Правовий статус сільськогосподарських кооперативів в Україні

Размещено на http://www.allbest.ru/

СУБ'ЄКТИ АГРАРНОГО ПРАВА

Правовий статус сільськогосподарських кооперативів в Україні

товариство акціонерний сільськогосподарський



«Кооперація», що в перекладі з латинської означає «спільне ведення справ, співпраця, взаємодія», має давню історію. Вона виникла з того моменту, як людина усвідомила, що спільні дії дають можливість досягти більшого результату, ніж діяльність поодинці.

Розвиток суспільства супроводжувався істотними змінами економічних відносин, суспільного і державного ладу, розвитком свідомості індивіда та суспільства, культури народу і нації, перетвореннями суспільної ідеології. Виникнення кооперації у сучасному розумінні, зокрема сільськогосподарської, пов'язане із зростанням агресивності ринкового середовища, загостренням конкуренції. Потреба адаптації, розвитку у таких економічних умовах змусили виробників шукати механізми самодопомоги та самозахисту проти тиску ринку шляхом спільного здійснення тих господарських функцій, які поодинці здійснити неможливо або дуже важко. У сільськогосподарській діяльності це такі функції, як спільний збут продукції, спільна закупівля сільськогосподарської техніки та реманенту тощо.

Кооперативний рух XXI століття є численним соціально- економічним рухом сучасності.

Світовий досвід яскраво демонструє, що можливості індивідуального виробника-власника, тим більше дрібного або середнього, найбільш ефективно реалізуються у різних формах спільної діяльності. Такою унікальною формою і є кооперативна. Саме вона дозволяє індивідуальному виробникові максимально використовувати свої ресурси й мати додаткову вигоду від спільно здійснюваних операцій на різних стадіях процесу виробництва.

З метою привернення уваги світової громадськості до кооперативів і сприяння розширенню партнерських зв'язків між міжнародним кооперативним рухом та іншими суб'єктами права відзначається Міжнародний день кооперативів.

Він проголошений Резолюцією № 49/155 від 23 грудня 1994 року Генеральної асамблеї ООН як такий, що відзначається щорічно у першу суботу липня. Організацією, що об'єднує кооператорів усього світу, є Міжнародний кооперативний альянс. Це вищий всесвітній кооперативний орган, найбільша міжнародна неурядова організація. Альянс представляє інтереси усіх видів кооперативних організацій п'яти континентів земної кулі. Членами МКА є головним чином національні кооперативні союзи, федерації, ліги тощо. На цей час до нього входять понад 250 організацій-членів з більше ніж ста країн, які налічують у своїх лавах близько 800 млн кооператорів.

Особливе місце у кооперативній системі посідає сільськогосподарська кооперація, послідовне використання принципів якої може зіграти важливу роль у подоланні нинішньої аграрної кризи й подальшому розвитку сільського господарства України.

Українська сільськогосподарська кооперація посідає особливе місце у світовому кооперативному русі. Українські кооператори більшою мірою, ніж західні, зосереджували увагу на гуманістичному та соціальному аспекті кооперації, що пов'язано із національним самоутвердженням українського народу, його моральним розвитком, духовним вивільненням.

Початок розвитку кооперативних відносин в Україні пов'язують із скасуванням кріпацтва у 1861 році. Періодом бурхливого розвитку кооперації можна вважати 1890-1918 рр. До цього часу столипінська аграрна реформа заклала соціально-економічні передумови для формування ринкового середовища в агропромисловому виробництві, розвитку аграрних відносин на засадах приватної власності. За даними дослідників, на початку 1915 року в Україні функціонувало близько 1500 сільськогосподарських кооперативів, або 40 % їх загальної кількості в Російській імперії 1¹⁾ Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу / В. В. Зіновчук. - [2-ге вид., допов. і переробл.]. - К. : Логос, 2001. - 379 с.).

На жаль, з початком більшовицьких експериментів на селі, розгрому кооперативних наукових установ та подальшого фізичного знищення багатьох видатних учених і практичних діячів кооперації подальший розвиток кооперації був фактично зупинений2²⁾ Сельскохозяйственная кооперация: теория, мировой опыт, проблемы возрождения / [В. Д. Мартынов, Л. А. Овчинцева, А. В. Петриков и др.] ; отв. ред.

И. Н. Буздалов. - [2-е изд., перераб. и доп.]. - Мн. : ЗАО «Армита - Маркетинг, Менеджмент», 1998. - 256 с.).

Псевдокооперативний характер економічної та соціальної політики насильницької колективізації базувався на моделі централізації, тотального усуспільнення. Така система, за словами видатного державного діяча С. Ю. Вітте, була зручною, оскільки «легше пасти стадо, ніж кожного окремо»3³⁾ Витте С. Ю. Избранные воспоминания, 1849-1911 гг. / С. Ю. Витте. - М. : Мысль, 1991. - 708 с.).

В Україні відродження сільськогосподарської кооперації почалося з прийняттям 17 липня 1997 році Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», який визначив правові, організаційні, економічні й соціальні умови діяльності кооперативів у сільському господарстві та їх об'єднань. 10 липня 2003 року був прийнятий Закон України «Про кооперацію», який розширив деякі положення Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію». Загальні принципи, поняття та норми утворення, забезпечення функціонування, управління та ліквідації сільськогосподарського кооперативу і кооперативних об'єднань, контроль за їх діяльністю, права та обов'язки їх членів, формування майна, фондів, цін і тарифів на продукцію та послуги, а також трудові відносини у таких кооперативах та об'єднаннях регулюються Законом України «Про кооперацію».

Проте необхідно мати на увазі, що закон про сільськогосподарську кооперацію є спеціальним, а отже, його положення мають пріоритет.

Крім зазначених законів, діяльність сільськогосподарських кооперативів регулюється Конституцією України, Цивільним, Господарським, Податковим, Земельним кодексами, іншими нормативно-правовими актами. Отже, розглянемо основи функціонування сільськогосподарських кооперативів в Україні.

Згідно зі ст. 1 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» сільськогосподарський кооператив - юридична особа, утворена фізичними та/або юридичними особами, які є виробниками сільськогосподарської продукції, добровільно об'єдналися на основі членства для провадження спільної господарської та іншої діяльності, пов'язаної з виробництвом, переробленням, зберіганням, збутом, продажем продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва чи рибництва, постачанням засобів виробництва і матеріально-технічних ресурсів членам цього кооперативу, наданням їм послуг із метою задоволення економічних, соціальних та інших потреб на засадах самоврядування.

За цілями, завданнями і характером діяльності зазначений закон поділяє кооперативи на виробничі та обслуговуючі.

Сільськогосподарський виробничий кооператив утворюється шляхом об'єднання фізичних осіб, які є виробниками сільськогосподарської продукції, для провадження спільної виробничої або іншої господарської діяльності на засадах їх обов'язкової трудової участі з метою отримання прибутку.

Таким чином, членами виробничого кооперативу є лише фізичні особи - сільськогосподарські виробники.

Виробничі кооперативи здійснюють господарську діяльність на засадах підприємництва з метою отримання доходу.

Обслуговуючі ж кооперативи спрямовують свою діяльність на обслуговування сільськогосподарського та іншого виробництва учасників кооперації, тобто для надання комплексу послуг, пов'язаних із виробництвом, переробленням, збутом продукції рослинництва, тваринництва, лісівництва і рибництва. Членами обслуговуючого кооперативу можуть бути як фізичні, так і юридичні особи на засадах господарської участі в дільності кооперативу.

Такий поділ кооперативів на підприємницькі та непідприємницькі викликав дорікання з боку вчених. Так, на думку Т. Є. Абової, віднесення виробничих кооперативів до комерційних помилкове. Основною метою створення кооперативу як співтовариства передусім людей, а не капіталу незалежно від виду (виробничі чи споживчі) є задоволення матеріальних та інших потреб його членів, що, безумовно, досягається шляхом отримання прибутку, який є засобом досягнення поставленої мети1 ¹⁾ Абова Т. Е. Производственные кооперативы в России. Правовые проблемы теории и практики / Т. Е. Абова // Государство и право. - 1998. - № 8. - С. 74.).

Необхідно зазначити, що у Законі України «Про сільськогосподарську кооперацію» присвячений другий розділ обслуговуючим кооперативам, а третій - виробничим. До того ж діяльність виробничих кооперативів урегульована главою 8 Цивільного кодексу України, зокрема ст. 163-166.

Дискусії навколо підприємницького характеру виробничих кооперативів на відміну від обслуговуючих не вщухають і нині. Ми поділяємо точку зору, що всі кооперативи незалежно від типу, напрямів діяльності мають однакову природу. До того ж згідно з Декларацією про кооперативну ідентичність і виробничі, і обслуговуючі кооперативи мають єдину сутність, спільну мету, яка в усі історичні періоди полягала й полягає у задоволенні матеріальних та інших потреб своїх членів2 ²⁾ Выдержки из Декларации о кооперативной идентичности, принятой на Генеральной Ассамблее Международного кооперативного альянса в 1995 р. [Электронный ресурс]. - 1995. - Режим доступа: http://www.ilo.org/images/empent/.).

Власне кажучи, у світі до сільськогосподарських кооперативів відносять лише обслуговуючі.

На основі закріплених законом про сільськогосподарську кооперацію дефініцій можна виділити такі юридичні ознаки сільськогосподарського кооперативу.

По-перше, кооператив - це добровільне об'єднання людей, а не капіталу, по-друге, членський характер об'єднання. Членство у сільськогосподарському кооперативі є організаційною основою його створення й діяльності. Без членства не може бути кооперативу. На підставі членства формується членський кооперативний колектив, який є повноправним господарем кооперативу. Колектив і кожен із його членів виконує виробничо-господарську та іншу діяльність, керує кооперативом.

Членство є основою виникнення членських правовідносин (щодо вступу до кооперативу, перебування в ньому, припинення правовідносин із кооперативом). Членство у кооперативі є підставою для виникнення інших кооперативних правовідносин - трудових, земельних, майнових, управлінських, договірних та інших.

До того ж членство у кооперативі є відкритим і добровільним, без будь-яких обмежень та дискримінації. По-третє, усі члени кооперативу є рівними: мають рівні права, обов'язки, відповідають за зобов'язаннями кооперативу лише у межах пайового майнового внеску. Незалежно від розміру внесеного паю, кожен член має один голос. По-четверте, формування майна в кооперативі має пайовий характер. Виплата часток доходу на пай є обмеженою. Своєрідність правового режиму майна кооперативу пов'язана з тим, що воно формується, зокрема, з пайових внесків членів кооперативу.

Таким чином, частина майна кооперативу є паями його членів. Правове положення цієї частини майна залежить від правового положення члена кооперативу, за яким закріплений його пай. Пай як майно особи, яка вступила до кооперативу, належить кооперативу на праві власності, але за умови членства особи у кооперативі. Як тільки особа, яка передала пай, виходить із кооперативу, пай, а також нараховані на нього доходи з власності кооперативу переходять знову у володіння, користування і розпорядження цієї особи (фізичної чи юридичної).

Виплати на пайовий капітал законом обмежені до 20 % коштів, що підлягають розподілу. Такі обмежувальні заходи мають важливе значення. Вони сприяють орієнтації інтересів учасників кооперативних підприємств насамперед на пошук економічної вигоди у спільних діях. Кооперативні виплати підлягають розподілу між членами кооперативу пропорційно до обсягу робіт, виконаних ними через кооператив. Таким чином, стимулюється підвищення зацікавленості членів кооперативу щодо користування послугами свого підприємства.

По-п'яте, розподіл доходів відбувається залежно від наслідків та обсягу господарських операцій, здійснених членом через кооператив. Нарахування й виплата часток доходу на паї здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. Дохід виробничого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх трудової участі, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу. Дохід обслуговуючого кооперативу розподіляється між його членами відповідно до їх господарської участі в діяльності кооперативу, якщо інший порядок не встановлений статутом кооперативу. Необхідно зазначити, що розподіл здійснюється лише після наповнення необхідних фондів.

По-шосте, обов'язкова участь членів кооперативу в його виробничій та обслуговуючій діяльності.

По-сьоме, кооперативній формі діяльності властивий економічний механізм, що відповідає її принципам. Сама ідея створення кооперативу полягає в господарському інтересі людини, її власницькому інстинкті.

Для ефективної роботи будь-якого кооперативу важливим є дотримання кооперативних принципів. Принципи кооперації єдині для різних країн, у національних законодавствах вони лише варіюються. Традиційно під кооперативними принципами розуміють основні напрями діяльності кооперативів, породжені кооперативним досвідом, які виражають й визначають життя кооперативів із моменту створення до припинення діяльності кооперативу.

У Статуті Міжнародного кооперативного альянсу зазначено, що будь-яка асоціація осіб або товариств буде визнана кооперативом за умови, що вона ставить за мету поліпшення економічного й соціального становища своїх членів шляхом використання підприємства, заснованого на взаємній допомозі, і відповідає таким кооперативним принципам: 1) членство повинне бути добровільним і доступним, без штучних обмежень або дискримінації, для всіх осіб, які можуть користуватися послугами кооперативу і згодні нести відповідальність, пов'язану з членством; 2) кооперативна демократія: діяльністю товариства керують особи, вибрані його членами і підзвітні їм; для членів первинних кооперативів - рівне право щодо ухвалення рішень за принципом «один член - один голос»; 3) відсоток на пайовий капітал обмежується; 4) прибуток належить членам товариства і розподіляється так, щоб виключити можливість збагачення одного члена за рахунок іншого; 5) організація освіти в галузі кооперації; 6) співробітництво з іншими кооперативними організаціями1 ¹⁾ Крашенинников А. И. Международный кооперативный альянс / А. И. Крашенников. - М. : Экономика, 1980. - 208 с.).

Отже, сільськогосподарська кооперація може розвиватися й мати підтримку з боку суспільства лише за умови кооперативної ідентичності. Тобто під час створення кооперативи повинні дотримуватися загальноприйнятих кооперативних принципів, зафіксованих у законодавчих актах.

В Україні на законодавчому рівні кооперативні принципи закріплено у ст. 4 Закону України «Про кооперацію». Так, будь- який кооператив незалежно від типу базується на таких принципах:

· добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативної організації;

· соціальної справедливості, взаємодопомоги та співробітництва;

· рівного права голосу під час прийняття рішень (один член кооперативу - один голос);

· вільного вибору напрямів і видів діяльності;

· демократичного контролю за діяльністю кооперативних організацій та їх посадових осіб із боку членів кооперативних організацій;

· безпосередньої участі членів кооперативної організації в її діяльності.

Ураховуючи виняткову важливість кооперативних принципів, прокоментуємо їх.

Одним із найважливіших кооперативних принципів, проголошених МКА, є принцип відкритого й добровільного членства. В Україні законодавчо закріплено принцип лише добровільності членства у ст. 4 Закону «Про кооперацію». Принцип добровільності вступу та безперешкодного виходу з кооперативу полягає насамперед в особистій свободі, мотивації, збігу цілей особи, яка вступає до кооперативу, й самого кооперативу, погодженні з методами, якими кооператив досягає своїх цілей, а також згоді нести відповідальність, пов'язану з членством. Що ж до відкритості членства, то причиною появи цього принципу є демократизація всього суспільства. Це змушує кооператив знижувати обмеження демократії, яка так чи інакше виникає у зв'язку з членством у ньому, і підтримувати її на рівні всього суспільства.

Але якщо принцип добровільності членства виник із першими кооперативами й багатовіковою практикою довів свій позитивний вплив на їх діяльність, то принцип відкритості з'явився порівняно недавно, уже в процесі кооперативної діяльності, оскільки перші кооперативи мали в основному членство, закрите з релігійних, ідеологічних або економічних мотивів.

Як справедливо зазначив В. В. Зіновчук: «відкритість кооперативного товариства не означає, що його членами можуть стати всі, хто бажає». Наприклад, «членами сільськогосподарського маркетингового кооперативу можуть бути лише сільськогосподарські товаровиробники і лише ті з них, хто працює за профілем цього кооперативу і має потребу в його послугах. Крім того, члени кооперативного товариства мають право обмежити загальну кількість учасників своєї організації, а також висувати до своїх партнерів певні вимоги, наприклад, щодо віку, місця проживання, людських і ділових якостей тощо. Це дуже важливо для досягнення однорідності та згуртованості кооперативу, що є запорукою успіху спільної діяльності»1 ¹⁾ Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу / В. В. Зіновчук. - [2-ге вид., допов. і переробл.]. - К. : Логос, 2001. - 379 с.).

Наступний принцип, зазначений у Законі, - це принцип безпосередньої участі членів кооперативної організації у її діяльності.

Практика показує, що відмова від економічної участі членів у діяльності кооперативу призводить до припинення його діяльності з економічних причин, оскільки економічна участь членів є соціальною та економічною базою будь-якого кооперативу, що визначає не лише успішність його роботи, а й стійкість у цілому.

Характерними особливостями кооперативу, що виділяє його з ряду інших товариств, є формування капіталу таі його контроль.

Члени кооперативу роблять однакові внески, з яких формується початковий кооперативний капітал. Тому на відміну від акціонерного товариства обсяг загального кооперативного капіталу загалом не постійний і залежить від кількості пайовиків: акціонер може вийти з акціонерного товариства лише продавши свої акції, при цьому загальний капітал акціонерного товариства залишається постійним. У разі виходу пайовика з кооперативу він забирає свій пайовий внесок, зменшуючи тим самим загальний кооперативний капітал.

Отже, для підвищення стійкості кооперативу частина прибутку кожного кооперативу спрямована до резервного та неподільного фондів.

Розподіл прибутків у кооперативі проводять таким чином: частина прибутку зараховується до неподільного фонду, частина прибутку зараховується до інших фондів, які економічно забезпечують реалізацію поставлених пайовиками цілей. І, нарешті, отриманий під час визначення річного балансу прибуток розподіляється відповідно до кількості членів кооперативу з урахуванням їх пайових внесків та участі в діяльності кооперативу. Допускається інший розподіл, навіть і відмова від розподілу прибутків, тобто їх зарахування до фондів або інших накопичень.

Саме цим пояснюється важливість принципу економічної участі членів кооперативу.

Такий принцип, як обмеження виплат часток доходу на пай, має на маті забезпечити економічну незалежність кооперативу в цілому і кожного його члена зокрема. При цьому основний акцент робиться на тому, що основним у кооперації є рівноправна співпраця людей зі спільними інтересами, а все інше, включаючи й фінансові відносини, повинні обов'язково цьому підпорядковуватися.

У ст. 26 Закону України «Про кооперацію» зазначено, що ставка нарахування на пай не повинна перевищувати 20 %, визначених до розподілу. Необхідно зазначити, що аналогічні норми містяться у кооперативних законодавствах більшості країн Європи, США і Канади. Наприклад, у США, Франції, Бельгії законодавчо встановлено обмеження нарахувань - 8 %, у Швеції - 15 %, в Італії - 10 %1 ¹⁾ Сельскохозяйственная кооперация: теория, мировой опыт, проблемы возрождения / [В. Д. Мартынов, Л. А. Овчинцева, А. В. Петриков и др.] ; отв. ред. И. Н. Буздалов. - [2-е изд., перераб. и доп.]. - Минск : Армита - Маркетинг, Менеджмент, 1998. - 256 с. ).

Наступний принцип - демократичний характер управління (один член кооперативу - один голос). Основою цього принципу є рівність прав членів кооперативу. Будь-який член кооперативу має право контролювати свій капітал шляхом членського контролю за діяльністю кооперативу незалежно від посади і ступеня участі в ньому. Достатнім чинником, що обмежує можливість досягнення будь-якою групою людей своїх цілей, відмінних від цілей основної маси членів кооперативу, є демократичний членський контроль.

Демократичність контролю в кооперативах полягає перш за все у тому, що весь процес управління - від ухвалення рішень до їх виконання - повністю контролюється членами кооперативу. Іншими словами, тим, хто користується послугами кооперативу, належить і право його контролю. Кооператив створюється з метою обслуговування його клієнтів-власників на найвигідніших умовах, тому цілком природно, що розмір вкладеного в кооператив капіталу не є основою для контролю за його діяльністю. Доцільність цього очевидна: якщо гроші стануть основою контролю, то рішення будуть ухвалюватися на користь інвесторів, а не на користь клієнтів, для задоволення потреб яких цей кооператив створений.

Принцип демократичного контролю базується на суворому правилі, що кожний член кооперативної організації має право голосу, і до того ж лише одного. Альтернативою цього може бути розподіл голосів пропорційно вкладеному капіталу, як це має місце в акціонерних товариствах. Доцільність дотримання принципу «один член кооперативу - один голос» часом ставиться під сумнів, особливо представниками школи кооперації в США. Наприклад, як посилається В. В. Зіновчук: «американський учений російського походження Іван Ємельянов дійшов висновку: рівномірне голосування доцільне лише за рівного користування послугами кооперативу. Він убачав елементи певної дискримінації тих членів кооперативу, які виконували через нього більший обсяг роботи, з боку тих, хто користувався ним меншою мірою. Це стало теоретичним підґрунтям пропорційного голосування, дозволеного в 19 штатах США та в інших країнах світу» ⁾ Зіновчук В. В. Організаційні основи сільськогосподарського кооперативу / В. В. Зіновчук. - [2-ге вид., допов. і переробл.]. - К. : Логос, 2001. - 379 с. ).

Пропорційне голосування полягає у прийнятті управлінських рішень пропорційно обсягам господарських операцій, виконаних через кооператив, або пропорційно пайовому капіталу.

Фактично всі фундаментальні кооперативні принципи, проголошені Декларацією про кооперативну ідентичність, прийнятою на Генеральній асамблеї Міжнародного кооперативного альянсу у 1995 році, відтворені у Законі України «Про кооперацію».

Але три принципи, які мають важливе значення для ідентифікації кооперативу, залишилися поза увагою законодавців, а саме: освіта, підвищення кваліфікації та інформація; співпраця між кооперативами; турбота про суспільство. Перший принцип полягає в тому, що кооперативи забезпечують підготовку своїх членів, обраних представників, керівників і працівників для того, щоб вони працювали більш ефективно. Вони інформують громадськість, особливо молодь і громадських лідерів, про те, що являють собою кооперативи і яку користь вони дають. Другий принцип стосується співпраці між кооперативами, оскільки вони найефективніше обслуговують своїх членів і укріплюють кооперативний рух, співпрацюючи на місцевому, національному, регіональному й міжнародному рівнях. Останній принцип - турбота про суспільство - один із найстаріших. Який би напрям діяльності не обрав кооператив, рано чи пізно він буде сприяти розвитку суспільства.

У процесі трансформації капіталістичних відносин, ринкової економіки сформувалося нове ставлення до принципу турботи про суспільство, основою якого сьогодні є економічна вигода від зниження соціального напруження у суспільстві та підвищення тим самим прибутку підприємців.

Змінився світ, дещо змінилися мотивації: на перше місце вийшли мотивації соціального плану - престиж, поліпшення соціального становища і ваги у суспільстві, політична влада та інше. Безумовно, такі прагнення повинні мати економічну підтримку, а іноді й ідеологічну, релігійну тощо.

Кооператив як підприємство ринкової системи змушений застосовувати такі самі методи підвищення ефективності своєї діяльності.

Особливість кооперативу щодо надання допомоги суспільству полягає у тому, що власне кооперативні цілі збігаються з цілями усього суспільства, турбота про суспільство є однією з основних цілей кооперативного руху, що й закріплено у принципі.

Розкриваючи особливості правового статусу сільськогосподарських кооперативів, зупинимося більш детально на обслуговуючих (далі - СОК).

Так, СОК є юридичною особою, має самостійний баланс, розрахунковий та інші рахунки в установах банків, печатку зі своїм найменуванням.

Правовим документом, що регулює діяльність кооперативу, є статут, що розробляється відповідно до вимог статті 8 Закону України «Про кооперацію».

Примірні статути сільськогосподарських кооперативів розробляються центральним органом виконавчої влади, що забезпечує формування державної аграрної політики.

Сільськогосподарський кооператив уважається створеним і набуває права юридичної особи з моменту його державної реєстрації. За чинним законодавством реєстрація кооперативу здійснюється у порядку, передбаченому для державної реєстрації суб'єктів підприємницької діяльності, і проводиться відповідно до вимог Закону України «Про державну реєстрацію юридичних осіб і фізичних осіб-підприємців».

Членські відносини у СОК

Засновниками та членами сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу можуть бути виробники сільськогосподарської продукції - юридичні та/або фізичні особи, які зробили вступний і пайовий внески у розмірах, визначених загальними зборами кооперативу, дотримуються вимог статуту, мають право ухвального голосу та беруть участь у господарській діяльності кооперативу.

Фізичні або юридичні особи можуть бути членами кількох сільськогосподарських обслуговуючих кооперативів, різних за видами діяльності.

Вступні внески сплачуються членами сільсько-господарського обслуговуючого кооперативу у порядку, встановленому статутом, та зараховуються до неподільного фонду кооперативу.

Пайовий внесок члена сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу формується з його паю та додаткових паїв.

Порядок визначення розміру пайового внеску кожного члена кооперативу визначається пропорційно до його участі у господарській діяльності кооперативу відповідно до запланованого обсягу і вартості послуг, що надаються кооперативом.

Закон України «Про сільськогосподарську кооперацію» так само, як і Закон України «Про кооперацію», передбачає два види членства у будь-якому кооперативі: дійсне та асоційоване.

Асоційованими членами можуть бути фізичні чи юридичні особи, які визнають його статут та зробили пайовий внесок у створення та розвиток кооперативу. Асоційовані члени кооперативу мають обмежене коло прав і відповідно обов'язків у кооперативі, а саме: право дорадчого голосу, право на отримання частки доходу на свій пай, у разі ліквідації кооперативу асоційовані члени мають першочергове право на отримання свого майнового внеску та відповідних часток доходу і повернення їх земельних ділянок у натурі (на місцевості). Значення асоційованого членства полягає у залученні додаткових коштів для розвитку сільськогосподарського кооперативу.

Кооперативне законодавство не містить підстав і не визначає мотивів, за якими можна відмовити особі, яка виявила бажання стати членом кооперативу. Якщо правління кооперативу вважає, що така особа не варта бути його членом, воно зобов'язане викласти свої аргументи і пропозиції на загальних зборах.

Відповідно до Конституції України, а саме ст. 55, заявник має право звернутися до суду й оскаржити відмову у прийнятті до членів кооперативу. Але законодавство про кооперацію не передбачає, що рішення про визнання судом відмови в прийнятті до кооперативу немотивованою та необґрунтованою може бути підставою для прийняття до кооперативу «за рішенням суду».

Кожен член СОК має право припинити своє членство у порядку, передбаченому законом і статутом кооперативу.

Стаття 13 Закону України «Про кооперацію» передбачає припинення членства у кооперативі у разі добровільного виходу з нього; несплати внесків у порядку, визначеному статутом кооперативу; смерті члена кооперативу - фізичної особи; ліквідації члена кооперативу - юридичної особи; припинення діяльності кооперативу.

Крім того, членство у сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі припиняється у разі припинення участі в господарській діяльності сільськогосподарського обслуговуючого кооперативу впродовж двох років поспіль.

Права та обов'язки членів СОК визначені ст. 12 Закону України «Про кооперацію».

Правами, які відображають, власно кажучи, кооперативну природу і фактично не змінюються впродовж усієї історії кооперативного руху, є рівність, добровільність вступу та виходу з кооперативної організації, демократична форма голосування, одержання необхідної інформації щодо стану справ у кооперативі, отримання прибутку пропорційно господарській участі, судовий захист прав.

Майновий характер мають такі обов'язки: сплатити вступний і внести пайовий внески у певній формі й у встановлені терміни; брати участь у кооперативній господарській діяльності; виконувати свої зобов'язання перед кооперативом; не створювати конкуренції тим видам діяльності, якими кооператив займається.

До майнових прав можна віднести право участі у підприємницькій діяльності кооперативу, отримання кооперативних виплат - повернення членам кооперативу частини попередньо надлишково сплаченої вартості наданих кооперативом послуг відносно їх фактичної вартості, що розподіляється за результатами фінансового року між його членами; отримання свого майнового внеску і повернення земельних ділянок у натурі (на місцевості) у разі ліквідації кооперативу.

Під правом участі у господарській діяльності розуміють поставку (збут) через кооператив продукції, сировини, придбання товарів у кооперативі, користування послугами кооперативу. Крім того, це ще й обов'язок.

Майнові відносини у СОК

Майнові відносини є одними з центральних у сільськогосподарському кооперативі. Норми, що регулюють майнові відносини, містяться у пунктах 3, 4, 5 ст. 9 Закону України «Про сільськогосподасрьку кооперацію», а також ст. 19-27 Закону України «Про кооперацію».

Сільськогосподарський обслуговуючий кооператив може мати у власності майно, відокремлене від майна своїх членів.

Власні кошти СОК складаються з доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу. Сільськогосподарські обслуговуючі кооперативи не є власниками сільськогосподарської продукції, що вироблена, вирощена, відгодована, виловлена або зібрана (заготовлена) його членами - виробниками сільськогосподарської продукції. Власниками сільськогосподарської продукції, що заготовляється, переробляється, постачається, збувається (продається) таким кооперативом, є його члени.

Своєрідність правового режиму майна кооперативу пов'язана з тим, що воно формується, зокрема, з пайових внесків членів кооперативу. Передаючи пай до кооперативу, особа передає право власності на майно (кошти) залежно від того, у якому вигляді зроблений пайовий внесок. Таким чином, під час створення кооперативу члени передають йому майно разом із правом власності на нього, натомість одержують зобов'язальні права щодо кооперативу. До одержаних прав можна віднести: право на отримання доходу в певному обсязі, право на отримання майна при виході з кооперативу, право на ліквідаційну квоту, право на участь в управлінні, право на інформацію.

Проте у членів сільськогосподарського кооперативу виникає право на пай. Але це не право власності як один із видів речових прав, а право вимоги як один із видів зобов'язального права. Право вимоги означає, що особа (фізична чи юридична), для якої частка у власності юридичної особи виражається паєм, має право отримати його в натурі або компенсацію за нього в разі виходу зі складу юридичної особи чи при її ліквідації. Пай не має речових ознак. Він вимірюється лише у вартісному вираженні, а тому не може бути об'єктом права власності1 ^{1 )} Кооперативне право : підручник для кооперативних, сільськогосподарських, економічних, юридичних вищих навчальних закладів і факультетів / [В. І. Семчик, С. Г. Бабенко, М. П. Волик та ін.] ; за ред. В. І. Семчика. - К. : Ін Юре, 1998. - 336 с.).

Майнову основу господарювання СОК може становити не лише право власності, оскільки кооператив має право використовувати майно й на інших правових підставах. Так, фінансові ресурси кооперативу формуються за рахунок: доходу від реалізації продукції (робіт, послуг), пайових та інших внесків членів кооперативу, кредитів та інших надходжень, не заборонених законодавством.

Для здійснення господарської та іншої діяльності кооператив за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди. Відповідно до Закону України «Про кооперацію» для забезпечення статутної діяльності кооператив у порядку, передбаченому його статутом, формує пайовий, резервний, неподільний та спеціальний фонди.

Пайовий фонд створюється для забезпечення фінансової стабільності кооперативу, здійснення його статутної діяльності. Пайовий фонд (капітал) формується за рахунок пайових внесків членів кооперативу і складається з обов'язкових та додаткових внесків. Обов'язкові та додаткові пайові внески становлять загальний розмір паю кожного з членів кооперативу, є поворотними, а тому у разі припинення членства повертаються йому у встановленому статутом порядку. Ураховуючи призначення пайового внеску, його розмір визначається пропорційно участі члена кооперативу в його господарській діяльності. Фактично обов'язковий пай є частковою оплатою послуг кооперативу, наданих ним його членам.

Додатковий пай являє собою грошовий, майновий внесок члена до пайового фонду кооперативу для збалансування його поточної діяльності або розширення бази. Фактично, додатковий пай необхідно розглядати як інвестицію у розвиток господарсько-технічної бази кооперативу або вирівнювання поточного балансу його фінансового стану.

Поповнення пайового фонду відбувається у разі вступу нових членів, при збільшенні розмірів обов'язкового пайового внеску, при внесенні додаткових пайових внесків. Розмір пайового фонду може бути зменшений у разі припинення членства або зменшення пайових внесків.

Неподільний фонд утворюється за рахунок вступних внесків та відрахувань від доходу кооперативу і не підлягає розподілу між пайовиками. Пайові внески членів кооперативу до нього не включаються. Порядок формування і розміри неподільного фонду встановлюються статутом. Вступні внески являють собою внесок члена кооперативу у грошовій формі, сплачений у фіксованому розмірі, що визначається статутом, під час вступу для забезпечення його організаційної діяльності.

Порядок формування, розміри відрахувань до неподільного фонду частини доходу визначаються статутом кооперативу або правилами внутрішньої господарської діяльності кооперативу.

Резервний фонд створюється за рахунок відрахувань від доходу кооперативу, перерозподілу неподільного фонду, пожертвувань, безповоротної фінансової допомоги та за рахунок інших, не заборонених законом надходжень для покриття можливих збитків. Резервний фонд насамперед використовується для самофінансування кооперативу як джерело необхідних вкладів та поповнення обігових коштів, а також у разі виникнення несприятливих обставин у його діяльності. Частина коштів із резервного фонду повинна йти на поповнення неподільного фонду для зменшення ризику, що виникає внаслідок виходу члена з кооперативу.

Спеціальний фонд створюється за рахунок цільових внесків членів кооперативу та інших, передбачених законом, надходжень для забезпечення його статутної діяльності й використовується за рішенням органів управління кооперативу. Спеціальний фонд, як правило, створюється для реалізації окремих програм (проектів) кооперативу й на інше не використовується. Найчастіше спеціальний фонд є джерелом покриття витрат на придбання майна або виконання робіт (надання послуг), необхідних для забезпечення нормальної діяльності кооперативу.

Питанню розподілу доходу в сільськогосподарських кооперативах присвячений п. 4 ст. 9, ст. 29 Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію» та ст. 25 Закону України «Про кооперацію». Фактично, вони є ідентичними.

Дохід кооперативу розподіляється на:

· податки і збори (обов'язкові платежі) до відповідних бюджетів;

· погашення кредитів;

· покриття збитків;

· проведення відрахувань до фондів кооперативу;

· кооперативні виплати;

· виплату часток доходу на паї (до 20 відсотків, визначених до розподілу).

За своєю економічною природою кооперативні виплати - це повернення членам коштів, отриманих кооперативом понад собівартість наданих послуг, або надбавки до попередньо установлених цін реалізації продукції членів кооперативу.

Кооперативні виплати відбивають специфіку внутрішнього руху продукції у СОК. Член кооперативу, поставляючи власний продукт до кооперативу (для збуту, перероблення з подальшим збутом і таке інше), здійснює не продаж, а лише передає своєму так би мовити «агентові» - СОК - продукцію для подальшої реалізації. Суті справи не змінює той факт, що виробник отримує на момент передачі часткову оплату цього продукту. Так само це стосується придбання через СОК засобів виробництва. Остаточний розрахунок проводиться за підсумками фінансового року, коли на рівні кооперативу розраховується чистий дохід, з якого частина сплачується членам кооперативу як надбавка за отриману від них продукцію або знижка з ціни за придбані у кооперативі засоби виробництва, добрива, насіннєвий матеріал та ін. Це і є кооперативні виплати.

Отже, у будь-якому випадку кооператив проводить комерційні операції не зі своїми членами, а від імені членів, не маючи на меті отримання прибутку від операцій безпосередньо для кооперативу як суб'єкта ринкових відносин. Метою кооперативу є отримання максимально можливого економічного результату його членами.

Нарахування і виплата часток доходу на пай здійснюються за підсумками фінансового року з доходу, що залишається у розпорядженні кооперативу з урахуванням необхідності формування фондів для його розвитку. За своєю природою нарахування на паї повинні бути обмежені, навіть якщо розмір економічного результату дуже значний. Адже великий економічний результат необов'язково означає, що кооператив провів вигідні операції завдяки капіталу (включаючи додаткові паї чи паї асоційованих членів).

Українським законодавцем частка економічного результату, що нараховується на паї, обмежена до 20 % (ст. 26 Закону України «Про кооперацію»).

Майнова відповідальність передбачена в основному нормами, що містяться в цивільному, земельному й аграрному законодавствах. Вона полягає в повному відшкодуванні заподіяних збитків, зокрема втраченої вигоди.

Кооператив відповідає за своїми зобов'язаннями всім належним йому майном. Порядок покриття завданих кооперативом збитків визначається його статутом.

Члени кооперативу відповідають за зобов'язаннями кооперативу в межах внесеного ними паю, якщо інше не передбачено статутом кооперативу або законом. Кооператив не несе відповідальності за зобов'язаннями своїх членів.

Відносини самоврядування у СОК

Специфічною ознакою будь-яких кооперативів, зокрема й сільськогосподарських, є наявність незалежних і самостійних органів управління, що функціонують на засадах кооперативного самоврядування.

Управління в сільськогосподарському обслуговуючому кооперативі має характерні особливості, зумовлені тими обставинами, що його члени працюють не в кооперативі, а у власному окремому господарстві. СОК їм необхідний для одержання послуг, потрібних їм для ведення власної діяльності. Власники обслуговуючого кооперативу є його клієнтами. Вони мають власну землю, майно і вносять лише частину своєї власності у кооператив у вигляді паїв. В обслуговуючого кооперативу немає землі для сільськогосподарських цілей, а його члени отримують прибуток від діяльності своїх господарств, і кооператив є лише засобом збільшення цього прибутку. Обслуговуючий кооператив не може бути підприємством із власними цілями, що знаходяться поза інтересами його членів. Тому управління кооперативом будується так, що стає безпосередньо відповідальним перед його власниками.

Управління кооперативом здійснюється на основі гласності, участі його членів у вирішенні питань його діяльності.

Дотримання вимог демократії означає обов'язкове виконання принципів та процесуальних правил, спрямованих на забезпечення гарантій повного самоврядування у кооперативах.

Юридичні гарантії забезпечені нормами Закону України «Про сільськогосподарську кооперацію», «Про кооперацію» та полягають у такому: вичерпне визначення повноважень органів управління кооперативу; своєчасне скликання загальних зборів членів кооперативу, проведення засідань правління та контрольно-ревізійних органів і дотримання регламенту їх роботи; дотримання правил голосування - відкритого або закритого (таємного) під час обрання голови правління кооперативу, а також вирішення загальними зборами принципово важливих для діяльності кооперативу питань; виборність голови правління, складу виконавчо-розпорядчих органів і ревізійної комісії кооперативу на термін, визначений у статуті та інших локальних нормативних актах; дотримання належного кворуму під час проведення загальних зборів, правління кооперативу, спостережної ради; обрання до органів управління та ревізійної комісії лише членів кооперативу; дотермінове відкликання виборних посадових осіб, якщо вони не виправдали довіри членів кооперативу; припинення або скасування незаконного рішення органу управління кооперативу.

Відповідно до ст. 15 Закону України «Про кооперацію» вищий орган самоврядування у кооперативі - загальні збори, що проводяться щорічно після закінчення фінансового року. Позачергові збори скликаються на вимогу не менше третини членів, спостережної ради, ревізійної комісії (ревізора), органу управління кооперативного об'єднання, членом якого є кооператив.

Позачергові загальні збори членів кооперативу повинні бути скликані впродовж 20 днів із дня надходження такої вимоги. У разі незабезпечення правлінням (головою) кооперативу скликання позачергових загальних зборів вони можуть бути скликані особами, які вимагали їх скликання, упродовж наступних 20 днів.

У разі коли з організаційних причин (через територіальне розміщення чи значну кількість членів кооперативу) проведення загальних зборів членів кооперативу неможливе, статутом кооперативу може бути передбачено скликання зборів уповноважених кооперативу. Кількість членів кооперативу, які мають право делегувати уповноважених, та порядок делегування уповноважених для участі у зборах уповноважених визначаються статутом кооперативу.

Загальні збори членів кооперативу правомочні вирішувати питання, якщо на них присутні більше половини його членів, а збори уповноважених - за наявності не менше двох третин уповноважених.

Кожний член кооперативу чи уповноважений кооперативу має один голос, і це право не може бути передано іншій особі.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу про прийняття, внесення змін до статуту, вступ до кооперативного об'єднання або вихід із нього та про реорганізацію або ліквідацію кооперативу вважається прийнятим, якщо за нього проголосувало не менше ніж 75 відсотків членів кооперативу, присутніх на загальних зборах кооперативу. З інших питань рішення ухвалюються простою більшістю голосів членів (уповноважених) кооперативу, присутніх на загальних зборах.

Рішення загальних зборів членів (зборів уповноважених) кооперативу ухвалюються відповідно до його статуту відкритим або таємним голосуванням.

Компетенція загальних зборів визначена ст. 15 Закону України «Про кооперацію».

Важливу роль у здійсненні самоврядування відведено правлінню кооперативу. Правління є колегіальним виконавчо-розпорядчим органом, який у своїй діяльності відповідає перед загальними зборами. Якщо загальні збори кооперативів належать до представницьких та вищих органів управління, що вирішують стратегічні питання їх діяльності, то тактичні питання - прерогатива виконавчих органів.

За ст. 16 Закону України «Про кооперацію» виконавчим органом кооперативу є правління, що очолює голова, повноваження якого визначаються статутом кооперативу. Виконавчий орган підзвітний вищому органу управління кооперативу і несе перед ним відповідальність за ефективність роботи кооперативу.

 У кооперативі, до складу якого входить менше ніж 10 членів, обирається лише голова кооперативу.

Виконавчий орган кооперативу здійснює управління кооперативом у період між загальними зборами членів кооперативу, забезпечує виконання їх рішень; представляє кооператив у відносинах з органами державної влади та органами місцевого самоврядування, міжнародними організаціями, юридичними та фізичними особами; укладає угоди між кооперативом та іншими особами; діє від імені кооперативу в межах, передбачених статутом кооперативу. Виконавчий орган може бути наділений іншими повноваженнями, визначеними вищим органом управління кооперативу або статутом кооперативу.
Члени правління та голова кооперативу обираються загальними зборами членів кооперативу на термін, визначений статутом, але не більше ніж на п'ять років. Порядок обрання або відкликання членів правління та голови кооперативу, а також порядок проведення засідань правління кооперативу та прийняття ним рішень визначаються статутом кооперативу.

Правління кооперативу може наймати виконавчого директора для оперативного управління діяльністю кооперативу. Виконавчий директор не може бути членом кооперативу.

 Виконавчий директор виконує свої функції на умовах контракту, який укладає з ним правління кооперативу, формує виконавчу дирекцію та виконує функції, делеговані йому правлінням кооперативу.

Виконавчий директор несе персональну відповідальність за виконання покладених на нього обов'язків, визначених контрактом та статутом кооперативу.

Дуалістична система управління, властива національному законодавству, передбачає наявність одного виконавчого органу, тобто правління, і одного наглядового органу - спостережної ради.

Таким чином, для посилення свого контролю за діяльністю правління і найманої дирекції рядові члени кооперативів можуть створювати спостережні ради. (стаття 17 Закону України «Про кооперацію») Наглядовий орган створюється лише в кооперативах, кількість членів яких не менше 50 осіб. За ст. 17 Закону України «Про кооперацію» спостережна рада обирається з членів кооперативу на загальних зборах кількістю 3-5 осіб, які працюють у раді на громадських засадах. Порядок обрання спостережної ради та її голови і прийняття рішень спостережною радою встановлюється статутом кооперативу. Член спостережної ради не може бути членом правління чи ревізійної комісії.

На жаль, українським кооперативним законодавством не приділяється належна увага такому органу, як спостережна рада. Законом «Про кооперацію», не визначені функції та коло повноважень наглядового органу. Це є істотним недоліком, адже в умовах так званого «менеджеризму» роль кооперативного принципу демократичного керівництва нічого, по суті, не змінить, якщо має місце потенційний конфлікт між інтересами менеджменту та інтересами членів кооперативу.

Із метою контролю за фінансово-господарською діяльністю кооперативу Законом України «Про кооперацію» (ст. 18) передбачається створення ревізійної комісії, або ревізора, якщо до складу кооперативу входить менше 10 членів. Ревізійна комісія (ревізор) підзвітна загальним зборам кооперативу й обирається ними з членів кооперативу відповідно до порядку голосування, встановленого статутом кооперативу. Членами ревізійної комісії (ревізором) не можуть бути члени правління кооперативу чи спостережної ради.

Перевірки результатів фінансово-господарської діяльності кооперативу проводяться ревізійною комісією за власною ініціативою, а також за рішенням загальних зборів чи на вимогу не менше ніж 10 відсотків членів кооперативу. На вимогу ревізійної комісії (ревізора) надаються будь-які матеріали, бухгалтерські та інші документи, а також пояснення посадових осіб кооперативу. Ревізійна комісія (ревізор) складає висновок про результати діяльності кооперативу за річними звітами.

Немає потреби створювати ревізійну комісію (ревізора) в тих кооперативах, де вже створено спостережну раду, оскільки функції ревізійної комісії фактично є складовою функцій спостережної ради. У першу чергу, кооперативи потребують не посилення повноважень ревізійної комісії, а чіткого закріплення ролі й місця зовнішнього аудитора у системі кооперативних відносин та запозичення іноземного законодавства механізмів, які забезпечують незалежність та відповідальність аудиторів1 ¹⁾ Гаєцька-Колотило Я. З. Організаційно-правові форми сільськогосподарської кооперації в Україні : дис. … канд. юрид. наук : 12.00.06 / Я. З. Гаєцька-Колотило. - К., 2003. - 184 с.

²⁾ Єфименко Анатолій. Корпоративне управління за Законом «Про акціонерні товариства»: здобутки та помилки [Електронний ресурс] / Анатолій Єфименко // Юридичний радник. - 2009. - № 9. - Режим доступу до журн. : http://corpravo.com/biblioteka/statti/jefimenko. ).

Проблемою є те, що в Україні аудитори не відчувають жодних зобов'язань перед суспільством і є лояльними щодо особи, яка оплачує їх послуги. Необхідно зазначити, що в українських аудиторів немає серйозної мотивації більше враховувати інтереси інших осіб, ніж безпосереднього наймача, оскільки в нашій країні ще не склалася практика притягнення аудиторів до відповідальності третіми особами, що покладалися на достовірність фінансової звітності, підтвердженої висновком аудитора. Крім того, на відміну від розвинених країн українські аудиторські фірми (враховуючи дочірні фірми «Великої четвірки») існують у формі товариств з обмеженою відповідальністю чи закритих акціонерних товариств, яка надійно ізолює персональні активи аудиторів від можливих судових позовів2).

...