Поняття судово-медичної експертизи

Размещено на http://www.allbest.ru/

1. Судова медицина як наука. Судово-медична експертиза. Експерт, судово-медичний експерт, лікар-експерт

Судова медицина - це галузь медичної науки, яка вивчає питання медичного, біологічного та медико-криміналістичного характеру для цілей правосуддя, законодавства та охорони здоров'я.

Судово-медична експертиза - це практичне застосування медичних і біологічних знань для розв'язання питань, які виникають у практичній діяльності органів дізнання, слідства чи суду.

Здійснюється на принципах законності, незалежності, об'єктивності і повноти дослідження. Проводиться для розв'язання питань:

· встановлення причини і давності настання смерті;

· визначення ступеню тяжкості і характеру тілесних ушкоджень, послідовності, за життєвості і давності їх спричинення;

· з'ясування можливості виконання потерпілим після травми цілеспрямованих дій;

· визначення групової приналежності крові у разі зовнішньої кровотечі;

· визначення наявності і ступеня алкогольної інтоксикації;

· з'ясування категорії смерті.

Судово-медичній експертизі підлягають такі об'єкти: трупи, померлі, звинувачувані та інші особи, речові докази (переважно біологічного походження), документи (матеріали судових справ та медична документація).

Судовий експерт - особа, яка має необхідні знання для надання висновків з досліджуваних питань. Повинна мати вищу освіту, пройти відповідну підготовку та атестацію як судовий експерт за певним фахом.

Судово-медичний експерт - особа, яка має кваліфікацію лікаря і відповідну підготовку.

Лікар-експерт - лікар будь-якого фаху, що не перебуває на посаді судово-медичного експерта, але якого залучають для проведення експертизи за постановою слідчих органів чи судовою ухвалою.

2. Етапи розвитку судової медицини. Особливості сучасного етапу

Періоди:

1. Допетрівський (від введення на Русі християнства до поч.правління ПетраІ. У прав.збірнику «Руська правда» ушкодження поділялись на тяжкі і легкого ст., судова оцінка ґрунтувалась на наявності зовнішніх ознак на тілі потерпілого. Оглядали трупи «тижденники»(спеціальні люди терміном на тиждень). У царських статутах і грамотах ХVІст. Уже вказувалося, в яких випадках необхідно залучати лікарів для складання медичних висновків іі подання їх до суду. Проводились обстеження померлих осіб для встановлення причини смерті. Було створено Аптекарський приказ, а потім Боярський приговор, завданням яких було проводити обстеження для встановлення придатності до государевої служби, визначати правильність лікування, з'ясовувати причини смерті. Передбачалось покарання за лікарські помилки.

2. Петрівський (поч.правління Петра І до початку судової реформи). Почався розвиток судової медицини і судово-медичної експертизи. 1714р. було видано «Інструкції та артикули військові». У 30х роках ХVIIІст. в Москві і Санкт-Петербурзі були утворені медичні контори-«фізикати», які виконували освідування живих осіб та проводили розтини. 1797р.у всіх губернських містах були засновані лікарські управи, до складу яких входили інспектор і два лікарі. На медичному факультетіі Московського університету доктор Еразмус уперше почав читати лекції з основ лікарсько-судової науки. Організаційна структура судово-медичної служби в Росії мала три інстанції: повітові міські, поліцейські, військові і цивільні вільно практикуючі лікарі; 2-а інстанція-губернська лікарська управа, 3-я-медична рада.

3. Науково-експериментальний період(судова реформа 1864 р.). судочинство з таємного стало гласним та передбачало участь у судових справах не тільки обвинувачення, але і захисту. Якщо у судовому процесі лікар ставав за експерта, то мав надати не тільки висновок, а й підкріпити його науковими даними. У зв'язку з цим у цей час активно почала розвиватися судово-медична наука. Лікар повинен був мати теоретичну та практичну підготовку.

4. Радянський . 1918р. утворено Народний комісаріат охорони здоров'я Російської РФСР, до складу якого увійшов підвідділ із судово-медичної експертизи. 1920р. було прийнято «Положення про судово-медичних експертів». 1924 р. затверджена посада судово-медичного експерта. 1919р. в Києві при Народному комісаріаті був створений відділ медичної експертизи. В СРСР існувала державна судово-медична експертиза, яка мала 4 інстанції: районні, обласні, республіканські бюро та НДІ судової медицини.

5. Сучасний період. Вищою судово-медичною інстанцією в Україні стало Головне бюро судово-медичної експертизи МОЗ України. Відбулася реорганізація структури бюро судово-медичної експертизи. Верховною Радою були прийняті нові закони, які регламентують усю діяльність держ.структур, у т.ч. і органів охорони здоров'я та судової медицини. У Законі «Про судову експертизу» вперше надано гарантії незалежності судового експерта під час проведення ним судової експертизи. Громадяни набули право вільного вибору експерта і експертної установи. У державі з'явилась можливість проведення експертних досліджень не тільки в державних установах, але і на засадах підприємництва. Результати наукових досліджень, розроблених на кафедрах (курсах) судової медицини, мають переважно прикладне судово-медичне значення, а тому широко використовуються в експертній практиці.

3. Внесок видатних вчених: професорів Мінакова П.А., Громова С.О., Бокаріуса М.С., Райського М.І., Оболонського М.О., Попова М.В., Сапожникова Ю.С., Концевич І.О., Рубіжанського А.Ф., Фадєєва А.М. в розвиток судової медицини

Судова медицина виникла відповідно до потреб правової науки, судочинства та державного правління.

В історії розвитку судової медицини можна виділити 5 періодів:

1.Допетрівський від введеня християнства на Русі до початку правління ПетраІ

2.Петрівський від початку правління Петра І до судової реформи

3.Науково-експерементальний з 1864 р. почалася судова реформа,за якої судочинство з таємного стало гласним та передбачало участь у судових справах не тільки обвинувачення,але і захисту. В цей період працював проф. Мінаков П.А видав багато друкованих праць.

4.Радянський після Жовтневої революції у 1920р.було прийнято «Положення про судово -медичних експертів».1924р. при Народному комісаріаті охорони здоров'я РФСР затверджена посада судово-медичного експерта СРСР, яку послідовно займали проф. Попов М.В;у 1979-1991р.чл.-корр. АМН СРСР проф. Громов С.О . Значний внесок у розвиток вітчизняної судово-медичної науки внесли проф. Оболонський М.О. який у 1889р. зайняв посаду завідувача кафедри судової медицини у Харківському університету. Організував перший фундаментальний музей. Підготував 33 наукові праці.; Сапожников Ю.С. з 1936-1970р. очолив посаду завідувача кафедри судової медицини у Київському медичному інституті. Видав 120 наукових праць .Підручник який користувався великою популярністю і тричі перевидавався. Видав монографії «Первичный осмотр трупа на месте его обнаружения». Ученицею Сапожников Ю.С. була Концевич І.О. яка з 1970-1991р. очолила посаду завідувача кафедри. Вона започаткувала діагностику за життєвості та давності механічної травми із застосуванням комплексу гістологічних, гістохімічних та біохімічних методів досліджень. Під її керівництвом виконано комплексне дослідження муміфікованих рештків, умов їх збереження та експортування в Києво-Печерському лавру. Написала багато наукових праць. У продовж 15р. очолювала Республіканське наукове товариство судових медиків і криміналістів.

Проф. Бокаріус М.С у 1910р. був обраний завідувачем кафедри судової медицини у Харківському університеті. Запропонував розпізнання трупних плям за трьома стадіями, дослідження странгуляційної борозни в прохідному світлі.

Видав багато наукових праць, а також численні праці з криміналістичного напрямку. Тому НДІ судових експертиз Міністерства Юстиції в Харкові тепер носить ім'я М.С Бокаріус.

З 1985-2000 р. завідувачем кафедри судової медицини в Одеському медичному університеті очолював проф.Фадєєв А.М. Йому належить понад 70 наукових праць,присвячених вивченню речових доказів і правових аспектів морської медицини.

З 1967-1989 р. завідувачем кафедри судової медицини Дніпропетровського медичного університету обрано проф. Рубіжанського А.Ф.Займався встановленням фізичними і біохімічними методами часу настання смерті за кістками та іншими тканинами гнильно зміненого і скелетованого трупа,виявленого на відкритому повітрі,у грунті,воді.

5.Сучасний із розпадом у 1991р. СРСР

4. Організація судово-медичної служби в Україні відповідно до чинного законодавства. Нормативно-правові акти, що регламентують проведення судово-медичної експертизи

Існують різні види експертиз: судово-медична, судово-психіатрична, судово-бухгалтерська, криміналістична, судово-технічна та ін. Причому судово-медична експертиза почала застосовуватись значно раніше, ніж інші види експертиз.

В Україні здійснюється державна (посадова) і вільна судово-медична експертиза. Переважна більшість експертиз проводиться судово-медичними експертами, тобто лікарями, які отримали спеціальну підготовку й обіймають посади судово-медичних експертів. Така експертиза є посадовою чи державною. Обов'язки судово-медичного експерта може виконувати тільки спеціаліст з вищою медичною освітою. Якщо немає лікаря, який обіймає посаду судово-медичного експерта, то відповідно ст. 192 КПК України запрошується лікар іншої спеціальності, у такому випадку він називається лікар-експерт, на якого поширюються права і обов'язки судово-медичного експерта. Цей вид експертизи називається вільною експертизою.

Проведення судово-медичних експертиз може здійснюватись на підприємницьких засадах на підставі ліцензії, що видається МОЗ України. Проведення судово-медичної експертизи регламентується рядом спеціальних статей кримінального, кримінально-процесуального, цивільного, цивільно-процесуального кодексів України, постанов і розпоряджень уряду, а також положень, правил та інструкцій, які видаються Міністерством охорони здоров'я України і затверджені Наказом № 6 Міністра охорони здоров'я України від 17 січня 1995 р. "Про розвиток та вдосконалення судово-медичної служби України".

Судово-медична експертиза (дослідження), як і інші види експертиз, проводиться тільки за постановою органів дізнання, слідчих органів чи ухвалою суду (ст. 196 КПК України). Відповідно до ст. 76 КПК України вона призначається обов'язково для встановлення: причини і категорії смерті; характеру і тяжкості тілесних ушкоджень; статевої зрілості у справах про злочини, передбачені ст. 120 КК України; віку підозрюваної особи чи обвинуваченого, якщо це має значення для вирішення питання про їх кримінальну відповідальність за відсутності відповідних документів про вік.

У плані практичного виконання розрізняють такі види судово-медичної експертизи: первинну, додаткову і повторну.

При первинній експертизі здійснюється первинне, частіше одномоментне і кінцеве дослідження об'єкта з відповідним висновком експерта.

Інколи після проведення первинної експертизи необхідно провести додаткове дослідження, проконсультуватися зі спеціалістами, коли слідчий пропонує дати кінцеві висновки з урахуванням усіх матеріалів. Таке дослідження і є додатковою експертизою. Вона може призначатись у випадках недостатньої ясності чи повноти висновків експерта і, як правило, доручається тому самому експерту, який проводив первинну експертизу, або іншому експерту.

Повторна експертиза проводиться в тих випадках, коли висновки первинної експертизи були необгрунтованими чи викликали сумнів у їх правильності, не задовольнили з будь-яких мотивів слідство чи суд, або якщо вони суперечать іншим доказам у справі. Повторна експертиза проводиться іншим, більш кваліфікованим експертом чи кількома експертами.

Комісійна експертиза за участю кількох експертів однієї спеціальності проводиться в найбільш складних випадках, а саме: у правах про притягнення до кримінальної відповідальності медичних працівників за професійні правопорушення, для визначення процента стійкої втрати працездатності, як повторні експертизи, часто як первинні експертизи у складних кримінальних справах і т. ін.

Комплексна експертиза проводиться в одній справі групою різних спеціалістів. В експертизі отруєнь беруть участь лікарі-клініцисти, судові хіміки, біологи, ботаніки та ін.

Судово-медична експертиза проводиться як на попередньому слідстві, так і в судовому засіданні.

У своїй практичній діяльності судово-медичні експерти керуються Інструкцією про проведення судово-медичної експертизи, затвердженою наказом Міністерства охорони здоров'я України 17 січня 1995 р. № 6 і узгодженою з Верховним судом України, Генеральною прокуратурою України, Службою безпеки України, Міністерством внутрішніх справ України.

Державна судово-медична служба представлена:

- районним, міжрайонним і міським судово-медичними експертами, призначеними з розрахунку: один експерт на 110 000 міського населення чи на один або два і навіть три райони;

- обласними судово-медичними експертами;

- головним судово-медичним експертом Міністерства охорони здоров'я країни.

В обласному бюро судово-медичної експертизи є такі структурні підрозділи:

1. Відділ судово-медичної експертизи трупів.

2. Відділ судово-медичної експертизи потерпілих, обвинувачуваних та інших осіб.

3. Відділ судово-медичної експертизи речових доказів (судово-медична лабораторія), до складу якої входять такі відділення:

- судово-медичної гістології;

- судово-медичної імунології;

- судово-медичної криміналістики;

- судово-медичної токсикології;

- судово-медичної цитології.

4. Відділ комісійних судово-медичних експертиз.

5. Відділ чергових судово-медичних експертів.

6. Організаційно-методичний відділ.

7. Міські, районні, міжрайонні відділення бюро судово-медичної експертизи.

8. Адміністративно-господарська частина з канцелярією та архівом.

5. Права, обов'язки та відповідальність судово-медичного експерта та лікаря-експерта при виконанні ним експертних функцій. Гарантії незалежності експерта

Відповідно до статті 16 ЗГСЕД державний експерт зобов'язаний:

-Прийняти до провадження доручену йому керівником відповідного державного судово-експертної установи судову експертизу;

-Провести повне дослідження представлених йому об'єктів і матеріалів справи;

-Погодити з дізнавачем, слідчим, судом можливість виробництва досліджень, які можуть спричинити повне або часткове знищення об'єктів або зміна їх зовнішнього вигляду або основних властивостей;

-Дати обгрунтоване і об'єктивний висновок з поставлених перед ним питань;

-Скласти мотивоване письмове повідомлення про неможливість дати висновок і направити дане повідомлення до органу або особі, які призначили судову експертизу, якщо поставлені питання виходять за межі спеціальних знань експерта. Експерт має право відмовитися від дачі висновку з питань, що виходять за межі його спеціальних знань, а також у разі, якщо надані йому матеріали недостатні для дачі висновку (ст.57 КПК України).)

-Не розголошувати відомості, які стали йому відомі у зв'язку з виробництвом судової експертизи, у тому числі відомості, які можуть обмежити конституційні права громадян, а також відомості, що становлять державну, комерційну чи іншу охоронювану законом таємницю;

-Забезпечити схоронність представлених об'єктів досліджень та матеріалів справи.

Експерт підлягає відводу за таких обставин:

-В разі попереднього участі у провадженні у даній справі, в тому числі в якості потерпілого, цивільного позивача, цивільного відповідача або свідка; (Попереднє участь у справі в якості експерта або спеціаліста не є підставою для відводу експерта (ст.70 КПК України). )

-Якщо він є родичем кого-небудь з учасників провадження у даній справі;

-У випадку, якщо виявиться некомпетентність експерта;

-Якщо він перебував або перебуває в службовій або іншій залежності від сторін або їх представників;

-Якщо є інші обставини, що дають підставу вважати, що вони особисто, прямо чи опосередковано, зацікавлені в результаті даної кримінальної справи;

-Якщо до призначення експертизи він надавав медичну допомогу живому особі, щодо якої проводиться судова експертиза.

У разі виклику на допит експерт зобов'язаний з'явитися у призначений термін за викликом особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду або заздалегідь повідомити про причини неявки (ч.3 ст.188 КПК України).

Експерт має право:

-Ознайомитися з матеріалами справи, що відносяться до предмета експертизи;

-Клопотати перед особою або органом, який призначив експертизу, про надання додаткових матеріалів, необхідних для дачі висновку, про виробництво процесуальних дій або прийняття процесуальних рішень для встановлення обставин, що мають значення для кримінальної справи, або для забезпечення своїх прав і законних інтересів;

-Клопотати перед керівником відповідного державного судово-експертної установи і перед особою або органом, який призначив експертизу про залучення до виробництва судової експертизи інших експертів, якщо це необхідно для проведення досліджень і дачі висновку;

-З дозволу особи, яка провадить дізнання, слідчого, прокурора або суду брати участь у процесуальних діях і задавати питання, що стосуються предмета експертного дослідження;

-Давати висновок в межах своєї компетенції, у тому числі з питань, хоча і не зазначених у постанові про призначення судової експертизи, але які мають відношення до її предмету;

-Робити підлягають занесенню до протоколу слідчої дії чи судового засідання заяви з приводу неправильного тлумачення учасниками процесу його ув'язнення або показань;

-Оскаржувати в установленому законом порядку дії (бездіяльності) органу або особи, що призначила судову експертизу, якщо вони порушують права експерта;

-В ході судового засідання висловити свою думку з приводу питань, які передбачається поставити на дозвіл експерту;

-Клопотати про надання часу для підготовки відповідей на питання суду і сторін;

-Дати окремий висновок з питань, які викликали розбіжність експертів в ході комісійної або комплексної експертизи;

-Призупинити дослідження і клопотати перед органом або особою, що призначив судову експертизу, про скасування дозволу бути присутнім при виробництві судової експертизи будь-якому учаснику процесу, якщо останній заважає експерту;

-Клопотати про продовження терміну перебування в медичному стаціонарі особи, щодо якої призначена судова експертиза; (Правові підстави і порядок виробництва судово-медичної експертизи з приміщенням підекспертного особи до медичного стаціонару викладені нижче.)

-Повернути без виконання постанову і відмовитися від дачі висновку з питань, що виходять за межі спеціальних знань (компетенції), а також у випадках, якщо він вважає, що не володіє достатніми знаннями для проведення експертизи, або якщо подані йому матеріали недостатні для дачі висновку і експерту відмовлено в поданні додаткових матеріалів;

-Заявляти клопотання про відвід перекладача в разі, якщо виявиться некомпетентність останнього;

-Давати свідчення на іншій мові, якщо він не володіє мовою, якою ведеться провадження у кримінальній справі;

-Вимагати відшкодування понесених витрат, пов'язаних з явкою до місця виробництва процесуальних дій та проживанням, а також отримувати винагороду за виконання своїх обов'язків під час кримінального судочинства, за винятком випадків, коли ці обов'язки виконувались у порядку службового завдання.

України експерт не має права:

-Без відома слідчого і суду вести переговори з учасниками кримінального судочинства з питань, пов'язаних з виробництвом судової експертизи;

-Самостійно збирати матеріали для експертного дослідження;

-Проводити без дозволу дізнавача, слідчого, суду дослідження, що можуть спричинити повне або часткове знищення об'єктів або зміна їх зовнішнього вигляду або основних властивостей;

-Розголошувати дані попереднього розслідування, що стали відомими йому у зв'язку з участю в кримінальній справі в якості експерта, якщо він був про це заздалегідь попереджений в порядку, встановленому статтею 161 КПК РФ;

-Давати завідомо неправдивий висновок.

-Вступати в особисті контакти з учасниками процесу, якщо це ставить під сумнів його незацікавленість в результаті справи;

-Повідомляти будь-кому про результати судової експертизи, за винятком органу або особи, її призначили.

6. Об'єкти та види судово-медичних експертиз. Організація проведення судово-медичних експертиз та досліджень: їх призначення, документація та її складові

Об'єктами судово-медичної експертизи можуть бути: 1. Потерпілі, обвинувачувані й інші особи (живі особи).

2. Трупи

3.Експертиза речових доказів

4. Матеріали кримінальних і цивільних справ,

Документація судово-медичної експертизи

Будь-яка судово-медична експертиза повинна бути належним чином оформлена у вигляді документа, який надходить до справи. При призначенні судово-медичного дослідження чи обстеження складається акт судово-медичного дослідження чи обстеження. Кожний акт складається із таких розділів:

-вступу

-дослідної частини

-висновків

При призначенні експертизи її результати оформляються висновком експерта, який також складаються із трьох розділів: вступу, дослідної частини та підсумків.

Документи складаються у двох примірниках державною мовою без вживання спеціальних медичних термінів, без помарок, виправлень і скорочення слів.

Складаються і висилаються документи не пізніше, ніж через три доби після закінчення всіх експертних досліджень на запит органів розслідування чи суду, а копія залишається у експерта (в бюро судово-медичної експертизи. Тривалість експертизи не повинна перевищувати одного місяця від дня отримання всіх необхідних для її проведення матеріалів. При перевищенні експертом установлених строків він повинен дати усне роз'яснення причин затримки начальнику бюро і направити про це письмове повідомлення особі, яка призначила експертизу.

7. Поняття "смерть". Судово-медична класифікація смерті. Визначення категорії, виду та роду смерті. Роль судово-медичного експерта у встановленні роду насильницької смерті. Поняття про танатологію. Загальна, спеціальна та молекулярна танатологія

Смерть - припинення життєдіяльності організму.

Визначення категорії, виду та роду смерті.

Категорії: Насильницька - смерть настає внаслідок впливу на організм різноманітних факторів навколишнього середовища: механічних, термічних, хімічних та ін. Ненасильницька - являється наслідком різноманітних захворювань.

Рід насильницької: вбивство (смерть зумовлена позбавленням життя однієї особи по відношенню до іншої), самогубство (навмисне позбавлення життя самого себе), нещасний випадок (смерть настає від зовнішнього насильства при збігу непередбачуваних обставин)

Рід ненасильницької: поспішна (раптова) смерть

Поняття про танатологію.

Вивченням проблеми вмирання і смерті займається така галузь медичної науки, як танатологія (від грец. tanhatos -- смерть, logos -- вчення). Цей термін введений у медицину І.І.Мечниковим (1903). Під танатологією розуміють вчення про процеси вмирання організму від початкових проявів до повного розпаду трупа.

Загальна, спеціальна та молекулярна танатологія.

За змістом розрізняють загальну та спеціальну танатологію. Загальна танатологія вивчає питання діагностики смерті, динаміку її розвитку, трупні зміни та їх залежність від впливу навколишнього середовища, особливості дослідження трупа для визначення причини смерті, засоби штучної консервації і поховання. Спеціальна танатологія займається розробкою тих самих питань стосовно до різних хвороб і причин смерті.

Останнім часом виділяють також молекулярну танатологію, яка вивчає структурно-біохімічні механізми, що зумовлюють зупинку серця.

8. Патофізіологія процесу вмирання. Термінальний стан. Швидка та агональна смерть

Під час вмирання організм людини перебуває у термінальному стані. Відбувається пригнічення функцій дихальної системи та органів кровообігу, внаслідок чого розв. вентиляційна і циркуляторна гіпоксія. Кисневе голодування сприч.в органах і тканинах спочатку компенсаторно-пристосувальні, а потім патологічні зміни («агонуюче пристосування»). Так, централізація кровообігу, спрямована на підтримку насамперед функцій головного мозку, призв.до порушення мікроциркуляції на периферії. Це зумовлю.порушення структури і ф-цій паренхіматозних органів. Енергетичний обмін речовин як у ЦНС, так і в паренхім.органах переключається на анаеробний гліколіз, що призв. до накопичення молочної кислоти. За умов наростаючої гіпоксії виникає «хибне коло», що призв.до наростання ацидозу. У кров потрапляють БАР, які сприч.парези і паралічі судин мікроцирк.русла, підвищення судин.проникності, згущення крові, стазів, дрібно крап.крововиливів, тромбоутворення. Пригнічу.скорочувальна активність міокарда. танатологія судовий законодавство

Якщо вмирання тривале (агональна смерть), термінальний стан має етапи:

1. Передагональний (зниження АТ, пригнічення свідомості та електр.активності мозку. Тахікардія>брадикардія, пор-ня стовбурових рефлексів)

2. Термінальна пауза (тимчасова затримка дихання, брадикардія>періодична асистолія)

3. Агонія (тимчасове короткочасне підвищення АТ, встановлення синусового автоматизму, посилення дих.рухів)

4. Клінічна смерть (припинення кровообігу і дихання)

Після клінічної смерті через 5-6 хв настає біологічна смерть.

У серці і судинах виявляють щільні згортки крові - червоні при нетривалій агонії і жовтувато-білі - при тривалій. Це пов'язано із швидкістю випадіння фібрину.

Швидка смерть. У крові спочатку утв.пухкі кров'яні згортки, які протягом перших 1-2 год після смерті розчиняються, і кров повністю втрачає здатність до вторинного згортання. У серці і судинах виявляють рідку кров внаслідок фібринолізу.Фібрино-тромбоцитарні агрегати блокуються із самого початку їх формування. Розчинення таких згустків відб.шляхом деградації фібринової сітки і вивільнення кліт.елементів крові, а також часткового гемолізу еритроцитів.

Крім того, виявляють ціаноз обличчя, екхімози у кон'юнктиві, інтенсивні поширені труп.плями, виділення сечі, калу, наявність рожевого слизу вдих.шляхах, значне веноз. повнокрів'я внутр..органів, переповнення кров'ю правої половини серця, дрібно крап.крововиливи на пов-ні серця і легень,іноді і в ін.органах.

9. Клінічна та біологічна смерть, їх діагностика. Уявна смерть

Клін. смерть - обратимый процесс умирания (длительность 5-6мин). Характеризуется наиболее глубоким угнетением ЦНС,прекращением деятельности кровообращения и дыхания. Однако при отсутствии внешних признаков жизни на минимальном уровне в тканях сохраняются обменные процессы. Фиксируют прекращение дыхания,остановку серд.деятельности, нарастающее кислородное голодание всех органов и тканей, гипотермия.

Ознаки клінічної смерті:

1. Відсутність свідомості.

2. Відсутність проявів дихання.

3. Відсутність пульсу на магістральних судинах (стегнова та сонна артерія).

4. Порушення серцевої діяльності.

5. Розширення зіниць, відсутність реакції їх на світло.

Биол.смерть - необратимые изменения сначала в высших отделах ЦНС, а затем и в др.тканях организма.

Ознаки біологічної смерті: повне припинення дихання, відсутність пульсу і серцебиття, зникнення рефлексів, мертвотна блідість шкірних покривів, розслаблення мускулатури, у тому числі і опущення нижньої щелепи, зникнення блиску очей, втрата чутливості, поступове охолоджування тіла аж до повного, розширення зіниць з відсутністю реакції на світло.

Мнимая смерть - жизнедеятельность организма настолько ослаблена (глубокий и продолжительный обморок, летаргическое состояние и др.), что создается реальное впечатление о якобы наступившей смерти.

Якщо дихання і серцева діяльність відсутні 5-6 хв., то спочатку в клітинах кори, а потім і в менш чутливих до кисневого голодування відділах мозку і клітинах інших органів починаються процеси розпаду протоплазми ядер клітин, що призводить до незворотних явищ, тобто біологічної смерті - кінцевої стадії індивідуального існування будь-якої живої системи.

10. Трупні плями та їх судово-медичне значення

Трупні плями є ранньою абсолютною ознакою смерті термін їх появи залежить від механізму настання смерті. Приблизно через 30хв.-1 год. Якщо смерть настала від асфіксії, ССХ, ураження електр.струмом т.п виникають досить швидко, а якшо від крововтрати виникають повільно.

Локалізація т.п залежить від положення тіла .Якщо труп лежить на спині, вони з'являються на задній або задньо-бічних поверхнях шиї, груд.кл.,попереков.діл. і кінцівок. При положенні на животі т.п виникають на обличчі і передній поверхні тулуба. У висячому положені трупа(повішання) -в нижній половині тіла(на кінцівках,у попереков.діл.,ниж. відд.живота ).

Т.п виникають лише на тих ділянках тіла,що нещільно контактують з поверхнею,на якій лежить тіло.

Для розв'язування важливих експертних питань проводять лівороскопію- визн.ділянки розташування т.п ,їх колір,характер; ліворометрію- визн. інтенсивність забарвлення , площу т.п . Застосовують динамометр який розташовують на поверхні т.п ,яка розташована у поперековій ділянці і натискають зі силою 2кг/м2 протягом 3 с.

Зміни т.п залежать від давності настання смерті і відбуваються стадійно:

1)Гіпостаз протягом перших 10-12год. т.п блідо-фіолетовий колір,з часом темно-фіол. З нечіткими межами і крапковими крововивами на їх тлі. Якщо після смерті минуло 1-6 год. т.п відновлюється повністю через 1-2 хв;

від 6-12год через 3-5хв; При ростині т.п стікає рідка ,а потім густа кров. У цій стадії можливе переміщення т.п

2)Стаз триває від 12год-кінець 2 доби. Колір т.п темно-фіол.,межі чіткі

І фазі т.п відновлюються через10-15хв.

ІІ фазі через 30-60хв. Поступово відбувається згущення крові.

3)Імбібіція через 48 год .Т.п набувають буруватого відтінку ,а надалі зеленого кольору. Колір т.п не змінюється. При розрізі ледь вдається видавити краплю крові.

Синці на відміну від т.п мають:

· Чіткі контури;

· Виникають в місці дії тупого предмету, визначається припухлість навколишніх тканин;

· Не змінюють свого забарвлення при дозованому натисканні;

· При розрізі тк. виявляється згорток ,що щільно пов'язаний з тк .і не змивається водою

11. Трупне заклякання, теорії його виникнення. Судово-медичне значення

М'язова тканина вмирає не відразу. Протягом деякого часу після смерті в ній відбувається процес поступового ущільнення і деякого скорочення м'язів, що призводить до їх укорочення і тягне за собою фіксування суглобів у тому положенні, в якому перебував труп. Воно проявляється через 2-4 год. після смерті. Мускулатура тіла на дотик стає твердою, шия нерухомою, для розкриття щелеп необхідні дуже великі зусилля, кінцівки неможливо ні зігнути, ні розігнути.

У момент смерті і зразу ж після її настання тіло померлого розслаблюється, м'язи стають м'якими, всі органи перебувають у стані спокою (звідси і назва "покійник"). Приблизно через дві години після смерті (нерідко і раніше) м'язи поступово щільнішають і скорочуються. Оскільки згиначі сильніші за розгиначі, ноги злегка згинаються в колінах, руки - в ліктях. Зігнути або розігнути руку чи ногу, одягнути або роздягнути труп стає важко.

Заклякання найперше з'являється у м'язах нижньої щелепи, потім у м'язах шиї, тулуба, рук і ніг, тобто трупне заклякання розвивається за нисхідним типом. Описані й випадки розвитку трупного заклякання у висхідному напрямку.

Найбільшої інтенсивності трупне заклякання досягає через 24 год. після настання смерті, триває одну-дві доби, а потім починає поступово "розв'язуватися", тобто зникати, причому повне "розв'язання" з'являється через три-чотири дні після смерті залежно від умов, які впливають на розвиток трупного заклякання. Якщо трупне заклякання штучно порушити (наприклад, із зусиллям розігнути верхні кінцівки), то в перші 10-12 год. після смерті воно здатне відновитися, але після цього строку порушене трупне заклякання не відновлюється, і м'язи залишаються в розслабленому стані. Трупне заклякання спостерігається не тільки в скелетних м'язах, але і в м'язах внутрішніх органів. Це явище досить суттєве при судово-медичному дослідженні трупа, зокрема, для встановлення генезу смерті, диференціації трупного заклякання від прижиттєвих хворобливих станів.

Розвиток трупного заклякання проходить швидше при високій температурі і сухому повітрі, при низькій температурі і вологому середовищі відзначається його затримка (з'являється через 10-12 год. після смерті). Заклякання наступає швидше в добре розвинутій мускулатурі. Трупне заклякання також дуже швидко настає у трупів виснажених осіб, у дітей, стариків, оскільки маса м'язів невелика і часу для їх заклякання потрібно менше. У людей, померлих від сепсису та інших тяжких захворювань, які супроводжуються виснаженням, при отруєнні блідою поганкою, фосфором трупне заклякання виражене слабкіше або може бути зовсім відсутнім. Заклякання розвивається швидше, зберігається довше і виражене більш інтенсивно після гострої кровотечі, ушкоджень продовгуватого мозку, отруєнні окисом вуглецю, стрихніном, пілокарпіном, кислотами, при дії струму високої напруги, сонячного і теплового ударів, при смерті від судомних захворювань (правець, епілепсія) чи смерті, яка наступила після тривалої та інтенсивної роботи.

У спеціальній літературі описані випадки так званого каталептичного чи парадоксального трупного заклякання. Воно з'являється майже раптово вслід за настанням смерті і фіксує положення тіла в момент смерті. Каталептичне трупне заклякання виникає у випадках, коли смерті передували різкі судоми (при отруєнні судомними ядами, при смерті від правця), при ушкодженнях продовгуватого мозку, наприклад, при вогнепальних пораненнях, при травмі верхньої частини спинного мозку чи черевного нерва.

Судово-медичне значення трупного заклякання полягає в тому, що:

1) трупне заклякання - безумовна ознака смерті;

2) трупне заклякання фіксує посмертну позу померлого;

3) за ступенем вираженості трупного заклякання можна судити про час настання смерті;

4) ступінь вираженості трупного заклякання надає деяку допомогу при встановленні причини смерті;

5) ступінь вираженості заклякання серця дозволяє судити про генез смерті;

6) трупне заклякання внутрішніх органів може імітувати прижиттєві хворобливі стани.

Теорії розвитку:

-нейрогенна(якщо перерізати сідничн нерв, заклякання кінцівки настає пізніше)

-коагуляційна(внаслідок дії на міозин мязів молочної кислоти)

-гідратаційна(осмотичний тиск, який створюють глюкоза і молочна кислота)

-дегідратаційна (зневоднення)

12. Трупне охолодження і висихання. Суд.мед.значення

Трупне охолодження настає внасл. Зупики діяльності регуляторних систем, різкого уповільнення метаболічної активності і припинення теплопродукції. За кімн. Температури швидкість охолодження 1град за 1-1,5 год. Різні діл. тіла охолоджуються нерівномірно. Залежить від пори року, маси тіла і ступеню розвитку ПЖК, віку(дорослий чи дитина), поза опмерлого, кліматичні умови, причина смерті. Тому охолодження тіла як абс.озн. смерті не має великого значення. Абс.ознакою смерті тр.охолодження вважають тоді,коли температура тіла становить 20 град. Проте вимірювання температури вн.ор-нів дає змогу визн.час настання смерті. - глибока термометрія вн.органів і термометрія прямої кишки.

Етапи дослідження процесу охолодження тіла: 1.пальпаторно 2 термометрія

Трупне висихання. Після настання смерті фізіологічна рівновага між втратою і поповненням рідини порушується, відбувається втрата рідини шляхом конвенції і випаровування. Процес трупного висихання починається відразу після смерті, але візуально проявляється через кілька годин. Особливо інтенсивне воно в тих місцях, які не мають епідермісу і за життя були вологими (склери, слизові оболонки губ) чи більше пітніють і мацеруються (проміжність, зовнішні статеві органи). Ступінь і швидкість висихання залежать від стану зовнішнього середовища (температура, вологість, рух повітря), характеру одягу, особливостей самого трупа та ін.

На шкірі висиханню можуть піддаватися місця, які не мають епідермісу, внаслідок випаровування вологи, наявної на них. Ці ділянки спочатку непомітні, через кілька годин після смерті вони починають вимальовуватися і набирають вигляду воскових жовтувато-білуватих чи бурувато-червонуватих, щільних на дотик плям, які нагадують пергамент. Ці плями трупного висихання носять назву пергаментних плям.

Пошкодження епідермісу можуть утворюватися прижиттєво і посмертно, наприклад, під час надання допомоги потерпілому, транспортування трупа. При розрізі пергаментної ділянки, яка утворилася від висихання прижиттєвих ушкоджень, виявляються крововиливи чи реактивні зміни (ознаки запалення). Якщо ж пергаментні плями виникли посмертно, то при змочуванні їх теплою водою протягом двох-трьох годин вони зникають.

Пергаментні плями можуть виникнути і без порушення цілісності шкірного покрову, якщо шкіра піддавалась тривалому тиску. Тоді на шкірі трупа утворюється пергаментна пляма, яка нерідко набирає форми предмета, що тиснув шкіру. При стягуванні ділянки тіла мотузкою і після зняття його на шкірі в цій ділянці, внаслідок витіснення вологи, також можуть бути виявлені ділянки трупного висихання у вигляді щільних буруватих смуг.

Порівняно швидко, через п'ять-шість годин після настання смерті, висихає рогівка відкритих чи напіввідкритих очей, слизова оболонка і крайка губ. Якщо кінчик язика виступає із порожнини рота, то він також стає щільним і бурим. Такі зміни слизових і шкірних покровів інколи помилково сприймаються за прижиттєві внаслідок травми чи здирання.

Якщо очі трупа відкриті, то через п'ять-шість годин після настання смерті в куточках очей з'являються буруваті трикутні плями трупного висихання. На фоні прозорої і блискучої білкової оболонки основою трикутника є райдужна оболонка, а вершиною - зовнішні куточки очей. Ці зміни мають назву плям Лярше, за іменем автора, який у 1868 р. вперше їх описав. За особливо сприятливих для випаровування вологи умов плями Лярше можуть з'явитися навіть через півтори-дві години після смерті. У той же час, якщо труп перебуває в сирому приміщенні і випаровування вологи не відбувається, плями Лярше не утворюються.

Особливо інтенсивно висиханню піддається шкіра і слизові оболонки новонароджених. Труп новонародженого за сприятливих для висихання умов за добу може втрачати близько 100 г рідини.

Процес утворення ділянок висихання залежить і від внутрішніх умов. При значній підшкірній жировій клітковині і набряку тканини він уповільнюється, а при сухій шкірі і мізерній клітковині - прискорюється.

Початкова стадія трупного висихання має певне судово-медичне значення. При огляді трупа на місці події необхідно відзначити, чи була підсохлою пошкоджена поверхня шкіри і якою мірою, локалізацію, форму, ступінь вираженості контурів, щільність, колір, чи виступають над оточуючою (непошкодженою) шкірою пергаментні плями. Разом з іншими ознаками ці показники можуть мати деяке значення при визначенні давності настання смерті, місця перебування і положення трупа, посмертного чи прижиттєвого походження пергаментних плям.

Різний ступінь вираженості пергаментних плям може залежати і від зміни положення трупа, особливостей одягу

13. Аутоліз та його прояви у внутрішніх органах

Аутолиз связан с дезорганизации ферментных систем, участвующих в клеточном обмене, что оказывает гидролитическое воздействие, направленное на собственную клеточную структуру. С угасанием жизнедеятельности организма ферменты активизируются и вызывают быстрый массивный аутолиз, вследствие чего происходит распад клеточных структур.

Выраженность аутолиза зависит от количества насыщенности ферментами отдельных тканей. Так, например, богатое содержание ферментов клеток поджелудочной железы, надпочечников, вилочковой железы новорожденных, печени обусловливает первоначальные аутолические проявления именно в этих органах. Быстрому аутолизу подвергаются эритроциты крови, что ведет к ее посмертному гемолизу, а в дальнейшем к имбибиции стенок сосудов и окружающих тканей. Внутренние органы вследствие развивающегося аутолитического процесса теряют свой обычный блеск и тургор, становятся тусклыми и дряблыми. Микроскопически при аутолизе в цитоплазме клеток можно видеть появление грубых белковых зерен, капель жира, вакуолей как следствие распада митохондрий, в которых начинается процесс аутолиза. Нарушается четкость границ клеток, происходит их набухание и помутнение. В дальнейшем присоединяются процессы гниения, ведущие к полному разрушению тканевых структур.

Несколько иное происхождение имеет аутолиз, развивающийся в желудке и тонком кишечнике, где основное значение имеют пищеварительные соки, содержащие пепсин, трипсин и другие ферменты. Действие этих соков обращается на собственную слизистую оболочку, лишившуюся после смерти своих защитных барьерных функций. Таким образом, происходит самопереваривание слизистой, интенсивность которого находится в прямой зависимости от интенсивности процесса пищеварения, происходящего непосредственно перед смертью.

Желудочный сок при некоторых условиях может посмертно попасть в пищевод, глотку и даже в трахею. Слизистые оболочки при этом имеют отечный вид и приобретают грязно-серый или фиолетово-красный цвет, на фоне которого выступает ветвистый рисунок сосудов. Самопереваривание чаще всего ограничивается слизистой желудка и тонкого кишечника, но у грудных детей процесс аутолиза может вызвать обширное разрушение стенки желудка.

14. Трупне гниття: механізм розвитку, прояви

Гниття - це складний мікробіологічний процес, який полягає в розкладанні органічних субстанцій, перш за все білків органів і тканин організму, під дією різних мікроорганізмів. Серед гниттєвих бактерій розрізняють аероби і анаероби.

При гнитті білкові сполуки розпадаються на амінокислоти і органічні кислоти, потім утворюються сірководень, метан, аміак, вуглекислий газ, метилмеркаптан, етилмеркаптан та інші речовини.

Гниттєве розкладання відбувається в три етапи:

-утворення газів

- розм'якшення тканин

-наступне повне їх розрідження.

Гниттєві процеси в трупі починаються відразу після настання смерті. Гниття, як правило, починається в товстому кишечнику і супроводжується утворенням гниттєвих газів. Як правило, до кінця другої - початку третьої доби після смерті на шкірі живота, в пахових ділянках внаслідок просочування черевної стінки сірководнем з'являються гниттєві плями брудно-зеленого кольору.

Анатомічно сліпа і сигмовидна кишки безпосередньо прилягають до передньої стінки живота. Сірководень, який утворюється, проходить через стінку кишки, з'єднується з гемоглобіном крові судин черевної стінки, утворює сульфгемоглобін зеленуватого кольору. Ця сполука і фарбує передню черевну стінку в пахових ділянках. Пізніше від гемоглобіну відщеплюється залізо, яке з'єднується з сірководнем, утворюючи сірчисте залізо, також зеленуватого кольору, що посилює фарбування передньої черевної стінки. На третій-четвертий день, внаслідок зростаючого тиску гниттєвих газів у черевній порожнині, мікроорганізми поширюються по венозних судинах і викликають гниття крові, в результаті чого утворюється гниттєва венозна сітка буро-зеленого кольору, яку добре видно при зовнішньому огляді трупа.

Згодом брудно-зелене забарвлення з'являється між ребрами, в ділянці шиї, голови і на кінцівках. До кінця другого тижня зеленіє увесь труп, гази проникають під шкіру, утворюючи підшкірну трупну емфізему. Труп набирає гігантського атлетичного вигляду. Під верхнім шаром шкіри на четверту-шосту добу після смерті утворюються гниттєві міхурі з сукровичною рідиною. Ці міхурі лопаються, шкіра звисає шматками, гниття розвивається далі. Бруднувато-кров'яниста рідина, яка утворилася при гнитті, просочує тканини і органи трупа, витікає з його природних отворів. У міру розвитку процесу гниття м'які тканини трупа поступово розплавляються, і від трупа залишається лише скелет, покритий брудною липкою масою. В останню чергу розпадаються хрящі, сполучний апарат, кістки ж можуть зберігатися багато років.

Гниття залежить від багатьох умов зовнішнього середовища, причини смерті та деяких особливостей трупа.

Із зовнішніх умов найбільше значення має температура, доступ кисню і вологість. Висока температура навколишнього середовища призводить до швидкого розмноження мікробів у трупі та інтенсивного розвитку процесу гниття. При температурі 0-1° С і +50-60° С процес гниття різко уповільнюється, а на сухому повітрі може припинитися зовсім, і труп у цих випадках піддається природній муміфікації.

Для розвитку процесу гниття велике значення має середовище. Так, у воді він відбувається приблизно в два рази, а в землі - у вісім разів повільніше, ніж на повітрі. Уповільнення гниття в землі і воді пов'язане з нестачею в них кисню і більш низькою температурою. У сухому пористому піщаному грунті гниття проходить швидше, ніж у глинистій землі. Трупи, захоронені в труні і в одязі, гниють повільніше, ніж закопані безпосередньо в землю і без одягу. Велике значення мають особливості самого трупа. Трупи дітей гниють швидше, ніж трупи дорослих; трупи гладких людей - швидше, ніж трупи худих людей.

Серед внутрішніх умов, які сприяють гниттю, перш за все слід назвати інфекційні хвороби, які супроводжуються тривалим агональним періодом. При смерті від виснажливих захворювань та захворювань, які пов'язані зі зневодненням організму (наприклад холера), при отруєнні алкоголем, миш'яком, хініном, ціанідами, сулемою процес гниття затримується. Якщо перед смертю людина вживала велику кількість протимікробних препаратів, особливо антибіотиків чи сульфаніламідних препаратів, то розвиток гниття може значно затримуватися.

Значним змінам при гнитті піддаються і внутрішні органи. Мозок стає дряблим, брудно-зеленого кольору, легко розповзається при натискуванні пальцем. У зв'язку з гниттєвою імбібіцією легені набувають брудно-сірого кольору, дещо ущільнюються, потім розм'якшуються; серце стає сірувато-червоним, в'ялим, воно ніби розпливається на столі; слизова оболонка шлунка і кишечника робиться брудно-червоною, ослизлою. Поступово гниттю піддаються інші внутрішні органи, причому найдовше зберігаються невагітна матка, передміхурова залоза.

Динаміка розвитку гниттєвого розкладення трупа використовується для орієнтовного встановлення давності смерті.

15. Ентомофауна трупа та її судово-медичне значення

Судова ентомологія вивч.іологію некробіонтів.їх місце та роль в процесі біологічного розпаду, влив чинників, які належать до умов перебування трупа,їх життєдіяльність.

1.3 доба - мухи відкол.яйця в природні отвори, які стають личинками за 10-30 год.

За 3 тиж.знищують труп.

2. Жуки-некробіонти

3.Розпад кісток,ушкодження їх дикими тваринами:обличчя , шия . кисті, сліди кігтів, зубів, великі дефекти мяких тканин на тулубі .

4.Птахи - викльовують очі, кулясті вікон часті отвори

5.У воді - риби,раки, восьминоги акули: дефекти з зазубреними краями, безпорядність ушкоджень.

Гістолог.досл. підтверджує після життєвість трвм заданих тваринами

Ентомофауна трупа є важливим компонентом, який забезпечує його біологічний розпад, а вивчення її популяцій дає змогу встановити час заселення ними трупа і давність настання смерті. Інформація про пошкодження тканин гризунами, птахами чи вел.тваринами допомагає визначити сезон потрапляння трупа в ці умови і місце його виявлення.

16. Пізні трупні явища

Трансформуючі - гниття, Консервуючі - муміфікація, жировоск, торф'яне дубління. Гниття - розпад білків та тканин органів під впливом різноманітних мікроорганізмів (за умов достатньої вологості, кисню, температури). Сірководень + залізо гемоглобіну = зеленувате забарвлення черевної стінки. 2-3 день - зеленуваті плями в правій а потім в лівій клубових ділянках (трупна зелень), 3-4 - розповсюджуючись по судинах мікроорганізми викликають гниття крові - гнильна венозна сітка брудно-зеленого кольору. Гнильні гази здувають ПЖК - утворюється трупна емфізема (особливо виражене на обличчі, молочних залозах, животі, мошонці, кінцівках). Язик виступає із-за зубів внаслідок набухання шиї і виштовхуванні його. Внаслідок внутрішньочеревного тиску можливе виштовхування вмісту шлунка у ротову порожнину - посмертна «блювота». Короче в итоге все становится грязно-зеленым, темно-серым, (сердце - серо-красным). Тело приобретает грязно-зеленый цвет. Еще немаловажно, чтоб не перепутать с ожогом, появляются пузырьки с серозно-кровянистым содержимым, когда лопаются, видна влажная, буровато-красная поверхность эпидермы. Муміфікація - явище, котре виникає тільки при сухості повітря, достатній вентиляції та підвищеній температурі. М. більш характерна для трупів з нерозвиненою ПЖК. Труп втрачає рідину - висихає шкіра та всі органи. Шкіра як пергамент коричнево-буроватого кольору, внутрішні органи безформенні, набувають печінкового характеру утворення. Мікроскопічно можна виділити різні структури (жирова тканина, судини, волокна), паренхіматозна тканина перетворюється в безструктурну мілко зернисту масу - важко визначити орган. Муміфікація настає не раніше ніж через 6-12 місяців. Жировоск - утворюється при перебуванні трупа при високій вологості та відсутності кисню. З'єднання жирних кислот із лужними металами - натрієм та калієм - утворюють жировоск студенистої консистенції, брудно-сірого кольору. Торф'яне «дубління» (торфяное «дубление») - своєрідний стан трупа, що виникає при потраплянні трупа в торф'яні болота, та ґрунти, що містять гумінові кислоти. Труп, що знаходиться у стані торф'яного «дубління», має щільну темно-буру консистенцію. Кістки в такому стані стають м'якими як хрящі і ріжуться ножем. Мікроскопічно зберігається будова шкіри, м'язевої тканини, нервових стовбурів. У торф'яних болотах трупи зберігаються необмежено довго. Консервація також може відбуватись у воді із значним вмістом солі, або у нафті.

Природна та штучна консервація трупа.

Консервація може відбуватись у воді із значним вмістом солі (озеро Сиваш), або у нафті. Низька температура навколишнього середовища створює умови для природного збереження трупа. Наприклад, зимою трупи можуть зберігатись протягом багатьох місяців, а в умовах багаторічної мерзлоти - тисячоліттями. Найпростішим методом штучної консервації являється введення в судинне русло (через a. femoralis) 2-3 л розчину формаліну та спирту (1:1).

...