Адміністративно-правове забезпечення оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України

Наголошується, що підрозділи швидкого реагування забезпечуються першочергово та сучасними спеціальними засобами. За кожною групою швидкого реагування повинен бути закріплений спеціальний автотранспорт, обладнаний відсіком для транспортування затриманих правопорушників, мобільною радіостанцією та спецсигналами (проблисковий маячок, спеціальний звуковий сигнал і гучномовець).

Звертається увага на те, що в більшості зарубіжних країн (США, Великобританія, Німеччина, Франція, Італія, Канада, Японія) зустрічаються всі види патрульних нарядів, однак найбільш поширеними є одиночні та парні патрулі.

Також зазначається, що у США, Німеччині та інших західних країнах наряди поліції, які несуть службу із собаками та на конях були традиційним засобом, який застосовується при безладах в ході демонстрацій, а також для забезпечення порядку під час спортивних змагань, свят та інших масових заходів.

Підрозділ 3.3 «Засоби, що застосовуються силами органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС України при охороні громадського порядку» зазначається, що вміле та грамотне використання підрозділами охорони громадського порядку технічних засобів підвищує мобільність, маневреність та наступальність підрозділів, забезпечує оперативне управління ними під час несення служби, сприяє посиленню охорони громадського порядку, збереженню всіх видів власності, забезпеченню особистої та громадської безпеки в місті, районі.

Сучасний розвиток науково-технічного прогресу створює необхідні умови для оснащення внутрішніх військ новою технікою. Удосконалення форм і методів несення служби патрульно-постовими нарядами зумовлює потребу в технічних засобах, які забезпечували б досягнення ефективних результатів з мінімальними витратами сил і засобів. В свою чергу, нові технічні засоби спонукають до удосконалення і відпрацювання тактичних форм і прийомів виконання підрозділами охорони громадського порядку покладених на них обов'язків.

На сьогодні служба охорони громадського порядку використовує велику кількість патрульних автомобілів і мотоциклів. В її розпорядженні сучасні засоби зв'язку. Масовість і різноманітність техніки зумовлює необхідність класифікації технічних засобів, які використовуються силами служби охорони громадського порядку. В залежності від мети конкретного застосування їх можна поділити на: транспортні засоби; засоби радіо, телебачення, дротяного зв'язку та сигналізація; аудіо-, відео і комп'ютерна техніка; табельна зброя та спеціальні засоби.

На підставі здійсненого системного аналізу сил і засобів, що використовуються при охороні громадського порядку, зроблено наступний висновок - проблема охорони громадського порядку може бути якісно вирішена тільки при комплексному використанні сил і засобів органів внутрішніх справ. Однак основними силами є стройові частини і підрозділи патрульно-постової служби міліції, процес створення яких потребує свого логічного завершення.

Таким чином, використання силами служб охорони громадського порядку технічних засобів підвищує мобільність, маневреність підрозділів охорони громадського порядку, забезпечує оперативне управління ними під час несення служби, сприяє посиленню охорони власності та особистого майна громадян. Тим самим дієво підвищується ефективність патрульно-постових нарядів по охороні громадського порядку.

У підрозділі 3.4 «Застосування безпосереднього примусу посадовими особами органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС України» наголошується на тому, що примус є одним із методів управління, за допомогою якого держава може змусити кого-небудь що-небудь зробити, або утриматися від вчинення яких-небудь дій. Зрозуміло, у цивілізованих країнах із стійкими демократичними традиціями примус спрямований на забезпечення громадської безпеки, стабільного розвитку держави і, у кінцевому рахунку, на благо як окремого громадянина, так і всього товариства в цілому.

Для зазначених цілей держава створює ряд визначених органів (різних гілок державної влади), що переважно застосовують у своїй діяльності метод примусу (зрозуміло, що не лише за допомогою примусу здійснюється державної управління). І серед всієї розмаїтості цих органів держава виділила так названі правоохоронні органи з метою негайної реакції на різноманітні протиправні дії та їх припинення. «Негайна реакція» реалізується через поліцейські повноваження щодо затримання, огляду і вилучення, які підкріплені правом застосування цих заходів. Термін «безпосередній примус» вже зустрічався в науковій літературі й автори, що вживали його так чи інакше, розуміють під ним застосування фізичної сили, спеціальних засобів, зброї.

У той же час у юридичній літературі та на рівні національного законодавства ні визначення поняття, ні будь-якого тлумачення терміну «безпосередній примус» не дається.

На підставі аналізу законодавчої бази можна відзначити, що: право застосування заходів безпосереднього примусу є невід'ємною складовою частиною повноважень правоохоронних (поліцейських) органів України та їх посадових осіб і обумовлено їх цільовим призначенням; заходи безпосереднього примусу по своїй правовій природі відносяться до заходів адміністративного примусу, а точніше до спеціальних запобіжних заходів; під безпосереднім примусом варто розуміти прямий фізичний вплив, спрямований на людей, тварин і предмети за допомогою мускульної сили, спеціальних (технічних) засобів примусу, зброї, бойової і спеціальної (поліцейської) техніки; до заходів безпосереднього примусу можна віднести фізичну силу, спеціальні засоби примусу, зброю, бойову і спеціальну (поліцейську) техніку, що офіційно знаходяться на озброєнні правоохоронних (поліцейських) органів України, застосування яких здійснюється відповідно до встановлених правил і не потребує попереднього винесення акта управління.

Підрозділ 3.5 «Підготовка особового складу органів внутрішніх справ та внутрішніх військ МВС України до дій в умовах ускладненої оперативної обстановки» присвячений огляду питань щодо організації підготовки фахівців для дій при ускладненні оперативної підготовки.

Акцентується увага на тому, що навчання особового складу до дій в умовах ускладненої оперативної обстановки повинно включати професійну і морально-психологічну підготовку. Професійна підготовка складається з юридичної, тактичної, вогневої, фізичної і медичної підготовки. Юридична має забезпечувати чітке знання і неухильне виконання законів і нормативних актів, що регламентують дії особового складу груп оперативного реагування в умовах ускладнення оперативної обстановки в сфері охорони громадського порядку. Тактична підготовка проводиться для практичного навчання способам і методам вирішення завдань під час ліквідації групових порушень громадського порядку. Вогнева підготовка здійснюється для прищеплення особовому складу навичок користування зброєю, спеціальними засобами при їх застосуванні.

Метою фізичної підготовки є виховання у особового складу витривалості, здатності переносити фізичні навантаження, формування інших якостей, необхідних для дій в умовах ускладнення оперативної обстановки. Медична підготовка повинна забезпечити вміння надавати долікарську медичну допомогу як безпосередньо собі, так і пораненим і травмованим особам.

Наголошується, що однією з важливих умов успішної підготовки до служби виступає правильна організація психологічної підготовки, вміння особового складу діяти у різноманітних екстремальних ситуаціях таким чином, щоб дії співробітників міліції і внутрішніх військ правильно сприймались громадянами і отримували з їх сторони належну оцінку. Успішне вирішення поставлених перед органами внутрішніх справ задач, у значній мірі залежить від переконаності, високої свідомості, морального духу і професійної майстерності особового складу. У формуванні цих моральних і професійних якостей особлива роль відводиться морально-психологічній підготовці, особливе значення якої зростає при виникненні явищ природного характеру, катастрофах, аваріях, групових порушень громадського порядку та при масових безпорядках.

Підрозділ 3.6 «Характеристика правопорушень, суб`єктами протидії яким є внутрішні війська МВС України» автором дається юридична характеристика діянь, які створюють базу для кримінальних явищ та визначає свою позицію відносно адміністративних порушення, з якими стикаються військовослужбовці внутрішніх військ.

Найбільш розповсюдженим з нашої точки зору правопорушенням, протидію яким здійснюють внутрішні війська, є правопорушення, яке передбачене ст.185 Кодексу України про адміністративні правопорушення - злісна непокора законному розпорядженню або вимозі працівника міліції, члена громадського формування з охорони громадського порядку, військовослужбовця.

Таким чином, злісна непокора, яку ми розглядаємо як правопорушення, що вчиняється під час проведення органами внутрішніх справ заходів в особливих умовах, дійсно однією з ознак має суспільну небезпеку і після законодавчого оформлення у вигляді заборони її здійснення під загрозою адміністративної санкції, набуває всієї сукупності системних ознак адміністративного проступку, яке дозволяє нам розглядати її у такій якості.

Наступними правопорушеннями, які часто вчиняються у зазначених вище умовах, є правопорушення що діяння, передбачені КУпАП: ст. 185 - 1 - порушення порядку організації і проведення зборів, мітингів, вуличних походів і демонстрацій; ст. 185-2 - створення умов для організації і проведення з порушенням установленого порядку зборів, мітингів, вуличних походів або демонстрацій; ст. 185-7 - публічні заклики до невиконання вимог працівника міліції. Частина друга цієї статті передбачає накладення на порушників штрафу від десяти до двадцяти неоподаткованих мінімумів доходів громадян або виправні роботи на строк від одного до двох місяців з відрахуванням двадцяти відсотків заробітку.

Аналізуючи дані статистики Департаменту громадської безпеки МВС України, відносно проведення масових заходів на території України, можна зокрема відмітити, що труднощі у соціально-економічному житті суспільства штовхає більшу частину населення держави на зростання політичної активності. Це проявляється у збільшенні мітингів, страйків, демонстрацій, пікетувань і т. і.

Так, протягом 2012 року усього по Україні було проведено 13 тисяч 613 масових заходів, що на 32,5 відсотка більше ніж за аналогічний період 2011 року (у 2010 році було проведено 10 тисяч 274 масових заходів), у яких взяли понад 13 мільйонів 48 тисяч громадян (у порівнянні із 2009 роком - 16,4 відсотка).

Більше всього масових заходів за 2012 рік проходило у місті Києві - 2 тисячі 252 (+ 1,7 %), за участю понад 4 мільйонів осіб (- 4,5 %); на території областей: Дніпропетровській - 1 тисяча 215 масових заходів, у яких приймало участь 51,8 тисяч чоловік (відповідно + 3,9 % та + 3,3 %), Київській - 951 масовий захід, приймало участь - 615,8 тисяч чоловік (+ 7,6 % та + 3,6 %), Черкаській - пройшло 914 тисяч масових заходів за участі тисячі громадян (+7 %).

Розділ 4 «Особливості охорони громадського порядку підрозділами внутрішніх військ МВС України при ускладненні оперативної обстановки» присвячено огляду організаційних заходів в особливих умовах.

В підрозділі 4.1 «Правове регулювання управління силами і засобами внутрішніх військ МВС України при ускладненні оперативної обстановки», з наукової точки зору характеризуються особливості діяльності підрозділів внутрішніх військ в умовах ускладнення оперативної обстановки в сфері охорони громадського порядку. Специфіка виконуваних ними завдань потребує належної регламентації механізму їх взаємодії як невід'ємної складової всього процесу управління силами і засобами даних суб'єктів. Чим досконалішими є диспозиції норм права і регламентація порядку їх застосування, тим з більшою результативністю функціонують всі ланки правоохоронної системи. При ускладненні оперативної обстановки регулююча та організуюча роль нормативних приписів ще більше зростає, оскільки без чіткого правового регулювання значно збільшується ступінь ризику при прийнятті управлінських рішень, значення яких за таких умов є досить високим і надзвичайно відповідальним.

Правове регулювання організації та здійснення охорони громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки покликано визначити коло повноважень та обов'язків учасників спільної погодженої діяльності і забезпечити реалізацію функцій, що на них покладаються при безумовному дотриманні законності. Правові основи управління силами і засобами органів внутрішніх справ представляють собою складну систему правових приписів законодавчого характеру, підзаконних актів органів державної влади, відомчих нормативних актів, які безпосередньо регламентують діяльність підрозділів органів внутрішніх справ в сфері охорони громадського порядку при ускладненні оперативної обстановки.

Специфічною ознакою відповідних законодавчих норм є те, що вони походять від більш загальних, генеральних норм. Такі норми закріплені, перш за все, у Конституції України, в законах України «Про міліцію», «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про правовий режим надзвичайного стану»; «Про внутрішні війська міністерства внутрішніх справ України»; «Про захист населення і територій від надзвичайних ситуацій техногенного та природного характеру» тощо.

Законодавство про організацію охорони громадського порядку органами внутрішніх справ при ускладненні оперативної обстановки є, разом з тим, частиною єдиного законодавства, діючого в Україні. Воно відображає основні риси обставин, що призводять до ускладнення оперативної обстановки, та діяльності підрозділів ОВС щодо їх попередження, подолання і ліквідації.

Автором детально аналізується Закону України від 26 березня 1992 року «Про внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України».

Відповідно до ст. 1 Закону «внутрішні війська Міністерства внутрішніх справ України (далі - внутрішні війська) входять до системи Міністерства внутрішніх справ України і призначені для охорони та оборони важливих державних об'єктів, перелік яких установлюється Кабінетом Міністрів України, охорони виправно-трудових і лікувально-трудових установ, а також для участі в охороні громадського порядку та боротьбі із злочинністю».

Даним Законом також передбачено, що внутрішні війська, виконуючи покладені на них завдання, взаємодіють з органами внутрішніх справ. У разі залучення до виконання завдань з охорони громадського порядку та боротьби із злочинністю на внутрішні війська поширюються також обов'язки, передбачені Законом України «Про міліцію». Важливим кроком на шляху підвищення ефективності виконання завдань з охорони громадського порядку силами органів внутрішніх справ та внутрішніх військ в умовах ускладнення оперативної обстановки стало прийняття Закону України від 16 березня 2000 року «Про правовий режим надзвичайного стану». Особливе місце в регулюванні питань охорони громадського порядку відводиться нормам матеріального права, що об'єднані в кодекси, норми яких в безпосередній чи опосередкованій формах впливають на сферу охорони правопорядку в умовах ускладненої оперативної обстановки.

Разом з тим, ускладнення оперативної обстановки може зумовлюватись не лише виникненням масових безпорядків, а й проведенням різноманітних масових заходів. В усіх цих випадках завдання з охорони громадського порядку покладаються на різноманітні підрозділи органів внутрішніх справ, внутрішні війська та вищі заклади освіти МВС України. Тому цілком справедливо постає питання щодо створення спеціального керівного органу, який здійснюватиме функції управління силами і засобами зазначених підрозділів.

У підрозділі 4.2 «Забезпечення законності при організації охорони громадського порядку» наголошується на тому, що законність - важливий принцип діяльності внутрішніх військ МВС України як представника правоохоронних органів. Даний принцип виражається як в правоохоронному характері самої діяльності так і в тому, що ця діяльність здійснюється на основі чіткого та неухильного дотримання законів і підзаконних нормативних актів. Органи внутрішніх справ, охороняючи громадський порядок, захищаючи в межах своїх повноважень життя, здоров'я та свободи громадян, власність, природне середовище, інтереси суспільства та держави від протиправних посягань, тим самим послідовно забезпечують законність у нашій країні.

Разом з тим сама діяльність внутрішніх військ базується на суворому дотриманні Конституції України, Законів України «Про внутрішні війська МВС України», «Про міліцію», інших законодавчих та підзаконних актів. Діяльність органів внутрішніх справ здійснюється публічно, на очах населення і стосується інтересів багатьох громадян. Тому будь-які порушення законності, де б вони не скоювались, наносять збитки інтересам громадян, отже і всій державі.

Автором акцентується увага на тому, що забезпечення законності в адміністративній діяльності внутрішніх військ - це створення такого адміністративно-правового режиму в суспільстві, при якому вся система органів, виконуючи функції щодо охорони громадського порядку, громадської безпеки та боротьби із злочинністю, зобов'язана, з однієї сторони, суворо дотримуватись вимог законів, а з другої - вимагати від посадових осіб та громадян безумовного виконання цих законів та інших законодавчих актів, здійснювати нормативно передбачені правоохоронні та правозастосовчі заходи з метою зміцнення правопорядку в державі.

Найважливішими формами реалізації законності в діяльності внутрішніх військ є: здійснення нагляду за виконанням посадовими особами і громадянами законів та інших нормативних актів, що регулюють питання охорони громадського порядку; точне і неухильне виконання та дотримання співробітниками органів внутрішніх справ правових актів, що регулюють застосування заходів адміністративного впливу; дотримання службової дисципліни.

У підрозділ 4.3 «Організація і тактика дій внутрішніх військ МВС України по охороні громадського порядку при проведенні масових заходів» зазначається, що правова держава і громадянське суспільство мають гарантувати особі максимальну свободу і вільний розвиток її особистості.

При забезпеченні громадського порядку під час проведення заходів з масовою участю громадян, особливо актуальними виступають питання організації і тактики його охорони. Це пов'язано з тим, що кількість масових заходів збільшується з року в рік, чисельність їх учасників також постійно зростає. За даними МВС України та ГУМВС України в м. Києві у 2012 році в Україні відбулося понад 13 тисяч заходів, що на 21,1 відсотка більше, ніжу 2011 році, з них з порушенням встановленого порядку їх проведення - 41. У цих заходах брали участь понад 20 мільйонів громадян, що на 25 відсотків більше ніж у 2011 р. У вісім разів збільшилася кількість страйків (1165). Страйкувало 80 тисяч працівників різних галузей з 10 регіонів України. Проведено 43 блокування залізничних комунікацій та автомагістралей.

Основною вимогою при підготовці планів охорони громадського порядку при проведенні масових заходів є чітке формулювання основних цілей і задач, що випливають із змісту оперативної обстановки. При цьому стан діяльності органу внутрішніх справ ставиться у пряму залежність від того, на скільки з'ясовані ці задачі і цілі, як визначені напрями їх виконання. Акцентування уваги на вирішенні задач з охорони громадського порядку при проведенні масового заходу не повинно негативно впливати на охорону громадського порядку і боротьбу із злочинністю на інших ділянках.

Акцентується увага на тому, що тактика охорони громадського порядку при проведенні масового заходу проявляється у доцільних та ефективних діях особового складу. Теорія і практика правоохоронної діяльності органів внутрішніх справ розробили практичні форми і методи, способи і прийоми роботи, що зумовлено різноманітністю та складністю задач охорони громадського порядку. Зміст тактики охорони громадського порядку полягає у виборі з усього арсеналу тактичних дій найбільш ефективних, які у даних умовах, з урахуванням характеру діяльності та задачі, яка вирішується, дадуть найкращий результат.

У підрозділі 4.4 «Охорона громадського порядку за участі внутрішніх військ МВС України при проведенні масових заходів спортивного характеру» зазначається, що при проведенні спортивно-видовищних заходів, особливо футбольних матчів, основні сили і засоби внутрішніх військ, що задіяні на охорону громадського порядку, головним чином спрямовані на регулювання поведінки вболівальників і забезпечення безпеки глядачів. При цьому проводиться загальна, індивідуальна профілактична та роз'яснювальна робота серед глядачів, встановлюється особливий адміністративний нагляд за активними фанатами, застосовується комплекс заходів щодо забезпечення безпеки присутніх, таких як перевірка надійності конструкцій і систем життєзабезпечення спортивних споруд, організується посадка людей на громадський транспорт та ін.

Сформульовано основні задачі внутрішніх військ, які, зокрема, забезпечують: залучення необхідних сил і засобів для підтримки громадського порядку, безпеки при проведенні масових заходів; вжиття інших додаткових заходів щодо забезпечення безпеки, виходячи з інформації про очікувану чисельність глядачів і конкретних передбачуваних (і непередбачуваних) умов у день проведення масового заходу; охорону громадського порядку під час продажу квитків біля кас, що безпосередньо розташовані поблизу спортивної споруди, а також на прилеглій до споруди території у день проведення масових заходів; спільно з організаторами заходів і адміністрацією спортивної споруди сприяють безпечному проходу глядачів і учасників до місць проведення заходів, згідно із встановленим порядком, забезпечуючи при цьому недопущення проходу на масові заходи осіб у нетверезому стані, припинення розпиття спиртних напоїв на спортивних спорудах і на підходах до них, пронесення небезпечних предметів, які можуть бути використані як знаряддя нападу, алкогольних напоїв і напоїв у скляній тарі; сприяння адміністрації і контрольно-розпорядчим службам спортивних споруд у здійсненні організованого проходу глядачів, їх розміщення на трибунах чи в інших відведених для цього місцях; охорону громадського порядку на трибунах спортивних споруд і прилеглій до них території, дотримання відвідувачами встановлених правил поведінки; спільно з відповідними службами спортивної споруди розробку варіантів евакуації (у разі екстремальних ситуацій аж до безпосереднього місця проведення заходу), а також управління процесом евакуації глядачів з трибун і прилеглої до них території, включаючи їх посадку на громадський транспорт; контроль за станом шляхів евакуації і пожежної безпеки (спільно з підрозділами МНС); притягнення до відповідальності осіб, які порушують громадський порядок і правила поведінки на спортивних спорудах (місцевості), відповідно до чинного законодавства. Зазначений комплекс заходів сповна підтвердив свою ефективність при участі внутрішніх військ у забезпеченні правопорядку при проведенні в Україні фінальної частини Чемпіонату Європи з футболу «Євро-2012».

У підрозділі 4.5 «Тактичні дії нарядів внутрішніх військ МВС України при ускладненні оперативної обстановки під час проведення масових заходів» зазначається, що вивчення практики охорони громадського порядку і безпеки при проведенні масових заходів дозволяє виділити найбільш часті (або небезпечні за змістом) ситуації і визначити тактичні дії нарядів міліції по їхній локалізації і ліквідації. Охарактеризовано найбільш типові ситуації дій військовослужбовців внутрішніх військ по ліквідації надзвичайних ситуацій: при виявленні вибухових пристроїв і отруйних речовин; при ліквідації наслідків вибуху; при виникненні пожежі; при руйнуванні трибун або падінні з них громадян; при різкому зростанні агресивності натовпу.

Зроблено висновок, що усім правоохоронцям, що залучаються для охорони громадського порядку і безпеки при проведенні масових заходів, необхідно враховувати, що в місцях великого скупчення людей завжди об'єктивно присутній ризик виникнення яких-небудь конфліктних ситуацій. Тому від особового складу вимагається особлива пильність і доброзичливе відношення до громадян, недопущення проявів грубості і формалізму у виконанні службових обов'язків. Від поводження правоохоронця в конфліктній ситуації багато в чому залежить відношення до подій навколишніх громадян. Грубе поводження навіть із небезпечним правопорушником може викликати негативну реакцію навколишніх, а справедливі, спокійні і коректні дії спільних нарядів міліції і внутрішніх військ, як правило, мають підтримку громадян.

У підрозділі 4.6 «Профілактичні заходи щодо попередження групових порушень громадського порядку і масових безпорядків» наголошується на тому, що попередження масових безпорядків являє собою складну, багатоаспектну діяльність суб'єктів профілактики, що включає загальнодержавні заходи економічного, соціального, культурно-виховного, і, безперечно, правового характеру.

Розглядаючи проблему попередження масових безпорядків в діяльності органів внутрішніх справ, в тому числі і з залученням сил внутрішніх військ, можна виділити наступні напрями: рання профілактика; припинення масових безпорядків під час виникнення та розповсюдження хибних та провокаційних чуток; припинення масових безпорядків під час утворення натовпу, закликів підбурювачів до насильницьких дій та окремих конфліктів локального характеру між правопорушниками і силами правопорядку; локалізація масових безпорядків та групових порушень громадського порядку шляхом проведення спеціальної операції на етапі активних дій учасників безпорядків та групових порушень; виявлення та усунення причин та умов подій, що відбулися, здійснення заходів, що виключають їх повторення.

Зроблено висновок, що у профілактиці групових порушень громадського порядку і масових безпорядків значну роль відіграє уважне відношення міліції і військовослужбовців до кожного сигналу про появу невдоволень серед населення. Дуже важливо, щоб органи внутрішніх справ, отримуючи таку інформацію, не виходили при її розгляді (вирішенні) за межі повноважень.

У підрозділі 4.7 «Особливості охорони громадського порядку при виникненні групових порушень громадського порядку і масових безпорядків» акцентується увага на тому, що масові безпорядки є небезпечними правопорушеннями, що дестабілізують обстановку в районах проживання людей, підривають устої суспільства і держави, порушують нормальну життєдіяльність громадян, підприємств, установ, організацій та транспорту і можуть призвести до тяжких наслідків. Автор робить висновок про відмінність понять масові безпорядки і групові порушення громадського порядку. Під груповими порушеннями необхідно розуміти дії значної кількості людей, які спільно порушують громадський порядок або виявляють явну непокору законним вимогам представників влади. Масові безпорядки - це більш загрозлива для суспільства обставина, оскільки це дія великої групи чи натовпу людей з вчиненням насильства, погромів, підпалів, знищенням майна, іншими діями руйнівного характеру, опору представникам влади із застосуванням зброї або інших предметів, які використовуються як зброя. Все це здійснюється на фоні нездорового ажіотажу, буйства натовпу. Подібні прояви при залученні до них великої кількості осіб, є реальною загрозою вчинення значної та різнопланової шкоди. Така небезпека збільшується і тим, що учасники масових безпорядків намагаються підірвати авторитет представників влади, викликати недовіру населення щодо правомірності тих чи інших дій органів державної влади.

Особливо небезпечні масові безпорядки, які виникають на ґрунті міжнаціональних конфліктів. Ця проблема набуває певного значення на тлі подій, що відбуваються сьогодні в Автономній Республіці Крим, характерною ознакою яких є консолідуючий фактор на ґрунті національної належності. Наголошується на тому, що основними напрямами діяльності внутрішніх військ при виникненні групових порушень громадського порядку та масових безпорядків є комплексне та своєчасне здійснення (в найкоротші часові проміжки) тактичних прийомів, спрямованих на локалізацію району протікання протиправних дій.

Завдання, які вирішують внутрішніх війська при виникненні групових порушень громадського порядку та масових безпорядків: своєчасне припинення можливих злочинів та порушень громадського порядку і безпеки в зоні виникнення групових порушень; несення патрульно-постової служби в прилеглих до місця виникнення групових порушень громадського порядку районах; охорона особливо важливих та інших об'єктів в районах можливого виникнення групових порушень громадського порядку та масових безпорядків; посилення правового режиму в організації руху автотранспорту та ін.

Розділ 5 «Діяльність внутрішніх військ МВС України у сфері забезпечення загальнолюдських стандартів прав людини» присвячено характеристиці різних аспектів діяльності внутрішніх військ щодо забезпечення стандартів прав людини.

У підрозділі 5.1 «Правове регулювання діяльності внутрішніх військ МВС України щодо забезпечення загальнолюдських стандартів прав людини» аналізується нормативно-правове регулювання забезпечення прав людини. Зазначається, що провідне місце в системі регулювання діяльності внутрішніх військ у сфері реалізації загальнолюдських стандартів прав людини займає Конституція (Основний Закон) України, норми якої регулюють найважливіші відносини у державі і мають політичний, економічний, соціальний, духовний характер, мають вищу юридичну силу по відношенню до інших юридичних норм, сталість в порівнянні з іншими нормами права, високу ступінь охорони з боку держави. Прикладом регулювання діяльності внутрішніх військ у сфері забезпечення реалізації загальнолюдських стандартів прав людини є ч. 2 ст. 3 Конституції України, в якій закріплено права і свободи людини та їх гарантії визначають зміст і спрямованість діяльності держави. Тобто діяльність всіх державних органів, до яких відносяться міліція і внутрішні війська, має спрямованість на дотримання загальнолюдських стандартів прав людини.

Дисертантом наголошується на тому, що в окремих випадках на військовослужбовців внутрішніх військ розповсюджується статус працівника міліції, а також солдата Збройних сил України. Зокрема, у випадках застосування заходів впливу, використання правового та соціального захисту вони користуються положеннями Закону України «Про міліцію».

Зроблено висновок, що при виконанні своїх завдань у сфері захисту прав та свобод громадян внутрішні війська МВС України повинні покладатись лише на закон і діяти у повній відповідності з ним. Жодні обставини не можуть бути підставою для незаконних дій з боку співробітників внутрішніх військ. Кожен з них повинен вживати всіх заходів для забезпечення громадського порядку. Працівник внутрішніх військ захищає права і свободи людини незалежно від її статі, національності, мови, громадянства, віку, соціального походження, політичних переконань тощо.

Серед інших нормативно-правових актів, що складають правову основу регулювання діяльності правоохоронних структур в сфері забезпечення реалізації прав людини можна виділити закони України: «Про оперативно-розшукову діяльність», «Про забезпечення безпеки осіб, які беруть участь у кримінальному судочинстві», «Про організаційно-правові засади боротьби з організованою злочинністю», Кримінальний кодекс України, Кримінальний процесуальний кодекс України, Кодекс України про адміністративні правопорушення тощо.

З огляду на специфіку діяльності зарубіжної поліції та уніфікації стандартів її діяльності, 17 грудня 1979 року Генеральною Асамблеєю ООН було прийнято Кодекс поведінки для офіційних осіб, які стежать за дотриманням законів (Резолюція ООН 34/169), в якому містяться такі приписи: «як і всі інші органи системи кримінального судочинства, кожний орган охорони порядку повинен представляти громадськість в цілому, нести перед нею відповідальність і бути їй підзвітним». Ця резолюція затвердила правовий статус поліції, а також її взаємовідносини з суспільством.

Зроблено висновок, що інші стандарти, що отримали своє закріплення у міжнародних актах, також мають відношення до створення демократичної поліції. Наприклад, другий параграф преамбули Загальної декларації прав людини пов'язує свободи, які притаманні демократії, з фундаментальними свободами людського існування. В ньому говориться: «беручи до уваги, що зневажання і нехтування правами людини призвели до варварських актів, які обурюють совість людства, і що створення такого світу, в якому люди будуть мати свободу слова і переконань і будуть вільні від страху і бідності, проголошено як високе прагнення людей».

У підрозділі 5.2 «Основні форми і методи діяльності внутрішніх військ МВС України у сфері реалізації прав людини» зазначається, що форми і методи, які використовують внутрішні війська, зумовлені напрямами та змістом їх діяльності.

У даному підрозділі проаналізовано наукові думки провідних світових вчених правників щодо форм та методів діяльності правоохоронних органів.

Автор дійшов висновку, що форми діяльності органів внутрішніх і внутрішніх військ справ щодо забезпечення особистих конституційних прав і свобод громадян - це сукупність однорідних, конкретних дій їх співробітників: 1) що пов'язані зі створенням оптимальних умов для того, щоб громадяни вільно користувались благами особистої свободи; 2) які пов'язані з усуненням негативних факторів, що ускладнюють реалізацію особистих прав і свобод; 3) які пов'язані із забезпеченням можливостей для здійснення умов щодо забезпечення особистих прав громадян, які відбувають покарання за вчинення правопорушень.

Що ж до методів, то зазначається, що будь-які найдосконаліші форми не можуть існувати без відповідних методів, бо «метод - це форма практичного та теоретичного опанування дійсності, яка випливає із закономірностей руху певного об'єкту». Метод упорядковує діяльність, отримує в ній свій прояв, але як поняття існує поза її межами і передує процесу діяльності, який він забезпечує. На думку дисертанта, методи, які використовують у своїй діяльності внутрішні війська, умовно можна поділити на дві групи: загальні і конкретні.

Загальні методи характеризуються універсальністю, використовуються різними підрозділами системи МВС, в тому числі міліції. Перш за все, це методи переконання та примусу. Надання пріоритету тому чи іншому методу залежить від рівня розвитку суспільства. Зміна будь-яких соціальних умов тягне за собою зміну форм і засобів захисту правопорядку. Проте не слід забувати, що у громадянському суспільстві перевага завжди надається методам переконання, бо лише за умов переконання громадян у правильності вибору того чи іншого варіанту поведінки можна створити правову державу, яка є найвищою сходинкою в організації суспільства. Якщо ж держава нав'язує громадянам свою волю, можна констатувати, що в ній присутні ознаки тоталітаризму, нехтування правами і свободами людини.

У підрозділі 5.3 «Позитивний зарубіжний досвід та недоліки в роботі внутрішніх військ МВС України стосовно захисту прав людини» доведено необхідність удосконалення діяльності по забезпеченню загальнолюдських стандартів прав людини. Зазначене обумовлюється тим, що Україна, обравши шлях незалежного розвитку, проголосила, як одну зі своїх найголовніших цілей, побудову держави, що спиратиметься на верховенство права та демократію, де буде забезпечено принцип «держава для людини», де права та свободи людини будуть забезпечуватись у відповідності з міжнародними нормами та стандартами прав людини.

На основі аналізу позитивного досвіду роботи правоохоронних органів зарубіжних країн визначимо основні правила, що мають бути впроваджені у практику діяльності внутрішніх військ зокрема та МВС України загалом.

Роз'яснення прав та свобод. При затриманні особи, співробітник правоохоронного органу зобов'язаний роз'яснити особі причини затримання, а також права та свободи, що надані і гарантовані їй діючим законодавством. Особа, має бути проінформована щодо наданого їй права зберігати мовчання, про право на інформування про своє затримання родича або близького друга, про право на юридичну консультацію та захист своїх інтересів, про право на ознайомлення з діючим законодавством. Офіційні спроби запровадження таких правил МВС України, на жаль, так і не «прижились».

Крім того, затримані особи мають певні стандарти утримання - забезпечення доброякісними харчами та напоями, одежею, засобами для написання листів, книгами, вільний доступ до туалетів, можливістю займатися фізичними вправами. Це пояснюється тим, що особа, хоч і утримується під вартою, вина її ще не визнана судом. Тому всім затриманим, повинні бути забезпечені всі ті права та свободи, якими користуються особи, що не утримуються під вартою.

Використання сили. Правила, що базуються на позитивному зарубіжному досвіді використання сили при затриманні особи, містять такий постулат - сила може застосовуватись лише тоді, коли це необхідно для збереження громадського порядку в тому місці, де відбувається затримання. Ще однією з підстав застосування сили може бути ситуація, коли існує реальна загроза національній чи особистій безпеці або для попередження заподіяння шкоди власності чи знищення доказів.

Вогнепальна зброя може застосуватись лише у певних випадках, а саме: при самозахисті; при захисті інших осіб, життя і здоров'я яких знаходяться під загрозою; коли необхідно запобігти втечі особи, яка становить серйозну загрозу громадському порядку, життю та здоров'ю людей. Щодо національних умов, то зазначене питання докладно викладено у відповідній урядовій постанові і стосується воно як міліції, так і внутрішніх військ.

Скарги затриманої особи. Якщо затримана особа або з її згоди інша людина подає скаргу, цей факт має бути доведений до відома прокурора або керівництва органу, який проводив затримання. Негайно повинні бути з'ясовані причини подання даної скарги.

Надання медичної допомоги. Якщо особі необхідна медична допомога, співробітник внутрішніх військ повинен викликати лікаря для встановлення ступеню ушкоджень і надання відповідної допомоги. Це може бути коли: затримана особа страждає від фізичної хвороби; від душевного захворювання; була поранена; при неадекватній поведінці особи. Неадекватна поведінка особи може бути наслідком алкогольного чи наркотичного сп'яніння. Висновок з цього приводу повинен дати лікар. Він також вирішує питання про можливе подальше утримання особи або її госпіталізацію.

Інтимні огляди тіла. Це питання пов'язане з правом на недоторканність особи. Такі огляди проводяться лише у виняткових випадках, коли дозволені законом і полягають у фізичній експертизі відтулин тіла затриманої особи.

Правила допиту (опитування) і судового нагляду. Під час проведення опитування особи, що підозрюється у вчиненні злочину (кримінального правопорушення), співробітник внутрішніх військ не повинен вдаватися до дій, які б могли бути розцінені, як катування чи якесь інше жорстоке або нелюдське поводження. Правовим підґрунтям цього правила є Декларація про захист всіх осіб від катувань чи іншого жорстокого, негуманного чи принижуючого гідність людини поводження або покарання та Конвенція проти катувань та інших жорстоких, нелюдських чи принижуючих гідність видів поводження або покарання від 10 грудня 1984 року.

Зроблено висновок, що позитивний досвід у сфері захисту прав і свобод людини вказує на необхідність ширшого застосування системи електронного запису опитування. Це дозволить зафіксувати ставлення (поводження) правоохоронця до затриманої особи, оцінити його професійний рівень, що надалі може стати предметом судового розгляду. На жаль, слід констатувати, що при здійснені співробітниками міліції і внутрішніх військ своїх повноважень ще мають місце певні недоліки та порушення стандартів загальнолюдських стандартів прав і свобод.

У підрозділі 5.4 «Концептуальні проблеми правового регулювання службово-бойової діяльності внутрішніх військ МВС України» здійснений аналіз актів законодавства України з питань службово-бойової діяльності внутрішніх військ МВС України свідчить про її історичну і моральну застарілість.

Наголошується на тому, що потребуються насамперед чітке законодавче визначення адміністративно-правового статусу внутрішніх військ як військового формування, у поєднанні з виконанням правоохоронних функцій, а також правові засади організації та порядок діяльності внутрішніх військ, їх загальна структура, функції та повноваження.

Більш детально необхідно врегулювати питання щодо прав і обов'язків особового складу внутрішніх військ під час виконання покладених на нього завдань, порядку проходження військової служби і трудових відносин, засад соціального і правового захисту особового складу внутрішніх військ і членів їх сімей, фінансового та матеріально-технічного забезпечення внутрішніх військ.

Акцентується увага на тому, що приведення у відповідність до Закону України «Про демократичний цивільний контроль над Воєнною організацією і правоохоронними органами держави» потребують норми, що стосуються повноважень та функцій органів державної влади (Президент України, Верховна Рада України, Кабінет Міністрів України, Міністерство внутрішніх справ України) щодо керівництва, контролю та забезпечення діяльності внутрішніх військ.

З огляду на зазначене, у дослідженні наводяться пропозиції щодо нового проекту Закону України «Про Національну гвардію України», в якому враховані вищезазначені зауваження та пропозиції, а також положення Конституції України та чинного законодавства України.

ВИСНОВКИ

В дисертації здійснено теоретичне узагальнення та нове розв'язання наукової проблеми - оптимізації функціонування внутрішніх військ МВС України. Головним результатом роботи стало розроблення адміністративно-правових засад забезпечення діяльності внутрішніх військ МВС України, формування на цій основі пропозицій теоретичного, методологічного та організаційно-правового значення, науково-обґрунтованих рекомендацій, спрямованих на підвищення ефективності правового регулювання діяльності внутрішніх військ МВС України.

1. Внутрішні війська майже за 200-річну історію свого існування неодноразово реформувалися в процесі вдосконалення правоохоронних інститутів нашої держави. Почавши свій історичний шлях , вони офіційно були засновані Указом Олександра I від 3 липня 1811 р. у вигляді інституту військової внутрішньої варти, а Указом Миколи I від 6 серпня 1864 р. засновані у вигляді інституту місцевих військ. У радянські часи до 1921 р. вони чотири рази засновувалися у вигляді інституту військ ВЧК (Всеросійська надзвичайна комісія ) - ВОХР (війська внутрішньої охорони) - ВНУС (війська внутрішньої служби ) - ВЧК ( Всеросійська надзвичайна комісія ) , а потім у вигляді військ ГПУ (державне політичне управління) - ОГПУ - НКВС (народний комісаріат внутрішніх справ) - МДБ (міністерство державної безпеки) - МВС, проіснувавши в статусі останнього до установи інституту міжреспубліканських і республіканських внутрішніх військ у системі МВС СРСР ( 1991 р.). Незмінною залишалася сутність внутрішніх військ і вже за період незалежної України, як збройної державної сили, призначеної для безпосередньої реалізації низки внутрішніх функцій держави у сфері охорони громадського порядку і забезпечення громадської безпеки.

У 1991 році було створено республіканську гвардію, котрій було підпорядковані підрозділи внутрішніх військ, що дислокувалися на території України, яка 4 листопада 1991 р. згідно із Законом України «Про Національну гвардію України» трансформувалася у Національну гвардію України та проіснувала так до 1995 року, і була реформована у Внутрішні війська МВС України.

2. У сучасний період внутрішні війська, як складова частина структури МВС України у внутрішньо-організаційних відносинах, представляють підсистему МВС і є об'єктом управління МВС. Особливість адміністративно-правового статусу внутрішніх військ полягає в тому, що при виконанні покладених на них законодавством обов'язків поза внутрішньо-організаційних відносин МВС України війська , по відношенню до суб'єктів права, у тому числі й адміністративного , виступають від імені держави і є суб'єктом, які беруть участь в управлінні у сфері внутрішніх справ.

На сучасному етапі внутрішні війська МВС України займають важливе місце в системі державних інститутів і правоохоронних органів, знаходяться на передовому рубежі боротьби за дотримання законних прав і свобод громадян України та забезпечення безпеки держави.

Особливість адміністративно-правового статусу внутрішніх військ МВС України полягає в тому, що вони мають відношення до різних підсистем єдиної правоохоронної системи держави: в організаційно-правовому становищі війська входять до складу МВС України і тому нерозривно пов'язані з системою державних правоохоронних органів, де вони є ланкою цієї системи; військовослужбовці військ МВС представляють із себе персонал особливого виду державної служби - військової і входять також в систему сил забезпечення безпеки України; внутрішні війська також включені в єдину державну систему попередження та ліквідації надзвичайних ситуацій природного і техногенного характеру; внутрішні війська займають певне місце і в системі воєнізованих структур , які за чинним законодавством розділені на три групи : а) Збройні Сили України; б) відомчі війська; в) воєнізовані підрозділи органів державної виконавчої влади. Як частина військових сил внутрішні війська входять до складу військово-охоронних сил держави , основне призначення яких є забезпечення надійної оборони країни і безпеки її кордонів; внутрішні війська в правовому відношенні сприяють правоохоронній діяльності спеціальних служб.

3. Видається за доцільне розробити та прийняти окремий нормативно-правовий акт про діяльність внутрішніх військ МВС України і органів внутрішніх справ в умовах надзвичайного та воєнного станів, в якому врегулювати питання, що стосуються правомірності дій внутрішніх військ МВС України при відповідних умовах. Необхідно передбачити особливості взаємодії внутрішніх військ і органів внутрішніх справ з надзвичайними та іншими органами державної влади в умовах режиму надзвичайного або воєнного стану.

За пропозицію вдосконалення нормативно-правового регулювання діяльності внутрішніх військ в умовах надзвичайних ситуацій висловилися понад 75% респондентів.

4. Оптимізація діяльності внутрішніх військ МВС України можлива лише на основі правового забезпечення діяльності військовослужбовців внутрішніх військ, на базі існуючих нормативних правових актів. Серед останніх центральне місце має зайняти закон « Про Національну гвардію України», який не дублював би або не підміняв існуючі нормативно-правові акти, що регламентують порядок проходження військової служби військовослужбовцями внутрішніх військ, а регулював би державно-службові відносини, пов'язані з виконанням військовослужбовцями внутрішніх військ покладених на них завдань і функцій. Прийняття даного акту дозволить регламентувати багато аспектів державно-службових відносин, пов'язаних з умовами та проходженням військової служби у надзвичайних ситуаціях.

За пропозицію реорганізації внутрішніх військ у Національну гвардію висловилися 89% респондентів.

5. Дослідження організаційної структури внутрішніх військ свідчить, що вона в сучасний період в основному приведена у відповідність з характером і обсягом виконуваних військами службово-бойових завдань. Проте надмірна централізація в управлінні частинами та підрозділами внутрішніх військ в деяких випадках заважає ефективній діяльності військ у надзвичайних ситуаціях. У зв'язку з чим пропонується наділити командувача внутрішніх військ МВС України додатковими повноваженнями щодо прийняття оперативних рішень у різного роду надзвичайних ситуаціях .

6. Удосконалення службово-бойової діяльності внутрішніх військ МВС України передбачає також наявність дійсного цивільного контролю за діями внутрішніх військ у вирішенні міжнаціональних конфліктів та інших надзвичайних ситуацій, який би попереджав і припиняв вчинення протиправних дій з боку військовослужбовців внутрішніх військ.

7. Залучення підрозділів внутрішніх військ МВС України до охорони громадського порядку при проведенні масових заходів , охорони громадського порядку у великих містах країни (окремих регіонах) викликає потребу у підвищенні правової культури особового складу внутрішніх військ, твердого знання військовослужбовцями внутрішніх військ основних положень Конституції України та відповідних нормативних правових актів.

8. Аналіз структури і складу внутрішніх військ МВС України, повноважень вищих посадових осіб і органів державної влади щодо їх керівництва дозволяє стверджувати, що внутрішні війська мають усі необхідні ознаки багатофункціонального, відносно самостійного, особливого військового формування з правоохоронними функціями, яке здатне в мирний час автономно виконувати покладені на нього службово-бойові завдання, а у разі військової загрози - разом із Збройними Силами України та іншими військовими формуваннями брати участь у територіальній обороні України.

9. Основу внутрішніх військ МВС України складають спеціальні моторизовані військові частини міліції. Вони разом з органами внутрішніх справ забезпечують безпеку громадян і громадський порядок; виявляють, запобігають і припиняють злочини, вживають профілактичних заходів, передбачених чинним законодавством; беруть участь у припиненні адміністративних правопорушень, у проведенні карантинних заходів під час епідемій та епізоотій; сприяють забезпеченню відповідно до чинного законодавства режиму воєнного або надзвичайного стану у разі його введення на всій території України або в окремій місцевості.

10. Частини спеціального призначення внутрішніх військ, відповідно до покладених на них завдань, беруть участь у спеціальних операціях по знешкодженню озброєних злочинців, припиненню діяльності не передбачених законодавством озброєних воєнізованих формувань чи груп; надають органам внутрішніх справ допомогу в охороні громадського порядку, припиненні масових безпорядків, що супроводжуються насильством із застосуванням зброї, у населених пунктах, а також в установах виконання покарань; беруть участь у спеціальних заходах щодо виявлення, блокування і затримання озброєних осіб, які захопили заручників, особливо важливі державні об'єкти та адміністративні споруди; взаємодіють із спеціальними підрозділами органів внутрішніх справ по боротьбі з організованою злочинністю, а у разі потреби - з відповідними підрозділами СБУ, іншими правоохоронними органами, заінтересованими міністерствами, відомствами та місцевими органами влади і самоврядування; беруть участь у забезпеченні безпеки вищих посадових осіб України, громадян та громадського порядку в районах дій режиму надзвичайного стану; беруть участь у забезпеченні громадського порядку та взаємодіють з підрозділами Цивільної оборони під час ліквідації наслідків техногенно-екологічних аварій (катастроф), у тому числі пов'язаних з радіоактивними випромінюваннями і хімічними небезпечними речовинами.