Міжнародне право як основа міжнародного правопорядку та законності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Міжнародне право як основа міжнародного правопорядку та законності



Вступ

Взаємодія держав в рамках світової спільноти ніколи не була і не є хаотичною, стихійною і безсистемною. Вона завжди визначалася як об'єктивними, так і суб'єктивними факторами. З моменту виникнення держав і їх першого вступу в діалог між собою з'явилася необхідність визначення їх взаємних прав і обов'язків, що викликала до життя систему міжнародного права. За довгі роки свого існування людство так і не знайшло іншого крім міжнародного права спільної основи, необхідної для впорядкування спілкування, для регулювання своїх взаємин, для вирішення спірних питань.

В цих умовах взаємозв'язаного та взаємозалежного світу, в умовах глобалізації господарських зв'язків міжнародне право є єдиною альтернативою свавіллю і насильству, що дає можливість державам спільними зусиллями вирішувати проблеми виживання і розвитку країн і народів.

Добре відомий вислів одного з основоположників науки міжнародного права ГугоГроція про те, що саме в нормах права формується справедливість, бо тільки через право можна уникнути положення, при якому кожен прагне тільки до власної користі. Більш того, історія дає численні свідчення того, що навіть наймогутніші держави за певних обставин шукають захист своїх інтересів у міжнародному праві.

Міжнародне право сьогодні висловлює загальнолюдські цінності, близькі всім, і які об'єднують всі народи. Воно являє собою загальнодемократичну основу спільних зусиль держав, народів та індивідів з метою забезпечення безпеки і розвитку кожного не за рахунок іншого, а в інтересах усіх, що вимагає визнання передусім принципів свободи вибору і балансу інтересів.

В даний час, в умовах сучасного світу, коли взаємопов'язаність і взаємозалежність держав набула воістину універсальний характер як по колу учасників міжнародного спілкування, так і по предмету їх взаємовідносин, не викликають сумніву правомірність і життєва необхідність слідування принципам міжнародного права. Об'єктивні реалії, в яких людство зустріло XXI століття, настійно вимагають забезпечення такого пріоритету за міжнародним правом, чому значною мірою має сприяти підвищення ефективності та дієвості накопиченого їм загальнодемократичного потенціалу.

Актуальність дослідження. Хід історичного розвитку веде до зростання ролі принципів міжнародного права в забезпеченні життєво важливих інтересів людини, народу, держави і всього міжнародного співтовариства. Замінити принципи міжнародного права нічим. Для вирішення найскладніших завдань необхідні широкі зусилля всіх держав, що спираються на свідому підтримку своїх народів. В даний час багато питань, які раніше були суто внутрішніми, стали предметом міжнародних угод, з чим пов'язаний розвиток народів і держав, а це все більше робить міжнародне право частиною нашого повсякденного життя. Особливого значення це набуває в умовах будівництва нового світового правопорядку ненасильницького і без'ядерного світу.

Системне бачення сучасних міжнародних відносин - необхідний орієнтир у дослідженні процесів, що відбуваються на міжнародній арені, за допомогою якого можна, зокрема, чіткіше уявити роль міжнародного права в забезпеченні міжнародної безпеки. Разом з тим системний підхід не виключає традиційних методів дослідження міжнародного права. Більш того, він їх припускає.

Теоретична значимість дослідження. Наука міжнародного права повинна реалізувати своє покликання, оцінюючи, переосмислюючи і пропонуючи підходи для вирішення тих чи інших проблем, що має слугувати створенню міжнародного правопорядку, що має на меті забезпечити мир, безпеку, стабільність, свободу і добробут окремих націй, народів і всього людства.

Практична значимість дослідження. Будь-яка сфера міжнародного життя має свої особливості, що має знайти відображення в міжнародно-правових нормах, покликаних регулювати складні міжнародно-правові відносини. Тільки в результаті обліку всіх цих особливостей у правових нормах можна говорити про ефективність міжнародного права, без чого неможливо забезпечити розвиток міжнародного співтовариства.

Метою даної роботи є вивчення і характеристика основних принципів міжнародного права.

Завданнями дослідження є:

- визначення поняття «принцип міжнародного права»;

- виявити ознаки, властиві принципам міжнародного права;

- показати прогресивний розвиток принципів міжнародного права та їх детальне закріплення в нормах міжнародного права;

- класифікувати існуючі принципи міжнародного права;

- проаналізувати вплив основних принципів міжнародного права на національне законодавство України.

При написанні роботи використовувалися міжнародно-правові документи, наукові праці українських, російських і західних вчених.

Теоретичною основою роботи послужили праці таких авторитетних юристів-міжнародників, як В. Е. Грабар, Г. Д. Гурвіч, І. І. Лукашук, М. А. Таубе та інших вчених.



1.Поняття принципів міжнародного права

1.1 Походження міжнародного права

В історії держави і права традиційно велика увага приділяється дослідженню походження права взагалі та окремих його інститутів і норм. Значно менше досліджень, присвячених комплексному розгляду історії окремих його галузей, а також особливих підсистем права (до останніх, як відомо, належить і міжнародне право). Між тим, пізнавальна значущість вивчення цих питань для відповідних юридичних наук, а також юриспруденції в цілому досить велика. Вона дозволяє глибше осмислити особливі умови, глибинні причинні зв'язку з необхідністю, які ведуть до виникнення особливих соціальних відносин і спеціальних методів їх правового врегулювання, що власне і складає специфіку відповідних галузей і підсистем права.

Питання про походження міжнародного права - особливої підсистеми права (поряд з внутрішньодержавним правом) як цілісного суспільного явища, був предметом вивчення практично лише юристів-міжнародників. Однак, важко не погодитися з В. І. Лукашуком, який зазначив, що незважаючи на все своє значення, історія міжнародного права поки ще не привернула до себе належної уваги науки. У ній безліч білих плям. Не вирішене і таке принципове питання, як час виникнення міжнародного права.[20]

Питання про походження міжнародного права складне і багатогранне. В даній роботі можна розглянути лише деякі його аспекти. При цьому, говорячи про походження міжнародного права, ми маємо на увазі так зване первинне виникнення. [21]

У правовій науці існують різні точки зору про те, в яку епоху виникло міжнародне право. Одні вчені пов'язують походження міжнародного права з виникненням держав і формуванням відносин між ними. Цю позицію поділяє більшість юристів-міжнародників. [20]

В зарубіжній міжнародно-правовій науці в цьому плані також немає єдності. Одні відносять походження міжнародних правових норм до епохи стародавності.[22]

Інші пов'язують його виникнення з епохою пізнього середньовіччя, коли в Європі склалася система суверенних держав. [23]

Слід врахувати, що питання про те, коли виникло міжнародне право, і без того є дуже важким, в наш час ускладнене ще й тим, що зараз в юридичній науці відбувається серйозний перегляд всього категоріального апарату юриспруденції. Ключові юридичні поняття, у тому числі такі основоположні, як «держава», «право», їх виникнення і етапи становлення та ін., зазнають дуже ґрунтовне переосмислення. Здавалося б, усталені постулати типу «держава і право виникають з поділом суспільства на класи» та ін. не тільки не здаються безперечними, але, більш того, виглядають позбавленими переконливої наукової легітимності.[24] Все це не може не стосуватися наукового осмислення проблеми походження і такого особливого соціально-правового феномену як міжнародне право.

Дослідження права як соціального явища дозволяє зробити наступний висновок загального характеру. Право як самостійна цілісна нормативна система в тому вигляді, як ми її бачимо в даний час - це не що інше, як результат значного історичного розвитку. Його різні підсистеми, галузі, інститути виникають не одномоментно. Їх виникнення залежить від формування об'єктивної необхідності (а також усвідомлення цього відповідними соціальними суб'єктами) саме юридичного врегулювання знову виникаючих особливих суспільних відносин. Тому, якщо на ранньому історичному етапі становлення право не було настільки багатогранним як в даний час, навряд чи є підстави стверджувати, що його як особливого соціального явища не було взагалі. Бо головне, з якого часу явище, яке іменується правом, стало володіти тими ознаками, які представляються істотними та обов'язковими для нього. Стосовно права, це перш за все: нормативність, обов'язковість, формальна визначеність. До числа важливих ознак належать також системність права та його забезпеченість відповідним механізмом реалізації.

При розгляді питання про час походження міжнародного права слід враховувати зазначені вище положення, що мають методологічне значення. З урахуванням цього, говорити про походження міжнародного права можна лише з того часу, коли воно як соціальне явище, що являє собою особливу підсистему права, стало володіти якимись основоположними для нього рисами. Мова перш за все йде про наступні риси:

- договірність;

- нормативність;

- формальна визначеність.

Важливі, хоча і менш значущі, такі його ознаки, як: системність міжнародного права та його забезпеченість відповідним механізмом реалізації.

Виникнення перших норм міжнародного права, що є ні чим іншим, як створеним в результаті угоди держав формально визначених правил поведінки, що встановлюють для них права та обов'язки і забезпеченими певним механізмом реалізації, пов'язано з періодом первинного формування міждержавних відносин. [20]

Однак у ранній період історії міжнародно-правових відносин не все йшло так, як це відбувається в сучасних відносинах держав у процесі створення норм міжнародного права. Однак, узгодження воль держав щодо змісту того чи іншого правила поведінки і визнання його в якості обов'язково-правової норми не є особливість формування лише нинішнього міжнародного права.

Характеризуючи міжнародно-правові уявлення в одному з регіонів, а саме у давньогрецькому історичному ареалі, можна відзначити, що незважаючи на обмежений вплив виникаючих ідей міжнародного права щодо відносин між народами, сам факт їх появи, відображення їх у договорах свідчить про те, що поступальний рух вперед залишала позаду себе первісні пережитки.[25]

При цьому, як відомо, в епоху давнини міжнародна сфера не займала істотного місця в житті народів і держав. Це і зрозуміло, бо інтенсивність, різноманітність, широта географічного охоплення міжнародного спілкування були невеликі. У цей період виникали і розвивалися фрагментарні, переважно (хоча і мали приватні та перехідні взаємозв'язки), окремі, висловлюючись сучасною мовою, регіональні системи міжнародних, у тому числі і міждержавних, відносин.

Міждержавні договори, що дійшли до наших днів, містять в собі відомі формально-визначені правила міжнародної поведінки. Це дуже вдало показано на прикладі аналізу широко відомого договору єгипетського фараона Рамзеса II і царя хетів Хаттушиля ІІІ, укладеного в 1273 році до н. е. [26] Аналіз цього Договору показує і те, що сторони, які його уклали, визнають його обов'язковість для себе. Таким чином, угода Рамзеса II і Хаттушиля III містить в собі найбільш важливі риси міжнародного права: договірність, формальну визначеність, обов'язковість.

Міра прояву основоположних ознак міжнародного права в актах, що дійшли до нас з різних регіонів його первинного виникнення і містять його норми, неоднакова. Багато в чому це пов'язано з характером, інтенсивністю і різноманітністю міждержавних відносин, які складалися у відповідний період.

Більш розвинений характер міжнародного правового регулювання спостерігається в регіоні Давньої Греції. Тут воно виражалося в наступному: у вкоріненні інститутів взаємного визнання полісів (міст-держав), регулюванні питань війни і миру. З часом правовому регулюванню починають піддаватися відносини, пов'язані з правами іноземців. В цьому регіоні правовому регулюванню договорами певною мірою піддавалися також питання, пов'язані з режимом територій, в тому числі її переходу від одного полісу до іншого, режим морських просторів і ін. [27]

Викладене вище показує, що реально сформованому вже кілька тисяч років тому правовому регулюванню міждержавних відносин загалом були властиві ті ознаки, які вказують на те, що воно мало саме міжнародно-правовий характер. Бо вже тоді йому були притаманні і договірність, і формальна визначеність, і обов'язковість, а також у відомій (хоча і набагато меншій) мірі і системність, і забезпеченість при реалізації. Що стосується останнього, то в реальності найбільш важливими засобами забезпечення реалізації договірних міжнародно-правових норм були клятви, вчинення магічних обрядів, видача заручників, нерідко дітей монархів і, звичайно, військово-силовий примус.

Вихідну точку, лінію, від якої можна вести мову про міжнародне право як особливий соціально-правовий феномен, слід віднести, як максимум, до періоду IV-V тисячоліть, а як мінімум - до періоду II тис., коли в первинних осередках цивілізації, державності і міждержавних відносин стали формуватися формально-визначені обов'язкові договірні норми, що регулюють відносини відповідних суб'єктів. При цьому, аналізуючи виникнення міжнародного права в зазначених регіонах планети, правильно було б зазначити, що у кожному з них розвивалися свої специфічні міжнародні правові інститути. Але їм були притаманні і спільні риси. Ця обставина дуже важлива: вона доводить, що виникнення міжнародного права не було якимось винятком, а було необхідним і виражало соціальні процеси. Тобто можна пов'язати виникнення міжнародного права лише з епохою нової або новітньої історії.

Періодизацію розвитку міжнародного права можна представити у вигляді чотирьох періодів, які нерозривно пов'язані з суспільно-економічними формаціями та перехідними етапами від однієї формації до іншої.

Можна запропонувати наступну періодизацію історії міжнародного права:

1) міжнародне право Стародавнього світу. Цей період відповідає рабовласницької суспільно-економічної формації, період розпаду родоплемінних відносин і освіти ранніх рабовласницьких держав, де й зароджуються перші норми міжнародного права;

2) міжнародне право середніх віків. Цей період відповідає феодальній суспільно-економічній формації, період падіння Західної Римської імперії, з яким почався бурхливий розвиток феодальних відносин;

3) класичне міжнародне право. З кінця середніх віків починають складатися матеріальні і духовні передумови міжнародного права. В нових умовах примітивне феодальне право виявилося непридатним. Замість нього використовували римське право, пристосувавши його до цих умов.

Ідея міжнародного права була сформульована в працях юристів на рубежі XVI-XVII ст. серед них найбільш відомим був голландський юрист, богослов, дипломат ГугоГроцій (1583-1654 рр.). У своїй праці «Про право війни і миру» (1625 р.) він вперше детально обґрунтував існування «права, яке визначає відносини між народами або їх правителями». [20]

До кінця XIX ст. завершився розділ світу між колоніальними державами. В оформленні колоніальної залежності використовувалися ті чи інші міжнародно-правові акти.

Міжнародний договір поступово стає основним поряд зі звичаєм, а потім і головним джерелом міжнародного права.

4)Перехід від класичного до сучасного міжнародного права.

5) Сучасне міжнародне право.

Відлік міжнародного права цього періоду слід вести від Версальського договору 1919 р. і створення Ліги Націй у 1919 р. Важливим кроком у напрямку до сучасного міжнародного права було прийняття у 1928 році Паризького пакту про відмову від війни як знаряддя національної політики (проект Бріана-Келлога). Війна, згідно з цим документом, допустима лише як знаряддя інтернаціональної політики, тобто у спільних інтересах держав, а врегулювання всіх розбіжностей має здійснюватися тільки мирними засобами. [20]

Нігерійський професор Т. Елайес пише, що сучасне міжнародне право «бере свій початок з часу закінчення Другої світової війни, перш за все з появою організації Об'єднаних Націй». [28]

Про це ж писав американський професор Дж.Кунц, індійський верховний суддя Р. Патак та ін.

Фундамент сучасного права був закладений Статутом Організації Об'єднаних Націй. У політичному плані положення Статуту ООН відображали нове мислення. В основу міжнародного права було покладено принцип співпраці. Весь механізм дії норм міжнародного права підлягав переведенню на рейки співпраці. Можна сміливо стверджувати, що як поява сучасного міжнародного права, так і його розвиток став можливим завдяки багатосторонній співпраці. [Спеціальний доповідач Комісії міжнародного права Д. Гонсалес (цит. по: доповідь Комісії міжнародного права про роботу її сорок першої сесії. Нью-Йорк. 1989р. C. 404).]

1.2 Поняття та ознаки принципів міжнародного права

Міжнародне право - це система міжнародних договірних і звичайних норм, створюваних державами та іншими суб'єктами міжнародного права, спрямованих на підтримання миру і зміцнення міжнародної безпеки; встановлення і розвиток всебічного міжнародного співробітництва, які забезпечуються сумлінним виконанням суб'єктами міжнародного права своїх міжнародних зобов'язань, а при необхідності і примусом, здійснюваним державами в індивідуальному чи колективному порядку у відповідності з діючими нормами міжнародного права.

Виникнувши одночасно з утворенням держав, міжнародне право у своєму становленні і розвитку пройшло складний шлях згідно з самою історією існування і розвитку людського суспільства, всієї земної цивілізації в її складній сукупності. При цьому на різних етапах розвитку міжнародних відносин зберігалися окремі прогресивні норми і інститути, відкидалися і зникали застарілі і з'являлися нові, які, в свою чергу, сприяли подальшому розвитку і зміцненню різноманітних міжнародних відносин і прогресивного розвитку самого міжнародного права.

Характерною рисою міжнародного права є наявність у ньому комплексу основних принципів, під якими розуміються узагальнені норми, що відображають характерні риси, а також головний зміст міжнародного права і володіють вищою юридичною силою. Ці принципи наділені також особливою політичною і моральною силою. Очевидно тому, в дипломатичній практиці їх зазвичай називають принципами міжнародних відносин. Сьогодні будь-яке значуще політичне рішення може бути надійним, якщо воно спирається на основні принципи. Про це свідчить і факт наявності посилань на ці принципи у всіх значних міжнародних актах. Важливість даного положення підкреслюється в міжнародній практиці В доповіді Генерального секретаря ООН про роботу Організації в 1989 р. говориться «Відбулася відчутна зміна, коріння якої - у визнанні того факту, що для забезпечення довготривалих рішень міжнародних проблем необхідно засновувати ці рішення на загальноприйнятих принципах, закладених у Статуті».[Док ООН А/44/1. 1989 12 сент з 3].

Основні принципи сучасного міжнародного права - це основоположні, імперативні, універсальні норми міжнародного права, що відповідають закономірностям розвитку міжнародних відносин нашої епохи, що забезпечують головні інтереси людства, держав, інших суб'єктів міжнародного права.

Можна вважати, що основні принципи сучасного міжнародного права в сукупності очолюють всю систему міжнародного права.

- Ці принципи регулюють найбільш важливі для даної щаблі цивілізації міждержавні відносини; специфіка кола суб'єктів пов'язана з тим, що основні принципи є обов'язковими для всіх суб'єктів міжнародно-правової системи, незалежно від їх участі у створенні і визнанні цих принципів;

- особливості нормотворчості виражаються в тому, що принципи об'єктивуються в універсальних договорах або звичаї;

- з метою забезпечення дотримання принципів застосовуються заходи міжнародної відповідальності.

Основні принципи міжнародного права - це юридична категорія, як і інші норми міжнародного права. Однак вони володіють такими особливостями, які дозволяють їм зайняти особливе місце в системі норм міжнародного права:

- принципи міжнародного права в загальному вигляді сформульовані в Статуті ООН та Декларації про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 року, але детально регламентуються за допомогою конкретизируючої правотворчості;

- принципи міжнародного права мають універсальну сферу дії, тобто вони застосовуються у всіх галузях міжнародного права;

- принципи міжнародного права носять імперативний характер;

- принципи міжнародного права мають комплексний характер. Лише у взаємодії вони здатні виконувати свої функції. При високому рівні узагальненості змісту принципів застосування приписів кожного з них можливо лише шляхом зіставлення зі змістом інших. Так, при застосуванні принципу самовизначення слід враховувати принцип територіальної цілісності. Значення їх взаємозв'язку було з самого початку підкреслено в Декларації про принципи 1970 р. «При тлумаченні і застосуванні викладені вище принципи є взаємопов'язаними і кожен принцип повинен розглядатися в контексті всіх інших принципів».

- вони обов'язкові для всіх без винятку держав та інших суб'єктів міжнародного права.

Виходячи з цієї особливості, положення Статуту ООН (п. 6 ст. 2) дають право органам ООН забезпечувати, щоб всі держави незалежно від їх членства в ООН діяли відповідно до вимог принципів;

- вони користуються приматом щодо всіх інших норм системи міжнародного права: ст. 103 Статуту ООН, ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969 р. і Віденської конвенції про право міжнародних договорів між державами і міжнародними організаціями або між міжнародними організаціями 1986 р., роз'яснюють, що відхилення від норми, що містить принцип міжнародного права, неприпустиме і що вони можуть бути скасовані лише наступною нормою загального міжнародного права, що носить такий же характер.

Наслідком зазначених положень є визнання норм, що не відповідають принципам, недійсними, не тягнуть правових наслідків і не користуються захистом міжнародного права;

- принципи у виняток із загальних правил дії міжнародно-правових норм у часі мають зворотну силу, що дозволяє їм впливати на будь-яку норму, що виникла раніше самого принципу, аж до її скасування і невизнання пов'язаних із нею наслідків;

- тільки діяння, що порушують принципи міжнародного права, розглядаються як міжнародні злочини. Наслідком цього є застосування до порушників таких заходів впливу від імені співтовариства держав, які подані в ст. 5, 6, 40-47 Статуту ООН і включають розрив економічних, дипломатичних та інших відносин, аж до застосування збройної сили;

- принципи можуть бути правовою основою для регулювання міждержавних відносин за відсутності прямого регулювання.

Принципи історично обумовлені. З одного боку, вони необхідні для функціонування системи міжнародних відносин і міжнародного права. З іншого-їх існування і реалізація можливі в даних історичних умовах. Принципи відображають корінні інтереси держав і міжнародного співтовариства в цілому. З суб'єктивної сторони вони відображають рівень усвідомлення державами закономірностей системи міжнародних відносин, своїх національних і спільних інтересів.

Поява принципів зумовлена й інтересами самого міжнародного права, зокрема необхідністю координації величезного різноманіття норм, забезпечення єдності системи міжнародного права.

Принципи виконують важливі функції. Вони визначають основи взаємодії суб'єктів специфічним чином, закріплюючи основні права та обов'язки держав. Принципи висловлюють і охороняють комплекс загальнолюдських цінностей, в основі яких лежать такі найважливіші цінності, як світ і співпраця, права людини. Вони служать ідейною основою функціонування і розвитку міжнародного права. Принципи-це фундамент міжнародного правопорядку, вони визначають його політико-правовий вигляд. Принципи є критерієм міжнародної законності.

Будучи ядром системи міжнародного права, принципи здійснюють загальне авангардне регулювання при появі нових суб'єктів або нової сфери співпраці. Держава з того часу, як вона виникає пов'язана принципами міжнародного права. Дія принципів була негайно поширена на співпрацю держав у космосі. Значна роль принципів в заповненні прогалин у міжнародному праві. [29]

Комплексу принципів властива деяка ієрархія. Центральне місце займає принцип незастосування сили. Задачі забезпечення миру, так чи інакше, підпорядковані всі принципи. Принцип мирного вирішення спорів доповнює принцип незастосування сили, що зазначалося і Міжнародним Судом ООН. Події, пов'язані з агресією Іраку проти Кувейту, підтвердили, що стосовно держави, яка порушила принцип незастосування сили, може бути призупинено дію інших принципів, включаючи принцип сумлінного виконання зобов'язань Пункт 3 резолюції Ради Безпеки ООН 670.[Док. ООН S/RES / 670. 1990. 25 вер.]

Зміст принципів розвивається з деяким випередженням дійсності. Поступово реальні міжнародні відносини підтягуються до рівня принципів. Спираючись на досягнуте, держави роблять новий крок у розвитку змісту принципів. Здійснюється це головним чином за допомогою резолюцій міжнародних органів і організацій. Але основною юридичною формою їх існування є звичай, а саме той його різновид, який складається не в поведінковій, а в нормативній практиці. Резолюція формулює зміст принципу, держави визнають за ним юридичну силу (opiniojuris).

Для того щоб принцип став загальнообов'язковим, необхідно визнання його міжнародним співтовариством в цілому, тобто досить бути представленим більшістю держав. Особливості формування і функціонування принципів значною мірою визначаються тим, що вони відображають і закріплюють необхідні основи світового порядку і міжнародного права. Вони являють собою необхідне право (jusnecessitatis).

При викладі принципів міжнародного права не можна не зупинитися на понятті «загальні принципи права». Воно активно обговорюється у зв'язку зі ст. 38 Статуту Міжнародного Суду ООН, згідно з якою Суд поряд з конвенціями і звичаями застосовує «загальні принципи права, визнані цивілізованими націями».

Під загальними принципами розуміються принципи, загальні для національних правових систем. В основному мова йде про правила, що відображають закономірності застосування норм в будь-якій правовій системі. Для міжнародного права такі принципи важливі в силу нерозвиненості в ньому процесуального права. Щоб увійти в систему міжнародного права, недостатньо бути принципом, загальним для національних правових систем, необхідно бути придатним для дії саме в цій системі. Він також повинен бути включений в міжнародне право, нехай навіть у спрощеному порядку, в результаті уявної згоди міжнародного співтовариства. Навіть в умовах європейської інтеграції судова практика виходить з того, що загальні принципи права - «це не тільки загальні принципи національного права держав-членів, але також принципи міжнародного публічного права» [Рішення Суду Європейських співтовариств від 12 грудня 1972 р // InternationalLawReports 1979 Vol 53 P. 29]. Ставши, таким чином, звичайними нормами, загальні принципи не можуть розглядатися як особливе джерело міжнародного права.

Міжнародний Суд ООН жодного разу не обґрунтовував свої рішення загальними принципами міжнародного права. У ряді випадків ці принципи застосовувалися без згадки їх як загальних принципів права. Це мало місце щодо таких принципів, як сумлінність, не зловживання правом, відповідальність за правопорушення. Частіше використовувалися процесуальні принципи (наприклад, ніхто не може бути суддею у своїй справі, рівність сторін у спорі, пріоритет спеціального закону тощо).

Загальні принципи служать інструментом зближення міжнародного та національного права демократичних держав. Тому не можна не оцінити позитивно перший досвід щодо застосування загальних принципів права судами нашої країни. Складається правове поняття цивілізованої держави. Мабуть, цивілізованим буде вважатися така держава, яка закріпить у своїй правовій системі основні принципи міжнародного права, а також права людини у якості імперативних норм. В цьому відношенні Конституція України зробила важливий крок в правильному напрямку, включивши загальновизнані принципи і норми міжнародного права в правову систему країни і зрівнявши загальновизнані принципи і норми про права людини з конституційними нормами.

Однак прагнення перенести в область міжнародного права ті критерії, які пропонуються для побудови системи національного права не є перспективним.

По-перше, таких загальновизнаних критеріїв для системи національного права поки немає. Хоча деякі вчені вважають, що предмет і метод регулювання служать найбільш прийнятними параметрами для розмежування системи національного права на галузі, де ці положення все ще залишаються дискусійним.

По-друге, міжнародне право - своєрідне явище, і спроби підходу до неї з мірками національного права, особливо в питаннях системи, навряд чи виправдані. У цих випадках завжди повинна враховуватися специфіка міжнародного права. Система міжнародного права - результат дії низки факторів об'єктивного і суб'єктивного порядку, що визначають розвиток міжнародних відносин і права, яке їх регулює.

Поняття системи міжнародного права не ідентичне поняттю його структури. Під структурою зазвичай розуміють особливий, властивий кожній системі спосіб зв'язку елементів системи, що виникає закономірно в процесі функціонування і розвитку системи. Держави не владні, як змінювати структуру міждержавних відносин, так і змінювати структуру міжнародного права. І в першому і в другому випадку вони можуть діяти лише в певних, не залежних від їх волі межах існуючої структури.

Проте, суб'єктивні фактори поступово змушують держави до зміни успадкованої від минулих поколінь варіантної структури як міжнародних відносин, так і міжнародного права. Змінюється зміст міждержавних відносин, змінюється варіантна структура, відбуваються структурні зміни і в міжнародному праві.

Людство вступило в нову епоху, що характеризується виникненням глобальних проблем, від вирішення яких залежить саме існування земної цивілізації. Можна вважати, що чинне міжнародне право містить мінімум принципів і норм, необхідних для нормальних відносин між державами. Воно є юридичною основою для вирішення нагальних глобальних проблем сучасності. Разом з тим, визнається його недостатня розвиненість саме в тих областях міжнародно-правового регулювання, які стосуються нових, життєво важливих проблем, що виникли перед людством в останні десятиріччя.

Найбільш чітко це простежується на прикладі трьох найважливіших глобальних проблем:

- загальної безпеки і роззброєння;

- забезпечення екологічної безпеки та раціонального природокористування;

- створення нового міжнародного економічного порядку.

Незважаючи на те, що основні принципи сучасного міжнародного права регулюють основи взаємовідносин держав по всім перерахованим вище проблем, необхідна розробка конкретних міжнародно-правових норм для кожної з них. Діючі в даний час міжнародно-правові норми або приймалися в порядку екстреного реагування на ситуацію несприятливу ситуацію (як це мало місце, наприклад, з багатьма природоохоронними конвенціями і угодами, а також документами, що стосуються перебудови міжнародних економічних відносин), або мають далеко не задовільне коло учасників (це в рівній мірі відноситься до всіх трьох проблем, але особливо до проблеми роззброєння і обмеження гонки озброєнь).

Що стосується специфічних особливостей міжнародного права, які відрізняють його від внутрішньодержавного, то вони зводяться до наступного.

1. Міжнародне право має координаційний характер, воно не знає законодавчих, виконавчих і судових органів, які відіграють вирішальну роль у створенні і реалізації норм національного права.

2. Міжнародно-правові норми створюються не органами, що стоять над суб'єктами права, а самими суб'єктами міжнародного права, насамперед, державами, шляхом добровільно явно вираженого (договір) або мовчазної (звичай) угоди між ними. Причому воля однієї держави юридично рівнозначна волі іншої держави.

3. Якщо у всіх галузях внутрішньодержавного права дотримання норм права забезпечується державними органами, то в міжнародних відносинах немає органів, які в певних випадках могли б примушувати суб'єктів міжнародного права до виконання його норм. Суверенність держав-суб'єктів міжнародного права виключає наявність над ними таких органів. Примус у міжнародному праві здійснюється індивідуально або колективно самими суб'єктами міжнародного права, і, перш за все, державами. Так, наприклад, у разі вчинення однією державою акту агресії проти іншої держави, остання має право дати збройну відсіч агресору, тобто реалізувати своє право на самооборону.

4. При порушенні норми міжнародного права однією державою, інша держава або інші держави вправі застосувати по відношенню до порушника наступні заходи обмеження його прав та інтересів: підвищити мита, обмежити права громадян держави-порушника, розірвати дипломатичні, консульські й інші відносини, обмежити торгівлю.

Таким чином, в сучасних міжнародних відносинах розроблено, створено і діє досить розвинений механізм забезпечення виконання міжнародно-правових норм.

Основою обов'язковості міжнародного права є добровільна угода держав з приводу встановлення певних правил міжнародного спілкування, відповідних сучасної правосвідомості народів, інтересам забезпечення миру та міжнародної безпеки.

Від стану сучасного міжнародного права залежить зміст і сутність міжнародного правопорядку. Міжнародне право, як і будь-яке право, - це правова модель, той еталон обов'язкової поведінки, до якого повинні прагнути суб'єкти цього права. Ступінь наближення до такого еталону залежить як від якостей моделі, так і від діяльності соціальних сил, зацікавлених в ефективній реалізації правових приписів.

Сучасний міжнародний правопорядок повинен забезпечувати умови для ліквідації вибухонебезпечних ситуацій, служити підтриманню міжнародного миру і безпеки, забезпечення всебічного міжнародного співробітництва на основі загальновизнаних принципів і норм міжнародного права.

Вирішальне значення для становлення сучасного міжнародного правопорядку мали підсумки другої світової війни. Була створена Організація Об'єднаних Націй-важливий інструмент миру і міжнародної безпеки. Держави-засновники ООН при розробці її Статуту керувалися метою не допустити повторення трагедії світової війни. У Статуті ООН знайшли відображення нові об'єктивні реалії міжнародних відносин, справедливі демократичні принципи міжнародного права, такі як суверенна рівність держав, самовизначення народів, незастосування сили або загрози силою, невтручання, мирне вирішення міжнародних спорів, співробітництво держав. Ці принципи лягли в основу нового міжнародного правопорядку. І в цьому полягає, перш за все, значення Статуту ООН.

Важливим елементом сучасних міжнародних відносин стала ліквідація колоніалізму. Історичне значення в цьому відношенні має прийнята у 1960р. Генеральною Асамблеєю ООН Декларація про надання незалежності колоніальним країнам і народам. В ній містилися вимоги щодо негайного надання незалежності всім колоніальним і залежним країнам і народам, про визнання законності будь-яких форм, включаючи збройну, національно-визвольну боротьбу, а також встановлювався обов'язок держав сприяти такій боротьбі.

Велике значення для формування нового міжнародного правопорядку мала Нарада з безпеки і співробітництва в Європі. Її найважливішим результатом стало прийняття принципів взаємовідносин держав.

У післявоєнний період стала особливо очевидною тенденція до утвердження нового міжнародного правопорядку в різних галузях міжнародного життя. Було висунуто важливе завдання перебудови на дійсно демократичних засадах міжнародних економічних відносин, затвердження нового міжнародного економічного порядку. За останні десятиліття міжнародне співтовариство, ООН і її спецустанови роблять спроби утвердження принципів прогресивного міжнародного правопорядку і в інших сферах міжнародного життя - культурі, інформації.

Ще одним етапом у становленні сучасного міжнародного правопорядку стала висунута СРСР концепція всеосяжної системи міжнародної безпеки, що включає принципові основи такої системи у військовій, політичній, економічній і гуманітарній сферах, тобто практично всю сукупність міжнародних відносин. 4 грудня 1987р. Генеральна Асамблея ООН прийняла з даного питання резолюцію, що заклала основу майбутньої системи всеосяжної безпеки.

Вступаючи у відносини з іншими державами, держави утворюють разом з іншими суб'єктами міжнародного спілкування міжнародне співтовариство. Концепція існування єдиного міжнародного співтовариства знайшла відображення в ряді сучасних документів. При цьому вона зазнає деяких змін.

Так, у ст. 53 Віденської конвенції про право міжнародних договорів 1969р. йдеться про «міжнародне співтовариство держав в цілому». У прийнятій в 1970р. декларації про принципи міжнародного права мова йде просто про міжнародне співтовариство. А в прийнятому проекті статей про відповідальність держав (ст. 19) вживається поняття «міжнародного співтовариства в цілому».

Коли мова йде про міжнародну спільноту або міжнародну систему, загальноприйнята точка зору, що це співтовариство включає в себе суб'єкти міжнародного права, головним чином держави, а також міжнародні організації, різні об'єднання держав, нації і народи, що борються за незалежність, і деякі державно-подібні утворення. Міжнародне співтовариство в силувідносин юридичного регулювання, які виникають між його членами, набуває рис правової спільноти з властивим йому правопорядком, оскільки держави, які утворюють міжнародне співтовариство, зацікавлені в його нормальному функціонуванні, у підтримці в ньому певного соціального і правового порядку.

Юридичним наслідком існування міжнародного співтовариства служить той факт, що свої найважливіші зобов'язання держави приймають саме по відношенню до всього міжнародного співтовариства поряд із зобов'язаннями щодо інших конкретних суб'єктів міжнародного спілкування. Ще Р. Гроцій зазначав, що, якщо закони будь-якої держави переслідують його особливу користь, то норми права народів «виникли в інтересах не кожної спільноти людей окремо, а в інтересах великої сукупності всіх таких спільнот». Наявність зобов'язань держав по відношенню до всього міжнародного співтовариства встановив, зокрема, і Міжнародний суд у рішенні по справі «BarcelonaTraction».

Таким чином, міжнародне співтовариство в ході створення норм загального міжнародного права і на основі узгодження державних позицій його окремих учасників виробляє правила поведінки, хоча і схвалені ними, але в той же час представляють собою щось нове: норми, в яких відображені загальні уявлення про порядок здійснення міжнародного спілкування.

1.3 Поняття та ознаки принципів міжнародного права

право економічний міжнародний

Класифікація основних принципів має швидше доктринальний, ніж прикладний, характер, проте вона є найважливішим методом їх дослідження, встановлення періодів розвитку, співвідношення їх один з одним, виявлення нормативної бази, її достатності. Вона може бути здійснена по ряду підстав: за формою об'єктивування, за історико-політичними ознаками, за об'єктом і важливістю відносин, які захищаються як для спільноти в цілому, так і для держав, за характером взаємозв'язків самих Принципів.

1. Принципи розрізняються за формою їх закріплення- прописані і звичайні, що не означає, природно, відмінності в їх юридичній силі. Деякі традиційно визнані, і які знаходяться в стадії становлення принципи, з успіхом реалізуються саме у формі звичаю. Ряд як традиційно визнаних, так і тих, що знаходяться в стадії становлення принципів з успіхом реалізуються саме у формі звичаю. До перших відносяться принципи територіальної цілісності, непорушності кордонів держав, до других - принципи роззброєння, захисту навколишнього середовища.

2. За ознакою історичного становлення прийнято розрізняти принципи, які виникли в період рабовласництва, феодалізму, становлення капіталістичного способу виробництва, так звані «доуставні принципи», статутні принципи, які прийшли в систему міжнародного права після другої світової війни, після уставні (новітні) - принципи міжнародного права, такі, як принцип загального і повного роззброювання під ефективним міжнародним контролем, принцип співробітництва держав з охорони навколишнього середовища. Таким чином, починає хронологічний ряд принцип сумлінного дотримання міжнародних зобов'язань, а завершує - принцип, який зобов'язує суб'єктів міжнародного права співпрацювати у захисті навколишнього середовища.

3. За ступенем важливості, значущості захищених принципами відносин можна вибудувати систему, на чолі якої будуть принципи, що забезпечують загальнолюдські цінності, що можуть також бути названими системоутворюючими факторами нашої цивілізації, знищення яких призведе до знищення самої цивілізації, - такі, як загальна повага до прав і основних свобод людини, співробітництво держав з охорони навколишнього середовища. У другій групі повинні слідувати принципи, більш пов'язані саме з інтересами держав, - такі, як невтручання у внутрішні справи, незастосування сили або загрози силою, загальне і повне роззброєння і ін. даний вид класифікації показує, яким принципам має бути приділено першочергову увагу у формуванні нормативної бази.

4. Особливу роль у системі основних принципів відіграють так звані функціональні принципи: вони пронизують всю систему міжнародного права, тісно пов'язані з усіма правовідносинами і з кожною нормою міжнародного права, є невід'ємною частиною їх дії. Це принципи сумлінного дотримання міжнародних зобов'язань, мирного вирішення міжнародних спорів, співробітництва, суверенної рівності. Інші принципи представлені такими, як принцип поваги прав і основних свобод людини, загального і повного роззброєння, непорушності і недоторканності кордонів, невтручання в справи, по суті входять у внутрішню компетенцію держав, та ін.

5. Класифікація основних принципів за об'єктом співпраці:

- захищають мир і безпеку;

- забезпечують мирне співробітництво держав;

- захищають права людини, народів і націй.

Перераховані класифікації не виключають одна одну; кожна з них свідчить про багатогранність такого явища, як основні принципи міжнародного права, і про необхідність обліку всіх його сторін в процесі нормотворчості, кодифікації і прогресивного розвитку принципів.

Принципи знаходяться в розвитку, їх зміст постійно вдосконалюється. Динамізм принципів проявляється, по-перше, у створенні нових універсальних договорів або звичаїв, що конкретизують і доповнюють вже існуючі норми; по-друге, у створенні нових основних принципів міжнародного права, відповідних новому розумінню завдань, що стоять перед цивілізацією в цілому. Так, принцип поваги прав і основних свобод людини, закріплений в самій загальній формі універсальних положеннях ст. 1 Статуту ООН, конкретизований і розвинений в Міжнародних Пактах про права людини 1966 р., що захищають широкий перелік прав людини - політичних, громадянських, економічних, соціальних, культурних; в даний час завершується формування принципу загального і повного роззброєння під ефективним міжнародним контролем, принципу міжнародного співробітництва держав з охорони навколишнього середовища.

Серед них важливе місце займають принципи-ідеї. До них відносяться ідеї миру і співпраці, гуманізму, демократії та ін. вони знайшли відображення в таких актах, як Статут ООН, Пакти про права людини, і в багатьох інших документах. Основний обсяг регулюючої дії принципи-ідеї здійснюють через конкретні норми, відбиваючись в їх змісті і направляючи їх дію. Разом з тим вони і самі по собі служать регулятором міжнародних відносин. Політика, в тому числі і світова, неможлива без ідеалів. При цьому відбувається інтернаціоналізація ідеалів, які стають загальнолюдськими. Дієва сила нормативних ідей підкреслюється в міжнародних актах. У Паризькій хартії для нової Європи 1990 р. зазначається, що «міць ідей гельсінського Заключного акта відкрила нову епоху демократії, миру і єдності в Європі». Значення, як цілей, так і принципів як норм міжнародного права регулярно підкреслюється в міжнародній практиці в прийнятому на Будапештській нараді НБСЄ 1994 р. кодексу поведінки стосовно військово-політичних аспектів безпеки підтверджується, що «ніщо в цьому Кодексі не обмежує дійсність і застосовність цілей та принципів Статуту Об'єднаних Націй чи інших положень міжнародного права». Визначаючи основи взаємодії держав, принципи відрізняються стабільністю, їх розвиток характеризується наступністю. Відбувається не заміна одних принципів іншими, а доповнення існуючих новими, розвиток їх змісту.

У численних міжнародних актах перелік основних принципів не однаковий, але збігається в найбільш авторитетних універсальних актах, якими є Статут ООН і прийнята Генеральною Асамблеєю щодо розвитку його положень Декларація про принципи міжнародного права, що стосуються дружніх відносин і співробітництва між державами відповідно до Статуту ООН 1970 р. В цих документах перераховані наступні принципи:

1) незастосування сили або загрози силою;

2) мирне вирішення спорів;

3) невтручання;

4) співробітництво;

5) рівноправність і самовизначення народів;

6) суверенна рівність держав;

7) сумлінне виконання зобов'язань з міжнародного права.

Заключний акт НБСЄ 1975 р. доповнив наведений перелік трьома принципами: непорушність кордонів, територіальна цілісність, загальна повага до прав людини. Останні два не були виділені як самостійні в Декларації 1970 р., але були відображені в змісті інших принципів.

Набули поширення двосторонні акти про принципи (декларації, договори). Нерідко до їх числа включаються політичні й інші принципи, наприклад неподільність світу, рівна безпека, добросусідство, збереження загальної спадщини людства, охорона навколишнього середовища та ін. Здається, що є всі підстави віднести до основних принципів міжнародного права такі загальноправові принципи, як справедливість, добросовісність, а також не зловживання правом.

Як вже зазначалося, існують також принципи галузей міжнародного права. Міжнародний Суд ООН не раз посилався на принципи морського права, під якими розумілися найбільш загальні норми галузі.

Міжнародне право - це система міжнародних договірних і звичайних норм, створюваних державами та іншими суб'єктами міжнародного права, спрямованих на підтримання миру і зміцнення міжнародної безпеки; встановлення і розвиток всебічного міжнародного співробітництва, які забезпечуються сумлінним виконанням суб'єктами міжнародного права своїх міжнародних зобов'язань, а при необхідності і примусом, здійснюваним державами в індивідуальному чи колективному порядку у відповідності з діючими нормами міжнародного права.

Виникнувши одночасно з утворенням держав, міжнародне право у своєму становленні і розвитку пройшло складний шлях згідно з самою історією існування і розвитку людського суспільства, всієї земної цивілізації в її складній сукупності. При цьому на різних етапах розвитку міжнародних відносин зберігалися окремі прогресивні норми і інститути, відкидалися і зникали застарілі і з'являлися нові, які, в свою чергу, сприяли подальшому розвитку і зміцненню різноманітних міжнародних відносин і прогресивного розвитку самого міжнародного права.



2. Структура системи міжнародного права

2.1 Принципи juscogens

право економічний міжнародний

У зв'язку з постановкою в Комісією міжнародного права питання про недійсність міжнародних договорів, які суперечать імперативним принципам міжнародного права (принципам juscogens), питання про характер цих принципів придбало більшу актуальність.

Суть питання зводиться до з'ясування, чи є в сучасному загальному міжнародному праві імперативні принципи і норми, дію яких держави не можуть припинити за угодою у своїх взаємних відносинах.

Для послідовників школи природного права, так само як і для прихильників сучасних природно-правових концепцій, це питання вирішується просто: існує природне право, не залежне від волі держав, обов'язкове для них, і держави повинні слідувати приписам цього права.

Де Ваттель писав, маючи на увазі природне право або, як він його називав, «необхідне право народів»: «Коль скоро це право є непорушним і обов'язки, які накладаються їм необхідні і неминучі, нації не можуть вносити ніяких змін своїми угодами і не можуть звільнятися від них односторонньою відмовою або звільняти взаємно одна одну.

Це є принципом, керуючись яким можна відрізняти законні угоди і договори від незаконних, розумні і добрі звичаї від несправедливих або тих, які підлягають засудженню».[Эмер де Ваттель. Право народів. Попередні зауваження. С. 128.]

Таку ж точку зору ми знаходимо і у більшості авторів XIX ст. Блюнчлі писав: «Договори, зміст яких порушує загальновизнані людські права або імперативні норми міжнародного права, є недійсними». Ф. Мартене, приєднуючись до думки Блюнчлі, вказував, що необов'язковий міжнародний договір, якщо він обмежує або нищить основні права держав. [30]

Прихильники нормативіських концепцій схиляються до думки, що міжнародне право не містить імперативних норм (juscogens) і держави можуть шляхом договорів встановлювати у своїх взаємних відносинах будь-які міжнародно-правові норми.

Зміст договору не повинен знаходитися в протиріччі з нормою загального міжнародного права, яка має імперативний (juscogens), але не диспозитивний (jusdispositivum) характер. Однак, розглядаючи питання про те, чи можуть норми загального міжнародного права мати імперативний характер, можна сказати, що на це питання можна знайти чіткої відповіді в традиційній теорії міжнародного права. Деякі автори стверджують, що існує повна або майже повна свобода укладення договорів; інші, навпаки, дотримуються думки, що договори, які відхиляються від загальновизнаних принципів міжнародного права, є недійсними. Але вони не вказують і не можуть вказати норм загального міжнародного права, які мають імперативний характер (juscogens), інакше кажучи, застосування яких не можна виключити шляхом укладення договору. Також слід зазначити, що договір, яким дві або більше держав звільняли б одна одну від зобов'язань, що накладаються на них нормами загального міжнародного права, що забороняють окупацію частин відкритого моря, ймовірно, був би оголошений недійсним Міжнародним трибуналом, компетентним розглядати такі справи.

...