Основи інтелектуальної власності

Размещено на http://www.allbest.ru/

МІНІСТЕРСТВО ОСВІТИ І НАУКИ УКРАЇНИ

ДОНБАСЬКА ДЕРЖАВНА МАШИНОБУДІВНА КАКДЕМІЯ

Конспект лекцій

з дисципліни

Інтелектуальна власність

(для студентів освітньо-кваліфікаційного рівня спеціаліст, магістр усіх спеціальностей для студентів денної та заочної форм навчання)

Кривунь В.С.

м. Краматорськ, 2007

УДК 347.77/78

Кривунь В.С. Інтелектуальна власність /Конспект лекцій. - Краматорськ.: „Донбаська державна машинобудівна академія”, 2007. - 84 с.

Навчальна дисципліна „Інтелектуальна власність” викладається в ДДМА з 2005/2006 навчального року відповідно до Указу Президента України від 27 квітня 2001 року № 285/2001 „Про заходи щодо охорони інтелектуальної власності в Україні” в частині, що стосується вивчення у вищих навчальних закладах основ інтелектуальної власності та на виконання наказу МОН України від 20 жовтня 2004 року № 811 „Про запровадження у вищих навчальних закладах навчальної дисципліни „Інтелектуальна власність”.

Конспект лекцій призначений для самостійного освоєння дисципліни „Інтелектуальна власність”.

У конспекті викладені основні положення права інтелектуальної власності в нормах цивільного, адміністративного, кримінального та митного прав України.

Курс „Інтелектуальна власність” має міждисциплінарний характер. Він однаково потрібний всім спеціальностям і передбачає ознайомити студентів зі створенням, використанням, охороною, захистом, комерціалізацією та управлінням об'єктів права інтелектуальної власності.

ВСТУП

Культура, науково-технічний рівень виробництва, ефективність економіки, соціально-економічний прогрес у цілому, а також добробут суспільства значною мірою залежать від рівня та ефективності творчої діяльності в цьому суспільстві. Без перебільшення можна сказати, що творча діяльність людей є наймогутнішим чинником розвитку цивілізації.

Історія людства - це історія застосування результатів творчої діяльності, спрямованих на розв'язання виникаючих проблем. Усі незліченні відкриття та інновації, починаючи від ранніх писемностей Месопотамії, китайської рахівниці, сірійської астролябії, древніх обсерваторій Індії, друкарського верстата Гутенберга, включаючи створення двигунів внутрішнього згорання, відкриття пеніциліну, використання лікарських рослин і методів лікування з Південної Африки та закінчуючи транзисторами, напівпровідниковою нанотехнологією, лікарськими препаратами з використанням рекомбінантних ДНК тощо, були результатом застосування уяви творчих людей у різних країнах світу, що дозволило людству досягти сучасного рівня технічного прогресу [1].

Творчість - це цілеспрямована пошукова діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і унікальністю. Творчість властива будь-якій діяльності людини, проте, далеко не будь-яка творчість завершується досягненням певного об'єктивного результату. Люди виявляють свої здібності в різних сферах життєдіяльності. Умовно ці сфери можна розділити на дві складові: художню, технічну.

Результатом художньої творчості є музика, живопис, скульптура, твори літератури і мистецтва. А в результаті технічної творчості з'являються винаходи, технології, промислові зразки, нові сорти рослин і породи тварин.

Конституція України у статті 54 проголошує свободу творчості. Це означає, що людина може творити у будь-якій галузі діяльності все, що їй забажається.

Для більшості людей інтелектуальна власність залишається або невідомим, незрозумілим терміном, або є чимось таємничим і загадковим. Нові технології та творчі витвори наповнюють сучасне суспільство, однак, лише дехто дійсно усвідомлює, що їхнє повсякденне життя оточене результатами творчості і об'єктами інтелектуальної власності, які дають початок усіляким законним правам, включаючи їх власні [1].

З переходом від планової до ринкової економіки в умовах входження України до світової спільноти суттєво зросла роль результатів розумової (творчої) праці людини в економічному і соціальному розвитку суспільства, до яких відносять: винаходи, корисні моделі, промислові зразки, знаки для товарів і послуг, зазначення походження товарів, твори літератури, науки і мистецтва, інформаційні бази даних, комп'ютерні програми, технічна документація, секрети виробництва тощо. Ці та інші результати розумової праці мають назву „об'єкти інтелектуальної власності”, або „інтелектуальна власність”.

Інтелектуальна власність використовується в усіх без винятку видах економічної діяльності, тому з її основами, в ідеалі, повинен бути ознайомлений кожний громадянин. І це ознайомлення доцільно розпочинати в загальноосвітніх навчальних закладах, що буде сприяти становленню повноцінного ринку праці.

патентування авторський договір ліцензійний

ТЕМА 1 СИСТЕМА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

1.1 Поняття інтелектуальної власності

Поняття „інтелектуальна власність” чітко сформувалося тільки у кінці XVIII століття у Франції. Вперше, у середні віки, інтелектуальна власність була пов'язана з привілеями. Іще в 1236 році один з мешканців Бордо одержав у Франції привілею на спосіб вичинки вовняної одежі за фламандським взірцем строком на п'ятнадцять років. За привілеями почали видавати патенти.

Поняття „інтелектуальна власність” виникло в процесі тривалої практики юридичного закріплення за визначеними особами їхніх прав на результати інтелектуальної діяльності в сфері науки, виробництва, літератури і мистецтва. У наукових кругах цей термін використовується з 50-х років ХХ століття.

Інтелектуальна власність (ІВ) у широкому розумінні означає закріплені законом права на результати інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній, художній та інших сферах. Це виключні права на результат творчої праці - об'єкт інтелектуальної власності, який відповідає встановленим критеріям, оформлений у певних документах та захищений законом про охорону інтелектуальної власності, патентом або свідоцтвом, іншим охоронним документом.

Конвенція про заснування Всесвітньої організації інтелектуальної власності (ВОІВ), прийнята в Стокгольмі 14 липня 1967 року, передбачає, що інтелектуальна власність має включати права, що стосуються:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавської діяльності артистів, звукозаписів, радіо та телепередач;

- винаходів у всіх галузях людської діяльності;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- товарних знаків, знаків обслуговування та комерційних найменувань і позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції;

- усіх інших прав, що виникають внаслідок інтелектуальної праці в галузях промисловості, науки, літератури та мистецтва.

Даний перелік не є вичерпним.

Інтелектуальна діяльність - це творча діяльність, а творчість - це цілеспрямована розумова робота людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю, унікальністю, суттєвістю вирішення задач. Чим вищий інтелектуальний потенціал індивідуума, тим цінніші результати його творчої діяльності - інтелектуальної власності. Інтелектуальна власність - це права на результати творчої діяльності. Права неможливо відчути на дотик. Отже, інтелектуальна власність є нематеріальним об'єктом.

Особливістю інтелектуальної власності є те, що вона складається з двох половин:

- особистого немайнового права творця на створений ним конкретний результат інтелектуальної праці;

- майнового права на цей результат (об'єкт права).

Особисте немайнове право належить тільки творцю, тобто фізичній особі. До нього відносяться:

- право на визнання людини творцем (автором, виконавцем, винахідником і таке інше);

- право перешкоджати будь якому зазіханню на право інтелектуальної власності, здатному нанести збиток честі і репутації творцю об'єкта права інтелектуальної власності;

- другі особисті немайнові права інтелектуальної власності, встановлені законом відносно певного об'єкта права інтелектуальної власності.

Особисте немайнове право невід'ємне від автора і діє без обмежень в часі.

До майнового права відносяться:

- право на використання об'єкта права інтелектуальної власності;

- виключне право перешкоджати неправомірному використанню об'єкта права інтелектуальної власності, в тому числі забороняти таке використання;

- другі майнові права інтелектуальної власності, встановлені законом.

На відміну від особистого немайнового права, майнове право може належати як творцю (автору), так і другій фізичній або юридичній особі. Окрім того, воно має обмеження в часі і території[5].

1.2 Об'єкти і суб'єкти права інтелектуальної власності

14 липня 1967 року на Дипломатичній конференції в Стокгольмі була підписана Конвенція (вступила в дію в 1970 році), що засновує Всесвітню організацію інтелектуальної власності (ВОІВ). ВОІВ запобігає протиправним діям у сфері інтелектуальної власності шляхом адміністрування міжнародних договорів з питань інтелектуальної власності. На сьогодні її членами є 179 держав, зокрема й Україна.

Відповідно до грн. 2 зазначеної Конвенції поняття „інтелектуальна власність” визначено як права, що відносяться до:

- літературних, художніх і наукових творів;

- виконавчої діяльності артистів, звукозапису, радіотелевізійних передач;

- винаходів у всіх сферах діяльності людини;

- наукових відкриттів;

- промислових зразків;

- торговельних марок, фірмових найменувань і комерційних позначень;

- захисту від недобросовісної конкуренції, а також усі інші права, що відносяться до інтелектуальної діяльності у виробничій, науковій, літературній та художній сферах.

Результатом науково-технічної діяльності є промислова власність. Першим міжнародно-правовим документом стала Паризька конвенція про охорону промислової власності, яка була прийнята на Дипломатичній конференції в Парижі 20 березня 1883 року. Україна являється учасницею Паризької конвенції з грудня 1991 року. Конвенція направлена на максимальне спрощення процедури надання міжнародної правової охорони об'єктам промислової власності по заявкам, які подані в країнах-учасницях. Основні положення Паризької конвенції реалізуються в практичній діяльності Державного патентного відомства України.

Об'єктами охорони Паризька конвенція проголосила об'єкти промислової власності в самому широкому визначенні - це:

- винаходи;

- корисні моделі;

- торгівельні марки;

- промислові зразки;

- комерційні найменування;

- географічні зазначення;

- найменування місць походження товарів.

Розрізняють два види творчості - технічну і художню. У відповідності до цього всі об'єкти інтелектуальної власності умовно поділяють на дві групи:

- об'єкти промислової власності ;

- об'єкти авторського права та суміжних прав.

Крім того, для зручності, виділяють в окрему групу, так звані нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності, що не зовсім чітко вписуються в ці дві основні групи.

Рисунок 1 - Класифікація об'єктів інтелектуальної власності

Перша група використовується переважно у сфері виробництва та надання послуг і сприяє підвищенню технічного рівня суспільного виробництва, його ефективності, забезпечує конкурентноздатність вироблених товарів і послуг. Назву цієї групи - об'єкти промислової власності - дехто сприймає буквально як промислові споруди і устаткування. Але це зовсім не так. Під цією назвою розуміються об'єкти інтелектуальної власності, що знаходять місце у промисловості.

Друга група - об'єкти авторського права і суміжних прав - використовується в гуманітарній сфері для збагачення внутрішнього світу людини, формування його світогляду. Ця група об'єктів інтелектуальної власності, в свою чергу, поділяється на дві частини - власне об'єкти авторського права та твори науки, літератури і мистецтва, і об'єкти суміжних з авторськими прав, до яких відносяться права виконавців творів, виробників фонограм і аудіограм, організацій мовлення.

До третьої групи відносяться нетрадиційні об'єкти інтелектуальної власності. Це сорти рослин, топографії мікросхем, раціоналізаторські пропозиції, тощо.

Суб'єктами права інтелектуальної власності є: творець (творці) об'єкта права інтелектуальної власності (автор, виконавець, винахідник тощо) та інші особи, яким належать особисті немайнові та (або) майнові права інтелектуальної власності відповідно до діючого законодавства чи договору. Відповідно до Закону України „Про власність” суб'єктами права інтелектуальної власності визнаються:

- громадяни (фізичні особи);

- юридичні особи;

- держава [10].

1.3 Законодавча база інтелектуальної власності в Україні

Законодавство України в сфері інтелектуальної власності є досить молодим, і його становлення продовжується одночасно зі становленням державності і формування правової держави.

У процесі розбудови правової держави надзвичайно важливою стає роль цивільного законодавства, складовою частиною якого є законодавство в сфері інтелектуальної власності.

З моменту набуття Україною незалежності (в 1991 році) почався самостійний шлях України, у тому числі й у сфері інтелектуальної власності. А доти на території України діяло законодавство тих країн, до складу яких вона входила: Великого князівства Литовського, Речі Посполитої, Російської держави, Австро-Угорщини, Радянського Союзу.

До 1991 року в Україні, як і у всьому колишньому Радянському Союзі, у силу переваги суспільної форми власності і пануючої соціалістичної ідеології, були відсутні спеціальні закони про охорону інтелектуальної власності, а правове регулювання відносин у цій сфері забезпечувалося, в основному, підзаконними актами. Виключенням становив розділ IV - „Авторське право” і розділ VI „Винахідницьке право” Цивільного кодексу УРСР, а також „Положення про відкриття, винаходи і раціоналізаторські пропозиції”, затверджене Постановою РМ СРСР від 21.03.1973 р.

Початком становлення законодавства України про інтелектуальну власність вважається день прийняття Закону України „Про власність”, тобто 7 лютого 1991 року. Цим Законом результати інтелектуальної власності вперше були визнані об'єктами права власності. Деякі норми, що відносяться до інтелектуальної власності, знайшли своє відображення в інших законах України.

Після проголошення незалежності і державотворення України 24 серпня 1991 року, почалося формування спеціального законодавства, що регулює правовідносини в сфері інтелектуальної власності.

Сучасну систему законодавства України про інтелектуальну власність умовно можна представити у вигляді піраміди, вершиною якої є Конституція України, а підґрунтям - загальне законодавство, що містить норми права інтелектуальної власності.

Системно викладені норми права інтелектуальної власності в IV книзі „Право інтелектуальної власності” Цивільного кодексу України, прийнятого Верховною Радою України у 2003 році.

Важливим джерелом права інтелектуальної власності також є міжнародні конвенції і договори, до яких приєдналася Україна. На сьогодні Україна є учасницею 18 багатосторонніх міжнародних договорів у цій сфері.

У розвиток законодавства про промислову власність Державним патентним відомством України було розроблено і прийнято понад 70 підзаконних актів, що регулюють відносини у сфері набуття прав на об'єкти промислової власності.

Першим нормативним актом на шляху створення спеціального законодавства про промислову власність було „Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 року.

Однак основними джерелами права промислової власності стали закони України, які набрали чинності 15 грудня 1993 року:

- „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”;

- „Про охорону прав на промислові зразки”;

- „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг

У той же період було прийнято закони України:

- „Про обмеження монополізму та недопущення недобросовісної конкуренції у підприємницькій діяльності” (18 грудня 1992 рік);

- „Про охорону прав на сорти рослин” (21 квітня 1993 рік);

- „Про захист від недобросовісної конкуренції” (7 червня 1996 рік);

- „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” ( 5 листопада 1997 рік).

Основним законом, що регулює правовідносини в сфері авторських і суміжних прав, є Закон України „Про авторське право і суміжні права” (23 грудня 1993 року).

Питання правової охорони прав авторів знайшли своє відображення також у постановах Кабінету Міністрів України, серед яких: „Про мінімальні ставки авторської винагороди за використання творів літератури і мистецтва”,

„Про державну реєстрацію прав автора на добутки науки, літератури і мистецтва”, а також у нормативних актах Державного підприємства „Українське агентство з авторських і суміжних правах” [5].

ТЕМА 2 ЕВОЛЮЦІЯ ІНТЕЛКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

2.1 Еволюція промислової власності

Формування промислової власності як галузі інтелектуальної власності почалося з XII століття, практично одночасно з розвитком промисловості, науки и мистецтва. Венеційський закон від 1474 року містить згадування першого системного підходу в охороні винаходів у формі патенту, який передбачав виключне право окремої особи, що вперше обмежує суспільну сферу інтересів.

Перший патентний закон був прийнятий в Англії. При королі Якові Стюарті в 1628 році був прийнятий „Статут про монополії”, пізніше названий „Великою хартією прав винахідників”. Цим законом встановлювались виняткове і незалежне права кожного, хто створить і застосує технічне нововведення, монопольно користуватися його вигодами і перевагами протягом 14 років. У цьому Статусі вперше пролунало поняття патентна грамота.

З часом система патентного права удосконалювалася, але, як бачимо, вже на початку XVII століття були закладені його основи - винятковість наданих прав і чітко визначений термін їхньої дії. Патенти як охоронні грамоти (документи) на деякі об'єкти інтелектуальної власності почали видаватися Патентними відомствами і видаються ними й нині.

У Росії перший нормативний акт про привілеї був прийнятий у 1723 році за назвою „Правила выдачи привилегий на заведение фабрик».

Перший патентний закон Франції, який забезпечив охорону прав винахідників, ухвалено у 1791 році після Французької революції й прийняття Декларації про права людини та громадянина. Цим законом передбачалася видача привілеїв на власні винаходи і ті, котрі завозилися із-за кордону, терміном на три, п'ять і десять років.

У Конституцію США у 1787 році був внесений пункт, згідно з яким Конгрес був зобов'язаний „підтримувати процес науки і корисних ремесел, гарантуючи на визначений період часу авторам винаходів виключне право на їх художні твори і винаходи”

Однак патентування мало і негативні наслідки. Воно дещо обмежувало свободу торгівлі, тому що запатентовані винаходи не можна було ввозити на територію патентування без дозволу патентовласника. Незважаючи на те, що в окремих державах були прийняті патентні закони, стала відчуватися потреба в міжнародній охороні винаходів. Так, у 1873 році іноземні учасники відмовилися брати участь у Міжнародній виставці винаходів (м. Відень), оскільки вони побоювалися, що їхні ідеї можуть бути украдені і використані комерційним шляхом в інших країнах.

Так поступово виникали і складалися передумови ідеї міжнародної охорони винаходів. Така ідея була реалізована 20 березня 1883 року у вигляді Паризької конвенції, якою був заснований Союз з промислової власності [3].

2.2 Еволюція авторського права і суміжних прав

Становлення системи правової охорони творів науки, літератури і мистецтва відбувалося разом із виникненням цих видів творчості. Задовго до часу виникнення друкування наука, література і мистецтво уже досягли високого розвитку. Правова охорона зазначених творів у формі привілей почала складатися після виникнення друкування. Друкування книг вимагало вкладення у цю справу великих коштів. Компенсувати ці суми можна було продажем книг. Але надрукована книга легко діставалася недобросовісному конкуренту, який неправомірно використовував її для відтворення на своєму устаткуванні. Були потрібні певні правові засади проти недобросовісних конкурентів. Це зумовило потребу створення правової охорони друкованої продукції і вона почала складатися у формі привілеїв. Зазначені привілеї в Англії та Франції надавалися королівською владою, у Німеччині - князями. Надані привілеї передбачали охорону виключних прав на друкування і поширення друкованої продукції на певний час. Охорона виключних прав досягалася шляхом штрафів, арештів, конфіскації підроблених копій. Мало місце і відшкодування заподіяних збитків. Зазначені привілеї надавали захист прав лише друкарів.

Поза межами цієї охорони залишалися самі творці книг - їх автори. Автор міг лише продати за певну ціну свій твір книговидавцеві. На прибуток одержаний від продажу книг автор книги прав не мав.

У 1709 році королева Анна змушена була прийняти спеціальне положення про захист прав авторів - Статут Анни. Це був перший нормативний акт, спрямований на захист прав авторів книг. Основним положенням цього Статуту було визнання за автором книги виключного права на друкування й опублікування її протягом 14 років від дати її першої публікації. Визначений Статутом строк охорони міг бути продовжений на наступні 14 років і таким чином за життя автора строк охорони фактично надавався на 28 років. Якщо ж на час прийняття Статуту Анни книга вже була надрукована, строк охорони складав 21 рік. Статут Анни проголошував твір власністю його автора. Свої виключні права автор твору міг відчужувати. Найчастіше мав місце продаж цих прав книговидавцеві. Всі прибутки від опублікування і продажу книги діставалися книговидавцю. Лише Закон про авторське право 1911 року скасував це положення Статуту Анни.

Велика Французька революція скасувала всі привілеї, у тому числі привілеї книговидавців. Конституційна асамблея Франції декретом 1791 року надала автору право на публічне виконання (будь-яке опублікування твору) протягом усього його життя і 5 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.

Декретом 1793 року автору було надано виключне право на відтворення його творів протягом усього його життя і 10 років після його смерті спадкоємцям та іншим правонаступникам.

Німеччина також визнала право власності на літературно-мистецькі твори, на що певним чином вплинула філософія Канта.

Сполучені Штати Америки до 1976 року, коли був прийнятий нині чинний Закон про авторське право, для охорони авторських прав використовували положення Статуту Анни. Закон США 1976 року надавав охорону прав авторам протягом їх життя та 50 років після їх смерті. Проте у цьому Законі збереглася норма зі Статуту Анни, за якою всі твори для одержання охорони підлягають державній реєстрації і депонуванню.

Крім Англії і США, обов'язкової реєстрації опублікованих книг законодавство інших країн не вимагало. Ця принципова засада авторського права (необов'язковість спеціальної реєстрації та будь якої експертизи творів) збереглася в усіх правових системах [18].

2.3 Еволюція інтелектуальної власності в Україні

Світовий досвід показує, що інтелектуальна діяльність та інтелектуальна власність визначають стратегію і тактику соціально-економічного прогресу будь-якої країни, в тому числі й України.

В Україні з 1000 зареєстрованих патентів на винаходи до впровадження доходить 6 (0,6 %). За конкурентоспроможністю своєї продукції на зовнішніх ринках Україна знаходиться на 86 місці. В економічно розвинених країнах в виробничі процеси залучено не менше 80 % учених, в Україні - 0,2 % [5].

2.4 Стан охорони інтелектуальної власності в Україні

Необхідним елементом соціально-економічного прогресу держави є наявність сучасної, міжнародно-визнаної системи охорони об'єктів інтелектуальної власності.

Протягом минулого століття переважно було вирішено питання правової охорони інтелектуальної власності.

Про творчий потенціал учених, конструкторів, технологів України свідчить той факт, що із загальної кількості заявок на винаходи, поданих до Держкомвинаходу СРСР, майже кожна четверта заявка надходила із України.

Нормативно-правова база у сфері інтелектуальної власності постійно вдосконалюється і поповнюється новими документами з метою створення таких правових механізмів, які б дозволили максимально захистити національного виробника та іноземного інвестора від правопорушень та зловживань у цій сфері, кількість яких невпинно зростає.

Прийнятий 16 січня 2003 року Верховною Радою України Цивільний кодекс України називають другою Конституцією України. Він значною мірою відображає сучасні реальні ринкові відносини і має активно сприяти їх успішному розвитку. Однією із складових частин цього Кодексу є Книга четверта „Право інтелектуальної власності”. Вона максимально наблизила систему правової охорони інтелектуальної власності до світових стандартів, у ній дістали відображення останні найновіші досягнення як світової, так і вітчизняної правової науки, враховано досвід право застосовної практики.

В Україні на сьогодні створена досить розгалужена система правової охорони та захисту інтелектуальної власності. Разом з тим, перед системою існують деякі проблеми, які потребують вирішення. Це:

- відсутність належної координації діяльності органів державного управління;

- недостатня ефективність діяльності структур, що забезпечують захист прав інтелектуальної власності;

- неузгодженість законодавчих норм, що регулюють сферу інтелектуальної власності тощо [5].

ТЕМА 3 МІСЦЕ І РОЛЬ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ В ЕКОНОМІЧНОМУ І СОЦІАЛЬНОМУ РОЗВИТКУ СУСПІЛЬСТВА

3.1 Соціально-економічні стратегії в країнах, що розвиваються

Тенденції розвитку науки, культури, техніки і виробництва, особливо у другій половині ХХ століття, свідчать про те, що людство у своєму розвитку підійшло до тієї межі, коли подальший прогрес буде зумовлюватися саме розумовою діяльністю суспільства. Тобто, саме результати інтелектуальної діяльності будуть визначати стратегію і тактику соціально-економічного розвитку будь-якої країни [5].

Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні зумовлює її політичну, економічну, територіальну незалежність. Держава, що опирається на потужний інтелектуальний потенціал, почувається у світовому співтоваристві набагато впевненіше. Інтелектуальний потенціал зумовлює рівень виробництва, побуту, добробуту народу.

Південноазіатські країни давно взяли курс на використання досягнень науки. Сінгапур, Південна Корея, Тайвань, Малайзія та деякі інші країни цього регіону вважають за основне джерело багатства працю, особливо працю, поєднану із використанням досягнень науки та нових технологій в промисловості і сільському господарстві.

За даними ООН найкращі досягнення в економіці за останні роки належать Китаю. Швидких темпів економічного розвитку і приросту досягли такі країни як: Китай, В'єтнам, Сінгапур, Таїланд, Малайзія, Південна Корея, Індонезія, Тайвань, Папуа-Нова Гвінея, М'янма, Шрі-Ланка, Туніс, Індія, Філіппіни.

Усі цивілізовані народи ставлять науку та її носіїв на вищий суспільний щабель. Кожний народ посідає те місце у світі, на якому стоїть його наука.

Ще не так давно валовий національний продукт Південної Кореї в розрахунку на душу населення обчислювався десятками доларів на рік. Рівень досить бідної країни. За останні роки цей показник перевищив 4 тисячі доларів. Зазначені успіхи були досягнуті в основному за рахунок раціонального використання науково-технічних досягнень.

Ще за радянських часів ми пишалися новою прогресивною технологією - безперервним розливом сталі. До 90-100 % сталеплавильних заводів світу перейшли на цей прогресивний спосіб розливу сталі. Батьківщиною розробки цієї технології була Україна, проте в ній спосіб не дістав широкомасштабного використання.

Відомо, що інтелектуальний рівень того чи іншого суспільства формується з трьох складових:

- освіти;

- культури (у самому широкому значенні цього слова;

- науки.

У Південні Кореї із 100 випускників середніх шкіл ще десять років тому до вищих навчальних закладів вступали 80. В Україні із 100 випускників середніх шкіл до вищих навчальних закладів вступали лише 22. За останні роки ця цифра збільшилася приблизно до 37 за рахунок комерційних вищих навчальних закладів [5].

На початок ХХ ст. лише 10% валового внутрішнього продукту в розвинених країнах забезпечується за рахунок науково-технічної діяльності. У кінці ХХ ст. цей показник зріс до 80% валового внутрішнього продукту за рахунок раціонального використання досягнень інтелектуальної діяльності [5].

Сьогодні і державні діячі, і звичайні громадяни починають розуміти те, що в основі економічного і культурного розвитку суспільства знаходяться результати інтелектуальної діяльності людини - об'єкти права інтелектуальної власності. Тому держава, яка прагне до прогресу, повинна забезпечувати своїм громадянам максимально сприятливі умови для творчої діяльності.

Високий рівень інтелектуальної діяльності в країні обумовлює її політичну, економічну і територіальну незалежність

Одним із способів перетворення наукових досягнень у безпосередню продуктивну силу є винахідництво. Винахідництво потребує всілякої підтримки з боку держави [5].

3.2 Соціально-економічні стратегії в Україні

Конституція України у статті 41 проголошує: „Кожен має право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності”. Отже, в Конституції України розрізняється інтелектуальна і творча діяльність. Ці поняття не тотожні і не означають одне і те саме.

Творча діяльність - це діяльність, внаслідок якої народжується щось якісно нове, що вирізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю. Суб'єктом творчої діяльності може бути лише людина.

Інтелектуальна діяльність - це результати творчої діяльності. Результати інтелектуальної діяльності обов'язково мають відповідати встановленим вимогам закону. Лише за цієї умови результати інтелектуальної діяльності можуть стати об'єктами правової охорони.

Інтелектуальна власність за сучасних умов є одним з наймогутніших стимуляторів прогресу у всіх галузях розвитку суспільства. Психологи вивчають її як результат розумової праці та новаторського пошуку. Вчені, що вивчають творчу діяльність, розглядають механізм діяльності людини, розкривають закономірності створення новацій. Соціологи установлюють взаємозв'язок між розвитком творчої діяльності, соціальним і науковим прогресом. Економісти розглядають інтелектуальну власність як спосіб підвищення ефективності виробництва. Правознавці вивчають її як об'єкт права і зв'язку з суспільною цінністю і пов'язаними з нею правовідносинами.

Україна була і залишається могутньою інтелектуальною державою. ЇЇ інтелектуальний рівень обумовлював досить високий науково-технічний рівень виробництва й інших сфер соціально-суспільної діяльності. По ряду показників Україна займає провідні місця в науці - математиці, інформатиці, фізиці, матеріалознавстві та інших галузях.

В Україні є багато технічних ідей, які потребують практичного застосування і здатні принести не лише значні прибутки, а й підняти науково-технічний престиж України в очах світу. Щоб вижити у жорстокій конкурентній боротьбі, необхідно виробляти конкурентноздатні товари, які базуються на результатах інтелектуальної діяльності.

Необхідною умовою для ефективного створення і використання об'єктів інтелектуальної власності є наявність національної патентної системи, основними завданнями якої є охорона економічних і моральних прав авторів об'єктів, а також стимулювання творчої активності громадян у рамках державної політики, сприяння розширенню і використанню таких об'єктів на внутрішніх і зовнішніх ринках [5].

3.2 Національна система охорони промислової власності

За роки незалежності в Україні розбудовано Державну систему правової охорони інтелектуальної власності.

Промислова власність є частиною інтелектуальної власності, й вміщує права, які стосуються:

- винаходів;

- корисних моделей;

- промислових зразків;

- знаків для товарі та послуг;

- фірмових найменувань;

- позначень географічного походження товарів та послуг;

- захисту від недобросовісної конкуренції.

Найважливішими об'єктами промислової власності, що істотно впливають на науково-технічний і економічний розвиток раїни, безумовно, є винаходи.

Державна охорона винаходів, корисних моделей, реєстрація знаків для товарів та послуг, промислових зразків є чинними тільки в тій державі, в якій патентне відомство видало патент чи другий охоронний документ. Ці документи не є чинними в інших державах.

У нашій державі винахідницька діяльність регулюється:

- Законом України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі від 1 червня 2000 року зі змінами і доповненнями від 21 грудня 2000 року;

- ЦК України [5].

ТЕМА 4 СИСТЕМА УПРАВЛІННЯ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЮ ДІЯЛЬНІСТЮ

4.1 Державне управління інтелектуальною власністю. Організаційна структура національної системи охорони інтелектуальної власності

Основні засади державного управління інтелектуальною діяльністю визначаються Конституцією України. Держава забезпечує вільний і всебічний розвиток особистості (ст. 23). Кожен має право на свободу світогляду і віросповідання (ст. 35). Конституція України надає кожному, хто проживає в її межах, право володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Кожному держава гарантує свободу літературної, художньої, наукової і технічної творчості та захист інтелектуальної власності.

Безпосереднє керівництво інтелектуальною діяльністю в Україні здійснює Кабінет Міністрів України, який визначає державну політику в цій галузі суспільної діяльності.

За здійснення політики у сфері інтелектуальної власності в Україні відповідає Міністерство освіти і науки України. Виконання конкретних функцій у цій сфері Міносвіти делегувало Державному департаменту інтелектуальної власності.

Держдепартамент проводить єдину державну політику у сфері охорони прав на об'єкти інтелектуальної власності. Він здійснює роботи по удосконаленню законодавчої і нормативної бази, міжнародного співробітництва у сфері інтелектуальної власності, забезпечення умов для введення інтелектуальної власності до господарського обороту, підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності, взаємодії з громадськими організаціями тощо.

До сфери управління Держдепартаменту включено:

- Український інститут промислової власності;

- Українське агентство з авторських і суміжних прав;

- Інститут інтелектуальної власності і права;

- державні інспектори з питань інтелектуальної власності.

Головною функцією Українського інституту промислової власності (Укрпатенту) є здійснення експертизи заявок на об'єкти промислової власності. Саме його експерти проводять експертизу поданих заявниками матеріалів на предмет відповідності умовам правової охорони і видають експертний висновок.

Головною функцією Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП) є колективне управління правами авторів. УААСП за бажанням автора здійснює підготовку до державної реєстрації об'єктів авторського права і суміжних прав та видачі автору охоронного документу - свідоцтва. Важливою функцією УААСП є надання допомоги авторам щодо захисту їх прав у разі порушення. Державне підприємство „Інтелзахист” опікується питаннями боротьби з порушеннями прав на об'єкти інтелектуальної власності, причому у більшій частині суміжними правами.

Інститут інтелектуальної власності і права виконує функцію підготовки та підвищення кваліфікації фахівців у сфері інтелектуальної власності. Він готує спеціалістів і магістрів зі спеціальності „Інтелектуальна власність”, а також в рамках підвищення кваліфікації: патентних повірених, патентознавців, професійних оцінювачів прав на об'єкти інтелектуальної власності тощо.

Головним завданням державних інспекторів з питань інтелектуальної власності, є попередження правопорушень у сфері інтелектуальної власності.

Інспектори - це повноважні представники Держдепартаменту у всіх регіонах України. Вони вповноважені здійснювати планові й раптові перевірки суб'єктів господарювання, діяльність яких пов'язана з використанням об'єктів права інтелектуальної власності. При цьому державні інспектори співпрацюють з підрозділами правоохоронних і контрольних органів Міністерства внутрішніх справ, Державної податкової адміністрації та Державної митної служби України [5].

До структури системи правової охорони інтелектуальної власності необхідно віднести й ряд суспільних і недержавних організацій, діяльність яких спрямована на взаємодію авторів, правоволодільців і державних органів у питаннях правової охорони і захисту інтелектуальної власності.

У складі Академії правових наук створений НДІ інтелектуальної власності, це спеціалізована установа для проведення наукових досліджень у сфері інтелектуальної власності, розробки проектів законів у сфері інтелектуальної власності, підготовки експертних висновків з проблем інтелектуальної власності.

Всеукраїнська асоціація інтелектуальної власності має міжвідомчий характер. Вона сприяє доведенню основних проблем, що існують у сфері інтелектуальної власності, до відома законодавчої та виконавчої гілок влади.

На рис. 2 представлені також громадські організації, що безпосередньо переймаються питаннями інтелектуальної власності і з якими тісно співпрацює Держдепартамент.



Рисунок 2 - Структура державної системи правової охорони інтелектуальної власності

Важливу роль у функціонуванні системи правової охорони інтелектуальної власності відіграє інститут патентних повірених - представників у справах інтелектуальної власності, які є незалежними і діють на підставі Положення про представників у справах інтелектуальної власності. Патентні повірені надають фізичним і юридичним особам послуги стосовно охорони прав інтелектуальної власності. Представляють їхні інтереси перед Державним департаментом інтелектуальної власності та установами, що входять у сферу його управління. Судовими органами, кредитними установами тощо. За чинним законодавством саме через патентних повірених здійснюється закордонне патентування вітчизняних винаходів в іноземних державах і навпаки. Патентний повірений повинен бути фахівцем високого рівня в сфері патентного законодавства. Він має володіти не тільки належними діловими якостями, а й керуватися моральними засадами.

Патентний повірений має бути громадянином України, який:

- постійно проживає в Україні;

- має повну вищу освіту, а також повну вищу освіту в сфері охорони інтелектуальної власності;

- має не менше як п'ятирічний досвід практичної роботи в сфері охорони інтелектуальної власності;

склав кваліфікаційні екзамени, пройшов атестацію та одержав свідоцтво на право займатися діяльністю патентного повіреного [10]

Товариство винахідників і раціоналізаторів України займається популяризацією винахідницької діяльності, надає винахідникам і раціоналізаторам посильну допомогу у їх діяльності.

Українська асоціація власників товарних знаків опікується інтересами грн._ власник_ця_ знаків [18].

4.2 Міжнародна система інтелектуальної власності

Основою міжнародної системи інтелектуальної власності є 21 угода. 15 з них регулюють правовідносини у сфері промислової власності та 6 - у сфері авторського права.

Найбільш важливими з них є:

- Паризька Конвенція про охорону промислової власності;

- Мадридська угода про міжнародну реєстрацію знаків;

- Договір про патентну кооперацію (договір РСТ);

- Лісабонська угода про охорону місць походження та їх міжнародної реєстрації;

- Бернська конвенція про охорону літературних і художніх творів;

- Договір ВОІВ по авторському праву;

- Римська конвенція про охорону інтересів виконавців, виробників фонограм та організацій мовлення тощо.

Адмініструє ці договори ВОІВ.

Головними завданнями ВОІВ є:

- поліпшення взаєморозуміння і розвиток співробітництва між державами в інтересах їх взаємної користі на основі поваги до їх суверенітету і рівності;

- заохочення творчої діяльності, сприяння охороні інтелектуальної власності в усьому світі;

- модернізація та підвищення ефективності адміністративної діяльності міжнародних угод, що створені у сфері охорони промислової власності, а також охорона літературних і художніх творів. Контроль за виконанням Угод здійснюють керівні органи ВОІВ.

Конвенція, що засновує ВОІВ, передбачає наявність чотирьох органів: Генеральної Асамблеї, Конференції, Координаційного комітету і Міжнародного бюро ВОІВ (секретаріату).

Генеральна Асамблея ВОІВ, членами якої є держави-члени ВОІВ за умови, що вони також є членами Асамблеї Паризького і (або) Бернського Союзів, а також Швейцарської Конфедерації - країни місця перебування ВОІВ, є верховним органом ВОІВ. На відміну від Генеральної Асамблеї, у Конференції беруть участь усі держави, що є членами ВОІВ. Членами Координаційного комітету є 72 країни, у тому числі Україна. Координаційний комітет - це виконавчий орган Генеральної Асамблеї і Конференції, що виконує консультативні функції.

Генеральна Асамблея і Конференція скликаються на чергові сесії кожні два роки, Координаційний комітет -щорічно. Виконавчим головою ВОІВ є Генеральний Директор, що обирається Генеральною Асамблеєю на шестирічний термін. Секретаріат ВОІВ має назву „Міжнародне бюро”. Секретаріат знаходиться в Женеві.

Членом ВОІВ може стати будь-яка держава - член Паризького або Бернського Союзів, а також будь-яка інша держава, що задовольняє хоча б одній з умов:

- є членом ООН, будь-якої пов'язаної з ООН спеціалізованої установи або членом МАГАТЕ;

- є стороною статуту Міжнародного суду;

- запрошено Генеральною Асамблеєю ВОІВ стати учасником Конвенції про установу ВОІВ.

- Крім системи міжнародних угод, які адмініструє ВОІВ, співробітництво країн у сфері інтелектуальної власності здійснюється в межах регіональних організацій, таких як:

- Європейська патентна організація (ЄПО);

- Євразійська патентна організація (ЄАПО);

- Африканська організація інтелектуальної власності (ОАРІ);

- Африканська регіональна організація промислової власності (ARIPO).

ВОІВ не наполягає на тому, щоб норми національних законів відповідали нормам міжнародних угод у сфері інтелектуальної власності. Але якщо країна приєдналася до міжнародної угоди, то у правовідносинах з іншими країнами вона повинна керуватися нормами цих угод [18].

ТЕМА 5 ПРАВОВА ОХОРОНА ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

5.1 Поняття, сутність та походження права

Термін “право” означає можливості, які має соціальний суб'єкт, тобто громадянин, а також систему правил соціальної поведінки.

Право - це система (сукупність) правових норм, що пов'язані між собою і утворюють єдине ціле - правову систему.

Право відноситься до нормативних систем суспільства, оскільки воно є специфічним регулятором соціальних відносин, за допомогою якого здійснюється і забезпечується державне управління суспільством.

Суть правової системи полягає в тому, що правові норми стосуються сфери свободи людини, способів та засобів її визначення, обмеження, звільнення від сваволі.

Отже, сутність права є свобода людини, але свобода не будь-яка, а певним чином визначена та забезпечена.

Свобода - це притаманні людині властивість і форма життя, що відображають її прагнення до самовираження, самореалізації, але це не означає, що свобода є можливість здійснення будь-яких діянь.

Дійсна свобода тісно пов'язана з необхідністю - об'єктивними законами розвитку суспільства. Вона реалізується на основі їх пізнання і у відповідності з ними.

Свобода виявляє себе в нормах права, суб'єктивних правах і обов'язках, правовідносинах. Тому в суспільстві створюються різноманітні механізми, які властивими їм засобами сприяють реалізації свободи суб'єктів чи протидіють правам свавілля. Одним із найважливіших механізмів є юридичне право.

Юридичне право - це система правових норм, що формують права й обов'язки, які встановлюються (санкціонуються), гарантуються й охороняються державою.

Правові норми відображаються у статтях нормативних актів, тобто в письмових юридичних документах. Вони характеризуються визначеністю, оскільки в них точно і повно формулюються правила поведінки.

Право тісно пов'язане з волею держави, її функціонуванням. Держава, її посадові особи, її органи встановлюють нові правила поведінки, санкціонують вже існуючі норми, гарантують виконання норм права, створюють для цього всі необхідні умови, в тому числі забезпечують відновлення порушених прав, примусове виконання обов'язків, покарання правопорушників.

Держава виникла з виникненням права власності, тобто з часів рабовласницького суспільного устрою. Свобода суб'єкта в суспільстві обумовлена матеріальними обставинами його життя, його відносинами з іншими суб'єктами, що тісно пов'язано з правом власності.

Отже, виникнення юридичного права пов'язане з утворенням держави як форми організації суспільства, як механізму забезпечення сталого існування і розвитку права. А право, в свою чергу, сприяє цілісності суспільства і здійсненню державної влади, воно впливає на суспільні відносини [5].

5.2 Мета охорони прав

Охорона, надана інтелектуальній власності законами України, сприяє збільшенню кількості раціоналізаторських пропозицій і винаходів, росту інвестицій, розвитку науково-дослідної діяльності, що приводить до технічного прогресу, поліпшення якості промислової продукції, підвищенню культурного рівня громадян.

Автор, що одержав охоронний документ, наприклад патент, почуває себе впевнено, оскільки його права охороняються законом.

Закріплене охоронним документом присвоєння особистих (немайнових), а також майнових прав сприяє використанню об'єкта інтелектуальної власності і це, мабуть, єдиний спосіб отримання вигоди автором у результаті використання об'єкта інтелектуальної власності самостійно з одержанням переваг над конкурентами чи шляхом дозволу третім особам використовувати об'єкт інтелектуальної власності за ліцензійні платежі.

Часто охорону інтелектуальної власності ототожнюють з її захистом і користуються терміном „захист прав інтелектуальної власності”. Поняття „охорона” і „захист” мають різне наповнення. Підставою для цього служить те, що ці дві дії повинні бути розділені, тому що, по-перше, вони мають різні цілі, а, по-друге, здійснюються різними організаційними структурами. Охороною (оформленням прав з видачею охоронного документа) займаються патентні відомства, а захистом (у випадку порушення цих прав) - адміністративні і судові органи [18].

5.3 Охорона прав об'єктів промислової власності

В Україні встановлена єдина форма правової охорони винаходів, корисних моделей і промислових зразків - патент.

Патент - це юридичний документ, виданий заявнику на винахід, корисну модель чи промисловий зразок, що відповідає умовам патентоспроможності і підтверджує авторство, пріоритет і право власності на зазначені об'єкти.

Охорона прав на винаходи, корисні моделі і промислові зразки регламентуються законами України: „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, а також низкою підзаконних актів: положень, правил, інструкцій, що розроблені Державним департаментом інтелектуальної власності [8].

5.4 Об'єкт винаходу (корисної моделі) та ознаки, що застосовуються для його характеристики

Винахід - це технологічне (технічне) вирішення, що відповідає умовам патентоздатності (новизні, винахідницькому рівню та промисловій придатності).

Паризька конвенція про охорону промислової власності в п. 2 ст. 1 серед об'єктів права інтелектуальної власності визначає корисні моделі.

Правова охорона корисних моделей передбачена в 64 країнах світу. Майже всі країни Європейського Союзу, крім Великобританії, Швеції і Люксембургу, надають правову охорону корисним моделям. Не визнають і не надають правову охорону корисним моделям на своїй території такі промислові гіганти як США й Канада.

Законодавство України визнає корисну модель об'єктом права інтелектуальної власності, але на відміну від винаходу корисна модель повинна бути тільки новою й придатною для промислового використання.

Об'єктом винаходу може бути:

- продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітини рослини і тварини);

- спосіб;

- застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням [8].

5.4.1 Об'єкт винаходу (корисної моделі) - пристрій

До пристроїв як об'єктів винаходів (корисних моделей) належать машини, механізми, прилади тощо.

Пристрій як матеріальний об'єкт характеризується:

- наявністю конструктивних елементів (деталей, вузлів тощо);

- зв'язками між конструктивними елементами;

- формою виконання зв'язків між конструктивними елементами;

- взаємним розташуванням конструктивних елементів;

- формою виконання елементів або пристрою в цілому;

- параметрами та іншими характеристиками елементів та їх зв'язком;

- матеріалом, з якого виготовлено елемент або пристрій в цілому;

- середовищем, що виконує функцію елемента [8].

5.4.2 Об'єкт винаходу - речовина

До речовин як об'єктів винаходу належать:

- індивідуальні хімічні сполуки;

- композиції (сполуки, суміші, розчини, сплави тощо);

- продукти ядерного перетворення.

Ознаками індивідуальних хімічних сполук є якісний та кількісний склад, зв'язок між атомами та їх взаємне розміщення в молекулі.

Для характеристики композицій використовують:

- якісний склад, тобто інгредієнти, що входять до композиції;

- кількісний (вміст інгредієнтів) склад;

- структуру композиції (порошок, гранули, кристали тощо);

- структуру окремих інгредієнтів (волокно, порошок, гель тощо).

Для характеристики речовин, одержаних шляхом ядерного перетворення, використовують:

- якісний (ізотопний) склад елемента;

- кількісний склад (число протонів і нейтронів);

- основні ядерні характеристики (період напіврозпаду, тип і енергію випромінювання) [8].

5.4.3 Об'єкт винаходу - спосіб

До способів як об'єктів винаходів належать процеси виконання дій над матеріальним об'єктом за допомогою матеріальних об'єктів.

Спосіб як об'єкт винаходу характеризується лише діями над матеріальними об'єктами (сировиною, заготовкою тощо), які виконуються в певному часовому порядку.

Для характеристики способу використовуються такі ознаки:

- наявність дії або сукупності дій;

- порядок виконання таких дій у часі (послідовно, одночасно, в різних сполученнях тощо);

- умови виконання дій:

а) режим;

б) використання речовин (вихідної сировини, реагентів, каталізаторів тощо);

в) пристроїв (пристосувань, інструментів, обладнання тощо);

г) штамів мікроорганізмів;

д) культивованих клітин рослин чи тварин [8].

5.4.4 Об'єкт винаходу - застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням

Згідно з п.2 ст. 6 Закону України „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі” із змінами і доповненнями, внесеними Законом України від 1 червня 2000 року № 1771-ІІІ одним з об'єктів винаходу, на які поширюється правова охорона, є „застосування відомого раніше продукту (пристрою, речовини, штаму мікроорганізму, культур клітин рослин і тварин) або способу за новим призначенням”.

Для характеристики відомих раніше пристрою, способу, речовини, штаму за новим призначенням використовуються такі ознаки:

...