Юридичний аналіз складу злочину "розголошення комерційної або банківської таємниці"

На думку В.М. Кудрявцева, безпосереднім і найближчим джерелом злочинної дії (бездіяльності) особи перш за все є суб'єктивний вольовий акт - рішучість вчинити злочин (при умислі) чи рішучість вчинити іншу дію, яка, за відсутності належного передбачення, призводить до суспільно небезпечних наслідків (при необережності). Об'єктивну сторону злочину може утворити лише така дія чи бездіяльність особи, яка є вираженням волі, проявом властивостей її особистості. Дія чи бездіяльність, вчинені не з її волі, а в результаті фізичного примусу чи іншої нездоланної сили, не може розглядатися як вчинок даної особи і не тягне за собою кримінальної відповідальності [32, c.13].

Цікава ситуація складається в тих випадках, коли суб'єкт діє під психічним примусом чи під тиском зовнішніх обставин. Тут, хоч і під тиском зовнішніх сил, людина приймає рішення самостійно і тому в принципі може нести відповідальність за свої вчинки.

Суб'єктивна сторона розвивається у часі так само, як об'єктивна сторона розвивається у часі і просторі: спочатку особа усвідомлює можливість вчинити певні дії і передбачає їхні наслідки, потім її свідомість відображає об'єктивний процес, який відбувається, направляє і контролює злочинну поведінку і, нарешті, фіксує настання наслідків (можливість цього процесу існує і при злочинній необережності). Звідси й випливає юридичне значення суб'єктивної сторони відносно об'єктивної. Якщо суб'єктивна сторона породжує, спрямовує і контролює об'єктивну сторону злочину, то, відповідно, особа може нести кримінальну відповідальність за вчинене лише у тих межах, в яких воно охоплювалось суб'єктивною стороною (при злочинній необережності могло нею охоплюватися). Існує і зворотна залежність: суб'єктивна сторона злочину певною мірою визначається об'єктивною стороною. Формування суб'єктивної сторони злочину, особливо цілей і мотивів, відбувається на базі і в результаті впливу об'єктивних обставин. Проте ці обставини ще не є об'єктивною стороною злочину, поки існує лише можливість майбутньої об'єктивної сторони і суб'єкт пристосовує до неї свої плани і образ дій. Суб'єктивна сторона встановлює тверді межі кримінальної відповідальності. Згідно з українським кримінальним правом не можуть каратися у кримінальному порядку діяння і наслідки, які виходять за межі умислу суб'єкта чи його необережності. Засудження невинуватої людини за шкідливі наслідки її дій, які фактично настали, є грубим порушенням законності [32,c.15-16].

Змістова сторона злочинної поведінки, детермінованої свідомістю і волею індивіду, дістає своє відображення в тій чи іншій формі вини, мотивах і меті винного. Однак основу суб'єктивної сторони як психічної діяльності суб'єкта складає його психічне ставлення до здійснюваного суспільно небезпечного діяння і наслідків у формі умислу чи необережності. Мотив, мета, емоції не є елементами вини. Вони мають свій власний зміст, але значення їх інше. З традиційної точки зору встановлення вказаних ознак є обов'язковим, якщо вони передбачені в законі або в ньому маються на увазі, в інших випадках їх можна ігнорувати. Такий формальний підхід часто-густо призводить до помилкових висновків. Стосовно конкретного злочину всі ознаки потрібні, але самостійного кримінально-правового значення мотив, мета, емоції набувають не завжди і в цьому виявляється їх факультативність.

Перший найбільш важливий елемент у понятті вини - це зміст вини. . Вина як кримінально-правове явище - це психічне ставлення, що знайшло прояв у конкретному злочині. Складовими елементами цього ставлення є свідомість і воля. Різні комбінації свідомого і вольового елементів утворюють різні модифікації вини. Тому інтелект і воля в сукупності утворюють зміст вини. Інтелектуальні ознаки відображають пізнавальні процеси, що відбуваються у психіці особи. Це заснована на мисленні здатність людини розуміти як фактичні ознаки ситуації, в якій вона опинилась, а також наслідки своєї поведінки в цій ситуації, так і соціальне їх значення. Вольові ознаки - це свідоме спрямування розумових і фізичних зусиль на прийняте рішення, досягнення поставленої мети, утримання від дії, вибір і здійснення певного варіанту поведінки тощо[1, c.91-94].

Однак сам по собі зміст не дає повної характеристики вини. Для цього необхідно виділити і проаналізувати інші її елементи. Згідно з традиційною точкою зору, яка домінує у навчальній літературі, вина - це обов'язковий елемент суб'єктивної сторони складу злочину, її зміст в принципі не повинен виходити за межі цієї конструкції. Вина має певне співвідношення і зв'язки з іншими елементами суб'єктивної сторони складу злочину. Як визначає ст. 23 КК “виною є психічне ставлення особи до вчинюваної дії чи бездіяльності, передбаченої цим Кодексом, та її наслідків, виражене у формі умислу або необережності”. Основними категоріями, що характеризують вину, є зміст, форма, сутність та ступінь (об'єм) [14,c.36-37]. Вимога довести вину - наявність умислу чи необережності особи, яка вчинила суспільно небезпечне діяння, - формулюється в судовій практиці і в теорії як непорушний принцип здійснення правосуддя у кримінальних справах. На думку Б.Д. Завидова, вина виступає у двох площинах. Перша - вина як необхідна ознака складу злочину, і в цій “якості” входить до складу злочину. Друга - вина як принцип кримінальної відповідальності [14,c.36-37]. Якщо при вчиненні суспільно небезпечного діяння відсутні умисел або необережність, то винність і відповідальність особи повністю виключаються. До того ж, виключається і можливість притягнення особи до кримінальної відповідальності, якщо вони не доведені. Умисел або необережність є необхідним елементом кожного складу злочину, але одні злочини можуть бути вчинені лише умисно ( ст. 232 КК України), причому найчастіше потребується наявність прямого умислу, інші склади злочинів передбачають лише необережну вину. Є також склади злочинів, що передбачають як умисел, так і необережність.

При розгляді питання про суб'єктивну сторону злочину слід мати на увазі співвідношення вини і винності. Якщо вина означає психічне ставлення особи до вчиненого та його наслідків у формі умислу або необережності, то винність означає один із кримінально-правових інститутів у вигляді встановлення події злочину, особи, яка вчинила злочин, та наявності вини [74, с. 81]/

Аналізуючи склад злочину, які посягають розголошення відомостей, що комерційної або банківської таємниці, визначимо форму вини для цього злочину. Ми поділяємо думку П.П. Андрушка, Л.Б. Ільковця, М.В. Руденко, М.І. Хавронюка, що суб'єктивна сторона складу злочину, передбаченого ст.ст. 232 КК України характеризується прямим умислом, оскільки в диспозиціях розглядуваної статті чітко вказано: “умисне розголошення”.

Таким чином, суб'єкт злочинів, передбачених ст.ст. 231, 232 КК України, усвідомлює небезпеку дій, пов'язаних зі збиранням з метою використання, використанням і розголошенням відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю. Винна особа може і не знати напевно, на який безпосередній об'єкт посягає її діяння, але чітко розуміє, що заподіює шкоду законним інтересам господарюючого суб'єкта, який є власником комерційної або банківської таємниці. Особа, яка розголошує відомості, що становлять комерційну або банківську таємницю, діє умисно незалежно від того, чи вважає вона об'єктом правопорушення суспільні відносини власності, інформаційної безпеки або суспільні відносини, що забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарювання. Але це не впливає на розуміння суб'єктом злочину факту протиправного посягання на ті суспільні відносини, які охороняються законом.

Мотиви і мета злочину в диспозиції Особливої частини КК України завжди формулюються конкретно: мотиви - корисливі, хуліганські; мета - “приховати інший злочин чи полегшати його вчинення”, “підрив економічної безпеки чи обороноздатності України” тощо.

Якщо розголошення (умисне чи необережне) вчиняється з інших спонукань, а не корисливих або інших особистих мотивів, то таке діяння підпадає під ознаки адміністративного або дисциплінарного правопорушення. Корисливий мотив означає прагнення особи одержати у зв'язку з розголошенням комерційної або банківської таємниці ту чи іншу матеріальну вигоду - отримати майно або право на майно, уникнути матеріальних витрат, звільнитись від матеріальних обов'язків тощо. До інших особистих мотивів можуть бути віднесені, наприклад, помста, заздрість, особиста неприязнь, кар'єризм, бажання отримати взаємну послугу, прагнення перемогти у конкурентній боротьбі. Інша мотивація, крім корисливого чи іншого особистого мотиву, кваліфікацію за ст. 232 КК повинна виключати (наприклад, розголошення комерційної таємниці вчинено для захисту прав і законних інтересів громадянина) [10, c.791- 792 ].

У п. 10 Постанови Пленуму Верховного Суду України від 7 лютого 2003 р. № 2 “Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи” корисливим мотивом визнано прагнення отримати матеріальні блага для себе або інших осіб (заволодіти грошима, коштовностями, цінними паперами, майном), одержати або зберегти певні майнові права, уникнути матеріальних витрат або обов'язків (одержати спадщину, позбавитися боргу, звільнитися від платежу тощо) або досягти іншої матеріальної вигоди [60]. Отже, прагнення розголосити відомості, що становлять комерційну чи банківську таємницю суб'єкта господарювання, може бути підкріплено як будь-яким із зазначених мотивів, так і їх різноманітним поєднанням.

Якщо службова особа через несумлінне ставлення до своїх службових обов'язків порушує встановлені власником правила користування і зберігання комерційної або банківської таємниці, що тягне за собою істотну шкоду або тяжкі наслідки, діяння слід кваліфікувати як службову недбалість. За відповідною частиною ст. 367 КК України може кваліфікуватись, наприклад, винесення документів або предметів із спеціальних приміщень або сховищ, якщо таке винесення заборонене, недбале поводження з документами і предметами поза спеціальними приміщеннями чи сховищами, невжиття заходів щодо організації спеціальних місць для зберігання документів і предметів, зберігання останніх поза тими місцями, які для них спеціально призначені (наприклад, замість сейфа документ знаходиться у письмовому столі) або з порушенням встановлених правил (скажімо, документ зберігається у незамкненому сейфі) [10,c.792]Зазначимо, що при вчиненні злочину мають місце емоції - почуття і хвилювання, які відчуває людина. Тому емоції є обов'язковим компонентом будь-якої людської діяльності, у тому числі й злочинної. Проте кримінально-правове значення, як обов'язкова ознака певних складів злочинів, має лише надзвичайно сильне короткочасне емоційне збудження, яке бурно протікає і характеризується значними змінами свідомості, порушенням вольової свідомості - афект. У нашому випадку, аналізуючи незаконні дії з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю, стан афекту не враховується. За чинним КК України емоційний стан особи враховується законодавцем лише в трьох випадках: 1) умисне вбивство, вчинене в стані сильного душевного хвилювання (ст. 116); 2) умисне вбивство матір'ю своєї новонародженої дитини (ст. 117); 3) умисне тяжке тілесне ушкодження, заподіяне у стані сильного душевного хвилювання (ст. 123).

Таким чином, вина, її форми та різновиди у складі злочину є найбільш важливими ознаками. Вина є також обов'язковою складовою частиною підстави кримінальної відповідальності. Згідно із законом, кримінальній відповідальності і покаранню підлягає лише особа, що є винною у вчиненні злочину. Вина є підставою кримінального інкримінування. Визнання громадянина винним у вчиненні злочину тягне за собою цілу низку суттєвих правових наслідків - арешт, покарання, судимість. Кожен із наслідків, у свою чергу, має суттєві обмеження прав і свобод винної особи. Тому важливе значення мають вимоги закону про те, щоб кожний, хто вчинив злочин, був притягнений до відповідальності, і жоден невинний не був покараний [22,c.122].

Розділ 3

Покарання за розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю

Вважаємо за необхідне приділити належну увагу щодо аналізу санкції статті 232 КК України, а тому мова піде про покарання.

Покарання - це одне із основних понять кримінального права. Без злочину немає і покарання. Призначення покарання - завершальна стадія застосування кримінально-правової норми, соціально-політичної та юридичної оцінки злочину і особи винного. Воно полягає у визначенні судом конкретного виду покарання винній особі. Так, В.В. Коломієць покарання ототожнює з кримінальною відповідальністю [16, c.12.]. На нашу думку, кримінальна відповідальність нерозривно пов'язана з покаранням, але ці поняття не є тотожними, оскільки кримінальна відповідальність завжди передує покаранню, а покарання є наслідком кримінальної відповідальності. Поняття кримінальної відповідальності ширше, ніж поняття покарання, оскільки покарання не може бути без кримінальної відповідальності, а кримінальна відповідальність без покарання має місце.

Конституція України, кримінальне законодавство та практика його застосування свідчать про те, що держава відводить покаранню значну роль у виконанні свого обов'язку забезпечувати охорону прав і свобод людини, усіх форм власності, громадського порядку та громадської безпеки, довкілля, конституційного ладу України від злочинних посягань, забезпечення миру і безпеки людства. Серед заходів державного реагування на вчинені злочини і осіб, які їх вчинили, покарання є необхідним і важливим інструментом. Воно є головною і найбільш поширеною формою реалізації кримінальної відповідальності [30,c.182].

Вчення про покарання називають пенологією (від лат. poena - покарання). Цей термін увів у науку американський юрист Ф. Лібер у ХІХ ст.

У ст. 50 КК України розкривається зміст кримінального покарання: покарання є заходом примусу, що застосовується від імені держави за вироком суду до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, і полягає в передбаченому законом обмеженні прав і свобод засудженого. Група вчених на чолі з В.К. Матвійчуком, аналізуючи визначення покарання як кримінально-правового явища, виділяють такі ознаки:

1) покарання являє собою примусовий захід. Державний характер примусового заходу означає, що покарання може бути призначене тільки від імені держави та в інтересах усього суспільства. Примусовість покарання означає обов'язок засудженого перетерпіти всі ті обмеження його прав і свобод, що складають зміст того покарання, яке призначене йому вироком суду за вчинений ним злочин. Покарання є особливою формою примусу, а тому його слід відмежовувати від таких засобів кримінально-правового впливу, як застосування примусових заходів медичного характеру (ст. 92 КК України) та примусових заходів виховного характеру (ст. 105 КК України).

2) виключне право на призначення покарання має тільки держава. Відповідно до ст. 124 Конституції України правосуддя в нашій державі здійснюється виключно судами. Судові рішення ухвалюються судами іменем України. Виходячи з цього, лише суд, як орган державної влади, має право встановивши вину особи у вчиненні злочину, дійти висновку про необхідність застосування до неї покарання та у своєму вироку визначити його вид, строк та розмір. Застосування покарання від імені держави визначає його публічний характер;

3) покарання може бути призначене лише за те діяння, що є злочином відповідно до кримінального закону. Це означає, що покарання може бути призначене лише за діяння, що передбачене чинним КК України як злочин;

4) вичерпний перелік покарань дається кримінальним законом. Такий перелік дано у ст. 51 КК України. Жодний інший нормативний акт не може встановлювати покарання;

5) покарання носить індивідуальний характер, тобто застосовується тільки до тієї особи, яка вчинила злочин. Це означає, що ніхто інший, крім осіб, які вчинили злочин, не можуть бути покарані ні під якими приводами;

6) покарання застосовується до особи, визнаної винною у вчиненні злочину. Ця ознака ґрунтується на положеннях ст. 62 Конституції України та ч. 2 ст. 2 КК України, якими закріплено презумпцію невинуватості. Особа вважається невинуватою у вчиненні злочину і не може бути піддана покаранню, доки її вину не буде доведено в законному порядку і встановлено обвинувальним вироком суду. Застосування покарання до особи, визнаної винною у вчиненні злочину, базується також на принципі особистісного характеру покарання;

7) покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав і свобод. Зміст покарання полягає у передбаченому законом обмеженні прав та свобод особи, засудженої за вчинення злочину. Стаття 63 Конституції України передбачає, що засуджений користується всіма правами людини і громадянина, за винятком обмежень, які визначені законом і встановлені вироком суду. Відповідні обмеження визначаються видом, строком, розміром покарання. Вони можуть виражатися в обмеженні свободи пересування, вільного вибору місця проживання (при арешті, обмеженні або позбавленні волі), права вільно обирати вид трудової діяльності (при позбавленні права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю), майнових обмеженнях (при виправних роботах, конфіскації, штрафі) та ін.;

8) покарання тягне за собою судимість. Особа, засуджена за вчинення злочину, вважається судимою з дня вступу обвинувального вироку в закону силу до моменту погашення або зняття судимості. Особа, звільнена від покарання, вважається несудимою [23, c.120-122].

Метою покарання є не лише кара, але й виправлення засуджених, а також запобігання вчиненню нових злочинів як засудженими, так і іншими особами. Покарання не має на меті заподіяння фізичних страждань або приниження людської гідності.

Згідно із ст. 51 КК України до осіб, визнаних винними у вчиненні злочину, суд може застосувати такі види покарань, як штраф, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу, позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю, громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, конфіскація майна, арешт, обмеження волі, тримання в дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк і довічне позбавлення волі.

У КК України встановлену систему покарань класифіковано за порядком призначення покарань: а) основні покарання, б) додаткові покарання, в) покарання, що можуть призначатися і як основні, і як додаткові.

Основні покарання - це покарання, що призначаються лише як самостійні. Вони ні за яких умов не можуть призначатися як додаток до інших покарань, не можуть бути до них приєднані. За один злочин може бути призначене тільки одне покарання. До основних покарань закон відносить: громадські роботи, виправні роботи, службові обмеження для військовослужбовців, арешт, обмеження волі, тримання у дисциплінарному батальйоні військовослужбовців, позбавлення волі на певний строк, довічне позбавлення волі.

Додаткові покарання - це такі покарання, що призначаються лише на додаток до основних покарань і самостійно застосовуватись не можуть. Це конфіскація майна, позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу.

Покарання, що можуть бути і як основні, і як додаткові - це позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю і штраф.

Також покарання можуть бути строковими і безстроковими. Безстроковими є позбавлення військового, спеціального звання, рангу, чину або кваліфікаційного класу і довічне позбавлення волі.

За суб'єктом, до якого застосовуються покарання, вони класифікуються на загальні і спеціальні.

Загальні покарання застосовуються до будь-якої особи, а спеціальні - лише певному колу засуджених.

Необхідною передумовою призначення покарання є вчинення особою злочину, прямо передбаченого в КК України, з наступним доведенням у ході судового розгляду винуватості певної особи у вчиненні цього злочину. Призначення покарання ґрунтується на принципах законності, визначеності покарання в судовому вироку, обґрунтованості й обов'язковості мотивування покарання у вироку, гуманності покарання, індивідуалізації та справедливості покарання [58].

Підтримуємо думку В.В. Полтавця, про те, що суд має враховувати в кожній справі три групи положень, передбачених у Загальній частині КК:

Перша група - положення, що стосуються проблеми злочину, передбачені в розділах І-VІІ Загальної частини КК.

Друга група - положення, що стосуються загальних питань покарання, передбачені в розділі Х Загальної частини КК.

Третя група - положення, що стосуються безпосередньо питань призначення покарання, передбачені в розділах ХІ та ХV Загальної частини КК

Тепер розглянемо види покарань, які передбачені ст. 232 КК України.

Стаття 232 Розголошення комерційної або банківської таємниці

Штраф - 200-500 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян з позбавленням права обіймати певні посади чи займатися певною діяльністю на строк до трьох років

Виправні роботи на строк до двох років

Позбавлення волі на строк до двох років

Також наведемо для порівняння санкції статей за суміжні злочини:

Стаття 2091. Умисне порушення вимог законодавства про запобігання та протидію легалізації (відмиванню) доходів, одержаних злочинним шляхом (частина 2)	Стаття 2321. Розголошення або використання неоприлюдненої інформації про емітента або його цінні папери	Стаття 231. Незаконне збирання з метою використання або використання відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю
Штраф - 1000-3000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян	Обмеження волі на строк до трьох років	Штраф - 200-1000 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян
Обмеження волі на строк до трьох років	Позбавлення волі на строк до трьох років	Обмеження волі на строк до п'яти років
Позбавлення волі на строк до трьох років	Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років	Позбавлення волі на строк до трьох років
Позбавлення права обіймати певні посади або займатися певною діяльністю на строк до трьох років

Таким чином, із порівняльних таблиць видно, що суміжні злочини мають тяжчі покарання ніж аналізований злочин.

Відповідно суміжний з досліджуваним злочином у сфері охорони державної таємниці (ст.ст. 328, 330 КК), мають значно тяжчі покарання, оскільки становлять велику суспільну небезпеку. Такі злочини посягають на обороноздатність України, її незалежність, територіальну цілісність і недоторканність.

Збереження інформації, яку становить комерційна і банківська таємниця, від доступу до неї сторонніх осіб є одним із принципів нормального здійснення підприємницької чи іншої економічної діяльності усіма господарюючими суб'єктами, а також громадянами. Даними факторами і була зумовлена необхідність введення, окрім дисциплінарних, адміністративних і цивільно-правових заходів, кримінально-правової заборони на збирання, використання та розголошення відомостей, які становлять таку таємницю, і можливості застосування до винної особи найжорсткішого заходу примусового державного впливу - кримінального покарання. Практика застосування закону про кримінальну відповідальність і покарання надає широкі можливості для пізнання адекватності відображення законом соціальних умов, оскільки практика є не що інше, як реальне життя закону, його дія [6, c.110]

Удосконалення практики призначення покарання є однією з умов успішного здійснення завдань, які стоять перед українським правосуддям.

Однією з актуальних проблем теорії і практики кримінального законодавства є проблема охорони комерційної і банківської таємниці, розв'язання якої є необхідною умовою вдалого здійснення економічної діяльності в умовах добросовісної конкуренції.

. Інститути комерційної і банківської таємниці пройшли довгий і тернистий шлях до врегулювання їх на законодавчому рівні. Історичний досвід кримінально-правового забезпечення комерційної і банківської таємниці необхідно використовувати і в наші дні для максимально ефективного встановлення кримінально-правових заборон. Диспозиції розглядуваних статей повинні відповідати розвитку і стану суспільних відносин, а межі санкцій не повинні перевищували ступінь суспільної небезпеки цих злочинів. В умовах стрімкого розвитку суспільства у разі можливості виникнення суміжних відносин досліджуваних інститутів необхідно вчасно реагувати шляхом створення або ліквідації кримінально-правових заборон.

. Суспільна небезпека злочину, передбаченого ст. 232 КК України зумовлена тим, що, будучи проявом недобросовісної конкуренції, вони спричиняють шкоду правам і законним інтересам суб'єктів господарювання як учасникам ринкових відносин, негативно впливають на науково-технічний прогрес і стабільність товарного обігу, позбавляють підприємців стимулу до удосконалення форм і методів ведення господарської діяльності. Ці суспільно-небезпечні діяння насамперед посягають на економічну безпеку держави. Так, банківська система України справедливо вважається практично єдиним суб'єктом національної економіки, в основу діяльності якого покладені ринкові механізми господарювання. Забезпечення економічної і інформаційної безпеки України визнається на законодавчому рівні однією з найважливіших функцій держави, справою усього українського народу.

Умисне розголошення відомостей, що становлять комерційну або банківську таємницю посягають на суспільні відносини з охорони комерційної таємниці, що забезпечують захист від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності, які виступають безпосереднім об'єктом розглядуваних злочинів. Шляхом протиправного впливу на ці відносини заподіюється шкода суспільним відносинам, що забезпечують обмеження монополізму у сфері господарської діяльності і охорону суб'єктів цих відносин від проявів недобросовісної конкуренції.

Родовим об'єктом злочину, передбаченого ст. 232 КК України, необхідно вважати сукупність певних суспільних відносин, які забезпечують нормальне функціонування економіки країни як цілісного організму, єдиного народногосподарського комплексу.

Видовим об'єктом розглядуваного злочину є суспільні відносини, які відповідають конкретним принципам здійснення економічної діяльності, до яких відносяться: свобода економічної діяльності, здійснення економічної діяльності на законних підставах, добросовісна конкуренція, добропорядність суб'єктів економічної діяльності, заборона злочинних форм поведінки в економічній діяльності.

Безпосередній об'єкт злочину, передбаченого ст. 232 КК України - це суспільні відносини по збереженню комерційної та(або) банківської таємниці, які забезпечують охорону від недобросовісної конкуренції у сфері господарської діяльності і обмеження монополізму.

Предметом злочину, передбаченого статтею 232 КК України, виступає комерційна та банківська таємниця, тобто певний обсяг належно відокремленої інформації, що належить окремим фізичним або юридичним особам - суб'єктам господарської діяльності, що має економічну цінність і знаходиться в рамках особливого режиму доступу і використання. Законодавче обмеження обсягу відомостей, які можуть бути віднесені до комерційної таємниці та банківської таємниці, необгрунтовано обмежує права суб'єктів господарської діяльності і відкриває шлях до можливих зловживань.

Злочин, передбачений ст. 232 КК України, сформульований як злочин з матеріальним складом. Обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони виступають діяння, наслідок і причинний зв'язок. Спосіб, знаряддя, засоби, місце, час і обстановка не є обов'язковими ознаками його об'єктивної сторони і на кваліфікацію не впливають. У зміст поняття «істотна шкода» ( суспільно - небезпечний наслідок ) входять реальна шкода і упущена вигода.

Розголошення комерційної або банківської таємниці - це доведення її будь-яким способом до відома сторонньої особи при відсутності на це законних підстав, що може виразитися в суспільно небезпечній дії або бездіяльності. При цьому сторонньою є особа, відносно якої відсутня згода власника (або уповноваженої особи, органу) комерційної або банківської таємниці на ознайомлення з нею. Незаконний характер діяння під час розголошення полягає у відсутності належних підстав на доведення певної інформації до відома сторонньої особи.

Злочин, передбачений ст.232 КК України може бути вчинений як з прямим умислом. Причому, винна особа 1) усвідомлює фактичну сторону і суспільну небезпеку розголошення, незаконного збирання або використання відомостей, що становлять комерційну таємницю, а рівно предмет злочину і його ознаки; 2) передбачає суспільно небезпечні наслідки своїх дій у вигляді істотної шкоди суб'єкту господарської діяльності; 3) бажає настання таких наслідків або свідомо допускає їх настання.

Обов'язковою ознакою суб'єктивної сторони злочину, передбаченого ст. 232 КК України, виступає корисливий або інший особистий мотив суб'єкта злочину.

Субєктом злочину, передбаченого ст.232 КК України є особи, яким ця таємниця стала відома у зв'язку з професійною або службовою діяльністю. До таких осіб належать працівники податкових органів, банківських установ, правоохоронних органів, органів виконавчої влади та інші особи, які згідно з чинним законодавством мають право ознайомлюватися з відомостями, що становлять комерційну або банківську таємницю, або мають доступ до таких відомостей за характером виконуваних ними професійних чи службових обов'язків (адвокати, представники суб'єктів господарювання, які діють від їх імені за довіреністю чи представляють їх інтереси, нотаріуси, аудитори та ін.). Суб'єктами цього злочину є також працівники підприємств, установ, організацій (суб'єктів підприємництва), яким у зв'язку з виконанням професійних обов'язків довіряються чи стають відомі відомості, що становлять комерційну таємницю, які вони зобов'язані зберігати в таємниці.

Суб'єктами злочину при розголошенні банківської таємниці визнаються і приватні особи та представники організацій, які при виконанні своїх функцій або наданні послуг банку безпосередньо чи опосередковано отримали інформацію, що становить банківську таємницю, оскільки на таких осіб закон України “Про банки і банківську діяльність” покладає обов'язок не розголошувати і не використовувати на свою користь чи на користь третіх осіб отриману ними зазначену конфіденційну інформацію.

У завершальній стадії застосування кримінально-правової норми, соціально-політичної та юридичної оцінки злочину і особи винного суд визначає конкретний вид покарання винній особі. Інтереси захисту комерційної та банківської таємниці вимагають посилення санкцій щодо спеціального суб'єкта, оскільки, на нашу думку, особа, яка вчиняє злочин використовуючи свої службові повноваження, має більшу суспільну небезпеку.

Список використаних джерел

1. Вереша Р.А. Вина і склад злочину в кримінальному праві України: співвідношення понять // Підприємництво, господарство і право. - 2004. - № 2. - С. 94

2. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. Лекция. М., 1964. - C. 6

3. Владимиров В.А., Левицкий Г.А. Субъект преступления по советскому уголовному праву. Лекция. М., 1964. - C. 42

4. Воробей П.А. Уголовная ответственность за незаконную торговую деятельность. Автореферат диссертации на соискание научной степени кандидата юридических наук. Киев, 1993. - C. 13

5. Галянтич М. К. Промислова власність: правові засоби охорони та захисту: Монографія.- К., 2003.- С. 112

6. Гальперин И.М. Наказание: социальные функции, практика применения. - М.: Юрид. лит., 1983. - 206 с.

7. Гаухман Л.Д., Максимов С.В. Уголовная ответственность за преступления в сфере экономики. М., 1996. с.12)

8. Гурджи Ю.А. К вопросу в криминалистической характеристике незаконного сбора сведений, составляющих коммерческую тайну. / Актуальные проблемы государства и права. Сборник научных трудов. Вып. 3. Юридический ин-т Одесского гос.ун-и им. И.И. Мечникова. Одесса, 1996. - с. 295

9. Дагель П.С., Михеев Р. Установление субъективной стороны преступления : Учеб. пособ. - Владивосток: Дальневост. гос. ун-т, 1972. - 36 с. Ст. 11

10. Дудоров О.О. Злочини у сфері господарської діяльності: кримінально-правова характеристика. - К.: Юрид. практика, 2003. - 923 с.

11. Дудоров О.О., Мельник М.І., Хавронюк М.І. Злочини у сфері підприємництва : Навч. посіб. - К.: Атіка, 2001. - 606 с. С.14

12. Жигалов А.Ф. Коммерческая и банковская тайна в российском уголовном законодательстве : Дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08. - Н. Новгород, 2000. - 257 c. C. 179

13. Жуков В. І. Підстави для розширеного тлумачення терміна «інформація» в чинному законодавстві України // Інтелектуальна власність. - 2006.№ 9.- С. 37;

14. Завидов Б.Д. Вина как основание уголовной ответственности // Российский следователь. - 2003. - № 6. - С. 37

15. Зубок М.І. Безпека банківської діяльності : Навч. посіб. - К., 2002. - 190 с.

16. Коломієць В.В. Невідворотність кримінальної відповідальності: правова природа та зміст : Автореф. дис. ... канд. юрид. наук / ОНЮА. - Одеса, 2005. -C. 12

17. Конституція України: Прийнята на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 30. - С. 141.

18. Коржанський М.Й. Уголовне право України. Частина Загальна. Курс лекцій. Київ, 1996. - C. 173

19. Коржанський М.Й. Презумпція невинуватості і презумпція вини : Моногр. - К.: Атіка, 2004. - 216 с.

20. Костецька Т.А. Банківська таємниця // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: “Укр. енцикл.”, 1998. - Т. 1. - 672 с.

21. Коханська О.В. Цивільно - правові проблеми інформаційних відносин в Україні :Автореф. Дис. …. Д- ра юрид. наук . - К , 2006. - C.110

22. Кривоченко Л.Н. Классификация преступлений: Учеб. пособ. - Х.: Юрид. ин-т, 1979. - С. 21, 22.

23. Кримінальне право України. Загальна частина. Практикум : Навч. посіб. / І.П. Козаченко, О.М. Костенко, В.К. Матвійчук та ін. - К.: КНТ, 2006. -C. 432

24. Кримінальне право України. Загальна частина. Практикум : Навч. посіб. / І.П. Козаченко, О.М. Костенко, В.К. Матвійчук та ін. - К.: КНТ, 2006. - 432 с.

25. Кримінальне право України. Загальна частина: Підручник для юрид. вузів і фак./ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та інш.,К - 2006. - С. 457

26. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид. спец. вищ. закладів освіти/ М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ-Харків: Юрінком Інтер-Право, 2001. - с. 90

27. Кримінальне право України: Загальна частина: Підручник для студентів юрид.спец.вищ.закладів освіти / М.І. Бажанов, Ю.В. Баулін, В.І. Борисов та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Київ - Харків: Юрінком Інтер - Право, 2001. - с. 133

28. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч.для студ.вищ.навч.закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. с. 12-19

29. Кримінальне право України: Особлива частина: Підруч.для студ.вищ.навч.закл. освіти / М.І. Бажанов, В.Я. Тацій, В.В. Сташис, І.О. Зінченко та ін.; За ред. професорів М.І. Бажанова, В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - К.: Юрінком Інтер; Х.: Право, 2001. - С.194, 195

30. Кримінальний кодекс України : Науково-практичний коментар / Ю.В. Баулін, В.І. Борисов, С.Б. Гавриш та ін., За заг. ред. В.В. Сташиса, В.Я. Тація. - Вид. третє, перероб. та доп. - Х.: Одіссей, 2006 - С.1184

31. Кротюк В., Іоффе А. Правові аспекти банківської діяльності // Право України. - 1998. - № 12. - С. 66.

32. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. С.- 244

33. Кудрявцев В.Н. Объективная сторона преступления. - М.: Госюриздат, 1960. -С. - 244

34. Кучеренко І.М.,Підопригора О.А.,Підпригора О.О. Комерційна таємниця // Юридична енциклопедія: В 6 т. / Редкол.: Ю.С. Шемшученко (голова редкол.) та ін. - К.: “Укр. енцикл.”, 2001. - Т. 3. -С. 789

35. Матвійчук В.К., Тарарухін С.А. Суб'єктивна сторона складу злочину : Лекція. - К.: УАВС, 1994. - С.36

36. Матишевський П.С. Кримінальне право України: Заг. ч.: Підручник - К.: Юрінком Інтер, 2000. - С. 68-73.;

37. Матусовский Г.А. Экономические преступления: криминалистический анализ. Харьков: Консум, 1999. С.12

38. Навроцький В.О. Господарскі злочини. Лекції для студентів юридичного факультету. - Львів: юридичний факультет Львівського університету ім. Івана Франка, 1997. - с. 8

39. Науково-практичний коментар Кримінального кодексу України від 5 квітня 2001 року / За ред. М.І. Мельника, М.І. Хавронюка. - К.: Каннон, А.С.К., 2001. - с. 616, 618

40. Нікіфоров Б.С. Об'єкт злочину як критерій визначення міри покарання за радянським кримінальним правом. Бажанов М.И. Уголовное право Украины. Общая часть. - Конспект лекций. - Днепропетровск, 1992. - с.30-33; ] Борисов В.І. Кримінальна відповідальність за порушення правил охорони праці: Учбовий посібник.-К.: НМК ПО, 1991. - с.16

41. Носік Ю.В. Охорона і захист інформації власником // Системний аналіз та інформаційні технології : Зб. тез доповідей учасників ІІ Національної науково-практ. конф. студентів, аспірантів та молодих вчених (28-30 червня 2000 р., м. Київ). - К.: НТУУ “КПІ”, 2000. - С. 178-182

42. Перепелица А.И. Уголовная ответственность за хозяйственные преступления в сфере предпринимательской деятельности и связанные с проявлением недобросовестной конкуренции и монополизма. Комментарий к действующему законодательству. - Х.: РИП “Оригінал”, 1997. - 136 с. Ст. 42

43. Пионтковский А.А. Учение о преступлении. Госюриздат. М., 1961. С. 266-267

44. Погуляев С. Ю. Передача технології як вклад в просте товариство: Автореф. дис. ... канд. юрид. наук.- Х., 2002.- С. 5.

45. Полтавець В.В. Загальні засади призначення покарання за кримінальним законодавством України : Моногр. / МВС України; Луган. акад. внутр. справ ім. 10-річчя незалежності України. - Луганськ: РВВ ЛАВС, 2005. - 240 с.

46. Про банки і банківську діяльність : Закон Української УРСР від 20 березня 1991 р. № 872-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР. - 1991. - № 25. - Ст. 281.

47. Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення щодо встановлення відповідальності за порушення банківського законодавства : Закон України від 4 жовтня 2001 р. № 2747-ІІІ // Відомості Верховної Ради України. - 2002. - № 5. - Ст. 33.

48. Про господарські товариства : Закон України від 19 вересня 1991 р. № 1576-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 49. - Ст. 682.

49. Про державну таємницю : Закон України від 21 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 49. - Ст. 428.

50. Про державну таємницю : Закон України від 21 вересня 1999 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1999. - № 49. - Ст. 428

51. Про затвердження Інструкції про порядок обліку, зберігання і використання документів, справ, видань та інших матеріальних носіїв інформації, які містять конфіденційну інформацію, що є власністю держави : Постанова Кабінету Міністрів України № 1893 від 27 листопада 1998 р. // Зібрання законодавства України. Серія 1. Постанови та розпорядження Кабінету Міністрів України. - 1999. - № 2. - Ст. 82.

52. Про затвердження Правил зберігання, захисту, використання та розкриття банківської таємниці //Національний банк; Постанова, Правила від 14.07.2006 № 267

53. Про захист від недобросовісної конкуренції : Закон України від 7 червня 1996 р. // Відомості Верховної Ради України. - 1996. - № 36. - Ст. 164.

54. Про зовнішньоекономічну діяльність : Закон України від 16 квітня 1991 р.// Відомості Верховної Ради України. - 1991. - № 29. - Ст. 377.

55. Про інформацію : Закон України від 2 жовтня 1992 р. № 2657-ХІІ // Відомості Верховної Ради України. - 1992. - № 48. - Ст. 650.

56. Про перелік відомостей, що не становлять комерційної таємниці : Постанова Кабінету Міністрів України від 9 серпня 1993 р. № 611 // Законодавство України: Правова серія “Інфодиск”. - 2006. - № 11.

57. Про підприємства в Українській РСР : Закон УРСР від 27 березня 1991 р. № 887-ХІІ // Відомості Верховної Ради УРСР - 1991. - № 24. - Ст. 272.

58. Про практику призначення судами кримінального покарання : Постанова ПВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 6. - С. 14-20

59. Про практику призначення судами кримінального покарання : Постанова ПВСУ від 24 жовтня 2003 р. № 7 // Вісник Верховного Суду України. - 2003. - № 6. - С. 14-20.

60. Про судову практику в справах про злочини проти життя та здоров'я особи : Постанова Пленуму Верховного Суду України № 2 від 7 лютого 2003 р. // Юридичний Вісник України. - 2003

61. Радутний О.Е. Кримінальна відповідальність за незаконне збирання, використання та розголошення відомостей, що становлять комерційну таємницю (аналіз складів злочинів) : Дис. ... канд. юрид. наук. - Х., 2002. - 200 с.

62. Саніахметова Н.О. Підприємницьке право : Навч. посіб. - К.: А.С.К., 2003. - 700 с. Ст. 606

63. Словарь терминов по теории государства и права. Учебное пособие. Под общей редакцией профессора Н.И. Панова. Харьков, 1997. - с. 155)

64. Советское уголовное право: Учебное пособие для правовых школ. Под ред. В.Д. Меньшагина. М., 1938., Вып. 1. - с.27

65. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном правое. Харьков. “Высшая школа”. 1988, с. 88, 109.

66. Таций В.Я. Объект и предмет преступления в советском уголовном правое. Харьков: “Выща школа”. 1988. - с. 88;

67. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. - К.: Наукова думка, 1985. - 447 с. Ст. 161

68. Уголовное право Украинской ССР на современном этапе. - К.: Наукова думка, 1985. - 447 с. Ст. 161

69. Уголовный кодекс Испании. Под редакцией и с предисловием доктора юридических наук, профессора Н.Ф. Кузнецовой и доктора юридических наук, профессора Ф.М. Решетникова. - М.: Издательство ЗЕРЦАЛО, 1998. - с. 67-68

70. Уголовный кодекс Украины. Комментарий: Под редакцией Ю.А. Кармазина и Е.Л. Стрельцова. - Харьков, ООО «Одессей», 2001. - с. 490

71. Устименко В.В. Специальный субъект преступления (понятие и виды): Учеб. Пособие. - Харьков: Юрид. ин-т, 1986. - с. 24

72. Философский словарь. Под редакцией И. Т. Фролова. М., 1987. - с. 95,460, 480

73. Фролов Е.А. Спорные вопросы общего учения об объекте преступления. // Сб. учен. тр. Сверд. юрид. ин-но. 1969. Вып. 10. - с. 201

74. Хавронюк М. Деякі проблеми встановлення вини // Підприємництво, господарство і право. - 2003. - № 2. - С. 79-86. с. 81

75. Харченко В.Б., Перекрестов Б.Ф. Уголовное право Украины. Особенная часть: новое законодательство в вопросах и ответах. Конспект лекций. - Харьков: Скорпион, 2001. - с.155

76. Цивільний кодекс України : Офіц. текст, прийнятий Верховною Радою України 16 січня 2003 р. - К.: Атіка, 2004. - 416 с.

77. Цивільний кодекс. Цивільний процесуальний кодекс України. Постанови Пленуму Верховного Суду України в цивільних справах / Відп. ред. П.І. Шевчук. - К.: Юрінком Інтер, 1999. - 495 с.

78. Шамсутдінов О. К. Відповідальність за розголошення державної таємниці за новим кримінальним законодавством України // Правове, нормативне та метрологічне забезпечення системи захисту інформації в Україні : Науково-техн. зб. - К., 2001. - Вип. 2. - С. 22-26.

79. Экономическая теория / Под ред. А.И. Добрынина, Л.С. Тарасевича: Учебник для вузов.-СПб: Изд. СПбГУЭФ, Изд. "Питер Паблишинг", 1997. - с.12

80. Экономический словарь-справочник: Под ред. док.екон.наук, проф. С.В. Мочерного. Femina, Киев. 1995. -с.88

81. Юридический словарь-справочник. За ред. академика НАН Украины Шемшученко Ю. С. Киив, 1996. - с. 623

82. Юридичний словник-довідник / За ред. Ю.С. Шемшученка. - К.: Феміна, 1996. - 696 с.

83. Ярмыш Н.М. Действие как признак объективной стороны преступления (проблемы психологической характеристики). - Х.: Основа, 1999. - с. 6 и др..

84. Ярочкин В.И. Коммерческая информация фирмы. Утечка или разглашение конфиденциальной информации - М.: Ось-89, 1997. - 160 с. Ст. 15

85. http://mego.info/%D0%BC%D0%B0%D1%82%D0%B5%D1%80%D1%96%D0%B0%D0%BB/%C2%A7-2-%D0%BF%D0%BE%D1%80%D1%96%D0%B2%D0%BD%D1%8F

86. http://pidruchniki.com/1321110647164/pravo/pravo_komertsiynu_tayemnitsyu

87. http://rda.zolorayon.gov.ua/upravlinnya-justicii/informativnorozyasnjuvalna-robota/ponyattya-nouhau-za-zakonodavstvom-ukraini/

88. http://uk.wikipedia.org/wiki/%D0%95%D0%BA%D0%BE%D0%BD%D0%BE%D0%BC%D1%96%D0%BA%D0%B0

89. http://www.lsl.lviv.ua/

90. http://pidruchniki.com/1831071049907/pravo/bankivska_tayemnitsya

91. http://www.justinian.com.ua/article.php?id=266

92. http://dak.info/cikav-istor/2674-istoriya-poyavi-pershogo-banku.html

93. http://www.google.com.ua/url?url=ftp://ftp.nas.gov.ua/akademperiodyka/Downloads/S%26I/2013/2013_1

94. http://www.info-library.com.ua/boп-text-1011

Размещено на Allbest.ru

...