядування;

-сформульовано конкретні пропозиції щодо вдосконалення законодавчої бази конституційного ладу та місцевого самоврядування.

Удосконалено:

-існуючі погляди щодо того, що в історичній перспективі конституційний лад України дійсно стане тим «юридичним хребтом», на якому формується і буде формуватися вся політична система країни, а джерелом та архітектором конституційного ладу правової, демократичної держави буде український народ, територіальні громади, громадяни;

-обґрунтування значення, що відновлення повноцінного місцевого самоврядування в районах та областях є важливою основою конституційної реформи;

-методологічні підходи до подальшого поглибленого та всебічного вивчення науковцями проблеми розвитку конституційного ладу та місцевого самоврядування;

-міжнародні стандарти локальної демократії, міжнародно-правові аспекти основ конституційного ладу України;

-обґрунтування значення територіальної громади як первинного суб'єкта місцевого самоврядування й запропоновано шляхи її розвитку та вдосконалення.

Дістали подальшого розвитку:

-узагальнення про формування в Україні конституціоналізму, конституційного ладу, який передбачає не тільки реформування нормативно-правової бази державного і суспільного життя на демократичних засадах, але й становлення сучасної правової культури. Зокрема, було б доцільним з метою підвищення правової культури населення розробити та прийняти дієву Програму правового виховання населення, особливо молоді;

-аналіз створення в Україні Національної ради з питань місцевого самоврядування та регіонального розвитку, основним завданням якої має бути формування ефективної системи управління та координації всього комплексу реформ управління;

-дослідження системи гарантій конституційного ладу України, зокрема вони можуть бути: а) загальні та спеціальні; б) юридичні норми та фактичні суб'єкти; в) державні й недержавні; г) зовнішні та внутрішні;

-дослідження характеристики та значення конституційного ладу для функціонування Української держави як правової, демократичної, соціальної, суверенної, незалежної;

-узагальнення про те, що на сучасному етапі конституційного розвитку особливо актуальним завданням для демократичної незалежної України є забезпечення реального розподілу та взаємодії всіх гілок влади;

-теоретичні та методологічні дослідження демократичного потенціалу конституційного ладу України для становлення української державності, зокрема розширення гласності в роботі державних органів і органів місцевого самоврядування;

-аналіз теоретичних та практичних проблем ідеологічних, соціально-економічних, політичних аспектів конституційного ладу України в контексті розвитку місцевого самоврядування.

Практичне значення отриманих результатів полягає в тому, що дисертація спрямована на подальший розвиток науки конституційного та муніципального права, подальше вдосконалення механізму забезпечення та розвитку конституційного ладу України та його ролі у встановленні й розвитку місцевого самоврядування.

Висновки, концептуальні підходи, що містяться в дисертації, можуть бути використані в законотворчій роботі Верховної Ради України, роботі органів та посадових осіб місцевого самоврядування, у процесі локальної нормотворчості, а також у подальших дослідженнях загальнотеоретичних проблем, пов'язаних зі становленням і розвитком інституту основ конституційного ладу та інституту місцевого самоврядування.

Ряд положень дисертації може бути використаний у законопроектній роботі, зокрема при розробці проектів законодавчих актів, що доповнюють і конкретизують профільний Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» від 21 травня 1997 року, при розробці нового комплексного законодавчого акта - Муніципального кодексу України, а також проектів Законів «Про місцеві референдуми», «Про територіальний устрій», «Про комунальну власність» та ін.

Варто зазначити, що деякі висновки і положення дисертації, звичайно, мають дискусійний характер і можуть бути матеріалом для наукових диспутів та подальших досліджень у галузі конституційного та муніципального права.

Матеріали дисертації також можуть бути використані в навчальному процесі, включаючи систему підготовки, перепідготовки й підвищення кваліфікації (магістратура) державних і муніципальних службовців: при викладанні курсів конституційного, муніципального, конституційного права зарубіжних країн, спеціальних дисциплін компаративістської спрямованості.

Ряд положень дисертації може бути використаний в інформаційно-аналітичній роботі, зокрема застосовуватися в процесі подальших дослідженнях загальнотеоретичних проблем, пов'язаних із становленням і розвитком конституційного ладу та функціонуванням інституту місцевого самоврядування.

Положення й висновки можуть бути використані в правовиховній роботі для підвищення рівня правової культури населення, депутатів місцевих рад та службовців органів місцевого самоврядування. Висновки й пропозиції дисертації можуть бути використані також для підготовки Програми підтримки розвитку місцевого самоврядування в Одеській області та нормативно-правових актів для її реалізації.

Апробація результатів дисертаційного дослідження. Основні теоретичні положення дисертації здобувач доповідала на міжнародних, республіканських і регіональних наукових і науково-практичних конференціях, семінарах, симпозіумах: «Поняття конституційного ладу та його основ: теоретико-правові аспекти» (м. Одеса, 2003 р.); «Проблеми вдосконалення місцевого самоврядування як організаційно-правової форми вияву безпосередньої демократії в Україні» (м. Одеса, 2003 р.); «Форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України: досвід концептуального дослідження» (м. Одеса, 2003 р.); «Проблемы развития местного самоуправления: конституционно-правовой аспект» (м. Харків, 2004 р.); «Комунальна власність як матеріальна основа місцевого самоврядування України» (м. Одеса, 2004 р.); «Конституційно-правовий статус комунальної власності в Україні: проблеми теорії і практики» (м. Одеса, 2004 р.); «Захист прав і свобод людини: питання теорії і практики» (м. Запоріжжя, 2005 р.); «Місцеве самоврядування в аспекті конституційної реформи: теоретичні питання» (м. Одеса, 2005 р.); «Конституційно-правова характеристика України як соціальної держави» (м. Одеса, 2005 р.); «Місцеві вибори - одна з пріоритетних форм безпосередньої демократії в Україні» (м. Одеса, 2005 р.); «Новые европейские стандарты местного самоуправления и перспективы ювенальной юстиции в Украине» (м. Одеса, 2006 р.); «Міжнародно-правові аспекти основ конституційного ладу України» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); «К вопросу децентрализации государственной власти и расширению полномочий местного самоуправления Украины» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); «Основные тенденции становления местного самоуправления в Украине: правовые аспекты» (м. Дніпропетровськ, 2006 р.); «Євроінтеграційні процеси та місцеве самоврядування в Україні: питання теорії та практики. Державотворення та місцеве самоврядування в Україні в контексті сучасного конституційного процесу» (м. Одеса, 2006 р.); «Історичний досвід становлення та розвитку конституційного ладу та місцевого самоврядування в 17-20 рр. ХХ ст.» (м. Одеса, 2006); «Декларація про державний суверенітет як передконституційний документ: теоретико-правові аспекти» (м. Київ, 2006 р.); «Проблеми відповідальності в теорії муніципального права і практиці місцевого самоврядування» (м. Одеса, 2007 р.); «Місцеві бюджети - провідна ланка місцевих фінансів» (м. Одеса, 2007 р.); «Органы местного самоуправления Украины в осуществлении евроинтеграционных стратегий» (м. Одеса, 2007 р.) та ін.

Окремі теоретичні положення даного наукового дослідження автор використовувала у процесі викладання навчальних курсів «Основи конституційного права України», «Муніципальне право України», зокрема в лекціях та семінарських заняттях по темах «Конституційно-правові відносини», «Доктрина конституціоналізму», «Організація місцевого самоврядування в Україні», «Організаційно-правові форми безпосередньої демократії в місцевому самоврядуванні України».

Публікації за темою дисертації. Основні теоретичні положення й висновки, сформульовані в дисертації, знайшли відображення в 56 наукових публікаціях, з яких 2 індивідуальні монографії, 2 навчально-методичних посібника, 32 статті у фахових наукових виданнях, 20 тез доповідей на наукових і науково-практичних конференціях.

Структура дисертації складається із вступу, п'яти розділів, які включають у себе двадцять чотири підрозділи, висновків, переліку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації - 499 сторінок, перелік використаних джерел складається з 631 бібліографічної позиції і займає 56 сторінок.

Основний зміст роботи

У Вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими планами та програмами, мета й завдання, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна та практичне значення одержаних результатів, апробація результатів роботи, публікації, структура й обсяг дисертації.

Розділ 1 «Доктринальні засади становлення та розвитку конституційного ладу України» складається з п'яти підрозділів, присвячений дослідженню теоретико-методологічних проблем аналізу конституційного ладу України, історико-теоретичних аспектів категорії «конституційний лад», визначенню його структури, системи та змісту принципів основ конституційного ладу, ролі та значенню Декларації про державний суверенітет для функціонування конституційного ладу, обґрунтуванню системи гарантій та аналізу їхніх конституційних засад.

У підрозділі 1.1. «Визначення дефінітивного поняття конституційного ладу України: теоретичні аспекти» розглядається соціальне призначення конституційного ладу України, який перебуває на стадії свого становлення

В українській і зарубіжній науковій, правовій, політологічній, філософській та іншій літературі існує низка дефінітивних визначень конституційного ладу. Розмаїтість таких поглядів носить об'єктивний характер і зумовлена, по-перше, як істотними змінами в конституційному ладі України, так і інших держав, особливо з кола колишніх союзних республік колишнього Союзу РСР, а по-друге, суттєвими зрушеннями в науковій конституційній думці щодо сутності й змісту конституційного ладу, які були викликані потужними процесами демократизації суспільного та державного життя.

Конституційний лад внаслідок його складності й багатоаспектності потребує різноманітних форм наукового пізнання. Методологічний плюралізм дає можливість пізнати його глибинну сутність, роль та значення у створенні та розвитку Української держави. Використання сучасної методології як сукупності теоретичних принципів, логічних прийомів і конкретних способів наукового пізнання дозволяє системно й комплексно розглянути це складне багатогранне явище.

Конституційний лад має завжди правовий характер, оскільки він є нормативною формою опосередкування та взаємодії суспільного і державного ладу, тобто конституційний лад розвивається як своєрідний узагальнюючий синтез, який носить правовий характер і відображає фундаментальні уявлення про системні засади взаємодії громадянина, суспільства і держави. Саме тому конституційний лад може розглядатися як динамічна категорія науки конституційного права, як система суспільних відносин (соціальних, економічних, політичних, правових), передбачених і гарантованих Конституцією і законами України, прийнятими на її основі та відповідно до неї.

У підрозділі 1.2. «Основи конституційного ладу в системі Конституції України» аналізуються основні засади конституційного ладу в Конституції України.

Основи конституційного ладу України - це основоположні принципи організації та діяльності держави, які визначають форми і засоби організації Української держави, які становлять собою каркас конституційного права, відповідну базу, на якій формуються відповідні конституційно-правові відносини, та включають у себе принципи, які містять вихідні основи системи права України.

До основ конституційного ладу належать демократизм влади, народний суверенітет, розподіл влади, ідеологічне, економічне і політичне різноманіття, визнання та гарантування місцевого самоврядування.

Основам конституційного ладу України притаманні такі риси: основоположність, фундаментальність, політико-правовий характер, нормативність і загальнообов'язковість, постійність дії, визначеність і категоричність, цілісність, загальнодопустимість і свобода від ідеологічних настанов, юридичне верховенство щодо інших положень Конституції, всіх нормативно-правових актів держави, стійкість і особливий порядок змін.

У підрозділі 1.3. «Принципи засад конституційного ладу України: системний підхід та змістовне навантаження» на підставі всебічного аналізу вітчизняної й зарубіжної філософської та правознавчої наукової літератури визначено стан і ступінь розробки проблеми в цілому.

Важливе значення мають фундаментальні принципи конституційного ладу, до яких належать державний суверенітет; гуманний статус людини; верховенство права; народовладдя; політичний плюралізм; різноманіття і свобода економічної діяльності; цілісність та системність конституційного ладу; визначення гарантій саморозвитку громадянського суспільства; загальні принципи дії механізму державної влади.

Конституційному ладу властиві особливі принципи: здійснення державної влади на засадах її поділу на законодавчу, виконавчу та судову; судовий захист конституційних прав і свобод людини і громадянина; обмеженість міжнародних договорів щодо національного законодавства України; єдине громадянство; визнання української мови державною; цілісність і недоторканність території України; пріоритетне право власності Українського народу на природні ресурси; непорушність права приватної власності; неприпустимість використання Збройних Сил України, інших військових формувань для обмеження прав і свобод громадян або з метою повалення конституційного ладу, усунення органів влади чи перешкоджання їхній діяльності; територіальна автономія окремих адміністративно-територіальних одиниць.

На сучасному етапі конституційного розвитку особливо важливим завданням для демократичної незалежної України є забезпечення реального розподілу та взаємодії всіх гілок влади, стабілізації та консолідації конституційного ладу з метою реалізації прав людини і громадянина.

У підрозділі 1.4. «Декларація про державний суверенітет та її роль у становленні Української держави» сформульовано й обґрунтовано систему поглядів на структуру і сутність Декларації про державний суверенітет.

Однією з головних причин появи Декларації були наявність союзного керівництва, яке втратило здатність контролювати і регулювати процеси, що відбуваються в країні, відверте нехтування ним інтересів союзних республік, відсутність оперативного та адекватного реагування на стрімкі зміни соціально-політичної ситуації в республіках, а також неповороткість, незграбність і часом відверта безпорадність союзного керівництва.

Декларації встановлюють найбільш важливі положення, які визначають вигляд майбутньої держави та суспільства, характер взаємовідносин між громадянами та державою; приймаються на переломних етапах розвитку суспільства.

Декларація стала правовою базою для Конституції України 1996 року та всього правового законодавства, тому що фактично містила положення, які є екзистенціальними для української державності. Однак роль та значення Декларації ще не повною мірою оцінені для будівництва в Україні незалежної правової держави, становлення конституціоналізму на демократичних засадах, розвитку та вдосконалення місцевого самоврядування. Важливо активніше використовувати її потенціал для формування в Україні демократичного конституційного ладу, державного і правового будівництва.

У підрозділі 1.5. «Теоретичні та практичні аспекти гарантій конституційного ладу України» сформульовано концепцію співвідношення особи, держави та інших суспільних інститутів, яка сприяє формуванню вільної особи з високою політичною, економічною, правовою культурою, свідомої своєї гідності й цінності.

Основною метою гарантій, їх телеологічною домінантою є охорона елементів конституційного ладу та самого конституційного ладу в цілому, тобто створення відповідних умов для належного функціонування інститутів, що входять до складу конституційного ладу, безперешкодне й ефективне вирішення питань профільного характеру як на національному, так і на місцевому рівні.

До гарантій конституційного ладу належать дві групи елементів: а) суб'єкти державної влади та елементи громадянського суспільства; б) сама конституція та закони держави, які визначають порядок функціонування державної влади, встановлюють права і свободи людини та громадянина, окреслюють принципи конституційного ладу. До суб'єктів державної влади належать органи всіх трьох гілок державної влади (парламент, уряд, загальні та спеціальні суди), інститут голови держави, органи конституційного контролю, органи місцевого самоврядування, державна служба. До суб'єктів, що виступають як елементи громадянського суспільства та які входять до системи гарантій конституційного ладу, належать політичні партії, різноманітні громадські організації, засоби масової інформації, територіальні громади тощо.

Розділ 2 «Конституційний лад України та його роль у становленні Української держави» складається з п'яти підрозділів, у яких досліджуються конституційна характеристика України як правової держави, конституційна регламентація України як демократичної держави, Українська держава в контексті соціальної парадигми, визначення Української держави як суверенної та незалежної, принцип розподілу єдиної державної влади як принцип засад конституційного ладу.

У підрозділі 2.1. «Правова держава Україна: конституційна характеристика» аналізуються основні підходи до визначення сутності правової держави.

Правова держави - це перш за все конституційна держава, це високий рівень забезпечення режиму верховенства права, права людини і громадянина в усіх сферах суспільного життя. Приділяється увага «конституціоналізму» як основній ознаці правової держави, як вищому рівню дотримання законності й демократизму. Для функціонування та розвитку правової держави велике значення має гласність, відкритість діяльності державних інституцій, свобода засобів масової інформації, відсутність цензури.

Формування в Україні правової держави невід'ємно від демократії, тому що самоврядування народу може здійснюватись тільки при пануванні права, верховенстві Конституції і законів. Процес становлення та розвитку правової держави відбувається, але він здійснюється досить складно і суперечливо, що зумовлено перехідним етапом розвитку Української держави і суспільства, низьким рівнем політичної і правової культури населення, відсутністю стратегії державотворення і правотворення, жорсткою конфронтацією владних структур на загальнодержавному рівні, поширенням корупції та організованої злочинності, особливо в економічній сфері.

У підрозділі 2.2. «Конституційна регламентація України як демократичної держави» розкриті поняття «демократія», «демократична держава», характеристика й нормативно-правова регламентація становлення й розвитку демократичної держави.

Основними ознаками демократії є: реальне забезпечення та закріплення нормативного положення, згідно з яким народ є джерелом і носієм влади; в основі демократії лежить політична рівноправність в управлінні справами; демократія передбачає проголошення, гарантування, фактичне втілення прав громадян; демократія передбачає виборність органів держави в результаті конституційних, вільних та чесних виборів; демократія передбачає вираження волі більшості, але при дотриманні прав меншості; суттєвою ознакою демократії є політична, економічна, ідеологічна багатоманітність суспільного життя; демократія передбачає законність як режим суспільно-політичного життя.

Становлення в Україні правової демократичної держави безпосередньо пов'язане з формуванням місцевого самоврядування як важливого інституту народовладдя.

У підрозділі 2.3. «Українська держава в контексті соціальної парадигми» сформульовано й обґрунтовано систему поглядів на сутність соціальної держави.

Конче потрібна глибока реформа соціальної системи України з таких питань, як: а) зменшується чисельність населення і очікувана тривалість життя, збільшується поширеність захворювань, тоді як система медичного страхування, що базується на грошових внесках громадян, ще не введена; б) населення мало вірить у систему соціального страхування; в) відсутні єдині принципи визначення критеріїв необхідності надання соціальних пільг; г) так звана «соціальна сфера» підприємств, яка є частиною соціальної системи, заважає мобільності як праці, так і капіталу, послаблює контроль за управлінням підприємствами та уповільнює хід процесу приватизації, субсидується державою, оскільки витрати на соціальну сферу визначаються як валові поточні витрати підприємств, якість багатьох послуг у соціальній сфері залишається низькою, тоді як пільги і соціальні виплати, що надаються, не завжди є достатньо виправданими.

Для України, як соціальної держави, у процесі реформування системи соціального захисту населення орієнтиром може бути соціальна політика, яка проводиться в багатьох західноєвропейських державах у бік децентралізації, соціального партнерства між державою, роботодавцями, працівниками, а також на засадах солідарності, в основу якої покладено пошук рівноваги між особистою відповідальністю громадянина за власне соціальне становище та колективною відповідальністю суспільства за рівень життя кожної окремої людини.

Для реалізації цих завдань необхідно завершити формування правової бази; забезпечити стабільне фінансування галузей соціальної сфери і регіональних та місцевих соціальних програм; змінити систему взаємовідносин між державними і місцевими бюджетами всіх рівнів; поліпшити організацію функціонування установ соціальної сфери; підвищити фінансову стабільність і ефективність використання коштів державних позабюджетних соціальних фондів.

У підрозділі 2.4. «Визнання Української держави як суверенної та незалежної: загальнотеоретичні аспекти» на підставі всебічного аналізу вітчизняної та зарубіжної правознавчої наукової літератури визначено стан і ступінь розробки проблеми.

Державний суверенітет належить Україні як державі (ст. 1), народний суверенітет - народу України (ст. 5), національний суверенітет (Преамбула Конституції) - українській нації. Проголошуючи Українську державу суверенною, незалежною, Конституція України закріплює не лише досягнуте, реальне в її функціонуванні та розвитку, а й своєрідну перспективу втілення ідеї суверенітету.

Найважливішими ознаками та властивостями державного суверенітету у вітчизняній та зарубіжній літературі є дві властивості: верховенство державної влади щодо інших соціальних влад всередині держави та незалежність держави щодо інших суверенних держав ззовні. Сучасний суверенітет є невід'ємною характеристикою держави як у внутрішніх, так і в міжнародних справах. Державний суверенітет так само і надалі відіграватиме ключову регулюючу та інституційну роль у міжнародних відносинах, але разом з тим він стає більш плюралістичним, багаторівневим та багатокомпонентним. Здійснення суверенних прав Української держави за умов глобалізації вимагає нового розуміння і нової практики. Нинішня Україна ще не достатньо залучена до глобалізаційних процесів, а в сучасних відносинах участь держави в цих процесах корелюється за участю громадян у національному політичному процесі. Реалізація суверенітету залежить не лише від дії загальних історичних, соціологічних та міжнародно-політичних факторів, а й від спроможності українського суспільства подолати економічні труднощі та завершити демократичну трансформацію.

У підрозділі 2.5. «Розподіл єдиної державної влади як принцип засад конституційного ладу України» аналізуються основні підходи до визначення поняття, змісту та сутності принципу розподілу єдиної державної влади.

Принцип розподілу єдиної державної влади є одним із конституційних принципів правової держави, основ конституційного ладу України та ефективно може діяти та бути реалізованим лише в синергійному взаємозв'язку та взаємодії з різними гілками влади, найважливішими з яких виступають принципи законності, взаємної відповідальності держави та особи, реальності прав особистості тощо.

Доцільно закріпити в Конституції України принцип взаємодії різних гілок державної влади як один із принципів основ конституційного ладу України. Саме єдність державної влади, взаємодія різних гілок влади, як єдність принципових цілей та напрямів у діяльності державних органів, у своєму потенціалі може мати позитивне значення, оскільки дозволяє концентрувати зусилля державного апарату на вирішенні всіх проблем, які постають перед суспільством. Однак це має бути в надзвичайних умовах суспільного розвитку (особливо гостра системно-структурна криза, анархія, розпад державності, іноземне воєнне втручання тощо).

Конче потрібно розробити та прийняти Закон України «Про державну владу», оскільки невизначеність не лише повноважень окремних органів у системі розподілу влади, але й невизначеність самої системи таких органів призводитиме тільки до збільшення конфліктних ситуацій у процесі діяльності органів державної влади, що постійно відвертатиме увагу від вирішення нагальних соціально-економічних проблем.

Розділ 3 «Демократичний потенціал конституційного ладу України: інституційна характеристика» складається з п'яти підрозділів, у яких досліджуються проблеми народного суверенітету, людина, її права та свободи як найвища соціальна цінність, принцип гласності, інститут громадянства, міжнародно-правові аспекти основ конституційного ладу.

У підрозділі 3.1. «Народний суверенітет як головна засада конституційного ладу України» детально досліджуються поняття, характеристика й нормативно-правова регламентація народного суверенітету.

Реалізація Верховною Радою України своїх владних повноважень щодо забезпечення основних прав і свобод громадян України безпосередньо пов'язана з практичним виконанням конституційного принципу народного суверенітету, оскільки саме народу належить вся влада, а установча влада народу, права людини та громадянина, діяльність різних гілок державної влади - є категоріями та поняттями, які тісно між собою взаємопов'язані.

Суть конституційного принципу народного суверенітету полягає в тому, що влада виходить з народу, належить йому і здійснюється як через представників, так і безпосередньо (референдум, вибори, народна ініціатива).

Реалізація багатомірного потенціалу принципу народовладдя в Україні вимагає вжиття низки важливих організаційних та організаційно-правових заходів, серед яких мають бути такі: проведення комплексної конституційно-правової та державно-правової реформи, яка включає адміністративну та муніципальну реформи, подальше вдосконалення сучасної правової системи України, яка зорієнтована на демократичні цінності; орієнтація виконавчої, законодавчої та правозастосовної діяльності на забезпечення прав і свобод людини і громадянина, вироблення відповідних механізмів щодо захисту прав особистості; прийняття законів та підвищення рівня правової культури населення; перманентне формування дієздатних структур громадянського суспільства.

У підрозділі 3.2. «Людина, її права та свободи як найвища соціальна цінність» розглядається доктринальна концепція становлення та розвитку щодо співвідношення особи, держави та захисту прав і свобод людини. В Україні існує практично необмежене коло засобів захисту прав і свобод людини, як зі сторони держави, так і інституцій громадянського суспільства, але з іншої сторони, - існує проблема реальної незадовільної гарантованості практичної реалізації охорони та захисту окремих прав та свобод особи, насамперед і головним чином, це стосується соціально-економічних прав і свобод, закріплених та гарантованих чинною Конституцією України. Чинне законодавство України про місцеве самоврядування потребує реального суттєвого вдосконалення з метою забезпечення пріоритетності прав людини в діяльності органів місцевого самоврядування, розбудови повноважень органів місцевого самоврядування у фінансово-бюджетній сфері «знизу», також збільшенні долі місцевих бюджетів у консолідованому загальнодержавному бюджеті з метою зміцнення матеріально-фінансової бази місцевого самоврядування, а також неухильного утвердження реальних механізмів, які спроможні систематично гарантувати чітке дотримання прав і свобод людини, які регламентовані Конституцією України.

Реалізація на практиці конституційного правоположення про права людини як найвищої соціальної цінності передбачає системний та стійкий економічний розвиток країни, наявність чіткої та продуманої державної політики, як на центральному, так і місцевому рівнях, яка є зорієнтованою на забезпечення прав і свобод людини.

Економічні, соціальні, політичні, культурні права людини можуть та повинні реалізуватися в повсякденному житті, в відповідних інститутах громадянського суспільства, а держава та органи місцевого самоврядування повинні створювати для неї всі необхідні умови для гідної праці, для надання системної соціальної допомоги тим, хто перебуває у складних життєвих обставинах.

У підрозділі 3.3. «Принцип гласності та його роль у забезпеченні дієздатності Української держави» підкреслюється, що становлення в Україні демократичної правової держави прямо пов'язано із забезпеченням принципу гласності, який відображає демократичні засади відносин у системі координат «особа - суспільство - держава», а його практична реалізація дає можливість для створення ефективної системи контролю суспільства за діяльністю державних органів. Саме тому принцип гласності в сучасних умовах набуває особливої значимості й було б доцільно його прямо закріпити в Конституції України, як це було раніше, або прийняти окремий закон про загальні принципи організації роботи органів державної влади в Україні, в якому особливу увагу приділити даному принципу.

За сучасних умов важливим завданням є виділення відповідних недоліків у регламентації окремих аспектів гласності у сфері функціонування різних органів: а) можливість проведення закритих засідань під час проведення сесій місцевих рад без зазначених конкретних підстав для цього; б) відсутність норми про обов'язковість проведення відкритих засідань постійних комісій місцевих рад; в) відсутність конкретної міри відповідальності місцевих голів за невиконання їхніх зобов'язань щодо забезпечення гласності діяльності місцевих рад та оприлюднення прийнятих рішень; г) існування необхідності забезпечення матеріально-технічних умов для можливості журналістів і пересічних громадян бути присутніми на засіданнях місцевих рад.

У підрозділі 3.4. «Інститут громадянства та його роль у становленні конституційного ладу України» зазначається співвідношення особи, держави та інших суспільних інститутів, налагодження дійового зворотного зв'язку між громадянами та представниками владних структур.

Нагальною потребою є затвердження концепції міграційної політики України, основні положення якої містяться в проекті Закону України «Про основні засади регулювання міграційних процесів в Україні», прийнятому парламентом в першому читанні. Саме тому необхідно вирішити питання щодо спрощення численних форм процедури набуття українського громадянства вихідцями з України, які повертаються на її територію, визначитися з набуттям громадянства біженцями, для чого необхідно ревізувати міжнародні зобов'язання України, спростити умови прийняття громадянства України тощо.

Вже нині було б доцільним надати право на одержання другого українського громадянства тим українцям, які були вимушені залишити свою історичну батьківщину внаслідок різних (соціально-економічних, політичних, релігійних і інших) несприятливих причин, оскільки вони приймали чуже громадянство як сховище і захист від свавілля сторонньої їм імперської держави. Тому надання цим особам українського громадянства стало б актом справедливості й, безумовно, сприяло б справжній національно-культурній і язиковій консолідації українців, а в кінцевому результаті - соціально-економічному відродженню України як суверенної правової держави.

У підрозділі 3.5. «Міжнародно-правові аспекти засад конституційного ладу України» показано значення міжнародно-правових аспектів засад конституційного ладу для функціонування Української держави.

Зовнішня політика суверенної України зі всіма членами міжнародного співтовариства будується на демократичних принципах, які визнані міжнародною спільнотою: а) суверенна рівність; б) мирне вирішення міжнародних спорів; в) невтручання у внутрішні справи; г) непорушність державних кордонів; д) незастосування сили та погрози силою; е) територіальна цілісність держави; є) співробітництво між державами; ж) самовизначення народів і націй; з) добросовісне виконання міжнародних угод; і) повага до прав людини.

...