Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Національна академія державного управління при Президентові України

УДК 351:8:37 (477)

Формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти України

25. 00. 02 -- механізми державного управління

АВТОРЕФЕРАТ

дисертації на здобуття наукового ступеня доктора наук з державного управління

Лопушинський Іван Петрович

Київ 2008

Дисертацією є рукопис.

Робота виконана в Національній академії державного управління при Президентові України.

Науковий консультант -- доктор педагогічних наук, професор,

заслужений працівник освіти України

ПРОТАСОВА Наталія Георгіївна,

Національна академія державного

управління при Президентові України,

завідувач кафедри управління освітою.

Офіційні опоненти: доктор наук з державного управління, доцент

ХАДЖИРАДЄВА Світлана Костянтинівна,

Південноукраїнський державний педагогічний

університет імені К. Д. Ушинського, завідувач кафедри загальних дисциплін та управління освітніми закладами;

доктор наук з державного управління, доцент

РУДАКЕВИЧ Марія Іванівна,

Тернопільський національний економічний

університет, професор кафедри ділової

комунікації та організації поведінки;

доктор педагогічних наук, професор,

дійсний член АПН України

ВАШУЛЕНКО Микола Самійлович,

Інститут педагогіки АПН України,

головний науковий співробітник.

Захист відбудеться 18 грудня 2008 року о 14 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26. 810. 02 в Національній академії державного управління при Президентові України за адресою: 03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20, к. 212.

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Національної академії державного управління при Президентові України (03057, м. Київ, вул. Ежена Потьє, 20).

Автореферат розісланий 17 листопада 2008 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради Ю. Ф. Дехтяренко

мовний державний освіта україна

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. З проголошенням Україною незалежності, виходом її на шляхи демократичного державотворення особливої ваги й актуальності набули питання мовного відродження. В умовах сьогодення постає завдання цілісного українознавчого підходу до розв'язання мовних проблем, визначення ролі української мови в осмисленні націєтворчих і загальнодержавних процесів, оскільки усвідомлення належності до однієї мовно-культурної спільноти - запорука політичної стабільності національної держави. Євроінтеграційний рух України означає, зокрема, й визнання європейських стандартів і в галузі мовної політики, оскільки світовий досвід доводить вирішальну роль мовно-культурного фактора у формуванні національних спільнот і що поширення спільної мови є найдієвішим чинником консолідації населення в межах однієї держави. Передові європейські країни насамперед прагнуть забезпечити повноцінне функціонування державної (офіційної) мови, гарантують збереження, розвиток і використання національних та регіональних мов, сприяють вивченню щонайменше двох іноземних мов.

Виходячи з того, що чільне місце в становленні державності української мови належить галузі освіти, Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХI століття”) стратегічним завданням реформування змісту освіти вважає вивчення української мови в усіх навчально-виховних закладах, утвердження її як основної мови функціонування загальноосвітньої, професійної та вищої школи. Відповідно до Національної доктрини розвитку освіти у державі створюється система неперервної мовної освіти, що має забезпечити обов'язкове оволодіння нашими громадянами державною (українською) мовою, можливість опанувати рідну (національну) мову і практично володіти хоча б однією іноземною мовою.

Водночас мовна ситуація в галузі освіти України на сьогодні залишається складною, характеризується низкою негативних явищ і тенденцій та потребує істотних змін. Насамперед наразі суттєво сповільнився процес переходу загальноосвітніх навчальних закладів на навчання державною мовою, учні шкіл національних меншин недостатньо володіють державною мовою для їхньої соціалізації в українському суспільстві, принципових змін вимагає вивчення іноземних мов. Така ситуація яскраво свідчить про те, що потрібні нові, дієві механізми формування і реалізації державної мовної політики та вироблення належної практики функціонування державної (української) мови, мов національних меншин та іноземних мов в галузі освіти України. Саме тому й розробка наукових засад системи формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України в умовах сьогодення, адекватної європейському вибору нашої держави, набуває особливої актуальності.

Мовна політика в галузі освіти була предметом розгляду вітчизняних і зарубіжних науковців. Ґрунтовні дослідження її різних аспектів здійснили в своїх працях українські вчені Б. Ажнюк, В. Брицин, Л. Булаховський, А. Бурячок, М. Вашуленко, І. Вихованець, В. Демченко, С. Єрмоленко, А. Загнітко, В. Кононенко, М. Кочерган, В. Кубайчук, О. Куць, В. Лизанчук, Л. Масенко, Л. Мацько, В. Німчук, М. Пентилюк, А. Погрібний, О. Пономарів, І. Попеску, Ю. Прадід, Я. Радевич-Винницький, В. Радчук, В. Русанівський, О. Сербенська, Л. Ставицька, О. Тараненко, О. Ткаченко, І. Фаріон, А. Фомін, В. Чапленко, О. Чередниченко, Ю. Шевельов, М. Шульга, І. Ющук та ін.

Розв'язанням проблем формування та реалізації мовної політики в різних сферах життєдіяльності переймаються й зарубіжні дослідники, зокрема Г. Базарбаєва, Ю. Бахарєв, Р. Белл, Е. Вайнінг, Д. Веймер, А. Вілдавскі, К. Ганді, А. Домашнєв, В. Лєзіна, Т. Мікуліч, Г. Нещименко, Л. Пал, К. Погорєлая, І. Поттер, Я. Рудницький, Г. Степанов, Д. Тухватулліна, А. Фергюсон, А. Швейцер, М. Штець та ін.

Державно-управлінські аспекти, які мають загальнотеоретичне значення для вивчення проблем мовної політики в галузі освіти України, досліджували В. Бакуменко, Н. Грицяк, О. Кілієвич, В. Князєв, Ю. Куц, О. Лазор, А. Леонова, В. Луговий, Т. Лукіна, С. Майборода, О. Малиновська, В. Малиновський, В. Мартиненко, П. Надолішній, Ю. Оболенський, В. Огаренко, І. Плотницька, Н. Протасова, В. Ребкало, І. Розпутенко, М. Рудакевич, Ю. Сурмін, В. Тертичка, В. Токовенко, В. Трощинський, С. Хаджирадєва, С. Чукут та ін.

Визнаючи безперечні досягнення вітчизняних і зарубіжних науковців з теорії мовної політики в галузі освіти, зазначимо, що поза їх увагою залишаються важливі теоретико-методологічні та практичні питання, насамперед щодо ролі і завдань Української держави в цій сфері, багато питань потребують дальшого наукового дослідження. Спеціальні монографічні дослідження щодо формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України відсутні.

Отже, назріла нагальна потреба в повноцінному аналізі зазначених проблем, вивченні особливостей формування і реалізації державної мовної політики в галузі освіти України як невід'ємної складової державної етно- і культурної політики. Таким чином, актуальність теми дисертаційного дослідження випливає насамперед з необхідності виокремлення адекватних наукових підходів до вироблення гармонійної державної мовної політики в галузі освіти України, досягнення максимально можливого балансу між загальнонаціональними та етнічними інтересами щодо ролі і статусу мов, запобігання політизації на мовному ґрунті, мовної самоізоляції, визначення механізмів формування та особливостей реалізації мовної політики в галузі освіти України в умовах євроінтеграційних процесів.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами.

Дисертаційну роботу виконано на кафедрі управління освітою Національної академії державного управління при Президентові України в рамках комплексного наукового проекту ”Державне управління та місцеве самоврядування” (номер державної реєстрації ДР-ОК 0201U004833), зокрема при розробці наукової теми “Науково-методичний супровід спеціальності ”Освітня політика та державне управління в освіті” (номер державної реєстрації 0108U002027), у межах якої автором як науковим співробітником розроблено концептуальну модель формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України; написано розділ 2 “Загальні принципи державної мовної політики” та пункт б) “Механізми реалізації концепції” 3-го розділу “Забезпечення реалізації засад концепції” ”Концепції державної мовної політики України”, розробленої Міністерством культури та туризму України; подано пропозиції до розділу VII “Система забезпечення державної мовної політики” та розділу VIII ”Механізми реалізації державної мовної політики” Концепції державної мовної політики України, розробленої Державним комітетом телебачення і радіомовлення України; підготовлено проекти статті 17 “Мова навчання та виховання” та статті 27 “Допомога у задоволенні мовних потреб українців, які проживають за межами України” проекту Закону України “Про розвиток і застосування мов в Україні”, розробленого Міністерством освіти і науки України та проекти статті 3 “Мова національних меншин” і статті 27 “Мова вищої освіти” проекту Закону “Про мови”, поданого до Верховної Ради України народним депутатом В. Кириленком.

Мета і завдання дослідження. Метою дисертаційного дослідження є розробка теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України в умовах євроінтеграційних процесів.

З огляду на поставлену мету слід було вирішити такі дослідницькі завдання

- проаналізувати рівень розробленості проблеми у вітчизняній і зарубіжній науковій літературі, визначити методологію теоретичного та емпіричного пошуку в контексті предмета дослідження;

- уточнити термінологічне визначення сутності понять ”мовна політика”, “державна мовна політика”, “національна мовна політика”, “регіональна мова”, “мова національної меншини”, “мовна освіта” (в частині регіоналізації навчання мови), подати авторське визначення поняття “державна мовна політика в галузі освіти”;

- виявити специфіку формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України в умовах євроінтеграційних процесів, на цій основі визначити можливості використання досвіду провідних європейських країн щодо розв'язання мовних проблем на національному та регіональному рівнях;

- проаналізувати ефективність політичних, соціально-економічних, правових і організаційних механізмів формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, зокрема: а) встановити фактори, що впливають на мовну ситуацію в державі, б) довести потребу внесення змін до чинного законодавства України щодо реалізації мовних прав громадян в галузі освіти, в) виявити шляхи реформування наявних та створення нових організаційних структур для реалізації мовної політики;

- розробити та науково обґрунтувати концептуальну модель формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, що базується на системі наукових підходів, нормативно-правових документах та емпіричних даних щодо мовної ситуації в галузі освіти України;

- визначити та обґрунтувати умови впровадження на регіональному рівні альтернативних моделей ( “Урівноваження національно-мовного співвідношення населення України”, “Перебудова мовної політики в галузі освіти України за регіональним принципом”, “Статус-кво”) формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України;

- розробити рекомендації органам державної влади та місцевого самоврядування щодо управління процесом реалізації державної мовної політики в галузі освіти України.

Об'єктом дослідження є державна мовна політика в галузі освіти України.

Предметом дослідження є механізми формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України в умовах євроінтеграційних процесів.

Гіпотеза дослідження міститься в припущенні про те, що формування та реалізація державної мовної політики в галузі освіти України в ході європейської інтеграції здійснюватиметься ефективніше за умов: а) розробки її теоретичних засад; б) прийняття та впровадження концептуальної моделі формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, яка базується на системі наукових підходів, нормативно-правових документах й емпіричних даних щодо мовної ситуації в галузі освіти України, імплементації міжнародних документів з питань мовного регулювання до вітчизняного законодавства та внесення відповідних змін до чинних нормативно-правових актів; в) створення нових та поліпшення діяльності наявних державно-громадських структур для реалізації державної мовної політики; г) удосконалення політичних, соціально-економічних, правових і організаційних механізмів формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України; ґ) визначення статусу, місця і ролі регіональних мов, мов національних меншин (зокрема російської), в системі освіти держави та розв'язання проблеми українсько-російської двомовності; д) визначення умов впровадження на регіональному рівні альтернативних моделей формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України.

Методи дослідження. Вибір об'єкта, предмета і завдань дослідження визначив його методологію, а саме вивчення і аналіз теорії й практики формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти.

Виходячи з цього, методологічною основою дослідження є як загальнонаукові (аналіз, синтез, порівняння, індукція, дедукція), так і спеціальні методи, зокрема:

- історико-генетичний метод - для встановлення змін у мовній політиці; виявлення особливостей розвитку мовних ситуацій та чинників, що їх зумовлюють;

- методи математичної статистики - для оброблення, підтвердження та узагальнення даних соціолінгвістичного опитування;

- емпіричні методи - для вивчення документальних джерел, що стосуються мовної політики;

- анкетування - для з'ясування комунікативних сфер функціонування мов, їх співвідношення, встановлення типів мовних ситуацій, типів білінгвізму, виявлення ставлення білінгвів до кожної з двох мов, принципів визначення кількісних і якісних показників мов у білінгвальній ситуації, даних щодо мотивації мовної поведінки та характеристики мовних середовищ;

- спостереження - для підтвердження і доповнення результатів анкетування, з'ясування суб'єктивного сприйняття мовно-культурної ситуації, оцінного ставлення до її розвитку.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в розв'язанні актуальної наукової проблеми теорії державного управління, а саме в розробці теоретико-методологічних засад формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, спрямованих на посилення її результативності з урахуванням тенденцій європейського розвитку, сучасних та ймовірних сприятливих можливостей Української держави та наявних перешкод на шляху забезпечення ефективної державної мовної політики. На основі проведених досліджень запропоновано методологію вдосконалення механізмів її функціонування та розвитку. У підсумку розроблено концептуальну модель, визначено механізми та виділено пріоритетні напрями формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, розроблено та обґрунтовано практичні рекомендації органам державної влади та місцевого самоврядування щодо управління процесом реалізації державної мовної політики в галузі освіти України.

Вирішення поставленої наукової проблеми в дисертаційному дослідженні представлено сукупністю нових методологічних та теоретичних положень, висновків і рекомендацій, наукова новизна яких полягає, зокрема, в тому, що:

вперше

- розроблено та науково обґрунтовано концептуальну модель формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, яка базується на системі наукових підходів, нормативно-правових документах та емпіричних даних щодо мовної ситуації в галузі освіти України і, крім того, передбачає внесення змін до чинного законодавства України щодо статусу мов, кадрове, програмне та підручникове забезпечення мовної освіти;

- визначено умови впровадження на регіональному рівні альтернативних моделей (“Урівноваження національно-мовного співвідношення населення України”, “Перебудова мовної політики в галузі освіти України за регіональним принципом”, “Статус-кво”) формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти, серед яких: потреби ринків праці, нормативно-правова база системи освіти, стан управління освітньою галуззю, роль політичних партій та громадськості у здійсненні освітньо-виховного процесу, суспільна думка щодо мовної освіти молоді тощо;

- запропоновано законодавчо закріпити (відповідно до нормативної класифікації ООН та світових стандартів) належність України до однонаціональних держав, поділ меншин та їх мов на національні та регіональні, що забезпечить ефективне функціонування в суспільстві державної (української), національних та регіональних мов;

- визначено і теоретично обґрунтовано систему соціально-політичних, правових, економічних та організаційних механізмів формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, що включає специфічну сукупність процедур та послідовність їх застосування, спрямовану на посилення ефективності державного управління процесом мовної підготовки молоді;

- наведено механізми формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України відповідно до функцій органів виконавчої влади, забезпечення вертикальної і горизонтальної координації діяльності органів державної влади, місцевого самоврядування, політичних партій і громадських організацій, у яких враховано можливості адаптації організаційної структури органів державної влади, що опікуються галуззю освіти, до європейських умов;

удосконалено

- зміст зваженої державної мовної політики як форми підтримки євроінтеграційних процесів України та політичної стабільності і поглиблення міжетнічної злагоди в державі, до якого, на відміну від відомих, було додатково запроваджено регіональний компонент;

- нормативно-правову базу реалізації державної мовної політики (пропозиції щодо змін до Конституції України, законів “Про національні меншини”, “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, Про мови, “Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки” та ін. );

- організаційну структуру державно-громадських органів управління для формування і реалізації мовної політики (пропозиції щодо поновлення роботи Ради з питань мовної політики при Президентові України, створення Департаменту (Інституту) державної мовної політики та вертикалі відповідних державних виконавчих органів, мовних інспекцій, служб мови тощо;

дістали подальший розвиток:

- обґрунтування передумов, причин та наслідків переходу (на початковому етапі) та поглиблення (на сучасному етапі) українізації освіти, їх взаємозв'язків із суспільно-політичними процесами в новій Українській державі в цілому та в умовах існування Української Народної Республіки, Гетьманату, Директорії, Української Соціалістичної Радянської Республіки, Української Радянської Соціалістичної Республіки зокрема;

- типологія станів (мовної ситуації, мовної політики), регіонів України (Захід та частина Центру; Чернівецька і Закарпатська області; частина Центру (Дніпропетровська область), Південь та Схід; Автономна Республіка Крим), білінгвізму (українсько-російський, російсько-український), статусу мов (українська як державна, російська як державна (офіційна), українська і російська як державні, російська як регіональна (меншинна), українська як регіональна (меншинна), підходів до кадрової політики в освітній галузі (підтримка українськомовних учителів (викладачів) та вчителів (викладачів) української мови, внутрішньодержавна ротація педагогічних кадрів, їхня періодична атестація на досконале знання державної мови тощо);

- визначення чинників здійснення зваженої мовної політики в галузі освіти України (забезпечення повноцінного державного статусу української мови, здійснення скоординованої мовної політики, посилення демографічної та комунікативної потужності української мови, вибору батьками мови освіти для своїх дітей, престижності української мови і переваг володіння державною мовою).

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що розроблені теоретичні положення формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України логічно доведені до рівня конкретних пропозицій, придатних до впровадження в практику діяльності Президента України, Верховної Ради України, зокрема Комітету з питань науки і освіти, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України, його структурних підрозділів у регіонах держави.

На сьогодні частина одержаних у роботі наукових результатів відображена в нормативно-правових актах, що діють у галузі освіти України, у науково-практичних розробках органів державної влади, енциклопедичних та довідкових виданнях і використовуються в аналітичній та науковій роботі.

Зокрема, доведено, що:

- законодавче закріплення понять “однонаціональна держава”, “національні меншини”, “регіональні меншини”, “мова національної меншини” та “мова регіональної меншини” буде значним поштовхом до вироблення в галузі освіти України відповідної новітньої мовної практики, зорієнтованої на вирішення мовних питань у державі згідно з європейською традицією;

- завершення розроблення та затвердження Концепції державної мовної політики в Україні, внесення змін до Конституції України (закріплення переліку національних і регіональних меншин, визначення поняття “корінний народ”, зняття особливого статусу російської мови), Закону “Про національні меншини” (розмежування понять “національні” і “регіональні” меншини), Закону “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин” (зміна означеної назви Закону на назву “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних або міноритарних мов”, перегляд переліку регіональних мов шляхом вилучення з нього національних мов, а також сфер їх використання, зокрема в галузі освіти тощо) сприятиме поліпшенню міжетнічних стосунків в Україні, визначенню статусу російської мови та вдосконаленню практики державного регулювання мовних відносин у галузі освіти;

- використання регіонального підходу в навчанні мов, а саме розробка різного роду програм і підручників, підготовка відповідних педагогічних кадрів, удосконалення навчальних планів відповідно до регіональних потреб, активне використання запропонованих моделей навчання тощо забезпечать належну мовну підготовку учнів і студентів, сприятиме їхній активній соціалізації в українському суспільстві та інтеграції до європейського співтовариства;

- втілення в освітню практику основних наукових положень концептуальної моделі формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України дасть можливість задовольнити в основному мовні запити населення країни, забезпечити знання кожною молодою людиною української (державної), національної або регіональної мови, а також як мінімум однієї іноземної мови, що сприятиме її інтеграції як у вітчизняний, так і в європейський освітній, мовний і культурний простір.

Запропоновані науково-практичні розробки можуть бути використаними в діяльності

- Президента України, органів законодавчої та виконавчої влади (Комітету Верховної Ради з питань науки і освіти, народних депутатів України, Кабінету Міністрів України, Міністерства освіти і науки України) при підготовці та прийнятті відповідних законодавчих та підзаконних актів щодо реалізації мовної політики в галузі освіти України;

- органів місцевого самоврядування при реалізації делегованих державою повноважень в освітянській галузі України, зокрема здійсненні мовної політики в сфері освіти;

- при завершенні розроблення проектів “Концепції державної мовної політики України” та Закону “Про мови”;

- у навчальному процесі під час викладання дисципліни “Мовна політика” для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування, керівників освітніх установ та студентів класичних і педагогічних вищих навчальних закладів.

Результати досліджень щодо вдосконалення механізмів державного регулювання мовної політики в галузі освіти України впроваджено:

- Міністерством освіти і науки України у розробці 2006 року нового проекту Закону України “Про розвиток і застосування мов в Україні” (стаття 17 “Мова навчання та виховання”, стаття 27 “Допомога у задоволенні мовних потреб українців, які проживають за межами України”) та Заходів щодо виконання Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки (“Вступна частина”) (довідка № 2/2-15-413 від 28. 02. 2007 р. );

- Міністерством культури і туризму України у розробці протягом 2006- 2007 рр. проекту Концепції державної мовної політики України (Розділ 2 “Загальні принципи державної мовної політики”, пункту б) “Механізми реалізації концепції” 3-го розділу “Забезпечення реалізації засад концепції”) (довідка № 124/8-6/35-07 від 02. 11. 2007);

- Державним комітетом телебачення і радіомовлення України у розробці впродовж 2003-2005 рр. проекту Концепції державної мовної політики України (розділ VII “Система забезпечення державної мовної політики”, розділ VIII ”Механізми реалізації державної мовної політики”) (довідка № 5/6-07 від 21. 06. 2007 р. );

- Херсонською обласною державною адміністрацією у розробці програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки (розділ “Очікувані результати Програми” (довідка № 16-523-724/9-07/11 від 07. 06. 2007 р. ) .

- народним депутатом України В. Кириленком у підготовці проекту “Закону про мови” (стаття 3 “Мови національних меншин”, стаття 23 “Мова вищої освіти”) (довідка № Д-321 від 19. 03. 2007 р. ).

Дисертант є співавтором навчального посібника “Українська мова в державній службі” (К. ; Херсон, 2006, друге видання - 2007 ), що використовується в роботі Херсонського обласного центру перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (довідка № 01-19/34 від 26. 02. 2008 р. ).

Теоретичні розробки дисертаційного дослідження використовуються автором під час читання впродовж 2005 - 2008 років лекцій та проведення консультацій для державних службовців та посадових осіб місцевого самоврядування в Херсонському обласному центрі перепідготовки та підвищення кваліфікації працівників органів державної влади, органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ і організацій (довідка № 01-19/34 від 26. 02. 2008 р. ) та студентів Інституту державного управління і права Київського національного університету культури і мистецтв (акт про впровадження № 1 від 20. 03. 2008 р. ).

Апробація результатів дослідження. Основні положення і результати, здобуті в процесі дослідження, доповідалися і обговорювалися впродовж 2004 -2008 років на науково-теоретичних і науково-практичних міжнародних, за міжнародною участю, всеукраїнських і регіональних конференціях, симпозіумі, зокрема, науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні теоретико-методологічні та організаційно-практичні проблеми державного управління” (м. Київ, 28 травня 2004 р. ); міжнародній науково-практичній конференції “Актуальні проблеми сучасної української філології (м. Тирасполь, 23 -24 вересня 2004 р. ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Актуальні проблеми державного управління на новому етапі державотворення” (м. Київ, 31 травня 2005 р. ); міжнародній науково-теоретичній конференції “Актуальні проблеми державного управління та документно-інформаційного забезпечення апарату влади” (м. Київ, 25-26 травня 2006 р. ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Проблеми трансформації системи державного управління в умовах політичної реформи в Україні” (м. Київ, 31 травня 2006 р. ); ІІ-ій науково-практичній конференції “Державне та муніципальне управління в умовах політико-адміністративної реформи” (м. Луцьк, 17-18 травня 2007 р. ); науково-практичній конференції за міжнародною участю “Стратегія реформування системи державного управління на засадах демократичного врядування” (м. Київ, 31 травня 2007 р. ); науково-практичній конференції “Стратегія регіонального розвитку формування та механізми реалізації” (м. Одеса, 31 жовтня 2007 р. ); симпозіумі за міжнародною участю “Проблеми й тенденції розвитку галузі науки “Державне управління” в Україні: від теорії до практики” (м. Київ, 30 листопада 2007 р. ), науково-практичній конференції за міжнародною участю “Новітні тенденції розвитку демократичного врядування: світовий та український досвід” (м. Київ, 30 травня 2008 р. ).

Публікації. Основні положення дисертаційної роботи відбито в 68 наукових працях загальним обсягом 48 обліково-видавничих аркушів, у тому числі в монографії, 37 статтях у наукових фахових виданнях з державного управління, 30 статтях в інших наукових виданнях, публікаціях матеріалів конференцій, симпозіуму, тез та доповідей.

Структура і обсяг дисертації. Робота складається зі вступу, п'яти розділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Повний обсяг роботи - 515 сторінок, з них 17 рисунків займають 6 сторінок, 6 таблиць - 5 , 54 додатки - 60 сторінок, список використаних джерел (627 найменувань) - 58 сторінок.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертаційного дослідження, ступінь наукової розробки проблеми, зазначається зв'язок роботи з науковими темами, напрямами досліджень, визначаються мета, завдання, предмет, об'єкт і гіпотеза дослідження, характеризуються наукова новизна і практична значущість здобутих результатів, наводяться дані щодо апробації результатів дослідження й публікацій за темою.

У першому розділі - “Методологічні засади формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України” - подається науково-термінологічний апарат дослідження, висвітлюються науково-теоретичні основи формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, досліджується стан розробленості в науковій літературі проблеми формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України.

Констатується, що проблема державного внормування співіснування мов різних етносів виникла в Україні із здобуттям незалежності. Для її розв'язання слід, насамперед, було вивчити світовий досвід вирішення мовних проблем, що полягає в поділі держав (насамперед європейських) на три групи: 1) одномовні гомоетнічні держави; 2) рівноцінномовні гетероетнічні держави; 3) кількамовні гомоетнічні держави. Україна відповідно до європейських стандартів належить до одномовних гомоетнічних держав.

Доведено, що в мовному законодавстві держав світу відомі три основні підходи до розв'язання проблеми вибору державної (офіційної) мови. Перший, найпоширеніший підхід полягає в тому, що мовою державного життя обирається мова однієї національності - тієї , що зробила основний внесок у формування держави і переважає в кількісному відношенні інші її етнічні групи. Другий шлях вибору загальнодержавного засобу спілкування в умовах двомовності (багатомовності) - визнання як офіційних, тобто державних, усіх основних мов країни. Це має місце в тих країнах, де важко визначити якусь одну корінну національність. Світова практика засвідчує і третій варіант - закріплення як державних (офіційних) двох мов - місцевої національної і мови колишньої метрополії. Україна належить до першої з трьох названих груп.

Відповідно визначено і три типи мовної політики держави: 1) протекція національній мові; 2) невтручання ( “відсутність мовної політики”); 3) свідома підтримка мови колишньої метрополії.

З'ясовано, що завдання сучасної Української держави полягає в протекції розвитку національної (української) мови. Доведено, що в умовах сьогодення України державі слід докласти максимум зусиль, щоб українська мова стала загальнонаціональною, а згодом і загальнодержавною. Алгоритм запропонованих дій повинен бути таким: мова формує націю - нація будує державу - держава охороняє мову.

У новітніх умовах державотворення України суттєвого значення набуває усвідомлення тотожності понять “державна” і “офіційна” мови. На цій позиції стоїть Конституційний Суд України, який вважає, що під державною (офіційною) мовою розуміється мова, якій державою надано правовий статус обов'язкового засобу спілкування у публічних сферах суспільного життя. У дослідженні переконливо доводиться правильність такої позиції та її прийнятність для сучасних українських реалій.

На основі нормативної класифікації ООН, світової та європейської практики теоретично доведено, що Україна є однонаціональною державою з наявними багатонаціональними регіонами (Автономна Республіка Крим, Донецька, Луганська та Одеська області), що росіяни в Україні є не регіональною, а національною меншиною, що російська мова є не міноритарною, а мовою однієї з національних меншин.

Доводиться потреба активного втручання держави в реалізацію мовної політики. Виходячи з того, що мовна політика в нашій державі покликана бути частиною національної політики, віддзеркалювати її принципи і відповідати державній ідеології, визначаємо її як складову етнонаціональної політики, спрямованої на утвердження, розвиток і повсемісне функціонування української мови як державної в Україні, належне забезпечення мовних прав національних і регіональних спільнот задля консолідації суспільства.

Визначено, що державна мовна політика в галузі освіти України - це свідомий вплив держави, спрямований на практичне кероване наскрізне застосування державної (української), національних, регіональних та іноземних мов у навчально-виховному процесі загальноосвітніх навчальних закладів різних рівнів, незалежно від типу, форм власності, а також форм здобуття освіти, з метою консолідації українського суспільства на основі єдиної державної (української) мови, забезпечення міжнаціонального миру і злагоди, створення сприятливих умов для європейської і світової інтеграції як Української держави в цілому, так і її громадян.

Джерельну базу дисертаційного дослідження складають праці українських і зарубіжних дослідників з питань мовної політики, офіційні документи - чинні нормативні акти - відповідні положення Конституції України, Закону про мови, Державні програми, Укази Президента, постанови Уряду, документи Міністерства освіти і науки України, результати соціологічних та інших опитувань, статистичні та демографічні збірники. Вагоме значення мають щорічні (2006 і 2008 рр. ) Послання Президента України В. Ющенка до Верховної Ради України “Про внутрішнє і зовнішнє становище України”, його виступи, радіо- та телеінтерв'ю, привітання з мовної проблематики; матеріали парламентських слухань у Верховній Раді України з мовних питань (2003 р. ), законопроекти, заяви, виступи посадових осіб та політичних діячів, що дають можливість аналізувати офіційну позицію суб'єктів формування та здійснення мовної політики. Для аналізу їхньої позиції щодо окремих аспектів мовної політики використовувалися також статті та інші матеріали в засобах масової інформації.

У процесі роботи дисертантом було залучено широку документальну базу Центрального державного архіву вищих органів влади та управління України (ЦДАВО), матеріали Центрального державного архіву громадських об'єднань (ЦДАГО), архівів Російської Федерації, Державного архіву Служби безпеки України та його обласних управлінь, місцевих державних архівів.

На основі аналізу наукових праць відомих вітчизняних та зарубіжних учених, що стосуються теми дослідження, зокрема мовної політики (Б. Ажнюк, Г. Базарбаєва, Ю. Бахарєв, В. Радчук, О. Тараненко, О. Ткаченко), мовної ситуації (Р. Белл, В. Демченко, А. Домашнєв, В. Лєзіна, Л. Масенко, А. Погрібний), питань реформування українського правопису (В. Німчук, О. Пономарів, І. Фаріон, І. Ющук), лінгвоциду української мови (В. Кубайчук, В. Лизанчук, Л. Мацько), проблем двомовності (М. Кочерган, Т. Мікуліч, Г. Нещименко, І. Попеску, А. Фомін, М. Шульга), соціокультурного розвитку національних меншин (В. Євтух, І. Курас, К. Погорєлая, В. Ребкало, В. Трощинський), законодавчого врегулювання мовних проблем (В. Кононенко, О. Майборода, Ю. Прадід, Г. Степанов, М. Штець) та ін. визначено, що проблема, пов'язана з механізмами державної мовної політики в галузі освіти України, є складною, характеризується низкою негативних явищ і тенденцій та потребує істотних змін. Потрібні нові, дієві механізми формування і реалізації державної мовної політики в галузі освіти України та вироблення належної практики функціонування державної (української), мов національних та регіональних меншин, іноземних мов в галузі освіти України.

У другому розділі - “Державна мовна політика в контексті євроінтеграційних процесів України” - проаналізовано правову й організаційну базу формування державної мовної політики в галузі освіти України та нормативно-правове регулювання мовних відносин у країнах Європи, висвітлено європейський досвід щодо розв'язання мовних проблем на національному та регіональному рівнях, розкрито міжнародні зобов'язання України щодо вирішення мовних проблем у суспільстві.

У дослідженні виявлено специфіку формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України в умовах євроінтеграційних процесів. Показано, що порівняно з Україною, Європа має значний історичний досвід становлення і розвитку державної мової політики, одним з головних елементів якої є галузь освіти. З метою реалізації стратегічного курсу України на інтеграцію до Європейського Союзу, забезпечення всебічного входження нашої держави до європейського політичного, економічного і правового простору та створення передумов для набуття Україною членства в Європейському Союзі Указом Президента України затверджена Стратегія інтеграції України до Європейського Союзу, у якій основними напрямами культурно-освітньої і науково-технічної інтеграції визначено впровадження європейських норм і стандартів в освіті, науці і техніці, поширення власних культурних і науково-технічних здобутків у ЄС. Саме тому пріоритети освіти України як складової загальноєвропейської й полягають у наданні молодому поколінню держави знань про спільну європейську спадщину та виробленні практичних умінь адаптуватися до життя і навчання в різних країнах Європи, бути мобільними, соціально здібними, здатними до комунікації і захисту своїх прав.

Доведено, що для поступального руху до євроспільноти Україні слід привести відповідно до європейського власне національне законодавство. Це стосується як Конституції держави, так і окремих законів (“Про національні меншини”, “Про ратифікацію Європейської хартії регіональних мов або мов меншин”, “Про освіту”,”Про мови в Українській РСР”), інших нормативно-правових актів, хоча й ухвалення свого часу Верховною Радою України Закону “Про мови в Українській РСР” мало певне історичне значення, оскільки вперше за багато століть українська мова набула (нехай і формально) державного статусу. Крім того, його закріпленню сприяла низка законів і підзаконних урядових актів щодо розширення сфери застосування як державної, так і мов національних спільнот. Логічним продовженням цієї роботи було б ухвалення цілком нового Закону України “Про державну мову України” та сучасного Закону “Про мови” через те, що чинний давно не відповідає ні Конституції України, ні мовним реаліям держави. Потребує нового підходу й виконання “Державної програми розвитку і функціонування української мови на 2004-2010 роки”, оскільки “Комплексні заходи щодо всебічного розвитку і функціонування української мови”, затверджені Кабінетом Міністрів України 1997 року і розраховані на період до 2000 року, по суті залишилися невиконаними.

Констатується, що певного поштовху для розвитку державного статусу української мови надали парламентські слухання “Про функціонування української мови в Україні” (2003 р. ). Однак гальмуванню процесу утвердження державної мови сприяє, крім іншого, й невиконання парламентаріями свого ж рішення від 22 травня 2003 року № 88 про щорічне проведення парламентських слухань з питань функціонування української мови в державі: за період після 2003 року не було проведено жодних слухань з мовних питань.

Показано, що після здобуття Україною незалежності перед державою постала проблема розгляду стану і статусу української мови в діаспорі (як східній, так і західній), особливо в освітянській сфері, який не завжди задовольняє духовні запити українців зарубіжжя. З огляду на це переконливо доводиться, що Українській державі слід по-справжньому піклуватися про українців діаспори, постійно дбати про їхню підтримку, тим самим забезпечивши самоідентифікацію українців закордоння, що, як відомо, постійно знижується, та консолідацію української нації.

Обгрунтовано, що перед Українською державою закономірно постає завдання, крім збереження національної ідентифікації національних і регіональних меншин, повноцінної їх інтеграції до єдиного українського культурно-інформаційного простору, що буде надійною запорукою постання української політичної нації на основі домінуючого українського етносу і формування в Україні громадянського суспільства.

У третьому розділі - “Механізми формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України”- показано особливості інституту освіти як основного суб'єкта формування та реалізації державної мовної політики, розкрито політичні, соціально-економічні, правові та організаційні механізми, наведено чинники впливу на процес формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України.

Показано, що з огляду на характер історичного розвитку нашої держави твердження про те, що освіта України, у тому числі й мовна, потребує змін, не вимагає якихось особливих аргументів. Саме тому нові умови суспільного розвитку потребують змін і в підготовці до реалізації можливостей професійної діяльності фахівців-філологів, підвищують вимоги до якості мовної освіти, її інформативності, професійної підготовки та управління якістю навчальних програм з мови, методики її викладання, нового покоління підручників тощо. Стратегічна мета модернізації освіти передбачає, крім іншого, здійснення й мовного прориву в освіті, а згодом і в українському суспільстві загалом. На це, насамперед, українське суспільство націлює Указ Президента України від 20 березня 2008 року № 244/2008 “Про додаткові заходи щодо підвищення якості освіти в Україні”, оскільки добре виписані концептуальні документи, такі, як Державна національна програма “Освіта” (“Україна ХХІ століття”), “Національна доктрина розвитку освіти”, Державна програма “Вчитель” та ціла низка інших значною мірою не виконувалися. Доведено, що в цьому зв'язку особливої ваги набуває освіта рідною мовою у її нерозривному поєднанні з іншими сферами життя українського суспільства. Саме тому інститут освіти й виступає основним суб'єктом української національно-мовної політики, спрямованої на утвердження національної ідеї і патріотизму задля кінцевої мети - формування в Україні громадянського суспільства та забезпечення процесів євроінтеграції.

Комплекс механізмів державного регулювання реалізації мовної політики в галузі освіти України ми розуміємо як систему організаційних і правових засобів, важелів, методів і стимулів, за допомогою яких держава унормовує мовні процеси, забезпечує реалізацію соціально-економічних і правових функцій, тобто такий комплекс охоплює політико-правові, організаційно-управлінські форми і засоби регулювання мовної політики в освітянській сфері. Стверджується, що використання цих механізмів максимально забезпечить головну мету-мінімум держави - функціонування української (державної) мови в комунікативній сфері та її мету-максимум - консолідацію українського суспільства на основі цієї мови.

Запропонований комплекс механізмів реалізації державної мовної політики в галузі освіти України охоплює правове, науково-методичне, інформаційне, організаційно-адміністративне та фінансове забезпечення. Його квінтесенція - наявність економічного стимулу й доцільності громадян в опануванні українською (державною) та іноземними мовами, оскільки вирішення мовних питань і володіння мовами в сучасному світі безпосередньо пов'язане з соціально-політичним, економічним та розумовим благополуччям людей.

Алгоритм послідовного забезпечення реалізації мовної політики в галузі освіти України, за авторським задумом, виглядатиме так: ухвалення нової Конституції держави (або внесення змін до чинної) > розроблення і затвердження “Концепції державної мовної політики” > ухвалення відповідних законів та нормативно-правових актів > створення системи державних органів з питань реалізації мовної політики > підготовка громадської думки до проведення запланованих дій > проведення соціологічного дослідження (перевірка дієвості задуму) > практичні кроки з реалізації державної мовної політики протягом певного запланованого часу > ухвалення проміжних висновків щодо результативності мовної політики > внесення коректив до програми дій > продовження реалізації мовної політики > отримання запланованого результату (рис. 1).

Показано, що нетривалий період існування Української національної держави (1917-1920 рр. ) створив реальні можливості й перспективи значного розвитку освіти й науки. Досягненням трьох українських урядів в українізації освіти було утвердження в цій сфері української мови (початкова та середня школа), легалізація її як мови вищої школи та науки. Основними напрямами статусної мовної політики того періоду були 1) запровадження української мови як державної в діяльності органів влади та управління; 2) розвиток освіти українською мовою; 3) впровадження української мови у сферу культури.

У “поукраїнізаційний” радянський період (1933-1991 рр. ) формально вживання української мови не заборонялося, однак тоді широко поширилася впроваджувана згори практика зближення української мови з російською. Як наслідок - українська мова ставала об'єктом поступового розкладу і нищення. Розгорнулося нищення не лише української мови і шкіл з українською мовою навчання, а й шкіл з мовами навчання національних меншин. На тлі політичної відлиги кінця 50-х - початку 60-х років національно-культурна мовна політика в Україні не зазнала суттєвих змін, поступово набувала нових, не властивих і неприйнятних для неї форм. Виразно це стало помітним у галузі освіти.

Процес зросійщення особливо виявився в праві добровільності вибору мов навчання, що закріплювалося законом УРСР 1959 року. Українська мова як мова навчання вже на межі 50-60-х років ставала прерогативою сільських шкіл, різко падав відсоток учнів, які навчалися рідною мовою в містах. В освітній політиці держави послідовно реалізовувалася цільова настанова на збільшення обсягу навчального часу для вивчення російської мови як засобу міжнаціонального спілкування, а в 1970-і роки більшою мірою як другої рідної.

Як показала практика останніх десятиліть існування СРСР, домінування навчання дітей з першого класу чужою мовою, оголошеною “другою рідною”, призвело не лише до втрати рідної, але й до відставання в мовленнєвому розвитку випускників т. зв. “національних шкіл з російською мовою навчання”. Замість очікуваної двомовності, учні не оволодівали ні російською, ні рідною мовами, а ставали “напівмовниками” (суржикомовними), не здатними до сприйняття наукових і культурологічних понять, належної комунікації й дальшого продовження освіти. Багатолітня діяльність т. зв. української національної школи в інтересах тієї унітаризації (разом з іншими чинниками) зрештою призвела до деформації національного розвитку - декілька поколінь українців було виховано поза рідною мовою і національною культурою, що призвело до відриву від національних традицій, до маргіналізації значних верств українського населення.

Переконливо показано, що одним із важливих чинників впливу на процес формування та реалізації державної мовної політики є наявність науково виваженого правопису. 1921 року в Україні науковим шляхом постав перший авторитетний правописний кодекс України, т. зв. академічний правопис. До цього Кодексу 1922 року пристосовується й письменство в Галичині, чим було зроблено значний крок до об'єднання двох правописів - східно- та західноукраїнського. 1928 року було затверджено Харківський правопис української мови, який діяв до 1933 року, і був також підтриманий Українською академією наук і Науковим Товариством ім. Т. Шевченка у Львові. 1933 року в обіг було запроваджено інший, зросійщений варіант українського правопису, що не був сприйнятий українською еміграцією, яка й досі дотримується Харківського правопису 1928 року. Наступні видання “Українського правопису” (1946, 1960 та ін. рр. ) мало чим відрізнялися від правопису 1933 року.

“Правописне” питання в Україні відродилося одночасно із початком боротьби за незалежність. 1990 року з'являється перша редакція нового “Українського правопису”, 1993 - друга, що істотно від попередньої не відрізнялася. Подальші видання “Українського правопису” були суто стереотипними, однак робота над його вдосконаленням не припиняється донині, оскільки нагальною залишається потреба вироблення єдиного правописного кодексу для вжитку як в Україні, так і за її межами. З цією метою ще 1999 року було підготовлено “Проєкт найновішої редакції “Українського правопису”, що ґрунтується на засадах словника Б. Грінченка, харківського “Правопису” (1928 р. ) та на фонетико-морфологічних особливостях (що найважливіше) української літературної мови, яка виникла на основі говорів Середньої Наддніпрянщини.

Доведено, що на процес формування та реалізації державної мовної політики активно впливає національно орієнтована освітня сфера, політичні, соціально-економічні, правові та організаційні механізми формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти. Розкрито чинники впливу на процес формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, до яких насамперед віднесено соціальний стан суспільства та стан його економіки, державне та політичне керівництво, політичні партії і громадські організації, духовний стан суспільства, українськомовна і російськомовна церкви, патріотичні прагнення інтелігенції, державна та мовна єдність громадян, східна та західна українська діаспора, зовнішні чинники (Російська Федерація) тощо.

У четвертому розділі - “Концептуальна модель формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України” - подано узагальнену характеристику концептуальної моделі як системи, її принципи, компоненти та умови функціонування, розкрито етносоціолінгвістичні основи формування та реалізації державної мовної політики в галузі освіти України, проаналізовано перспективне нормативно-правове регулювання мовної ситуації в галузі освіти України.