Основи митного права України

Размещено на http://www.allbest.ru/

Митне право України

Підручник

Шишка Р.Б.

2008

ББК 67я 7 Ш 55

Допущено Міністерством освіти і науки України (лист № / від січня 2008 р.)

Ш 55Шишка Р.Б. Митне право України: Підручник. Київ:, 2008. 320 с.

Рецензенти: Рябченко О. П. - д.ю.н., к.е.н., професор, начальник кафедри адміністративної діяльності ОВС ННІПФМГБ Харківського національного університету внутрішніх справ, Шкарупа В.К. - д.ю.н., професор - завідувач кафедри адміністративного права Національної податкової академії

Рекомендовано вченою радою Київського міжнародного університету (протокол № від 29 грудня 2007 р.)

Підручник розроблено відповідно до програми те навчально-методичного комплексу курсу «Митне право України» та його попередніх версій ( у більшій частині змісту) як навчального посібника з урахуванням змін чинного митного законодавства, досвіду регулювання митних відносин в інших країнах. Підручник розрахований на студентів, вищих навчальних закладів освіти ІІІ--ІV рівнів акредитації, осіб, що переміщують через митний кордон товари і транспортні засоби, та інших осіб, що цікавляться регулювання важливих митних правовідносин. Він може бути використаний аспірантами та науковцями при проведенні наукових досліджень.

© Шишка Р.Б., 2008

© Видавництво , 2008

Вступ

Зовнішньоекономічна, політика держави проявляється через її митне законодавство. З проголошенням державного суверенітету України, незалежності та самостійності в економічній сфері було започатковано самостійну митну політику, в контексті якої надалі й розвивалось її митне законодавство. Воно здебільшого є адміністративно-правовим за природою, засноване на приписах та імперативах, визначає механізм здійснення зовнішньоекономічної діяльності та міжнародного співробітництва. З економічного баку це пояснюється розподілом товарних ринків, необхідністю завоювати на них стійкі позиції, отримати вигоду від ринкових механізмів, наповнити споживацький ринок.

Розвиток економічної активності населення України, різке посилення міграційних процесів та гуманітарних зв'язків, міжнародного туризму, у тому числі й його комерційних різновидів дали поштовх для становлення митного права на нових засадах. У той же час прозорість кордонів створює передумови для економічних злочинів й підриву національної економіки, що особливо активно виявляється в перехідний період.

Одними з перших економічних законів України стали Закон України «Про митну справу в Українській РСР» та Митний кодекс України (У подальшому - МК України). Поступово митне право оформилось у відносно самостійну галузь законодавства. Воно досі знаходиться в процесі свого становлення. Одні норми відміняються, інші приходять їм на зміну. Проте якщо раніше Україна при здійсненні митної політики намагалась виходити з чисто національних інтересів, то у подальшому під впливом об'єктивних причин та реалізації концепції адаптації національного законодавства до європейських стандартів виникла потреба її розвивати з урахуванням інтересів інших країн і зближувати митне законодавство.

З прийняттям Верховною Радою України 20 грудня 2001р. нового МК України суттєво розширено механізм правового регулювання митних відносин. Цей кодекс після врахування зауважень Президента України підписаний ним 11 липня 2002 р. Відомості Верховної Ради (ВВР), 2002, N 38-39, ст.288; Урядовий кур'єр. -- 2002. -- № 148. і введено в дію 1 січня 2004 р. Ним впорядковані відносини, що регулювалися раніше підзаконними актами, введено нові інститути митного права. Домінуючим підходом в регулюванні відносин, що виникають при перетині кордону фізичними особами та при переміщенні через нього матеріальних і інтелектуальних цінностей, є відносини влади та підкорення (адміністративно-правові), але це не виключає і приватного регулювання деяких з них.

Митне законодавство надзвичайно динамічне. Воно постійно удосконалюється. На нього впливають потреби забезпечення руху товарів, робіт та послуг у межах єдиного економічного простору, єдиного митного союзу та забезпечення співробітництва з країнами Європейського Союзу, де наразі йде процес створення наднаціонального законодавства. Особливий вплив на його розвиток у подальшому складатиме вступ України в СОТ. До того намагання України вступити до ЄС означає обмеження суверенних повноважень національних органів влади як умови. Це стосується тарифної політики в СОТ та ЄС та інших складових митної політики. Зокрема, метою своєї діяльності СОТ проголосила сприяння зниженню торговельних перешкод на шляху обміну товарами та послугами між країнами. Політика, яку постійно проводить ця організація, спрямована на постійне зменшення імпортних тарифів і методичне усунення нетарифних методів регулювання міжнародних економічних відносин. У той же час СОТ дозволяє вживати захисних заходів у ситуаціях, коли іноземна конкуренція завдає значних збитків певним виробництвам чи галузям вітчизняної економіки. До того ж, провідну роль у СОТ, МВФ, інших впливових міжнародних економічних організаціях та угодах відіграють економічно розвинуті країни. Вони несуть і головний тягар витрат щодо функціонування цих організацій. Користуючись своїм положенням та, опираючись на могутній економічний, науково-технологічний, інформаційний потенціал, диктують вигідні для них умови іншим країнам. Можна стверджувати, що з часом митне регулювання стане виключної прерогативою ЄС.

Митне право є комплексною галуззю законодавства з переважаючими публічно-правовими засадами регулювання на засадах адміністративного права. Воно допускає деякі приватноправові механізми.

Запропонований підручник, уже був апробований як посібник. Він відображає становлення митного законодавства та митної справи в Україні. Останнє складається із вирішення стратегічних проблем та тактичних завдань. До перших відноситься впровадження принципово нових засад діяльності митної служби, інтенсивне її наближення до світових стандартів. Це стосується розробки та впровадження заходів щодо гарантування безпечного від різного роду протиправних дій та спрощеного уніфікованого режиму переміщення товарів через митний кордон. При тому акцентується увага на запровадження рамкових стандартів безпеки та спрощення міжнародної торгівлі, які прийняті Всесвітньою митною організацією у червні 2005 р. та, зокрема, єдиних для всіх країн принципів, що визначають співпрацю митних організацій.

Акцент також зроблено на використання сучасних технологій та попередньої електронної інформації для огляду та виявлення відправлень підвищеного ризику, проведення митного огляду на найбільш ранньому етапі переміщення товарів (у місці відправлення чи навіть раніше та збереження при цьому цілісності вантажу Нащадкам Верещагіна за роботу не соромно // Урядовий кур'єр, -2006, -№32, -С.5. З цією метою, зважаючи на приєднання України до Кіотської конвенції, стратегічним напрямком діяльності ДМСУ є впровадження багатофункціональної комплексної системи „Електронна митниця”, яка надає змогу за рахунок застосування безпаперових технологій прискорити митне оформлення та митний контроль та підвищити якість митного адміністрування.

В основу структури підручника покладено МК України. Він визначає основи державної митної політики та її пріоритети, специфіку, предмет, метод та структуру митного права, його співвідношення з базовими галузями права, основні принципи митного регулювання, правовий статус та види митних органів, основні митні операції та типові порушення митного законодавства. Звертається увага на заходи профілактики та способи виявлення порушень митного законодавства. З огляду на те, що курс Митне право читається на випускних курсах і після засвоєння базових навчальних дисциплін, автори у розділах не звертали уваги на доктрини тих чи інших правовідносин, а зосередилися на розкритті базових категорій у позитивному праві.

Підручник розрахований на студентів вищих навчальних закладів ІІІ--ІV рівнів акредитації з підготовки юристів. Він буде корисним кожному, хто перетинає кордон та провозить речі, предмети та товари.

Викладення матеріалу ведеться з урахуванням накопиченого досвіду національного та міжнародного регулювання митних відносин, необхідності посилення механізму їх позитивного регулювання.

У процесі підготовки використовувались критичні зауваження і поради фахівців і теоретиків митної справи України та інших держав. Автори щиро вдячні рецензентам, колегам та фахівцям за слушні поради та критичні зауваження.

У підручнику використовуються загальноприйняті скорочення.

Держмитслужба (ДМСУ) - Державна митна служба України;

ЗУ - Закон України;

КМУ - Кабінет Міністрів України

МК - Митний кодекс України;

1. Митна справа в Україні

1.1 Поняття митної справи

Митниця на протязі тривалого часу була і є ознакою суверенності, державності та незалежності країни, потужним джерелом формування видаткової частини бюджету країни, засобом стримування попадання в країну шкідливих для життя та здоров'я людини чи небажаних товарів, які не сприяють розвитку економіки.

Висхідним поняттям для розуміння митного права є специфічна для українського законодавства категорія „митна справа”. Становлення митної справи в Україні розглядається в ретроспективному плані. Принагідно зауважимо, що цей термін зустрічається лише в митному законодавстві СРСР та пострадянських країн, і то не всіх. У інших країнах він не застосовується взагалі: ні в США, ні в Канаді, ні в країнах ЄС. До того в законодавстві Україні поняття митна справа як справедливо відзначив Є.В.Додін розглядається в різних аспектах.

Із становленням України як незалежної держави, розкріпаченням економічної активності населення та міграційної політики особливого значення набуло забезпечення її економічної самостійності, невід'ємним елементом якої є митна система. Відповідно до розділу VІ Декларації про державний суверенітет України, наша країна самостійно створює банківську (включаючи зовнішньоекономічний банк), цінову, фінансову, митну, податкову системи, формує державний бюджет... Отже, самостійний розвиток України визначально пов'язувався із її суверенітетом у зовнішньоекономічній діяльності, де особливого значення в силу необхідності експортно-імпортних операцій (економічний аспект) та гуманітарного і політичного співробітництва набуває митна справа, основу якої становить митне законодавство. У такому контексті митна справа визначена як діяльність держави в особі її спеціально уповноважених органів, що спрямована на охорону економічних інтересів та безпеки України в разі переміщення через митний кордон товарів та транспортних засобів.

Врегулювання митної справи стало одним з перших та пріоритетних завдань України. Вже 25 червня 1991 р. прийнято Закон «Про митну справу в Українській РСР», де визначено, що ним регулюються відповідно до Конституції правові засади організації митної справи при орієнтації на формування спільного ринкового простору і митних союзів із іншими країнами. Україна як суверенна країна самостійно створює митну систему та здійснює митну справу. Остання є складовою частиною зовнішньополітичної та зовнішньоекономічної діяльності.

Митна справа була започаткована як елемент зовнішньої політики України та зовнішньоекономічної діяльності. Вона є необхідним елементом переміщення осіб, транспортних засобів та особливо товарів через митний кордон. Митна справа виступає як засіб встановленням порядку та організації переміщення через митну територію України товарів і предметів, обкладення їх митом, оформлення, здійснення контролю та інших заходів по реалізації митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується визнаних у міжнародній практиці системи класифікації та кодифікації товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, стандартів митної інформації та інших загальноприйнятих у міжнародній практиці норм та стандартів. У подальшому з розвитком митного законодавства і особливо з прийняттям нового МК України більшість норм згаданого закону в ньому було інкорпоровано та уточнено.

Відповідно до ч.2 ст. 3 МК України, митна справа є складовою зовнішньополітичної і зовнішньоекономічної діяльності України. У митній справі Україна додержується визнаних у міжнародних відносинах систем класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту та імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

Отже, митна справа є складним організаційно-правовим явищем й включає в себе: порядок переміщення через митний кордон України товарів та інших предметів; митне регулювання, пов'язане із встановленням та справлянням митних платежів, процедури митного контролю та оформлення, боротьбу з контрабандою та порушеннями вимог актів митного законодавства, що спрямовані на реалізацію митної політики. При здійсненні митної справи Україна дотримується системи класифікації та кодування товарів, єдиної форми декларування експорту і імпорту товарів, митної інформації, інших міжнародних норм і стандартів.

До митної справи також належить митна статистика та ведення товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності, профілактика виявлення та припинення контрабанди й інших порушень митного законодавства, розгляд справ про їх порушення, співробітництво із митними органами інших країн. При виконанні своїх безпосередніх обов'язків митні органи пов'язані із іншими міжнародно-правовими, цивільно-правовими, зовнішньоекономічними правовідносинами тощо. Відповідно кожен із перелічених напрямків діяльності має свій зміст, свою специфіку та інструментарій здійснення. В ряді випадків здійснення митної справи виходить за межі компетенції самих митних органів. Так, ст. 3 МК України визначає, що засади митної справи, у тому числі розміри податків і зборів та умови митного обкладення, спеціальні митні зони і митні режими на території України, перелік товарів, експорт, імпорт та транзит яких через територію України забороняється, визначається виключно законами України та цим кодексом. КМ України організовує та забезпечує здійснення митної справи відповідно до МК України та інших законів, погоджених з Верховною Радою України міжнародних договорів. Уряд координує діяльність спеціально уповноваженого центрального органу виконавчої влади у галузі митної справи, інших органів виконавчої влади при вирішенні питань, що стосуються митної справи.

Разом з тим останнім часом сфера чисто управлінських рішень стикається з необхідністю їх прийняття на вимогу і в інтересах окремих осіб для підтвердження їх прав, наданню цим правах більшої вірогідності, захищеності. Йдеться про адміністративні послуги та цивільно-правові засади їх надання. Вони присутні в митній справі і МК України встановив, що митні органи можуть надавати заінтересованим особам, у тім числі й на оплатній основі, консультації з питань митної справи, а також тексти опублікованих нормативно-правових актів із зазначенням питань. Навіть постановою КМУ від 25 грудня 2002 р. №1952 затверджено перелік платних послуг, які можуть надаватися митними органами.

Отже, митна справа є специфічною діяльністю держави та створених нею митних органів у взаємодії з іншими державними органами щодо забезпечення зовнішньополітичної і особливо зовнішньоекономічної діяльності суб'єктів підприємництва.

Сучасне уявлення про митну справу охоплює складний комплекс відносин, безпосередньо пов'язаних із зовнішньою та внутрішньою політикою держави. Перш за все це стосується зовнішньоекономічних, культурних та інших зв'язків. Вона здійснюється в межах митної політики, має багатоцільовий характер, слугує задоволенню інтересів та потреб фізичних та юридичних осіб і самої держави. Відповідно до ст. 3 Конституції України визначені пріоритети здійснення державної політики. Митна політика повинна слугувати інтересам людини. Лише в такому ракурсі має оцінюватися діяльність усіх ланок державного механізму із здійснення митної політики.

Структура митної справи може бути репрезентована таким чином і в такій послідовності: митна політика; переміщення через митну територію товарів і транспортних засобів та інших предметів; митні режими; митне регулювання; встановлення та справляння митних платежів; митне оформлення; митний контроль; валютний контроль; надання митних пільг; ведення митної статистики та товарної номенклатури зовнішньоекономічної діяльності (ТН ЗЕД); боротьба із контрабандою та іншими порушеннями митного законодавства; дізнання у митних органах; притягнення винних осіб до відповідальності за скоєні ними порушення; провадження у даних справах; інформаційна, консультативна та роз'яснювальна діяльність; прийняття, відміна чи відкликання попередніх рішень; звернення переміщених з порушеннями митного законодавства предметів та товарів у власність держави та розпорядження вилученими товарами та транспортними засобами; оскарження та розгляд рішень, дій чи бездіяльності митних органів та їх посадових осіб; регулювання порядку проходження служби в митних органах та внутрішніх взаємовідносин; співробітництво із митними органами інших країн та міжнародними організаціями в галузі митної справи та митного регулювання.

Митна справа в той же час не є незмінною і знаходиться у постійному розвитку. Тому з ускладненням завдання митної політики змінюються її пріоритети, засоби здійснення. В той же час митна справа завжди спрямована на досягнення гуманітарних, політичних, економічних, фіскальних, правоохоронних і регулятивних завдань держави. Гуманітарна сфера пов'язана із забезпеченням прав та інтересів людини, у тому числі на вільне пересування і спілкування, вільне забезпечення своїх культурних, професійних та інших потреб на основі кращих досягнень людства. При цьому економічна мета митної діяльності полягає у захисті економічних інтересів та національного ринку, стягненні митних платежів при переміщенні товарів та предметів через митний кордон. Відповідно до номенклатури митних товарів також стягується мито, податок на додану вартість, акцизні та інші збори, у тому числі й за митне оформлення, зберігання товарів, їх митне супроводження. Тим самим митна справа через здійснення фіскальної політики є вагомим джерелом формування видаткової частини державного бюджету. Так лише у 2006 р. тільки грошовими коштами до бюджету було спрямовано понад 41 мільярд грн., (щоденно майже 167 млн. грн.), що на 10 млд. більше чим у 2005 р. У травні 2008 р. надходження до бюджету Україні від здійснення митної справи Вдвічі перевищили надходження за квітень.

Попри позитивні зрушення у діяльності ДМСУ виявились негативні тенденції за що воно у цілому та регіональні митниці були піддані жорсткій критиці зі сторони Президента України. Були виявлені чисельні факти ввезення на територію України за сприяння посадових осіб митних органів транспортних засобів без сплати мита, чи сплати мита за мінімальними ставками. Так за даними на територію України ввезено більше 200000 тис. клонованих автомобілів - автомобілів у який співпадають індивідуальні ознаки основних а номерних агрегатів.

Регулятивна мета митної справи та митного регулювання досягається шляхом встановлення ставок і мита, які застосовуються до товарів при їх переміщенні через кордон, визначення заборон та обмежень на ввезення та вивіз товарів, ліцензування та квотування експорту та імпорту, видача дозволів на ввезення та вивіз окремих товарів.

Регуляторна політика при здійсненні митної справи є відображенням економічної політики й проводиться відповідно до міжнародних зобов'язань України, необхідності захисту економічної основи власного суверенітету, захисту власного споживацького ринку від засилля низькоякісних товарів, сприяння внутрішньому товаровиробнику, захист від дискримінації з боку інших країн та інше. Основу цієї та іншої діяльності становить необхідність захисту життя та здоров'я людей, їх законних прав та інтересів. Сюди включається також захист державної безпеки, суспільного порядку, моралі, культурного і історичного надбання, охорона тваринного та рослинного світу, довкілля. Одночасно захищаються законні права та інтереси українських підприємців та споживачів ввезеного товару, попередження їх незаконного обігу, особливо наркотиків, зброї, предметів історичної, культурної спадщини. Митні органи протидіють контрабанді, незаконному обігу валюти та іншими злочинам і порушенням митного законодавства.

1.2 Започаткування та становлення митної справи

Історично митна справа сягає глибокої давнини і була спричинена економічним детермінізмом: потребами у нових товарах та стимулюванні товарообороту, захистом національного товаровиробника та наповненням казни. Відомо, що ще в ІІІ і ІІ тисячоліттях до н. е. митні відносини просліджуються в державах Стародавнього Сходу: Єгипті, Ассирії, Вавилоні. Тут, як і подальшому, розвиток митної справи та потреба врегулювати митні відносини нерозривно пов'язані із виникненням і розвитком економічного обігу і особливо зовнішньої торгівлі.

У період між десятим і третім тисячоліттям до н. е. з'явилися міста-держави, збільшилося населення в них, що активізувало і торгівлю. Остання проходила через певні ритуали (правила), які з появою письма і чисел отримали закріплення як певні ритуали і слугували активізації зовнішньої торгівлі. Саме намагання уніфікувати порядок обміну товарами при появі грошей дозволило придумати перші тарифи, організувати внутрішній та зовнішній торговий простір, наповнити товари логічною інформацією і економічним змістом Див.: Ершов А. Д. Международные таможенные отношения /Учеб. пособие. -- С-Пб., 2000. -- С. 11.. Так, у Єгипті було створено три прикордонні митниці. Збиралось мито й у Стародавній Греції, де вперше була лібералізована митна політика й знижене мито. Такі заходи дозволяли уникнути воєнних конфліктів, або при необґрунтованому збільшенні мита й забороні пропуску товарів навіть слугували приводом для воєн. Відомо також, що найбільш розвинута митна система була в Римі, що й не дивно з огляду на довершеність римського права та його явну спрямованість на обслуговування товарообігу.

Одним із послідовників Ісуса Христа був митник Матвій, що збирав податки для Риму і чесно ставився до своїх обов'язків, лагідно та уважно ставився до платників податків. Він мав чудові якості та звички: все звіряти, запам'ятовувати і достеменно записувати. Тому не дарма у подальшому став автором першого Євангелія від Матвія.

Але найбільше прославилась й залишила яскравий номенологічний та організаційний слід в історій та термінології митної справи митна система Андалузії. Відомо, що в ІІІ віці до н. е. в місті Тарифі (теперішня Андалузія на півдні Іспанії) була вперше складена спеціальна таблиця. До неї заносилися назва товару, одиниця його виміру та вказувалася величина мита (збору) за його провезення через Гібралтарську протоку. Сама таблиця, що систематизувала порядок стягнення та величину мита, на честь міста була названа тарифом і започаткувала тарифне регулювання.

Гносеологічно тариф та митна справа є одним із напрямків здійснення фіскальної функції держави та засіб наповнення державної казни. Тому при провезенні товару чи пересуванні через митну територію тарифи стали стягуватися окремими князівствами, що з часом стало заважати пересуванню товарів. Тому й виникла потреба законодавчого врегулювання цих відносин на рівні країн. Як джерело поповнення казни митні збори та митний контроль швидко розповсюдилася в Європі, а потім і на інші континенти. З цього часу й існують дві протилежні тенденції. Держава намагається стягнути мито, а особи, які переміщують товари, уникнути його сплати чи зменшити таку плату. З появою митної справи появилась і контрабанда. Крім цього через створення перешкод фінансового чи організаційного характеру захищався національний товаровиробник. У тому разі, коли усередині країни було достатньо якого-небудь товару то ставки мита підвищувались і навпаки, якщо відчувався недостаток, то вони знижувалися. З тих пір й бере початок політика протекціонізму щодо свого товаровиробника чи фритредерства -- відкритих дверей.

Митна справа безпосередньо пов'язана із товарним виробництвом та міжнародною торгівлею і обміном. Вона є найпростішою формою оподаткування.

Історично це розвивалось у рамках Київської Русі та окремих князівств від стягнення грошових чи натуральних зборів із реалізованих товарів у районах пожвавлення торгівлі чи на перехрестях торгових шляхів. Пізніше це пов'язувалось із спеціалізованими закладами: торговельними та постоялими дворами, пунктами промислового обміну, перевалки та складування товарів. Їх поява у східних слов'ян відноситься до VІІІ століття та пов'язується багатьма істориками із започаткуванням та розвитком торгівлі із Візантією та іншими державами. Митна справа у древніх русичів була започаткована знаменитим договором князя Олега із Візантією.

У Київській Русі серед численних зборів та мит були поширені «осьмині» (восьма частина від вартості товару) та «мит». Ці збори стали йменуватися з часом митом «мытъ», а місця, де вони стягувалися, -- митниці. З часів монгольської навали започатковано такі поняття як «тамга», від якої й пішли слова «тамжить», «таможня» та «таможенник». Крім цього, відомі такі терміни як «митчики» і «митарі».

На Русі у старовину були напрочуд гнучкі мита. Розрізняли мито водяне і сухе, проїждже і торгове. Після монгольської навали в митний лексикон увійшло: мито -- основний збір за провіз товару; «посажене» -- мито за розмір ввезеного у саженях; «промит» -- подвійне мито, яке стягувалось у разі спроби уникнути обкладення митом і об'їзду митниці; «головщина» -- мито із кожного проїжджаючого на ладі (човні); московщина й перевіз, «костки» і т. д.

У міру того як складалося саме поняття торгового мита і супутніх їм торгових зборів за право купівлі-продажу товарів на чужій території, формувалися звичаї, правила і процедури їхнього стягнення або повного чи часткового звільнення від цього обов'язку. Відповідно до цього створювалася спеціальна митна служба, облаштовувалася митниця. Згодом ці міри одержали організаційне, правове і дипломатичне (міжнародно-правове) закріплення. Вони встановлювалися відповідно до потреб економіки та торгового обміну з тою чи іншою країною, потребою в певному товарі чи необхідності збути його надлишок усередині країни. Окрім цього, на митну політику по відношенню до окремих країн впливали й суб'єктивні фактори. Наприклад, відомий російський історик В. О. Ключевський вважав, що порядок торгових відносин Київської Русі з Візантією на безмитній основі і взаємному сприянні, був встановлений договорами князів Олега й Ігоря, став головним підґрунтям, що підготував прийняття християнства Руссю.

Як необхідний атрибут внутрішньої і зовнішньої торгівлі, митниця своєю діяльністю впливала на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала життєдайний вплив торгівлі на політичну, економічну і соціальну сфери суспільного життя, у тому числі на становлення загальноросійського ринку, включення його в сферу міждержавного обміну.

За часів козацької держави теж велась митна справа. Вона будувалась на зразок митних процедур сусідніх держав і не мала єдиного механізму. Навіть з об'єднанням із Росією ще певний час велась самостійна митна справа. Але згодом по мірі насадження центральних органів і демонтажу атрибутів козацької держави вона була підпорядкована загальній митній політиці Росії.

За часів Богдана Хмельницького на території України існували вільні порти та вільні митні склади. Через війну з Польщею гетьман Хмельницький став діяти в зовнішньоторговельних відносинах через Білорусь і Прусію. Використовувався так званий шлях через Старий Бихов, що був розташований у верхній течії Дніпра на території Білорусії. В цьому місті Гетьманівським універсалом від 15 березня 1657 р. було засновано „вільний порт”, через який та інші білоруські землі, що входили до України (Могилів, Гомель, Чаус) полегшувався шлях До Балтійського моря.

Крім того у складі Війська Запорізького в 1654 р. було створена митна служба які було приписано: „... без всякого задержания і гамування всюди пропущено так самих, яко і факторів їх, мит жадних торгових і подачок або у них не витягано, а хто б спротивний бил волі нашой і дорогі тоєї їм заборонял і мито не витягал ... карати будет”. У подальшому І. Крип'якевич цей припис розцінив як тріумф політики Богдана Хмельницького.

В договірній практиці запроваджувались на той час певні елементи „вільних складів”. Зокрема договором між Військом Запорізьким та Османською імперією 1649 р. щодо торгівлі та безпеки, де передбачалося право українських купців на безмитну торгівля з турками, купувати та зводити споруди під склади в містах та портах Цісаря Турецького та проживати з усілякими вільностями без будь-яких податків.

Досить цікавим було на той час й правове становище міста Броди, громада якого 21 січня 1799 р. отримала з Відня привілей вільного торгового міста, купці якого могли безмитно торгувати в межах Австрійської та Російської імперій, Польщі та інших країн. Броди на найбільші села біля російського кордону були „вільним митним округом” і проголошене головною митницею на східному кордоні австрійської імперії.

Прославилась становлення митних відносин й Одеса. З ініціативи генерал-губернатора Новоросійського краю Дюка де Ришельє 5 березня 1804 р. було „височайше” затверджено положення про „одеський транзит” зарубіжних товарів з одного боку, і Молдовою, Валахією, Австрією, Прусією - з другого. 16 травня 1917 р. Одесі було даровано на 30 років статус „порто-франко” та право безмитного вивезення і ввезення товарів. Згодом в умовах політики вирівнювання сфери митного та фіскального регулювання на початку ХІХ століття створено торгівельний порт із особливим статусом Одеса. Тут у 1916 р. запроваджено особливий митний тариф, що дало збільшення іноземного товаропотоку, а 16 квітня 1817 р. маніфестом затверджено план „порто-франко” в Одесі та його особливий правовий статус, зокрема вільний безмитний ввіз всіх іноземних товарів, які впускалися у місто і його округ без митного огляду та подання встановленого оголошення.

Свідчень впливу митної політики на міжнародні відносини, міжнародну торгівлю дуже багато. Як незмінний атрибут внутрішньої та зовнішньої торгівлі митниця стала впливати на формування сприятливого торговельно-економічного режиму в країні. Вона забезпечувала цивілізовані стосунки при здійсненні торгівлі, а разом з нею політичні, культурні та інші процеси в країні. Як стверджують історики, саме становлення митної справи стало вирішальним фактором становлення російської державності та об'єднання розрізнених князівств у єдину державу.

Цікаво, що саме митна політика Росії призвела до війни із Францією. Наполеон як привід для вторгнення в Росію вибрав прийнятий нею в 1811 р. Митний тариф, який по суті призвів до зриву встановленої ним економічної блокади Англії.

При всій складності і суперечливості історичного шляху розвитку митниці досвід його свідчить про те, що митна справа, митна політика склалися як найважливіша сфера економічної політики держави, інструмент регулювання зовнішньої торгівлі і захисту національних інтересів. Тому вони, у свою чергу, лежать в основі характеристики зовнішньополітичної та зовнішньоторговельної (зовнішньоекономічної) діяльності.

Після припинення Української держави митна справа розвивалась на її території за загальними правилами та на основі законодавства Росії, де склалась система митних органів на чолі із Наказом Великої казни. На місцях створювались повітові хати -- «избы», де справлялося мито. Разом з тим, як стверджується в ряді джерел, внаслідок особливого геоекономічного положення розвитку цукрової промисловості, виробництва горілки та інших товарів в Україні розвиток митних органів й митної справи загалом йшов попереду інших регіонів Росії.

Із самого словосполучення випливає, що митна справа у власному змісті означає діяльність, здійснювану митницею і взаємодіючими з нею іншими державними і недержавними органами. У сучасному розумінні термін «митна справа» охоплює складний комплекс відносин, що безпосередньо пов'язані із зовнішньою і внутрішньою політикою і діяльністю держави. У рамках державної політики митна діяльність має багатоцільовий характер, слугує задоволенню різноманітних інтересів і потреб.

За часів СРСР митна справа в Українській РСР самостійно майже не велася, а все було підпорядковано центральним виконавчим органам. Між тим в цей період не можна було обійтися без врегулювання митних правовідносин. Так після лютневої революції 1917 р. митні установи колишньої Російської імперії залишилися у віданні Департаменту митних зборів Міністерства фінансів Тимчасового уряду і постановою від 28 лютого 1917р. всім чиновникам відомства пропонувалося «негайно поновити поточну роботу в установах Міністерства фінансів» на основі чинного законодавства.

Проте 14 липня 1917р. Тимчасовим урядом було прийнято постанову «Про утворення митно-тарифного комітету», а при Міністерстві торгівлі та промисловості створені Митно-тарифний комітет та Особливу митно-тарифну комісію. Тим самим порушувалася монополія Міністерства фінансів на управління митною справою. Був створений Митно-тарифний комітет були призначені представники від Ради з'їздів представників торгівлі та промисловості, Ради з'їздів представників біржової торгівлі та сільського господарства. Московського біржового комітету, Військово-економічного товариства, Петроградської Ради робітничих і солдатських депутатів, Ради Всеросійських з'їздів кооперативів і Всеросійської Ради селянських депутатів.

Стосовно посадовців до 7 липня 1917 р. у митному департаменті існувала практика написання секретних атестацій на чиновників у відомстві. Циркуляром Тимчасового уряду це було скасовано як таке, що не відповідає демократії. Проте керівники відділів зобов'язувалися щорічно представляти атестації на підлеглих. Цікавим є те, що станом на липень 1917 р. на українській території діяло 19 митниць зі штатом 750 осіб.

1 вересня 1917 р. у Петрограді відбувся Всеросійський з'їзд митних службовців. 28 грудня 1917р. Центральний комітет Всеросійського союзу митних службовців призначив Тимчасову раду у складі 5 осіб на чолі з комісаром по митному управлінню.

Після Жовтневої революції перший декрет уряду В.І. Леніна з митної справи «Про дозвіл на ввіз та вивіз товарів» від 29 грудня 1917 р. визначив нові правила провезення товарів через кордон. За ним всяке переміщення то-варів без дозволу визнавалося контрабандою та переслідувалося «за всією суворістю радянських законів». З тим відповідно до мети започатковане становлення радянського законодавства у сфері митної справи на новій ідеологічній основі. Зокрема, циркуляр №4032 від 9 березня 1918 р. встановив, що митниці служать інтересам народу, а їх робота повинна бути ясна і відкрита для суспільства.

У подальшому цей розвиток відбувався у руслі здійснення фіскальної політики держави. Так 29 травня 1918 р. Рада Народних Комісарів видала декрет «Про розмежування прав Центральної і місцевих радянських влад щодо збирання податків та про регулювання діяльності місцевих митних установ». Відповідно до нього обкладання мит-ними податками товарів, що перевозяться через кордон, було передано у безперечне відання Центральної державної ради. Самі митні установи були визнані органами центральної радянської влади і підпорядковані Наркомату у фінансових справах, який очолював В. Менжинський.

Декретом від 29 червня 1918р. Департамент митних зборів було перейменовано у Головне управління митного контролю, яке підпорядковувалося Наркомату торгівлі і промисловості. Останній у свою чергу декретом від 11 червня 1920 р. було перейменовано у Народний комісаріат зовнішньої торгівлі.

В умовах централізації здійснення митної справи в Україні в складі СРСР могла йти в руслі загальних положень та підходів. Виключення становив незначний період самостійності. Так, 1918р., чиновники, які вирішили прийняти громадянство України, поновлювалися на службі. Інших звільняли з роботи і видавали їм квитанції на заробітну плату, яку повинен був реалізувати Російський уряд.

Для попередження безмитного провезення товарів було створено комісію по організації митної служби в Україні, У березні 1918 р. комісія сформувала Тимчасовий митний нагляд у складі керівника, контролера, трьох помічників пакгаузних наглядів, 6-ти наглядачів. У подальшому, циркуляром Мінфіну УНР від 1 березня 1918 р. всі розпорядження Російського уряду були відмінені і замінені розпорядженнями Української Народної Республіки. Державною мовою -- українською -- почали вести діловодство.

Структурно у системі митних органів станом на 22 квітня 1918 р. в Україні були Управління Південного і Південно-Західного митних округів та Одеська, Харківська і Київська митниці.

Коли 29 квітня 1918 р. влада в Україні перейшла до гетьмана Скоропадського то державні службовці і навіть службовці недержавних і цивільних відомств повинні були присягнути на вірність Україні та скласти іспит на знання української мови.

Розвивалось й міжнародне регулювання митних відносин за участю України. Так, 12 червня 1918 р. був укладений Договір між РРФСР та Українською Державою, за яким на кордонах з Росією, Австрією та місцях, окупованих Німеччиною, утворювалися митні нагляди.

В серпні 1918р. розпочалася робота з нормотворчого та організаційного забезпечення митної справи України. Структура мит-ного відомства того часу була такою: Міністерство фінансів України; Департамент митних зборів з відділами: загальної канцелярії; законодавчим; тарифним; господарським; будівничим; статистичним.

28 вересня 1918 р. в Україні утворено Тимчасовий робітничо-селянський уряд, який 21 січня 1919 р. був реорганізований у Раду Народних Комісарів УРСР. З часом в Україні було знову введено в дію закони (декрети), які приймалися РНК РРФСР, у тому числі 22 квітня 1918 р. декрет «Про націоналізацію зовнішньої торгівлі» та 9 березня 1919р. декрет «Про перехід митних організацій і прикордонної охорони до підпорядкування Ради народного господарства України, та зокрема до Народного Комісаріату фінансів».

При Денікіні митною справою керувало Спеціальне засідання при Головнокомандуючому.

Коли в грудні 1919 р. в Україні було відновлено радянську владу, то митні структури аж до 1991 р. увійшли в систему радянських державних органів і керувалися в діяльності законами, прийнятими в Москві та продубльованими в Україні. Зокрема, 2 січня 1920 р. митниці України були підпорядковані Відділенню митного контролю при Управлінні Уповноваженого Наркомзовнішторгу РРФСР на Україні.

Приймались міри стосовно кадрового забезпечення митних органів. Так, 15 серпня 1920 р. Наркомат внутрішніх справ НКВС прийняв циркуляр «Про реєстрацію колишніх митних службовців». Проводилася також реєстрація колишніх митників, які на той час перебували у Червоній Армії. Для політичного нагляду за діяльністю митних органів, посилення боротьби з контрабандою та координації діяльності з військовим командуванням у митні структури відповідно до «Тимчасового положення про комісарів митних організацій» призначалися комісари, які були зобов'язані проставляти відмітки на всій кореспонденції, вхідній та вихідній пошті.

Відповідно до «Тимчасового положення про управління митною частиною в УРСР», прийнятого 16 жовтня 1920 р., всі митні питання вирішував Уповноважений Раднаркому РРФСР по Зовнішторгу. На той час уся Україна була поділена на митні округи: Одеський, Київський, Харківський. Уповноважений Наркомзовнішторгу (НКЗТ) входив до складу Ради Народних Комісарів УРСР на правах Наркома. При ньому створювалася колегія із його заступників та одного члена колегії. Усі члени колегії призначалися за погодженнями НКЗТ, РНК УРСР та затверджувалися Всеросійським управлінням Центрального Виконавчого Комітету. До складу Управління при Уповноваженому входили відділи: адміністративно-організаційний; секретаріат; правовий; експортний; імпортний; митний; фінансово-архівний; статистично-економічний.

Вони мали чіткі функції у галузі митної справи. Так відділ митного контролю виконував функції; організації митних установ на кордоні та всередині України; розробки основних положень та інструкцій для діяльності митних установ; керівництва та контролю за діяльністю митних установ; розробки та втілення у життя заходів по боротьбі з контрабандою.

Удосконалювалася й структура митниць. Так у 1920 р. до штату митниці в Україні входили: управляючий митниці; його помічник; 3 старших контролери; скарбник; завідуючий пакгаузним відділенням; його помічник; доглядач складу; помічник діловода; 5 старших рахівників і 1 рахівник; архіваріус; 14 помічників наглядача складів І розряду.

Усі митні установи поділялися на митниці 1, 2, 3-го розряду. Штат митниці складав 24 особи.

Удосконалювалась і нормативна база у сфері митної справи. Уже 9 березня 1922 р. ВЦВК та РНК РРФСР затвердив перший радянський Митний тариф по європейській привізній торгівлі, а з 13 червня 1922 р. -- по вивізній торгівлі. Декретом РНК РРФСР від 23 лютого 1922 р. було затверджено Митно-тарифний комітет (МТК), в компетенцію якого входило: складання нових і зміна старих переліків заборонених товарів; рішення питань про застосування тарифу, які вносило на розгляд Митне управління; розгляд скарг на рішення Митного управління з питань застосування тарифу; представлення висновків щодо всіх проектів законів, торговельних договорів, конвенцій, які стосуються митно-тарифної справи.

МТК був дорадчо-координаційним органом і координував роботу не тільки центральних органів управління, що мали відношення до зовнішньої торгівлі, але й органів управління союзних республік. Він впливав на розробку митної політики і управління митною справою.

12 грудня 1924р. Президія ЦВК СРСР затвердила Митний Статут СРСР, який став першим кодифікованим союзним нормативним актом з митної справи. Він встановлював складну чотирьох-п'ятиступеневу систему управління митною справою: Наркомат зовнішньої торгівлі; Головне митне управління (у складі НКЗТ); Уповноважений НКЗТ при РНК союзної республіки; Управління при Уповноваженому НКЗТ при РНК СР; Митні установи (митниці І, 2, 3-го розряду, митні пости).

Безпосередній нагляд за діяльністю митних установ у союзних республіках покладався на Уповноваженого НКЗТ СРСР при РНК цих республік. До його повноважень входило: нагляд за виконанням митними установами союзної республіки законів, розпоряджень центральних загальносоюзних органів з питань митної справи; ревізія всіх митних установ республіки; розгляд усіх справ про конфлікти, скарги між митними установами і місцевими органами влади; розробка конкретних заходів по боротьбі з контрабандою в масштабах СРСР; представництво в уряді СРСР з питань митної справи.

У подальшому нормативна база у сфері митної справи удосконалювалася відповідно до політичної та економічної ситуації. Вже 1928 р. був прийнятий новий Митний кодекс СРСР, який більш чітко визначив повноваження Головного митного управління. На цей період замість економічних методів усе більше переважали адміністративно-командні методи управління в економічному житті держави.

Новий Митний кодекс СРСР, прийнятий 5 квітня 1964 р. На той час у системі ГМУ не існувало структурного підрозділу, який би переймався митно-тарифним регулюванням. Створення, реорганізація і ліквідація митниць і митних постів входила в повноваження Міністерства зовнішньої торгівлі.

В 1986 р. Головне митне управління Міністерства зовнішньої торгівлі було реорганізовано в Головне управління державного митного контролю при Раді Міністрів СРСР з правами самостійного органу державного управління зі статусом союзного відомства. Вперше за роки радянської влади митна служба була відокремлена організаційно від інших структур органів виконавчої влади.

Постанова РМ СРСР від 28 лютого 1989 р. юридично закріпила відхід від принципу монополії зовнішньої торгівлі і поставила завдання формування нової митної політики. Але законодавче всі намагання були закріплені тільки після прийняття 1991 р. нового Митного кодексу і Закону СРСР «Про митний тариф». Почався процес розвитку інфраструктури Головного управління митного контролю при РМ СРСР, власної навчальної бази (підготовки кадрів), уточнювалися повноваження митних установ.

Митниці відповідно до їх розташування поділялися на прикордонні і внутрішні, за станом на вересень 1989 р. їх було 85. Замість ГУ МК при РМ СРСР було створено Митний комітет при РМ СРСР.

З лібералізацією зовнішньоекономічної діяльності та розширенням прав регіонів у цій сфері виникла потреба створення митних органів безпосередньо на місцях вироблення експортного товару. Так, у 1985 р. митні служби створюються на всій території України, у тому числі й на Сході -- спочатку у Сумах при знаменитому науково-виробничому об'єднанні ім. Фрунзе, а потім і в Харкові. Їх виникнення спричинено змінами в умовах господарювання та відносною самостійністю підприємств, у тому числі й у зовнішньоекономічній діяльності. Монополія держави на зовнішню торгівлю втрачалася, а разом з цими процесами й розвивалась митна справа. Спочатку пости, що створювались у великих містах України, були призначені для оформлення вантажів. З лібералізацією еміграційної політики і для оформлення тих громадян, які виїжджали за кордон. Згодом вони перейняли на себе функції оформлення багажу громадян.

Ще до офіційного проголошення незалежності Української РСР були прийняті фундаментальні для зовнішньоекономічної політики України закони «Про зовнішньоекономічну діяльність» та «Про митну справу в Українській РСР». Становлення та розвиток митної справи та митного права в Україні започатковано Декларацією про державний суверенітет України та Законом Української РСР «Про економічну самостійність Української РСР», де визначено засади економічної самостійності та напрямки її реалізації. Виходячи з того, що забезпечення економічної самостійності України є важливою умовою державного суверенітету, Україна самостійно визначає свій економічний статус та стратегію соціально-економічного розвитку в інтересах народу України. Для цього здійснюється самостійно зовнішньоекономічна політика, забезпечується соціальна захищеність кожного громадянина і внутрішнього ринку.

З виходом України з Радянського Союзу переважно на базі залишків митної структури СРСР та активного сприяння органів внутрішніх справ у прикордонних регіонах стали формуватися митні пости, а митниці на західному та південному контролі та в міжнародних аеропортах були підпорядковані Україні та набули нового статусу. Україна потребувала власної митної політики та митного законодавства. Уже в перші місяці незалежності в короткий строк були розроблені та прийняті Митний кодекс України від 12 грудня 1991 р. та Закон України «Про єдиний митний тариф» 5 лютого 1992 р. Були також визначені та закріплені основи митної справи, сформульовані основні завдання митних органів. При їх розробці та прийнятті враховувалися міжнародні підходи та правила ведення митної справи та митної політики. Митне законодавство в Україні розвивається у напрямку гармонізації і уніфікації із загально прийнятими міжнародними нормами та стандартами.

На той час від колишнього СРСР на території України залишилося 26 митниць, багато з яких розташовувалося в орендованих приміщеннях, та автомобільні пункти пропуску, чотири з яких було побудовано в 50-60 -х рр. (Тиса, Ужгород, Шегині, Порубне). На стадії будівництва були 4 пункти пропуску, 7 пунктів спрощеного переходу являли собою невеликі тимчасові споруди. Тож виникла потреба матеріального забезпечення митної інфраструктури, яка нараз не могла бути вирішена.

12 грудня 1991 р. Верховна Рада України прийняла Постанову про створення Державного митного комітету України як центрального митного органу України та перший Митний кодекс України. Етапним у митному законодавстві було прийняття Закону України «Про Єдиний митний тариф» від 5 лютого 1992р. та створення міжвідомчої Митно-тарифної Ради України, до якої увійшли представники Кабінету Міністрів, Міністерства зовнішньоекономічних зв'язків і торгівлі. Міністерства економіки, Міністерства фінансів, Держмитслужби, Міністерства закордонних справ, Міністерства юстиції. З 1994 р., за її пропозиціями КМ України було прийнято 40 постанов щодо зміни ставок ввізного мита. За період з 1992 р. по 31 грудня 1998 р. неодноразово вносилися доповнення до чинного Митного кодексу.

Для забезпечення належного функціонування митних органів і прикордонних військ у грудні 1993 р. було прийнято «Комплексну програму розбудови державного кордону України», яка визначила перелік організаційних, правових і матеріально-технічних заходів щодо розбудови державного кордону і митної інфраструктури до 2000 р. Затрачені кошти досить швидко стали окупатися. Уже в 1995 р. митна система дала до Державного бюджету 340 млн. грн., у 1996 р. -- 1,249 млрд. грн., у 1997 р. -- понад 2,73 млрд. грн., у 1998 р. -- понад 3,5 млрд. грн., у 1999 р. -- понад 5 млрд. грн., у 2000 р. -- 9,2 млрд. грн. У подальшому ця цифра тільки зростала.

Одночасно приймались заходи уніфікації митного законодавства та спрощення митних процедур, що можна ефективно зробити тільки в рамках митних союзів. Так, 14 травня 1993 р. у Москві на засіданні глав держав-учасників СНД було прийнято декларацію про поетапний вступ до економічного союзу і підготовку відповідних угод, спрямованих на його забезпечення. В рамках цієї співдружності 9 країн підписали «Угоду про принципи митної політики», було створено Консультативну митну раду для розробки засад митної політики й взаємодії митних органів. Пізніше укладено ряд угод щодо транзиту товарів та вантажів. Хоча Україна і не є учасником цієї митної вісімки, але ряд її положень стосуються й України. Важливе значення має угода про безвізове пересування громадян країн СНД по території її учасників Вестник СНГ. -- 1992. -- Вып. 7. -- С. 31--32. та угода про взаємне визнання віз держав-учасників СНД від 9 жовтня 1992 р. Україна не входить у митний союз, але вона повинна дотримуватись хоча встановлених для його учасників транзитних правил під загрозою втрати позицій як транспортний коридор. З огляду на це Україна на двосторонній основі вона бере участь у митному співробітництві.

29 листопада 1996р. Президент України видав Указ про створення на базі колишнього Державного митного комітету Державної митної служби України (ДМСУ). В результаті перетворень було сформовано дієздатний центральний орган управління митною справою, 10 регіональних митниць, 42 митниці, 195 митних постів, 12 спеціалізованих митних установ (митні лабораторії, навчальні заклади тощо).