Загальні вимоги до організації роботи та процесуальної діяльності адвоката

Безсумнівно, велике значення в доказовій діяльності адвоката має право подавати адвокатські запити. У ч. 7 ст. 46 КПК також зазначено, що органи державної влади та органи місцевого самоврядування, їх службові особи зобов'язані виконувати законні вимоги захисника;

д) право самостійно залучати експертів на договірних умовах для проведення експертизи, у тому числі обов'язкової (ч. 2 ст. 243 КПК). Експертні дослідження та безпосередні спілкування захисника з експертами або спеціалістами в різних галузях знань є ефективними засобами здійснення захисниками своїх обов'язків із захисту прав і законних інтересів підозрюваних, обвинувачених у кримінальному процесі.

Науковці зазначають, що дослідні можливості природничих і технічних наук мають бути залучені на службу правосуддю головним чином через експертизу, яка дозволяє впроваджувати у судочинство досягнення науки і техніки і водночас є засобом наукового пояснення, витлумачення фактів.

Використовуючи можливості експертних досліджень чи критично оцінюючи вже проведені експертизи, захисник, перш за все, повинен добре орієнтуватися у процесуальних питаннях врегулювання порядку залучення та допитів експертів як на досудовому слідстві, так і в суді.

Захисник має гостро реагувати на випадки непроведення експертиз щодо тих обставин, які згідно із ст. 242 КПК обов'язково підлягають експертному дослідженню. У такому разі повинно бути подано клопотання про призначення необхідних досліджень.

Підкреслимо, що значну увагу захисник повинен приділити з'ясуванню рівня компетентності призначеного експерта чи експерта, якого залучає сам захисник для проведення досліджень і надання експертного висновку. П. Сергеїч зазначав: "якщо у процесі є експерт з боку супротивника і експертиза має значення, промовець повинен виставити експерта, не менш досвідченого й рішучого, зі свого боку... поки експерт один, він невразливий, хоча б він казав дурниці. Дайте йому супротивника, і вислови оракула перетворюються на самолюбну суперечку". Ця думка тим більш актуальна, що відповідно до ч. 4 ст. 356 КПК суд має право призначити одночасний допит двох чи більше експертів для з'ясування причин розбіжності в їхніх висновках, що стосуються одного і того самого предмета чи питання дослідження. Кожна сторона кримінального провадження для доведення або спростування достовірності висновку експерта має право надати відомості, які стосуються знань, вмінь, кваліфікації, освіти та підготовки експерта[6].

Одним із найскладніших питань участі захисника у процесі залучення експерта є постановка йому питань. Безумовно, захисник, обмірковуючи коло питань, що будуть заявлені ним у клопотанні про внесення їх до постанови про призначення експертизи, повинен виходити з можливостей використання результатів експертизи в інтересах захисту прав підзахисного. Тож, так само, як і при проведенні допитів, захисник повинен мати уявлення про предмет дослідження та вірогідні результати останнього.,

З цією метою, а також для отримання консультацій чи письмових висновків спеціалістів у певній галузі знань захисникові варто попередньо порадитись із досвідченими експертами у конкретній галузі знань. Такі консультації будуть корисні і при підготовці захисника до допиту експерта, і при підготовці клопотань про проведення додаткових чи повторних експертиз.

Предмети, які потім можуть бути визнані речовими доказами, можуть бути вилучені слідчим чи судом при провадженні процесуальних дій та/або можуть бути надані слідству або суду будь-якою особою, і адвокатом також Він, у разі необхідності, може заявити клопотання про допит як свідків осіб, у яких були ці речі і які передали їх адвокату. Якщо предмет, що має значення для захисту обвинуваченого, на час досудового слідства або розгляду справи в суді залишається в місці знаходження, захисник повинен клопотати перед слідчим або судом про його вилучення, огляд і приєднання до справи як речового доказу. Не виключається при цьому можливість подання речових доказів і самим захисником. Захисник може скласти протокол огляду речових доказів або, наприклад, акт прийняття речових доказів від певних осіб.

Для правильного вирішення багатьох кримінальних справ велике значення має сумлінний огляд місця події та правильне складання схем, планів. Щоб із максимальною ясністю уявити собі обставини, за яких було вчинено злочин, багато адвокатів вважають за необхідне перед розглядом справи побувати на місці події. Якщо при цьому стає ясно, що у складених схемах і планах є недоліки або вони зроблені недостатньо повно, адвокати фотографують місця події, роблять схеми або плани, а потім подають їх до суду;

е) важливе місце у діяльності адвоката з представлення доказів у справі займає і процедура доведення переконливості цих доказів перед судовими органами. І, безсумнівно, важко переоцінити значення захисної промови адвоката як інструмента переконання суду в правильності та обґрунтованості правової позиції, обраної адвокатом.

Захисна промова адвоката, а саме її переконливість, базується на чотирьох визначальних моментах: що говорити, як говорити, кому говорити і хто говорить. У ст. 266 КПК зазначено, що "захисник бере участь у судових дебатах, висловлюючи суду свою думку про значення перевірених доказів у справі, про наявність обставин, які виправдовують підсудного чи пом'якшують його відповідальність, а також свої міркування з приводу застосування кримінального закону та міри покарання". Таким чином, уже у самій нормі закону достатньо повно окреслено коло питань, що мають бути проаналізовані захисником у своїй промові в ході судових дебатів. Будь-яка захисна промова обов'язково повинна містити такі складові: 1) вступ; 2) встановлення фактичних обставин справи, аналіз та оцінка доказів; 3) обґрунтування кваліфікації злочину; 4) характеристика особи підзахисного; 5) міркування про цивільний позов і про міру покарання; 6) заключна частина.

Вступна частина захисної промови має підготувати слухачів (суддів, народних засідателів, присяжних) до сприйняття тих фактів та тієї правової позиції, в яких захисник хоче переконати судову аудиторію. Саме тому не викликає належної уваги та довіри промова, яка розпочинається або з повторення формули обвинувачення, або із загально відомих висловів чи шаблонів. Чим більше "авторським" буде вступ, тим скоріше захисникові вдасться привернути увагу до своїх міркувань.

Аналізуючи фактичні обставини справи та наявні у справі докази, що підтверджують чи спростовують висунуте підзахисному обвинувачення, захисник завжди повинен пам'ятати про свій обов'язок діяти тільки на користь законних інтересів свого підзахисного, відстоюючи його права. Не можна визнати правильним та ефективним кроком захисника його висловлювання щодо доведеності вини підзахисного. Фактично це було б відмовою від підтримання захисту і переходом на сторону обвинувачення. Захисник, в усякому разі, повинен знайти можливості спростовувати чи хоча б пом'якшувати доводи обвинувачення. І це можна зробити тільки, послідовно та ґрунтовно піддаючи дослідженню доводи сторони обвинувачення і висуваючи свої версії перебігу подій, підкріплюючи їх доказовою базою захисту. Безумовно, захисникові треба орієнтуватись на окреслений кримінально-процесуальним законом предмет доказування (ст. 64 КПК): подія злочину (час, місце, спосіб та інші обставини вчинення злочину); винність підсудного у вчиненні злочину і мотиви злочину; обставини, що впливають на ступінь тяжкості злочину, а також обставини, що характеризують особу підсудного, пом'якшують та обтяжують покарання; характер і розмір шкоди, завданої злочином, а також розміри витрат закладу охорони здоров'я на стаціонарне лікування потерпілого від злочинного діяння; причини і умови, які сприяли вчиненню злочину. Особливу увагу захисник має приділити таким найчастіше спірним моментам, як наявність події злочину, характер вини та мотивів, наявність причинного зв'язку між діянням і наслідками, обставини справи, що пом'якшують відповідальність.

Виходячи з аналізу фактичних обставин справи захисник може перейти до обґрунтування помилок при кваліфікації дій підзахисного, якщо вони були допущені стороною обвинувачення. При цьому безумовно необхідно, використовуючи чіткі юридичні формулювання та посилання на закон і судову практику, дати оцінку об'єкту, об'єктивній стороні, суб'єкту і суб'єктивній стороні скоєного діяння. Висуваючи свою точку зору щодо кваліфікації діяння підзахисного, захисник повинен заздалегідь прорахувати можливі судові рішення, щоб не погіршити становища свого клієнта.

Захисник повинен звернути окрему увагу на процесуальні порушення, якщо вони були допущені у ході досудового слідства. Це і незаконність порушення кримінальної справи, і факти порушення права на захист, інші порушення кримінально-процесуального закону, що призвели чи могли призвести до неправильного розгляду та вирішення кримінальної справи.

Одним з найважливіших питань, що порушуються захисником в його промові, є питання, пов'язані з характеристикою особи підзахисного, в тому числі з аналізом обставин, що пом'якшують відповідальність останнього. Пом'якшуючі вину обставини визначені ст. 66 КК. Однак їх перелік не є вичерпним. Тож, саме захисникові може належати право першим наголосити на тих обставинах, які обвинувачення не зазначило, але які можуть бути визнані судом як пом'якшуючі. Захисникові треба особливо ретельно підготуватись до характеристики самої особи підзахисного. Адже влучна, непересічна характеристика може справити на суд (особливо на присяжних) сильне позитивне враження.

Безумовно, захисник не може не торкнутись у своїй промові і питань, пов'язаних із заявленим цивільним позовом. Якщо розмір шкоди вже був проаналізований захисником раніше, все рівно варто повернутись до цього питання, особливо, якщо підзахисний позитивно себе показав стосовно потерпілого (відшкодував шкоду, проявив турботу і увагу). За наявності процесуальних підстав захисник може ставити питання про відмову в задоволенні цивільного позову чи у залишенні його без розгляду. Щодо міри покарання, навіть у ситуації повного визнання вини підзахисним, захисник може знайти підстави для звільнення від відповідальності, покарання або хоча б застосування найменш суворої міри покарання за інкримінований підзахисному злочин.

І, нарешті, захисна промова закінчується стислим підведенням підсумків уже викладеного, а точніше, лаконічним формулюванням остаточної правової позиції захисту. Звичайно, трапляються випадки, коли викладаються як позиція щодо повного виправдання, так і міркування щодо перекваліфікації дій підзахисного або щодо існування пом'якшуючих вину обставин. Це, так звана, альтернатива у промові захисника. Виходячи із спостережень адвокатів такої альтернативи краще уникати, оскільки її наявність значно знижує переконуючий ефект промови. Однак, якщо має місце відповідна ситуація, то вказана альтернативна позиція повинна бути в усякому разі лише прихованою. Основною позицією захисту може бути лише найбільш сприятлива для підзахисного точка зору на обставини справи.

Жодна промова не може справити переконливий вплив, якщо не буде ретельно підготовлена захисником. Деякі адвокати вважають за потрібне повністю викладати текст промови на папері, інші складають лише тези промови, а треті, базуючись на ґрунтовних знаннях матеріалів справи, розраховують на власні ораторські здібності та натхнення і зовсім не пишуть промов. Усе залежить від індивідуальних здібностей та уподобань кожного захисника та від кожної окремої кримінальної справи. Так, у складних, багатоепізодних справах навіть найталановитіший захисник не обійдеться без опорних записів по матеріалах справи.

У будь-якому разі, чи написана промова, чи складена лише в думках захисника, треба дотримуватись певних правил викладання в ній фактів, аргументів, інформації. Перш за все всі складові промови мають органічно становити одне ціле, плавно та логічно переходячи одна в одну таким чином, щоб слухачеві було легко й зручно стежити за міркуваннями захисника. По-друге, докази, аргументи захисту повинні бути розташовані у промові таким чином, щоб вони підсилювали переконуючий вплив один одного.

Не можна забувати і, так зване, правило Гомера, за яким найбільшу переконливість має така послідовність викладення аргументів: спочатку один сильний доказ, потім декілька слабкіших і наприкінці один найсильніший аргумент. Крім того викладення доводів захисту має відповідати звичайній логічній послідовності, за якою кожний наступний доказ є безумовним висновком із попереднього.

Як уже зазначалось, не менш важливим, ніж зміст захисної промови, є те, як вона проголошується і хто це робить. Р. Гарріс зазначав: якщо гідність промови полягає в тому, що ви говорите, то сила її великою мірою залежить від того, як ви це скажете"[7]. Адвокат С.Б. Любітов зауважував: якщо захисник вірить у те, що він говорить, переконаний у справедливості того, що відстоює, його промова набуває особливої привабливої сили, яка допомагає оратору, полегшує його працю та сприяє створенню контакту між судовим оратором та аудиторією.

Мається на увазі, що ораторські прийоми повинні застосовуватися захисником для підсилення переконуючого впливу його слів. Безумовно, серед таких засобів - логічна переконливість промови, критика позиції сторони обвинувачення, емоційний вплив на судову аудиторію. Мова оратора повинна бути ясною, правильною, наочною, щирою та послідовною. М.П. Карабчевський зазначав: "Судове красномовство - красномовство особливого роду. На нього не можна дивитись лише під кутом зору естетики. Уся діяльність судового оратора - діяльність бойова. Це вічний турнір перед піднесеною та недосяжною "дамою з пов'язкою на очах". Вона чує та рахує удари, які завдають один одному противники, вгадує, і якою зброєю вони завдаються".

Захисник, безумовно, повинен вміти вільно оперувати ораторськими прийомами наочності та риторичними формами, що надають виступу в дебатах яскравості і значно підвищують його ефективність. До таких прийомів відносяться прийоми стилістичного синтаксису (повтор, інверсія, градація, риторичний вигук, риторичне запитання, антитеза); лексичні зображувальні засоби (епітет, порівняння, метафора, метонімія, перифраз, уособлення, гіпербола, синекдоха), фразеологічні одиниці (прислів'я, приказки, крилаті вирази, примовки, афоризми), гумор, сатира, сарказм, іронія.

Великий вплив на суд справляє дійсний знавець своєї справи, яким повинен бути будь-який захисник. А.Ф. Коні зазначав, що "в основі судового красномовства лежить необхідність доказувати та переконувати, іншими словами, необхідність схиляти слухачів приєднатись до своєї думки". Самому захисникові мають бути властиві такі якості, як висока загальна та професійна культура, глибоке знання права загалом і матеріалів справи зокрема. Неабияке значення мають навіть такі деталі, як одяг, манера поводитись, поза, тембр голосу захисника.

Ще одним суттєвим моментом, який врешті-решт визначає побудову захисної промови, манеру її проголошення та загальну поведінку захисника, є якісна характеристика судової аудиторії, перед якою саме і проголошується промова у судових дебатах. Якщо справа розглядається професійним суддею, більш прийнятним буде побудувати промову на чітко визначених фактах, юридичній оцінці події, зверненні до законних і підзаконних актів, узагальнень судової практики. У випадку розгляду справи за участю народних засідателів, а особливо судом присяжних, захисникові не обійтись без викладення позиції захисту простою, доступною мовою без переобтяження її юридичними термінами та оборотами. У такому разі захисник повинен більше уваги приділити аналізу причин та умов, що сприяли вчиненню злочину, дослідженню характеристики підзахисного та його особистісних рис, обставин, що пом'якшують вину підсудного.

Таким чином, судова промова захисника - це логічно завершений творчий продукт, що виявляє аргументаційно виважену, юридично обґрунтовану та емоційно підкріплену позицію захисту. Ступінь переконливості захисної промови залежить не тільки від її змісту та побудови, а й від форми її проголошення, особистісних якостей захисника та від судової аудиторії, що сприймає цей виступ.

Приділивши особливу увагу розширенню саме цієї групи прав адвокатів у кримінальному процесі, законодавець реально забезпечить правовий статус адвоката й додасть активності адвокатам у сфері доказування справжньої доцільності й гарантованості.

III. Права захисника, реалізуючи які, він сприяє об'єктивізації ведення кримінального процесу, а також охороняє від можливих і захищає від допущених порушень свої права і права підзахисного:

а) право на заявлення відводів як на стадії досудового розслідування, так і в судових інстанціях. Це право забезпечене нормами кримінального процесуального законодавства (статті 75--83 КПК).

Навряд чи слід нагадувати, з якою обережністю захисник повинен використовувати право відводу. Іноді захиснику в розмові з підзахисним слід відмовляти його від заявлення відводу. Але відвід необхідно заявляти, якщо є підстави вважати, що слідчий, прокурор або суддя проявив реальну упередженість; якщо є підстави сумніватися у безсторонності слідчого або судді.

Обвинувачений має право розраховувати на суд безсторонній та справедливий, на правий суд, який виносить вирок за законом і совістю. Інакше захист стає ілюзорним і неефективним, здійснення правосуддя утруднюється. Відповідно до усталеної практики ЄСПЛ наявність безсторонності визначається на підставі суб'єктивного критерію, у контексті якого слід враховувати особисті переконання та поведінку певного судді, що зумовлює необхідність встановити, чи мав суддя у певній справі будь-яку особисту зацікавленість або упередженість, а також на підставі об'єктивного критерію, в контексті якого треба встановити, чи забезпечував суд і, серед інших аспектів, його склад, достатні гарантії, аби виключити будь-які обґрунтовані сумніви щодо його безсторонності (див. рішення у справі "Пєрсак проти Бельгії" від 1 жовтня 1982 р.). Таким чином, у кожній конкретній справі слід вирішувати, чи є аспекти, що розглядаються, такими, які свідчать про небезсторонність суду. За суб'єктивним критерієм особиста безсторонність судді презюмується, доки не доведено протилежного. Порушення суб'єктивного критерію було констатовано ЄСПЛ зазвичай у справах, і суддя давав коментарі щодо свого ставлення до підсудного чи щодо причетності підсудного до вчинення злочину (зокрема, в одній зі справ суддя до розгляду справи по суті дав коментарі щодо того, чи буде особу засуджено чи частково виправдано, не допускаючи цим самим можливості повного виправдання), У контексті об'єктивного критерію, окремо від поведінки суддів, слід визначити, чи існували переконливі факти, які могли б викликати сумніви щодо їх (суддів) безсторонності. Згідно з практикою, "суди повинні вселяти довіру в населення і особливо в обвинуваченого під час розгляду кримінальної справи, і якщо є обґрунтовані підстави вважати, що суддя не буде безстороннім, цей суддя має бути усунутий від розгляду справи".

Проте обережність у заявленні відводів та їх обґрунтованість не означають можливості обмеження цього права, тому що таке обмеження є серйозним порушенням гарантій адвокатської діяльності і перешкоджає здійсненню адвокатами своїх повноважень;

б) право на оскарження рішень, дій чи бездіяльності осіб і органів, що ведуть кримінальний процесі.

Переходячи до аналізу діяльності захисника із заявлення скарг, зазначимо, що зі скаргами він звертається у випадках порушення прав підзахисного та його законних інтересів. Іноді такі скарги пов'язані з раніше заявленим клопотанням і містять вказівку на це. Але можливі випадки, коли скаргам, спричиненим порушенням законних інтересів обвинуваченого, не передує відповідне за змістом клопотання. Наприклад, захисник не заявляв клопотання або у скарзі кардинально змінив свою позицію. Не пов'язані з клопотанням скарги виступають як самостійний засіб захисту, а не у вигляді гарантії клопотань. У них вперше формулюється те прохання, яке могло бути сформульоване у клопотанні.

Скарги захисника - це прохання про скасування незаконного рішення, а також рекомендація заходів, необхідних для усунення прогалин і помилок слідства та судового розгляду.

Аналізуючи суть скарг, не можна не помітити, що скарги - це завжди звертання з приводу вже допущеного порушення прав чи законних інтересів (на відміну від клопотань, що можуть бути спрямовані на запобігання такому порушенню).

Зупинимось на тих випадках, коли право на скаргу є однією з гарантій права на заявлення клопотання. При цьому важливо розглянути характер і значення скарг, що подають обвинувачений або його захисник у випадках безпідставного відхилення заявлених клопотань або незадоволення законних інтересів обвинуваченого при виконанні процесуальних дій у зв'язку із заявленими клопотаннями.

У більшості випадків скарги захисника є засобами забезпечення правильного вирішення клопотання. Предметом скарги можуть бути як дії слідчого, прокурора, суду, так і їх рішення, наприклад про відмову в задоволенні клопотання. Задоволення скарги водночас означає визнання раніше заявленого клопотання обґрунтованим. У скарзі може уточнюватись аргументація прохання, що містилось у відхиленому клопотанні, з урахуванням аргументів, викладених у постанові про відмову в задоволенні клопотання, а також наводитись нові матеріали, що з'явились у захисника після відхилення клопотання.

Право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності слідчого судді, прокурора, слідчого є однією з найважливіших гарантій захисту громадянами своїх прав і свобод від їх порушення з боку як органів, що здійснюють розслідування та судовий контроль у кримінальному провадженні, так і інших осіб, які беруть участь у ньому. Стаття 24 КПК гарантує кожному право на оскарження процесуальних рішень, дій чи бездіяльності суду, слідчого судді, прокурора, слідчого в порядку, передбаченому цим Кодексом. Порівняно з іншими процедурами судовий порядок розгляду скарг забезпечує більшу об'єктивність, більш широкі можливості зацікавлених осіб у відстоюванні своїх інтересів, більші авторитетність та обов'язковість прийнятого за результатами розгляду скарги рішення. Особливої ваги право на оскарження набуває на стадії досудового розслідування.

КПК містить вичерпний перелік рішень, дій чи бездіяльності слідчого чи прокурора, що можуть бути оскаржені під час досудового розслідування, а також вичерпний перелік осіб, які мають право оскаржити те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора. На наш погляд, обмеження права на оскарження рішень, дій чи бездіяльності слідчого або прокурора, що зачіпають права та законні інтереси громадян, лише на тій підставі, що ці особи не визнані в належному порядку учасниками провадження або не віднесені ст. 303 КПК до осіб, які мають право оскаржувати те чи інше рішення, дію чи бездіяльність слідчого або прокурора, не відповідає основним положенням Конституції України. Адже єдиним критерієм, який дозволяє визначити, які дії чи бездіяльність слідчого, прокурора, які рішення цих осіб можуть бути оскаржені до суду і хто саме має право на таке оскарження, є обмеження конституційних прав і свобод громадян або створення перепон для доступу до правосуддя.

Скарги на рішення, дії чи бездіяльність слідчого чи прокурора, передбачені ч. 1 ст. 303 КПК, можуть бути подані особою протягом десяти днів з моменту прийняття рішення, вчинення дії або бездіяльності. У даному випадку необхідно враховувати, що: 1) якщо рішення слідчого чи прокурора оформлюється постановою, строк подання скарги починається з дня отримання особою її копії; 2) якщо оскаржуються дії слідчого чи прокурора, строк подання скарги починається з дня здійснення оскаржуваних дій (проведення процесуальних, слідчих (розшукових) і негласних слідчих (розшуковик) дій); 3) якщо оскаржуються дії слідчого чи прокурора, про які скаржникові не було відомо, строк подання скарги починається з дня отримання особою повідомлення про проведення оскаржуваних дій або з дня ознайомлення з матеріалами кримінального провадження, що містять інформацію про проведення оскаржуваних дій; 4) якщо оскаржується бездіяльність слідчого чи прокурора, строк подання скарги починається з дня, наступного після останнього дня терміну виконання дій, які слідчий чи прокурор зобов'язані були вчинити у визначений законом строк.

У КПК передбачена ще одна процедура оскарження, а саме під час досудового розслідування підозрюваний, обвинувачений, потерпілий мають право оскаржити не тільки рішення, дії чи бездіяльність, визначені в ст. 303 КПК, до слідчого судді, а й звернутись до вищестоящого прокурора зі скаргою на недотримання розумних строків слідчим, прокурором. Подібні скарги на недотримання розумних строків слідчим, прокурором подаються прокуророві, який здійснює процесуальне керівництво у відповідному кримінальному провадженні і має право вимагати від слідчих органів усунення порушень законодавства, допущених під час досудового розслідування.

У кримінальному процесуальному законі передбачена також процесуальна процедура оскарження ухвал слідчого судді. Відповідно до ст. 55 Конституції України кожному гарантується судовий захист його прав та свобод і можливість оскаржити до суду рішення, дії та бездіяльність органів державної влади, органів місцевого самоврядування, громадських об'єднань і посадових осіб. Значення адекватного реагування вищестоящого суду на апеляційні скарги, яке полягає в їх розгляді і відповідній перевірці законності, обґрунтованості та справедливості судових актів, а отже - в наданні можливості вищестоящим судам виявити помилки і недоліки правозастосовної діяльності нижчестоящих судів і правоохоронних органів.

КПК містить вичерпний перелік рішень слідчого судді, що можуть бути оскаржені в апеляційному порядку під час досудового розслідування. Скарги на інші ухвали слідчого судді оскарженню не підлягають, і заперечення проти них можуть бути подані під час підготовчого провадження в суді. До ухвал слідчого судді, на які може бути подана апеляція, відносяться ухвали, передбачені ст. 309 КПК. Крім зазначених вище ухвал інші ухвали, постановлені слідчими суддями під час досудового провадження, а також - судами під час судового провадження в суді першої інстанції до ухвалення судових рішень, передбачених ч. 1 ст. 309 КПК, окремому оскарженню не підлягають.

Апеляційна скарга на ухвали слідчого судді подається безпосередньо до суду апеляційної інстанції протягом п'яти днів з дня її оголошення. Порядок апеляційного розгляду за поданою апеляційною скаргою на ухвалу слідчого судді має відповідати вимогам статей 405--406 КПК.

Якщо порівнювати активність адвокатів на різних стадіях кримінального процесу, то можна визначити, що вона є більш високою при оскарженні судових рішень, ніж при оскарженні рішень слідчого і прокурора. Зупинимось на діяльності адвокатів із заявлення апеляційних і касаційних скарг.

Завдання захисника в суді другої інстанції, як правильно відмічав І. Д. Перлов, "полягає в тому, щоб, захищаючи права і законні інтереси засудженого або виправданого, відстояти законний і обґрунтований вирок і, навпаки, домогтися скасування або зміни незаконного й необґрунтованого вироку в інтересах засудженого або виправданого"[8].

Захисник, який оспорює правильність вироку, домагається його зміни чи скасування, може вважати своє завдання в стадії апеляційного провадження виконаним лише в тому разі, коли він не просто довів до відома апеляційної інстанції незгоду з винесеним вироком, а й переконливо обґрунтував правильність свого висновку, спростував докази суду, викладені у вироку.

Процес підготовки до складання апеляції захисником, який брав участь у розгляді кримінальної справи у суді першої інстанції, суттєво відрізняється від цього самого процесу, що здійснюється щойно залученим захисником. Захисник, який не представляв інтереси обвинуваченого при розгляді справи по суті, повинен перш за все ознайомитись із матеріалами справи, так само, якби він готувався до участі в розгляді справи в суді першої інстанції.

У всякому разі, захисникові треба поспілкуватись із своїм підзахисним на предмет його бажання подавати апеляцію, доцільності апеляційного розгляду справи з точки зору захисту інтересів клієнта, положень рішення суду першої інстанції, які підлягають оскарженню, наявності нових доказових матеріалів.

Найважливішими документами у справі, з якими захиснику необхідно ознайомитись перед складанням апеляції, є вирок (інше рішення суду), технічний запис і журнал судового засідання.

Ознайомлюючись з вироком, захисник повинен чітко виділити ті висновки суду, що будуть оскаржені в апеляційній скарзі. Це обумовлюється вимогою закону щодо меж перегляду судових рішень в апеляційній інстанції. Згідно із ст. 404 КПК вирок, ухвала суду першої інстанції перевіряються апеляційним судом у межах апеляції. Висновки суду першої інстанції щодо фактичних обставин справи, які не оспорювались, не перевіряються. Тож захисник саме своєю апеляцією визначає, що і в якому обсязі перевірятиме апеляційна інстанція.

Технічний запис і журнал судового засідання також підлягають ретельному вивченню захисником з метою встановлення неточностей чи розбіжностей у відтворенні перебігу судового розгляду справи чи фіксації досліджених доказів у суді першої інстанції при порівнянні з технічним записом судових засідань, звукозаписом чи протоколом, що вівся самим захисником. У разі встановлення таких розбіжностей, а особливо у випадку, коли такі неточності вплинули на судове рішення, захисник повинен подати свої зауваження.

Основні нормативні вимоги до форми апеляції захисника: 1) в апеляції мають бути зазначені назва суду, якому адресується апеляція; особа, яка подає апеляцію; вирок чи ухвала, які оскаржуються, та назва суду, який їх постановив; вказівка на те, в чому полягає незаконність вироку, ухвали та доводи на її обґрунтування; прохання особи, яка подає апеляцію; перелік документів, які додаються до апеляції (ст. 396 КПК); 2) при обґрунтуванні необхідності зміни чи скасування вироку, ухвали апеляція повинна містити посилання на відповідні аркуші справи; 3) до апеляції треба додати стільки її копій, щоб їх можна було вручити всім учасникам судового розгляду, інтересів яких стосується апеляція.

Вважаємо доречним також викладати в апеляції позицію захисника щодо таких процесуальних питань: необхідність витребування додаткових доказів; список осіб, які підлягають виклику в судове засідання; зміна чи скасування запобіжного заходу; виклик перекладача; розгляд справи у відкритому чи закритому засіданні; інших питань, пов'язаних із підготовкою до розгляду справи.

Щоб обґрунтувати прохання про скасування вироку і закриття справи, захисник, посилаючись на суперечності у висновках суду про винуватість чи невинуватість засудженого, повинен довести, що новий розгляд не зможе усунути помилку чи заповнити прогалини у матеріалах справи. Зрозуміло, може бути й так: захисник наполягає на скасуванні вироку і закритті справи, але водночас враховує, що деякі обставини справи не були достатньо досліджені. У даному випадку треба направити справу на нове розслідування чи новий судовий розгляд, або до апеляційної інстанції, якщо вона має можливість провести нове судове слідство.

Захисники разом зі скаргою нерідко подають додаткові матеріали (в тому числі й ті, у приєднанні яких до справи відмовив суд першої інстанції) або заявляють клопотання про витребування судом цих матеріалів. Такими є випадки, коли прохання адвоката про видачу різних документів своєчасно не виконується або витребувати певні документи може лише суд.

При обґрунтуванні апеляційної скарги захисник аналізує не лише докази, покладені в основу вироку, а докази, що є у справі, однак не перевірені або недостатньо ретельно розглянуті на судовому слідстві, хоч вони могли б мати значення для вирішення справи. Ці докази могли бути не враховані судом під час судового слідства з різних причин: свідок, показання якого мають істотне значення для справи, не прибув у судове засідання; документ було лише оголошено, але не досліджено судом; експертам не були поставлені необхідні запитання.

При обґрунтуванні скарги захисник посилається на матеріали, подані ним до суду другої інстанції. Це можуть бути різні довідки, посвідчення, пояснення, заяви, повідомлення осіб і закладів, висновки експертів, характеристики, виписки. Зі скаргою можуть бути подані письмові свідчення осіб, з тих чи інших причин не допитаних на досудовому слідстві і в суді першої інстанції. Подібні письмові заяви осіб про відомі їм факти можуть породити сумніви в правосудності вироку, оскільки дають підстави для висновку про неповноту слідства.

Як відомо, ст. 409 КПК чітко визначає підстави для скасування чи зміни судових рішень суду першої інстанції. Враховуючи Ці нормативні вимоги захисникові доцільно викладати свої міркування щодо незаконності та необґрунтованості судового рішення, групуючи їх за вищезазначеними підставами. Таке викладення позиції захисту в апеляції надасть можливість суду апеляційної інстанції не тільки аналізувати доводи захисника, а й відразу вирішувати питання, наскільки допущені судом першої інстанції в своєму рішенні недоліки можуть тягнути скасування або зміну такого рішення. Адже замало довести, що суд першої інстанції неповно дослідив обставини у справі чи припустився порушень кримінального процесуального закону, треба ще довести, що такі порушення мали чи могли мати істотне значення для правильного вирішення справи.

Порядок розгляду справ у суді апеляційної інстанції схожий із судовим розглядом по суті, однак має і свої особливості. Здебільшого специфіка розгляду справ в апеляційних судах полягає в тому, що дослідження матеріалів у справі відбувається тільки в межах поданої апеляції, що, водночас, не позбавляє суд обов'язку приймати рішення на користь осіб, які не подавали апеляцій.

Так само, як і в суді першої інстанції, головуючий відкриває судове засідання і оголошує, яка справа буде слухатись. Після цього перевіряється явка учасників судового розгляду. На відміну від суду першої інстанції, в апеляційному суді неявка учасників процесу на засідання суду не є перешкодою для розгляду справи. Якщо у судовому засіданні бере участь перекладач, йому роз'яснюються його обов'язки. Головуючий оголошує склад суду і роз'яснює учасникам процесу належне їм право відводу. Крім цього учасникам судового засідання роз'яснюються їх права, в тому числі право давати пояснення з приводу поданих апеляцій і виступати у судових дебатах, а особам, які подали апеляції, - право підтримувати апеляції чи відмовитись від них. Захисник, як і інші учасники процесу, має право подати клопотання, яке має стосуватись частини вироку, оскарженої в апеляційному порядку. Свою думку щодо заявленого клопотання висловлюють усі учасники судового засідання, а суд вирішує долю цього клопотання мотивованою ухвалою.

Після цього суддя-доповідач повідомляє суть вироку чи ухвали, ким і в якому обсязі вони були оскаржені, викладає основні доводи апеляції та заперечень на апеляцію. Головуючий повинен з'ясувати, чи підтримують свої апеляції особи, які їх подавали. У разі відмови від апеляції особою, яка її подавала, та за відсутності інших апеляцій апеляційне провадження закривається мотивованою ухвалою суду (ст. 403 КПК).

Апеляційний розгляд відбувається у тому самому порядку, що і в суді першої інстанції. Відмінністю є лише те, що в ході судового слідства в апеляційній інстанції досліджуються лише ті докази, які стосуються оскаржуваних висновків суду першої інстанції. Тож, захисник і в апеляції вправі заявляти клопотання, подавати докази, брати участь у всіх процесуальних діях і висловлюватись з приводу розглядуваних питань. Суд ознайомлює учасників засідання з додатковими матеріалами, якщо вони були подані, матеріалами, що надійшли із суду першої інстанції на виконання доручень, і переходить до судових дебатів.

Судові дебати в апеляційній інстанції мають свої особливості. Якщо апеляція подана прокурором, то він виступає у судових дебатах першим. У випадку подання апеляції іншим учасником процесу саме ця особа виступає першою, а прокурор завершує етап судових дебатів в апеляційній інстанції. Учасники процесу в своїх виступах у судових дебатах в апеляційній інстанції повинні аналізувати лише докази, що стосуються тієї частини вироку, яка оскаржується. Апелянти мають право посилатись лише на ті докази, що були досліджені або в суді першої інстанції, або були подані та досліджені в апеляційному суді. Суд не має права обмежувати тривалість цих пояснень, якщо вони не виходять за межі поданої апеляції та розглядуваної справи взагалі. .

Побудова виступу захисника з вищезазначеними поясненнями значно відрізняється від захисної промови під час судових дебатів у суді першої інстанції. У захисній промові захисник повинен детально проаналізувати фактичні обставини справи, наявну доказову базу та пред'явлене особі обвинувачення з метою винесення судом законного та обґрунтованого судового рішення. В апеляційній інстанції основним документом, що підлягає аналізу та критиці, є вже винесений вирок у кримінальній справі. Тож, і пояснення захисника мають будуватися саме на детальному аналізі положень вироку, що оскаржуються ним у його апеляції.

Для цього треба чітко визначити положення судового рішення, що оспорюються, та навести чіткі контраргументи, підкріплюючи їх дослідженими у судах першої та другої інстанцій доказами.

У разі подання апеляції протилежною стороною, наприклад прокурором, потерпілим, захисник повинен знайти аргументи, які спростовують доводи апеляції та підкріплюють висновки суду першої інстанції.

У всякому разі, захисник не може просто зачитати подану ним апеляцію чи заперечення на апеляції інших учасників процесу. Виступ захисника у суді апеляційної інстанції повинен містити додаткові, можливо більш ефектні, аргументи на підтримання правової позиції захисту. Якщо судом першої інстанції були допущені порушення матеріального чи процесуального закону, неповнота чи односторонність судового розгляду, то ці факти мають бути висвітлені захисником настільки об'ємно та ґрунтовно, щоб у колегії судців апеляційної інстанції не залишилось сумнівів у помилковості прийнятого судового рішення.

Після закінчення судових дебатів обвинуваченому надається останнє слово. Потім суд видаляється у нарадчу кімнату для постановлення рішення щодо законності та обґрунтованості вироку суду першої інстанції. При цьому обов'язково повинна дотримуватись таємниця наради суддів. При постановленні рішення апеляційним судом у нарадчій кімнаті можуть знаходитись лише ті судці, які входять до судової колегії апеляційної інстанції та брали участь у судовому слуханні справи в другій інстанції. Судці, безумовно, не мають права розголошувати міркування, висловлені у нарадчій кімнаті. Саме рішення суду апеляційної інстанції судова колегія приймає, керуючись своїм внутрішнім переконанням, що ґрунтується на всебічному, повному та об'єктивному розгляді всіх обставин справи в їх сукупності, і законом.

При складанні захисником касаційної скарги треба виходити з вимог закону щодо її змісту. Касаційна скарга повинна обов'язково містити такі самі відомості, що і апеляція. Такі самі вимоги щодо змісту та оформлення ставляться і до заперечень, що можуть бути подані захисником на касаційні скарги інших учасників процесу. Так само, як і при складанні апеляційної скарги, захисникові для подання касації необхідно ознайомитись з усіма матеріалами справи, включаючи рішення суду апеляційної інстанції.

Враховуючи положення ст. 433 КПК, згідно з яким суд касаційної інстанції перевіряє правильність застосування судами першої та апеляційної інстанцій норм матеріального та процесуального права, правової оцінки обставин і не має права досліджувати докази, встановлювати та визнавати доведеними обставини, що не були встановлені в оскарженому судовому рішенні, вирішувати питання про достовірність того чи іншого доказу, захиснику необхідно чітко визначитись із тими аргументами судових рішень, які будуть ним оскаржені. Саме цим обмежується дослідження доказової бази у суді касаційної інстанції. Касаційна інстанція вправі вийти за межі поданої касаційної скарги чи подання лише за умови, що цим не погіршується становище засудженого чи виправданого, або прийняти рішення на користь тих засуджених, від яких не надійшли скарги.

Треба зауважити, що як надзвичайна лаконічність, так і невиправдана деталізація міркувань захисника у касаційній скарзі не дозволяють досягти максимального ефекту при перегляді судових рішень у ВССУ. Видається доцільним викладати у касаційній скарзі найбільш суттєві порушення чи недоліки, допущені при постановленні вироків судом першої чи другої інстанції, ретельно обґрунтовуючи фактично та юридично їх незаконність і необґрунтованість. Більш детально на недоліках судових розглядів кримінальної справи можна спинитись, подавши доповнення до касаційної скарги, що надасть правовій позиції захисту більшу вагу і запевнить суд в обґрунтованості висновків захисника.

Якщо ж захисник подає відзив чи заперечення на вже подану іншим учасником процесу касаційну скаргу, то він повинен сконцентруватися не на самостійному аналізі прийнятих судових рішень, а на положеннях, викладених у поданій касаційній скарзі чи поданні. Захисник повинен навести додаткові докази щодо тих положень касаційної скарги, з якими він погоджується, чи переконливо викласти доводи, що спростовують твердження касаційної скарги, проти яких він заперечує.

Реформування системи кримінальної юстиції в державі закономірно поставило завдання створення надійного механізму захисту прав і свобод людини, надання необхідної юридичної допомоги. Здійснити ефективний захист прав людини у кримінальному провадженні, особливо на стадії досудового розслідування, неможливо без усвідомлення ролі у цьому процесі спеціальних правових інститутів, а саме адвокатури, покликаної активно сприяти охороні прав і свобод громадян, зміцненню законності та здійсненню правосудця.

Размещено на Allbest.ru