Виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства

Размещено на http://www.allbest.ru/

ЛУЦЬКИЙ ІНСТИТУТ РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ

УНІВЕРСИТЕТУ «УКРАЇНА»

факультет комп'ютерних технологій, економіки і права

кафедра «Право»

ПОЯСНЮВАЛЬНА ЗАПИСКА

до дипломної роботи

ОКР «Спеціаліст»

на тему: «Виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства»

Виконала: студентка 1 курсу, групи ПР(с) - 1.1

Спеціальності 7.03040101 «Правознавство»

Груба Марія Євгенівна

Керівник: канд. юрид. наук

Зицик Сергій Григорович

Рецензент: канд. юрид. наук

Тиновський Дмитро Вікторович

Луцьк - 2014 року

Зміст

Перелік умовних скорочень

Вступ

Розділ 1. Сутність і види судових рішень в адміністративних судах України

1.1 Юридична природа, поняття і зміст судового рішення в адміністративному судочинстві

1.2 Виконання судових рішень

Розділ 2. Судові рішення з окремих категорій адміністративних справ та особливості їх виконання

2.1 Особливості провадження, постановлення та виконання судового рішення в адміністративних справах щодо оскарження рішень, дій або бездіяльності суб'єктів владних повноважень

2.2 Особливості провадження, постановлення та виконання рішення в адміністративних справах, пов'язаних із здійсненням виборчих прав

2.3 Провадження, постановлення та виконання рішення по адміністративних справах, які виникають із інших публічно-правових відносин, підвідомчих адміністративним судам

Розділ 3. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Висновки

Список використаних джерел

Реферат

Анотації

Завдання

Перелік умовних скорочень

ГК - Господарський кодекс України

ГПК - Господарський процесуальний кодекс України

ДВС - Державна виконавча служба України

ДПА - Державна податкова адміністрація України

ЄКПЛ - Конвенція про захист прав людини і основоположних свобод

ЄСПЛ - Європейський суд з прав людини

ЗК - Земельний кодекс України

КАС - кодекс адміністративного судочинства України

КЗпП - кодекс законів про працю України

КМУ - Кабінет Міністрів України

Конституція - Конституція України

КпАП - Кодекс України про адміністративні правопорушення

КПК - Кримінально-процесуальний кодекс України

НБУ - Національний банк України

НПА - Нормативно правові акти

ПФУ - Пенсійний фонд України

СК - Сімейний кодекс України

ТПП - Торгово-промислова палата України

ФДМУ - Фонд державного майна України

ЦВК - Центральна виборча комісія

ЦК - Цивільний кодекс України

ЦПК - Цивільний процесуальний кодекс України

Вступ

Актуальність теми дослідження. Становлення України як правової держави передбачає якісно новий рівень судового захисту прав, свобод та інтересів фізичних та юридичних осіб у сфері публічно - правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень. Важливе місце у реалізації цієї функції припадає саме на адміністративне судочинство України, постановлення судових рішень адміністративними судами є гарантом захисту суб'єктивних інтересів кожного суб'єкту порушених прав.

Визнання в Україні найвищою соціальною цінністю людини, її життя і здоров'я честі і гідності, недоторканості і безпеки започаткувало принципово нові відносини між державою та людиною. Тому з метою здійснення законних прав та свобод кожної людини державою запроваджено відповідні правові механізми, у законодавстві закріплено гарантії захисту суб'єктивних інтересів кожним суб'єктом. Поряд з іншими правовими гарантіями захисту суб'єктивних інтересів чільне місце, безумовно, належить процесуальним засобам.

Одним із процесуальних засобів, покликаних забезпечувати вільне здійснення громадянами України, іноземцями та особами без громадянства, юридичними особами законних прав, свобод та інтересів у сфері публічно - правових відносин, є адміністративна юстиція. Остаточне правове, організаційне та функціональне становлення вітчизняного інституту адміністративної юстиції відбулося із прийняттям низки нормативно - правових актів, зокрема, Кодексу адміністративного судочинства України.

Із прийняттям Кодексу адміністративного судочинства України в юридичних та фізичних осіб відкрились нові можливості щодо захисту свої прав, свобод та інтересів у сфері публічно-правових відносин від порушень з боку органів державної влади, органів місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб, інших суб'єктів при здійсненні ними владних управлінських функцій на основі законодавства, в тому числі на виконання делегованих повноважень.

У сучасній науці адміністративного судочинства багато питань потребують подальшого вдосконалення і залишаються спірними, зокрема щодо сутності та правового значення постановленого рішення адміністративного суду України, правових шляхів його виконання.

Теоретичною основою та науковою базою дослідження стали праці таких провідних вчених у галузі адміністративного та адміністративного процесуального права, як: В.Б. Авер'янов, А.Б. Агапов, Д.Н. Бахрах, В.М. Бевзенко, Ю.П. Битяк, А.А. Бутирський, Т.О. Гуржій, Ю.М. Козлов, І.Б. Коліушко, А.Т. Комзюк, О.Д. Крупчан, О.В. Кузьменко, Р.О. Куйбіда, Р.С. Мельник, О.М. Пасенюк, Ю.С. Педько, В.Г. Перепелюк, Л.Л. Попов, В.С. Стефанюк, В.В. Сунцов, Ю.А. Тихомиров, В.І. Шишкіна, М.Й. Штефан, С.М. Штефан.

Крім того, важливою науковою базою для підготовки даного дослідження стали праці науковців: В.Г. Гончаренко, О.С. Захарова, В.І. Бояров, І.В. Булгакова, Т.В. Варфоломеєва, Л.К. Воронова, С.В. Гончаренко, Н.С. Кузнєцова, О.П. Кучинська, Н.М. Мироненко, В.Л. Мунтян, В.Т. Нор, П.С. Пацурківський, З.В. Ромовська, Л.Г. Фалалєєва, Є.В. Фесенко, В.Л. Чубарєв.

Мета і завдання дослідження. Враховуючи недостатню кількість наукових розробок з даної тематики, метою дослідження є спроба системно висвітлити та проаналізувати виконання судових рішень в адміністративному судочинстві України.

Досягнення мети дослідження зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- проаналізувати існуючі у вітчизняній науковій літературі погляди щодо поняття процесу постановлення судового рішення в адміністративних судах України;

- уточнити поняття й сутність термінів “судове рішення”, “постанова адміністративного суду” та “ухвала в адміністративному процесі”;

- охарактеризувати правозастосовчу діяльність адміністративних судів України;

- розкрити особливості прийняття та виконання судових рішень в адміністративному судочинстві України, що виникають з окремих категорій справ;

- обґрунтувати шляхи вдосконалення адміністративного судочинства.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини в процесі прийняття та виконання судових рішень адміністративними судами України.

Предметом дослідження є норми права, які регулюють зазначені відносини.

Методи дослідження. Методологічною основою дослідження є теорія пізнання соціально-правових явищ, а також наукові принципи й концептуальні положення, розроблені спеціалістами в галузі адміністративного, адміністративного-процесуального права, конституційного права тощо. У процесі дослідження використовувались історико-правовий, логіко-юридичний, системно-структурний та інші методи пізнання.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що одним із перших в Україні за сучасних умов реформування адміністративного права здійснено комплексне і всебічне вивчення комплексу питань, пов'язаних із поняттям, класифікацією, змістом судового рішення в адміністративному судочинстві України, підставами його виникнення, зміни, виконання та припинення.

Розділ 1. Сутність і види судових рішень в адмініністративних судах україни

1.1 Юридична природа, поняття і зміст судового рішення в адміністративному судочинстві

Відповідно до Конституції України суди, зокрема й адміністративні, є органами державної влади, які у межах наданих повноважень розглядають та вирішують справи публічно - правового характеру. Свої владні висновки адміністративні суди викладають у процесуальних документах - рішеннях.

Судове рішення - це найзагальніша назва актів застосування права, якими суд вирішує те чи інше питання. В адміністративному судочинстві, як і в Конституції України, терміни "судове рішення" і "рішення суду" вжито як синоніми [60, с. 9, 124].

Питання, пов'язані з розумінням, структурою та вимогами, яким мають відповідати постанови й ухвали адміністративних судів, інші процесуальні документи, безпосередньо закріплено в КАС України [40, с. 158-170].

Так, КАС України дає визначення поняття постанови й ухвали адміністративного суду [55, с. 3]:

постанова - письмове рішення суду будь - якої інстанції в адміністративній справі, в якому вирішуються вимоги адміністративного позову;

ухвала - письмове або усне рішення суду будь - якої інстанції в адміністративній справі, яким вирішується питання, пов'язані з процедурою розгляду адміністративної справи та інші процесуальні питання. Ухвалами судів апеляційної та касаційної інстанції також вирішуються вимоги апеляційної чи касаційної скарги.

Отже, залежно від процесуальних питань, які розв'язуються рішенням адміністративного суду, ці рішення набувають форми та змісту або постанови, або ухвали.

Судове рішення, яким суд вирішує спір по суті, викладається у формі постанови. Судове рішення, яким суд зупиняє чи закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або приймає рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, викладається у формі ухвали [55, с. 158].

Слід зазначити, що ця класифікація певним чином відрізняється від поділу судових рішень у цивільних і господарських справах: там судові рішення поділяються на рішення і ухвали; використання одного терміну "рішення" для позначення родового і видового понять вносить деяке нерозуміння у не обізнаної у цих тонкощах людини, тому в адміністративному процесі цього спробували уникнути.

Насамперед, рішення адміністративного суду являють собою імперативний наказ, в якому втілено волю держави щодо даного правовідношення [27, с. 141-142.]. З такою думкою слід погодитися.

Також ухвала чи постанова адміністративного суду безпосередньо є процесуальним документом, позаяк у ньому виражається застосування норм адміністративного процесуального права, міститься інформація про процедури захисту або відновлення прав, свобод, оспорюваних інтересів фізичних та юридичних осіб. Судове рішення як процесуальний акт - документ фіксує висновок суду, як акта судової влади, у якому закріплюється завершення процесу застосування судом норм матеріального і процесуального права при розгляді та вирішенні правових спорів [42, с. 194].

Рішення судів є процесуальною формою вираження діяльності щодо застосування права [30, с. 401].

Постанови і ухвали адміністративного суду - акти застосування норм матеріального права за особливою процедурою, тобто оформлене відповідним чином юридично - владне рішення уповноваженого органу, посадової особи щодо встановлення (зміни, скасування) суб'єктивних прав і обов'язків персоніфікованих суб'єктів адміністративно - правових відносин для вирішення конкретних питань у сфері державного управління і місцевого самоврядування [3, с. 171].

На наш погляд постанови і ухвали адміністративних судів характеризуються такими основними особливостями:

виникають як наслідок публічних спорів. Рішенням адміністративного суду від імені держави усувається спір між сторонами або вирішується питання про захист прав та охоронюваних законом інтересів громадян, підприємств, установ і організацій, державних і суспільних інтересів;

у рішенні від імені України дається оцінка спірної вимоги чи правовідносинам та діям зацікавлених осіб;

постановляються виключно судовими органами на основі норм адміністративного процесуального права та ряду інших відповідних галузей права;

їх юридична сила, як правило, поширюється виключно на учасників спору;

є засобом реалізації норм матеріального права;

структура і порядок постановлення чітко визначені в законодавстві;

мають державно - владний характер, є обов'язковими для виконання усіма суб'єктами, яким вони адресовані;

наділені законною силою, тобто є стабільними та такими, обов'язковість виконання яких забезпечена законом;

є виключними, тобто їх неможливо повторно порушити і розглянути справу, яка вже була предметом адміністративної справи і в якій постановлено відповідне рішення;

мета судових рішень полягає: а) у процесуальному оформленні і фіксуванні волі суду, спрямованій на вирішення спору між сторонами; б) в охороні прав, свобод, інтересів учасників державно - суспільних відносин між сторонами і тим самим у захисті норм права, на основі яких виникли правовідносини; в) у здійсненні виховної функції правосуддя; г) у забезпеченні примусового дотримання зобов'язаними особами припису, який міститься у рішенні;

мають преюдиціальний характер: факти, встановлені під час розгляду адміністративної справи і закріплені постановою або ухвалою адміністративного суду, повторно в іншій справі (цивільній, кримінальній, адміністративній справі), не встановлюються. Преюдиціальність (від. лат. praejudicium) - правило, згідно з яким суд, що виніс рішення, після того як це рішення набуло чинності (законної сили), не має права знову встановлювати факти або правовідносини, стосовно яких воно було винесено.

Слід підтримати думку, що основні відмінності постанов від ухвал адміністративного суду полягають у тому, що [40, с. 361]:

ухвал по окремій справі може бути декілька, а постанова, як правило завжди одна;

ухвали документально оформлюють одну чи декілька не складних дій, а постанова підводить підсумок у справі в цілому;

законна сила ухвал може поширюватись на окремих учасників процесу (сторона, третя особа, представник), а законна сила постанови - і на позивача, і на відповідача та (в окремих випадках) на державні органи, яким слід вчинити юридично значущі дії (наприклад, за рішенням адміністративного суду державна податкова служба має зняти з обліку приватного підприємця - платника податку);

постановою суд вирішує вимоги адміністративного позову по суті - вона усуває публічно - правовий спір, а ухвалою суд вирішує поточні процесуальні питання, які виникають під час та у зв'язку із розглядом та вирішенням адміністративної справи; постановою суду вирішується матеріально правовий спір по суті, який є об'єктом процесу, з метою остаточного встановлення і захисту прав та інтересів суб'єктів цього спору, у повній відповідності із дійсними обставинами справи і чинним законодавством [37, с. 353; 92, с. 6].

ухвала може бути усною, наприклад: відмова адміністративним судом у задоволенні клопотання, а постанова викладається тільки у письмовій формі.

Узагальнюючи наведені поняття та особливості рішення судових органів, підсумуємо, що судове рішення - це правозастосовчий акт, постановлений іменем України, оформлений у вигляді процесуального документа, яким владно підтверджується наявність чи відсутність спірного правовідношення, внаслідок якого воно перетворюється у безспірне на основі встановлених у судовому засіданні фактичних обставин справи [42, с. 194].

Суть рішень адміністративного суду полягає в тому, що воно є основним і найважливішим актом правосуддя, ухваленим іменем України, і спрямованим на захист прав, свобод та законних інтересів громадян, організацій, державних і суспільних інтересів, зміцнення законності та правопорядку, на запобігання правопорушенням, виховання у громадян і посадових осіб поваги до Конституції та законів України, честі і гідності людини [96, с. 289].

У разі, якщо постановляється судове рішення, яким провадження у справі зупиняється чи закривається, позовна заява залишається без розгляду або приймається рішення щодо інших процесуальних дій, клопотань, воно викладається у формі ухвали (акт застосування норм процесуального права, спрямований на вирішення окремих питань, що виникли у процесі розгляду адміністративної справи).

Як вже зазначалося раніше, ухвала - це рішення суду, яким суд вирішує питання, що виникають у зв'язку і з приводу розгляду і вирішення матеріально-правового спору, який є предметом адміністративного розгляду.

На відміну від постанови адміністративного суду, якою вирішується подальша доля об'єкта адміністративного процесу, ухвали стосуються питань, які виникають у зв'язку та з приводу розгляду справи і не вирішують справу по суті, відтак їх може бути декілька по одній і тій самій адміністративній справі, на відміну від постанови, яка, як правило, у справі постановляється одна.

Ухвали викладаються окремим документом з питань, які безпосередньо закріплені у КАС України [5, с. 160]. Окремим документом можуть викладатися також ухвали з інших питань, які вирішуються під час судового розгляду.

Суд, виявивши під час розгляду справи порушення закону, може постановити окрему ухвалу та направити її відповідним суб'єктам владних повноважень для вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону [55, с. 166]. Про вжиті заходи суд повідомляє не пізніше одного місяця після надходження окремої ухвали.

У разі необхідності суд може постановити окрему ухвалу про наявність підстав для розгляду питання щодо притягнення до відповідальності осіб, рішення, дії чи бездіяльність яких визнаються протиправними.

Окрема ухвала може бути оскаржена особами, інтересів яких вона стосується.

Отже, окремі ухвали - один із способів усунути причини правопорушень. Вони стосуються питань, які виходять за межі основного спору, але пов'язаних із ними, і спрямовані на усунення виявлених судом у процесі розгляду справи порушень закону, недоліків у роботі, протизаконних вчинків окремих суб'єктів владних повноважень.

Окремо у КАС України визначено також зміст ухвали судів апеляційної та касаційної інстанції та випадки їх постановлення [55].

Нерідко судове рішення в адміністративній справі може бути постановлено із недоліками, які перешкоджають виконанню рішення, ускладнюють або частково унеможливлюють таке виконання.

Недоліки судового рішення можуть бути як суб'єктивного так і об'єктивного характеру - це неповнота викладення у рішенні суду відповідей на запитання, поставлені у позовній заяві, також це описки, арифметичні помилки допущені у судовому рішенні, ускладнена форма його викладення.

Отже, з метою 1) вичерпного розв'язання усіх спірних правовідносин, 2) виправлення описок і очевидних арифметичних помилок у судовому рішенні та 3) роз'яснення судового рішення, яке є незрозумілим, КАС України закріплено процедуру усунення недоліків, що перешкоджають нормальному та швидкому виконанню таких рішень (ст. ст. 168, 169, 170 КАС України).

Суд, що ухвалив судову постанову, може за заявою особи, яка брала участь у справі, чи з власної ініціативи прийняти додаткову постанову у випадках, якщо: а) щодо однієї із позовних вимог, з приводу якої досліджувалися докази, чи одного з клопотань не ухвалено постанову; б) суд, вирішивши питання про право, не визначив способу виконання судової постанови; в) судом не вирішено питання про судові витрати.

Питання про ухвалення додаткового судового рішення може бути заявлено до закінчення строку на виконання судового рішення.

Суд ухвалює додаткове судове рішення після розгляду питання в судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені, не перешкоджає розгляду питання. Про відмову в ухваленні додаткового рішення суд постановляє ухвалу.

Додаткове судове рішення або ухвала суду про відмову в ухваленні додаткового судового рішення можуть бути оскаржені.

Суд за власною ініціативою або за заявою особи, що брала участь у справі, чи іншої зацікавленої особи може виправити допущені в судовому рішенні цього суду описки, очевидні арифметичні помилки незалежно від того, набрало судове рішення законної сили чи ні.

Опискою називається допущена адміністративним судом механічна помилка у визначенні об'єкта присуджених прав, предметів тощо, найменування сторони, строку виконання постанови. Помилки - неправильність в діях і висновках; це допущена внаслідок неправильності арифметичних розрахунків, неточність у постанові суду у визначенні суми, яка підлягає стягненню. Тому наявність арифметичних помилок ґрунтується на цифрових даних, що були предметом спору сторін та дослідження адміністративного суду [96, с. 286].

Якщо судове рішення є незрозумілим (резолютивна частина припускає кілька варіантів тлумачення), суд, який його ухвалив, за заявою осіб, які беруть участь у справі, або державного виконавця ухвалою роз'яснює своє рішення, не змінюючи при цьому його змісту.

Подання заяви про роз'яснення судового рішення допускається, якщо воно ще не виконано або не закінчився строк, протягом якого судове рішення може бути подане для примусового виконання.

Наслідками постановлення судового рішення є: а) набрання ним законної сили; б) виникнення в осіб, які беруть участь у справі та інших осіб, на яких поширюється законна сила рішення суду, обов'язку безумовного виконання положень цього рішення; в) набуття обставинами справи, які встановлені і доведені під час судового розгляду адміністративної справи, преюдиціального характеру. Наслідки постановлення судового рішення отримали своє законодавче закріплення у КАС України (ст.ст. 254-256].

Набрання судовим рішенням законної сили залежить від ряду обставин. Тобто судове рішення набирає законної сили з урахуванням: 1) закінчення певних процесуальних строків; 2) судової інстанції, яка розглянула та вирішила адміністративну справу.

Набрання судовим рішенням законної сили означає, що воно стає обов'язковим для виконання. Тобто за ним може бути видано виконавчий документ, а отже, судове рішення може бути виконано примусово [37, с. 362].

Отже, якщо публічно-правовий спір розглядався та вирішувався адміністративним судом першої інстанції, то відповідно ухвалена постанова набирає законної сили лише після завершення строку встановленого для апеляційного оскарження. На відміну від постанов адміністративного суду першої інстанції, постанови апеляційної та касаційної інстанцій набирають законної сили з моменту їх ухвалення.

Поряд із набранням судовим рішенням законної сили виникають також такі наслідки набрання законної сили судовим рішенням:

постанова або ухвала суду, яка набрала законної сили, є обов'язковою для осіб, які беруть участь у справі, для їхніх правонаступників, а також для всіх органів, підприємств, установ та організацій, посадових чи службових осіб, інших фізичних осіб і підлягає виконанню на всій території України.

обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

обставини, які були встановлені є юридичними фактами, які не потребують доказування [55, с. 14].

Підсумовуючи викладене, нами:

1) наведено поняття постанови та ухвали адміністративних судів.

2) закріплено основні ознаки які притаманні постановам і ухвалам адміністративних судів.

2) проаналізовано та розкрито поняття вимог, яким має відповідати рішення адміністративного суду.

4) розкриті правила постановлення рішення суду першої інстанції та проаналізовано їх.

5) наведено та узагальнено основні відмінності постанов від ухвал адміністративного суду.

1.2 Виконання судових рішень

Питаннями виконання судових рішень неодноразово переймався і Європейський суд з прав людини, за висновками якого виконання є складовою частиною «судового розгляду».

Так, у рішенні від 20 липня 2004 р. (справа «Шмалько проти України») Суд нагадав, «…що частина 1 статті 6 (Європейської конвенції) забезпечує кожному право на розгляд його справи, що стосується цивільних прав та обов'язків, судом чи трибуналом, при цьому право на доступ, тобто право розпочати провадження в суді цивільної справи, є лише одним із аспектів [52].

Однак це право було б ілюзорним, якби національна правова система дозволяла остаточному та обов'язковому судовому рішенню залишатися без дії на шкоду однієї зі сторін. Було б неприпустимо, якби частина 1 статті 6 детально визначала процесуальні гарантії, надані сторонам у провадженні - провадженні, що є справедливим, публічним та оперативним, - без забезпечення виконання судових рішень».

Крім обов'язковості, наслідком набрання законної сили судовим рішенням є його преюдиціальність, коли обставини, які були встановлені постановою, що набрала законної сили, в одній адміністративній справі, не можуть оспорюватися в іншій судовій справі за участю тих самих сторін.

Передбачивши право на апеляційне оскарження судових рішень, законодавець в окремих випадках допускає їх негайне виконання. Так, у негайному порядку здійснюється виконання ухвал з питань забезпечення адміністративного позову. В такому самому порядку застосовуються судом заходи процесуального примусу (ч. 2 ст. 268 КАС).

Законом (ст. 256 КАС) передбачено, що негайно виконуються постанови про: присудження виплати пенсій, інших періодичних платежів із Державного бюджету або позабюджетних державних фондів - у межах суми стягнення за один місяць; присудження виплати заробітної плати, іншого грошового утримання у відносинах публічної служби - у межах суми стягнення за один місяць; поновлення на посаді - у відносинах публічної служби; припинення повноважень посадової особи у разі порушення нею вимог щодо несумісності; уточнення списку виборців; обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання; усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання.

Питання про негайне виконання у перелічених випадках є обов'язковим, не залежить від бажання сторони і підлягає вирішенню судом у порядку прийняття постанови (п. 6 ч. 1 ст. 161 КАС).

За заявою осіб, які беруть участь у справі, або з власної ініціативи суд, який розглядав справу, може (не зобов'язаний) звернути до негайного виконання постанову: у разі стягнення всієї суми боргу при присудженні платежів, визначених пунктами 1 і 2 ч. 1 ст. 256 КАС; про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; про примусове видворення іноземця чи особи без громадянства.

У даному випадку йдеться про активну роль осіб, які беруть участь у справі, та ініціативність самого суду.

Заява про звернення постанови до негайного виконання або судова ініціатива розглядається у триденний строк у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі. Вважаємо, що у такому самому порядку мають вирішуватися питання щодо постанов, зазначених у ч. 1 ст. 256 КАС, якщо при ухваленні суд помилково не допустив їх до негайного виконання.

У разі задоволення адміністративного позову суд може прийняти постанову про: визнання протиправними рішення суб'єкта владних повноважень чи окремих його положень, дій чи бездіяльності і про скасування або визнання нечинним рішення чи окремих його положень, про поворот виконання цього рішення чи окремих його положень із зазначенням способу його здійснення; зобов'язання відповідача вчинити певні дії або утриматися від вчинення певних дій; стягнення з відповідача коштів; тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян; примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян; примусове видворення іноземця чи особи без громадянства за межі України; визнання наявності чи відсутності компетенції (повноважень) суб'єкта владних повноважень, а також іншу постанову, яка б гарантувала дотримання і захист прав, свобод, інтересів людини і громадянина, інших осіб у сфері публічно-правових відносин [57].

Крім остаточних постанов, виконанню підлягають судові рішення з інших питань. Прикладом можуть бути судові рішення про застосування заходів процесуального примусу.

Очевидно, що такий спектр можливих судових рішень в адміністративних справах мав би спиратися на відповідний механізм їх виконання. Однак на законодавчому рівні зазначені питання чітко не врегульовані.

У той самий час передбачено, що у разі необхідності спосіб, строки і порядок виконання можуть бути визначені у самому судовому рішенні.

Так само на відповідних суб'єктів владних повноважень судом можуть бути покладені обов'язки щодо забезпечення виконання рішення (ч. 1 ст. 257 КАС).

Примусове виконання судових рішень є різновидом їх реалізації і полягає у застосуванні до недобросовісного боржника заходів примусу.

Таке виконання рішень в адміністративних справах здійснюється в порядку, встановленому Законом «Про виконавче провадження». Сукупність дій органів і посадових осіб, спрямованих на примусове виконання рішень судів, законодавцем визначається як завершальна стадія судового провадження [46].

При цьому примусове виконання рішень здійснюють державні виконавці Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України, відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції, районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції. Інші органи, установи, організації і посадові особи здійснюють виконавчі дії у випадках, передбачених законом. Так, рішення судів щодо стягнення коштів виконуються податковими органами, установами банків, кредитно-фінансовими установами. Виконання рішень про стягнення коштів з рахунків, на яких обліковуються кошти Державного бюджету України та місцевих бюджетів або з бюджетних установ, здійснюється органами Державного казначейства України в порядку, встановленому Кабінетом Міністрів України.

Виконання окремих рішень, зокрема особливості списання бюджетних коштів, можуть визначатися законом про Державний бюджет на відповідний рік.

За загальним правилом, виконавчі дії провадяться державними виконавцями районних, міських (міст обласного значення), районних у містах відділів державної виконавчої служби відповідних управлінь юстиції за місцем проживання, роботи боржника або за місцезнаходженням його майна, а у випадку виконання рішення, яке зобов'язує боржника вчинити певні дії, - за місцем здійснення таких дій.

Особливості можливі залежно від суб'єкта боржника та суми боргу. Так, на відділ примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України покладається виконання рішень: за якими боржниками є Апарат Верховної Ради України, Секретаріат Президента України, вищий чи центральні органи виконавчої влади, Конституційний Суд України, Верховний Суд України, вищі спеціалізовані суди, Касаційний суд України, апеляційні суди, Генеральна прокуратура України, прокуратури Автономної Республіки Крим, областей, міст Києва і Севастополя, військові прокуратури регіонів і військова прокуратура Військово-Морських Сил України, Вища рада юстиції, Національний банк України, Рахункова палата, Управління справами Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Рада міністрів Автономної Республіки Крим, обласні, Київська та Севастопольська міські ради або обласні, Київська та Севастопольська міські державні адміністрації, а також інші органи державної влади; за якими стягненню підлягає сума боргу від десяти та більше мільйонів гривень або еквівалентна сума в іноземній валюті.

На підрозділ примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції покладається виконання рішень: за якими боржниками є територіальні підрозділи центральних органів державної влади, місцеві суди, міські або районні ради чи районні державні адміністрації, міські, районні, міжрайонні, інші прирівняні до них прокуратури, військові прокуратури гарнізонів, а також інші територіальні підрозділи органів державної влади; за якими підлягає стягненню сума боргу від п'яти до десяти мільйонів гривень або еквівалентна сума в іноземній валюті.

В установленому Міністерством юстиції України порядку на виконання до відділу примусового виконання рішень Департаменту державної виконавчої служби Міністерства юстиції України або підрозділу примусового виконання рішень відділів державної виконавчої служби Головного управління юстиції Міністерства юстиції України в Автономній Республіці Крим, обласних, Київського та Севастопольського міських управлінь юстиції можуть передаватися інші виконавчі провадження, що знаходяться на виконанні в органах державної виконавчої служби.

Законними заходами примусового виконання рішень є: звернення стягнення на майно боржника; звернення стягнення на заробітну плату (заробіток), доходи, пенсію, стипендію боржника; вилучення у боржника і передача стягувачеві певних предметів, зазначених у рішенні; інші заходи, передбачені рішенням [105].

Це означає, що для цілей реального виконання рішення в адміністративній справі резолютивна частина має бути абсолютно чіткою та зрозумілою, оскільки у переважній більшості предмет спору немайновий і спосіб виконання рішення визначається судом при його ухваленні.

Постанови адміністративного суду про зобов'язання суб'єкта владних повноважень вчинити певні дії або утриматися від їх вчинення мають виконуватися за правилами ст. 76 Закону «Про виконавче провадження», якими врегульовано загальні умови виконання таких рішень. При цьому проблемними у виконанні залишаються рішення про зобов'язання вчинити певні дії колективним органом [46].

Так, Закон не містить реального механізму виконання та застосування до боржника штрафних санкцій чи інших заходів у разі невиконання рішення про обов'язок відповідної місцевої ради розглянути належне до її компетенції питання (про погодження виділення землі, встановлення житлово-комунальних тарифів тощо).

Стаття 77 Закону передбачає порядок виконання рішень про поновлення на роботі, де боржником може бути власник або уповноважений ним орган (посадова особа). У той самий час постає питання про особу боржника, коли йдеться про поновлення публічного службовця (голови місцевої державної адміністрації, судді, заступника міністра), підставою для прийняття на посаду якого є Указ Президента України, постанова Верховної Ради України або Кабінету Міністрів України.

За відсутності можливості притягнути до адміністративної чи кримінальної відповідальності колективного органу, необхідним є посилення цивільної відповідальності такого органу, тобто найбільш повне відшкодування особі матеріальних та моральних збитків за несвоєчасне чи неповне виконання судового рішення.

Чинним законодавством до компетенції адміністративних судів віднесено розгляд питань про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян та про примусовий розпуск (ліквідацію) об'єднання громадян (статті 31, 32 Закону «Про об'єднання громадян»).

Загальні умови виконання рішення про заборону діяльності об'єднання громадян встановлені ст. 82 Закону «Про виконавче провадження».

Порядок виконання рішення про тимчасову заборону (зупинення) окремих видів або всієї діяльності об'єднання громадян законодавчо не врегульований, хоч така може здійснюватись судом шляхом встановлення заборони видавничої діяльності, проведення банківських операцій, операцій з матеріальними цінностями тощо, тобто підлягає примусовому виконанню.

За кожним чинним судовим рішенням, за заявою осіб, на користь яких воно ухвалене, видається один виконавчий лист, який має відповідати вимогам до виконавчого документа, встановленим Законом «Про виконавче провадження».

Процесуальні питання, пов'язані з виконанням судових рішень в адміністративних справах, вирішує суддя адміністративного суду одноособово, крім виправлення помилки у виконавчому листі, визнання його таким, що не підлягає виконанню, стягнення на користь боржника безпідставно одержаного стягувачем, видачі дубліката виконавчого листа, поновлення пропущеного строку для пред'явлення виконавчого листа до виконання, розгляду мирової угоди або заяви стягувача про відмову від примусового виконання, відстрочення і розстрочення виконання, зміни чи встановлення способу і порядку виконання, заміни сторони виконавчого провадження, питання про поворот виконання судових рішень, які розглядаються судом у судовому засіданні.

Стягувачам, які пропустили строк для пред'явлення виконавчого листа до виконання з причин, визнаних судом поважними, пропущений строк може бути поновлено.

Загальні строки пред'явлення виконавчих документів до виконання визначені ст. 22 Закону «Про виконавче провадження» і для виконавчих листів та інших судових документів становлять один рік з наступного дня після набрання рішенням законної сили чи закінчення строку, встановленого у разі відстрочення чи розстрочення виконання, а у випадках, коли рішення підлягає негайному виконанню, - з дня, наступного після його постановлення.

Так, правилами ст. 171 КАС визначені особливості розгляду адміністративних справ щодо законності (крім конституційності) постанов Верховної Ради України, указів та розпоряджень Президента України, постанов та розпоряджень Кабінету Міністрів України, постанов Верховної Ради Автономної Республіки Крим, законності та відповідності правовим актам вищої юридичної сили нормативно-правових актів міністерств, інших центральних органів виконавчої влади, Ради міністрів Автономної Республіки Крим, місцевих державних адміністрацій, органів місцевого самоврядування, інших суб'єктів владних повноважень.

Однією з особливостей, зокрема, є вимога до відповідача після набрання постановою законної сили невідкладно опублікувати резолютивну частину постанови про визнання нормативно-правового акта незаконним або таким, що не відповідає правовому акту вищої юридичної сили, і про визнання його нечинним у виданні, в якому його було офіційно оприлюднено.

Оскільки закон не забороняє позивачу отримати виконавчий лист, то сумнівним є обґрунтованість строку в рік для пред'явлення виконавчого документа до виконання.

Наслідком пропуску строку для пред'явлення виконавчого документа до примусового виконання є відмова у прийнятті такого документа до провадження.

Визнання пропуску строку з поважних причин, що встановлюється у кожному конкретному випадку, може бути підставою для його поновлення судом.

Законом «Про виконавче провадження» передбачено право сторін на укладення мирової угоди про закінчення виконавчого провадження, яка затверджується судом і є підставою для закінчення виконавчого провадження.

Кодексом адміністративного судочинства запроваджено нове поняття - «примирення». На етапі виконання рішення примирення можливе у двох формах. Це мирова угода або відмова стягувача від примусового стягнення.

Визначення поняття «примирення» Кодекс не містить. За змістом ч. 1 ст. 113 КАС сторони можуть повністю або частково врегулювати спір на основі взаємних поступок.

Взаємність поступок є обов'язковою умовою примирення, а його досягнення має наслідком закриття провадження у справі.

Тому, ухвалюючи рішення про визнання мирової угоди або про прийняття відмови стягувача від примусового виконання і закінчення виконавчого провадження, суд обов'язково має встановити, на яких умовах відбувається примирення, і врахувати, що мирова угода може стосуватися лише прав, свобод, інтересів та обов'язків сторін і предмета адміністративного позову [98].

Питання відстрочення і розстрочення виконання, зміна, встановлення способу і порядку виконання судового рішення у КАС (ст. 263) та у Законі «Про виконавче провадження» (ст. 33) врегульовані дещо по-різному.

Так, Кодекс містить перелік (не вичерпний) обставин, що ускладнюють виконання судового рішення, надає право ініціативи суду, встановлює форму звернення з такою ініціативою державного виконавця (подання замість заяви) та передбачає винятковість випадків відстрочення і розстрочення виконання, зміни, встановлення способу і порядку виконання рішення.

У той самий час у Законі наведені обставини, що зумовлюють обов'язкове зупинення виконавчого провадження, та випадки, коли виконавче провадження може бути зупинене, чого не передбачає Кодекс.

Вважаємо, що пріоритетним є КАС, а Закон «Про виконавче провадження» - субсидіарний, підлягає застосуванню до відносин, не врегульованих Кодексом.

За загальним правилом, суд апеляційної чи касаційної інстанції, ухвалюючи нове судове рішення, яким закриває провадження у справі, залишає позовну заяву без розгляду або відмовляє у задоволенні адміністративного позову чи задовольняє позовні вимоги у меншому розмірі, повинен зобов'язати позивача повернути відповідачеві безпідставно стягнене з нього за скасованим судовим рішенням або визначити інший спосіб і порядок здійснення повороту виконання.

Якщо питання про поворот виконання судового рішення помилково не було вирішене судом апеляційної чи касаційної інстанції, заява відповідача про поворот виконання розглядається адміністративним судом, у якому знаходиться справа. Заява про поворот виконання може бути подана протягом одного року з дня виникнення підстав для повороту виконання.

Суд розглядає заяву про поворот виконання у судовому засіданні з повідомленням осіб, які беруть участь у справі, і постановляє ухвалу, яка може бути оскаржена у загальному порядку.

Статтею 266 КАС визначені особливості повороту виконання в окремих категоріях справ, якими встановлено, що поворот виконання постанови про відшкодування шкоди, завданої суб'єктом владних повноважень каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю фізичної особи, постанови про присудження виплати пенсій чи інших періодичних платежів з Державного бюджету або з позабюджетних державних фондів, а також постанови про присудження виплати заробітної плати чи іншого грошового утримання у відносинах публічної служби допускається лише у випадках, якщо скасована постанова була обґрунтована повідомленими позивачем завідомо неправдивими відомостями або поданими ним підробленими документами.

Законом (ст. 267 КАС) встановлена нова форма судового контролю за виконанням рішень. Так, крім розгляду справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державного виконавця чи іншої посадової особи державної виконавчої служби, суд, який ухвалив судове рішення в адміністративній справі, має право зобов'язати суб'єкта владних повноважень, не на користь якого ухвалене рішення, подати у встановлений строк звіт про його виконання.

За наслідками розгляду звіту або у разі його ненадходження у встановлений строк може постановлюватись окрема ухвала з метою вжиття заходів щодо усунення причин та умов, що сприяли порушенню закону при виконанні рішень боржником.

За наявності обставин, що ускладнюють виконання судового рішення (відсутність коштів на рахунку, відсутність присудженого майна в натурі, стихійне лихо тощо), державний виконавець може звернутися до адміністративного суду першої інстанції, незалежно від того, суд якої інстанції видав виконавчий лист, що видав виконавчий лист, із поданням, а особа, яка бере участь у справі, та сторона виконавчого провадження - із заявою про відстрочення або розстрочення виконання, зміну чи встановлення способу і порядку виконання судового рішення.

У разі вибуття однієї із сторін виконавчого провадження за поданням державного виконавця або за заявою заінтересованої особи суд може замінити сторону виконавчого провадження її правонаступником.

22 травня 2013 року у Верховній Раді України відбулися парламентські слухання на тему: "Про стан виконання судових рішень в Україні". Участь у слуханнях взяли представники Кабінету Міністрів, Міністерства юстиції, Державної виконавчої служби, управлінь державної виконавчої служби Головного управління юстиції Мінюсту в Автономній Республіці Крим, головних управлінь юстиції в областях, містах Києві та Севастополі, Генеральної прокуратури, інших державних органів і установ, що беруть участь у виконавчому провадженні, судді, науковці керівники юридичних навчальних закладів, представники громадських організацій [105].

Голова Верховного Суду Ярослав Романюк зазначив, що невиконання судових рішень негативно впливає на авторитет судової влади, оскільки не досягається кінцева мета правосуддя - захист інтересів громадян і реальне поновлення їхніх порушених прав.

Він наголосив, що державою вже вжито певні кроки щодо вирішення цієї проблеми, зокрема, Законом "Про судоустрій і статус суддів" від 7 липня 2010 року було вирішено не лише питання судоустрою, а й низку актуальних процесуальних проблем, у тому числі тих, які зумовлювали затягування строків розгляду справи. "Прикінцевими положеннями" закону також внесено зміни до законодавчих актів з метою вирішення проблеми невиконання судових рішень.

З практики Європейського суду з прав людини випливає, що проблеми надмірної тривалості провадження і затримок у виконанні судових рішень переважно пов'язані зі структурними проблемами в організації судової системи. Сьогодні в Україні "не збалансоване, суперечливе та не виважене законодавство містить значну кількість нічим не забезпечених в економічному сенсі гарантій, які неможливо виконати через обмеженість ресурсів, якими володіє держава". Неможливість виконання судових рішень в таких випадках є похідною, вторинною проблемою наслідком незбалансованості законодавства.

Крім системних проблем законодавчого характеру існують недоліки і в роботі державної виконавчої служби України. Про це свідчать численні скарги осіб на рішення дії або бездіяльність державних виконавців чи її посадових осіб. Тому в законодавстві необхідно передбачити компенсаційні заходи у випадках надто тривалого виконавчого провадження. Також необхідно розробити цілісну державну стратегію вирішення цієї глобальної для України проблеми, яка потребує докладання зусиль усіх гілок влади з урахуванням європейських стандартів, практики Європейського суду з прав людини. судовий рішення адміністративний правозастосовчий

Заступник Голови Вищого адміністративного суду України Михайло Цуркан наголошує, що особливої уваги набуло питання щодо невиконання рішень адміністративних судів, які виділені із системи загальних судів з метою якнайшвидшого вирішення спору між пересічною особою та владним органом. Він також зазначає, що згадана проблема часто породжується законодавцем. Наприклад, проігнорувавши урок щодо неспроможності профінансувати пільги вчителям (ці спори початку 2000 років знайшли остаточне розв'язання лише через рішення Європейського суду шляхом визнання присуджених виплат державним боргом), Парламент ухвалив закон «Про дітей війни», не звертаючи увагу на фінансову неспроможність забезпечити такі доплати до пенсій з Державного бюджету. Невиконання приписів Закону лише у 2011 році потягло розгляд адміністративними судами більше 3 600 000 справ у так званих соціальних спорах. У 2012 році, після приведення виплат у відповідність з видатковою частиною Держбюджету, було близько 500 000 подібних справ.

Учасники парламентських слухань у виступах наголошували, що реальне виконання судового рішення сприяє втіленню законів у життя та зміцненню їх авторитету, судове рішення за своєю суттю охороняє права, свободи та законні інтереси громадян, окрім того є завершальною стадією судового провадження.

Йшлося, зокрема, про проблеми системного характеру щодо виконання судових рішень. Передусім, їх причиною є наділення компетенцією виконання судових рішень органів виконавчої влади i позбавлення підзвітності процесу виконання судових рішень суду. За світовими стандартами, процес здійснення правосуддя розпочинається з моменту звернення до суду i закінчується виконанням судового рішення. Тобто технологія судового провадження повинна мати логічно завершену структуру: звернення до суду; судовий розгляд; виконання судового рішення. Саме на такий підхід до розуміння змісту права людини на справедливий суд неодноразово вказував i Європейський суд з прав людини, акцентуючи увагу на тому, що правосуддя не може вважатися здійсненим доти, доки не виконане судове рішення.

Обмеження функцій суду лише стадіями звернення до суду і судового розгляду, значно звужує ефективність діяльності суду, оскільки провадження у судовій справі фактично поділено між двома суб'єктами, які організаційно належать до різних гілок влади - судової та виконавчої. Відсутність дієвих механізмів контролю суду за виконанням судових рішень в силу природи суду значно знижує ефективність та соціальну цінність судової діяльності.

Тому, з метою забезпечення закінченості технологічного процесу захисту прав людини у судовому порядку логічною i доцільною виглядає пропозиція про повернення служби виконання судових рішень до системи органів судової влади. Залишення цієї служби в структурі виконавчої влади містить загрозу ефективності виконання судових рішень ще i з об'єктивних причин, оскільки, дуже часто судові рішення виносяться проти органів, що належать до системи органів виконавчої влади.

У зв'язку з дією мораторію відповідно до Закону України «Про введення мораторію на примусову реалізацію майна», прийнятого ще 2001 року, ускладнено виконання майже 88 тис. виконавчих документів, сума за якими сягає понад 6 млрд. грн., що становить третину від загальної суми виконавчих проваджень, зупинених у зв'язку з дією мораторіїв.

Крім того, внесення підприємств до Реєстру підприємств паливно-енергетичного комплексу, які беруть участь у процедурі погашення заборгованості відповідно до Закону України «Про заходи, спрямовані на забезпечення сталого функціонування підприємств паливно-енергетичного комплексу», унеможливлює стягнення значних сум за виконавчими документами про стягнення коштів з підприємств паливно-енергетичного комплексу, у тому числі за виконавчими документами про стягнення на користь громадян заборгованості із заробітної плати.

Окремої уваги заслуговує порядок внесення підприємств до вищезазначеного реєстру. Відсутність чітких критеріїв, а також надання права включення підприємств до цього реєстру Міністерству палива та енергетики України, на практиці призводить до численних зловживань і неприхованої корупції.

На цих підставах зупинено виконання 45,3 тис. виконавчих документів на суму майже 9 млрд. грн., з них за рішеннями судів про стягнення заборгованості із заробітної плати -- на суму понад 25 млн. грн.

У зв'язку з порушенням господарськими судами справи про банкрутство зупинено виконання 54,8 тис. виконавчих документів на суму 5,8 млрд. грн.

...