Суб’єкти адміністративно-деліктного процесу

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ УНІВЕРСИТЕТ

ІМЕНІ ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Автореферат

дисертації на здобуття наукового ступеня

доктора юридичних наук

Суб'єкти адміністративно-деліктного процесу

Спеціальність 12.00.07 - адміністративне право і процес;

фінансове право; інформаційне право

Миронюк Роман Вікторович

Київ - 2014

Робота виконана в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ, МВС України.

Науковий консультант: доктор юридичних наук, професор Приймаченко Дмитро Володимирович, Дніпропетровський державний університет внутрішніх справ, професор кафедри адміністративного права, процесу та адміністративної діяльності органів внутрішніх справ.

Офіційні опоненти:

доктор юридичних наук, професор Колпаков Валерій Костянтинович, Запорізький національний університет, професор кафедри адміністративного та господарського права;

доктор юридичних наук, професор Лук'янець Дмитро Миколайович, Українська академія банківської справи Національного банку України, завідувач кафедри кримінально-правових дисциплін;

доктор юридичних наук, професор Миколенко Олександр Іванович, Одеський національний університет імені І.І. Мечникова, професор кафедри адміністративного та господарського права.

ЗАГАЛЬНА ХАРАКТЕРИСТИКА РОБОТИ

Актуальність теми. Правові відносини, які виникають між суб'єктами владних повноважень і фізичними та юридичними особами з приводу вчинення останніми адміністративного правопорушення, завжди були невід'ємною складовою адміністративно-правових відносин. Однак з розвитком людиноцентриської моделі публічного права адміністративне право все більше переорієнтовується на регулювання сервісно-обслуговуючої функції діяльності публічної адміністрації, примусова складова їх діяльності набуває допоміжного значення, виступає однією зі складових правоохоронної функції цих органів.

Суспільні відносини, які виникають з приводу застосування органами публічної адміністрації заходів адміністративної відповідальності, набувають певної відособленості, що дає змогу сьогодні обґрунтовано вести мову про формування самостійного правового формування в межах адміністративного права - адміністративно-деліктного права, яке з часом має виділитись в цілком сформовану підгалузь адміністративного права. Поряд з матеріальними нормами на сьогодні існує нагальна необхідність удосконалення процедурної частини адміністративно-деліктного права, яка отримала назву «адміністративно-деліктний процес», при цьому цей процес має здійснюватись паралельно та узгоджено разом з удосконаленням кримінально-процесуальних норм. Суттєве місце в системі адміністративно-деліктних відносин відведено суб'єктам адміністративно-деліктного процесу - органам адміністративно-деліктної юрисдикції та учасникам адміністративно-деліктного процесу. Система органів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні є занадто розпорошеною та має низький рівень ефективності. Це зумовлено системними порушеннями підзаконної нормотворчості, неможливістю її ефективно контролювати у державі в цілому і в адміністративно-деліктній сфері зокрема (35 відомчих інструкцій, що регулюють особливості притягнення до адміністративної відповідальності за правопорушення в окремій сфері, часто виписані з порушенням законодавства, не відповідають нормам КУпАП, постійно змінюються та доповнюються, що ускладнює контроль за їх законністю, який стає можливим лише на завершальній стадії розгляду справи); тим, що їх застосування посадовими особами адміністративно-деліктної юрисдикції значно обмежує права учасників адміністративно-деліктного процесу, а іноді призводить до накладення на них не передбачених законом обов'язків; тим, що посадові особи адміністративно-деліктної юрисдикції, які мають право виявляти правопорушення, складати процесуальні документи, а іноді визнавати особу винною у вчиненні правопорушення, не мають у своїй більшості базової вищої юридичної освіти, тому не здатні об'єктивно оцінювати правову ситуацію та діяти в межах закону; низькими показниками рівня довіри громадян до органів, які застосовують адміністративні санкції, зумовленими низьким рівнем професійності останніх (слабким знанням законодавства, упередженістю своїх дій, схильністю до корупції, гонитві за показниками виявлених порушень, а не тих порушень, вчиненню яких вдалось запобігти, відсутністю практичних навиків та ін.); ускладненою процедурою застосування адміністративних санкцій за незначні порушення, обслуговування якої потребує значних фінансових витрат бюджетних коштів. Все це вказує на необхідність винайдення більш ефективної моделі системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції та удосконалення механізмів її функціонування.

Поряд з цим потребує удосконалення нормативно-правове забезпечення правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу: особи, яка притягується до відповідальності, потерпілого, законних представників, захисника, експерта, понятих, свідків - шляхом визначення та нормативного закріплення комплексу їх прав та обов'язків, гарантій їх реалізації.

Таким чином, поряд з необхідністю удосконалення процедури притягнення до адміністративної відповідальності потребує нового системного підходу дослідження та процесуальне закріплення системи суб'єктів адміністративно-деліктного процесу та порядку її функціонування.

Розкриттю сутності теоретичних та прикладних засад діяльності суб'єктів адміністративно-деліктного процесу було присвячено ряд наукових досліджень, які можна розділити на окремі напрямки та етапи:

1) дослідження поняття, змісту та системи адміністративної відповідальності (адміністративно-деліктного права) в дорадянський та радянський період здійснювалось в роботах Бахраха Д.М., Васильєва А.С., Додіна Є.В., Дорогих М.М., Єропкіна М.І., Клюшніченка О.П., Коваля Л.В., Коренєва О.П., Лазарєва Б.М., Маслєннікова М.Я., Павловського Р.С., Панової І.В., Саліщевої Н.Г., Студенікіної М.С., Тихомирова Ю.О., Цвєткова В.В., Шергіна О.П., Якімова А.Ю., Якуби О.М.

2) дослідження нових поглядів на природу адміністративного делікту, розкриттю його онтолого-гносеологічних властивостей і співвідношення з кримінальним правопорушенням, аналізу сучасного стану досліджень проблем адміністративної юрисдикції приділено увагу в роботах Авер'янова В.Б., Бандурки О.М., Битяка Ю.П., Бородіна І. Л., Васильєва А.С., Голосніченка І.П., Гриценка І.С., Діхтієвського П.В., Демського Е.Ф., Калаянова Д.П., Кузьменко О.В., Коломоєць Т.О., Колпакова В.К., Комзюка А.Т., Лук'янця Д.М., Миколенка О.І., Олефіра В.І., Остапенка О.І., Тищенка М.М., Шкарупи В.К., Ярмакі Х.П. та деяких інших фахівців.

3) дослідження правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції здійснювалось в роботах Бандурки О.М., Басова С.Л., Гусарова С.М., Калаянова Д.П., Кузьменко О.В., Комзюка А.Т., Коломоєць Т.О., Колпакова В.К., Лук'янця Д.М., Любліна В.Д., Панова І.О., Пєткова В.П., Приймаченка Д.В., Рябченко О.П., Скавроніка В.М., Шильника В.Ю., Ярмакі Х.П. та ін.

4) вивчення проблем правового статусу окремих учасників адміністративно-деліктного процесу були предметом дослідження Агєєва О.В., Мартиненка Б.М., Нижникової В.В., Оплачко І.О., Сінєльника Р.В., Скавроніка В.М., Собового О.М.

Зазначеними вченими зроблено значний внесок у розвиток адміністративно-деліктного права та процесу, визначення змісту проваджень, стадій та етапів останнього, висвітлення правового статусу окремих суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції та учасників адміністративно-деліктного процесу. Однак комплексного аналізу системи та правового статусу усіх суб'єктів адміністративно-деліктного процесу в межах монографічного дослідження проведено не було. Відсутність монографічної літератури свідчить як про складність питання, так і про недостатню увагу до нього вчених-правознавців.

Таким чином, теоретичне узагальнення та нове вирішення науково-прикладної проблеми - сутності теоретичних та прикладних засад побудови та функціонування системи суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, поняття, змісту та порядку реалізації їх правового статусу є актуальним дослідницьким завданням.

Зв'язок з науковими програмами, планами, темами. Дисертацію виконано у контексті розвитку і вдосконалення механізму адміністративно-правового захисту прав і свобод людини з метою реалізації положень указу Президента України «Про Стратегію державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації» від 24.03.2012 р. № 212/2012, Плану заходів щодо реалізації Концепції адміністративної реформи в Україні, затвердженої указом Президента України від 22.07.1998 р. № 810, з урахуванням положень розпорядження Кабінету Міністрів України «Про схвалення Концепції реалізації державної політики у сфері профілактики правопорушень на період до 2015 року» від 30.11.2011 р. № 1209-р. Роботу проведено відповідно до п. 16.30 Пріоритетних напрямів наукового забезпечення діяльності органів внутрішніх справ України на період 2010-2014 років, затверджених наказом МВС України від 29.07.2010 р. № 347, п. 3.3 Плану проведення науково-дослідних та дослідно-конструкторських робіт Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ на 2011 рік та в межах загальноуніверситетської теми наукових досліджень «Актуальні проблеми забезпечення безпеки та правопорядку в Україні» (державний реєстраційний номер 0112U003548), виконання якої здійснюється в Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ.

Тема дисертації затверджена Вченою радою Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 27.10.2011 року (протокол №2), розглянута та схвалена відділенням Національної академії правових наук України (п. 714, 2012 рік).

Мета і задачі дослідження. Мета дослідження полягає в тому, щоб на основі комплексного аналізу теоретичних засад, правового регулювання та практики застосування органами публічної адміністрації норм адміністративно-деліктного законодавства, розробити теорію діяльності суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, сутність якої полягає у визначенні системи таких суб'єктів, структури їх правового статусу, процесуальної форми його реалізації та розробки на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення законодавчих засад та практики їх діяльності. Вказана мета обумовила постановку та вирішення таких задач:

- з'ясувати місце та роль адміністративно-деліктного процесу в системі публічного, передусім адміністративного права;

- визначити сутність адміністративно-деліктного процесу;

- узагальнити вітчизняний та зарубіжний досвід правового регулювання адміністративно-деліктного процесу та окреслити основні напрями його впровадження в Україні;

- сформулювати поняття суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, визначити їх систему;

- визначити поняття та розкрити зміст правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу;

- класифікувати органи адміністративно-деліктної юрисдикції та охарактеризувати структуру їх правового статусу;

- розкрити процесуальну компетенцію судів та органів внутрішніх справ як основних органів адміністративно-деліктної юрисдикції;

- встановити особливості процесуальної компетенції органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які наділені контрольно-наглядовими повноваженнями;

- узагальнити іноземний досвід побудови та функціонування системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції та визначити напрями оптимізації національної системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції;

- розкрити зміст правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу та визначити напрями його удосконалення;

- охарактеризувати порядок реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу через призму визначення їх ролі на кожній його стадії;

- виробити рекомендації, спрямовані на удосконалення адміністративно-процесуального статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу та законодавства, що регулює провадження у справах про адміністративні правопорушення.

Об'єктом дослідження є суспільні відносини, що формуються та розвиваються в процесі застосування уповноваженими органами заходів адміністративно-примусового характеру.

Предмет дослідження становлять суб'єкти адміністративно-деліктного процесу.

Методи дослідження. Методологічною основою дисертації є сукупність методів і прийомів наукового пізнання, як загальнонаукових (діалектичний, історичний, логічний, системний аналіз тощо), так і спеціальних (документального та порівняльно-правового аналізу тощо), які використовувались з урахуванням об'єкта та предмета дослідження.

Використання історико-правового методу дозволило простежити ґенезу наукових підходів до формулювання понять «адміністративний процес», «адміністративно-деліктне право», «адміністративно-деліктний процес» (підрозділ 1.1). За допомогою логіко-семантичного методу вдосконалено понятійний апарат дослідження (підрозділи 1.3, 1.4, 2.1, 2.3, 2.4). Метод соціологічного опитування та статистичний метод застосовувалися для обґрунтування теоретичних і практичних висновків, пропозицій і рекомендацій щодо змісту та форм реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу (підрозділи 4.1-4.5). Із використанням методів класифікації та групування визначено види суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, елементи їх правового статусу, процесуальні стадії, етапи, на яких реалізовується їх правовий статус (підрозділи 1.3, 2.2, 3.1-3.3, 4.1-4.5). Порівняльно-правовий метод використано для дослідження європейських стандартів адміністративно-деліктного процесу та їх впровадження в Україні (підрозділ 1.2), зарубіжного досвіду побудови та функціонування органів адміністративно-деліктної юрисдикції, на основі чого виокремлено напрями його впровадження в Україні (підрозділ 2.5).

Системний метод, застосовуваний у межах дисертації, полягає у комплексному аналізі реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на окремих його стадіях (підрозділи 4.1-4.5). При виробленні рекомендацій, спрямованих на удосконалення адміністративно-процесуального статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу та законодавства, що регулює провадження у справах про адміністративні правопорушення, широкого застосування набув метод моделювання, аналізу та синтезу (розділи 2-4).

Науково-теоретичне підґрунтя дослідження становлять положення філософії, феноменології, герменевтики, концепції людиноцентризму, наукові праці фахівців у галузі загальної теорії держави і права, теорії управління, адміністративного, адміністративно-деліктного права та процесу, а також інших галузевих правових наук. Положення та висновки дисертації ґрунтуються на нормах Конституції України, міжнародно-правових, законодавчих та підзаконних нормативно-правових актах у сфері адміністративно-деліктних відносин.

Нормативну основу дослідження становить національне законодавство та законодавство зарубіжних країн, що визначають правовий статус суб'єктів адміністративно-деліктного процесу та напрями його реалізації. Для розробки пропозицій щодо вдосконалення системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні, а також щодо вдосконалення форм реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на всіх його стадіях використовувалися проекти Кодексу України про адміністративні проступки, Закону України про кримінальні правопорушення, нормативні акти окремих зарубіжних держав (Німеччини, Італії, Іспанії, Австрії, Франції, Бельгії, Греції, Чехії, Польщі та інших держав Європейського Союзу, а також країн СНД, зокрема Росії, Білорусі, Казахстану).

Емпіричну базу дослідження складають: 510 матеріалів справ про адміністративні правопорушення, що були направлені для розгляду до суду різними органами адміністративної юрисдикції; матеріали профілактичної роботи підрозділів ДАІ України; матеріали прокурорських перевірок законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності; статистичні дані діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, їх перегляду в позасудовому, судовому та апеляційному порядку; зведені дані опитування 162 суддів місцевих судів та 226 працівників міліції, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; аналітичні звіти МВС України, Мін'юсту України, Генеральної прокуратури України, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, інформація. розміщена на офіційних сайтах органів публічної адміністрації, та інформація в ЗМІ.

Наукова новизна одержаних результатів полягає в тому, що дисертація є першим в Україні монографічним дослідженням, в якому комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, врахуванням здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки сформульовано концепцію суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, зміст якої складає визначення системи таких суб'єктів, структури їх правового статусу, процесуальної форми його реалізації та розробка на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення законодавчих засад та практики їх діяльності. У результаті дослідження визначено загальні тенденції розвитку адміністративно-деліктного процесу, вироблено вчення про форми та способи реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу та сформульовано концептуально нові напрями вдосконалення адміністративно-деліктного законодавства в цій сфері, що запропоновані здобувачем особисто. Основні з них такі:

вперше:

- запропоновано класифікаційний розподіл суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на основі акумулювання різних класифікаційних ознак - ролі й призначення, змісту й обсягу повноважень, форм і методів їх участі в адміністративно-деліктних відносинах - на дві групи: 1) органи адміністративно-деліктної юрисдикції, 2) учасники адміністративно-деліктного процесу, визначено їх поняття;

- обґрунтовано позицію щодо вироблення системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції, яка залежно від ролі й призначення, змісту й обсягу повноважень складає такі їх групи: органи, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення та здійснювати попереднє розслідування у справі; органи, які мають право здійснювати процесуально-забезпечувальні примусові заходи; органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; органи, що здійснюють контроль та нагляд за розглядом та вирішенням справ про адміністративні правопорушення;

- систематизовано іноземний, передусім європейський, досвід функціонування та діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності, на основі чого обґрунтовано та сформульовано окремі положення, які потребують закріплення у національному адміністративно-деліктному законодавстві, зокрема щодо: обмеження права застосовування адміністративного арешту, вилучення майна, транспортних засобів у межах адміністративно-деліктного процесу; визначення критеріїв, на підставі яких можна застосовувати спрощену процедуру застосування заходів адміністративної відповідальності; запровадження єдиного реєстру вчинених та виявлених адміністративних правопорушень;

- висловлено та обґрунтовано положення про необхідність оптимізації системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції, зокрема щодо: звуження їх кола за рахунок тих органів, які не наділені контрольно-наглядовими повноваженнями у сфері суспільних відносин, на які посягає правопорушення, які не мають відповідної правової підготовки та не відповідають кваліфікаційним вимогам; запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах з розгляду справ про адміністративні правопорушення та створення відповідних судових палат, які будуть виступати як суб'єкт альтернативної адміністративно-деліктної юрисдикції в тому разі, якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності іншим органом, заявила про бажання судового розгляду справи;

- запропоновано законодавчо урегулювати такі форми розгляду справи про адміністративне правопорушення: на місці вчинення адміністративного правопорушення; в органі адміністративно-деліктної юрисдикції в письмовому провадженні; в органі адміністративно-деліктної юрисдикції в загальному провадженні із залученням учасників провадження;

- з'ясовано особливості перегляду справ про адміністративні правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом та запропоновано спростити процедури перегляду таких справ;

- висловлено та обґрунтовано низку пропозицій щодо удосконалення правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадіях порушення справи про адміністративне правопорушення та її адміністративного розслідування; розгляду справи про адміністративне правопорушення та винесення рішення у справі; перегляду справи про адміністративне правопорушення в позасудовому порядку вищестоящим органом або посадовою особою, в порядку адміністративного судочинства, в апеляційному порядку та у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом;

- аргументовано та висловлено положення щодо унормування в перспективному законодавстві порядку перегляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до якого рішення у справі, винесене суб'єктом владних повноважень, може бути оскаржене до суду, а рішення останнього - до палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду, але у порядку, визначеному КУпАП, а не КАСУ;

удосконалено:

- наукові положення щодо необхідності виокремлення в межах адміністративного права його підгалузі - адміністративно-деліктного права, з'ясовано його систему, невід'ємним елементом якої є адміністративно-деліктний процес, обґрунтовано і висловлено позицію щодо необхідності відмежування останнього від адміністративного процесуального права та адміністративно-процедурного права;

- ідеї щодо підвищення ефективності діяльності судів як провідних органів адміністративно-деліктної юрисдикції, засобом запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах з розгляду справ про адміністративні правопорушення та створення відповідних судових палат у вищестоящих судах;

- систему елементів правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу, до якої включено: адміністративно-деліктну правоздатність, адміністративно-деліктну дієздатність, адміністративно-деліктний обов'язок, гарантії реалізації комплексу прав та обмежень визначених законом обов'язків; адміністративну відповідальність за порушення умов, порядку та способу реалізації наділених прав і виконання покладених обов'язків;

- наукові підходи щодо відокремленого систематизованого законодавчого врегулювання суспільних відносин, які виникають з приводу виконання рішень органів адміністративно-деліктної юрисдикції у справах про адміністративні правопорушення поза межами адміністративно-деліктного процесу;

дістали подальшого розвитку:

- вчення про нову сучасну доктрину адміністративного права, призначення якого полягає в необхідності регулювання суспільних відносин, які виникають з приводу забезпечення державою прав і свобод громадян засобами їх звернення до суб'єктів владних повноважень за отриманням передбачених законодавством публічних послуг, забезпечення державою можливості оскарження громадянами, юридичними особами незаконних дій, рішень чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які вони допускають у процесі своєї обслуговуючої та контрольної функції, і забезпечення суб'єктів владних повноважень законними можливостями щодо реалізації своїх контрольно-наглядових функцій;

- аргументи та підстави, на основі яких доведено близькість адміністративно-деліктних та кримінально-процесуальних відносин та необхідність одночасного, ступеневого рівновекторного підходу до удосконалення норм, на основі яких здійснюється їх правове регулювання;

- теоретичні положення щодо поділу всіх учасників адміністративно-деліктного процесу на дві групи: осіб, які мають безпосередні інтереси у справі, та осіб, які сприяють здійсненню провадження у справі;

- наукові підходи щодо перспективного зосередження повноважень по розгляду справ про адміністративні правопорушення в межах адміністративно-деліктної юрисдикції адміністративних органів (публічної адміністрації), які наділені, з одного боку, матеріальними ресурсами щодо припинення правопорушення, доставляння порушника для розгляду справи, проведення в повному обсязі розслідування справи, а з іншого - кадровим потенціалом для здійснення такої діяльності, залишивши в межах компетенції судів повноваження щодо перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення, винесених органами адміністративно-деліктної юрисдикції;

- теорія поділу адміністративно-деліктного процесу на стадії за такими критеріями: мета та задачі, які потребують досягнення та виконання в межах даної стадії; коло суб'єктів, між якими виникають адміністративно-деліктні відносини; сукупність юридичних дій, здійснюваних у логічній послідовності та у встановлених часових межах; кінцевий результат здійснення процесуальних дій, які завершуються прийняттям рішення, що закріплюється спеціальним процесуальним документом та набуває форми адміністративного акта;

- наукові положення щодо необхідності удосконалення правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу, які полягають у необхідності законодавчого закріплення: повного комплексу прав особи, яка притягається до відповідальності; форм сповіщення учасників провадження про дату, місце проведення процесуальних дій; повного переліку прав та обов'язків потерпілої особи; положення про обов'язкову та альтернативну можливість участі у адміністративно-деліктному процесі представника; підстав залучення та обмежень залучення свідка, визначення його прав, обов'язків та відповідальності; правового статусу понятого, встановивши підстави та момент його участі у справі; підстав та порядку обов'язкового призначення експертизи.

Практичне значення одержаних результатів підтверджується тим, що викладені в роботі висновки та пропозиції можуть бути використані та використовуються:

- у науково-дослідній сфері - як основа для подальшої розробки проблематики правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, зокрема розробки теоретичних та практичних проблем діяльності суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції та реалізації прав учасників провадження у справах про адміністративні правопорушення (акт впровадження в наукову діяльність Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ від 27.09.2013 р. № 16/н);

- у правотворчій діяльності - при підготовці проекту Закону «Про внесення змін до Кодексу України про адміністративні правопорушення (щодо підвищення законності притягнення осіб до адміністративної відповідальності)» (акт впровадження в комітет з питань законодавчого забезпечення правоохоронної діяльності ВРУ від 12.11.2013 р. № 04-20/12-2350);

- у правозастосовній сфері - для вдосконалення діяльності судів, прокуратури, органів внутрішніх справ, місцевих органів виконавчої влади та органів місцевого самоврядування щодо підвищення законності розгляду та вирішення справ про адміністративні правопорушення з метою забезпечення прав і свобод людини. За результатами дослідження підготовлено науково-методичні рекомендації «Особливості провадження щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення в органах внутрішніх справ» (2,5 друк. арк.), «Особливості провадження щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення в судах» (2,1 друк. арк.), «Особливості провадження щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення в органах місцевого самоврядування» (1,3 друк. арк.), «Реалізація компетенції прокуратури щодо здійснення нагляду за законністю діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції» (1,2 друк. арк.), які впроваджені в діяльність: Вищого адміністративного суду України (акт від 18.12.2013 р.); Дніпропетровського окружного адміністративного суду (акт від 28.10.2013 р.); Апеляційного суду Донецької області (акт від 20.01.2014 р.); Головного штабу МВС України (акт від 22.11.2013 р. № 5047); Дніпропетровську обласну державну адміністрацію (акт від 08.01.2014 р.); Дніпропетровську обласну раду (акт від 10.01.2014 р.); Прокуратуру м. Кривого Рогу (акт від 18.01.2014 р.);

- у навчальному процесі - для вдосконалення навчально-методичного забезпечення дисциплін «Адміністративне право», «Адміністративно-процесуальне право», «Адміністративний процес», «Адміністративна відповідальність» у Київському національному університеті імені Тараса Шевченко (акт впровадження від 20.12.2013 р.); Харківському національному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 25.10.2013 р.); Національному університеті податкової служби України (акт впровадження від 18.11.2013 р.); Дніпропетровському державному університеті внутрішніх справ (акт впровадження від 16.09.2013 р. № 25).

Особистий внесок здобувача. Виконане дослідження здійснено дисертантом самостійно, з використанням новітніх здобутків науки адміністративного та адміністративно-деліктного права і процесу, всі викладені в ньому положення і висновки обґрунтовано на основі власних досліджень автора. Для аргументації окремих положень роботи використовувалися праці інших вчених, на які зроблено посилання. У співавторстві опубліковано навчальні посібники: «Адміністративне процесуальне право» (2013, з грифом МОН України, особистий внесок - 40%),«Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: загальна частина» (2013, з грифом МОН України, особистий внесок - 15%), «Адміністративна діяльність органів внутрішніх справ: особлива частина» (2013, з грифом МОН України, особистий внесок - 15%), «Адміністративно-правове регулювання міграційних процесів» (2013, з грифом МОН України, особистий внесок - 15%), «Адміністративно-юрисдикційна діяльність міліції громадської безпеки» (2014, з грифом МОН України, особистий внесок - 30%). Наукові ідеї та розробки, що належать співавторам опублікованих праць, у дисертації не використовувалися.

Апробація результатів дисертації. Основні ідеї, положення та висновки дослідження оприлюднено в доповідях і виступах на міжнародних, всеукраїнських, міжрегіональних, регіональних та інших науково-теоретичних, науково-практичних, наукових конференціях і семінарах: «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (Дніпропетровськ, 23-24 жовтня 2009 р.), «Актуальні проблеми охорони громадського порядку та досудового провадження» (Дніпропетровськ, 11 грудня 2009 р.), «Теорія і практика сучасного права: збірник матеріалів конференції» (Херсон, 19 квітня 2010 р.), «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (Дніпропетровськ, 22 жовтня 2010 р.), «Правова держава: історія, сучасність та перспективи формування в Україні» (Запоріжжя, 22 квітня 2011 р.), «Тенденції та пріоритети реформування законодавства» (Запоріжжя, 28 грудня 2011 р.), «Актуальні питання реалізації чинних національних на міжнародних нормативно-правових актів» (Одеса, 16-17 березня 2012 р.), «Актуальні проблеми протидії правопорушенням та злочинам у сфері громадської безпеки» (Дніпропетровськ, 19 жовтня 2012 р.), «Актуальні проблеми державотворення і правотворення в Україні» (Дніпропетровськ, 7 грудня 2012 р.), «Проблеми трудового права та проходження служби в органах внутрішніх справ» (Дніпропетровськ, 28 лютого 2013 р.), «Юридичні наукові дискусії як фактор сталого розвитку правової доктрини та законодавства» (Київ, 18-19 травня 2013 р.),«Актуальні проблеми правоохоронної діяльності та юридичної науки» (Дніпропетровськ, 19-20 вересня 2013 р.), «Актуальні питання забезпечення громадської безпеки та правопорядку» (Дніпропетровськ, 18 жовтня 2013 р.), «Формирование правового облика современного государства» (Санкт-Петербург, 12 октября 2013 г.), «Адміністративне право та процес України: пріоритетні напрями розвитку в умовах демократизації» (Запоріжжя, 27-28 лютого 2014 р.).

Публікації. Основні положення та висновки дисертації відображено в опублікованій одноособовій монографії; 5 навчальних посібниках з грифом МОН України (у співавторстві); 30 наукових статтях, 26 з яких опубліковано у вітчизняних наукових фахових виданнях (25 - одноосібних; 1 - у співавторстві), 4 - у зарубіжних наукових виданнях; 15 тезах доповідей на науково-практичних конференціях, проведених як в Україні, так і у зарубіжних країнах.

Структура дисертації. Дисертація складається зі вступу, 4 розділів, 17 підрозділів, висновків, додатків та списку використаних джерел. Загальний обсяг дисертації становить 512 сторінок. Додатки і список використаних джерел (494 найменування) займають 83 сторінки.

ОСНОВНИЙ ЗМІСТ РОБОТИ

У вступі обґрунтовано актуальність теми дисертації, визначено її зв'язок із науковими програмами, планами, темами, сформульовано мету, задачі, об'єкт і предмет дослідження, використані методи, нормативну й емпіричну базу, розкрито наукову новизну, теоретичне та практичне значення одержаних результатів і наведено дані щодо їх апробації.

Розділ 1 «Теоретичні та правові засади детермінації суб'єктів адміністративно-деліктного процесу» складається з чотирьох підрозділів і присвячений дослідженню сучасного стану наукового та правового забезпечення адміністративно-деліктного процесу, поняття, системи та правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу.

У підрозділі 1.1 «Сучасні наукові підходи до визначення місця адміністративно-деліктного права та процесу в системі адміністративного права, їх поняття та зміст» розглянуто науковий доробок проблем сутності поняття та змісту адміністративно-деліктного права та процесу, визначено їх місце в системі адміністративного права та наведено зв'язок з адміністративним процесуальним правом.

З'ясовано необхідність виокремлення в межах загального адміністративного права його підгалузі - адміністративно-деліктного права та обґрунтовано положення про перспективне виокремлення адміністративно-деліктного права в окрему галузь публічного права, яке повинно регулювати як матеріальні, так і процесуальні суспільні відносини, що виникають з приводу притягнення особи до адміністративної відповідальності. Обґрунтовано наукову позицію, що суспільні відносини, які виникають у процесі притягнення до адміністративної відповідальності, є предметом правового регулювання адміністративно-деліктного процесу як підгалузі адміністративно-деліктного права. Визначено систему адміністративно-деліктного процесу.

З'ясовано, що поняття «адміністративно-деліктний процес» ширше за поняття «провадження у справах про адміністративні правопорушення», тому що регламентує не тільки процесуальний порядок провадження у справах про адміністративні правопорушення, яке починається порушенням справи та винесенням по ній рішення і його виконанням, але і порядок вирішення процесуальних питань, що виникають, наприклад, при оформленні матеріалів за наявності обставин, що виключають провадження у справах про адміністративні правопорушення, хоча проступок було вчинено; при застосуванні альтернатив (заміні) адміністративній відповідальності іншими заходами адміністративного впливу та ін. Ці процесуальні дії виходять за рамки провадження у справах про адміністративні правопорушення, хоча в той же час є предметом правового регулювання адміністративно-деліктного процесу. На підставі цього зроблено висновок, що адміністративно-деліктний процес складається з адміністративно-деліктних проваджень, одним із яких є провадження в справах про адміністративні проступки.

Обґрунтовано і висловлено позицію щодо необхідності відмежування адміністративно-деліктного процесу від адміністративного процесу як діяльності адміністративного суду по розгляду публічно-правових спорів, враховуючи вузьке розуміння останнього, вироблене наукою адміністративного права.

Вказано на зв'язок адміністративно-деліктного процесу з адміністративними процедурами, який полягає в спільності діяльності органів публічної адміністрації, направленої на прийняття адміністративного акту, який є обов'язковим для виконання фізичними та юридичними особами у випадку його законності і який у випадку невідповідності його закону є підставою для здійснення адміністративного (судового) процесу.

Доведено, що ефективність урегулювання адміністративно-деліктних відносин залежить, у тому числі, від системної та узгодженої розробки й удосконалення адміністративно-деліктних та кримінально-процесуальних норм.

У підрозділі 1.2 «Європейські стандарти адміністративно-деліктного процесу та їх впровадження в Україні» здійснено комплексний аналіз законодавства зарубіжних, в першу чергу європейських, країн, що регулює процесуальний порядок застосування заходів адміністративної відповідальності, на підставі чого виокремлено основні напрями удосконалення адміністративно-деліктного процесу в Україні, а саме: 1) запровадження скороченої процедури (у разі визнання особою своєї провини у вчиненні незначного порушення і згоди на сплату стягнення); 2) встановлення річного строку давності притягнення до адміністративної відповідальності; 3) передбачення заміни адміністративного затримання особи на внесення особою або її представниками грошової застави з метою уникнення її ухилення від переслідування чи понесення покарання (стягнення), явки до юрисдикційного органу для забезпечення своєчасного та правильного розгляду справи та виконання постанови, за наявності приводів, визначених у ст. 260 КУпАП, для адміністративного затримання; 4) запровадження, крім апеляційного, касаційного порядку перегляду справ, які підпадають під юрисдикцію суду, тобто справ за статтями, перелік яких визначено у ст. 221 КУпАП; 5) унормування в перспективному законодавстві порядку перегляду справ про адміністративні правопорушення, відповідно до якого рішення у справі, винесене суб'єктом владних повноважень, може бути оскаржене до суду, а рішення останнього - до палати з розгляду кримінальних справ апеляційного суду, але у порядку, визначеному КУпАП, а не КАСУ; 6) уніфікації процедури розгляду справ про адміністративні правопорушення незалежно від того, в якій сфері воно вчинено (податковій, митній, землекористування і використання та ін.), у єдиному законі - КУпАП, на кшталт процедури притягнення до кримінальної відповідальності, яка є єдиною і регулюється КПК України, при цьому компетенція конкретної посадової особи органу адміністративно-деліктної юрисдикції в конкретній категорії справ, що закріплена в КУпАП, може визначатися на рівні відомчого правового регулювання.

У підрозділі 1.3 «Поняття та система суб'єктів адміністративно-деліктного процесу» аналізуються вироблені наукою кримінального, цивільного та адміністративно-деліктного процесу концепції щодо розуміння понять «суб'єкт процесу (провадження)» та «учасник процесу (провадження)», наводиться їх поняття та характеризуються їх ознаки. На підставі цього висловлюється авторська позиція щодо змісту вищевказаних понять, яка полягає в тому, що суттєвої змістовної різниці між вживанням даних понять у адміністративно-деліктному процесі не існує, у той же час вказується на те, що до учасників такого провадження не слід зараховувати орган адміністративної юрисдикції, який здійснює провадження у справі про адміністративне правопорушення, оскільки він виступає певним чином як арбітр між особою, що вчинила правопорушення, з одного боку, та суспільством, якому було завдано шкоду правопорушенням, з іншого.

Спираючись на проаналізовані погляди, думки та концепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, та розподіл їх на відповідні групи, виокремлено дві групи суб'єктів адміністративно-деліктного процесу: органи адміністративно-деліктної юрисдикції - компетентні органи й посадові особи, наділені правом приймати адміністративні акти у процесі притягнення до адміністративної відповідальності; учасники адміністративно-деліктного процесу - особи, які мають безпосередні інтереси у справі, та особи, які сприяють здійсненню процесу.

У підрозділі 1.4 «Поняття та зміст правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу» на підставі вироблених теорією та філософією права концепцій щодо розуміння понять «статус», «правовий статус», «правове становище», «процесуальний статус» визначено поняття та зміст правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу.

Визначено, що правовий статус суб'єктів адміністративно-деліктного процесу - це сукупність урегульованих нормами адміністративно-деліктного законодавства правових можливостей суб'єктів владних повноважень, фізичних та юридичних осіб мати права, наділятися обов'язками та нести відповідальність у межах провадження у справах про адміністративні правопорушення.

З'ясовано, що, як і в будь-якому юридичному процесі, в адміністративно-деліктному процесі правовий статус його суб'єктів трансформується в поняття «процесуальний статус», який є категорією комплексною й у широкому значенні охоплює такі складові як права й обов'язки (повноваження - для владних суб'єктів), реалізація прав (повноважень), гарантії реалізації прав (повноважень) та відповідальність за порушення умов, порядку та способу реалізації наділених прав (повноважень) і виконання покладених обов'язків.

Розділ 2 «Органи адміністративно-деліктної юрисдикції в системі суб'єктів адміністративно-деліктного процесу» складається з п'яти підрозділів, в яких досліджується система та правовий статус органів адміністративно-деліктної юрисдикції, а також напрями їх удосконалення.

У підрозділі 2.1 «Поняття органів адміністративно-деліктної юрисдикції, зміст та напрями удосконалення їх правового статусу» запропоновано авторське бачення поняття «орган адміністративно-деліктної юрисдикції», під яким слід розуміти суб'єкта публічної адміністрації або уповноваженого ним органа, який відповідно до законодавства наділений комплексом повноважень щодо застосування заходів адміністративної відповідальності до фізичної чи юридичної особи у разі вчинення останніми адміністративного правопорушення (делікту).

Виокремлено та розкрито сутність елементів правового статусу органів адміністративно-деліктної юрисдикції: адміністративно-деліктної правоздатності (наявності компетенції щодо складення протоколу про адміністративне правопорушення, оформлення матеріалів справи, її розгляду, прийняття рішення по справі та вжиття інших примусових заходів забезпечення провадження у справі); адміністративно-деліктної дієздатності (комплексу повноважень щодо реалізації названої вище компетенції, який полягає в реалізації наданих від імені держави та громади прав та виконанні покладених на них обов'язків); гарантії реалізації наділених повноважень, тобто наявності засобів для реалізації повноважень та захисту посадової особи у випадку законної реалізації таких повноважень; відповідальності за порушення умов, порядку та способу реалізації наділених повноважень (адміністративної та дисциплінарної) обґрунтовано та висловлено пропозиції щодо удосконалення напрямів реалізації елементів їх правового статусу, зокрема щодо визначення як критерію предметної компетенції розміру адміністративного штрафу та ступеня важкості інших адміністративних санкцій, які має право застосовувати суд чи інший орган адміністративно-деліктної юрисдикції; щодо необхідності встановлення та застосування ефективних заходів відповідальності до посадових осіб органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які свідомо або в силу своєї некомпетентності приймають незаконні рішення, вчиняють незаконні дії чи безпідставно не вчинюють визначених законом дій у порядку притягнення осіб до адміністративної відповідальності.

У підрозділі 2.2 «Система органів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні та напрями її оптимізації» обґрунтована позиція щодо вироблення системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції, яка залежно від ролі й призначення, змісту й обсягу повноважень включає такі їх групи: 1) органи, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення та здійснювати попереднє розслідування у справі; 2) органи, які мають право здійснювати процесуально-забезпечувальні примусові заходи; 3) органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; 4) органи, що здійснюють контроль та нагляд за розглядом та вирішенням справ про адміністративні правопорушення; наведено розгорнуту їх класифікацію.

На підставі аналізу існуючої системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції в Україні наведено причини та умови низького рівня її ефективності та запропоновано напрями її оптимізації з урахуванням потреб громадян в захисті їх прав і свобод, механізмів діяльності державних органів у їх забезпеченні, одним із яких є зосередження повноважень по розгляду справ про адміністративні правопорушення в межах адміністративно-деліктної юрисдикції адміністративних органів (публічної адміністрації), які наділені, з одного боку, матеріальними ресурсами щодо припинення правопорушення, доставляння порушника для розгляду справи, проведення в повному обсязі розслідування справи, з іншого - кадровим потенціалом для здійснення такої діяльності, залишивши в межах компетенції судів повноваження щодо перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення, винесених органами адміністративно-деліктної юрисдикції.

У підрозділі 2.3 «Процесуальна компетенція провідних органів адміністративно-деліктної юрисдикції» здійснено системний аналіз правового статусу суду як органу, наділеного найвищим ступенем реалізації адміністративно-деліктних повноважень, та органів внутрішніх справ як органу виконавчої влади, наділеного найбільш широкими адміністративно-юрисдикційними повноваженнями, які реалізуються в різних сферах охорони суспільних відносин.

З'ясовано, що судами щорічно в середньому виноситься 1 млн. 30 тис. постанов у справах про адміністративні правопорушення, що складає 22% від загальної кількості винесених постанов усіма органами адміністративно-деліктної юрисдикції. Виокремлено особливості правового статусу судів щодо застосування заходів адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення. З'ясовано, що діяльність судів із розгляду справ про адміністративні правопорушення здійснюється на принципах правосуддя, визначених в Конституції України, але в межах та порядку, визначеному в Процесуальній частині КУпАП. Висловлено пропозиції щодо необхідності деталізації процедури діяльності суду стосовно розгляду справ про адміністративні правопорушення залежно від стадій провадження і, у першу чергу, на стадії перегляду справ про адміністративні правопорушення, на якій суд виступає провідним органом адміністративно-деліктної юрисдикції, що має найвищий рівень фахової спрямованості.

Виокремлено ознаки адміністративно-деліктної юрисдикції органів внутрішніх справ, на підставі чого встановлено, що цей орган має разом з судом найбільші повноваження щодо застосування заходів адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, що зумовлено найбільш широким колом протиправних діянь, на підставі виявлення яких посадові особи ОВС, виходячи зі своєї компетенції, визначеної в КУпАП, складають протоколи про адміністративні правопорушення, самостійно розглядають справу та застосовують адміністративні стягнення або направляють їх для розгляду до суду; найширшим колом повноважень щодо застосування заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення; виключними повноваженнями щодо здійснення адміністративного приводу особи та виконання постанови про застосування таких адміністративний стягнень як адміністративний арешт та позбавлення права керування транспортними засобами, які виносяться судами. З'ясовано, що органами внутрішніх справ щорічно в середньому виноситься 2 млн. 730 тис. постанов у справах про адміністративні правопорушення, що складає 60% від загальної кількості винесених постанов всіма органами адміністративно-деліктної юрисдикції, 18% з них оскаржуються до адміністративних судів, переважна більшість (85,9%) стосуються постанов у справах про порушення у сфері безпеки дорожнього руху, майже 25% таких постанов скасовуються,що свідчить про наявність вад їх процесуальної діяльності. Запропоновано та обґрунтовано напрями удосконалення адміністративно-деліктної юрисдикції органів внутрішніх справ.

У підрозділі 2.4 «Процесуальна компетенція органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які наділені контрольно-наглядовими повноваженнями» зроблено аналіз підстав та форм участі в адміністративно-деліктному процесі прокурора та Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, основною функцією яких є забезпечення контролю та нагляду за законністю притягнення до адміністративної відповідальності.

Висловлено та обґрунтовано авторську позицію щодо питання розмежування представництва прокуратурою інтересів громадянина або держави під час розгляду справи про адміністративне правопорушення з огляду на приведення законодавства України до європейських стандартів. Досліджено принцип розподілу приватного та публічного (державного) представництва, відповідно до якого представництво публічних (державних) інтересів здійснює прокуратура, а представництво приватних інтересів - адвокатура. На підставі цього визначено, що представництво прокуратурою інтересів конкретних громадян у досліджуваному процесі має здійснюватись у випадках, якщо останній неспроможний самостійно захистити свої порушені чи оспорюванні права або реалізувати процесуальні повноваження через недосягнення повноліття, недієздатність або обмежену дієздатність. Запропоновано унормувати правовий статус прокурора в адміністративно-деліктному процесі в межах окремої статті, у якій доцільно визначити підстави та форми його участі в процесі, права, обов'язки та межі компетенції.

З'ясовано, що основними завданнями участі Уповноваженого ВРУ з прав людини в адміністративно-деліктному процесі є: захист прав і свобод людини і громадянина, проголошених Конституцією України, Законами України та міжнародними договорами України, які порушуються або можуть бути порушені в процесі застосування заходів адміністративної відповідальності; додержання та повага до прав і свобод людини та громадянина органами адміністративно-деліктної юрисдикції при застосуванні заходів адміністративної відповідальності; запобігання порушенням прав і свобод людини та громадянина у процесі застосування заходів адміністративної відповідальності, а також сприяння їх поновленню; запобігання будь-яким формам дискримінації в реалізації людиною своїх прав і свобод у процесі застосування заходів адміністративної відповідальності. Визначено його повноваження, підстави, форми та порядок участі в означеному процесі та запропоновано закріпити його процесуальний статус в окремій нормі КУпАП.