Адміністративно-правове забезпечення оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України

Размещено на http://www.allbest.ru//

Размещено на http://www.allbest.ru//

ВІДКРИТИЙ МІЖНАРОДНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

РОЗВИТКУ ЛЮДИНИ «УКРАЇНА»

12.00.07 - Адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Автореферат дисертації на здобуття наукового ступеня доктора

юридичних наук

Адміністративно-правове забезпечення оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України

Пихтін Микола Порфирович

Київ - 2014

Дисертацією є рукопис

Робота виконана в Національній академії внутрішніх справ,

Міністерство внутрішніх справ України

Науковий консультант доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної академії правових наук України

Олефір Віктор Іванович,

Відкритий міжнародний університет розвитку людини “Україна”,

проректор з наукової роботи

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор, заслужений юрист України

Вербенський Михайло Георгійович,

Міністерство внутрішніх справ України, начальник Головного штабу;

доктор юридичних наук, професор,

член-кореспондент Національної академії правових наук України,

заслужений юрист України

Конопльов В'ячеслав В'ячеславович,

Харківський національний університет внутрішніх справ,

декан Євпаторійського факультету;

доктор юридичних наук, доцент, заслужений юрист України

Курко Микола Нестерович,

Міжрегіональна академія управління персоналом, проректор

Захист відбудеться «03» липня 2014 р. об 11 годині на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.139.01 у Відкритому міжнародному університеті розвитку людини “Україна” за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

З дисертацією можна ознайомитись у бібліотеці Відкритого міжнародного університету розвитку людини “Україна” за адресою: 03115, м. Київ, вул. Львівська, 23

Автореферат розісланий «31» травня 2014 р.

Учений секретар спеціалізованої вченої ради С.О. Короєд

Размещено на http://www.allbest.ru//

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Україна на сьогодні продовжує будівництво механізму сучасної держави як системи державних органів, установ і закладів для якісного і успішного управління суспільними справами. В цьому механізмі особливу роль відіграють органи виконавчої влади, на які покладається обов'язок охороняти встановлений порядок, забезпечувати права і свободи громадян та не допускати протиправних проявів.

Одним з органів державної влади, які відіграють ключову роль у забезпеченні національної безпеки, є внутрішні війська МВС України. Переважна більшість держав у світі не обходиться у своєму розвитку без внутрішніх військ, які можуть по різному називатися, але суть і призначення їх залишаються незмінними - забезпечення внутрішньої як чинника національної безпеки держави, громадського порядку, виконання інших правоохоронних функцій.

Внутрішні війська протягом всіх періодів свого розвитку в організаційно-правовому відношенні були представлені в різних структурних підрозділах органів виконавчої влади. У зв'язку з цим важливо зрозуміти і дослідити витоки зародження інституту внутрішніх військ як військової і правоохоронної сили, а також адміністративно-правові форми розвитку внутрішніх військ в складі різних органів виконавчої влади.

Слід зазначити, що інститут внутрішніх військ належить до малодосліджених галузей правової науки. Найменше вивчені періоди і етапи його зародження і розвитку в XIX ст. У закритих дисертаційних роботах досліджені лише окремі етапи розвитку інституту військових жандармів, але не досліджена їх діяльність у складі Окремого корпусу внутрішньої варти. Дещо ширше (вже у відкритих джерелах) досліджена правоохоронна діяльність внутрішніх військ з 1917 до 1945 рр., але звужено, переважно в історичному і військовому аспектах. Особливості організаційно-правового статусу окремих структур внутрішніх військ в ці роки і до початку 70-х років також досліджувались в рамках закритих тем. Практично відсутні наукові публікації, що освітлюють стан і проблеми сучасного адміністративно-правового статусу внутрішніх військ як суб'єкта правоохоронної діяльності. Комплексних теоретичних досліджень місця і ролі інституту внутрішніх військ, як ланки правоохоронної системи, взагалі не проводилося, глибокий аналіз тенденцій розвитку внутрішніх військ відсутній.

Між тим внутрішні війська виконують досить широкий спектр специфічних завдань. Так, опитування показало, що до охорони громадського порядку залучалися 100 % їх особового складу; до забезпечення масових заходів - 91 %; до ліквідації масових безпорядків - 43 %; до ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій (аварії, природні катастрофи) - 31 %; супроводження спеціальних вантажів - 28 %; забезпечення конвоювання - 48 %; охорона дипломатичних представництв - 41 %; участь у спеціальних операціях - 21 %.

Ці обставини і послужили основою для проведення теоретичної розробки проблемних питань оптимізації діяльності та адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України. Актуальність, складність і багатоплановість цих і деяких інших проблем стали визначальним чинником у виборі теми дослідження.

Науково-теоретичною основою дисертаційного дослідження стали праці вітчизняних і зарубіжних учених у галузі теорії держави і права та адміністративного права: В.Б. Авер'янова, О.Ф. Андрійко, М.І. Ануфрієва, К.С. Бельського, Д.М. Бахраха, А.І. Берлача, В.Т. Білоуса, Ю.П. Битяка, Ж. Веделя, М.Г. Вербенського, І.І. Веремеєнка, В.В. Галунька, І.П. Голосніченка, С.Т. Гончарука, С.Д. Гусарєва, Є.В. Додіна, М.М. Дорогих, М.І. Єропкіна, В.Ф. Захарова, Р.А. Калюжного, А.П. Клюшниченка, Т.О. Коломоєць, В.В. Конопльова, В.К. Колпакова, А.Т. Комзюка, С.Ф. Константінова, Я.Ю. Кондратьєва, О.П. Коренєва, О.В. Кузьменко, В.І. Курила, М.Н. Курка, В.М. Манохіна, О.Г. Мурашина, Н.Р. Нижник, В.І. Олефіра, О.І. Остапенка, С.В. Пєткова, Л.Л. Попова, Д.В. Приймаченка, Т.О. Проценка, Ю.І. Римаренка, О.П. Рябченко, Ю.П. Солов'я, С.Г. Стеценка, Ю.С. Шемшученка, А.П. Шергіна, О.М. Якуби, Х.П. Ярмакі та інших.

Специфіка даного дослідження зумовила використання напрацювань науковців дорадянської доби у сфері правоохоронної діяльності та часів радянської держави у сфері забезпечення правопорядку. Зокрема йдеться про таких науковців, як М.М. Бєлявський, Я.М. Бєльсон, Т. Вюртенберг, В.А. Гаген, В.М. Гессен, Н. Деламар, В.О. Дерюжинський, І. Зонненфельдс, В.Г. Іозефі, М.П. Карадже-Іскров, В.Л. Кобалевський, Н.М. Коркунов, В.М. Лєшков, І.Т. Тарасов, О.С. Окольський, І.В. Платонов, В.М. Рейнгардт, Г. Шоллер, М.М. Шпилевський, А.С. Чайковський, А.І. Єлістратов та інші.

Певну увагу приділено і проблемам адміністративно-правового статусу внутрішніх військ у воєнно-історичній, юридичній і періодичній літературі. Різні аспекти даної проблеми знайшли відображення в роботах: А.В. Бикова, А.Е. Григутя, А.В. Губанова, Ю.М. Жданова, М.А. Ковальова, Л.М. Колодкіна, О.З. Куликова, В.В. Лазарєва, В.Ф. Некрасова, В.В. Овчинникова, В.Б. Рушайло, С.В. Степашина, Ю.В. Шаталіна, Л.П. Швецова, С.М. Штутмана, С.В. Шувалова і ряду інших учених і фахівців-практиків.

Роботи названих авторів мають безперечну теоретичну і практичну значущість для дослідника, проте слід зазначити, що деякі з них носять непрямий характер по відношенню до наукової розробки теми на рівні докторської дисертації.

Як показує проведене дослідження адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України, держава завжди звертала особливу увагу на внутрішні війська в роки проведення реформ, як на внутрішню стабілізуючу правоохоронну силу, що забезпечує безпеку від зовнішніх і внутрішніх загроз.

Виходячи з цього, комплексне дослідження адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України сприятиме розробленню пропозицій із вдосконалення законодавства, щодо забезпечення оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України.

Зв'язок роботи з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано згідно з планами Науково-дослідної та дослідно-конструкторської роботи Національної академії внутрішніх справ. Тема дослідження відповідає Пріоритетним напрямам наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 рр., затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 № 347. Дисертаційне дослідження має безпосереднє відношення до практичної реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої Указом Президента України від 22 липня 1998 року № 810/98, Стратегії державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні, затвердженої Указом Президента України від 24 березня 2012 року № 212/2012. Тема дисертації затверджена вченою радою Національної академії внутрішніх справ 26 квітня 2011 року, протокол № 9.

Мета і задачі дослідження. Мета дисертаційного дослідження полягає у проведенні комплексного дослідження адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України і на цій основі визначення концептуальних засад щодо оптимізації їх діяльності, щодо захисту суспільного устрою, забезпечення громадської безпеки, прав та законних інтересів громадян, охорони громадського порядку та виробленні практичних пропозицій і рекомендацій, які стали теоретичними передумовами для вдосконалення законодавства та організаційної структури внутрішніх військ.

Для досягнення поставленої мети у процесі дослідження ставляться такі основні задачі:

- розкрити історіографію становлення та ролі внутрішніх військ МВС України;

- охарактеризувати розвиток законодавства, що визначає адміністративно-правовий статус внутрішніх військ МВС України, як ланки правоохоронної системи України;

- з'ясувати особливості і причини, через які реформувалася організаційно-правова основа внутрішніх військ;

- виявити місце і роль внутрішніх військ МВС України в сучасній правоохоронній системі нашої держави;

- розкрити місце і роль внутрішніх військ МВС України в забезпеченні охорони громадського порядку, громадської та внутрішньої безпеки України;

- виокремити завдання і функції внутрішніх військ МВС України;

- визначити сучасні проблеми адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України і висловити пропозиції щодо їх розв'язання;

- виявити перспективи вдосконалення адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України і визначити пріоритетні напрями в їх розвитку; внутрішній військо порядок безпека

- здійснити порівняльно-правовий аналіз діяльності внутрішніх військ та аналогічних підрозділів зарубіжних країн;

- визначити адміністративно-правовий механізм забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України;

- оцінити наявні рекомендації і розробити власні пропозиції щодо вдосконалення адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України.

- сформулювати напрями оптимізації та вдосконалення діяльності внутрішніх військ МВС України.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що складаються у сфері оптимізації діяльності внутрішніх військ МВС України.

Предметом дослідження є адміністративно-правове забезпечення оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України.

Методи дослідження обрані з урахуванням мети та завдань дослідження, його об'єкта і предмета. Методологічною базою виступає сукупність філософських, загальнонаукових, приватно-наукових і спеціальних методів, які в комплексі застосовуються для вирішення поставлених завдань.

Базовою методологічною основою дослідження є синергетичний підхід, за допомогою якого обґрунтовано взаємозв'язок і взаємообумовленість соціальних процесів та суспільних явищ, а діяльність внутрішніх військ розглядалася як динамічний системний процес, що характеризується механізмами самоорганізації. У ході роботи використано методи теоретичного та емпіричного дослідження. За допомогою системного підходу упорядковано емпіричну інформацію, виявлені особливості окремих елементів механізму діяльності внутрішніх військ МВС України, чітко окреслено та сформульовано понятійно-категорійний апарат дослідження (підрозділи 1.3, 3.1, 3.2). Історичний (підрозділи 1.1, 2.3) та формально-юридичний (підрозділи 1.4, 2.2, 3.4) методи; порівняльно-правовий аналіз (підрозділи 1.5, 2.1, 4.3, 5.3), індукція, аналогія та абстрагування (підрозділи 2.4, 3.2, 3.3, 5.1, 5.4) застосовані окремо та в комплексі для визначення предмета дослідження, удосконалення понятійно-категоріального апарату й розкриття методологічних категорій у предметній сфері дослідження, змістовної інтерпретації прикладних функцій міліції (поліції) й удосконалення правових та організаційних засад міліцейської (поліцейської) діяльності, для визначення сутності й видів прав і свобод людини як об'єкта міліцейської (поліцейської) діяльності. Методи аналізу, синтезу та моделювання використано під час розроблення пропозицій щодо вдосконалення механізму адміністративно-правового забезпечення внутрішніх військ МВС України з урахуванням міжнародних стандартів (підрозділи 4.1, 4.2, 4.4, 5.2, 5.4). Формально-логічний метод дозволив обґрунтувати першорядні для даної роботи судження, поняття та зробити відповідні висновки (підрозділи 1.1, 1.4, 2.5, 4.1). Із використанням дедуктивного методу визначено структурно-логічну схему дослідження (підрозділ 1.2), яка відбиває шлях пізнання діяльності внутрішніх військ МВС України від загального (міліцейська (поліцейська) діяльність як об'єкт правового регулювання) до конкретного.

Інформаційну та емпіричну основу дослідження становлять узагальнення практичної діяльності органів внутрішніх справ, які здійснюють правоохоронні функції в державі, політико-правова публіцистика, довідкові видання, статистичні дані, результати анкетування та інтерв'ювання 700 респондентів (350 працівників внутрішніх військ МВС України різних регіонів країни, майже 170 посадовців органів виконавчої влади різних рівнів та 180 пересічних громадян). Дисертант за родом своєї діяльності також особисто вивчав досвід роботи органів поліції і формувань на зразок внутрішніх військ деяких зарубіжних держав (Федеративна республіка Німеччина, Республіка Польща, Литовська Республіка, Франція), який використано в дисертації.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у тому, що дисертація є одним із перших комплексних досліджень адміністративно-правового забезпечення оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України. У результаті проведеного дослідження визначено концептуальні основи діяльності внутрішніх військ МВС України, сформульовано ряд нових наукових положень та висновків, запропонованих особисто здобувачем. До найбільш значущих належать такі:

вперше:

- сформульовано визначення внутрішніх військ як спеціального воєнізованого правоохоронного формування, що входить до системи органів внутрішніх справ України і призначено для виконання завдань із захисту та охорони життя, прав, свобод і законних інтересів громадян, суспільства і держави від злочинних та інших протиправних посягань, охорони громадського порядку та забезпечення громадської і державної безпеки, а також участі у захисті державного кордону, припинення терористичної діяльності, діяльності незаконних воєнізованих або збройних формувань (груп), терористичних організацій, організованих груп та злочинних організацій та ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій різного характеру;

- визначено поняття оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України як сукупності заходів організаційно-правового характеру, спрямованих на приведення статусу внутрішніх військ МВС України до такого рівня, при якому вони будуть звільнені від невластивих функцій та матимуть можливість повноцінно виконувати покладені на них завдання;

- встановлено, що діяльності внутрішніх військ МВС України притаманний триєдиний характер - вони уособлюють у собі потрійний статус: співробітників МВС України, військовослужбовців Збройних сил України та наділені окремим статусом Внутрішніх військ МВС України. При виконанні завдань по охороні громадського порядку та забезпеченні громадської безпеки військовослужбовці внутрішніх військ фактично визнаються (і сприймаються) працівниками міліції, оскільки на них розповсюджується дія статуту патрульно-постової служби міліції та вони застосовують заходи впливу та табельну вогнепальну зброю відповідно до Закону України «Про міліцію». В частині правового захисту вони наділені такими ж правами, як і працівники міліції;

- визначено оптимальні заходи щодо забезпечення стабільного функціонування та поступової оптимізації діяльності внутрішніх військ МВС України;

- з`ясовано пріоритетні напрями публічного адміністрування у сфері діяльності внутрішніх військ МВС України;

- запропоновано ряд конкретних заходів щодо оптимізації діяльності внутрішніх військ МВС України;

удосконалено:

- науковий підхід до розуміння правової природи діяльності внутрішніх військ МВС України, зокрема визначено, що їх діяльність в прерогативі має правозахисний характер;

систему організаційно-правових заходів щодо вдосконалення діяльності внутрішніх військ МВС України шляхом внесення власних пропозицій до переліку зазначених заходів;

напрями діяльності внутрішніх військ МВС України, як органу виконавчої влади, які полягають у захисті громадянами своїх прав і свобод; попередженні і припиненні протиправних дій, наданні допомоги у ліквідації наслідків надзвичайних ситуацій;

концептуальні засади реформування внутрішніх військ шляхом внесення пропозицій щодо реорганізації їх у Національну гвардію МВС України;

дістали подальшого розвитку:

- система правових норм, які регулюють діяльність внутрішніх військ МВС України, під якими розуміють дві групи норм: норми, які визначають обов'язки, права і відповідальність внутрішніх військ МВС України, та норми, які визначають правовий статус інших учасників правовідносин;

- теоретичні підходи науковців та практиків щодо ролі та місця внутрішніх військ МВС України у правоохоронній системі України;

наукові погляди на функції внутрішніх військ у сучасному суспільстві, під якими пропонується розуміти попередження і припинення злочинів, підтримання і відновлення громадського порядку, забезпечення безпеки громадян і держави, попередження і припинення наслідків надзвичайних ситуацій;

- шляхи удосконалення забезпечення євроінтеграційного процесу органів внутрішніх справ, під якими розуміється вжиття заходів щодо наближення правоохоронних органів до потреб населення та децентралізація за географічним принципом;

- засади впровадження міжнародних стандартів поліцейської діяльності, тобто на основі порівняльно-правового аналізу принципів, визначених у міжнародно-правових документах та їх використання в поліцейській діяльності демократичних держав визначено доцільність їх імплементації в міліцейську (поліцейську) діяльність органів внутрішніх справ України.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що сформульовані й аргументовані у дисертації теоретичні положення достовірні та мають завершений ступінь готовності. Це підтверджується верифікацією не лише в науковій, але і в практичній діяльності. Висновки, пропозиції та рекомендації мають науково-прикладний характер і використовуються на загальнодержавному та регіональному рівнях: у науково-дослідній діяльності - результати дослідження стали теоретичною основою вирішення проблем правового регулювання діяльності органів державної влади у правоохоронній, виконавчо-розпорядницькій та контрольно-наглядовій сферах України (Акт впровадження Національної академії внутрішніх справ); у нормотворчій сфері - висновки та пропозиції, що містяться в роботі, використані при підготовці проектів норм щодо вдосконалення законодавства, Закону України «Про Національну гвардію» (Лист МВС України № 12/5-1334 від 09.07.2010;); у практичній діяльності - при оптимізації та підвищенні ефективності діяльності Внутрішніх військ МВС України (Акт впровадження результатів дисертаційного дослідження в практичну діяльність ГУ ВВ МВС України та ДГБ МВС України); у навчальному процесі - під час викладання у вищих навчальних закладах навчальних дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ», «Адміністративна відповідальність», «Актуальні проблеми організації та попередження правопорушень» (Акти про впровадження наукових розробок дисертаційного дослідження в навчальний процес Національної академії внутрішніх справ, Відкритого міжнародного Університету України).

В перспективі, результати проведеного дисертаційного дослідження сприятимуть удосконаленню нормативно-правового забезпечення регулювання діяльності правоохоронних органів України, зокрема, Національної гвардії України. Вони також можуть бути використані для подальших наукових досліджень в сфері адміністративної діяльності правоохоронних органів України.

Особистий внесок здобувача. Дисертація виконана здобувачем самостійно, з використанням останніх досягнень теорії держави і права та науки адміністративного права. Усі сформульовані в ній положення і висновки обґрунтовано на основі особистих досліджень автора. У співавторстві опубліковано: підручник в трьох частинах (загальна, спеціальна, особлива) "Адміністративна (поліцейська) діяльність органів внутрішніх справ": (дисертанту належить 4 друк. арк.); "Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ" (дисертанту належить 15%); "Коментар Закону України «Про дисциплінарний статут органів внутрішніх справ»" (дисертанту належить 15 %); "Коментар Закону України «Про міліцію»" (дисертанту належить 15 %). Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих робіт, у дисертації не використовувались. Для аргументації окремих наукових положень та відповідної наукової полеміки використано праці інших учених, на які є посилання.

Апробація результатів дисертації. Підсумки розробки проблеми в цілому, окремі її аспекти, одержані узагальнення і висновки обговорювалися на засіданнях кафедри адміністративного права і процесу, кафедри адміністративної діяльності Національної академії внутрішніх справ (за місцем виконання дисертації), та були оприлюднені на міжнародних, всеукраїнських та регіональних науково-практичних конференціях, семінарах, «круглих столах», зокрема: Адміністративні та кримінальні проступки як аспект реалізації адміністративної реформи // Безпека дорожнього руху: правові та організаційні аспекти: Матеріали Міжнародної науково-практичної конференції (Донецьк, 15 жовтня 2010 р.); Проблеми забезпечення міліцією адміністративного нагляду за особами, звільненими з місць позбавлення волі // Організаційно-управлінські, економічні та нормативно-правові аспекти забезпечення діяльності органів управління та підрозділів МНС України: Матеріали ІІІ Міжнародної науково-практичної конференції (Черкаси, 5 квітня 2011 р.); Шляхи удосконалення адміністративно-примусової діяльності органів внутрішніх справ // Публічне адміністрування в сучасних умовах: Матеріали VІІ науково-практичного семінару (Київ, 24 травня 2012 р.); Шляхи вдосконалення адміністративно-правозастосовної діяльності органів внутрішніх справ // Взаємодія органів державної влади та місцевого самоврядування під час проведення в Україні фінальної частини чемпіонату Європи 2012 року з футболу (Тернопіль, 25-26 листопада 2010 р.); Питання вдосконалення охорони громадського порядку і громадської безпеки // Актуальні проблеми адміністративного права і процесу: Матеріали всеукраїнської науково-практичної конференції (м. Донецьк, 28 вересня 2012 р.); Деякі аспекти охорони громадського порядку // Актуальні проблеми забезпечення громадської безпеки (Кіровоград, 8 квітня 2011 р.); Міжнародний досвід протидії корупційним проявам // Протидія корупції: європейський досвід та українські реалії: тези міжнародної науково-практичної конференції (Львів, 20-21 квітня 2012 р.).

Публікації. Основні результати дисертаційного дослідження викладені в 41 науковій публікації, а саме: монографії; двадцяти одній статті, опублікованій у наукових фахових виданнях України; п`яти статтях - у наукових виданнях інших держав, а також семи тезах доповідей і повідомлень на конференціях та в підручниках і навчальних посібниках у співавторстві.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, п'яти розділів, поділених на двадцять два підрозділи, висновків та списку використаних джерел і восьми додатків. Обсяг основного тексту роботи становить 325 сторінок. Список використаних літературних джерел складається з 434 найменувань і містить 52 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовується актуальність теми дисертації, визначаються її зв'язок з науковими програмами, планами, темами, мета і задачі, об'єкт і предмет, методи дослідження, наукова новизна, практичне значення одержаних результатів та їх апробація, публікації.

В розділі 1 «Основні етапи становлення та розвитку внутрішніх військ в Україні» досліджуються історичні етапи становлення та розвитку з'ясування суті діяльності, поняття, змісту та характерних ознак внутрішніх військ МВС України як самостійного державного правоохоронного органу.

У підрозділі 1.1 «Загальна організаційно-правова характеристика створення, становлення та розвитку внутрішніх військ у дореволюційній Росії» стверджується, що історія сил охорони правопорядку сягає глибин віків. Міністерство внутрішніх справ було вперше створено в Росії відповідно до указу імператора Олександра І від 8 вересня 1802 р. «Об учреждении министерств». Відтоді за міністерством внутрішніх справ міцно закріпилась репутація найважливішого відомства Росії. Крім функції охорони правопорядку, до відання міністерства відносилися різні адміністративно-господарські справи. МВС підпорядковувалися місцеві адміністративно-поліцейські установи, органи дворянства і міських верств населення, благочинства, управління іноземними поселеннями, продовольча справа, Медична колегія, Головне поштове управління. Навіть управління деякими галузями промисловості - соляними конторами мануфактур - колегією. Першим міністром внутрішніх справ був призначений В.П.Кочубей.

На території тодішньої України в другій половині XVI - на початку XVII століть охоронні функції виконувало реєстрове козацтво, яке знаходилось на державній службі. З 1625 року один із шести полків постійно перебував на охороні Запорізької Січі, щоб не допускати туди втікачів із волостей і протистояти антиурядовим виступам.

За точку відліку дня утворення військ узята дата 27 березня 1811 р., як день заснування «местных войск и конвойной стражи». Саме цього дня юридично і фактично був створений новий вид військ. Зазначені укази Олександра I від 16 і 17 січня, а також від 27 березня 1811 р. стали законодавчою базою створення внутрішньої сторожі.

30 березня 1816 р. статус військової внутрішньої варти зріс до рівня окремого корпусу військової внутрішньої сторожі. Згідно з імператорським розпорядженням заборонялося будь-кому використовувати не за призначенням не тільки підрозділи ОКВС, а й перебуваючи на державній службі окремих унтер-офіцерів і рядових.

Наступним етапом у 1826 році було прийняття акту про створення корпусу жандармів (червень), та реанімується інститут державної безпеки в особі ІІІ відділення канцелярії (липень). Через рік (у 1827 р.) у розпорядження III відділення офіційно передається озброєна сила жандармів, яка поступово виводилась із складу ОКВС. Корпус жандармів за своїм організаційно-правовим положенням визнавався виконавчим органом «высшей полиции».

Реформа організаційно-правового положення «внутрішніх військ», як структури в складі військового відомства, так і в складі корпусу жандармів проведена в три етапи: на першому етапі (1864-1867 рр.) послідовній реорганізації піддалися органи військового управління і військові частини внутрішніх військ ОКВС; другий етап (1874 р.) для внутрішніх військ був черговим випробуванням, пов'язаним з багатьма зовнішніми і внутрішніми чинниками; третій етап був обумовлений політичним вбивством Олександра ІІ (охопив 1880 - 1895 рр.).

Комплектувалися підрозділи конвойної сторожі на загальноармійських принципах, при цьому надавалася перевага кмітливим, всебічно розвинутим, фізично міцним новобранцям. Навчання конвойних команд проводилося за спеціальною програмою, для цих команд встановлювалась своя уніформа.

У такому вигляді війська правопорядку існували до 1917 року і в повному складі перейшли на службу спочатку - Тимчасовому уряду, а потім і більшовицьким Радам, зі збереженням своїх функцій.

Автором зроблено висновок, що на «внутрішні війська» на даному історичному етапі розвитку покладалися завдання з охорони державного кордону; охорони державного устрою; захисту встановленого порядку (в розумінні громадського) і безпеки; охорони та супроводження затриманих та заарештованих.

Підрозділ 1.2 «Організаційно-правова характеристика становлення та розвитку внутрішніх військ у післяреволюційній Росії та в Союзі РСР у 1917 - 1991 рр.» присвячено огляду діяльності внутрішніх військ за радянської доби. У 1917 році стара армія була розформована, але конвойна сторожа істотних змін не зазнала і в дещо реформованому вигляді продовжувала виконувати свої функції.

Жовтнева революція докорінно зламала майже всі державні інститути влади, але незабаром стало зрозуміло, що без силових структур в управлінні країною не обійтися: для затвердження нового ладу потрібні не лише армія, флот, органи державного управління, але і спеціальні сили для попередження контрреволюційних виступів усередині країни і боротьби з ними, встановлення і підтримки революційного порядку на місцях, охорони важливих установ, підприємств, залізниць, конвоювання і охорони контрреволюційних елементів, кримінальних злочинців, виникла проблема у вирішенні й інших завдань. В складних умовах розквіту злочинності Постановами Ради оборони РРФСР від 28 червня 1919 р. «О войсках вспомогательного назначения» і Ради праці і оборони від 21 квітня 1920 р. «О войсках внутренней обороны» були закладені перші правові засади в створення внутрішніх військ, а точніше за назвою - внутрішньої охорони (ВОХОР). При цьому було використано не тільки досвід царської Росії, а й Франції, Італії і США. На війська внутрішньої охорони покладалися наступні функції: озброєна боротьба з антирадянськими повстаннями, охорона державних установ і промислових підприємств, охорона і оборона залізничних і водних шляхів сполучення, охорона сільськогосподарських продуктів, узятих на облік державою. За допомогою внутрішніх військ більшовики вели війну з селянством в 20-30-х роках, пригнічували антонівське повстання в Тамбовській губернії, допомагали долати будь-який опір новій владі у період колективізації.

У вересні 1920 р. на базі військ внутрішньої охорони Республіки та інших формувань були створені війська внутрішньої служби Республіки (ВНУС), а в січні 1921 року вони передаються у підпорядкування військового відомства. Винятком стали частини, що обслуговували надзвичайні комісії, а також залізнична і водна міліція, які в усіх відношеннях були підпорядковані ВЧК, а пізніше ГПУ - ОГПУ. Разом з виконанням спеціальних завдань війська часто залучались й до бойових дій на фронті.

До кінця 30-х років ХХ століття поступово назрівала необхідність реорганізації управління військами НКВС, що обумовлювалося як постійним збільшенням обсягів завдань, які ними виконувались, так і їх різноманітністю та складнощами в управлінні військами.

У роки Великої Вітчизняної війни разом з охороною тилу діючої армії, веденням боротьби з ворожими десантами, диверсантами і націоналістичними бандами частини і з'єднання внутрішніх військ брали безпосередню участь в боях з німецько-фашистськими загарбниками. Підраховано, що за роки війни до складу діючої армії в різні періоди входили і брали участь в боях 53 дивізії і 20 бригад військ НКВС. Крім того, НКВС СРСР сформував і передав фронту 29 військових дивізій.

Після закінчення Великої Вітчизняної війни внутрішні війська продовжували виконувати службово-бойові завдання із забезпечення державної і громадської безпеки країни. У 1945 р. війська НКВС мали досить складну структуру і охоплювали прикордонні війська, внутрішні війська (частини оперативного призначення), конвойні війська, війська з охорони залізниць, війська з охорони особливо важливих підприємств промисловості і війська урядового зв'язку.

На початку 50-х років, з реформуванням НКВС, значна реорганізація не оминула і внутрішні війська. В травні 1951 р. Рада Міністрів СРСР прийняла дві постанови щодо корінних змін в структурі військ МДБ і МВС. Згідно постанови «Вопросы МГБ СССР» внутрішні війська і війська урядового зв'язку перетворювалися у внутрішню охорону МДБ СРСР. Ці зміни не торкалися дивізії ім. Ф.Е. Дзержинського і частин, що знаходилися за кордоном, які на той час ще залишалися в статусі внутрішніх військ МДБ. Чисельність внутрішньої охорони мала встановлювати 65 тис. осіб, а внутрішніх військ - 32 тис. осіб. На внутрішню охорону МДБ СРСР покладалися наступні завдання: забезпечення боротьби з націоналістичними бандформуваннями в західних областях України, Литві, Латвії і Естонії; виконання оперативних завдань органів МДБ; підтримка строгого режиму і нагляду в місцях розселення політичних і кримінальних засланців, висланих і спецпереселенців; боротьба з втечами політичних і кримінальних злочинців; охорона особливо важливих державних об'єктів; ремонт і відновлення при ушкодженнях і аваріях особливо важливих ліній урядового зв'язку.

У другій половині 60-х років внутрішні війська вступають в якісно новий етап свого розвитку. У складі створеного 6 липня 1966 р. союзно-республіканського Міністерства охорони громадського порядку (МОГП) СРСР було утворено Головне управління внутрішніх військ, внутрішньої і конвойної охорони, на яке покладалося керівництво усіма з'єднаннями, частинами і підрозділами внутрішньої і конвойної охорони, що знаходилися в підпорядкуванні МОГП союзних республік.

Відповідно до статті 4 Закону СРСР «О всеобщей воинской обязанности» від 12 жовтня 1967 р. внутрішні війська визначені однією з трьох складових Збройних Сил СРСР, а в листопаді 1968 р. Рада Міністрів СРСР прийняла постанову про склад внутрішніх військ, з введенням до них окрім безпосередньо внутрішніх військ, також військ урядового зв'язку, військово-навчальних закладів КДБ, військ внутрішньої і конвойної охорони та військово-навчальних закладів МОГП СРСР. З поверненням найменування «внутрішні війська» оновлено і військову організаційну структуру: дивізія (замість відділу), полк (замість загону), батальйон (замість дивізіону), рота (замість команди), взвод (замість групи).

На рубежі 80-90-х років формується нова правова основа діяльності внутрішніх військ, що істотно змінила їх правове становище - в липні 1988 р. Президія Верховної Ради СРСР прийняла Указ «Про обов'язки і права внутрішніх військ Міністерства внутрішніх справ СРСР з охорони громадського порядку», який в жовтні 1988 року набув статусу закону.

Статтею згаданого Указу встановлювалось, що внутрішні війська, будучи складовою частиною Збройних Сил СРСР, входять до системи Міністерства внутрішніх справ СРСР і у своїй діяльності керуються законодавчими актами СРСР, загальновійськовими статутами Збройних Сил СРСР, постановами Ради Міністрів СРСР. Характерно, що саме цим указом до складу внутрішніх військ були введені новостворювані спеціальні моторизовані частини міліції.

Здобувачем зроблено висновок, що внутрішні війська за радянської доби, крім охорони державних об'єктів, спеціальних вантажів, виправно-трудових колоній, виховно-трудових профілакторіїв і виконання інших, покладених на них завдань, як придані сили активно сприяли органам внутрішніх справ в охороні громадського порядку, а саме:

а) у несенні патрульно-постової служби в містах силами спеціальних моторизованих частин міліції, а за необхідності із залученням частин оперативного призначення;

б) брали участь у забезпеченні громадського порядку під час проведення масових суспільно-політичних, спортивних та інших заходів, карантинних заходів в умовах епідемій і епізоотій, а також при пожежах і стихійних лихах;

в) забезпечували припинення масових порушень громадського порядку, коли такі порушення являли собою загрозу життю і здоров'ю громадян, пов'язані з дезорганізацією роботи підприємств, організацій і установ або спрямовані на руйнування і знищення державного, громадського і особистого майна;

г) здійсненні заходів з припинення групової непокори і масового безладдя засуджених у виправно-трудових установах.

З розпадом СРСР припинило існування й МВС СРСР.

Підрозділ 1.3 «Організаційно-правова характеристика становлення та розвитку внутрішніх військ МВС України з 1991 р. до теперішнього часу» містить огляд діяльності внутрішніх військ за часів незалежної України. Знаково, що в день проголошення незалежності України, 24 серпня 1991 р., Верховна Рада України прийняла Постанову за № 1431-XII «Про військові формування на Україні», згідно з якою в Україні утворювались не підпорядковані один одному три військових формування: Збройні Сили України; Республіканська гвардія України; підрозділ охорони Верховної Ради, Кабінету Міністрів і Національного банку України.

Вже через кілька днів, 30 серпня 1991 р. згідно з Указом Президії Верховної Ради України від № 1465-XII «Про підпорядкування Україні внутрішніх військ, що дислокуються на її території» всі дислоковані на території республіки військові частини внутрішніх військ МВС СРСР та їх органи управління з озброєнням і матеріально-технічною базою були підпорядковані Україні та прийнято рішення про утворення на основі цих військових частин внутрішніх військ Республіканської гвардії України, керівництво якою покладалось на командувача Республіканською гвардією України.

З урахуванням концептуальних положень військової доктрини 4 листопада 1991 р. був прийнятий Закон України «Про Національну гвардію України», яким визначалось, що Національна гвардія України є державний озброєний орган, створений на базі внутрішніх військ, покликаний захищати суверенітет України, її територіальну цілісність, а також життя та особисту гідність громадян, їх конституційні права і свободи від злочинних посягань та інших антигромадських дій.

Тобто, беручи до уваги зазначене вище, визнавалось, що на зміну внутрішніх військ створено військове формування - Національна гвардія України. Завдання, що були покладені на Національну гвардію України, на момент її створення, ширші, ніж у внутрішніх військ: захист конституційного ладу України, цілісності її території від спроб змінити їх насильницьким шляхом; участь у підтриманні режиму надзвичайного стану в порядку, передбаченому законодавством України; участь у ліквідації наслідків аварій, катастроф та стихійного лиха; формування в особливий період частин для охорони і оборони найбільш важливих державних об'єктів; подання допомоги прикордонним військам у затриманні порушників державного кордону України силами частин, дислокованих у прикордонних районах; участь у бойових діях по відбиттю нападу ззовні та захисту безпеки України; охорона посольств України в іноземних державах; участь у церемоніях, зустрічах та проводах офіційних представників іноземних держав, державних святах і торжествах.

Указом Президента України від 20 січня 1995 р. № 71/95 «Про підпорядкування окремих підрозділів Національної гвардії України Міністерству внутрішніх справ України» з Національної гвардії України до складу внутрішніх військ було повернуто ряд військових частин, на базі яких сформувались спеціальні моторизовані військові частини міліції, положення про які затверджені постановою Кабінету Міністрів України від 5 травня 1995 р. № 319.

Також слід зазначити, що депутатський корпус Верховної Ради України, приймаючи закон про війська від 26 березня 1992 р., припустився поспішності і затвердив неблагозвучну і недостатньо обґрунтовану назву - «війська внутрішньої та конвойної охорони», внаслідок чого поєднані різні функції, а невдала назва впливала на авторитет і престижність служби у військах. Специфіка діяльності військ також не відповідала цій назві.

За час, що пройшов після прийняття закону від 26 березня 1992 р., відбулися значні зміни у становленні і розвитку силових структур, у тому числі і внутрішніх військ, та й сам закон мав деякі неточності і неузгодженості, на що неодноразово зверталась увага науковців і практиків. Тому 31 жовтня 1995 р. Верховна Рада України прийняла Закон України «Про внесення змін і доповнень до Закону України «Про війська внутрішньої та конвойної охорони» за № 407/95-ВР, яким назву військ внутрішньої та конвойної охорони змінено на внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України.

В новій редакції було викладено і статтю 1 Закону, якою встановлювалось, що внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, охорони виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. У зв'язку з поверненням до складу внутрішніх військ спеціальних моторизованих військових частин міліції, створення військових частин спеціального призначення на внутрішні війська законом покладено завдання щодо їх участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю. У зв'язку з чим, закон доповнено нормами щодо реалізації прав і обов'язків внутрішніх військ під час виконання зазначеного завдання.

Дисертантом наголошується на тому, що руйнівним для Збройних Сил України було і залишається вкрай незадовільне їх фінансове становище, незважаючи на масштабні скорочення. Це стало головною причиною невиконання всіх попередніх програм реформування військ (сил). Зазначена проблема загострюється також внутрішньополітичним протистоянням у державі, популізмом, непослідовністю та ознаками суперечності окремих реформ.

Слід зазначити, що з 2000 року найбільш суттєвих, а під час і зовсім незрозумілих намагань реформування зазнавали саме внутрішні війська МВС України, їх чисельність. Тільки протягом останніх десяти років внутрішні війська скорочено на 24%, хоча обсяги службово-бойових завдань при цьому не зменшились, а навіть збільшились, і готовність їх виконувати ставала здебільшого декларативною.

Досвід функціонування аналогічних внутрішнім військам МВС України формувань в іноземних державах - членів НАТО та ЄС (Національна жандармерія Французької Республіки, Жандармерія Турецької Республіки, Цивільна гвардія Королівства Іспанії, Цивільна гвардія Португалії, Війська карабінерів Італійської Республіки, Жандармерія Румунії) підтверджує те, що всі вони мають достатньо високий військовий статус, затверджений національним чинним законодавством.

В розділі 2 «Організаційно-правовий статус внутрішніх військ. Місце і роль внутрішніх військ МВС України у сфері забезпечення безпеки і оборони України» досліджуються питання статусу внутрішніх військ як правоохоронного органу.

У підрозділі 2.1 «Особливості адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України» проводиться огляд нормативно-правових актів, які врегульовують статус військовослужбовців внутрішніх військ та організаційну діяльність їх служб і підрозділів акцентується увага та тому, що внутрішнім військам притаманний двоякий характер, зокрема функції як військового формування, так і правоохоронного органу.

Особливість адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України полягає в тому, що вони мають відношення до різних підсистем єдиної системи оборони та безпеки держави.

На підставі наукового аналізу нормативно-правових актів робиться висновок, що правоохоронні органи відрізняються від інших державних органів за цілим рядом позицій. Правоохоронний орган - це державний орган, основним (або головним) предметом діяльності якого є законодавчо визначені функції або завдання з охорони права, відновлення порушеного права або організація виконання покарання, захист національної (державної) безпеки, підтримання правопорядку, забезпечення стану законності.

За організаційно-правовим статусом внутрішні війська входять до системи Міністерства внутрішніх справ і тому нерозривно пов'язані із системою державних правоохоронних органів, в якій вони є ланкою цієї системи, а військовослужбовці військ МВС являють персонал особливого виду державної служби - військової. Для цього виду державної служби на відміну від цивільної служби характерні наступні ознаки, які є професійним обов'язком службовців саме цієї категорії: 1) захист життя і здоров'я людей; 2) забезпечення безпеки громадян і встановленого порядку управління; 3) забезпечення охорони основних прав громадян і публічних інтересів; 4) забезпечення безпеки матеріальних цінностей; 5) охорона громадського порядку і правопорядку; 6) наявність спеціальних дисциплінарних статутів, положень про дисципліну, обумовлених специфічними особливостями посадових функцій мілітаризованих службовців.

Автором констатується, що внутрішні війська МВС України як військовий правоохоронний орган відрізняється від інших державних органів рядом ознак, а саме:

1) їх правоохоронна діяльність має певну спеціалізацію та у багатьох випадках є не лише головним, а й єдиним напрямом діяльності; 2) вони створюються і діють на основі Конституції України та законів України; 3) мають державно-владні повноваження для виконання своїх обов'язків; 4) наділені правом застосування засобів державного примусу до правопорушників; 5) застосовують інші види обмежень, передбачені законом; 6) мають відносну самостійність, власну структуру, певні особливості порівняно з іншими державними органами; 7) безпосередньо запобігають правопорушенням та ін.

Проведений автором аналіз статусу внутрішніх військ МВС України в системі воєнізованих структур дозволяє дійти висновку, що внутрішні війська займають окреме місце і в системі воєнізованих структур, хоча Закон України «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України» прямо не визначає, що внутрішні війська є військових формуванням.

У підрозділі 2.2 «Особливості залучення внутрішніх військ МВС України до заходів, пов'язаних із обмеженням прав і свобод громадян» аналізується статус внутрішніх військ як органу, наділеного правом обмежувати права громадян. Зроблено висновок, що Загальною декларацією прав людини від 10 грудня 1948 р. (стаття 29), Законами України «Про Військову службу правопорядку у Збройних Силах України», «Про Службу зовнішньої розвідки України», «Про правовий режим надзвичайного стану», «Про боротьбу з тероризмом», «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України», «Про фізичний захист ядерних установок, ядерних матеріалів, радіоактивних відходів, інших джерел іонізуючого випромінювання», «Про оборону України», «Про правовий режим воєнного стану», Статутом гарнізонної та вартової служб передбачаються питання виконання військовослужбовцями заходів, що обмежують права і свободи громадян, але ці завдання та процедури чітко виписані законом і зумовлені необхідністю забезпечення національної безпеки України, охорони громадського порядку, охорони життя, здоров'я, захисту прав і законних інтересів громадян та інших осіб, які проживають в Україні.

Автором наголошується, що задіяння внутрішніх військ до завдань, пов`язаних із обмеженням прав громадян, можливо лиже за підстав і у порядку, прямо передбачених законами України.

Розділ 3 «Підготовка та використання сил і засобів органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС України до дій в умовах ускладненої оперативної обстановки» присвячено огляду питань, пов`язаних із залученням внутрішніх військ до виконання завдань держави по забезпеченню правопорядку при ускладненні оперативної обстановки.

У підрозділі 3.1 «Сили ОВС та внутрішніх військ МВС України, які залучаються на охорону громадського порядку» дається характеристика силам та засобам, які задіюються до охорони громадського порядку. Акцентується увага на тому, що вирішальну роль в сфері забезпечення охорони громадського порядку як у щоденних умовах, так і при ускладненні оперативної обстановки відіграють сили і служби охорони громадського порядку, а також засоби, які вони мають в своєму розпорядженні. Ефективність використання сил і засобів органів внутрішніх справ багато в чому залежить від правильної та науково обґрунтованої їх розстановки. Дана обставина виступає визначальною умовою успішності виконання завдань силами внутрішній військ у сфері забезпечення та охорони громадського порядку.

Автором наголошується, що під «силами» розуміють особовий склад (людські ресурси), осіб, які перебувають на службі в органах внутрішніх справ, а також інших осіб, які співпрацюють з ними, у відповідності із законом, з метою охорони громадського порядку і боротьби із злочинністю.

Автор, проаналізувавши наукову літературу та нормативні акти дійшов висновку про поділ сил внутрішніх військ і міліції на основні, додаткові і придані: - основні сили - це частини і стройові підрозділи внутрішніх військ і міліції, головним призначенням яких є охорона громадського порядку на вулицях та інших громадських місцях (полки, окремі батальйони, роти, взводи патрульно-постової служби міліції швидкого реагування, стройові підрозділи міліції територіальних органів внутрішніх справ); - додаткові сили - це підрозділи міліції, які поряд з виконанням своїх основних функцій активно беруть участь в охороні громадського порядку за принципом єдиної дислокації (особовий склад державної служби охорони при ОВС, дорожньо-патрульна служба ДАІ, оперативно-начальницький склад органів і установ внутрішніх справ, що залучаються на охорону громадського порядку).

В підрозділі 3.2 «Наряди органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС України, що використовуються при охороні громадського порядку» розкривається специфіка організації діяльності підрозділів внутрішніх військ по охороні громадського порядку. Визначено, що головними завданнями нарядів, які залучаються на охорону громадською порядку, є: забезпечення охорони громадського порядку, сприяння реалізації законних прав та інтересів громадян, попередження та припинення правопорушень, охорона усіх видів власності, державних підприємств, установ та організацій від злочинних посягань.

Особлива увага дисертанта акцентується на необхідності діяльності у складі територіальних підрозділів груп швидкого реагування - високомобільні наряди військовослужбовців (працівників міліції), які створюються з метою забезпечення невідкладної перевірки заяв і повідомлень про злочини (кримінальні правопорушення) та пригоди з виїздом на місце їх скоєння, проведення заходів по виявленню, затриманню і розшуку правопорушників «гарячим» слідом. Основними завданнями груп таких нарядів є: запобігання, припинення і розкриття злочинів (кримінальних правопорушень) «гарячим» слідом та затримання осіб, які їх скоїли; охорона і забезпечення громадського порядку на території міста (області); забезпечення особистої безпеки громадян, захист їх прав і свобод, законних інтересів, а також власності від злочинних посягань.

...