Основи інтелектуальної власності

- короткий опис застосовуваного об'єкта, достатній для його ідентифікації;

- зазначення нового призначення [6].

5.5 Об'єкти, що не визнаються винаходами

Згідно з п. 3 ст. 6 Закону не можуть одержати правову охорону як винаходи:

- відкриття, наукові теорії та математичні методи;

- методи організації та управління господарством;

- плани, умовні позначення, розклади, правила;

- методи виконання розумових операцій;

- комп'ютерні програми;

- результати художнього конструювання;

- топографії інтегральних мікросхем;

- сорти рослин і породи тварин тощо.

Правова охорона не може бути надана винаходу (корисній моделі), який (яка) суперечить суспільним інтересам, принципам гуманності і моралі [8].

5.6 Вимоги до заявки на винахід (корисну модель)

Заявка - сукупність документів, необхідних для прийняття Укрпатентом, рішення про видачу патенту на винахід (корисну модель).

Юридичні вимоги до заявки на видачу патенту стосуються чотирьох аспектів. Це:

- вимоги до змісту документів заявки. Під змістом розуміється та інформація, яка повинна бути подана в цих документах;

- вимоги до „фізичного” боку заявки. Це стосується питання про те, як слід подати зміст заявки, наприклад, якими повинні бути формат і структура документа заявки і як повинні бути розміщені текст і креслення;

- вимоги для випадку, коли заявляється пріоритет більш ранньої заявки на той самий винахід. Наприклад, коли іноземний заявник просить взяти до уваги, що він уже подав заявку на видачу патенту на той самий винахід в іншій країні, тому дата подання більш ранньої заявки визначає дату пріоритету заявки в Україні;

- вимога згідно сплати збору до подання заявки. Документ про сплату збору повинен надійти до Укрпатенту разом із заявкою або протягом двох місяців після дати подання заявки. Зазначений строк може бути продовжений, але не більше ніж на шість місяців. За продовження строку сплачується збір. Без сплати заявочного збору заявка не розглядається.

Згідно з п. 4 ст. 12 Закону заявка на винахід повинна стосуватися одного або групи винаходів, пов'язаних єдиним винахідницьким задумом.

Вимога єдності винаходу визнається дотриманою, якщо:

- заявка стосується одного винаходу, тобто одного продукту чи способу;

- заявка стосується одного винаходу, який охарактеризований з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів його здійснення, що не супроводжується зміною чи вилученням окремих ознак, наведених у незалежному пункті формули;

- заявка стосується групи винаходів, які пов'язані єдиним винахідницьким задумом, а саме:

а) один із винаходів призначений для одержання (виготовлення) іншого, наприклад, пристрій, речовина або штам та спосіб його одержання, виготовлення;

б) один із винаходів призначений для здійснення іншого, наприклад, спосіб і пристрій для здійснення способу;

в) один із винаходів призначений для використання іншого (в іншому), наприклад, спосіб і речовина, яка призначена для використання в способі;

г) винаходів однакового призначення, які забезпечують одержання одного й того технічного результату принципово одним і тим шляхом (варіанти).

Заявка на корисну модель повинна стосуватися однієї корисної моделі.

Вимога єдності корисної моделі визнається дотриманою, якщо:

- заявка стосується однієї корисної моделі, тобто одного пристрою;

- заявка стосується однієї корисної моделі, яка охарактеризована з розвитком або уточненням окремих конкретних варіантів її здійснення, що не супроводжується зміною чи вилученням окремих ознак, наведених в незалежному пункті формули [7].

5.7 Склад та зміст документів заявки на видачу патенту на винахід (корисну модель)

Заявка повинна містити:

- заяву про видачу патенту України на винахід ;

- опис винаходу (корисної моделі);

- формулу винаходу (корисної моделі);

- креслення (якщо на них є посилання в описі);

- реферат;

- документ про сплату збору за подання заявки на винахід (корисну модель) [8].

5.7.1 Заява про видачу патенту (корисної моделі)

Заява про видачу патенту заповнюється згідно з п. 6.1 Правил складання та подання заявки на видачу патенту України на винахід (корисну модель) (далі Правила).

5.7.2 Загальні вимоги до опису винаходу (корисної моделі)

Згідно з Правилами (п. 6.2), опис повинен підтверджувати обсяг правової охорони, визначений формулою винаходу (корисної моделі) і настільки ясно і повно розкривати суть винаходу (корисної моделі), щоб його міг здійснити фахівець у зазначеній галузі.

Опис починається із зазначення індексу рубрики діючої редакції Міжнародної патентної класифікації (МПК), до якої належить винахід (корисна модель) і містить такі розділи:

- назва винаходу (корисної моделі);

- галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель);

- рівень техніки;

- суть винаходу (корисної моделі);

- перелік фігур креслень (якщо на них є посилання в описі);

- відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу (корисної моделі).

5.7.3 Назва винаходу (корисної моделі)

Назва винаходу (корисної моделі) характеризує його (її) призначення, відповідає суті винаходу (корисної моделі) і, як правило, близька до назви відповідної рубрики МПК.

Вимоги до назви винаходів викладені в п. 6.2.1 Правил [6].

5.7.4 Індекс рубрики Міжнародної патентної класифікації (МПК)

Патентні документі класифікуються за технічними галузями відповідно до єдиної Міжнародної патентної класифікації, що значно полегшує пошук потрібної інформації.

МПК дозволяє здійснити уніфіковану в міжнародному масштабі класифікацію патентів на винаходи (корисні моделі). На основі МПК індексується, комплектується і систематизується патентна документація більшості країн світу.

МПК охоплює усі галузі знань, об'єкти яких можуть мати правову охорону. Класифікаційна схема МПК поділена на 8 розділів.

Розділи позначені прописними буквами латинського алфавіту:

- А - Задоволення життєвих потреб людини;

- В - Різні технологічні процеси; транспортування;

- С - Хімія; металургія;

- Д - Текстиль; папір;

- Е - Будівництво; гірнича справа;

- F - Механіка; освітлення, опалювання; двигуни і насоси; зброя і боєприпаси; вибухові роботи;

- G - Фізика;

- Н - Електрика.

Розділи, в свою чергу, поділяються на класи. Подальше подрібнення здійснюється в напрямі диференціації тематики класу за принципом ієрархічного підпорядкування на підкласи, які позначаються також великими латинськими літерами. Підкласи в свою чергу складаються з груп та підгруп.

Повний класифікаційний індекс складається з комбінації символів, що використовуються для позначення розділу, класу, підкласу і основної групи або підгрупи.

Наприклад: F16K47/02 - дросель з регулятором, що означає:

- розділ F - механіка; освітлення; опалення; двигуни і насоси; зброя і боєприпаси, вибухові роботи;

- клас F16 - вузли і деталі машин; загальні способи і пристрої, які забезпечують нормальну експлуатацію машин і установок; теплоізоляція взагалі;

- підклас F16K - клапани; крани; задвижки; поплавки для приведення їх в дію; вентиляційні пристрої або пристрої для аерації;

- основна група 47/00 - пристосування в клапанах для гасіння гідравлічних ударів;

Підгрупа 47/02 - для запобігання гідравлічних ударів і шумів.

5.7.5 Галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель)

У цьому розділі зазначають галузь техніки, до якої належить винахід (корисна модель), а також галузь застосування винаходу (корисної моделі).

Допускається зазначення кількох галузей техніки, до яких належить винахід (корисна модель).

5.7.6 Рівень техніки

Даний розділ опису обґрунтовує те твердження, що жодне з відомих джерел (патентних або інших) не містить засіб того ж призначення, що дозволяє отримати необхідний технічний результат.

У цьому розділі наводять дані про відомі заявнику аналоги винаходу (корисної моделі) з виділенням серед них аналога, найбільш близького за сукупністю ознак до винаходу (корисної моделі), (прототипу).

Аналог винаходу (корисної моделі) - це засіб того ж призначення, який відомий з джерел, що стали загальнодоступними до дати пріоритету винаходу (корисної моделі) і характеризується сукупністю ознак, подібних до сукупності суттєвих ознак винаходу (корисної моделі).

Ознаки належать до суттєвих, якщо вони впливають на технічний результат, якого можна досягти, тобто перебувають у причинно-наслідковому зв'язку із зазначеним результатом.

Після характеристики аналогів і прототипу наводяться бібліографічні дані джерела інформації, де він описаний [8].

5.7.7 Суть винаходу (корисної моделі)

У цьому розділі опису детально розкривають задачу, на вирішення якої спрямовано винахід (корисну модель), що заявляється, і вказують технічний результат, якого можна досягти при здійсненні винаходу (корисної моделі).

Суть винаходу (корисної моделі) визначається сукупністю суттєвих ознак, достатніх для досягнення технічного результату, який забезпечує винахід (корисна модель).

У цьому ж розділі зазначають всі суттєві ознаки, що характеризують винахід (корисну модель), з виділенням ознак, які відрізняють його від прототипу, та з поділом останніх на ознаки, достатні у всіх випадках, на які поширюється обсяг правової охорони, і ознаки, що характеризують винахід (корисну модель) лише в окремих випадках, а саме в конкретних формах виконання чи в особливих умовах його використання.

При розкритті причинно-наслідкового зв'язку між сукупністю ознак винаходу і технічним результатом, якого можна досягти, необхідно показати, яким чином нові (відрізняльні) ознаки при взаємодії з відомими ознаками забезпечують виявлення нових технічних властивостей винаходу (корисної моделі), розкрити характер виявлення цих властивостей та зазначити технічний результат як наслідок виявлення цих властивостей [6].

5.7.8 Перелік фігур креслень

У цьому розділі опису наводиться перелік усіх фігур графічних зображень, наводяться стислі пояснення того, що зображено на кожній з них.

Фігури нумеруються арабськими цифрами. Якщо суть винаходу (корисної моделі) пояснюють інші ілюстративні матеріали (наприклад, фотографії), то необхідно дати стисле пояснення їх змісту [6].

5.7.9 Відомості, які підтверджують можливість здійснення винаходу (корисної моделі)

У цьому розділі опису необхідно показати, що винахід (корисна модель), що заявляється, може бути здійснений за допомогою описаних безпосередньо в заявці або відомих до дати пріоритету засобів.

У цьому розділі опису наводяться приклади здійснення винаходу з наведенням засобів (пристосувань, що використовуються для цього, приладів, матеріалів і т. ін.).

Характер відомостей, що наводяться в цьому розділі опису, залежить від виду об'єкта винаходу (корисної моделі): продукт (пристрій, речовина, штам мікроорганізму, культура клітин рослин і тварин); спосіб; застосування раніше відомого продукту чи способу за новим призначенням [6].

5.8 Формула винаходу (корисної моделі)

Формула винаходу (корисної моделі) - це стисла словесна характеристика технічної суті винаходу, що містить сукупність його (її) суттєвих ознак, які достатні для досягнення зазначеного заявником технічного результату.

Формула винаходу викладається у вигляді одного речення і складається з двох частин (обмежувальної та відрізняльної), відділених одна від одної виразом „який (яка, яке) відрізняється тим, що”.

Формула може складатися у вигляді одного пункту (одноланкова формула), або у вигляді двох і більше пунктів (багатоланкова формула).

Формулу винаходу (корисної моделі) застосовують для характеристики технічної суті одного винаходу (корисної моделі) сукупністю суттєвих ознак, які не мають розвитку чи уточнення стосовно окремих випадків його виконання або використання. Одноланкова формула винаходу складається з одного незалежного пункту. Він характеризує винахід сукупністю його ознак, що визначає обсяг правової охорони, і викладається у вигляді логічного визначення об'єкта винаходу.

До незалежного пункту формули винаходу включають загальні суттєві ознаки винаходу, кожна з яких необхідна у всіх випадках виконання чи використання винаходу, а всі разом узяті достатні для одержання технічного результату, що виявляється у всіх випадках, на які поширюється обсяг правової охорони.

Обмежувальна частина формули починається з назви винаходу (корисної моделі), зазначеного в заяві і описі. Після назви до незалежного пункту формули винаходу (корисної моделі) включається сукупність спільних для об'єкта, що заявляється і прототипу ознак (відомі ознаки).

Відрізняльна частина формули винаходу (корисної моделі) містить суттєві ознаки, що відрізняють об'єкт від прототипу (нові ознаки).

Багатоланкова формула складається з кількох пунктів (ланок). У багатоланковій формулі розрізняють незалежні пункти, тобто пункти, що мають самостійне правове значення, і залежні пункти, що не мають такого значення.

До залежного пункту формули винаходу (корисної моделі) включають суттєві ознаки, що уточнюють сукупність ознак, зазначену у незалежному пункті формули винаходу, у тому числі шляхом розвитку чи уточнення окремих ознак цієї сукупності, та необхідні лише в окремих випадках, у конкретних формах виконання винаходу або при особливих умовах його використання [8].

5.9 Креслення та інші ілюстративні матеріали

Креслення та інші ілюстративні матеріали подають у вигляді графічних зображень (власне креслень, графіків, схем, діаграм, малюнків тощо), фотографій, таблиць.

У правому верхньому куті кожного аркуша ілюстративних матеріалів зазначають назву винаходу (корисної моделі), а в правому нижньому куті - прізвище (прізвища) та ініціали винахідника (винахідників) [8].

5.10 Реферат

Реферат є скороченим викладом змісту опису винаходу (корисної моделі), який включає:

- назву винаходу (корисної моделі);

- характеристику галузі техніки, якої стосується винахід, і галузь його застосування;

- характеристику суті винаходу (корисної моделі), яку характеризують шляхом вільного викладу формули;

- технічний результат винаходу (корисної моделі).

Текст реферату друкується на окремому аркуші і без абзаців [8].

5.11 Документи, що додаються до заявки

До заявки додають документ, що підтверджує сплату збору за подання заявки Діловодство за заявкою не проводиться до надходження зазначених документів. У встановленому розмірі, та документ, що підтверджує право заявника на зменшення розміру збору, якщо таке право у заявника є. Ці документи подають разом із заявкою або протягом двох місяців від дати подання заявки [8].

5.12 Правова охорона засобів індивідуалізації товарів і послуг

Правова охорона цих об'єктів промислової власності здійснюється на основі законів України:

- „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”;

- „Про охорону прав на зазначення походження товарів”;

- відомчими нормативними актами.

Знаки для товарів і послуг - це зареєстровані у встановленому порядку позначення, завдяки яким товари і послуги одних осіб відрізняються від однорідних товарів і послуг інших осіб.

Право власності на знаки для товарів і послуг засвідчується свідоцтвом на знак для товарів і послуг.

Термін дії свідоцтва становить 10 років від дати подачі заявки до Установи і продовжується за клопотанням власника свідоцтво щораз на 10 років. Термін дії свідоцтва може бути припинений у випадках, аналогічних таким для патенту на винаходи [10].

ТЕМА 6 ПРАВОВА ОХОРОНА НЕТРАДИЦІЙНИХ ОБ'ЄКТІВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

6.1 Правова охорона сортів рослин

Охороняються Законом України „Про охорону прав на сорти рослин” (2001 р.). Охоронним документом, що закріплює права суб'єктів права на сорт рослин, є патент.

Урядовий орган державного управління, що діє у складі центрального органу вищої виконавчої влади з питань сільського господарства і продовольства, на підставі позитивного рішення експертного органа за результатами експертизи на патентоспроможність сорту, здійснює державну реєстрацію сорту, вносячи його до державного Реєстру сортів України. Після

реєстрації сорту Урядовий орган протягом одного місяця видає авторові (авторам) свідоцтво про авторство на сорт, а заявникові - патент.

Термін дії патенту становить 25 років від дати надходження заявки. Для сортів деревних, чагарникових культур - 30 років [5].

6.2 Правова охорона топографій інтегральних мікросхем

Ці права охороняються Законом України „Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем” (1997 р.).

Об'єкт охорони - топографія інтегральних мікросхем - це зафіксоване на матеріальному носії просторово-геометричне розміщення сукупності елементів інтегральної мікросхеми і з'єднань між ними.

Охоронним документом, що підтверджує реєстрацію установою топографії інтегральних мікросхем і засвідчує право власності на дану топографію, є свідоцтво. Реєстрація здійснюється шляхом занесення Установою

топографії до Державного реєстру України топографій інтегральних мікросхем. Свідоцтво діє протягом 10 років від дати подачі заявки в Установу чи від дати першого використання топографії [5].

6.3 Правова охорона раціоналізаторських пропозицій

Джерелом охорони раціоналізаторських пропозицій є „Тимчасове положення про правову охорону об'єктів промислової власності і раціоналізаторських пропозицій”, затверджене Указом Президента України від 18 вересня 1992 року. Порядок оформлення прав на раціоналізаторську пропозицію регламентований „Методичними рекомендаціями про порядок складання, подачі і розгляди заяви на раціоналізаторську пропозицію”, затверджена наказом Державного патентного відомства України від 27 квітня 1995 року.

Новий Цивільний кодекс України, який набрав чинність з 1 січня 2004 року дає більш розширене, у порівнянні з попередньою редакцією, тлумачення

поняття раціоналізаторської пропозиції. Це визнана юридичною особою пропозиція, що містить технологічне (технічне) або організаційне рішення у будь-якій сфері її діяльності [5].

6.4 Правова охорона комерційної таємниці

Комерційна таємниця (ноу-хау) являє собою технічну, комерційну, організаційну чи будь-яку іншу інформацію, здатну підвищити ефективність виробництва чи будь-якої іншої соціально доцільної діяльності, або забезпечити будь-який інший позитивний ефект. Тому, власник ноу-хау, безумовно, має право на захист її від неправомірного використання.

Незважаючи на високу і безупинно зростаючу значимість цього об'єкта інтелектуальної власності, відсутня його пряма правова охорона. В даний час немає закону України про охорону ноу-хау. Основною перешкодою для розробки закону є те, що інформація про ноу-хау внаслідок її конфіденційності не підлягає реєстрації. З цієї причини охоронних документів на неї ніхто не видає. До того ж виявити неправомірне використання такої інформації майже неможливо, установити порушення і порушника дуже складно.

Частково правова охорона ноу-хау може бути здійснена в рамках законів України „Про інформацію” і „Про науково-технічну інформацію” у частині, що стосується нерозкритої інформації. Однак варто мати на увазі, що нерозкрита інформація може бути об'єктом правової охорони доти, поки вона зберігає свою конфіденційність. Охорона такої інформації може здійснюватися шляхом застосування заходів, що гарантують збереження її конфіденційності. Умови конфіденційності, зокрема, можуть охоронятися договором [5].

ТЕМА 7 ПРАВОВА ОХОРОНА ОБ'ЄКТІВ АВТОРСЬКОГО ПРАВА І СУМІЖНИХ ПРАВ

7.1 Джерела прав

Авторські права і суміжні права охороняються Законом України „Про авторське право і суміжні права”. Цей закон охороняє особисті (немайнові) і майнові права авторів і їхніх правонаступників, пов'язані зі створенням і використанням творів науки, літератури і мистецтва (авторське право), а також прав виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення (суміжні права). Крім того, немайнові і майнові права власників авторського права і суміжних прав охороняються іншими законами України, а саме:

- Про інформацію (1992);

- Про друковані засоби масової інформації в Україні (1992);

- Про науково-технічну інформацію (1993);

- Про збереження і розвиток народних художніх промислів України в ринкових умовах (1993);

- Про телебачення і радіомовлення (1993);

- Про захист інформації в автоматизованих системах (1994);

- Про наукову і науково-технічну експертизу (1995);

- Про інформаційні агентства (1995);

- Про рекламу (1996);

- Про видавничу справу (1997);

- Про систему суспільного телебачення і радіомовлення в Україні (1997);

- Про державну підтримку засобів масової інформації і соціальний захист журналістів (1997);

- Про професійних творчих працівників і творчі союзи (1997);

- Про кінематографію (1998) тощо.

Це питання знайшло своє відображення також в Конституції України, указах Президента України, постановах Кабінету Міністрів України, у ряді постанов Верховної Ради України і нормативних актах Українського агентства з авторських і суміжних прав (УААСП).

За загальним правилом, твір може бути використаний третіми особами тільки з дозволу власника авторського права. Найбільш поширеними є права:

- копіювати чи іншим способом відтворювати твір;

- здійснювати звукозапис виконання твору;

- виконувати перед публікою твори, зокрема, музичні, драматичні чи аудіовізуальні;

- здійснювати публічний показ творів по радіо чи телебаченню, іншими способами трансляції;

- переводити на іншу мову літературні твори;

- здійснювати прокат, особливо творів, записаних на фонограму і комп'ютерні програми;

- екранізувати твори і, зокрема, створювати на їхній основі аудіовізуальні твори.

На відміну від промислової власності, де автори одержують охоронні документи у формі патентів чи свідоцтв і де існують строгі процедури для цього, оформлення прав на об'єкти авторського права і суміжних прав не настільки формалізовано. Авторські права охороняються договірним правом [18].

7.2 Форма охорони

Одна з форм охорони полягає в тому, що власник авторського права для оповіщення про свої права може використовувати знак охорони авторського права, що міститься на кожному примірнику твору і складається з латинської букви © в колі, імені (найменування) власника авторського права і року першого опублікування твору. Наприклад: © Донбаська державна машинобудівна академія, 2007.

Власник авторського права для одержання свідоцтва про авторство на оприлюднений твір, у будь-який час протягом терміну охорони авторського права може його зареєструвати в офіційних державних реєстрах.

Державна реєстрація здійснюється відповідно до встановленого порядку УААСП, що складає і періодично видає каталоги всіх реєстрацій. Після реєстрації прав, автору видається свідоцтво.

При виникненні суперечки реєстрація визнається судом як юридична презумпція авторства, тобто вважається дійсною, якщо в судовому порядку не буде доведене інше.

Варто враховувати ту обставину, що авторське право на твір, створений за договором з автором, який працює за наймом, належить автору. А от виключне право на використання такого твору належить особі, з якою автор знаходиться у трудових відносинах (роботодавцю), якщо інше не передбачено договором [5].

7.3 Термін охорони прав авторів

Охорона майнових прав авторів на Україні діє протягом всього життя автора і 70 років після його смерті. Дія терміну охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти.

Безстроково охороняються законом право авторства, право на ім'я і право протидіяти перекрученню чи іншій зміні твору чи будь-якому іншому зазіханню на твір, що може завдати шкоди честі і репутації автора [5].

7.4 Охорона суміжних прав

Закон України „Про авторське право і суміжні права” охороняє суміжні права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення. Охорона суміжних прав здійснюється без збитку охороні творів авторським правом.

Оформлення суміжних прав не вимагає виконання будь-яких формальностей. Виробники фонограм і виконавці для оповіщення про свої права можуть на всіх примірниках фонограм чи на їхніх упаковках проставляти знак охорони суміжних прав, що складається з латинської літери „R” у колі, імені (найменування) власника суміжних прав і року першої публікації фонограми. Наприклад: Aprelevka Sound Production, 1995.

Особисті права виконавців охороняються безстроково. Майнові права виконавців, виробників фонограм і організацій мовлення охороняються протягом 50 років. Термін охорони починається з першого січня року, що наступає за роком, у якому мали місце юридичні факти (перше виконання, перше опублікування, перша передача) [5].

ТЕМА 8 ОХОРОНА ПРАВ НА ОБ'ЄКТ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ ЗА КОРДОНОМ

8.1 Охорона прав на об'єкт промислової власності (патентування)

Законодавство України, як і будь-якої іншої країни, регулює відносини в сфері промислової власності тільки своєї країни. Тому патент, отриманий в Україні, має силу тільки на території України. Якщо ж заявник хоче одержати правову охорону в інших країнах, він повинен одержати її в кожній з цих країн.

Будь-який громадянин України має право запатентувати винахід, корисну модель, промисловий зразок у зарубіжних державах. До подачі заявки на одержання охоронного документа за кордоном заявник зобов'язаний подати заявку до Укрпатенту та інформувати його про свій намір здійснити таке патентування. Якщо протягом трьох місяців від дати подачі заявки не надійде заборона на патентування, то заявка може бути подана у відповідний орган зарубіжної держави. При цьому, якщо патентування винаходу здійснюється за процедурою Договору про патентну кооперацію (РСТ), то міжнародна заявка подається до Укрпатенту. Патентування за кордоном здійснюється, як правило, через посередника - патентного повіреного України.

Кожний громадянин України також має право зареєструвати знак для товарів і послуг в зарубіжній державі.

При реєстрації знака в зарубіжних державах відповідно до Мадридської угоди про міжнародну реєстрацію знаків, однією з умов є подача заявки через власне національне відомство.

При патентуванні за кордоном слід додержуватися норм міжнародних угод у сфері промислової власності, до яких приєдналася Україна [5].

8.2 Охорона прав на об'єкти авторського права і суміжних прав

Охорона авторських прав за кордоном здійснюється у відповідності до Бернської конвенції про охорону літературних і художніх творів (1886 р.), до якої приєдналася Україна у жовтні 1995 року.

Принцип незалежності охорони полягає в тому, що охорона надається в країнах-учасницях незалежно від наявності охорони в країнах походження твору.

Міжнародно-правова охорона суміжних прав здійснюється на підставі Римської конвенції 1961 року. За цією Конвенцією охороняються права виконавців (протидія фіксації та прямій передачі в ефір чи доведенню до загального відома їх виконань без їх згоди), права виробників фонограм (дозволяти чи забороняти відтворення фонограм, а також ввезення та розповсюдження примірників без їхнього дозволу), права організацій мовлення (дозволяти чи забороняти ретрансляцію, фіксацію і відтворення їхніх програм [5].

ТЕМА 9 ПЕРЕДАЧА ПРАВ НА ОБ'ЄКТИ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ (ЛІЦЕНЗУВАННЯ)

9.1 Суть торгівлі ліцензіями

В умовах ринкової економіки результати інтелектуальної діяльності людини при обміні виступають як товар, що може бути об'єктом комерційної угоди. Комерційна угода здійснюється у виді ліцензійного договору на передачу прав на об'єкт інтелектуальної власності.

При торгівлі правами на ОІВ під ліцензією розуміється дозвіл, у відповідності з яким одна особа - власник виключних прав на ОІВ - ліцензіар надає іншій зацікавленій особі - ліцензіатові виключне чи невиключне право на використання цього об'єкта.

Торгівля ліцензіями - один з найбільш ефективних засобів поширення нововведень у різних галузях виробництва. Вона забезпечує прискорення науково-технічного і соціального розвитку суспільства [5].

9.2 Види ліцензій

Ліцензії підрозділяються як за обсягом переданих прав, так і за умовами надання прав. За обсягами переданих прав ліцензії поділяються на три види:

- невиключна (проста) ліцензія;

- виключна ліцензія;

- повна ліцензія.

Невиключна (проста) ліцензія надає ліцензіатові право використовувати ліцензію на території і протягом часу, обговорених у ліцензійному договорі.

При цьому ліцензіар залишає за собою право використовувати переданий об'єкт у власному виробництві, а також надавати ліцензії іншим ліцензіатам.

Виключна ліцензія надає ліцензіатові монопольне право використовувати предмет ліцензії на погоджених умовах (термінах, території). При цьому ліцензіат має право надавати ліцензії на використання предмета ліцензії третім особам без обмеження права ліцензіара за первісною угодою.

Повна ліцензія надає ліцензіатові найбільш широкий обсяг прав. За ліцензійним договором ліцензіатові надаються усі права на використання об'єкта інтелектуальної власності, що є предметом ліцензії, без обмеження території і на весь термін дії охоронного документа. Варто мати на увазі, що при продажу повної ліцензії власником охоронного документа все ж залишається ліцензіар [18].

9.3 Ліцензійні договори

Ліцензійний договір містить у собі елементи двох класичних договорів: договору купівлі-продажу і договору оренди. Однак ОІВ, чи охоронні документи на них, не слід розглядати як речі, а право на ОІВ - як речове право в його класичному розумінні. Дійсно, власник матеріального об'єкта, наприклад, автомобіля, може продати його тільки один раз. У той же час власник винаходу зможе продати кілька ліцензій на один і той же винахід. При продажу повної ліцензії власник цілком позбавляється права на використання винаходу і не може більше продавати його. Ця угода схожа на класичний варіант купівлі-продажу. При продажі невиключної ліцензії ліцензіар надає право монопольно використовувати предмет ліцензії протягом зазначеного в ліцензійному договорі терміну; після закінчення цього терміну усі права повертаються до ліцензіара. Такий договір схожий на класичний договір оренди.

У ліцензійному договорі мова йде, насамперед, про торгівлю правами. У цьому полягає особливість об'єктів ліцензій на ринку і виявляється економічна сутність ліцензійних договорів.

Таким чином, ліцензійний договір варто вважати договором особливого роду, що з'єднує в собі умови різних видів договорів: купівлі-продажу, оренди, про надання послуг, інвестування капіталу, позики, співробітництва.

Термін дії ліцензійних договорів. При виборі терміну дії ліцензійних договорів звичайно враховують:

- умови конкурентних пропозицій;

- умови платежів за передбачуваним договором;

- можливий термін морального старіння переданої розробки;

- можливості партнерів по термінах постачань технічної документації і спеціального устаткування, монтажу і налагодженню;

- наявність правової охорони;

- умови договору про передачу удосконалень;

- час, необхідний на освоєння ліцензійної продукції;

- зацікавленість ліцензіата в більш короткому терміні дії договору при комбінованих платежах.

Міжнародна практика ліцензійної торгівлі свідчить про те, що термін дії ліцензійного договору, як правило, не перевищує 10 років від дати вступу його в силу [18].

9.4 Порядок укладання ліцензійних договорів

Зміст ліцензійного договору звичайно не регламентується. Відповідно до національного законодавства ліцензійний договір вважається дійсним, якщо він складений у письмовому виді і підписаний сторонами. Ліцензійний договір набуває чинності у відношенні іншої особи лише після його реєстрації в Установі у випадку передачі майнових прав і у випадку примусової ліцензії.

Ліцензіар готує проект ліцензійного договору заздалегідь і передає його потенційному ліцензіатові в ході попередніх переговорів. Важливо, щоб до одержання повної гарантії про наміри потенційного ліцензіата ліцензіар виконав такі дії:

- підписав протокол про наміри;

- уклав договір про конфіденційність;

- розробив проект ліцензійної угоди;

- підготував альтернативні пропозиції для обговорення з потенційним партнером;

- розробив детальний проект ліцензійного договору.

Ні в якому разі не слід ігнорувати укладання договору про конфіденційність до початку переговорів. У разі відсутності такого договору потенційний ліцензіат після одержання інформації, у тому числі конфіденційної, може припинити переговори [18].

9.5 Ліцензійні платежі

Оскільки більшість ліцензійних угод пов'язана з комерційною діяльністю, то вони передбачають виплату визначеної грошової суми ліцензіарові за передані права на використання об'єктів інтелектуальної власності.

Розрізняють три основних види ліцензійних платежів:

- роялті;

- паушальний;

- комбінований.

Роялті - це вид платежів, що ліцензіат виплачує ліцензіарові протягом усього терміну дії угоди рівними долями.

Паушальний платіж - передбачає виплату винагороди до початку масового випуску продукції, зафіксованої угоді. До паушальної форми оплати звертаються звичайно у випадках, коли в країні ліцензіата хитке положення або немає ясності в питанні патентування винаходу, що складає основу ліцензії.

Комбінований платіж передбачає виплату ліцензіарові частини винагороди ще до початку виробництва і збуту продукції, частина винагороди, що залишається, виплачується у формі роялті після постановки продукції на виробництво [10].

9.6 Передача прав за авторськими договорами

За ліцензійними договорами, як правило, передаються права на об'єкти промислової власності.

Якщо автор передає іншій особі свої майнові права на використання об'єкту авторського права, то укладається авторський договір.

Розрізняють такі види авторських договорів:

? договір про видання та перевидання творів в оригіналі (видавничий договір);

? договір про публічне виконання неопублікованих творів;

? договір про використання неопублікованого твору в кінофільмі, на радіо чи в телевізійній передачі;

? договір про створення твору образотворчого мистецтва з метою публічного показу;

? договір про використання в промисловості неопублікованого твору декоративно-прикладного мистецтва;

? а також інші договори про передачу творів літератури, науки і мистецтва для використання будь-яким іншим способом.

Зміст авторського договору повинен відповідати загальним положенням цивільного права щодо змісту договору.

Але на відміну від звичайного господарського договору, в ньому повинні бути ретельно прописані суттєві умови авторського договору, способи використання твору, строк дії договору та використання твору, розмір і порядок виплати винагороди. Особливу увагу слід приділити пунктам щодо передачі майнових прав [10].

ТЕМА 10 ЗАХИСТ ПРАВ ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

10.1 Система захисту прав інтелектуальної власності

Після того, як об'єкт інтелектуальної власності створений і охоронним документом закріплені на нього права, настає важливий етап у його життєвому циклі - включення в господарський оборот. Саме на цьому етапі об'єкт інтелектуальної власності приносить право власнику прибуток чи іншу користь, власне те, заради чого він і був створений. Однак, як тільки інформація про об'єкт інтелектуальної власності стає відомою несумлінним конкурентам, у них виникає спокуса використати цей об'єкт інтелектуальної власності у своїх інтересах.

Знайшовши факт порушення своїх прав, грн._ власник повинен, у першу чергу, звернутися до конкурента, указавши йому на наявність своїх прав. Для цього можна направити конкуренту лист, щоб порушник не зміг згодом посилатися на своє незнання. Діючим засобом запобігання порушення прав є переговори. Цілком можливо, що в процесі переговорів удасться переконати порушника змінити свою поведінку. Компроміс, досягнутий на переговорах, у багатьох випадках краще, ніж судовий розгляд. Якщо переговори не приведуть до позитивного результату, можна передати рішення питання до суду [5].

10.2 Адміністративний порядок захисту прав

Адміністративний порядок полягає в розгляді та вирішенні суперечки органом державного управління. Процедура розгляду набагато простіша, ніж у цивільному судочинстві. Правовою основою є Кодекс України про адміністративні правопорушення, а також закони України: „Про захист від

недобросовісної конкуренції”, „Про авторське право і суміжні права”, „Про охорону прав на винаходи і корисні моделі”, „Про охорону прав на промислові зразки”, „Про охорону прав на знаки для товарів і послуг”, „Про охорону прав на сорти рослин” тощо.

Здійснення дій, обумовлених законодавством України як недобросовісна конкуренція, спричиняє накладення Антимонопольним комітетом України штрафів, а також адміністративну і цивільно-правову відповідальність. До таких дій відносяться:

- неправомірне використання чужого імені, фірмового найменування, знаків для товарів і послуг;

- введення в обіг під своїм позначенням товару іншого виробника;

- відтворення зовнішнього вигляду виробу іншого суб'єкта господарської діяльності і введення його в господарський оборот;

- підкуп працівника постачальника;

- неправомірний збір, розголошення і використання комерційної таємниці, а також інші протиправні дії.

Адміністративна відповідальність за порушення прав полягає в накладенні на порушників штрафу з конфіскацією виготовленої продукції, знарядь виробництва і сировини, чи без цього.

10.3 Судовий порядок захисту прав на об'єкти інтелектуальної власності

10.3.1 Цивільно-правові способи захисту прав

У випадку порушення прав потерпілий подає позов - заяву, звернену до суду, про відправлення правосуддя з метою захисту особистих чи майнових прав. У позовній заяві вказується форма захисту (заборона робити яку-небудь дію, відшкодування збитків тощо), розмір нанесеного збитку, приводяться докази обґрунтованості вимог.

За загальним правилом цивільного судочинства конкретна цивільна справа, як правило, розглядається за місцем перебування відповідача. У будь-якому судовому розгляді про порушення прав інтелектуальної власності зважуються два основних питання. Перше зв'язане з встановленням чи не встановленням факту використання ОІВ, що охороняється. Друге - з визначенням розміру збитків, що підлягають стягненню з відповідача на користь позивача.

У відповідності до Цивільного кодексу України кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності.

Власник прав на ОІВ має право вимагати від порушника:

- визнання прав власника;

- відновлення положення, що існувало до порушення права;

- припинення дій, що порушують право чи створюють погрозу його порушенню;

- відшкодування збитків, включаючи втрачену вигоду тощо.

Якщо в результаті незаконного використання ОІВ порушник одержав доход, потерпілий має право вимагати відшкодування втраченої вигоди в розмірі не меншому, ніж сума такого доходу.

Якщо одночасно з порушенням майнових прав порушені особисті немайнові права автора, то він може зажадати майнову компенсацію за нанесення йому морального збитку, розмір якого визначається судом.

Порушенням прав авторства визнається присвоєння результатів чужої творчої праці і спробі видати ці результати за власну розробку.

Суд, господарський суд має право прийняти рішення чи визначення про заборону випуску твору, використання постановки, фонограми передачі в ефір чи по проводах, про припинення їхнього поширення, про вилучення, конфіскацію всіх примірників твору, якщо буде досить даних про порушення авторського права і суміжних прав.

У відповідності до Кодексу України про адміністративні правопорушення незаконне використання об'єкта права інтелектуальної власності тягне за собою накладання штрафу від 170 до 3400 грн. З конфіскацією незаконно виготовленої продукції та обладнання і матеріалів, що призначені для їх виготовлення.

Застосування цивільно-правових санкцій за порушення прав на ОІВ можливо в межах загального терміну позову, тобто протягом трьох років з дати, коли власник права довідався чи повинний був довідатися про порушення свого права.

10.3.2 Кримінальна відповідальність за порушення прав

Поряд з нормами цивільно-правового захисту прав на ОІВ, чинним законодавством передбачена також кримінальна відповідальність. Так, незаконний випуск під своїм ім'ям чи присвоєння авторства на чужий твір науки, літератури чи мистецтва, а також незаконне відтворення чи поширення такого твору, присвоєння авторства на чужі об'єкти промислової власності чи розголошення без згоди автора змісту винаходу, корисної моделі чи промислового зразка до офіційної публікації про них, визнається карним злочином. Кримінальна відповідальність наступає тільки тоді, коли матеріальна шкода, яка у 100 і більше разів перевищила не оподаткований мінімум доходів громадян. Як покарання, передбачається застосування до порушника штрафу в розмірі від 100 до 400 неоподаткованих мінімумів або виправні роботи на термін до двох років.

Якщо порушення прав завдало шкоди у особливо великому розмірі (1000 і більше неоподаткованих мінімумів) або повторно, передбачається штраф від 200 до 800 неоподатковуваних мінімумів доходів громадян, або виправними роботами на строк до двох років, або позбавленням волі на той самий строк.

Законодавство України передбачає також кримінально-правові санкції за незаконне зазіхання на комерційну таємницю. Карним злочином є незаконний збір з метою використання відомостей, що становить комерційну таємницю (промислове шпигунство), якщо це наносить великий матеріальний збиток суб'єкту підприємницької діяльності. Як міра покарання передбачається штраф у розмірі від 300 до 500 мінімальних розмірів заробітної плати або позбавлення волі на термін до трьох років.

Залучення до кримінальної відповідальності конкретних винуватців злочину не виключає вимог про відшкодування заподіяного збитку.

Особливий випадок - захист прав на ОІВ при перетинанні кордону. Згідно з Митним кодексом України товари й інші предмети, виготовлені з порушенням прав інтелектуальної власності, не можуть, як імпортуватися, так і експортуватися через митний кордон України.

У судовій процедурі вирішення спорів важливе місце займають докази. Розрізняють три форми доказів: „документальний доказ” - доказ, наданий у письмовому вигляді чи у вигляді будь-якого документа; „речовий доказ” - доказ, що існує у виді предметів; „ показання свідків” - усні показання експерта. Наявність охоронного документа - патенту чи свідоцтва, є важливим доказом [18].

10.3.3 Захист прав інтелектуальної власності у рамках угоди TRIPS

Угода TRIPS є однією з найважливіших угод Всесвітньої торгової організації (ВТО). Необхідною умовою для вступу України до ВТО є обов'язкове виконання угоди TRIPS. Ця угода визнана світовим співтовариством як правовий документ, що охоплює питання, пов'язані з охороною прав на ОІВ, які розглядаються як товар.

Відповідно до вимог частини ІІІ Угоди TRIPS „Захист прав інтелектуальної власності”, країни-учасниці зобов'язуються забезпечити на своїй території дію таких процедур, які дозволяють здійснювати заходи, що запобігають порушенню законодавства у сфері охорони інтелектуальної власності і їх недопущення.

Стаття 41 Угоди TRIPS зазначає, що законодавство кожної країни повинно мати норми, що дозволяли б удатися до ефективних дій, спрямованим проти будь-якого порушення прав інтелектуальної власності, включаючи термінові заходи для запобігання порушень і правові санкції на випадок подальших порушень.

Угода TRIPS передбачає захист прав інтелектуальної власності за допомогою адміністративних процедур, цивільно-правові способи захисту прав, а також карні процедури і штрафи, що можуть бути застосовані до порушників прав.

Подальше удосконалення національного законодавства України здійснюється з урахуванням вимог цього важливого міжнародного нормативного акта [10].

ТЕМА 11 ЕКОНОМІКА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

11.1 Інтелектуальна власність як товар

Право на використання ОІВ стає товаром, якщо йому штучно додати властивість рідкості, тобто закріпити це право за визначеною особою (правоволодільцем) і заборонити його використання будь-ким іншим без санкції правоволодільця. Тобто потрібно забезпечити правову охорону об'єкта інтелектуальної власності шляхом патентування чи будь-яким іншим способом [18].

11.2 Інтелектуальна власність як нематеріальний актив

Активи підприємства складаються з матеріальних активів, до яких відносять рухоме, нерухоме майно і оборотні кошти, а також з нематеріальних активів - в основному, прав. Насамперед, це права власності на ОІВ, права користування природними ресурсами (землею, водою, надрами), а також права користування економічними, організаційними й іншими перевагами і пільгами: податковими пільгами, місцем на товарній біржі. Крім того, до нематеріальних активів відносять гудвіл (ділову репутацію), списки клієнтів тощо.

Нематеріальні активи - це принципово новий об'єкт фінансового обліку для України, що узагальнює особливі види вкладення капіталу підприємства, а також характеризує його економічний потенціал і фінансову стабільність.

В Україні основними нормативно - правовими актами, що регулюють правовідносини, які стосуються нематеріальних активів, є: Закон України „Про оподаткування прибутку підприємства” (1997 р.); „Положення про організацію бухгалтерського обліку і звітності в Україні”, затверджене постановою Кабінету Міністрів України від 3 квітня 1993 р. № 250; „Указівки по організації бухгалтерського обліку в Україні”, затверджені наказом Міністерства економіки України від 7 травня 1993 р. № 25, а також Положення (стандарт) бухгалтерського обліку 8 “Нематеріальні активи” (Зареєстровані в Міністерстві юстиції України від 02.11.1999 за №750/4043) Постановка інтелектуальної власності на бухгалтерський облік

Відповідно до Положення (стандарту) 8 „Нематеріальні активи” об'єкти інтелектуальної власності визнаються нематеріальними активами і передбачається (ст.. 5) проведення бухгалтерського обліку для таких груп активів:

- права на знаки для товарів і послуг (товарні знаки, торговельні марки, фірмові найменування й ін.);

- права на об'єкти промислової власності (право на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, сорти рослин, породи тварин, ноу-хау, захист від недобросовісної конкуренції тощо);

- авторські та суміжні з ним права (право на літературні і музичні твори, програми для ЕОМ, бази даних і ін.).

Придбаний або отриманий на безоплатній основі ОІВ відображається на балансі, якщо існує ймовірність одержання в майбутньому матеріальної вигоди, пов'язаної з його використанням, а його вартість може бути вірогідно визначена. Таким чином, для того, щоб поставити ОІВ на бухгалтерський облік, необхідно визначити його вартість.

Ще однією умовою постановки ОІВ на бухгалтерський облік є те, що термін використання прав на ОІВ повинен бути не менше одного року або не менше операційного циклу, якщо він перевищує один рік.

Використання інтелектуальної власності як нематеріального активу в господарській діяльності підприємств і відображення в бухгалтерському обліку операцій руху таких об'єктів дозволяє:

- документально підтверджувати довгострокові майнові права за допомогою обліку їх у балансі підприємства та створювати відповідні фонди амортизаційних відрахувань;

- одержувати додатковий прибуток від передачі прав на використання об'єктів права інтелектуальної власності, а також забезпечувати (у залежності від обсягу переданих прав) обґрунтоване регулювання цін на інноваційну продукцію підприємства.

- виплачувати фізичним особам авторські винагороди, минаючи фонд заробітної плати, з віднесенням витрат по виплаті авторської винагороди на статтю собівартості продукції „Інші витрати”, тобто без обмеження розмірів виплат і без традиційних відрахувань в страхові та інші фонди [10].

ТЕМА 12 КОМЕРЦІАЛІЗАЦІЯ ОБЄКТІВ ПРАВА ІНТЕЛЕКТУАЛЬНОЇ ВЛАСНОСТІ

12.1 Мета і основні способи комерціалізації

Метою комерціалізації об'єктів права інтелектуальної власності є отримання прибутку за рахунок використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві або продажу чи передачі прав на їх використання іншим юридичним чи фізичним особам.

Комерціалізація об'єктів інтелектуальної власності - це взаємовигідні (комерційні) дії всіх учасників процесу перетворення результатів інтелектуальної праці в ринковий товар з метою отримання прибутку чи іншої ринкової вигоди.

Основними способами права інтелектуальної власності є:

- використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві;

- внесення прав на об'єкти права інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства;

- передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності.

Схематично способі комерціалізації прав на об'єкти інтелектуальної власності представлені на рис. 3.

Для практичного здійснення комерціалізації необхідно також знати як розраховувати вартість прав на об'єкти права інтелектуальної власності та як поставити ці об'єкти на бухгалтерський облік підприємства [10].



Рисунок 3 - Основні способи комерціалізації ОІВ

12.2 Використання об'єктів права інтелектуальної власності у власному виробництві

Вважається, що комерціалізація через використання ОІВ у власному виробництві є найбільш вигідною з точки зору прибутку. Адже весь прибуток від продажу інноваційного продукту, що отримано за допомогою ОІВ, залишається у право власника ОІВ.

Оскільки обсяг виробленої продукції може бути великим, то й прибуток, що надходитиме від реалізації, може в багато разів перевищувати вартість прав на ОІВ у разі передачі прав на використання ОІВ або продажу прав власності на ОІВ.

Зрозуміло, що цей спосіб комерціалізації пов'язаний із значними стартовими витратами на доопрацювання ОІВ, розробленням технології виробництва тощо. Але в разі успіху продаж виробленої продукції компенсує ці витрати і, крім того, буде отриманий значний прибуток [10].

12.3 Передача (продаж) прав на об'єкти права інтелектуальної власності

Якщо право власник не передбачає використання ОІВ у власному виробництві чи розпочати новий бізнес або створити спільне підприємство, він може передати повністю або частково права власності на ОІВ іншій фізичній або юридичній особі [18].

12.4 Внесення інтелектуальної власності до статутного капіталу підприємства

Статтею 13 Закону України „Про господарські товариства2 (1991) передбачена можливість використання нематеріальних активів (у тому числі ОІВ0, при формуванні статутних капіталів нових господарських товариств. Отже, інтелектуальну власність можна внести до статутного капіталу замість майна, грошей та інших матеріальних цінностей, для чого необхідна добра воля всіх засновників. Використання інтелектуальної власності в статутному фонді дозволяє:

- сформувати значний за своїми розмірами статутний фонд без відволікання коштів і забезпечити доступ до банківських кредитів й інвестицій, використовуючи інтелектуальну власність як об'єкт застави нарівні з іншими видами майна;

- амортизувати інтелектуальну власність в статутному капіталі та замінити її реальними коштами, включаючи амортизаційні відрахування у собівартість продукції, тобто капіталізувати інтелектуальну власність;

- авторам і підприємствам - власникам інтелектуальної власності - стати засновниками (власниками) при організації дочірніх і самостійних підприємств без відгалуження коштів.

Внесення прав на ОІВ до статутного капіталу замість „живих грошей” надає також:

- - право на отримання частки прибутку (дивідендів);

...