Криміналістичне ототожнення людини

15. Поняття і теоретичні основи криміналістичної трасології. Класифікація слідів

Трасологія (від фр. trace -- слід і грецьк. logos -- учення) -- розділ криміналістики, який вивчає теоретичні основи слідоутворення, закономірності виникнення слідів, що відображають механізм вчинення злочину, а також розробляє рекомендації щодо застосування методів і засобів вивчення слідів, їх вилучення та дослідження з метою визначення обставин, суттєвих для розкриття, розслідування та попередження злочинів.

У криміналістиці в широкому значенні поняття “слід” розуміють як будь-яке відображення, зміну, зникнення, появу будь-чого на місці події; у вузькому розумінні --як відображення зовнішньої будови одного об'єкта на другому внаслідок їх взаємодії. Тому вчення про сліди в широкому значенні слова називають слідознавством, а у вузь-кому -- власне трасологією.

Теоретичною основою трасології є філософські концепції матеріалістичної діалектики:

* у світі немає двох однакових речей, тобто кожний об'єкт матеріального світу індивідуальний;

* слід-відображення не може існувати без явища, речі, предмета, який він відображає, тобто якщо є слід, то є й об'єкт, що його залишив;

* під час дії твердих тіл слід-відображення є конформним до об'єкта, з яким контактує тіло.

Індивідуальність матеріальних об'єктів і конформність слідів-відображень дають змогу ототожнювати об'єкт за його слідом (паль-ця, взуття, каналу ствола на кулі тощо).

У трасології слід -- це матеріальний об'єкт, який відображає зовнішню будову об'єкта взаємодії. Він є відображенням одного предмета на іншому, що виникає внаслідок їх взаємодії. У механізмі взаємодії беруть участь два об'єкти: той, що утворює слід, і той, що його сприймає. Взаємодія може бути контактною та безконтактною, тому й сліди поділяють відповідно на контактні (локальні), що утворюються в місці контакту (наприклад, слід пальця, взуття, знаряддя злому), і безконтактні (периферичні) (пиловий слід від склянки, сліди кіптю поверхні навколо предмета, що був на підлозі в кімнаті під час пожежі).

Причиною взаємодії є будь-яка енергія -- механічна, термічна, хімічна, біологічна. Під дією механічної енергії сліди утворюються внаслідок переміщення об'єктів у просторі, відокремлення частини від цілого, поділу цілого на частини, залишкової деформації. Під дією термічної енергії сліди утворюються унаслідок закопчування, обвуглювання, спопеління. Хімічна енергія сприяє утворенню слідів через окислення, розкладання та сполучення. Під дією біологічної енергії сліди виникають внаслідок розмноження, відмирання, розкладання, гниття тканин біооб'єктів.

У криміналістичній літературі наводиться кілька класифікацій слідів, найзагальніша з яких -- поділ слідів на три групи:

* сліди-відображення передають зовнішню будову тієї частини слідоутворюючого об'єкта, яка контактує з матеріалом, що сприймає сліди;

* сліди-предмети -- матеріальні об'єкти особистого, побутового, виробничого призначення, залишені на місці події чи винесені звідти;

* сліди-речовини -- частинки лакофарбових покриттів, потожирової речовини, сипких, рідких та газоподібних тіл, які залишаються на предметах на місці події чи зникають звідти.

За видом об'єктів, що утворюють сліди, розрізняють сліди людини, зброї, знарядь, інструментів, виробничих механізмів, транспортних засобів; за механізмом утворення-- сліди нашарування, відшарування, локальні, периферичні, об'ємні та поверхневі. Слід нашарування утворюється в результаті відокремлення частинок від об'єкта, утворює сліди та нашарування їх на об'єкті, який сприймає сліди. Слід відшарування утворюється внаслідок відокремлення частинок від об'єкта, що сприймає сліди.

За зоною взаємодії (контакту) об'єктів сліди поділяють на локальні та периферичні. Локальний слід утворюється в місці контакту, периферичний -- за його межами.

За ступенем деформації поверхні, що сприймає сліди, розрізняють сліди поверхневі та об'ємні. Об'ємні сліди утворюються в разі руйнування об'єкта або його пластичної деформації. Поверхневі сліди поділяються на забарвлені та безбарвні.Забарвлені можуть бути нанесені барвником; вони бувають слідами нашарування та відшарування. Безбарвні сліди утворюються безбарвною речовиною (наприклад, потожировою).

Безбарвні сліди, у свою чергу, поділяються на видимі, маловидимі (слабовидимі),тобто такі, що спостерігаються за певних умов (наприклад, на просвіт при боковому освітленні), і невидимі, тобто такі, які неможливо виявити не тільки візуально, а й за допомогою оптичних засобів (лупи, мікроскопа). Маловидимі сліди виникають на полірованій поверхні (склі, нікельованому металі, полірованому дереві тощо), невидимі --на шорсткій (папері, картоні, фанері, струганому дереві, пофарбованих стінах тощо).

Матеріальні сліди виявляють, фіксують і вилучають під час огляду місця події. Методи та засоби виявлення і фіксації слідів залежать від виду поверхні та матеріалу об'єкта, що сприймає їх. Для виявлення слідів застосовують візуальні прийоми огляду --на просвіт, у косому, розсіяному, затемненому світлі; інструментальні прийоми виявлення слідів -- огляд у концентрованих променях світла, з лупою, мікроскопом та іншими приладами; спеціальні засоби для виявлення невидимих слідів -- магнітні та феромагнітні порошки, хімічні препарати, випромінювання -- ультрафіолетових, інфрачервоних, рентгенівських, радіоактивних, лазерних джерел тощо.

Сліди формуються під час контакту об'єкта, що сприймає слід, з об'єктом, що утворює його, під впливом кількох різноспрямованих сил. У разі статичного контакту об'єкт, що утворює сліди, діє перпендикулярно до поверхні того, що сприймає сліди, а в разі динамічного контакту об'єкт, що утворює сліди, ковзає по поверхні того, що сприймає їх. Унаслідок статичного контакту утворюються статичні сліди (наприклад, сліди рук), а внаслідок динамічного -- динамічні (сліди розрізу, розпилу, розрубу, транспортних засобів тощо). Отже, залежно від відносного руху об'єктів під час слідоутворення сліди розподіляються на статичні та динамічні.

Засобами фіксації слідів, виявлених на місці події, є протоколювання, фотографування, копіювання, моделювання, вилучення предмета разом зі слідом.Оглядаючи предмет з метою виявлення слідів, необхідно дотримуватись такої послідовності:

* першими фіксувати сліди запаху та мікрочастинок;

* виявляти та фіксувати невидимі сліди пальців рук, сліди контакту;

* останніми фіксувати видимі сліди;

* забороняється наносити сторонні сліди на об'єкт, що утворює сліди;

* якщо фіксація сліду пов'язана з ризиком його пошкодження, предмет вилучають разом зі слідами;

* забезпечувати збереження слідів та їх копій від пошкоджень.

16. Сліди рук

Шкіра на долонях рук і підошвах ніг має особливу будову. Вона складається з двох шарів: верхнього -- епідермісу і нижнього -- дерми, тобто власне шкіри.

У верхній частині дерми розташовані сосочки (від лат. papilla), які утворюють ряди (лінії). Покриті епідермісом, вони є основою валиків, що називаються папілярними лініями. Останні мають три основні види узорів: дугові, петльові та завиткові, які належать до загальних ознак. Кожна папілярна лінія має певні особливості будови (розриви, роздвоєння, потовщення, крапки тощо); їх розташування і форма -- окремі ознаки папілярних узорів. Поєднання загальних та окремих індивідуальних ознак становить неповторний папілярний узор, його індивідуальність.

Індивідуальність папілярних узорів -- основна їх властивість. Ще однією їх властивістю є відносна незмінність. Узори на пальцях рук формуються до шести місяців внутрішньоутробного життя зародка людини і майже не змінюються до повного розкладу тканин після смерті людини. Папілярні узори на пальцях мають властивість відновлюватися, якщо ушкодження не торкається власне шкіри, тобто сосочкового шару. Ушкодження сосочкового шару залишає рубці на папілярному узорі. У похилому віці на папілярному узорі з'являються зморшки, складки, “білі лінії”, побутові ушкодження, але загальна форма та окремі індивідуальні ознаки залишаються незмінними, що дає змогу ідентифікувати людину за слідами рук будь-коли.

Нарівні з папілярними лініями на долоні руки існують інші ознаки будови шкіри: флексорні лінії (лінії згинання), складки-зморшки та пори.

Флексорні лінії-- це найбільші лінії згинання на поверхні долоні та між фалангами пальців.

Складки-зморшки розташовані на всій поверхні долоні. їх поява та зникнення залежать від еластичності шкіри.

Пори -- воронкоподібні заглиблення на папілярних лініях -- призначені для виходу вивідних протоків потових залоз, розташованих у сосочках. Сукупність виходів потових протоків, тобто пор, виключно індивідуальна й використовується для пороскопічної ідентифікації.

Сліди пальців рук залишаються на всіх предметах, яких торкається людина: пластичних (наприклад, пластилін, віск, глина, масло, розігрітий сургуч, стеарин) і сипких (наприклад, крейда, борошно, тальк, цемент).

На сипких і пластичних об'єктах залишаються об'ємні сліди пальців рук, а на твердих -- поверхневі. Поверхневі сліди утворюються за рахунок сторонньої речовини, яка нашаровується на об'єкті, що сприймає їх, або зноситься з нього. Тому вони поділяються відповідно на сліди нашарування та відшарування. Якщо на слід нанесено кольорову речовину (наприклад, кров, фарбу, порошок, бруд), його називають забарвленим, а якщо речовина безколірна, то утворений слід буде невидимим (безбарвним).

Більшість слідів пальців рук безбарвні (невидимі); вони утворюються потожировою речовиною, яка виділяється на поверхню папілярних ліній. Якщо пальцем торкнутися предмета, залишається потовий (але не потожировий) слід, бо на долонях рук і підошвах ніг, на відміну від інших частин шкіри, жирових залоз немає. Жирова речовина може потрапити на долоні рук від дотику до інших частин шкіри, обличчя, шиї, волосся, які сильно змащені жировою речовиною. Якщо палець торкається предмета кілька раз, слід стає не таким насиченим. Спітнілі руки залишають насичені сліди.

Існують різні методи й засоби виявлення потожирових слідів пальців рук: на предметах, витягнутих з води; на предметах, що перебувають під впливом високої температури; на текстильних і синтетичних тканинах із дрібною структурою поверхні; на тілі людини.

Способи виявлення слідів пальців рук поділяють на дві групи: для виявлення видимих і невидимих слідів.

Видимі сліди пальців рук -- це об'ємні та забарвлені поверхневі сліди. Для їх виявлення достатньо візуального спостереження при звичайному освітленні чи з кишеньковим ліхтариком для створення косо спрямованого освітлення. Виявлені сліди фотографують масштабним способом із застосуванням світлофільтрів, якщо забарвлений слід малоконтрастний. Об'ємні сліди фіксують за допомогою виготовлення зліпків, використовуючи для цього гіпс, пасту К, сієласт та інші полімерні пасти. Однак найчастіше об'ємні та забарвлені сліди необхідно вилучати разом із предметом.

Розрізняють фізичні, хімічні та радіографічний методи виявлення невидимих слідів пальців рук.

Основу фізичних методів становлять адгезія, змочування, конденсація, гальваностегія та люмінесценція.

Адгезія -- це прилипання, зчеплення поверхонь різних тіл. Якщо на невидимий слід (нашарування потожирової речовини, яке певний час залишається липким) потрапляють частинки будь-якої речовини, то вони прилипають і слід стає видимим. Тому до свіжих слідів порошки прилипають добре, а внаслідок висихання потожирової речовини через деякий час можливість виявлення сліду адгезійними методами та засобами зменшується. Застосування цього методу виявлення слідів передбачає такі умови:

* невидимий слід можна виявити доти, поки потожирова речовина не висохла;

* можна використати будь-який сухий дрібний кольоровий порошок (сажу, окис цинку, порошок заліза, окис міді тощо);

* якщо слід неможливо виявити за допомогою порошку, то це не означає, що його немає. У цьому разі треба застосувати інші методи.

У фізичних методах виявлення слідів застосовують порошок відновленого воднем заліза, газову сажу, окис кобальту, окис свинцю, гаму кольорових порошків на феромагнітній основі: білі (опал, топаз), червоно-жовті (рубін, гранат) та темні (агат, сапфір, малахіт). В аерозольній упаковці застосовують немагнітні порошки: “Дактозоль”-- алюмінієву пудру, “Дактозоль-С” -- газову сажу, “Дактозоль-Т” -- тальк, “Дактозоль-ОЦ” -- окис цинку. Як замінники порошків використовують й інші речовини. Важливо, щоб вони були сухими і ретельно подрібненими. Зокрема, широко застосовують порошки рослинного походження (наприклад, подрібнену певну траву).

Змочування -- це фізичне явище, яке виникає в разі контакту рідини з твердим тілом. Існують змочувані та незмочувані тіла. Наприклад, жирова речовина --незмочувана. На цьому принципі базуються методи виявлення слідів жирової речовини на папері фарбуванням у водному розчині анілінового барвника (фіолетового, синього тощо). Якщо занурити аркуш паперу в розчин барвника, то фон його зафарбується, а слід потожирової речовини залишиться білим. Цим методом виявляють сліди на чистих аркушах паперу.

Конденсація -- перехід речовини з газоподібного стану в рідкий або твердий кристалічний. Це явище лежить в основі методів виявлення слідів парами йоду та вакуумного напилювання. Метод вакуумного напилювання досить складний і тому його застосовують у лабораторних умовах.

Поширенішим є метод виявлення слідів парами йоду. Для одержання парів йоду існують різні йодні трубки. Для підігрівання використовують, наприклад, термос. Перед виїздом на місце події в нього наливають гарячу воду. Для виявлення слідів у колбу термоса занурюють йодну трубку і обкурюють поверхню звичайним способом. Такий субліматор парів йоду дає змогу одержати струмінь з температурою 60 °С, необхідний для виявлення слідів рук на тканинах.

Для виявлення потожирових слідів застосовують і таку суміш: одна частина йоду на10 частин крохмалю. Для її приготування кристалики йоду розтирають у ступці і змішують із крохмалем. На тканину порошок наносять щіточкою чи посипають. Через 7-8хв порошок струшують, а виявлений слід закріплюють порошком заліза, відновленого воднем. У такий спосіб виявляють сліди папілярних узорів на тканинах давністю до 3-5днів.

Гальваностегія -- нанесення на поверхню предмета частинок металу, металічних плівок методом електролітичного осадження. Якщо предмет зі слідом занурити в електролітичну ванну, уся його поверхня покриється металом, а папілярні лінії як незмочувані залишаться чистими.

Потожирові сліди можна виявити і за допомогою люмінесценції, яка спостерігається переважно в ультрафіолетовій та інфрачервоній ділянках спектра. Нині як джерела збудження люмінесценції застосовують лазери.

Суть хімічних методів виявлення невидимих потожирових слідів пальців рук полягає в тому, що хімічна речовина, яку наносять на слід, реагує з потожировою речовиною сліду. Утворюється забарвлена сполука, яка відрізняється від фону паперу чи предмета.

До хімічних засобів виявлення слідів пальців рук належить розчин азотнокислого срібла, марганцевокислого калію із сірчаною кислотою (на 100 мл³ води 1 гмарганцевокислого калію, 0,2-0,3 мл сірчаної кислоти). Для виявлення слідів на склі, полімерних плівках, фаянсі, папері достатньо занурити предмет у розчин, а потім сполоснути його водою.

Досить поширені такі хімічні засоби виявлення слідів пальців рук, як розчини нінгідрину або алоксану в ацетоні. Розчин наносять на об'єкт пульверизатором або тампоном і залишають на світлі. Через 7-9 годин на об'єкті з'являється фіолетове (нінгідринове) або оранжеве (алоксанове) зображення сліду.

Хімічні розчини застосовують у лабораторних умовах для виявлення старих слідів на папері, картоні, дереві давністю до 10 років.

Суть радіографічного методу полягає в тому, що об'єкт зі слідами пальців опромінюють потоком нейтронів, унаслідок чого окремі елементи (натрій, калій, фосфор, магній тощо), які входять до складу потожирової речовини, перетворюються на радіоактивні ізотопи. Потім до об'єкта в місці розташування папілярних ліній сліду притискають фотоплівку, і вона засвічується. Якщо плівку проявити, то на прозорому фоні буде слід пальця. Цей метод застосовують тоді, коли слід нанесений на друкованому тексті, кольоровому малюнку, від впливу яких звичайним фотографуванням позбавитися майже неможливо. Крім того, радіографічний метод дає змогу виявити сліди давністю до50 років.

У потожирових слідах пальців рук на гладких полірованих поверхнях, якісному папері та інших подібних об'єктах відбиваються пори, розташування яких на папілярних лініях суто індивідуальне. Комплекс пор можна використовувати для ідентифікації людини, бо він індивідуальний.

У пороскопічному дослідженні для ототожнення достатньо мати ділянки папілярного узору розміром 5x5 мм. При цьому важливо, щоб у сліді були чітко відображені пори. Експериментальні зразки пороскопічних слідів спеціаліст відбирає, як правило, на склі, гладких полірованих об'єктах. Пороскопічне дослідження здійснюють в експертних підрозділах.

17. Сліди ніг

Сліди ніг залишаються на місці вчинення практично будь-якого злочину, але через різні причини їх не завжди можна виявити. Розрізняють сліди босих ніг, сліди взуття тасліди ніг у шкарпетках (панчохах). За слідами босих та вдягнених у шкарпетки (панчохи) ніг ототожнюють людину, а за слідами ніг у взутті -- взуття. При цьому досліджуютьстатичні сліди, які можуть бути об'ємними і поверхневими. Поверхневі сліди буваютьзабарвленими та незабарвленими. Забарвлені сліди за механізмом утворення поділяють на сліди нашарування та відшарування. Незабарвлені сліди бувають маловидимі та невидимі. Невидимі сліди босої ноги можуть бути потовими та потожировими, як і сліди рук.

Забарвлені сліди ніг можуть бути нанесені забарвленою речовиною, кров'ю, брудом та іншими рідкими й сипкими (крейдою, борошном, пилом, цементом) речовинами, утворюватися за рахунок відшарування з підошви взуття пластифікаторів, мікрочастинок, які не можна розрізнити візуально, а також за рахунок мікродеформації поверхні, що сприймає сліди. Зазначені сліди потрібно фіксувати та моделювати за допомогою особливих прийомів. Об'ємні сліди теж бувають комбінованими, тобто водночас ще й забарвленими якоюсь речовиною, наприклад крейдою, вапном, цементом.

Велику кількість слідів ніг, пов'язаних єдиним механізмом утворення та напрямом, називають доріжкою. У ній відображаються особливості ходи, функціональні та анатомічні ознаки людини. Для встановлення цих факторів досліджують напрям руху, лінію ходи, довжину правого та лівого кроків, ширину кроку та кут розвороту ступні. Ці елементи ретельно вимірюють і визначають кількісно в сантиметрах і градусах. За ними можна встановити приблизний зріст і стать особи, визначити, йшла вона чи бігла, з багажем чи без нього, а також професію, захворювання, анатомічні аномалії рухового апарату.

Ці відомості слідчий одержує під час огляду доріжки слідів на місці події за участю спеціаліста. За одиничним слідом можна визначити розмір і вид взуття, приблизний зріст людини.

Сліди ніг фіксують фотографуванням, вимірюванням та описуванням, копіюванням і моделюванням, вилученням слідів разом з об'єктом -- носієм сліду.

Фотографування одиничних слідів виконують масштабним способом, а доріжки слідів -- панорамним.

В одиничному сліді вимірюванням фіксують його загальну довжину, довжину й ширину підметки, каблука, проміжної частини. Під час описування крім загальних ознак і розмірів визначають окремі індивідуальні ознаки: будову малюнка підошви, ступінь зношення, ознаки ремонту низу взуття тощо.

Поширеним способом фіксації об'ємних видимих слідів ніг є об'ємне моделювання,тобто виготовлення зліпків-копій з гіпсу, сірки, вальцмаси (найчастіше з гіпсу). Порядок фіксації об'ємного та поверхневого сліду ноги такий: вилучити сліди запаху; сфотографувати слід; виміряти та описати; якщо слід комбінований, вилучити речовину, якою він забарвлений, і виготовити зліпок.

Поверхневі забарвлені сліди фотографують, вимірюють, описують, а потім переносять на копіювальний матеріал (плівку, ошкурену гуму) або вилучають разом з предметом-носієм.

Об'ємні сліди на сипких матеріалах фіксують за допомогою зліпків, дотримуючись під час їх виготовлення загальних правил. Гіпсові зліпки виготовляють заливним, насипним і комбінованим способами. Перед виготовленням зліпка заливним способом на сипкому ґрунті сліди закріплюють розчином перхлорвінілової смоли в ацетоні, розчином цукру, а також лаком для волосся. Після цього виготовляють зліпок. Техніка виготовлення гіпсового зліпка заливним способом така. Зі сліду видаляють воду та сторонні предмети; якщо слід неглибокий, його огороджують металевою (картонною) стрічкою; розчин гіпсу наносять на весь слід; кладуть арматуру, мотузку кінцями назовні і виливають залишок розчину гіпсу; через 15-20 хв після затвердіння зліпок акуратно піднімають і змивають ґрунт водою. Не можна терти зліпок, щоб не пошкодити його. Потім до кінців мотузки прикріплюють бирку, на якій роблять засвідчувальний напис, і опечатують зліпок.

Насипний спосіб виготовлення зліпка полягає в тому, що слід припудрюють гіпсом через сито, а потім засипають товстим шаром гіпсу, накривають ганчіркою і через неї змочують гіпс до затвердіння. Комбінований спосіб полягає в тому, що слід припудрюють шаром гіпсу товщиною приблизно 5 мм, потім заливають рідким гіпсом, поклавши перед цим арматуру.

Невидимі сліди взуття залишаються на папері, картоні, фанері, полірованих і пофарбованих предметах. їх можна виявити, наносячи на поверхню магнітною щіткою порошок на феромагнітній основі. Інколи такі сліди можна виявити за допомогою люмінесценції та ультрафіолетових променів.

Інколи об'ємні сліди ніг містяться під водою, видалити яку практично неможливо (наприклад, у калюжі, річці, ставку). Якщо шар води над слідом досягає 10 см, то металевою чи пластикового стрічкою огороджують слід і відсмоктують воду грушею, а потім виготовляють зліпок заливним способом. Якщо шар води досягає 5 см, то воду можна не відсмоктувати, а просто насипати в неї гіпс до рівня загорожі, покласти арматуру, а потім знову досипати гіпс. Гіпс у воді затвердіє, і зліпок можна вилучити. Якщо шар води становить 50-100 см, розчин гіпсу треба зробити густим і через гумову трубку вилити його в слід, підводячи кінець трубки безпосередньо до сліду.

Об'ємні сліди на снігу фіксують звичайними способами. Гіпсові зліпки виготовляють насипним або комбінованим способом. Особливість виготовлення зліпків у цьому разі полягає в тому, що перед виготовленням гіпсового розчину необхідно охолодити воду до0 °С. Подальша техніка аналогічна описаній для фіксації об'ємних слідів на сипких матеріалах. На розсипчастому снігу зліпки виготовляють тільки насипним способом, а на вологому й густому -- заливним.

18. Сліди засобів вчинення злочину

Засоби вчинення злочину -- це матеріальні об'єкти, які використовують для досягнення злочинного результату. Це можуть бути сокира, камінь, палиця, відмичка, автомобіль, вибухівка, отруйна чи сильнодіюча речовина.

Криміналістична трасологія об'єктом дослідження вважає знаряддя злому, зброю, транспортні засоби, інструменти та предмети.

Знаряддя злому -- це спеціально виготовлені, перероблені чи пристосовані для умисного застосування під час вчинення злочинів засоби (лом, “балерина”, “клешня рака”). До знарядь злому не належать інструменти, які можуть бути використані для здійснення злому. Наприклад, сокира, стамеска можуть бути засобами вчинення злочину, але не знаряддями злому. Від знарядь злому необхідно відрізняти також предмети (скажімо, камінь, палицю), що не є інструментами, тобто не пристосовані для трудової діяльності, але можуть бути застосовані з метою злому. За механізмом утворення слідів засоби вчинення злочину поділяються на такі:

* знаряддя (знаряддя злому, інструменти та прилади, предмети);

* зброя (вогнепальна, холодна);

* джерела підвищеної небезпеки (транспортні засоби, механізми, обладнання виробничого та побутового призначення);

* фізичні явища (електричний струм, випромінювання, сильнодіючі та отруйні речовини);

* явища природи (землетрус, вогонь, вода).

Сліди засобів вчинення злочину утворюються здебільшого внаслідок механічної дії. Розрізняють такі види руху засобів вчинення злочину: прямолінійний, прямолінійно-поступальний, зворотно-посту-пальний, обертально-поступальний і обертання-котіння. Кожному виду руху відповідають певні сліди.

У разі прямолінійного руху об'єкт, що утворює сліди, переміщується перпендикулярно до об'єкта, який сприймає їх, і утворює слід тиснення внаслідок формування, руйнування, залишкової деформації, нашарування, перерозподілу частин речовини, зміни та перебудови внутрішньої структури об'єкта.

Під час прямолінійно-поступального руху об'єкт, що утворює сліди, переміщується під дією двох сил, спрямованих по вертикалі та горизонталі, уздовж поверхні, сприймає сліди і водночас тисне на поверхню. У результаті утворюються сліди ковзання у вигляді системи валиків і рівчачків.

При зворотно-поступальному русі об'єкт, що утворює сліди, по черзі змінює напрям горизонтального руху, а під дією вертикальної сили розрізає предмет. У результаті утворюються сліди розпилу чи тертя.

При обертально-поступальному русі об'єкт, що утворює сліди, обертається і водночас переміщується прямолінійно.

У разі обертання-котіння об'єкт, що утворює сліди, обертаючись навколо осі, переміщується по поверхні, що сприймає сліди, утворюючи поверхневі або об'ємні сліди котіння (сліди колісних транспортних засобів). Гусеничний транспорт утворює сліди за схемою прямолінійного руху, а сліди полозкового транспорту утворюються так само, як сліди ковзання при прямолінійно-поступальному русі.

Сліди знарядь злому та інших засобів вчинення злочинів фіксують на основі загальних правил і прийомів за допомогою фотографування, вимірювання, опису, копіювання, моделювання, вилучення слідів разом з предметом. Для моделювання слідів на дереві найчастіше застосовують пластилін, пасту К, сієласт, стене і віск. На металевих об'єктах використовують легкоплавкий метал -- сплав Вуда, який застосовують у зубопротезній практиці, пасту К, сієласт та ін. Однак рекомендується вилучати сліди разом з предметом. Забарвлені сліди та сліди контакту знарядь обов'язково потрібно вилучати з предметом, на якому вони залишені.

Сліди транспортних засобів поділяють за видами транспорту (самохідним і несамохідним). Кожний з них поділяють на колісний, гусеничний і полозковий. Колісний транспорт залишає сліди котіння, гусеничний -- тиснення, полозковий -- ковзання. Сліди котіння та тиснення можуть бути об'ємними, поверхневими та забарвленими; інколи об'ємні сліди містять частинки речовини, яка відрізняється від матеріалу, що формує слід. Сліди транспортних засобів містять ознаки ходової частини транспорту: вид, ширину колії, базу транспортного засобу, кількість осей і коліс, модель шин.

Слід одного колеса, трака, полоза називають біговою доріжкою. Дві паралельно розташовані бігові доріжки утворюють колію. Відстань між осями транспортного засобу називають базою. Вимірюють її між слідами передніх і задніх коліс, які утворюються на місці стоянки транспорту. Ширина колії -- це конструктивна ознака. її вимірюють між центрами доріжок, а якщо колія складається зі спарених доріжок -- від лінії відліку, проведеної між біговими доріжками. У обіговій доріжці виокремлюють ширину протектора, тобто ширину малюнка, який утворюється у сліді, і загальну ширину сліду, яку називають шириною бігової доріжки.

Слід гальмування -- це довжина бігової доріжки від початку гальмування транспорту до повної його зупинки. Цей слід складається з двох частин. Перша відображає початок гальмування; у ній слід переривчастий, бо колесо повністю не заблоковане і продовжує обертатися. Пізніше воно повністю припиняє обертатись і ковзає по дорозі, утворюючи другу частину -- слід ковзання, який ще називають слідом юза.

Сліди транспортних засобів фіксують фотографуванням, вимірюванням, описом, копіюванням, моделюванням, вилученням сліду разом з предметом. На місці дорожньо-транспортної пригоди (ДТП) виготовляють панорамним способом слід бігової доріжки, довжина якої дорівнює довжині кола колеса, детально фіксують особливості будови малюнка протектора і виготовляють зліпки цієї частини сліду. Поверхневі сліди, наприклад пилові, переносять на копіювальні дактоплівки (ошкурену гуму, липкі плівки, фотопапір). На місці ДТП потрібно фіксувати ширину бігової доріжки, ширину протектора, його малюнок, ширину колії, базу транспортного засобу, частинки вантажу, що відокремилися, плями мастил, шматки скла від фар, частинки ґрунту, мікро- та макрочастинки тощо.

19. Сліди зубів, нігтів та інших частин тіла людини

Часто на місці події залишаються сліди зубів, нігтів.

Сліди зубів за механізмом утворення можуть бути слідами надкусу, коли відбувається неповне змикання зубів і утворюються об'ємні сліди, і слідами відкусу, які виникають за повного змикання зубів і утворення на розчленованих об'єктах слідів ковзання.

Сліди нігтів на тілі людини виглядають як синці, а на пластичних матеріалах вони об'ємні. Однак найчастіше використовують зрізані частини нігтів як слід предмета, що є об'єктом трасологічного та біологічного дослідження. За слідами зубів і нігтів експерти можуть ідентифікувати людину.

Досліджують також сліди відкритих частин обличчя -- губ, вух, щік, лоба, кінчика носа. Методику їх дослідження запропонував С. Ненашев. В окремих випадках за умови правильної фіксації таких слідів можна ідентифікувати людину і створити криміналістичні обліки, особливо за слідами губ.

20. Загальні правила огляду та вилучення слідів. Трасологічна експертиза

Робота зі слідами на місці події підпорядковується єдиним правилам. З предметом --носієм сліду -- треба поводитися так, щоб не залишати власних слідів і не пошкодити тих, що є. Під час дослідження важливо дотримуватися такого порядку фіксації слідів: спочатку фіксують сліди запаху, мікрочастинок, потім -- сліди папілярних узорів і решту слідів. Перед попереднім дослідженням сліди фотографують, вимірюють і описують у протоколі, а після цього сліди вилучають копіюванням, моделюванням або в натурі.

Трасологічну експертизу здійснюють експертні криміналістичні підрозділи. Об'єктами її є сліди-відображення та сліди-предмети, а також мікрооб'єкти. Тип слідів зумовлює вид дослідження та експертизи. Сліди пальців рук досліджують за допомогою дактилоскопічної експертизи; сліди знарядь злому на перешкодах, замках, пломбах, а також сліди транспортних засобів -- трасологічної експертизи. Досліджують слід (його відбиток на плівці, копію, зліпок), виявлений на місці події, і експериментальні зразки предмета, який розшукують. Найчастіше вивчають безпосередньо об'єкт. Колеса транспортного засобу прокочують на паперовій смузі, яку подають на експертизу як зразок. Зразки ходи людини відбирають на стрічках паперу чи ґрунті, сліди фотографують панорамним методом, а знімки досліджують.

Методика трасологічного дослідження, так само як і інша ідентифікація, складається з окремих і порівняльних досліджень, оцінки результатів і формулювання висновків. Під час окремого дослідження експерт за допомогою досліджуваного об'єкта робить експериментальні зразки -- тиснення, ковзання, дотримуючись механізму утворення сліду, який досліджують. Для порівняння застосовують об'ємне лінійнезміщення, порівняння, інколи накладання. Результати порівняльного дослідження ілюструються фотознімками, виготовленими на оптичних приладах. Трасологічна експертиза розв'язує такі завдання:

* ідентифікаційні, пов'язані зі встановленням тотожності об'єкта, що утворює сліди, за слідами-відображеннями;

* діагностичні, пов'язані з механізмом утворення сліду, величиною прикладеної сили, часом утворення сліду, взаємним розміщенням знаряддя вчинення злочину і об'єкта, що сприймає сліди, послідовністю нанесення слідів, напрямом руху об'єкта, що утворює слід (транспорту, знарядь злому тощо).

Размещено на Allbest.ru