Судово-психологічний аналіз

Размещено на http://www.allbest.ru/

Орієнтовний перелік питань до заліку з Юридичної психології



Предмет, завдання і значення юридичної психології

Юридична психологія самостійна галузь знання на межі психології та юриспруденції. Вона вивчає психологічні явища, механізми та закономірності, пов'язані з правом, його виникненням, застосуванням і впливом у цілісній системі "людина суспільство право"

В центрі її уваги знаходяться психологічні аспекти особистості, поведінки та діяльності у сфері права, оскільки саме право результат людської діяльності, звернений, передусім, до особистості.

Юридична психологія, у свою чергу, вивчає психічні явища, процеси, закономірності, що виникають у полі правоохоронної та правозастосовної діяльності на базі чинного законодавства, специфіку психологічного змісту права, його інститутів та категорій. Психологічна предметність юридичної психології невіддільна від предметності юриспруденції, вони інтегративне пов'язані між собою, визначаючи різні аспекти одних і тих же явищ особистості, поведінки і діяльності.

Предмет юридичної психології психологічні закономірності і механізми правового опосередкування діяльності особистості та груп у сфері правової діяльності.

Об'єктом юридичної психології є особистість як свідомий індивід, що має певний соціальний статус і виконує конкретні соціальні функції в системі "людина право".

До завдань юридичної психології можна віднести:

1. Дослідження структурних елементів предмета цієї науки: особистості юриста, його діяльності, правомірного й протиправного поводження, особистості законослухняної людини й правопорушника, психології соціально-правовий ресоціалізації правопорушника (у тому числі й в ИТУ), психологічних особливостей юридичної процедури й профілактики правопорушень.

2. Вивчення методологічних і теоретичних її основ, розробка методики й методів теоретичних і прикладних досліджень, адаптування для цілей юридичної психології методик і методів, розроблених в інших науках, у тому числі й у галузеві психологічні.

3. Розробка практичних рекомендацій для юристів-практиків по здійсненню ними правозастосовної, правоохоронної й правотворчої функцій, удосконалюванню й поліпшенню їхньої власної роботи, стимулювання спільної діяльності, розробка методики профорієнтації, профвідбору, профконсультації юристів, профессіограмм і психограмм юридичних професій й ін.

4. Теоретичне й методичне забезпечення навчальної дисципліни "Юридична психологія" і пов'язаних з нею спецкурсів.

5. Забезпечення практики спеціальним психологічним знанням, розробки теорії й методики судово-психологічної експертизи, психологічної консультації й т.д.

Розвиток юридичної (судової) психології і її значення для здійснення правосуддя

психологічний вплив допит криміналістичний

Юридична психологія є порівняно молодою галуззю психологічної науки. Але правова регуляція людської поведінки досліджувалася ще видатними давньогрецькими філософами: Сократ (469-399 рр. до н.е.), наприклад, висунув ідею про необхідність збігу справедливого і законного; Платон (427-347 рр. до н.е.) вперше вказав на дві категорії психології, які лежать в основі соціального розвитку - потреби та можливості людей; Аристотель (384-322 рр. до н.е.) висловив положення про право як мірило справедливості. У середньовіччі правові норми почали розглядатися як забороняючі норми, а завдання правосуддя почали тлумачитись з обвинувачуваним нахилом. Таким був світоглядний спадок права середньовіччя. Прогресивні мислителі в ХVІІІ столітті формують сучасну концепцію лібералізму і правової держави. Розвиток науки умовно поділяють на передісторію й історію. Саме тому юридичної психології повною мірою стосується твердження У. Гербарта про те, що юридична психологія має тривалу передісторію і дуже коротку історію. Ще в трактаті давньогрецького філософа Теофраста (ІV-III ст. до н.е.) “Характери” є опис окремих асоціальних рис, притаманних певним типам особистості. В історичній ретроспективі можна виділити такі основні етапи розвитку юридичної психології: 1) описовий (з давнини до початку XIX ст.); 2) порівняльно-аналітичний (XIX ст.); 3) природничо-науковий (з початку XX ст. до теперішнього часу). У період формування нової прогресивної буржуазної ідеології в Європі відбувся поворот у розумінні сутності права. Одним із принципів правового світогляду нового часу став принцип гарантій особистісного розвитку.

Засновник криміналістики Ганс Гросс (1837-1910) у 1898 р. публікує фундаментальний труд “Кримінальна психологія”, у якому використовує значний матеріал з експериментальної психології, та обґрунтував необхідність його для криміналістики. Густав Лебон (1841-1931) та Габріель Тард (1843-1904) висунули ідеї щодо формування злочинної поведінки. Перший з них зазначив, що для цього існує механізм “зараження”, а другий стверджував, що злочинній поведінці, як і будь-якій іншій, люди можуть навчатися в суспільстві за рахунок механізмів “наслідування” та “навчання”. Еміль Дюркгейм (1858-1917) вивчив статистику самогубств.

До початку XX століття юридична психологія вже сформувалась як самостійна галузь наукового знання, що мало своє підтвердження з введенням у 1906 році швейцарським психологом Едуардом Клапаредом (1813-1940) терміна “юридична психологія”. До того часу вже чітко визначились три основних напрямки - кримінальна, судова та пенітенціарна психологія. Юридична психологія пройшла в нашій країні довгий і непростий шлях розвитку, який продовжується і донині. Проблеми особи злочинця, психологічні особливості протиправної поведінки людини, доведення його провини в досконалому злочині давно привертали і продовжують привертати суспільну увагу. Аналізуючи шляхи розвитку вітчизняної психологічної науки, Л. С. Виготський у кінці 20-х рр. писав про те, що “психологія не рушить далі, поки не створить свою методологію”. Сказане ним актуально і для юридичної психології як однієї з прикладних галузей психологічної науки, яка не може розвиватися без методологічного забезпечення концепції своєї системи, власного предмета вивчення.

Історія юридичної психології в нашій країні нараховує понад три століття. Можна виділити три етапи її розвитку: 1) кінець ХVІІ - перша половина ХVІІІ ст. (епоха Просвіти) - перші спроби проникнути в психологію (душу) злочинця; 2) кінець ХVІІІ - остання чверть ХІХ ст. характеризується початком читання курсів із юридичної психології; 3) ХХ ст. - початок ХХІ ст. - оформлення юридичної психології як галузі психологічної науки і становлення її як експериментальної дисципліни. Серед вітчизняних дослідників у галузі юридичної психології слід відзначити О. О. Фрезе, який написав монографію “Очерки судебной психологии”, О. Ф. Коні та Ф. М. Плевако, які були не тільки видатними вченими та адвокатами, але також вміло відстоювали необхідність впровадження в судовий процес юридично-психологічних знань. В. М. Бехтерев (1857-1927) у 1902 році надрукував статтю “Про експериментальне психологічне дослідження злочинців”, у якій пропагував комплексний підхід до вивчення злочинця з урахуванням його генеологічності, впливу виховання, середовища та особливостей генезису самої психіки. Л. І. Петражицький (1867-1931) стверджував, що дійсно є лише психічні процеси, а соціально історичні явища є тільки їх зовнішньою проекцією. Він був послідовником того, що емоції знаходяться в основі вчинків, поведінки людей і визначають їх діяльність. Він також був послідовником Фрейда щодо формування правових норм у суспільстві. На сьогодні, за даними інституту імені М. Планка (Німеччина), тільки в країнах Західної Європи нараховується більше, ніж 5,5 тисяч психологів, які працюють у правоохоронних структурах. Разом з цим є декілька наукових центрів та академічних інститутів, які послідовно займаються проблемами юридичної психології. В Україні центрами розвитку юридичної психології є міста Київ і Харків. Серед визначних вітчизняних вчених-дослідників з юридичної психології на сучасному етапі слід виділити: О. П. Закалюка, Е. В. Землянську, Н. П. Крейду, О. М. Морозова, О. В. Шаповалова, Ю. Н. Шиделко, С. И. Яковенко та інших.

Судово-психологічні методи вивчення особи

Пізнання особи обвинувачуваного та її індивідуально-психологічних характеристик-одне з з основних завдань діагностики. Від нього залежить тактика слідчих, судових дій у справі. Для цього розробляють методики з урахуванням загальних вимог до застосування судово-псих. методів, до яких відносять:

складання плану для вивчення людини залежно від цілей вивчення конкретного учасника процесу, його процесуального положення, процесуальних можливостей даної стадії здійснення правосуддя;

дотримання основних правил вивчення особи;

дотримання принципів використовування одержаних результатів вивчення учасника під час вирішення правових і процесуальних питань.

Також застосовуються бесіда, спостереження, природ. експеримент та аналіз продуктів дія-ті. Ці методи супроводжують весь процес дії.

Судово-психологічні методи впливу на особу

Вони здійснюються посадовими особами, що ведуть боротьбу зі злочинністю. Ці методи мають на меті:

попередження злочинної діяльності

розкриття злочину й виявлення його причин

перевиховання злочинців

пристосування їх до умов нормального існування в нормальному соціальному середовищі.

Дані методи, крім їхньої карно-процесуальної регламентації, засновані на наукових методах психології й тісно пов'язані із кримінологією, криміналістикою, виправно-трудовою педагогікою й т.д.

Сутність і значення методу судово-психологічного аналізу

Методи судово-психологічного аналізу застосовуються під час проведення будь-якої пізнавальної діяльності,. Методи аналізу поведінки і діяльності застосов. коли виник необхідність у судово-психологічному аналізу ситуації: 1.для встановлення істини у справі,що впливають на суб`ктивне сприйняття фактів; 2.отримання даних слідства здійснюється через свідчення осіб,що мали досвід у минулому,через суб'єктивне сприйняття,думку. Це може привести до спотворення фактів (помилки сприйняття, відтворення). До своєрідних методів юридичної психології ставиться психологічний аналіз кримінальної справи. Актуальним є й метод психоаналізу, що сприяє більше глибокому й всебічному дослідженню особистості, особливо сфери підсвідомості.

Методи с.-п. а.:

Метод спостереження. Цінність його полягає в тім, що в процесі дослідження не порушується звичайний хід діяльності людини. Для одержання об'єктивних результатів необхідно дотримувати ряд умов: 1) визначити заздалегідь, які закономірності спостереження нас цікавлять; 2) скласти програму спостереження; 3) правильно фіксувати результати дослідження; 4) визначити місце самого що спостерігає і його роль у середовищі досліджуваних осіб.

Анкетний метод. Цей метод характеризується однорідністю питань, які задаються щодо великій групі осіб для одержання кількісного матеріалу об фактах, що цікавлять дослідника. Цей матеріал піддається статистичній обробці й аналізу, В області юридичної психології анкетний метод одержав поширення при дослідженні механізму утворення злочинного наміру. У цей час анкетний метод почав застосовуватися практичними працівниками для дослідження деяких аспектів причин злочинності.

Метод інтерв'ю (бесіди)Вільна, невимушена бесіда, у ході якої слідчий вивчає основні особливості особистості співрозмовника, виробляє індивідуальний підхід і вступає в контакт із допитуваним; така бесіда часто передує основній частині допиту й досягненню його головної мети одержанню об'єктивної й повної інформації про подію злочину. При підготовці до бесіди треба велика увага приділяти формулюванню питань, які повинні бути короткими, конкретними й зрозумілими. Головне достоїнство цього методу його повна анонімність. Завдяки цьому на цілий ряд "критичних" питань випробувані дають автомату інші відповіді, ніж в анкетах.

Метод експерименту. При використанні цього методу експериментатор вивчає залежність особливостей психічних процесів від особливостей діючих на випробуваного зовнішніх стимулів. Експеримент будується таким чином, щоб зовнішня стимуляція змінювалася по строго певній програмі. Відмінність експерименту від спостереження полягає в тім, що при спостереженні дослідник повинен очікувати настання того або іншого психічного явища, а при експерименті він може за допомогою зміни зовнішній ситуації навмисно викликати потрібний психічний процес. У практиці судово-психологічних досліджень одержали поширення лабораторний і природний експерименти.

Біографічний метод -- комплексний метод психологічного дослідження, спрямований на вивчення біографічних подій (життєвого шляху) людини. Спирається на принцип, згідно з яким поведінку людей слід досліджувати і розуміти виходячи з їх власної суб'єктивної перспективи. Цей принцип виключає використання як основного джерела збору інформації структурованого досліди, інструментарію, що підказує респонденту певну форму відповіді.

Метод аналізу продуктів діяльності ґрунтується на тому, що в результатах роботи людини виявляються її знання, вміння та навички, здібності, уважність і спостережливість, риси характеру. Отже, продукти діяльності дають можливість побачити в них найрізноманітніші психічні якості та властивості особистості, рівень їх розвитку.

Метод узагальнення незалежних характеристик -- це об'єднання та узагальнення даних багатьох спостережень, виконаних незалежно одне від одного в різний час, за різних умов та у різних видах діяльності,збирання даних про злочинця з різних джерел,найчастіше-незалежних(характеристики з місця навчання,старі кримінальні справи,особові справи ув`язненого, медичні карти, історії хвороби, акти судово-психологічних і судово-психіатричних експертиз.

Асоціативний експеримент -- психологічний або психолінгвістичний експеримент, суть якого полягає в тому, що респондентові пропонують стимули різного типу (слова, малюнки тощо) з метою викликати у нього відповідні асоціації. Розрізняють вільний асоціативний експеримент, коли респондентові пропонують відповісти словом, що перше спало йому на думку після пред'явлення стимулу, не обмежуючи вибір реакції жодними критеріями. Керований асоціативний експеримент, коли експериментатор певним чином обмежує вибір реакції. Можливі також змішані види асоціативного експерименту, коли респондент отримує завдання відповісти певною кількістю реакцій-означень на стимул-іменник. На перебіг асоціативного експерименту впливають різні чинники (соціальні, психофізіологічні тощо).Асоціативні зв'язки, наявні у свідомості людини взагалі чи присутні у певний момент, пов'язані із протіканням у корі головного мозку тих чи інших психічних процесів, від яких залежить мислення людини взагалі.

Метод психологічного аналізу і його різновид-контент-аналіз-дають можливість якісного аналізу документів з відомостями про випробуваного, а також змістовної сторони документа, дозволяють проводити кількісний аналіз, виділяти й обробляти смислові одиниці (слово і символ), які можна однозначно фіксувати й пероводити в кількісні показники (наприклад, листи,щоденники,конспекти,доповіді,записи,літературні твори)

Метод вивчення процесів і результатів правозастосовної діяльності і метод вивчення результатів злочинної діяльності або способів здійснення злочину(так званий «злочинний почерк»).У даному методі вивчаються матеріали й способи вивчення злочину, місця, часу, що дозволяє встановити деякі індивідуально-психологічні особливості злочинця (жорстокість, обачність, легковажність, професійні навики й уміння, рівень інтелектуального розвитку,здібності);Дослідження індивіда завжди закінчується обробкою одержаної психологічної інформації,узагальненням всіх одержаних матеріалів, яке відображається в психологічній характеристиці. Складання характеристики допомагає орієнтуватися в зібраному матеріалі, сприяє виявленню й усуненню наявних суперечностей,дозволяє встановлювати соц.-псих. причини вивченого злочину (якщо особа, яка вивчається, -обвинувачений). Останнім часом у судовій і кримінальній психології визначений обсяг вивчення характеристик підозрюваного,звинуваченого, осудженого.

Поняття й сутність психологічної структури діяльності

Діяльність одна з основних категорій психологічної науки. Предметом психології є саме цілісна діяльність суб'єкта в різних формах та видах, у її філогенетичному, історичному та онтогенетичному розвитку.

Основною, генетичне вихідною е зовнішня, предметна діяльність, яка породжує всі види внутрішньої психологічної діяльності. Складовими діяльності є дії та операції, що співвідносяться з потребами, мотивами, цілями.

Головними процесами діяльності виступають інтеріоризація її зовнішньої форми та екстеріоризація внутрішньої; перша веде до створення образу дійсності, друга до упредметнення образу

Саме предметність є конституціональною характеристикою діяльності: спочатку діяльність визначається предметом, потім вона опосередковується та регулюється його образом як суб'єктивним продуктом.

Загальну психологічну структуру діяльності характеризують також, крім названих вище складових цілей, засоби діяльності. В ній можна вирізнити:

* суб'єкт діяльності;

* процес діяльності;

* предмет діяльності;

* умови діяльності;

* продукт діяльності.

Прийнято розрізняти три основні види людської діяльності: гру, навчання та працю. Кожен із цих видів визначається своїми мотивами, цілями й засобами.

Юридична діяльність є різновидом трудової діяльності. В свою чергу, її різновиди розрізняються за профілем (правотвор-ча, правоохоронна, правозастосувальна) та за суб'єктами її реалізації (оперативно-розшукова, слідча, пенітенціарна, прокурорська, адвокатська, нотаріальна).

Змістовно психологічна структура юридичної діяльності представлена наступними основними різновидами:

пізнавальна;

конструктивна;

комунікативна;

організаційна.

Слід також виділяти два допоміжні види юридичної діяльності, що не визначають змісту, але створюють умови для її реалізації: 1) профілактична та 2) засвідчувальна.



Пізнавальна діяльність та основні способи вирішення пізнавальних задач

Пізнавальна діяльність. У психологічній структурі різних професій та видів діяльності процес пізнання має різний зміст, що визначається його метою, об'єктами, обсягом необхідної Інформації, методами та засобами, умовами реалізації пізнання, опрацювання і закріплення інформації тощо. У юридичній діяльності всі зазначені елементи суттєво своєрідні, що й надає їй специфіки. Щоб встановити істину, потрібно, насамперед, пізнати значну кількість фактів, обставин, взаємозв'язків, що стосуються як подій теперішнього, так І минулого часу. Пізнавальна діяльність необхідна для встановлення факту наявності чи відсутності правопорушення, причетності до нього певної особи та ступеню її вини, адекватно до якої визначається міра покарання. Для досягнення останньої мети потрібне глибоке вивчення особи, ЇЇ ставлення до вчиненого і лише після цього планування заходів ЇЇ ресоціалізації.

Таким чином, пізнавальна діяльність не є самоціллю (хоча це можливе в певних науках, на певних етапах тощо): вона є засобом реалізації інших різновидів юридичної діяльності, як, водночас, останні можуть стати засобами для забезпечення пізнання. Сутність пізнавальної діяльності може бути зрозуміла лише з урахуванням такого діалектичного взаємозв'язку між різними видами діяльності. Це не тільки ускладнює процес пізнання, а й призводить до його виняткової суперечливості. Здійснення воднораз Із пізнанням інших різновидів діяльності постійно виявляє нові факти, зв'язки між фактами, змінює ставлення до них.

Характерною особливістю пізнання в юридичній діяльності є високий ступінь невизначеності первісного, вихідного мислительного завдання. Мета пізнання постійно уточнюється, змінюється, що призводить до специфічного використання в пізнавальній діяльності мисленевих моделей. Чим активніше здійснюється взаємодія з об'єктом, тим продуктивніший процес мислення. Звідси можна зробити висновок, що одним із засобів активізації процесу мислення є збільшення обсягу спілкування фахівця з об'єктами, з приводу яких здійснюється процес мислення.

Але в пізнавальній діяльності у юридичному процесі можливість безпосереднього контакту з об'єктом пізнання обмежена. Суб'єкт цієї діяльності не спостерігає самої події (факту), він відтворює її за окремими деталями, штрихами, створюючи мисленеву модель. Слід також врахувати, що певні мисленеві моделі вже є у фахівця ще до початку здійснення пізнавальної діяльності у конкретній справі. З ними весь час порівнюється мисленева модель події, що пізнається. Окрім того, існує найбільш загальна мисленева модель-модель закону, роль якої виняткова при здійсненні пізнавальної діяльності.

Специфічною рисою пізнання у юридичній діяльності є спрямованість на події (факти, явища) минулого, теперішнього й майбутнього часу. Якби в ній пізнавалися тільки події минулого, не можна було б досягати багатьох цілей: викривати тривалі у часі злочини, здійснювати профілактичні функції, впливати на причини І умови, що сприяють вчиненню злочинів. У цьому багатоплановому процесі пізнання є певна закономірність: передусім, у процесі збору фактичних обставин створюється мисленева модель теперішнього, яка постійно змінюється та доповнюється під впливом встановлення нових фактів, логічного пошуку нових зв'язків між ними; через факти теперішнього пізнавальна діяльність розповсюджується на явища І події минулого, а вже на основі пізнання теперішнього і минулого здійснюється прогнозування майбутнього. Побудована модель немов би пропускає через себе всю інформацію, що надходить до суб'єкта. Відбір необхідної інформації для доповнення моделі відбувається як свідомо, так і підсвідомо, коли особистість навіть не концентрується на цих процесах.

Окрім побудування мисленевої моделі, постійного її доповнення, здійснюється й перевірка правильності як усієї моделі, так і окремих її елементів. Це необхідно тому, що значна кількість елементів моделі відтворюється зі слів інших осіб, у тому числі й тих, хто не зацікавлений у досягненні істини. Тому на момент закінчення перевірки опрацьовується декілька мисленевих моделей, що по-різному відображають певні групи фактів.

Пізнавальна діяльність є безперервним процесом побудови ймовірнісних моделей, доповнення їх перевіреними фактами, новою інформацією задля формулювання кінцевої, вихідної моделі, яка цілковито відображає подію, що відбулася, причому в межах, зазначених законом. Від цілої низки елементів та взаємозв'язків, що не мають юридичного значення, у даному випадку свідомо абстрагуються. Це зумовлює складне й специфічне переплетення пізнавальної діяльності з конструктивною, організаційною та іншими видами, створює необхідність застосувати методи психологічного впливу до інших осіб задля подальшого пізнання. Наявність та необхідність психологічного впливу ще одна специфічна риса пізнавальної діяльності.

Суттєвою особливістю пізнавальної діяльності слід вважати надзвичайно великий обсяг інформації, що її опрацьовує кожен суб'єкт. Тут завжди присутня суттєва невизначеність у шляхах побудови мисленевих моделей Із відновлення дійсних фактів, подій, їх взаємозв'язків, що спричиняє необхідність оперування значною кількістю елементів при проведенні мислительних операцій. У зв'язку з цим вся інформація, що надходить, перевіряється ще раз із позицій її можливої приналежності до побудови даних мисленевих моделей.

Складність процесів виявлення, переробки та відбору інформації полягає також у тому, що вона не статична, а надзвичайно динамічна, постійно змінюється. Це призводить до того, що сприйняття інформації в багатьох випадках не може бути повторене. Отже, момент сприймання повинен бути одночасно й моментом вирішення питання про значущість даної ситуації для конкретної пізнавальної діяльності щодо встановлення певних фактів, явищ, подій.

Уся інформація, що надходить у процесі пізнавальної діяльності, може бути розподілена на таку, що процесуально закріплюється, та іншу, що цього не потребує. Цим визначаються можливості використання інформації у різних галузях правозастосовної та правоохоронної діяльності. Так, наприклад, для профілактичної діяльності не має значення, процесуально закріплена чи ні інформація, що є основою для виховного впливу. Але для прийняття рішення, що змінює процесуальне становище осіб, необхідна лише процесуально закріплена інформація. Тому в кожному окремому випадку попередньо оцінюється не тільки значимість інформації, а й способи її одержання та форми закріплення для майбутнього використання.

Пізнавальна діяльність не тільки має пошуковий характер: інформація почасти здобувається при протидії (явній чи замаскованій) зацікавлених осіб та в емоційно забарвлених умовах. Емоційний стан може полегшувати пізнання-за наявності позитивних емоцій, чи утруднювати його при негативних емоціях. Тому пізнавальний процес має не тільки пізнавальний аспект, але й емоційно-вольовий, бо рішення приймається особистістю, на яку впливають не просто факти, а факти, що мають певне емоційне забарвлення (певне сприймання та переживання дійсності, ставлення до підозрюваних, потерпілих, свідків тощо). Причому умови та об'єкти пізнання здебільшого впливають на суб'єкта пізнання негативно, а не позитивно.

Конструктивна діяльність і її основні етапи

Основним змістом конструктивної діяльності є відбирання та композиція отриманого матеріалу, а також планування послідовності та змісту дій (поведінки).

Відбір та композиція матеріалу це відновлення певної події за матеріальними (зміни в матеріальному середовищі) та ідеальними (пам'ять та мислення людей) слідами. Приміром, у слідчій діяльності це може відбуватися як версифікація (висунення версії) події. Слідча версія, перш за все, спрямована на створення модельного уявлення про подію злочину. Але, окрім цього, версія відіграє важливу роль у визначенні способів одержання інформації, спрямованої на з'ясування причин відомих фактів та явищ, а також на встановлення зв'язків між подіями та невідомих обставин події, що відбулася. У певному сенсі версія є планом розслідування, що складається з суттєвих інформаційних зон (факти, особи, предмети, явища), на підставі яких визначаються засоби та джерела одержання додаткової Інформації.

Суто планування складається з таких елементів:

планування змісту майбутньої діяльності (визначення предмету, його змісту, меж та фактичних обставин, а також заходів, що мають бути реалізовані);

планування організації перевірки версій;

планування системи та послідовності власних дій (що та в якій послідовності потрібно виконувати);

планування системи та послідовності дій учасників розслідуваної справи (підозрюваного, свідків, потерпілих, працівників правоохоронних та інших органів, які сприяють розслідуванню).

Планування має декілька етапів: 1) орієнтовне планування, коли усвідомлюються й оцінюються можливості досягнення поставленої мети; 2) організаційне планування, коли визначаються всі умови, обставини та організаційні різновиди майбутньої діяльності; 3) планування виконання -полягає в мисленевій побудові системи діяльності та її компонентів; 4) планування самоконтролю оцінювання та зіставлення одержаних результатів, регулювання подальшого ходу розслідування.

Таким чином, у найбільш широкому сенсі під конструктивною діяльністю розуміють планування дій для досягнення мети. У зв'язку з цим конструктивна діяльність завжди тією чи Іншою мірою є попереднім мисленевим уявленням ходу І результатів дій та обов'язковим компонентом будь-якого виду діяльності.

Але конструктивна діяльність у юридичній практиці має свої відмінності: елемент передбачення завжди охоплює лише певну частину чи етап досягнення загальної мети. Така особливість визначається пошуковим характером пізнання, де кожен новий факт може змінювати, доповнювати уявлення, що склалося, змінювати планування наступних дій.

Конструктивна діяльність нероздільно пов'язана з комунікативною. Планування майбутніх взаємовідносин дозволяє завчасно вивчити їх суб'єктів, визначити лінію власної поведінки, висунути гіпотези щодо можливої поведінки Інших осіб, визначати декілька варіантів своєї поведінки залежно від можливих змін ситуації, деталізувати проміжні та кінцеві цілі спілкування тощо.

Комунікативна діяльність слідчого, прокурора, адвоката, судді

Одним із обов'язкових компонентів психологічної структури юридичної діяльності є комунікація професійне спілкування. Основою вирішення будь-яких складних завдань у більшості галузей науки і практики є кооперація зусиль, тобто одночасно здійснювана взаємодія, що може бути досягнуте тільки завдяки спілкуванню. При спілкуванні люди обмінюються інформацією, здійснюють необхідний вплив один на одного, навчаються та обмінюються досвідом. Дуже часто досягнення мети неможливе без попереднього впливу однієї особи на іншу, без попередньої складної комунікативної діяльності. За словами О.О. Бодальова. пізнання та взаємний вплив людей один на одного обов'язковий елемент будь-якої свідомої діяльності.

В комунікативній діяльності можна виділити деякі загальні елементи, пізнання яких дозволяє більш повно вивчати особливості комунікації в конкретній галузі. Якщо комунікативні зв'язки між людьми розглядати за загальними принципами процесу передачі та отримання інформації, то ці елементи будуть такими:

1) джерела передавання інформації. У процесі спілкування кожна з сторін є джерелом інформації для іншої, причому ця інформація надзвичайно різноманітна вона надходить не тільки за допомогою слова, але й від особливостей мовлення (швидкість, модуляції та тембр голосу тощо) та зовнішнього вигляду людини, її одягу, міміки, пантоміміки тощо;

2) канали передавання інформації згідно з раніше сказаним, залежно від умов може використовуватись один або ж декілька з них. Так, фахівець може прагнути сприйняти інформацію лише через зміст мови або ж доповнює її "зчитуванням" невербальних сигналів, одночасно використовуючи ще й письмові зображення, пред'явлення певних об'єктів тощо;

3) канали прийому інформації людина здатна сприймати інформацію, що надходить від різних органів відчуття, тобто активно й одночасно користуватись одним каналом чи декількома. Повнота сприймання інформації у даному випадку прямо зумовлюється кількістю каналів, через які йде сприймання;

4) контроль як за передачею інформації, так і за ЇЇ отриманням здійснюється за допомогою так званого "зворотного зв'язку". Зворотний зв'язок при спілкуванні забезпечується одержанням інформації від особи, яка є партнером по спілкуванню. Це можуть бути реакції у формі словесного підтвердження розуміння переданої інформації, а також певних невербальних проявів. Причому зворотний зв'язок не обов'язково означає згоду з інформацією, реагування може бути й негативним;

5) переробка інформації, що здатна видозмінювати сутність самого спілкування, збільшувати чи зменшувати можливості взаєморозуміння один одного, створювати умови для продовження спілкування або ж його згортання чи повної відмови від нього.

Однією з характерних особливостей комунікації в юридичній діяльності є те, що вона реалізується не тільки в теперішньому часі, а й значною мірою орієнтована на майбутнє. Це не тільки процес обміну інформацією, "взаємодія зараз", вона визначає певне ставлення до особи надовго. З урахуванням теперішнього (чи минулого) ставлення відбувається оцінювання конкретної поведінки, повідомлюваних фактів та доказів.

Проблема комунікативних зв'язків має велике значення для здійснення правоохоронних та правозастосовних функцій. Стосунки між слідчим і підозрюваним, між судом і звинувачуваним та їх вплив на вирок повинні ретельно вивчатися, бо без цього неможливо правильно зрозуміти всі особливості перебігу психічних процесів кожного з учасників. Без розуміння відносин, що складаються на різних етапах діяльності, не можна також достатньо обґрунтовано аналізувати весь процес взаємодії та конкретні дії по встановленню об'єктивної істини, шляхи і засоби ресоціалізації правопорушників (злочинців) та вирішувати інші завдання правосуддя.

Комунікативний процес завжди є взаємовпливом, взаємодією людей, причому стосовно юридичної діяльності в цілому йому притаманний високий рівень регламентації та контролю. Відносини регламентуються таким чином, щоб забезпечувався в основному односторонній психологічний вплив (від суб'єкта діяльності до її об'єкта), щоб захистити фахівців-юристів від спроб тиску, шантажу та провокацій з боку зацікавлених осіб. Цій меті слугують певні процесуальні норми, надані працівникам владні повноваження та професійно-психологічна підготовка, спрямована на формування необхідних властивостей і якостей. З урахуванням зазначеного, процес комунікативної взаємодії повинен свідомо регулюватися в односторонньому порядку, що не виключає, а навпаки, передбачає накопичення професійного досвіду, збагачення позитивних якостей особистості фахівця в результаті спілкування з особами носіями негативних якостей, пізнання негативних аспектів життя.

Специфічною особливістю комунікації в юридичній діяльності є також її примусовий характер: об'єкти часто залучаються до взаємодії без урахування наявності у них такого бажання; закон зобов'язує їх робити це під загрозою застосування певних санкцій, що не може проходити безслідно, особливо на початкових стадіях спілкування. На усвідомлення примусовості впливає, підсилюючи його, наявність упередженого ставлення до правоохоронних органів у цілому, причини якого ми не будемо тут аналізувати. Упередженість, у свою чергу, зростає внаслідок нерівноправності в спілкуванні, наявності утиску особистих прав, що зумовлюється суттю слідчих, судових та інших дій, та залежності об'єктів взаємодії від її суб'єктів.

Організаторська діяльність і її зміст

Наявність у психологічній структурі конструктивної діяльності не виключає діяльності організаційної, що спрямована на створення оптимальних умов для здійснення інших компонентів діяльності. її необхідність визначається такими особливостями здійснення юридичної праці:

1) множинність та багатоплановість-встановлення фактів, їх аналіз, прийняття рішення, здійснення виховних та профілактичних функцій тощо. Усе це стає можливим лише за умови строгої організації, тобто узгодження та координації дій всіх учасників цього процесу;

2) пошуковий характер пізнання ніколи не можна точно прогнозувати, яким чином та які саме факти будуть встановлені; факти не просто вивчаються, їх спочатку потрібно віднайти, причому часто при протидії зацікавлених осіб;

3) висока інтенсивність мислительного процесу, що характеризується необхідністю вирішення численних завдань за короткий проміжок часу;

4) циклічність, різний ступінь напруженості й інтенсивності діяльності, що призводить до нерівномірності повсякденного навантаження (розумового та фізичного).

За відсутності організаторської діяльності зазначені умови можуть призвести до небажаних наслідків, зокрема, до змін в особистості та неможливості ефективно здійснювати професійні функції.

Стосовно кожного компоненту юридичної діяльності організація проявляється по-різному. Так, організація пізнання означає впорядкування процесу сприймання й переробки інформації, що надходить, створення умов для її збереження та систематизації. Залучення інших осіб потребує забезпечення їм відповідних умов та здійснення загального керівництва, оптимального розподілу функцій. Особливої уваги потребує самоорганізація визначення загальної та часткових (проміжних) цілей, оптимальної послідовності дій, врахування індивідуально-психологічних особливостей динаміки процесу працездатності тощо. Здійснення організаторської діяльності передбачає також наявність умінь розчленувати кожну дію на відповідні складові елементи, що є неодмінною умовою організації діяльності інших осіб, контролю за їх діями. Організація виявляється також у керівництві процесом комунікації на будь-якому етапі правоохоронної та правозастосовної діяльності.

Поняття і межі психологічного впливу в судочинстві

Під час здійснення слідчої і судової діяльності завжди наявний психологічний вплив. Кримінальний і кримінально-процесуальний закони забороняють вплив лише в його грубих проявах, у формі насильства, шантажу, погрози. Так, у ч. 3 ст. 22 КПК України йдеться: «Забороняється домагатись показань обвинуваченого та інших осіб, які беруть участь у справі, шляхом насильства, погроз та інших незаконних заходів». Стаття 373 КК України передбачає відповідальність за примушування давати показання.

Термін «психологічний вплив» указує на його цільову спрямованість -- психіку людини. У психології вплив визначається як перенесення інформації від одного учасника взаємодії (спілкування) до іншого. Причому в процесі такої взаємодії кожний учасник постійно опиняється в ролі об'єкта чи суб'єкта спілкування. У процесі спілкування одна людина звертається до іншої або з повідомленням, або із запитанням, або пропонує, просить чи наказує щось зробити.

У процесі спілкування психологічний вплив може бути справлений за допомогою мовних засобів. У цьому плані залежно від особливостей психологічного механізму впливу розрізняють: 1) інформування (передача інформації); 2) переконання (вплив на контрагента з метою зміни позиції або поведінки); 3) навіювання (вплив, пов'язаний зі зниженням усвідомлення і критичності до матеріалу, що сприймається).

Сутність психологічного впливу визначається комплексом прийомів, спрямованих на діагностику психічного стану особи свідка, обвинуваченого, підозрюваного і обранням найбільш ефективних прийомів виконання слідчої дії. У тактичному прийомі зміст психологічного впливу полягає в такому: 1) тактичний прийом є носієм психологічного впливу; такі прийоми є реалізацією методів впливу; 2) психологічні методи впливу не можуть бути застосовані поза тактичними прийомами. Тактичні прийоми є формою реалізації психологічного впливу.

У процесі спілкування тактичні прийоми як носії психологічного впливу переслідують певну мету: 1) діагностика психічних станів осіб, які потрапили у сферу кримінального судочинства; 2) активізація їхніх дій; 3) зміна поведінки і позиції зазначених осіб; 4) одержання необхідної інформації; 5) виховання і перевиховання.

Психологічний вплив, що здійснюється слідчим або суддею, може бути класифікований на види за такими критеріями:

1) за цільовою спрямованістю впливу (вплив, спрямований на діагностику психічного стану обвинуваченого, свідка або потерпілого; вплив, що сприяє активізації дій окремих учасників кримінального судочинства; вплив, що передбачає зміну поведінки і позиції суб'єкта спілкування; вплив, що має за мету сприяти одержанню інформації; вплив, що має виховну спрямованість);

2) за способом здійснення впливу (вербальний або нонвербальний);

3) за інтенсивністю впливу (насиченість емоціями, тривалість, стислість тощо);

4) за складністю впливу (психологічно слабкий або, навпаки, такий, що має сильну фіксацію);

5) за інформаційно-пізнавальним призначенням (спонукальний, стимулюючий, примушуючий, коригуючий вплив).

Поділ впливу за інформаційно-пізнавальним призначенням передбачає необхідність більш докладного розгляду окремих його видів. Так, спонукальний вплив використовується в разі, коли необхідно активізувати асоціативні зв'язки з метою пригадування забутого чи змінити позицію обвинуваченого або свідка у разі його відмови від давання показань. Стимулюючий вплив сприяє встановленню психологічного контакту, його підтриманню і розвитку в процесі спілкування. Вплив примушуючий сприяє повідомленню необхідної інформації, виявленню і викриттю помилкової інформації. Коригуючий вплив дає змогу регулювати процес одержання інформації у процесі спілкування, уточнювати відповідні дані.

Слідчий або суддя є тими особами, які здійснюють управляючий вплив у регулюванні процесу обміну інформацією при спілкуванні. Обрання тактичних прийомів окремих процесуальних дій залежить від способу мислення слідчого (судді), його професійного і загальноосвітнього рівня.

При використанні тактичних прийомів можливі зміни психічного стану суб'єкта спілкування. У цьому аспекті можуть мати місце такі позиції:

1) використання тактичного прийому позитивно впливає на процес спілкування і дає змогу усунути небажані стани психіки;

2) використання тактичного прийому не змінює психічний стан учасника кримінального судочинства;

3) використання тактичного прийому викликає небажані стани психіки (стан емоційного напруження, страх, фрустрація тощо).



Психологічний вплив як елемент криміналістичної тактики

Психологічний вплив може бути ефективним лише в тому разі, якщо для його застосування створені необхідні умови чи обрана така ситуація, при якій проведення слідчої дії виявиться найдієвішим. До таких умов належить і стан особи, щодо якої передбачається вплив, і ступінь її поінформованості, і здатність сприймати вплив у даній ситуації; до умов впливу також належить найбільш доцільний момент для його застосування.

Велике значення для застосування впливу має діагностика темпераменту, яка багато в чому визначає вибір прийомів впливу, що виявляють, з одного боку, властивості подразника емоційного, а з іншого -- логічного. З огляду на названі умови щодо застосовування у практиці розслідування впливу можна сформулювати кілька рекомендацій (зрозуміло, вони мають факультативний характер, їх можна варіювати залежно від конкретних обставин, особистості й обстановки, у якій здійснюється вплив): раптовість оголошення чи пред'явлення доказової інформації; умовчання про доказову інформацію, що є в розпорядженні слідчого; постановка комплексу запитань, спрямованих на орієнтацію мислення в необхідному напрямі; постановка серії запитань, спрямованих на деталізацію того, що повідомляється, які розраховані на те, що особа обмовиться і це буде свідчити про винну поінформованість; оголошення всієї доказової інформації, що є в розпорядженні слідчого; постановка таких запитань, що свідчать про широку поінформованість слідчого про особу свідка чи обвинуваченого та їхню діяльність в минулому і зараз; повідомлення нейтральної інформації для створення переконання в особи про невідворотність розкриття злочину.

Допустимість психологічного впливу означає, що він не повинен принижувати гідність особи, викривлювати перспективу досягнення об'єктивної істини. Отже, вплив має бути моральним. Вимога моральності психологічного впливу як невід'ємна його характеристика й є обов'язковою насамперед через те, що психологічний вплив, трансформований у тактичний прийом, є засобом одержання доказової інформації. Відшукування доказової інформації відбувається в процесі кримінально-процесуального пізнання. Пізнання ж істини в будь-якій галузі людського знання і тим паче в галузі судочинства має бути моральним.

З практичної діяльності слідчого (судді) повинні бути виключені прийоми, що мають характер завуальованого обману; засновані на неправдивій інформації чи непоінформованості осіб; ті, що передбачають використання впливу на психіку людини магнітних бур, екстрасенсорики, гіпнозу тощо. Інтерв'ювання слідчих прокуратури і МВС України, проведене нами, дало змогу встановити, що 9 % опитаних практичних працівників намагаються у своїй діяльності використовувати саме такі прийоми, вважаючи, що вони мають давати позитивні результати.

У сфері застосування нетрадиційних засобів психологічного впливу інтерес становлять рекомендації про використання впливу запаху чи музики в процесі допиту (М. М. Китаєв, Н. П. Єрмаков). На нашу думку, автори перебільшують значення музики і запахів як засобів впливу; ці фактори можуть виступати не як «способи одержання правдивих показань», а як компоненти, що сприяють виникненню тих чи інших емоційних станів допитуваного. Ефективність допиту залежить не від випадкових моментів, а від наявності продуманих варіантів систем тактичних прийомів, які передбачається використовувати.

Тактичні прийоми, що застосовуються при розслідуванні й судовому розгляді, мають вирізнятися високими моральними параметрами. Водночас проведене анкетування слідчих прокуратури і МВС України показує, що 54 % опитаних у своїй діяльності застосовують методи незаконного впливу. З них фізичне насильство використовують 3,7 % ; погрози -- 14,7 %; обман -- 29,8 %; введення в оману щодо наявності доказової інформації -- 92,6 %; культурну відсталість і релігійні забобони --22,2 %; аморальні спонукання -- 5,5 % .

Необхідно зазначити, що будь-який вплив, що містить елементи насильства, не може бути правомірним і допустимим при проведенні допиту. З огляду на це важливого значення набуває визначення співвідношення впливу і насильства, встановлення ознак психологічного впливу і психічного насильства та їх відмінностей. Межа між впливом і насильством полягає у свободі вибору тієї чи іншої позиції при допустимому впливі. Застосування насильства передбачає відсутність альтернативи у виборі поведінки. Психологічний вплив на відміну від насильства має позитивні якості.

Психологічна характеристика якостей слідчого, прокурора та судді

Професійно важливі якості слідчих, суддів, прокурорів пов'язані насамперед з їхніми поглядами, спрямованістю і послідовністю світогляду, що сприяє виробленню кожною особою глибокого розуміння соціальної значущості своєї професії, виховує почуття обов'язку, справедливості, об'єктивності, чесності, а також визначає активність особи як прагнення брати діяльну участь у житті суспільства, виявляючи при цьому соціально важливу ініціативу.

Складність і відповідальність діяльності щодо здійснення правосуддя вимагають мобілізації всіх здібностей особистості, які прямо залежать від її психологічної структури й обраної професії. Професійні функції формують психічні якості особистості, підпорядковуючи їх вимогам, які пред'являються до тієї чи іншої сфери людської діяльності. Тому кожен суб'єкт, що виконує правоохоронну роботу, повинен свідомо удосконалювати свої психічні якості, аналізувати їхній стан щодо обраної ним професії.

Велике значення у цьому аспекті має розуміння особою соціальних функцій, які вона виконує у зв'язку зі здійсненням правосуддя. Величезна соціальна значущість цих функцій обумовлює моральну модель особистості, створює структуру такої професіограми, яка включає багато напрямів правоохоронної діяльності, у тому числі соціальний, організаційний, комунікативний, реконструктивний, пошуковий й засвідчувальний. Розмаїтість наведених характеристик обумовлює складність професії, пов'язаної з правоохоронною діяльністю, її багатоаспектну спрямованість, високу виховну роль.

У психології розрізняють професіографію -- технологію вивчення вимог, що ставляться професією до особистісних якостей, психологічних здібностей і можливостей індивіда. Професіографія сприяє оптимізації і підвищенню ефективності тієї чи іншої професійної роботи.

У судово-психологічних дослідженнях останнім часом аналізується в основному структура професіограм, що стосуються діяльності слідчого. Професіограми ж інших представників правоохоронних органів поки що не одержали належного висвітлення.

Професіограма слідчого включає докладний опис усіх сторін його діяльності, необхідних якостей і навичок. Перше дослідження професіограми слідчого належить В. Л. Васильєву і є свого роду професійним портретом слідчого, побудованим на даних психологічних і соціологічних методів вивчення його діяльності.

Професіограма слідчого (за В. Л. Васильєвим) -- це багаторівнева ієрархічна структура, що відображає всі основні сторони професійної діяльності слідчого, а також особистісні якості і навички, що реалізуються в цій діяльності. Професіограма слідчого складається з декількох блоків, які послідовно охоплюють певні сторони його діяльності. До них, зокрема, належать: а) пошукова діяльність (спостережливість, допитливість, стійкість і концентрація уваги, висока орієнтація); б) комунікативна діяльність (товариськість, емоційна стійкість, чуйність, уміння слухати людину, вміння говорити з нею); в) посвідчувальна діяльність (акуратність, пунктуальність, чітка письмова мова); г) організаційна діяльність (самоорганізованість, воля, зібраність, цілеспрямованість, наполегливість, організаторські здібності в роботі з людьми); ґ) реконструктивна діяльність (пам'ять, уява, мислення, загальний і спеціальний інтелект, інтуїція); д) соціальна діяльність -- загальні якості: патріотизм, гуманність, чесність, принциповість; спеціальні якості: прагнення до істини і торжества справедливості, професійна гордість, професійна етика.

У наведеній професіограмі чільне місце належить соціальній діяльності, оскільки вона сприяє формуванню професійних якостей. Водночас елементи цієї структури взаємозалежні, наявність одного з них визначає ефективність функціонування інших.

Професіограми орієнтують навчальні заклади на певний рівень підготовки юридичних кадрів, сприяють діагностиці професіоналізації юристів, які працюють у різних правоохоронних органах. Світогляд виявляється у правосвідомості, що є основою правоохоронної діяльності. Правосвідомість сприяє розвитку таких професійно важливих якостей слідчих і суддів, як принциповість, що виражається у визначенні твердої позиції при вирішенні конкретних питань, особливо в конфліктних ситуаціях, здібність, що полягає в прагненні переборювати перешкоди при досягненні поставленої мети; колективізм як усвідомлення необхідності співробітництва, підпорядкування особистих інтересів інтересам колективу, дисциплінованості і взаємодопомоги в здійсненні правоохоронних функцій.

Дослідження психологічного боку діяльності дає змогу виділити професійно необхідні психічні властивості осіб, які беруть участь у цій роботі. Серед них можна назвати творче мислення, комунікабельність, вольові якості, організаторські здібності, здатність протистояти негативним емоціям.

Творче мислення характеризується пошуком нестандартних шляхів встановлення істини й окремих обставин в умовах, коли інформація про яку-небудь подію відсутня чи обмежена. Таке мислення пов'язане з виявленням доказів, їхнього причинного зв'язку із злочином, висуванням слідчих і судових версій -- моделей події, що відбулася. Воно характерне також для ситуацій, що випливають з цивільно-правових спорів, за яких встановлення окремих обставин не вкладається в межі стандартно-логічних рішень. Творче мислення набувається в процесі здійснення всіх видів правоохоронної діяльності, де розмаїтість ситуацій, конфліктний характер їх, відсутність достатньої інформації стимулюють розвиток уявлення, забезпечуючи тим самим необхідну активність слідчого і судді на всіх етапах встановлення істини у справі.

...