Аналіз причин скасування судових рішень, ухвалених судами першої інстанції в 2013 році в апеляційному порядку

Рішенням Святошинського районного суду від 11.09.2013 р. задоволено частково позов В. до Національного музею народної архітектури та побуту України і поновлено на роботі на посаді старшого наукового співробітника, визнано незаконним наказ про звільнення, стягнено середній заробіток за час вимушеного прогулу, а в задоволенні решти вимог відмовлено. Скасовуючи вказане рішення і ухвалююючи нове про відмову в задоволенні позову, Апеляційний суд виходив із того, що правових підстав для поновлення В. на посаді старшого наукового співробітника НДВ “Полісся, Полтавщина та Слобожанщина” немає, як і немає підстав для визнання незаконним наказу про звільнення № 165 від 20.05.2013 р. З наявних у матеріалах справи доказів вбачається, що відповідачем під час звільнення В. із займаної посади за п. 4 ч. 1 ст. 40 КЗпП України були дотримані всі вимоги трудового законодавства: зафіксований факт прогулу в акті та службових записках, відібрано пояснення у позивача за фактом прогулу, отримано письмову згоду виборного органу первинної профспілкової організації, членом якої був позивач, та ознайомлено В. з наказом про звільнення під розписку.

Видача судових наказів

Ухвалою Апеляційного суду від 27.11.2013 р. скасовано судовий наказ Святошинського районного суду від 27.06.2013 р. за заявою житлово-будівельного кооперативу “П.”, боржники: В., М. про видачу судового наказу про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг з урахуванням індексу інфляції за трьох відсотків річних. Скасовуючи цей судовий наказ, колегія суддів посилається на той факт, що вимоги стягувача про стягнення заборгованості за оплату житлово-комунальних послуг становлять за період понад трьох років. Таким чином, задовольнивши вимоги стягувача та стягнувши суму боргу, яка виходить за межі позовної давності, суд першої інстанції фактично позбавив боржників можливості звернутися із заявою про застосування строків позовної давності, оскільки про застосування строків позовної давності сторона може заявити лише при розгляді справи в порядку наказного провадження. Крім цього, порушуючи норми процесуального права, стягувач після скасування судового наказу повторно звернувся до суду із заявою про видачу судового наказу, чим порушив право боржників. Тож колегія суддів постановила скасувати судовий наказ Святошинського районного суду від 27.06.2013 р. про солідарне стягнення з В., М. на користь житлово-будівельного кооперативу “П.” 11 756 грн. боргу за житлово-комунальні послуги та судового збору у сумі 114 грн. 70 коп.

Спори про захист прав інтелектуальної власності

Рішенням Подільського районного суду від 12.11.2012 р. у задоволенні позову відмовлено та скасовано ухвалу того ж суду від 12.07.2012 р. про часткове забезпечення позову шляхом заборони ТОВ “Н.” вносити зміни щодо особи власника доменного імені caparol.com.ua та надавати С. доступ до адміністрування (керування) доменним іменем caparol.com.ua. Відмовляючи в задоволенні позову, суд першої інстанції виходив з недоведеності позовних вимог ДП “К.”, оскільки веб-сторінка за доменною адресою www.caparol.com.ua носить інформаційний характер, а не використовується відповідачем С. у підприємницькій діяльності, й не містить жодних даних про продаж товарів з товарними знаками “ALPINA” “Caparol”, “Elefant”, “Elefant auf CAPAROL” на території України. Скасовуючи рішення суду першої інстанції і задовольняючи позовні вимоги, суд апеляційної інстанції виходив з того, що наданим суду дослідженням спеціаліста встановлено, що товари, відносно яких діє правова охорона на знак для товарів і послуг “Caparol” за міжнародною реєстрацією № 589183, є спорідненими (однорідними) з товарами, інформація про які розміщена на веб-сайті www.caparol.com.ua, де позначення “caparol” є розрізняльною частиною доменного імені, саме: лако-фарбова та будівельна продукція. Крім того, як убачається із зазначеного висновку, веб-сторінка, розміщена за доменною адресою www.caparol.com.ua, містить інформацію щодо пропонування для продажу веб-сайту, розташованого за доменною адресою www.caparol.com.ua та використовується щодо лако-фарбової та будівельної продукції, маркованої позначенням “Caparol”. Правильність зазначеного висновку представник відповідача С. не оспорював і не заявляв клопотання про призначення у справі відповідної судової експертизи. Порушуючи вимоги ст. 212, 213 ЦПК України, суд першої інстанції зазначений висновок не дослідив та не надав йому відповідної оцінки у сукупності з іншими у справі доказами. Вимоги ДП “К.” до TOB “Н.” про зобов'язання переделегувати доменне ім'я “capa- rol.com.ua” з ім'я С. на ім'я ДП “К.” не грунтуються на способах захисту порушених прав, що визначені ст.16 ЦК України та Законом України “Про охорону прав на знаки для товарів та послуг”, оскільки зазначений сайт не був створений позивачем, ним не підтримувався, і ніколи йому не належав, а тому суд правильно відмовив у задоволенні цих вимог.

Вирішення заяв ДПІ про розкриття інформації, яка містить банківську таємницю

Прикладом типової помилки, яку допускають суди при вирішенні даної категорії справ, може бути рішення Подільського районного суду Києва від 29.03. 2013 р., яким було задоволено заяву ДПІ у Кам'янка-Бузькому районі Львівської області про зобов'язання ПАТ “Д.” надати інформацію про обсяг і обіг коштів (дати та призначення платежу) на рахунках ПП “Е.” в розрізі контрагентів “Юридичних і фізичних осіб” за період з 28.02.2011 р. по 01.01.2013 р. Скасовуючи рішення районного суду і ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні заяви, суд апеляційної інстанції виходив з того, що згідно з податковим законодавством органи державної податкової служби мають одержувати безоплатно від платників податків, а також від установ Національного банку України, комерційних банків та інших фінансових установ довідки та/або копії документів про наявність банківських рахунків, а на підставі рішення суду - інформацію про обсяг коштів на рахунках, у тому числі про ненадходження у встановлені терміни валютної виручки від суб'єктів підприємницької діяльності. Звертаючись до суду із даною заявою, ДПІ в якості підстави для розкриття банківської таємниці зазначила відсутність підприємства за юридичною і фактичною адресами, що унеможливило проведення позапланової документальної виїзної перевірки з питань дотримання податкового законодавства та перевірку стану збереження майна, що перебуває у податковій заставі. Але з матеріалів справи вбачається, що директор ПП “Е.” Г. відмовився отримувати наказ про призначення перевірки та ознайомлюватися з направленням перевіряючи, у зв'язку із чим апеляційний суд дійшов висновку, що заявник мав змогу з'ясувати фактичне місцезнаходження ПП “Е.” та майна, що перебуває у податковій заставі.

Спори про захист прав споживачів спір договір позов правочин

Рішенням Апеляційного суду м. Києва від 23.10.2013 р. скасовано рішення Святошинського районного суду від 21.06.2013 р. і ухвалено нове про задоволення позову фірми “Т.” про стягнення з К. заборгованості в сумі 7886 грн. 61 коп. Апеляційний суд визнав помилковим висновок суду першої інстанції про те, що сторони не досягли згоди щодо збільшення розцінок на додаткові комунальні послуги, а вказані тарифи не погоджені з відповідними органами місцевого самоврядування. Суд апеляційної інстанції зазначив, що відповідачем не було надано доказів неналежного виконання відповідачем свої зобов'язань згідно з умов договору від 18.03.2008 р. Крім того, частково оплата відповідачем свідчить про визнання ним умов договору від 18.03.2008 р. Іншим рішенням Апеляційного суду м. Києва від 04.11.2013 р. скасовано рішення Святошинського районного суду від 15.07.2013 р. і ухвалено нове про задоволення позову Державного ЖКП НАН України про стягнення з С. заборгованості за житлово-комунальні послуги, а саме за проживання в гуртожитку в період з серпня 2009 р. по квітень 2013 р. в сумі 15912 грн. 61 коп. Скасовуючи рішення суду першої інстанції, Апеляційний суд виходив з того, що оскільки відповідачу разом із сім'єю не була виділена кімната для проживання відповідно до п. 4 розділу 1 Примірного положення про гуртожитки, С. повинна сплатити заборгованість у повному обсязі.

Спори про відшкодування шкоди

Рішенням Святошинського районного суду від 21.05.2012 р. задоволено позов Автогосподарство ГУ МВС України в м. Києві до М. Стягнуто з М. на користь Автогосподарства ГУ МВС України в м. Києві суму завданого збитку в результаті ДТП в розмірі 80323 грн. 11 коп. Задовольняючи частково апеляційну скаргу відповідача і змінюючи рішення Святошинського районного суду, стягуючи завдану шкоду в розмірі 50 171,00 грн., Апеляційний суд врахував висновок судової автотоварознавчої експертизи від 25.10.2013 р. Вказана експертиза була проведена на стадії апеляційного розгляду справи, оскільки оцінювач А. яким був складений звіт № 93 про визначення вартості матеріального збитку належного позивачу, автомобілю Шкода Октавія, і який був покладений в основу рішення суду першої інстанції, не мав ЦЕКК Міністерства юстиції України за експортною спеціальністю 12.2 “Визначення вартості дорожніх транспортних засобів, розміру збитків, завданих власнику транспортного засобу”. Рішенням Святошинського районного суду від 31.10.2013 р. було частково задоволено позов Д., і о стягнуто на її користь з Ш. 8603 грн. 51 коп. в рахунок відшкодування матеріальної шкоди та 3 000 грн. моральної шкоди, внаслідок ДТП. Скасовуючи рішення районного <й суду і ухвалюючи нове рішення про відмову в задоволенні пред'явленого позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що ДТП відбулася з вини водія М., який керував належним відповідачу в справі Ш. автобусом на праві власності. Апеляційний суд визнав помилковим висновок районного суду про те, що водій М. керував автобусом без законних на те підстав. У зв'язку з чим суд першої інстанції неправомірно стягнув завдану внаслідок ДТП майнову та моральну шкоду з власника автобуса, якій є неналежним відповідачем у справі. А позов слід було пред'явити до водія М., який на законних підставах керував автобусом і є відповідальною особою за завдану з його вини шкоду.

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 02.07.2013 р. частково задоволено позов К. і стягнуто з ПрАТ “СК “Д.”, заподіяну внаслідок ДТП шкоду, з яких 930 грн. витрати пов'язані з лікуванням, 4 294 грн. - шкода, що пов'язана з тимчасовою втратою працездатності, 10 945 грн. - шкода, що завдана пошкодженням транспортного засобу, 1950 грн. - шкода у зв'язку з пошкодженням майна та 2 500 моральна шкода. Рішенням Апеляційного суду від 26.12.2013 р. скасовано рішення районного суду і ухвалено нове про часткове задоволення позову, і стягнення з іншого відповідача У. на користь позивача вартість ліків у розмірі 856 грн. 44 коп., ремонт планшету 1950 грн., ремонт велосипеду 10 945 грн. та моральна шкода в розмірі 1 000 грн. Ухвалюючи таке рішення, Апеляційний суд виходив з того, що власник автомобілю У. не повідомила у встановлені договором строки ПрАТ “СК “Д.” про ДТП, учасником якої вона була. У зв'язку з чим відповідно до п. 33.1.4 Закону України “Про обов'язкове страхування цивільної відповідальності власників наземних транспортних засобів” ПрАТ “СК “Д.” звільняється від обов'язку виконувати свої зобов'язання за укладеним з У. договором страхування. При цьому суд апеляційної інстанції визнав обґрунтованими і задовольнив позов в частині стягнення з У. витрат на придбання ліків, планшету, велосипеду та моральної шкоди. В задоволенні решти вимог було відмовлено як таких, що не доведені належними доказами.

Спори про захист честі, гідності та ділової репутації

Рішенням Дарницького районного суду м. Києва від 30.07.2013 р. частково задоволено позов К.О.В. до К.Г.А. про захист честі, ділової репутації, спростування недостовірної інформації та відшкодування моральної шкоди. Зобов'язано К.Г.А. спростувати недостовірну інформацію щодо К.О.В., а саме: вжиті нею у зверненні до Голови комісії Київради з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики №41 від 4.03.2013 року, наступні висловлювання. (“...до теперішнього часу К.О.В. незаконно використовує приміщення в будинку по вул. М.Гришка, 8Б, а всі попередження і прохання про звільнення приміщення відхиляє в грубій формі, обґрунтовуючи це тим, що він депутат і в нього є можливість відібрати це приміщення у ОСББ “М.”, а значить у всіх нас.”; “.К.О.В. розпочав активну діяльність проти голови та членів правління. Необгрунтовано звинувачуючи їх в розкраданні коштів, в завищенні тарифів і недбалому виконанні своїх службових обов'язків. Проте всі ревізійні перевірки не мали претензій до роботи голови правління та бухгалтера”; “Бухгалтера із ОСББ “Б.” К.О.В. безпідставно звинуватив в розкраданні коштів та інших махінаціях. Бухгалтером ОСББ “Б.” було подано позов до суду “За наклеп і псування ділової репутації”. Суд постановив виплатити К.О.В. на користь бухгалтера ОСББ “Б.” компенсацію за нанесення моральної шкоди в розмірі 5 000 грн.”) шляхом направлення письмового звернення до Голови Комісії Київради з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики, в якому визнати поширену нею інформацію ^ недостовірною. Стягнуто також з К.Г.А. на користь К.О.В. моральну шкоду в розмірі 3 000 грн., а в іншій частині позову відмовлено.

Скасовуючи рішення районного суду і відмовляючи у задоволенні пред'явленого й. позову, суд апеляційної інстанції виходив з того, що позивач К.О.В. є депутатом Київської міської ради VI скликання. Позивач проживає в будинку 8Б по вул. Гришка в м. Києві. У цьому ж будинку в приміщенні №5 розташована громадська приймальня, яка утворена Розпорядженням заступника міського голови - секретаря Київської міської ради за №44 від 17.07. 2008 р., та яка функціонує на базі громадської організації “Небайдужі” з 2008 р. Дозвіл на зайняття приміщення наданий відповідачем К.Г.А. листом № 398 від 24.06.2008 р. Надалі між об'єднанням співвласників багатоквартирного будинку “М.” та громадською організацією “Небайдужі” укладалися договори оренди спірних приміщень. Як вбачається з матеріалів справи, 04.03.2013 р. члени ОСББ “М.” звернулись до Голови комісії Київради з питань правопорядку, регламенту та депутатської етики із заявою, яка була підписана 23 членами об'єднання, в тому числі позивачем. Зі змісту звернення вбачається, що членами ОСББ були повідомлені обставини щодо виконання депутатом К.О.В. умов договору оренди приміщення у будинку ОСББ та дії, поведінку та висловлювання позивача, які на думку осіб, які підписали звернення, не відповідають депутатській етиці, та містяться прохання вжити відповідних заходів реагування.

Апеляційний суд вважає, що звернення членів ОСББ, яке також підписане відповідачем, навіть якщо б викладена у зверненні інформація не знайшла свого підтвердження у ході перевірки, є реалізацією громадянами конституційного права, передбаченого ст. 40 Конституції України, а не поширенням недостовірної інформації щодо позивача, яка б в порядку ст. 277 ЦК України підлягала б спростуванню.

Рішенням Голосіївського районного суду від 12.06. 2013 р. у задоволенні позову З.Т.І. до П.А.П., К.В.М., З.Т.І., С.І.І., Р.А,А., Х.С.В. про захист честі, гідності, ділової репутації та відшкодування моральної шкоди відмовлено. Скасовуючи рішення і частково задовольняючи пред'явлений позов, Апеляційний суд вказав на невиконання судом першої інстанції вимог процесуального закону щодо законності й обґрунтованості рішення.

Відповідно до ст. 277 ЦК України суд визнав частину інформації, що поширена у письмовому зверненні відповідачів до заступника міського голови секретаря Київради Г. відносно позивачки, такою, що є оціночними судженнями. Разом із тим інша частина інформації, яка міститься у зверненні, а саме: “шляхом підтасовки даних надала до державного адміністратора Голосіївського району м. Києва рішення (протокол проведення загальних зборів) кооперативу “Темп-15...”, привласнила кошти членів кооперативу у сумі 15000 грн....”, “приховала скоєння кримінального злочину (невиконання рішення суду ст. 382 КК України)” є недостовірною, має негативний характер та перешкоджає З. повно і своєчасно здійснювати своє немайнове право. Достовірність вказаної інформації відповідачами в ході розгляду справи доведена не була.

Судами допускалися порушення норм процесуального права, які були самостійними підставами для скасування рішення суду

Прикладом може бути рішення Святошинського районного суду від 25.07.2013 р. про встановлення факту, що має юридичне значення, а саме, що О. 10.01.1940 р. народження, який помер 29.06.2008 р. та мешкав за адресою: м. Київ, вул. Львівська, 51, і який є батьком Ч., та гр. О. 29.01.1941 р. народження - різні особи. Ухвалою Апеляційного суду м. Києва від 11.12.2013 р. скасовано рішення суду першої інстанції, оскільки, порушуючи питання про встановлення факту, заявниця не визначила юридичних наслідків, з якими чинне законодавство пов'язує виникнення, зміну та припинення її особистих немайнових або майнових прав, а також не посилається на неможливість отримання або відновлення документів, які посвідчують певний факт та на наявність перешкод оформлення нотаріусом правовстановлюючих документів щодо спадщини.

Скасування за наслідками касаційного перегляду рішень Апеляційного суду м. Києва, якими скасовані рішення та ухвали суду першої інстанції та залишаються без змін рішення та ухвали, постановлені районними судами м. Києва Прикладом можуть бути такі ухвали Вищого спеціалізованого суду України з розгляду цивільних і кримінальних справ.

Ухвалою від 12.06. 2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р., і залишено в силі рішення Дарницького районного суду м. Києва від р. за позовом К.В. до П. К.А., відділу ДВС Дарницького районного управління юстиції м. Києва, про звільнення майна з-під арешту.

Ухвалою від 26.06. 2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду 29.01. 2013 р., а рішення Оболонського районного суду від 31.05. 2012 р. залишено в силі за позовом М. до Ж., третя особа - відкрите акціонерне товариство «О.» про відшкодування шкоди, що завдана здоров'ю, внаслідок дорожньо-транспортної пригоди.

Ухвалою від 18.09. 2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від 10.04. 2013 р. та залишено в силі рішення Оболонського районного суду м. Києва від 2012 р. за позовом Д.А. до Відділу Державної виконавчої служби Оболонського районного управління юстиції у м. Києві, треті особи: Д.І., К., Публічне акціонерне товариство «П.», Товариство з обмеженою відповідальністю «Т.», про визнання прилюдних торгів такими, що не відбулися, визнання недійсним акта про реалізацію предмета іпотеки, свідоцтва про право власності та визнання права власності.

Ухвалою від 03.07. 2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р., і залишене в силі рішення Шевченківського районного суду м. Києва від 2012 р. за позовом П.и до товариства з обмеженою відповідальністю «Ф.», третя особа - публічне акціонерне товариство «А.», про визнання майнових прав.

Ухвалою від 07.08.2013 р. скасовано рішення апеляційного суду м. Києва від р., а рішення Святошинського районного суду м. Києва від 05.12.2012 р. залишено в силі за позовом С. до публічного акціонерного товариства «Т.», третя особа - Державна акціонерна компанія «У.» про визнання недійсним рішення наглядової ради та загальних зборів, наказу про звільнення, поновлення на роботі га стягнення середнього заробітку за час вимушеного прогулу.

Ухвалою від 20.11.2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р. і залишено в силі рішення Святошинського районного суду від 24.01.2013 р. за позовом М.В.В. до М.В.Г. про поділ спільного майна подружжя.

Ухвалою від 22.05.2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р. і залишено в силі рішення Солом'янського районного суду від 22.12.2011 р. за позовом заступника прокурора Київської області в інтересах держави в особі регіонального відділення Фонду Державного майна України у Київській області до К. про стягнення збитків, що завдані державі злочином.

Ухвалою від 20.02.2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р. і залишено в силі рішення Дарницького районного суду від 07.09.2011 р. за позовом ТОВ «А.» до Г. про стягнення боргу.

Ухвалою від 13.11.2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р. і залишене в силі рішення Голосіївського районного суду від 20.01.2012 р. за позовом О.С., О.О. до С. про встановлення факту родинних відносин.

Ухвалою від 27.03.2013 р. скасовано рішення Апеляційного суду м. Києва від р. і залишено в силі рішення Солом'янського районного суду від 26.09.2012 р. за позовом Р. до Солом'янської районної в м. Києві державної адміністрації про визнання незаконним та скасування розпорядження районної державної адміністрації в частині зняття з квартирного обліку.

Ухвалою від 19.06.2013 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від р. та залишено в силі ухвалу Шевченківського районного суду від р. у справі за позовом С. до ПАТ «В.», треті особи: М., Д. про визнання довіреності недійсною та стягнення грошових коштів.

Ухвалою від 26.06.2013 р. скасовано ухвалу Апеляційного суду м. Києва від 05.05.2011 р. та залишено в силі ухвалу Печерського районного суду від 21.04.2010 р. у справі за позовом Української кооперативно-державної корпорації по агропромисловому будівництву «У.» до П., Національної академії аграрних наук України, третя особа - КП К. про зобов'язання вчинити певні дії.

Враховуючи наведене, Апеляційний суд м. Києва дійшов висновку, що судами допускаються помилки при вирішенні спорів усіх категорій, проте більшість скасувань, як і в 2012 р. мали місце при вирішенні спорів, що випливають з кредитних правовідносин.

Слід зазначити, що з прийняттям Вищим спеціалізованим судом України Постанови Пленуму № 5 від 30.03.2012 року «Про практику застосування судами законодавства при вирішенні спорів, що виникають із кредитних правовідносин» багато проблемних питань, які виникають при вирішенні спорів вказаної категорії, були врегульовані, але суди допускають помилки при вирішені таких спорів.

При цьому слід звернути увагу і на те, що на практику розгляду спорів щодо кредитних правовідносин впливають також правові висновки, зроблені у постановах Верховного Суду України, зокрема щодо застосування строків позовної давності при зверненні до суду банків та інших фінансових уставн із позовами до позичальників про стягнення заборгованості за кредитними договорами, як достроково у зв'язку із порушенням умов кредитних договорів, так і після закінчення дії вказаних договорів.

Велика кількість скасованих рішень у справах про відшкодування шкоди, а також пов'язаних із цим спорів за позовами страхових компаній до страхувальників та учасників дорожньо-транспортних пригод з приводу стягнення сплаченого страхового відшкодування.

Проблемні питання при вирішенні даної категорії справ були частково врегульовані у 2013 р. в результаті прийняття Вищим спеціалізованим судом України Постанови Пленуму № 4 від 01.03.2013 р. «Про деякі питання застосування судами законодавства при вирішенні спорів про відшкодування шкоди, завданої джерелом підвищеної небезпеки».

Районі суди не завжди правильно розмежовують справи щодо вимог страхових компаній, які стосуються суброгації і регресу, які регулюються різними нормами матеріального права, в тому числі щодо застосування строків позовної давності, що приводить до ухвалення неправильних рішень.

Проблемним є питання визначення розміру збитків, які підлягають відшкодуванню на користь потерпілої сторони. Це питання є особливо гострим у разі відмови сторін від проведення судової автотоврознавчої експертизи для визначення розміру завданої шкоди.

Аналіз причин скасування ухвал, постановлених судами першої інстанції в 2013 році в апеляційному порядку

Аналізуючи причини скасувань ухвал, що постановлені судами м. Києва, необхідно зазначити про такі порушення вимог законодавства.

Суддями всіх районних судів м. Києва допускалися порушення норм процесуального права при залишенні позовних заяв та скарг без розгляду у зв 'язку з повторною неявкою позивача

Відповідно до ст. 169 ЦПК України суд відкладає розгляд справи у разі першої неявки в судове засідання без поважних причин, належним чином повідомленого позивача або неповідомлення ним про причини неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності й лише у разі повторної неявки в судове засідання позивача, повідомленого належним чином, без поважної причини або неповідомлення ним про причини повторної неявки, якщо від нього не надійшла заява про розгляд справи за його відсутності, суд залишає заяву без розгляду (ч. 3 ст. 169 ЦПК України, п. 3 ч. 1 ст. 207 ЦПК України).

Так, ухвалою Апеляційного суду скасовано ухвалу Деснянського районного суду від 01.08. 2013 р. про залишення без розгляду позову Публічного акціонерного товариства “К.” до В.П., В.О. про стягнення заборгованості, оскільки матеріали справи не містили даних про повідомлення позивача належним чином про розгляд справи, призначеного на р. та 01.08.2013 р., а також було відсутнє клопотання про розгляд справи за відсутності позивача.

Аналогічну помилку допустив Дніпровський районний суд, залишивши без розгляду своєю ухвалою від 27.06.2013 р. позов Б.Н. до ПАТ “Б.”, третя особа - Б.О., про визнання додаткової угоди до договору поруки недійсною.

Порушення процесуального законодавства при залишенні заяв без розгляду і з інших підстав

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Дніпровського районного суду від 14.06.2013 р. про залишення без розгляду скарги Б. на дії ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області про визнання незаконною та скасування постанови про відкриття виконавчого провадження. Залишаючи скаргу без розгляду, суд першої інстанції виходив з того, що скаржник пропустив встановлений законом десятиденний строк для подачі до суду скарги з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення своїх прав. Не погодившись із таким висновком, Апеляційний суд зазначив, що скаржник може подати скаргу на дії або бездіяльність державного виконавця до суду в десятиденний строк з дня, коли він дізнався або повинен був дізнатися про порушення його прав чи свобод (абз. 1 ч. 1. ст. 385 ЦПК України). З матеріалів справи вбачається, що постанова державного виконавця ВДВС Овідіопольського РУЮ Одеської області від 29.03.2012 р. про відкриття виконавчого провадження отримана Б. 11.04.2012 р., а зі скаргою до суду він звернувся 15.04.2013 р., тобто в межах строку, що встановлений ст. 385 ЦПК України.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Деснянського районного суду від 13.11.2013 р. про залишення без розгляду позову С. до Н.Л., Н.Н. про стягнення боргу кредитором спадкодавця. Залишаючи без розгляду позовну заяву, районний суд, керуючись п. 2 ч. 1. ст. 207 ЦПК України, виходив з того, що заяву від імені С. було подано особою, яка не має повноважень на ведення справи. Однак з матеріалів справи вбачається, що 28.05.2013 р. Л. в інтересах С. звернувся до Деснянського районного суду з позовною заявою про стягнення боргу кредитором спадкодавця на підставі доручення від 16.05.2013 р., посвідченого заступником директора ПП “Ю.” С. Доказів того, доручення від 16.05.2013 р. є підробним, матеріали справи не містять. Крім того, на час постанов- лення оскаржуваної ухвали у розпорядженні суду була уточнена позовна заява, підписана особисто С. та надана суду на виконання вимог ухвали від 03.06.2013 р., а у судовому засіданні інтереси позивача представляв інший його уповноважений представник Б.

Норми процесуального права порушувалися суддями районних судів м. Києва при визнанні позовних заяв неподаними та при їх поверненні на підставі п. 4 ч. 3 ст. 121 ЦПК України. При цьому суди першої інстанції часто порушували вимоги абз. 4 ч. 3 ст. 122 ЦПК України.

Непоодинокими є випадки, коли суддями всіх районних судів безпідставно визнаються неподаними та повертаються позивачам позовні заяви

Скасовуючи ухвали суддів, Апеляційний суд м. Києва часто доходив висновку, що позовна заява відповідає вимогам, які пред'являються до форми та змісту позовної заяви, до позовної заяви додавалися її копії, відповідно до кількості осіб, що беруть участь у справі, долучалися документи-докази, які підтверджували заявлені вимоги, та подавалися квитанції про повну сплату судового збору. Тобто позовні заяви відповідали вимогам ст. 119, 120 ЦПК України.

Траплялися випадки, коли суддя, залишивши позовну заяву без руху за відсутності даних про те, що вона була доведена до відома позивача, визнавав її неподаною у зв'язку з не усуненням недоліків.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Дніпровського районного суду від 13.09.2013 р. за заявою ПАТ “В.” про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду про стягнення заборгованості з Д. Повертаючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що заява, яка надійшла від скаржника про усунення ним недоліків, щодо використання факсимільних підписів при здійсненні правочинів, не може вважатися належним виконанням вимог ухвали суду від р., оскільки рішення третейського суду не є правочином, а також заявником не надано листа-пропозиції про добровільне виконання рішення третейського суду.

Відповідно до ч. 3 ст. 389-8 ЦПК України, до заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду додаються: оригінал рішення третейського суду або належним чином завірена його копія. Копія рішення постійно діючого третейського суду завіряється головою постійно діючого третейського суду, а копія рішення третейського суду для вирішення конкретного спору має бути нотаріально завірена; оригінал третейської угоди або належним чином завірена її копія; документ, що підтверджує сплату судового збору; копія заяви про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення третейського суду відповідно до кількості учасників судового розгляду; довіреність або інший документ, що підтверджує повноваження особи на підписання заяви.

Вказана норма права не містить вимог щодо направлення заявником листів-пропозицій про добровільне виконання рішень третейського суду, на що посилався суд в оскаржуваній ухвалі як на підставу повернення поданої заяви підтвердження. Апеляційна скарга задоволена частково, бо вирішення питання про видачу виконавчого листа належить до компетенції суду першої інстанції.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва скасовано ухвалу Дніпровського районного суду від 06.09. 2013 р. за скаргою Д., заінтересована особа: Відділ державної виконавчої <й служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві на дії головного державного виконавця Відділу державної виконавчої служби Дніпровського районного управління юстиції в м. Києві К. Залишаючи скаргу без руху, суд першої інстанції вказав, що вимога скарги суперечить її назві. Крім того, заінтересована особа як сторона у справі по даній категорії справ вимогами ЦПК не передбачена. Повертаючи скаргу, суд першої інстанції виходив з того, що на адресу скаржника було направлено копію ухвали від 16.08. 2013 р., яка була отримана 28.08. 2013 р., проте станом на 06.09.2013 р. жодних документів про виконання ухвали щодо усунення недоліків до суду не надходило. Суд апеляційної інстанції не погодився із таким висновком суду першої інстанції з тих підстав, що заяву про усунення недоліків здано на пошту 02.06.2013 р., тобто в межах п'ятиденного терміну. Вказана заява надійшла до суду 12.09.2013 р.

Відповідно до ч. 6 ст.70 ЦПК України строк не вважається пропущеним, якщо до його закінчення заява, скарга, інші документи чи матеріали або грошові кошти здано на пошту чи передані іншими відповідними засобами зв'язку.

Таким чином, підстав для визнання скарги неподаною та її повернення не було Ухвали місцевих судів про відкриття провадження у справі та про відмову у відкритті провадження у справі також постановлялися з порушенням процесуального права

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва скасовано ухвалу судді Дніпровського районного суду про відкриття провадження у справі за позовом А. до Д. про стягнення аліментів. Причиною скасування вищезазначеної ухвали стало, те що суд першої інстанції дійшов передчасного висновку в порушення ч. 4 ст. 122 ЦПК України, не одержавши інформації, вирішив питання щодо відкриття провадження у справі.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва скасовано ухвалу судді Деснянського районного суду про відмову у відкритті провадженні у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України в справі з позовом Г.В.М., Г.В.І. до Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації. Причиною скасування вищезазначеної ухвали стало, те що суд першої інстанції не звернув уваги, що позовні вимоги стосувались захисту прав на житло, а також не взяв до уваги роз'яснення ВССУ, що повинні розглядатися судом у порядку цивільного судочинства.

Вирішуючи клопотання про зупинення провадження в справах, судді не завжди дотримувалися вимог норм процесуального права щодо підстав для такого зупинення

Так, 06.11.2013 р. Апеляційним судом м. Києва скасовано ухвалу Дніпровського районного суду від 18.06.2013 р. про зупинення провадження в справі за позовом К. до С. про стягнення заборгованості. Скасовуючи ухвалу суду, Апеляційний суд м. Києва виходив з того, що, зупиняючи провадження у справі, у зв'язку з розглядом кримінальної справи, суд першої інстанції не врахував, що кримінальне провадження жодним чином не стосується особи позивача, а також що відповідач не є ні потерпілою, ні будь-яким іншим чином зацікавленою стороною у справі. Крім того, відповідачем не надало жодних належних доказів на підтвердження взаємозв'язку кримінального провадження із заявленим К. цивільним позовом.

Апеляційний суд м. Києва своєю ухвалою від 17.12.2013 р. скасував ухвалу Деснянського районного суду від 25.12.2012 р., якою було зупинено провадження за ^ позовом ТОВ “Т.” до Л.Р., ТОВ “О.”, ТОВ “П.” про стягнення боргу. Зупиняючи провадження, суд першої інстанції виходив із того, що у провадженні Солом янського райсуду знаходиться цивільна справа за позовом Л.О. до ТОВ “Т.” до Л.Р., ТОВ “П.” про визнання договорів недійсними. Апеляційний суд у своїй ухвалі виходив з того, що судом першої інстанції зупинено провадження у справі лише на підставі копії позовної заяви Л.О., адресованої до Солом'янського районного без з'ясування обставин, від яких залежить зупинення провадження у справі відповідно до чинного законодавства. Зокрема, таких, як відкриття провадження в іншій справі та наявність певних фактів, які є предметом дослідження в іншій справі, які безпосередньо впливають на вирішення даного спору.

Судді припускалися помилок при визначенні підсудності справ

Постановляючи ухвали про передачу справ до належного суду та повернення позовної заяви позивачу для подання до належного суду, суди першої інстанції невірно застосовували норми Глави 1 Розділу 3 ЦПК України.

Так, ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Деснянського районного суду від 29.10.2013 р. за позовом Л.О. до С., треті особи - державний нотаріус П'ятнадцятої Київської державної нотаріальної контори Р., державний нотаріус Першої київської державної нотаріальної контори М. Головного управління юстиції у м. Києві, Л.Т., Л.Б., Л.П., Відділ опіки та піклування Деснянського району м. Києва, про визнання недійсним заповіту. Суд першої інстанції виходив з того, що правила виключної підсудності до даного позову не застосовуються, а тому повинні розглядатися за правилами ч. 1 ст. 109 ЦПК України за загальними правилами підсудності, за місцем проживання відповідача.

Відповідно до ч. 1 ст.114 ЦПК України позови, що виникають з приводу нерухомого майна, пред'являються за місцезнаходженням відповідача. Правила виключної підсудності, які застосовуються до позовів з приводу нерухомого майна, стосуються також позовів про визнання правочину з нерухомістю недійсними. Оскільки спір (визнання заповіту недійсним) виник щодо нерухомого майна, а саме квартира, яка була оспорюваним заповітом була заповідана відповідачу, то справа має розглядатися за місцезнаходженням цієї квартири, тобто за правилами виключної підсудності.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Деснянського районного суду від 21.10.2013 р. за заявою П.Д., зацікавлені особи: П.Ю., Служба у справах дітей Деснянської районної в м. Києві державної адміністрації, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Деснянського районного управління юстиції, Відділ державної реєстрації актів цивільного стану Дніпровського районного управління юстиції про усиновлення дітей повернуто заявнику для подачі до належного суду. Згідно із ст. 251 ЦПК України заява про усиновлення дитини або повнолітньої особи, яка не має матері, батька або була позбавлена їхнього піклування, подається до суду за місцем їх проживання. Відповідно до ч. 1 ст. 29 ЦК України місцем проживання фізичної особи є житловий будинок, квартира, інше приміщення, що придатне для проживання в ньому (гуртожиток, готель тощо), у відповідному населеному пункті, в якому фізична особа проживає постійно, переважно або тимчасово. Виходячи з матеріалів справи та враховуючи місцепроживання заявника, матері та її дітей, а саме Деснянський район м. Києва, не можна погодитися з висновком суду про те, що заява подана заявником з порушенням правил підсудності. Виходячи з наведеного, ухвалу суду законною та обґрунтованою назвати не можна, а тому така ухвала підлягає скасуванню, а питання прийняття заяви необхідно передати на новий розгляд до суду першої інстанції.

Допускалися порушення процесуального законодавства при відмові у відкритті провадження у справі на підставі п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України Так, Апеляційним судом скасовано ухвалу Дарницького районного суду, якою від- <й мовлено у відкритті провадження у справі за позовом ТОВ «К.» до ВДВС Дарницького РУЮ в м. Києві, третя особа - К. про звільнення майна з-під арешту. Суд першої інстанції, керуючись п. 1 ч. 2 ст. 122 ЦПК України, виходив з того, що справа не підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства. Скасовуючи ухвалу суду першої інстанції, Апеляційний суд виходив з того, що суд не перевірив підстави виникнення спірних правовідносин, оскільки вони виникли між сторонами після виконання рішення суду, що ухвалене за результатами розгляду цивільної справи.

Апеляційним судом було скасовано ухвалу Шевченківського районного суду м. Києва, якою відмовлено у відкритті провадження у справі за позовом Б. до головного управління освіти Деснянської районної у м. Києві державної адміністрації, середнього загальноосвітнього навчального закладу № 213, Науково-методичного центру практичної психології при Київському міському університеті педагогічних працівників імені Б.Д. Грінченка про визнання дій неправомірними, бездіяльності протиправною та зобов'язання присвоїти відповідну категорію. Скасовуючи вищезазначену ухвалу, колегія суддів виходила з того, що правовідносини, які виникли між сторонами, є трудовими та справа підлягає розгляду в порядку цивільного судочинства.

Були також виявлені порушення при прийнятті судами першої інстанції
ухвал щодо заміни сторони провадження

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Деснянського районного суду від 31.05. 2013 р. за заявою ПАТ “С.”, заінтересовані особи: Ш., Відділ державної виконавчої служби Деснянського районного управління юстиції у м. Києві про заміну сторони у виконавчому провадженні. Розглянувши заяву ПАТ “С.” про заміну сторони у виконавчому провадженні за відсутності Ш., суд першої інстанції вважав, що остання належним чином повідомлена про розгляд даної заяви. З таким висновком Апеляційний суд не погодився, оскільки в матеріалах справи відсутні докази про отримання Ш. судової повістки-повідомлення або повідомлення її іншими засобами зв'язку, що дає підстави вважати, що суд порушив норми процесуального права при розгляді заяви ПАТ “С.” про заміну сторони у виконавчому провадженні.

Ухвалою Апеляційного суду м. Києва було скасовано ухвалу Дніпровського районного суду від 15.08. 2013 р. за заявою ПАТ “С.” про заміну сторони виконавчого провадження. Замінено сторону виконавчого провадження з ПАТ “С.” на ТОВ “Ф.”, як правонаступника. Як вбачається з копії договору факторингу №15 від 28.11.2012 р. ПАТ “С.” передав ТОВ “Ф.” свої права вимоги заборгованості по кредитних договорах, які укладені з боржниками, що зазначені у реєстрі заборгованості боржників, а ТОВ “Ф.” шляхом надання фінансової послуги банку набуло право вимоги такої заборгованості від боржників та передав банку за плату грошові кошти в розпорядження у розмірі, що становить ціну продажу. Зазначені обставини судом першої інстанції встановлені вірно, але висновок суду першої інстанції про те, що вимога ПАТ “С.” про заміну сторони виконавчого провадження є обґрунтованою та такою, що підлягає задоволенню, є помилковим та таким, що не відповідає обставинам справи. Таким чином, суд першої інстанції безпідставно замінив сторону виконавчого провадження, яке ще не відкрито, крім того, по даній справі ще навіть не видано судом виконавчого листа. Законодавством не передбачено заміни сторони на правонаступника у справі, рішення у якій набрало законної сили. Передбачена лише заміна сторони виконавчого провадження - ст. 378 ЦПК України. Отже, у суду були відсутні підстави для задоволення заяви банку про заміну сторони у справі, рішення по якій набрало законної сили, та про видачу виконавчого листа правонаступнику банку.

При розгляді даної категорії справ, судам слід керуватися правовим висновком Верховного Суду України, згідно з яким в порядку ст. 378 ЦПК України із заявою про заміну сторони у виконавчому провадженні вправі пред'явити не тільки сторона у даному виконавчому провадженні, а й особа, яка є правонаступником сторони. На практиці це найчастіше стосується випадків відступлення банками належного їм права вимоги за кредитними договорами, а також договорами застави (іпотеки) іншим особам на підставі договорів про відступлення права вимоги, які укладаються вже після набрання чинності судовими рішеннями, і на виконання яких відкриті виконавчі провадження.

Суддями районних судів допускалися порушення вимог ЦПК України при розгляді заяв про видачу судового наказу та видачу виконавчих листів чи їх скасувань

Ухвалою Деснянського районного суду м. Києва від 29.10.2013 р. в задоволенні заяви КС «У.» про видачу виконавчого листа на примусове виконання рішення постійно діючого третейського суду при Асоціації виробничих підприємств “Б.” в справі за позовом КС “У.” до Т. про стягнення заборгованості відмовлено. З матеріалів справи вбачається, що рішенням постійно діючого третейського суду при Асоціації виробничих підприємств “Б.” від 09.09.2013 р. у справі за позовом КС “У.” до Т. про стягнення заборгованості, позов задоволено частково та стягнуто з Т. матеріальну шкоду в розмірі 42751грн. 36 коп. Відмовляючи в задоволенні заяви про видачу виконавчого листа, суд першої інстанції виходив з того, що Т. не брав участі у справі при розгляді третейським судом позовної заяви КС “У.” до Т. про стягнення заборгованості, відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України та п. 9 ст. 56 Закону України “Про третейські суди “. Не погодившись із таким висновком, Апеляційний суд своєю ухвалою від 04.12.2013 р. скасував ухвалу суду першої інстанції, оскільки відповідно до п. 9 ч. 1 ст. 389-10 ЦПК України відмова у видачі виконавчого листа можлива в разі вирішення третейським судом питання про права і обов'язки осіб, які не брали участі у справі, тобто про права та обов'язки третіх осіб, які не є сторонами третейської угоди і не могли брати участі у розгляді справи, а не з підстав неповідомлення сторони третейської угоди про час та місце розгляду справи чи вирішення справи за відсутності сторони третейської угоди.

Скасовані ухвали, якими були залишені зави про видачу виконавчого документа без розгляду та повернуті заявнику, оскільки заява, що подана заявниками, не відповідала вимогам ст. 389-8 ЦПК України

Скасовуючи такі ухвали, Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції були зроблені передчасні висновки, щодо повернення заяв, без надання заявнику строку для усунення недоліків, згідно ст. 389-8, 121 ЦПК України.

Багато постановлених Дніпровським райсудом ухвал було скасовано.

Допускалися помилки під час вирішення питання про поновлення строків пред'явлення виконавчих листів до виконання

Так, Деснянським районним судом від 13.09.2013 р. було задоволено заяву про поновлення строку для пред'явлення виконавчих листів за рішенням Деснянського райсуду від 23.07.2013 р. Задовольняючи заяву, суд першої інстанції виходив з того, що на момент розгляду зазначеної заяви строк пред'явлення виконавчого листа до виконання сплив, а тому вбачаються підстави для задоволення заяви про його поновлення. З матеріалів справи вбачається, що докази про належне повідомлення Б. про час і місце судового засідання відсутні. Скасовуючи вищезазначену ухвалу, Апеляційний суд виходив з того, що судом першої інстанції порушено порядок вирішення питання про поновлення строку пред'явленого виконавчого документа до виконання.

Допускалися порушення законодавства при закритті провадження в справі відповідно до ст. 205 ЦПК України та розгляді справ, які не підлягають розгляду в порядку цивільного судочинства

Порушуючи вимоги п. 1 ч. 1 ст. 205 ЦПК України, районними судами м. Києва були постановлені ухвали про закриття провадження в справі у зв'язку з тим, що скарги на дії державного виконавця при виконанні рішення третейського суду, подані всупереч порядку, який визначений КАС України. Оскільки Державна виконавча служба України є органом виконавчої влади, дані категорії скарг підлягають розгляду Окружним адміністративним судом м. Києва. Апеляційний суд не погодився з такими висновками районного суду, оскільки до юрисдикції адміністративних судів належать усі справи з приводу оскарження рішень, дій чи бездіяльності органів державної виконавчої служби щодо виконання судових рішень на підставі виконавчих документів, виданих судами всіх юрисдикцій, за винятком тих, які видано загальними та господарськими судами у разі звернення до суду сторін відповідного виконавчого провадження чи їх представників. А скарги були подані сторонами виконавчих проваджень.