Ліцензійний договір як один з видів договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності
Загальні положення про договори розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Відмінності ліцензійних договорів від інших видів зовнішніх і внутрішніх торговельних угод. Визначення ціни ліцензії та розрахунків між ліцензіаром і ліцензіатом.
Рубрика | Государство и право |
Вид | дипломная работа |
Язык | украинский |
Дата добавления | 14.03.2016 |
Размер файла | 161,3 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Права та обов'язки ліцензіата, їх обсяг та зміст зумовлюють обсяг і зміст прав та обов'язків ліцензіара, адже не може ліцензіар передати більше прав, ніж має сам. Варто підкреслити, що права та обов'язки розподіляються між сторонами нерівномірно.
До основних прав ліцензіата слід віднести його право на використання об'єкта промислової власності у своїх інтересах і в межах, обумовлених ліцензійним договором. Ліцензіат має право вимагати від ліцензіара забезпечити використання цього права як з технічного, так і практичного боку. Якщо ліцензійним договором буде передбачено, то ліцензіат може мати право на негайну і безоплатну передачу йому ліцензіаром усіх наступних удосконалень предмета ліцензії. Може бути обумовлено і право ліцензіата на першочергове одержання зазначених удосконалень.
Коло обов'язків ліцензіата досить широке. Основний обов'язок - виплата ліцензійної винагороди. Складною є проблема економічного аспекту визначення розміру винагороди.
Розмір винагороди за використання винаходів, як правило, зумовлюється двома факторами - обсягом виробництва і обороту продажу ліцензованої продукції, а також обсягом прав, переданих за ліцензією.
Однією з умов ліцензійного договору може бути обмеження у використанні патентних прав. До таких обмежень ліцензіар вдається з метою уникнути конкуренції ліцензіата. Обмеження може стосуватися обсягу випуску предмета ліцензії або ліцензія обмежується тільки виробництвом продукції, яка використовуватиметься для певних цілей (наприклад, для виробництва ліків тільки для людини, але не для тварин). Обмеження може стосуватися також використання предмета ліцензії на певному виробництві або продажу продукції на певній території. Територіальні обмеження мають місце тоді, коли ліцензіар за межами території дії договору сам бажає реалізувати предмет ліцензії. Проте, якщо у договорі територію не визначено, то варто виходити з того, що чинність патенту і ліцензії по території збігаються.
7. Гарантійні зобов'язання та ліцензійні ризики
Ліцензійні договори на використання об'єктів промислової власності відзначаються ще й тим, що їх дія, ефективність, взаємовигідність та інші позитивні якості досить часто зумовлюються не тільки добросовісністю сторін, а й рядом інших, часто незалежних від їхньої волі факторів.
З огляду на ці обставини у ліцензійних договорах варто передбачити не тільки їх наслідки, а й певним чином забезпечити неможливість їх настання. З цією метою зарубіжна практика виробила ряд правових запобіжних засобів, які мають певною мірою унеможливлювати вплив сторонніх факторів на процес виконання ліцензійного договору. Тому нині у ліцензійних договорах прийнято передбачати обов'язок ліцензіара гарантувати можливість виконання їх.
Передусім ліцензіат має домогтися включення у договір умови, за якою ліцензіар зобов'язаний гарантувати реалізацію тих чи інших наданих ліцензіатові прав. Зарубіжна практика поділяє всі можливі гарантії на дві групи. Такий поділ зумовлений характером можливих недоліків при використанні предмета ліцензії. В одному випадку використанню предмета ліцензії перешкоджають треті особи, в іншому - предмет ліцензії не має тих якостей, які передбачалися договором.
До першої групи входять гарантії існування патентних прав, що передаються. Ліцензіар гарантує наявність у нього прав на патент (чи патенти) на дане науково-технічне досягнення в момент укладання ліцензійного договору, гарантує юридичну дійсність патенту, підтримання його чинності протягом дії ліцензійного договору, його технічну здійсненність та інше.
Другу групу становлять гарантії безперешкодного використання передбачених ліцензійним договором патентних прав. До цієї групи належать гарантії ліцензіара в тому, що він особисто ніякими власними діями і діями третіх осіб не перешкоджатиме нормальному використанню ліцензіатом своїх прав, а також він гарантує не переуступати ці права третім особам. До цієї групи відносяться гарантії патентної чистоти предмета ліцензії, а також захист від посягань третіх осіб на права, що передаються за ліцензією.
Обґрунтовується теза, що вірогідність патентних прав більша у тих патентів, які видають за перевірочною системою. У країнах із заявочною системою видачі патентів ця вірогідність менша. У правових системах Європи передбачається, що ліцензіар гарантує наявність і вірогідність патенту і несе ризик повного чи часткового анулювання.
В умовах гострої конкурентної боротьби оспорювання патенту стало звичайним способом боротьби з конкурентом. Тому ліцензіари часто намагаються включити до ліцензійного договору умову про ненадання такої гарантії. Бажано також, аби ліцензіар гарантував, що його патент не зачіпає прав та інтересів третіх осіб. Нарешті, ліцензіар зобов'язаний гарантувати підтримання чинності патенту. Ліцензіар зобов'язаний гарантувати технічну здійсненність предмета ліцензії.
Друга група гарантій стосується порушень патентних прав як самим ліцензіаром, так і третіми особами. Ліцензіар забо-в'язаний передусім гарантувати не відчужувати патент протягом дії ліцензійного договору та інші передбачені договором права.
У сучасних умовах істотно зріс ризик патентних порушень з боку третіх осіб, тому в договорі варто передбачити гарантії непорушності патентних прав.
За таким самим принципом розподіляються між договорами патентні ризики. Під цим терміном слід розуміти можливість настання негативного фактора, що заподіює одній або обом сторонам у договорі певну майнову шкоду.
8. Ліцензійні платежі та право ліцензіара на винагороду
Виникнення та реалізація права ліцензіара на одержання винагороди залежить від ряду факторів економіко-правового характеру. Найбільш складним аспектом у ліцензійних відносинах є визначення ціни, або вартості предмета ліцензії, яка також зумовлюється рядом факторів. При цьому варто мати на увазі, що ціна предмета ліцензії і ціна ліцензії не одне й те саме. Ціна предмета ліцензії - це вартісний вираз об'єкта промислової власності. Ціна ліцензії -- вартісний вираз, але не об'єкта, а прав на його використання.
Види ліцензійних платежів, які застосовуються в практиці, можна поділити на основні групи:
1) періодичні відрахування;
2) одноразові платежі;
3) комбіновані платежі;
4) побічні платежі.
У спеціальній літературі періодичні платежі називають роялті. У законодавстві України цей вид платежів визначається як будь-який платіж, отриманий у вигляді винагороди за використання або надання дозволу за використання об'єкта промислової власності.
Позиції, пов'язані з обсягом виробництва і ціною продаж не викликають сумніву сторін. Розмір роялті, розрахований на підставі цих показників, буде точний. Здебільшого сторони ліцензійного договору передбачають виплату певної частки прибутку. У цій главі аналізуються види платежів.
Найбільш прийнятним методом розрахунку роялті є визначення розміру винагороди у вигляді частки від обсягу продажу ліцензійної продукції. Але він також має свої недоліки. Крім зазначених видів платежів сторони у договорі можуть погодитись на твердо фіксований збір.
Паушальний платіж - одноразова винагорода за право користування предметом ліцензійної угоди до одержання економічного ефекту (прибутку) від його використання. Паушальний платіж є по суті фактична ціна ліцензії. Основна його ознака - авансовий характер. Цей вид платежу не завжди одноразовий, його можуть виплачувати частками, часто вже після досягнення економічного ефекту, але розмір прибутку при цьому не впливає на розмір паушального платежу.
Для визначення розміру паушального платежу користуються математичними формулами.
У міжнародній практиці Паушальний платіж застосовують при передачі сукупних ліцензій разом з поставками технологічного обладнання, продажу ліцензій маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контроль над виробництвом ліцензованої продукції, ускладненнях у процесі переведення прибутку.
Для ліцензіатів цей вид платежів вигідніший порівнянне з роялті. Проте ризик у разі невдалої експлуатації збільшується.
У той же час цей вид платежу не враховує можливого поліпшення кон'юнктури ринку, збільшення прибутку ліцензіата тощо.
Використання паушальних платежів в умовах нестабільного ринку та інфляційних процесів має більше переваг порівняно з роялті.
До побічних платежів належать прибутки, одержані ліцензіаром від різних операцій, зокрема надання каналів для продажу ліцензованої продукції, продаж ліцензіатові сировини, матеріалів, устаткування, необхідних для впровадження технології.
При укладенні договору необхідно чітко визначити момент виникнення права на одержання ліцензійної винагороди.
9. Особливості визначення ціни ліцензії та розрахунків між ліцензіаром і ліцензіатом
На визначення рівня цін на предмети ліцензійних угод та вибір способу розрахунку за надану (отриману) ліцензію впливає сукупність чинників:
техніко-технологічні - стадія розробленості (готовності) предмета ліцензії до комерціалізації; технічна новизна і цінність; галузь застосування;
необхідність поставки сировини, деталей, вузлів ліцензіаром для виробництва продукції у ліцензіата; прогнозований життєвий цикл товару;
ризик розкриття технічного або іншого досягнення конкурентами;
комерційні - очікуваний прибуток ліцензіата; витрати на науково-технічні дослідження, що передували отриманню досягнення; розміри капіталовкладень для виробництва ліцензійної продукції і джерела фінансування; можливий обсяг виробництва ліцензійної продукції та ціни її реалізації в країні ліцензіара і країні планованого експорту; наявність ринків збуту ліцензійної продукції, що охороняються патентами ліцензіара, а також їх місткість і тенденції розвитку; можливість використання збутового апарату ліцензіара для збуту продукції ліцензіатом; наявність конкурентних пропозицій інших фірм на купівлю (продаж) ліцензій на аналогічні або взаємозамінні об'єкти; валюта платежу;
правові - вид ліцензійної угоди та обсяг прав, що передаються; надійність патентного захисту; термін угоди; інструменти державного регулювання ліцензійної торгівлі в країні ліцензіара та особливості законодавства країни ліцензіата; умови ліцензійних угод, що можуть викликати додаткові витрати у ліцензіата та ліцензіара.
Ціна на ліцензію повинна забезпечувати ліцензіату можливість отримання прибутку, що перевищує прибуток від реалізації продукції, виготовленої за аналогічними технологіями. Найпоширенішими методами визначення цін на ліцензії є:
1) за витратами ліцензіара на розробку винаходу або ноу-хау до стадії, на якій пропонується їх придбання;
2) за мінімально припустимою ціною для розробників, нижче якої продаж ліцензії недоцільний;
3) за оцінкою витрат покупця на альтернативні рішення для досягнення таких само результатів, які можуть бути отримані в разі придбання ліцензії;
4) за прецедентами раніше укладених ліцензійних угод на близькі за характером винаходи та ноу-хау.
Ліцензійні угоди можуть передбачати різні способи виплати винагороди (форми розрахунків за користування ліцензією):
1) паушальний платіж;
2) роялті;
3) участь у прибутку; )
4) передача цінних паперів;
5) передача технічної документації.
Паушальний платіж - це виплата твердої фіксованої суми ліцензійної винагороди ліцензіару за право користування предметом ліцензійної угоди, що здійснюється ліцензіатом одночасно або в кілька прийомів до отримання економічного ефекту (прибутку) від використання ліцензії.
Паушальний платіж практикується при передачі супутніх ліцензій разом з поставками технологічного обладнання, при продажу ліцензії маловідомій фірмі, небажанні ліцензіата допустити контроль над виробництвом ліцензійної продукції, в умовах невідпрацьованості системи переказів прибутку тощо. В сплаті паушального платежу, як правило, більше заінтересований ліцензіар.
Роялті - періодичні відрахування продавцю (ліцензіару) за право користування предметом ліцензійного договору, які встановлюються у вигляді фіксованих ставок, що виплачуються ліцензіатом через узгоджені з ліцензіаром періоди протягом дії ліцензійної угоди. У ліцензійних угодах ставка роялті встановлюється у відсотках від вартості чистих продажів ліцензійної продукції, обсягів виробництва, собівартості продукції або в розрахунку на одиницю продукції, що виробляється (роялті - відсоткова ставка з ціни виробленої та реалізованої продукції).
За сучасних умов майже 90% ліцензійних угод укладається з використанням роялті як форми розрахунку за користування ліцензією. Ставка роялті, як правило, перебуває в межах 2-19%, найчастіше застосовуються ставки в 3-5%. Для деяких галузей економіки існує емпірична шкала ставок роялті, які називаються справедливими. Показники таких шкал отримуються шляхом статистичної обробки великого масиву ліцензійних угод для тих галузей, в яких ліцензійна торгівля набула найбільшої популярності. Так, для виключної ліцензії у фармацевтичній промисловості рівень справедливих ставок роялті становить 10-15%, в хімічній - 2-5%, а при виробництві товарів широкого вжитку - 2-3%. Ставки роялті можуть знижуватися за домовленістю сторін у разі зростання обсягів виробництва та реалізації ліцензованої продукції.
Участь ліцензіара в прибутку як форма ліцензійної винагороди передбачає відрахування на його користь певної частки прибутку, що отримує ліцензіат на основі використання придбаної ліцензії. Ця частка становить при наданні виключної ліцензії у середньому 20-30%, а простої - до 10%.
Передача цінних паперів (акцій та облігацій) як форма ліцензійної винагороди, за оцінками фахівців, зустрічається у чистому вигляді або в комбінації з іншими формами розрахунків приблизно в 15% ліцензійних угод. При цьому ліцензіар отримує найчастіше від 5 до 20% цінних паперів ліцензіата, хоча в деяких випадках ця частка може бути і значно більшою.
Передача технічної документації передбачає взаємне надання ліцензій (перехресне ліцензування) і в більшості випадків застосовується в поєднанні з іншими видами винагороди. Ця форма розрахунків за ліцензії широко застосовується японськими підприємцями.
У міжнародній торгівлі інтенсивний патентно-ліцензійний обмін відбувається насамперед між крупними фірмами основних індустріальних держав, що пов'язані участю у капіталі, коопераційними та іншими довгостроковими відносинами. Домінуючі позиції мають корпорації США, Японії, Німеччини, Великобританії та Франції. Такий обмін зумовлений прямими зарубіжними інвестиціями корпорацій цих країн, а також інтенсивними науково-технічними дослідженнями. В 90-ті роки більше ніж 90% світового патентно-ліцензійного обміну припадало на 11 країн: США, Японію, Німеччину, Великобританію, Францію, Італію, Нідерланди, Бельгію, Люксембург, Швецію та Австралію. При цьому лідером в експорті ліцензій виступають Сполучені Штати Америки, які є єдиною великою країною світу, що має позитивне сальдо патентно-ліцензійного обміну. Крім того, вартість експорту ліцензій у США більше ніж у 5 разів перевищує аналогічні показники найближчих конкурентів - Японії, Великобританії, Італії. Визнаним лідером з імпорту ліцензій в останні десятиріччя є Японія.
9.1 Традиційні методи розрахунку ціни ліцензії
В міжнародній практиці ліцензійної торгівлі під ціною ліцензії звичайно розуміють суму виплат покупця ліцензії (“ліцензіата”) на користь продавця ліцензії (“ліцензіара”).
По своїй суті процедура розрахунку ціни ліцензії - це оцінка інтелектуальної власності, яка є об'єктом ліцензії. Розрахунок ціни ліцензії зводиться до визначення тієї поточної вартості інтелектуальної власності (тобто її вартості на дату складання ліцензійної угоди), по якій ліцензіат згідний був би на умовах ліцензійної угоди придбати в тимчасове використання права на інтелектуальну власність ліцензіара, а ліцензіар за такою ціною погоджується за умовами договору ці права передати в тимчасове використання.
Найбільш широко в міжнародній ліцензійній торгівлі використовують два основних методи розрахунку ціни ліцензії [10]:
- на основі розміру прибутку ліцензіата;
- на базі роялті.
При розрахунку ціни на основі розміру прибутку ліцензіата звичайно виходять з того, що розмір виплат ліцензіару визначається як частина прибутку, що отримується ліцензіатом від виробництва і реалізації продукції за ліцензією. При цьому доля ліцензіара коливається в досить широких межах від 10 до 50% прибутку ліцензіата і залежить від цілого ряду ціноутворюючих факторів, основними з яких є обсяг переданих прав, наявність патентної охорони і розміри додаткового прибутку ліцензіата. При цьому рахується, що якщо об'єкт ліцензії ще не готовий до промислового чи комерційного використання, а основну цінність мають передані по ліцензійній домовленості патентні права, то тоді доля ліцензіара в прибутку ліцензіата складає до 15-20%. Якщо об'єктом є промислово освоєний виріб чи технологічний процес, то при винятковій ліцензії (при передачі всіх прав) доля ліцензіару може скласти 35-50%, у невинятковій ліцензії (ліцензіату передається тільки право на використання з збереженням прав у ліцензіара) - 20-30%[10].
При розрахунку ціни ліцензії на базі роялті розрахункову ціну ліцензії і відповідно розмір виплат власнику інтелектуальної власності (ліцензіару) традиційно визначають як певний відсоток відрахувань (“роялті”) в залежності від вартості виробленої і реалізованої продукції за ліцензією.
Розмір відомих з літературних джерел “стандартних” ставок роялті частіше за все складає від 0,5 до 14 %. Однак, в літературі практично відсутня інформація по обґрунтуванню і розрахунку величини числових значень роялті і пропонується вибрати певне значення роялті з діапазону “стандартних середньостатистичних значень” з врахуванням “ціноутворюючих факторів”[10].
Для прикладу відомі “стандартні” ставки роялті для електронної промисловості 4-10%, електротехнічної промисловості 1-5%, фармацевтичної промисловості 2-7%, літакобудування 6-10%, автомобільної промисловості 1-3%, верстатобудівної промисловості 4,5-7,5, виробництв споживчих товарів з малим терміном використання 0,2-1,5, тривалого використання 5% [10].
В практиці ліцензійної торгівлі, по причині відсутності достовірних статистичних даних для конкретного ринку, частіше за все розмір роялті вибирають з таблиць ставок роялті, що беруться з доступних джерел інформації без будь-якого розрахункового обґрунтування, але з загальними традиційними рекомендаціями необхідності обліку ціноутворюючих факторів. Це в більшості випадків приводить до суб'єктивного і недостатньо обґрунтованого вибору роялті. Зокрема, в процесі переговорів ліцензіар (продавець ліцензії) в більшості випадків настоює на максимальному значенні величини роялті з опублікованого в літературі діапазону, а ліцензіат (покупець) - на мінімальному, але частіше за все, і ліцензіар, і ліцензіат не можуть розрахунковим шляхом підтвердити обґрунтованість своїх претензій. Значно більше невизначена ситуація виникає, коли в літературі взагалі відсутні дані по конкретній галузі промисловості чи по конкретному об'єкту ліцензії. Тому на практиці виникає актуальна проблема пошуку підходів до обґрунтування значень ставок роялті і методології розрахунку ціни ліцензії стосовно реальних умов комерціалізації інтелектуальної власності.
9.2 Аналіз умов ліцензії
Основна ціль ліцензійного договору - передача на комерційній основі відповідного обсягу майнових прав на використання об'єктів виключного права (інтелектуальної власності, ноу-хау) для організації виробництва і реалізації конкурентоспроможної продукції (надання послуг) і отримання сторонами додаткового прибутку.
В зв'язку з великою кількістю можливих ситуацій доречно провести аналіз найбільш загальних випадків придбання ліцензії діючим підприємством, яке раніше функціонувало за традиційною технологією і випускало традиційну продукцію (послуги). Ціль аналізу - виявлення “справедливих” умов ліцензії для можливого розширення промислового виробництва, освоєння нової технології, випуску нової конкурентоспроможної продукції і забезпечення можливості отримання сторонами додаткового прибутку від укладення ліцензійного договору.
Основними задачами економічного аналізу ліцензії є встановлення функціональних залежностей між окремими економічними умовами ліцензійного договору і представлення цих залежностей у вигляді виразів, що дозволяють на практиці проводити розрахунок одних невідомих економічних показників ліцензійних відносин по сукупності інших відомих показників.
Загальна ціна (Ц) виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) за ліцензією може бути представлена як сума собівартості виробництва і реалізації продукції за ліцензією (С) і загальним прибутком (Прзаг), одержаним від виробництва і реалізації нової продукції:
Ц =С + Прзаг (5)
Загальний прибуток, що отримується від виробництва і реалізації продукції (робіт, послуг) за ліцензією можна виразити як суму базового прибутку (Прбаз), раніше отриманого на підприємстві при використанні наявних основних і обігових засобів (чи базового прибутку аналогічного підприємства, що працює за традиційною технологією) і додаткового прибутку (Прдод), отриманого від використання нової технології, випуску і реалізації продукції за ліцензією:
Прзаг=Пр баз+Прдод (6)
В цьому випадку, коли розмір загального прибутку після придбання ліцензії не змінюється (тобто, коли величина додаткового прибутку рівна нулю), тоді придбання ліцензії економічно недоцільне, оскільки придбання ліцензії потребує відповідних зусиль і затрат ліцензіата.
Зарубіжна статистика показує, що виробництво продукції, яке базується на використанні нових впроваджених винаходів, збільшує прибуток в середньому на 28%.
Виходячи з концепції справедливого розподілу витрат і доходів ліцензіатом і ліцензіаром, додатковий прибуток можна представити як суму прибутку ліцензіара (Прл-ра) і додаткового прибутку ліцензіата (користувача) (Прл-та):
Прдод=Прл-ра+Прл-та (7)
Відповідно, при визначенні “справедливих” умов ліцензії при розрахунку ціни ліцензії, визначення збитків чи втраченої вигоди, необхідно мати на увазі, що при “справедливих умовах“ величина відрахувань на користь ліцензіара (Прл-ра) не може бути більшою додаткового прибутку, оскільки ліцензіат не буде мати додаткового прибутку (понесе збитки) від використання ліцензії. Відомо, що доля винагороди ліцензіара в додатковому прибутку звичайно складає від 10 до 30% [10].
Величину прибутку ліцензіара можна виразити також через частину (долю) (Д) від додаткового прибутку, одержаного від виробництва і реалізації продукції наступною формулою:
Прл-ра=Прдодґ Д, (8)
де Д - доля прибутку ліцензіара в загальному обсязі додаткового прибутку від виробництва і реалізації продукції (послуг) по ліцензії.
З літератури відомо, що середня величина долі прибутку ліцензіара залежить від цінності технології та масштабів її використання і коливається від 15% до 30% (в рідких випадках 50%). При цьому є дані, що додатковий питомий прибуток ліцензіара не може перевищувати 50% від очікуваного додаткового прибутку при винятковій ліцензії (на практиці 30-40%) [10].
Загальну рентабельність промислового виробництва і реалізації продукції (послуг) за ліцензією (Rзаг) можна визначити як відношення величини загального прибутку (Прзаг) до собівартості виробництва і реалізації продукції за ліцензією (С) за формулою:
Rзаг=Прзаг /С (9)
Рівень базової рентабельності (Rбаз) (рентабельності за базовим прибутком ) можна визначити як відношення величини базового прибутку до собівартості виробництва і реалізації продукції (послуг) за ліцензією за формулою:
Rбаз=Прбаз /С (10)
Відповідно, рівень додаткової рентабельності (Rдод) (тобто рентабельності по додатковому прибутку) можна визначити як відношення величини додаткового прибутку до собівартості виробництва і реалізації продукції (послуг) за ліцензією за формулою:
Rдод=Прдод /С (11)
Відомо, що нова продукція рахується рентабельною, якщо передбачувана економія складає 20-25% собівартості виробництва. За визначенням ставка роялті (Р) (величина відсотків періодичних відрахувань на користь ліцензіара) - це відношення величини відрахувань на користь ліцензіара (прибутку ліцензіара) до величини загальної вартості продукції, виробленої і реалізованої ліцензіатом (користувачем нової технології) за ліцензією (Ц), що може бути виражено наступною формулою:
Р=Прл-ра /Ц (12)
Підставляючи в формулу (12) вираз прибутку ліцензіара із
формули (8) отримаємо:
Р=ПрдодґД /Ц (13)
Підставляючи в формулу (13) вираз додаткового прибутку із формули (6) отримаємо:
Р=(Прзаг - Прбаз)ґД /Ц (14)
З формули (14) можна виразити величину долі ліцензіара в додатковому прибутку:
Д=(РґЦ)/(Прзаг- Прбаз) (15)
Підставляючи в формулу (14) вираз ціни продукції за ліцензією(Ц) із формули (5) отримаємо:
Р=(Прзаг - Прбаз)ґД/(С+Прзаг) (16)
З формули (16) можна виразити величину загального прибутку, отриману на підприємстві з використанням ліцензії:
Прзаг=(ПрбазґД + РС) /(Д - Р) (17)
З формули (16) можна виразити також величину базового прибутку:
Прбаз=(Прзагґ(Д - Р) - РС))/Д (18)
Підставляючи в формулу (16) вираз загального прибутку, базового прибутку через загальну рентабельність і базову рентабельність, відповідно з формул (9) і (10),отримаємо:
Р=(С ґRзаг - СґRбаз)ґД/(С+СґRзаг) (19)
Після винесення за дужки формули (19) значення собівартості (С) отримаємо:
Р=(Сґ(Rзаг - Rбаз)ґД)/Сґ(І+Rзаг) (20)
Після скорочення чисельника і знаменника формули (20) на величину собівартості виробництва і реалізації продукції за ліцензією (С) отримаємо:
Р=(Rзаг - Rбаз) ґД/(І+Rзаг) (21)
Аналогічним чином з формули (13) можна отримати вираз для ставки роялті через додаткову рентабельність і загальну рентабельність і долю ліцензіара в додатковому прибутку ліцензіата:
Р=(Rдод ґД)/(1+Rзаг) (22)
Таким чином, числове значення величини ставки роялті періодичних відрахувань за ліцензією можна розрахувати як відношення добутку додаткової рентабельності (формула 22), чи, відповідно різниці загальної рентабельності і базової рентабельності (формула 21), і долі ліцензіара в додатковому прибутку від виробництва і реалізації продукції за ліцензією до суми одиниці і значення загальної рентабельності виробництва і реалізації продукції за ліцензією.
Параметричний аналіз отриманих функціональних залежностей (формули 21 і 22) показують, що величина ставки роялті, тобто розмір відсотків періодичних відрахувань на користь ліцензіара буде тим більша, чим більший буде додатковий прибуток і, відповідно, чим більша буде додаткова рентабельність, чи чим більша різниця загальної рентабельності і базової рентабельності.
При цьому стає зрозумілим також збільшення значень величин роялті для нових наукоємних технологій, оскільки передові наукоємні науково-технологічні розробки сприяють (за рахунок використання нових матеріало- і ресурсозберігаючих технологій) зниженню собівартості виробництва продукції, що збільшує величину додаткового прибутку.
Використання при практичних розрахунках ставки роялті за отриманими вище формулами пояснює також збільшення значення роялті при підвищенні долі ліцензіара в прибутку ліцензіата за рахунок зниження виробничих і комерційних ризиків ліцензіата шляхом збільшення об'єму наданих прав (забезпечення ліцензійної технології), ступеня промислового освоєння предмету ліцензії (зниження виробничих ризиків освоєння нової продукції) і наявності патентної охорони.
Всі ці фактори, сприяють збільшенню ймовірності досягнення ліцензіатом комерційного успіху і отримання додаткового прибутку від використання ліцензії.
Аналіз формул (21) і (22) показує, що розмір періодичних відрахувань на користь ліцензіара (при “справедливих” умовах ліцензії) повинен бути тим менше, чим менший додатковий прибуток і, відповідно, чим менша додаткова рентабельність і різниця загальної рентабельності і базової рентабельності. В граничному випадку, коли додатковий прибуток відсутній (рівний нулю), тоді і ставка роялті повинна бути рівна нулю, тобто в цьому випадку відрахувань роялті ліцензіару (правовласнику) не передбачається.
В свою чергу, чим більший буде вклад ліцензіара в підготовку і забезпечення ефективного функціонування виробництва за ліцензією, тим більша повинна бути доля ліцензіара в додатковому прибутку від виробництва і реалізації продукції (послуг) по ліцензії.
В іншому випадку, коли організовується нове підприємство тільки на основі наданих ліцензіаром технологій і обладнання, тоді весь загальний прибуток повинен підлягати розподілу між ліцензіаром (правовласником) і ліцензіатом (користувачем). В цьому випадку додатковий прибуток, що отримується від використання технології за ліцензією, буде рівним загальному прибутку, (тобто базовий прибуток буде рівний нулю), а формула (21) відповідно може бути представлена в наступному вигляді:
Р=(Rзаг ґД)/(1+Rзаг) (23)
Є літературні дані, які показують, що в більшості випадків ставка роялті звичайно складає 5% від вартості реалізованої продукції. При цьому, при невеликих обсягах виробництва, роялті може складати 7-10%, а при великих обсягах виробництва 1-4%.
Відомо також, що якщо продукт дуже дорогий і обсяги його виробництва дуже незначні, то роялті можуть скласти від 10 до15% і, навпаки, при дуже великих обсягах виробництва і малих розмірах прибутку (низькій рентабельності) роялті може скласти менше 1% продаж. Ці дані можна пояснити різним рівнем рентабельності виробництв [10].
Просте арифметичне перетворення формули (22) дозволяє провести розрахунок долі ліцензіара в додатковому прибутку від виробництва і реалізації продукції за ліцензією в залежності від співвідношення ставки роялті, загальної рентабельності і додаткової рентабельності за формулою:
Д=(Рґ(1+Rзаг)) / Rдод (24)
чи відповідно:
Д=(Рґ(1+Rзаг)) / (Rзаг - Rбаз) (25)
На величину долі ліцензіара і, відповідно, на величину ставки роялті впливає ряд факторів, зокрема, наявність патентного захисту, виключність наданих прав, обсяги виробництва і продаж, обсяг переданої технічної документації і ступінь готовності об'єкту ліцензії до промислового виробництва. Величину додаткової рентабельності можна розрахувати за співвідношенням ставки роялті, загальної рентабельності і долі ліцензіара в додатковому прибутку від виробництва і реалізації продукції за ліцензією за формулою, отриманою простим арифметичним перетворенням формули (22):
Rдод=(Рґ(1+Rзаг)) / Д (26)
Аналогічно можна розрахувати величину загальної рентабельності по відношенні величини додаткової рентабельності, долі ліцензіара в додатковому прибутку від виробництва і реалізації продукції за ліцензією і ставки роялті за формулою:
Rзаг= (Rдод ґ Д - Р) / Р
Як бачимо, функціональні залежності окремих економічних показників (параметрів) ліцензійних відносин дозволяють на практиці розрахунковим шляхом точно визначити значення одних невідомих показників в сукупності інших відомих показників (параметрів ) ліцензії.
Отже, оцінка інтелектуальної власності дозволяє:
- визначити розмір долі при внесенні об'єкта інтелектуальної власності в якості вкладу в статутний фонд підприємства;
- оцінити вартість ОІВ при складанні і реєстрації ліцензійних угод і (або) угод купівлі-продажу;
- розрахувати розмір збитків або розмір компенсації у випадку незаконного використання ОІВ;
- регулювати обсяги амортизаційних відрахувань і створювати фонди на придбання нових ОІВ;
- забезпечити облік всіх активів підприємства;
- збільшити ринкову вартість підприємства;
- оцінити вартість майна підприємства для одержання кредиту під заставу прав на ОІВ;
- врахувати вартість ОІВ при реорганізації, ліквідації чи банкрутстві підприємства;
- здійснювати інші дії, передбачені законодавством.
Висновки
Таким чином, у роботі були розглянуті:
1. поняття та сутність договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;
2. класифікація договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності;
3. поняття та елементи ліцензійного договору;
4. укладення та припинення ліцензійного договору;
5. договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності;
6. договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; інші договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності.
Право інтелектуальної власності становлять особисті немайнові права інтелектуальної власності, зміст яких щодо певних об'єктів права інтелектуальної власності визначається кодексом та іншими законами.
Майнові права інтелектуальної власності можуть передаватися повністю або частково іншій особі на умовах, визначених у ліцензійному договорі. Майнові права інтелектуальної власності мають певний строк дії, але можуть припинятися і достроково.
Виключні права на ОПІВ - це цілком самостійна правова категорія, яка за рядом специфічних ознак відрізняється від права власності, але у той самий час відображає панування особи над належним їй ОПІВ у формі закріплених законом за особою (власником патенту чи свідоцтва) виключних майнових прав: дозволяти використання ОПІВ та перешкоджати неправомірному використанню ОПІВ, у тому числі забороняти таке використання. Іншими словами, відносини передання виключних майнових прав на ОПІВ вимагають особливого правового регулювання, визначеного законом.
Суб'єктами правовідносин, які виникають стосовно результатів творчої діяльності, можуть бути як фізичні, так і юридичні особи. Оскільки мова йде про наділення іншої особи правами стосовно об'єкта права інтелектуальної власності, то однією з сторін договору повинна бути особа, що має майнові права на результат творчої діяльності. Зазвичай це автор, власник охоронного документа чи їх правонаступники.
Договори щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності повинні бути укладені у письмовій формі. На відміну від загального правила стосовно недотримання письмової форми, для розглядуваних договорів встановлені спеціальні правові наслідки: у разі недодержання письмової форми договору щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності такий договір є нікчемним (ч. 2 ст. 1107 ЦК України).
Законодавство не передбачає обов'язкової державної реєстрації договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Однак на вимогу будь-якої сторони ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності, ліцензійний договір, договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності та договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності можуть бути зареєстровані у порядку, встановленому законом.
Виняток із цього загального правила стосується договору про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності на винахід, корисну модель, промисловий зразок, торговельну марку, компонування інтегральної мікросхеми, сорт рослин чи породу тварин. У цьому випадку договір є чинним лише з моменту його державної реєстрації в Державному департаменті інтелектуальної власності України, що діє в складі Міністерства науки і освіти України. Такий висновок випливає з ч. 2 ст. 1114 ЦК України, згідно з якою факт передання виключних майнових прав інтелектуальної власності, які відповідно до ЦК України або іншого закону є чинними після їх державної реєстрації, підлягає державній реєстрації.
З урахуванням того, що договір - це правочин двох або більше осіб, спрямований на виникнення, зміну чи припинення правовідносин між ними, при цьому обов'язковим є волевиявлення усіх сторін, що укладають договір, можливо дати наступне визначення: договори щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності - це група договорів у сфері інтелектуальної власності, спрямованих на набуття, зміну або припинення майнових прав на об'єкти інтелектуальної власності.
Стаття 1107 ЦК України наводить перелік видів договорів розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності: 1) ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності; 2) ліцензійний договір; 3) договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності; 4) договір про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності; 5) інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності.
За принципом свободи договору, якщо сторони виберуть неправильну назву договору, при вирішенні питання, який договір насправді був укладений, необхідно виходити зі змісту договору. Тобто, якщо сторони уклали, наприклад, договір оренди торговельної марки, до даних відносин треба застосовувати положення про ліцензійний договір. У разі виникнення труднощів при вирішенні цього питання можна вдатися до тлумачення договору відповідно до ст. 213 ЦК України.
Таким чином, на базі проведеного дослідження можна дійти висновку, що договірні конструкції купівлі-продажу, дарування, найму (оренди) не можуть застосовуватися до майнових прав інтелектуальної власності.
Ліцензія на використання об'єкта права інтелектуальної власності - це письмове повноваження, видане особою, яка має виключне право дозволяти використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензіара), іншій особі (ліцензіату), яке надає їй право на використання цього об'єкта в певній обмеженій сфері.
Ліцензійний договір - це договір, за яким одна сторона (ліцензіар)дає другій стороні (ліцензіату) дозвіл на використання об'єкта права інтелектуальної власності (ліцензію) на умовах, визначених за взаємною згодою сторін з урахуванням вимог законодавства (ч. 1 ст. 1109 ЦК України).
Оскільки ліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд з ліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійний договір регулювати спільно.
Договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності - це договір, за яким одна сторона (творець -- письменник, художник тощо) зобов'язується створити об'єкт права інтелектуальної власності відповідно до вимог другої сторони (замовники) та в установлений строк (ч. 1 ст. 1112 ЦК України).
Сторонам доцільно в договорі обумовлювати механізм розподілу прав на створений за замовленням об'єкт інтелектуальної власності. Адже більш доречним є чітке розмежування прав кількох осіб на один об'єкт.
До того ж законодавчо передбачено, що договір про створення за замовленням і використання об'єкта права інтелектуальної власності повинен визначати способи та умови використання цього об'єкта замовником (ч. 2 ст. 1112 ЦК України).
За договором про передання виключних майнових прав інтелектуальної власності одна сторона (особа, яка має виключні майнові права) передає другій стороні частково або у повному складі ці права відповідно до закону та на визначених договором умовах (ч. 1 ст. 1113 ЦК України).
Цілком обґрунтованою є позиція ЦК України, згідно з якою, договори щодо розпоряджання виключними майновими правами на ОПІВ не підлягають обов'язковій державній реєстрації, але факт передання виключних майнових прав підлягає такій реєстрації. Для цього до уповноваженого органу подається, зокрема, договір про передання виключних майнових прав як підтвердження дії осіб, спрямованої на набуття, зміну або припинення цивільних прав та обов'язків (у нашому випадку передання виключних майнових прав). З цього можна зробити припущення, що і виключні майнові права виникають у правонаступника лише після державної реєстрації факту передання виключних майнових прав.
Глава 75 ЦК України не містить вичерпного переліку договорів, а тому як різновид у ст. 1107 зазначено: «інший договір щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності».
Видається помилковою висловлена в літературі точка зору віднести сюди як поіменовані договори -- комерційної концесії, факторингу, застави, так і ті, які раніше використовувалися на практиці -- авторський договір замовлення та авторський договір передачі прав на твір.
Видається, що до інших договорів щодо розпорядження майновими правами інтелектуальної власності належать саме законодавчо не врегульовані правочини, зокрема, договір про передачу ноу-хау, договір про порядок розподілу прав на службові об'єкти інтелектуальної власності, договір щодо управління майновими правами автора або інших суб'єктів авторського права і суміжних прав тощо.
Захист прав інтелектуальної власності є передбаченою законодавством діяльністю відповідних державних органів з визнання, поновлення прав, а також усунення перешкод, що заважають реалізації прав та законних інтересів суб'єктів права у сфері інтелектуальної власності. Він здійснюється у визначеному законодавством порядку, тобто із застосуванням належної форми, засобів і способів захисту.
Рекомендації:
1. доцільно поєднати глави 75 і 76 ЦК України та назвати «Договори в сфері інтелектуальної власності»;
2. оскільки ліцензія є одностороннім правочином, то недоречно включати її поряд з ліцензійним договором як різновид договорів щодо розпоряджання майновими правами інтелектуальної власності. Доцільніше було б ліцензії і ліцензійний договір регулювати спільно;
3. ліцензійний договір на використання торговельної марки може також містити умову про максимальний обсяг маркованих товарів. Допустимість такого висновку непрямо випливає з невиключності переліку, наведеного у ч. З ст. 1109 ЦК України, щодо сфери використання об'єкта інтелектуальної власності, а також зі змісту ч. 8 вказаної статті, положення якої має застосовуватись за аналогією до ліцензійного договору на використання торговельної марки.
Використана література
1. Цивільний кодекс України: Закон України від 16 січня 2003 р. № 435-IV // Офіційний сайт Верховної Ради України. www. rada. gov. Ua.
2. Про охорону прав на винаходи і корисні моделі: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3687-XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. www.rada. gov. Ua.
3. Про охорону прав на знаки для товарів і послуг: Закон України від 15 грудня 1993 р. № 3689-XII //Офіційний сайт Верховної Ради України. www.rada. gov. Ua.
4. Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем: Закон України від 5 листопада 1997 р.№ 621/97-ВР // Офіційний сайт Верховної Ради України. www. rada. gov. Ua.
5. Про авторське право і суміжні права: Закон України від 23 грудня 1993 р. № 3792-XII // Офіційний сайт Верховної Ради України. www. rada. gov. ua
6. Меняйло Л. А. Передача прав інтелектуальної власності. Конспект лекцій / Укладач Меняйло Л. А. К.: ЗАТ «Інститут інтелектуальної власності і права», 2000.
7. Про затвердження Порядку надання Кабінетом Міністрів України дозволу на використання запатентованого винаходу (корисної моделі) чи зареєстрованої топографії інтегральної мікросхеми: Постанова Кабінету Міністрів України від 14 січня 2004 р.№ 8. www. rada. gov. ua
8. Штумпф Г. Лицензионный договор / Г. Штумпф. М.: Прогрес, 1988.
9. Право інтелектуальної власності: Підручник /За ред. д.ю.н.,проф. О.А.Підопригори і д.ю.н., проф. О.Д.Святоцького. К.: Видавничий дім. 2006.
10. Новосельцев О.В. Оценка рыночной стоимости интеллектуальной собственности, расчет ставок роялти и цены лицензии // Инновации - 2001. № 4 - 5 (41 - 42). с. 95 - 103.
11. Дахно И. И. Патентно-лицензионнія работа. К.: Блиц-информ. 1996.
12. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Т.2: Авторське право і суміжні права. К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999.
13. Закон України "Про авторське право і суміжні права": Офіц. видання. К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 2002 р.
14. Інтелектуальна власність в Україні: правові засади та практика. Т.1: Право інтелектуальної власності. К.: Видавничий Дім "Ін Юре", 1999.
15. Законодавство України про інтелектуальну власність: Збірник нормативно-правових актів. Харків. 2007. 248 с.
16. Конституція України від 28 червня 1996р. / Відомості Верховної Ради (ВВР), 1996, N 30.
17. Закон України „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994.
18. Закон України „Про охорону прав на промислові зразки” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 34.
19. Закон України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1998, N 8, ст. 28.
20. Закон України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1994, N 7, ст. 32.
21. Закон України «Про охорону прав на сорти рослин» // Відомості Верховної Ради (ВВР), 1993, N 21, ст. 218.
22. Постанова Кабінету Міністрів України «Про затвердження мінімальних ставок винагороди (роялті) за використання об'єктів авторського права і суміжних прав» від 18 січня 2003 р. № 72 - Законодавство „ЛІГА”.
23. Постанова Кабінету Міністрів України від 3 жовтня 2007 року № 1185 Національний стандарт № 4 "Оцінка майнових прав інтелектуальної власності" - Законодаство „ЛІГА”.
24. Мельник О. М. Проблеми правової охорони знаків для товарів і послуг в Україні: Дис.... канд. юрид. наук; Національна академія внутрішніх справ України. К., 1999.
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Аналіз правового регулювання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Елементи ліцензійного договору, порядок його укладення і припинення. Види відповідальності за порушення майнових прав інтелектуальної власності в Україні.
дипломная работа [142,5 K], добавлен 11.01.2011Загальні положення договорів про розпорядження майновими правами інтелектуальної власності. Основи ліцензійного договору та суть комерційної концесії (фрайчанзингу). Договори на виконання науково-дослідних, дослідно-конструкторських, технологічних робіт.
реферат [22,8 K], добавлен 09.03.2009Розподіл прав на об'єкт права інтелектуальної власності. Правовідносини між замовником і виконавцем, виконавцем і користувачем. Особливості розподілу прав між творцями-співавторами. Види договорів, на підставі яких здійснюється розпорядження правами.
реферат [67,1 K], добавлен 03.08.2009Поняття інтелектуальної власності. Загальні відомості про патентну інформацію та документацію. Відповідальність за порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності. Міжнародні договори, конвенції та угоди у сфері інтелектуальної власності.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 12.12.2011Договори про захист інтелектуальної власності. Глобальні договори системи охорони та міжнародні організації: всесвітня організація інтелектуальної власності, Європейська патентна організація. Визнання ролі України в розвитку міжнародної співпраці.
реферат [30,6 K], добавлен 23.12.2015Загальне положення про інтелектуальну власність. Характеристика об'єктів і суб'єктів авторського і суміжних прав. Структура права промислової власності. Порядок оформлення прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки. Поняття ліцензійних договорів.
научная работа [325,3 K], добавлен 29.04.2014Суть інтелектуальної власності - закріплених законом прав, які є результатом інтелектуальної діяльності в науковій, літературній, художній, промисловій галузях. Міжнародно-правові акти з питань інтелектуальної власності та державна система управління нею.
реферат [300,6 K], добавлен 11.10.2011Світова практика використання ліцензійних договорів. Порядок укладання договору про передачу та ліцензійного договору. Особливості застосування виключної, одиничної та невиключної ліцензії. Визначення умов надання примусової ліцензії в судовому порядку.
презентация [50,3 K], добавлен 10.05.2019Право інтелектуальної власності в об'єктивному розумінні, його основні джерела та види. Ключові об'єкти та інститути права інтелектуальної власності. Суб’єктивні права інтелектуальної власності. Поняття і форми захисту права інтелектуальної власності.
презентация [304,2 K], добавлен 12.04.2014Сутність інтелектуальної власності та види її порушень. Аналіз сучасного стану системи охорони інтелектуальної власності в Україні. Виявлення недоліків та проблем в законодавчій базі. Державна політика у сфері правової охорони інтелектуальної власності.
курсовая работа [222,8 K], добавлен 25.11.2012Основні поняття інтелектуальної власності. Правове регулювання відносин щодо об'єктів авторського права і суміжних прав. Правове регулювання відносин щодо об'єктів промислової власності. Передача та захист прав на об'єкти інтелектуальної власності.
книга [1,7 M], добавлен 02.12.2007Роль і значення інтелектуальної власності в суспільстві. Сучасний стан законодавчої бази в сфері інтелектуальної власності в Україні, його проблеми, співвідношення з правом власності на річ, перспективи розвитку та рекомендації щодо її вдосконалення.
реферат [47,6 K], добавлен 17.10.2009Поняття та характеристика дилерських договорів як правової форми посередництва. Особливості їх укладання в Україні. Правомірність обмеження здійснення права власності за документами цього типу. Класифікація дилерських договорів: їх види та зміст.
курсовая работа [71,5 K], добавлен 08.10.2014Загальні положення про систему захисту прав інтелектуальної власності. Цивільно-правовий захист права інтелектуальної власності: захист авторського права і суміжних прав, захист патентних прав. Кримінально-правовий та адміністративно-правовий захист.
реферат [32,7 K], добавлен 14.02.2010Інститут інтелектуальної власності. Економіко-правовий зміст та структура інтелектуальної власності. Аналіз правотворення у сфері інтелектуального розвитку країни. Пріоритетні напрями оптимізації правового регулювання сфери інтелектуальної діяльності.
реферат [44,3 K], добавлен 27.09.2014Право володіння, користування та розпорядження об'єктами права інтелектуальної власності. Види права інтелектуальної власності. Інтелектуальна творча та науково-дослідна діяльність людини. Результати науково-технічної творчості (промислова власність).
курсовая работа [55,4 K], добавлен 27.11.2013Стадія ґенези права інтелектуальної власності. Розгалуження авторського права і промислової власності. Основні властивості інтелектуальної власності та її пріоритетне значення. Удосконалення системи патентного права. Поняття терміну "товарний знак".
реферат [23,2 K], добавлен 15.07.2009Тенденції розвитку наукового потенціалу України. Управління інтелектуальною власністю у вищих навчальних закладах України. Проблема справедливого розподілу прав на об'єкти права інтелектуальної власності при управлінні правами на результати досліджень.
реферат [230,6 K], добавлен 03.08.2009Аналіз стану світової системи інтелектуальної власності. Основні аспекти державної політики інтелектуальної безпеки України на сучасному етапі її розвитку. Визначення основних загроз у сфері інтелектуальної власності, рекомендації по їх нейтралізації.
реферат [23,1 K], добавлен 01.03.2014Загальні підходи до формування портфелю об'єктів права інтелектуальної власності. Послідовність формування портфелю ОПІВ на підприємстві. Запобігання передчасному розкриттю винаходів. Процедури та політика компанії в галузі інтелектуальної діяльності.
реферат [424,8 K], добавлен 03.08.2009