Політика соціальної безпеки в умовах трансформації українського суспільства

Нажаль, оскільки кожна партія репрезентує (і відповідно захищає) інтереси лише певної соціальної групи, які можуть бути протилежними інтересам іншої, не доводиться сподіватись, що партії завжди виступатимуть медіаторами суспільного порозуміння між різними соціальними групами. Цю думку підтверджує Ю. Шведа: «Факт існування багатопартійності вказує на те, що інтеграційні можливості окремих політичних партій не можуть бути загальними, всеохопними» [48]. Отже, життя спростовує позицію деяких українських прихильників всезагальної партизації суспільства, що політичні партії слугують ефективним інструментом раціоналізації суспільного конфлікту [49],оскільки на сучасному етапі розвитку суспільства, на тлі загострення партійної боротьби відбулося різке розшарування та конфронтація певних верств суспільства за політичними поглядами. Як зауважив вчений секретар Національного інституту стратегічних досліджень М.Степіко, «партії «розривають» український електорат на важко співвідносні, а то й ворожі один одному сегменти» [50]. Тому завжди, коли будь-яка партія починає претендувати на те, що тільки вона одна має право вирішувати, що саме відповідає інтересам усіх громадян, це неодмінно призводить до фатальних суспільних наслідків.

Крім політичних партій, в сучасних демократичних суспільствах діють і чисельні громадські об'єднання - як створені партіями так і ті, що мають неполітичний характер. Якщо перші підпорядковані в своїй діяльності відповідним політичним силам, хоча формально не входять до їх організаційних структур, то другі мають достатні організаційні та інтелектуальні ресурси для того, щоб критично ставитися до діяльності партій, зокрема вимагати від них виконання передвиборчих обіцянок та реалізації суспільних інтересів.

Ще одним засобом контролю діяльності політичних партій є засоби масової інформації. Створення позитивного іміджу політичної партій або висвітлення її недоліків і зловживань має примусити партійних функціонерів скорегувати свою активність, щоб вона не суперечила програмним положенням і не відштовхувала реальних та потенційних прибічників партії. На думку Є.Пожидаєва, тільки засоби масової інформації й неурядові організації як «сторожові пси демократії» служать суспільним інтересам, запобігаючи, тому, щоб партії ставали свого роду закритими кланами, особливо, якщо перебувають у владі тривалий період [51]. Додамо, що така ситуація є наслідком слабко розвиненої соціальної інфраструктури українського суспільства, зокрема її громадських інститутів. За цих умов доречно ставити питання про більш активну конструктивну участь найбільш потужних та авторитетних партій у формуванні та діяльності партійно-політичних коаліцій на засадах їх співпраці та відповідальності перед населенням. Останній фактор став би вагомим регулятором безпечного співіснування вісі державна влада - суспільство - особистість.

Значну роль в розбудові державності відіграють громадські організації.

Громадські організації - об'єднання громадян, метою створення яких є задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, вікових, національно-культурних, спортивних та інших спільних інтересів. Інтерес до громадських організацій обумовлений тим, що вони є вираженням плюралістичної природи суспільства, наявності в ньому множини соціальних прошарків і груп із специфічними інтересами. Остання обставина породжує величезну різноманітність громадських організацій: громадські організації в суворому значенні слова, професійні (профспілки, союзи ремісників, творчі союзи інтелігенції, наукові товариства), духовні (клуби, культурно-освітні товариства, самодіяльні ансамблі, театри, спілки колекціонерів,спілки фанів, зірок тощо.

Закон України «Про об'єднання громадян» регламентує стосунки держави та об'єднань громадян, а отже, і громадських організацій через забезпечення додержання державою прав і законних інтересів об'єднань громадян.

Не допускається втручання державних органів та службових осіб у діяльність об'єднань громадян, так само як і втручання об'єднань громадян у діяльність державних органів, службових осіб та у діяльність інших об'єднань громадян. У Законі наголошується на тому, що Верховна Рада України встановлює пільги щодо оподаткування доходів по окремих видах господарської або іншої комерційної діяльності об'єднань громадян, створених ними установ та організацій, заснованих підприємств, а також затверджує перелік всеукраїнських громадських організацій, яким держава надає матеріальну допомогу.

У правовому полі України існують такі громадські організації:

1. Професійні спілки, які є добровільними неприбутковими громадськими організаціями, що об'єднують громадян, пов'язаних спільними інтересами за родом їх професійної (трудової) діяльності (навчання). Взаємовідносини профспілок з державою, Закон України «Про професійні спілки, їх права та гарантії діяльності», регламентує через забезпечення реалізації права громадян на об'єднання у професійні спілки та додержання прав та інтересів профспілок.

Держава визнає профспілки повноважними представниками працівників і захисниками їх трудових, соціально-економічних прав та інтересів, співпрацює з профспілками в їх реалізації, сприяє профспілкам у встановленні ділових партнерських взаємовідносин з роботодавцями та їх об'єднаннями. Держава сприяє навчанню профспілкових кадрів, спільно з профспілками забезпечує підвищення рівня їх знань щодо правового та соціального захисту працівників.

Профспілки та їх об'єднання мають право:вести колективні переговори та укладати колективні договори та угоди;

_ захищати права громадян на працю та здійснювати громадський контролю за додержанням законодавства про працю;

_ забезпечувати зайнятість населення;

_ проводити діяльність щодо соціального захисту та забезпечення достатнього життєвого рівня громадян;

управляти державним соціальним страхуванням та соціальним забезпеченням;

_ управляти підприємствами; брати участь у вирішенні трудових спорів; організовувати страйки та проводити інші масові заходи; отримувати інформацію з питань праці та соціально-економічного розвитку;

_ створювати навчальні, культурно-освітні заклади, дослідні та інші організації;

_ обійматися питаннями охорони здоров'я громадян, фізичної культури, спорту, туризму та охорони довкілля;

_ захищати духовні інтереси трудящих;

_ захищати житлові права громадян;

_ притягувати до відповідальності посадових осіб;

_ здійснювати господарську та фінансову діяльність.

2. Права профспілок визначають й напрямки їх діяльності. Виходячи з цього, наголосимо, що більшість з цих напрямків спрямовані на попередження або подолання соціальних ризиків.

Благодійні організації - недержавні організації, головною метою діяльності яких є здійснення благодійної діяльності в інтересах суспільства або окремих категорій осіб.

Стосунки благодійних організацій з державою будуються на основі гарантування і забезпечення захисту органами влади передбачених законодавством України прав та інтересів фізичних і юридичних осіб - учасників благодійництва та благодійної діяльності. Втручання органів державної влади, органів місцевого самоврядування та їх посадових осіб у діяльність благодійних організацій, як і втручання благодійних організацій в діяльність органів державної влади та органів місцевого самоврядування, крім випадків передбачених Законом, забороняється.

Благодійні організації також мають дуже широкий спектр прав: самостійно вирішувати питання благодійної допомоги її набувачам, використовувати цільові пожертвування, що подаються благодійниками на реалізацію благодійної програми згідно з умовами цього пожертвування; утворювати свої відділення, філії, представництва; об'єднуватися у спілки, асоціації та інші об'єднання, що створюються на добровільній основі і сприяють виконанню статутних завдань; обмінюватися інформацією та спеціалістами з відповідними організаціями зарубіжних країн; організовувати збір благодійних пожертвувань та внесків від фізичних та юридичних осіб, іноземних держав та міжнародних організацій; постійно визначати форми, об'єкти, суб'єкти і обсяги благодійної допомоги; відкривати рахунки в установах банків; засновувати засоби масової інформації, підприємства і організації, займатися видавничою діяльністю тощо.

На відміну від профспілок, які у своїй діяльності незалежні від органів державної влади та органів місцевого самоврядування, їм непідзвітні і непідконтрольні, діяльність благодійних організацій контролюється органами виконавчої влади, в тому числі і порядком використання ними майна та коштів, призначених для благодійної допомоги.

3. Неприбуткові організації - організації, діяльність яких направлена не на отримання прибутку, але прибуток може бути спрямований на виконання статутною діяльності. Таке положення, на нашу думку, розширює межі громадських організацій.

Молодіжні громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 35 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на задоволення та захист своїх законних соціальних, економічних, творчих, духовних та інших спільних інтересів.

Дитячі громадські організації - об'єднання громадян віком від 14 до 18 років, метою яких є здійснення діяльності, спрямованої на реалізацію та захист своїх прав і свобод, творчих здібностей, задоволення власних інтересів, які не суперечать законодавству, та соціальне становлення як повноправних членів суспільства.

Держава підтримує діяльність молодіжних та дитячих громадських організацій таким чином: надає молодіжним і дитячим громадським організаціям інформацію про державну політику щодо дітей та молоді; подає методичну та організаційну допомогу з питань соціального становлення та розвитку молоді та дітей; сприяє створенню підприємств, установ і організацій, які надають послуги молоді та дітям або сприяють зайнятості молоді.

Держава також фінансово підтримує діяльність молодіжних і дитячих громадських організацій через відповідні органи виконавчої влади, що працюють з молоддю, органи місцевого самоврядування та спілку всеукраїнських молодіжних громадських організацій.

Цікавим є той факт, що органи виконавчої влади та місцевого самоврядування можуть делегувати молодіжним і дитячим громадським організаціям повноваження щодо реалізації відповідних програм (проектів, заходів).

У такому випадку органи влади подають молодіжним і дитячим громадським організаціям фінансову та матеріальну допомогу і здійснюють контроль за реалізацією наданих повноважень, у тому числі за цільовим використанням виділених коштів.

В українському законодавстві це єдиний випадок, який прямо говорить про можливість громадських організацій взаємодіяти з органами влади шляхом реалізації завдань, передбачених для виконання органами влади.

5. Громадські організації інвалідів створюються з метою здійснення заходів по соціальному захисту, соціально-трудовій і медичній реабілітації інвалідів та залученню їх до суспільно-корисною діяльності, занять фізичною культурою і спортом.

6. Релігійні організації, які створюються з метою задоволення релігійних потреб громадян сповідувати і поширювати віру і діють відповідно до своєї ієрархічної та інституційної структури, обирають, призначають і замінюють персонал згідно зі своїми статутами (положеннями) Релігійні організації в нашій країні не виконують державних функцій, це пов'язано з тим, що, церква і релігійні організації в Україні відокремлені від держави.

Отже, як засвідчують результати аналізу нормативно-правого забезпечення діяльності громадських організацій в Україні, тільки у законодавстві щодо молодіжних і дитячих громадських організацій прямо зроблено наголос на можливості взаємодії з органами влади.

У контексті дослідження взаємодії органів влади і громадських організацій особливого значення набувають взаємини з державою, тобто органами влади. Це пояснюється тим, що у процесі дослідження взаємодії органів влади і громадських організацій виникає потреба розглянути процес взаємодії з огляду на причетність до нього саме громадських організацій, розкрити, наскільки громадські організації відкриті для співпраці з органами влади.

Основні причини, що обумовлюють процес розвитку громадських організацій у соціальній сфері України: криза тоталітарної держави та системи соціального захисту; зростання недовіри до існуючих державних інституцій та закладів; неможливість виконання державою взятих на себе зобов'язань у сфері соціального захисту; прагнення людей реалізовувати свої інтереси та задовольнити наявні потреби; прагнення знайти інших людей, що мають аналогічні проблеми.

Формування результативного процесу залучення громадських організацій до вироблення державної політики в Україні вимагає розв'язання кількох проблем:

_ усунення недосконалості нормативно-правового забезпечення діяльності громадських організацій як суб'єктів вироблення державної політики;

_ подолання проблеми сприйняття працівниками органів влади ролі громадських організацій у процесі вироблення державної політики та державно-управлінських рішень;

_ підготовка достатньої кількості фахівців для громадських організацій, що може бути вирішено шляхом розробки спеціальних курсів та навчальних програм для фахівців таких організацій.

Все частіше громадськість виявляє бажання брати на себе відповідальність за організацію життя територіальної громади, отримувати якісні послуги і як наслідок, має місце створення здорової громадянської «опозиції», яка здійснює постійний тиск на органи влади, контролює діяльність посадових осіб, вносить пропозиції щодо соціально-економічного та культурного розвитку, виконує роль опонента (у здоровому сенсі цього слова) органів влади у процесі формування та реалізації політики, як державної, так і політики органів місцевого самоврядування.

Еволюційні зміни, що відбуваються в Україні, мають на меті побудову цивілізованої демократичної держави, авторитет якої буде визнано в усьому світі. У цьому контексті важливим є:

_ створення умов для якнайширшого залучення громадських організацій до процесу формування та реалізації державної політики органами влади;

_ розробка моделі взаємодії, яка буде забезпечувати постійний паритетний діалог громадських організацій і органів влади.

3.2 Удосконалення механізмів реалізації політики соціальної безпеки

Постановка проблеми. Досягнення соціальної злагоди та стабільного миру неможливо без узгодження інтересів держави і громадян, одночасного врахування національних інтересів і прав людини, розробки стратегічних соціально-економічних програм, спрямованих на людський розвиток.

Як зазначено у виступі Президента України із щорічним Посланням до Верховної Ради України, що сучасний світ швидко змінюється. Він становиться багатополярним, більш складним і динамічним, з новими можливостями і викликами для розвитку кожної країни, кожної спільноти. Ускладнюється ситуація у світовій економіці [52].

Підкреслюючи актуальність теми, необхідно звернути увагу на зв'язок соціально-економічного захисту з довгостроковими пріоритетами розвитку Української держави, стратегіями реформ, важливішими державними програмами у сфері безпеки.

Запровадження соціально орієнтованої державної політики безпеки обумовлює оптимістичний сценарій розвитку України, її інтеграцію до Європейської спільноти. У зв'язку з цим гостро постає проблема створення механізмів завчасного попередження радикалізації соціальних конфліктів, стержнем яких повинно бути повне виконання державою прав людини.

Тому вкрай нагальними є дослідження змістовної характеристики процесів радикалізації соціальних конфліктів як загрози безпеці держави, визначення структурних економічних й інституціональних чинників конфліктів та розробки на цій основі прямих і структурних попереджальних механізмів. Головним завданням на цьому шляху є створення науково обґрунтованої основи формування методології розробки механізмів попередження конфліктів.

Наведене свідчить про високу актуальність дослідження цього напряму в науці державного управління, який не лише підіймає гострі суспільно-важливі проблеми, а й відповідає потребі подальшого розвитку наукових підходів до формування системи безпеки держави, зокрема соціально-економічного захисту населення України.

Більш ніж два століття до того, як Адам Сміт надрукував «Багатство націй», Західна Європа керувалась віруваннями та практиками, відомими як меркантилізм. Меркантилізм був філософією влади та управління. Війна була логічною складовою меркантилістської системи, як і будь-якої системи, в якій влада - це результат боротьби, а економічне життя країни підкорено досягненню політичних цілей. Меркантилістська логіка спричинила тривалі, майже безперервні конфлікти в Європі, квінтесенцією яких були наполеонівські війни, перша та друга світові війни.

Адам Сміт, один із засновників ліберальної економічної теорії, є не менш відомим завдяки своїм дослідженням війни та миру. «Багатство націй» побачило світ у 1776 р., у час, зручний для переосмислення теорії та практики меркантилізму. Вигравши семирічну війну (1756-1763 рр.), Велика Британія не мала серйозних конкурентів ні з позицій економічної, ні з позицій військової сили. Беззаперечне лідерство Великої Британії стало причиною впровадження більш ліберального мислення.

В цьому зв'язку на основі детального вивчення деяких вітчизняних та зарубіжних джерел наукової інформації нами здійснена оцінка існуючих понять «соціальний захист населення». При аналізі термінів увага приділялась складовим змісту даного поняття та системоутворюючому фактору соціального захисту. Так нам імпонує визначення Н.Н. Абакумової «соціальний захист розглядається як комплекс правових, економічних та соціальних гарантій, що забезпечують кожному працюючому право на безпечну працю, збереження здоров'я у процесі труда, економічний захист і підтримку робітників та їх сімей у випадку тимчасової втрати працездатності на виробництві, медичну, соціальну і професійну реабілітацію» [53].

Більш широкий зміст і системний характер поняття «соціальний захист» знаходить своє втілення у терміні «соціальний захист», який пропонує А.Г. Антипов [54]. Звертає увагу той факт, що термін не містить системоутворюючого фактору соціального захисту. Не має в ньому місця для об'єкту соціального захисту - людини, або соціально незахищених верств населення.

Розділяємо позицію О.Ф. Новікової, яка соціальний захист досліджує з позицій забезпечення соціальної безпеки, яка одночасно є системоутворюючим фактором соціального захисту: «це процес (дія) по досягненню соціальної безпеки» [55]. В інших дослідженнях О.Ф. Новікової соціальний захист розглядається як «система та механізм соціально-економічних, правових гарантій, що забезпечують суспільно нормальний рівень розвитку особистості і суспільства».

Групою авторів за участю О.Ф. Новікової соціальний захист населення наданий як «комплекс заходів з виявлення чинників, обумовлюючих соціальний ризик, оцінки і реалізації можливостей впливу на ці чинники на різних етапах їх виникнення і розвитку та по забезпеченню соціальних гарантій на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку». Отже системоутворюючим фактором соціального захисту є соціальні гарантії на рівні допустимого ризику для даних економічних умов суспільного розвитку. Людина як мета та головний чинник суспільного розвитку визначається в більшості країн світу як об'єкт соціально-економічної політики. Цьому сприяли концепція «базових потреб» та можливостей розвитку людини як критерію добробуту населення та ефективності соціально-економічної політики. Розвиток людини передбачає розширення свободи вибору, створення умов для довготривалого, здорового, наповненого творчістю життя населення. Сама ж Концепція людського розвитку конкретизує започаткований нею зміст базових можливостей людини та її вибору. З цього витікає необхідність законодавчого закріплення державою величин (показників) допустимого ризику, що відповідають даним економічним умовам розвитку суспільства[56].

Міжнародний досвід профілактики порушень здоров'я свідчить про необхідність законодавчої регламентації рівнів допустимого ризику їх розвитку. Аналіз свідчить, що необхідною основою для запровадження заходів у галузі соціального захисту є Конвенції та рекомендації Міжнародної організації праці, які містять найбільш оптимальні положення та нормативи трудових прав і соціальних гарантій працюючих, що діють у багатьох державах світу і розповсюджуються шляхом їх прийняття (ратифікації) у інших країнах [57].

З позиції практики, необхідність підвищення соціального захисту має місце у ситуаціях, коли прибутки держави зменшуються внаслідок падіння економіки, легітимність державної влади зменшується, поширюється злочинність, корупція, право на насилля ефективно приватизується організованими злочинними групами, які з метою власного збагачення апелюють до ідентичності ображених і знедолених мас, мобілізуючи їх до участі в різних формах протестів.

Глобалізована економіка соціального захисту містить, з одного боку, транснаціональні корпорації, які розробляють і постачають на ринок зброю, впливають на зовнішню політику держав, а з іншого - тіньовий, нелегальний та злочинний світ. На мою думку, причиною сплеску наукового інтересу західних вчених до розробки теорій сучасного захисту є не лише необхідність запровадження підходів, які б допомогли пояснити причини сучасних проблемних ситуацій. Феномен соціального захисту має бути переосмислений у контексті переформатування світової економічної та політичної системи за умов глобалізації.

Незважаючи на створення в Україні певних інституційних механізмів функціонування системи соціального захисту населена та спроб глибокого реформування економіки України протягом останнього періоду, означена система потребує модернізації та оновлення. Світова фінансово-економічна криза 2008-2009 років висвітлила нову роль системи соціального захисту, зокрема як об`єкту ефективного державного управлінця. Соціальне спрямування державного управління та його складової державного регулювання виконує стимулюючу роль у забезпеченні розвитку національної господарчої системи та створює механізм захисту та стимулювання економічної активності працездатних верств населена для забезпечення гідного життя всього суспільства.

Протягом періоду формування ринкової економіки в Україні соціальна політика так і не сформована як цілісна та комплексна стратегія. Вона фактично зведена до різноманітних пільг, субсидій тощо, не підкріплених можливостями бюджетного фінансування. На думку фахівців Національного інституту стратегічних досліджень, що економічні реформи призвели до глобального перерозподілу національного багатства і доходів населена, безсистемні соціальні заходи не мали відчутного ефекту та істотно не вплинули на масштаби бідності в Україні. Навпаки, виникли глибокі деформації механізму державного управління та регулювання процесів перерозподілу коштів між багатими і бідними, відбулась поляризація суспільства, яке розкололося на дві нерівні частини:

_ в одній - численні групи, охоплені бідністю (83,6 % незаможних, бідних і злиденних);

_ в інших - невеликий соціальний прошарок (0,05% населення), який володіє над багатствами.

Означимо, що негативні наслідки соціально-економічних перетворень, які відбувається без необхідних запобіжних механізмів, призвели до різкого падіння життєвого рівня більшості населення України. Але ж існуюча система соціального захисту, створена за радянських часів, більш не відповідає вимогам сьогодення. З іншого боку, особливості сучасного соціально-економічного стану України не дозволяють автоматично перенести ті чи інші заходи у сфері соціального захисту населення, які з успіхом функціонують в розвинених країнах Західної Європи та Америки.

Незважаючи на те, що останнім часом проблеми соціального захисту населення привертають увагу різних фахівців і експертів з різних галузей науки, на сьогодні системний аналіз у науці державне управління цієї сфери відсутній. Причиною цього виступають чинники як об'єктивного, так і суб'єктивного характеру. Негативну роль відіграє і відсутність доступного банку відповідної соціальної та соціально-економічної і соціологічної інформації та оновленої теоретичної бази проблеми.

На нашу думку сьогодні необхідний критичний погляд на ступінь теоретичної та практичної проробки проблем соціального захисту населення та наукової розробки конструктивних пропозицій щодо їх подолання. Закласти концептуальні основи соціального захисту населення, визначити категорії, апарат, поняття, терміни, основні складові та принципи формування системи державного управління соціальним захистом населення України - одне із завдань галузі науки управління, зокрема на -макрорівні.

Необхідність дослідження та наукового оновлення понятійного апарату «соціальний захист населення» обумовлена, перш за все, зростанням уваги вчених і фахівців-дослідників до пріоритетних проблем соціальної політики, що дозволяє розробляти пропозиції з удосконалення як самої підсистеми, так і системи соціального захисту в цілому. Слід зазначити, що специфічною особливістю вирішення окремих проблем соціального захисту населення України є їх тісний взаємозв'язок з пріоритетними напрямами удосконалення соціальної політики, що потребує відповідного відпрацювання як теоретичних (уточнення поняття, термінів, розробка принципів, встановлення визначеності системи тощо), так і практичних проблем щодо впровадження ефективних заходів соціального захисту, визначення принципів їх взаємодії, скоординованості та забезпечення реалізації.

Зазначимо, що поширена позиція дослідників, коли у науковій літературі «соціальний захист» ототожнюється з поняттям «соціальна безпека». Але якщо більш докладно проаналізувати співвідношення їх змісту, то стає очевидним, що «соціальний захист» - це процес по досягненню соціальної безпеки. Поняттю «соціальна безпека» за змістом більш відповідає термін «соціальна захищеність».

Соціальна безпека і соціальна захищеність - це стан, який характеризує результативність та ефективність діяльності щодо їх забезпечення. При низькому рівні соціальної захищеності виникає соціальна небезпека функціонування та розвитку особи, суспільства та його окремих соціальних груп [58]. Законодавче та нормативно-правове визначення та закріплення високого рівня прав, свобод і гарантій особи із забезпеченням їх практичного втілення свідчать про високий рівень її соціальної захищеності.

За думкою Ю. Шклярського соціальний захист - це «сукупність всіх форм, які застосовує суспільство для забезпечення захисту від ризиків захворювань, старості, для гарантування у випадку зменшення або втрати доходу». Системоутворюючим фактором соціального захисту є забезпечення захисту від ризиків захворювань, у старості, а також у випадку зменшення або втрати доходу[59].

У визначенні соціального захисту, розробленим В.Д. Лагутіним, цей термін розглядається як «сукупність заходів, що здійснюються у суспільстві для забезпечення суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя всіх членів суспільства, насамперед тих, хто не здатний самостійно забезпечити такі умови»[60]. Тобто системоутворюючим фактором є суспільно нормальні умови матеріального і духовного життя всіх без винятку членів суспільства. Виходячи з цього терміну, необхідно розробити на державному рівні нормативи (стандарти) суспільно нормальних умов матеріального і духовного життя.

Одним з теоретиків, відомим лауреатом Нобелівської премії Гунаром Мюрдалем розроблено таке визначення поняття “соціальний захист населення”, під яким він розумів систему законодавчих, економічних, соціальних та соціально-психологічних гарантій, рівні умови для підвищення свого добробуту за рахунок необхідного трудового внеску, економічної самостійності і підприємництва - для працездатного населення та створення певного рівня життєзабезпечення для непрацездатних громадян. Але в наведеному терміні не відображена роль соціальної держави у наданні відповідних гарантій.

З точки зору соціальної політики Д.В. Валовим та іншими авторами з Росії соціальний захист розглядається як у широкому, так і у вузькому значенні[61]. У першому випадку системоутворюючим фактором соціального захисту є соціальні права, у т.ч. на гідний для людини рівень життя, необхідний для нормального відновлення і розвитку особистості, у другому - негативні прояви (наслідки) процесів перехідного періоду у здійсненні реформ та руху до ринку. У вузькому значенні цей термін орієнтує до заходів від попередження негативних проявів у критичний (перехідний) період здійснення ринкових реформ. Але у передових країнах світу соціальний захист населення існує і по теперішній час, тобто і тоді, коли ринкові перетворення успішно здійснені. І навіть у сучасний період система соціального захисту у розвинених країнах Європи та Америки постійно удосконалюється на базі досягнень соціально-орієнтованої економіки.

Погоджуємось із позицією Н.П. Борецькою, яка соціальний захист розглядає як системне поняття, що передбачає використання різних форм і методів соціального захисту з дотриманням диференційованого підходу до кожної людини або соціальної групи[62].

3.3 Покращення моделі реалізації соціальної безпеки в Україні

Соціально-трудові відносини в Україні характеризуються певною нестійкістю, що є джерелом ризиків для економічної та соціальної безпеки країни, котрі проявляються через сфери реалізації людського капіталу, тобто сферу докладання праці, та формування трудового потенціалу. Пов'язано це, по-перше, зі зміною моделі соціально-трудових відносин у країні й, по-друге, з глобалізацією.

Сутність змін у моделі соціально-трудових відносин в Україні така: якщо десять років тому переважала модель за якої держава виступала головним гравцем і диктувала свої інтереси сторонам соціального діалогу на фоні сильної, хоча і про державної, профспілки, то на сьогодні відсутні сильні сторони соціально-трудових відносин, тобто такі, що здатні відстоювати права та виконувати взяті зобов'язання, і сформувалася модель бюрократичних партнерських відносин. Глобалізація також вплинула на зміну моделі соціально-трудових відносин _ вони стали більш гнучкими (з'явилися нові форми зайнятості, викристалізувалися нові підходи до оплати праці, тощо). Тож процеси на ринку праці, у сфері соціально-трудових відносин стали менш прогнозованими. Відповідно управляти такими процесами стало важче, оцінити вплив того чи того фактора на динаміку виявилося складніше. Враховуючи вище описане, на думку автора глобалізаційні зміни необхідно враховувати при побудові ефективної системи соціальної безпеки, як базової потреби кожної людини і держави.

Серед економістів тема соціальної безпеки не так популярна, тому в Україні їй відведено другорядну роль, по відношенню до економічної безпеки. Серед провідних фахівців у царині соціальної безпеки необхідно виділити ґрунтовні роботи О. Ілляш та О. Новікової, а також Н. Баранової, А. Гриненка, О. Сиченко, О. Хомри й ін. У той же час проблема досліджується соціологами, філософами: О. Давидюк, Д. Зеркалов, В. Куценко, В. Скуратівський. Усі вони розглядають соціальну безпеку як систему, що спрямована на створення умов, за яких знижуються соціально-економічні ризики та є складовою національної безпеки, проводять аналіз індикаторів соціальної безпеки [63]. Серед іноземних фахівців необхідно відзначити роботи економістів і соціологів: Дж. Барбера, Р. Джексона, К. Гудвіала, К. Девіса, Г. Стендінга, Д. Стігліца, П. Пірсона, Р. Флоріди, Д. Хакера, котрі досліджували різні аспекти соціальної безпеки, акцентуючи увагу на критичних моментах розвитку країн і світу в цілому, на глобалізаційних змінах, незнання яких може призвести до виникнення соціальних небезпек [64]. Разом з тим, залишається простір для наукового пошуку щодо адаптування концепцій, стратегій соціальної безпеки певної країни до викликів глобалізаційних змін.

Зважаючи на потребу розроблення для України в умовах глибокої соціально-економічної кризи адаптованої стратегії соціальної безпеки, котра б ґрунтувалася на результатах сучасних наукових досліджень і враховувала виклики глобалізації, автор поставив за мету в статті визначити принципи нової стратегії, окреслити основні її компоненти.

Перш ніж обґрунтувати принципи нової стратегії соціальної політики, необхідно розібратися, яку суть ми вбачаємо у терміні «соціальна безпека». Найпоширенішим до сьогодні в Україні залишається погляд, коли соціальна безпека розуміється як «стан середовища життєдіяльності, при якому відсутня небезпека шкідливого впливу на людину, стан, при якому ризик шкоди чи ушкодження обмежений механізмами державного управління, котрі забезпечуються організаційно-правовими нормами, відсутність неприпустимого ризику, пов'язаного з можливістю спричинення будь-якої шкоди при дотриманні вимог соціальної, державної, національної безпеки, не порушуючи при цьому Конституції України, Законів України й інших соціально-правових норм та актів» [65]. Вважається таке визначення вузьким, оскільки за такого підходу ми не можемо по-перше, управляти процесами, що впливають або провокують появу ризиків і небезпек; по-друге, ми фактично лише констатуємо наявність чи відсутність явища, не створюючи прогностичні моделі. У контексті цього нам ближчим є розуміння О. Ілляш, яка змінює акценти й викладає сутність соціальної безпеки через розуміння її як системи, наголошуючи на важливості «структурної зв'язаності елементів системи забезпечення соціальної безпеки» [66]. У той же час маємо доповнити такий підхід, адже соціальні процеси є динамічними та нелінійними. Врахування траєкторії їхніх змін є складним, але важливим, з управлінської позиції, процесом. Тому, соціальна безпека має розумітися як система, в якій протікають складні процеси, які в свою чергу, також формують підсистеми.

Саме розвиток дозволяє створити умови за яких економіка в цілому та соціально-трудові відносини реалізуватимуться в «безконфліктній зоні», нівелюючи ризики соціального чи економічного, управлінського характеру. Разом з тим, розвиток неможливий, якщо відсутні умови соціальної безпеки. Такий дуалізм пояснюється тим, що соціальна безпека є, з одного боку, явищем, котре описується певними параметрами, а з іншого _ динамічним, постійно оновлюваним процесом. Крім того, соціальна безпека є результатом рішень як однієї людини, так і групи людей, як правило управлінців, соціальних партнерів і громадськості в цілому. Таким чином, оскільки щомоментно ми можемо спостерігати нове відтворення параметрів соціальної безпеки, які за різних умов змінюються; ми можемо говорити про розуміння соціальної безпеки як процесу. Фактично, оскільки кожна нова точка стану соціальної безпеки є лише фіксацією явища в конкретний момент часу (що не означає, що вона незмінна), то їх сукупність з відповідними реалізованими параметрами розвитку чи зміни є нелінійним процесом. Якщо говорити спрощено, то в будь-який момент часу соціальна безпека, як явище, характеризується певним набором параметрів. Але, якщо ми говоримо про розуміння сутності змін, які відбуваються в економіці й суспільстві, в соціально-трудових відносинах через призму соціальної безпеки, то нам необхідно змінити відношення то глобалізаційних змін, розуміння ролі та місця людини в економіці та суспільному, громадському житті.

Зважаючи на результати дослідження стану соціальної безпеки в Україні, що базується на авторському підході [67], можемо окреслити ряд напрямів, котрі потребують першочергових дій: дисбаланс ринку праці, падіння рівня довіри населення до соціальних партнерів тощо. Їхня реалізація повинна відбуватися з урахуванням глобалізаційних змін, світових тенденцій на ринку праці. Наголошую також на тому, що нова стратегія соціальної безпеки обов'язково має спиратися на загально людські моральні цінності, які дозволяють об'єктивно виявити межі дозволеного та забороненого (забороненим вважаю такі принципи, цілі та дії, котрі загрожують існуванню живого на Землі).

Тобто сама стратегія соціального розвитку не може обмежуватися статусними, або соціокультурними аспектами життя людини та громад і країни в цілому, вона повинна закласти основу виживання людства у майбутньому; це має бути основним законом розвитку суспільства. [68] Вважаємо, що метою стратегії соціального розвитку має стати вироблення принципів розвитку в суспільстві та їх генерування по всьому світу. Виходячи з цього, я Вам запропоную такі принципи:

_ домінування цінності людського життя;

_ пріоритетність розвитку по відношенню до простого відтворення;

_ гармонізації суспільних та особистісних інтересів;

_ свобода вибору без примусу та маніпуляцій зі свідомістю;

_ рівного доступу до ресурсів і благ країни, світу.

Розкриття змісту принципів і можливих способів й інструментів їх реалізації подано у табл. 2.2.

Таблиця. 2.2

Базові принципи авторської стратегії соціальної безпеки

Принцип	Зміст
Домінування цінності людського життя	Життя людини, незалежно від її світогляду, дій є пріоритетом при прийнятті управлінських рішень. Відповідно усе, що може зашкодити життю людини прямо чи опосередковано не може бути прийнятним за будь-якого впливу чинників зовнішнього або внутрішнього впливу в системі
Пріоритетність розвитку по відношенню до простого відтворення	Усі дії, управлінські рішення мають бути спрямовані на розвиток -- фізичний, духовний, культурний тощо -- і мати перевагу перед іншими варіантами рішень. Таким чином забезпечується реалізація спіралі постійного розвитку, гарантія покращення умов життя, праці (у якісному та кількісному вимірі)
Гармонізації суспільних та особистісних інтересів	Гнучка форма поєднання колективних та особистісних інтересів (співвідношення може варіюватися залежно від викликів перед суспільством: за певних умов відбувається консолідація і домінування колективного; за певних умов індивідуалізація необхідна для прогресу суспільства, як певний локомотив змін), де не може бути нівелювання цілей людини та суспільства за умови їхньої відповідності принципам розвитку та цінності людського життя
Свобода вибору без примусу та маніпуляцій зі свідомістю	Право кожного мати власну думку й реалізовувати власні цілі є невід'ємним як для особистості, так і країни в цілому. У цьому контексті не може бути переможців, усі рівні й не можуть принижувати інших, диктувати волю, маніпулювати свідомістю, мають поважати думки, рішення інших. Принцип передбачає високу відповідальність кожного за прийнятті зобов'язання, забезпечення виконання прав власних та інших
Рівного доступу до ресурсів і благ країни, світу	Будь-яке обмеження доступу до ресурсів і благ є неприпустимим, оскільки звужує свободу особистості й країни. Принцип передбачає відкритість усіх систем, «приорітет правди» в обговоренні будь-яких проблем суспільства. В цьому розумінні правила систем мають бути транспарентними, чіткими та зрозумілими. В той же час не можуть бути порушеними права власності

Хочемо також наголосити, що реалізація названих принципів вимагає високої довіри один до одного, взаємоповаги, визнання прав і свобод кожного на самовираження та відповідальності. З певних причин, на сьогодні така модель є ідеальнішою. Але якщо ми не будемо прагнути кращого, то залишимося на тому самому місці, «біля розбитого корита».

Реалізація названих принципів вимагає певних дій:

_ закріплення принципу в усіх нормативно-правових і законодавчих документах;

_ створення громадської постійно діючої організації із залученням широкого кола фахівців і науковців різних галузей з метою моніторингу виконання даного принципу в країні;

_ проведення громадських обговорень щодо виявлення порушень і вироблення механізмів покращення кількісних і якісних параметрів життя і праці людей;

_ проведення роз'яснювальної роботи серед населення, залучення світової спільноти до реалізації названих принципів;

_ творення організації із залученням громадськості та механізму оцінювання нормативно-правових і законодавчих актів на предмет відповідності норм, рішень даному принципу; опрацювання процедур щодо приведення у відповідність принципам діючих законів і нормативно-правових актів.

Підсумовуючи висновки, зазначу, що принципи можуть бути ефективними за умови зміни підходів до управління в цілому: держава не повинна бути диктатором, у суспільстві мають бути створені договірні засади, повинно зберігатися верховенство права.

Зрозуміло, що впровадження принципів соціальної безпеки на даному етапі пов'язано з певними ризиками: суспільство, виховане на засадах теорії споживання, не хоче й не може брати на себе відповідальність за власний розвиток; деякі бізнесові (олігархічні) групи не бажатимуть втрачати контроль над процесом прийняття рішень; суспільство недостатньо консолідоване, «зациклене» на другорядних проблемах, оскільки не довіряє існуючим представникам соціально-трудових відносин[69]. У той же час провідні науковці, громадські діячі, об'єднавши зусилля, за активної просвітницької роботи, особливо, серед молоді, зможуть досягти поставленої мети _ поширити знання і сприяти реалізації принципів соціальної безпеки протягом найближчих трьох-п'яти років.

Результативність упровадження нової стратегії соціальної безпеки країни, за умови виконання вище означених дій, буде очевидна та проявиться у позитивних трендах за базовими маркерами соціальної безпеки в сфері доходів і витрат домогосподарств, соціально-демографічного розвитку, інновацій, ринку праці й соціально-трудових відносин.



Висновок

Сьогодні система соціальної безпеки та захисту населення в Україні зазнає радикальних змін. Програма цінових реформ, що проводиться в Україні, позбавила можливості гарантувати всьому населенню мінімальний життєвий рівень. Проблеми низького рівня життя та поширення бідності вимагали розроблення та реалізації комплексу заходів, спямованих на зменшення масштабів бідності та запобігання її в майбутньому. З цією метою і була затверджена Президентом України 15 серпня 2001 року стратегія подолання бідності. Сьогодні необхідно розроблення стратегії в кожному регіоні країни. Стратегія подолання бідності на рівні держави буде визначати створення економічно-правових умов для збільшення доходів і зростання економічної активності працездатних громадян, а також підвищення доходів від трудової діяльності і розвитку соціального страхування як запобіжного захисту особи та її сім'ї від втрат доходу;

_ соціальної підтримки найбільш вразливих верств населення через впровадження консолідованої системи адресної соціальної допомоги та соціальних послуг.

Особливість забезпечення соціального захисту громадян України на сьогоднішньому етапі в тому, що вона здійснюється в перехідний період, коли значна частина населення за різних обставин потребує соціального захисту.

Головними напрямами вдосконалення системи соціального захисту та реабілітації населення України є:

_ створення відповідної законодавчої бази на основі міжнародних правових стандартів та Конституції України;

_ прийняття національної концепції розвитку, без якої неможливе економічне зростання;

_ забезпечення рівних можливостей реалізації своїх прав кожному громадянину України.

Загальнодержавна система соціального захисту повинна базуватися на відповідній системі правової та національної безпеки як державних гарантіях соціального захисту, на державному та добровільному страхуванні.

Але це на загальнодержавному рівні. Формування нової системи соціального захисту на державному рівні повинно відбуватися в 3 етапи:

1 створення регіональних центрів і розгортання їх діяльності паралельно з більшістю відділів соціального забезпечення райміськвиконкомів та адміністрацій;

2 створення управлінь соціального захисту населення шляхом об"єднання територіальних центрів і відділів соціального забезпечення;

3 формування нових підрозділів у складі регіональних управлінь соціального захисту (відділи субсидій та відділи компенсацій і соціальних гарантій, створення сільських та селищних центрів соціального захисту населення).

Сьогодні потрібно створити нову схему управління системою соціального захисту населення, яка була б побудована на співпраці пенсійного фонду, відділу соціальних гарантій та компенсацій, субсидій, територіального центру на правах відділу і новостворенного відділу соціального захисту сільського населення. І саме найголовніше, щоб соціальна допомога та обслуговування були максимально наближені до людей.

Тому необхідно, щоб протягом декількох років всі види соціальної допомоги стали виключно адресними і призначались лише малозабезпеченим громадянам. Уряд може підняти розміри допомоги за такими програмами, як надання пенсій за віком та по інвалідності, страхування по безробіттю.

Цей принцип був визначений в «Основних напрямках соціальної політики на 2000-2004 роки» затверджений Указом Президента України від 2000 року.

В даний час соціальна допомога у більшості випадків призначається і виплачується без урахування доходу сім'ї, безадресно. Метою реформування соціальної допомоги має стати розроблення механізму надання соціальної допомоги і компенсаційних виплат, що забезпечить підтримку сімей і окремих громадян, які її потребують; підвищення обгрунтованості соціальної допомоги та компенсаційних виплат, забезпечення ефективного контролю та обліку грошових потоків, визначених для цих виплат, удосконалення системи організації та управління соціальними виплатами.

Механізм надання населенню субсидій є базовою основою надання адресних допомог. Але він потребує вдосконалення. З метою спрощення процедури їх призначення необхідно впроваджувати розрахункові норми житлово-комунальних послуг.

Удосконалити систему контролю, що передбачає перевірку поданої громадянами інформації та обгрунтованості надання їм допомоги. Для цього потрібно налагоджувати зв'язки із Державною податковою адміністрацією для використання відомостей Державного реєстру фізичних осіб.

Потрібна більш гнучка і оптимальна система соціального захисту, яка б сприяла переорієнтації політики державної соціальної допомоги на створення необхідних умов, за якими малозабезпечені сім'ї одержали змогу вийти з кризового становища власними силами, і за рахунок цього вивільнені кошти направити на додаткове навчання, перекваліфікацію, працевлаштування громадян.



Список використаних джерел

1. Конституція України: Прийняття на п'ятій сесії Верховної Ради України 28 червня 1996 р. К., 1997 р Ст, 8

2. Законі України «Про основи національної безпеки», та подають перелік загроз соціальній безпеці» Ст 10 -12

3. Соціальна безпека: теорія та українська практика: монографія / І. Ф. Гнибіденко, А. М. Колот, О. Ф. Новікова та ін. ; за ред. І. Ф. Гнибіденка, А. М. Колота, В. В. Рогового. - К.: КНЕУ, 2006. Ст. 13

4. Євген Головаха доктор філософських наук, професор, заступник директора Інститута соціологіїї, НАН України Ст.16

5. Економічні пріоритети модернізації в Україні з урахуванням інтеграційного досвіду країн Центрально-Східної Європи / за ред. О.М.Балакірєвої. - ДУ «Ін-т екон. та прогнозує. НАН України». - К., 2015 Cт. 19, 23

6. Головаха Е. И. Трансформирующееся общество. Опыт социологического мониторинга в Украине / Е. И. Головаха. К.: ИСНАНУ, 1996. 143 Ст 19

7. 25 years of transition: post-communist Europe and the IMF / James Roaf, Ruben Atoyan, Bikas Joshi, Krzysztof Krogulski and an IMF staff team. Washington, D.C.: International Monetary Fund, 2014. 62 p. Ст. 20

8. . Bohle D., and Greskovits B. Capitalism without Compromise: Strong Business and Weak Labor in Eastern Ст.25

9. Див., наприклад: Громадськість вимагає справедливості в системі пільг // Голос України. № 1 (5251), 4 січня 2012 р.; Ті, хто бажає голодувати, чекають вільних місць у наметі // Голос України. № 220 (5220), 23 листопада 2011 р.; Чорнобильці звільнили приміщення пенсійного фонду і голодують на вулиці // Голос України. 217 (5217), 18 листопада 2011 р. та ін.Ст. 26

10. Козюбра М. Природа соціальних прав людини та особливості їх реалізації / М. Козюбра // Вісник Конституційного Суду України. 2002. № 5. С.26.

11. Окрема думка судді Конституційного Суду України Шишкіна В. I. стосовно Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 р. № 9-рп/ 2009 щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу зайнятості населення» (справа про допомогу по безробіттю звільненим за угодою сторін) // Офіційний вісник України. 2009. № 35. Ст. 27

12. Рішення Конституційного Суду України від 28 квітня 2009 р. № 9-рп/ 2009 у справі за конституційним поданням Президента України щодо відповідності Конституції України (конституційності) підпункту 13 пункту 4 розділу I Закону України «Про внесення змін до деяких законів України щодо зменшення впливу світової фінансової кризи на сферу 45 зайнятості населення» (справа про допомогу по безробіттю звільненим за угодою сторін) // Офіційний вісник України. 2009. № 35. Ст. 29.

13. Рішення Конституційного Суду України від 19 червня 2001 р. № 9-рп/2001 у справі за конституційним поданням 93 народних депутатів України щодо відповідності Конституції України (конституційності) положення абзацу другого пункту 2 про визначення стажу наукової роботи «з дати присудження наукового ступеня або присвоєння вченого звання» Постанови Кабінету Міністрів України «Про перелік посад наукових працівників державних наукових установ, організацій та посад науково-педагогічних працівників державних вищих навчальних закладів ІІІ - ІV рівнів акредитації, перебування на яких дає право на одержання пенсії та грошової допомоги при виході на пенсію відповідно до Закону України «Про наукову і науково-технічну діяльність» від 27 травня 1999 року (справа щодо стажу наукової роботи) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua Ст 29

14. Рішення Конституційного Суду України від 8 жовтня 2008 р., № 20-рп/2008 у справі за конституційним поданням Уповноваженого Верховної Ради України з прав людини щодо відповідності Конституції України (конституційності) положень підпункту «б» підпункту 4 пункту 3 статті 7 Закону України «Про страхові тарифи на загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності», пункту 1, абзацу третього пункту 5, пункту 9, абзаців другого, третього пункту 10, пункту 11 розділу І Закону України «Про внесення змін до Закону України «Про загальнообов'язкове державне соціальне страхування від нещасного випадку на виробництві та професійного захворювання, які спричинили втрату працездатності» (справа про страхові виплати) [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://www.ccu.gov.ua Ст 29.

...