Судово-психологічний аналіз

Комунікабельність -- це здатність людини встановлювати психологічний контакт при спілкуванні з різними віковими і соціальними групами осіб. Установлення психологічного контакту, або інакше -- емоційного контакту, -- важлива умова будь-якого спілкування і тим більше такого, метою якого є одержання інформації, необхідної для прийняття рішень у конкретних ситуаціях. Комунікабельність тієї або іншої особи може бути від природи, обумовленою властивостями її характеру і темпераменту, проте найчастіше її потрібно виховувати і розвивати. Правоохоронна діяльність у всіх своїх проявах пов'язана зі спілкуванням з людьми, причому нерідко в екстремальних умовах, коли індивіди виступають як потерпілі, свідки, обвинувачені, підозрювані, підсудні і засуджені. Тому функція спілкування з ними, що переслідує різні цілі, тут виступає на перший план. Це і визначає необхідність знати способи встановлення психологічного контакту при спілкуванні і використання з цією метою закономірностей психіки, що належать до проявів таких якостей людини, як її характер і темперамент. Тип нервової діяльності в багатьох випадках обумовлює вибір тих або інших способів установлення контакту (звернення до кращих сторін особистості, оголошення інформації, що спонукає до спілкування, переконання в негативному характері обраної позиції, роз'яснення важливості очікуваної від особи інформації або негативних наслідків умовчання та ін.), дає змогу обрати відповідно до його характеристик ті прийоми, застосування яких сприяє одержанню оптимальних результатів.

Багатосторонність і різноманітність правозастосовчої діяльності в основних своїх напрямах пов'язана з негативними моментами, обумовленими сутністю і характером протиправних дій. Цим пояснюється складність і психологічна напруженість у виконанні слідчим і суддею службових функцій, що вимагають активізації і розвитку вольових якостей. Екстремальні ситуації, у яких необхідно прийняти єдино можливе рішення, протидія, що чиниться слідству заінтересованими особами, вимагають від працівників правоохоронних органів вольових якостей, щоб забезпечити ефективну організацію діяльності і негайне прийняття рішень. Вольові якості особистості виражаються у готовності переборювати труднощі, вмінні приймати оптимальні рішення в складних ситуаціях, виявляти твердість в обстановці, пов'язаній із сильним емоційним, негативним за своїм характером впливом.

Прийняття вольових рішень є складною діяльністю, що охоплює усвідомлення мети, вибір засобів і методів її досягнення. Крім того, сам факт виконання вольової дії спричиняє обдумування її з позицій правильності і відповідності вимогам закону. Тому особи, які виконують професійні функції оперативного співробітника, слідчого, прокурора, судді, працівника пенітенціарних установ, не повинні забувати про постійне тренування волі -- необхідну умову підвищення ефективності їхньої діяльності

Організаторські здібності слідчого, прокурора, судді виявляються в декількох напрямах їхньої діяльності: а) самоорганізації, що виражається в дисциплінованості, правильному розподілі часу, чіткому виконанні різних обов'язків; б) організації діяльності інших осіб, які здійснюють однорідні або різні функції; в) організації і координації діяльності установ, що виконують правоохоронні обов'язки стосовно ситуації, що виникла.

Важливу роль в організаторській діяльності відіграє знання психології колективу, яке дає змогу правильно спрямувати організаційні зусилля, використовуючи для цього психологічні особливості його учасників. Психологічна сумісність, особливості темпераменту і характеру дають можливість використовувати їх з організаційною метою.

Організаторська сторона діяльності передбачає насамперед ініціативу як здатність об'єднувати осіб для реалізації висунутої ідеї, вирішення завдання. Ініціатива також є необхідною передумовою для визначення окремих завдань і виявлення оптимальних шляхів досягнення мети. Таким чином, ініціатива містить у собі не лише ідею, а й прогнозований план можливого втілення. Це потребує значних психічних зусиль, пов'язаних з організаторськими здібностями і їх професійним розвитком. Особливості організаторської діяльності, обумовлені виконуваними функціями (дізнавача, слідчого, судді, прокурора), мають свої професійні характеристики і діапазон застосування. Однак усім їм притаманні ініціатива і підпорядкування діяльності поставленому завданню і плану його виконання, що значною мірою впливає на ефективність виконуваних дій та їхню практичну спрямованість.

В організації роботи осіб, які здійснюють правоохоронну діяльність, важливе значення має здатність протистояти тим негативним емоціям, що можуть виявитися при виконанні професійних функцій. Негативні емоції можуть бути зведені до мінімуму за рахунок глибокої впевненості в значущості виконуваної роботи, в її високій соціальній корисності, а також задоволення, що дає вирішення завдань щодо здійснення правосуддя.

У процесі виконання професійних функцій, пов'язаних з вирішенням різноманітних завдань, велику роль відіграє творче мислення, особливо там, де використання готових рецептів і стандартних розумових операцій не приводить до успіху у зв'язку з проблемністю ситуації. Схеми вирішення розумових і організаційних завдань, навіть у конкретній ситуації, вимагають творчого підходу до їх застосування.

Творча основа у вирішенні професійних розумових завдань визначається також досвідом, що розширює межі теоретичних уявлень, роблячи їх багатшими, глибшими і різнобічнішими. Досвід сприяє більш швидкому і правильному вирішенню розумових завдань -- виявленню таких шляхів їхнього розв'язування, які дають можливість з мінімальними витратами досягти наміченої мети. Досвід практичної діяльності дає змогу в багатьох випадках згорнути функцію аналізу, відмовитися від перегляду всіх способів вирішення конкретного завдання, обравши оптимальну за певних умов схему.

Вплив досвіду на творчий характер розумових завдань підтверджується результатами узагальнень слідчої і судової практики, а також експериментами, проведеними, зокрема, для з'ясування механізму і специфіки слідчого мислення. Особливий інтерес становить експеримент Н. Л. Гранат, у програму якого були введені криміналістичні завдання, побудовані на матеріалах слідчої і судової практики. Програма експерименту охоплювала перевірку формування механізму систематичного перебирання максимальної кількості варіантів вирішення слідчого завдання. Передбачалося, що така здатність є одним з компонентів професійної майстерності. Проте у ході проведення експерименту й узагальнення його результатів було встановлено, що мисленню слідчого при вирішенні певних завдань притаманна вибірковість, яка залежить від його досвіду і теоретичної підготовки, а не перебирання усіх можливих варіантів. Це дало змогу зробити висновок, що для слідчого характерна евристичність у розумових процесах, пов'язаних з вирішенням практичних завдань. Цей експеримент підтвердив результати досліджень психологів щодо специфіки мислення, пов'язаного з певною галуззю знання і діяльності людини, і його евристичний характер, обумовлений накопиченим досвідом, теоретичною підготовкою.

Здійснення того чи іншого виду професійної діяльності приводить до двох протилежних наслідків: 1) удосконалення психологічних якостей особистості; 2) виникнення професійної деформації. Професійна деформаціястановить появу в особистості певних психологічних змін, що впливають на якість виконання діяльності.

Творчість запобігає появі професійної деформації внаслідок оперування звичними (які перетворилися на відсталі) схемами розумових побудов. У будь-якій галузі правоохоронної діяльності можна виявити стереотип дій, який природно складається у подібних ситуаціях. Він на певному етапі дає позитивний ефект, оскільки дає змогу швидко вирішувати поставлені завдання.

Застосування ж будь-якої схеми до вирішення того чи іншого розумового завдання можливе лише на першому етапі або у випадках, коли схема розрахована тільки на задані умови. Проте нерідко схематизм у мисленні, пов'язаному з правоохоронною діяльністю, домінує над творчістю і спричиняє негативні наслідки, тому що обмежує мислення, а слідом за ним і діяльність. У психологічному аспекті професійна деформація створює почуття впевненості і непогрішності у своїх знаннях і оцінках, обмежуючи функцію аналізу і пошуку в розумових операціях. У практичній діяльності слідчих і судових органів професійна деформація призводить до втрати доказів події злочину, неправильного висування слідчих і судових версій, неправильної орієнтації при провадженні окремих слідчих дій.

Так, при огляді місця події (Ш. була виявлена в мотузковому зашморгу в спальні власної квартири) слідчий ознайомився з листом, залишеним на столі. Повідомивши присутніх при огляді, що йому все зрозуміло, він подальший огляд, власне кажучи, не проводив. Згодом судово-медичне дослідження трупа виявило на голові потерпілої синці і подряпини, що могли бути нанесені гострим предметом. Сестра Ш. заявила, що потерпіла систематично сварилася з чоловіком, який погрожував розправитися з нею. Судово-почеркознавча експертиза дала категоричний висновок про те, що лист написаний не потерпілою. За таких обставин було негайно зроблено повторний огляд місця події, який не дав результатів. Упевненість слідчого, заснована на уявній непогрішності своїх суджень, спричинила втрату можливих доказів.

Професійна деформація може проявитися і при інших процесуальних діях, зокрема при проведенні обшуку, коли пошукові версії ґрунтуються на уявленнях слідчого про типові місця приховування шуканого й ігноруються можливі відступи від типових ситуацій. Наслідком професійної деформації є також застосування однотипних прийомів допиту, за яких не враховуються особливості особистості і специфіка доказового матеріалу, немає тактичної гнучкості, маневреності, вибірковості окремих прийомів і їхнього сполучення. Професійна деформація в окремих випадках заважає аналітичному осмисленню зібраних доказів, їхньому синтезу й обґрунтованій побудові версій. Помилки в розслідуванні і судовому розгляді зростають, якщо професійна деформація слідчого чи судді продовжує професійну деформацію інших осіб, які беруть участь у судочинстві. Тут йдеться про некритичне ставлення до висновків експертів, коли ними допущені грубі помилки, що є наслідком професійної недбалості, викликаної деформацією на зразок «усе зрозуміло», «це очевидно» тощо.

Професійну деформацію слід переборювати шляхом систематичного удосконалення своєї діяльності, підвищенням теоретичного рівня, взаємним обміном позитивним досвідом. Самоконтроль, самокритичність, прагнення до творчого вирішення професійних завдань -- важливі передумови усунення професійної деформації. Важливим засобом подолання професійної деформації є розумова «гігієна» праці (дотримання певних правил розумової діяльності).

Психологія діяльності адвоката

Захисник повинен організувати захист так, як вважає за доцільне, використовуючи різні психологічні прийоми. Дії адвоката, в процесі яких він застосовує різні психологічні прийоми і методи, не повинні викликати підозри у,його клієнтів або інших осіб, з якими йому по роду діяльності необхідно спілкуватися і одержувати певну інформацію. Так, з цією мстою захисник може використовувати "слабкі місця" обвинувачення. Проте недопустиме "свавілля захисту" несумлінних адвокатів, що використовують протиправні і аморальні засоби "Захист клієнта будь-якими засобами" не можна допустити в ранг принципів діяльності адвокатів.

Діяльність адвоката не може зводитися тільки до логічних побудов. Його задача - привнести в судовий розгляд дух етичного мислення, створити атмосферу милосердя при обговоренні гострокопфліктиих ситуацій, чітко відділити прояв "злої волі" від випадкової провини, показати суду справжні причини досліджуваної події, можливий збіг обставин, що привели до тимчасового зниження можливостей пеихорегуляцій його підзахисного.

Захисник входить в особистий контакт з підзахисним, прагне з'ясувати істинні мотиви вчиненого їм злочинного діяння, ретельно аналізує всі йото обставини і допомагає підзахисному зайняти найсприятливішу для нього правову позицію як на досудовому слідстві, гак і в судовому розгляді. Таким чином, між адвокатом і підзахисним повинні складатися довірчі відносини, злагоджена загальна лінія поведінки.

Наведемо окремі рекомендації для подолання психологічного бар'єру в спілкуванні захисника і підзахисного: 1) при спілкуванні захиснику необхідно враховувати внутрішнє полягання підзахисного, а також той факт, що він сам постійно вивчається своїм клієнтом; 2) захисник повинен пам'ятати, що вся інформація, яка поступає від нього оцінюється підзахисним украй негативно, скептично. На оцінку впливає його психічне полягання. викликане стресовою і фрустраційною ситуацією; 3) відносини підзахисного до захисника визначається більше емоційним сприйняттям, ніж розумом. Тому нри першій зустрічі необхідно підготувати перші фрази і дії, якими можна викликати біля підзахисного позитивні емоції; 4) захиснику слід бути гранично відкритим не тільки з підзахисним, але і з самим собою. Яке-небудь недовір'я, неправда, які допускаються, причому з обох сторін, зводять нанівець всі зусилля по досягненню взаємної угоди, і приводять, як правило, до негативного результату. 5) підзахисному слід роз'яснити, що захист можливий виключно тоді, коли між адвокатом і підзахисним будуть виключені взаємні підозри і недовір'я; 6) встановленню контакту з підзахисним сприяє ретельний аналіз адвокатом особи підзахисного і вибір найефективніших в конкретному випадку психологічних прийомів дії; 7) в процесі захисту адвокату необхідно проявляти максимальну толерантність, коректність, тактовність і стриманість в спілкуванні з підзахисним.

Окремо треба додати, що певну складність як з практичної, так і з психологічної сторони уявляє питання щодо визначення суми гонорару.

1. Пропонуємо методику психологічного контакту між адвокатом і клієнтом, а також іншими особами, в процесі надання правової допомоги по кримінальній справі, в умовах ускладненого спілкування.

2 Передбачається, що адвокат не знайомий з клієнтом, тому рекомендується такий алгоритм у встановленні контакту при спілкуванні: а) накопичення угод між тими, що спілкуються; б) пошук загальних або співпадаючих інтересів; в) ухвалення принципів і якостей, пропонованих для спілкування; г) пошук і виявлення приховуваних властивостей і сторін особи (виявлення якостей, що утрудняють спілкування); д) адаптація партнерів і реалізація індивідуальних дій; є) досягнення конкретних відносин і побудова злагоджених дій.

Знайдіть розгорнуті відповіді і повторіть: І) що вивчає юридична психологія; 2) охарактеризуйте зміст психологічних особливостей в роботі адвоката-захисника; 3) розкрийте поняття ,психологічний прийом, та наведіть приюіади із діяльності адвоката; 4) поясніть зміст терміну ,фрустрація ,.

Психологічна характеристика допиту

Допит є однією з найбільш важливих слідчих дій. Оскільки він здійснюється при безпосередньому спілкуванні з конкретною особою, основне значення тут має пізнавальна та комунікативна діяльність слідчого. Найчастіше провадиться допит підозрюваних, звинувачених, свідків, потерпілих. Хоча існує суттєва різниця у соціальному та кримінально-процесуальному статусі осіб вказаних категорій, їх допит за психологічними критеріями змістовної та динамічної сторін має певні загальні характеристики.

Перш за все, допит будується поетапно:

попереднє вивчення та аналіз обставин злочину;

психологічна підготовка до допиту;

виконання процедури суто допиту (допитування);

фіксація ходу та результатів допиту;

аналіз та оцінка результатів допиту.

Із вказаних етапів перший та останній виконуються поза контактом із допитуваним, другий та четвертий є частково контактними.

По-друге, ефективність допиту залежить значною мірою від ретельності попереднього вивчення особистості допитуваного. Слідчому необхідно одержати інформацію про його життєвий шлях, професію, освіту, соціальний статус, умови роботи, спосіб життя, типові форми поведінки, зацікавлення та уподобання, психологічні властивості та якості, ставлення до злочину тощо. Безпосередньо при допиті пізнається рівень загальної культури та розвитку допитуваного, особливості його мови, міміки та пантоміміки, психологічні стани та реакції, готовність до співробітництва або ж негативне ставлення до слідства і т. ін. Оскільки в процесі допиту відбувається не тільки збір інформації, але й психологічний вплив, є можливість визначити схильність особи до навіюваності, комунікативність, загальну тривожність та агресивність тощо.

Основними методами одержання зазначеної Інформації є:

безпосереднє та опосередковане (за допомогою інших осіб) спостереження;

бесіда;

аналіз дій і поведінки при вчиненні злочину та в звичайних умовах життєдіяльності;

метод експертних оцінок, тобто одержання інформації від обізнаних осіб;

психологічний експеримент вивчення поведінки допитуваного у спеціально створених умовах.

Третя характеристика допиту необхідність встановлення психологічного контакту,розвитку комунікативної взаємодії. Орієнтація щодо можливості встановлення психологічного контакту відбувається, насамперед, за допомогою своєрідних (особливо позамовних) ознаку поведінці допитуваного. Спеціалісти розрізняють два їх типи: пускові (породжуючі контакт) та корегувальні (ті, що змінюють характер комунікації).

За допомогою невербальних ознак можна зробити висновок про актуальний емоційний стан допитуваного: здивування-очі широко розкриті, брови підняті вгору, рот напіввідкритий; страх очі та брови, як при здивуванні, губи міцно зціплені, щелепи стиснуті; сором пальці знаходяться біля губ, зібрані пучкою; самопідбадьорювання пальці рук переплетені; збентеження, зніяковілість пошкрябування й потирання шкіри пальцями, маніпулювання предметами; схвильованість-закушування губ.

похитування головою, відкидання волосся, вовтуження на сидінні тощо.

З метою вивчення особистості допитуваного, встановлення та підтримання з ним психологічного контакту, Л.Б. Філоновим було запропоновано методику контактної взаємодії,що передбачає послідовне проходження наступних шести стадій:

1) накопичення згоди;

2) пошук спільних або подібних зацікавлень;

3) визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування;

4) виявлення якостей, небезпечних для спілкування;

5) індивідуальний вплив та адаптація до партнера;

6) вироблення спільних правил взаємодії.

Першій стадії-накопичення згодипритаманні функції зняття психологічних бар'єрів та напруженості. Реалізація цих функцій забезпечується такими прийомами: "прочитування стану" допитуваному повідомляється про переживання на основі сприймання невербальних ознак (тремтіння, потіння, почервоніння, заїкання); "співвіднесення запитань" допитуваному ставлять тільки ті запитання, що передбачають стверджувальні відповіді, згоду. Інформативними щодо успіху в реалізації цієї стадії є скорочення пауз після поставлених запитань, зменшення односкладових ("так", "ні") та реактивних відповідей, збільшення кількості висловлення власних думок, пояснень та доповнень.

Функціями другої стадії пошук спільних або подібних зацікавлень є формування стану задоволення спілкуванням, створення єдиного психологічного та інформаційного поля. Тут використовуються прийоми: "перерва" (цікава бесіда на загальні теми довільно переривається Ініціатором); "демонстрація зацікавлення"; "деталізація цікавості" до окремих суджень; "проблема" повідомлення слідчим інформації про проблему з метою почути від контактера можливі варіанти її вирішення; "переключення" повідомлення про інші проблеми для розширення поля позитивних емоцій. Показниками успішності даної стадії може бути поява у контактуючих спільного лексикону; спогадів із кола питань, що обговорюються; знаходження взаємоприйнятних тем для обговорення.

На третій стадії визначення принципів та якостей, що пропонуються для спілкування відбувається обмін інформацією про індивідуальні принципи та цінності контактерів; усвідомлення очікувань партнера по спілкуванню; формування готовності до прийняття його якостей (почуття гумору, погляди та цінності). На цій стадії застосовуються такі прийоми: "підбиття підсумків" періодичне узагальнення предмету бесіди; "подібність думок" спеціальні висловлювання щодо ідентичності розуміння чогось; "солідаризація" висловлювання про ідентичність дій та способів вирішення проблеми; "виправдовування очікувань" вислови-підтвердження щодо очікуваної відповіді або дії. Показниками успішності є визначення власних якостей та особливостей; повторення певних циклів висловів типу "відверто кажучи", "скажу щиро, що ..,"; повідомлення партнера про власні пріоритети ("звичайно я...", "я б зробив...", "я звик..."та ін.).

Четверта стадія виявлення якостей, небезпечних для спілкування-виконує функції встановлення якостей, які партнер приховує, оцінювання їх значущості; розуміння ситуацій, коли ці якості можуть виявитися. На цій стадії використовуються прийоми: "пропонування дискусії" стимулювання обговорення негативних якостей особистості; "висловлювання сумнівів" недовіра до деяких повідомлень партнера по спілкуванню; "зіставлення протиріч" свідомий пошук та акцентування уваги на суперечливості наданої інформації; "добудовування" стимулювання до підведення підсумків, узагальнення того, що не договорено; "очікування" партнера Інформують щодо висловлювань, які мають протиріччя, але без належного висновку. На успішність проходження стадії вказують випереджуючі заперечення типу: "Ви думаєте, що я...", "Ви хочете сказати..."; намагання створити дискусійну або суперечливу ситуацію, "поставити всі крапки над "і".

Функціональним змістом п'ятої стадії - індивідуальний вплив та адаптація до партнера є корекція поведінки партнера щодо небезпечних та негативних якостей: реалізація синхронної комунікативної поведінки, спільний самоконтроль. На цій стадії застосовуються такі прийоми: "підказка" якщо спостерігається складність вибору партнера: "Я б на вашому місці...", "Краще, якби ви..."; "акцентування дій" коли спеціально підкреслюються дії, що суперечать досягненню спільної мети; "превентивні дії" намагання пом'якшити ситуацію при небезпеці прояву негативної реакції: "Ви не ображайтесь, але я скажу...", "Ви не гнівайтесь, алея повинен..."; "вказування на небажану властивість" "Незважаючи на ваше нетерпіння...", "Враховуючи вашу запальність, я все ж таки повинен.. ."; "акцентування бажаності співробітництва"підкреслювання можливості спільних дій: "Оскільки ми обидва розуміємо...", "Враховуючи, що ми можемо разом вирішити питання...". Показники успішності реалізації цієї стадії слід вважати ефект "бумеранга" визнання правомірності дій партнера; пропозиція вирішувати питання так, як це пропонує партнер по спілкуванню.

На шостій стадії контакту вироблення спільних правил взаємодії-відбувається побудова довірливих стосунків. Застосовуються наступні прийоми: "звертання за порадою"; пропозиція вирішити проблему разом; "визначення наявності боротьби мотивів" актуалізація протиріч мотивів поведінки партнера по спілкуванню для спільного опрацювання визначеної програми. Показниками успішності реалізації стадії виступають підкреслювання спільності рішень, цілей тощо; інформування партнера про наступні дії висловлюваннями типу "Як ми вирішили...". "Як ми домовилися...".

Четвертою характеристикою допиту є необхідність подолання опору зацікавлених у неефективності розслідування злочину осіб (переважно підозрюваних та звинувачених), які відмовляються свідчити або дають свідомо неправдиві чи обмежено правдиві свідчення.

Така ситуація зумовлюється, насамперед, специфічними емоційними станами цих осіб:

1) страх втратити волю, звичний спосіб життя, можливість опинитися серед злочинців;

2) тривога, страх розплати, наступного покарання, що викликають депресію, погіршення самоконтролю, пригнічення психіки;

3) побоювання помсти з боку співучасників:

4) агресія, ворожість до співробітників дізнання та слідства, свідків, потерпілих, інших осіб.

Разом із тим, можна виділити низку емоційних станів, різною мірою сприятливих для розслідування:

1) невизначеність коли допитуваний не має можливості передбачити ситуацію, керувати нею;

2) страх, що про негідну поведінку дізнаються рідні, близькі, сусіди, співробітники;

3) щире каяття та жаль про вчинене.

П'ята характеристика допиту полягає в тому, що за наявності свідомої протидії допитуваного виникає необхідність у варіюванні умов проведення допиту та застосуванні сукупності методів і засобів психологічного впливу.

Припустимим методом психологічного впливу є. насамперед, переконання логічне обґрунтування думок, виважена аргументація своєї позиції. Оскільки ситуація допиту має емоційно насичений характер, це полегшує застосування навіювання впливу побудованого на переживанні сильних емоційних станів, що знижують критичність сприйняття та оцінювання. Не звертаючись тут до численних І тривалих наукових дискусій про припустимість чи неприпустимість впливу на процесуальну особу через підсвідомість, зазначимо, що для реалізації навіювання неприпустимий обман, тобто активна дія, пов'язана з повідомленням неправдивої інформації або з перекручуванням істини. Але дезорієнтація можлива і необхідна, оскільки вона не є викривленням фактів, а лише своєрідним використанням достовірної інформації у психологічно насиченій ситуації допиту, коли достовірні факти можуть набути в очах допитуваного особливого значення та суб'єктивно свідчити про більшу, ніж насправді, поінформованість слідчого про взаємозв'язок подій у справі.

Виходячи із засобів одержання і доказового значення, інформація поділяється натри групи: 1) відомості, одержані процесуальним шляхом, що мають доказове значення та закріплені у відповідній документації; 2) відомості, одержані непроцесуальним шляхом (бесіди, телефонні запити тощо), що стосуються переважно особи допитуваного; 3) інформація, одержана оперативним шляхом.

Інформація першого виду може бути повідомлена будь-яким способом: її можна продемонструвати, назвати її джерело, сповістити при допиті і, нарешті, лише згадати про неї в бесіді. Інформація другого виду може бути реалізована як шляхом ознайомлення з нею допитуваного, так і згадуванням в процесі допиту. Реалізація інформації третього виду можлива тільки у вигляді окремих реплік, натяків, зауважень тощо (наприклад, повідомлення допитуваному окремих другорядних деталей його життя, зв'язків; демонстрація справжніх документів, фотографій, що не стосуються справи, але характеризують його).

Окрім Інформаційних, для подолання опору зацікавлених осіб можуть бути застосовані різноманітні засоби психологічного впливу, причому реалізуючи засіб, необхідно уважно за ними спостерігати та ретельно фіксувати їх емоційні, мімічні, інші невербальні прояви. Це дозволяє гнучко варіювати тактику допиту, забезпечуючи бажану регуляцію стану допитуваного І динаміку спілкування. Наприклад, якщо при з'ясуванні певного питання слідчий спостерігає розгубленість, тривогу, почервоніння шкіри обличчя та посилене потовиділення, доцільно більш докладно зупинитися саме на цьому, конкретизувати одержану інформацію.

1. "Використання психологічних особливостей особистості допитуваного"сутність прийому полягає в урахуванні слідчим як на етапі встановлення контакту, так і безпосередньо при допиті, відомостей про характерологічні риси допитуваного, його домагання, самооцінку, систему його стосунків у сімейно-побутовій та професійній сферах, домінуючі мотиви поведінки тощо. Наприклад, якщо допитуваний має хворобливе самолюбство та перебільшений рівень домагань, при допиті доцільно показати реальну можливість слідства одержати потрібні відомості від іншої особи, що значною мірою знижує його цінність як джерела інформації і зачіпає самолюбство.

2. "Використання або створення стану емоційної напруженості" прийом базується на тому, що в стані емоційної напруженості у особи суттєво знижується здатність здійснювати свідомий контроль за змістом мовних повідомлень та своєю поведінкою. Так, якщо допитуваний відмовляється від дачі шь казань або дає неправдиві свідчення, перебуваючи при цьому в спокійному, врівноваженому стані, буде доцільно шляхом повідомлення певної Інформації (повідомлення про затримку співучасника, висновків експертизи, пред'явлення речових доказів тощо) викликати у нього емоційну напруженість, відчуття дискомфорту.

3. Близьким до попереднього є прийом "використання ефекту раптовості"його сутність полягає в несподіваній для допитуваного появі фактів та обставин, що доводять неправдивість його свідчень. Цей прийом не зводиться до емоційної напруженості, оскільки раптово подана інформація може мати переконуючий вплив і на раціональну сферу особистості, схиляючи допитуваного до усвідомленої необхідності давати правдиві показання. Наприклад свідчення несподіваного для допитуваного свідка мають, як правило, безсумнівний переконуючий вплив. Разом із тим, раптова інформація здатна у частини емоційно рухливих, збуджуваних допитуваних викликати І стан емоційної напруженості.

4. "Припущення легенди" реалізація цього прийому полягає у створенні в процесуальних межах таких умов, що видаються допитуваному природними. Наприклад він одержує можливість ознайомитися з паперами, що знаходяться на столі слідчого в момент "вимушеної" його відсутності в кабінеті; "випадково" залишається віч-на-віч із співучасниками. Ефективним може бути розміщення у кабінеті слідчого речей та предметів, тотожних тим, які фігурують у справі як розшукувані.

5. "Вільна розповідь"допитуваному надається можливість в розповідній формі, докладно, без обмежень часу та деталізуючих запитань викласти свій варіант послідовності подій. Протягом розповіді слідчий аналізує інформацію, відшукуючи протиріччя, на які в подальшому спрямовує допит У цьому випадку досить Інформативними є обмовки, паузи, повтори, які робить допитуваний.

6. "Максимальна деталізація свідчень"є своєрідним доповненням та продовженням попереднього прийому. Справа в тому, що людині дуже складно обміркувати неправдиві свідчення до найдрібніших деталей. Слідчий, ставлячи допитуваному перелік запитань щодо подробиць певного факту, примушує Його самостійно встановити протиріччя у власних показаннях. Наприклад, якщо допитуваний стверджує, що в певний час він був у кінотеатрі, то слідчий уточнює, який фільм він дивився, на якому місці сидів, чи зберігся квиток, як після сеансу дістався додому тощо, при цьому доходячи висновку про достовірність чи недостовірність його алібі.

Застосовуючи прийом. слід враховувати, що інформативними показниками можливо! неправдивості свідчень можуть бути, з одного боку, докладні відповіді на всі без винятку запитання слідчого, а з іншого цілковита неможливість відповісти на ці запитання, оскільки, виходячи з загальних особливостей запам'ятовування, людина здатна пригадати приблизно 60% інформації.

7. "Послідовність пред'явлення доказів" прийом використовується в тому випадку, коли слідчий має декілька доказів різної значимості, що спростовують свідчення допитуваного. Наприклад, якщо у розпорядженні слідчого є знаряддя вбивства, деякі вкрадені й вилучені при обшуку речі, негативна характеристика з місця роботи, слідові відбитки взуття на місці злочину, то. враховуючи, що ефективність використання прийому збільшується при пред'явленні доказів у міру зростання їх значимості, їх доцільно наводити у такій послідовності: негативна характеристика слідові відбитки вкрадені речі знаряддя вбивства.

8. "Пред'явлення контрдоказів"прийом передбачає спростування кожного неправдивого свідчення конкретним доказом. Так, заперечення присутності на місці злочину відразу ж спростовується висновком експертизи про залишені відбитки пальців; наступне свідчення про знаходження в певний час у певному місці спростовується відповідними повідомленнями свідків. Слідча практика доводить, що декілька таких послідовних спростувань припиняють опір звинуваченого.

9. "Поєднання форсованого (прискореного) та уповільненого темпів допиту"-дія прийому заснована на тому, що інтенсивний темп не дозволяє допитуваному ретельно обмірковувати варіанти відповідей 1 концентрувати увагу на деталях, що викривають неправдивість свідчень. Підвищує ефективність прийому зміна темпу: малозначущі запитання надаються повільно і великими паузами, чим створюється відчуття щокою, монотонії навіть нудьги, викривальні у прискореному темпі. Внаслідок цього створюються передумови для підвищення емоційної напруженості: нав'язаний темп бесіди порушує індивідуальну ритміку допитуваного, виникає негативне збудження у корі великих півкуль, бурхливо розвивається втома нервових центрів, знижується свідомий самоконтроль за поведінкою, мовою тощо.

Окрім зазначених, як допоміжні для подолання протиборства допитуваного можна рекомендувати також використовувати неспецифічні для процесуальної діяльності, загальновживані в будь-якому спілкуванні прийоми:

а) асоціація за суміжністю демонстрування місця події або його фотографії асоціює спогади про власні дії та переживання;

б) схожість-подібність-демонстрування речей об'єктів, що безпосередньо не стосуються справи, але ізоморфні (подібні, схожі) справжнім, також збуджує аналогічні (на момент події) переживання;

в) контрастність-демонстрування чи бесіда про контрастні властивості предметів, явищ, подій (наприклад, здоров'я хвороба, модельне взуття чоботи тощо):

г) перифраза повторення своїми (тобто іншими) словами проблемної, неправдивої, спірної інформації про подію:

д) демонстрація "незаповненості" акцентування, підкреслювання розірваних зв'язків у ром твіді, білих плям у версії події, тощо:

с) інерція створення настрою максимальної захопленості бесідою на сторонні теми, а потім рантове запитання стосовно справи.

Таким чином, допит це складний акт комунікативної взаємодії, за якої професійна майстерність слідчого значною мірою зумовлена не тільки рівнем Його професійної підготовки та досвідом роботи, але н наявністю певних психологічних здібностей до цього виду діяльності.

Психологічні основи формування й давання показань

Знання психологічних закономірностей формування показань сприяє ефективній тактиці допиту та оцінці одержаної інформації. Розуміння складного механізму формування показань визначає можливість виявлення та усунення в них помилок (перекручень).

Процес формування показань традиційно поділяється на три стадії: сприйняття, запам'ятовування та відтворення. Існують й інші думки щодо стадійності цього процесу (про наявність п`яти, шести чи дванадцяти стадій). Аналіз таких підходів свідчить про їх більш деталізований характер.

Сприйняття є першою стадією формування показань. У психології сприйняття розглядають як відображення людиною предмета чи явища в цілому при його безпосередньому впливі на органи чуттів. Розрізняють зорове, слухове, смакове, нюхове сприйняття та сприйняття дотику. Сприйняття відрізняється від відчуттів (створюється цілісний образ) як більш високий ступінь пізнання.

На процес сприйняття допитуваного впливають дві групи чинників:

1) об`єктивні (зовнішні умови сприйняття та особливості власне об'єктів, що сприймаються);

2) суб`єктивні (особливості особи, яка сприймає).

Об`єктивні чинники - освітленість об'єкта, що сприймається, відстань, на якій сприймається об'єкт чи подія; швидкість події; погодні умови (дощ, сніг та ін.). Такі чинники впливають на сприйняття і весь процес формування показань.

Суб`єктивні чинники охоплюють: стан органів чуттів (глухота, дальтонізм тощо), психічний стан особи, спрямованість уваги, схильність до фантазування та ін.

Існує емоційний чинник сприйняття. Сприймає не ізольоване око, не вухо саме по собі, а конкретна людина (з урахуванням її потреб, інтересів, бажань та ін.). Емоції надають виразності, яскравості подіям чи об`єктам, що сприймаються (С. Рубінштейн). Різним буде сприйняття у людини залежно від того, є вона учасником чи жертвою злочину, стороннім спостерігачем (очевидцем) або родичем потерпілого. З цим пов'язана інтерпретація сприйнятого.

Емоції можуть справляти як позитивний, так і негативний вплив. Так, почуття нового, сумнів, цікавість можуть поліпшити якість сприйняття. І навпаки, страх, переляк, тривога зумовлюють виникнення своєрідних перекручень. Зокрема, страх породжує гіперболізацію (перебільшення) сприйнятого.

У процесі сприйняття важливе значення має його спрямованість (умисність чи неумисність сприйняття). Під час вчинення злочинів у більшості випадків мають справу з неумисним (мимовільним) сприйняттям. Хоча більш повним і точним є умисне (довільне) сприйняття. Ще більш чітким є професійне сприйняття. У психології професійне сприйняття пов`язують з аперцепцією (від лат. ad: до іperceptio: сприймаю - властивість психіки людини, що полягає у залежності сприймання предметів та явищ навколишнього середовища від попереднього досвіду).

У процесі сприйняття можуть виникати помилки. Прогалини сприйняття заповнюються нашаруваннями (фантастичного характеру). Існують також ілюзії сприйняття (рис. 7). Ілюзія (від лат. illusio - помилка, омана) - це неадекватне відображення об'єкта, який сприймається.

На процес сприйняття впливають установки (при поставленні завдання). Так, було проведено експеримент, коли двом різним групам студентів-психологів запропонували один і той самий портрет людини. У першому випадку була дана установка про те, що це відомий вчений, і пропонувалося за зовнішніми даними його обличчя скласти соціально-психологічний портрет.

У другому випадку при тому самому завданні загальна установка стосувалася того, що це особливо небезпечний рецидивіст. Результати показали, що студенти називали психологічні якості згідно з одержаною установкою.

Схожий психологічний експеримент провів О. Бодальов. Групі дорослих випробуваних були по черзі показані фотографії молодої людини і літнього чоловіка. Особам, щодо яких проводився експеримент, запропонували переглянути кожну з фотографій протягом п`яти секунд, а потім вони повинні були словесно відтворити вигляд людини, яку вони щойно бачили. Показ фотографій супроводжувався установкою-характеристикою зображених на них осіб. Установками, що передували показу фотографії, були: «злочинець», «герой», «письменник», «учений». Пропонувалися різні словесні портрети тих самих осіб, що свідчать про значний вплив установки на сприйняття осіб, щодо яких проводився експеримент:

«Цей звірюга щось хоче зрозуміти. Розумно дивиться, не відводячи погляду. Стандартне бандитське підборіддя, мішки під очима, фігура масивна, старіюча, відкинута уперед» (автор «портрета» - І. Установка - злочинець).

«Людина морально занепала, дуже озлоблена. Неохайно одягнена, незачесана. Можна думати, що чоловік, до того як стати злочинцем, був службовцем чи інтелігентом. Дуже злий погляд» (автор «портрета» - К. Установка - злочинець).

«Молода людина років 25-30. Обличчя вольове, мужнє, з правильними рисами. Погляд дуже виразний. Волосся скуйовджене, чоловік неголений; комір сорочки розстібнутий. Мабуть, це «герой» якоїсь сутички, хоча в нього і не військова форма (одягнений у картату сорочку)» (автор «портрета» - Г. Установка - герой). «Дуже вольове обличчя. Очі, які «нічого не бояться», погляд з-під лоба. Губи стиснуті, відчуваються душевна сила і стійкість. Вираз обличчя гордий» (автор «портрета» - М. Установка - герой).

«Портрет чоловіка близько 50-53 років. Відкрите обличчя, крупні риси. Сиве, вірніше, сивіюче, волосся; чоло опукле, з горизонтальними зморшками. Дуже виразні очі, які зазвичай бувають у розумних, проникливих людей. Навколо очей безліч дрібних зморшок, що надають обличчю дещо лукавого виразу. Здається, що ця людина при зустрічі обов`язково почне з жарту. Нижню частину обличчя не пам'ятаю. Запам'яталися руки - невеликі, неробочі, вкриті волоссям. Портрет письменника... Мені здається, що це обличчя людини, яка любить дітей і пише для них. Судячи з невимушеного вигляду, він звик позувати, напевно, це відомий письменник. Ще раз хочеться підкреслити, що найбільше запам'ятовуються в портреті очі. Людина з такими очима, мабуть, добре знає і любить життя, людей... » (автор «портрета» - В. Установка - письменник).

«Чоловік років шістдесяти, лисий, з цигаркою в руці. Риси обличчя крупні, правильні. Голова велика, чоло високе і широке, справжнє чоло вченого. Погляд і вираз обличчя вченого говорять про те, що він напружено і болісно вирішує якусь проблему» (автор «портрета» - Д. Установка - учений).

Ще один приклад. Австралійський психолог Пауль Р Уїлсон довів, що зріст людини в очах сторонніх не завжди дорівнює фактичному. Уїлсон представив п'ятьом різним групам студентів Мельбурнського університету одного і того самого чоловіка, щораз привласнюючи йому нові звання і титули, а потім просив студентів визначати на око його зріст. Результати виявилися вражаючими. Коли людину представляли як студента, зріст незнайомця досягав у середньому 171 см, але тільки-но його назвали асистентом кафедри психології, його зріст піднявся до 178 см. При званні «старший лектор» зріст перевищив 180 см. А зріст «професора» дорівнював 184 см.

Існують особливості сприйняття зовнішніх ознак людини залежно від віку особи, яка сприймає. Тенденції зміни обсягу і якості інформації про зовнішність людини було досліджено в таких вікових групах: 7-8, 10-11, 11-12, 13-14, 14-15, 17-18 років і у віці від 21 до 26 років (дослідження О. Бодальова). Встановлено три основні закономірності:

1) з віком при словесному відтворенні вигляду людини, яка сприймається, у створюваний портрет дедалі частіше включаються як істотні ознаки компоненти, що створюють фізичний вигляд. До 21-26 років відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності порівняно з відсотком фіксувань і відображень дітьми 7-8 років зростає майже в 2,2 раза;

2) відсоток фіксувань особливостей експресії до 21-26 років порівняно з відсотком фіксувань цієї сторони учнем першого класу збільшується майже в 3,6 раза;

3) з віком неухильно зменшується включення в «портрет» людини, яка сприймається, опису елементів, що становлять оформлення зовнішності людини. Відсоток фіксувань цієї сторони зовнішності в описах людини, яка сприймається, порівняно з відсотком фіксувань її дітьми 7-8 років зменшується до 21-26 років у 14,9 раза.

У даному психологічному дослідженні розглядається питання оцінки віку іншої людини. Зокрема, було встановлено, що більшість помилок зроблено у тому разі, коли деякі ознаки зовнішності людини не відповідали її віку.

Наступною стадією формування показань є запам'ятовування. Слід зазначити, що надзвичайно важливим чинником, який впливає на об'єктивність показань, є пам'ять. У психології пам'ять розглядається як слідове відображення минулого, що полягає в запам'ятовуванні, збереженні та подальшому відтворенні або впізнаванні раніше сприйнятого. Пам`ять - це здатність утворювати умовні зв'язки, зберігати та актуалізувати сліди цих умовних зв`язків.

Запам'ятовування і відтворення ґрунтуються на створенні та актуалізації тимчасових зв'язків у корі великих півкуль головного мозку під впливом як безпосередніх, так і словесних подразників, і формуються залежно від змісту і характеру діяльності об'єкта. Цим людська пам'ять глибоко відрізняється від так званої машинної пам'яті, що моделює лише окремий її механізм -- механізм утворення слідів, здатних відтворюватися.

Пам'ять людини, як і сприйняття, має вибірковий характер: людина запам'ятовує не все, що вона сприймає. Запам`ятовується лише те зі сприйнятого, що викликає глибокі переживання або має істотне значення. Ця обставина своєрідно позначається на показаннях свідків, потерпілих, обвинувачених.

З часом пам`ять викривлює сприйняті події. Запам`ятовування, яке у часі недалеко відстає від події злочину, дає змогу краще, детальніше, повніше відтворити сприйняття. Повне і яскраве оповідання про спостережене можна одержати в тому разі, якщо особа допитується через короткий проміжок часу після того, як спостерігалася подія. Залежно від того, що сприймається, пам'ять людини поділяється на декілька видів. Сприйняттю дії, рухів відповідає моторна (рухова пам`ять); сприйняттю зоровому - зорова пам`ять; слуховому - слухова; дотику разом із зоровим і слуховим - наочно-образна пам'ять; запам`ятовуванню логічних зв`язків - словесно-логічна; переживанням, почуттям - емоційна пам'ять. Усі перелічені види пам'яті рідко зустрічаються в людини у чистому вигляді. Є люди, які запам'ятовують краще на слух, ніж за допомогою органів зору. Часто запам'ятовування є результатом лише зорового сприйняття, причому деталізація досягає такого рівня, що людина може, наприклад, автоматично назвати сторінку і рядок книги, де викладене те чи інше положення. Відома спеціальна пам'ять людей у якій-небудь галузі: феноменальне запам`ятовування чисел, кольорів тощо. В психології таке явище називається ейдетизмом (від грец. єібос; - форма, вигляд: здатність відтворювати надзвичайно яскравий наочний образ предмета ч

Психологічні методи у допиті свідків, потерпілих, підозрюваних

Допит - слідча (судова) дія, яка є регламентованим кримінально-процесуальними нормами інформаційно-психологічним процесом спілкування осіб, що беруть у ньому участь, спрямованим на одержання інформації про відомі допитуваному факти, що мають значення для встановлення істини у справі. Допит - це процес передавання слідчому допитуваним інформації про розслідувану подію чи пов'язані з нею обставини та осіб. У цьому процесі слідчий має зберігати ініціативу.

Тут функції психології пов`язані з трьома процесами, що зумовлюють зрештою обсяг і рівень пізнання при допиті. До них належать:

а) діагностика особи допитуваного;

б) система психологічних прийомів, що сприяють одержанню інформації;

в) оцінка інформації, одержаної під час допиту, з позицій її вірогідності та доказового значення.

Важливість діагностики психологічного статусу допитуваного визначається тим, що одержання та оцінка інформації багато в чому залежать від знання психічних особливостей допитуваного, що сприяють встановленню з ним психологічного контакту і визначенню системи прийомів, яка може бути найбільш ефективною для одержання показань.

Психологічні прийоми, що сприяють діагностиці психічного статусу людини, запозичено юридичною психологією із загальної психології і трансформовані в ній відповідно до цілей та завдань слідчих дій, що проводяться. Зокрема, при проведенні допиту, аби діагностувати психічний статус допитуваного, можна використовувати певну кількість методів, обрання яких диктується цілями і часовим режимом проведення цієї дії. Основними методами, що сприяють психологічній діагностиці особи під час допиту, є методи спостереження, бесіди, незалежних характеристик. Вони застосовуються не в повному обсязі, а відповідно до тієї схеми, що є для слідчого найбільш прийнятною в даній ситуації. Наприклад, спостереження, що використовується для діагностики психологічного статусу особистості (типу темпераменту -- реакції на подразник, рис характеру індивіда), охоплює лише такі показники, що визначають поведінку особи на початку допиту. Оскільки матеріал для спостереження, що виражається в зовнішніх проявах особи, надзвичайно обмежений, то і його результати завжди мають попередній, орієнтовний характер. У подальшому в процесі допиту вони можуть доповнюватися і коректуватися. Залежно від ступеня прояву якостей особистості метод спостереження може дати вагомі результати.

Метод спостереження спрямовано на виявлення певних рис характеру та ознак темпераменту, що свідчать про психологічні особливості допитуваного. До сфери спостереження входять: манери допитуваного, його комунікабельність (на початку допиту), реакція на подразник (поставлені запитання), психічний стан, викликаний процесуальним становищем і необхідністю спілкування. При оцінці результатів спостереження не слід забувати, що особа, за якою спостерігають, перебуває у незвичній обстановці і мікросередовищі, в яких вона зазвичай поводиться вільно та невимушено. У новій обстановці, де допитуваний не завжди знає свою роль і майбутнє процесуальне становище (свідок, підозрюваний, обвинувачений), він стримує свої прояви, нерідко надає своїй поведінці заздалегідь обрану ним форму. Ця обставина багато в чому спотворює враження слідчого, істинне враження можна одержати від допитуваного в процесі спостереження, і це слід ураховувати у процесі допиту. Для діагностики особи допитуваного може використовуватися і метод бесіди, трансформований для цієї мети. Відомо, що допит і бесіда і розрізняються за своєю процесуальною сутністю і завданнями. Крім І того, бесіда не передбачає регламентованого процесуального режиму. Однак у процесі допиту, предмет якого чітко обмежено, може мати місце і бесіда, яка переслідує мету абстрактного вільного обміну інформацією для встановлення психологічного контакту з допитуваним.

І бесіда передбачає взаємне передавання інформації, що не стосується предмета допиту, а спрямована лише на встановлення психологічного контакту, визначення типу темпераменту і рис характеру допитуваного. Метод бесіди може поєднуватися з власне допитом, оскільки в процесі останнього можливі відхилення від предмета, зумовлені обранням тактичних прийомів, з`ясуванням деяких обставин, що мають допоміжне значення для проведення допиту. Метод бесіди зазвичай найбільш активно використовується на початку допиту, коли з'ясовуються демографічні дані про особу та обставини, що передують власне допиту по суті. У процесі бесіди встановлюються й інші дані про особу, наприклад, стан органів чуття, психічний стан під час спостереження чи здійснення події (залежно від того, яку процесуальну роль відіграє допитуваний), тип пам'яті і вид відтворення, тобто дані, що істотно впливають на оцінку показань і обрання тактичних прийомів допиту. Залежно від категорії допитуваного (неповнолітній, потерпілий, обвинувачений) характер з'ясування наведених питань та його спрямованість будуть різні. Так, діагностика особи неповнолітнього передбачає встановлення його темпераменту, здатності до конкретного сприйняття, наявності елементів фантазування та їхньої ролі у формуванні показань.

Метод незалежних характеристик, трансформований для завдань, поставлених перед допитуваним, має на меті збирання відомостей про нього серед осіб, які контактували з ним і мали різні зв'язки (родич, друг, товариш по службі, сусід тощо). Зазначимо, що збирання відомостей про особу допитуваного, здійснюване відповідно до рекомендацій криміналістики, передбачає з'ясування комплексу даних, що широко використовуються і для встановлення психологічного контакту, і для обрання тактичних прийомів допиту, і для оцінки інформації, що буде одержана від цієї особи.