Адміністративно-правові засади державної політики у сфері науки в Україні

На основі аналізу форм державної політики у сфері науки в Україні пропонується класифікаційний розподіл форм публічного адміністрування у сфері науки на правові (видання нормативних адміністративно-правових актів; видання індивідуальних адміністративно-правових актів, у тому числі надання адміністративних послуг; укладання адміністративних договорів; здійснення інших юридично-значущих дій, спрямованих на забезпечення наукової діяльності) та неправові (здійснення інформаційно-роз'яснювальної і консультаційної роботи з питань науки, підготовка та проведення наукових конференцій, симпозіумів, семінарів, виставок; узагальнення практики застосування законодавства з питань науки та організація прогнозно-аналітичних досліджень тенденцій науково-технічного та інноваційного розвитку; вжиття заходів щодо підвищення кваліфікації наукових працівників та поліпшення матеріальних і житлових умов, медичного обслуговування молодих вчених, працівників наукової сфери, стимулювання їх наукової діяльності; здійснення організаційно-методичного забезпечення державної атестації наукових установ; формування пропозицій щодо державного замовлення на науково-технічну продукцію на основі переліку найважливіших розробок, спрямованих на створення новітніх технологій та продукції тощо) із детальною характеристикою їх проявів при здійсненні управління у сфері науки. У контексті прийняття 06 вересня 2012 року Закону України «Про адміністративні послуги», акцентується увага на необхідності широкого застосування платних та безоплатних адміністративних послуг у сфері здійснення державної політики у сфері науки в Україні. До платних адміністративних послуг віднесено: державну акредитацію фізичних та юридичних осіб у сфері наукової та науково-технічної експертизи, державну акредитацію фізичних і юридичних осіб на право провадження посередницької діяльності у сфері трансферу технологій, здійснення державної реєстрації договорів про трансфер технологій та ведення Державного реєстру договорів про трансфер технологій, акредитацію вищого навчального закладу, здійснення державної наукової і науково-технічної експертизи тощо. У свою чергу, до безоплатних - здійснення державної реєстрації технологічних парків, видача атестата, здійснення позачергової атестації працівника, видача Свідоцтва про державну акредитацію на провадження на постійній та/або професійній основі посередницької діяльності у сфері трансферу технологій тощо.

При дослідженні методів державної політики у сфері науки в Україні обґрунтовується роль та значення переконання, заохочення і примусу при здійсненні публічного адміністрування у сфері науки, виділяються їх ознаки та надається характеристика їх різновидів та проявів. Досліджуються особливості застосування заходів переконання, заохочення та примусу всіма суб'єктами публічного адміністрування науки у сфері в Україні.

Доведено, що застосування форм і методів державної політики у сфері науки в Україні супроводжується широким колом правових, організаційних та інших проблем. Відсутність теоретичного підґрунтя, недоліки правового регулювання, недосконала організація, брак апробованих методик, укупі із системними вадами вітчизняної адміністративної системи, - корупцією, бюрократизмом, низьким рівнем правосвідомості суб'єктів владних повноважень, - вкрай негативно впливають на ефективність реалізації галузевої політики та, відповідно, на загальний стан науки.

Розділ 4 «Організаційні засади державної політики у сфері науки в Україні» включає три підрозділи, присвячені визначенню особливостей кадрового, інформаційно-аналітичного, фінансового забезпечення державної політики у сфері науки на сучасному етапі розвитку українського суспільства.

У підрозділі 4.1 «Кадрове забезпечення державної політики у сфері науки в Україні» подається авторське визначення терміну «кадрове забезпечення державної політики у сфері науки», яке зводиться до процесу створення оптимальних умов для накопичення, збереження, розвитку наукового потенціалу та компетентного кадрового потенціалу органів публічної адміністрації наукової сфери. Зазначається, що на даному етапі становлення українського суспільства питання кадрового забезпечення державної політики у сфері науки ставиться потрійно: 1) який рівень компетенції повинен відповідати виконанню управлінських функцій на стадіях вирішення означуваної проблеми; 2) які завдання можна (краще) покласти на конкретних осіб з врахуванням їх індивідуальних, психологічних особливостей й можливостей; 3) які існують кадрові можливості для підвищення ефективності спільної діяльності, узгодження позицій і думок.

Відмічено, що сучасні умови соціально-економічного розвитку потребують усе більшої уваги до роботи з кадрами, перш за все, з керівниками та спеціалістами, які є головним елементом системи публічного адміністрування. Від укомплектованості компетентними, професійно підготовленими кадрами залежить як прийняття управлінських рішень, так і їх виконання. Саме тому проблема кадрового забезпечення є важливою детермінантою державної політики у сфері науки в Україні. Ця проблема має два аспекти. По-перше, це забезпечення компетентними кадрами органів публічної адміністрації, які є суб'єктами державної наукової політики. По-друге, важливим є формування ефективного механізму підготовки наукових кадрів у контексті формування та реалізації державної політики у сфері науки в Україні.

Доведено, що об`єднуючим фактором окреслених позицій виступає система ефективної вищої освіти, тобто закладення фундаменту професійної компетентності як для проходження служби в уповноважених органах публічної адміністрації у сфері науки, так і для здійснення наукової діяльності у різних галузях суспільного життя. При цьому, підготовка професійних кадрів є найважливішою умовою успішної реалізації державної наукової політики. Кадрове забезпечення державної політики у сфері науки в Україні повинно передбачати: затвердження державних освітніх стандартів, примірних навчальних планів і програм підготовки та перепідготовки кадрів працівників для роботи в науковій сфері; внесення в перелік спеціальностей середньої спеціальності та вищої освіти нових спеціальностей у сфері наукової політики; розробку нормативних документів, що визначають статус, систему соціальних гарантій і заохочень для працівників бюджетних установ органів з питань науки; формування на основі довгострокового планування державного замовлення навчальним закладам, науково-дослідним установам на розробку і здійснення програм підготовки, перепідготовки, підвищення кваліфікації фахівців у галузі наукової політики; створення міжвідомчого навчально-методичного центру для навчання фахівців, що працюють в галузях, пов'язаних з науковою політикою; розвиток системи професійної перепідготовки працівників сфери науки, організація практик і стажувань, розробка навчально-методичного забезпечення на основі конкурсів програм і методик; забезпечення фахівців, які працюють у науковій сфері спеціалізованими науково-методичними та інформаційними матеріалами.

Виділено принципи (єдності теорії та практики, творчого підходу, об`єктивності, детермінізму, єдності зовнішніх впливів і внутрішніх умов розвитку, активності свідомості особистості, комплексного підходу, концептуальності, послідовності, наступності), що обумовлюють гносеологічну роль політики підготовки професійних кадрів як у сфері науки в цілому, так і у здійсненні державної політики у сфері науки в Україні зокрема. Зміст принципів кадрового забезпечення державної політики у сфері науки формують світоглядні позиції, як суб`єктів, так і об`єктів цієї політики, обґрунтовуючи принципову можливість випереджального відбиття дійсності та її практичного перетворення.

У підрозділі 4.2 «Інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки в Україні» подається авторське визначення терміну «інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки», сутність якого полягає у процесі створення оптимальних умов задля задоволення інформаційно-аналітичних потреб наукового потенціалу та реалізації посадових обов'язків органів публічної адміністрації наукової сфери. Оцінюється стан інформаційно-аналітичного забезпечення процесів здійснення державної політики у сфері науки в Україні, перспективи його розвитку та шляхи покращення ситуації у цій галузі.

Основними цілями інформаційно-аналітичного забезпечення державної політики у сфері науки в Україні визначено: всебічну інформаційно-аналітичну підтримку діяльності органів публічної адміністрації у сфері науки на основі комплексу організаційних, нормативно-правових, технічних, аналітичних та інших заходів; актуалізацію інформації про наукові досягнення країни в науково-технічній та виробничій сферах діяльності; створення інфотеки нових технологій та ноу-хау, що розроблені в Україні; створення банку даних вчених та фахівців міжнародного рівня; ефективне використання наявного інформаційного ресурсу на державному та регіональному рівнях; інформування місцевих та іноземних споживачів про ефективні вітчизняні наукові технології та ступінь їх готовності до комерціалізації та можливого трансферу через національні та міжнародні мережі трансферу технологій.

Змістовно обґрунтовується положення про те, що інформаційно-аналітична діяльність органів публічної адміністрації у сфері державної наукової політики України є складовою системи та процесу публічного адміністрування, передбачає сукупність інформаційних процесів пошуку, збору, створення, систематизації, аналітичної обробки, використання, поширення, зберігання та захисту інформації на основі новітніх інформаційних технологій з метою соціально-економічного розвитку держави, налагодження ефективного механізму адміністрування соціальними та економічними процесами, задоволення потреб юридичних та фізичних осіб в реалізації свого права на інформацію.

Попередній аналіз апарату МОНмолодьспорту України засвідчує, що в його організаційній структурі передбачені відділи інформаційно-аналітичного забезпечення, але їхня діяльність має ситуативний характер і мало впливає на прийняття рішень. Тому вважається за доцільне обґрунтувати положення про підпорядкування Українського інституту науково-технічної і економічної інформації МОНмолодьспорту.

У підрозділі 4.3 «Фінансове забезпечення державної політики у сфері науки в Україні» подається авторське визначення терміну «фінансове забезпечення державної політики у сфері науки», що номіновано, як процес створення сприятливих умов задля задоволення фінансових потреб наукового потенціалу та реалізації посадових обов'язків органів публічної адміністрації наукової сфери. Відзначається, що особливості фінансового забезпечення державної політики у сфері науки в Україні визначаються джерелами фінансування науки в цілому, які вирізняють її серед інших видів державної політики. Основними джерелами здійснення державної фінансової підтримки наукової галузі визначаються: бюджетні кошти (з державного та місцевих бюджетів) та кошти спеціалізованих позабюджетних фондів. Бюджетне фінансування наукових досліджень здійснюється шляхом базового та програмно-цільового фінансування. При цьому ефективності державної підтримки сприятиме переорієнтація фінансування наукової сфери на засади державного замовлення та конкурентності, у тому числі в рамках базового фінансування. Також відзначається, що розвиток наукової сфери та забезпечення її ефективного функціонування є можливим лише у контексті реалізації комплексних державних цільових програм. Програмний метод передбачає досягнення конкретної мети за рахунок цільового фінансування в конкретний термін. На основі проведеного аналізу цільових програм виявлені значні розбіжності між державними цільовими та бюджетними програмами в сфері державної політики у сфері науки в Україні. Усі програми повинні базуватися на науково обґрунтованій системі показників, які характеризують стан та динаміку наукових об'єктів з позицій можливих ризиків і використовувати сукупність кількісних та якісних показників результативності.

Враховуючи, що основними джерелами здійснення державної фінансової підтримки наукової галузі є бюджетні кошти (з державного та місцевих бюджетів) та кошти спеціалізованих позабюджетних фондів доведено, що з метою підвищення ефективності бюджетного фінансування, забезпечення прозорості публічного адміністрування науковою сферою необхідно в Державному бюджеті України передбачити окрему статтю, в якій слід наводити обсяги фінансової підтримки наукової сфери в цілому та основних видів наукової діяльності - фундаментальних досліджень, прикладних досліджень і науково-технічних розробок.

Підтримується думка, що в умовах трансформування загальної структури фінансування науки в контексті здійснення державної політики у сфері науки більше уваги потрібно надавати іноземному інвестуванню, але політика залучення іноземних інвестицій в економіку України повинна не лише спиратися на традиційні уявлення щодо формування сприятливого інвестиційного клімату, а також формувати нові стимули й канали постачання іноземних інвестицій, які в умовах побудови інтелектуально-інноваційної моделі економіки при обмежених коштах можуть значно активізувати наукову діяльність, серед яких особливе місце займає венчурне фінансування. Особливо важливе венчурне фінансування для комерціалізації результатів наукових досліджень у наукоємних і високотехнологічних галузях, для підприємств, які відіграють значну роль у розробці і впровадженні у виробництво нових ідей і технологій.

Розділ 5 «Адміністративно-правова охорона сфери науки в Україні» складається з трьох підрозділів, які розкривають зміст адміністративно-правової охорони сфери науки в Україні та її провідних напрямів.

У підрозділі 5.1 «Сутність та особливості адміністративно-правової охорони сфери науки в Україні» подається авторське визначення терміну «адміністративно-правова охорона сфери науки», сутність якого зводиться до системи впорядкованої адміністративно-правовими нормами правозаконної діяльності уповноважених суб'єктів, спрямованої на запобігання, протидію та усунення наслідків порушень загальнообов'язкових правил, норм та стандартів у сфері науки, а також обґрунтовується необхідність системного підходу до його аналізу. Зазначається, що сучасний процес розбудови демократичної, правової держави та становлення громадянського суспільства в Україні об'єктивно актуалізує потребу наукової розробки практичних засад побудови та розвитку системи адміністративно-правової охорони сфери науки в Україні. При цьому, ключову роль у здійсненні адміністративно-правової охорони сфери науки в Україні повинна відігравати держава.

Неодмінною умовою адміністративно-правової охорони більш точно визначено правозаконність саме з тих міркувань, що примітивізація конструкції законності фактично позбавляє українських громадян права вимоги зміни або скасування правопорушуючих законів, що обмежують або порушують права людини. Спрощене розуміння законності в догматичній позитивістській концепції, як не дивно, з одного боку, полегшує користування законом, а з іншого боку - значно утрудняє здійснення правосуддя. Зіштовхуючись при вирішенні конкретної справи з правопорушуючим законом, судді не мають діючих важелів для його скасування, у результаті чого виноситься в значній мірі формальне рішення в рамках санкції правової норми. Концепція правозаконності мислиться як категорія високого гуманістичного і ліберального порядку, спрямована на реалізацію в суспільстві саме правової свободи. При цьому правова воля розуміється як міра можливої поведінки людини, обмежена зовнішньою волею інших осіб у тій самій мірі, у якій цього вимагає реалізація його права. У рамках концепції правозаконності загальнообов'язковість є належною властивістю лише правових законів; неправовим же законам відмовляється в ознаці загальнообов'язковості. Отже, правозаконність - це вимога неухильного дотримання і виконання положень тільки правових законів. Загальнообов'язковість закону повинна бути, за нашим глибоким переконанням, обумовлена саме його правовою природою, особливим змістом, що виражає природні права людини, а не силою офіційної норми, у якій воно знайшло «позитивне» вираження.

Доведено, що адміністративно-правова охорона сфери науки є структурним елементом публічного адміністрування у сфері науки, тісно пов`язана з ним, оскільки факти, які свідчать про необхідність вжиття заходів захисту сфери науки, виявляються перш за все під час здійснення управлінської діяльності. Конкретні способи охорони сфери науки врегульовані нормами різних галузей права, зокрема адміністративного, цивільного, господарського, трудового, кримінального. Суттєвим недоліком правового регулювання публічного адміністрування науковою сферою визначено те, що законом не передбачається обов`язків конкретних суб`єктів публічної адміністрації у сфері науки щодо вжиття заходів охорони та захисту при виявленні порушень права наукової творчості. У зв`язку з цим вбачається за необхідне внести зміни до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність», якими передбачити обов`язки суб`єктів публічної адміністрації при виявленні факту порушення у сфері науки, вжиття заходів щодо відновлення порушеного права, виявлення осіб, винних у порушенні цього права, притягнення їх до відповідальності, забезпечити недопущення виявлених порушень й надалі.

У підрозділі 5.2 «Контроль та нагляд у сфері науки в Україні» подається авторське визначення категоріального поняття «контрольно-наглядова діяльність у сфері науки», під яким розуміється діяльність органів публічної адміністрації, здійснюваної у межах визначеної чинним законодавством компетенції, яка спрямована на забезпечення неухильного дотримання правових установлень, підвищення ефективності управління науковими справами, виявлення та нейтралізацію чинників, котрі перешкоджають стабільному функціонуванню й гармонійному розвитку сфери науки. Визначено, що у системі публічного контролю та нагляду у сфері науки в Україні найсуттєвіші контрольно-наглядові повноваження мають органи виконавчої влади. Кожен орган виконавчої влади, його посадові особи у межах своєї компетенції контролюють виконання прийнятих рішень, дотримання законодавства в діяльності певної системи, окремої структурної ланки або галузі. Такий контроль може стосуватися як внутрішніх аспектів діяльності системи, так і її зовнішніх зв'язків.

Важлива роль у здійсненні контролю та нагляду в науковій сфері належить органам місцевого самоврядування. У той же час не можна не відмітити, що ці контрольно-наглядові повноваження в цілому ряді випадків мають декларативний характер, не підкріплені ніякими реальними примусово-владними повноваженнями.

Метою контрольно-наглядової діяльності органів публічної адміністрації у сфері науки в Україні є виявлення та нейтралізація чинників, котрі перешкоджають стабільному функціонуванню й гармонійному розвиткові сфери науки. Виходячи з мети вказаної діяльності, випливають її завдання, основним з яких є визначення фактів дотримання (або недотримання) відповідними суб'єктами встановлених приписів у межах компетенції.

Для забезпечення участі громадян в управлінні державними справами при органах виконавчої влади можуть створюватися (а в деяких випадках і в обов'язковому порядку створюються) різні дорадчо-консультативні органи, на кшталт громадських рад чи громадських колегій. Відзначено, що громадський контроль найбільшого застосування повинен мати у галузі фінансового забезпечення наукової діяльності саме з тих міркувань, що контролери-ревізори надто завантажені виконанням додаткових завдань, скорочується час на проведення ревізій, а це негативно відбивається на їхній якості. У процесі ревізії виявляються факти спотворення даних бухгалтерського обліку й звітності, що спричинено недбалістю облікових працівників, або некваліфікованими чи неправомірними розпорядженнями керівників.

У підрозділі 5.3 «Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки в Україні» досліджено адміністративну відповідальність, що може виникати за наявності порушень норм, якими регулюється сфера науки, подано її авторське визначення, як специфічної форми негативного реагування держави в особі уповноважених органів на адміністративний проступок у сфері науки в формі примусових заходів впливу, які виконані особою (фізичною або юридичною), яка його вчинила.

Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки в Україні має бути логічним продовженням розвитку стратегічного підходу до регулювання відносин наукової сфери, що відповідає європейським вимогам встановлення адміністративно-правового порядку. Спрямування змін та доповнень до чинного законодавства та прийняття нових нормативних актів залежить від прийнятої в державі Концепції державної політики у сфері науки в Україні та Закону України «Про державну політику у сфері науки в Україні». Концептуальний підхід до адміністративно-правової охорони наукової сфери стане наріжним каменем підвищення ефективності механізму правового регулювання науки в цілому та здійснення наукової діяльності зокрема.

Специфічною ознакою, що є визначальною для характеристики адміністративної відповідальності за порушення норм, якими регулюється сфера науки в Україні, є те, що проступки у сфері науки в своїй питомій вазі мають загальний характер і вчиняються у будь-якій галузі. Прикладом можуть слугувати: адміністративні корупційні правопорушення (гл. 13-а КУпАП); порушення прав на об'єкт права інтелектуальної власності (ст. 51-2 КУпАП); невиконання вимог екологічної безпеки у процесі впровадження відкриттів, винаходів, корисних моделей, промислових зразків, раціоналізаторських пропозицій, нової техніки, технологій і систем, речовин і матеріалів (ст. 91-1 КУпАП); порушення законодавства про здійснення закупівлі товарів, робіт і послуг за державні кошти (ст. 164-14 КУпАП); порушення порядку видачі документа дозвільного характеру (ст. 166-10 КУпАП); порушення законодавства про державну реєстрацію юридичних осіб та фізичних осіб - підприємців (ст. 166-11 КУпАП); порушення законодавства про ліцензування певних видів господарської діяльності (ст. 166-12 КУпАП); порушення встановленого порядку видачі сертифіката відповідності (ст. 172-1 КУпАП); порушення обмежень щодо використання службового становища (ст. 172-2 КУпАП); порушення обмежень щодо сумісництва та суміщення з іншими видами діяльності (ст. 172-4 КУпАП); незаконне використання інформації, що стала відома особі у зв'язку з виконанням службових повноважень (ст. 172-8 КУпАП); порушення порядку подання або використання даних державних статистичних спостережень (ст. 186-3 КУпАП); порушення законодавства про державну таємницю (ст. 212-2 КУпАП); порушення права на інформацію (ст. 212-3 КУпАП); здійснення незаконного доступу до інформації в інформаційних (автоматизованих) системах, незаконне виготовлення чи розповсюдження копій баз даних інформаційних (автоматизованих) систем (ст. 212-6 КУпАП).

Відзначено, що на сьогоднішній день правові засади адміністративної відповідальності за порушення норм, якими регулюється сфера науки розпорошені у численних, різних за юридичною силою нормативно-правових актах, що слід визнати недоліком нормотворчої діяльності й усунути найближчим часом шляхом кодифікації в Кодексі України про адміністративні правопорушення норм з інших законів України у сфері науки та утворення нових складів адміністративних проступків. Про доцільність цього шляху свідчать результати анкетування, проведеного серед працівників наукової сфери, відповідно до яких 92,4 % респондентів висловили саме таку точку зору.

Констатується, що адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки в Україні, наділена всім комплексом властивостей, притаманних адміністративній відповідальності в публічному праві України, є його невід'ємною частиною, посідає своє чинне місце поряд з іншими складовими й, потенціал якого, за умов удосконалення нормативного підґрунтя (здійснення систематизації наукового законодавства), може досить ефективно використовуватися в сучасний реформаційний період.

ВИСНОВКИ

У висновках докторської дисертації сформульовано найсуттєвіші результати комплексного дослідження, наведено теоретичні узагальнення та нове концептуальне бачення вирішення наукової проблеми визначення адміністративно-правових засад державної політики у сфері науки в Україні, яке полягає у наступному.

1. Становлення та розвиток науки у своєму еволюційному поступі можна розділити на відповідні періоди в залежності від впливу історичних подій, які мали значення для збагачення та піднесення науки: перший - античні часи та середньовіччя (до ХVIІ сторіччя); другий - новий час (XVІI-XIX сторіччя); третій - новітній час та сучасність (ХХ-ХХІ сторіччя). Доведено, на сучасному етапі розвитку світового співтовариства наука є стратегічним ресурсом становлення та розквіту для багатьох країн.

Дослідивши теоретичні підходи до розуміння поняття «наука» ми номінували її, як соціально значущу сферу людської діяльності, функцією якої є безперервний процес пошуку істини, у ході якого людство здобуває нові знання та втілює їх в життя. Сформульовано в теоретичному розумінні поняття «наукова діяльність», під якою запропоновано розуміти сукупність наукових досліджень, спрямованих на отримання нових знань, новизна яких є продуктом творчості наукових колективів або окремих вчених. Обґрунтовано положення, що наукова діяльність виступає обов'язковою умовою існування науки та є рушійною силою її розвитку.

Приналежність науки до національної культури та їх взаємозв'язок пояснюються тим, що наука залежить від різноманітних сил, течій і впливів, що діють у суспільстві, визначає свої пріоритети в культурному контексті, тяжіє до компромісів і сама в значній мірі детермінує культурне життя. А ще виступає як фактор соціальної регуляції суспільних процесів, впливає на потреби суспільства, стає необхідною умовою культурного розвитку. Прояв культурної регуляції науки здійснюється через сформовану в даному суспільстві систему виховання, навчання й залучення членів суспільства до дослідницької діяльності.

2. Констатовано, що сучасне цивілізаційне суспільство кардинально вплинуло на розвиток науки, значно прискоривши процеси її розвитку. Сучасну науку й діяльність учених уже неможливо представити без використання новітніх технологій. Така діяльність у свою чергу сприяє розробці більш нових технологій. Швидкість цих процесів постійно збільшується й трансформація науки в одній сфері моментально викликає трансформацію в іншій. Такі зміни ведуть до появи неймовірно великої кількості наукових знань, які необхідно сприймати та втілювати у практичну площину.

Обґрунтовано позицію, що досвід реформування останніх років свідчить, що реформи, не підкріплені активною державною політикою у сфері науки, призводять не лише до втрати країною її наукових позицій на світовому ринку, що особливо важливо у наш час, а й до розвитку таких тенденцій, як значний спад кількості наукових відкриттів та інших об`єктів інтелектуальної власності.

3. Беручи до уваги широкий спектр теоретико-методологічних напрацювань щодо її розуміння, ми синтезували власне визначення державної політики у сфері науки, як стратегії і тактики взаємовідносин держави в особі уповноважених органів з інститутом науки з метою забезпечення інноваційно-технологічного розвитку країни. При цьому під політикою розуміємо сформовану на базі потреб та інтересів стратегію поведінки соціальної групи або індивіда, яка включає у себе позицію та конкретні дії щодо інших соціальних формувань суспільства. А державна політика - це стратегія і тактика взаємовідносин держави в особі уповноважених органів з соціальними формуваннями та різними інститутами з метою забезпечення стійкого становлення і розвитку країни.

При дослідженні термінів «державна наукова політика», «наукова політика», «соціальна політика у галузі науки», доведена правильність використання конструкції «державна політика у сфері науки».

4. Основними завданнями державної політики у сфері науки на сучасному етапі розвитку українського суспільства, покликаної забезпечити формування ефективної наукової системи, мають стати:

– визначення пріоритетних напрямів розвитку науки з врахуванням глобалізаційних викликів та розробка відповідного нормативно-правового забезпечення для формування стратегічних планів органів публічної адміністрації щодо напрямів і заходів реалізації наукової політики у відповідних сферах;

– структурна перебудова наукової сфери на основі довгострокової стратегії розвитку науки, що базується на розробленні довгострокових сценарних прогнозів науково-технологічного розвитку країни;

– запровадження моніторингу та оцінки ходу виконання завдань державної політики у сфері науки на основі сформованої системи показників результативності та незалежної експертизи результатів;

– забезпечення сприятливих економічних, кадрових, інформаційно-аналітичних, фінансових умов для активізації наукової діяльності, розвитку легального підприємництва і конкуренції;

– оптимізація складу державних цільових програм у напряму скорочення їх переліку та укрупнення програм у відповідності до зміни пріоритетів затверджених урядом стратегічних документів;

– освоєння та використання сучасних методів інжинірингу, прогнозування та маркетингу наукоємної продукції;

– залучення в господарський обіг прав на об`єкти інтелектуальної власності та забезпечення надійного захисту від несанкціонованого використання. Державі доцільно закріпити за собою виключні права тільки на результати наукової діяльності, пов`язані з інтересами оборони і національної безпеки, а також права на результати наукової діяльності, щодо яких вона має намір самостійно довести розробки до промислового застосування і реалізації готової продукції. В усіх інших випадках права на результати науково-технічної діяльності повинні бути віддані організаціям - розроблювачам нової техніки, що і повинні напряму взаємодіяти з інвесторами;

- розширення державно-приватного партнерства у сфері науки та інновацій з метою підвищення зацікавленості бізнесу щодо вкладання фінансових ресурсів та його відповідальності за ефективне використання інвестицій.

Обґрунтовано положення, що стратегічний розвиток держави визначається не тільки економічними, але й політичними, соціальними, правовими, національними, психологічними та іншими факторами суспільного життя.

Тому виходячи із загальних соціально-економічних і геополітичних тенденцій, актуальних проблем науки, а також характеру об'єктивних загроз, що виникають у цій сфері, пріоритетними напрямами державної політики у сфері науки в Україні виступають:

– розробка та прийняття Концепції державної політики у сфері науки в Україні, яка повинна скласти комплексний теоретико-методологічний базис державної наукової політики;

– повноцінна уніфікація нормативно-правової бази державної політики у сфері науки в Україні;

– модернізація системи адміністративно-правового регулювання науки;

– нормативне забезпечення функціонування академічного сектору науки, його майнового комплексу, значного підвищення рівня оплати праці, підтримка процесів самоуправління та демократизації;

– захист прав суб`єктів наукової діяльності відповідно до чинного законодавства і норм міжнародного права;

– підготовка та перепідготовка відповідних кадрів для роботи у сфері науки;

– удосконалення системи формування єдиного реєстру наукових установ

– підвищення наукової культури населення;

– прогнозування наукових процесів та формування державної політики у сфері науки з урахуванням зміни загальнополітичної й економічної ситуації;

– сприяння впровадженню інноваційних технологій, методик та інших досягнень науково-технічного прогресу в систему забезпечення державної наукової політики;

– справедливий та ефективний розподіл коштів, які виділяються з державного бюджету на вирішення проблем науки та контроль за їхнім використанням, а також визначення альтернативного фінансування наукової сфери;

– активізація міжнародного співробітництва у сфері науки.

5. Доведено, що важливими етапами формування та, водночас, ключовими детермінантами ефективності державної політики у сфері науки в Україні є прогнозування, стратегічне планування та цільове програмування. Від якості прогнозування, планування та програмування залежать обґрунтованість державної політики у сфері науки, її цілеспрямованість, реальність, ефективність. Саме тому запропоновано шляхи підвищення ефективності прогнозування, планування та програмування у сфері науки шляхом внесення змін до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» в частині правового закріплення прогнозування у сфері науки, його оптимальних строків і суб`єктів, а також визначення на законодавчому рівні розробки державних цільових програм, спрямованих на розв'язання найважливіших проблем розвитку науки основною формою планування у сфері науки.

6. Обґрунтовано позицію, що головні пріоритети державної політики у сфері науки повинні зміститися у бік структурної та технологічної модернізації науки України на основі функціонування складних науково-технологічних систем та дифузії знань і технологій по всьому виробничо-технологічному комплексу. Для реалізації таких завдань система публічного адміністрування науково-технологічним та інноваційним розвитком має бути змінена у напряму усунення дублювань та розпорошення функцій між різними органами публічної адміністрації, розбудови єдиної вертикалі публічного адміністрування та підвищення відповідальності за недосягнення цілей.

7. За допомогою системного підходу виокремлено і досліджено структуру, компетенцію, особливості функціонування та етапи становлення органів публічної адміністрації, під юрисдикцією яких перебувають питання здійснення державної політики у сфері науки, тобто становлять у своїй сукупності інституціональний механізм державної політики у сфері науки в Україні, складовими елементами якого виступають: 1) формування державної політики у сфері науки; 2) реалізація державної політики у сфері науки; 3) контроль та нагляд за виконанням державної політики у сфері науки.

Аналіз розподілу компетенційних повноважень серед органів публічної адміністрації щодо здійснення державної політики у сфері науки в Україні довів, що для всіх міністерств та відомств, які мають завдання і повноваження у цій сфері, адміністрування науковими процесами (вплив на них) не є безпосереднім змістом їхньої діяльності. Тому з питань науки належало б створити окремий центральний орган виконавчої влади - Міністерство науки та інновацій України.

8. Доведено, що ефективне виконання основних пріоритетних завдань державної політики у сфері науки в Україні потребує відповідного нормативно-правового, кадрового, інформаційно-аналітичного та фінансового забезпечення.

Як свідчить проведений аналіз, практично всім рівням нормативно-правового забезпечення державної політики у сфері науки в Україні властиві системні недоліки, серед яких: погана узгодженість нормативно-правових актів, невідповідність їхньої форми та змісту, наявність колізій, нечітке формулювання правових установлень і багато інших. Усунути ці недоліки можливо шляхом комплексного реформування галузевого законодавства з урахуванням об'єктивних соціально-економічних процесів, досягнень науково-технічного прогресу, актуальних потреб практики, тенденцій розвитку міжнародного законодавства, вимог техніки нормотворення, останніх теоретичних напрацювань.

Першочергової уваги серед проблем, які потрібно вирішити у законодавчій сфері з питань державної політики у сфері науки в України, заслуговує розробка та прийняття Закону України «Про державну політику у сфері науки в Україні», а також прийняття Законів України: «Про державну підтримку галузевої науки», «Про підготовку та державну атестацію наукових та науково-педагогічних кадрів вищої кваліфікації», «Про охорону прав на наукові відкриття», «Про статус наукового працівника», «Про стимулювання розвитку інноваційної, наукової та науково-технічної діяльності вищих навчальних закладів України», «Про особливості правового режиму майнових комплексів державних галузевих академій наук», «Про трансфер технологій».

З метою ж вдосконалення нормативно-правового регулювання сфери науки запропоновано доповнити Кодекс України про адміністративні правопорушення главою «Адміністративні правопорушення у сфері науки», а Закон України «Про наукову і науково-технічну діяльність» статтею 36 «Прогнозування у сфері наукової і науково-технічної діяльності» і статтею 36-1 «Планування у сфері наукової і науково-технічної діяльності», а також внести зміни до статті 1 цього Закону щодо закріплення визначення науки на законодавчому рівні.

9. Кадрове забезпечення держаної політики у сфері науки - це процес створення оптимальних умов для накопичення, збереження, розвитку наукового потенціалу та компетентного кадрового потенціалу органів публічної адміністрації наукової сфери.

Зміст принципів кадрового забезпечення держаної політики у сфері науки формують світоглядні позиції, як суб`єктів, так і об`єктів цієї політики, обґрунтовуючи принципову можливість випереджального відбиття дійсності та її практичного перетворення. Виокремлено види принципів кадрового забезпечення держаної політики у сфері науки, що виходять із інтересів створення конкурентоспроможної у світовому співтоваристві наукової системи.

10. Інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки - це процес створення оптимальних умов задля задоволення інформаційно-аналітичних потреб наукового потенціалу та реалізації посадових обов'язків органів публічної адміністрації наукової сфери.

Доведено, що інформаційно-аналітичне забезпечення державної політики у сфері науки включає: збір, опрацювання (кодування, класифікацію), накопичення та зберігання певних даних; пошук, аналіз і узагальнення отриманої інформації; підготовку та прийняття управлінських рішень у формі нової (синтезованої) інформації; передачу синтезованої інформації у формі рішень адресатам; організацію збору від адресата інформації для контролю за виконанням управлінських рішень тощо. Інформація, яка здатна забезпечити потреби публічного адміністрування сферою науки, - це не тільки інформація у нормах права (правова інформація), а й інша науково-технологічна, інноваційна та певна соціально-значима інформація, що утворюється, циркулює, використовується і елімінує (зникає) на різних рівнях наукової діяльності.

Основними цілями інформаційно-аналітичного забезпечення державної політики у сфері науки в Україні визначено: актуалізацію інформації про наукові досягнення країни в науково-технічній та виробничій сферах діяльності; створення інфотеки нових технологій та ноу-хау, що розроблені в Україні; створення банку даних вчених та фахівців міжнародного рівня; ефективне використання наявного інформаційного ресурсу на державному та регіональному рівнях; інформування місцевих та іноземних споживачів про ефективні вітчизняні наукові технології та ступінь їх готовності до комерціалізації та можливого трансферу через національні та міжнародні мережі трансферу технологій.

11. Фінансове забезпечення держаної політики у сфері науки - це процес створення сприятливих умов задля задоволення фінансових потреб наукового потенціалу та реалізації посадових обов'язків органів публічної адміністрації наукової сфери.

Особливості фінансового забезпечення державної політики у сфері науки в Україні визначаються джерелами фінансування науки в цілому, які вирізняють її серед інших видів державної політики.

При цьому, бюджетна політика в науковій сфері має бути спрямована на переведення фінансування науки на конкурсні засади, забезпечення активізації участі наукової сфери у формуванні та розвитку національної інноваційної системи. Здійснення розподілу видатків між головними розпорядниками коштів за програмно-цільовим методом сприятиме більш ефективному і цільовому використанню ними виділених бюджетних коштів.

Реалізація пріоритетних напрямів розвитку науки і техніки має забезпечуватися шляхом цільового фінансування фундаментальних досліджень і прикладних розробок, включаючи етапи підготовки до впровадження завершених науково-технічних розробок та їхньої комерціалізації, зміцнення матеріально-технічної бази наукових установ та вищих навчальних закладів, кінцевою метою чого повинно бути зростання рівня впровадження результатів наукових розробок у реальному секторі економіки України.

12. Проаналізувавши сучасні тенденції та характерні особливості державної політики у сфері науки в Україні, доведено, що весь процес формування, розвитку та реформування вітчизняної наукової системи здійснюється за відсутності єдиної, системної, науково обґрунтованої та відповідним чином затвердженої загальнодержавної Концепції державної політики у сфері науки в Україні. Базовими елементами цієї Концепції мають стати цілі та пріоритетні напрями, які визначаються на основі прогнозування, стратегічного планування та цільового

програмування наукової сфери. У зв`язку з цим аргументована необхідність прийняття Концепції державної політики у сфері науки в Україні (проект розроблено автором і представлено у додатках до дисертації).

13. Обґрунтовано, що сутність явища адміністративно-правової охорони сфери науки не обмежується боротьбою з правопорушеннями, а його рамки - виходять далеко за межі юрисдикційних відносин. Поряд із протидією деліктності у сфері науки, адміністративно-правова охорона охоплює широкий спектр функцій профілактичного характеру, спрямованих на попередження девіантних проявів, усунення умов і причин, що сприяють їхній появі. Таким чином, під адміністративно-правовою охороною сфери науки слід розуміти систему впорядкованої адміністративно-правовими нормами правозаконної діяльності уповноважених суб'єктів, спрямованої на запобігання, протидію та усунення наслідків порушень загальнообов'язкових правил, норм та стандартів у сфері науки.

14. Доведено, що провідними засобами забезпечення правозаконності у сфері науки слугують контроль, нагляд і адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки.

Контрольно-наглядова діяльність у сфері науки - це діяльність органів публічної адміністрації, здійснюваної у межах визначеної чинним законодавством компетенції, яка спрямована на забезпечення неухильного дотримання правових установлень, підвищення ефективності управління науковими справами, виявлення та нейтралізацію чинників, котрі перешкоджають стабільному функціонуванню й гармонійному розвиткові сфери науки. У системі публічного контролю та нагляду у сфері науки в Україні найсуттєвіші контрольно-наглядові повноваження мають такі органи публічної адміністрації, як Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України; Державна служба інтелектуальної власності України, діяльність якої спрямовується і координується через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України; Державне агентство з питань науки, інновацій та інформатизації України, діяльність якого також спрямовується і координується через Міністра освіти і науки, молоді та спорту України; Державне космічне агентство України, діяльність якого спрямовується і координується Кабінетом Міністрів України.

15. Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регулюється сфера науки - це специфічна форма негативного реагування держави в особі уповноважених органів на адміністративний проступок у сфері науки в формі примусових заходів впливу, які виконані особою (фізичною або юридичною), яка його вчинила. Адміністративна відповідальність за порушення норм, якими регламентується сфера науки в Україні має бути логічним продовженням розвитку стратегічного підходу до регулювання відносин у сфері науки, що відповідатиме усім європейським стандартам, нормам та вимогам встановлення як правопорядку в цілому, так і адміністративно-правового порядку зокрема.

СПИСОК ОПУБЛІКОВАНИХ ПРАЦЬ ЗА ТЕМОЮ ДИСЕРТАЦІЇ

Монографії:

1. Мосьондз С. О. Публічне адміністрування сферою науки в Україні : [моногр.] / С. О. Мосьондз. - Х. : НікаНова, 2011. - 203 с.

2. Мосьондз С. О. Державна політика у сфері науки в Україні (організаційно-правові аспекти) : [моногр.] / С. О. Мосьондз. - Х. : «Скорпион ЛТД», 2012. - 352 с.

Навчальні посібники:

1. Мосьондз С. О. Адміністративно-правові основи державної міграційної політики в Україні : навч. посіб. / С. О. Мосьондз. - К. : Магістр - ХХІ сторіччя, 2005. - 208 с.

2. Мосьондз С. О. Адміністративне право України у визначеннях та схемах : навч. посіб. / С. О. Мосьондз. - К. : Прецедент, 2006. - 176 с.

3. Мосьондз С. О. Адміністративне право України (у визначеннях та схемах) : навч. посіб. / С. О. Мосьондз. - К. : Атіка, 2008. - 272 с.

4. Мосьондз С. О. Охорона прав суб`єктів підприємництва в Україні : навч. посіб. / С. О. Мосьондз. - К. : Глобус Прес, 2010. - 346 с.

5. Теорія держави та права : навч. посіб. для дистанц. навчання / Ю. А. Ведєрніков, С. О. Мосьондз, О. Ю. Поклонська [та ін.]. - Сімферополь : ДІАЙПІ, 2010. - 282 с. (у співавторстві, 25,0 %).

6. Антропологія права : навч. посіб. / В. І. Кушерець, В. М. Кравець, С. О. Мосьондз [та ін.] ; за ред. В. І. Кушерця. - К. : Знання України, 2011. - 223 с. (у співавторстві, 25,0 %).

Статті у фахових виданнях з юридичних наук:

1. Мосьондз С. О. Науковий потенціал в умовах економічного розвитку України / С. О. Мосьондз // Митна справа. - 2011. - № 5 (77), частина 2. - С. 27-31.

2. Мосьондз С. О. Залежність фінансових основ науки від реформування податкового законодавства України / С. О. Мосьондз // Митна справа. - 2011. - № 6 (78), частина 2, книга 1. - С. 281-285.

3. Мосьондз С. О. Джерела державної політики у сфері науки в Україні / С. О. Мосьондз // Юридичний часопис Національної академії внутрішніх справ. - 2011. - № 2(2). - С. 21-27.

4. Мосьондз С. О. Моделі державної політики у сфері науки / С. О. Мосьондз // Право та управління. - 2011. - № 3. - С. 168-175.

5. Мосьондз С. О. Методи адміністративно-правового регулювання інноваційної діяльності в контексті здійснення державної політики у сфері науки в Україні / С. О. Мосьондз // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Юридичні науки. - 2011. - № 4 (частина ІІ). - С. 122-126 .

6. Мосьондз С. О. Роль державного регулювання у сфері науки в Україні / Мосьондз С. О. // Право і суспільство. - 2011. - № 5. - C. 79-82.

7. Мосьондз С. О. Формування стратегії державної політики у сфері науки в Україні / Мосьондз С. О. // Право і суспільство. - 2011. - № 6. - C. 112-117.

8. Мосьондз С. О. Державна політика у сфері науки в Україні: науково-теоретичний аспект / С. О. Мосьондз // Науковий вісник Національного університету біоресурсів та природокористування України: Серія «Право». Частина третя / Ред. кол.: Д.О. Мельничук (голова) та ін. - К., 2011. - Вип. 165. - Ч. 3. - С. 221-227.

9. Мосьондз С. О. Наука в різних іпостасях / Сергій Мосьондз // Віче. - 2012. - № 6 (315). - С. 20-22.

10. Мосьондз С. О. Трансформація науки в умовах глобалізації / С. О. Мосьондз // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Юридичні науки. - 2012. - № 1 (частина 1). - С. 234-238.

11. Мосьондз С. О. Філософські виміри державної політики у сфері науки / С. О. Мосьондз // Вісник Запорізького національного університету: Збірник наукових праць. Юридичні науки. - 2012. - № 2 (частина І). - С. 11-14 .

12. Мосьондз С. О. Проблема правового регулювання науки в Україні / Мосьондз Сергій Олександрович // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2012. - № 1 (80). - С. 73-81.

13. Мосьондз С. О. Теоретична природа науки / С. О. Мосьондз // Митна справа. - 2012. - 1 (79), частина 2, книга 2. - С. 199-203.

14. Мосьондз С. О. Державна політика у сфері науки як орієнтир розвитку України / С. О. Мосьондз // Митна справа. - 2012. - 2 (80), частина 2, книга 1. - С. 34-40.

15. Мосьондз С. О. Правові основи цілепокладання державної політики у сфері науки в Україні / С. О. Мосьондз // Держава і право: Збірник наукових праць. Юридичні і політичні науки. - 2012. - Випуск 55. - С. 260-266.

16. Мосьондз С. О. Генезис теоретичних поглядів на становлення науки / С. О. Мосьондз // Науковий вісник Національного університету біоресурсів та природокористування України: Серія «Право» / Ред. кол.: Д. О. Мельничук (голова) та ін. - К., 2012. - Вип. 173. - Ч. 1. - С. 17-23.

17. Мосьондз С.О. Особливості методів здійснення державної політики у сфері науки в Україні / С.О. Мосьондз // Науковий вісник Львівського державного університету внутрішніх справ. Серія юридична. - 2012. - № 3. - С. 271-280.

18. Мосьондз С. О. Становлення органів публічної адміністрації у сфері науки в Україні / С. О. Мосьондз // Проблеми правознавства та правоохоронної діяльності. - 2012. - № 3 (50). - С. 106-111.

19. Мосьондз С. О. Засадничі пріоритети державної політики у сфері науки в Україні / С. О. Мосьондз // Наука і правоохорона. - 2012. - № 2 (16). - С. 201-205.

20. Мосьондз С. О. Держава як суб`єкт наукової політики України / С. О. Мосьондз // Держава та регіони. Серія: Право. - 2012. - № 2 (36). - С. 23-26.

21. Мосьондз С. О. Форми здійснення державної політики у сфері науки в Україні / Мосьондз Сергій Олександрович // Науковий вісник Національної академії внутрішніх справ. - 2012. - № 4(83). - С. 133-140.

22. Мосьондз С. О. Фінансове забезпечення здійснення державної політики у сфері науки в Україні: правовий аспект / С. О. Мосьондз // Науковий вісник Національного університету державної податкової служби України. - 2012. - № 2 (57). - С. 145-150.

23. Мосьондз С. О. Сутнісна характеристика інформаційно-аналітичного забезпечення здійснення державної політики у сфері науки / С. О. Мосьондз // Форум права. - 2012. - № 2. - С. 476-480.

24. Мосьондз С. О. Принципи кадрового забезпечення здійснення державної політики у сфері науки / С. О. Мосьондз // Право та управління. - 2012. - № 2. - С. 529-538.

25. Мосьондз С. О. Актуальні питання контролю у сфері науки в Україні / С.О. Мосьондз // Право і безпека. - 2012. - № 2 (44). - С. 57-61.

26. Мосьондз С. О. Суб'єкти публічного контролю та нагляду у сфері науки в Україні / С.О. Мосьондз // Право і безпека. - 2012. - № 3 (45). - С. 117-121.

27. Мосьондз С. О. Специфіка адміністративної відповідальності у сфері науки / С. О. Мосьондз // Вісник Харківського національного університету внутрішніх справ. - 2012. - № 2 (57). - С. 276-284.

28. Мосьондз С. О. Підготовка професійних кадрів як умова успішної реалізації державної політики у сфері науки / С. О. Мосьондз // Вісник академії адвокатури України. - 2012. - № 3 (25). - С. 41-46.