Аналіз інституту заохочувальних норм

Особа підлягає звільненню від кримінальної відповідальності за ст. 49 КК, якщо з дня вчинення нею злочину до набрання вироком законної сили минули такі строки: 1) два роки в разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання менш суворе, ніж обмеження волі; 2) три роки в разі вчинення злочину невеликої тяжкості, за який передбачене покарання у виді обмеження або позбавлення волі; 3) п'ять років у разі вчинення злочину середньої тяжкості; 4) десять років у разі вчинення тяжкого злочину; 5) п'ятнадцять років у разі вчинення особливо тяжкого злочину. Перебіг давності зупиняється, якщо особа, що вчинила злочин, ухилилася від слідства або суду. У цих випадках перебіг давності відновлюється з дня з'явлення особи із зізнанням або її затримання. У цьому разі особа звільняється від кримінальної відповідальності, якщо з часу вчинення злочину минуло п'ятнадцять років (ч. 2 ст. 49 КК). Перебіг давності переривається, якщо до закінчення зазначених у частинах першій та другій цієї статті строків особа вчинила новий злочин середньої тяжкості, тяжкий або особливо тяжкий злочин. Обчислення давності в цьому разі починається з дня вчинення нового злочину. При цьому строки давності обчислюються окремо за кожний злочин (ч. 3 ст. 49 КК).

Відповідно до ст. 111 КПК таке звільнення носить імперативний (обов'язковий) та безумовний характер, за винятком випадку застосування давності, передбаченого ч. 4 ст. 49 КК. Підставами для звільнення від кримінальної відповідальності у зв'язку із закінченням строків давності є наявність трьох умов у сукупності: 1) вчинення особою злочину, на який поширюється давність; 2) закінчення строків давності після вчинення конкретного злочину; 3) строк давності після вчинення злочину не переривався й не зупинявся.

Строк давності є певним проміжком часу, із закінченням якого припиняються кримінально-правові відносини, що виникли з моменту вчинення злочину. У теорії і практиці важливим є правильне визначення початку і закінчення строку давності. Початковим моментом витоку строку давності є "день вчинення злочину" (ч. 1 ст. 49). У літературі є дискусійним питання початку обчислювання строку відносно злочинів з матеріальним складом. Висловлено дві позиції: згідно з першою, строк давності треба обчислювати з моменту настання суспільно небезпечних наслідків, прибічники другої вважають, що цей строк починається з часу, коли особа вчинила дію (бездіяльність), яка є ознакою об'єктивної сторони злочину. Перша точка зору, на нашу думку, є більш ґрунтовною й послідовною. Початковим моментом обчислювання строків давності має бути момент закінчення злочину, який, у свою чергу, залежить від законодавчої конструкції того чи іншого складу злочину. Для формальних складів злочину це час вчинення суспільно небезпечних діянь, для матеріальних настання суспільно небезпечних наслідків, для усічених цей час перенесений на стадії готування або замах У на злочин. Саме зі сталою позицією визначення моменту закінчення злочину більшість дослідників пов'язують початок строку давності для триваючих й продовжуваних злочинів. Строк давності у відношенні триваючих злочинів обчислюється з дня фактичного припинення дії чи бездіяльності з волі або мимо волі особи, а у відношенні продовжуваних злочинів з дня вчинення останнього тотожного діяння з числа тих, що об'єднані єдиним злочинним наміром і складають продовжуваний злочин. Отже, початковим моментом строку давності є початок нової доби, яка настає після доби, протягом якої був вчинений злочин. Кінцевим моментом спливу строків, що зазначених у п. 15 ч. 1 ст. 49 КК і обчислюються повними календарними роками, є закінченні останньої доби відповідного року.

Обставини, що виключають злочинність діяння, є різновидом заохочувальних кримінально-правових норм, які стимулюють суспільнокорисне та правомірне завдання необхідної і достатньої шкоди об'єктам правової охорони, за умов безпосередньо визначених кримінальним законом. Основною заохочувальною нормою кримінального законодавства є звільнення від кримінальної відповідальності

Звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд. КК України передбачено такі види звільнення від кримінальної відповідальності: 1) у зв'язку з дійовим каяттям; 2) у зв'язку з примиренням винного з потерпілим; 3) у зв'язку з передачею особи на поруки; 4) у зв'язку зі зміною обстановки; 5) у зв'язку із закінченням строків давності; 6) неповнолітніх із застосуванням примусових заходів виховного характеру; 7) неповнолітніх у зв'язку із закінченням строків давності ; 8) на підставі закону України про амністію (ст. 86); 9) на підставі акту помилування .

3. Заохочувальні норми особливої частини кримінального законодавства

3.1 Соціальна обумовленість заохочувальних норм Особливої частини КК

Характерною рисою Особливої частини КК 2001 р., як підкреслюється В. В. Сташисом, є значне розширення заохочувальних кримінально-правових приписів, які мають перспективу щодо поширення. Заохочувальні норми Особливої частини КК існують у вигляді приписів, що визначені як імперативні та безумовні спеціальні види звільнення особи від кримінальної відповідальності. Звільнення від кримінальної відповідальності це відмова держави від застосування щодо особи, котра вчинила злочин, установлених законом обмежень певних прав і свобод шляхом закриття кримінальної справи, яке здійснює суд у випадках, передбачених КК, та у порядку, встановленому КПК.

Спеціальне звільнення від кримінальної відповідальності перед бачене, якщо "громадянин України добровільно заявив органам державної влади про злочинний зв'язок з іноземною державою, іноземною організацією або їх представниками та отримане завдання" (ч. 2 ст. 111 КК), "особа без громадянства або іноземець добровільно заявили органам державної влади про припинення злочинної діяльності, якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернене заподіяння шкоди інтересам України" (ч. 2 ст. 114 КК), "керівник підприємства, установи або організації виплатив заробітну плату, стипендію, пенсію чи інші, установлених законами виплати громадянам, до притягнення його до кримінальної відповідальності" (ч. 3 ст. 175 КК), "особа сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до притягнення її до кримінальної відповідальності" (ч. 4 ст. 212 КК), "особа сплатила страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до притягнення до кримінальної відповідальності" (ч. 4 ст. 2121 КК), "особа добровільно повідомила правоохоронний орган про створення злочинної організації або участь у ній" (ч. 2 ст. 255 КК), "особа добровільно повідомила про створення терористичної групи чи організації і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю їх злочинів" (ч. 5 ст. 258 КК), "особа добровільно вийшла з воєнізованих або збройних формувань, не передбачених законом і повідомила про їх існування органи державної влади" (ч. 6 ст. 260 КК), "особа добровільно здала органам влади зброю, бойові припаси або вибухові пристрої" (ч. 3 ст. 263 КК), "особа добровільно заявила про незаконне заволо діння транспортним засобом правоохоронним органам і повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки" (ч. 4 ст. 289 КК), "особа добровільно здала наркотичні засоби, психотропні речовини і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю цих злочинів" (ч. 4 ст. 307 КК), "особа добровільно звернулась до лікувального закладу і розпочала лікування від наркоманії" (ч. 4 ст. 309 КК), "особа добровільно здала прекурсори, що призначалися для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин, і вказала джерело їх придбання або сприяла розкриттю цих злочинів" (ч. 4 ст. 311 КК), "особа після давання хабара добровільно заявила про те, що сталося, до порушення кримінальної справи щодо неї" (ч. 3 ст. 369 КК), "військовослужбовець може бути звільнений від кримінальної відповідальності із застосуванням до нього заходів, передбачених Дисциплінарним статутом Збройних Сил України" (ч. 4 ст. 401 КК).

Проте проблема розвитку та поширення заохочувальних норм Особливої частини втілюється у правову матерію вельми повільно. Так, за весь час дії з 2001 р. до Особливої частини КК була введена лише одна нова заохочувальна норма, передбачена ч. 4 ст. 2121 КК. Такий стан справ надає підстави стверджувати, що існують об'єктивні і суб'єктивні перепони розвитку заохочувальних приписів Особливої частини КК, суспільство в цілому та окремі його фахові представники ще не усвідомили у повній мірі всю привабливість заохочувального впливу на регулювання кримінально-правових відносин.

Одним із варіантів виходу з зазначеного стану, може стати створення "Спеціальної програми розвитку заохочувальних норм Особливої частини КК", яка напрацює науково практичні рекомендації щодо підвищення доцільності, ґрунтовності й ефективності включення до Особливої частини нових заохочувальних приписів.

Дослідження заохочувальних приписів Особливої частини потребує поглиблення, з'ясування взаємодії з заборонними нормами, визначення перспектив розвитку, внесення пропозицій щодо нових заохочувальних кримінально-правових норм тощо. Загальні засади впровадження заохочувальних приписів передбачають передусім визначення соціальної обумовленості кримінально-правового заохочення у тій чи іншій заборонній кримінальній нормі.

Серед величезної кількості соціальних чинників, що обумовлюють виникнення і розвиток заохочувальних кримінально-правових приписів, на наш погляд, слід виокремити обставини нормативного, кримінологічного, економічного та гуманістичного спрямування.

Кількість заохочувальних приписів у Особливій частині КК поступово зростає. Кримінальні кодекси УСРР 1922 р. і 1927 р. мали лише по 1 заохочувальному припису, що передбачали звільнення від кримінальної відповідальності хабародавця, Кримінальний кодекс УСРР 1960 р. містив 6 заохочувальних приписів, що передбачали звільнення від кримінальної відповідальності, а чинне кримінальне законодавство України передбачило вже 15 заохочувальних приписів.

Міжнародна спільнота визнала дієвою формою протидії злочинності застосування не тільки тих заходів, що замінюють або трансформують кримінальне покарання, а й таких, що взагалі виключають кримінальне переслідування, звільняють від кримінальної відповідальності. Дана тенденція, спрямована на пошук інших способів вирішення кримінально-правових конфліктів, не пов'язаних з застосуванням кримінального переслідування і покарання, є глобально світовою, значно поширеною й у європейському правовому просторі. Саме пошук інших способів покладено в основу так званого "відновного правосуддя" підходу до вирішення кримінально-правових конфліктів, який надає можливість учасникам кримінальної справи потерпілому та підсудному самим брати участь у вирішенні питання щодо наслідків вчиненого злочину та запобігання вчиненню подібного діяння у майбутньому.

Зарубіжне кримінальне законодавство активно заохочує соціально позитивну поведінку осіб щодо співпраці з правосуддям по виявленню нерозкритих злочинів. Так, згідно з № 4 ст. 60 Кримінального кодексу Республіки Польща, можливе застосування надзвичайного пом'якшення покарання і навіть умовне відстрочення його застосування до особи, винної у вчиненні злочину, яка, незалежно від обставин її справи, надала інформацію та представила суттєві докази про вчинення злочину, що був невідомий органу, який здійснює розслідування, за котрий передбачено покарання у вигляді позбавлення свободи на строк понад п'ять років.

У національному кримінальному законодавстві зазначеним інститутам, крім інших, відповідають і спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності. Системною ознакою всіх спеціальних видів є заохочувальний метод, який з розвитком кримінального законодавства став поширюватися як один з двох основних, поряд з традиційним примусовим, методів регулювання кримінально-правових відносин.

При висвітлені кримінологічної складової соціальної обумовленості спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності насамперед необхідно вказати на суспільну корисність та правомірність "позитивної посткримінальної поведінки особи", що передбачена Особливої частиною КК. Суспільна корисність визначається спрямованістю поведінки особи на активну співпрацю з правоохоронними органами і органами правосуддя у напрямах: а) достовірного повідомлення про вчинення злочину; б) самовикриття у вчиненні злочину; в) викриття інших осіб, винних у вчиненні злочину; г) нейтралізації, мінімізації, відшкодуванні суспільно небезпечних наслідків майнового (податки, збори, обов'язкові платежі, фінансові санкції, пені, тощо) та немайнового характеру (міжнародний, ідеологічний, політичний, тощо аспекти); д) вилучення з неконтрольованого обігу предметів зі спеціальним статусом обігу (предмети, що є носіями державної таємниці, наркотичні засоби, психотропні речовини, зброя, бойові припаси або вибухові пристрої); д) загального і спеціального попередження вчинення нових злочинів; е) виховного впливу на свідомість населення з метою профілактики вчинення злочинів.

Загальновідома проблема природної латентності таких вкрай суспільнонебезпечних злочинів, як державна зрада (ст. 111 КК), шпигунство (ст. 114 КК), створення злочинної організації (ст. 255 КК), створення непередбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260). Таємність вчинення подібних злочинів, їх висока суспільна небезпечність, професійна підготовка виконавців ускладнюють виявлення, розкриття цих злочинів та доведення вини учасників, покарання винних осіб. Тому законодавець у якості одного з високоефективних чинників протидії таким злочинам передбачив заохочення у вигляді спеціального звільнення від кримінальної відповідальності за умов, передбачених відповідними заохочувальними приписами.

З цього приводу, необхідно передбачити розгалужену систему заохочення в кримінальному законодавстві, яка застосовувалася б до осіб, які вперше вчинили злочини невеликої або середньої тяжкості (як виняток, деякі тяжкі злочини, що вчиненні з необережності), мала б на меті вирішення складних соціальних проблем з виявлення, запобігання та профілактики злочинів, задоволення майнових і моральних вимог потерпілих від злочину (фізичних, юридичних осіб, держави). Проте, як обґрунтовано вказує Т. В. Шевченко, щодо сучасного стану звільнення від кримінальної відповідальності, то він явно не відповідає ні міжнародноправових стандартам, ні нагальним національним потребам.

З іншого боку, такий стан речей загострює проблему криміналізації та декриміналізації діянь. Невизначеність ситуації полягає в доцільності існування великої кількості суспільно небезпечних діянь невеликої та середньої тяжкості за умов подальшого ймовірного звільнення осіб, винних у їх вчиненні, від кримінальної відповідальності. Кримінальне законодавство, як охоронна, каральна галузь національного законодавства не може перетворюватися у свою протилежність. Суди дещо стримано підходять до звільнення від кримінальної відповідальності.

Проте ми підтримуємо пропозиції щодо спеціального звільнення від кримінальної відповідальності в разі вчинення ненасильницьких злочинів корисного спрямування за вищевказаних умов. Особливої гостроти набуло питання про можливість звільнення від кримінальної відповідальності хабарника, поряд із таким самим звільненням особи, що дала хабара (ч. 3 ст. 369 КК).

Очевидним є той факт, що виключно заборонними кримінально-правовими заходами проблему протидії хабарництву не вирішити. Не зважаючи на всі заходи щодо посилення кримінального покарання за хабарництво, загальні та спеціальні програми протидії корупції, "хабарництво демонструє свою живучість".

Українське суспільство несе колосальні прямі та опосередковані матеріальні, фізичні, моральні збитки злочинних проявів. Досить нагадати економічні втрати від злочинів у сфері оподаткування, приватизації та хабарництва, злочинів проти власності тощо.

Економічні чинники, що обумовлюють заохочувальні приписи Особливої частини КК, складаються з прямих та непрямих майнових (фінансових) вигод. До прямих вигод належать повернення власникові його майна, повне відшкодування завданої майнової і моральної шкоди фізичним, юридичним особам, державі, надходження податків, зборів (обов'язкові платежі), відшкодування шкоди державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня).

Актуальною є проблема захисту прав потерпілих від злочину, повного задоволення їх майнових і моральних вимог. Зроблені позитивні кроки на державному рівні. Новий Цивільний кодекс України у п. 1 ст. 1177 передбачив, що майнова шкода, завдана майну фізичної особи внаслідок злочину, відшкодовується державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною, у п. 1 ст. 1207 зазначається, що шкода, завдана каліцтвом, іншим ушкодженням здоров'я або смертю внаслідок злочину, відшкодовується потерпілому або особам, визначеним ст. 1200 ЦК, державою, якщо не встановлено особу, яка вчинила злочин, або якщо вона є неплатоспроможною.

Абсолютна більшість заохочувальних приписів Особливої частини КК знімають тягар майнових зобов'язань з держави й переносять всі майнові витрати на особу, яка вчинила злочину і, відповідно, звільняється від кримінальної відповідальності за умов здійснення комплексу позитивних посткримінальних вчинків. Так, заохочувальний припис ч. 4 ст. 289 КК передбачає, що звільняється від кримінальної відповідальності судом особа, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статтею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будьякого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки.

До непрямих майнових витрат, що, у звісній мірі, мінімізуються заохочувальними нормами є бюджетні витрати на утримання засуджених осіб у місцях позбавлення свободи, витрати на проведення досудового слідства та розгляду кримінальних справ у судових інстанціях всіх рівнів, та утримання спеціальних органів виконання кримінальних покарань.

Гуманістична складова соціальної обумовленості заохочувальних приписів Особливої частини КК полягає у "довірі до основного особистого виміру людини до її свободи, яка розуміється як спроможність самоконтролю і самодисципліни, безумовна попередня довіра до кожного члена суспільства".

Гуманістичні чинники заповнюють кожну "клітину" заохочувальних приписів і відбиваються, щонайменше, в такому: по перше, вибір соціальнокорисної посткримінальної поведінки особи є виключно добровільним проявом особистої волі і не може бути вимушеним кроком, за умов об'єктивної неможливості продовження злочинної діяльності чи обумовлюватися діями інших осіб. Подруге, кримінальний закон не вимагає від особи надзвичайних зусиль у посткри мінальній поведінці, що є підставою звільнення особи від кримінальної відповідальності. У ряді випадків достатньо вчинити досить нескладну у фізичному і психічному аспекті одну чи дві дії. По третє, звільнення особи від кримінальної відповідальності, у відповідності до заохочувальних приписів Особливої частини КК, є актом остаточного прощення державою особи, яка вчинила злочин. Саме тому, заохочувальні приписи є обов'язковими, імперативними для суду і не залишають для "суддівського розсуду" ніякого простору. Крім того, заохочувальні норми виписані як безумовні і суд не може покласти на особу, що звільняється від кримінальної відповідальності, будьякі обов'язки щодо подальшої поведінки. У разі звільнення від кримінальної відповідальності згідно до ч. 4 ст. 32 КК та ч. 1 ст. 33 КК особа вважаться такою, що не має судимості. Набрання законної сили постановою (ухвалою) суду про звільнення особи від кримінальної відповідальності є актом, що свідчить про припинення кримінально-правового відношення між особою, що вчинила злочин, і державою. За наявністю посткримінальної поведінки особа повинна звільняти від кримінальної відповідальності кожен раз вчинення тотожного чи іншого злочину. Факт попереднього звільнення особи від кримінальної відповідальності не є нездоланною перепоною для позитивного вирішення питання про "повторне" застосування заохочувальних приписів, передбачених Особливою частиною КК.

3.2 Юридична природа заохочувальних кримінально правових норм Особливої частини

Дослідження юридичної природи заохочувальних приписів Особливої частини передбачає поглиблення, з'ясування взаємодії з загальними видами звільнення від кримінальної відповідальності та визначення напрямів можливого розвитку спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності. Важливим є визначення юридичної природи спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені в Особливій частині КК, оскільки саме юридична природа визначає місце спеціальних видів звільнення у системі Загальної та Особливої частин КК, взаємодію з іншими предметними та функціональними інститутами (субінститутами) кримінального законодавства, передумови та підстави застосування того чи іншого виду звільнення від кримінальної відповідальності.

Юридична природа спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності визначається дослідниками порізному. Раніше деякі фахівці зв'язували їх зі "спеціальними випадками добровільної відмови". Інші юристи вважали, що правова природа випадків спеціального звільнення єдина і віддзеркалює "не що інше, як дійове каяття". Треті дослідники заперечували як першу, так і другу точки зору і вказували, що вони є "єдиним інститутом звільнення, що спеціально вказаний у законі". Проте вищевказані точки зору ґрунтувалися на радянському кримінальному законодавстві і не могли враховувати законодавчих новел у вигляді окремого розділу Загальної частини КК "Звільнення від кримінальної відповідальності".

Необхідно критично віднестися, як ще не дивно на перший погляд, до концепції "спеціального дійового каяття". На відміну від російського варіанту, український законодавець не здійснив жорсткої прив'язки спеціальних видів звільнення з нормою Загальної частини про звільнення у зв'язку з дійовим каяттям. Поперше, згідно із законами елементарної логіки співвідношення загального і спеціального видів будь якого явища, в тому числі й правового, передбачає, що спеціальний вид, зберігши всі риси й якості загального, привносить додаткові, специфічні, притаманні тільки йому, риси і якості. У кримінальному праві найбільш ярким прикладом такого є співвідношення загального і спеціального суб'єкта злочину. Подруге, згідно з ч. 3 п. 3 постанови № 12 від 23 грудня 2005 р. "Про судову практику застосування судами України законодавства про звільнення від кримінальної відповідальності", Пленум Верховного Суду України поставив крапку в суперечці: чи достатньо однієї з перелічених підстав, чи повинна встановлюватися їх сукупність, зазначивши, що дійове каяття полягає в тому, що після вчинення злочину особа щиро покаялась, активно сприяла його розкриттю та повністю відшкодувала завдані збитки або усунула заподіяну шкоду. Відсутність хоча б однієї із зазначених складових дійового каяття виключає звільнення від кримінальної відповідальності за ст. 45 КК. Виняток можуть становити лише випадки вчинення злочину чи замах У на нього, внаслідок яких не заподіяно шкоди або не завдано збитків. Таким чином, з одного боку, визнання спеціальних видів звільнення різновидами дійового каяття породжує нездоланну перепону, котра полягає в тому, що жоден спеціальний вид звільнення не відповідає вищезазначеним критеріям, з другого боку, прийнявши цю позицію необхідно визнати наявність конкуренції загальних і спеціальних підстав звільнення від кримінальної відповідальності, що виникають, передусім, у зв'язку з інститутом дійового каяття. Така конкуренція повинна вирішуватися на користь спеціальної підстави звільнення від кримінальної відповідальності з зв'язку з загальновизнаним, універсальним правилом: якщо законодавець вважає, що ситуація регулюється загальною нормою, то він не формулює норму спеціальну, і навпаки.

Проте заперечувати наявність деяких елементів, котрі традиційно відносять до проявів дійового каяття, в підставах застосування спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності було б нелогічним. Але це лише окремі "фрагменти", "елементи" такого цільного кримінально-правового явища як дійове каяття, що унеможливлює їх конкуренцію взагалі.

Законодавець вдається до трьох технічних прийомів визначення передумов спеціальних видів звільнення. Прямо вказує на ті злочини, що є передумовою звільнення особи від кримінальної відповідальності, скажімо, за незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами, що передбачений ч. 3 ст. 263 КК є вчинення одного із злочинів, передбачених ч. 1, ч. 2 ст. 263 КК (аналогічно ч. 4 ст. 212, ч. 2 ст. 255, ч. 5 ст. 258, ч. 4 ст. 289, ч. 4 ст. 309, ч. 4 ст. 401 КК), безпосередньо прописує зміст злочинних дій, що є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності, наприклад у ч. 2 ст. 111 КК передумовою звільнення вказано, якщо особа на виконання завдання іноземної держави, іноземної організації або їх представників ніяких дій не вчинила (аналогічно ч. 3 ст. 175, ч. 3 ст. 369 КК) чи комбінує перший і другий варіанти, наприклад, за створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань або участь у їх діяльності, що передбачений ч. 6 ст. 260 КК та вчинення одного із злочинів, що передбачені ч. 1, ч. 2 ст. 260 КК (аналогічно ч. 2 ст. 114, ч. 6 ст. 260 ч. 4 ст. 307, ч. 4 ст. 311).

Підставою звільнення від кримінальної відповідальності, є позитивна посткримінальна поведінка особи, що визначена у відповідних заохочувальних приписах. Вона є тим юридичним фактом, що змінює основне кримінально-правове відношення, що виникає між державою, в особі відповідних уповноважених органів, і особою, що вчинила злочин, який є передумовою звільнення від кримінальної відповідальності, на похідне, вторинне заохочувальне кримінально-правове відношення. Змістом останнього правовідношення є правомірна, соціально схвальна поведінка у вигляді, як уже зазначалось, "фрагментів" дійового каяття. Законодавець передбачив конкретний перелік соціальнокорисних дій (бездіяльності), що утворюють юридичну підставу звільнення від кримінальної відповідальності. Так, якщо в ч. 3 ст. 175 КК у зазначеній якості вказується тільки виплата заробітної плати, стипендії, пенсії чи іншої установленої законом виплати громадянам, ч. 3 ст. 263 КК добровільна здача органам влади зброї, бойових припасів, вибухових речовин або пристроїв, то у значній кількості заохочувальних приписів таких дій (бездіяльності) дві чи більше. Наприклад, заохочувальні приписи, що передбачені за злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів передбачають дві дії, лише сукупність яких дає можливість звільнення від кримінальної відповідальності. Так, для звільнення від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 307 КК особа повинна добровільно здати наркотичні засоби, психотропні речовини або їх аналоги і вказати джерело їх придбання або добровільно здати наркотичні засоби, психотропні речовини, їх аналоги і сприяти розкриттю злочинів, пов'язаних з їх незаконним обігом. Такі самі дії особа повинна вчинити і для того, щоб бути звільненою від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 311 КК України, з тією лише різницею, що предметом здачі в даному випадку є прекурсори, що призначені для виробництва або виготовлення наркотичних засобів чи психотропних речовин. Підставою ж звільнення особи від кримінальної відповідальності за ч. 4 ст. 309 КК України є добровільне звернення до лікувального закладу і початок лікування від наркоманії.

При визначені підстав звільнення від кримінальної відповідальності за створення терористичної групи чи терористичної організації за ч. 5 ст. 258 КК, крім добровільного повідомлення про створення терористичної групи чи організації і сприяла припиненню існування або діяльності терористичної групи чи організації або розкриттю злочинів, вчинених у зв'язку зі створенням або діяльністю такої групи чи організації, додатково вказується на відсутність у діях особи складу іншого злочину. Зазначена обставина не може визнаватися умовою цього звільнення. Тому, що її встановлення здійснюється на момент розгляду справи про звільнення від кримінальної відповідальності, у сукупності з іншими підставами, що передбачені в цьому заохочувальному приписі, і не відноситься до майбутнього.

3.3 Перспективи розвитку заохочувальних норм Особливої частини КК

Одним з пріоритетних напрямів вдосконалення національного кримінального законодавства є пошук нових, альтернативних примусу і покаранню, способів вирішення кримінально-правових конфліктів. Альтернативні заходи витребувані сучасним українським суспільством, яке поступово усвідомлює, що традиційний арсенал кримінально-правових заходів впливу на злочинність не вирішує проблеми протидії злочинності в цілому, високим залишається рівень рецидивної злочинності, не знижуються показники злочинів, що вчинюються неповнолітніми, корисних злочинів та злочинів у сфері незаконного обігу наркотичних речовин тощо. Заохочувальні норми Особливої частини КК є ефективними правовими засобами стимулювання позитивної соціальнокорисної поведінки, які певною мірою складають противагу заборонним кримінально-правовим нормам. Проте, як уже зазначалось, вони закликані разом вирішувати основне завдання кримінального законодавства з правового забезпечення охорони прав і свобод людини і громадянина, власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного устрою України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства, а також запобігання злочинам.

Основними напрямами розвитку заохочувальних приписів Особливої частини КК уявляються: а) підвищення ефективності існуючих заохочувальних норм; б) впровадження нових ефективних заохочувальних норм.

Найбільшу кількість заохочувальних приписів мають розділи IX "Злочини проти громадської безпеки" та XIII "Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів та інші злочини проти здоров'я населення". Ці заохочувальні приписи закликані, насамперед, виконувати профілактичну функцію, попереджувати вчинення тяжких і особливо тяжких злочинів.

Велику суспільну небезпеку мають: створення злочинної організації (ст. 255 КК), терористичний акт (ст. 258 КК), створення не передбачених законом воєнізованих або збройних формувань (ст. 260 КК), незаконне поводження зі зброєю, бойовими припасами або вибуховими речовинами (ст. 263 КК). Кримінально правова боротьба з ними ускладнюється високою природною латентністю, заходами злочинних угруповань щодо власної безпеки, захисту від викриття, нейтралізації всіх форм соціального контролю. За таких умов виправданим є заохочення осіб щодо добровільної заяви про створення злочинного угруповання або участі в них та активного сприяння розкриттю їх злочинній діяльності. Заохочення у вигляді спеціального звільнення від кримінальної відповідальності учасника злочинного угруповання має на меті самовикриття та викриття організатора, керівника та інших учасників злочинного угруповання, повідомлення про відомі, вчиненні цим злочинним угрупованням злочинів та злочинні зв'язки з іншими кримінальними угрупованнями, унеможливлення вчинення ними нових злочинів, ефективну взаємодію з правоохоронними та судовими органами із розслідування та здійснення правосуддя.

Позитивна посткримінальна поведінка організатора і керівника у вигляді добровільної заяви про існування злочинної організації в поєднанні з невчиненням, організованої чи керованої ними, організацією тяжких або особливо тяжких злочинів та активне сприяння розкриттю, розслідуванню та розгляду кримінальної справи у суді є необхідною і достатньою підставою для звільнення їх від кримінальної відповідальності.

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів мають стійку тенденцію зростання. Протидіяти їх поширенню, виявленню й розкриттю, виведенню з незаконного обігу наркотичних засобів та психотропних речовин, підвищенню ефективності роботи спеціальних підрозділів ОВС та здійсненню правосуддя закликані й заохочувальні приписи, що передбачають звільнення особи від кримінальної відповідальності. Проте в літературі висловлюється точка зору, що арсенал заохочувального впливу по даній категорії справ використовується неповно і неефективно.

Злочини у сфері обігу наркотичних засобів, за вчинення яких можливе звільнення від кримінальної відповідальності належать до так званих злочинів з альтернативним діянням. Особливість цих злочинів полягає в тому, що кожне з вказаних у диспозиції статті діянь вже утворює закінчений склад злочину. Однак послідовне чи одночасне вчинення декількох чи всіх з указаних діянь також становить одиничний злочин.

Держава зацікавлена в тому, щоб якнайбільше наркотичних засобів було вилучено з нелегального обігу, і вони не дійшли до споживача наркомана. Разом з тим встановлення обмеження на добровільну здачу наркотичних засобів залежно від того, яким чином вони були отримані особою, шляхом виробництва, виготовлення, придбання чи розкрадання, суттєво обмежує стимулюючий потенціал норм про звільнення від кримінальної відповідальності, не спонукає до добровільної здачі наркотичних засобів осіб, які заволоділи ними шляхом розкрадання. При цьому викрадення, привласнення, вимагання, заволодіння шляхом шахрайства або зловживання службовим становищем визнаються законодавцем менш суспільно небезпечними а ніж виробництво, виготовлення чи придбання цих засобів. Крім того, можливе поширення випадків звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів за рахунок зняття обмежень на здачу наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів у великому та особливо великому розмірі. Спеціальні види звільнення від кримінальної відповідальності за злочини у сфері обігу наркотичних засобів застосовуються коли предметом злочину є наркотичні засоби, психотропні речовини і прекурсори у невеликих розмірах.

Одним з напрямів поширення спеціальних видів звільнення від кримінальної відповідальності є зняття перепон звільнення, що стосуються розміру наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів або прекурсорів. Соціальний ефект добровільної здачі великого чи особливо великого розміру наркотичних засобів, психотропних речовин, їх аналогів чи прекурсорів буде більш значним, ніж ефект здачі зазначених предметів у невеликому розмірі. Т ому держава повинна бути зацікавленою в здачі якнайбільших обсягів наркотичних засобів і з метою стимулювання позитивної посткримінальної поведінки осіб, запропонувавши їм кримінально-правове заохочення у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності за вчинені злочини у сфері обігу наркотичних засобів.

По два заохочувальні приписи мають розділи I "Злочини проти основ національної безпеки" та VII Особливої частини КК "Злочини у сфері господарської діяльності".

Підставами звільнення від кримінальної відповідальності бажано передбачити: а) припинення умисних дій з метою насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або захоплення державної влади, а також змови про вчинення таких дій, публічних закликів до насильницької зміни чи повалення конституційного ладу або до захоплення державної влади, а також розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 109 КК) чи з метою зміни меж території або державного кордону України на порушення порядку, встановленого Конституцією України, а також публічних закликів чи розповсюдження матеріалів із закликами до вчинення таких дій (ст. 110 КК); б) добровільне і своєчасне повідомлення органам державної влади про плани та склад злочинного об'єднання; в) якщо внаслідок цього і вжитих заходів було відвернене заподіяння шкоди національним інтересам України.

Значну перспективу впровадження заохочувальних приписів мають кримінально-правові норми, що передбачають відповідальність за злочини у сфері господарської діяльності. Не варто розраховувати, що кримінальна відповідальність, правові засоби можуть стати панацеєю в розв'язанні складних економічних і соціальних проблем розвитку України. Слід виходити з того, що кримінальне право є останнім, крайнім заходом боротьби з негативними явищами в економіці та суспільному житті. Саме тому не можна захоплюватися надто популярною в буденній правосвідомості ідеєю посилення репресивних заходів.

Існуючі приписи про звільнення від кримінальної відповідальності особи, яка сплатила податки, збори (обов'язкові платежі), а також відшкодувала шкоду, завдану державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до притягнення її до кримінальної відповідальності" (ч. 4 ст. 212 КК) та сплатила страхові внески на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також відшкодувала шкоду, завдану Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня), до притягнення її до кримінальної відповідальності" (ч. 4 ст. 2121 КК) активно застосовуються в діяльності податкової міліції.

Загальними підставами звільнення від кримінальної відповідальності за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності є звільнення від кримінальної відповідальності, що передбачені в розділі IX Загальної частини КК. їх застосування за вчинення злочинів у сфері господарської діяльності обмежується передумовами застосування вперше вчинення злочинів невеликою тяжкості (ст. ст. 45, 46 КК) або невеликої чи середньої тяжкості (ст. ст. 47, 48 КК) та безпосередніми підставами звільнення від кримінальної відповідальності при позитивній посткримінальній поведінці особи.

Спеціальні підстави звільнення від кримінальної відповідальності, що поширювались би на "господарські злочини взагалі", не повинні дублювати загальні підстави визначені розділом IX Загальної частини КК. Вони, на наш погляд, мають відповідати наступній посткримінальній поведінці особи: а) добровільному самовикриттю у вчиненому злочині; б) активному сприянню у розслідувані злочину; в) усуненню завданої злочином шкоди.

Чинні редакції заохочувальних приписів ч. 4 ст. 212 і ч. 4 ст. 2121 КК не сприяють самовикриттю особи у вчиненому податковому злочині. Варто погодитися з думкою, що відношення до проблеми подолання (зменшення) латентності податкової злочинності заохочувальна норма не має (точніше майже не має): 1) її дія поширюється на вже виявлені ухилення від сплати податкових платежів; 2) особа не спонукається до добровільного з'явлення з зізнанням і повідомлення про невідомі для правоохоронних органів факти злочинних порушень податкового. В аналізованих заохочувальних приписах містяться спеціальні вказівки, що позитивна посткримінальна поведінка особи має бути здійснена "до притягнення до кримінальної відповідальності

Заохочувальні приписи ч. 4 ст. 212 і ч. 4 ст. 2121 КК фактично допускають недобровільну посткримінальну поведінку особи у вигляді сплати податків, зборів (обов'язкових платежів), а також вимушене відшкодування шкоди завданої державі їх несвоєчасною сплатою (фінансові санкції, пеня) чи страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування, а також вимушене відшкодування шкоди завданої Пенсійному фонду України їх несвоєчасною сплатою. Очевидно існує певна розбіжність між зазначеними приписами податкових злочинів та соціально-правовою природою заохочувальних норм Особливої частини КК. Єдиним виправданням такого стану речей може бути виключно прагматична спрямованість цих норм на наповнення бюджету коштами, розвантаження правоохоронних ресурсів держави, продовження нормальної фінансовогосподарської діяльності платника податків.

Прагматичність завдання заохочувальних приписів господарських злочинів обумовлює розширення передумов звільнення за рах Унок середньої тяжкості, а у деяких випадках, й тяжких злочинів. Так, логічним є поширення спеціального звільнення на підставах, визначених у ч. 4 ст. 212, ч. 4 ст. 2121 КК, за злочини, якщо це призвело до фактичного ненадходження до бюджетів чи державних цільових фондів або страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування в особливо великих розмірах. Також досить оптимістичний прогноз може мати спеціальне звільнення в разі вчинення таких тяжких злочинів як контрабанда, вчинена у великих розмірах (ч. 1 ст. 201 КК) та ухилення від повернення виручки в іноземній валюті у великих та особливо великих розмірах (ч. 2 і ч. 3 ст. 207 КК).

Зняття перепон звільнення від кримінальної відповідальності залежно від розміру завданої матеріальної шкоди господарським чи іншим ненасильницьким майновим злочином є перспективним напрямом поширення заохочувальних приписів Особливої частини КК.

Звільнення від кримінальної відповідальності осіб, які добровільно сплатили податки, збори, інші обов'язкові платежі до бюджетів чи державних цільових фондів або страхових внесків на загальнообов'язкове державне пенсійне страхування у великому чи особливо великому розмірі буде ефективно сприяти повному відшкодуванню матеріальних і моральних збитків потерпілим від злочину, поверненню чималих коштів у сферу легального суспільного обігу, унеможливить їх злочинне використання, наприклад для фінансування тіньових, заборонених, фіктивних та інших суспільно небезпечних різновидів господарської діяльності.

Отже, суспільно позитивний момент добровільного повернення майна чи коштів у великих чи особливо великих розмірах є більшим, ніж повернення цих предметів у невеликому розмірі. Існує прагматична зацікавленість у поверненні максимальних розмірів майна та коштів, здобутих злочинним шляхом, в стимулюванні відповідної посткримінальної поведінки осіб, гарантувавши їм кримінально-правове заохочення у вигляді звільнення від кримінальної відповідальності за вчинені злочини, що привели до майнових збитків.

На користь введення такої заохочувальної норми свідчить також передбачене ч. 4 ст. 289 КК звільнення від кримінальної відповідальності за незаконне заволодіння транспортним засобом особи, яка вперше вчинила дії, передбачені цією статею (за винятком випадків незаконного заволодіння транспортним засобом із застосуванням будьякого насильства до потерпілого чи погрозою застосування такого насильства), але добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула транспортний засіб власнику і повністю відшкодувала завдані збитки. Транспортний засіб, крім того що він є джерелом підвищеної небезпеки та предметом з обмеженими правилами придбання, користування й розпорядження, є майном, вартість якого в декілька разів перевищує великий і особливо великих розмір, що враховується при кваліфікації злочинів проти власності або злочинів у сфері господарської діяльності (п. 24 примітки до ст. 185, примітки до ст. 201, 207 КК та ін.). З огляду на цей заохочувальний припис, та маючи на меті, підвищення профілактичного впливу на ненасильницьку корисну злочинність, яка стало опановує перше місце у структурі злочинності в Україні, природною є пропозиція про доповнення кримінального законодавства заохочувальним приписом про звільнення від кримінальної відповідальності за заво лодіння чужим майном незалежно від розміру особи, яка вперше вчинила злочин, передбачений ст. 185, 186, 190, 191, 192 КК (за винятком випадків застосуванням будьякого насильства до потерпілого чи погрози застосування такого насильства), та добровільно заявила про це правоохоронним органам, повернула майно власнику і повністю відшкодувала завдані збитки, до порушення кримінальної справи щодо неї органом, наділеному законом правом на порушення кримінальної справи.

Заохочувальні норми Особливої частини КК за юридичною природою є самостійними видами позитивної посткримінальної поведінки, що прямо передбачають звільнення особи від кримінальної відповідальності на передумовах і підставах визначених законом. Заохочувальні норми Особливої частини КК мають значну перспективу поширення і вдосконалення, проте вони повинні бути збалансованими в системі заборонних кримінально-правових норм і не перетворювати кримінальне законодавство із охоронної галузі у нагородну.

Основними напрямами розвитку заохочувальних приписів Особливої частини КК уявляються:

а) підвищення ефективності існуючих заохочувальних норм;

б) впровадження нових ефективних заохочувальних норм.

Висновки

Проведене дослідження основних положень заохочувальних норм кримінального законодавства України надає підстави для висновків, що стародавнє законодавство, що діяло на теренах сучасної України, значною мірою заохочувало осіб, які вчинили злочин, до позитивної посткримінальної поведінки у вигляді визнання своєї провини, явки із зізнанням, дійового каяття, видачі інших співучасників злочину, допомоги у розслідувані кримінальних справ і їх розгляду в судах та інше, за цих умов гарантувалося значне пом'якшення покарання, а у виключних випадках передбачалося звільнення особи від кримінального переслідування.

Заохочувальні норми є самостійною групою кримінально правових норм, що складається з правових приписів, які, з одного боку, надають право особі, що вчиняє або вчинила злочин на соціально схвальну, позитивну поведінку, а з другого породжують право або обов'язок держави усунути чи пом'якшити кримінально-правове обтяження.

Необхідна оборона, затримання особи, яка вчинила злочин, крайня необхідність та деякі інші обставини, що виключають злочинність діяння, є яскравими різновидами правомірної, соціальнокорисної поведінки, що потребує заохочення у вигляді виключення кримінальної відповідальності. Ці норми мають велику соціальну цінність для суспільства й держави як такі, що заохочують прояв громадянами активної життєвої позиції по протидії злочинним проявам. Вони свідчать про високу суспільну свідомість особи, вимагають від громадян при захисті охоронюваних законом прав та інтересів особи, яка захищається, або іншої особи, а також суспільних інтересів та інтересів держави від суспільно небезпечного посягання шляхом заподіяння тому, хто посягає, шкоди, необхідної і достатньої в даній обстановці для негайного відвернення чи припинення посягання бути вкрай обачливою та не перевищити меж необхідної оборони. Добровільне використання свого права на необхідну оборону, затримання особи, яка вчинила злочин, крайню необхідність нерідко завдають фізичної та майнової шкоди, ставлять у загрозу завдання шкоди здоров'я, життя. Адресатами заохочувальних норм, стимулюючих соціально-правову активність, як правило, є громадяни з високими особистими якостями почуттям відповідальності і справедливістю. Зазначені норми закликані впливати на свідомість та волю суб'єктів таким чином, щоб останні прагнули без побоювання бути притягнутими до кримінальної відповідальності, здійснювати вчинки, пов'язані із завданням шкоди об'єктам кримінально правової охорони, базуючись при цьому на суб'єктивному праві, юридичному обов'язку або службовому повноваженні, підставою заохочення в даному випадку є специфічний правомірний вчинок.

Теоретичним підґрунтям заохочення в кримінальному законодавстві є теорія позитивної відповідальності.

Заохочення як засіб вирішення кримінально-правового конфлікту здійснюється шляхом виключення, усунення або пом'якшення реального або потенційного кримінально-правового обтяження за умов суспільносхвальної позитивної поведінки особи. Функціональне призначення заохочення полягає у стимулюванні бажаної для суспільства поведінки особи у сфері кримінально правового регулювання, а саме: а) спонукає до остаточного припинення злочинної діяльності під гарантії не притягнення особи до кримінальної відповідальності, якщо фактично вчинене нею діяння не містить склад іншого злочину (ст. 17, 31 КК); б) гарантує виключення кримінальної відповідальності при необхідній та уявній обороні, затриманні особи, що вчинила злочин, крайній необхідності, виконанні наказу або розпорядження, діяння, пов'язаному з ризиком, виконанні спеціального завдання з попередження чи розкриття злочинної діяльності організованої групи чи злочинної організації (ст. 3643 КК); в) стимулює особу, котра вчинила злочин невеликою або середньої тяжкості, до позитивної посткримінальної поведінки під гарантування звільнення від кримінальної відповідальності (ст. 4549 КК); г) пом'якшує кримінальне покарання (п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК) та при призначені більш м'якого покарання, ніж передбачено законом, коли обставини передбачені п. 1, 2, 8, 9 ч. 1 ст. 66 КК входить до сукупності пом'якшуючих обставин (ч. 1 ст. 69 КК); д) надає шанс особі, якій призначене кримінальне покарання враховуючи тяжкість злочину, особу винного та інші обставини справи можливість виправлення без відбування покарання з випробуванням, а щодо осіб, що відбувають покарання, якщо засуджений сумлінною поведінкою і ставленням до праці довів своє виправлення, може бути застосоване умовно-дострокове звільнення від відбування покарання (ст. 7581 КК); е) передбачає привілейовані обставини звільнення від кримінальної відповідальності й покарання з випробуванням для неповнолітніх, які вчинили злочини відповідної тяжкості якщо буде визнано, що внаслідок щирого розкаяння та подальшої бездоганної поведінки вони на момент вироку не потребує застосування покарання або засуджені сумлінною поведінкою та ставленням до праці та навчання довели своє виправлення (ст. 97, 104, 105, 107 КК); ж) стимулює до позитивної посткримінальної поведінки у разі дотримання умов спеціальних приписів про звільнення особи від кримінальної відповідальності, що передбачені у Особливій частині КК.

У суспільстві існує оптимістичний прогноз на інтенсивне зростання заохочувальних кримінально-правових норм, оскільки в законопроектах, що надходять до Верховної Ради, є чимало пропозицій щодо необхідності введення до КК разом з заборонними нормами також і заохочувальних.

Список використаної літератури

1. Алексеев С. С. Философия права: история и современность, проблемы, тенденции, перспективы. М.: Норма, 1999. 329 с.; Фуллер Л. Л.