Кримінальна субкультура і її роль у детермінації злочинності

Размещено на http://www.allbest.ru/

Дипломна робота

На тему: Кримінальна субкультура і її роль у детермінації злочинності

План

Вступ

Розділ 1. Поняття і ознаки кримінальної субкультури

1.1 Поняття кримінальної субкультури

1.2 Ознаки кримінальної субкультури

1.3 Історичний аспект кримінальної субкультури

Розділ 2. Структура кримінальної субкультури

2.1 Елементи кримінальної субкультури

2.2 Мова злочинного світу

2.3 Татуювання як один із атрибутів кримінальної субкультури

2.4 Інші атрибути кримінальної субкультури

Розділ 3. “Злодій у законі” - основний носій кримінальної субкультури

3.1 Поняття “ злодія в законі”

3.2 Обов'язки і функції “злодія в законі”

Розділ 4. Кримінальна субкультура як детермінанта злочинності

Висновки

Використана література

Вступ

Людство знає злочинність ще з самого початку свого розвитку. Вже у первіснообщинному ладі існували злочинці і правопорушення. Але в той час ще не існувало суспільства, тому ці правопорушення не мали такого суспільно-небезпечного значення, не приносили великої суспільної шкоди, з точки зору сучасного стану речей. Однак згодом вчинення особою протиправних дій почало засуджуватись. Саме з моменту появи місць позбавлення волі і з'являються перші елементи специфічної асоціальної субкультури, яка пізніше виокремиться у кримінальну субкультуру. Незважаючи на певний занепад, який відбувається на даному етапі розвитку, “блатний світ” має свою вікову історію, свою субкультуру - мову (“арго”), образотворче мистецтво (татуювання), закони (тюремний, злодійський), свою ієрархію (“табель про ранги”), титули (“злодій в законі,” “пахан” тощо), традиції. Саме ці складові і є основою такого виду асоціальної субкультури як кримінальна субкультура.

Будучи існуючою об'єктивною реальністю, кримінальна субкультура займає певне місце в системі людських цінностей. Вивчення кримінальної субкультури допомагає зрозуміти внутрішні закони, по яких живе злочинне середовище (кримінальне суспільство), оцінити зміни, що відбуваються в ньому із зміною політичного, економічного життя держави, і вивчити внутрішні питання відтворювання злочинності, її самодетермінації.

Причиною обрання даної теми дипломної роботи є занепокоєність суспільства з приводу чим далі більшого поширення кримінальної субкультури і стурбованість правоохоронних органів з цього приводу, оскільки величезна кількість атрибутів злочинного світу з легкістю проникли у світ звичайних людей. Реально прослідкувати вплив кримінальної субкультури можна навіть через проникнення термінів “блатної мови” в повсякденну (побутову) мову. “Блатний” жаргон все більше і більше в ній використовується і вже не є чимось дивним. Якщо в радянському суспільстві злочинну субкультуру загалом і кримінальний жаргон зокрема, підтримувала широко розгалужена пенітенціарна система, то на пострадянському просторі, вона вийшла далеко за її межі і легалізувалася. Символи мови якнайповніше включають людину в культурний простір її життєдіяльності. Мова є основним інструментом соціалізації особистості. Хоча слід сказати, що такий вплив кримінальної субкультури на суспільство не є особливо небезпечним, а є лише однією з ознак такого впливу.

Детермінуючий злочинність вплив кримінальної субкультури, прослідковується також через наявність поширеного звучання тюремної лірики, в якій висвітлюється певного роду “романтизм” кримінального життя. Крім цього кримінальна субкультура як детермінанта злочинності негативно впливає на збільшення злочинності неповнолітніх, оскільки особи молодого віку більш схильні до наслідування чогось недозволеного чи забороненого. Крім того актуальність дослідження обумовлена: недосконалістю законодавства, яке регулює призначення позбавлення волі з відбуванням його виправно-трудових установах; проблемами, існуючими у стадії його виконання; іншими складними правовими і практичними питаннями, які потребують невідкладного вирішення на науково-теоретичному рівні; відсутністю серед учених єдиної думки щодо подальших перспектив тюремної ізоляції. Мета даної дипломної роботи полягає у прагненні з'ясувати поняття кримінальної субкультури, як однієї із видів асоціальних субкультур агресивного спрямування, її складових частин і елементів, а також носіїв цього виду контркультури. Основне завдання роботи полягає у тому щоб дати кримінологічну характеристику основних принципів співіснування індивідів, котрі є носіями кримінальної субкультури, а також вивчення і аналізу кримінальної субкультури як детермінанти злочинності, висвітлити основні норми кримінального світу В цій роботі використовуючи наукові праці дослідників кримінальної субкультури буде проаналізовано вплив, який кримінальна субкультура здійснює на суспільство.

Об'єктом даної дипломної роботи є спосіб життєдіяльності осіб, котрі об'єднуються у кримінальні співтовариства і які дотримуються певних правил, законів і традицій, а також норми їх неформальної поведінки як явище, котре породжує ситуацію за якої стає можливим вплив кримінальної субкультури.

Предметом роботи є негативний вплив, який здійснює кримінальна субкультура на суспільні відносини, шляхи і методи, використовуючи які можна досягти зменшення шкідливого впливу кримінальної субкультури на суспільство, також роль самої кримінальної субкультури як однієї з детермінант злочинності.

Використання наукових праць багатьох вчених-кримінологів, а також практичних посібників дозволить розкрити поняття кримінальної субкультури, її структури, вивчити її носіїв і зрозуміти практичне значення боротьби із впливом кримінальної субкультури на суспільство.

В процесі дослідження використано дві групи методів наукового пізнання: загальнонаукові (діалектичний, комплексний, статистичний порівняльний та ін). За допомогою діалектичного методу досліджувався розвиток кримінальної субкультури, а також становлення її основних складових елементів. Взаємозв'язок, кримінальної субкультури із загальною культурою суспільства, її вплив на суспільні процеси досліджувалися комплексним методом. Новизна отриманих результатів полягає в тому, що в даній роботі зроблено аналіз поглядів різних вчених на поняття кримінальної субкультури, її складові елементи, ознаки, носіїв даного виду асоціальної субкультури. Виявлено також такі ознаки та елементи кримінальної субкультури, котрі на даний час вже втратили свою значимість як детермінанти злочинності. Для захисту роботи представляються такі положення роботи як : 1) поняття кримінальної субкультури, її місце в системі інших субкультур; 2) основні складові елементи кримінальної субкультури; 3) вплив даних елементів на суспільні процеси; 4) висвітлюються нові погляди на носіїв кримінальної субкультури; 5) визначаються детермінуюча злочинність роль кримінальної субкультури і оновлені заходи протидії цьому впливу.

Практичне значення одержаних результатів полягає в тому, що вони дають можливість зрозуміти шкідливість впливу елементів кримінальної субкультури на суспільні процеси і на детермінацію злочинності, а також відкривають нові напрямки боротьби із цим явищем.

Розділ 1. Поняття і ознаки кримінальної субкультури

1.1 Поняття кримінальної субкультури

З точки зору соціології загалом під поняттям “субкультура” розуміють особливу сферу культури, цілісне суверенне утворення всередині пануючої культури, яке відрізняється власним цілісним ладом, звичаями, нормами. [40; с. 8]. Представники або так звані носії субкультури зацікавлені в тому, щоб зберегти власні закони, за якими вони живуть і протиставити їх на противагу пануючій культурі, яку вони сприймають як “чужу”. Хоча в даний час збереження виключно власних законів, протиставлення їх загальній культурі не прослідковується. В сучасному світі прикладом такої субкультури можна вважати релігійні секти. Ці культові об'єднання нерідко називаються авторитарними, на чолі сект звичайно стоять харизматичні лідери, які уявляють себе пророками або навіть божествами. В багатьох сектах панують однодумність, найстрогіша дисципліна, дух вільного суспільства тут часто втрачений. Проте, не дивлячись на жорсткі заходи, які застосовуються до адептів "нових релігій", багаторічна робота з культовими об'єднаннями не дала відчутних результатів. Навпаки, вона нерідко викликає ефект бумеранга: прихильники ексцентричних вірувань предстають жертвами, мучениками, страждальниками.

Субкультурні тенденції в суспільстві викликані до життя прагненням офіційної культури заповнити собою всі пори соціального організму. субкультура володіє стійкістю і в той же час не надає дії на генеральний стовбур культури, вони народжуються, живуть і усуваються, а ведучий стовбур культури при цьому зберігається.

Проблема субкультури розглядається в культурології в рамках концепції соціалізації. Передбачається, що залучення до культурних стандартів, входження в світ пануючої культури, адаптація до неї процес складний і суперечливий, насичений психологічними і іншими труднощами. Це і породжує особливі життєві устремління молоді, яка з духовної фундації привласнює собі те, що відповідає її життєвому пориву, ціннісним шуканням. [40; с. 14].

Розрізняти субкультури можна по-різному. Так, Давидов Ю.Н. поділяв їх на субкультури робітничого і середнього класу. Субкультури робітничого класу він вважав свого роду “погодинним” заняттям, тобто в даному випадку субкультурна активність виявляється тільки у вільний від “основної” роботи час. Період субкультурної активності при цьому обмежується декількома роками і занурений в локальний контекст груп однолітків. Субкультури середнього класу в цьому значенні значно менш локалізовані в часі і просторі і, будучи більш “теоретичним” в певних аспектах, носять міжнародний характер за рахунок безпосереднього зв'язку з певними політичними і культурними ідеями. [40; с. 12].

Ці субкультури роблять більш тривалий вплив на стиль життя своїх членів і демонструє більш чітке відношення до цінностей домінуючих класів. Давидов Ю.Н. також виділяє і декілька різновидів молодіжних субкультур, тобто він розділяє субкультури за віковими ознаками. Так, до молодіжних субкультур він відносив: “Теді-бойс;” “Моди;” “Скінхеди;” “Хіппі;” “Панки” тощо.[40; с. 19].

Однак доцільніше можливо було б розділяти субкультури не за віковими чи професійними ознаками, а за ознаками їх спрямованості. Варто було б поділити їх на субкультури асоціальні, до яких би входили всі субкультури агресивного спрямування з точки зору загальної культури (наприклад, кримінальна субкультура) і нейтральні, куди б входили субкультури, котрі не вносять у загальну культуру нічого негативного, але все ж таки “живуть” за своїми законами, наприклад ті ж релігійні секти.

Таким чином можна сказати, що до асоціальних субкультур відноситься і кримінальна субкультура. Даний вид субкультури також умовно можна розділити на декілька видів: кримінальна субкультура місць позбавлення волі; кримінальна субкультура злочинців на волі; кримінальна субкультура неповнолітніх злочинців тощо.

Прихильність до кримінальної субкультури, засвоєння її норм і цінностей здійснюється, як правило, особою, що не одержала через різні умови визнання і що вирішила досягти його, принаймні, в кримінальному співтоваристві. Крім того, засвоєння норм і цінностей кримінальної субкультури може здійснюватися також і особою, незадоволеною своїм низьким статусом в системі офіційних відносин.

Залучення до кримінальної субкультури відбувається відносно швидко і є своєрідним способом компенсації невдач, які переслідують особу. Особливо це торкається осіб молодіжного віку.

Кримінальне середовище з його ідеологією, мораллю, законами, звичаями, атрибутикою і традиціями стало невід'ємною частиною нашого буття. Перш за все необхідно зазначити, що основним чинником взаємної криміналізації в злочинних групах є кримінальна субкультура. Для її визначення застосовуються також і інші терміни, наприклад такі як: “інше життя”; “соціально-негативні групові явища”, “асоціальна субкультура” тощо.

Учені-криміналісти, кримінологи і психологи, зокрема Розін В.М. вважають, що кримінальна субкультура належить виключно злочинним групам і співтовариствам.[12;с.34].

Різні вчені по-різному дають визначення кримінальної субкультури. Так, Александров Ю.К. вказує, що кримінальна субкультура - це спосіб життєдіяльності осіб, що об'єдналися в кримінальні групи і котрі дотримуються певних законів і традицій. Безумовно, що асоціальні групи агресивного спрямування характеризуються розмитістю моральних норм, жорстокістю, втратою загальнолюдських якостей - жалості, співчуття, і т.д., відсутністю заборон будь-чого, у тому числі і на інтимну інформацію; статевою розбещеністю, низьким рівнем розвитку і т.д.[3; с. 7].

Інші науковці, мають щодо визначення поняття кримінальної субкультури інші думки. Так, наприклад, О.М. Джужа, вказуює на те, що кримінальна субкультура - це норми неформальної поведінки, жаргонного мовлення, манер, татуювання та ін., притаманні злочинному середовищу [24;218].

Для асоціальної субкультури агресивного спрямування загалом і для кримінальної зокрема характерні такі риси як жорстокість і обман, безжальність і здирство, паразитизм і вандалізм. Причому часто це маскується як справедливість, вірність товариству, обов'язок перед “своїми”.

Кримінальним групам характерна обов'язковість для її членів дотримуватись всіх неформальних норм і правил; ті ж, хто їх ігнорує, як правило, піддаються досить жорстким, а деколи і жорстоким покаранням. В багатьох угрупуваннях для їх членів організовуються заняття силовими видами спорту (в основному східним єдиноборством). Останнім часом, як свідчать досить обізнані джерела, в багатьох кримінальних групах вивчається також і поточне законодавство, причому найбільше вивчаються норми, що регулюють покарання за економічні злочини. [2]. Кримінальна субкультура, як одна із субкультур агресивного спрямування, по своїй суті, носить агресивний характер. Вона проникає в культуру офіційну, руйнуючи її, девальвуючи її цінності і норми, насаджуючи в ній свої правила поведінки, атрибутику тощо. Відомо, що носієм культури є мова. На сьогоднішній день вона виявилася вся пронизана термінологією кримінального жаргону, на якому охоче говорять як підлітки, так і представники влади, посадові особи, депутати. З цього прослідковується досить небезпечна тенденція втрати чистоти національної мови, а це - найсерйозніший симптом наростання процесу глибокої криміналізації суспільства. Особливо важливо підкреслити, що ця криміналізація в першу чергу торкається підростаючого покоління, як найактивнішої в кримінальному відношенні частини суспільства і найуразливішої по своїх вікових особливостях до мовних інновацій. [11;с.57-61]. Окремі науковці, в число яких входить Джужа О.М., стверджують, що носіями кримінальної субкультури є кримінальні групи, а персонально - рецидивісти.[24;с.35]. Вони акумулюють, пройшовши через в'язниці і колонії, стійкий злочинний досвід, “злодійські закони”, а потім передають його іншим.

Тут можна говорити про три психологічні механізми відтворювання злочинності. Перший - що персоналізується, коли злочинець рецидивіст з числа дорослих і досвідчених бере “шефство” або “наставництво” над конкретним індивідуумом. Другий механізм проходить через криміналізацію всього населення, залучаючи його до кримінальної мови, привчаючи мислити кримінальними категоріями. Третій психологічний механізм діє через кримінальну групу, яку укріплює кримінальна субкультура своїми нормами і цінностями, цим самим, сприяє тривалому її існуванню.

Виходячи з того, що кримінальні групи по всій країні із зарубіжжям пов'язані численними каналами (“дорогами”, “трасами”), це сприяє універсалізації, типізації норм і цінностей кримінальної субкультури, швидкості її розповсюдження. Окрім наведених, можна ще виділити окремий четвертий шлях розповсюдження кримінальної субкультури, коли лідери злочинних угрупувань спеціально відбирають талановитих людей і на різних базах готують з них бойовиків, терористів, майбутніх лідерів злочинного світу.

Основу кримінальної субкультури складають чужі цивільному суспільству цінності, норми, традиції, різні ритуали злочинців, що об'єдналися в групи. В них в спотвореному і збоченому вигляді відображені вікові і інші соціально-групові особливості населення. Її соціальна шкода полягає в тому, що вона потворно десоціалізує особу, стимулює переростання вікової, економічної, національної опозиції в кримінальну, саме тому і є щонайпотужнішим механізмом відтворювання злочинності.

Кримінальна субкультура, будучи цілісною культурою злочинного світу, із зростанням злочинності все більш розшаровується на ряд підсистем (субкультура злодійська, тюремна; субкультура рекетирів, повій, шахраїв, тіньовиків), які протиставляють себе офіційній культурі.

Такі науковці як Ю.М. Антонін і С.В. Бородін стверджують, що ступінь сформованості кримінальної субкультури, її вплив на особу і групу буває різним. Вона може зустрічатися у вигляді окремих, не пов'язаних один з одним елементів; може одержувати певне оформлення ( в даному випадку її “закони” відіграють особливу направляючу роль в регуляції поведінки особи і групи); нарешті вона може домінувати в певному закладі (мікрорайоні, населеному пункті), повністю підпорядковувавши своєму впливу як криміногенний контингент так і законослухняних громадян.[51;с.56].

1.2 Ознаки кримінальної субкультури

Кримінальна субкультура як одна із асоціальних субкультур, що існують в суспільстві має свої, притаманні їй ознаки. Різні вчені вказують на різні ознаки, якими наділена кримінальна субкультура, але багато з цих ознак у різних вчених все ж таки співпадають.

Так, згідно тверджень М.І. Енікєєва, існують ознаки за якими кримінальна субкультура відрізняється від звичайної культури, зокрема, кримінальним змістом норм, регулюючих взаємостосунки і поведінку членів групи між собою і із сторонніми для групи особами. Вони прямо, безпосередньо і жорстко регулюють кримінальну діяльність, злочинний спосіб життя вносячи в них певний порядок. В ній виразно простежується: різко виражена ворожість по відношенню до загальноприйнятих норм і кримінальний зміст субкультури; внутрішній зв'язок з кримінальними традиціями; скритність від непосвячених; наявність цілого набору строго регламентованих в груповій свідомості атрибутів; зневага прав особи, що виражається в агресивному, жорсткому і цинічному відношенні до “чужих” слабких і беззахисних; відсутність відчуття співчуття до людей, у тому числі і до “своїх”; нечесність і лукаве відношення до “чужих”; паразитизм, експлуатація “низів”, знущання над ними; знецінення результатів людської праці, що виражається у вандалізмі; неповага прав власників, що виражається в крадіжках і розкраданнях; заохочення цинічного відношення до жінки і статевої розбещеності; заохочення ницих інстинктів і будь-яких форм асоціальної поведінки. [29;с.23].

Загалом ознаки кримінальної субкультури можна розділити на дві основні групи. Це ознаки, які притаманні їй у місцях позбавлення волі і ознаки кримінальної субкультури на свободі. Хоча слід відмітити те, що багато з цих ознак переплітаються як на волі так в установах виконання покарань.

Наявність або відсутність кримінальної субкультури в тому або іншому колективі (спецшколі, ПТУ, загоні установи виконання покарань або виправній колонії і т.д.) можна визначити за наявністю наступних ознак: 1) жорстка групова ієрархія (стратифікация) - своєрідний “табель про ранги” (причому найбільш яскраво це виявляється в закритих молодіжних колективах); 2) обов'язковість проходженню встановлених норм і правил і в той же час наявність системи окремих виключень для осіб, що займають вищі ступені в злочинній ієрархії; 3) наявність ворогуючих між собою угрупувань, що конкурують за сфери впливу (збут наркотиків, проституція, надання “послуг” у вигляді “кришування”, ринок ритуальних послуг і т.д.); 4) поширення тюремної лірики; 5) факти здирства (грошей, продуктів харчування, одяг і ін.); 6) використовування в мові кримінального жаргону (арго); 7) нанесення татуювань, хоча на сьогоднішній день дана ознака вже втрачає свою обов'язковість, оскільки багато хто із числа злочинців навпаки намагають приховати ці “малюнки” в себе на тілі; 8) значна поширеність фактів як насильного, так і добровільного гомосексуалізму (причому заняття цим в активній формі не вважається чимось ганебним, тоді як пасивний партнер завжди знаходиться на самому нижньому щаблі ієрархічних сходів зі всіма наслідками, які після цього настають - обмеженнями, утисками, знущаннями, презирством і т.д.), фізична і психологічна ізоляція їх в співтовариствах “скривджених,” “опущених;” 9) поява відзначених спеціальними знаками столів для “обіжених”, посуди і т.д.; 10) повсюдна поширеність гри в карти під інтерес, тобто з метою отримання матеріальної або іншої вигоди; 11) наявність “кличок”; 12) наявність так званої “прописки” - процедури ухвалення новачка в свої ряди; 13) відмова від участі в суспільному житті; 14) відмова від робіт по впорядкуванню, деяких інших робіт; 15) групові порушення режимів. [29; с.25-26].

В. Дубягін в своїй праці “Следующая жертва - ты. Азбука безопасности.” Вказує на те, що для визначення сформованості і дієвості кримінальної субкультури необхідна наявність наступних критеріїв: 1) Ознак, що характеризують міжгрупові відносини і групову ієрархію (стратифікацію): наявність в установі (населеному пункті, мікрорайоні) ворогуючих між собою угрупувань, а також конфліктів між ними; жорстка групова стратифікація з розподілом людей на “чужих” і “своїх”, а “своїх,” в свою чергу, на касти (“масті”); наявність багатоманітних привілеїв для “еліти” і різних табу для нижчих прошарків кримінального світу; поширеність ритуалів “прописки” новачків. 2) Ознаки, що характеризують відношення до слабких, “низів” і “обіжених”: факт появи “обіжених,” так званих “недоторканих”; таврування речей і предметів, якими повинні користуватися тільки “недоторкані”; схильність до поборів і здирства “низів”; поширеність спеціальних способів зниження статусу: мужолозтво, “парафін”, прання шкарпеток і ін.; поширеність симуляції хвороб і самоушкодження серед “низів.” 3) Ознаки, що характеризують відношення до режиму і виховної роботи: групові порушення режиму установи і групова непокора; групові втечі, бродяжництво (для підлітків); ухилення “авторитетів” від робіт; відмова від роботи в офіційному активі або дворушництво; прояв актів вандалізму. 4) Ознаки, що характеризують способи проведення вільного часу: поширеність азартних ігор; поширеність тюремних способів проведення дозвілля, тюремної лірики і тюремних виробів; групове вживання токсичних і наркотичних речовин, поширеність варіння “чифіру”; 5) Ознаки, що характеризують способи спілкування, пізнання і зв'язки: поширеність “кличок;” поширеність татуювань як знакової системи спілкування, пізнання “своїх.” [9;с.35].

Слід відмітити, що певні ознаки наявності кримінальної субкультури в певному колективі, які наводять Енікєєв М.І. і В. Дубягін не є загальнообов'язковими на даний час.

1.3 Історичний аспект кримінальної субкультури

Початком зародження кримінальної субкультури можна вважати період коли з'явилися перші злочинці і перші місця позбавлення волі. Саме в них і почали створюватись всі складові елементи кримінальної субкультури. Оскільки будь-яка група, незважаючи на її спрямованість потребує порядку і координативних правил, тут починає зароджуватись певний “закон,” за канонами якого мали жити всі засуджені.

Л.А. Мильяненков вважає, що на початку кримінальна субкультура виникла в закритих виправно-трудових установах, а потім поширилася за їх межами, захопивши значну частину підлітково-юнацької популяції, зокрема педагогічно важких підлітків, які, до речі, і складають пізніше основну масу “першопрохідців,” тобто засуджених вперше.

З'явившись в установах виконання покарань і “вийшовши на волю” кримінальна субкультура почала блокувати і перекручувати виховні дії педагогів і оточуючих, руйнувати внутрішньоколективні відносини, замінюючи колективістські відносини відносинами кругової поруки, колективізм - клановістю, товариство - квазітовариством, виправдовувати і заохочувати злочинну поведінку і злочинний спосіб життя. [26;с.49-50].

На теренах колишнього радянського союзу пенітенціарна ієрархія почала існувати в кінці минулого століття. Закріплення розшукової і тюремної структур в царській Росії змусило кримінальний клан, що був розбитий на окремі групи, банди, “малини” об'єднатися. Він виробив свій власний інструмент захисту: свою мову, натільну символіку, способи таємного зв'язку тощо.

Кримінальне середовище в пенітенціарних установах почало диференціюватися на певні категорії, з жорсткими міжособовими відносинами.

Згідно тверджень А.В. Кучинського, часом “виходу” кримінальної субкультури із місць позбавлення волі на широкий загал на території колишнього СРСР можна вважати початок ХХ століття, коли в місцях позбавлення волі вже існувало чотири основні когорти із числа рецидивістів: “шпана (“шпанка”),” “храпи,” “івани” і “гравці.” [25;с.5]. Виходивши на волю представники цих груп різноманітними способами намагались нав'язати свої “правила,” за якими вони жили на зоні всім іншим категоріям населення і в багатьох випадках їм це вдавалось з легкістю.

До числа “шпани” відносився найнижчий прошарок засуджених, які не мали авторитету і прислуговували злочинній еліті.

“Храпи” притримувались нейтралітету, уникали будь-яких конфліктів. Але в той же час могли його спровокувати, з метою отримання від сварок свою вигоду.

До числа так званих “Іванів” відносились різноманітні розбійники, грабіжники, хулігани, котрі досягали влади виключно своїми кулаками.

“Івани” займали найкращі місця, навкруги них розташовувалися їх “піддували.” Після “Іванів” освоювались “храпи” - ще не “Івани,” але послідовники “Іванів,” які брали силою у слабкого, все що їм потрібно. За “храпами” на нарах розміщуються “глоти,” які підтримують свій авторитет нахабством. Потім якнайдалі від туалету зайняли місця різні “кувиркали.”

“Гравці” ж були найбільш освідченою і авторитетною категорією злочинців. До неї входили злочинці, які займалися злочинним промислом у ігрових клубах, домах тощо. Більшість зних були досить досвідченими шахраями в карточних іграх.

Нарешті, для слабких каторга відводила місця під нарами. Подібну розстановку можна спостерігати і в наші дні в слідчих ізоляторах і приміщеннях камерного типу, де кращі місця біля вікон, на перших ярусах ліжок, нар як і раніше займають кримінальні авторитети, а під нарами продовжують перебувати знедолені. Для того, щоб принизити засудженого, викритого в порушенні тих або інших правил злочинного світу не обов'язково скоювати з ним насильний статевий акт, достатньо стусанами ніг загнати винного під нари або ліжко і з цієї миті винен автоматично відноситься до “скривджених”.

Еліта не володіла повністю владою на каторгах і не могла стати володарями людських доль. Певний тиск на адміністрацію вчиняли лише “гравці” і то виключно завдяки своєму інтелекту і традиціям. В середині своєї когорти “гравці” дотримувались жорсткої дисципліни, мали власну охорону з числа “Іванів” і утримували загальну на всій каторзі касу. Але все ж для реальної влади не вистачало інструменту, який би дозволив шантажувати адміністрацію виправних структур. Такий інструмент з'явився у них лише з появою ГУЛАГу.

Як видно, кримінальна субкультура як і будь-яке суспільне явище не з'явилось в один момент, а прогресивно розвивалась в часі попутно із розвитком самого суспільства. Вона має свої історичні корені, своє місце виникнення і своїх винахідників.

Розділ 2. Структура кримінальної субкультури

2.1 Елементи кримінальної субкультури

Кримінальна субкультура - це певна сукупність складових, зокрема духовних, і матеріальних цінностей, норм, атрибутів, манер поведінки тощо, притаманних злочинному середовищу, регламентуючих і упорядковуючих діяльність кримінальних співтовариств, що сприяє їх живучості, згуртованості, кримінальній активності і мобільності, спадкоємності поколінь правопорушників, своєрідний спосіб життєдіяльності осіб, що об'єдналися в кримінальні групи і котрі дотримуються певних законів і традицій.

Щодо структури кримінальної субкультури, то існують різні погляди на це питання.

Так, в кримінальній субкультурі, згідно Ю.К. Алєксандрова можна виділити наступні її складові частини:

1) “табель про ранги”, котрий закріплює становище членів злочинного співтовариства. Сюди ж можна віднести і “прописку,” як спосіб визначення становища окремо взятої особи в “табелі про ранги”; наявність “кличок,” татуювань, виняткових привілеїв у окремих осіб;

2) поведінкові атрибути. До них відносяться “злодійські закони,” тюремні закони, правила і традиції злочинного світу, прийняті в кримінальному середовищі. За допомогою цих законів і традицій регулюються взаємостосунки і поведінка в кримінальних співтовариствах;

3) комунікативні атрибути. Сюди, окрім кримінального жаргону (“арго”) і спеціальних жестів, відноситься також частина кримінальних татуювань, які виступають як своєрідний засекречений засіб передачі інформації, спілкування і взаємодії між членами кримінального співтовариства;

4) економічні атрибути. “Общак” і принципи надання матеріальної допомоги, є матеріальною базою кримінальних співтовариств, їх об'єднань, подальшої криміналізації, розширення свого впливу на різні сфери суспільного життя, в тому числі і економіки, надання допомоги;

5) сексуально-еротичні цінності, тобто відношення до осіб як протилежної, так і своєї статі; різного вигляду статеві збочення, гомосексуалізм, порнографія і т.д.;

6) тюремна лірика, яка виражена, в основному, піснями, рідше віршами, і різного роду небилицями, легендами, котрі видаються за події, котрі дійсно мали місце;

7) відношення до свого здоров'я. Воно формується залежно від того, що вигідне в даний момент: від симуляції хвороб до наполегливого заняття різними видами спорту (особливо східними єдиноборствами, а також культуризмом);

8) алкоголізм, наркоманія і токсикоманія - виступають як засіб “об'єднання”, самоутвердження і розслаблення. [3;с.9-11].

Але таку класифікацію елементів кримінальної субкультури не слід вважати єдиною. На нашу думку, до цього списку не слід було б вносити такі елементи як сексуально-еротичні цінності; алкоголізм, наркоманія і токсикоманія; татуювання як комунікативні атрибути. Це пояснюється тим, що сексуально-еротичні цінності не носять, на відміну від поведінкових і економічних атрибутів, обов'язкового характеру, тобто не є необхідністю; алкоголізм, наркоманія і токсикоманія також не завжди вітаються в кримінальному світі.

Такий елемент як відношення до свого здоров'я також не слід було б вносити до цього переліку, оскільки він не є обов'язковим правилом для всіх членів кримінального співтовариства. Також, це стає зрозумілим само собою, тому що не кожен засуджений, що “просидів” значний строк зможе займатися спортом в силу своїх хвороб, які він отримав під час перебування у місцях позбавлення волі.

Закони злочинного світу - основа кримінальної субкультури.

Перш ніж перейти до викладення основних норм кримінального світу слід зазначити, що закони злочинного світу, що існували на початку 30-х і які існують тепер сильно відрізняються між собою. Це можна пояснити змінами в економічному, політичному житті країни, які відбулися за останні десятиріччя, економічною і політичною ситуацією, котра склалася в даний час. Певним чином це торкнулося і злочинного світу.

Частина носіїв звичаїв кримінального світу і до сьогоднішнього дня продовжує поважати класичні традиції братства. Таких у науковій літературі ще називають “непманськими злодіями.” До “нових” відійшли ті, хто пристосував усі закони злочинного світу на новий лад. На думку багатьох оперативних співробітників ворожнечі між цими двома кланами не видно, вони просто вирішили не заважати один одному і обмежитися презирством. Такої ж думки притримується і Кучинський А.В.[25;с.6].

Не слід плутати “злодійські” і тюремні закони. “Злодійський закон” - це звід неписаних правил і норм, обов'язкових для “злодіїв в законі.” Частина його положень розповсюджується не тільки на “злодіїв в законі,” але і на всіх інших засуджених, ув'язнених і взагалі осіб, що відносяться до кримінальних співтовариств. Ця частина злодійського закону, обов'язкова для всіх інших, називається “тюремним законом.” Таким чином, тюремний закон - це звід норм, правил, заборон і традицій, обов'язкових для всіх засуджених, ув'язнених і т.д., незалежно від їх приналежності до тієї або іншої категорії в “табелі про ранги”. Тюремний закон регулює відносини як між окремими засудженими, ув'язненими і т.д., так і між групами засуджених, ув'язнених; він визначає механізми вирішення виникаючих конфліктів як між окремими особами, так і між групами осіб.

Перебуваючи на волі представники кримінального світу повинні також дотримуватись певних норм “злодійського” і тюремного законів.

Норми “злодійського” закону вимагають від представників кримінального співтовариства відданості і підтримки злодійської ідеї. Неприпустимим є наявність контактів з правоохоронними органами. Також “злодійський” закон вимагає:

1) Бути чесними по відношенню один до одного, хоча слово “чесність” в кримінальному співтоваристві є поняттям аморфним;

2) Залучати в своє середовище нових членів, особливо з числа молоді. Саме це правило і створює той негативний, детермінуючий злочинність неповнолітніх, вплив на суспільство ;

3) Стежити за порядком в виправних установах і СІЗО, встановлювати там владу “злодіїв в законі”;

4) Обов'язково вміти грати в карти;

З цих основних законів злодійського співтовариства виходять наступні: 1) відмова від співпраці з будь-якими владними структурами. На даний момент воно практично не має сили; 2) ніколи не давати свідчення слідчим і судовим органам; 3) ніколи не визнавати вину у вчиненому злочині; 4) не мати власності і заощаджень; 5) не мати сім'ї; 6) періодично “сідати” в місця позбавлення волі; 7) не брати в руки зброї; 8) не працювати ні за яких умов; 9) “тримати” порядок в зоні, тобто розбиратися у конфліктах, не допускати сварок і т.д.; 10) “гріти” (налагодити постачання) місць позбавлення волі; 11) поповнювати злодійський “общак,” тобто збирати данину, зі всіх засуджених, ув'язнених і інших осіб; 12) шанувати батьків (особливо матір); 13) не перебувати ні в яких партіях, об'єднаннях; 14) учити “правильному життю” молодь, роз'яснювати, що таке “правильні поняття;” 15) не мати прописки (реєстрації); 16) бути чесним в грі в карти між “злодіями в законі.”

Тюремний закон, норми котрого поширюються на всіх засуджених, зобов'язує представників кримінального світу: 1) виділяти частку в “общак”; 2) не можна піднімати руку на “злодія в законі;” 3) поважати старших; 4) поважати батьків; 5) непримиренно відноситись до доносів; 6) не віднімати, що б то не було, у кого б то не було безпідставно; 7) не “пред'являти” кому б то не було звинувачення без доказів; 8) не ображати будь-яким чином; 9) не спілкуватися нецензурно; 10) підтримувати засуджених, що мають сім'ї і дітей; 11) не вступати в секції, тобто не ставати “червоними”; 12) не красти у “своїх.”

Таким чином, можна сказати, що дотримання норм тюремного закону обов'язкове як для “злодіїв в законі,” так і для всієї решти кримінальних елементів, а дотримання окремих положень “злодійського закону” обов'язкове тільки для “злодіїв в законі” і осіб, які прагнуть бути “коронованими.” Як видно багато положень злодійського і тюремного законів співпадають.

Отже можна чітко виділити певні правила, за якими живе кримінальний світ. Так, одним із перших правил злодійського братства є заборона працювати. Тобто на свободі він повинен був всіляко порушувати закон, а на зоні просто сидіти у прямому значенні цього слова. Тільки-но злочинець прибував у зону, він одразу мав потрапити в “отрицали,” тобто порушувати режим і відмовлятись від будь-якої роботи. Але на сьогоднішній день, спостерігається тенденція до відмови від норми, що забороняє їм працювати або спілкуватись з державними структурами. Це пояснюється тим, що виникла ненобхідність налагодження корумпованих зв'язків з чиновниками всіх рівнів. Тепер представники кримінального світу, згідно фактів, які наводить Подлєскіх Г.Ю. навіть прагнуть увійти в депутатський корпус з метою ще більше законспірувати свою злочинну діяльність і отримати недоторканість.[34;с.12-13]. “Нові злодії” в більшості випадків намагаються працювати. Вони засновують різноманітні фірми. Відкривають мережі ресторанів і казино. Разінкін В.С. у свої роботі наводить приклади коли перспективні російські банки запрошували на роботу “злодіїв в законі.” Авторитет отримував посаду керівника служби безпеки банку і сам встановлював для себе місячну зарплату. За це він повертав банку наявні борги. Він не брав у руки Цивільно-процесуальний кодекс. Йому було достатньо назву фірми-боржника і прізвище директора. [35;с.30].

Наступним класичним правилом було правило не мати сім'ї. До 70-х років “злодіям в законі” заборонено було одружуватись, мати дітей і навіть підтримувати зв'язки із батьками. Рідня не повинна була знати місце позбавлення волі. Але сьогоднішні “злодії” відійшли від цього правила.

Таким чином, злочинні авторитети, використовуючи особливості кримінальної субкультури і користуючись своїм особливим становищем в місцях позбавлення волі і утримання під вартою, в своїх цілях добиваються наступного: 1) досягають повного впливу на достатньо нестійке середовище засуджених і ув'язнених за допомогою норм і правил, зведених ними в “закон”; 2) здійснюють дуже жорстке “правління” масою засуджених і ув'язнених, примушуючи багатьох підкорятися силовими методами, аж до вбивства неугодних, причому робиться це чужими руками (так званими “торпедами”), самі залишаючись осторонь; 3) або самі, або їх найближчі помічники проникають в середовище працюючих засуджених з метою здійснення контролю над промисловою зоною виправної установи, налагодження контактів із свободою для завезення в зону продуктів харчування, спиртних напоїв, сигарет, грошей, наркотиків; 4) використовують інші методи тиску, прикриваючись “злодійським” і тюремним законами.

Ієрархія кримінального світу.

Напевно, ні в одному колективі не існує такої чітко вираженої ієрархічної структури, як в кримінальному світі. Особливо чітко це виявляється, звичайно, не на волі, а в умовах ізоляції - в установах виконання покарань і СІЗО.

На найвищому щаблі тут знаходяться “злодії в законі,” трохи нижчий щабель у цій ієрархії займають “авторитети,” які теж мають досить вагомий статус у злочинному світі. Як правило їм доручаються виконувати адміністративні функції в межах якогось виду кримінальної діяльності. Вони відносно автономні і мають підпорядковані їм злочинні групи. Саме із середовища “авторитетів” рекрутуються нові “злодії в законі.” [35;с.16].

Як вказує С.М. Дишев найнижчу сходинку в цій ієрархії займають “шестірки,” “бики,” “громовідводи,” які покликані виконувати доручення авторитетів. На волі “шестірки” можуть очолювати невеликі групи, але зобов'язані підкорятись “бригадиру.” У місцях позбавлення волі вони складають безпосередню свиту “злодіїв в законі.” На цій же ступені перебувають і “мужики,” які становлять основний контингент засуджених. Для “мужиків” характерними є такі риси як прагнення бути незалежними, підтримання неформальних норм поведінки, що склалися у колонії, звернення до “злодіїв у законі” в разі порушення їх прав іншими засудженими, ухилення від прибирання місць загального користування, володіння недозволеними режимом предметами.[18;с.31].

Розподіл засуджених відбувається по “мастях.” “Масть” - це та або інша група, каста, співтовариство в неформальній ієрархії засуджених і ув'язнених. Різні автори досліджень, зокрема А. Максімов пропонують різний стратифікаційний розподіл засуджених за місцем, яке вони займають в ієрархічній системі: дво-, три- і навіть шестисхідчасте.[5;с.22].

Гуров А.І. розділяв засуджених на певні “масті” залежно від історичного періоду. Так на кінець ХІХ ст. всіх злочинців він поділяв на такі категорії: в умовах свободи (“урки,” “оребурки”); в місцях позбавлення волі (“івани,” “храпи,” “асмодеї,” і “гравці.”). В 30-ті роки ХХ ст.: в умовах свободи - “жигани,” “урки,” “шпана;” в місцях позбавлення волі - “урки,” “злодії в законі,” “шестірки,” “пацани.” На кінець 80-х років, він уже представляє іншу класифікацію злочинців: на волі - “авторитети,” “злодії в законі,” “шестірки;” в умовах ізоляції - “злодії,” “босяки,” “пахани,” “підпаханники,” “солдати,” “обіжені,” “опущені” і т.д.[2; с.221].

Інші автори, наприклад Александров, мають дещо інакший погляд. Вони розподіляють засуджених на чотири основні групи, усередині кожної з яких знаходяться свої підгрупи: “блатні” або “чорні” (“злодії в законі,” “авторитети,” “козирні,” “фраєри,” “босяки,” “положенці,” “правильні,” “смотрящі,” “арештанти”); “мужики” або “сірі”: (“авторитетні мужики,” “роботяги”); “козли” або “червоні”: (“активісти,” “позитивні,” “помічники адміністрації”); “опущені” або “голубі”: (“обіжені,” “пєтухи,” “чорти,” “диряві”).

Така класифікація є досить вдалою і чіткою.

Реальна (тіньова) влада в установах виконання покарань належить “блатним.” Зони, де “блатні” є господарями становища, називаються “чорними зонами,” де вони влади не мають (таких меншість) -- “червоними.” Влада “блатних” може бути і не яскраво виражена, зовні зона може здаватися благополучною - дотримується розпорядок дня, виконуються планові виробничі завдання, відсутні грубі порушення режиму. Але це тільки ззовні. А насправді влада в зоні належить “блатним.” Часто це вигідно адміністрації, і вона сама йде на це.

“Блатний” -- це представник верхнього ступеня ієрархічних сходів кримінального співтовариства. Як правило, “блатний” є професійним злочинцем.

“Блатні” зобов'язані визнавати “тюремний закон,” а ті, хто претендують на звання “злодія в законі” -- і “злодійський.” “Блатний” не повинен мати в своїй біографії “чорних” плям, він зобов'язаний наслідувати “правильні поняття.” По можливості, “блатний” не повинен в зоні працювати. З числа “блатних,” за відсутності в зоні “злодія в законі,” призначаються “положенці,” ті що покликані здійснювати загальний контроль над зоною, вирішувати виникаючі конфлікти, стежити за тим, щоб не пригноблювалися “мужики.” “Блатні” зобов'язані стежити за тим, щоб в зону постійно потрапляв “підігрів” -- чай, продукти харчування, сигарети, спиртне, наркотики. Все це повинно справедливо розподілятися між всіма засудженими, чого на практиці, звичайно, не буває.

“Блатних” умовно можна розділити на дві великі групи: наближених до “злодіїв в законі,” і відносно незалежних злочинців, які можуть собі дозволити вести досить незалежний спосіб життя, маючи велику кількість грошей, могутню охорону і прикриття. З цією категорією вимушені рахуватися навіть “злодії в законі.”

В цілому, “блатні” повинні дотримуватися “злодійського” ( “тюремного”) закону, поводитися як “злодії в законі,” але на відміну від останніх їм заборонено: скликати злодійські зібрання; організовувати і розпоряджатися “общаком”; брати участь в злодійських зібраннях з правом вирішального голосу; будучи “положенцями,” вони не можуть ухвалювати рішення, що відносяться до компетенції “злодія в законі” (наприклад, рішення про вбивство кого-небудь); здійснювати функції арбітра (окрім “положенців,” які можуть і повинні здійснювати ці функції в тій установі виконання покарань, регіоні, де вони поставлені на цю “посаду”).

Другою і найчисленнішою групою є “мужики.” “Мужики” займають досить відособлене становище по відношенню до інших категорій (“мастей”) засуджених. Відмінність “мужиків” від “блатних” полягає в тому, що вони можуть і повинні працювати (правда, не на всяких посадах; призначення “мужика,” з його, звичайно, власного бажання, наприклад, на посаду завгоспа автоматично переводить його в категорію “червоних” (“козлів”) зі всіма виникаючими звідси наслідками. Від “червоних” же “мужики” відрізняються тим, що вони не співпрацюють з адміністрацією. Серед “мужиків” є невеликий прошарок “авторитетних мужиків,” або “бродячих мужиків,” до думки яких інколи прислухаються навіть “блатні.” Взагалі ж, ні на яку владу в зоні “мужики” не претендують, в різноманітні “розборки” не втручаються. Їх кредо - жити тихо, якнайшвидше звільнитися. Проте “мужики,” як правило, дотримуються “правильних понять.”

Дещо відрізняється від “мужиків” становище, яке займають “пацани.” Якщо у виховних колоніях для неповнолітніх статус “пацанів” наближений до статусу “мужиків” на дорослих видах режиму, то “пацан” на дорослому режимі - це не зовсім те ж, що “мужик.” “Пацани” (а це засуджені молодіжного віку) на дорослому виді режиму відносяться до категорії наближених до “блатних.” Вони виконують злодійський закон і є кандидатами в “положенці,” “бродяги,” “арештанти” і т.д. Для “пацанів,” що знаходяться на дорослих видах режиму, характерні наступні особливості поведінки: прагнення мати заборонені предмети; демонстративно-незалежна поведінка; грубість по відношенню до адміністрації; схвалення і виконання “злодійського” (“тюремного”) закону; яскраво виражене презирливе відношення до “засуджених - активістів”; у разі утиску їх прав з боку інших засуджених звернення зі скаргами не до адміністрації установи виконання покарань, а до “злодіїв в законі” або до інших авторитетів; ухилення від робіт по впорядкуванню; прагнення порушувати форму одягу (носіння одягу яскравих тонів або, навпаки, виключно чорного кольору), залишаючись при цьому дуже акуратними.

Підвищення статусу, тобто перехід з однієї “масті” в іншу, надзвичайно рідкісний і утруднений, а для деяких категорій (“обіжені,” “опущені,” “пєтухи,” “козли”) взагалі неможливий. В той же час необхідно відзначити, що пониження статусу в ієрархічній драбині - явище для кримінального співтовариства загалом звичайне. Пониження відбувається в основному через порушення тим або іншим засудженим (ув'язненим, членом злочинної групи) якихось норм і правил злодійського або тюремного закону.

Найпоширенішим покаранням є пониження в системі кримінальної ієрархії (“дати по вухах”), тобто перевід з категорії “блатних” в категорію “мужиків” і т.д. Досить часто пониження відбувається шляхом здійснення акту насильного мужолозтва (особливо це поширено серед неповнолітніх). Якщо переведений з категорії “блатних” в категорію “мужиків” з часом ще може знову зайняти більш високий ступінь, то з категорії “обіжених” (“опущених”) піднятися вже неможливо. Статус “обіженого” (“опущеного,” “пєтуха” і т.д.) - вічний і визначає все подальше життя підданого такому покаранню. Навіть в тому випадку, якщо “опущення” відбулося в результаті беззаконня і визнано, що воно вчинено порушуючи “злодійський” (“тюремний”) закон, то і тоді підданий цьому покаранню не може повернутися до свого попереднього становища. Щоправда, особи, що припустилися беззаконня, можуть бути самі піддані такому ж покаранню.

Поведінка для членів ієрархічних груп регулюється сталими нормами, які носять заборонний і дозволяючий характер. Так, наприклад, по відношенню до “обіжених” (“опущених,” “пєтухів”) забороняється: подавати руку, приймати від них які-небудь предмети, користуватися їх білизною, спати поряд і т.д. В той же час можна давати їм якісь предмети, продукти харчування, не вступаючи при цьому в двосторонній контакт (тобто, пачку сигарет, наприклад, необхідно передавати не з рук в руки, а кинути на підлогу, на підвіконня і т.д.). Таким чином, з представниками “голубих” заборонений будь-який двосторонній тілесний контакт; не рекомендується навіть просто розмовляти без потреби. В той же час, гомосексуальний акт з представниками цієї групи до заборонних контактів не відноситься.

Найбільш яскраво ці норми виявляються серед неповнолітніх правопорушників. Так, представники касти “обіжених” у колоніях зобов'язані: користуватися лише своїм посудом (ця вимога відноситься і до засуджених, які перебувають в установах виконання покарань для дорослих); виконувати всю роботу за інших, що перебувають більш високо на ієрархічних сходах; без нагадувань виконувати всю брудну роботу (прибирання камери, туалету); спати у відведеному для них місці; по вказівці “еліти” групи вчиняти порушення режиму (бути “торпедою,” “громовідводом,” тобто все брати на себе, захищаючи цим самим “злодія в законі.”); беззаперечно виконувати вимоги інших членів групи; бути об'єктом задоволення статевих потреб і ін.). Їм забороняється: не підкорятися, оспорювати розпорядження неповнолітніх, які знаходяться більш високо на ієрархічних сходах; брати участь в “прописці”; брати участь в групових іграх з метою уникнення тілесних контактів з іншими засудженими (ув'язненими); першими брати продукти; користуватися чужим одягом, посудом і т.д.

Тюремна субкультура надзвичайно консервативна, підвищення статусу -- випадок дуже рідкісний, практично неможливий. Існування “табеля про ранги” доводиться враховувати і адміністрації установи виконання покарань і СІЗО, хоча, згідно Виправно-трудового кодексу, всі засуджені рівні між собою. Неможливо, наприклад, посадити “блатного” в камеру, де сидять “обіжені.” А якщо адміністрація і піде на це, то можна сміливо передбачити, чим це закінчиться: або “блатного” “опустять;” він нанесе комусь тілесні пошкодження, або йому нанесуть. Тому практично в ста відсотках випадків камеру, де йому “сидіти,” визначає сам засуджений або ув'язнений (мова не йде про ті випадки, коли адміністрація робить це навмисно з метою зламати неугодну їй особу, а також про випадки “блатного беззаконня,” коли людину “опускають” просто так, заради розваги ). Терешенюк Л.Я. вказує на те, що в деяких колоніях свого часу адміністрація намагалася боротися з розподілом засуджених на “масті” -- тобто всіх “блатних,” “мужиків” і т.д. силою намагалися усадити в їдальні за один стіл з “обіженими.” Нічого путнього з цього, звичайно ж не вийшло. Справа, в кращому разі, закінчувалася масовою відмовою від їди, у гіршому разі -- починалася серія непокори, інших порушень режиму. [34;с.16]. Також практикувався наступний метод: всіх “обіжених” збирали в окремий загін з метою захистити їх від знущань, принижень і т.д. з боку інших засуджених. Але цей експеримент у всіх випадках також закінчувався нічим. В такому загоні швидко встановлювалася своя, ще більш жорстка, стратифікація.