Історія політичних і правових вчень
Висвітлення закономірностей суспільного прогресу. Історичний процес становлення поглядів та розвитку знань про державу і право. З'ясування джерел політико-правової думки в Україні та особливостей її формування в контексті європейської цивілізації.
| Рубрика | Государство и право |
| Вид | учебное пособие |
| Язык | украинский |
| Дата добавления | 29.09.2017 |
| Размер файла | 319,7 K |
Отправить свою хорошую работу в базу знаний просто. Используйте форму, расположенную ниже
Студенты, аспиранты, молодые ученые, использующие базу знаний в своей учебе и работе, будут вам очень благодарны.
Є. Ерліх, висуваючи ідею "вільного", або "живого", права, віддавав перевагу судовій та адміні-. стративши правотворчості.
Сучасна соціологічна концепція права набула поширення у США та базується на ідеях гарвардської школи права і права "реалістів".
Засновник згаданої школи Роско Паунд (1870-- 1964) і його послідовники розглядали право в його безпосередньому зв'язку і взаємодії з суспільством, спираючись на досягнення історії, етики, а надто соціології. Право оголошується ними головним інструментом соціального компромісу, метою якого е забезпечення загальної солідарності.
Не погоджуючись з ідеями класичного юридичного позитивізму, що розглядав право як систему абстрактних норм, Р. Паунд вирізнив у понятті права три аспекти: право як правопорядок, що утворюється з допомогою застосування сили політичне організованої спільності; право як сукупність юридичних приписів у політичне організованій спільності; право як судовий та адміністративний процес, судочинство.
Розмірковуючи над цими поняттями, представники гарвардської школи перевагу віддають першому з них, розуміючи під правом здебільшого правопорядок.
На відміну від гарвардської школи, Карл Ллевеллін (1893--1962), Джером Френк (1889-- 1957) та їхні послідовники -- "реалісти" не визнавали норм поведінки, виражених у законах і прецедентах. Вони ототожнювали право з судочинством, практикою адміністративного апарату, де, за їх ученням, формується "реальне" право. Тому нормативність права вони оголошували міфом, що заважає пристосовувати право до потреб життя. Загальні положення, приписи не можуть бути застосованими в конкретних випадках, навпаки -- "реальне" право випливає з конкретної справи, ситуації.
Водночас рішення щодо неї не може бути нормою і застосовуватись у ситуаціях, що повторюються; суд, розглядаючи конкретну нову справу, щоразу створює право, не зобов'язуючи себе попередніми рішеннями або законом, оскільки кожна конкретна ситуація індивідуальна.
Багато в чому схожою на ідеї гарвардської школи права була концепція солідаризму, яку в історії державно-правових учень репрезентував французький юрист Леон Дюгі (1859--1928). Він, зокрема, зазначав, що кожен клас мусить виконувати свою місію, свій обов'язок щодо забезпечення солідарності й гармонії в суспільстві. Необхідність соціальної солідарності має усвідомлюватися всіма громадянами, що породжує норму соціальної солідарності, головним змістом якої є відмова від порушень і позитивна діяльність, спрямована на реалізацію норми соціальної справедливості.
За вченням Л. Дюгі, право виникає стихійно, з соціальної солідарності, а тому є вищим, ніж держава, та обов'язковим для виконання. Юридична норма виникає теж стихійно, а функцією законодавця є тільки її фіксація.
А ще Л. Дюгі не визнавав поділу права на об'єктивне й суб'єктивне. На його думку, існує лише об'єктивне право, юридична норма, яка нікому не надає суб'єктивних прав. Норма солідарності створює для людини лише соціальний обов'язок, що його вона повинна виконувати, узгоджуючи свої дії з нормою соціальної солідарності.
Тим часом на зламі XIX--XX ст. у країнах Західної Європи стався перехід соціології від натуралізму та біологізму до психологізму, відбулося становлення психології як науки. Деякі вчені робили спроби віднайти сутність права в почуттях, інстинктах, емоціях, які, на думку психологів, є первинними відносно розуму і панують над ними.
Право почали розглядати як похідне від психіки, таке, що міститься в характері людини, в його переживаннях. З подібних ідей виникала психологічна теорія права, найвидатнішими представниками якої були французький соціолог і криміналіст Габріель Тард (1843--1904) та викладач Петербурзького, а потім Варшавського університетів Лев Йосипович Петражицький (1867--1931).
Г. Тард психологізував суспільні відносини, основними соціальними процесами вважав конфлікти, пристосування й наслідування, за допомогою якого індивід засвоює норми і правила поведінки.
Аналізуючи елементи психіки людини, такі як воля, свідомість, відчуття та емоції, Петражицький вважав, що останні є основою поведінки людини. Найбільш важливими є етичні емоції людини, що виникають внаслідок уявлень про якісь вчинки. Власне, вони є внутрішніми імперативами, заперечують егоїстичні зазіхання і сприяють формуванню почуття обов'язку.
Разом з етичними існують і правові емоції, які сприяють переходові уявлень з емоціональної сфери у вольову, формуванню вимогливості до себе та інших, керують поведінкою людей, що виконують певні обов'язки.
Уважаючи джерелом права переживання та емоції людини, прибічники цієї теорії обстоювали ідею про вічність права, незалежність його від політики, економіки й держави. Психологічна теорія розглядала право в кількох аспектах: як право офіційне, таке, що застосовується державною владою; як неофіційне -- право соціальних спільностей та прошарків суспільства. Крім того, вирізняли позитивне право, себто те, що матеріалізоване в кодексах, законах та інших нормативних актах, а також інтуїтивне право, що складалось у психіці індивіда.
Завдяки такому підходові робився висновок, що існує стільки систем, скільки індивідуальних право-свід ом остей. Причому перше місце посідає інтуїтивне право, оскільки воно відображає інтереси особи і йому мають відповідати офіційне й позитивне право. Щоб така відповідність мала місце в практичному житті, пропонувалося розробити особливу юридичну науку -- політику права, яка рівночасно вдосконалювала б психіку людини.
9.2 Теорії природного права
Від кінця XIX ст. набули подальшого розвитку теорії природного права, які ще з часів становлення буржуазної теорії права посіли провідну роль серед світових правових концепцій.
У розглядений нами час природно-правові теорії сформувалися в чотири системи або напрямки: неотомізм; феноменелогізм; екзистенціалізм; герменевтика.
Неотомізм уважається офіційною філософською доктриною католицизму, що відроджує й модернізує вчення Ф. Аквінського, поєднуючи його з близькими за змістом філософськими системами XIX--XX ст.
Найбільшого поширення неотомізм набув у Франції, Бельгії, Італії, ФРН, Іспанії, а також у США.
Його представники Ж. Дабен, В. Катрайн, Ж. Ма-рітен та ін. стверджували, що першоджерелом усього буття, в тому числі держави й права, є Бог, а всесвіт поєднує в собі два аспекти: духовний і похідний від нього -- матеріальний.
Як і їхній видатний попередник Фома Аквінський, вони вважали, що держава і право є результатом Божого втручання, первинності духовних засад.
Носієм природно-правового буття є природа людини. Правові настанови Бога віддзеркалюються в розумі людини і за допомогою незалежної волі втілюються в її діях задля досягнення обраної мети. Взагалі, абсолютні й вічні принципи природного права, такі як свобода, справедливість, благо, солідарність і под., є вічними принципами, що переходять до людини від Бога.
Тому позитивне право, що твориться державою й закріплюється в законах, має відповідати цим Божим принципам, а якщо воно їм не відповідає, то не може називатися правом у буквальному розумінні цього слова.
Більшість ідей неотомізму про визначальну роль держави у створенні умов для реалізації природних прав людини знайшли втілення в теорії "держави загального блага", авторами якої були Дж. Мюрдаль, Дж. Стречі, А. Пігу та ін.
Держава повинна стати засобом реалізації загальнолюдських цінностей та справедливості, здійснювати політику соціальних послуг, що передбачає соціальне забезпечення, соціальне страхування, допомогу у випадках безробіття, хвороби, охорону здоров'я, гарантувати права і свободи людини і загальне благо.
Засновником феноменологічного напрямку у філософи й теорії права був німецький мислитель Едмунд Гуссерль (1859--1938).
Предметом феноменології є опис актів свідомості в їхньому стосунку до об'єктів, а центральним поняттям -- "інтенційність", тобто спрямованість свідомості на об'єкт. Але під свідомістю феноменологія розуміє "чисту", трансцендентальну свідомість, абстраговану від людини і від суспільного середовища.
Представники цієї школи права (Г. Вельцель, А. Райнах та_ін.) сутність права вбачали в "ейдосах" (від грец. stikx; -- вигляд), "чистих сутностях", апріорних нормативних ідеях. Ці "ейдрси" існують самі по собі та мають значення лише в "інтенції", тобто в спрямованості на них свідомості.
"Ейдоси" розглядаються прибічниками цієї теорії як приписи, норми природного права, що існують до виникнення позитивного права.
"Ейдоси", нормативні ідеї переходять у позитивне право, втілюються в свідомість індивідів і визначають поведінку людей. Тобто, позитивне право, яке діє в той чи інший час у державі, є втіленням, реалізацією в суспільстві "ейдосів", що випливають із "природи речей".
Третім напрямком природно-правової теорії права є екзистенціалізм, що його сповідували Е. Фехнер, В. Майгофер та ін.
Основною категорією екзистенціалізму є екзистенція (від лат. existentia -- існування) -- внутрішнє буття людини, те непізнаванне, ірраціональне в людському "я", внаслідок чого людина є конкретною неповторною особистістю.
Екзистенція заперечує буття суспільства, виявляючи себе щодо нього як небуття, в якому на перший план виступає плинність, часовість, що надає екзистенції специфічного характеру буття, спрямованого в майбутнє.
Прибічники цієї філософії досліджували право, протиставляючи емпіричне буття та екзистенцію людини. Позитивне право як результат досвіду, буття є штучним явищем. Свою життєву силу воно отримує від екзистенції, в процесі життєдіяльності людини в різних "граничних ситуаціях".
Внаслідок цього позитивне право у своїй основі визначається екзистенцією людини, його незалежною волею і розглядається авторами цієї теорії як екзистенціальне природне право. Але природне право не має постійного змісту, воно є безконечним ланцюгом окремих індивідуальних правових ситуацій, що не можуть передбачатися та охоплюватися сталою нормою. Норму права прибічники цієї теорії називають штучним явищем, витвором свідомості, невідповідним екзистенції.
А. Кауфман, В. Гассемер та інші автори герме-невтичної (від грец. єрцтіуєитіаеті -- мистецтво тлумачення) теорії природного права стверджували, що сутність права полягає у справедливості, яка передбачає формальну рівність людей, обмеження свавілля, суспільну безпеку. Для досягнення цього створюються позитивні правові норми відповідно до свого часу й місця.
Головним у герменевтичній теорії є розуміння права, що розглядається як процес, під час якого на основі "...живої історичної мови відбувається становлення конкретного історичного права". Поза процесом розуміння не може бути об'єктивної правильності права.
Конкретне історичне право, за цим ученням, є ланцюгом подій, актів поведінки і ситуацій, яким повинні відповідати абстрактні норми. Тобто, право не є приписами для виконання судовими та адміністративними органами; навпаки, своїми діями вони створюють правові форми.
9.3 Антидемократичні політико-правові теорії
З другої половини XIX ст. в економічному й політичному житті багатьох країн Західної Європи сталися зміни, що привели до концентрації виробництва й капіталу, його злиття з промисловим капіталом, утворення міжнародних монополій. Усе це, а також розвиток науки і технологій сприяли значному збільшенню виробництва товарів, що поставило в порядок денний питання про пошук сировини та нових ринків збуту.
Тоді зацікавлені кола західних країн почали формувати ідеологію експансії, плекати расистські й шовіністичні тенденції, що матеріалізувалися в державно-правових ученнях.
Ідейною зброєю цієї ідеології були теорії французького соціолога Жозефа-Артюра де Гобіно (1816--1892), міністра колоній Великобританії Джозефа Чемберлена (1836--1914) та ін., які пропагували ідеї расової боротьби і природного добору вищої раси. Появі антидемократичних державно-правових теорій багато в чому сприяли погляди німецького історика Генріха Трейчке (1834--1896), який сповідував ідеологію пруссько-німецького націоналізму, а також мілітаристські устремління німецької військової верхівки, біля витоків яких стояли Гель-мут-Карл Мольтке (1800--1891) та Гельмут-Йоган Мольтке (1848--1916).
Автором антидемократичної державно-правової теорії був німецький філософ Фрідріх Ніцше (1844-- 1900), який виклав свої погляди на ці суспільні явища у працях "По той бік добра і зла" (1886 p.), "Так казав Заратустра" (1883--1884 pp.), "Воля до влади" (1889--1901 pp.) та ін.
Держава і право, за вченням філософа, є засобами культури, яка постає як світова за своїми масштабами боротьба сил і воль.
Воля до накопичення сили, боротьби за владу пронизує, на його думку, всі природні й суспільні явища, серед яких -- політика, право, законодавство і держава. Влада визнається найбільшою цінністю і метою існування, а засобом її досягнення -- все людство. Виправданням боротьби, зусиль усього людства є видатні особистості, які час від часу з'являються.
Соціально-політичну історію Ф. Ніцше розглядав як боротьбу двох воль за владу. З одного боку, це воля сильних, вищих видів, аристократів, з іншого -- воля слабких, натовпу, рабів.
Воля до влади сильних втілює в собі прогрес, розвиток суспільства, розквіт культури. Воля до влади слабких -- це занепад, вимирання культури. З огляду на це зверхність сильних, панування над слабкими повністю виправдане. Навіть більше, для розвитку культури й появи вищих видів людей необхідні насилля і рабство.
Підневільна праця більшості людей теж виправдана, оскільки це увільнить привілейовану незначну частину суспільства від боротьби за існування.
Держава, за вченням Ф. Ніцше, є наслідком насильницького процесу, під час якого з'являється привілейована культурна особа, що панує над натовпом. Від часу свого виникнення держава постає як знаряддя й засіб для закріплення влади сильної особи, розвитку аристократичної культури. Держава, що утворена в інший, ненасильницький спосіб, не в спромозі забезпечити появу геніїв, розвиток культури.
У своєму вченні філософ зробив спробу обгрунтувати кастові ідеали, стверджуючи, що всі люди природно поділяються на геніїв, виконавців їхньої волі, що забезпечують порядок у державі, а також пересічних людей.
Поява геніїв, сильного типу людей і розквіт культури можливі, за вченням Ф. Ніцше, лише в державі, де править аристократія. Інші форми держав і, зокрема, демократія нездатні створити такі умови, можуть призвести до занепаду культури та унеможливлюють появу геніїв. Звідси сучасні йому держави філософ називав "смертю народів", "установою для зайвих людей", стверджував, що світом володіє натовп, закликав переглянути систему цінностей, що склалася, і створити умови для появи держави, яка сприяла б розвиткові культури та появі геніїв.
Своєрідним у Ф. Ніцше було також учення про право, що його він розглядав як похідне, вторинне від волі до влади, результат війни й перемоги. Він не сприймав теорій природного права, вчень про рівність і свободу людей, вважав, що в основі права -- сила, перевага, привілеї. Право фіксує, закріплює результати боротьби, війни різних воль за владу і є чимось схожим на договір сторін, що виборюють владу.
Подібні до Ф. Ніцше ідеї були розвинені в державно-правовому вченні елітаризму (від франц. elite -- краще, добірне). Засновниками теорії еліт були італійці -- соціолог Вільфредо Парето (1848--1923) та юрист і соціолог Гаетано Моска (1858--1941).
В. Парето висунув концепцію "зміни еліт", згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу.
За цією теорією політика поділяється на дві сфери. В одній з них головне місце посідає еліта, правляча меншість, в іншій -- підкорена більшість. Демократія, за вченнями цих мислителів, не має права на існування, оскільки приводить до диктатури.
Послідовники цієї теорії вважали, що правління народу, народний суверенітет ніколи не можуть бути втіленими в життя, оскільки "людина натовпу" розмірковує ірраціонально і, не маючи необхідних знань, не може брати участі в управлінні державними справами. Тільки еліта здатна на політичну діяльність, тільки вона може забезпечити справжню свободу, прогрес і стабільність.
Доступ до еліти залишається вільним, до неї можуть увійти прості люди, досягнувши відповідного рівня.
У суспільстві може існувати декілька еліт, що створить конкуренцію на засадах політичного й партійного плюралізму і допоможе привести до влади найбільш компетентну еліту, здатну виконати своє призначення.
Література
Забигайло В.К. Эволюция современного буржуазного государства и права. -- К., 1991.
История политических и правовых учений / Под ред. В.С. Нерсесянца. -- М., 1983.
Марченко М.Н. Политические теории и политическая практика. -- М., 1992.
Теорія держави і права: Навчальний посібник / За ред. В.В. Копєйчикова. -- К., 1995.
Туманов В.А. Буржуазная правовая идеология. К критике учений о праве. -- М., 1971.
Алфавітний іменний покажчик та назви праць авторів, у яких викладено державно-правові концепції
Аврелій Августин (354--430) -- видатний діяч християнської церкви, єпископ Гіппону в Північній Африці. Державно-правові погляди викладено у творі "Про місто Боже". Стояв біля витоків теологічної теорії держави.
Аврелій Марк Антоній (121--180) -- римський імператор, представник стоїцизму. Обстоював ідею про державу з рівними для всіх законами.
Адаме Джон (1735--1826) -- другий президент США, централіст-федераліст. Виступав проти правління більшості. Концепція спрямувань і противаг викладена ним у праці "На захист конституцій урядової влади в Сполучених Штатах Америки".
Аквінський Фома (1225 чи 1226--1274) -- домініканський монах, вчений-теолог, автор теологічної теорії походження держави. Основні праці: "Про правління владик", "Сума теології".
Андрузький Георгій (1827--?) -- член українського таємного Кирило-Мефодіївського товариства. Автор "Начерків конституції республіки". Прибічник ідеї слов'янської федерації.
Антифонт (бл. 400 до н. е. --?) -- софіст. Обстоював ідею природної рівності людей. Розрізняв природне право і писані закони, що їх уважав основою суспільної нерівності.
Аристотель (384--322 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції. Державно-правове вчення викладене у творах "Політика", "Афінська політія", "Етика". Досліджував сутність держави, права, форми держави та причини їхніх змін. Дав визначення держави, громадянина, справедливості та права. Автор патріархальної теорії походження держави.
Бабеф Гракх (Франсуа Ноель; 1760--1797) -- французький мислитель, комуніст-утопіст. Заснував "Таємну директорію суспільного спасіння", головною метою якої було збройне повстання, зміна державного устрою. Пропонував зрівняльний комунізм.
Бакунін Михайло Олександрович (1814--1876) -- російський мислитель, теоретик анархізму, один з ідеологів народництва. Не визнавав класової боротьби, боровся проти ідей К. Маркса. Державу вважав інститутом, що унеможливлює розвиток особи. Пропонував через усесвітній бунт селян знищити державу і замінити її асоціаціями громад. Найбільш відомою є праця "Державність і анархія".
Беккаріа Чезаре (1738--1794) -- італійський просвітитель і юрист. Автор праці "Про злочини і покарання". Сповідував ідеї про відповідність покарання злочинові, рівність усіх перед законом. Прибічник теорії природного права.
Бентам Ієремія (1748--1832) -- англійський юрист, філософ, засновник філософської течії утилітаризму (від лат. utilitas -- користь). Користь визнавав головною метою мораліста і законодавця, а завданням держави -- забезпечення користі індивіда. Право -- встановлена законом можливість і гарантія дозволених дій.
Боден Жан (1530--1596) -- французький мислитель. Пропагував ідеї нового" стану -- буржуазії, сильної держави і централізованої влади. Висунув ідею державного суверенітету. Державно-правові погляди викладено в праці "Шість книжок про республіку".
Винниченко Володимир Кирилович (1880--1951) -- український письменник, громадський і політичний діяч. Очолював Генеральний секретаріат Української Центральної Рари. Попервах уважав себе прибічником "російське -українського комуністичного табору", згодом перейнявся ідеєю незалежної України. Один з авторів проекту Конституції України, Універсалів.
Вишенський Іван (між 1545--1550 -- після 1620) -- український мислитель, чернець-аскет. Пропонував суспільний ідеал, основними аспектами якого були рівність, свобода людини і народу.
Віко Джамбаттіста (1668--1744) -- італійський філософ. Головна праця -- "Основи нової науки про загальну природу націй...", в якій автор застосував історико-порівняльний метод і детерміністський підхід до пояснення державно-правових явищ. Засновник теорії історичного коловороту.
Вольтер (Франсуа-Марі Аруе; 1694--1778) -- французький письменник-просвітитель. У працях "Філософські листи", "Кандід, або Оптимізм" виклав державно-правові погляди, спрямовані на викоренення соціального зла, невігластва й неосвіченості. Критикував феодальне право, абсолютизм, пропагував "освічену монархію".
Гай (II ст.) -- римський юрист. Головні твори-- інституції: класичне викладання римського права за окремими інститутами.
Гамільтон Александер (1757--1804) -- державний діяч США, лідер партії федералістів. Обстоював ідеї сильної централізованої держави, не визнавав демократії, пропонував організувати владу, за якої права людей поділялися б відповідно до їхнього майнового стану.
Гегель Георг-Вільгельм-Фрідріх (1770--1831) -- німецький філософ. Здійснив фундаментальні дослідження держави, права, суспільства у працях "Конституція Німеччини", "Про наукові способи дослідження природного права, його місця в практичній філософії та його стосунку до науки про позитивне право", "Феноменологія духу", "Філософія духу", "Філософія права" та ін.
Гельвецій Клод-Адріан (1715--1771) -- французький філософ. Головні праці: "Про людину, її розумові здібності та її виховання", "Про розум". Характер людини вважав продуктом навколишнього світу. Держава виникає завдяки особистим інтересам і потребам. Прибічник приватної власності, з якою пов'язував розвиток суспільства. Прибічник республіки і федералізму.
Геракліт (544 чи 540--483 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції, засновник діалектики, автор ідеї про загальний логос (керівний розум), із якого випливають закони, що мають визначальне значення в житті людей і держави.
Герцен Олександр Іванович (1812--1870) -- російський письменник, один із засновників народництва, демократ. Державно-правові погляди з критикою монархії викладено в творі "Минуле і думки" та ін.
Гесіод (УІП--VII ст. до н. е.) -- поет Стародавньої Греції. Державно-правові погляди виклав у творах "Труди і дні", "Теогонія". Автор легенди про богів Зевса і Феліду, які мали дочок Діке (справедливість) та Евномію (законність).
Гіппій (бл. 460 -- 400 до н. е.) -- софіст. Сповідував ідею природного права; позитивні закони вважав такими, що суперечать йому, порушують справедливість.
Гоббс Томас (1588--1679) -- англійський філософ. Основні праці: "Філософські засади вчення про громадянина", "Левіафан, або Матерія, форма і влада держави церковної та громадянської". Прибічник ідеї природного права і договірної теорії держави.
Гольбах Поль-Анрі (1723--1789) -- французький філософ. У творах "Природна політика", "Система природи" обстоював тезу про визначальну роль середовища у формуванні особистості, договірну теорію походження держави, природно-правову теорію.
Гомер (VIII ст. до н. е.) -- поет Стародавньої Греції, автор "Іліади" та "Одіссеї", в яких викладено погляди про справедливість, правду, законність і необхідність карати кривду.
Горгій (бл. 480 -- 380 до н. е.) -- софіст Стародавньої Греції. Позитивні закони вважав досягненням людської цивілізації, а основою писаного права -- справедливість.
Гроцій Гуго де Гроот (1583--1645) -- голландський громадський діяч, юрист і соціолог. Один із представників теорії суспільного договору та природного права. Державно-правові погляди викладено у праці "Про право війни і миру...".
Грушевський Михайло Сергійович (1866--1934) -- український вчений, професор Київського університету, голова Центральної Ради України. Державно-правові погляди викладено у творах: "Освобождение России и украинский вопрос", "Якої ми хочемо автономії та федерації", "Хто такі українці і чого вони хочуть?", "На порозі нової України" та ін. Прибічник федерального устрою Росії, а згодом -- незалежності України.
Гуго Густав (1764--1844) -- засновник історичної школи права в Німеччині. Основна праця -- "Підручник природного права як філософії позитивного права, а надто -- приватного права".
Гумбольдт Вільгельм фон (1767--1835) -- один із засновників німецького лібералізму. Автор праці "Досвід установлення меж діяльності держави", в якій виклав свою позицію гуманістичного індивідуалізму. Досліджував взаємозв'язок людини і держави, відокремлююючи останню від суспільства. Прибічник теорії природного права.
Гумплович Людвіг (1838--1909) -- австрійський вчений, представник соціологічного позитивізму, автор теорії насилля. Вважав, що держава утворюється силою, завдяки загарбанню територій. Основна праця -- "Загальне вчення про державу".
Гуссерль Ццмунд (1859--1938) -- німецький філософ, засновник феноменологічної теорії права.
Данило Заточник (XII--XIII ст.) -- автор "Моління". Пропонував укріпити державу, провадив ідею компетентності правління.
Демокрит (бл. 460 -- бл. 370 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції, засновник античної атомістики. Розвиток суспільства вважав еволюційним, а закони -- штучним явищем, інтереси держави ставив на перше місце.
Десницький Семен Юхимович (1740--1789) -- російський просвітитель, професор права Московського університету. Походження держави пов'язував із виникненням сім'ї та приватної власності. У 1768 р. надіслав Катерині II "Подання про заснування законодавчої, судової та каральної влади Російської імперії" з пропозиціями державних реформ.
Джефферсон Томас (1743--1826) -- представник американського Просвітництва. Державний діяч. Третій президент СІЛА. Автор проекту Декларації незалежності США, прибічник теорії суспільного договору, природного права та народного суверенітету.
Дідро Дені (1713--1784) -- французький філософ. У працях "Племінник Рамо" та ін. розглядав проблеми природного права та відповідності йому позитивних законів. Прибічник договірної теорії походження держави та ідеї "освіченої монархії".
Драгоманов Михайло Петрович (1841--1895) -- український історик, організатор "Київської громади". Розробив концепцію суспільства, що грунтувалася на ідеї асоціації гармонійно розвинених особистостей. Пропонував новий державний устрій на умовах федералізму з максимальною децентралізацією влади. Автор праць: "Чудацькі думки про українську національну справу", "Що таке українофільство?" та ін.
Дюгі Леон (1859--1928) -- французький юрист, представник соціологічного позитивізму, автор теорії солідаризму. Обстоював ідею "синдикалістської" надкласової ("корпоративної") держави.
Енгельс Фрідріх (1820--1895) -- німецький мислитель, філософ, основоположник ідеології комунізму, автор класової теорії походження держави. Державно-правові погляди викладено в працях "Начерки до критики політичної економіки", "Становище робітничого класу в Англії", "Німецька ідеологія" (разом із К. Марксом), "Маніфест комуністичної партії" (разом із К. Марксом), "Селянська війна в Німеччині", "Анти-Дюрінг", "Походження сім'ї, приватної власності та держави" і т. ін.
Епікур (341--270 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції періоду еллінізму. Вважав, що всесвіт розвивається за природними законами. Етика пов'язує фізичні й політико-правові уявлення. Держава утворюється для убезпечення людей, їхньої загальної користі. Досліджував форми держави.
Ієріиг Рудольф фон (1818--1892) -- німецький юрист, професор, представник соціологічної юриспруденції. Автор юриспруденції інтересів. Основні праці -- "Мета в праві", "Боротьба за право", "Дух римського права на різних ступенях його розвитку".
Іларіон (XI ст.) -- перший київський митрополіт часів Ярослава Мудрого (бл. 978--1054), автор "Слова про закон і благодать". Виборював ідеї посилення Київської Русі, пропонував розглядати слов'янські народи в контексті світової історії.
Йосиф Волоцький (1439 чи 1940 --1515) -- ігумен Йосифо-Волоколамського монастиря, голова иосифлян. Обстоював ідею зверхності церковної влади. Згодом відмовився від неї, визнавши головною царську владу.
Кампанелла Томмазо (1568--1639) -- італійський мислитель. Один із засновників утопічного соціалізму. Державно-правові концепції викладено у праці "Місто Сонця".
Кант Іммануїл (1724--1804) -- німецький філософ, професор Кенігсберзького університету. Державно-правові погляди викладено у працях "Метафізичні засади вчення про право", "До вічного миру" та ін. Прибічник теорії природного права, договірної теорії походження держави. З'ясовував сутність права, закону, держави, форми держави.
Кельзен Ганс (1881--1973) -- австрійський юрист, представник юридичного позитивізму, один із засновників правового нормативізму. Висунув ідею-"чистого" вчення про право. Основна праця -- "Чиста теорія права".
Кирило Туровський (поч. ХП ст.) -- єпископ міста Турова. Обстоював єдність світської та духовної влади, пропагував ідею "одного володаря", закликав до єднання Русі. Автор "Кирила-ченця притчі про людську душу, і про тіло, і про порушення Божої заповіді, і про Страшний Суд, і про муки", "Повісті про сліпого й кульгавого" та ін.
Констан Бенжамен (1767--1830) -- представник французького лібералізму. Виборював ідеї невтручання держави в економіку, поділу влади, конституційної монархії. Свої погляди виклав у працях "Нарис конституції", "Принципи політики", "Про свободу стародавніх народів порівняно зі свободою нових".
Конт Огюст (1798--1857) -- французький філософ, засновник соціології та філософії позитивізму. Заперечував можливість пізнання сутності держави і права. Основні праці: "Курс позитивної філософії", "Система позитивної політики".
Конфуцій (551--479 до н. е.) -- мислитель Стародавнього Китаю, засновник конфуціанства. Державно-правові погляди викладено в книзі "Луньюй" ("Бесіди і міркування").
Костомаров Микола Іванович (1817--1885) -- український вчений, член Кирило-Мефодіївського товариства, автор праць: "Думки про федеративний принцип у старій Русі", "Дві руські народності", "Книги буття українського народу" та ін. Пропагував ідею слов'янської федерації.
Куницин Олександр Петрович (1783--1840) -- російський юрист. Поділяв погляди І. Канта, розглядаючи право як частину моральної філософії; прибічник теорії природного права. Основна праця -- "Право природне".
Лао-цзи (VI--V ст. до н. е.) -- автор стародавнього китайського трактату "Дао де цзін", засновник даосизму.
Ленін (Ульянов) Володимир Ілліч (1870--1924) -- російський мислитель, філософ, прибічник і автор класової теорії походження держави, організатор партії російських соціал-демократів і збройного перевороту в жовтні 1917 р. Прибічник державно-правових поглядів К. Маркса і Ф. Енгельса. Розробив ідеологію російського комунізму, проекти державних змін Російської імперії. Основні праці: "Розвиток капіталізму в Росії", "Що робити", "Крок вперед, два кроки назад", "Держава і революція" та ін.
Леся Українка (Лариса Петрівна Косач (1871-- 1913) -- українська поетеса, громадська діячка. Поділяла деякі ідеї марксизму. Прибічниця теорії насильницького походження держави. Державно-правові погляди викладено у творах "Сльози перли", "Замітки з приводу статті "Політика і етика" та ін.
Локк Джон (1632--1704) -- представник англійського Просвітництва. Основна політико-правова праця -- "Два трактати про правління". Його державно-правова концепція спиралася на теорію природного права і суспільного договору. Наблизився до проблеми поділу влади.
Маблі Габріель-Бонноде (1709--1785) -- французький соціаліст-утопіст. У працях "Про права та обов'язки громадянина", "Про законодавство, або Принципи законів" виклав ідеї зрівняльного комунізму.
Мазепа Іван (1644--1709) -- український політичний та державний діяч. Виборював ідею незалежної України на чолі з єдиноправителем-гетьманом.
Макіавеллі Шкколо (1469--1527) -- італійський політичний діяч, письменник. Причину негараздів Італії вбачав у її роздробленості, яку можна подолати з допомогою сильної централізованої влади, для чого припускав застосування всяких засобів. Автор ідеї об'єктивної історичної необхідності й закономірності, яку називав долею, -- макіавеллізму. Державно-правові думки виклав у працях "Государ", "Історія Флоренції" та ін.
Марітен Жак (1882--1973) -- французький філософ, правознавець, прибічник теорії природного права, напрямку неотомізму.
Маркс Кард (1818--1883) -- німецький мислитель, економіст і філософ. Розробив ідеологію комунізму, класової боротьби й комуністичної революції. Автор класової теорії походження держави. Головні праці: "Капітал", "Німецька ідеологія" (разом із Ф. Енгельсом), "Маніфест комуністичної партії", "Класова боротьба у Франції з 1848 р. по 1850 p.", "До критики політичної економії", "До критики Готської програми" та ін.
Марсилій Падуанський (між 1275 і 1280--1343) -- італійський політичний мислитель. У творі "Захисник миру" обстоював ідею суспільного договору. Найбільш вдалою формою держави вважав станову монархію. Співвідносячи світську й церковну владу, головною вважав першу.
Махно Нестор Іванович (1889--1934) -- політичний діяч, провідник ідей анархізму в Україні.
Медісон Джеймс (1751--1836) -- четвертий президент США, централіст-федераліст. Прибічник республіканської форми правління, концепції поділу влади, теорії природного права.
Мельє Жан (1664--1729) -- священик із Франції, соціаліст-утопіст. Головна праця -- "Заповіт".
Мілль Джон-Стюарт (1806--1873) -- англійський філософ і громадський діяч, представник державно-правової теорії утилітарізму. Основні праці -- "Про свободу", "Роздуми про представницьке правління".
Могила Петро (1596 або 1597--1647) -- український державний та релігійний діяч. Автор "Номоканону" та інших праць. Виклав ідею ідеального властителя, стверджував, що влада дається Богом, перед яким вона підзвітна. Мріяв про самостійну державу.
Модестин Геренній (III ст.) -- римський юрист. У 426 р. його творам було надано обов'язкової юридичної сили. 345 фрагментів із його творів увійшли до Дигест.
Монтеск'є Шарль-Луї (1689--1755) -- філософ, представник французького Просвітництва. Головні твори: "Перські листи", "Про дух законів". Виступив проти абсолютизму, робив спроби пояснити причини виникнення того чи іншого державного устрою, досліджував форми правління. Автор концепції поділу влади.
Мор Томас (1478--1535) -- англійський політичний діяч, один із засновників утопічного соціалізму. Основна праця -- "Утопія".
Мореллі (XVIII ст.) -- представник французького утопічного соціалізму. У праці "Кодекс природи" вважав комунізм таким, що відповідає природним якостям людини.
Моска Гаетано (1858--1941) -- італійський юрист і соціолог, автор державно-правової концепції про "політично-правовий клас", що є, власне, теорією еліт. Основна праця -- "Основи політичної теорії".
Мо-цзи (479--381 до н. е.) -- мислитель Стародавнього Китаю, засновник моїзму -- вчення, спрямованого проти конфуціанства. Сповідував ідею про вміле управління, в основі якого -- узгодження таких методів, як виховання та примус.
Муравйов Микита Михайлович (1796--1843) -- капітан російської армії, декабрист. Керував Північним товариством декабристів. Прихильник конституційної монархії.
Муромцев Сергій Андрійович (1850--1910) -- російський юрист, професор Московського університету, представник соціологічного позитивізму. Основна праця -- "Визначення і основний розподіл права".
Ніл Сорський (1433--1508) -- засновник "неетя-жательства". Обстоював ідею аскетизму, особистої праці монахів, вирішував проблему співвідношення церковної та світської влади.
Ніцше Фрідріх (1844--1900) -- німецький філософ, представник ірраціоналізму й волюнтаризму, один із засновників "філософії життя". Державу і право розглядав як інструментарії культури, яка являє собою боротьбу сил і воль за владу. Завдання держави і людства -- створення видатних людей, геніїв. Основні праці: "Грецька держава", "Воля до влади", "Так казав Заратустра", "По той бік добра і зла", "Походження моралі" та ін.
Новгородцев Павло Іванович (1866--1924) -- російський філософ і юрист, професор Московського університету. Філософська основа його правових вчень -- неокантіанство. Основні праці: "Криза сучасного правознавства", "Про суспільний ідеал", "Моральний ідеалізм у філософії права".
Ордін-Нащокін Афанасій Лаврентійович (1605-- 1680) -- російський дипломат. Пропагував ідею "освіченої" монархії, здатної забезпечити "загальне благо" підданих, самоуправління міст, заохочення особистої ініциативи виробників.
Оріховський-Роксолан Станіслав (1515--1567) -- український мислитель, автор праць "Про природне право", "Про турецьку загрозу", "Напучення польському королю..." та ін. Прибічник ідеї природного права, верховенства закону. Робив спроби вирішити проблему співвідношення світської та духовної влади.
Орлик Пилип (1672--1742) -- український державний і військовий діяч. Гетьман України у вигнанні. Автор праць: "Вивід прав України", "Пакт і Конституція законів та вільностей Війська Запорозького".
Остін Джон (1911--1960) -- англійський філософ, представник лінгвістичної філософії, однієї з форм неопозитивізму. Пе визнавав теорій природного права; стверджував, що існує тільки позитивне право, матеріалізоване в нормах. Заперечував можливість пізнання сутності держави і права.
Оуен Роберт (1771--1858) -- представник англійського утопічного соціалізму. Розробив програму нового устрою суспільства через утворення самокеро-ваних "поселень спільності й співробітництва", де не було б приватної власності, класів, експлуатації. Робив спроби втілити в життя свій проект.
Павел Юлій (П--III ст.) -- римський юрист. У 426 р. деяким його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили.
Парето Вільфредо (1848--1923) -- італійський соціолог, автор концепції "зміни еліт", згідно з якою основою суспільних процесів є боротьба еліт за владу. Основна праця -- "Трактат із загальної соціологи".
Паунд Роско (1870--1964) -- американський юрист, керівник соціологічної гарвардської школи права. Розглядав право як режим упорядкування людських відносин, відводив основну роль у судовому процесі судді, а не нормам права. Основна праця -- "Юриспруденція".
Пейн Томас (1737--1809) -- представник Просвітництва, учасник війни за незалежність США, автор памфлету "Здоровий глузд". Прибічник теорії природного права, ідеї народного суверенітету. Пропагував свій суспільний ідеал -- демократичну республіку.
Пересвєтов Іван Семенович (XVI ст.) -- російський письменник і публіцист, ідеолог дворянства. В 1549 р. передав Іванові IV свої проекти державних реформ -- "Малу чолобитну" і "Велику чолобитну".
Пестель Павло Іванович (1793--1826) -- полковник російської армії, декабрист. Засновник Південного товариства декабристів. Сповідував республіканські погляди. Автор "Руської правди".
Петлюра Симон Васильович (1879--1926) -- організатор Центральної Ради; очолював Директорію. Його державно-правові погляди було включено в програмні документи Української соціал-демокра-тичної партії.
Петражицький Лев Йосипович (1867--1931) -- російський юрист, професор Петербурзького, а потім Варшавського університетів, один із засновників психологічної школи права. Основна праця -- "Теорія права і держави у зв'язку з теорією моральності".
Пігу Артур-Сесіл (1877--1959) -- англійський економіст. Обґрунтовував необхідність регулювання економічних відносин. Один із авторів теорії "держави загального права".
Піфагор (580--500 до н. е.) -- мислитель Стародавньої Греції, засновник філософського напрямку; дослідник категорій "рівність", "справедливість"; противник демократії.
Платон (428 або 427--347 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції; перший мислитель, твори якого дійшли до нас. Державно-правові погляди викладено у працях "Держава", "Закони" та ін. Автор проекту "ідеальної" держави. Важливим уважав помірковану законність та судову систему.
Плеханов Георгій Валентинович (1856--1918) -- російський філософ, пропагандист марксизму; керівник "Землі і волі", "Чорного переділу", "Визволення праці". Один із засновників партії російських соціал-демократів, згодом сповідував буржуазно-демократичні ідеї, не сприйняв Жовтневого перевороту. Основні праці: "Соціалізм і політична боротьба", "Наші розбіжності" та ін.
Полібій (бл. 200 -- бл. 120 до н. е.) -- грецький історик періоду еллінізму. Основна праця -- "Історія в сорока книжках". Загальним світовим законом визнавав долю. Виникнення держави розглядав як закономірний процес.
Посошков Іван Тихонович (1652--1726) -- російський публіцист, прибічник реформ Петра І. У праці "Книжка про бідність і багатство" запропонував концепції нового державного устрою, основною ідеєю яких було "загальне благо".
Прокопович Феофан (1681--1736) -- український і російський державний і церковний діяч. Сприяв утвердженню Петра І і провадженню його реформ. Автор "Слова про владу й честь царську" та інших праць. Обстоював ідеї сильної централізованої влади, освіченого абсолютизму; поділяв ідеї природного права.
Протагор (бл. 490 -- бл. 420 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції, софіст. Стверджував суб'єктивну обумовленість знання. Прибічник демократичного устрою.
Пуфендорф Самуїл (1632--1694) -- німецький мислитель, засновник світської юридичної науки. Прихильник ідеї природного права, яке розглядав як універсальні етичні норми, що регулюють суспільні відносини.
Пухта Георг-Фрідріх (1798--1846) -- представник історичної школи права в Німеччині. Свої погляди на державу і право виклав у працях "Звичаєве право" та "Курс інституцій". Природне право вважав штучною конструкцією.
Радищев Олександр Миколайович (1748--1802) -- російський письменник. Державно-правові погляди викладено у творі "Подорож із Петербурга до Москви". Виборював ідеї демократії та республіканізму, участі народу в управлінні державою. Прибічник договірної теорії походження держави та природного права.
Руссо Жан-Жак (1712--1778) -- представник французького Просвітництва, філософ. Основні праці: "Про суспільний договір", "Міркування про основи і підстави нерівності...". Зважав на протиріччя розвитку цивілізації, приватну власність називав причиною нерівності. Автор договірної теорії держави, прибічник ідеї прямого народоправства. Досліджував суспільство, державу, право.
Савіньї Фрідріх-Карл фон (1779--1861) -- представник історичної школи права Німеччини. Свою державно-правову концепцію виклав у працях "Право володіння", "Система сучасного римського права". Уважав, що вся історія права -- це повільне розкриття тієї субстанції, яка випливає з народного духу.
Сенека Луцій Анней (бл. 4 до н. е. -- 65 н. е. ) -- представник нової стої. Ідея духовної свободи всіх людей як суб'єктів права була основою в його працях "Едіп", "Медея" та ін.
Сен-Сімон Клод-Анрі де Рувруа (1760--1825) -- французький соціаліст-утопіст. Рушійними силами суспільного розвитку уважав прогрес наукових знань, моралі та релігії. Праця "Нове християнство" та ін.
Сократ (469--399 до н. е.) -- філософ Стародавньої Греції. Прагнув до раціонального обгрунтування об'єктивного характеру етичних оцінок, моральної природи держави і права. Розрізняв природне і позитивне право.
Соловйов Володимир Сергійович (1853--1900) -- російський філософ, публіцист. Його філософія права тісно пов'язана з ученням про мораль. Розглядав право як розмежування свободи людей у суспільстві та як мінімум моральності. Основні праці: "Критика абстрагованих засад", "Виправдання добра".
Солон (640 чи 635 -- бл. 559 до н. е.) -- мислитель Стародавньої Греції, афінський реформатор і законодавець. Стояв біля витоків полісної демократії.
Спенсер Герберт (1820--1903) -- англійський мислитель, філософ і соціолог. Представник соціологічного позитивізму. Автор органічної теорії держави, яку порівнював із біологічним організмом. Основна праця -- "Система синтетичної філософії".
Сперанський Михайло Михайлович (1772--1839) -- російський державний діяч, радник Олександра І, автор плану ліберального устрою Росії. Праці: "Записка про основні закони", "Записка про устрій урядових і судових установ у Росії".
Спіноза Барух (Бенедикт; 1632--1677) -- нідерландський філософ. Основні праці: "Богословсько-політичний трактат", "Етика", "Політичний трактат". Державу і право розглядав як органічні частини природи. Прибічник теорії природного права (у світі все підкорено законові самозбереження) і суспільного договору.
Сталін Йосип Віссаріонович (1879--1953) -- генеральний секретар ЦК ВКП (б), прибічник державно-правової ідеології комуністичного спрямування. Продовжувач ленінського вчення про диктатуру пролетаріату. Погляди з цього приводу викладено у працях: "Про основи ленінізму", "Про проект Конституції Союзу РСР", "Звітна доповідь на XVIII з'їзді партії про роботу ЦК ВКП (б)" та ін.
Татищев Василь Микитович (1686--1750) -- російський історик, державний діяч. Головна праця -- "Історія Російська". Обгрунтував централізовану державу з сильною владою.
Токвіль Алексіє де (1805--1859) -- представник французького лібералізму. Свої політико-правові погляди виклав у працях "Демократія в Америці", "Старий режим та революція".
Ульпіан (170--228) -- римський юрист, прибічник ідеї природного права. У 426 р. його концепціям було надано обов'язкової юридичної сили. Окремі положення його вчень увійшли до Дигест.
Філофей (XVI ст.) -- російський письменник, чернець псковського Єлизарівського монастиря. Автор концепції "Москва -- третій Рим".
Фіхте Йоган-Готліб (1762--1814) -- професор філософії Єнського університету в Німеччині. Уважав, що право виводиться з "чистих форм розуму", а держава виникає для захисту правовідносин, особистих прав людей. У праці "Замкнена торгова держава" розробив проект "ідеальної держави", що втручається в усі сфери життя суспільства.
Франклін Бенджамін (1706--1790) -- представник американського просвітництва, один з авторів Декларації незалежності США (1776 р.) і Конституції 1787 р. Виборював ідеї демократичної республіки, прав і свобод громадян, народного суверенітету, самостійності штатів.
Франко Іван Якович (1856--1916) -- український поет, прозаїк, філософ, громадський діяч. Виступав проти необмеженої монархії, поділяв деякі положення марксизму. Пропонував новий устрій суспільства за допомогою революції, під якою розумів низку культурних, наукових і політичних заходів. Державно-правові погляди викладено у творах: "Дві конституції", "Історія однієї конфіскації", "На дні", "До світла" та ін.
Фур'е Шарль (1772--1837) -- представник французького утопічного соціалізму. Пропонував новий суспільний устрій; його ідеалом був комуносо-ціалізм. Основним осередком майбутньої держави вважав фаланги, в яких людей було б залучено водночас до промислового і сільськогосподарського виробництва. Основні праці: "Теорія чотирьох рухів і загальних доль", "Теорія світової єдності", "Новий господарський соцієтарний світ".
Хмельницький Богдан (1595--1657) -- український державний діяч, полководець. Автор "Договірних статей", у яких викладено перспективу розвитку України в складі Росії.
Цицерон Марк Туллій (106--43 до н. е.) -- державний діяч Стародавнього Риму. Свої державно-правові погляди виклав у працях "Про державу", "Про закони", "Про обов'язки". Державу визнавав надбанням народу, досліджував форми держави, був прибічником ідей природного права, беззаперечного підкорення законові.
Чернишевський Микола Гаврилович (1828--1889) -- російський письменник, один із керівників журналу "Сучасник". Був одним з ідейних керівників "Землі і волі"» Пропагував ідеї утопічного соціалізму, вважав за можливе перехід до соціалізму через селянську "общину". Свої державні погляди виклав у романі "Що робити?".
Чичерін Борис Миколайович (1828--1904) -- російський юрист, представник течії неогегелянства в її ліберальному варіанті. Основні праці: "Філософія права", "Історія політичних вчень".
Шевченко Тарас Григорович (1814--1861) -- український письменник, член Кирило-Мефодіїв-ського товариства (1846--1847 pp.). Противник абсолютної монархії. Висловлював ідеї республіканізму.
Щербатов Михайло Михайлович (1733--1790) -- російський історик, публіцист. Автор праці "Подорож до землі Офірської", в якій виклав свої консервативні політико-правові погляди.
Юм Девід (1711--1776) -- англійський філософ. Побудував правову теорію на підмурку почуттів, серед яких, на його думку, є і правові почуття. Основна праця -- "Трактат про людську природу".
Размещено на Allbest.ru
...Подобные документы
Джерела та тексти творів з всесвітньої й вітчизняної історії вчень про право і державу у сучасній орфографії мовою виданих оригіналів. Твори політико-правової класики від епохи Давнього Сходу до ХХ століття. Стислий виклад з праць християнського права.
учебное пособие [1,2 M], добавлен 22.02.2012Ідеї права і справедливого суспільного устрою в Гомера та Гесіода, творчості семи мудреців Стародавньої Греції. Роль Києво-Могилянської академії в розвитку вітчизняної політичної правової думки. Внесок Т.Г. Шевченка в розробку філософії національної ідеї.
контрольная работа [47,8 K], добавлен 19.07.2011Передумови виникнення та загальна характеристика політичних і правових вчень представників давньогрецької школи софістів - порівняльний аналіз. Роль, місце та історичне значення політико-правового вчення софістів у політико-правовій думці Давньої Греції.
дипломная работа [119,3 K], добавлен 01.06.2008Історичні передумови становлення культури Відродження у Західній Європі. Характеристика правової та політичної думки у середні віки. Особливості політичних та правових вчень епохи Відродження і Реформації. Політико-правові ідеї мислителя Жана Бодена.
реферат [24,7 K], добавлен 07.10.2010Загальні риси і особливості міфологічних уявлень про державу і право в країнах Стародавнього сходу. Основні характеристики державно-правової думки стародавньої Індії. Огляд етико-політичних вчень Стародавнього Китаю. Етико-правовий аспект зороастризму.
лекция [30,5 K], добавлен 09.03.2011Джерела римського права, звідки романістика (наука про Стародавній Рим) черпає інформацію про наявність певних правових норм. Політико-юридична культура стародавнього світу. Біблейське поняття закону. Середньовічна політична культура на Сході й Заході.
контрольная работа [36,5 K], добавлен 28.02.2011Історія становлення правової системи ЄС, її обов'язкової сили для членів ЄС. Види правових джерел. Перспективи та розвиток українського законодавства в контексті підписання угоди про асоціацію з ЄС. Вплив і взаємодія міжнародного права з правом Євросоюзу.
курсовая работа [67,4 K], добавлен 28.07.2014Вчення Канта про державу і право. Політико-правова теорія Фіхте, методологічна, філософська основа загальнотеоретичних поглядів на державу і право. Особливості вчення Гегеля про державу і право, його філософський підхід до сфери об'єктивного духу.
реферат [34,1 K], добавлен 08.09.2009Визначення особливостей джерел правового регулювання в національному законодавстві і законодавстві інших країн. Історичні аспекти розвитку торговельних відносин в Україні. Характеристика джерел торгового (комерційного) права окремих зарубіжних держав.
курсовая работа [50,1 K], добавлен 12.10.2012Історія правової думки про соціально-правову державу, її характеристика та соціальне призначення, завдання та функції. Взаємодія особи і держави. Права людини в умовах правової соціальної держави. Проблеми реалізації принципів правової держави в Україні.
курсовая работа [119,4 K], добавлен 20.03.2012З’ясування системи історичних пам’яток, які містили норми кримінально-правового та військово-кримінального характеру впродовж розвитку кримінального права в Україні. Джерела кримінального права, що існували під час дії Кримінального кодексу УРСР 1960 р.
статья [20,2 K], добавлен 17.08.2017Загальна характеристика (закономірності виникнення державності, періодизація) та історичне значення політико-правової ідеології Стародавньої Греції. Період розквіту давньогрецької політико-правової думки. Політична і правова думка в Стародавньому Римі.
контрольная работа [36,9 K], добавлен 27.10.2010Історія виникнення та розвитку правової держави. Сутність поняття та ознаки громадянського суспільства. Розвиток громадського суспільства в Україні. Поняття, ознаки та основні принципи правової держави. Шляхи формування правової держави в Україні.
курсовая работа [120,0 K], добавлен 25.02.2011Особливості історичного розвитку суду присяжних, формування колегії присяжних засідателів, проблем та перспектив його введення в Україні. Становлення і передумови передбачення суду присяжних у Основному законі України та розгляд основних правових джерел.
курсовая работа [37,9 K], добавлен 08.02.2010Становлення та загальна характеристика основних напрямків політичної і правової думки у Сполучених Штатах Америки. Аналіз політичних та правових ідей видатних американських політиків А. Гамільтона, Дж. Медісона, Дж. Адамса, Т. Джефферсона, Т. Пейна.
реферат [77,3 K], добавлен 08.12.2014Порівняльний аналіз політичного змісту буддизму та брахманізму. Виникнення буддизму. Завдання і значення курсу історії вчень про державу і право. Iдея аскези як фактора жертвопринощення. Загальні закономірності розвитку держави і права в кожній країні.
контрольная работа [21,6 K], добавлен 08.11.2008Теоретико-категоріальний аналіз концептів "право" і "закон" через призму екзистенційно-динамічного устрою суспільного буття. Проблема визначення місця права та закону в структурі правової реальності. Цивілізаційні принципи формування правових систем.
статья [20,3 K], добавлен 31.08.2017Вивчення особливостей процесу становлення, формування і розвитку правової традиції регулювання засобів і методів ведення війни. Історичні передумови становлення Гаазького права. Право Гааги: значення та місце в системі міжнародного гуманітарного права.
реферат [33,5 K], добавлен 23.12.2013Загальна характеристика епохи давньоримської політичної та правової думки. Створення нової науки - юриспруденції зусиллями римських юристів. Вчення Цицерона та Ульпіана про державу і право. Політико-правові погляди римських стоїків та їх вплив на юристів.
контрольная работа [46,5 K], добавлен 06.10.2012Політико-філософські вчення про державно-владні та правові відносини на початковому етапі розвитку буржуазного суспільства. Загальні відомосты про твори І. Канта. Праці І. Канта з соціально-політичних, історичних, правових проблем. Вчення канта про право.
реферат [46,0 K], добавлен 15.12.2008
