Виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства

Адміністративну справу за позовом органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування про обмеження щодо реалізації конституційного права громадян на мирні зібрання розглядає окружний адміністративний суд (незалежно від того, подає позов орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування) за місцезнаходженням відповідного органу-позивача. Фактично місцезнаходження органу зазвичай збігається з місцем проведення мирних зібрань.

Позивачем в адміністративній справі про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що одержав повідомлення про проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій тощо від організатора (організаторів) цих заходів. Жоден закон поки не визначає, який саме це орган. Зазвичай таким органом є відповідна місцева державна адміністрація чи місцева рада або її виконавчий орган за місцем запланованого проведення мирного зібрання [96].

Відповідачем (відповідачами) в адміністративній справі про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання є організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань, що зробив відповідне повідомлення. Таким організатором може бути політична партія, громадська організація, профспілка, підприємство, фізична особа тощо.

Якщо є підстави для адміністративного позову, позивач повинен звернутися до адміністративного суду з позовною заявою негайно після отримання повідомлення про проведення мирного зібрання. "Негайно" означає настільки швидко, наскільки це дає можливість позивачеві визначитися, чи є підстави для подання адміністративного позову, та в разі потреби підготувати позовну заяву [96]. В усякому випадку позовна заява повинна надійти до дня проведення відповідного мирного зібрання, оскільки позовна заява, що надійшла у день проведення цього заходу або після цього, залишається без розгляду [87, с. 182], адже сенсу в судовому рішенні після початку заходів уже не буде.

Про відкриття провадження у справі, дату, час та місце розгляду справи суд негайно повідомляє сторони [55, с. 182].

З метою своєчасного вирішення справи суд може здійснити судові виклики та повідомлення у такій справі телеграмою, факсимільним повідомленням (факсом, телефаксом), електронною поштою, телефоном або й через друкований засіб масової інформації [55, с. 38]. Такі виклики і повідомлення мають бути здійснені у строк, що даватиме можливість своєчасно прибути до суду [55, с. 35].

Адміністративна справа про обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання має бути розглянута і вирішена судом протягом трьох днів після відкриття провадження у справі, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів - невідкладно. Слід підтримати думку, що неприбуття сторін, які були належним чином повідомлені про судове засідання, не є підставою для відкладення судового розгляду, якщо таке відкладення стане перешкодою для своєчасного вирішення справи [96]. В усякому випадку справа має бути вирішена до початку мирних зібрань з таким розрахунком, щоб у разі задоволення адміністративного позову можна було вжити заходів для своєчасного виконання постанови суду.

Вимоги позивача можуть бути задоволені лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку у разі, якщо суд визнає, що проведення зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших зібрань може створити реальну небезпеку заворушень чи злочинів, загрозу здоров'ю населення або правам і свободам інших людей [55, с. 182]. Зокрема, адміністративний позов може бути задоволений у разі запізнілого направлення повідомлення про мирні зібрання, що перешкоджає органам виконавчої влади або органам місцевого самоврядування у такі стислі строки вжити заходів щодо забезпечення безпеки проведення таких заходів та громадського порядку.

У постанові суду про задоволення позову обов'язково має бути зазначено спосіб обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання. Такі обмеження можуть полягати у забороні проводити збори, мітинги, походи, демонстрації тощо, у забороні проводити ці заходи у певному місці чи у певний час, у визначенні маршруту тощо. Обираючи спосіб обмеження, суд повинен керуватися принципом пропорційності - обмеження має бути адекватним загрозам, тобто з усіх способів обмеження слід обрати той спосіб, який найменше обмежує право на мирне зібрання, але дає можливість запобігти загрозам [96]. Наприклад, неправильно забороняти проведення мітингів двох конкуруючих політичних сил через можливість зіткнень, якщо проведення цих мітингів можна розвести у просторі або часі.

Копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення, то правила частини третьої статті 160 і частини четвертої статті 167 КАС (щодо відкладення виготовлення постанови у повному обсязі) на розгляд таких справ не поширюється.

Постанову про обмеження права на мирні зібрання належить виконувати негайно, тобто не чекаючи набрання нею законної сили [55, с. 256].

Особливість у справах за адміністративними позовами про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання спрямовано на усунення протиправних, насамперед неконституційних, обмежень права на мирні зібрання, вжитих органами виконавчої влади чи органами місцевого самоврядування. Дане провадження не перешкоджає оскаржити вжиті обмеження в адміністративному суді після проведення зібрань за загальними правилами адміністративного судочинства. Але у зв'язку з тим, що усунути ці обмеження вже неможливо, ця особливість провадження до таких адміністративних справ не застосовується.

Відповідно до Конституції, як вже зазначалося, громадяни мають право збиратися мирно, без зброї і проводити збори, мітинги, походи і демонстрації, про проведення яких завчасно сповіщаються органи виконавчої влади чи органи місцевого самоврядування. Обмеження щодо реалізації цього права може встановлюватися судом відповідно до закону і лише в інтересах національної безпеки та громадського порядку - з метою запобігання заворушенням чи злочинам, для охорони здоров'я населення або захисту прав і свобод інших людей [60, с. 39].

Тобто органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування не можуть обмежувати конституційне право особи на мирні зібрання без відповідного рішення суду, якщо про мирні зібрання було завчасно сповіщено.

Організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань мають право звернутися до адміністративного суду за місцем проведення цих заходів із позовною заявою про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади, органів місцевого самоврядування, повідомлених про проведення таких заходів.

Як вже зазначалося вище, строк завчасного сповіщення органу виконавчої влади чи органу місцевого самоврядування має бути достатнім для того, щоб такий орган міг визначитися, наскільки проведення мирного зібрання відповідає закону, та в разі потреби, звернутися до суду для вирішення спірних питань. Конкретні строки завчасного сповіщення мають бути визначені законом, але поки що цього не впроваджено.

Адміністративні справи про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання з боку органів виконавчої влади предметно підсудні окружному адміністративному суду, а з боку органів місцевого самоврядування - місцевому загальному суду як адміністративному суду. Територіально такі справи підсудні адміністративному суду за місцем проведення мирних зібрань.

Позивачем (позивачами) в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання є організатор (організатори) зборів, мітингів, походів, демонстрацій чи інших мирних зібрань, що зробили відповідне повідомлення. Таким організатором може бути політична партія, громадська організація, профспілка, підприємство, фізична особа тощо.

Відповідачем в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання є орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування, що одержав повідомлення про проведення мирного зібрання від організатора (організаторів) цього заходу. Зазвичай таким органом є відповідна місцева державна адміністрація чи місцева рада або її виконавчий орган за місцем запланованого проведення мирного зібрання. На наш погляд, зважаючи на цілі позову про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання, відповідачем може бути й інший орган виконавчої влади чи орган виконавчої влади (не той, що одержав повідомлення про проведення мирних заходів), який, згідно з твердженням позивача, чинить перешкоди у реалізації права на мирні зібрання.

Адміністративний позов повинен бути поданий до дня проведення мирного зібрання, а якщо в день проведення, - то з таким розрахунком, щоб суд міг вирішити справу і рішення у справі можна було виконати.

Якщо позовну заяву подано після дня проведення мирних зібрань, тоді позивач має право змінити адміністративний позов і вимагати визнання протиправними рішень, дій чи бездіяльності суб'єкта владних повноважень, що перешкоджали проведенню мирного зібрання, і навіть відшкодування шкоди. Але тоді на розгляд такої справи положення статті 183 КАС не поширюються.

Адміністративна справа про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання має бути розглянута протягом трьох днів після відкриття провадження, а в разі відкриття провадження менш як за три дні до проведення відповідних заходів або у день їх проведення - невідкладно. Підтримуємо думку що, неприбуття сторін, які були належним чином повідомлені про судове засідання, не є підставою для відкладення судового розгляду, якщо таке відкладення стане перешкодою для своєчасного вирішення справи. В усякому випадку справа має бути вирішена з таким розрахунком, щоб у разі задоволення адміністративного позову можна було вжити заходів для своєчасного виконання постанови суду.

Вимоги позивача повинні бути задоволені у разі, якщо відповідач (орган виконавчої влади чи орган місцевого самоврядування) своїми рішеннями, діями чи бездіяльністю створює перешкоди для проведення таких заходів або вживає заходів для створення таких перешкод (перекриває місце для проведення заходу чи маршрути походів, розпочинає незапланований ремонт чи інші роботи на місці проведення мирних зібрань, не вживає заходів безпеки, не забезпечує громадський порядок).

У постанові суду про задоволення позову обов'язково повинен бути зазначений спосіб усунення обмеження щодо реалізації права на мирні зібрання.

Копії судового рішення невідкладно видаються особам, які брали участь у справі, або надсилаються їм, якщо вони не були присутні під час його проголошення.

Постанова суду в адміністративній справі про усунення обмежень у реалізації права на мирні зібрання виконується негайно [56 с. 256].

Слід звернути увагу на той факт, що стаття 183-1 КАС України було доповнено відповідно до закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо виборів президента України» від 17 листопада 2009 року № 1559-VI який діє з 15.12.2009р.

Право звернутися з адміністративним позовом про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності мають органи виконавчої влади та органи місцевого самоврядування, які відповідно до закону можуть викуповувати ці об'єкти для суспільних потреб.

Адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності розглядаються та вирішуються апеляційним адміністративним судом за місцем розташування нерухомого майна, що підлягає примусовому відчуженню.

Позовна заява про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності подається до адміністративного суду без сплати судового збору.

Суд вирішує адміністративні справи про примусове відчуження земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, з мотивів суспільної необхідності протягом двох місяців з дня надходження позовної заяви.

У постанові адміністративного суду про задоволення позову зазначається інформація про: 1) об'єкт примусового відчуження, його місцезнаходження, площу, кадастровий номер, цільове призначення, категорію земель; 2) умови попереднього повного відшкодування вартості земельної ділянки, інших об'єктів нерухомого майна, що на ній розміщені, збитків, завданих власнику внаслідок примусового відчуження, та їх розмір, визначений відповідно до закону; 3) строк, протягом якого власник має звільнити земельну ділянку, інші об'єкти нерухомого майна, що на ній розміщені; 4) джерело фінансування витрат, пов'язаних із примусовим відчуженням [25, с. 183-1].

Судом апеляційної інстанції у справах про примусове відчуження земельної ділянки з мотивів суспільної необхідності є Вищий адміністративний суд України.

Суд апеляційної інстанції розглядає справу у двомісячний строк з дня надходження апеляційної скарги.

Суд апеляційної інстанції за наслідками апеляційного розгляду не може повертати справу на новий розгляд.

Неприбуття у судове засідання осіб, які були належним чином повідомлені про дату, час і місце розгляду справи, не перешкоджає судовому розгляду справи.

Підсумовуючи викладене в даному розділі, формулюємо такі висновки:

1) Перелічено та охарактеризовано 11 категорій адміністративних справ, щодо яких КАС України закріплено особливий порядок провадження.

2) Закріплено як класифікуються адміністративні справи, щодо яких КАС України закріплено особливий порядок провадження.

3) Охарактеризовано адміністративні справи щодо оскарження нормативно-правових актів.

4) Розкрито сутність адміністративних справ з приводу рішень, дій або бездіяльності державної виконавчої служби.

5) Названо та охарактеризовано адміністративні справи, які виникають у зв'язку із здійсненням виборчих прав.

6) Розкрито особливості провадження в адміністративних справах, пов'язаних із здійсненням виборчих прав.

7) Зазначено та проаналізовано особливості провадження по адміністративних справах, що виникають із інших публічно-правових відносин, підвідомчих адміністративним судам.

Розділ 3. Охорона праці та безпека в надзвичайних ситуаціях

Відповідно до ст. 43 Конституції України 1996 р. "кожен має право на належні, безпечні і здорові умови праці, на заробітну плату, не нижчу від визначеної законом". Це основні положення щодо реалізації права громадян на працю, забезпечення працівникам безпеки, гігієни праці та здорового виробничого середовища і єдиного порядку організації охорони праці в Україні.

Правове забезпечення охорони праці крім конституційних норм визначають норми КЗпП України, Закон України "Про охорону праці" від 14 жовтня 1992 р. та інші підзаконні правові норми з охорони праці.

З урахуванням умов праці (важкі, шкідливі), психофізіологічних особливостей працівника (жінка, неповнолітній, інвалід) система законодавства з охорони праці включає загальні та спеціальні правові норми. Саме це й зумовлює визначення охорони праці в широкому та вузькому розумінні. У ст. 1 Закону України "Про охорону праці" охорона праці розглядається як система правових, соціально-економічних, організаційно-технічних і лікувально-профілактичних заходів та засобів, спрямованих на збереження здоров'я і працездатності людини у процесі праці. Це поняття охорони праці в широкому розумінні, оскільки воно включає великомасштабні заходи щодо забезпечення безпечних і здорових умов праці: правові, економічні, організаційно-технічні, лікувально-профілактичні тощо. У вузькому ж розумінні охорона праці - це система правових заходів і засобів забезпечення безпечного життя і здоров'я працівників у процесі праці на виробництві, у тому числі й правових норм щодо оздоровлення та поліпшення умов праці. У такому розумінні охорона праці є одним із принципів трудового права, суб'єктивним правом працівника на належні умови праці, правовим інститутом.

Відповідно до вимог Кодексу законів про працю України, законів України „Про охорону працi”, «Про пожежну безпеку», на основі Типового положення про службу охорони праці НПАОП 0.00-4.35-04, затвердженого Наказом Держнаглядохоронпраці України 15 листопада 2004 року № 255 та зареєстрованого в Міністерстві юстиції України 1 грудня 2004 року за № 1526/10125, Ківецівським районним судом у Волинській області затверджено наступні розпорядчо-організаційні документи з питань охорони праці в судовому приміщенні:

- Інструкція з охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки при роботі з персональним комп'ютером;

- Положення про охорону праці Тростянецького районного суду Сумської області;

- Положення про інструктажі та перевірку знань з питань охорони праці в Ківецівському районному суді у Волинській області;

- Інструкція з охорони праці при користуванні електропобутовими приладами в Ківецівському районному суді у Волинській області.

До роботи з ПК в суді допускаються працівники, з якими проведений вступний інструктаж та первинний інструктаж (на робочому місці) з питань охорони праці, техніки безпеки, пожежної безпеки та зроблений запис про їх проведення у спеціальному журналі інструктажів.

За призначенням та часом проведення інструктажі з питань охорони праці поділяються на вступний, первинний, повторний, позаплановий та цільовий.

Вступний інструктаж проводиться з усіма працівниками, які щойно прийняті на роботу (постійну або тимчасову).

Він проводиться на підставі діючих в суді правил, інструкцій та інших нормативних актів з питань охорони праці. Програма для проведення вступного інструктажу затверджується головою суду.

Первинний інструктаж проводиться безпосередньо на робочому місці до початку виробничої діяльності працівника.

Його повинні проходити:

- Усі новоприйняті на роботу (постійну чи тимчасову);

- Учні (студенти) під час виробничої практики.

Програма для проведення первинного інструктажу затверджується головою суду.

Повторний інструктаж проводиться на робочому місці з усіма працівниками два рази на рік за переліком питань, з якими необхідно ознайомити працівників під час проведення вступного та первинного інструктажів.

Позаплановий інструктаж проводиться з працівниками на робочому місці:

- при введенні в дію нових або переглянутих нормативних актів про охорону праці, а також при внесенні змін та доповнень до них;

- при зміні технологічного процесу, заміні або модернізації устаткування, приладів та інструментів, вихідної сировини, матеріалів та інших факторів, що впливають на стан охорони праці;

- при порушеннях працівниками вимог нормативних актів про охорону праці, що можуть призвести або призвели до травм, аварій, пожеж;

- при виявленні особами, які здійснюють державний нагляд і контроль за охороною праці, незнання вимог безпеки стосовно робіт, що виконуються працівником.

Первинний, повторний та позаплановий інструктажі проводяться головою суду, що пройшов навчання і перевірку знань з питань охорони праці.

Первинний, повторний та позаплановий інструктажі завершуються перевіркою знань, шляхом опитування. Перевірку здійснює особа, яка проводила інструктаж.

Про проведення первинного та повторного інструктажів у спеціальному журналі робляться записи з підписами осіб, з якими проводився інструктаж, і тих, хто його проводив.

Цільовий інструктаж проводиться з працівниками:

- при виконанні разових робіт, не передбачених трудовою угодою;

- при ліквідації аварії, стихійного лиха.

Згідно з Законом України "Про охорону праці" охорона праці створюється для організації виконання правових, організаційно-технічних, санітарно-гігієнічних, соціально-економічних і лікувально-профілактичних заходів, спрямованих на запобігання нещасним випадкам, професійним захворюванням і аваріям у процесі праці.

Функції охорони праці виконує керівник апарату суду. Навчання та перевірка знань з питань охорони праці проводяться в установленому законодавством порядку та періодично один раз на три роки.

Основними завданнями охорони праці у Ківецівському районному суді у Волинській області є:

1. Організація проведення профілактичних заходів, спрямованих на усунення шкідливих і небезпечних виробничих факторів, запобігання нещасним випадкам на виробництві, професійним захворюванням та іншим випадкам загрози життю або здоров'ю працівників.

2. Вивчення та сприяння впровадженню у виробництво досягнень науки і техніки, прогресивних і безпечних технологій, сучасних засобів колективного та індивідуального захисту працівників.

3. Контроль за дотриманням працівниками вимог законів та інших нормативно-правових актів з охорони праці.

4. Інформування та надання роз'яснень працівникам підприємства з питань охорони праці.

Функції, які покладаються на охорону праці у Ківецівському районному суді у Волинській області:

1. Розроблення комплексних заходів для досягнення встановлених нормативів та підвищення існуючого рівня охорони праці, планів, програм поліпшення умов праці, запобігання виробничому травматизму, професійним захворюванням, надання організаційно-методичної допомоги у виконанні запланованих заходів.

2. Підготовка проектів наказів з питань охорони праці.

3. Проведення перевірок дотримання працівниками вимог нормативно-правових актів з охорони праці.

4. Складання звітності з охорони праці за встановленими формами.

5. Проведення з працівниками вступного інструктажу з охорони праці.

6. Ведення обліку та проведення аналізу причин виробничого травматизму, професійних захворювань, аварій, заподіяної ними шкоди.

7. Забезпечення належного оформлення і зберігання документації з питань охорони праці, а також своєчасної передачі її до архіву для тривалого зберігання згідно з установленим порядком.

8. Інформування працівників про основні вимоги законів, інших нормативно-правових актів та актів з охорони праці, що діють в межах суду.

9. Організація:

- роботи кабінету з охорони праці, підготовки інформаційних стендів, кутків з охорони праці тощо;

- нарад, семінарів тощо з питань охорони праці;

- пропаганди з питань охорони праці з використанням інформаційних засобів.

10. Участь у:

- розслідуванні нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві відповідно до Порядку розслідування та ведення обліку нещасних випадків, професійних захворювань і аварій на виробництві, затвердженого постановою Кабінету Міністрів України від 25 серпня 2004 року N 1112;

- проведенні внутрішнього аудиту охорони праці та атестації робочих місць на відповідність нормативно-правовим актам з охорони праці;

- розробленні положень, інструкцій, актів з охорони (безпеки) праці, що діють у межах суду;

11. Контроль за:

- виконанням заходів, передбачених програмами, планами щодо поліпшення стану безпеки, гігієни праці та виробничого середовища та заходами, спрямованими на усунення причин нещасних випадків та професійних захворювань;

- станом запобіжних і захисних пристроїв, вентиляційних систем;

- своєчасним проведенням навчання з питань охорони праці, всіх видів інструктажу з охорони праці;

- санітарно-гігієнічними і санітарно-побутовими умовами працівників згідно з нормативно-правовими актами;

- виконанням приписів посадових осіб органів державного нагляду за охороною праці та поданням страхового експерта з охорони праці;

- проведенням щорічних обов'язкових медичних оглядів працівників суду.

Робота охорони праці суду повинна здійснюватись відповідно до плану роботи та графіків обстежень, затверджених керівництвом суду.

Аби уникнути ураження електричним струмом при користуванні побутовими та промисловими електроприводами (далі електроспоживачами) на виробництві (холодильники, телевізори, комп'ютери, обігрівачі, кондиціонери, праски, електропідігрівачі води і т.і.) слід дотримуватись правил:

1. Користуватися електроспоживачами, шнури яких мають триполюсну вилку з попереджуючим включенням заземлюючого (зануляючого) проводу.

2. Не вмикати в електромережу електроспоживачі, шнури живлення яких мають пошкоджену ізоляцію.

3. Не вмикати в електромережу електроспоживачі, які мають пошкодження або ненадійно з'єднані з електрошнуром живлення, вилками, розетками та подовжувачами.

4. Не вмикати електроспоживачі в розетки, які не мають захисних направляючих.

5. Не користуватися пошкодженими розетками, відгалужу вальними та з'єднувальними коробками, вимикачами та іншою електроарматурою, а також електролампами, скло яких має сліди затемнення або випинання.

6. Не користуватися саморобними подовжувачами, які не відповідають вимогам ПУЕ, що пред'являються до переносних електропроводок.

7. Не застосовувати для опалення приміщень нестандартного (саморобного) електронагрівального обладнання або ламп розжарювання.

8 При користуванні електроспоживачами, які мають окремий самостійний провід заземлення, перед включенням його в електромережу перевірити наявність та надійність приєднаного заземляючого проводу до відповідних клем.

9. По можливості, уникати доторкання руками до металевих частин електроспоживачів, ввімкнених в електромережу.

10. Не торкатися руками до обірваних та оголених проводів електромережі.

11. Самостійно не замінювати зіпсовані електрозапобіжники, електролампи, не проводити ремонт електроспоживачів та електромережі.

12. При прибиранні пилу з електроспоживачів, митті холодильників та підлоги біля них обов'язково відключати їх від електромережі.

13.Не залишати без догляду працюючі електроспоживачі.

14. По закінченні робочого дня вимкнути вимикач на електроспоживачі та від'єднати провід живлення від розетки електромережі. При цьому слід пам'ятати, що від'єднуючи вилку електроспоживача від розетки, її слід тримати за корпус, а не смикати за провід живлення, бо можна висмикнути один провід і потрапити під дію електричного струму.

Працівники служби охорони праці мають право:

1. Безперешкодно, у встановленому порядку, відвідувати структурні підрозділи ВССУ, перевіряти стан безпеки, гігієни праці та виробничого середовища в цих підрозділах,подавати пропозиції щодо зупинення їх роботи, а також роботу машин, механізмів, устаткування, інших засобів виробництва у разі порушень, які створюють загрозу життю або здоров'ю працівників;

2. Одержувати від керівників структурних підрозділів ВССУ необхідні відомості, документи і пояснення з питань охорони праці. У разі необхідності, надавати їм обов'язкові для виконання приписи (за формою згідно з додатком) щодо усунення наявних недоліків.

Припис спеціаліста з охорони праці, у тому числі про зупинення робіт, може скасувати в письмовій формі лише посадова особа, якій підпорядкована служба охорони праці.

Припис складається в двох примірниках. Один з них видається
керівникові структурного підрозділу ВССУ, другий залишається та реєструється у службі охорони праці, і зберігається протягом 5 років.

У разі якщо керівник структурного підрозділу ВССУ відмовляється від підпису щодо одержання припису, спеціаліст з охорони праці надсилає відповідне подання на ім'я керівника апарату ВССУ;

3. Вимагати відсторонення від роботи осіб, які не пройшли передбачених законодавством медичного огляду, навчання, інструктажу, перевірки знань з питань охорони праці, та які не виконують вимоги нормативно-правових актів з охорони праці;

4. Надсилати керівнику служби охорони праці подання про вирішення керівником апарату ВССУ питань щодо притягнення до відповідальності працівників, які порушують вимоги нормативно-правових актів щодо охорони праці;

5. Представляти у встановленому порядку ВССУ в державних та громадських установах при розгляді питань з охорони праці;

Працівники служби охорони праці несуть персональну відповідальність за:

1.Невідповідність прийнятих ними рішень вимогам чинного законодавства з охорони праці;

2. Невиконання своїх функціональних обов'язків, передбачених цим Положенням та посадовими інструкціями;

3. Недостовірність та несвоєчасність підготовки статистичних звітів з охорони праці;

4. Низьку якість проведеного ними розслідування нещасних випадків, професійних захворювань та аварій на виробництві.

Висновки

У роботі здійснено теоретичне узагальнення поняття, змісту та вимог до виконання судового рішення в адміністративному судочинстві України. Проаналізовано судові рішення з окремих категорій адміністративних справ та розкрито особливості їх провадження. Виділено основні проблеми механізму правового регулювання адміністративного-процесуальних правовідносин, проведено самостійне цілісне дослідження правових приписів, які регулюють правозастосовну діяльність суб'єктів адміністративного-процесуальних правовідносин, що дозволяє зробити наступні висновки, які можуть мати як теоретичне, так і практичне значення:

1. Підсумовуючи викладене зазначимо, що основне завдання адміністративного судочинства полягає у захисті прав та законних інтересів особи в публічно-правових спорах від порушень з боку органів влади, органів місцевого самоврядування, їх службових чи посадових осіб.

2. Дане дослідження дає нам змогу визначитись, що основними документами адміністративних судів є ухвала та постанова і цей перелік є вичерпним. Залежно від процесуальних питань, які розв'язуються рішенням адміністративного суду, ці рішення набувають форми та змісту або постанови, або ухвали. Зазначимо, що судове рішення - це найзагальніша назва актів застосування права, якими суд вирішує те чи інше питання. В адміністративному судочинстві, як і в Конституції України, терміни "судове рішення" і "рішення суду" вжито як синоніми .

3. Для того, щоб рішення адміністративного суду мало юридичну силу, необхідно, аби воно відповідало низці вимог, а саме: має бути законним і обґрунтованим, тобто правосудним, повним, безумовним та безальтернативним, ясним (зрозумілим), точним, виконаним у передбаченій КАС України процесуальній формі, а також доступним для громадян.

4. Досі у законодавстві України діє низка правових норм, які прямо забороняють звертати стягнення на певні види майна, наприклад, установлено мораторій щодо звернення стягнення на майно державних підприємств і підприємств паливно-енергетичного комплексу (до речі, останні -- це найбільш фінансово спроможні підприємства в Україні), чим унеможливлюють виконання значної частини рішень.

Для покращення виконання рішень адміністративних судів варто скасувати мораторії щодо звернення стягнення на майно боржника. Зокрема, це стосується державних підприємств та підприємств паливно-енергетичного комплексу.

5. Необхідно змінити роль боржника у виконавчому провадженні: боржник повинен передусім усвідомлювати свій обов'язок виконати рішення, яке набрало законної сили. Решта особливостей його правового статусу, які є на сьогодні, - можливість оскарження процесуальних дій державного виконавця - повинні бути докорінно змінені. У зв'язку з цим пропонується відійти від можливості адміністративного оскарження боржником дій державного виконавця і забезпечити виключно судову процедуру. Адже тільки суд, який виносив рішення, повинен вирішувати можливість або неможливість його виконання, з огляду на докази боржника, і жодна інша посадова особа не має права цього робити.

Крім того, необхідно переглянути перелік процесуальних дій та рішень державного виконавця, які можуть бути оскаржені у судовому порядку, та надати право оскарження до суду лише тих дій і рішень, які безпосередньо впливають на перебіг виконання.

6. З метою забезпечення закінченості технологічного процесу захисту прав людини у судовому порядку, доцільною повернути службу виконання судових рішень до системи органів судової влади. Залишення цієї служби в структурі виконавчої влади містить загрозу ефективності виконання судових рішень ще i з об'єктивних причин, оскільки, дуже часто судові рішення виносяться проти органів, що належать до системи органів виконавчої влади.

7. Впровадження недержавної форми виконання рішень дасть можливість знизити корупційні чинники під час організації примусового виконання, унеможливити адміністративний вплив на процес виконання, значно скоротити строки виконання, ефективно підвищити мотивацію виконання через договірні відносини та запровадити реальну конкуренцію у процесі виконання. Крім того, запровадження недержавних форм виконання також дасть змогу державі зекономити значну кількість бюджетних коштів, які щорічно витрачаються на забезпечення примусового виконання рішень.

8. Важливою складовою системи заходів щодо підвищення дієвості виконання судових рішень державної виконавчої служби є боротьба з корупцією. Для успішної роботи на цьому напрямі передусім слід переглянути чинне законодавство про виконавче провадження у частині обсягу дискреційних повноважень державних виконавців, які дають змогу останнім зловживати своїми процесуальними правами з метою одержання матеріальних благ чи особистої вигоди.

9. Незважаючи на те, що безпосереднє проведення виконавчих дій з примусового виконання рішень законом покладено на державних виконавців, практика свідчить, що окремі напрями цієї роботи можливо забезпечити лише у тісній взаємодії з органами прокуратури, міліції, митниці та податковими органами.

Не до кінця врегульованим залишається питання організації розшуку органами внутрішніх справ майна боржника та стан виконання рішень судів про конфіскацію майна, вилученого митними органами.

10. Аналіз існуючої системи європейських принципів адміністративного судочинства дозволив зробити висновок, що запровадження системи адміністративних судів ще не є достатнім для належного захисту прав людини у відносинах з органами публічної влади. Особливої значущості та актуальності набуває необхідність забезпечення незалежності, неупередженості та належного рівня компетентності суддів; вільного доступу до суду для кожної особи; розгляду справи у розумні строки в ході судового процесу, який відповідає вимогам справедливості; поваги до рішень суду з боку виконавчої влади, що має сприяти ефективності та дієвості таких рішень.

У результаті проведеного аналізу європейського досвіду здійснення адміністративного судочинства зроблено висновок, що до числа його принципів належать: 1) принцип відкритості і прозорості; 2) принцип зв'язаності адміністративного суду законом; 3) принцип пропорційності; 4) принцип доцільності (або обґрунтованості); 5) принцип юридичної визначеності або надійності та передбачуваності; 6) принцип захисту законних очікувань; 7) принцип рівного доступу до суду; 8) принцип рівності можливостей; 9) принцип використання простої, зрозумілої та сприйнятливої мови; 10) принцип процедурної справедливості; 11) принцип заборони зловживання владою; 12) принцип недискримінації; 13) право бути вислуханим в процесі прийняття рішення у адміністративній справі; 14) принцип розумного часу; 15) принцип відшкодування заподіяної шкоди; 16) принцип своєчасності; 17) принцип ефективності та результативності; 18) принцип професіоналізму суддів адміністративного суду; 19) принцип нейтральності, неупередженості та компетентності суддів адміністративного суду; 20) принцип етичності; 21) принцип публічності розгляду справи; 22) принцип змагальності; 23) принцип відповідальності суддів адміністративних судів; 24) принцип правової певності.

Список використаних джерел

1. Агапов А.Б. Учебник административного права. - М.: Городец. 1999. - с. 181-201.

2. Адміністративна Юстиція України: проблеми теорії і практики. Настільна книга судді / За загальною редакцією О.М. Пасенюка. - К.: Істина, 2007. - 608 с.

3. Адміністративне право України. академічний курс: Підруч.: У 2 т.: Т. І. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов (голова). - К., 2004. - С. 171, 282-283.

4. Бахрах Д.Н. Важные вопросы науки административного права. - С. 37 - 45.

5. Бахрах Д.Н. Форма государственного управления // Сов. гос. и право. - 1983. - № 4. - С. 23.

6. Битяк Ю.П. Адміністративна юстиція і права людини // Проблеми законності: Респ. міжв. наук. зб. / Відп. ред. В.Я. Тацій - Харків: Нац. юрид. акад. України. - 2000 - Вип. 42 - С. 114-116.

7. Битяк Ю.П. Адміністративне право: Конспект лекцій. - Х., 1997. 168 с.

8. Гражданский процесс: Учебник / Под. общ. ред. Коршунова Н. М. - М., 2005. - С. 366-368.

9. Зейкан Я.П. Адвокат: навички професії: Практичний посібник. - 2-ге вид., стереотип. - К.: КНТ, 2008. - с. 698-701.

10. Колодій А.М. Принципи права України: Монографія. - К.: Юрінком Інтер, 1998. - 208 с.

11. Колпаков В.К. Адміністративно-деліктне право у юридично-галузевій парадигмі // Право України. - 2002. - № 4. - С. 17-21.

12. Коментар до Закону "Про судоустрій України" / За заг. ред. В. Т. Маляренка. - К.: Юрінком Інтер, 2003. - 464 с.

13. Крупчан О.Д. Організація виконавчої влади. - К., 2001. - 132 с.

14. Михеева Е. Административные суды: гражданин против государства или государство для гражданина? // Юридическая практика. - 2001. - № 44 (202). - от 31 октября.

15. Олійник О.Б. Судова документація: Навч. посіб. - К.: Алерта. - 2007. - 282 с.

16. Органи державної влади України / За ред. В.Ф. Погорілка: Монографія. - К.: Ін-т держави і права ім. В.М.Корецького, 2002. - 592 с.

17. Пасенюк О.М. Адміністративна юрисдикція // Юридична енциклопедія: в 6 т. Т. 1: А-Г./ Редколегія.: Ю.С. Шемшученко (відп. ред.) та ін. - К.: Укр. енцкл. 1998 - С. 47.

18. Педько Ю. С. Становлення адміністративної юстиції в Україні: Монографія. - К.: Ін-т державу і права В. М. Корецького НАН України, 2003. - 208 с.

19. Перепелюк В.Г. Адміністративний процес. - Чернівці, 2002. - 316 с.

20. Петров Г.И. Место административного права в системе советского права // Сов. гос. и право. - 1975. - № 4. - С. 28-35.

21. Ромовська З.В. Українське цивільне право: Загальна частина. Академічний курс. Підручник, - К.: Атіка, 2005. - 560 с.

22. Рязановский В.А. Единство процесса. - М., 1996. - С. 30.

23. Скакун О.Ф. Теорія держави і права (Енциклопедичний курс): Підручник. - Х., 2006. - С. 455.

24. Стефанюк В.С. Судовий адміністративний процес: Монографія. - Х., 2003. - С. 171-279, 286.

25. Студеникин С.С. Социалистическая система государственного управления и вопросы о предмете советского административного права / Вопросы советского административного права. - М., 1949. - С. 44.

26. Теорія та практика судової діяльності: Науково - практичний посібник. - К.: Атіка, 2007. - 624 с.

27. Тертышников В.И. Гражданский процесс: Курс лекций. - Х., 2001. - С. 141-142.

28. Тихомиров Ю.А. Курс административного права и процесса. - М., 1998. - С. 729.

29. Чубарєв В.Л. Міжнародне економічне право: підруч./В.Л. Чубарєв. - К.: Юрінком Інтер, 2009. - 368 с.

30. Штефан М.Й. Цивільне процесуальне право України: Підруч. для студ. юрид. спец. вищ. навч. закл. - К., 2005. - С. 401.

31. Авер'янов В.Б., Битяк Ю.П. Виконавча влада і адміністративне право. - К.: Ін-Юре, 2002. - с. 98.

32. Адміністративна юстиція: європейський досвід і пропозиції для України / Автори упорядники І.Б. Реушко, Р.О. Куйбіда / Наук. ред.. В.Шишкін - К.: Факт, 2003. - 536 с.

33. Громадські права. Рішення Верховного суду США. ХХ століття: Пер. з англ. / Під ред. Морін Гаррісон та Світа Гілберта. - 2007. - 282 с.

34. Козлов Ю.М., Попов Л.Л. Адміністративне право: Учебник - М.: Юристь, 2000. - С. 269; 282-286.

35. Кузьменко О.В., Гуржій Т.О. Адміністративно-процесуальне право України: підручник / За ред. О.В. Кузьменко. - К.: Атіка, 2007. - 416 с.

36. Михеєнко М., Шишкін В. Апеляційне провадження як резерв змагальності в судах другої інстанції // Право України. - 1995. - № 1. - С. 20.

37. Основи адміністративного судочинства та адміністративного права: Навч. посіб. / За заг. ред. Р.О. Куйбіди, В.І. Шишкіна. - К., 2006. - С. 353, 406-414.

38. Рихтер И., Шупперт Г.Ф. Судебная практика по административному праву: Учеб. Пособие / Пер. с нем. - М.: Юристъ, 2000. - С. 135-492.

39. Стефанюк В.С., Сунцов В.В. Адміністративне судочинство в Україні. Адміністративно- процесуальний кодекс України (проект). Книга перша. - Харків: Консум. - 2002. - 176 с.

40. Комзюк А.Т., Бевзенко В.М., Мельник Р.С. К63 Адміністративний процес України: Навч. посіб. - К.: Прецедент, 2007. - С. 359-387.

41. Манохин В.М. Адушкин Ю.С. Багишаев З.А. Российское административное право: Учебник. - М.: Юристъ. 1996. - С. 141-160.

42. Проблемы науки гражданского процессуального права / В. В. Комаров, В. А. Бигун, В. В. Комарова; Под. ред. В. В. Комарова. - Х., 2002. - С. 194.

43. Запровадження адміністративних судів у рамках судово-правової реформи в Україні. Науково-практична конференція «Судова реформа в Україні. Проблеми і перспективи». Харків 18-19 квітня 2002 р. - К.: Юринком Інтер. - С. 12-19.

44. Закон України «Про вибори народних депутатів України» від 17 листопада 2011 року // Відомості Верховної Ради України. - 2012. - № 10.

45. Закон України «Про вибори Президента України» від 05 березня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 14.

46. Закон України «Про виконавче провадження» від 21 квітня 1999 року // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 24.

47. Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 06 листопада 2012 року // Відомості Верховної Ради УРСР. - 2013. - № 44-45.

48. Закон України «Про доступ до судових рішень» від 22 грудня 2005 року // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 15. Ст. - 15.

49. Закон України «Про конституційний суд України» // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 49. - Ст. 272.

50. Закон України «Про місцеве самоврядування в Україні» // Відомості Верховної Ради України. - 1997. - № 24. - Ст. 170.

51. Закон України «Про місцеві державні адміністрації» від 9 квітня 1999 р. № 586-ХІV // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 20 - 21. - Ст. 190.

52. Закон України «Про ратифікацію Конвенції про захист прав і основних свобод людини 1950 року, Першого протоколу та протоколів № 2, 4, 7 та 11 до Конвенції» Голос України. - 1997. - 24 лип.

53. Закон України «Про статус народного депутата України» від 17 листопада 1992 року // Відомості Верховної Ради України. - 1993. - № 3.

54. Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 07 липня 2010 року // Відомості Верховної Ради України. - 2010. - № 41.

55. Кодекс адміністративного судочинства України від 06 липня 2005 року // Урядовий кур'єр. - 2005. - № 153-154.

56. Кодекс адміністративного судочинства України: науково-практичний коментар: У 2 т. / За заг. ред. Р.О. Куйбіди. - К.: Книги для бізнесу, 2007. - Том 1. - 552 с.

57. Кодекс адміністративного судочинства України: Науково-практичний коментар Ківалов С. В., Харитонова О. І., Пасенюк О. М., Аракелян М. Р. та ін. - X.: ТОВ "Одіссей", 2005. - С. 344-345.

58. Конвенція про захист прав людини та основних свобод (офіційний переклад МЗС України та Української Правничої Фундації) - К., 1997. - 14 с.

59. Конституційний суд України : Рішення. Висновки. 1997 - 2001. У 3-х кн. - К.: Юрінком Інтер, 2001. - Кн. 1. - 512 с; Кн. 2. - 504 с; Кн. 3. - 384 с.

60. Конституція України від 28 червня 1996 року // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - Ст. 141.

61. Міжнародні стандарти незалежності суддів: Збірка документів. - К.: Поліграф-Експрес, 2008. - 184 с.

62. Постанова Кабінету Міністрів України від 04 червня 2002 р. № 760 «Про затвердження плану заходів організаційного забезпечення виконання у 2002 р. Закону України «Про судоустрій України».

63. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами справ за скаргами на рішення, дії чи бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування юридичних, посадових і службових осіб у сфері управлінської діяльності, які порушують права та свободи громадян» від 03 грудня 1997 року № 13 // Вісник Верховного Суду України. - № 4.

64. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами скарг на рішення, дії або бездіяльність органів і посадових осіб державної виконавчої служби та звернень учасників виконавчого провадження» від 26 грудня 2003 року № 14 // Вісник Верховного Суду України. - № 2.

65. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про практику розгляду судами України цивільних справ у касаційному порядку» від 11 жовтня 1985 року № 8.

66. Указ Президента України від 23 лютого 2000 р. «Про першочергові заходи щодо реалізації Послання Президента України до Верховної Ради України «Україна: поступ у XXI сторіччя. Стратегія економічного та соціального розвитку на 2000-2004 роки» // Урядовий кур'єр. - 2000. - 25 лют.

67. Бондарчук С. А. Гласність та відкритість судового процесу як гарантії доступу до правосуддя / С. А. Бондарчук // Вісник Харків. нац. ун-ту внутр. справ. - 2010. - № 4 (51). - Ч. 2. - С. 6-11.

68. Бондарчук С. А. Деякі питання реалізації принципу забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення адміністративного суду / С. А. Бондарчук // Право і Безпека. - 2010. - № 4 (36). - С. 115-118.

69. Бринцев В. Апеляція: хто «за»? // Право України. - 1992. - № 12. - С. 19

70. Відомості Верховної Ради України . - 1999. - № 24. - Ст. 207.

71. Відомості Верховної Ради України . - 2006. - № 15. - Ст. 128.

72. Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2009. - число 1(14).

73. Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2009. - число 2(15).

74. Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2008. - Вип. 13.

75. Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2008. - Вип. 12.

76. Вісник Академії адвокатури України. - К.: Видавничий центр Академії адвокатури України, 2007. - Вип. 9.

77. Дем'янова О. В. Заява про апеляційне оскарження: окремі питання правового регулювання // Університетські наукові записки. - 2005. - № 4(16). - С. 114-116.

78. Крупчан О.Д. Запровадження адміністративної юстиції // Вісник Академії правових наук України. - 1998. - № 2. - С. 83-84.

79. Огородник А. Наукове законодавство - нові проблеми, що мають старі корені // Закон і бізнес - 22.02.2003 .

80. Офіційний вісник України. - 1998. - № 15. - Ст. 566.

81. Офіційний вісник України. - 2006. - № 22. - Ст. 1623.

82. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 1999. - № 1. - С. 176.

83. Практика Європейського суду з прав людини. Рішення. Коментарі. - 1999. - № 3. - С. 50.

84. Руденко А. В. Законодавчі засади адміністративного судочинства // Державне будівництво та місцеве самоврядування: Зб. наук. пр. / Голов. ред. Ю. П. Битяк. - Харків: Право, 2003. - Вип. 6. - С.169-175.

85. Руденко А. В. Специфіка і прояв деяких принципів в адміністративному судочинстві // Пробл. законності: Респ. міжвідом. наук. зб. / Відп. ред. В. Я. Тацій. - Харків: Нац. юрид. акад. України, 2003. - Вип. 64. - С. 79-84.

86. Стефанюк В.С. Адміністративне право та адміністративно-правовий захист // Право України. - 2001. - № 12. - С 3-5.

87. Стефанюк В.С. Адміністративні суди у контексті судово-правової реформи в Україні // Юридичний вісник України. - 2002. - № 34. - С 6.

88. Стефанюк В.С. Проблеми вдосконалення адміністративного права та перспективи розвитку адміністративної юстиції в Україні // Право України. - 2003. - № 1. - С. 4-7.

89. Стефанюк В.С. Проблеми конституційного та адміністративного правосуддя при застосуванні норм Конституції та інших законів // Право України. - 2002. № 2 - С. 3-6.

90. Стефанюк В.С. Проблеми реформування адміністративного права в Україні // Вісник Верховного Суду України. - 2001. - № 5. - С. 24-26.

91. Фазікош Г. Щодо розширення логічного змісту поняття законності судового рішення // Право України. - 2001. - № 12 - С. 42 - 46.

92. Чечот Д.М. Постановление суда первой инстанции по гражданським делам. - М., 1958. - С. 6, 132-136.

93. Бондарчук С. А. Деякі проблеми забезпечення ефективності здійснення адміністративного судочинства в Україні / С. А. Бондарчук // Форум права. - 2010. - № 4. - С. 96-101 [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.nbuv.gov.ua/e-journals/FP/2010-4/10bcacvu.pdf.

94. Бутирський А.А. Административное и финансовое право // http://www.rusnauka.com/31_PRNT_2008/Pravo/36196.doc.htm.

95. Історія розвитку адміністративного судочинства України // http://www.vasu.gov.ua/ua/history_administrative__legal.html.

96. Науково-практичний коментар до Кодексу адміністративного судочинства України від 15.10.2008 року. Всеукраїнська мережа Ліга:Закон // www.ligazakon.ua.

97. Постанова Кабінету Міністрів України від 27 квітня 2007 р. № 590 // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=590-2006-%EF.

98. Постанова Пленуму Верховного Суду України «Про деякі питання, що виникають у судовій практиці при прийнятті до провадження адміністративних судів та розгляді ними адміністративних позовів до судів і суддів» від 12 червня 2009 року № 6 // http://www.scourt.gov.ua.

99. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 1 від 25.06.2009 року // http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=933.

100. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 06.03.2008 року // http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=933.

101. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 2 від 02.04.2007року // http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=933.

102. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 3 від 02.04.2007року // http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=933.

103. Постанова Пленуму Вищого адміністративного суду України № 4 від 02.04.2007 // http://www.vasu.gov.ua/ua/plenum__vas.html?_m=publications&_t=rec&id=933

104. Право України 2003 рік, № 2. Кузьменко О. // http://www.lawbook.by.ru/magaz/pravoukr/0302/05.shtml

105. Постанова Верховної Ради України від 19 березня 2013 року № № 33-VII. Про проведення парламентських слухань на тему: "Про стан виконання судових рішень в Україні" [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://www.rada.gov.ua.

106. Рішення конституційного суду від 09 липня 2007 року // http://zakon.rada.gov.ua/cgi-bin/laws/main.cgi?nreg=v0a6p710-07.

Реферат

на дипломну роботу студентки ОКР «Спеціаліст» Груби Марії Євгенівни.

Тема роботи: «Виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства».

Загальний обсяг роботи __ с., використано джерел __.

КЛЮЧОВІ СЛОВА: суд, адміністративне судочинство, судове рішення, судова справа, виконання судового рішення.

ОБ'ЄКТ ДОСЛІДЖЕННЯ: суспільні відносини, що виникають в процесі виконання судових рішень у справах адміністративного судочинства.

МЕТА ДОСЛІДЖЕННЯ: розробити пропозиції з вдосконалення законодавства, що регулює розгляд справ в адміністративних судах.

РЕЗУЛЬТАТИ ДОСЛІДЖЕНЯ:

...