Правовий статус сільськогосподарських кооперативів в Україні

Найважливішим завданням сучасної аграрної політики повинні бути розроблення та всебічна підтримка найбільш ефективної моделі сільського господарства. Це має бути така модель, яка б цілком відповідала реаліям сьогодення, а саме сприяла розвитку сільських територій, збереженню і зміцненню людського капіталу села, відновленню авторитету сільськогосподарської праці.

Світовий досвід кооперативного руху яскраво демонструє, що можливості індивідуального виробника-власника, тим більше дрібного або середнього, найбільш ефективно реалізуються у різних формах спільної діяльності. Такою унікальною формою і є кооперативна. Саме вона дозволяє індивідуальному виробникові максимально використовувати свої ресурси й мати додаткову вигоду від спільно здійснюваних операцій на різних стадіях процесу виробництва.

Кооперативна модель сільського господарства має всі можливості для подолання нинішньої аграрної кризи й стимулювання розвитку сільського господарства України. Світова практика кооперативного руху впродовж багатьох років незмінно доводила та продовжує демонструвати високу результативність своїх економічних і соціальних функцій у розвитку аграрного й агропромислового виробництва. Первинні кооперативи, а також різного роду кооперативні об'єднання фізичних і юридичних осіб, формальні й неформальні кооперативні зв'язки активно мобілізують внутрішні резерви учасників кооперації на досягнення більшого ефекту в діяльності кожного кооператора і кооперативних формувань різного рівня в цілому.

Своїм перетворенням на важливу і невід'ємну частину продовольчого сектору цивілізованого світу кооперація зобов'язана політиці підтримки з боку держави.

В Україні взаємовідносинам держави і кооперативних організацій присвячена ст. 37 Закону України «Про кооперацію». Проте, на жаль, вона містить лише загальні декларативні положення.

Правовий статус сільськогосподарських товариств в Україні

У сільському господарстві унаслідок проведення аграрної реформи значну частину всіх сільськогосподарських підприємств складають публічні та приватні акціонерні товариства, а також товариства з обмеженою відповідальністю. Це зумовлено двома основними причинами: по-перше, специфікою реформування державних та колективних сільськогосподарських підприємств (КСП); по-друге, особливостями здійснення господарської діяльності в аграрному секторі економіки України.

Більшість сільськогосподарських акціонерних товариств створювалися шляхом реорганізації колгоспів і радгоспів.

Приватизація майна радгоспів та інших державних сільськогосподарських підприємств здійснювалася відповідно до Закону України від 10 липня 1996 р. «Про особливості приватизації майна в агропромисловому комплексі» шляхом перетворення їх на колективні сільськогосподарські підприємства або відкриті акціонерні товариства за рішенням загальних зборів (зборів уповноважених). Обрання конкретної форми (КСП чи ВАТ) залежали від можливості працівників приватизувати державне сільськогосподарське підприємство безоплатно.

Що ж стосується колгоспів, то з прийняттям 14 лютого 1992 р. Закону України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» усі колгоспи було перетворено на нову організаційно-?правову форму - колективні сільськогосподарські підприємства (КСП).

Закон України «Про колективне сільськогосподарське підприємство» у ст. 4 закріпив принципи формування спільної власності та права членів щодо неї, а ст. 7 установила спільну часткову власність на майно підприємства та можливість отримання частини його майна у разі виходу з КСП.

Таким чином, сільськогосподарські товариства формували свої статутні капітали за рахунок об'єднання майнових паїв своїх засновників - колишніх працівників і пенсіонерів реорганізованих господарств.

Правосуб'єктність сільськогосподарських товариств регламентується, зокрема, Цивільним кодексом України (статті 113-118, статті 140-162), Господарським кодексом України (статті 79-92), Законом України «Про господарські товариства» від 19 вересня 1991 р. та Законом України «Про акціонерні товариства» від 17 вересня 2008 р.

Згідно зі ст. 113 ЦК України господарським товариством є юридична особа, статутний (складений) капітал якої поділений на частки між учасниками.

Господарські товариства можуть бути створені у формі повного товариства, командитного товариства, товариства з обмеженою або додатковою відповідальністю, акціонерного товариства.

Учасником господарського товариства може бути фізична або юридична особа. Господарське товариство, крім повного і командитного товариств, може бути створене однією особою, яка стає його єдиним учасником.

Обмеження щодо участі у господарських товариствах встановлене законом.

Так, п. 1 ч. 1 ст. 3 Закону України «Про запобігання корупції» від 14 жовтня 2014 р. визначає серед суб'єктів, до яких застосовуються обмеження, осіб, уповноважених на виконання функцій держави або місцевого самоврядування:

· Президента України, Голову Верховної Ради України, його першого заступника та заступника, Прем'єр-міністра України, першого віце-прем'єр-міністра України, віце-прем'єр-міністрів України, міністрів, інших керівників центральних органів виконавчої влади, які не входять до складу Кабінету Міністрів України, та їх заступників, Голову Служби безпеки України, Генерального прокурора України, голову Національного банку України, голову Рахункової палати, Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини, Голову Верховної Ради Автономної Республіки Крим, Голову Ради міністрів Автономної Республіки Крим;

· народних депутатів України, депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад, сільських, селищних, міських голів;

· державних службовців, посадових осіб місцевого самоврядування;

· військових посадових осіб Збройних сил України, Державної служби спеціального зв'язку та захисту інформації України та інших утворених відповідно до законів військових формувань, крім військовослужбовців термінової військової служби;

· суддів Конституційного Суду України, інших професійних суддів, членів, дисциплінарних інспекторів Вищої кваліфікаційної комісії суддів України, службових осіб секретаріату цієї Комісії, Голову, заступника Голови, секретарів секцій Вищої ради юстиції, а також інші членів Вищої ради юстиції, народних засідателів і присяжних (під час виконання ними цих функцій);

· осіб рядового і начальницького складу органів внутрішніх справ, державної кримінально-виконавчої служби, податкової міліції, осіб начальницького складу органів та підрозділів цивільного захисту;

· посадових та службових осіб органів прокуратури, Служби безпеки України, дипломатичної служби, державної лісової охорони, державної охорони природно-заповідного фонду, центрального органу виконавчої влади, що забезпечує формування та реалізацію державної податкової політики та державної політики у сфері державної митної справи;

· членів Національного агентства з питань запобігання корупції;

· членів Центральної виборчої комісії;

· посадових та службових осіб інших державних органів, органів влади Автономної Республіки Крим.

Відповідно до ст. 25 Закону України «Про запобігання корупції» цим особам забороняється:

1) займатися іншою оплачуваною (крім викладацької, наукової і творчої діяльності, медичної практики, інструкторської та суддівської практики із спорту) або підприємницькою діяльністю, якщо інше не передбачене Конституцією або законами України;

2) входити до складу правління, інших виконавчих чи контрольних органів, наглядової ради підприємства або організації, що має на меті отримання прибутку (крім випадків, коли особи здійснюють функції з управління акціями (частками, паями), що належать державі чи територіальній громаді, та представляють інтереси держави чи територіальної громади в раді (спостережній раді), ревізійній комісії господарської організації), якщо інше не передбачене Конституцією або законами України.

Зазначені обмеження не поширюються на депутатів Верховної Ради Автономної Республіки Крим, депутатів місцевих рад (крім тих, які здійснюють свої повноваження у відповідній раді на постійній основі), членів Вищої ради юстиції (крім тих, які працюють у Вищій раді юстиції на постійній основі), народних засідателів і присяжних.

Права та обов'язки учасників господарських товариств визначені ст. 117-118 Цивільного кодексу України. Перелік не є вичерпним, та учасники господарського товариства можуть також мати інші права та обов'язки, встановлені установчим документом товариства і законом.

Так, учасники мають такі права:

· брати участь в управлінні товариством у порядку, визначеному в установчому документі, крім випадків, установлених законом;

· брати участь у розподілі прибутку товариства та одержувати його частину (дивіденди);

· вийти в установленому порядку з товариства;

· здійснити відчуження часток у статутному (складеному) капіталі товариства, цінних паперів, що засвідчують участь у товаристві, у порядку, встановленому законом;

· одержувати інформацію про діяльність товариства у порядку, встановленому установчим документом.

Учасники господарського товариства зобов'язані:

· додержуватися установчого документа товариства та виконувати рішення загальних зборів;

· виконувати свої зобов'язання перед товариством, пов'язані з майновою участю, а також робити вклади (оплачувати акції) у розмірі, в порядку та засобами, що передбачені установчим документом;

· не розголошувати комерційну таємницю та конфіденційну інформацію про діяльність товариства.

Найменування господарського товариства повинно містити вид товариства, для повних товариств і командитних товариств - прізвища (найменування) учасників товариства, які несуть додаткову відповідальність за зобов'язаннями товариства усім своїм майном, а також інші необхідні відомості. Найменування господарського товариства не може вказувати на належність товариства до органів державної влади чи органів місцевого самоврядування.

Якщо в установчих документах не зазначено терміну діяльності господарського товариства, воно вважається створеним на невизначений термін.

Господарське товариство може відкривати рахунки в банках, а також укладати договори та інші угоди лише після його державної реєстрації. Угоди, укладені засновниками товариства до дня його реєстрації, визнаються укладеними з товариством лише за умови їх подальшого схвалення товариством у порядку, визначеному законом та установчими документами.

Угоди, укладені засновниками до дня реєстрації товариства і надалі не схвалені товариством, тягнуть за собою правові наслідки лише для осіб, які уклали ці угоди.

Як юридична особа господарське товариство має відокремлене майно, а саме є власником:

· майна, переданого йому учасниками товариства у власність як вклад до статутного (складеного) капіталу;

· продукції, виробленої товариством у результаті господарської діяльності;

· отриманих доходів;

· іншого майна, набутого на підставах, не заборонених законом.

Вкладом до статутного (складеного) капіталу господарського товариства можуть бути гроші, цінні папери, інші речі або майнові чи інші відчужувані права, що мають грошову оцінку, якщо інше не встановлено законом.

Грошова оцінка вкладу учасника господарського товариства здійснюється за згодою учасників товариства, а у випадках, установлених законом, вона підлягає незалежній експертній перевірці.

Забороняється використовувати для формування статутного фонду бюджетні кошти, кошти, отримані в кредит та під заставу.

Здійснюючи вклад до статутного фонду, учасник передає майно чи майнові права у власність товариства. Замість цього він одержує корпоративні права.

Згідно зі ст. 167 Господарського кодексу України корпоративні права - це права особи, частка якої визначається у статутному капіталі (майні) господарської організації, що включають правомочності на участь цієї особи в управлінні господарською організацією, отримання певної частки прибутку (дивідендів) даної організації та активів у разі ліквідації останньої відповідно до закону, а також інші правомочності, передбачені законом та статутними документами.

У загальному вигляді корпоративні права вміщують:

· право на управління;

· право на інформацію про діяльність товариства;

· право на дивіденди;

· право на отримання частки майна у разі ліквідації;

· право на вихід із товариства.

Для здійснення господарської та іншої діяльності товариство за рахунок власного майна формує відповідні майнові фонди. Відповідно до ст. 87 Господарського кодексу України у господарському товаристві створюються статутний та резервний (страховий) фонди.

Суму вкладів засновників та учасників господарського товариства становить статутний капітал товариства. Товариство має право змінювати (збільшувати або зменшувати) розмір статутного капіталу в порядку, встановленому законодавством. Рішення товариства про зміни розміру статутного капіталу набирає чинності з дня внесення змін до державного реєстру.

Резервний (страховий фонд) створюється у розмірі, встановленому установчими документами, але не менше ніж п'ятнадцять відсотків статутного капіталу. Розмір щорічних відрахувань до резервного (страхового) фонду передбачається установчими документами, але не може бути меншим від п'яти відсотків суми прибутку товариства.

У товаристві можуть створюватися інші фонди, передбачені законодавством України або установчими документами.

Прибуток господарського товариства утворюється з надходжень від його господарської діяльності після покриття матеріальних та прирівняних до них витрат і витрат на оплату праці. З економічного прибутку товариства сплачуються передбачені законом податки та інші обов'язкові платежі, а також відсотки за кредитами банків і облігаціями.

Прибуток, отриманий після зазначених розрахунків, залишається у розпорядженні товариства, яке визначає напрями його використання відповідно до установчих документів товариства.

Ураховуючи те, що у сільському господарстві України задіяні переважно акціонерні товариства й товариства з обмеженою відповідальністю, далі розглянемо особливості правового статусу саме цих товариств.

Сільськогосподарське товариство з обмеженою відповідальністю (СТОВ)

За ст. 50 Закону України «Про господарські товариства» товариством з обмеженою відповідальністю (далі - ТОВ) визнається товариство, що має статутний капітал, поділений на частки, розмір яких визначається установчими документами.

Максимальна кількість учасників товариства з обмеженою відповідальністю може досягати 100 осіб.

Учасники товариства несуть відповідальність у межах їх вкладів.
Учасники товариства, які не повністю внесли вклади, несуть солідарну відповідальність за його зобов'язаннями у межах вартості невнесеної частини вкладу кожного з учасників.

Установчим документом ТОВ є статут. Статут являє собою локальний нормативно-правовий акт, що регулює діяльність товариства та інформує контрагентів про особливості конкретного товариства.

Таким чином, статут як установчий документ повинен містити відомості про вид товариства, предмет і цілі його діяльності, склад засновників та учасників, найменування, розмір та порядок утворення статутного (складеного) капіталу, порядок розподілу прибутків та збитків, склад та компетенцію органів товариства і порядок ухвалення ними рішень, включаючи перелік питань, за якими необхідна кваліфікована більшість голосів, порядок унесення змін до установчих документів і порядок ліквідації та реорганізації товариства. Крім того, статут ТОВ повинен містити відомості про розмір часток кожного з учасників, розмір, склад та порядок внесення ними вкладів, розмір і порядок формування резервного фонду, порядок передання (переходу) часток у статутному капіталі.

Зміни вартості майна, внесеного як вклад, та додаткові внески учасників не впливають на розмір їх частки у статутному капіталі, зазначеної в установчих документах товариства, якщо інше не передбачене установчими документами.

Статутний капітал товариства з обмеженою відповідальністю підлягає сплаті учасниками товариства до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства.

Якщо учасники до закінчення першого року з дня державної реєстрації товариства не внесли (не повністю внесли) свої вклади, загальні збори учасників ухвалюють одне з таких рішень: 

· про виключення із складу товариства тих учасників, які не внесли (не повністю внесли) свої вклади, та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

· про зменшення статутного капіталу та про визначення порядку перерозподілу часток у статутному капіталі;

· про ліквідацію товариства.

Зміни до статуту, пов'язані зі зміною розміру статутного капіталу та/або із зміною складу учасників, підлягають державній реєстрації в установленому законом порядку.

Рішення про зменшення статутного капіталу товариства надсилається поштовим відправленням усім кредиторам товариства не пізніше триденного терміну з дня його прийняття.

 Учаснику ТОВ, який повністю вніс свій вклад, видається свідоцтво товариства. 

 У процесі діяльності товариства може бути як зменшення, так і збільшення статутного фонду. Необхідно мати на увазі, що зменшення статутного капіталу допускається після повідомлення про це в порядку, встановленому статутом, усіх його кредиторів. У цьому разі кредитори мають право вимагати дотермінового припинення або виконання відповідних зобов'язань товариства та відшкодування їм збитків.

Збільшення статутного капіталу товариства з обмеженою відповідальністю допускається після внесення усіма його учасниками вкладів у повному обсязі.

Учасник ТОВ має право продати чи іншим чином відступити свою частку (її частину) у статутному капіталі одному або кільком учасникам цього товариства. Відповідна процедура прописана у ст. 53 Закону України «Про господарські товариства».

При виході учасника з ТОВ йому виплачується вартість частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі. Виплата проводиться після затвердження звіту за рік, в якому він вийшов з товариства, і в термін до 12 місяців із дня виходу. На вимогу учасника та за згодою товариства вклад може бути повернуто повністю або частково у натуральній формі.

Учаснику, який вибув, виплачується належна йому частка прибутку, отриманого товариством у даному році до моменту його виходу. Майно, передане учасником товариству лише в користування, повертається в натуральній формі без винагороди. 

 Особливості звернення стягнення на частину майна товариства з обмеженою відповідальністю, пропорційну частці учасника товариства у статутному капіталі, врегульовані ст. 57 Закону України «Про господарські товариства». Так, за особистими боргами учасника стягнення допускається лише в разі недостатності іншого майна для задоволення вимог кредиторів. Кредитори такого учасника мають право вимагати від товариства виплати вартості частини майна товариства, пропорційної частці боржника у статутному капіталі товариства, або виділу відповідної частини майна для звернення на нього стягнення. Частина майна, яка підлягає виділу, або обсяг коштів, що становлять її вартість, установлюється згідно з балансом, який складається на дату висування вимог кредиторами.

 Звернення стягнення на всю частку учасника в статутному капіталі товариства з обмеженою відповідальністю припиняє його участь у товаристві.

Вищим органом товариства з обмеженою відповідальністю є збори учасників. До їх складу входять усі учасники товариства або призначені ними представники. Збори обирають голову товариства. Компетенція загальних зборів учасників товариства з обмеженою відповідальністю закріплена ст. 59 Закону України «Про господарські товариства».

Учасники мають кількість голосів, пропорційну розміру їх часток у статутному капіталі.

Загальні збори учасників уважаються повноважними, якщо на них присутні учасники (представники учасників), які мають у сукупності більше ніж 60 відсотків голосів.

Рішення на загальних зборах ухвалюється простою більшістю голосів. Проте з цього правила є винятки. Так, під час вирішення таких питань як, питання про виключення учасника з товариства; визначення основних напрямів діяльності товариства і затвердження його планів та звітів про їх виконання; внесення змін до статуту товариства, зокрема зміна розміру його статутного капіталу, рішення вважається ухваленим, якщо за нього проголосують учасники, що мають у сукупності більше ніж 50 відсотків загальної кількості голосів учасників товариства.

Загальні збори учасників товариства з обмеженою відповідальністю скликаються не рідше двох разів за 1 рік, якщо інше не передбачене установчими документами.

Позачергові загальні збори учасників скликаються головою товариства за наявності обставин, зазначених в установчих документах, у разі неплатоспроможності товариства, а також у будь-якому іншому випадку, якщо цього потребують інтереси товариства в цілому, зокрема, якщо виникає загроза значного скорочення статутного капіталу.

Крім того, загальні збори повинні скликатися на вимогу виконавчого органу, а також на вимогу учасників, які мають у сукупності більше ніж 20 відсотків голосів. При цьому, якщо впродовж 25 днів голова товариства не виконав зазначеної вимоги, вони мають право самі скликати загальні збори учасників.

Процедура інформування учасників про проведення зборів та порядок денний закріплені ст. 61 Закону України «Про господарські товариства».

Управління поточною діяльністю товариства здійснює виконавчий орган: колегіальний (дирекція) або одноособовий (директор). Дирекцію очолює генеральний директор. Членами виконавчого органу можуть бути також і особи, які не є учасниками товариства. Компетенція виконавчого органу ТОВ закріплена ст. 62 Закону України «Про господарські товариства».

Контроль за діяльністю дирекції (директора) товариства з обмеженою відповідальністю здійснюється ревізійною комісією, що створюється загальними зборами учасників товариства з їх кількості, до якої входить не менше 3 осіб, як це передбачено установчими документами.

Повноваження ревізійної комісії містяться у ст. 63 Закону України «Про господарські товариства».

Отже, враховуючи вищенаведені положення, характерними рисами ТОВ є таке:

· це господарська організація корпоративного типу;

· різновид господарського товариства;

· має статус юридичної особи;

· кількість учасників не більше 100 осіб;

· наявність власного майна;

· обов'язковість двох фондів (статутного і резервного);

· поділ статутного фонду на частки, розмір яких визначається установчими документами і може бути будь-яким (рівним або нерівним);

· відповідальність за власними зобов'язаннями усім своїм майном;

· наявність органів товариства, за допомогою яких здійснюється управління справами товариства: вищий орган - збори учасників, виконавчий орган - дирекція або одноособовий директор, контрольний - ревізійна комісія;

· можливість формування виконавчого органу з найманих робітників, що не є учасниками товариства;

· обов'язковість для учасників майнової участі в товаристві: сплата основного і додаткових внесків (якщо останні передбачені установчими документами або рішенням зборів учасників);

· можливість уступки учасником своєї частки (її частини) іншому учаснику (учасникам) за згодою інших учасників або третім особам (якщо інше не передбачене установчими документами товариства);

· обмежений рух учасників.

Сільськогосподарські акціонерні товариства

Більшість акціонерних товариств у сільському господарстві сформувалися за рахунок приватизації державних сільськогосподарських підприємств та колективних сільськогосподарських підприємств та у порядку ст. 24-49 Закону України «Про господарські товариства».

З прийняттям 17 вересня 2008 року Закону України «Про акціонерні товариства» порядок створення, діяльності, припинення, виділу акціонерних товариств, їх правовий статус, права та обов'язки акціонерів істотно змінилися.

Отже, розглянемо правовий статус акціонерних товариств, закріплений Законом України «Про акціонерні товариства».

 Згідно зі ст. 3 Закону України «Про акціонерні товариства» (далі - закон про АТ) акціонерне товариство - це господарське товариство, статутний капітал якого поділено на визначену кількість часток однакової номінальної вартості, корпоративні права за якими посвідчуються акціями.

Акціонерне товариство (далі - АТ) не відповідає за зобов'язаннями акціонерів. До товариства та його органів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення акціонерами протиправних дій.

Акціонерні товариства за типом поділяють на публічні акціонерні товариства (скор. ПАТ - прим. автора) та приватні акціонерні товариства (скор. ПрАТ - прим. автора). Кількісний склад акціонерів приватного акціонерного товариства не може перевищувати 100 акціонерів.

ПАТ може здійснювати публічне та приватне розміщення акцій.

ПрАТ може здійснювати лише приватне розміщення акцій. Відповідно під час ухвалення загальними зборами приватного акціонерного товариства рішення про здійснення публічного розміщення акцій до статуту товариства вносяться відповідні зміни, у тому числі про зміну типу товариства - з приватного на публічне. 

Публічне розміщення акцій публічного акціонерного товариства здійснюється шляхом їх пропозиції заздалегідь не визначеній кількості осіб на підставі опублікування в офіційному друкованому виданні Комісії проспекту емісії акцій.

Приватне розміщення акцій публічного акціонерного товариства здійснюється шляхом їх безпосередньої пропозиції акціонерам такого товариства та заздалегідь визначеному колу осіб, кількість яких не перевищує 100.

АТ може здійснювати розміщення акцій двох типів - простих та привілейованих. Статутом товариства може передбачатися розміщення одного чи кількох класів привілейованих акцій, що надають їх власникам різні права.

Корпоративні права власників простих акцій складаються із права на участь в управлінні, права на дивіденди, права на інформацію та права на ліквідаційну квоту (ст. 25 закону про АТ).

Власники привілейованих акцій мають переважні стосовно власників простих акцій права на отримання частини прибутку акціонерного товариства. Привілейовані акції можуть надавати права на участь в управлінні акціонерним товариством , якщо це передбачено статутом і ст. 26 закону про АТ.

Привілейовані акції, у свою чергу, можуть бути поділені на різні класи (з різним обсягом прав). Згідно з п. 5 ст. 20 закону про АТ частка привілейованих акцій у статутному капіталі акціонерного товариства не може перевищувати 25 %.

Форма існування акцій в Україні - бездокументарна.

Згідно зі ст. 13 закону про АТ установчим документом акціонерного товариства є його статут. Статут акціонерного товариства повинен містити відомості про:

· повне та скорочене найменування товариства українською мовою, тип товариства;

· розмір статутного капіталу;

· розмір резервного капіталу у разі його формування;

· номінальну вартість і загальну кількість акцій, кількість кожного типу розміщених товариством акцій, у тому числі кількість кожного класу привілейованих акцій у разі розміщення привілейованих акцій, а також наслідки невиконання зобов'язань з викупу акцій;

· розмір дивідендів за привілейованими акціями кожного класу в разі їх розміщення товариством;

· умови та порядок конвертації привілейованих акцій певного класу у прості акції товариства чи у привілейовані акції іншого класу у разі розміщення привілейованих акцій;

· права власників привілейованих акцій кожного класу у разі розміщення привілейованих акцій;

· наявність переважного права акціонерів приватного товариства на придбання акцій цього товариства, які пропонуються їх власником до продажу третій особі, та порядок його реалізації або відсутність такого права;

· порядок повідомлення акціонерів про виплату дивідендів;

· порядок скликання та проведення загальних зборів;

· компетенцію загальних зборів;

· спосіб повідомлення акціонерів про проведення загальних зборів та про зміни у порядку денному загальних зборів;

· склад органів товариства та їх компетенцію, порядок утворення, обрання і відкликання їх членів та прийняття ними рішень, а також порядок зміни складу органів товариства та їх компетенції;

· порядок внесення змін до статуту;

· порядок припинення товариства.

Перелік не є винятком, та статут може містити й інші положення, що не суперечать законодавству.

Згідно зі ст. 9 закону про АТ створення акціонерного товариства здійснюється за такими етапами:

1) прийняття зборами засновників рішення про створення акціонерного товариства та про закрите (приватне) розміщення акцій;

2) подання заяви та всіх необхідних документів на реєстрацію випуску акцій до Національної комісії з цінних паперів та фондового ринку1 ¹⁾ Про Національну комісію з цінних паперів та фондового ринку
[Електронний ресурс] : Указ Президента України від 23.11.2011 № 1063/2011. - Режим доступу : http://zakon1.rada.gov.ua/laws/show/1063/2011. );

3) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку випуску акцій та видача тимчасового свідоцтва про реєстрацію випуску акцій;

4) присвоєння акціям міжнародного ідентифікаційного номера цінних паперів2 ²⁾ Про цінні папери та фондовий ринок [Електронний ресурс] : Закон України від 23.02.2006 № 3480-IV // Відомості Верховної Ради України. - 2006. - № 31. - Ст. 268. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/3480-15.);

5) укладення з депозитарієм цінних паперів договору про обслуговування емісії акцій або з реєстратором іменних цінних паперів договору про ведення реєстру власників іменних цінних паперів ⁾ Про депозитарну систему України [Електронний ресурс] : Закон України від від 06.07.2012 № 5178-VI // Відомості Верховної Ради. - 2013. - № 39. - Ст. 517. - Режим доступу : http://zakon2.rada.gov.ua/laws/show/5178-17/stru#Stru. );

6) закрите (приватне) розміщення акцій серед засновників товариства;

7) оплата засновниками повної номінальної вартості акцій;

8) затвердження установчими зборами товариства результатів закритого (приватного) розміщення акцій серед засновників товариства, затвердження статуту товариства, а також прийняття інших рішень, передбачених законом;

9) реєстрація товариства та його статуту в органах державної реєстрації;

10) подання Національній комісії з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

11) реєстрація Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій;

12) отримання свідоцтва про державну реєстрацію випуску акцій;

13) видача засновникам товариства документів, що підтверджують право власності на акції.

Дії, що порушують процедуру створення акціонерного товариства, є підставою для ухвалення Національною комісією з цінних паперів та фондового ринку рішення про відмову в реєстрації звіту про результати закритого (приватного) розміщення акцій. У разі прийняття такого рішення комісія з цінних паперів та фондового ринку звертається до суду з позовом про ліквідацію акціонерного товариства.

Сукупність внесків засновників, призначених для забезпечення діяльності створеної ними юридичної особи, традиційно називають статутним капіталом. Статутний капітал АТ утворюється з суми номінальної вартості всіх розміщених акцій товариства. Законом про АТ, ст. 14 встановлений мінімальний розмір статутного капіталу акціонерного товариства, який становить 1250 мінімальних заробітних плат, виходячи із ставки мінімальної заробітної плати, що діє на момент створення (реєстрації) акціонерного товариства.

Статутний капітал товариства визначає мінімальний розмір майна товариства, який гарантує інтереси його кредиторів.

Таким чином, закон дає кредиторам упевненість у тому, що в АТ завжди повинно бути стільки чистих активів, вартість яких буде не меншою, ніж розмір статутного капіталу. Якщо вартість чистих активів товариства стає меншою від визначеного законом мінімального розміру статутного капіталу, товариство підлягає ліквідації.

Необхідно зазначити, що мінімальний розмір статутного капіталу не є дієвою гарантією захисту прав кредиторів. Натомість, вимога щодо підтримання розміру чистих активів на рівні сплаченого статутного капіталу, дійсно, може розглядатися як ефективна гарантія захисту інтересів кредиторів. Тому більшість положень європейського корпоративного законодавства спрямовані на регулювання підтримання сплаченого акціонерами статутного капіталу.

Акціонерне товариство має право збільшувати або зменшувати статутний капітал. Порядок збільшення (зменшення) статутного капіталу публічного або приватного АТ затверджений рішенням НКЦПФР1 ¹⁾ Про затвердження Порядку збільшення (зменшення) статутного капіталу публічного або приватного акціонерного [...] НКЦПФР [Електронний ресурс] : Рішення, Порядок від 14.05.2013 № 822. - Режим доступу : http://zakon4.rada.gov.ua/laws/show/z0858.).



Акціонерами товариства можуть бути

· фізичні і юридичні особи;

· держава в особі органу, уповноваженого управляти державним майном;

· територіальна громада в особі органу, уповноваженого управляти комунальним майном, які є власниками акцій товариства. 

Крім того, АТ може бути створене однією особою чи може складатися з однієї особи у разі придбання одним акціонером усіх акцій товариства.

Згідно із ст. 4 закону про АТ товариство не може мати єдиним учасником інше підприємницьке товариство, учасником якого є одна особа, а також акціонерне товариство не може мати у своєму складі лише акціонерів-юридичних осіб, єдиним учасником яких є одна й та сама особа.

Акціонери не відповідають за зобов'язаннями товариства і несуть ризик збитків, пов'язаних із діяльністю товариства, лише в межах належних їм акцій. До акціонерів не можуть застосовуватися будь-які санкції, що обмежують їх права, у разі вчинення протиправних дій товариством або іншими акціонерами. Акціонери, які не повністю оплатили акції, у випадках, визначених статутом товариства, відповідають за зобов'язаннями товариства у межах неоплаченої частини вартості належних їм акцій. 

За ст. 11 закону про АТ оплата вартості акцій, що розміщуються під час заснування товариства, може здійснюватися грошовими коштами, цінними паперами (крім боргових емісійних цінних паперів, емітентом яких є засновник, та векселів), майном і майновими правами, нематеріальними активами, що мають грошову оцінку.

Ціна майна, що вноситься засновниками акціонерного товариства в рахунок оплати акцій товариства, повинна відповідати ринковій вартості цього майна, визначеній за правилами ст. 8 закону про АТ.

Повна вартість придбаних акцій повинна бути сплаченою до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій. У разі неоплати (неповної оплати) вартості придбаних акцій до дати затвердження результатів розміщення першого випуску акцій акціонерне товариство вважається не заснованим.

До оплати 50 відсотків статутного капіталу товариство не має права здійснювати операції, не пов'язані з його заснуванням. 

До реєстрації звіту про результати розміщення акцій засновник має всі права, що засвідчуються акціями, крім права їх відчужувати та обтяжувати зобов'язаннями.

Акціонери публічного акціонерного товариства можуть відчужувати належні їм акції без згоди інших акціонерів товариства.

Правила відчуженні акцій у ПрАТ повинні передбачатися статутом. У разі якщо статутом приватного акціонерного товариства передбачено переважне право його акціонерів на купівлю акцій, що пропонуються їх власником до продажу третій особі, порядок реалізації повинен відповідати ч. 3-6 ст. 7 закону про АТ.

Органи управління АТ представлені:

· загальними зборами - вищий орган самоврядування;

· виконавчим органом, який здійснює управління поточною діяльністю товариства;

· наглядовою радою - органом, що здійснює захист прав акціонерів товариства, і в межах компетенції, визначеної статутом та законом про АТ, контролює та регулює діяльність виконавчого органу;

· ревізійною комісією, що здійснює контроль за фінансово-господарською діяльністю АТ.

Компетенція загальних зборів визначена ст. 33 закону про АТ. У загальних зборах товариства можуть брати участь особи, включені до переліку акціонерів, які мають право на таку участь, або їх представники. Також можуть бути присутні представник аудитора товариства та посадові особи товариства незалежно від володіння ними акціями цього товариства, представник органу, який відповідно до статуту представляє права та інтереси трудового колективу.

Перелік акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах, складається станом на 24 годину за три робочих дні до дня проведення таких зборів у порядку, встановленому законодавством про депозитарну систему України. На вимогу акціонера товариство або особа, яка веде облік права власності на акції товариства, зобов'язані надати інформацію про включення його до переліку акціонерів, які мають право на участь у загальних зборах.
Загальні збори мають кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками більше як 50 % голосуючих акцій.

Особливості встановлення кворуму мають місце за участі у голосуванні власниками привілейованих акцій, що передбачено ст. 26 закону про АТ.

Так, під час вирішення таких питань, як:

· припинення товариства, що передбачає конвертацію привілейованих акцій цього класу у привілейовані акції іншого класу, прості акції або інші цінні папери;

· внесення змін до статуту товариства, що передбачають обмеження прав акціонерів-власників цього класу привілейованих акцій;

· внесення змін до статуту товариства, що передбачають розміщення нового класу привілейованих акцій, власники яких матимуть перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства, або збільшення обсягу прав акціонерів-власників розміщених класів привілейованих акцій, які мають перевагу щодо черговості отримання дивідендів чи виплат у разі ліквідації товариства.

 Загальні збори вважаються такими, що мають кворум, за умови реєстрації для участі у загальних зборах також акціонерів, які сукупно є власниками більш як 50 % привілейованих акцій.

Порядок скликання, проведення загальних зборів (у тому числі позачергових), прийняття та оскарження рішень, прописаний у ст. 35-50 закону про АТ.

В акціонерних товариствах з кількістю акціонерів-власників простих акцій 10 осіб і більше обов'язковим є створення наглядової ради. Якщо акціонерів менше, її повноваження здійснюються загальними зборами.

 Порядок роботи членів наглядової ради та виплати їм винагороди визначається ст. 53-57 закону про АТ, статутом товариства, положенням про наглядову раду акціонерного товариства, а також цивільно-правовим чи трудовим договором (контрактом), що укладається з членом наглядової ради. Такий договір або контракт від імені товариства підписується головою виконавчого органу чи іншою уповноваженою загальними зборами особою за умов, затверджених рішенням загальних зборів. У разі укладення з членом наглядової ради товариства цивільно-правового договору такий договір може бути оплатним або безоплатним.

Член наглядової ради повинен виконувати свої обов'язки особисто і не може передавати власні повноваження іншій особі, крім члена наглядової ради - юридичної особи - акціонера.

Компетенція наглядової ради визначена ст. 52 закону про АТ.

До компетенції виконавчого органу належить вирішення всіх питань, пов'язаних із керівництвом поточною діяльністю товариства, крім питань, що належать до виключної компетенції загальних зборів та наглядової ради. Виконавчий орган акціонерного товариства підзвітний загальним зборам і наглядовій раді, організовує виконання їх рішень. Виконавчий орган діє в інтересах акціонерів, від імені АТ, у порядку і межах, передбачених статутом.
Виконавчий орган акціонерного товариства може бути колегіальним (правління, дирекція) або одноосібним (директор, генеральний директор).

Членом виконавчого органу акціонерного товариства може бути будь-яка фізична особа, яка має повну цивільну дієздатність і не є членом наглядової ради чи ревізійної комісії цього товариства.

Із кожним членом виконавчого органу укладається контракт. Від імені товариства контракт підписує голова наглядової ради чи особа, уповноважена на таке підписання наглядовою радою.

Відповідно до ст. 61 закону про АТ повноваження голови колегіального виконавчого органу (особи, яка здійснює повноваження одноосібного виконавчого органу) припиняються за рішенням наглядової ради, якщо статутом акціонерного товариства це питання не віднесено до компетенції загальних зборів.

Для проведення перевірки фінансово-господарської діяльності АТ загальні збори можуть обирати ревізійну комісію (ревізора) залежно від кількості акціонерів-власників простих акцій.

Члени ревізійної комісії в акціонерних товариствах обираються виключно шляхом кумулятивного голосування з тих фізичних осіб, які мають повну цивільну дієздатність, та/або юридичних осіб-акціонерів. Голову ревізійної комісії обирають члени ревізійної комісії з їх кількості простою більшістю голосів від складу ревізійної комісії, якщо інше не передбачено статутом товариства.

Особливості правового статусу ревізійної комісії чи ревізора та порядок проведення перевірки фінансово-господарської діяльності АТ урегульовані ст. 73-76 закону про АТ.

Акціонерне товариство припиняється в результаті передання всього свого майна, прав та обов'язків іншим підприємницьким товариствам правонаступникам (шляхом злиття, приєднання, поділу, перетворення) або в результаті ліквідації.

 Добровільне припинення акціонерного товариства здійснюється за рішенням загальних зборів у порядку, передбаченому ст. 79-89 закону про АТ, із дотриманням вимог, установлених Цивільним кодексом України, іншими актами законодавства.



Характерні риси АТ

· діє на підставі статуту;

· відповідальність за своїми обов'язками лише майном, що належить на праві власності;

· відсутність в акціонерів додаткової майнової відповідальності за зобов'язаннями товариства, якщо вони (акціонери) повністю сплатили свої частки;

· обов'язковість майнової участі акціонерів в АТ та необов'язковість для них персональної участі в діяльності АТ;

· статутний капітал не менший від суми, еквівалентної 1250 мінімальним заробітним платам;

· резервний капітал не менший ніж 15 % від статутного і поповнюється за рахунок щорічних відрахувань, які не можуть бути меншими ніж 5 % суми чистого прибутку;

· корпоративний характер управління і відповідна система органів: вищий орган - загальні збори акціонерів; виконавчий - правління, контрольні - ревізійна комісія (за фінансово-господарською діяльністю АТ), наглядова рада (за діяльністю правління);

· участь акціонерів в управлінні, яке залежить від кількості акцій, що належать їм на праві власності;

· кворум за умови реєстрації для участі у них акціонерів, які сукупно є власниками не менше як 50 % голосуючих акцій;

· можливість залучення значних інвесторів на правах власників привілейованих акцій;

· визначення обсягу прав акціонерів залежно від типу акцій (прості або привілейовані), що належать їм на праві власності;

· кількість привілейованих акцій у статутному фонді не може перевищувати 25 %;

· вихід акціонера з АТ шляхом відчуження акцій.

Порівняльна характеристика товариства з обмеженою відповідальністю та акціонерного товариства

товариство акціонерний сільськогосподарський

Подібні аспекти:

· обмежена відповідальність акціонерів (учасників) за зобов'язаннями товариства в межах належних їм акцій (вкладів);

· наявність поділеного на частки (акції) статутного фонду;

· залежність розміру одержуваного прибутку (дивідендів) від розміру вкладу (кількості акцій).

Між тим це різні організаційно-правові форми підприємницької діяльності. Відмінність між ними в основному полягає у способах і характері формування статутного фонду, що обумовлено різними характеристиками акції і частки в статутному фонді товариства з обмеженою відповідальністю. Оскільки акція є цінним папером, вона підтверджує право її власника на отримання дивідендів від діяльності товариства, однак не дає права вимагати повернення вкладів, внесених у рахунок оплати акцій до статутного фонду, у тому числі і у разі переуступки акції іншим особам і виходу акціонера зі складу акціонерів товариства.

Акціонерне товариство є більш стійким утворенням, адже розмір статутного капіталу не залежить від продажу або іншої відчуженості акцій, виходу окремих учасників. Що ж стосується ТОВ, то вихід учасника з товариства тягне сплату вартості частини майна товариства, пропорційна його частці у статутному капіталі.

Правовий статус фермерських господарств в Україні

Своїм виникненням українське фермерство завдячує перш за все українському способу господарювання та обробітку землі, традиції якого сягають ще часів Трипільської культури. Упродовж всієї історії, українські сільські господарства діяли як господарства відособлені, кожна селянська сім'я вела своє господарство окремо від інших сімей, які, в свою чергу, входили до громади села. Тому на відміну від Росії, де обробіток землі і вирощення сільськогосподарської продукції здійснювалося всією сільською общиною, або «миром», в Україні ведення сільського господарства проходило індивідуально, що, в свою чергу, розвивало в українських селянах приватну ініціативу, їх пряму зацікавленість у кращих результатах своєї важкої хліборобської праці, а також формувало повагу як до землі, так і до власної культури, звичаїв, традицій. Саме ці якості і склали основу, на якій виникло українське фермерство1 ¹⁾ Томич І. Ф. Терниста дорога українського фермера. До 20-річчя фермерського руху (історія становлення та розвитку АФЗУ) / І. Ф.Томич. - К. : ВД «Авіцена», 2010. - 288 с. : іл. 26.).

Початком виникнення українського фермерства вважають середину ХІХ століття, коли спочатку на західноукраїнських землях в 1848 році, а через 13 років на території східноукраїнських земель рішенням Австро-Угорського і Російського урядів було ліквідовано кріпацтво.

Отримавши довгоочікувану волю, українські селяни починають самостійно вести власні господарства, а найбільш рішучі та підприємливі - переселяються на окраїни сіл, створюючи хутори та відруби.

Згодом, із цих селян буде сформовано новий прошарок українських фермерів, які отримали назву «куркулі». З часом куркулі перетворилися у найбільш провідну верству українського села, на яких не лише припадав основний відсоток вирощеної сільськогосподарської продукції, але й які почали застосовувати нові технології в обробітку землі та збиранні урожаю, а також нові форми і методи організації праці.

Однак, усі ці досягнення були знищені після приходу більшовиків до влади. Установлена карально-репресивна система розпочала ліквідацію українських фермерів під виглядом колективізації.

Розбудова фермерського руху у незалежній Україні розпочалася з запровадженням приватної власності на землю, та прийняттям 20 грудня 1991 року Закону України «Про селянське (фермерське господарство)». Закон вперше закріпив поняття фермерського господарства (ФГ), врегулював питання, пов'язані із порядком створення та діяльністю фермерських господарств. Це була спроба відродити фермерство, але на практиці виявилися законодавчі прогалини. Крім того, закон певною мірою суперечив Земельному кодексу України, який був ухвалений три місяці раніше. Така неузгодженість стала істотним гальмом на шляху створення фермерських господарств.

У зв'язку з прийняттям нового Земельного кодексу України (2001 року) виникла потреба у прийнятті нового фермерського закону. Отже, 19 червня 2003 року Верховною Радою було прийнято новий Закон України «Про фермерське господарство» (далі - закон про ФГ), який визначив правові, економічні та соціальні засади створення та діяльності фермерських господарств.

Прийнятий закон став наступною сходинкою законодавчої бази для подальшого розвитку спеціального фермерського законодавства, внаслідок чого були прийняті інші нормативно-правові акти спеціального фермерського законодавства.

Згідно із ст. 1 закону про ФГ фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян із створенням юридичної особи, які виявили бажання виробляти товарну сільськогосподарську продукцію, займатися її переробленням та реалізацією з метою отримання прибутку на земельних ділянках, наданих їм для ведення фермерського господарства, відповідно до закону.

Зазначена дефініція має всі ознаки, які притаманні саме цій формі господарювання.

1. Фермерське господарство є формою підприємницької діяльності громадян. Це означає, що засновниками фермерського господарства, а також його членами мають право бути лише фізичні особи.

Так, за ст. 3 закону про ФГ членами фермерського господарства можуть бути подружжя, їх батьки, діти, які досягли 14-річного віку, інші члени сім'ї, родичі, які об'єдналися для спільного ведення фермерського господарства, визнають і дотримуються положень статуту фермерського господарства.

Ураховуючи неоднакове тлумачення поняття «члени сім'ї та родичі», у 2009 році до закону про ФГ були внесені доповнення, згідно з якими до членів сім'ї та родичів голови фермерського господарства відносяться дружина (чоловік), батьки, діти, баба, дід, прабаба, прадід, внуки, правнуки, мачуха, вітчим, падчерка, пасинок, рідні та двоюрідні брати та сестри, дядько, тітка, племінники як голови фермерського господарства, так і його дружини (її чоловіка), а також особи, які перебувають у родинних стосунках першого ступеня споріднення з усіма вищезазначеними членами сім'ї та родичами (батьки такої особи та батьки чоловіка або дружини, її чоловік або дружина, діти як такої особи, так і її чоловіка або дружини, у тому числі усиновлені ними діти).

Частина 2 ст. 1 закону про ФГ установлює положення щодо можливості його створення як однією, так і кількома фізичними особами, які, як уже зазначалося, повинні бути родичами або членами сім'ї. У разі створення фермерського господарства одним із членів сім'ї інші члени сім'ї, а також родичі можуть стати членами цього фермерського господарства після внесення змін до його статуту (ч. 2 ст. 3 закону про ФГ). Крім того, ч. 2 ст. 1 та ч. 1 ст. 5 закону про ФГ підкреслюють обов'язковість наявності у засновників та членів фермерського господарства громадянства України.

2. Фермерське господарство є юридичною особою. Отже, фермерське господарство має власне майно та несе несе відповідальність за своїми зобов'язаннями у межах належного майна, здійснює самостійну діяльність, веде бухгалтерський облік і подання звітності, має печатку із своєю назвою і адресою, поточні та депозитні рахунки в установах банків.

...