Суб’єкти адміністративно-деліктного процесу

У підрозділі 2.5 «Зарубіжний досвід побудови та функціонування органів адміністративно-деліктної юрисдикції та напрями його впровадження в Україні» висвітлено зарубіжний, передусім європейський, досвід функціонування та діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції щодо притягнення осіб до адміністративної відповідальності, зокрема таких країн, як Німеччина, Італія, Іспанія, Австрія, Франція, Бельгія, Греція, Чехія, Польща та інших країн Європейського Союзу, а також країн СНД, зокрема Росії, Білорусі, Казахстану, сформульовано та обґрунтовано положення, які потребують закріплення у вітчизняному адміністративно-деліктному законодавстві, зокрема щодо: позбавлення права застосовування органами адміністративно-деліктної юрисдикції заходів забезпечення провадження у справах про адміністративні правопорушення, правова природа яких має кримінально-процесуальних характер (адміністративного арешту, вилучення майна, транспортних засобів, застосування яких може здійснюватися у виняткових випадках за рішенням суду); розширення повноважень органів адміністративно-деліктної юрисдикції щодо здійснення скороченої процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності за правопорушення з невисоким ступенем суспільної шкідливості, санкція за вчинення яких передбачає застосування попередження або штрафу, що не перевищує десять неоподатковуваних мінімумів громадян, і у разі визнання вини особою та сплати або надання згоди на сплату штрафу; розроблення та запровадження єдиного реєстру вчинених та виявлених адміністративних правопорушень, доступ до якого будуть мати всі правоохоронні органи за спеціальними кодами доступу, на кшталт реєстрації кримінальних проваджень, що здійснюється відповідно до норм КПК України; наділення органів місцевого самоврядування (сільських, міських голів та спеціально створених колегіальних органів на їх основі) повноваженнями щодо застосування адміністративних санкцій за порушення норм, правил благоустрою територій та нормальної життєдіяльності громади, а також надання таких повноважень органам професійного самоврядування (об'єднанням фармацевтів, адвокатів, медичних працівників та ін.) за порушення у сфері їх професійної самореалізації; розроблення та затвердження єдиних кваліфікаційних вимог до посадових осіб органів, уповноважених здійснювати розгляд справи про адміністративне правопорушення, однією із яких має бути освітньо-кваліфікаційний рівень вищої освіти; зосередження в компетенції судів повноважень щодо перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення, винесених іншими органами адміністративно-деліктної юрисдикції; перспективне запровадження муніципальних (громадських) судів, наділивши їх повноваженнями щодо розгляду більшості справ, які на сьогодні підсудні судам загальної юрисдикції, з метою, по-перше, розвантаження місцевих (районних) судів даною категорією справ, по-друге, визначивши їх як альтернативну юрисдикційну інстанцію, до якої направляються для розгляду справи, порушені іншими органами адміністративно-деліктної юрисдикції у випадку вибору такої інстанції особою, яка притягається до відповідальності.

Розділ 3 «Правовий статус учасників адміністративно-деліктного процесу та шляхи його удосконалення» містить три підрозділи, в яких розкрито правовий статус учасників адміністративно-деліктного процесу, які, реалізуючи надані їм права та обов'язки, вступають в адміністративно-деліктні правовідносини з метою захисту своїх прав та законних інтересів або з метою сприяння в реалізації таких прав та інтересів іншим особам.

У підрозділі 3.1 «Процесуальний статус особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та потерпілого» аналізуються особливості реалізації елементів правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу, які безпосередньо зацікавлені в результатах розгляду справи - особи, що притягується до адміністративної відповідальності, та потерпілої особи. За результатами вивчення 510 матеріалів справ про адміністративні правопорушення, що були направленні для розгляду до суду різними органами адміністративної юрисдикції, було визначено, що по 156 справам (31%) були допущені порушення порядку реалізації прав осіб, що притягуються до адміністративної відповідальності, та потерпілих, серед них найсуттєвішими є: відсутність підписів вказаних учасників провадження в документах попереднього розслідування справи; відсутність даних про роз'яснення особам їх прав, розгляд справи при відсутності даних учасників провадження без повідомлення їх про час та місце розгляду справи; відсутність відомостей про ознайомлення учасників з результатами розгляду справи та ін.

З метою підвищення рівня законності притягнення особи до адміністративної відповідальності та виходячи з потреб практики, доведено необхідність законодавчого закріплення: 1) в ст. 268 КУпАП, крім існуючих, таких прав особи: знати, у здійсненні якого адміністративного правопорушення вона обвинувачується; давати пояснення та висловлювати зауваження щодо змісту протоколу про адміністративне правопорушення; знайомитись з його змістом; доповнювати протокол інформацією, яка, на її думку, має значення для вирішення справи; відмовлятись від підписання протоколу; письмово викладати мотиви своєї відмови від підписання протоколу; отримати примірник протоколу; бути присутньою при проведенні в межах провадження процесуальних дій, наприклад, при здійсненні огляду та вилучення її речей і документів; на сповіщення про час і місце розгляду справи та на особисту участь у розгляді справи; користуватись юридичною допомогою захисника та на представлення її інтересів законним представником з моменту пред'явлення підозри у вчиненні правопорушення або з моменту складення протоколу про адміністративне правопорушення; на оскарження дій та рішень посадової особи органу адміністративно-деліктної юрисдикції щодо складення протоколу у справі про адміністративне правопорушення, застосування заходів забезпечення провадження у справі та винесення постанови у справі; 2) в ст. 247 КУпАП однієї з підстав припинення провадження у справах про адміністративне правопорушення - порушення прав особи, притягуваної до адміністративної відповідальності; 3) в ч. 3 ст. 268 КУпАП переліку обов'язків особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, зокрема: відшкодувати витрати у справі, якщо особу визнано винною у вчиненні правопорушення; надання документів, які необхідні для розгляду справи; представляти зразки підпису, почерку для дослідження та ін. Доведено доцільність зрівняння правового статусу потерпілого та особи, що притягується до адміністративної відповідальності, у першу чергу стосовно комплексу їх прав та обов'язків, що буде цілком відповідати принципу адміністративно-деліктного процесу - рівності учасників процесу перед законом, закріпленому в ст. 248 КУпАП.

У підрозділі 3.2 «Процесуальний статус законного представника та захисника в адміністративно-деліктному процесі» досліджено правові основи та елементи правового статусу законних представників та захисника як учасників адміністративно-деліктного процесу.

Доведено, що з огляду на раціональність законодавчого закріплення статусу представника як учасника галузевих юридичних процесів (цивільного, кримінального) та з урахуванням висловлених науковцями пропозицій щодо його удосконалення варто визначити обов'язкову та альтернативну можливість участі у адміністративно-деліктному процесі представника шляхом закріплення у ст. 270 КУпАП норми, відповідно до якої представництво особи, яка притягується до адміністративної відповідальності, та потерпілої особи має здійснюватися на підставі закону, доручення або договору. Доведено необхідність чіткого законодавчого закріплення повного переліку підстав обов'язкового представництва за законом; підстав та порядку залучення представника за домовленістю сторін; прав та обов'язків представників; категорії осіб, які не можуть бути представниками.

Встановлено, що формою договірного представництва інтересів сторін в адміністративно-деліктному процесі є участь захисника. Визначено напрями удосконалення процесуального статусу захисника в адміністративно-деліктному процесі, основними з яких є необхідність приведення у відповідність до Закону України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» норми ст. 271 «Захисник» чинного КУпАП і закріплення: повного переліку його права, у тому числі права брати участь у провадженні з моменту порушення справи, тобто складення протоколу про адміністративне правопорушення; гарантій реалізації повноважень захисника; переліку справ, де обов'язкова участь захисника (до таких справ можна віднести справи відносно неповнолітніх, іноземних громадян, осіб, які неспроможні самостійно захищати свої права і свободи, а також справи, за якими передбачено стягнення у вигляді адміністративного арешту); підстав та порядку надання захисником безоплатної правової допомоги особі, яка притягується до адміністративної відповідальності.

У підрозділі 3.3 «Процесуальний статус учасників, які сприяють розгляду та вирішенню справи про адміністративне правопорушення» здійснено характеристику правового статусу понятих, свідків, експерта та перекладача як допоміжних учасників адміністративно-деліктного процесу.

Встановлено, що практика залучення свідків як учасників адміністративно-деліктного процесу вказує на необхідність виокремлювати різні категорії свідків: перша - особи, які стали очевидцями вчинення правопорушення і можуть повідомити дані про обставини його вчинення; друга - поняті, які відповідно до законодавства посвідчували юридично значущий для адміністративно-деліктного процесу факт; третя - особи, які в процесі розслідування та розгляду справи надають інформацію (свідчення) про особу правопорушника, про обставини, що можуть пом'якшувати або обтяжувати адміністративну відповідальність.

Запропоновано напрями удосконалення правового статусу свідків у справах про адміністративні правопорушення, що полягають у визначенні: правового положення очевидців вчинення правопорушення та понятих як свідків у справах про адміністративні правопорушення; кола осіб, яких неможливо опитати у якості свідка; випадків, коли та чи інша особа має право відмовитись від дачі свідчень в ході розслідування справи; окремого протоколу опитування свідка; в КУпАП норми, яка б передбачала відповідальність за відмову від дачі свідчень та заздалегідь неправдиві свідчення. Остання пропозиція знайшла підтримку у 82% з опитаних 394 осіб, які уповноважені на здійснення провадження в справах про адміністративні правопорушення.

Обґрунтовано необхідність визначення в КУпАП процесуального порядку призначення експертизи, підстав та порядку обов'язкового її призначення та статусу експерта. Доведено, що потребами адміністративно-деліктної практики викликано необхідність законодавчого визначення підстав та порядку участі перекладача у справі про адміністративні правопорушення.

Розділ 4 «Реалізація правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на окремих його стадіях» складається з п'яти підрозділів, у яких комплексно та системно проаналізовано правовий статус суб'єктів адміністративно-деліктного процесу через призму визначення їх ролі на кожній його стадії.

У підрозділі 4.1 «Реалізація правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії порушення та розслідування справи про адміністративне правопорушення» розкрито зміст процесуальних етапів даної стадії адміністративно-деліктного процесу, а саме: виявлення та фіксації факту адміністративного правопорушення, здійснення попередньої кваліфікації протиправної поведінки особи, чітка фіксація фактичних підстав, умов та порядку вчинення правопорушення особою, фіксація, збереження та дослідження доказів у справі, вжиття інших заходів забезпечення провадження у справі, у тому числі до особи, підозрюваної у вчиненні правопорушення.

Висловлено та обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії порушення справи про адміністративне правопорушення та її адміністративного розслідування шляхом закріплення в КУпАП норм про визначення: принципів провадження у справі про адміністративне правопорушення (у ст. 245-1); строків складання протоколу про адміністративні правопорушення, порядку його складення та направлення за підвідомчістю (у ст. 254); переліку процесуальних документів, з яких складаються матеріали справи про адміністративне правопорушення (у ст. 256); процесуального документа, у якому засвідчується направлення матеріалів справи про адміністративне правопорушення за підвідомчістю, що є логічним завершенням вищезазначеної стадії (у ст. 257) та розкрито їх зміст.

У підрозділі 4.2 «Реалізація правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення» виокремлено та розкрито зміст трьох способів розгляду справи про адміністративне правопорушення: 1) на місці вчинення адміністративного правопорушення; 2) в органі адміністративно-деліктної юрисдикції в письмовому провадженні; 3) в органі адміністративно-деліктної юрисдикції із залученням учасників провадження. Вказано, що спрощена процедура розгляду і вирішення справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення (виявлення) застосовується в середньому лише у 20% можливих випадків її застосування, наведено аргументи щодо доцільності її більш широкого застосування та обґрунтовано її ефективність. Запропоновано запровадити спрощену процедуру розгляду справи на місці вчинення правопорушення (у разі визнання особою своєї провини у вчиненні незначного порушення і згоди на сплату стягнення), що має свої переваги: а) дає можливість спростити процесуальний порядок притягнення до адміністративної відповідальності, при якому у разі виявлення органом адміністративно-деліктної юрисдикції незначного порушення та визнання вини особою у її вчиненні та згоди на сплати штрафу протокол про адміністративне правопорушення не складається, а особі виписується квитанція про сплату штрафу, яка є звітним документом, і на підставі якої порушник оплачує штраф в установу банку; б) дані про погашення квитанції (сплати штрафу) повинні надходити від банку (терміналу) до єдиної бази, яка працює в автоматичному режимі, і контроль за якою здійснює інспектор адміністративної практики того органу, який виписав квитанцію; в) у випадку погашення штрафної квитанції порушником при спрощеній системі відомості про вчинення ним правопорушення не вносяться до єдиної бази виявлених та зафіксованих порушень, останній вважається таким, що не вчиняв правопорушення, що додатково стимулюватиме порушників до сплати штрафу; г) у випадку непогашення квитанції у визначений законодавством строк, а його необхідно встановити для скороченої процедури не більше 5 днів та закріпити у ст. 307 КУпАП, порушення підлягає фіксації у протоколі, який заносять до єдиного реєстру правопорушень, а на особу накладається штраф в подвійному розмірі, про що зазначається в постанові про накладення адміністративного штрафу.

Визначено, що розгляд та вирішення справи про адміністративне правопорушення в письмовому провадженні має здійснюватись органом адміністративно-деліктної юрисдикції за місцем вчинення правопорушення у випадках неможливості розгляду справи на місці вчинення (виявлення) правопорушення, однак при очевидності факту його вчинення та достатності доказів його вчинення, зокрема у випадку виявлення адміністративного правопорушення у сфері забезпечення безпеки дорожнього руху, зафіксованого за допомогою працюючих в автоматичному режимі спеціальних технічних засобів, що мають функції фото - і кінозйомки, відеозапису. Висловлено пропозиції щодо нормативного закріплення в окремих статтях КУпАП даних способів розгляду справи.

Проведено аналіз провадження щодо розгляду та вирішення справи із залученням учасників провадження, виокремлено процесуальні форми діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції на даній стадії адміністративно-деліктного процесу, з'ясовано порядок реалізації правового статусу кожного з учасників такого провадження та висловлено пропозиції щодо його удосконалення.

У підрозділі 4.3 «Особливості реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії позасудового перегляду справи про адміністративне правопорушення» з'ясовано переваги та вади позасудового (відомчого) порядку як альтернативного виду перегляду справ про адміністративні правопорушення. Вказано на досить велику частку оскаржуваних рішень у справах про адміністративні правопорушення у позасудовому порядку, яка складає 20,7% від усіх оскаржуваних рішень.

Здійснено аналіз процесуальних дій та рішень, які вчинює та приймає орган адміністративно-деліктної юрисдикції в межах цієї стадії адміністративно-деліктного процесу та зроблено висновок, що ефективність позасудового (відомчого) способу перегляду справи може бути досягнута за таких умов: 1) коли керівник органу, перевіряючи законність прийнятого підлеглою посадовою особою рішення у справі про адміністративне правопорушення, виносить виваженіше рішення, що зумовлено його більшою досвідченістю, можливістю врахувати нові обставини справи, оцінити додаткові докази, надані потерпілою стороною або стороною обвинувачення; 2) коли у керівника, який переглядає справу, виникає вищий рівень відповідальності за законність прийняття рішення в результаті оскарження постанови у справі, це пояснюється тим, що прийняте ним остаточне рішення може бути підставою для подання адміністративного позову до суду, і тому у випадку, коли керівник органу не дасть належної оцінки законності переглянутого ним рішення у справі, його дії та рішення можуть бути оскаржені до адміністративного суду, тобто на розсуд суду буде поставлено і репутацію керівника, у такому випадку суд, переглядаючи справу, дає оцінку законності дій не посадової особи, яка прийняла попереднє рішення у справі, а рішення керівника за результатом перегляду справ; таким чином, суд дає оцінку рівню професіоналізму керівника та його репутації; 3) коли судом двічі протягом року було винесено рішення про визнання незаконними дій, рішень посадової особи суб'єкта владних повноважень (тим більше за наявності одних і тих же підстав), при винесенні третього аналогічного рішення у справі суд буде уповноважений прийняти рішення про відсторонення цієї посадової особи від виконання функцій суб'єкта владних повноважень, що є обов'язковим для виконання в публічній службі.

Запропоновано напрями удосконалення позасудового перегляду справ про адміністративні правопорушення, одним із яких є впровадження європейського досвіду створення комісії з розгляду скарг, яка утворюється адміністративним органом, вищим за адміністративний орган, який розглядав справу про адміністративний проступок.

У підрозділі 4.4 «Особливості реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії судового перегляду справи про адміністративне правопорушення» проаналізовано законодавчі підстави та практику здійснення судового перегляду справ про адміністративні правопорушення в порядку оскарження постанови, прийнятої органом адміністративно-деліктної юрисдикції, до адміністративного суду та оскарження постанови суду у справі про адміністративне правопорушення до вищестоящого суду (апеляційного суду).

З'ясовано, що основна частка оскаржуваних до суду постанов у справах про адміністративні правопорушення припадає на постанови, винесені: посадовими особами ДПС ДАІ України про порушення правил дорожнього руху - 221 тис. (60,8%); посадовими особами Міністерства доходів та зборів України - 93 тис. (25,6%); посадовими особами Державної епідеміологічної служби України - 13 тис. (3,5%); іншими органами, які здійснюють державний контроль за дотриманням законодавства у певній сфері (будівництва, охорони праці, використання земельних ресурсів, охорони громадського порядку та ін.) - 36 тис. (9,9%), що свідчить про системне порушення законності застосування органами адміністративно-деліктної юрисдикції заходів адміністративної відповідальності, викликане, в першу чергу, низьким рівнем якості оформлення матеріалів справ, та вказує на необхідність як належного правового регулювання процедури судового перегляду таких рішень, так і підвищення рівня професіоналізму в цій сфері.

Обґрунтовано необхідність уніфікації порядку перегляду справ про адміністративні правопорушення у зв'язку з оскарженням рішення по справі, відповідно до якої рішення органів адміністративно-деліктної юрисдикції, у тому числі суду, у справах про адміністративні правопорушення повинні переглядатися в порядку, визначеному КУпАП. Для цього запропоновано в главі 24 КУпАП врегулювати: підстави оскарження постанов; права та обов'язки осіб, які мають право на оскарження; коло органів, які уповноважені переглядати рішення у справах, при цьому залишивши альтернативні форми перегляду - перегляд рішень нижчестоящого органу вищестоящим або судом на вибір особи, що подає скаргу; визначити їх компетенцію та встановити строки перегляду рішення залежно від суб'єкта перегляду; підстави прийняття тих чи інших рішень за результатами перегляду справи, а також порядок набуття ними чинності. Встановлено, що це можливо лише за таких умов: перше - детальної регламентації порядку судового перегляду справ про адміністративні правопорушення в главі 24 КУпАП, друге - запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах з розгляду справ про адміністративні правопорушення та підвищення рівня професійного спрямування суддів щодо розгляду такої категорії справ. Зазначено, що до моменту реалізації цих вимог, тобто на сьогодні, більш ефективним з позиції рівня дотримання законності притягнення до адміністративної відповідальності та деталізації процедури судового розгляду справ є порядок, визначений в КАСУ, як у більш сучасному процесуальному законі, ніж КУпАП, який в більшості своїх процесуальних норм є застарілим та таким, що не відповідає сучасному рівню правового регулювання адміністративно-деліктних відносин, які є досить динамічними.

У підрозділі 4.5 «Особливості реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії апеляційного перегляду справи про адміністративне правопорушення та на підставі рішень міжнародних судових установ» здійснено аналіз апеляційного порядку розгляду справ про адміністративні правопорушення та тих недоліків чинного законодавства, які перешкоджають учасникам адміністративно-деліктного процесу належним чином реалізовувати та захищати свої права, свободи та інтереси на даній процесуальній стадії.

Зроблено висновок, що запровадження можливості апеляційного оскарження постанови суду в справі про адміністративне правопорушення має безумовне позитивне значення, оскільки відповідає загальновизнаним стандартам захисту прав і гарантування свобод людини та громадянина. Запропоновано та обґрунтовано напрями удосконалення його правового регулювання, зокрема щодо доцільності визначення: форми, змісту апеляційної скарги та порядку її подання, порядку повернення апеляційної скарги апелянту, якщо вона не відповідає вимогам закону, для усунення виявлених недоліків; порядку перегляду постанови у зв'язку з нововиявленими обставинами, на кшталт аналогічних норм цивільного, кримінального, адміністративного судочинства; порядку ведення та фіксації судового перегляду справ про адміністративні правопорушення; процедури відводу судді; повного переліку рішень, які може винести апеляційний суд у результаті розгляду справи.

Виокремлено особливості перегляду постанов у справах про адміністративні правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом та запропоновано спростити процедуру перегляду таких справ.

ВИСНОВКИ

У дисертації здійснено теоретичне узагальнення та запропоновано вирішення наукової проблеми, що полягає у відсутності в адміністративно-правовій науці концептуального дослідження сутності, теоретичних та прикладних засад діяльності суб'єктів адміністративно-деліктного процесу. У роботі комплексно, з використанням сучасних методів пізнання, врахуванням здобутків вітчизняної та зарубіжної правничої науки сформульовано концепцію суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, зміст якої складає визначення системи таких суб'єктів, структури їх правового статусу, процесуальної форми його реалізації та розробка на цій основі науково обґрунтованих рекомендацій щодо вдосконалення законодавчих засад та практики їх діяльності. Запропоновано низку висновків, пропозицій і рекомендацій, спрямованих на досягнення поставленої мети, а саме:

1. На основі аналізу наукових підходів до визначення місця адміністративно-деліктного права та процесу в системі адміністративного права зроблено такі висновки:

1) аналіз сучасного стану розвитку адміністративного права дає можливість стверджувати, що адміністративне право з примусового правового інструментарію діяльності органів влади щодо управління суспільством перетворюється на фундаментальну галузь публічного права, що регулює суспільні відносини, які виникають з приводу, по-перше, забезпечення державою прав і свобод громадян засобом їх звернення до суб'єктів владних повноважень за отриманням передбачених законодавством публічних послуг (сервісно-обслуговуюча складова), по-друге, забезпечення державою можливості оскарження громадянами, юридичними особами незаконних дій, рішень чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які вони допускають у процесі своєї обслуговуючої та контрольної функції, і, по-третє, забезпечення суб'єктів владних повноважень законними можливостями реалізовувати свої контрольно-наглядові функції;

2) трансформаційні процеси, які відбуваються в системі адміністративного права, що пов'язані зі зміною його ідеології, зумовлюють розвиток його процесуальної частини - адміністративно-процесуального права, яке сьогодні перебуває на стадії активного системного формування та частіше сприймається як комплексна галузь права, що регулює суспільні відносини, які виникають з приводу процесуального забезпечення реалізації прав і свобод громадян засобами їх звернення до суб'єктів владних повноважень за отриманням передбачених законодавством публічних послуг (сервісно-обслуговуюча складова), надання оцінки законності рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень, які вони приймають, надаючи публічні послуги та реалізовуючи свої владні повноваження;

3) історично зумовленим та науково обґрунтованим є розвиток адміністративно-процесуального права в напрямку виокремлення на його основі адміністративно-процедурного права, що має регулювати суспільні відносини, які виникають з приводу процесуального забезпечення реалізації прав і свобод громадян засобами їх звернення до суб'єктів владних повноважень за отриманням передбачених законодавством публічних послуг та виокремлення адміністративного судового процесу як діяльності адміністративних судів з розгляду та вирішення публічно-правових спорів;

4) логічним наслідком таких перетворень має стати формування в межах адміністративного права окремої його підгалузі - адміністративно-деліктного права, яке повинно регулювати як матеріальні, так і процесуальні відносини, що виникають з приводу притягнення особи до адміністративної відповідальності;

5) суспільні відносини, що виникають у процесі притягнення до адміністративної відповідальності, є предметом правового регулювання адміністративно-деліктного процесу.

2. Дослідження процедурної частини адміністративно-деліктного законодавства європейських держав, зокрема країн з адміністративно-деліктним правом кримінально-правового характеру (Німеччина, Швейцарія, Італія, Португалія, Болгарія, Словенія та ін.) та відносно відокремленого процедурного адміністративно-деліктного права (Франція, Бельгія, Греція, Чехія, Польща, Словаччина) дало можливість виокремити основні напрями удосконалення адміністративно-деліктного процесу в Україні. Визначено, що на шляху адаптації вітчизняного адміністративно-деліктного законодавства до європейських та світових вимог особливу увагу потрібно зосередити на досвіді тих країн, де новітні кодифікаційні процеси вже завершилися, кодифіковані адміністративно-деліктні акти оновлені і пройшли певну апробацію. Запозичення зарубіжного досвіду не повинно бути тотальним, оскільки кодифікаційні процеси характеризуються певною специфікою у кожній країні, особливостями передумов, пріоритетів кодифікації адміністративно-деліктного законодавства. Саме тому відповідне запозичення повинно бути виваженим, обґрунтованим, дієвим, узгоджуватися із основними напрямками нормотворчої діяльності держави взагалі, сутністю вітчизняної адміністративно-деліктної політики та пріоритетними напрямками зовнішньої та внутрішньої політики України зокрема. У цілому це дозволить успішно завершити новітній етап кодифікації адміністративно-деліктного законодавства нашої держави, прийняти досконалий кодифікований адміністративно-деліктний акт, забезпечити його ефективне застосування.

3. З'ясовано, що поняття «суб'єкти адміністративно-деліктного процесу» є комплексним і включає в себе як учасників адміністративно-деліктного процесу, які, реалізуючи надані їм права та обов'язки, вступають в адміністративно-деліктні правовідносини з метою захисту своїх прав та законних інтересів або сприяють в реалізації таких прав та інтересів іншим особам, так і органів адміністративно-деліктної юрисдикції - суб'єктів публічної адміністрації або уповноважених ними (залучених ними) осіб, які реалізують надані їм повноваження щодо своєчасного, всебічного, повного та об'єктивного розгляду справи про адміністративне правопорушення.

4. Спираючись на проаналізовані наявні погляди, думки та концепції, вироблені адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації суб'єктів адміністративно-деліктного процесу, та розподіл їх на відповідні групи, не претендуючи на наукове відкриття, а лише виокремлюючи найрозвинутіші теорії, запропоновано здійснити їх власну класифікацію залежно від ролі й призначення, виокремивши такі їх групи: 1) органи адміністративно-деліктної юрисдикції; 2) учасники адміністративно-деліктного процесу; здійснено їх розгорнуту класифікацію.

5. На основі аналізу наявних поглядів, думок та концепцій, вироблених адміністративно-правовою наукою щодо критеріїв класифікації органів адміністративно-деліктної юрисдикції, вироблено їх систему, яка залежно від змісту й обсягу повноважень складає такі їх групи: 1) органи, уповноважені складати протоколи про адміністративні правопорушення та здійснювати попереднє розслідування у справі; 2) органи, які мають право здійснювати процесуально-забезпечувальні примусові заходи; 3) органи, уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; 4) органи, що здійснюють контроль та нагляд за розглядом та вирішенням справ про адміністративні правопорушення. З'ясовано особливості функціонування кожної групи таких органів та проблеми, які виникають у їх діяльності; проаналізовано напрями оптимізації системи таких органів, що мали місце на різних етапах їх формування.

6. Запропоновано шляхи удосконалення побудови та функціонування системи органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які полягають у наступному: звуженні кола органів адміністративно-деліктної юрисдикції (тобто позбавлення повноважень щодо розгляду і вирішення справ про адміністративні правопорушення тих органів, які не наділені контрольно-наглядовими повноваженнями у сфері суспільних відносин, на які посягає правопорушення); виробленні та затвердженні єдиних кваліфікаційних вимог до посадових осіб органів адміністративно-деліктної юрисдикції, які уповноважені розглядати справи про адміністративні правопорушення; позбавленні повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення інспекторського складу контрольно-наглядових органів, які не мають відповідної правової підготовки, не пройшли відповідне навчання з підвищення кваліфікації в цій сфері та в посадових інструкціях (функціональних обов'язках) яких не передбачено таких повноважень; усунення дублювання тотожних примусових повноважень різних органів з метою виключення конкуренції між ними в застосуванні адміністративно-примусових заходів; недопущення встановлення в якості показника ефективності роботи органів адміністративно-деліктної юрисдикції кількості притягнутих до адміністративної відповідальності осіб або сум надходжень до державного та місцевого бюджету коштів за штрафами чи в результаті конфіскації майна; запровадження заходів відповідальності (переважно адміністративної) до посадових осіб, уповноважених здійснювати розгляд та вирішення справ про адміністративні правопорушення у випадку порушення останнього; запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах з розгляду справ про адміністративні правопорушення та створення відповідних судових палат, які будуть виступати як орган альтернативної адміністративно-деліктної юрисдикції в тому разі, якщо особа, яка притягається до адміністративної відповідальності іншим органом, заявила про бажання судового розгляду справи; розширення повноважень суду щодо прийняття рішення про відшкодування винним майнової шкоди незалежно від її розміру при розгляді справ про адміністративні правопорушення; визначення у межах адміністративно-деліктних повноважень адміністративних комісій компетенції щодо розгляду справ про ті адміністративні правопорушення, об'єктом посягання яких є суспільні відносини у сфері охорони інтересів місцевого самоврядування (наприклад, правопорушення у сфері благоустрою, порушення правил торгівлі, надання послуг та ін.), санкція за які передбачає попередження або штраф. Створення таких комісій повинно здійснюватися за рішенням громад в особі їх представницького органу, які мають для цього потребу в їх створенні, можливість забезпечення ефективної їх роботи із залученням до їх складу представників громадськості, депутатів місцевих рад, а також фахівців у галузі права, які мають юридичну освіту та досвід в адміністративно-деліктній практиці; позбавлення виконавчих комітетів місцевих рад компетенції щодо безпосереднього розгляду справ про адміністративні правопорушення шляхом виключення п. 2 ст. 213 КУпАП та ст. 219 КУпАП.

7. Виокремлено особливості правового статусу судів як провідних органів адміністративно-деліктної юрисдикції, що наділені найбільшими повноваженнями щодо застосування заходів адміністративної відповідальності за вчинення правопорушення, а саме: здійснення провадження у справах про адміністративні правопорушення в межах правосуддя, а не адміністративної діяльності; належний рівень фахової підготовки та професійної спрямованості суддів, здатних вирішувати найбільш складні проблеми провадження у справах про адміністративні правопорушення в найвищому ступені дотримання законності; виключне право застосовувати окремі види адміністративних санкцій; поєднання предметної компетенції (підвідомчості справ про адміністративні правопорушення) та територіальної підвідомчості справ; особливі строки накладення адміністративного стягнення та процедура розгляду справ; ширше право розсуду при призначенні стягнення; можливість поєднання розгляду справи про адміністративний проступок з вимогами про відшкодування заподіяної майнової шкоди; особливий порядок оскарження їх рішення по справі. Доведено, що підвищенню ефективності діяльності судів щодо розгляду та перегляду справ про адміністративні правопорушення сприятиме запровадження спеціалізації суддів у місцевих загальних судах з розгляду справ про адміністративні правопорушення та створення відповідних судових палат у вищестоящих судах.

8. Визначено напрями удосконалення адміністративно-деліктної юрисдикції органів внутрішніх справ, серед яких основними є необхідність чіткого визначення підвідомчості щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення, виходячи з першочергових завдань, що стоять перед цим органом, а також з метою усунення їх дублювання; нормативного визначення кола посадових осіб ОВС, які уповноважені складати протокол про адміністративні правопорушення; нормативного визначення механізму розподілу повноважень щодо розгляду справ про адміністративні правопорушення між посадовими особами органів внутрішніх справ різних рівнів (вища, середня, нижча управлінська ланка) в ієрархічній структурі конкретного суб'єкта; повернення до практики запровадження посади інспектора відділу профілактики та адміністративної практики, основними повноваженнями якого повинні стати підготовка матеріалів справ про адміністративні правопорушення та подання їх на розгляд керівнику міськрайліноргану для прийняття рішення та представлення інтересів відповідача у випадку перегляду рішень керівника по справі про адміністративне правопорушення в адміністративному суді; розробки чітких кваліфікаційних характеристик посади такого інспектора, основною з яких має бути наявність вищої юридичної освіти та фахові знання у сфері адміністративно-деліктної юрисдикції.

9. Доведено, що участь прокурора в адміністративно-деліктному процесі зумовлена виконанням таких завдань: виявлення адміністративних правопорушень, оформлення їх матеріалів особисто або винесення постанови про ініціювання притягнення особи до адміністративної відповідальності, виходячи з предметної юрисдикції; участь у розгляді справи та вжиття заходів прокурорського реагування з метою винесення законного рішення по ній; узгодження застосування заходів адміністративного примусу до особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та вжиття заходів щодо встановлення законності їх застосування; внесення подання щодо перегляду справи про адміністративне правопорушення; перевірка законності діяльності суб'єктів адміністративно-деліктної юрисдикції щодо застосування заходів адміністративної відповідальності.

10. На підставі вивченого зарубіжного, передусім європейського, досвіду функціонування та діяльності органів адміністративно-деліктної юрисдикції сформульовано та обґрунтовано положення, які потребують закріплення у вітчизняному адміністративно-деліктному законодавстві, а саме: запровадження і чітке нормативне визначення підстав та порядку здійснення скороченої процедури притягнення особи до адміністративної відповідальності за правопорушення з невисоким ступенем суспільної шкідливості; спрощення та уніфікація процесуального порядку притягнення осіб до адміністративної відповідальності для всіх органів адміністративно-деліктної юрисдикції; запровадження єдиного реєстру фіксації правопорушень та результатів розгляду справ по ним для забезпечення контролю за сплатою штрафів, виконання інших видів адміністративних стягнень та унеможливлення вчинення корупційних діянь; розроблення та затвердження єдиних кваліфікаційних вимог до посадових осіб, які наділені правом одноосібно застосовувати заходи адміністративної відповідальності; наділення судів загальної юрисдикції або спеціалізованих судів адміністративно-деліктною юрисдикцією щодо перегляду рішень у справах про адміністративні правопорушення, винесених іншими органами адміністративно-деліктної юрисдикції.

11. З'ясовано, що правовий статус учасників адміністративно-деліктного процесу включає такі елементи: адміністративно-деліктну правоздатність (наявність прав щодо захисту своїх або захисту, представлення чи відстоювання інтересів інших осіб); адміністративно-деліктну дієздатність (передбачену та гарантовану законом можливість для реалізації вищевказаних прав); адміністративно-деліктний обов'язок (комплекс визначених законом обов'язків, виконання яких здійснюється в межах процесуальної діяльності); гарантії реалізації комплексу прав та обмеження визначених законом обов'язків; адміністративна відповідальність за порушення умов, порядку та способу реалізації наділених прав та виконання покладених обов'язків.

12. Обґрунтовано напрями удосконалення правового статусу учасників адміністративно-деліктного процесу, які полягають у необхідності законодавчого закріплення в КУпАП: повного переліку прав особи, яка притягається до відповідальності, у тому числі щодо права на захист з моменту складення протоколу про адміністративне правопорушення, обрання місця розгляду справи, та її обов'язків (у ст. 268); у ст. 247 норми, відповідно до якої порушення прав особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, є підставою для припинення провадження у справі про адміністративне правопорушення та звільнення особи від адміністративної відповідальності; форм сповіщення особи, яка притягається до адміністративної відповідальності, та інших учасників провадження про дату, місце проведення процесуальних дій, однією із яких може стати СМС-повідомлення через оператора мобільного зв'язку; моменту визнання особи потерпілою з поданням до органу, що здійснює провадження у справі заяви з обґрунтуванням підстав заподіяння їй моральної, фізичної та моральної шкоди (у ст. 269); повного переліку прав та обов'язків потерпілої особи (у ст. 269); положення про обов'язкову та альтернативну можливість участі у адміністративно-деліктному процесі представника (у ст. 270); прав та обов'язків захисника, зокрема, права брати участь у провадженні з моменту порушення справи, тобто складення протоколу про адміністративне правопорушення, визначення цілей участі захисника у провадженні, визначення переліку справ, де обов'язковою є участь захисника (до таких справ можна віднести справи про правопорушення, вчинені неповнолітніми, іноземцями, особами, які є психічно хворими і неспроможні самостійно захищати свої права і свободи, а також справи, які передбачають застосування стягнення у вигляді адміністративного арешту тощо) (у ст. 271); правового статусу свідка шляхом визначення підстав залучення свідка, визначення його прав, обов'язків та відповідальності, а також переліку осіб, які не можуть бути залучені як свідки у справі (у ст. 272); правового статусу понятого, встановивши підстави та момент його участі у справі (у ст. 272-1); правового статусу експерта, встановивши порядок призначення експертизи, підстави обов'язкового призначення експертизи, визначення його прав, обов'язків, відповідальності та порядку оплати його праці (у ст. 273).

13. Зроблено висновок, що на сьогодні відсутній єдиний як теоретичний, так і законодавчо визначений підхід щодо поділу адміністративно-деліктного процесу на стадії і визначення самого поняття стадії. В основу поділу адміністративно-деліктного процесу на стадії необхідно покласти такі критерії: специфіку мети та задач, які потребують досягнення та виконання в межах даної стадії; особливе коло суб'єктів, між якими виникають адміністративно-деліктні відносини; відособлену сукупність юридичних дій, здійснюваних у логічній послідовності та у встановлених часових межах; кінцевий результат здійснення процесуальних дій, які завершуються прийняттям рішення, що закріплюється спеціальним процесуальним документом та набуває форми адміністративного акта. Виходячи з даних критеріїв, у межах адміністративно-деліктного процесу слід виокремити такі стадії: 1) порушення справи про адміністративне правопорушення та її адміністративне розслідування; 2) розгляд справи про адміністративне правопорушення та винесення рішення у справі; 3) перегляд справи про адміністративне правопорушення; 4) виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення.

14. Обґрунтовано положення про те, що з огляду на реформування адміністративно-деліктного законодавства та у процесі завершення формування системи адміністративного права і процесу суспільні відносини, які виникають з приводу виконання рішень суду та суб'єктів владних повноважень як майнового, так і немайнового характеру, у тому числі у справах про адміністративні правопорушення, мають регулюватися окремою галуззю публічного права - виконавчим правом у межах його процесуальної частини - виконавчого провадження (процесу). З огляду на це стадія виконання постанови у справі про адміністративне правопорушення з часом має виокремитися з адміністративно-деліктного процесу, а тому недоцільним у межах даної роботи є дослідження реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу в даному різновиді процесуальної діяльності.

15. Аргументовано висновок, що, виходячи із суспільної шкідливості конкретного адміністративного правопорушення, обставин його вчинення та доцільності застосування конкретного адміністративного стягнення, необхідно законодавчо урегулювати такі форми розгляду справи про адміністративне правопорушення: 1) на місці вчинення адміністративного правопорушення; 2) в органі адміністративно-деліктної юрисдикції в письмовому провадженні; 3) в органі адміністративно-деліктної юрисдикції в загальному провадженні із залученням учасників провадження.

Висловлено та обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу на стадії розгляду справи про адміністративне правопорушення шляхом закріплення в КУпАП норм про визначення: підстав та порядку спрощеного розгляду та вирішення справи про адміністративне правопорушення на місці його вчинення (виявлення); у письмовому провадженні шляхом доповнення КУпАП новими статтями, зміст яких визначено в основному змісті роботи; порядку повідомлення зацікавлених осіб про розгляд справи про адміністративне правопорушення в загальному провадженні (у ст. 277-2); більш докладного процесуального порядку розгляду справи про адміністративне правопорушення в загальному провадженні, зазначивши перелік процесуальних дій, які має здійснити орган адміністративно-деліктної юрисдикції (у ст. 279); порядку ведення протоколу слухання справи з урахуванням обставин складності її розгляду (у ст. 281); підстав, порядку та строків зупинення розгляду справи (у ст. 277); підстав обов'язковості врахування клопотання особи, яка притягується до відповідальності про вибір місця розгляду справи (у ст. 276); порядку реєстрації постанови у справі про адміністративне правопорушення в Єдиному державному реєстрі проваджень у справах про адміністративні правопорушення та набрання нею чинності шляхом доповнення глави 23 КУпАП новою статтею.

16. Висловлено та обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення перегляду справ про адміністративні правопорушення у позасудовому порядку шляхом закріплення в главі 24 КУпАП норм про визначення: у ст. 288-1 - форми, змісту та вимог до скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення; у ст. 292-1 - порядку розгляду скарги на постанову у справі про адміністративне правопорушення та прийняття рішення по ній; у п. 3 ст. 293 - підстав прийняття рішення про скасування постанови і закриття справи за наявності обставин, визначених у ст. 247 цього Кодексу, а також при недоведеності обставин, на підставі яких було винесено постанову.

Висловлено та обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення перегляду справ про адміністративні правопорушення у судовому порядку шляхом нормативного закріплення положення про визначення: у ст. 171-2 КАСУ - можливості вирішення адміністративної справи щодо оскарження рішень, дій чи бездіяльності суб'єктів владних повноважень у справах про притягнення до адміністративної відповідальності місцевими загальними судами як адміністративними судами за місцезнаходженням відповідача або за вказівкою особи-позивача, визначеної в позовній заяві, за зареєстрованим у встановленому законом порядку місцем її проживання (перебування, знаходження); у ч. 1 ст. 171-2 КАСУ - строку розгляду даної категорії справ протягом десяти днів з дня відкриття провадження у справі, але не більше тридцяти днів з моменту подання чи отримання позовної заяви та її реєстрації; у ч. 2 ст. 162 КАСУ - можливості прийняття адміністративним судом у разі задоволення адміністративного позову постанови про визнання протиправним рішення суб'єкта владних повноважень у справі з притягнення до адміністративної відповідальності та направлення справи на повторний розгляд або прийняття рішення по суті.

Висловлено та обґрунтовано пропозиції щодо удосконалення процедури перегляду справ про адміністративні правопорушення в апеляційному порядку шляхом визначення форми, змісту апеляційної скарги та порядку її подання, визначення порядку повернення апеляційної скарги апелянту, якщо вона не відповідає вимогам закону, для усунення виявлених недоліків (у ст. 288-1 КУпАП); встановлення порядку ведення та фіксації судового перегляду справ про адміністративні правопорушення; передбачення можливості здійснення альтернативного (письмового) провадження щодо перегляду постанов; визначення форми та змісту рішення суду апеляційної інстанції за результатами розгляду скарги або поданням прокурора(у ст. 294 КУпАП).

На підставі дослідження особливостей перегляду справ про адміністративні правопорушення у разі встановлення міжнародною судовою установою, юрисдикція якої визнана Україною, порушення Україною міжнародних зобов'язань при вирішенні справи судом запропоновано спростити процедури перегляду таких справ шляхом передбачення подання заяви про перегляд по справі про адміністративне правопорушення до Верховного Суду України через апеляційний або адміністративний суд, залежно від того, який із них був останньою національною інстанцією перегляду рішення у справі про адміністративне правопорушення; встановлення положення, відповідно до якого розгляд справи здійснюється за правилами її апеляційного перегляду з урахуванням особливостей, встановлених ст.ст. 297-8 - 297-10 КУпАП; визначення положення, що перегляд постанови по справі про адміністративне правопорушення у Верховному Суді України здійснюється колегією у складі п'яти суддів судової палати у кримінальних справах протягом місяця з дня надходження та реєстрації заяви про перегляд справи та інших матеріалів справи про адміністративне правопорушення, наявність яких є обов'язковою (у ст.ст. 297-1 - 297-9 КУпАП).

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

суб'єкт адміністративний деліктний

Індивідуальна монографія

Миронюк Р.В. Правовий статус суб'єктів адміністративно-деліктного процесу: теорія та практика реалізації: [монографія] / Роман Вікторович Миронюк. - Дніпропетровськ: Видавництво «Ліра», 2013. - 396 с.

Рецензія: Коломоєць Т.О. Системне дослідження теорії та практики реалізації правового статусу суб'єктів адміністративно-деліктного процесу в Україні / Т.О. Коломоєць // Науковий вісник Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ: збірник наукових праць. - 2013. - № 4. - С. 402-404.