Теоретичні та практичні проблеми забезпечення ефективності досудового провадження

Зазначені законоположення, зокрема, привели до наукового обґрунтування такої категорії, як негласне розслідування [55]. Водночас необхідно наголосити на тій обставині, що згідно з чинним законодавством оперативно-розшукова діяльність та кримінальний процес -- це цілісні соціально-правові утворення, які мають свою індивідуальну внутрішню структуру [56]. На сьогодні оперативно-розшукова діяльність залишається передумовою кримінального процесу, що виконує в останньому інформаційну функцію та, з огляду на сприйняття Кримінальним процесуальним кодексом України негласних слідчих (розшукових) дій, стає його складовою у дослідженні злочинів

Зазначені теоретичні положення щодо оперативного пошуку, а також аналіз відповідної сучасної практики оперативних підрозділів і чинного законодавства дозволяють як висновок стверджувати, що досліджувану категорію можна розглядати не тільки як початкову форму ОРД, а ще й як елемент інформаційного забезпечення розслідування злочинів, у його негласній та гласній формах.

Ефективність досудового розслідування може бути підвищена за рахунок інноваційних тактичних розробок, пов'язаних з використанням вербальної і невербальної інформації і вивченням особи, причетної до підготовки, вчинення або приховування злочину.

Розслідування злочинів з позицій криміналістики характеризується насамперед як інформаційно-пізнавальна діяльність, оскільки спрямована на адекватне уявне відтворення картини розслідуваної події шляхом пошуку, розшифровки, легалізації та використання необхідної інформації про його обставини та причетних до нього осіб. Інформація може розглядатися як засіб пізнання досліджуваної події, а процесуальне підтвердження і закріплення зводить таку інформацію в статус доказів.

Під інформацією ми будемо розуміти відомості, які характеризують досліджуваний об'єкт і можуть бути виявлені і використані для пізнання даного об'єкта, а також для отримання знань про пов'язані з ним інші об'єкти. При цьому потрібно мати на увазі, що об'єктом пізнання може виступати як подія в цілому (злочинна діяльність), так і фактори й складові елементи, що її зумовили (окремі епізоди; попередні події і дії; способи підготовки, вчинення та приховування злочину; суб'єкти, що мають відношення до пізнаваної події та ін.).

Сама ж інформація міститься і зберігається в її носіях -- матеріальних об'єктах живої та неживої природи. Такі носії інформації в ході розслідування повинні бути виявлені, а криміналістично значима інформація, що міститься в них, витягнута, розшифрована і використана як засіб доказування або сприяння вирішенню тактичних, організаційних та методичних (стратегічних) завдань. У такому випадку носії витягнутої інформації стають її джерелами і фігурують у відповідному кримінальному провадженні.

Найважливішими засобами отримання криміналістично значимої інформації є слідчі дії. Кожне з них має свої об'єкти вивчення, пошуку та вилучення певної інформації. Приміром для огляду -- це обстановка місця події, для обшуку -- місце приховування шуканих предметів, для допиту -- допитувана особа.

Допит не можна представляти лише як отримання від допитуваного показань про обставини розслідуваної події, його учасників із занесенням отриманих відомостей в протокол з дотриманням встановлених кримінально-процесуальних норм (А. Н. Васильєв, Л. М. Карнеева). Потрібно пам'ятати, що інформація, яка міститься в показаннях допитуваних осіб, може розглядатися як доказова лише тоді, коли вона достовірно відображає сприйняті особою обставини події. Але чи завжди допитуваний прагне надати повну, об'єктивну і правдиву інформацію? Тільки лише зміст показань цікавить слідчого? Звичайно, ні. Розподіл слідчих дій на вербальні, нонвербальні і змішані (Ю. П. Аленін, В. А. Образцов, С. А. Шейфер) і віднесення допиту до першої групи, як заснованого лише на методі розпитування, звужує завдання слідчого, пов'язані з його підготовкою та проведенням. Здається, що в ході допиту повинен застосовуватися і метод спостереження, має здійснюватися як слухове, так і зорове сприйняття допитуваного як носія і джерела криміналістично значимої інформації.

Уже в ході підготовки допиту певної особи необхідно отримати відомості про особу допитуваного: його інтелект, професію, рід занять, вік, сімейний стан, риси характеру, відношення і зв'язки з іншими учасниками розслідуваного злочину та ін. Це дозволить слідчому спрогнозувати можливу позицію і поведінку допитуваного, вибрати зміст і формулювання допиту, намітити власну лінію поведінки і обрати правильну тактику проведення допиту.

У ході допиту з'ясування обставин події доцільно здійснювати за заздалегідь визначеними блоками, комплексно сприймаючи і оцінюючи як вербальну, так і невербальну інформацію. При цьому сприйняття останньої починається ще до початку мовного спілкування: зовнішність допитуваного, його хода, поза, вираз очей, міміка -- перша інформація про людину, яка певною мірою впливає на вибір лінії поведінки і тактики подальшого спілкування. Таку ж увагу має бути приділено висловам невербальної інформації і в ході всього допиту: тону, тембру, силі голосу, мовним паузам, міміці, жестам, змінам виразу обличчя, почервонінню або зблідненню шкірного покриву, появі пітливості, змінам пози, манері спілкування і т.п. Уважне спостереження за невербальними проявами допитуваного дає цінну орієнтуючу інформацію про його бажання або небажання давати свідчення по конкретній обставині, їх щирість, правдивість, повноту, спробу приховування певних відомостей та ін.

Виявлення та оцінка невербальної інформації, що виходить від допитуваної особи, повинні коригувати лінію поведінки слідчого, багато в чому визначати вибір тактичних прийомів у відповідній ситуації для встановлення психологічного контакту, викриття у брехні, приховуванні, спотворенні будь-яких фактів і, в кінцевому підсумку, для отримання повної та достовірної інформації за обставинами розслідуваної події. Таким чином, на допиті необхідно комплексне сприйняття вербальної і невербальної інформації, їх загальний аналіз для оцінки свідчення і правильного вибору тактики допиту.

Поняття «самообмови» варто досліджувати в двох аспектах: теоретичному та практичному. В теоретичному аспекті дослідження самообмови розмежовується на певні етапи, стадії, сфери, види, формування спеціальних напрямків дослідження, виділення загальних і окремих завдань, розробку методичних рекомендацій щодо комплексу слідчих дій та оперативно-розшукових заходів з метою виявлення та фіксації криміналістично-значущої інформації. В практичному аспекті участь у дослідженні самообмови приймає форму діяльності окремих учасників кримінального провадження (слідчого, прокурора, оперативних працівників тощо) і має свої суттєво-професійні особливості.

Досліджуючи самообмову як окреме явище на досудовому розслідуванні кримінального провадження і як поведінку одного або кількох його учасників, ми стикаємося з великою кількістю та обсягом інформації щодо неї, яка утворюється у власну систему, вивчення якої обмежено процесуальними строками. Дана інформація має дві похідні для дослідження: вербальну та невербальну.

Однак варто почати з причин-чинників та ознак самообмови як початкових (з рушійною силою) у системі самообмови, а в подальшому досліджувати і інші її елементи.

Причини самообмови формують комплекс мотиваційно-поведінкових чинників особи, які детермінують в залежності від об'єктивних умов і від суб'єктивного впливу окремих осіб на основі психологічного реагенту, що можуть бути викликані такими групами:

Об'єктивні чинники: організаційно-управлінський (фінансування правоохоронних органів (засоби, знаряддя, прилади тощо), навантаження слідчого тощо); інформаційний (наявність доказової інформації по кримінальному провадженню на початковому та на наступних стадіях розслідування (джерел матеріальних та ідеальних слідів злочину)); діяльнісний (зникнення, спотворення, знищення і інші зміни речових доказів та інших слідів злочину в результаті плину часу, умисних дій або з необережності тощо).

Суб'єктивні чинники:

Щодо слідчого: психологічний стан слідчого; фізіологічний стан слідчого; рівень підготовки і наявність практичного досвіду слідчого; швидке та результативне вирішення нагальних завдань розслідування.

Щодо інших учасників кримінального провадження: психологічний стан підозрюваного; фізіологічний стан підозрюваного; фізіологічний стан інших учасників кримінального провадження; психологічний стан інших учасників кримінального провадження; протидія з боку учасників кримінального провадження проведенню розслідування; активне сприяння з боку учасників кримінального провадження встановленню обставин злочинної події; розголошення даних досудового розслідування кримінального провадження і т.п.

При аналізі чинників самообмови за основу бралися причини, які пояснювали ту чи іншу детермінанту, а при виявленні та подальшому вивченні ознак самообмови слід спиратися на знання у сфері дослідження вербальної і невербальної інформації. Досліджуючи показання особи, що надає неправдиві показання щодо себе або ще й декількох осіб одночасно («самообмова декількох осіб»), ми маємо таке:

Щодо матеріальних джерел криміналістично-значущої інформації: встановлення даних, що суперечать самообмові в цілому або окремим його обставинам (протокол допиту тощо); отримання доказів, що суперечать самообмові (висновок експерта, результати проведення слідчої (розшукової) дії (гласної, негласної) та / або іншого заходу тощо).

Щодо ідеальних джерел криміналістично-значущої інформації: наявність суперечностей у вербальній і невербальній складових у показаннях особи; наявність суперечностей у показаннях особи з іншими даними у кримінальному провадженні (події в цілому або окремих його обставин); наявність суперечностей у показаннях особи та інших учасників кримінального провадження (відносно підозрюваної особи, події в цілому або окремих її обставин); зміна особою своїх показань протягом короткого часу (додаток, уточнення, заперечення тощо); не здатність особою пояснити деякі обставини злочинної події і відсутність логічного пояснення цьому; відмова особи на подальших стадіях досудового розслідування від раніше даних показань, в яких вона повідомляла про свою причетність до злочину.

Ознаки, що свідчать про самообмову особи, дають можливість дослідження механізму слідоутворення завідомо неправдивих показань («процес самообмови») у розслідуванні злочину зі встановленням причин, що детермінують саме цей процес.

Отже, ознаки і причини самообмови особи у кримінальному провадженні взаємообумовлені та взаємопов'язані багатьма елементами, їх співвідношення свідчить про наявність такого ключового елемента як особа, що себе обумовлює у причетності до певного злочину. Кореляційна залежність між ознаками, причинами і фізичною особою має враховуватися у формуванні специфічних типових слідчих ситуацій самообмови та рекомендацій щодо її викриття.

Важливим напрямом підвищення ефективності досудового розслідування є розробка актуальних окремих криміналістичних методик розслідування, зокрема рейдерських захоплень підприємств, шахрайства у сфері працевлаштування, незаконного доступу до комп'ютерної інформації.

Розглядаючи механізм рейдерського захоплення підприємств, можна виділити такі типові процедури такого захоплення: розвідка, оцінка захисту компанії-жертви, розробка схеми захоплення підприємства, здійснення захоплення [57, с. 418]. Зупинимось на їх більш детальному розгляді.

1. Розвідка передбачає отримання максимальної інформації щодо об'єкта захоплення та містить в собі легальну та кримінальну розвідку.

Легальна розвідка базується на вивченні доступних (відкритих) джерел інформації: збирається інформація щодо фінансового стану підприємства; якщо є заборгованості за кредитом, вони викуповуються та складається позов від імені нового кредитора. Одночасно до справи долучаються юристи, що готують документальну базу для захоплення; скуповуються акції підприємства, а керівництво «завалюється» судовими позовами для дезорієнтації і відволікання від напрямку головного удару. Такий прийом використовується в реалізації складних схем заволодіння чужою власністю, в яких судове рішення легалізує фальсифіковані документи. Надалі на підставі судового рішення відбувається силове захоплення підприємства.

Кримінальна розвідка орієнтована, по-перше, на збір закритої інформації, по-друге, на отримання відомостей компрометуючого характеру. Крім того, кримінальна розвідка, як правило, здійснюється незаконнимизасобами (приховане спостереження, прослуховування телефонних переговорів та ін.). Особливо досліджується історія створення або приватизації підприємства для виявлення вразливих місць щодо придбання прав власності на даний бізнес. Аналізу піддається стан реальних конфліктів серед акціонерів, «тліючі» конфлікти на підприємстві, «забуті» конфлікти, зовнішні корпоративні конфлікти, до яких залучено компанію-жертву. Уважно вивчається особисте життя топ-менеджменту та значущих акціонерів -- фізичних осіб [58, с. 31--35].

Оцінка здатності захисту підприємства-жертви. На цьому етапі піддаються аналізу можливості об'єкта захоплення з організації захисту. Враховуються система охорони, кількість, підготовленість і професіоналізм її співробітників, матеріально-технічне забезпечення, відносини з приватними охоронними структурами та правоохоронними органами, судовими інстанціями, місцевими і державними органами влади. Даний етап завершується складанням плану нейтралізації потенційних захисників об'єкта. Фізичне прикриття загарбників, як правило, здійснюють приватні охоронні підприємства.

Розробка схеми захоплення підприємства. Схема передбачає два варіанти: без застосування сили і з її застосуванням. Вибір конкретного варіанта залежить від особливостей об'єкта. Силове захоплення застосовується при високій ймовірності активного опору з боку власника. Обрання подібного варіанта мотивується також можливістю швидко реалізувати такі дії, як внесення змін до реєстру акціонерів, продаж майна компанії. Для розробки схеми захоплення вивчається структура власності об'єкта, місце зберігання і доступність реєстру акціонерів, вартість нейтралізації місцевих судів, міліції, органів влади, забезпечення PR-прикриття акції за необхідності.

Здійснення захоплення. Перед штурмом зазвичай проводяться бесіди з охороною підприємства: її намагаються підкупити чи залякати, залежно від професійного рівня. Потім готується штурмова група: людей оснащують камуфляжною уніформою, бронежилетами і гумовими палицями, газовим або пневматичним легким озброєнням, димовими шашками. У день безпосереднього захоплення (як правило, це п'ятниця, вихідні, передсвяткові чи святкові дні, коли пильність керівництва захоплюваного підприємства послаблено) штурмові групи прибувають до підприємства. Обов'язково присутній юрист, аби у разі спроб втручання з боку співробітників правоохоронних органів нейтралізувати їх. Саме захоплення починається за командою старшого, іноді на територію підприємства кидають димові шашки, і захоплення відбувається під їх прикриттям, при цьому використовуються спецзасоби, а проти охоронців і співробітників підприємства, що чинять опір, застосовується фізична сила. Нападники, як правило, заздалегідь проходять інструктаж; до їх відома доводяться такі вимоги: не бити по обличчю, не застосовувати смертельних або небезпечних для здоров'я спецприйомів, не застосовувати вогнепальну зброю, а також утримуватися від насильства щодо співробітників МВС. Захоплене підприємство блокується, займаються кабінети керівництва, бухгалтерії та відділу кадрів, вилучаються фінансові, бухгалтерські та управлінські документи, а також кругла печатка підприємства. Потім найняті співробітники приватного охоронного підприємства обороняють захоплений об'єкт, а юристи в цей час переоформлюють підприємство на нових власників [59, с. 46].

Рейдерство являє собою явище, яке характеризується безперервним розвитком із моменту самої його появи. Злочинні рейдерські групи завжди знаходяться у пошуку нових проектів, що здатні принести надприбуток. Знаходячись у межах допустимого ризику, вони змушені пристосовуватись до нових умов: правових, соціально-економічних, політичних.

Необхідно зауважити, що рейдер дуже часто не може відмовитися від свого бізнесу. У зв'язку з цим вдосконалюються старі та створюються нові технології рейдерських захоплень, відбувається пошук нових проектів, часто дії супроводжуються величезним ризиком, проте зупинка може означати втрату раніше заробленого капіталу.

Способи, які використовують рейдери, є різноманітними. Вони варіюються залежно від етапу здійснення протиправного поглинання та мети, яка переслідується на кожному з етапів. В якості прикладу можна навести такі способи, як створення паралельної ради директорів, викрадення акцій, розмивання пакетів акцій шляхом нових додаткових емісій, підкуп чиновників, суддів, співробітників правоохоронних структур, чорний PR.

Науковцями, які займаються вивченням питань рейдерських захоплень підприємств, пропонуються різноманітні класифікації осіб, які втягнуті до процесу протиправного поглинання суб'єктів господарювання. Найбільший інтерес, на нашу думку, являє собою класифікація за суб'єктами, яку навів у своєму дисертаційному дослідженні І. В. Нефьодов [60, с. 145].

Таким чином, можна виокремити кілька типів рейдерів:

Замовник. Новий підприємницький клас. Зазвичай це особи, які здобули якісну вищу освіту та мають відмінні знання в галузі психології, юриспруденції, сучасному законодавстві та, більш того, чудово знають недоліки останнього. Вони є надто цинічними та самовпевненими особами, які будь-якими засобами йдуть до своєї мети. Мають у своєму розпорядженні значні активи. Як правило, це публічно відомі особи, які мають власний легальний бізнес. Рейдерство для них -- це, перш за все, елемент конкурентної боротьби.

Координатор. Це так звані «білі комірці» злочинної спільноти. Вони зовсім закриті та набути публічності не прагнуть. Ці рейдери, як правило, є виконавцями замовлень на протиправні поглинання та діють в інтересах конкретних замовників. Зазвичай вони мають широкі корупційні зв'язки та здійснюють загальне керівництво і координацію протиправного поглинання. Найчастіше люди, які належать до даного типу, мають у своєму розпорядженні механізми впливу на судову та виконавчу владу, на правоохоронні органи. Нерідко ними є співробітники правоохоронних органів у відставці.

Професіонал. Ці люди, як правило, добре орієнтуються у сфері юриспруденції та економіки, мають у своєму розпорядженні конкретні механізми економічного та юридичного впливу на об'єкт протиправного поглинання. Саме ці люди займаються документальним супроводженням рейдерської діяльності та знають, як надати абсолютно незаконним діям вигляду максимально наближеного до законного.

Солдат. Як правило, це молоді люди, віком 23--35 років, які приїхали до великих міст із провінційних районів, які не мають ані власності, ані майна, ані перспектив, ані будь-якої освіти (проте в останньому випадку можливі виключення). Це люди, здатні на сліпе, безумовне виконання простих, як правило, протизаконних дій. За порівняно невелику винагороду вони виконують силову частину рейдерського захоплення.

Проте варто зауважити, що даний тип зазнав якісних змін. Нерідкими стали випадки використання силових ресурсів приватних охоронних структур, які володіють певними тактичними навичками, бойовими мистецтвами, дотримуються жорсткої дисципліни. Зазначимо ще одну складову, яка вирізняє цю категорію «солдат» -- їх послуги коштують не так вже й дешево.

Корупціонер. Зазвичай посадові особи. На сьогодні найбільш розповсюдженим типом рейдера є особа, що обіймає посаду в державному апараті. Це особи, які, користуючись посадовим становищем, сприяють здійсненню рейдерських захоплень. Нерідкими є випадки, коли посадові особи виступають і в якості координаторів рейдерських дій, і в якості замовників. На думку більшості експертів, саме державні посадовці-корупціонери складають найбільш велику групу рейдерів. Це можна пояснити тим, що на чолі стоять державний апарат, державні міністерства, державні компанії, агенції, дочірні структури агенцій, які використовують методи недобросовісної конкуренції, зокрема рейдерство.

В сучасний час набувають поширення злочини, пов'язані з шахрайством у сфері працевлаштування.

Організація й тактика досудового розслідування шахрайства при працевлаштуванні багато в чому залежать від слідчої ситуації, яка виникає до моменту внесення відомостей в Єдиний реєстр досудових розслідувань. Зазвичай програма діяльності по розслідуванню шахрайства при працевлаштуванні містить у собі послідовність таких дій: 1) аналіз слідчої ситуації; 2) постановка тактичних завдань; 3) висування версій; 4) планування й проведення слідчих (розшукових) дій і негласних слідчих (розшукових) дій щодо перевірки висунутих версій; 5) використання спеціальних знань і експертних досліджень з метою виконання поставлених завдань.

Типовими слідчими ситуаціями під час розслідування шахрайства при працевлаштуванні є: 1) особа (група осіб), яка вчинила шахрайство, затримана з речовими доказами на місці вчинення або після його вчинення, коли шахрай намагався втекти; 2) особа (група осіб), яка вчинила шахрайство, не затримана, але потерпілий (потерпілі) має інформацію про нього або знайомий зі шахраєм; 3) особа (група осіб), яка вчинила шахрайство, не затримана, інформація про неї відсутня або мінімальна.

Під час будь-якої із зазначених слідчих ситуацій по кримінальних провадженнях про шахрайства, вчинених при працевлаштуванні, встановлюються такі обставини: чи має подія злочинний характер, чи було вчинено шахрайство; де й коли вчинено шахрайство і скільки часу пройшло після вчинення злочину; як шахрай опинився на місці вчинення злочину, яким шляхом покинув його, як і в якому напрямі зник; яким способом, за допомогою яких засобів і чим заволодів шахрай; скільки було злочинців, яка роль кожного з них, які ознаки й дані їх характеризують; яка мета і які підготовчі та супутні шахрайству дії здійснено в тому або іншому місці його учасниками; які сліди й речові докази могли бути залишені на місці злочину; хто є потерпілим (потерпілими), його психологічна й соціальна характеристика; хто міг знати й звідки могли спостерігати, що відбувається на місці злочину; які умови сприяли вчиненню шахрайства.

Під час досудового розслідування шахрайства при працевлаштуванні можуть висуватися та перевірятися такі типові загальні версії, що виникають на початковому етапі досудового розслідування: шахрайство вчинене за обставин, викладених заявником; шахрайства не було, заявник сумлінно помиляється або вчинений інший злочин (крадіжка, вимагання); заявник інсценує шахрайство.

Під час розслідування таких злочинів, крім загальних версій, залежно від отриманої криміналістично-значущої інформації висуваються й окремі версії. Зокрема, про особу шахраїв (шахрайство вчинене однією особою чи злочинною групою; чи не є шахрай «гастролером» або жителем іншого міста; чи не судимий він за вчинення аналогічних злочинів); про спосіб вчинення; про обставини шахрайства; про умови, які сприяли вчиненню шахрайства та ін.

Відповідно до першої слідчої ситуації, коли факт шахрайства, вчиненого при працевлаштуванні, встановлений в результаті затримання шахрая на місці злочину, до початкових слідчих (розшукових) та негласних слідчих (розшукових) дій зазвичай включають: особистий обшук затриманого, встановлення його особи й місця проживання; огляд його одягу, знарядь і засобів злочину; огляд місця події; допит потерпілого; допит підозрюваного і обшук за місцем його проживання й роботи; пред'явлення для впізнання підозрюваного; встановлення й допити очевидців і свідків.

Під час розслідування другої слідчої ситуації, коли особу, яка вчинила шахрайство при працевлаштуванні, не затримано, але потерпілий (потерпілі) володіє про неї достатньою інформацією, послідовність слідчих (розшукових), негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів може бути такою: допит потерпілого, складання словесного портрета шахрая (шахраїв) й орієнтування на його затримання; пред'явлення потерпілому фотоальбому шахраїв для встановлення й упізнання підозрюваного; огляд місця події; затримання підозрюваного і його особистий обшук; допит підозрюваного; призначення судових експертиз; пред'явлення для впізнання; встановлення й допит свідків-очевидців.

У ході розслідування третьої ситуації, коли шахрай не затриманий і інформація про нього мінімальна, алгоритм дій може бути таким: допит потерпілого (потерпілих); огляд місця події; розшук шахрая по «гарячих слідах» (за прикметами та способом злочину); призначення експертиз залежно від виявлених і вилучених слідів з місця події; використання криміналістичних та оперативних обліків; встановлення й допит свідківочевидців; використання допомоги населення й засобів масової інформації; орієнтування правоохоронних органів і населення інших міст та населених пунктів; постійна взаємодія слідчого з працівниками оперативних підрозділів та спільне планування розшукових дій.

Послідовність проведення подальших слідчих (розшукових) дій, негласних слідчих (розшукових) дій та інших заходів по кримінальному провадженню про шахрайство, вчинене при працевлаштуванні, залежить від одержання нової криміналістично-значущої інформації й наявної конкретної слідчої ситуації.

Отож, організація і тактика досудового розслідування шахрайств, вчинених при працевлаштуванні, полягають в тому, що припущення про подію злочину, його об'єкти, предмет злочинного посягання, обстановку та інші обставини злочинної діяльності базуються на даних, отриманих у результаті узагальнення слідчої практики, тобто інформаційних даних криміналістичної характеристики, і відображають характерні риси даного виду злочину.

При здійсненні шахрайства при працевлаштуванні, а саме в процесі злочинної діяльності, спрямованої на заволодіння майном, або використання претендента як безкоштовної робочої сили, зловживаючи довірою останнього, вчиняються протизаконні дії, передбачені у ст. 190 та ст. 173 Кримінального кодексу України.

У ході розслідувань шахрайства у сфері працевлаштування слідчий повинен установити ряд обставин, коло яких значною мірою визначається специфікою цих злочинів. Так, підлягають установленню: де і коли вчинено шахрайство у сфері працевлаштування; яке майно стало предметом злочинного посягання (індивідуальні ознаки, вартість, стан, кому належить майно); хто вчинив шахрайство, особа злочинця (вік, рід занять, мотиви злочинної поведінки, попередня злочинна діяльність); чи мала місце співучасть у вчиненні злочину, її форма, яким був розподіл ролей між співучасниками; яким способом вчинено шахрайство; хто є потерпілим (рід занять, спосіб життя), як характеризується поведінка потерпілого.

Огляд місця події доцільно проводити в тих випадках, коли є можливість виявити сліди злочину. При розслідуванні злочинів даної категорії огляд місця події зазвичай проводиться до внесення відомостей до Єдиного реєстру досудових розслідувань. Об'єктами огляду можуть бути: приміщення, ділянки місцевості, транспортні засоби, шафи, столи, сейфи, документи. Разом із цим необхідним є проведення допитів потерпілого, свідків. Розслідування шахрайства, як правило, починається з допиту потерпілого. Під час допиту з'ясовується, коли і за яких обставин було вчинено обман або зловживання довірою, яким способом, чи був він знайомий зі злочинцем, яке майно, предмети, документи передані шахраю, їхні індивідуальні ознаки, в якому напрямку і за яких обставин злочинці зникли з місця вчинення злочину. Допит підозрюваного проводиться негайно.

Під час розслідування шахрайства при працевлаштуванні може виникнути необхідність у призначенні та проведенні таких експертиз, як дактилоскопічна, трасологічна, товарознавча, біологічна тощо, також з інших слідчих дій у справах про шахрайство типовими слідчими діями є пред'явлення для впізнання, одночасний допит двох чи більше вже допитаних осіб (очні ставки).

На основі аналізу кримінальних проваджень, порушених за фактами шахрайства у сфері працевлаштування, а також вивчення спеціальної літератури ми пропонуємо виділити три основних суб'єкти шахрайства у сфері працевлаштування, а саме: 1) роботодавець; 2) потенційний працівник (пошукач); 3) третя сторона (посередники).

У сучасних умовах все більше інформації, що має службове та конфіденційне призначення, зосереджено в комп'ютерних мережах. Доступ до такої інформації стає об'єктом обміну та оберігається законом.

Сутність незаконного доступу до комп'ютерної інформації полягає в тому, що комп'ютерна інформація неправомірно використовується або вона сама стає об'єктом посягання.

Для України цей вид злочинності є відносно новим, проте у багатьох інших країнах проблеми, які з ним пов'язані, виникли давно. Чинний Кримінальний кодекс України 2001 року (далі -- КК України) передбачив самостійний розділ про ці злочини -- розділ XVI «Злочини у сфері використання електронно-обчислювальних машин (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж», який і є такою нормативною базою.

До теперішнього часу проблема розслідування незаконного доступу до комп'ютерної інформації, як окремо взятого злочину, не була предметом спеціального дослідження. А тому існує потреба у створенні науково обґрунтованої методики розслідування цього виду злочину.

Відомості про способи вчинення незаконного доступу до комп'ютерної інформації мають суттєве значення для методики його розслідування.

На сьогоднішній день у вітчизняній та зарубіжній науці не існує певної визначеності в характеристиці способів вчинення комп'ютерних злочинів, їх конкретних назви і класифікації. Ми виділяємо такі групи способів вчинення незаконного втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж: 1) незаконне втручання в роботу ЕОМ (комп'ютера), системи та комп'ютерні мережі; 2) незаконне перехоплення комп'ютерної інформації; 3) маніпуляції з комп'ютерною інформацією; 4) використання шкідливих програм; 5) комплексні методи, тобто використання одночасно декількох методів. В основі такої класифікації є метод, який використовує злочинець для доступу до засобів комп'ютерної техніки, переслідуючи при цьому різні злочинні наміри.

Специфіка цих способів така, що пересічні користувачі не зможуть їх застосувати, оскільки вона пов'язана з професійними знаннями логічної структури, притаманної як для апаратної, так і для програмної частини ЕОМ.

Розглянемо кожну із зазначених груп способів вчинення незаконного доступу до комп'ютерної інформації.

До першої групи способів ми віднесли дії злочинця, які спрямовані на одержання доступу до комп'ютерної інформації. Найчастіше злочинці використовують: методику «злому» (одним із способів якої є «перехоплення сигналу на себе»); «випадковий підбір»; «пошук слабких місць у захисті»; «спуферство».

До другої групи відносимо способи, які засновані на діях злочинця і спрямовані на одержання даних та комп'ютерної інформації шляхом використання аудіовізуального та електромагнітного перехоплення. До них належать: безпосереднє перехоплення (наприклад, «прибирання сміття»); електромагнітне перехоплення (наприклад, «зняття» інформації з комп'ютера; встановлення в комп'ютерному обладнанні «жучків» -- чуттєвих мікрофонів); відеоперехоплення (використання різної відео-, оптичної техніки (наприклад, це такі способи вчинення злочинів з назвою «за дураком», «за хвіст», «комп'ютерний абордаж» тощо).

Третя група -- заміна даних -- це найбільш простий спосіб, який найчастіше застосовується для вчинення злочинів. Ще одним способом, який відноситься до третьої групи, є заміна коду.

Четверта група способів вчинення незаконного втручання в роботу ЕОМ (комп'ютерів), систем та комп'ютерних мереж -- комп'ютерний вірус -- це спеціальна програма, яка здатна самовільно приєднуватися до інших програм («інфікувати» їх) і в разі їх запуску виконувати різні небажані дії. Всі віруси можна класифікувати за певними ознаками і поділити на декілька груп: системні (завантажуючі) віруси, які пошкоджують завантажуючі сектори машинної пам'яті; файлові віруси (пошкоджують виконуючі файли, в т.ч. com-, exe-, sys-, bat-файли і деякі інші); комбіновані віруси [61, с. 32--34]. Питаннями наукового вивчення комп'ютерних вірусів сьогодні займається спеціально створена нова наука -- комп'ютерна вірусологія [62, с. 48--50]. З точки зору цієї науки програми-віруси поділяються на дві групи; а групи, у свою чергу, поділяються на підгрупи: 1) за способом зараження засобів комп'ютерної техніки (резидентні та нерезиденты); 2) за алгоритмом їх побудови та виявлення («вульгарний вірус» і «роздроблений вірус»).

Найбільш поширеними є вірусні модифікації: віруси-«супутники» (companion); віруси-«черв'яки» (worm); віруси-«примари»(мутанти); вірус BRAIN -- особливо хитрий вірус IBM-сумісних комп'ютерів. Небезпечний вірус nVIR, який проявляється у вигляді загадкових звукових сигналів, що подаються системою при запуску програми. Найбільш небезпечними є «81еа11й»-віруси (віруси-невидимки), які є найбільш досконалими програмами, що при виправленні вражених програм підставляють на своє місце «здорові» програми або їх частини. Один із останніх вірусів, який залишив тільки спогади про комп'ютерну інформацію, що зберігалась на жорстких дисках організацій, носить назву «Чорнобиль».

Наведений перелік способів вчинення комп'ютерних злочинів можна було б продовжити далі, але навіть розглянуті способи дають уявлення про багатий «арсенал» методів і засобів, якими володіють комп'ютерні злочинці. Підсумовуючи викладене, необхідно відмітити, що більш детальне і систематизоване вивчення способів вчинення незаконного доступу до комп'ютерної інформації допоможе розробити корисні рекомендації співробітникам правоохоронних органів для успішного попередження, розкриття і розслідування цього злочину.

Таким чином, визначені напрями підвищення ефективності досудового розслідування, в тому числі і шляхом приведення чинного кримінального процесуального законодавства у відповідність до європейських стандартів, окреслені нові підходи при вирішенні питань про інформаційне та процесуальне забезпечення досудового розслідування, показані шляхи вирішення актуальних проблем кримінального провадження за допомогою розробки відповідних теоретичних положень, рекомендацій криміналістичного спрямування. Чимало проблем наукового забезпечення досудового розслідування залишаються невирішеними, зокрема, в контексті інформаційної складової та застосування заходів підвищення ефективності кримінального провадження потребують свого подальшого дослідження.



Література

Ківалов С. В. Передмова до учасників Всеукраїнської науково-практичної конференції «Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування» / С. В. Ківалов // Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Одеса, 17 квіт. 2015 р.) / відп. ред. Ю. П. Аленін ; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». -- О., 2015. -- С. 3--4.

Кучинська О. П. Принципи кримінального провадження в механізмі забезпечення прав його учасників : монографія / О. П. Кубинська. -- К. : Юрінком Інтер, 2013.

Аленін Ю. П. Поняття та система принципів кримінального провадження / Ю. П. Аленін, В. К. Волошина // Наукові праці Національного університету «Одеська юридична академія». -- 2015. -- Т. XlV. -- С. 78--89.

Грошевий Ю. M. Система загальних засад кримінального провадження за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / Ю. М. Грошевий // Актуальні проблеми кримінального права, процесу та криміналістики : матеріали IV міжнар. наук.практ. конф., присвяч. 95-річчю з дня народж. проф. М. В. Салтевського (1917--2009) / Нац. акад. прав. наук. України [та ін.]. -- О.: Фенікс, 2012. -- С. 315--317.

Волошина В. К. Обмеження дії принципу забезпечення права на свободу та особисту недоторканність під час застосування заходів забезпечення кримінального провадження / В. К. Волошина // Інформаційне забезпечення розслідування злочинів : матеріали Міжнар. круглого столу (29 трав. 2015 р.) / відп. за вип.:

В. Тіщенко, О. П. Ващук ; нУ ОЮА, ПРЦ НАПрН України. -- О. : Юрид. л-ра, 2015. -- С. 61-66.

Волошина В. К. Принцип публічності у кримінальному провадженні / В. К. Волошина // Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Одеса, 17 квіт. 2015 р.) / відп. ред. Ю. П. Аленін ; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». -- О., 2015. -- С. 46-48.

Капліна О. В. Проблеми вдосконалення нормативного регулювання проведення слідчих (розшукових) дій / О. В. Капліна // Вісник кримінального судочинства. -- 2015. -- № 1. -- С. 40-48.

Смирнов М. І. Інститут взаємної правової допомоги у кримінальних справах: сучасний стан та перспективи розвитку : монографія / М. І. Смирнов. -- О. : Фенікс, 2006. 242 с.

Черниченко І. В. Застосування відеоконференції у кримінальному провадженні України: теорія і практика : монографія / І. В. Черниченко ; за заг. ред. О. П. Кучинської. К. : Алерта, 2015.

Аленін Ю. П. Проведення допиту, впізнання у режимі відеоконференції під час досудового розслідування: підстави та умови / Ю. П. Аленін // Правові та інституційні механізми забезпечення сталого розвитку України : матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 15-16 трав. 2015 р.): у 2 т. / відп. ред. М. В. Афанасьева. -- О.: Юрид. л-ра, 2015. -- Т. 2. -- С. 294-296.

Аленін Ю. П. Інститут зупинення досудового розслідування: питання оновлення / Ю. П. Аленін // Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Одеса, 17 квіт. 2015 р.) / відп. ред. Ю. П. Аленін ; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». О., 2015. -- С. 5-7.

Расчотнов Є. В. Поняття «тяжка хвороба» як підстава зупинення досудового розслідування досудового розслідування / Є. В. Расчотнов // Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія юридична. -- 2014. -- Вип. 2, т. 4. -- 154.

Лукашкіна Т. В. Зупинення досудового розслідування в зв'язку з захворюванням підозрюваного / Т. В. Лукашкіна // Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Одеса, 17 квіт. 2015 р.) / відп. ред. Ю. П. Аленін ; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». -- О., 2015. -- С. 118-121.

Гуртієва Л. М. Поняття та правова природа повідомлення про підозру у кримінальному провадженні України / Л.М. Гуртієва // Митна справа. -- 2014. -- №6. -- С. 185-190.

Лукашкина Т. В. Доказывание как этап правоприменительного процесса / Т. В.Лукашкина // Актуальні проблеми доказування у кримінальному провадженні: матеріали Всеукр. наук.-практ. інтернет-конф. (Одеса, 27 листоп. 2013 р.) / відп. за вип. Ю. П. Аленін. -- О.: Юрид. л-ра, 2013. -- С. 30-36.

Мурзановська А. В. Поняття, підстави та порядок застосування приводу за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / А. В. Мурзановська // Інформаційне забезпечення розслідувань злочинів : матеріали Міжнар. круглого столу (Одеса, 29 трав. 2015 р.) / відп. за вип.: В. В. Тіщенко, О. П. Ващук ; НУ ОЮА, ПРЦ НАПрН України. -- О. : Юрид. л-ра, 2015. -- С. 188-193.

Аленін Ю. П. Заходи кримінально-процесуального примусу / Ю. П.Аленін // Кримінально-процесуальне право України : підручник / за заг. ред. Ю. П. Аленіна. -- X. : Одіссей, 2009. -- С. 325--359.

Проект Кримінально-процесуального кодексу України № 1233 [Електронний ресурс].

Режим доступу: http://rada.gov.ua.

Кримінальний процесуальний кодекс України: наук.-практ. комент. / відп. ред.: С. В. Ківалов, С. М. Міщенко, В. Ю. Захарченко. -- X.: Одіссей, 2013. -- 1104 с.

Гуртієва Л. М. Аналіз наукових підходів щодо правової природи затримання особи у кримінальному провадженні України / Л. М. Гуртієва // Інформаційне забезпечення розслідування злочинів : матеріали Міжнар. круглого столу (Одеса, 29 трав. 2015 р.) / відп. за вип.: В. В. Тіщенко, О. П. Ващук ; НУ ОЮА, ПРЦ НАПрН України. -- О. : Юрид. л-ра, 2015. -- С. 86--91.

Гуртієва Л. М. Види затримання особи у кримінальному провадженні України / Л. М. Гуртієва // Правові та інституційні механізми забезпечення сталого розвитку України: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (Одеса, 15--16 трав. 2015 р.) : у 2 т. / відп. ред. М. В. Афанасьева. -- О.: Юрид. л-ра, 2015. -- Т. 2. -- С. 299--301.

Гуртієва Л. М. Характеристика затримання без ухвали слідчого судді, суду сторонньою особою у кримінальному провадженні України / Л. М. Гуртієва // Сучасне кримінальне провадження України: доктрина, нормативна регламентація та практика функціонування : матеріали Всеукр. наук.-практ. конф. (Одеса, 17 квіт. 2015 р.) / відп. ред. Ю. П. Аленін ; Нац. ун-т «Одес. юрид. акад.». -- О., 2015. С. 97-102.

Мурзановська А. В. Кримінально-процесуальна відповідальність за новим Кримінальним процесуальним кодексом України / А. В. Мурзановська // Актуальні питання державотворення в Україні: матеріали Міжнар. наук.-практ. конф. (22 трав. 2015 р.) / редкол.: І. С. Гриценко (голова), І. С. Сахарук (відп. ред.) [та ін.]. -- К. : ПрінтСервіс, 2015. -- С. 424-426.

Торбас О. О. Форми закінчення досудового розслідування за Кримінальним процесуальним кодексом України 2012 р. : автореф. дис. ... канд.. юрид. наук: 12.00.09 / Торбас Олександр Олександрович. -- О., 2015.

Всемирная энциклопедия. Философия / гл. науч. ред. и сост. А. А. Грицанов. -- М. ; Минск, 2001.

Головин А. Ю. Криминалистическая систематика / А. Ю. Головин. -- М., 2002.

Селиванов Н. А. Советская криминалистика: система понятий / Н. А. Селиванов. -- М., 1982.

Белкин Р. С. Курс криминалистики / Р. С. Белкин. -- М., 2001.

Образцов В. А. Криминалистика: парные категории / В. А. Образцов. -- М., 2007.

Колецки X. Современное состояние криминалистики как университетской дисциплины в Польше / X. Колецки // Модели преподавания криминалистики: история и современность / под ред. Н. П. Яблокова и В. Ю. Шепитько. -- X., 2014. -- С. 10.

Малевски Г. В поисках собственной модели обучения -- метаморфозы криминалистической дидактики в Литве / Г. Малевски // Модели преподавания криминалистики: история и современность : сб. науч. тр. / под ред. Н. П. Яблокова и В. Ю. Шепитько. -- X., 2014. -- С. 21-62.

Шепитько В. Ю. Предмет, система и задачи криминалистики в ХХ1 веке / В. Ю. Шепитько // Криминалистика и судебная экспертиза: наука, обучение, практика. -- Вильнюс; X., 2013. -- С. 32-44.

Образцов В. А. Криминалистика: курс лекций / В. А. Образцов. -- М., 1996.

Образцов В. А. Криминалистика: модели средств и технологий раскрытия преступлений / В. А. Образцов. -- М., 2004.

Эксархопуло А. А. Предмет и система криминалистики: проблемы развития на рубеже XX-XXI веков / А. А. Эксархопуло. -- СПб., 2004.

Криминалистика / Т. В. Аверьянова, Р. С. Белкин, Ю. Г. Корухов, Е. Р. Российская. М., 1999.

Тіщенко В. В. Криміналістичні технології в теорії і практиці розслідування /

В. Тіщенко // Актуальні проблеми держави і права : зб. наук. пр. -- О., 2008. -- Вип. 44. -- С. 18-24.

Барцицька А. А. Криміналістичні технології: сутність та місце в системі криміналістичної науки: автореф. дис. ... канд. юрид. наук / А. А. Барцицька. -- О., 2011.

Журавель В. А. Криміналістичні методики: сучасні наукові концепції / В. А. Журавель. -- X., 2012.

Тіщенко В. В. Теоретичні засади формування технологічного підходу в криміналістиці / В. В. Тіщенко, А. А. Барцицька. -- О., 2012.

Белкин Р. С. Криминалистика: проблемы сегодняшнего дня / Р. С. Белкин. -- М., 2001.

Шмонин А. В. Методика расследования преступлений / А. В. Шмонин. -- М., 2006.

Афанасьев В. Г. Системность и общество / В. Г. Афанасьев. -- М. : Политиздат, 1980.

Давлетов А. А. Факт, информация, знание в структуре уголовно-процесуального познания / А. А. Давлетов // Известия вузов. Правоведение. -- 1990. -- №2. -- 88-92.

Мантатов В. В. Образ, знак, условность / В. В. Мантатов. -- М. : Высш. шк., 1980.

Гармаев Ю. П. Проблемы создания криминалистических методик расследования преступлений / Ю. П. Гармаев, А. Ф. Дубин. -- СПб., 2006.

Крестовников О. А. Системно-деятельностный анализ методологии криминалистики : монография / О. А. Крестовников. -- М. : Юрлитинформ, 2013. -- 266, [1] с.

Корноухов В. Е. Методика расследования пре ступлений: теоретические основы / В. Е. Корноухов. -- М. : Норма, 2008.

Косарев С. Ю. История и теория криминалистических методик расследования преступлений / С. Ю. Косарев ; под. ред. В. И. Рохлина. -- СПб. : Юрид. центр Пресс, 2008.

Тищенко В. В. О современных направлениях развития криминалистической методики расследования преступлений / В. В. Тищенко // Современное состояние и развитие криминалистики : сб. науч. тр. / под ред. Н. П. Яблокова и В. Ю. Шепитько. -- X. : Апостиль, 2012. -- С. 249-250.

Вандышев А. С. Методологические проблемы теории оперативно-розыскной деятельности органов внутренних дел / А. С. Вандышев, Э. А. Дидоренко, Н. Н. Польской, В. Г. Самойлов // Труды КВШ МВД СССР. -- К., 1976. -- № 8. -- С. 27-38.

Лекарь А. Г. Основы оперативно-розыскной деятельности / А. Г. Лекарь. -- М. : ВШ МООП РСФСР, 1966.

Оперативно-розыскная деятельность органов внутренних дел. Общая часть / под ред. В. М. Атмажитова. -- М. : Акад. МВД СССР, 1990.

Нагиленко Б. Я. О понятии поисковой работы / Б. Я. Нагиленко // Совершенствование деятельности органов внутренних дел по раскрытию и расследованию преступлений. -- М. : Акад. МВД СССР, 1982. -- С. 27-35.

Подобный А. А. О единой концепции оперативной разработки и негласного расследования в условиях реформирования оперативно-розыскного и уголовного процессуального законодательства Украины / А. А. Подобный // Оперативник (сыщик). -- 2013. -- №2(35). -- С. 58-61.

Погорецький М. А. Функціональне призначення оперативно-розшукової діяльності у кримінальному процесі: монографія / М. А. Погорецький. -- X. : Арсіс, ЛТД, 2007. -- 576 с.

Клейменов М. П. Криминология / М. П. Клейменов. -- М. : Норма, 2012.

Осипенко О. В. Защита компании от недружественного поглощения и корпоративного шантажа / О. В. Осипенко. М. : Юркнига, 2005.

Фёдоров А. Ю. Рейдерство и корпоративный шантаж (организационно-правовые меры противодействия) / А. Ю. Фёдоров. -- М. : Волтерс Клувер, 2010.

Нефёдов И. В. Корпоративные захваты: явление, причины, профилактика : дис. ... канд. юрид. наук: 12.00.08 / Нефёдов Игорь Владимирович. -- СПб., 2014.

Информатика: базовый курс / под ред. С. В. Симоновича [и др.|. -- СПб.: Питер, 2002.

Безруков Н. Н. Введение в компьютерную вирусологию. Общие принципы функционирования, классификация и каталог наиболее распространенных вирусов в MS DOS / Н. Н. Безрукое. -- К. : Наука, 1989.



Анотація

кримінальний розшуковий досудовий розслідування

Тіщенко В. В., Аленін Ю.П., Ващук О.П., Мурзановська А. В, Торбас О. О., Немно Ю. М., Панасюк А. О., Шкрибайло М. В., Земляна О. А. Теоретичні та практичні проблеми забезпечення ефективності досудового провадження. -- Стаття.

Стаття присвячена висвітленню окремих результатів дослідження проблем ефективності досудового розслідування у теоретичному та практичному аспектах. Так, здійснено аналіз реалізації засад кримінального провадження у досудовому розслідуванні, досліджено актуальні проблеми проведення окремих слідчих (розшукових) дій, проаналізовано проблеми зупинення досудового розслідування, висвітлені проблемні питання закінчення досудового розслідування. У криміналістичному аспекті досліджено такі важливі елементи, як понятійно-категоріальний апарат, особливості тактичного та методичного інформаційного забезпечення розслідування окремих видів злочинів. Також у статті розглядається оперативно-розшукова діяльність як одне із базових джерел інформаційної підтримки розслідування.

Ключоеі слоеа: засади кримінального провадження, заходи забезпечення кримінального провадження, зупинення досудового розслідування, закінчення досудового розслідування, методика розслідування окремих видів злочинів, тактичні прийоми, понятійний апарат, оперативно-розшукова діяльність.



Аннотация

Тищенко В. В., Аленин Ю.П., Ващук О.П., Мурзановская А. В., Торбас А. А., Немно Ю. Н., Панасюк А. О., Шкрибайло М. В., Земляна О. А. Теоретические и практические проблемы обеспечения эффективности досудебного производства. -- Статья.

Статья посвящена освещению отдельных результатов исследования проблем эффективности досудебного расследования в теоретическом и практическом аспектах. Так, осуществлен анализ реализации принципов уголовного производства во время досудебного расследования, исследованы актуальные проблемы проведения отдельных следственных (розыскных) действий, освещены проблемные вопросы окончания досудебного расследования. В криминалистическом аспекте исследованы такие важные элементы, как понятийно-категориальный аппарат, особенности тактического и методического информационного обеспечения расследования отдельных видов преступлений. Также в статье рассматривается оперативно-разыскная деятельность как один из базовых источников информационной поддержки расследования.

Ключееые слоеа: принципы уголовного производства, меры обеспечения уголовного производства, приостановление досудебного расследования, окончание досудебного расследования, методика расследования отдельных видов преступлений, тактические приёмы, понятийный аппарат, оперативно-разыскная деятельность.



Summary

Tischenko V.V., Alenin Y.P., Vaschuk O.P., Murzanovska A.V., Torbas O.O., Nemno Y. N., Panasiuk A. O., Shkrybaiilo M. V., Zemliana O. A. Theoretical and practical problems of ensuring the effectiveness of pre-trial proceeding. -- Article.

The article is dedicated to the presentation of certain results on research of the problems of effectiveness of pre-trial investigation in theoretical and practical aspects. The analysis of realization of principles of criminal proceedings in the pre-trial investigation is made, current problems of conduct of certain investigative (search) activities are researched, the problematic issues of completion of pre-trial investigation are considered. In criminalistic aspect such important elements as conceptual and categorial apparatus and features of tactical and methodical informational support of investigation of specific kinds of crimes are explored. Also in the article the operatively-search activity as one of the basic sources informational support of the investigation is discussed.

...