Теоретичні та практичні проблеми забезпечення ефективності досудового провадження

Ще цікавішою виглядає ситуація із заявником. У ст. 221 КПК він не зазначений як суб'єкт, який може подавати клопотання про ознайомлення із матеріалами досудового розслідування, а серед його прав, які передбачені ч. 2 ст. 60 КПК, можна виділити лише право отримати інформацію про закінчення досудового розслідування. Це ж підтверджується і ст. 284 КПК, яка передбачає обов'язкове направлення копії постанови про закриття кримінального провадження заявнику. Проте неможливість заявника ознайомитися із самими матеріалами провадження виглядає більш ніж нелогічною. Слід зауважити, що саме заявник є одним із тих суб'єктів, який має право оскаржити таку постанову (ст. ст. 284, 303 КПК). Проте без чіткого розуміння суті проведеного досудового розслідування заявник не може надати обґрунтовану скаргу на закриття кримінального провадження. Відповідно, така скарга не буде задоволеною. Отже в даному випадку вбачаються достатньо серйозні порушення прав учасників кримінального провадження.

У даному випадку був зроблений висновок, що відповідні положення КПК України потребують змін. Так, у ст. 284 КПК варто зазначити, що разом із копією постанови про закриття кримінального провадження заявнику, потерпілому, його представнику чи законному представнику, підозрюваному, його захиснику чи законному представнику, представнику юридичної особи, щодо якої здійснюється провадження, а також цивільному позивачу, його представнику, законному представнику надсилається повідомлення про можливість ознайомитися із матеріалами досудового розслідування відповідно до ст. 221 КПК. Таким чином можна суттєво покращити процесуальне становище відповідних суб'єктів кримінального провадження, дозволяючи їм знати, яким чином провадилося досудове розслідування та чому уповноважена особа прийняла рішення про його закриття [24, с. 13].

Очевидно, що дані прогалини чинного кримінального процесуального законодавства не дозволяють учасникам кримінального провадження в повній мірі реалізувати власні права та законні інтереси. Відповідно, запропоновані зміни до КПК зможуть покращити правове становище учасників кримінального провадження, що позитивно вплине на ефективність досудового розслідування в цілому.

Підсумовуючи, зазначимо, що представлена загальна характеристика поняття, системи та аналізу реалізації принципів кримінального процесу показала необхідність подальшого вдосконалення, по-перше, системи засад кримінального провадження шляхом нормативного закріплення (так ст. 7 КПК України доцільно доповнити такими засадами, як всебічність, повнота та об'єктивність дослідження обставин кримінального провадження, незалежність та недоторканність суддів, здійснення правосуддя тільки судом та пропорційність) та правозастосовної діяльності, по-друге.

Дослідження актуальних проблем проведення слідчих (розшукових) дій ще раз доводить, що досягнення справді високої ефективності досудового розслідування полягає, у першу чергу, в чіткому дотриманні процедури проведення процесуальних дій на даній стадії, адже чітке дотримання норм КПК України при проведенні даних дій дозволить забезпечити невідворотність кримінальної відповідальності та гарантує забезпечення прав учасників кримінального провадження, проте, як було зазначено, нормативна регламентація процедури проведення слідчих (розшукових) дій, у свою чергу, також потребує подальшого вдосконалення.

Чітке формулювання підстав зупинення досудового розслідування в законодавстві, правильне встановлення фактичних обставин, які слугують підставами для зупинення провадження, ухвалення обґрунтованого рішення про зупинення провадження, своєчасне відновлення досудового розслідування багато в чому забезпечуватиме ефективність досудового розслідування, дотримання принципу розумних строків.

Особливе значення для досягнення ефективності досудового провадження має формування теоретичної моделі повідомлення про підозру, адже для України це раніше не відома досудовому провадженню процедура. Визначення правової природи та процедури повідомлення про підозру, їх законодавче закріплення потребує подальшого вдосконалення з метою уникнення прогалин, які можуть вплинути на можливість реалізації учасниками кримінального провадження своїх прав та законних інтересів, з одного боку, та досягнення завдань щодо швидкого та повного розслідування кримінального провадження -- з іншого.

Як було зазначено, у новому КПК України суттєво змінилась законодавча регламентація застосування заходів процесуального примусу (так було виділено самостійний розділ II «Заходи забезпечення кримінального провадження»), що мало на меті наближення національного законодавства до міжнародних та європейських цінностей та стандартів і знайшло свій вираз як у розширенні переліку таких заходів, так і у зміні порядку їх застосування, проте, на жаль, концепція кримінально-процесуальної відповідальності знову ж таки не знайшла свого повного втілення у новому КПК України. Саме тому ще одним напрямком забезпечення ефективності досудового провадження, як було показано, є удосконалення нормативної регламентації та практики застосування заходів забезпечення кримінального провадження та подальше удосконалення концепції кримінально-процесуальної відповідальності.

Проведене комплексне дослідження теоретичних та практичних проблем регулювання форм закінчення досудового розслідування та сформулював за його результатами висновки та пропозиції (розширення переліку форм закінчення досудового розслідування; чіткого визначення часових рамок досудового розслідування; необхідність закріплення обов'язку слідчого повідомити зацікавлених суб'єктів при закритті провадження про їх право на ознайомлення із матеріалами кримінального провадження та ін.) дають надію сподіватись, що вони будуть сприяти вирішенню проблем досудового розслідування та досягнення його ефективності.

Ефективність досудового провадження забезпечується комплексом наукових розробок як у кримінальному процесуальному, так і у криміналістичному аспектах.

Криміналістичне забезпечення слідчої діяльності досягається системою наукових досліджень в теорії та методології криміналістики, криміналістичній техніці, криміналістичній тактиці і криміналістичній методиці розслідування. Крім того, криміналістичні напрацювання доцільно доповнювати і науковими розробками, що здійснюються в теорії оперативно-розшукової діяльності.

Успішне застосування криміналістичних методів, прийомів і засобів у розслідуванні злочинів може бути досягнуте лише за умови створення чіткої системи категорій і понять, які використовуються у криміналістиці. Слід зазначити, що у словнику з криміналістики професора В. Шепітька наводиться більше 1500 термінів.

Криміналістика розробляє і включає у свої положення науковий понятійний апарат, який дозволяє проникати в суть досліджуваних об'єктів, виявляти, аналізувати і узагальнювати їх зв'язки і залежності, особливості взаємодії. У результаті в науці конструюються поняття, категорії і терміни, що їх позначають. Під поняттям розуміють форму думки, що узагальнено відображає предмети і явища за допомогою фіксації їх загальних і специфічних ознак, істотних властивостей і відносин [25, с. 801]. Надзвичайно важливо, щоб використовувані в науці поняття були однозначні, функціональні і збудовані в єдину систему [26; 27]. Важливим методологічним завданням на шляху визначення наукового поняття є не тільки з'ясування його змісту, але і його співвідношення із суміжними поняттями, його місця і функцій в структурі понятійнотермінологічного апарату, мови конкретної науки.

Категоріями в науці слід вважати найбільш загальні і суттєві поняття. До криміналістичних категорій Р. С. Бєлкін відносить поняття предмета науки, поняття криміналістичної техніки, тактики і методики розслідування, поняття прийому, засоби, рекомендації, не вважаючи такий перелік вичерпним [28, с. 184]. В. А. Образцов виділяє трирівневу структуру системи криміналістичних категорій:

загальний, представлений категоріями, що мають загальне наукове значення (слід, криміналістична версія, кримінально-релевантна інформація та ін.);

особливий, що включає категорії галузевого характеру (криміналістичні техніка, тактика, методика розслідування);

окремий рівень утворюють категорії, які відображають об'єкти, що вивчаються в окремих підрозділах криміналістики [29, с. 10].

Загальновизнано, що одним з головних завдань криміналістики є розробка ефективних техніко-криміналістичних засобів, тактичних прийомів і методичних рекомендацій по збиранню, дослідженню та використанню доказів з метою швидкого, повного та об'єктивного розкриття і розслідування злочинів [30--32]. Вирішення цих завдань базується на теоретичних і методологічних положеннях науки криміналістики, які визначають об'єктно-предметну область її досліджень, спрямованих на пізнання закономірностей діяльності по здійсненню злочинів, механізму слідоутворення і діяльності з розслідування злочинів. Звідси випливає можливість виділити систему основних категорій гносеологічного характеру у вигляді своєрідної тріади: злочин (злочинна діяльність), слід (як відображення процесу результату злочинних дій) і розслідування (слідча діяльність).

Здійснюється рішення названих завдань у трьох розділах криміналістики: криміналістичної техніки, криміналістичної тактики і криміналістичної методики розслідування злочинів. Зазначені розділи і утворюють основну систему категорій криміналістики (також у вигляді тріади) конструктивного напряму.

Так, в криміналістичній техніці розробляються техніко-криміналістичні засоби по виявленню, фіксації, вилученню і дослідженню слідів і речових доказів, а також правила і рекомендації, що містять вказівки на методи і прийоми застосування таких засобів. У даному розділі криміналістики також вивчаються і систематизуються ознаки зовнішності людини з метою її подальшого пошуку та ідентифікації (габітологія), розглядаються науково-технічні можливості ідентифікації особи по голосу (фоноскопія) і запаху (одорологія), засоби і способи інформаційнодовідкового забезпечення розслідування.

У криміналістичній тактиці розробляються тактичні прийоми, правила, тактичні комплекси по забезпеченню оптимальних умов та результативності здійснюваних слідчих дій і тактичних операцій, а також вирішення тактичних (проміжних або локальних) завдань розслідування.

У криміналістичній методиці розслідування розробляються принципи побудови методик розслідування, методи і засоби оптимальної організації розслідування по конкретних категоріях злочинів, а також програми вирішення основних (стратегічних) завдань розслідування.

Поряд з названими категоріями в останні роки в криміналістиці з'явилося і стало активно використовуватися поняття криміналістичних технологій. Перш за все, потрібно відзначити, що деякими вченими поняття криміналістичної технології включається в предметно-об'єктну сферу криміналістики, надаючи йому методологічне значення. Так, В. А. Образцов визначає криміналістику як науку про технології та засоби слідознавства (пошуково-пізнавальної діяльності) у кримінальному провадженні [33, с. 5]. Пізніше він визначив криміналістику як науку про пошукові і пізнавальні технології і засоби збирання, перевірки та реалізації суб'єктами кримінального переслідування доказової і орієнтовної кримінально-релевантної інформації [34, с. 9]. А. А. Ексархопуло пропонує створити вчення про засоби і способи пізнання події злочинів -- криміналістичну технологію [35, с. 108].

У підручнику криміналістики за редакцією Р. С. Бєлкіна назви двох традиційних розділів були доповнені поняттям «технологія»: «Криміналістична техніка і технологія», а також «Криміналістична тактика і технологія» [36]. Криміналістична технологія стала розглядатися і як методологічна категорія теорії криміналістичної науки [34, с. 7--9]. Проблема криміналістичних технологій, їх значення в науці і практиці привернула увагу і українських учених [37, с. 18--24; 38; 39, с. 95-- 112]. Мова йде не тільки про появу нової категорії, а й про створення нового технологічного підходу до всіх сфер криміналістичної науки [40].

Як оцінити наведені висловлювання, які свідчать про істотні новації у поглядах на сутність і зміст фактично всіх розділів криміналістики та й усієї криміналістичної науки в цілому?

Безумовно, використання технологічного підходу в теоретико-прикладних дослідженнях дозволяє по-новому поглянути на структуру та зміст всіх розділів криміналістики, а також її рекомендацій як кінцевого наукового продукту, спрямованих на оптимізацію криміналістичної діяльності. Криміналістичні технології пронизують усі сторони слідчої, оперативно-розшукової та експертної діяльності: пізнавальну, інформаційну та організаційно-управлінську, значно підвищуючи їх науковий потенціал.

Разом з тим, чи приводить значимість технологічного підходу до необхідності зміни назв розділів і підрозділів криміналістики?

Назви та зміст чотирьох розділів криміналістики стали традиційними, складалися з 20-х років минулого століття. Зміст розділів у міру накопичення і поглиблення наукових знань змінювався, удосконалювався, доповнювався, але їх назви, які утвердилися у 70-80-ті роки, фактично не змінювалися. Тому в даний час в системі криміналістики виділяють її теорію і методологію (введення в криміналістику), криміналістичну техніку, криміналістичну тактику і криміналістичну методику розслідування злочинів. Звичайно, перераховані назви розділів криміналістики певною мірою умовні і не повною мірою відображають їх зміст. Нерідко спірним є і віднесення тих чи інших наукових положень до певного розділу криміналістики. Але це витрати будь-якої науки, що знаходиться у розвитку. Змінюватися і уточнюватися можуть і назви розділів криміналістики, і сама система криміналістичної науки в цілому. Інша справа, наскільки доцільні пропоновані зміни або доповнення.

Розділ «Криміналістична техніка» містить в собі положення, що стосуються не тільки опису техніко-криміналістичних засобів, їх можливостей та розробки нових, більш досконалих технічних засобів, а й правил і рекомендацій щодо методів і прийомів застосування таких засобів. Рекомендовані алгоритми щодо застосування техніко-криміналістичних засобів з виявлення, фіксації, вилучення і дослідження об'єктів потенційних доказів і утворюють технологічну складову даного розділу криміналістики. Ця складова повинна бути чітко усвідомлена як цілеспрямована функціональна частина криміналістичної техніки. Звідси випливає розуміння змісту даного розділу як науковий опис криміналістичної техніки і технології її застосування.

Криміналістична тактика як розділ криміналістики основну увагу приділяє питанням оптимізації підготовки та проведення окремих слідчих дій, а також тактичних операцій. При цьому основним засобом такої оптимізації розглядається тактичний прийом або комплекс тактичних прийомів. Разом з тим криміналістична тактика завжди розробляла і положення, що стосуються ефективної організації проведення слідчих дій, комплексів слідчих і оперативно-розшукових дій, правил і послідовності їх виконання. Даний аспект утворює технологічну складову кожної слідчої дії, у той час як його тактичний аспект іноді може зводитися до нуля (огляд і виїмка кореспонденції, зняття інформації з каналів зв'язку, призначення експертиз та ін.).

Звідси випливає, що якщо поняття розділів «криміналістична техніка» і «криміналістична тактика» трактувати широко, то в їх утриманні технологія відбивається як складова тих положень, які в них включаються.

Слід зазначити, що назву розділу «Криміналістична методика розслідування» згадані автори не стали доповнювати терміном «технологія», пояснюючи це тим, що криміналістична методика власне і є технологією розслідування [41, с. 84--85]. Деякі автори навіть вважають, що поняття «технологія» ширше поняття методики, і пропонують назвати заключний розділ криміналістики «Технологія розслідування злочинів» [42, с. 400]. З цим навряд чи можна погодитися, оскільки криміналістична методика розробляє комплекси рекомендацій як технологічного, так і евристичного характеру щодо оптимальної організації розслідування різних категорій злочинів.

Уявляється, що у всіх розділах криміналістики, зберігаючи їх усталені назви, потрібно виділяти технологічний аспект дослідження, що допоможе підвищити ефективність науково розроблених практичних рекомендацій у діяльності з розслідування та попередження злочинів.

Розслідування злочинів являє собою динамічну систему процесуально регульованої діяльності, яка протистоїть діяльності по здійсненню злочинів з моменту виявлення останньої і триває до досягнення завдань кримінального провадження. Продуманість, масштабність і організованість злочинної діяльності, професіоналізм її учасників, які вдаються до різних форм і способів протидії, значно ускладнюють розслідування і досягнення його цілей. Це обумовлює підвищення вимог як до наукових криміналістичних розробок, так і до практики здійснення діяльності з розслідування злочинів.

Криміналістичний аналіз розслідування викликає необхідність визначення і подальшого дослідження тих його сторін, які вказують на сутність слідчої діяльності і відображають її особливості. До таких важливих і визначальних сторон необхідно віднести пізнавально-засвідчувальний, інформаційно-пошуковий та організаційно-управлінський аспекти слідчої діяльності.

Розслідування є складною системною діяльністю, що здійснюється за допомогою криміналістичних методів і процесуальних засобів слідчим у взаємодії з широким колом суб'єктів (прокурором, адвокатом, слідчим суддею, співробітниками оперативних підрозділів, фахівцями, експертами та ін.) в умовах дефіциту інформації та протидії з боку зацікавлених осіб. Кінцева мета розслідування -- встановлення сутності розслідуваної події, всіх її обставин і винних осіб, захист прав та інтересів потерпілих. Досягнення зазначеної мети -- результат поступового, послідовного та поетапного вирішення тактичних і стратегічних завдань шляхом розробки та реалізації відповідних програм і алгоритмів розслідування. Звідси -- доцільність розгляду діяльності з розслідування злочинів як особливої криміналістичної технології, що забезпечує оптимальне здійснення такої діяльності на тактичному і стратегічному рівнях [29, с. 64].

Але наскільки важливо і необхідно виділяти і розрізняти стратегічні і тактичні завдання в розслідуванні злочинів, стратегічні і тактичні рівні розслідування і, власне, стратегію і тактику розслідування?

У криміналістичній літературі основна увага приділялася слідчій тактиці: її сутності, змісту, плануванню розслідування, тактичним завданням, тактичному ризику, тактичним рішенням, тактичним засобам -- тактичним прийомам, тактичним комбінаціям і тактичним операціям. Складалося враження, що тактика охоплює всі аспекти і рівні розслідування. Але це не так. Тактика застосовна до вирішення найближчих, локальних завдань розслідування, у той час як стратегія -- це планування діяльності з розслідування злочинів на тривалий період -- початковий і подальший етап розслідування для досягнення кінцевих цілей розслідування. Без виділення тактичних і стратегічних завдань розслідування, відповідних засобів їх розв'язання, без з'ясування найближчої і подальшої перспективи конкретного кримінального провадження розслідування перетворюється на хаотичне блукання у пошуках істини, безсистемний пошук і збирання окремих фрагментів інформації про злочин зі слабкою надією об'єднати їх якимось чином в єдине ціле.

Лише в останні роки ряд вчених-криміналістів звернулися до проблеми стратегії розслідування і її значення в слідчій діяльності (Р. С. Бєлкін, А. В. Дулов, Н. П. Яблоков, В. Є. Корноухов, Є. П. Іщенко, Г. А. Зорін, В. Я. Колдін, О. Я. Крестовников, Г. Малевський та ін.). Однак єдності поглядів на цю проблему не спостерігається.

Думається, у підході до розв'язання суті названої проблеми потрібно відповісти насамперед на питання, що об'єднує стратегію і тактику розслідування і що їх відрізняє, відокремлює? Об'єднує стратегію і тактику загальна мета розслідування: встановлення відсутності або наявності події злочину, його причин і винних осіб. Розрізняє ж стратегію і тактику зміст і масштаб завдань, що вирішуються в ході розслідування. До стратегічних завдань загального характеру, на наш погляд, за цим критерієм слід віднести:

встановлення наявності чи відсутності події злочину;

правильну і точну кваліфікацію злочину (сукупності злочинів);

встановлення всіх обставин злочину, які підлягають доказуванню;

встановлення всіх причетних до розслідуваної події осіб та їх винності;

встановлення заподіяної потерпілому шкоди та вжиття заходів щодо забезпечення її відшкодування;

з'ясування обставин, що сприяли вчиненню злочину. Названий комплекс загальних стратегічних завдань розслідування охоплює основні кримінально-правові та кримінально-процесуальні завдання розслідування по конкретному кримінальному виробництву. Функція криміналістики, і методики розслідування злочинів зокрема, полягає в розробці комплексу методів і засобів за рішенням стратегічних завдань розслідування.

Рішення стратегічних завдань відбувається поетапно і послідовно шляхом виділення та послідовного вирішення тактичних завдань за допомогою засобів тактичного характеру: окремих слідчих дій, їх комплексів і тактичних операцій. Організуючий початок стратегії розслідування забезпечується за допомогою планування (програмування) розслідування по конкретному виробництву в цілому. Таке планування має передбачати не тільки виробництво окремих слідчих дій і тактичних операцій, але і їхні комплекси, тобто стратегічні операції. Вважаємо, що саме криміналістична методика в її теоретичній та методологічній частині повинна розробляти основні положення стратегії розслідування.

З позиції інформаційного підходу розслідування злочинів доцільно розглядати як систему інформаційно-пізнавальної діяльності, що має водночас ретроспективний і перспективний характер, оскільки вона спрямована, з одного боку, на пізнання минулого, а з іншого -- на розробку програми майбутніх дій з виявлення і дослідження доказової інформації.

Ретроспективне пізнання подій можливе завдяки загальній властивості матерії -- властивості відображення. Відображення як зміна, що виникає внаслідок різних видів і форм взаємодії двох об'єктів -- відображуваного і відображуючого, несе в собі інформацію про різні характеристики відображуваного об'єкта (кількість складових компонентів, їхні властивості і зв'язки, інакше кажучи, про його структуру і функції). Відображення характеризує також зміст і активність процесу взаємодії цих об'єктів, його спрямованість, час виникнення і закінчення, тривалість, об'єктивні умови, в яких воно відбувалося і т.п.

Усім соціальним системам властиві інформаційні процеси -- отримання інформації та обмін нею між компонентами системи, а також між системою в цілому і оточуючим її суспільним середовищем [43, с. 237]. Такі процеси дозволяють виявляти джерела інформації, одержувати, переробляти й оцінювати передану інформацію, отримуючи в підсумку уявний образ факту (події минулого чи окремих обставин), тобто знання про досліджуваний об'єкт [44]. Таким чином, пізнання події минулого здійснюється за допомогою інформаційних процесів, що виступають як засоби пізнання за гносеологічним ланцюжком: факт -- відображення -- інформація -- знання. Для того щоб такі знання знайшли юридичну значимість, процес їхнього отримання і закріплення повинен знайти своє зовнішнє вираження, тобто відбуватися у формі процесуального доказування.

Особливості інформаційних процесів у розслідуванні злочинів обумовлюються рядом обставин: неочевидність джерел інформації, які знаходяться в навколишньому середовищі, включаючи обстановку місця події, а також об'єктивні труднощі у визначенні належності цих джерел до події, що пізнається; фрагментарність і «розчинюваність» інформації стосовно досліджуваного злочину, що ускладнює її пошук, виявлення і оцінку; навмисні дії осіб, що маскують джерела інформації та перешкоджають її виявленню й адекватному сприйняттю; перекручування чи знищення важливої для слідчого інформації про обставини розслідуваної події, що виникає в силу об'єктивних умов (дощ, пожежа тощо), а також в силу наміру чи омани зацікавлених осіб; небажання у певних випадках передавати слідчому інформацію, яка його цікавить (приховування інформації); труднощі у вилученні (декодуванні) одержаної інформації в силу названих причин; певні труднощі, пов'язані з належним правовим оформленням процесу виявлення інформації та її джерел, посвідчення, фіксації інформації, отримання її в ході оперативно-розшукової діяльності і введення її в кримінальне судочинство; складність у встановленні справжніх зв'язків і відносин між обставинами досліджуваної події внаслідок уривчастості, недостатності, суперечливості, невідомого ступеня достовірності отриманої інформації, особливо на початковому етапі розслідування.

Інформаційні процеси, що лежать в основі доказування як специфічної пізнавальної діяльності, спрямованої на розкриття злочинів, доцільно відобразити у вигляді певної технології.

Пошук і виявлення криміналістично значущої інформації.

Пошукова діяльність являє собою компонент (стадію) пізнавальної

діяльності, яка здійснюється слідчим і іншими особами, що спільно з ним працюють у справі (оперативними працівниками, спеціалістами), за допомогою процесуальних, оперативно-розшукових, перевірочних дій, науково-технічних засобів, які застосовуються при цьому, а також методів раціонального мислення з метою виявлення джерел інформації, її носіїв, а також самої інформації.

Успішному виявленню інформації та її носіїв сприяє розробка моделі слідової картини, яка міститься в криміналістичних характеристиках відповідних категорій злочинів, а також такої моделі, сконструйованої з урахуванням слідчої ситуації, що склалася на певний момент розслідування.

Сприйняття і фіксація інформації.

Виявлена інформація повинна бути сприйнята суб'єктом пізнання, тобто: а) з'ясована її потенційна чи фактична належність до події; б) з'ясовані її природа та джерела отримання (люди, як носії ідеальних і матеріальних слідів, предмети, документи, сліди); в) визначена форма її подання (вербальна, буквенно-знакова, цифрова, графічна, магнітний запис, відеозапис і ін.); г) вона повинна бути в необхідних випадках декодована, тобто з'ясовані її зміст і зміст-переклад з однієї знакової системи в іншу з використанням спеціальних знань і технічних засобів.

Сприйнята інформація повинна бути зафіксована для наступного збереження, аналізу і використання. У слідчій діяльності фіксація інформації здійснюється за допомогою процесуальних засобів в обов'язковому порядку і за допомогою технічних засобів на розсуд слідчого.

Фіксація інформації здійснюється відповідним суб'єктом розслідування і спрямована на процесуальне, техніко-криміналістичне чи оперативне відбиття та засвідчення (закріплення) отриманої інформації (у ряді випадків разом з її носієм) у встановленому законом і підзаконними актами порядку з метою наступного дослідження, збереження і використання.

Обробка та оцінка інформації.

На цій стадії здійснюється розшифровка, аналіз та оцінка виявленої і закріпленої інформації. Розшифровка інформації полягає в перетворенні сигналів, що несуть певні відомості про досліджуваний об'єкт, у доступну знакову форму, яка адекватно відбиває його структуру й ознаки, а також здійснюється аналіз. Зміст відображення виводиться з інформаційного сигналу і супроводжується формуванням образу зовнішнього предмета. Таким чином, самий образ виступає результатом і засобом розкодування інформації. Передача цього образу супроводжується новим кодуванням у ту чи іншу знакову форму [45, с. 13]. У результаті знак стає носієм, засобом фіксації уявних образів, предметів і обставин подій.

Аналіз отриманої інформації повинен бути спрямований на її змістовну і правову сторони.

Змістовний аналіз допомагає усвідомити кількість інформації, ступінь її визначеності і достовірності, конкретності, повноти і значимості, що в результаті сприяє оцінці отриманих знань на даний момент розслідування і просуванню до істини шляхом пізнання досліджуваної події. Отримана інформація сприяє не тільки пізнанню, але і постановці завдань і прийняттю управлінських рішень.

Правовий аналіз дозволяє оцінити інформацію з боку допустимості використання її джерел і отриманих у ній відомостей у кримінальному судочинстві, визначити, чи вона є доказовою чи тільки орієнтовною, отримана вона процесуальним чи оперативно-розшуковим шляхом.

Оцінка отриманої інформації дозволяє слідчому приймати обґрунтовані процесуальні і тактичні рішення. У відповідних випадках отримана інформація повинна бути перевірена процесуальними засобами.

Використання інформації.

Інформація, що отримується в ході розслідування, знаходить своє застосування в залежності від того, чи є вона доказовою чи орієнтуючою.

У першому випадку вона використовується в процесі доказування як доказ (фактичні дані) або як засіб доказування (відомості, за допомогою яких аргументуються і виводяться нові знання про обставини розслідуваної події).

У другому випадку використовується інформація, отримана з непроцесуальних засобів (як правило, це -- оперативна інформація, добута працівниками оперативних підрозділів або отримана безпосередньо слідчим поза проведенням слідчих дій). Така інформація сприяє пошуку джерел доказів і самих доказів, висуванню і перевірці версій, прийняттю тактичних рішень, правильному вибору і застосуванню тактичних прийомів, підготовці і провадженню слідчих дій чи їх комплексів (тактичних операцій).

Таким чином, інформаційна технологія у розслідуванні злочину може бути представлена у такій системі дій:

Виявлення носіїв інформації.

Здобуття інформації з її носіїв, що стають джерелами інформації.

Сприйняття і обробка інформації.

Фіксація інформації.

Оцінка інформації, визначення її статусу (доказова або орієнтуюча).

Використання інформації у вирішенні тактичних завдань розслідування і доказуванні.

Одна з ідей оптимізації розробки окремих криміналістичних методик пов'язана зі створенням базової методики розслідування злочинів. Зокрема, висловлюється така гіпотеза: «Перш, ніж формувати конкретні методики, повинна бути сформована загальна, універсальна модель, на базі якої тільки й можна створювати конкретні методики розслідування» [46, с. 79]. Така модель, на думку авторів, включає чотири етапи розслідування, відповідні їм завдання, а також рекомендовані для їх вирішення заходи і може використовуватися як шаблон при розробці методик, так і для прикладного застосування в практиці розслідування. Гадаємо, що в такому випадку мова йде про формалізовану програму розслідування, яка наповнюється конкретним змістом стосовно злочинів певної спрямованості.

Ідею про створення базової методики розслідування підтримує і В. А. Журавель, який пропонує розглядати таку методику у вигляді інформаційно-пізнавальної моделі. У ній виділяється два предметних рівня: ретроспективний і перспективний. Перший включає в себе криміналістичну характеристику злочинів певної категорії, а другий описує типову модель розкриття злочину. Крім того, виділяється і функціональний аспект базової моделі, що відображає взаємодію між елементами одного і різних рівнів (ретроспективного і перспективного), що дозволить провести аналіз внутрішніх і зовнішніх каналів обміну інформацією [39, с. 108-109].

В цілому можна погодитися з доцільністю побудови загальної інформаційно-пізнавальної моделі методики розслідування злочинів, хоча запропонована її структура потребує уточнення і доповнення. Так, наприклад, ретроспективний рівень зазначеної моделі слід доповнити криміналістичною класифікацією злочинів, що дозволить звернути увагу на особливості криміналістичних характеристик відповідних груп злочинів. Саме між цими елементами спостерігається рух інформації в межах ретроспективного рівня, а канал руху інформації «криміналістична характеристика -- типові слідчі версії» характеризує обмін інформацією між ретроспективним і перспективним рівнями розглянутої моделі.

О. А. Крестовніков вбачає основну концепцію розробки криміналістичної методики у виділенні її загальної задачі, яка полягає в адаптації технічного і тактичного інструментарію для вирішення типових криміналістичних завдань і програмуванні цілісної системи криміналістичної діяльності. Крім того, він виокремлює принципи побудови окремих криміналістичних методик: а) типізацію; б) оптимальний рівень загальності методики; в) системності; г) оптимальності рівня алгоритмізації [47, с. 249-252].

Слід зауважити, що сформульована О. А. Крестовніковим загальна задача криміналістичної методики звужує її науковий інструментарій, не передбачає розробку і використання властивих саме їй засобів і методів, не характеризує специфіку завдань і змісту «криміналістичної діяльності». Досить абстрактно виглядають і принципи побудови окремих криміналістичних методик, що зводяться до оптимальної класифікації останніх і оптимального рівня алгоритмізації розслідування, що носять оціночний характер.

До принципів формування криміналістичних методик, на наш погляд, слід віднести такі вихідні положення: 1) розгляд та вивчення злочинної діяльності та слідчо-криміналістичної діяльності з позицій системнодіяльнісного і функціонально-технологічного підходів; 2) використання положень і новітніх досягнень природничих, технічних і гуманітарних наук; 3) використання досвіду слідчої практики шляхом її аналізу та узагальнення з наступною екстраполяцією в теорію і методологію розслідування; 4) розробка і систематизація методичних рекомендацій на основі криміналістичної класифікації злочинів і злочинної діяльності; 5) розробка методів пошуку доказової інформації на основі криміналістичного аналізу злочинів і створення їх інформаційно-пізнавальних моделей -- криміналістичних характеристик відповідних груп, видів і підвидів злочинів; 6) визначення напрямку розслідування з урахуванням особливостей обставин, що підлягають встановленню по злочинах відповідного виду; 7) визначення стратегічних завдань розслідування з урахуванням особливостей його початкового і наступного етапів; 8) розробка методичних рекомендацій на основі виділення типових вихідних і наступних слідчих ситуацій та їх інформаційної оцінки; 9) розгляд типових тактичних завдань і окремих версій, що випливають з виділених слідчих ситуацій, а також використання технологічного підходу при розробці програм їх вирішення та перевірки; 10) аналіз особливостей тактичних і технічних прийомів і засобів, що використовуються в ході проведення окремих слідчих дій і тактичних операцій.

Таким чином, перші п'ять принципів утворюють методологічні передумови, які зумовлюють науково обґрунтовану побудову базової моделі діяльності з розслідування злочинів. За допомогою наступних принципів конструюється програмно-цільовий комплекс розумової та практичної діяльності щодо оптимальної організації та забезпечення розслідування.

Процедура адаптації методико-криміналістичних рекомендацій до умов розслідування конкретного злочину є ще недостатньо вивченою. Рекомендації, що відображають типове в організації розслідування та в організації розслідування конкретного злочину завжди будуть мати певні відмінності. І для того щоб типовий зміст певної методики змінити на індивідуальний, необхідно рекомендації, що до неї входять, адаптувати з урахуванням усіх неповторних обставин, чинників та умов розслідування конкретного злочину. Максимальне адаптування методик створює передумови до підвищення ефективності діяльності слідчого по організації та здійсненню розслідування, прийняття обґрунтованих тактичних рішень, економії часу.

Адаптацію типової методики до умов розслідування конкретного злочину можна визначати як своєрідну форму реалізації предметно-перетворюючої функції слідчого, сутність якої полягає передусім у розпізнанні ситуації розслідування (кримінальної, слідчої), порівнянні її з типовими аналогами, що відображені у криміналістичних методиках, і обранні оптимальних комплексів методико-криміналістичних рекомендацій з провадження слідчих дій, тактичних операцій відповідно до кожної з визначених ситуацій [39, с. 252].

Процедура розпізнання ситуацій розслідування відбувається на основі таких її ознак, як індивідуальність і повторюваність. У її структурі виокремлюють три стадії: аналітичну, порівняльну та оцінювальну [48, с. 178].

В аналітичній стадії із первинних матеріалів про злочин виділяються ті факти, які вказують на ознаки злочину, тобто створюється розпізнаваний образ, що приводить до виокремлення системи слідчих ситуацій початкового етапу розслідування. Тобто розпізнання кримінальної та слідчої ситуації, обставин події злочину в цілому є необхідною умовою адаптації криміналістичних методик.

Порівняння реальної ситуації з типовими вихідними ситуаціями передбачає з'ясування ступеня їх збігу та відмінності. Шляхом порівняння наявної у слідчого інформації із криміналістичною характеристикою можливо оцінити слідчу ситуацію, компенсувати інформаційну невизначеність, побудувати ймовірні шляхи вирішення конкретних завдань розслідування і намітити програму подальших дій [49, с. 309].

Оціночна стадія передбачає виявлення типового в особливому, звуження альтернатив і обрання на цій основі оптимальних комплексів методико-криміналістичних рекомендацій з провадження слідчих дій, тактичних операцій відповідно до кожної з визначених слідчих ситуацій. Правильна оцінка ситуації дозволяє визначити перспективні напрями діяльності по її розв'язанню, поточні завдання розслідування, послідовність і засоби їх розв'язання.

Ефективність адаптації криміналістичних методик до умов конкретного розслідування напряму залежить від класифікаційного рівня методик. Найбільш наближеними до потреб слідчої практики вважаються видові та підвидові методики. Вони найбільш спрощено адаптуються до умов конкретного розслідування. Інша справа з міжвидовими методиками, адаптація яких вимагає паралельного використання положень, оскільки вони охоплюють декілька різновидів злочинних проявів і відрізняються досить узагальненою формою викладення рекомендацій.

Розроблені в криміналістичній науці окремі методики розслідування застосовуються на практиці і адаптуються до умов конкретної слідчої ситуації з урахуванням дотримання таких положень:

криміналістичний аналіз вихідної інформації, який дозволяє віднести подію, що розслідується, до кримінально-релевантних подій певного типу (роду, виду) і відкриває можливість правильно обрати і використати необхідну методику розслідування з урахуванням особливостей конкретного злочину;

використання криміналістичної характеристики злочинів відповідної категорії для висунення загальних і окремих версій, з'ясування характеру слідової картини і напрямів пошуку слідів злочину і причетних до нього осіб;

визначення предмета розслідування і кола обставин, що підлягають встановленню, а також їх уточнення, розширення або змінення в міру отримання нової доказової інформації і з'ясування ознак вчиненого злочину;

оцінка слідчої ситуації, що склалася, віднесення її до типової ситуації і обрання програми розслідування, яка включає типові версії, типові тактичні завдання і алгоритми їх перевірки і вирішення;

врахування особливостей змісту стратегічних і організаційно-тактичних завдань на початковому, наступному і завершальному етапах розслідування;

планомірне здійснення всіх процесуальних, оперативно-розшукових і організаційних дій у певній послідовності, а також коригування плану розслідування залежно від встановлених обставин;

використання в міру необхідності відповідних форм взаємодії слідчого з органами, що здійснюють ОРД, посадовими особами, спеціалістами та іншими;

використання техніко-криміналістичних засобів і тактичних рекомендацій з урахуванням виду злочину, що розслідується, особливостей тактичних завдань і ситуацій при прийнятті рішення щодо провадження певної слідчої дії або тактичної операції [50].

Отже, ефективна реалізація типових криміналістичних методик розслідування злочинів в практичній діяльності слідчого можлива лише за умови адаптації положень такої методики до реальних умов розслідування з урахуванням певних вимог та правил, що висуваються до неї.

Важливе значення для підвищення ефективності досудового провадження має вивчення всіх стадій злочинної діяльності і, зокрема, стадій підготовки злочину.

Поняття підготовчої діяльності визначається в кримінальному законодавстві. Так ст. 14 Кримінального кодексу України визначає загальне завдання діяльності суб'єкта з підготовки злочину, яке виражається в створенні необхідних умов, що забезпечують вчинення злочину, а також визначає окремі завдання, які безпосередньо спрямовані на вчинення злочину.

Конкретний зміст зазначених завдань визначається видом і характером задуманого злочину, а також низкою об'єктивних і суб'єктивних факторів, що в сукупності і утворюють структуру підготовчої діяльності.

Структура підготовчої діяльності включає в себе весь комплекс дій суб'єкта з підготовки злочину, розділений на дві підстадії: комплекс дій пошуково-аналітичного характеру і наступні підготовчі дії (безпосередньо практична діяльність з підготовки до вчинення злочину). Впродовж вчинення підготовчої діяльності на кожній з перерахованих підстадій проводиться планування і моделювання вказаної діяльності.

Дана злочинна діяльність у процесі своєї підготовки та подальшої практичної реалізації обумовлена діяльнисним компонентом суб'єкта злочину, а також визначена рівнем його професійних, фізичних і психологічних властивостей.

Так, оцінка рівня професіоналізму і ступеня організації є одним із факторів побудови типових моделей діяльності з підготовки злочину. На підставі наведених положень можна побудувати такі три типові моделі, виходячи з рівня професіоналізму: модель, підготовку злочину в якій здійснює особа чи група осіб, що вчиняють злочин вперше; модель, підготовку злочину в якій здійснює особа чи група осіб, що вже мають певний злочинний досвід; модель, підготовку злочину в якій здійснює особа чи група осіб, що мають професійний досвід.

Приймаючи до уваги те, що саме останній типовій моделі властива багатоаспектна, складна, організована злочинна діяльність, можна побудувати наступні типові моделі діяльності з підготовки злочину за таким критерієм, як ступінь організованості: підготовчі дії, здійснювані групою осіб, що випадково об'єдналася для вчинення окремого злочину; підготовчі дії, здійснювані групою осіб, що об'єдналася для вчинення окремого злочину за попередньою змовою; підготовчі дії, здійснювані групою осіб, що періодично вчинює злочини, з нестабільним складом учасників; підготовчі дії, здійснювані організованою групою з постійним складом, що регулярно вчинює злочини.

Дані класифікації не є вичерпними, вони являють собою загальну основу для побудови типових моделей діяльності з підготовки злочину, які можна об'єднати в загальну типову модель, незалежно від його виду чи групи.

Виходячи з цього, потрібно відзначити, що від рівня узагальнення типових моделей діяльності з підготовки злочину можна виділити наступні їх види: загальна типова модель, об'єднуюча типові моделі загального призначення; типова модель окремого виду чи групи злочинів; модель конкретного (індивідуального) злочину.

Таким чином, зазначені вище фактори є основою, теоретичними передумовами, відповідно до яких ми можемо класифікувати, будувати типові моделі діяльності з підготовки злочину, що містять криміналістичну інформацію, яка дозволяє працівникам слідства у відносно швидкий термін виділити із загальних типових моделей і типових моделей окремих видів злочинів ті елементи, що сприятимуть побудові моделі того злочину, що розслідується. Така модель дозволяє одержати необхідну інформацію для своєчасного виявлення злочинів, що готуються, та вже вчинених, а також притягнути до відповідальності злочинця.

Ефективність досудового розслідування пов'язана не тільки з розробкою криміналістичних методів і засобів, але й з оперативно-розшуковим забезпеченням.

Теорією ОРД достатньо розроблено три основні її організаційно-тактичні форми. Поряд із запобіганням злочинам і оперативною розробкою як першу із цих форм виділяють виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес, тобто оперативний пошук, актуальні проблеми якого в різний час досліджували В. М. Атмажитов, В. О. Біляєв, О. Ю. Бусол, А. С. Вандишев, О. Ф. Долженков, І. П. Козаченко, О. Г. Лєкар, Б. Я. Нагіленко, В. П. Німчик, С. С. Овчинський, Ю. Ю. Орлов, М. Б. Саакян, І. Р. Шинкаренко, Є. М. Яковець та ін.

Вперше окрема організаційно-тактична форма, спрямована на виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес, була сформульована О. Г. Лєкарем і О. С. Вандишевим ще у 1975 році та визначена як «пошукова робота» [51; 52, с. 440]. Пізніше В. М. Атмажитов визначав її як одну з основних форм ОРД, що є комплексом оперативнорозшукових і розвідувально-пошукових заходів, здійснюваних її суб'єктами з метою виявлення, перевірки, накопичення відомостей, які містять нові спеціальні знання та мають значення у вирішенні завдань боротьби зі злочинністю [53, с. 174]. Як отримання й перевірку первинної інформації про осіб і факти, що становлять оперативний інтерес, поза зв'язком з конкретною особою чи фактом з подальшим виокремленням їх із загальної маси, визначав оперативний пошук Б. Я. Нагіленко. До ознак, що відрізняють його від інших форм ОРД, він відносив: здійснення поза зв'язком з фактами й особами, які вже відомі; організація в місцях найбільш вірогідного виявлення ознак і об'єктів, що встановлюються; систематичність здійснення [54].

Зустрічаються й дещо інші формулювання визначення оперативного пошуку. їх аналіз дозволив зробити висновок щодо сутності оперативного пошуку, яка, з нашої точки зору, полягає в тому, що він є різновидом ініціативної активної розвідувальної діяльності оперативних підрозділів, яка здійснюється не тільки у зв'язку з вчиненим злочином, а й незалежно від кримінальної події.

Заходи з виявлення осіб і фактів, що становлять оперативний інтерес, складають єдиний пошуковий комплекс на всій території обслуговування оперативного підрозділу, сигнальну систему, яка діє постійно й незалежно від конкретного злочину або особи, але своєчасно надає сигнал про підготовку чи вчинення злочину, появу об'єктів зацікавленості.

Оперативний пошук здійснюється у напрямах: серед населення; в місцях концентрації осіб, які становлять оперативний інтерес, збуту викраденого майна; в криміногенних групах; серед осіб, які притягуються до кримінальної відповідальності чи відбувають кримінальне покарання.

Виділяють такі основні категорії об'єктів оперативного пошуку: подія підготовки чи вчинення злочину; обставини, які цьому сприяють; особи, які становлять оперативний інтерес; майно, викрадене під час вчинення злочину; його знаряддя; інші предмети, що мають розшукове значення або заборонені до зберігання, носіння чи використання.

Особи як об'єкт оперативного пошуку -- це співучасники злочинної діяльності (організатори, виконавці, навідники, скупники викраденого майна тощо), а також громадяни, які володіють інформацією про протиправну діяльність (потерпілі, очевидці, свідки).

Предметами пошуку є такі із них, що можуть бути речовими доказами в кримінальному провадженні (заборонені до обігу речі, фальшиві гроші, підроблені документи, викрадені цінності тощо) або містити відомості, які мають значення для виконання покладених на оперативні підрозділи завдань (таємне листування засуджених і заарештованих тощо).

До подій, що становлять оперативний інтерес, належать явища, обставини, які існували в реальному житті та мають значення для ОРД, але інформація про них до оперативних підрозділів не надходила. Це відомості про підготовлювані та вчинені злочини, появу злочинця, який розшукується, зустрічі криміногенних елементів, злочинні «розборки», формування ОЗУ, створення умов для полегшення й маскування злочинної діяльності тощо.

Факти, що становлять оперативний інтерес, можуть бути об'єднані у такі групи: події, процеси та явища, пов'язані з підготовкою злочину, замахом на нього й безпосереднім вчиненням. Це, здебільшого, конкретні дії людей, що так чи інакше відбивають наявність протиправного діяння на всіх стадіях його реалізації, -- їх висловлювання, безпосередні дії з підготовки, вчинення злочину або приховання його слідів; обставини, що є причинами злочинів або умовами, які сприяють їх вчиненню. Вони мають як суб'єктивний (стосовно особи правопорушника), так і об'єктивний характер (різні події і процеси реальної дійсності).

В умовах сьогодення, з прийняттям КЦК України (2012 р.) та внесенням змін у Закон України «Про оперативно-розшукову діяльність», відбулося максимальне зближення оперативно-розшукової та кримінально-процесуальної правоохоронних функцій, що привело до фактичної імплементації у кримінальне судочинство оперативно-розшукового «інструментарію» у формі негласних слідчих (розшукових) дій (далі -- НС(Р)Д), передбачених главою 21 зазначеного Кодексу.

Раніше оперативний пошук в оперативно-розшуковому процесі передував лише таким організаційно-тактичним формам ОРД, як оперативна профілактика та оперативна розробка. За умов чинного законодавства підставами для проведення ОРД залишилися «наявність достатньої інформації, що потребує перевірки за допомогою оперативно-розшукових заходів і засобів», лише «про злочини, що готуються, та осіб, які готують злочини». Підстави, обумовлені інформацією про тяжкі та особливо тяжкі злочини, вчинені невстановленими особами, про осіб, які вчинили такі злочини, якщо відомості про злочини та осіб, які їх вчинили, неможливо отримати в інший спосіб, відповідно до положень КПК України (2012 р.) автоматично обумовлюють початок досудового розслідування, яке водночас відповідно до рішення слідчого, прокурора, слідчого судді може здійснюватися шляхом проведення НС(Р)Д, строк проведення яких є традиційним для ОРД -- шість місяців з можливістю продовження до дванадцяти і вісімнадцяти місяців.

Проводити НС(Р)Д має право слідчий, який здійснює досудове розслідування злочину, або за його дорученням -- уповноважені оперативні підрозділи (ст. 246). Причому негласність такого розслідування забезпечується згідно з ч. 2 ст. 253 та ст. 254 КПК, що, зокрема, передбачають порядок, відповідно до якого конкретний час повідомлення особі про те, що відносно неї проводилися НС(Р)Д, визначається з урахуванням наявності чи відсутності загроз для досягнення мети досудового розслідування, суспільної безпеки, життя або здоров'я осіб, які причетні до проведення НС(Р)Д. Відповідне повідомлення про факт і результати НС(Р)Д повинне бути здійснене протягом дванадцяти місяців з дня припинення таких дій, але не пізніше звернення до суду з обвинувальним актом.