Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Класичний приватний університет

Інститут права

“Запорізький інститут державного та муніципального управління”

Дипломна робота

На тему: «Правове регулювання особистих немайнових прав фізичної особи за законодавством України»

Виконав: студент групи ЗП-124

Каулько Лілія Валеріївна

Науковий керівник: к.ю.н., доцент кафедри

Н.В. Тульчевська

Нормоконтролер:А.А. Казка

Запоріжжя, 2010

Реферат

Об'єкт дослідження - цивільні правовідносини України по регулюванню особистих немайнових прав фізичної особи за законодавством України.

Предмет дослідження - юридична природа особистих немайнових прав фізичної особи, їх сутність і характерні риси, що впливають на розвиток особистості та становлення сучасних цивільних відносин.

Мета роботи - визначення регулювання особистих немайнових прав фізичної особи після прийняття Цивільного кодексу України 2003 р., їх сутності та значення в розвитку національного законодавства.

Методи дослідження - історико-логічний, системно-структурний, формально-догматичний, порівняльний, конкретно-історичний.

Процес вдосконалення цивільного законодавства, який триває, в кінцевому підсумку має сприяти повному і чіткому регулюванню суспільних відносин, зміцненню і охороні прав та інтересів суб'єктів цивільних правовідносин. Особливе значення в цьому процесі відведено немайновим правам фізичної особи, норми інститутів якого відіграють важливу роль як в плані розвитку цивільного законодавства, так і підвищення його ефективності в цілому. Немайнові права фізичної особи - це найдавніший інститут права, який був і буде актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів кожного громадянина.

За результатами проведеного дослідження було розкрито сутність немайнових прав фізичної особи, визначені підстави їх охорони та охарактеризовані їх особливості.

Немайнові права, фізична особа, честь, гідність, ділова репутація, громадянин,особиста недоторканність і свобода, охорона життя та здоров'я, недоторканність особистого життя, цивільно-правовий захист особистих немайнових прав.

Зміст

Реферат

Вступ

Розділ 1. Поняття, зміст та види особистих немайнових прав фізичної особи

1.1 Загальне поняття та аналіз змісту особистих немайнових прав фізичної особи

1.2 Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими

Висновки до розділу 1

Розділ 2. Цивільно-правовий захист особистих немайнових прав фізичної особи

2.1 Сутність та особливості цивільно-правового захисту особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими

2.2 Поняття та зміст цивільно-правового захисту честі, гідності та ділової репутації

Висновки до розділу 2

Загальні висновки

Перелік умовних позначень, символів, одиниць, скорочень і термінів

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Перед цивільно-правовою наукою нині постало ряд теоретичних і практичних завдань. Це пов'язано з тим, що процес вдосконалення цивільного законодавства, який триває, в кінцевому підсумку має сприяти повному і чіткому регулюванню суспільних відносин, зміцненню і охороні прав та інтересів суб'єктів цивільних правовідносин. Особливе значення в цьому процесі відведено правовому закріпленню особистих немайнових прав фізичної особи, норми інститутів якого відіграють важливу роль як в плані розвитку цивільного законодавства, так і підвищення його ефективності в цілому.

Немайнові права фізичної особи - це найдавніший інститут права, який був і буде актуальним з позиції його дослідження, розвитку та вдосконалення, оскільки стосується особистих інтересів кожного громадянина. Тому інтерес до питання правого регулювання особистих немайнових прав фізичної особи є природним.

Метою сучасного розвитку суспільства є утвердження прав людини, забезпечення гідних умов її життя, честі і гідності. Ідеї гуманізму, пріоритети загальнолюдських цінностей знаходять своє відображення в діяльності сучасних держав найбільш розвинутих країн світу, що характеризуються як демократичні, соціально-орієнтовані і правові.

У посланні Президента України до Верховної Ради України "Україна: поступ у ХХІ століття. Стратегії економічної та соціальної політики на 2000-2004 рр." наголошується: ми маємо усвідомити, що найвищою цінністю сучасного цивілізаційного процесі є людина, її права та свободи і особливо на життя, повагу до гідності людини, її свободу і недоторканність.

Людина і громадянин в Україні мають всю повноту громадянських, політичних, соціально-економічних, екологічних, культурних, сімейних, особистих та інших прав і свобод, які тісно між собою пов'язані, базуються на громадських та особистих інтересах і в кінцевому результаті визначаються реальними суспільними відносинами.

Серед названих прав і свобод, які закріплює за людиною і громадянином Конституція України, важливе місце належить групі прав, що характеризують фізичну і психічну її недоторканність (життя, честі і гідності, особистості, житла, особистого і сімейного життя) та інших індивідуальних свобод.

Свобода особистості і особиста свобода співвідносяться між собою як ціле і частина цілого. Користування особистими конституційними можливостями є одним з особливо цінних благ людини. Забезпечення особистих прав і свобод, їх ефективна реалізація - одне з головних завдань держави.

Ідея непорушності прав і свобод, їх рівності та невід'ємності відображає багатовікове прагнення людства до знищення будь-яких форм насильства, експлуатації і пригноблення, прагнення до співіснування, заснованого на принципах справедливості.

У сучасному світі ступінь реальності і забезпеченості прав і свобод особи є важливим показником досягнутого суспільством і державою рівня цивілізованості. Права і свободи людини є найвищою гуманістичною цінністю, без них втрачається сама суть людської особистості, смисл її існування.

В Україні у зв'язку з проведенням цілого комплексу глибоких соціально-економічних, політичних, ідеологічних і культурних перетворень проблема забезпечення прав і свобод людини набуває особливого значення. Суть цієї проблеми полягає як у наявності певних складнощів в реалізації деяких закріплених в Конституції України прав і свобод, так і у недостатньому рівні їх захищеності від правопорушень. Це обумовлює необхідність проведення подальших науково-теоретичних досліджень, спрямованих на поглиблене вивчення системи і механізму забезпечення прав і свобод особи, аналіз його головних чинників і пошук напрямів підвищення їх дієвості та ефективності в сучасних умовах.

Система забезпечення прав і свобод особи в сучасній Україні поки що знаходиться на стадії розроблення, а реалізованість та захищеність деяких прав і свобод, на жаль, залишається й досі на невисокому рівні. Дієвість правової системи в цілому має визначатися з точки зору реальної ефективності забезпечення прав і свобод особи. Тільки за цієї умови наша держава зможе з повним правом іменуватися правовою і соціальною.

Проблема забезпечення прав і свобод особи, надання їм реального характеру належить не лише до розряду практичних. В сучасних умовах побудови правової держави і розвитку громадянського суспільства важливим є створення цілісної наукової концепції забезпечення прав і свобод особи, яка включатиме широке коло теоретичних положень стосовно поняття, суті і змісту забезпечення прав і свобод, структури і механізму його функціонування.

В юридичній науці поки що не вироблено єдиної точки зору щодо питань надання закріпленим у законодавстві правам і свободам особи реального характеру. В наукових працях, присвячених цим проблемам, зустрічаються такі терміни, що служать для визначення діяльності, спрямованої на надання правам і свободам реального змісту: повага, дотримання, визнання та ін.

Найважливішим складовим елементом системи забезпечення прав і свобод, який багато в чому визначає ефективність інших, виступає гарантування прав і свобод особи. Воно здійснюється за допомогою різноманітних гарантій реалізації, охорони і захисту прав і свобод особи, головне призначення яких полягає у створенні необхідних юридичних умов для перетворення закріплених в законі прав і свобод з можливостей на реальність.

На сьогоднішній день назріла нагальна необхідність у подальшому дослідженні гарантій прав і свобод особи та пошуку шляхів підвищення їх ефективності. Однією з найважливіших у цивілістиці є проблема особистих немайнових прав особи, громадянина. Реальне забезпечення прав людини і громадянина є ознакою правової держави, результатом побудови демократичних відносин. Кожна особа у правовій державі має відчувати свою соціальну захищеність.

Повага до кожної людини як до особистості повинна стати в Україні нормою повсякденного життя, знайти свій вияв у визнанні її єдиною цінністю первісного порядку, відносно якої визначаються всі інші цінності, включаючи право.

Цінність і мету закону слід розуміти як забезпечення всебічного розвитку особистості, а не вона для закону. Людина ні в якому разі не може розглядатися лише як засіб для досягнення будь-яких цілей.

Права людини є важливим інститутом, за допомогою якого визначається і регулюється правовий статус особи, визначаються засоби впливу на неї, встановлюються гарантії реалізації та захисту прав і свобод.

Аналіз досліджень і публікацій з окресленого питання свідчить, що в науковій літературі на даний час не існує ґрунтовних досліджень, предметом яких є правове регулювання особистих немайнових прав фізичної особи. Лише в деякій літературі містяться окремі аспекти, які зрозуміло не достатні для повного розкриття нових правових конструкцій. Звісно, що ця обставина ускладнювала написання роботи. Однак цивілістика не може залишати поза увагою відповідні законодавчі новели і має ставити адекватні вимогам часу доктринальні завдання з розроблення теоретичних положень цих новел.

У радянській та вітчизняній науці було присвячено чимало наукових розвідок проблемам правового регулювання особистих немайнових прав . Вони досліджувалося в працях Антимонова Б.С., Граве К.О., Гордона М.В., Дронікова В.К., Заїка Ю.О., Серебровського В.І. Не обминули увагою ці питання і сучасні дослідники - Рябоконь Є.О., Фурса С.Я., Чушкова В.Ю., Шевчук Л.В. та ін.

Мета і завдання дослідження. Мета дослідження - визначення регулювання особистих немайнових прав фізичної особи після прийняття ЦК України 2003р., їх сутності та значення в розвитку національного законодавства.

Для досягнення мети необхідно вирішити наступні завдання:

- розкрити загальні положення про честь, гідність, ділову репутацію фізичної особи за чинним законодавством України;

- виявити відмінності в регулюванні особистих немайнових прав за новим ЦК України від ЦК УРСР;

- проаналізувати правове регулювання особистих немайнових прав фізичної особи за законодавством України;

- розглянути сутність і особливості особистих немайнових прав;

- з'ясувати їх значення для регулювання суспільних відносин в незалежній державі.

Об'єкт і предмет дослідження. Об'єктом дослідження є цивільні правовідносини по регулюванню особистих немайнових прав фізичної особи за законодавством України.

Предметом дослідження виступають юридична природа особистих немайнових прав фізичної особи, їх сутність і характерні риси, що впливають на розвиток сучасних спадкових відносин.

Методи дослідження. При написанні роботи використана система принципів і підходів, яка побудована на загальнонаукових та спеціальних методах.

Для розкриття положень відносно регулювання особистих немайнових прав фізичної особи, їх виникнення використаний метод єдності логічного і історичного. Процес розвитку особистих немайнових прав, як правового інституту відтворюється у всій багатогранності, з всім позитивним, що накопичено історичним досвідом.

Системно-структурний метод дозволяє досягти розуміння діалектичного зв'язку між правовою діяльністю незалежної України та появою обумовлених норм по регулюванню особистих немайнових прав.

Формально-догматичний метод було використано в процесі формування понятійного апарату роботи. Його призначення полягає в аналізі чинного законодавства та практики застосування в державі, виявлення зовнішніх аспектів правових явищ.

Конкретно-історичний метод допомагає вивчити специфіку захисту та закріпленні особистих немайнових прав фізичної особи на різних етапах розвитку української держави, простежити його динаміку.

Пошук відмінного та єдиного між ЦК 2003р. та ЦК УРСР 1963 р. в регулюванні особистих немайнових прав, оцінка чинного законодавства з точки зору його збереження або заміни новим проводився за допомогою порівняльно-правового методу.

Наукова новизна одержаних результатів. Набула подальшого розвитку концепція нового розуміння та законодавчого закріплення особистих немайнових прав фізичної особи за новим ЦК як прав особи у державі ринкової економіки, доопрацьовано положення про недосконалість деяких положень по регулюванню особистих немайнових прав.

Обґрунтованість і достовірність положень, висновків і рекомендацій. Основні положення та висновки, наведені в роботі, є обґрунтованими і достовірними, оскільки ґрунтуються на ретельному вивчені та аналізу радянської, вітчизняної наукової літератури, нормативних актах та юридичній практиці.

Наукове значення результатів роботи. Робота спрямована на пошук витоків появи особистих немайнових прав, на з'ясування їх значення для сучасного суспільства України. Автор в роботі вказує свої думки щодо недосконалості деяких питань по регулюванню особистих немайнових прав.

Практичне значення отриманих результатів. Положення роботи та висновки автора можуть бути використані для вдосконалення законодавства в процесі правових реформ; у проведені науково-дослідної роботи у сфері цивільного права; освітянській діяльності при підготовці та викладанні відповідних навчальних дисциплін в учбових закладах.

Апробація результатів роботи. Основні результати наукового дослідження висвітлено у тезисах ІХ міжвузівської науково-практичної конференції, що проходила у Гуманітарному університеті «Запорізький інститут державного та муніципального управління» у травні 2006 року.

Структура роботи. Робота складається із вступу, двох розділів, які поділені на підрозділи, висновків та список використаних джерел. Загальний обсяг роботи - 94 сторінок і п'ять листів, на яких розташовано список використаних джерел.

Розділ 1. Поняття, зміст та види особистих немайнових прав фізичної особи

1.1 Загальне поняття та аналіз змісту особистих немайнових прав фізичної особи

Традиційно, у доктрині цивільного права, розрізняють дві групи особистих немайнових відносин - пов'язані та не пов'язані з майновими. В обох випадках об'єктами таких відносин є немайнові блага, однак в одних випадках використання цих благ тісно пов'язане з отриманням майнових вигод, а в інших такого зв'язку не має.

Наприклад, авторство являє собою немайнове благо, але воно тісно пов'язане з майновими правами (виплатою авторської винагороди, можливістю видачі ліцензії на використання витвору). Навпаки, честь та гідність, особиста недоторканність не пов'язані з майновими правами, а мають лише зв'язок з особистістю їх носія. Ці права, які належать визначеним особам, по характеру є абсолютними, тобто правомочній особі надається юридичнозабезпечена можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості, а також порушують особисті немайнові права.

Особливість особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, полягає в тому, що законодавство забезпечує їх правове регулювання комплексно, за допомогою різних галузей права.

Одні з них прямо передбачені цивільним законодавством, наприклад, захист честі і гідності, право громадянина обирати рід занять та місце проживання, охорона інтересів громадянина, зображеного у витворі образотворчого мистецтва, інші - закріплені в Конституції України (право на особисту недоторканність і свободу, право на охорону життя та здоров'я та ін.).Треті передбачені спеціальними нормами права, наприклад, право на ім'я (регулюється Сімейним кодексом України), або право юридичної особи на найменування.

У зв'язку з цим, в теорії існують дві точки зору на проблему цивільно-правового регулювання особистих немайнових відношень, не пов'язаних з майновими. До 80-х років вважали, що цивільне право не регулює, а лише охороняє особисті немайнові права, не пов'язані з майновими. Однак, пізніше почали уявляти, що правове регулювання і охорона прав не можуть співвідноситися, оскільки регулювання означає охорону прав, а їх охорона здійснюється шляхом регулювання відповідних відносин [11, с. 30].

Поява у ЦК України правових норм, що регулюють особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, зумовлена тим, що, по-перше, ці правові норми не могли бути віднесені до жодної із спеціальних галузей права у зв'язку з відсутністю специфічних для цих галузей ознак. По-друге, слід зазначити, що поява цивільного права відбувалася на ґрунті приватного права, яке охоплювало всі випадки захисту інтересів особистості, що існували на тому чи іншому етапі розвитку цього права. По-третє, адміністративно-правовий і кримінально-правовий захист, що існував раніше, не міг забезпечити охорону інтересів особистості всебічно і повністю.

А втім, поява цих правових норм породила дискусію щодо взаємозв'язку цивільного права та особистих немайнових відносин. Проблема галузевої належності особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, давала підстави для дискусії протягом не одного десятка років.

У юридичній літературі висловлювалися різні думки з приводу можливості і необхідності включення особистих немайнових відносин до предмета цивільного права. Так, на думку О.С.Йоффе, цивільне право повинно регулювати тільки першу групу особистих немайнових відносин, тобто тих особистих відносин, які пов'язані з майновими. Що стосується другої групи цих відносин, то цивільне право здійснює лише їх охорону [12, с. 58]."Те, що особисті немайнові відносини, пов'язані з майновими, входять до предмета цивільного права, сумніву не викликає, а от стосовно другої групи особистих немайнових відносин, - вважає О.С.Йоффе, - то тут стверджувати однозначно не можна." [13, с. 189].

Обґрунтовуючи свої висновки, прихильники такої позиції вказують на відсутність безпосереднього зв'язку з майновими відносинами і на зовсім інші, невіддільні від особистості об'єкти, що вказує на неможливість належності даних відносин до цивільного права.

На думку В.А.Тархова, "відносини з приводу немайнових благ, невіддільних від особистості, утворюють самостійний предмет регулювання, проте ні за питомою вагою відносин, пов'язаних з особистими немайновими благами, ні за питомою вагою норм регулювання цих відносин не може розраховувати на виділення в самостійну галузь." [14, с. 33].

Між тим ряд авторів, а саме С.Н.Братусь, С.С.Алексєєв, А.В.Дозорцев дали переконливе обґрунтування того, що "відносини, які виникають з приводу особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, є частиною предмета цивільно-правового регулювання, тому що ці відносини за своїм абсолютним характером тяжіють до відносин власності." [15, с. 55].

Кожна людина має право на матеріальні блага такі, як життя, здоров'я, честь, гідність, ділова репутація та інші.

Питання про можливість регулювання або лише захисту зазначених відносин, набуло, свого часу, дискусійного змісту. Так, висловлювалась думка про те, що цивільне право може регулювати лише особисті немайнові відносини, які виникають з приводу результатів інтелектуальної творчості. Що стосується інших особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, то закон може лише охороняти їх, а саме - застосовувати правові санкції [16, с. 8].

З цього приводу ряд авторів висловлювали обґрунтовані заперечення [17, с. 13]. Це зумовлено тим, що "в наш час нормами цивільного кодексу може і повинен здійснюватися не лише захист особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, а й так зване позитивне регулювання, тобто конкретне визначення змісту цих прав і водночас змісту обов'язків, які їм кореспондують." [18, с. 10].

Цивільно-правове регулювання особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, означає регулювання не тільки відносин, які виникають у разі порушення особистих прав, а й тих, які складаються на стадії їх нормального здійснення [19, с. 85].

Виправданість такого висновку випливає зі ст.1 ЦК України, в якій наголошується саме на регулюванні немайнових відносин.

Регулюються особисті немайнові відносини різними підрозділами цивільного права. Так, авторське, патентне право та інші правові інститути регулюють відносини, пов'язані з майновими. Предмет їх становлять майнові та пов'язані з ними немайнові відносини.

Особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, а саме - суспільні відносини, що складаються з приводу нематеріальних благ таких, як життя, здоров'я, особиста недоторканність, честь і гідність, повинні також утворювати предмет самостійного структурного підрозділу цивільного права.

З.В.Ромовська пояснює включення особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, до предмета цивільно-правового регулювання наявністю характерних спільних ознак, які притаманні майновим та особистим немайновим відносинам. До них належать:

а) рівне становище сторін, тобто відсутність між суб'єктами особистих немайнових та майнових відносин ознак підпорядкування;

б) у разі порушення особистих немайнових та майнових прав, вони можуть бути захищені за допомогою методів цивільного права [20, с. 45].

Аналіз особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими, дав змогу виділити властиві їм ознаки, оскільки правове регулювання (включаючи охорону і захист) тих чи інших суспільних відносин неможливо без надання їм правової форми, існують і відповідні правові форми особистих немайнових відносин, не пов'язаних з майновими. В якості таких виступають особисті немайнові правовідносини, не пов'язані з майновими, суб'єкти яких мають відповідні права і обов'язки. Таким правовідносинам притаманні ознаки, які визначені їх соціальним та юридичним змістом.

Ознаки, які визначені соціальним змістом особистих немайнових правовідносин, відображені в самій їхній назві. Виділимо дві важливі обставини.

По-перше, дані цивільні правовідносини є особистими; вони складаються з приводу особливої категорії об'єктів - немайнових благ, які неможливо відокремити від конкретної особи і носять чітко виражений особистий характер, що визначає їх єдину функціональну властивість - нетоварність. Самостійне, відокремлене від конкретної фізичної особи існування таких благ неможливе.

По-друге, дані правовідносини є немайновими і не пов'язані з майновими відносинами. У своєму не порушеному стані право на честь та гідність, право на життя та здоров'я, особисту недоторканність та ін. не передбачають виникнення майнових прав у їх власників.

Ці права утворюються у духовній сфері життя суспільства і не мають економічного змісту.Крім того, виникають у людини з народження, одні - внаслідок самого факту фізичної появи на світ, інші - в результаті того, що людина, яка народилася, існує в певному соціумі. Лише у разі їх порушення законодавець припускає грошову компенсацію шкоди, що, однак, не є ціннісним еквівалентом особистого немайнового блага.

Ознаки, які визначені юридичним змістом, доповнюють окреслену вище картину також двома обставинами.

По-перше, тим, що по своїй структурі особисті немайнові правовідносини мають абсолютний характер. Правомочній особі у таких відношеннях протистоїть необмежене коло зобов'язаних громадян. Останні повинні утримуватися від виконання дій, які можуть порушити особисте немайнове право особи, не пов'язане з майновим.

По-друге, таке суб'єктивне право є невіддільним від особистості і не може переходити від одного суб'єкта до іншого. Законодавець приймає до уваги цю обставину і у зв'язку з цим фактом юридично неможливо передати іншій особі право на своє ім'я, на недоторканність свого особистого життя, на свою особисту недоторканність та ін. Інакше вказані права втратили б не тільки юридичний, а і соціальний зміст.

Лише в окремих випадках і у порядку, передбаченому законом, особисті немайнові права можуть захищатися іншими громадянами. Наприклад, на вимогу заінтересованих осіб допускається захист честі та гідності громадянина і після його смерті.

Переважна більшість дослідників цивільного права визначає особисті немайнові відносини як такі, що не пов'язані безпосередньо з майновими відносинами, які виникають з приводу немайнових благ невіддільних від конкретної особи і в яких відбувається індивідуалізація особистості.

Л.О.Красавчиков підкреслює, що особисті немайнові відносини, не пов'язані з майновими, - це суспільні відносини, які складаються з приводу нематеріальних благ, що мають позаекономічну природу, є самостійною цінністю для їх носія, мають функціональну властивість нетоварності, належать особистості як такій та від неї невіддільні [21, с. 88].

Наведені вище ознаки дозволяють визначити розглядувані правовідносини як такі немайнові правовідносини, що виникають з приводу особистих, нематеріальних благ, які належать особистості і від неї невід'ємні. Певну специфіку має суб'єктивний склад особистих немайнових правовідносин.

Суб'єктами таких правовідносин є особа правомочна і зобов'язана. В якості правомочного суб'єкта виступає кожна фізична особа.

При цьому, закон встановив, що носіями суб'єктивних прав особи можуть бути в різних ступенях.

Так, виділяють п'ять категорій громадян:

а) повністю дієздатні, тобто особи, які досягли 18-річного віку, а також, які у виключному порядку зареєстрували шлюб до досягнення 18 років і тим самим отримали дієздатність у повному обсязі з моменту укладення шлюбу;

б) відносно дієздатні, до яких відносяться неповнолітні у віці від 14 до 18 років;

в) частково дієздатні, до яких відносяться неповнолітні, які не досягли 14 років;

г) обмежено дієздатні, до яких відносяться особи, визнані такими за рішенням суду у разі зловживання спиртними напоями чи наркотичними речовинами;

д) абсолютно недієздатні, тобто особи, визнані такими за рішенням суду внаслідок душевної хвороби чи слабоумства.

Що ж стосується зобов'язаних осіб, то вони можуть бути поділені на дві категорії: загальну та спеціальну.

До загальної категорії відносяться практично всі суб'єкти права (фізичні, у тому числі сама правомочна особа, та юридичні особи, у тому числі державні, приватні та адміністративні організації). Кожна особа виступає носієм обов'язку не порушувати особисте немайнове право.

Спеціальна категорія зобов'язальних суб'єктів включає всі установи та їх працівники, які в межах, встановлених законодавством, мають відношення до людини, її здоров'я, до сфери її приватного життя.

Функції, які ними виконуються, дозволяють знати, наприклад, таємницю особистого життя клієнта. До цієї категорії відносяться медичні працівники, працівники РАГСів, нотаріату та ін.

Відправним моментом у з'ясуванні юридичного змісту особистих немайнових правовідносин, не пов'язаних з майновими, є визначення суб'єктивного особистого немайнового права правомочної фізичної особи та кореспондуючого йому суб'єктивного цивільного обов'язку всіх інших осіб.

Специфікою суб'єктивного особистого немайнового права, не пов'язаного з майновим, є те, що його реалізація передбачає, в першу чергу, можливість вчинення певних дій самою правомочною особою. Закон встановлює лише певні можливості особи діяти на свій власний розсуд, де вони не заважають здійсненню інтересів інших осіб. У цих юридичних межах свободи кожен має можливість діяти на свій власний розсуд.

Зміст особистого немайнового права, не пов'язаного з майновим, становить можливість фізичної особи на власний розсуд, без втручання інших осіб, визначати свою поведінку у сфері свого приватного життя.(ст.271 ЦК України) [22, с. 87].

Так, юридичним змістом особистих немайнових правовідносин, не пов'язаних з майновими, є суб'єктивні особисті права та відповідні обов'язки. Таким правам відповідають обов'язки інших осіб поважати (не порушувати) ці права. Крім того, особисте немайнове право, не пов'язане з майновим, полягає в можливості управомоченої особи вимагати від інших осіб утримуватися від дій, які порушують це право.

Особисте немайнове право, не пов'язане з майновим - це суб'єктивне право, яке надає управомоченій особі юридичну забезпечену можливість вимагати від оточуючих утримуватися від будь-яких дій, що заважають вірно оцінювати її індивідуальні особливості.

Отже, суб'єктивне особисте немайнове право, не пов'язане з майновим - це право громадянина на вільне визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності, що виключає будь-яке вторгнення інших осіб, крім випадків, прямо передбачених цивільним законодавством. Це поняття є загальним, оскільки, як не існує абстрактного майнового права, так немає і особистого немайнового права, не пов'язаного з майновим, "в цілому".

Таким чином, управомочена особа виступає носієм свободи як щодо своїх власних дій, так і свободи від стороннього втручання, а суб'єктивне особисте немайнове цивільне право, не пов'язане з майновим, являє собою право на свободу визначення своєї поведінки в індивідуальній життєдіяльності на власний розсуд, яке виключає можливість будь-якого втручання з боку інших осіб, крім випадків, прямо передбачених законом.

1.2 Види особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими

Особисті немайнові права належать усім без винятку фізичним особам незалежно від віку, дієздатності, інших особливостей, зокрема від того, де та у зв'язку з якими подіями життя вони перебувають.

Положення про рівність прав усіх громадян закріплено у ст.24 Конституції України і цілком відноситься й до особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими.

Крім того, ст.52 Конституції України проголошує рівність прав усіх дітей незалежно від того, народжені вони у шлюбі чи поза ним [23, с. 88]. Теоретичні підходи до належності особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, усім без винятку фізичним особам і рівність обсягу цих прав мають бути втілені в повсякденне життя, набути свого реального змісту. Особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, можна визначити як права специфічні. Специфіка їх полягає в тому, що вони не несуть у собі економічного змісту, не мають грошової оцінки. Це випливає з їх назви, як немайнових прав.

Необхідно зазначити, що існує певний зв'язок між майновою сферою і названими правами. У цьому можна пересвідчитися, порівнюючи можливості матеріально забезпеченої особи на реалізацію своїх прав на інформацію, на охорону здоров'я і особи, яка таких можливостей не має.При порушенні особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, особа змушена нести як матеріальні, так і душевні втрати. Це, в свою чергу, має вплив у майбутньому і на її майновий стан.

Виходячи з цього, немайнові права слід аналізувати поряд з іншими правами особи, враховуючи те, що вони виступають складовою частиною єдиної системи прав, які підпорядковуються особою відповідно до своїх інтересів і якими вона володіє.

Проте, хоч поняття "особисті права" вживається для визначення різних за своїх змістом суб'єктивних прав, які належать громадянинові чи соціальному утворенню, в даному випадку маються на увазі особисті немайнові права на блага, невіддільні від особи, такі, як ім'я, життя, здоров'я тощо [24, с. 21].

Абсолютний характер особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, про що зазначалося вище, відрізняє їх від майнових, які в своїй переважній більшості відносні. У даному разі конкретному носієві абсолютного права протистоїть невизначена кількість осіб, які повинні поважати його право і не порушувати його. Крім того, суб'єкти можуть користуватися ними без спеціального дозволу. Межі користування цими правами можуть встановлюватися лише законом. Слід зазначити, що основна частина особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, виникає у зв'язку з їх народженням і з моменту народження, тобто вони є природними правами людини.

Для інших момент їх виникнення не має точної фіксації, він пов'язується з різними обставинами, які зумовлюються багатьма чинниками. Тому момент виникнення особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, можна визначити як специфічний [25, с. 48].

У частині 1 статті 269 ЦК України визначено дві підстави виникнення особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими - це народження людини і припис закону [26, с.3].

У літературі існує й інша думка: немайнові права можуть виникати в результаті юридичних дій (право особи на інформацію, тобто правомірні дії суб'єкта цивільного права, вчинені незалежно від наміру спричинити певні правові наслідки, які, проте, можуть виникнути внаслідок закону), при настанні певних подій (кожній людині від народження належить право на ім'я незалежно від її вольової поведінки), або породжуватися актами компетентних органів (набуття особою права на опіку внаслідок визнання її у встановленому законом порядку недієздатною згідно зі ст.58 діючого ЦК України) [27, с. 85].

Крім того, особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, нерозривно пов'язані з особою їх носія і цих прав не можна позбавити, особа володіє ними довічно (частина 3 і 4 статті 269 ЦК України). Немає підстав говорити і про їх відчуження [28, с. 18].

Значна частина прав людини і громадянина, передбачених Конституцією України, належить до особистих немайнових прав, які не пов'язані з майновими. Права, закріплені в ст.22 Конституції України, не є вичерпними, і це стало підставою подати в новому ЦК України й інші особисті немайнові права. Відповідно до ст.64 Конституції України конституційні права та свободи людини і громадянина не можуть бути обмежені, крім випадків, передбачених Конституцією [19, с. 85]. Такі конституційні обмеження у здійсненні особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, стосуються таємниці листування, телефонних розмов, телеграфної та іншої кореспонденції, права на вільне збирання, зберігання, використання та поширення інформації, а також прав особи, яку засуджено за вчинення злочину, що містяться у статтях 31, 34 і 63 Конституції України.

Особисті немайнові інтереси громадян визначаються їх множинністю, що, в свою чергу, породжує різні цивільно-правові форми їх регулювання. Тому охорона особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, повинна здійснюватися шляхом визнання за суб'єктами окремих видів особистих немайнових прав, кожному з яких притаманні свої специфічні засоби захисту.

Індивідуалізація особистості - ще одна важлива ознака особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими. Це дає змогу відрізняти суб'єкта права від інших, визначаючи їх своєрідність, самобутність, а інколи і неповторність. При індивідуалізації немайнові права мають переваги над майновими.

У даній роботі вже зверталася увага на класифікації особистих немайнових прав на дві групи: особисті немайнові права, пов'язані з майновими та особисті немайнові права, не пов'язані з майновими.

Особисті немайнові права, пов'язані з майновими, при їх реалізації можуть виступати передумовою виникнення майнових прав. Їх можна розглядати як вторинні, бо вони можуть виникнути, або не виникнути, чи взагалі не будуть реалізовані. Частина немайнових прав виникає внаслідок договору і нерозривно пов'язана з іншими, в тому числі і майновими правами та обов'язками сторін. Йдеться про адвокатську або банківську таємницю. Які з цих відносин первинні, а які вторинні, випливає з цілей і змісту договору [20, с. 87].

Що ж стосується особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, то в літературі пропонується говорити про особисті блага, а не про особисті права, тобто взагалі заперечується наявність суб'єктивних прав на об'єкти, які невіддільні від особистості [10, с. 88].

В залежності від направленості особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими, їх можна поділити на кілька категорій, а саме:

1) права, які індивідуалізують громадянина як особистість. До них належить право на ім'я, право юридичної особи на найменування, право на захист честі, гідності та пов'язане з ними право на захист ділової репутації;

2) права, що забезпечують особисту свободу громадян, а саме: право на недоторканність особистості, право на недоторканність житла, право на обрання роду занять і місця проживання, право на цивільно-правову свободу, право на таємницю листування, право на таємницю особистого життя, у тому числі на адвокатську, лікарську таємницю, таємницю нотаріальних та слідчих дій, а також права, що опосередковують свободу совісті в державі;

3) права, що виникають у результаті творчої інтелектуальної діяльності особи;

4) особисті права, надані громадянам у зв'язку з вступом їх до сімейних правовідносин, тобто комплекс прав, які охоплюють право на укладення і розірвання шлюбу, на виховання дітей, усиновлення тощо [32. с. 87].

У сучасній цивілістичній літературі особисті немайнові права поділяються на абсолютні і відносні.Більшість особистих прав є правами абсолютними. Однак, на думку авторів, правомочна особа може вступити і у відносні правовідносини з порушником. Це відбувається при порушенні абсолютного права. Порушник зобов'язаний вчинити дії, спрямовані на відновлення абсолютного права [25, с. 87]. Уточнюється, що деякі особисті права можуть бути лише відносними, а певна частина - як абсолютними, так і відносними.

Чинне законодавство не містить єдиної системи особистих немайнових прав, не пов'язаних з майновими. А втім у доктрині цивільного права є кілька критеріїв їх класифікації.

Так, різні види особистих немайнових прав, не пов'язані з майновими, можна зібрати у три правові інститути:

1) права на немайнові блага, втілені у самій особистості;

2) право на особисту недоторканність, свободу; право на життя та охорону здоров'я;

3) право на недоторканність особистого життя [34, с. 22].

ЦК України за спрямованістю або цільовим призначенням поділяє особисті немайнові права фізичної особи на дві групи: ті, що забезпечують природне існування фізичної особи (глава 20) і ті, що забезпечують її соціальне буття (глава 21) [5, с. 58].

Частину 2 статті 269 ЦК України можна також взяти за основу поділу за порядком виникнення особистих немайнових прав на такі, що належать фізичним особам від народження, і права, що їм належать за законом.

Розглядаючи інститут права на немайнові блага, які не пов'язані з майновими і втілені у самій особистості, слід перш за все звернути увагу на те, що він складається із права на ім'я (фірмове найменування юридичної особи), на товарний знак (знак обслуговування), на честь, гідність та ділову репутацію, на власне зображення.

Право громадянина на ім'я забезпечує особі правову індивідуалізацію. Це право надає його носієві юридично забезпечену можливість мати ім'я і вимагати від оточуючих, щоб його називали власним іменем. Інші особи не можуть користуватися цим ім'ям або привласнювати його.

У чинному законодавстві поняття "право на ім'я" не вживається, хоч існують норми, які встановлюють порядок визначення власного імені, по батькові та прізвища дитини.

У Декларації прав дитини (1959 р.) проголошено, що "дитині від народження має належати право на ім'я" [36, с. 22]. Аналогічна норма міститься у статті 3 Конвенції про права дитини (1989 р.) [47, с. 18]. З 27 вересня 1991 р. Конвенція входить складовою частиною в національне законодавство України і можна говорити про законодавче закріплення права на ім'я.

Право на ім'я, як і інші особисті немайнові права, не пов'язані з майновими, багатогранне. Насамперед воно означає право кожної людини з моменту її народження бути названою.Сьогодні переважна більшість громадян України індивідуалізуються за допомогою прізвища (родового імені), власного імені та по-батькові.

Об'єкт цього права є доволі специфічний. Під ним розуміють саме ім'я разом з прізвищем та по-батькові. Ім'я відноситься до особистих благ, які персоніфікують свого носія, виступають засобом формальної індивідуалізації особистості.

Це право має особливий зміст, у складі якого можуть бути виділені наступні найважливіші елементи:

1) право громадянина вимагати від інших осіб звертатися до нього відповідно до його прізвища, ім'я та по-батькові, тобто одержане у встановленому законом порядку ім'я (прізвище та по-батькові) обов'язкове як для самого носія, так і для всіх громадян.

Наприклад, громадянин здійснює належні йому права та обов'язки під своїм іменем, яке отримав після народження та зареєстрував у законному порядку, який встановлений для реєстрації актів громадського стану. Одержання прав та здійснення обов'язків під іменем іншої особи не допускається.

Використання псевдоніму (вигаданого імені) можливе лише у випадках, передбачених законодавством (маються на увазі деякі особи творчих професій - письменники, артисти, які можуть вибирати псевдонім виходячи із специфіки їхньої творчої професійної діяльності). Ніякі державні та суспільні організації, а також інші особи (фізичні та юридичні) не тільки не мають права на вільну зміну чи переміну прізвища, ім'я та по-батькові громадянина, але й на яке-небудь перекручення, спотворення імені.

2) право на зміну чи переміну імені, прізвища та по-батькові.

Діюче законодавство встановлює різноманітні підстави та порядок реалізації права на зміну прізвища, ім'я та по-батькові, яке, як правило, реалізується при настанні юридичних фактів сімейно-правового характеру. Наприклад, зміна прізвища передбачена при укладенні шлюбу, при розірванні шлюбу, при встановленні батьківства, усиновленні (удочерінні) тощо.

Інший зміст має право на переміну прізвища, імені, по-батькові. Переміна імені здійснюється органом РАГСу за місцем проживання або за місцем реєстрації народження особи. Переміна імені (прізвища та по-батькові) дозволяється громадянам, які досягли віку 14 років, якщо на це є поважні причини. До них відносять неблагозвучність чи тяжковимовність імені, бажання одного з подружжя носити однакове прізвище або повернути собі дошлюбне прізвище, якщо про це не було згадано при розлученні та ін.

Переміна імені особою, яка не досягла повноліття, здійснюється за згодою обох батьків (усиновителів, попечителів). За відсутності такої згоди - на підставі рішення суду, виключення - одержання особою повної дієздатності до досягнення повноліття в порядку, передбаченому законодавством. Переміна прізвища (імені, по-батькові) не допускається , якщо громадянин знаходиться під слідством, судом, якщо у нього є судимість або проти цього виступають заінтересовані державні органи.

Переміна громадянином імені не передбачає зміну або припинення його прав та обов'язків, які він мав у зв'язку з попереднім іменем. При цьому громадянин повинен повідомити своїм кредиторам та боржникам про переміну імені та несе ризик наслідків, які можуть виникнути у разі відсутності у них цих відомостей. На вимогу громадянина, який перемінив ім'я, відповідні зміни (за його рахунок) вносяться до документу, який був оформлений на його попереднє ім'я.

3) право вимагати припинення неправомірного використання імені.

Форми такого використання можуть бути різні, починаючи з незаконного носіння чужого імені (коли нікому не відома особа видає себе за сина, онука чи іншого родича другої особи), та закінчуючи ступенем свободи використання прізвищ (імен, по-батькові) громадян у друкованих матеріалах, по радіо і телебаченню. В останньому випадку, якщо розповсюджена інформація містить у собі відомості про особисте життя, то необхідна згода особи на вказівку його дійсного імені.Якщо неправомірне використання імені спричинило майнову чи моральну шкоду, то вона підлягає відшкодуванню на загальних підставах.

Перш за все право на ім'я означає, що кожна людина з моменту її народження має право бути названою. Власне ім'я дитині обирають її батьки, а прізвище визначається за прізвищем її батьків.

Закон України "Про національні меншини в Україні" від 25 червня 1992 р. [18, с. 25] дозволяє громадянам, які слідують національним традиціям і не мають звичаю фіксувати "по батькові", записувати у свідоцтві про народження дитини лише її прізвище та ім'я.

При цьому законодавство України не містить і заборон щодо подвійного, а також потрійного імені; включає і право особи на транскрибоване написання свого прізвища та імені відповідно до своєї національної традиції.

Взагалі можна говорити про те, що право на ім'я включає можливість його використання особою в усіх сферах її життєдіяльності.

У ЦК України, крім того, запропоноване докладне правове регулювання використання імені особи іншими суб'єктами. При цьому, надається можливість безперешкодного використання без згоди особи імені особи з метою висвітлення її діяльності чи сфери її діяльності у разі, якщо відомості взято з офіційних джерел.

Ім'я особи, яка обвинувачується у вчиненні злочину може бути обнародуване лише у разі набрання чинності обвинувального вироку суду, але з відповідними обмеженнями.

Ім'я є юридичним способом індивідуалізації особи.

Поряд із правом фізичної особи на ім'я розглядається право юридичної особи на фірмове найменування.

Чинне цивільне законодавство поки що не має такого інституту як право юридичної особи на фірмове найменування, завданням якого є охорона прав та індивідуалізація виробників. У Цивільному кодексі України цьому питанню приділена лише одна стаття 90. Закону, який би регулював право на фірмове найменування, поки що теж не прийнято.

Фірмове найменування юридичної особи - це передусім будь-яка назва підприємства, установи чи організації, що мають статус юридичної особи. Назва має бути чіткою, короткою, благозвучною, лаконічною. Однією з умов для фірмового найменування має бути відповідність назви характерові діяльності даної фірми. Ця вимога в законодавстві зарубіжних країн дістала назву "принцип істинності фірми".

Ще однією правовою ознакою фірмового найменування має бути вимога щодо оригінальності найменування. Не може дістати правову охорону найменування, яке повторює уже використовуване або настільки схоже з ним, що його легко сплутати з іншим. Найменування фірми має чітко відрізнятися від інших подібних.

Право на фірмове найменування полягає у тому, що юридична особа, яка ним користується і зареєструвала його у встановленому порядку, має виключне право на його використання. Це також означає, що володілець фірмового найменування має право заборонити іншим особам використовувати таке саме фірмове найменування.

Фірмове найменування має своїм призначенням індивідуалізацію даного підприємства, установи чи організації, передусім відокремлення її підприємницької чи будь-якої іншої діяльності. Така індивідуалізація необхідна для пропаганди, підкреслення якісних ознак діяльності, збереження, розвитку та правової охорони фірмового найменування.

Проте йдеться про правову охорону фірмового найменування не як про самоціль, а як про правову охорону назви фірми, яка має це найменування, її ділової репутації, її престижу, авторитету. Ця ділова репутація досягається зусиллями цілого (великого чи малого) колективу, що спонукає користувача фірмового найменування оберігати свою назву, тобто престиж фірми.

Таким чином склався цивільно-правовий інститут - право на фірмове найменування або просто право на фірму, завданням якого є індивідуалізація виробників з метою захисту їх ділової репутації від неправомірних посягань третіх осіб.

Право на товарний знак (знак обслуговування) розглядається у сфері інтелектуальної власності, однак це право відноситься до особистих немайнових прав, які не пов'язані з майновими. Тому вважаю за доцільне приділити увагу й цьому праву, бо в умовах ринкової економіки істотно зростає значення знаків для розрізнення одних і тих самих товарів, що виробляються різними виробниками, чи послуг, що надаються різними особами.

В Україні правова охорона товарних знаків (знаків обслуговування) здійснюється Законом України "Про охорону прав на знаки для товарів і послуг" від 15 грудня 1993 р. [39, с. 28].

При перевищенні виробництва товарів і наданні послуг над попитом споживачів гостро постає питання певної їх індивідуалізації. Товари і послуги, що виробляються (надаються), завжди відрізняються характеристиками, ознаками, якістю тощо. Споживач повинен точно знати, хто виробник того чи іншого товару, хто надає ті чи інші послуги. Тут споживачеві допомагають товарні знаки та знаки обслуговування. У світі не має країн, де б не застосовувались би товарні знаки і де б вони не захищались. Виключне право на використання товарних знаків та знаків обслуговування, як правило, дістають шляхом їх реєстрації, але в деяких країнах це виключне право закріплюється фактом першого використання знака.

Можна сказати, що позначення певних товарів чи послуг товарним знаком накладає на його володільця певні зобов'язання. Жоден підприємець, який зареєстрував знак на своє ім'я, не ризикуватиме своєю діловою репутацією, виробляючи товари чи надаючи послуги нижчої якості порівняно з товарами і послугами своїх конкурентів.

Отже, законодавство України про товарні знаки (знаки обслуговування) перебуває у стадії становлення і своїм основним завданням має індивідуалізацію товарів і послуг певними позначеннями. В умовах ринкової економіки така індивідуалізація вкрай потрібна, оскільки вона дає змогу товари одного виробника чи послуги однієї організації відрізняти від однорідних товарів і послуг інших виробників чи осіб, які надають послуги.

Право громадянина на власне зображення означає, що ніхто не має права зображати громадянина яким би то не було чином без його згоди, за винятком, прямо вказаних у законі випадків.Порушення такої недоторканності не пов'язане з яким-небудь безпосереднім фізичним, психічним або юридичним впливом на особу як таку.

Тут мова йде про те, що через незаконне відтворення власного зображення і подальшого розгляду матеріальних носіїв образотворчої інформації порушується особисте життя громадянина. Порушення полягає уже в тому, що власне зображення особи відтворюється (за межами випадків, які вказані в законі) без дозволу особи, зображення якої (а при динамічних способах відтворення - і вчинки) відображене у відповідному носії.

Чинне цивільне законодавство поки що не охоплює право на власне зображення повною мірою. Стаття 15 Закону України "Про авторське право і суміжні права" лише закріплює право громадянина на власне зображення у випадку, якщо воно втілене у творі образотворчого мистецтва [4, с. 17]. У такому вигляді це право правильно було б розглядати лише як елемент авторських відносин, що регулюються нормами авторського права.

...