Криміналістичне ототожнення людини

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Поняття і наукові засади ототожнення особи за ознаками зовнішності

Криміналістичне ототожнення людини за ознаками зовнішності здійснюється у формі впізнання або експертизи. Його сутність полягає в порівнянні (зіставленні) комплексу зовнішніх ознак раніше побаченого людини з зовнішнім виглядом конкретного спостережуваного особи або її відображенням або в порівнянні між собою ознак, зафіксованих на різних матеріальних об'єктах (відео-, кіно-, фотознімки особи, скульптурні прижиттєві та посмертні зліпки тощо). Ідентифікація людини за ознаками зовнішності процесуально закріплюється шляхом допиту, пред'явлення для впізнання та експертизи.

Для ідентифікації за ознаками зовнішності використовують ознаки будови людського тіла, звичні рухи, манери людини і навіть особливості його одягу. Зовнішність людини індивідуалізують певні поєднання антропологічних ознак (расові, статеві, вікові та інші характеристики), фізичних особливостей (розміри тіла і його структурно-механічні властивості), зовнішньої анатомії тіла (риси обличчя, особливості будови інших зовнішніх органів, морфологія шкіри тощо), функціонально-анатомічних особливостей (акустична специфіка голосового апарату, параметри та особливості руху тіла і його частин).

Кожна людина володіє такими ознаками і рисами зовнішності, які в сукупності відрізняють його від інших людей. Це положення відомо з глибокої давнини і вже давно використовується для встановлення, розшуку і ототожнення людей як в побутових, так і в юридичних ситуаціях.

Хоча зовнішність людини з плином часу змінюється з-за віку, умов життя, хвороб і травм, цілий ряд ознак залишається відносно сталим. В першу чергу це ознаки, які визначаються кістково-хрящової структурою (форма голови, пропорції обличчя, висота, ширина і положення лоба). Ці ознаки формують індивідуальний статичний стереотип людини.

В результаті частого повторення одних і тих же рухів в аналогічних ситуаціях у людини формуються певні автоматизовані навички в манерах і жестах. Вони формують його індивідуальний динамічний стереотип.

Звичайні побутові характеристики зовнішності людини з криміналістичної точки зору мають значні дефекти. Приводяться в них опису неповні і уривчасті, у них не звертається увага на виділення більш інформативних, стійких і рідко зустрічаються ознак. Термінологія опису є різнорідною, випадковою і недостатньо визначеною, внаслідок чого сам опис може бути зрозуміле і витлумачено по-різному.

Відображення зовнішнього вигляду людини, що використовуються в криміналістиці, прийнято ділити на суб'єктивні і об'єктивні. Суб'єктивні відображення виникають у результаті безпосереднього зорового сприйняття людини або його останків іншою особою. Нерідко спостереження згодом доповнюється відтворенням мисленого образу в матеріально-фіксованому вигляді (малюнком або описом). Найбільш поширеним суб'єктивним відображенням є уявний образ. Він може використовуватися безпосередньо (при впізнанні однієї особи іншим) або опосередковано - через опис, фото-, відео - і киноизображение.

Об'єктивне відображення зовнішнього вигляду людини - це його відображення па фотознімках, кінострічках, рентгенівських знімках, у слідах, його відеозображення і т. п. Особливим видом відображення є реконструкція обличчя за черепом, запропонована вченим-антропологом М. М. Герасимовим, яка заснована на існуванні певних залежностей між будовою кісток черепа і його товщиною, а також формою м'яких тканин. Хоча ці закономірності мають певну статистичне обґрунтування, в кожному конкретному випадку можливі ті чи інші відхилення від середніх параметрів, згідно з якими даний метод дозволяє здійснити реконструкцію лише у відомому наближенні до дійсності, і тому подібні реконструкції не мають доказового значення, хоча і відіграють значну пошукову роль.

Використання даних про зовнішність людини передбачає, насамперед, аналіз і оцінку зібраної та зафіксованої інформації. При цьому вивчаються та оцінюються умови її збирання, вплинули на утримання, враховуються засоби і методи, які використовуються для збирання і фіксації, особливості їх застосування, обставини та чинники, під впливом яких відбувалося відображення ознак зовнішності, в тому числі і на іншому носії інформації.

Носіями інформації про зовнішньому вигляді людини є:

o люди, в пам'яті яких відобразився уявний образ побаченого ними людини;

o документи, складені посадовими і приватними особами і містять відображення ознак зовнішності;

o труп і кісткові останки людини;

o наочні зображення людини (фотознімки, відеозаписи, кінострічки, типографічні репродукції, суб'єктивний портрет, рентгеноснимки і флюорограми, маски з обличчя померлого).

Встановлення особи за ознаками зовнішності в криміналістиці здійснюється в різному поєднанні названих вище джерел інформації. Так, уявний образ може бути пов'язаний з людиною в натурі або на відеозаписі, зі словесним або суб'єктивним портретом і т. д.

Найбільш поширеним зберігачем інформації про зовнішньому вигляді людини є пам'ять осіб, які бачили цю людину. У цьому зв'язку проводяться оперативно-розшукові заходи проводяться слідчі дії за участю таких очевидців: спостереження у місцях ймовірної появи шуканої особи, патрулювання з працівниками органів дізнання, пред'явлення для впізнання осіб в натурі або за наочним зображенням (фотоальбомів, видеотекам, колекції суб'єктивних портретів тощо).

2. Опис ознак зовнішності людини методом словесного портрета

Опис людини за ознаками зовнішності здавна широко застосовують як дієвий інструмент для розшуку та розслідування. Однак тільки наприкінці XIX ст. завдяки науковим дослідженням французького криміналіста-антрополога А. Бертильона опис розшукуваної чи встановлюваної людини перетворився на спеціальну поліцейську систему під назвою “словесний портрет”. її донині успішно застосовують у практичній діяльності працівники правоохоронних органів усіх держав світу. При цьому мають бути дотримані такі вимоги.

1. Повнота опису. Дотримання цієї вимоги досягають за рахунок всебічного дослідження всіх частин тіла та елементів зовнішності людини. Опис здійснюють з усіх позицій: описують форму, розмір, контур, колір, вагу та інші особливості людини. Опис необхідно здійснювати в анфас і профіль, бо частину елементів можна спостерігати тільки спереду, а частину -- тільки збоку.

2. Системність, або послідовність, опису. Для дотримання цієї вимоги необхідно здійснювати опис від загального до окремого. Тільки за цієї умови опис легко запам'ятовується й містить необхідну сукупність ознак зовнішності. Спочатку в логічній послідовності описують анатомічні ознаки, потім функціональні й супутні.

3. Використання під час опису спеціальної термінології і єдиних понять.Дотримання цієї вимоги дає змогу уникнути розбіжностей в описі зовнішності. Описуючи зовнішність людини, різні суб'єкти -- слідчий, оперуповноважений, дільничний інспектор міліції, експерт -- мають користуватися загальноприйнятими довідниками.

Для успішного застосування методу словесного портрета має бути єдиний понятійний апарат. У зазначеному методі використовують такі поняття:

* ознака зовнішності -- характеристика людини в цілому чи властивість окремих елементів;

* елемент зовнішності -- соматична частина людини (наприклад, ділянка носа, верхні або нижні кінцівки).

Ознаки зовнішності людини за обсягом класифікують на загальні (що характеризують людину в цілому) та окремі (детальні); за ідентифікаційним значенням -- групові (однаковий зріст, одна національність, однаковий вік) таіндивідуальні; за умовами прояву -- статичні (колір волосся, очей) і динамічні (хода, міміка, жестикуляція); за природою -- постійні (що можуть виникнути в людини від народження і зберігатися протягом усього життя); тимчасові (які виникають і зникають з різних причин -- волосся, зуби); необхідні (притаманні певній етнічній групі чи статі --вуса, борода в чоловіків, коси в жінок); випадкові (що виникли через певні обставини);природні (характеризують різні етапи розвитку людського організму -- молочні чи постійні зуби тощо); штучні (що з'явились як результат зміни зовнішності -- шрами, рубці, татуювання).

Важливою умовою застосування словесного портрета є опис ознак зовнішності з урахуванням їх величини (розміру), форми, положення, а в окремих випадках -- і кольору.

Величина (розмір) -- це кількісна характеристика людського тіла, його частин, елементів і деталей. Це може бути висота, довжина, ширина, глибина. Величина (за винятком зросту) подається у відносних одиницях через порівняння її з іншими частинами тіла. Як правило, величину визначають за допомогою три-, п'яти- або семичленної градації. Тричленну градацію здійснюють за допомогою трьох термінів: “малий”, “середній” і “великий”; п'ятичленну -- п'яти термінів (додаванням до термінів попередньої градації термінів “дуже малий”, “дуже великий”); семичленну -- за допомогою додаткових термінів “нижчий (менший) від середнього” та “вищий (перевищує) від середнього”.

Форма -- це загальний вид елемента чи ознаки зовнішності, що визначається за допомогою відповідних геометричних понять (квадратний, кулеподібний, опуклий, угнутий, хвилястий, циліндричний, трикутний, ромбоподібний). Часто цю ознаку називають ще контуром, або конфігурацією.

Положення -- це розташування, як правило, окремого елемента зовнішності відносно інших. Розташуванням (у вертикальному чи горизонтальному напрямі) характеризується кожна описувана ознака зовнішності людини.

Колір -- це спектральна характеристика ознаки зовнішності (волосся, очей, шкіри).

Для опису анатомічних (анатомо-морфологічних) ознак рекомендується дотримуватися такої послідовності: фігура в цілому, голова в цілому, волосся, обличчя в цілому, лоб, брови, очі, ніс, рот і губи, зуби, підборіддя, вуха, шия, плечі, груди, спина, руки, ноги [13].

Під час описування власних і супутніх ознак людського тіла та скелета у померлих, що загинули, убитих і живої людини необхідно враховувати фактори, що впливають на точність спостереження й опису зовнішності за методом словесного портрета.

3. Криміналістична діагностика татуювань

З огляду на розв'язання ідентифікаційних завдань щодо ототожнення особи людини, яка вчинила злочин або безвісно зникла, її особливі прикмети, до яких належить і татуювання, -- найбільш цінні та інформативні серед інших ознак зовнішності людини. За допомогою криміналістичного дослідження змісту татуювань можна отримати також певну інформацію про властивості особи її носія.

Серед різноманіття видів татуювань для отримання криміналістично значущої інформації про особу злочинця становить інтерес насамперед так зване кримінальне татуювання, а не інші його види -- побутове, пам'ятне, декоративне, бо відомо, що наявність у особи кримінального татуювання насамперед пов'язане з її кримінальним минулим і криміногенною орієнтацією, які, як правило, пов'язані з відбуванням покарання у вигляді позбавлення волі.

Одним з перших на поширення татуювань серед злочинців звернув увагу італійський лікар-психіатр Ч. Ломброзо (1835-1890), який вважав татуювання проявом атавізму й ознакою морально меншо-вартісних, неповноцінних людей. На його думку, татуювання у злочинців тісно пов'язане з розумовими здібностями носіїв, здебільшого природжених злочинців і повій. Ч. Ломброзо навів типову фразу засуджених про татуювання: “Татуювання для нас як фрак з орденами; що більше татуйований, то більший авторитет маєш серед приятелів, тоді як нетатуйований, навпаки, не має впливу”. Ю. Дубягін називає кримінальне татуювання “наочним хронічним тавром судимості”, а явище татуювання зараховує до формування злочинних типів особистості в місцях позбавлення волі. Крім того, він звертає увагу на сувору біографічність татуювань, їх відповідність даним особової справи засудженого й зазначає наявність кореляційного зв'язку між зображенням татуювання, яке обирає засуджений, з психологією його особистості [13].

Розглянемо, який обсяг криміналістично значущої інформації можна отримати внаслідок дослідження “кримінального” татуювання особи злочинця.

Насамперед уже факт наявності в особи “кримінального” татуювання дає можливість припустити, що ця особа раніше вчинила злочин і була засуджена до позбавлення волі. Залежно від малюнка татуювання та його змістового значення можна отримати таку інформацію про особу його носія:

* відомості персонографічного характеру -- дату народження, рік ув'язнення, рік звільнення з місць позбавлення волі, номери виправно-трудових установ (ВТУ) і місцевості, де особа відбувала покарання;

* відомості про злочинну діяльність -- кількість судимостей, строк позбавлення волі, вид режиму та ВТУ, склад злочину (хуліганство, крадіжка, пограбування тощо), злочинну спеціалізацію та кваліфікацію, спосіб і місце вчинення злочинів, статус у злочинній ієрархії, належність до певного злочинного угруповання;

* причини злочинного способу життя;

* наявність негативних звичок (алкоголік, наркоман);

* сексуальну орієнтацію;

* ставлення до оточення, адміністрації ВТУ, держави, закону та правоохоронних органів;

* особистісні установки -- злісне порушення режиму утримання, схильність до втечі з ВТУ, припинення чи продовження злочинної діяльності;

* особисті якості (сильний, жорстокий, незалежний);

* психологічний стан (скорбота, надія, безвихідь);

* віросповідання.

Наведений перелік можна продовжити, що зумовлюється існуванням великої кількості варіацій “кримінального” татуювання. Так, А. Капітанський і В. Литвин за допомогою систематизації дослідженого ними кримінального татуювання за смисловим значенням виокремлюють 26 основних “блоків сигнальної інформації про особу злочинця” [15].

Таким чином, татуювання на відміну від інших особливих прикмет є джерелом такої великої за обсягом криміналістично значущої інформації, що дає змогу отримати відомості не тільки про фізичні властивості особи (ознаки її зовнішності та їх особливості), а й про біологічні та соціальні властивості особистості носія татуювання -- злочинця.

Наявність такої інформації про особу злочинця має велике практичне значення для розкриття злочинів, висунення відповідних слідчих версій, профілактичної діяльності і реалізації одного з основних завдань кримінального покарання -- виправлення та перевиховання засуджених. Правильне використання працівниками правоохоронних органів інформації, яка певною мірою характеризує особу злочинця та її властивості, може допомогти спрогнозувати майбутню поведінку цієї особи в певній ситуації -- при виконанні конкретної слідчої дії і попереднього слідства загалом, відбування покарання в місцях позбавлення волі та після звільнення.

Особливого значення ця інформація набирає при виборі правильної тактики розслідування за допомогою прогнозування можливої поведінки особи при виконанні слідчих дій. Татуювання надає важливу інформацією про певні психологічні та психічні особливості особи, тому знання його змісту має виняткове значення для слідчого, бо сприяє встановленню психологічного контакту під час допитів підозрюваних (обвинувачуваних) і виконання інших слідчих дій.

Не підлягає сумніву також значущість використання інформації про особу злочинця працівниками пенітенціарних закладів під час відбування ним покарання у вигляді позбавлення волі з метою забезпечення індивідуалізації застосування засобів виправно-трудового впливу до засуджених. Направлення засудженого до певного загону ВТУ з урахуванням психофізіологічних властивостей його особи, обрання певних методів роботи з ним з метою виправлення та перевиховання, ізоляція від негативно спрямованих осіб та інші засоби впливу потрібно застосовувати з урахуванням наявної інформації про властивості особи засудженого, і тільки тоді вони сприятимуть створенню необхідних умов для його ціннісної переорієнтації, коригування поведінки та запобігання вчиненню нових злочинів як у місцях позбавлення волі, так і поза ними.

Безпосередніми джерелами відомостей про наявність певного татуювання у злочинця можуть бути його матеріальні та ідеальні сліди в навколишньому середовищі. Ідеальні сліди залишаються в пам'яті людей, які спостерігали ці татуювання, а носієм матеріальних слідів є особа злочинця, на шкірі якого виконано татуювання.

Відомості про наявність татуювання та його зміст у особи підозрюваного, обвинуваченого чи підсудного можуть бути отримані під час попереднього розслідування та судового розгляду кримінальної справи процесуальним і непроцесуальним способами.

Процесуально такі відомості отримують під час допитів потерпілих і свідків, які бачили татуювання, підозрюваного та обвинуваченого, огляду підозрюваного чи обвинуваченого, який здійснюється з дотриманням вимог ст. 193 КПК України, огляду трупа, судово-медичної експертизи. Відомості про татуювання заносять до протоколу відповідної слідчої дії з обов'язковою фіксацією точного розташування татуювань на поверхні тіла людини, їх форми, розмірів (малюнків, символів), кольору, змісту текстів, дат тощо.

Під час допитів свідків і потерпілих про татуювання у підозрюваних або обвинувачуваних найтиповішими можуть бути такі запитання: коли, за яких обставин свідок або потерпілий бачив татуювання на тілі підозрюваного чи обвинувачуваного; в яких місцях тіла підозрюваного чи обвинувачуваного розташовувалися татуювання; які відомості про татуювання запам'ятав свідок або потерпілий (розмір, форму малюнка, зміст тексту, дату, колір та інші індивідуальні особливості).

Для одержання точнішої та об'єктивнішої інформації про татуювання під час допитів, опитувань часто застосовують довідкову літературу, а в окремих випадках запрошують художника, який за свідченнями рідних, близьких, а також співробітників правоохоронних органів фіксує графічну інформацію про особливості малюнка, тексту чи абревіатури, які були на тілі загиблих або тих, хто пропав безвісти.

Для об'єктивізації показань свідків інформацію про татуювання доцільно одержувати від кожного свідка окремо і в разі розбіжностей скоригувати отримані дані, здійснивши спільний аналіз з допитуваними. Якщо можливо, опис татуювань слід доповнювати точнішим і об'єктивнішим методом фіксації -- фотографуванням і відеозаписом.

Непроцесуальним методом такі відомості слідчий або інший працівник правоохоронних органів можуть отримати під час безпосереднього спостереження (якщо татуювання нанесено на відкритих ділянках поверхні шкіри), бесід з близькими родичами чи знайомими, здійснення оперативно-розшукових заходів. Відомості про наявність татуювання в певної особи можна одержати також з медичних та інших документів, даних криміналістичного обліку. Якщо факт наявності татуювання в певної особи, зазначений у медичному чи іншому документі, має доказове значення у кримінальній справі, слідчий повинен оглянути цей документ, скласти протокол і прилучити оригінал або копію документа до справи.

Особливість використання татуювань злочинця для отримання криміналістично значущої інформації про властивості його особи полягає в тому, що таку інформацію отримують і використовують незалежно від його бажання про її надання. Як правило, попереднє розслідування у кримінальній справі здійснюється в умовах конфлікту між слідчим і особою, яка вчинила злочин, бо вона всіма можливими засобами протидіє слідчому у встановленні об'єктивної істини у справі. Одним з таких засобів є обмеження можливостей слідчого щодо отримання необхідного обсягу криміналістично значущої інформації (як про обставини події, так і про особу злочинця) через відмову давати свідчення або перекручене їх викладення на свою користь. Таким чином, за відсутності інших джерел у таких випадках ступінь інформованості слідчого залежить від бажання й особистих міркувань злочинця. Інша ситуація складається в разі отримання інформації про особу злочинця за допомогою дослідження малюнка татуювання на його тілі. За наявності відомостей, що на тілі підозрюваного чи обвинуваченого є татуювання, слідчий може примусово здійснити огляд і отримати необхідні відомості про особу через тлумачення малюнка татуювання незважаючи на небажання підозрюваного чи обвинуваченого надавати таку інформацію.

Отримати криміналістично значущу інформацію про особу носія татуювання з його малюнка можна тільки за допомогою дешифрування, тобто встановлення його смислового навантаження. З цією метою можна використовувати альбом-довідник татуювань А. Бронникова, довідковий посібник В. Бурика та В. Пилипчука, книгу-альбомА. Капітанського та В. Литвина [10; 11; 15].



4. Методи й засоби фіксації ознак зовнішності людини

Уявний образ зовнішності людини є основою різних її матеріальних відображень, які застосовують для ідентифікації цієї людини під час розслідування злочинів, розшуку тих, хто пропав безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів. До таких матеріальних відображень у габітології належать опис методом словесного портрета, суб'єктивний портрет, пластичні реконструкції обличчя за черепом (скульптурний портрет).

Опис методом словесного портрета -- найпоширеніша система відображення ознак зовнішності людини за допомогою спеціальної термінології. Опис здійснюють зверху до низу у двох положеннях обличчя (анфас і правий профіль). Кожна ознака зовнішності характеризується розміром, формою чи контуром, положенням відносно інших частин тіла, кольором.

Опис виконують за схемою класифікації анатомічних ознак. Таку саму методику опису ознак зовнішності людини застосовують під час постановки її на кримінальний облік (реєстрації).

Опис методом словесного портрета застосовують для пошуку та впізнання злочинця, пошуку особи, яка зникла безвісти, або впізнання трупа. Слідчий або оперативний працівник зі слів потерпілого чи свідка-очевидця складає словесний портрет злочинця за згаданою схемою і використовує його для орієнтування у процесі пошуку.

Опис ознак зовнішності здійснюють на основі даних, одержаних у результаті безпосереднього спостереження загального вигляду особи, яка описується; зі слів інших осіб, які бачили цю людину чи знають її (потерпілих, родичів, знайомих); за різними документами, де зафіксовано дані про розшукувану особу (матеріалами криміналістичного обліку, історією хвороби, особовою справою тощо); за результатами вивчення виявлених предметів, які відображають зовнішні ознаки людини (фотознімків, одягу, взуття та ін.); під час огляду трупа чи його частин.

Якщо зовнішність людини описують особи, не обізнані з методом опису словесного портрета й навичками його застосування, такі описи мають суттєві недоліки: вони несистемні, багатослівні, розмиті.

Перевага словесного портрета перед іншими описами ознак зовнішності людини полягає в тому, що він забезпечує системне й однакове визначення ознак елементів зовнішності людини, дає можливість формалізувати ознаки її зовнішнього вигляду, зашифрувати їх символами, скласти код і формулу зовнішності, як це роблять під час заповнення реєстраційних карток на невпізнані трупи й осіб, які пропали безвісти, і введення даних про зовнішність у пам'ять комп'ютера та бази даних автоматизованих інформаційно-пошукових систем.

Успішність пошуку злочинця за словесним портретом залежить передусім від якості складеного опису ознак зовнішності, їх відповідності суб'єктивному образу, який запам'ятав очевидець. Для точнішого складання словесного портрета застосовують розроблені криміналістами технічні засоби й тактичні прийоми.

Суб'єктивний портрет -- це матеріалізований уявний образ об'єкта, що зберігається в пам'яті людини, яка раніше вже спостерігала цей об'єкт (предмет, людину). Матеріалізація, тобто закріплення уявного образу, здійснюється різними способами: малюванням, композицією (складанням) фотознімків, композицією малюнків технічними засобами.

Уявний образ у пам'яті завжди суб'єктивний. Його малювання чи композиція зі слів очевидця -- також суб'єктивний процес, адже в ньому беруть участь дві особи: слідчий і очевидець, що утримує в уяві образ. Одержані в такий спосіб портрети називаютьсуб'єктивними.

Мальований суб'єктивний портрет можуть виготовити безпосередньо особа, пам'ять якої зберегла уявний образ; спеціаліст; безпосередньо слідчий. Методика одержання мальованих портретів така:

* якщо особа, у пам'яті якої утримується уявний образ, уміє малювати, слідчий під час допиту пропонує їй намалювати злочинця. Такі випадки на практиці зустрічаються рідко;

* для виготовлення мальованого портрета слідчий запрошує спеціаліста-художника, який бере участь у допиті потерпілого чи свідка і з його слів малює портрет;

* слідчий під час допиту використовує посібник “Типи та елементи зовнішності”; Альбом-реєстр із комплекту приладу “Портрет”. Він показує свідку чи потерпілому мальовані елементи -- ознаки зовнішності з названих посібників: загальний вигляд обличчя, форму зачіски, лоба, брів, очей, носа тощо. Ті ознаки, які будуть визнані схожими, слідчий копіює на прозорий папір (цигарковий або кальку). По черзі копіюючи ці ознаки починаючи із загального вигляду, слідчий складає мальований портрет. Виготовлений у такий спосіб портрет більше схожий зі злочинцем.

Для ідентифікації використовують також мальовані портрети, виконані не зі слів свідків або потерпілих, а безпосередньо з натури.

Фотокомпозиційний портрет (фоторобот) -- це суб'єктивний портрет, складений з пам'яті за допомогою набору елементів випадкових фотознімків. Методика складання фоторобота полягає у виконанні таких дій: потерпілому чи свідку показують фотознімки різних осіб, виконані в одному масштабі, і пропонують вибрати такі, на яких зображено осіб з ознаками зовнішності, подібними до образу злочинця. Потім слідчий вирізує на фотознімках ці ознаки і монтує з них “портрет”, а дефекти склеювання ретушує. Одержаний у такий спосіб складений з частин фотознімків портрет називається фотороботом. Уперше такий спосіб суб'єктивного портрета у 1952 р. застосував французький криміналіст П. Шабо. Для відтворення зовнішності злочинця, який розшукувався, він застосував набір фотознімків різних осіб.

Для виготовлення фоторобота використовують також технічні засоби (наприклад, прилад ПКП-2 -- пристрій композиційного портрета), планшети, альбоми, які називаються планшетними фотороботами. Необхідно зазначити, що методика виготовлення фоторобота складна для безпосереднього використання слідчим і має певні недоліки (наявності значного набору готових фотознімків, складність їх композиції через різноманітність елементів тощо).

Композиційно-мальовані (синтетичні) портрети -- найнадійніший засіб матеріалізації уявних образів і їх використання у слідчій та розшуковій практиці. На відміну від фотокомпозиційних портретів композиційно-мальовані виготовляють з попередньо заготовлених стандартних малюнків елементів обличчя відповідно до свідчень очевидців. Мальовані елементи зовнішності виготовляють в одному масштабі на прозорій плівці у вигляді діапозитивів, що дає змогу сполучати їх на просвіт і отримувати (синтезувати) у цілому зображення уявного образу розшукуваної особи. Вперше ідентифікаційний комплект мальованих портретів був запропонований у США у 1959 р. Мак-Дональдом і названий “Айденті Кіт”. Для складання композиційних портретів застосовують спеціальні технічні засоби: у країнах СНД -- ІКМ-2 (ідентифікаційний комплект малюнків), прилад “Портрет”; у Польщі -- ІМК-2 (ідентифікаційний мальований комплект); у США -- “Мімік”; в Японії -- багатоканальний проектор. Кожний прилад складається з демонстраційного пристрою, альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності чи їх слайдів на плоскій плівці.

За конструкцією названі пристрої для композиції суб'єктивних портретів поділяють на роздільні, в яких демонстраційний пристрій відокремлено від альбому-реєстру мальованих ознак зовнішності (ІКМ-2, ІМК-2, “Портрет”, багатоканальний японський проектор), і компактні, в яких вони об'єднані в одне ціле. Методика складання композиційного портрета за допомогою названих приладів полягає в тому, що на екрані демонструють по черзі типи елементів (ознак) зовнішності, а свідок чи потерпілий порівнює їх з тими, що запам'яталися, і відбирає схожі. Оскільки елементи зовнішності виконані в одному масштабі, то на екрані слідчий або спеціаліст має можливість конструювати суб'єктивний портрет, який поступово уточнюється. Складений на екрані портрет фотографують; якщо потрібно, ретушують згідно із зауваженнями свідка чи потерпілого і використовують для пошуку.

Останнім часом в органах внутрішніх справ розроблено автоматизовану систему для використання композиційно-мальованих портретів. Вона складається з комп'ютера, графопобудовника та дисплея. До пам'яті комп'ютера вводять зображення малюнків елементів зовнішності, які там постійно зберігаються, а потім за допомогою цієї інформації складають потрібні портрети на екрані дисплея.

Для складання суб'єктивного скульптурного портрета (пластична реконструкція обличчя за черепом) використовують кісткові залишки черепа людини. Методику виготовлення скульптурних портретів розробив академік М. Герасимові вдосконалили А. Джигорян і Ю. Дубягін. Одержаний скульптурний портрет фотографують, а знімки використовують для пошуку осіб, які пропали безвісти, та ідентифікації невпізнаних трупів.

До найпоширеніших матеріальних видів відображень зовнішності людини, які використовують в оперативно-розшуковій і слідчій практиці, належать фотознімки(фотокартки, фотопортрети). Крім фотографічних зображень і їх репродукцій у слідчій практиці застосовують й інші різновиди відображень зовнішності людини -- кінофільми, відеозаписи, рентгенівські знімки, друкарські репродукції та ін.

5. Види ідентифікації людини за ознаками зовнішності

Ознаки зовнішності людини, їх матеріальні та ідеальні сліди-відображення є основою для ідентифікації особи. Існує кілька видів ідентифікації людини за ознаками зовнішності з використанням методики словесного портрета. Залежно від суб'єктаідентифікацію особи можуть здійснювати слідчий через пред'явлення особи, фотографії чи трупа для впізнання або безпосередньо порівнюючи зовнішність особи з фотознімками; оперативний працівник під час оперативно-розшукових заходів; експертза допомогою криміналістичного дослідження.

Пред'явлення для впізнання виконують у вигляді процесуальної дії, передбаченої ст. 174 КПК України. Для впізнання можуть бути пред'явлені живі особи, трупи чи фотознімки осіб або трупів.

Пред'явлення для впізнання особи за матеріальними зображеннями у вигляді суб'єктивних портретів (малюнків, фотороботів, композиційних мальованих портретів, скульптурних портретів обличчя за черепом) не передбачено законом, і тому згідно зі ст.174, 175 КПК України забороняється.

Одним з видів ідентифікації особи є також безпосереднє зіставлення слідчим її зовнішності з фотознімками. Цей вид ідентифікації застосовують для перевірки особи,викликаної на допит як свідок, потерпілий, підозрюваний, обвинувачений; при цьому витребовують особисті документи і порівнюють зовнішність особи з фотокарткою в них.

Ідентифікацію особи безпосереднім порівнянням її зовнішності з описом, складеним методом словесного портрета, фотознімками, мальованими, фотокомпозиційними та композиційно-мальованими суб'єктивними портретами, скульптурним портретом здійснюють оперативні працівники під час оперативно-розшукових заходів.

Експертна ідентифікація -- безпосереднє порівняння експертом із застосуванням спеціальних знань ознак зовнішності людини, збережених на фотознімках, у кіно- та відеоматеріалах, зі зразками ознак зовнішності, відображеними на різних матеріальних носіях інформації. У літературних джерелах цю експертизу називають по-різному: портретно-криміналістичною, фотопортретною ідентифікаційною, експертизою з метою ідентифікації особи за рисами зовнішності.

Криміналістичну портретну експертизу призначають тоді, коли необхідно встановити особи невідомих злочинців, невпізнаних трупів, свідків, підозрюваних, фактів належності документів, які засвідчують особу, та інші фактичні обставини, що мають значення для розслідування кримінальної справи. Експертизою встановлюють, та сама чи різні особи зображені на поданих фотознімках або інших матеріальних відображеннях.

Для цієї експертизи використовують тільки об'єктивні відображення людини --фотознімки, кіно- та відеокадри, які мають ознаки зовнішності конкретної людини. Криміналістична експертна ідентифікація за суб'єктивними відображеннями (мальованими портретами, композиціями) неможлива через відсутність методів аналізу уявних образів зовнішнього вигляду людини.

Для криміналістичної портретної експертизи використовують візуальні, вимірювальні, графічні методи, а також суміщення та накладання.

Візуальний метод найпоширеніший; його застосовують для дослідження одно- та різноракурсних фотопортретів за допомогою спостереження і порівняння своєрідності форм, розміру та взаємного розташування ознак зовнішності на поданих фотознімках.

Метод лінійних і кутових вимірювань застосовують для дослідження одноракурсних фотознімків; він полягає в тому, що на фотознімках (фоторепродукціях) виокремлюють необхідну кількість антропометричних точок, відстані між якими й кути між лініями, що їх з'єднують, вимірюють за допомогою інструментів, а потім порівнюють.

Графічний метод полягає в побудові та порівнянні в системі координат графіків, які характеризують лінійні розміри відрізків, що з'єднують відповідні антропометричні точки, і ступінь вигину контурних ліній відповідних частин обличчя. Довжину відрізків, що з'єднують антропометричні точки, вимірюють циркулем та лінійкою, ступінь вигину контурних кривих -- спеціальним приладом.

Метод суміщення зображень полягає в тому, що на одній з порівнюваних фотографій роблять вирізи за лініями, що перетинають найбільш інформативні та чітко визначені ознаки. Після цього фотографію накладають на іншу, а експерт визначає, чи збігаються однойменні ознаки зовнішності.

Метод накладання (фотоаплікації) полягає в тому, що одноракурсні та рівномасштабні діапозитиви (або негативи), виготовлені з наданих на експертизу фотографій, накладають один на одного за однойменними антропометричними точками в наскрізному світлі і перевіряють, чи збігаються відповідні точки.

Важливою частиною портретної експертизи є оцінювання виявлених збіжностей та розбіжностей в ознаках зовнішності і оцінювання достатності цих ознак для категоричного висновку експерта. Для об'єктивізації оціночних критеріїв застосовують математичні та ймовірнісно-статистичні методи.

6. Поняття, завдання та джерела криміналістичної техніки

У криміналістиці поняття “криміналістична техніка” виникло для позначення сукупності технічних пристроїв, пристосувань і матеріалів, які застосовують для виявлення, фіксації і дослідження матеріальних джерел інформації. Основою виникнення і застосування технічних засобів було досягнення природничих і технічних наук, переважно фізики, хімії та біології, методи й засоби яких першими застосовували у практиці розслідування злочинів. Методи й засоби природничих наук застосовували для розв'язання вузьких завдань криміналістики. Так виникли засоби й методи дослідження речових джерел інформації, що мають специфічну криміналістичну спрямованість, а також поняття “криміналістична техніка” для позначення не тільки сукупності технічних засобів (приладів, інструментів, пристроїв і матеріалів), які застосовують для розкриття злочинів, а й системи прийомів і методів їх ефективного застосування. Ця система теоретичних положень утворила розділ криміналістики “Криміналістична техніка”. Таке двоєдине поняття криміналістичної техніки збереглося донині і є найприйнятнішим.

Таким чином, у криміналістиці склалася система концепцій, теоретичних постулатів, технічних засобів, знань і методів, які застосовують для виявлення, дослідження й використання слідів злочину з метою його розкриття та встановлення винного. Поняття “криміналістична техніка” нині використовують у двох значеннях: як розділ криміналістики; як технічні засоби, а також їх сукупність і прийоми використання у розслідуванні злочинів.

Криміналістична техніка як розділ криміналістики -- це сукупність наукових положень і рекомендацій щодо застосування природничо-наукових методів і технічних засобів під час розкриття злочинів.

Криміналістична техніка як розділ криміналістики має певну систему. До неї входять такі складові:

* основи криміналістичної техніки (загальні положення);

* відеозапис, судова фотографія та кінематографія;

* трасологія;

* судова балістика;

* техніко-криміналістичне дослідження документів;

* криміналістичне дослідження письма;

* ідентифікація людини за ознаками зовнішності (судова габітологія);

* кримінальна реєстрація.

У другому значенні криміналістична техніка -- це сукупність (система) спеціальних засобів і методів (у тому числі суспільнонаукових), які застосовують для виявлення, фіксації, дослідження, оцінювання та використання доказів під час розслідування злочинів. Отже, криміналістична техніка -- це розділ криміналістики, що становить систему теоретичних положень (концепцій, теорій) і створених на їх основі технічних засобів і методів, застосовуваних для збирання, обробки, дослідження, використання і подання криміналістичної інформації для розслідування й попередження злочинів.

Завдання криміналістичної техніки:

* розробка технічних засобів і методів, що забезпечують залучення до процесу доказування нових джерел криміналістичної інформації;

* виявлення та вилучення матеріальних слідів злочину:

* з'ясування механізму утворення слідів і причин взаємодії;

* виявлення властивостей, станів, групової належності й тотожності об'єктів --джерел інформації;

* обробка й використання криміналістичної інформації для розслідування та попередження злочинів;

* розробка прийомів і технічних засобів оцінювання та подання криміналістичної інформації у правоохоронній діяльності.

Джерела криміналістичної техніки:

* кримінально-процесуальний закон;

* потреби слідчої та судової практики;

* досягнення природничих і технічних наук, які сприяють удосконаленню наявних і розробці та впровадженню нових методів і засобів криміналістичної та спеціальної техніки.

7. Поняття та класифікація засобів і методів криміналістичної техніки

У спеціальній літературі наводять різні класифікації технічних засобів, які застосовують у правоохоронній діяльності. Перевагу віддають розподілу технічних засобів на змішаній основі: за галуззю наукового знання, суб'єктом застосування та цільовим призначенням.

Засоби криміналістичної техніки поділяють також на науково-технічні, техніко-криміналістичні та криміналістичні.

За галуззю наукового знання розрізняють загальні та спеціальні технічні засоби. Загальні запозичені з інших галузей науки і техніки і їх застосовують без жодних змін і вдосконалень -- це транспортні засоби, інструменти (слюсарні, столярні тощо), засоби провідникового та радіозв'язку, фотокінотехніки, відео- і звукозапису, мікроскопічної техніки, рентгенотехніки, джерел ультрафіолетового та інфрачервоного випромінювання. Ці засоби не належать до суто криміналістичних, бо їх застосовують у різних науках.

До спеціальних належать засоби, що є інструментами пізнання для будь-якої однієї галузі знання чи техніки. Для криміналістики це спеціально розроблені прилади, пристрої та пристосування, призначені для виявлення, фіксації та дослідження джерел криміналістичної інформації в доказуванні у кримінальних і цивільних справах -- це йодні трубки, магнітні пензлі, прилади для композиції суб'єктивних портретів, метричні лінійні масштаби-рулетки та ін.

Спеціальні технічні засоби криміналістики, як правило, призначені для розв'язання тільки криміналістичних завдань або є приладами й засобами загального призначення, в які внесено певні зміни, внаслідок чого вони набули нових функцій, що відповідають завданням криміналістики. Таку систему систематизації поділяють багато вчених (зокрема, М. Селіванов, В. Колдін).

Фото- та кінокамери, відео- та звукозаписні пристрої широко застосовують у попередженні злочинів та профілактичній діяльності органів дізнання, слідства й суду. Значну роль вони відіграють в адміністративно-профілактичній діяльності, попередженні проступків і правопорушень. На основі криміналістичної техніки розроблено різні спостережні пристрої і такі, що автоматично реєструють ознаки злочинів і правопорушень (наприклад, “Фара”, “Фотоінспектор”, засоби охоронної сигналізації). Спеціальні засоби в разі спроби кра-діжки можуть подавати звуковий радіосигнал до пульта спостереження або вимикати систему запалювання автомобіля. Телевізійні та звукові системи спостереження, спеціальні електронні замки та бага-то інших пристроїв, які є засобами криміналістичної профілактики, розроблюють за допомогою криміналістів.

За суб'єктом застосування криміналістичну техніку поділяють на слідчу, експертну, оперативно-розшукову, техніку працівника ДАІ, прокурора-криміналіста. Як правило, такою технікою комплектують спеціальні набори, валізи, портфелі, сумки, пересувні лабораторії.

Нині уніфіковану валізу застосовують слідчий для огляду місця події, органи дізнання при виконанні першочергових невідкладних слідчих дій під час дізнання чи попереднього слідства. Пересувна криміналістична лабораторія (ПКЛ) має комплекти цільового призначення: спеціалізовані фотозасоби, валізу для роботи зі слідами рук, одорологічну валізу для роботи з біологічними об'єктами, аналітичні засоби --металошукачі “Іскра”, “Пошук-1”, “Блесна”, портативну рентгеноустановку, валізу для виготовлення зліпків з об'ємних слідів на місці події. У відділі “Пристрої для виявлення, фіксації та попереднього дослідження доказів” мають бути відеомагнітофон (магнітофон), друкарська машинка, щупи, трали, портативний електронно-оптичний перетворювач (ЕОП), джерело ультрафіолетового випромінювання та інші прилади.

Науково-технічні методи й засоби криміналістичної техніки застосовують переважно в експертній практиці, однак інколи деякі з них використовує також слідчий (наприклад, при огляді документів за допомогою джерела ультрафіолетового випромінювання, ЕОП, лазерного джерела “Спектр”).

До технічних засобів наукового дослідження належать оптичні, мікроскопічні, джерела ультрафіолетового, інфрачервоного і рентгенівського випромінювання, засоби спектрального аналізу та фізико-хімічних досліджень.

Методи збирання криміналістичної інформації технічними засобами поділяють на такі:

* польової криміналістики, які застосовують слідчий і оперативні працівники для виявлення, фіксації та попереднього дослідження матеріальних джерел інформації;

* науково-дослідні, які застосовують експерти у судових експертизах та попередніх дослідженнях за завданнями слідчого органу чи органу дізнання.

До перших належать судово-фотографічні методи (панорамний, масштабний, сигналетичний, репродукційний, стереоскопічний, великомасштабний, мікроскопічний, вимірювальний), методи копіювання та моделювання слідів та ін. Науково-дослідними називають фізичні, хімічні, біологічні, математичні, кібернетичні та інші методи. Вони, як правило, потребують лабораторних експертних досліджень (наприклад, спектрального аналізу, хроматографії, електронної мікроскопії, рентгенографії та ін.).

Методи експертних досліджень речових доказів розрізняють за видом або засобом енергії, яку використовують: фотографічні, мікроскопічні, кольороподільні, вимірювальні, люмінесцентні, спектральні, рентгенографічні, атомно-адсорбційні, електронно-графічні, сканувальні й тунельні. Останні застосовують для дослідження об'єктів на молекулярному та атомному рівнях.

8. Засоби криміналістичної техніки

Технічні засоби збирання криміналістичної інформації застосовують як знаряддя праці співробітники правоохоронних органів. У криміналістиці розглядаються лише деякі з них:

* технічні засоби попереднього слідства (засоби слідчого);

* комплекти криміналістичної та оперативної техніки, які застосовують органи дізнання та оперативні працівники;

* технічні засоби експертного дослідження матеріальних джерел -- експертна техніка, техніка спеціаліста;

* технічні засоби криміналістичної профілактики злочинів.

Технічні засоби попереднього слідства

Технічні засоби, які застосовують у попередньому слідстві, часто називають криміналістичною технікою, або технікою слідчого. За їх допомогою виявляють, фіксують, досліджують і демонструють докази.

Як зазначалось, у криміналістиці застосовують загальні та спеціальні технічні засоби. Загальні застосовують усі суб'єкти, які здійснюють слідчу, дізнавальну, судову та профілактичну діяльність. Спеціальні технічні засоби призначені для застосування в окремих напрямках діяльності, наприклад для співробітників розшуку, інспекторів ДАІ, служби безпеки, митниці тощо.

До загальних технічних засобів належать засоби освітлення, оптичні, вимірювання, фіксації, концентрації та обробки криміналістичної інформації.

Засоби освітлення (освітлювальна техніка) застосовують для штучного освітлення ділянок місцевості, закритих приміщень, предметів і людей під час судово-слідчої та профілактичної діяльності. Для цього використовують стаціонарні й переносні джерела освітлення побутового та спеціального призначення. Нині застосовують переважно прилади та пристрої електричного й газорозрядного освітлення (лампи розжарювання, газорозрядні люмінесцентні) -- прилади розсіяного світла (звичайні лампи без арматури);прилади спрямованого освітлення, що мають арматуру-відбивачі (плоскі, кутові, сферичні, параболічні), -- софіти, прожектори, імпульсні лампи-спалахи, переносні електричні ліхтарі та ін.; пристрої точкового освітлення, що дають змогу концентрувати світловий пучок. Такі засоби застосовують для виявлення маловидимих і невидимих слідів, мікрочасток.

За характером спектра випромінювання засоби освітлення поділяють на ультрафіолетові, звичайні та інфрачервоні. Джерела ультрафіолетового випромінювання-- це пристрої з ртутними газорозрядними лампами (ПРК-7, ПУФ-5, УФО-4А, СВДШ-250, СВДШ-1000), спеціально виготовлені для криміналістичних досліджень (наприклад, УК-1, ОЛД-41, “Таран”, “Фотон”).

Джерелами інфрачервоних променів є звичайні лампи розжарювання, що мають арматуру й обладнані спеціальними фільтрами.

Оптичні засоби. Найпростішими з них є лупи різної кратності збільшення та призначення -- дактилоскопічна, вимірювальна, текстильна з підсвічуванням для роботи зі слідами, бінокулярна та ін. Кратність збільшення лупи -- до 10. Більше, ніж лупи, збільшення мають мікроскопи -- біологічні, металографічні, порівняльні, люмінесцентні, поляризаційні, вимірювальні та стереоскопічні. У криміналістиці найчастіше застосовують звичайні оптичні мікроскопи, що мають коефіцієнт збільшення до 2000, а також спеціальні, виготовлені для криміналістичних досліджень, зокрема мікроскоп порівняльний криміналістичний МСК-1.

...