Особливості адаптації засад кримінального процесуального права України до вимог права ЄС

Размещено на http://allbest.ru

Міністерство освіти і науки України

Особливості адаптації засад кримінального процесуального права України до вимог права ЄС

Зміст

Вступ

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика принципів кримінально-процесуального права

1.1 Поняття та значення принципів права у правовому регулюванні

1.2 Принципи кримінально-процесуального права: загальнотеоретичний аспект

Розділ 2. Напрямки реалізації засад кримінального провадження крізь призму чинного кримінального процесуального кодексу України

2.1 Загальнотеоретична характеристика засад кримінального провадження: поняття, значення і класифікація

2.2 Конституційні засади кримінального провадження

2.3 Спеціальні засади кримінального провадження та їх характеристика

Розділ 3. Перспективи розвитку засад кримінально-процесуального права в умовах євроінтеграції

3.1 Загальновизнані європейські засади кримінального процесу та їх імплементація в українське законодавство

3.2 Шляхи удосконалення засад кримінально-процесуального права за європейськими стандартами

Висновки

Список використаних джерел

Вступ

Актуальність теми. Засади кримінального провадження є основою формування механізму правового регулювання діяльності не лише органів, слідчого, прокурора, суду, а й інших учасників кримінального судочинства. Саме тому в умовах формування сучасної демократичної та правової держави особливої актуальності для кримінальної процесуальної науки та правозастосовної діяльності набула проблема дотримання положень засад кримінального провадження, в яких відображаються сучасний стан та тенденції розвитку системи кримінального процесу, його функціональне призначення.

У зв'язку із проведенням судово-правової реформи, пов'язаної із набуттям чинності Кримінальним процесуальним кодексом (КПК) України 2012 р., особливого значення набуває формування системи засад кримінального провадження, їх нормативного змісту, співвідношення положень окремих засад між собою.

Крім цього важливим є відповідність національним засад кримінального провадження міжнародним та європейським стандартам у галузі кримінального судочинства. Все це викликає необхідність адаптації чинного кримінально-процесуального права України до вимог права Європейського Союзу (ЄС).

Засади кримінального процесуального права, їх система та сутність неодноразово були предметом наукових досліджень.

Вагомий внесок у їх вивчення був зроблений такими вітчизняними та зарубіжними вченими як С.А. Альперт, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, Т.М. Добровольська, О.П. Кучинська, О.М. Ларін, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, В.В. Навроцька, В.В. Назаров, В.Т. Нор, М.С. Строгович, В.М. Тертишник, І.В. Тирічев, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило, та ін.

Однак єдності думок щодо визначення поняття засад кримінального процесу та їх системи, нормативного змісту, класифікації немає до цього часу.

Тому питання щодо правової природи засад, які діють у сфері кримінального провадження, і зокрема, особливості адаптації чинного кримінального процесуального законодавства України до вимог права ЄС до кінця не вирішені, хоч вони мають особливе теоретичне та практичне значення, що вказує на необхідність дослідження та удосконалення норм кримінально-процесуального законодавства, які закріплюють зміст засад кримінального провадження. Зазначене свідчить про актуальність обраної теми дипломної роботи.

Мета і завдання дослідження. Мета дипломної роботи полягає у тому, щоб провести загальнотеоретичне дослідження правової природи засад кримінального процесуального права, встановити їх систему та нормативний зміст їх положень для усунення порушень при практичному застосуванні, визначити перспективи розвитку засад кримінального процесуального права в умовах євроінтеграції.

Досягнення поставленої мети зумовило необхідність вирішення таких завдань:

- визначити поняття та значення принципів права у правовому регулюванні;

- установити і проаналізувати поняття, значення та класифікацію засад кримінального провадження;

- дослідити конституційні засади кримінального провадження;

- визначити та проаналізувати спеціальні засади кримінального провадження;

- визначити перспективні напрямки розвитку засад кримінального провадження в умовах євроінтеграції.

Об'єктом дослідження у дипломній роботі є суспільні відносини, що виникають, розвиваються і припиняються у зв'язку із реалізацією положень засад кримінального провадження України, а також імплементацією європейських стандартів кримінального судочинства у національне законодавство.

Предметом дослідження є загальнотеоретичний аналіз особливостей адаптації засад кримінального процесуального права України до вимог права Європейського Союзу.

Методи дослідження зумовлені метою роботи, а тому для забезпечення достовірності наукових результатів у дипломній роботі використано систему принципів та прийомів, заснованих на філософських, загальнонаукових і спеціальних методах.

Основу методики дипломної роботи становить загальнонауковий діалектичний метод пізнання. Обґрунтованість висновків і рекомендацій, що містяться в дипломній роботі, досягається за рахунок комплексного застосування діалектичного та спеціального методів пізнання: конкретно-історичного, системно-структурного, формально-логічного, а також порівняльно-правового.

За допомогою конкретно-історичного методу досліджено питання становлення та розвитку засад кримінального провадження, поглядів на вказане явище в науці кримінально-процесуального права.

Застосування системно-структурного аналізу дало змогу виявити структуру засад кримінального провадження, їх основні ознаки, а системно-функціональний аналіз дозволив установити функціональне призначення (завдання) засад кримінального провадження.

Виходячи з порівняльно-правового методу, на основі зіставлення норм національного та міжнародного і європейського процесуального законодавства, було виявлено прогалини у внутрішньодержавному правовому регулюванні засад кримінального провадження та практиці їх застосування. Зазначені методи застосовувались у взаємозв'язку та взаємозалежності, що обумовило всебічність, повноту та об'єктивність отриманих наукових результатів дипломної роботи.

Наукова новизна одержаних результатів полягає у таких положеннях:

удосконалено:

- поняття засад кримінального провадження як основ створення та направленості всієї системи відповідної галузі права, які найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, пов'язані з державною політикою у сфері кримінального судочинства, та мають вплив на всі кримінально-процесуальні норми;

- пропозиції щодо шляхів удосконалення засад кримінального провадження з урахуванням особливостей адаптації кримінального процесуального права України до вимог права ЄС;

- наукові позиції щодо правової природи та значення засад кримінального провадження;

- систему засад кримінального процесуального права, яку складають конституційні та спеціальні засади кримінального провадження.

Структура дипломної роботи. Дипломна робота складається зі вступу, трьох розділів, які включають вісім підрозділів, висновків, списку використаних джерел (135 найменування).

Розділ 1. Загальнотеоретична характеристика принципів кримінально-процесуального права

1.1 Поняття та значення принципів права у правовому регулюванні

Довгий час у теорії права просліджувався ідеологічний «штамп» і класові підходи, які були властиві багатьом роботам, присвяченим праву і принципам права. Однак останніми роками в загальній теорії права і в галузевих науках ведеться активна наукова полеміка про поняття, класифікацію і систему принципів права, що підтверджує недостатню вивченість даної тематики в юридичній науці. Крім того, досвід європейських правових систем свідчить про те, що загальновизнані принципи права відіграють істотну роль і здійснюють глобальний вплив на всі сфери суспільного життя. Тому фундаментальною умовою, яка зараз і в найближчій перспективі все більше визначатиме розвиток права, є адаптація структур національного права у зв'язку з глобалізацією до права ЄС.

Проблема принципів права останнім часом викликає велике зацікавлення у наукових колах і в юридичній літературі. Це зумовлено, зокрема, тим, що саме поняття «принцип», як слушно зауважила Г. А. Свердлик, відноситься до числа фундаментальних, містить багатогранні і багатоякісні сторони і опосередкування, які важко охопити якою-небудь однією загальною дефініцією [103, с. 6].

Аналізуючи здобутки наукової думки щодо вищезгаданої проблеми, відзначимо, що принципи права були об'єктом наукових досліджень не лише фахівців загальної теорії права та галузевих наук - цивільного, цивільно-процесуального, трудового, кримінального, кримінально-процесуального та інших галузей права, але й тривалий час входили до кола наукових зацікавлень учених-фахівців з міжнародного права. Вважаємо, що саме поєднання наукових здобутків представників різних наукових шкіл та галузей у контексті загальнолюдських цінностей та потреб сучасності дає можливість визначити коло питань з даної проблеми, що досі залишилися невирішеними, та спробувати знайти відповіді на ці питання.

Найбільш вагомими працями, в яких висвітлюються проблеми принципів права, є роботи: вітчизняних теоретиків Г.О. Борисова, М.І. Козюбри, А.М. Колодія, Р. Кондратьєва, В.В. Копєйчикова, В.О. Котюка, Л.А. Луць, П.О. Недбайла, П.М. Рабіновича, О.Ф. Скакун, Г.Г. Шмельової, О.М. Юхимюк, представників російської науки теорії права Н.Г. Александрова, С.С. Алєксєєва, Б.К. Бабаєва, А.М. Васільєва, А.Ф. Вишневського, Н.Н. Вопленко, В.Н. Карташова, С.А. Комарова, В.Н. Кудрявцева, В.В. Лазарєва, Є.А. Лукашової, Р.З. Лівшиця, А.В. Малько, Г.Н. Манова, М.Н. Марченка, Р.Т. Мухаєва, В.Д. Перевалова, А.Ф. Черданцева, Б.В. Шейндліна, Л.С. Явіча та ін.

В юридичній літературі існує багато різних дефініцій принципів права. У одних звертається увага на те, що принципи - категорія об'єктивна, в інших - юридичні принципи тлумачаться як основні ідеї і навіть поняття, що виражають сутність історичного типу права [107, с. 5-33]. Деякі вчені акцентують увагу на тому, що принципи є сферою правосвідомості, правової ідеології і науки, інші вважають юридичні основи поза безпосереднім змістом права, яке трактують досить широко [62, с. 21-23; 2, с. 102-105]. Точаться також дискусії про те, чи можна вважати принципами права такі загальні положення, які не дістали прямого закріплення у нормативно-правовому акті, а лише випливають зі змісту його норм. Зустрічаються також визначення, що виходять з різниці між поняттями принципів права, як його найважливіших соціальних основ, і поняттям правових принципів, які, навпаки, властиві самій юридичній матерії.

Питанням принципів права приділялася увага науковцями і в сучасний, пострадянський період. Так, вітчизняними науковцями принципи права розглядаються як його основні засади, вихідні ідеї, що характеризуються універсальністю, загальною значимістю, вищою імперативністю і відбивають найбільш суттєві положення права [119, с. 95]. Заслуговує на увагу визначення П.М. Рабіновича, за яким принципи права - це керівні засади (ідеї), які зумовлюються об'єктивними закономірностями існування та розвитку людини і суспільства і визначають зміст та спрямованість правового регулювання [99, с. 82], та його класифікація принципів права, щодо якої у науковій літературі [47, с. 29] висловлювалась думка як про найбільш сучасну. правовий кримінальний законодавство

На думку О.М. Юхимюк принципи права скеровують реалізацію права в потрібному напрямку, підпорядковують її загальновизнаним вимогам та стандартам, дозволяють в повній мірі реалізувати задум законодавця, спонукають правозастосовувача діяти не лише у точній відповідності з буквою закону, але й у відповідності з його духом. [133, с. 13].

Натомість, О.Ф. Скакун визначає принципи права як об'єктивно властиві праву відправні засади, безперечні вимоги (позитивні зобов'язання), котрі пред'являються до учасників суспільних відносин з метою гармонійного поєднання індивідуальних, групових і суспільних інтересів [105, с. 240]. Окрім визначення, автор докладно показує відмінності принципів права від правових норм, а також дає класифікацію та розкриває зміст основних принципів права, а також показує їх роль у різних правових системах сучасності.

А.М. Колодій вважає принципи права такими відправними ідеями його існування, які виражають найважливіші закономірності і підвалини даного типу держави і права, є однопорядковими із сутністю права і становлять його головні риси, відзначаються універсальністю, вищою імперативністю, відповідають об'єктивній необхідності побудови і зміцнення певного суспільного ладу [47, с. 165].

У новітній час до загальнотеоретичних аспектів принципів права зверталися і російські вчені. М.Н. Марченко є автором досить влучної дефініції: принципи права являють собою основні ідеї, вихідні положення чи провідні засади процесу його формування, розвитку і функціонування [79, с. 22], таким чином, особливий наголос робиться на тому, що принципи права характеризують не лише сутність, але і зміст права, відображають не лише його внутрішню будову, статику, але і весь процес його застосування, його динаміку.

У монографії Н.Н. Вопленко «Сущность, принципы и функции права» (1998 р.) виявляється суперечливій підхід до принципів права: автор зазначає, що принципи права, з одного боку, виступають в якості категорії правосвідомості, а з іншого - у вигляді положень нормативного характеру, що концентровано виражають ідейний зміст права через призму його генеральних ідей. Таким чином, розмежування між принципами права та правовими принципами не проводиться. Заслуговує на увагу те, що у даній роботі Н.Н. Вопленко намагається дослідити будову принципів, а саме зазначає, що внутрішній зміст будь-якого принципу розкривається через три елементи: вимогу, ідеал, знання. Заперечуючи проти використання на позначення принципів терміну «засади» (рос. «начала»), автор схиляється до визначення принципів права через такі терміни, як «керівна ідея» і особливо «правовий ідеал» [20, с. 34-35].

Звертаючи увагу на значення дослідження принципів права, Р. З. Лівшиц відзначає, що принципи права пронизують процес реалізації права. І при застосуванні законів, і при заповненні прогалин у правовому регулюванні, і в судовій практиці вони слугують векторами правозастосовній діяльності. Принципи права концентрують результат розвитку права, в них втілюється нерозривний зв'язок минулого, сьогодення і майбутнього [59, с. 200].

Т. В. Гурова зазначає, що саме принципи права найбільш сприймані національною правосвідомістю через їх специфічні особливості, що виражаються в тяжінні до змістовних, а не формальних аспектів права як універсального нормативного регулювальника поведінки людей в епоху сучасної цивілізації. Саме принципи права, що розглядаються як стрижень правового регулювання, можуть зіграти роль своєрідного мосту, що сполучає в епоху реформ дух права з його буквою [27, с. 54].

На думку В. В. Сорокіна, принципи права із суто юридичної точки зору не є правилами поведінки, але мають загальнообов'язковий характер. Із принципів права можна вивести необхідне, але доки не закріплене, правило поведінки. Принципи права надають, таким чином, безпосередню регулюючу дію на суспільні відносини, будучи тією правовою базою, на основі якої відбувається формування конкретного правила для вирішення справи [109].

Більшість поглядів на поняття принципів права присвячено двом основним підходам: широкому і вузькому (нормативному). У першому випадку право розглядається як таке, що включає норми та інші правові явища: правосвідомість, правовідносини, суб'єктивні права, акти застосування права, правопорядок та інші складові правового матеріалу. Звідси і широке тлумачення поняття принципів права.

У другому підході вираження права зводиться до закону і інших загальновизнаних джерел. У цьому випадку вчені вважають, що принципи не можуть існувати поза нормами права. На думку А. М. Колодія, до найсуттєвіших ознак принципів права треба віднести насамперед регулятивність, яка визначає їхній нормативно-регулятивний характер, внутрішню єдність, об'єктивну зумовленість, ідеологічність, матеріалізованість у праві, історичність, загальну цілеспрямованість [48, с. 98].

І, нарешті, можна виділити групу вчених, які не пов'язують поняття принципів права з обов'язковим їх законодавчим або іншим правовим опосередкуванням, і які вважають, що принципи права є категоріями юридичної науки, що визначають необхідність тих або інших способів і форм правового регулювання суспільних відносин. Так, наприклад, М. І. Козюбра пише, що загальні принципи права - це вираз правових тенденцій, які розвиваються в глибинах нормативно розвинутого суспільного життя. На їх появу і розвиток впливають не тільки норми позитивного права, а й багато інших нормативних і ненормативних чинників - мораль, політика (зокрема міжнародна), звичаї, наукові теорії і концепції тощо. Правовість же вказаних тенденцій полягає в тому, що вони тією чи іншою мірою змінюють передумови нормативно-правового регулювання та визначають його спрямованість на майбутнє. Інакше кажучи, загальні принципи права - це не просто певні ідеї, які існують у правосвідомості, навіть теоретичній, а відправні начала права, які можуть фіксуватися, а можуть і не фіксуватися в текстах нормативно-правових актів [45, с. 6-7]. Даний напрямок у сучасній юридичній науці визнали як доктринальний.

Безумовно, принципи права - неодноманітне і неоднозначне явище, до дослідження якого можна і треба підходити з різних боків. Проте, на нашу думку, бажано внести в поняття і визначення принципів, що діють у правовій сфері, якусь одноманітність, у тій мірі, у якій загалом вона можлива в юридичній літературі.

Термін «принцип» походить від латинського слова «principium», яке означає основні, найзагальніші, вихідні положення, засоби, правила, що визначають природу і соціальну сутність явища, його спрямованість і найсуттєвіші властивості.

У довідниковій літературі термін «принцип» трактується як основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії, ідеологічного напряму і т. ін. [106, с. 693]; вихідне положення якоїсь теорії, вчення, світогляду, теоретичної програми [80].

До найбільш суттєвих ознак принципів права треба віднести, насамперед, їх регулятивність [46, с. 105]. Загальновідомо, що регулювання суспільних відносин є головною функцією права. Таке регулювання здійснюється за допомогою механізму правового регулювання, під яким розуміють цілісне, результативне упорядкування і організацію суспільних відносин за допомогою системи правових засобів, у відповідності з вимогами соціально-економічного і політичного рівня розвитку суспільства [1, с. 289].

Теза про регулятивний характер принципів права, що в ньому текстуально закріплені у вигляді норм або ж з них виводяться, може викликати багато заперечень. Проте непереконливою є позиція авторів, які вважають принципами права тільки такі основні засади, які текстуально виражаються в ньому. Річ у тому, що виражені у праві принципи ніби віддаляються від свого матеріального носія (норм права) і стають принципами правосвідомості, внутрішніми регуляторами поведінки людини. Актуальною при цьому є думка А.М. Васильєва, який твердив, що не можна вважати, ніби правові ідеї-принципи повністю реалізуються лише в системі правових норм [13, с. 15]. Цю позицію можна обґрунтувати тим, що правові принципи, які вже відображені в нормативно-правових актах, стають реальними і дійовими регуляторами поведінки більшості членів суспільства, оскільки ця більшість не завжди знає зміст конкретних норм, а також тим, що правові принципи містяться в центрі цілеспрямовуючої діяльності не тільки людини, а й суспільства, його соціальних інституцій. Люди, і це підтверджують соціологічні дослідження, здебільшого добре засвоюють загальні вимоги права, що ввійшли в правову свідомість, як соціальні цінності, як соціальні основи, як генеральні ідеї, проте водночас конкретні приписи права не завжди їм відомі. Ці роздуми, безумовно, заслуговують на увагу тому, що можуть стати основою для подальшого розуміння ознак принципів права і їх наукової систематизації [46, с. 107].

Нормативно-регулятивний характер принципів права вбачається у тому, що принципи, зафіксовані у праві, набувають значення загальних правил поведінки, які мають загальнообов'язковий, державно-владний характер. При цьому такий характер стає притаманним як безпосередньо нормам-принципам, так і принципам, які виводяться з норм. «Принципи регулюють постільки, поскільки регулює саме право» [104, с. 8], - стверджує В.М.Семенов.

Важливою ознакою принципів права є спосіб їх матеріалізації у праві. Загальновідомо, що розрізняють два способи вираження принципів права: безпосереднє формулювання їх в нормах права (текстуальне закріплення) і виведення принципів права зі змісту нормативно-правових актів (змістовне закріплення). Текстуальне закріплення принципів права можна знайти, наприклад, в Конституції України (ст. ст. 1, 3, 6, 8, 15, 19 та ін.), які проголошують принципи суверенності і незалежності, демократичності і соціальності держави, її правову спрямованість, визнання людини найвищою соціальною цінністю, поділ державної влади на законодавчу, виконавчу та судову, верховенство права і т.ін.; в Законі України «Про Конституційний Суд України» [93] (ст. 4), яка регламентує, що діяльність Конституційного Суду України ґрунтується на принципах верховенства права, незалежності, колегіальності, рівноправності суддів, гласності, повного і всебічного розгляду справ та обґрунтованості прийнятих ним рішень.

Важливою особливістю сучасного етапу розвитку правотворчості в Україні можна вважати те, що все більше нормативно-правових актів передбачають окремі статті, у яких встановлюються принципи організації, функціонування і співвідношення соціальних інституцій. Прикладом цього можна вважати закріплення принципів судочинства на конституційному рівні.

Другим способом вираження принципів права є їх змістовне закріплення, тобто виведення принципів із змісту норм права. Такі принципи більш абстрактні, за їх допомогою можна врегульовувати найбільш загальні суспільні відносини. Вони виражають переважно загальні напрямки, тенденції правового регулювання. Проте ні в якому випадку не можна принижувати їх ролі. В механізмі правового регулювання вони виступають у діалектичній єдності з принципами, що дістають текстуальне вираження. Так, принципи законності і справедливості є притаманними будь-якій галузі права, навіть якщо вони текстуально не закріплені у відповідній галузі законодавства.

Наступною ознакою принципів права є те, що принципи усіх, у тому числі і правових, явищ - історичні. Це означає, що історичні умови розвитку суспільства і держави висувають відповідні принципи: вони такі, якими є епоха, люди і їх потреби, спосіб життя, суспільні відносини.

При цьому принципи природи і суспільного буття (насамперед загальносоціальні принципи) об'єктивні, тобто не залежать від людської свідомості. Проте люди можуть їх пізнавати, формулювати як відповідні поняття і дефініції, використовувати у практичній діяльності. Уже досліджені, сформульовані, офіційно проголошені, вони організовують і спрямовують діяльність людей та їх організацій. За втілення у суспільне життя відповідних принципів державного будівництва, політичної системи, права, моралі різні соціальні групи ведуть боротьбу. Передові принципи можуть ставати гаслом революційних і еволюційних перетворень, стимулом і орієнтиром соціального прогресу [46, с. 115-116].

С. П. Погребняк сформулював такі ознаки основоположних принципів права:

1) основоположні принципи права є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що властиві певній системі права;

2) у разі конкуренції між принципами при вирішенні конкретної правової ситуації вибір здійснюється не за традиційними правилами подолання колізій між нормами права;

3) найбільш загальний характер принципів права означає найвищий ступінь їх абстрагування;

4) основоположні принципи визначають змістовий характер системи права і напрямки її подальшого розвитку, виконуючи таким чином системоутворюючу і системоспрямовуючу функції;

5) у порівнянні з правовими нормами принципи права відрізняються більшою стійкістю, залишаються незмінними протягом тривалого часу;

6) як і правові норми, основоположні принципи зазвичай фіксуються в зовнішніх формах (джерелах) права [87, с. 27-37].

Багатоманітністю характеризується і класифікація принципів права. Так, за сферою дії принципи права поділяють на загальні принципи права (спільні засади правового регулювання, міжгалузеві, галузеві, інституційні; залежно від територіальної дії: міжнародні та національні; за предметом регулювання: цивільно-правові, конституційно-правові та інші. Крім цього, серед принципів права виділяють загально цивілізаційні, загальноправові, загальні принципи права, типологічні, конкретно-історичні тощо - стверджує Юхимюк О.М. [132, с. 56].

Отже, принципи права - це основоположні (імперативні) вимоги, які закріплені в нормах права і спрямовують процес його створення і застосування.

Слід повністю погодитися з С. П. Погребняком, що під основоположними принципами права слід розуміти систему найбільш загальних і стабільних імперативних вимог, закріплених у праві, які є концентрованим виразом найважливіших сутнісних рис та цінностей, що притаманні цій системі права, і визначають її характер і напрямки подальшого розвитку [87, с. 37].

З'ясування ролі та значення принципів права у правозастосуванні має відбуватися з урахуванням специфіки розуміння природи цього елемента права та його значення у регулюванні суспільних відносин у різних правових сім'ях.

У сучасних умовах роль принципів права у правовому регулюванні в країнах різних правових сімей все більше посилюється, оскільки в основі конструктивного шляху розвитку багатьох країн цивілізаційного світу мають бути відмова від універсалізму, визнання багатоманітності й пошук спільного [37, с. 11]. Так, посилаючись на антропологічні дані, Г. Дж. Берман відмічав, що жодне суспільство не може терпіти брехні, злодійства, насилля, що залишаються без покарання; а останні шість християнських заповідей, що вимагають поваги до батьків та забороняють вбивати, чинити перелюб, красти, давати неправдиві свідчення й обманювати, у тому чи іншому вигляді присутні у будь-якій культурі [9, с. 26]. Саме ці положення вчений назвав такими, що є притаманними більшості сучасних правових систем, поряд із захистом життя та пов'язаних із ним цінностей, захистом власності та забороною крадіжки, пограбування, шахрайства, захистом певного суспільного, у т. ч. державного ладу, вимогою справедливості публічних процедур із вирішення конфліктних ситуацій тощо.

Ця ідея про принципи права як спільний для країн розглянутих правових систем елемент правового регулювання знайшла підтвердження у Підсумковій декларації Всесвітньої конференції з конституційного судочинства (Кейптаун, 22-24 січня 2009 року), головною тезою якої стало наступне положення: «Незважаючи на те, що конституції держав різняться одна від одної, основні принципи, закладені в них, зокрема, щодо захисту прав людини, поваги людської гідності, дотримання Конституції та верховенства права, є спільними».

У правових системах світу склалися різні погляди на те, яку роль мають відігравати принципи права у правовому регулюванні. Це обумовлено перш за все тим, що цінності, закладені в основу правових систем, є відмінними. Саме у зв'язку з тим, що країни, які належать до умовно названих англосаксонської і романо-германської правових сімей, сповідують цінності західної цивілізації, що їх єднає, у цих країнах роль принципів у правозастосуванні є близькою.

Ці правові сім'ї мають різну історію формування, що зумовило відмінності у тому значенні, яке надається різним джерелам права, проте, хоча й різними шляхами, вони прийшли до визнання того, що в основу права покладені певні принципи, які забезпечують єдність всієї правової системи і дають можливість знайти справедливе рішення у кожній справі.

Проявом визнання спільних цінностей країнами англосаксонської і романо-германської правових систем стало право, розроблене Євросудом на підставі положень Європейської конвенції про захист прав людини.

У той же час, слід усвідомлювати, що якщо для англосаксонської правової системи принципи права давно сприймаються як невід'ємна частина джерел правового регулювання, то країни континентального права до останнього часу пов'язували загальнообов'язковість правил поведінки виключно з закріпленням цих у нормативно-правових актах та інших письмових формах права. Сьогодні принципи права виступають для країн романо-германської правової сім'ї альтернативою встановленому державою праву і все частіше здобувають статус самостійного обов'язкового джерела права [123, с. 75-77].

Щодо країн традиційного права в юридичній літературі відзначають дві особливості: з одного боку, тут немає поняття «принципи права», хоча є комплекс основоположних ідей, які фактично ними є. Це ідеї про вічність, незмінність, універсальність й незаперечності релігійних постулатів. З іншої сторони, відображаючи початковий процес формування права, ці ідеї з розвитком суспільства часто потребують корегування.

Тому розвиток систем традиційного права полягав у виробленні способів відступу від цих засад при формальному збереженні їх незмінності [58, с. 100].

Поява різних течій і напрямів в індуському й мусульманському праві обумовлена перш за все різницею в ступені допустимості й «техніці» такого відступу. Сьогодні в деяких країнах Сходу (Єгипет, Йемен, Іран тощо) шаріат або його принципи вважаються основним джерелом законодавства.

Принципи, якими керуються незахідні країни, поділяють на дві групи. Одні визнають більшу цінність права, проте саме право розуміють не так, як на Заході. Інші відкидають саму ідею права і вважають, що суспільні відносини мають регламентуватися іншим чином. До першої групи відносять країни мусульманського, індійського та іудейського права; до другої - країни Дальнього Сходу, Африки, Мадагаскара. Таке різне відношення до права переважно обумовлене впливом релігійного чинника на розвиток правових систем різних країн, що навіть дозволяє провести типологію правових систем світу на його основі і виділити такі типи: 1) правові системи країн розвинених неавраамістичних релігій (буддизму, індуїзму, конфуціанства, даосизму та ін.), 2) дуалістичні правові системи країн авраамістичних релігій (іслам, іудаїзм), 3) секуляризовані правові системи християнських країн [17, с. 130].

Проте, незважаючи на такі суттєві відмінності у поглядах на природу і значення правового регулювання, країнам із значним релігійним впливом на правову систему, як і країнам романо-германської та англосаксонської правових сімей, притаманна ідея про розкриття змісту принципів права через систему правових вимог, які також мають характер принципів права [116, с. 153], про їх безпосередню регулюючу роль в правовому регулюванні.

На підставі вищевикладеного можна зробити такі висновки:

- принципи права, з юридичної точки зору, не є правилами поведінки, але мають загальнообов'язковий характер. З принципу права можна вивести необхідне, але доки не закріплене, правило поведінки;

- принципи права чинять безпосередній регулюючий вплив на суспільні відносини, будучи тією правовою базою, на підставі якої відбувається формування конкретного правила для вирішення справи;

- принципи права можуть бути використані як джерела права за відсутності норми права, які регулюють відносини, що виникають під час провадження по конкретній справі, і за відсутності норми, регулюючої схожі відносини (аналогія права).

1.2 Принципи кримінально-процесуального права: загальнотеоретичний аспект

Проблема визначення та реалізації принципів кримінально-процесуального права й сьогодні залишається однією із центральних. Найважливішою умовою законності та обґрунтованості рішень у кримінальних провадженнях є дотримання процесуальних норм, забезпечення захисту особи, її прав ті свобод. Недопустимо протиставлення інтересів суспільства інтересам окремих осіб, обмеження прав людини не може бути виправдане державною необхідністю.

До цього часу українське кримінальне процесуальне законодавство не повною мірою відповідає міжнародним та конституційним стандартам. Норми, які закріплюють зміст системи принципів кримінального процесу, містяться в різних правових актах. Це затрудняє виявлення суті та порядку взаємодії принципів в рамках єдиної системи, не дозволяє створити цілісну теоретичну модель реалізації процесуальних основ при провадженні кримінальної справи.

Особливо актуальним вирішення зазначених питань є саме зараз, під час проведення правової реформи, у зв'язку з прийняттям 13 квітня 2012 р. Кримінального процесуального кодексу України, коли пройшло не так багато часу від набуття їм чинності. Ця реформа повинна модернізувати кримінально-процесуальне законодавство.

В теорії кримінального процесу накопичено значний матеріал, що стосується розробки проблем, пов'язаних з реалізацією окремих принципів кримінального процесу. Вивченню цих питань присвятили свої наукові дослідження такі українські вчені: С.А. Альперт, В.Г. Гончаренко, Ю.М. Грошевой, О.П. Кучинська, Л.М. Лобойко, В.Т. Маляренко, М.М. Михеєнко, О.Р. Михайленко, В.В. Навроцька, В.В. Назаров, В.Т. Нор, В.П. Шибіко, М.Є. Шумило та інші.

Разом із тим до цього часу залишається цілий ряд не вирішених важливих проблем, пов'язаних з необхідністю приведення кримінального судочинства у відповідність з вимогами як Конституції України, так і з міжнародними стандартами, що стосуються гарантій прав і свобод людини і громадянина; відсутній механізм реалізації принципів кримінального процесу; не розроблені нормативні положення щодо змісту конкретних принципів та їхніх систем; немає єдиної думки щодо визначення поняття «принципи» та їхніх ознак.

Формулювання даного положення стосовно сфери кримінального судочинства є однією з найбільш важливих теоретичних проблем, тому що принципи кримінального процесу по суті представляють собою «… основні положення, які визначають всю систему процесуальних форм, всю побудову процесуальних відносин» [102, с. 206].

Досліджуючи питання співвідношення термінів «принципи» та «засади», О.З. Хотинська наголошує, що в науковій літературі немає однозначного підходу до цих визначень [130, с. 16]. Говорячи про поняття зазначених термінів, ми цілком розділяємо думку В.В. Навроцької про те, що терміни «принципи» та «засади» за лексичним значенням є дуже близькими (так, під «засадами» розуміють вихідне, головне положення, принцип, основу світогляду, правило поведінки), а етимологічно вони ідентичні [78, с. 11].

Конституція України в ст. 129 вживає термін «основні засади» судочинства, визначаючи, що основними засадами є: законність; рівність усіх учасників судового процесу перед законом і судом; забезпечення доведеності вини; змагальність сторін та свобода в наданні ними суду своїх доказів і у доведенні перед судом їх переконливості; підтримання державного обвинувачення в суді прокурором; забезпечення обвинуваченому права на захист; гласність судового процесу та його повне фіксування технічними засобами; забезпечення апеляційного та касаційного оскарження рішення суду, крім випадків, встановлених законом; обов'язковість рішень суду.

В.Т. Маляренко, даючи визначення засадам кримінального процесу, під ними розуміє фундаментальні ідеї і положення, які визначають спрямованість і побудову процесу, форму і зміст його стадій та інститутів [66, с. 4]. В той час, такі науковці як М.М. Михеєнко, В.Т. Нор, В.П. Шибіко визначають принципами кримінального процесу закріплені в законі панівні в державі політичні і правові ідеї щодо завдань, способу формування й здійснення правосуддя в кримінальних справах, які визначають спрямованість і побудову кримінального процесу в цілому, форму і зміст його стадій та інститутів [76, с. 29].

І.Б. Шицький, даючи визначення конституційним принципам правосуддя, під ними розуміє закріплені в Конституції України й інших законах основні, вихідні, нормативні положення (правила, вимоги, ідеї) найбільш загального характеру, що виражають демократичну сутність правосуддя, і утворюють єдину систему, що визначає організацію і діяльність судової влади, спрямовану на виконання завдань, що стоять перед нею [131, с. 4].

Тож, більшість авторів під принципами кримінального процесу розуміють перш за все ідеї про організацію системи правосуддя, які віднайшли своє втілення в чинному законодавстві. В роботах інших авторів також містяться визначення кримінально-процесуальних принципів, які по суті не відрізняються від наведених вище. Однак, у зовні схожих понять вчені-процесуалісти по-різному визначають зміст.

Видається, що суть принципів кримінального процесу можна визначити, виявивши притаманні їм найбільш значущі ознаки, тобто, визначити притаманні їм критерії.

Перш за все слід відзначити, що найбільш значущим критерієм принципів є їхній чітко виражений нормативний характер. С.А. Альперт підкреслював, що як норми права принципи виступають основними, вихідними положеннями, що визначають характер всіх інших процесуальних правил [4, с. 50]. В.М. Савицький визнавав можливість за допомогою принципів тлумачення всіх кримінально-процесуальних норм [102, с. 20-21].

Принципи є нормами права, тому вони наділені всіма ознаками, притаманними кримінально-процесуальним нормам. Як і будь яка норма, вони мають гіпотезу, диспозицію і санкцію. Гіпотезою норм-принципів є умови, за яких виникає необхідність реалізації певного принципу. Оскільки принципи є загальними для всіх стадій процесу, універсальною гіпотезою слід вважати умови виникнення кримінально-процесуальних правовідносин.

Диспозиція права визначає їхній зміст. Особливістю диспозиції норми-принципу є прояв її змісту не в одній нормі права, а в цілому їх комплексі. Саме в цьому і є специфіка регулятивної і охоронювальної функцій принципів по відношенню до інших норм. Санкції кримінально-процесуальних норм полягають у вказівках на можливість застосування державних заходів, спрямованих на поновлення порушених правовідносин.

Деякі складності у визначенні принципів кримінального процесу як керівних правових норм виникають у зв'язку з відсутністю єдиного бачення необхідності їхнього нормативного вираження. Наприклад, М.С. Строгович розглядає принципи як основні, загальні, керівні ідеї незалежно від їхнього законодавчого закріплення в тій чи іншій формі [115, с. 72].

Розглянемо визначену проблему з точки зору динаміки розвитку державно-владних інститутів. Вочевидь стає ясним, що принципи породжуються політикою держави в галузі правосуддя. Спочатку вони формуються у вигляді ідей, поступово під час правотворчості закріплюються у вигляді норм чинного законодавства. То ж, принципи проходять певні етапи розвитку: виникнення ідей про правосуддя, підготовча робота та відображення ідей в нормах права.

Досить слушним, на наш погляд, є визначення поняття принципів кримінально-процесуального права, яке висловив Л.М. Лобойко. Цілком погоджуємося з тим, що принципи кримінально-процесуального права - це закріплені в правових нормах вихідні положення, що відбивають панівні в державі політичні та правові ідеї і визначають сутність організації і діяльності компетентних державних органів щодо порушення, досудового слідства і судового розгляду кримінальних справ [60, с. 36].

Отже, головною особливістю кримінально-процесуальних принципів є їхня нормативність. Лише за умови вираження у вигляді норм найвищої нормативної сили вони мають можливість впливати на правовідносини, що виникають під час провадження у кримінальній справі.

Нормативні джерела, в яких містяться кримінально-процесуальні принципи, можна поділити на наступні. Перш за все, це - міжнародні нормативно-правові акти, які ратифіковані Україною на рівні законодавства.

До системи таких актів, які є носіями змісту принципів кримінального процесу, входять: Загальна декларація прав людини (1948 р.), Конвенція про захист прав людини і основних свобод (1950 р.), Міжнародний пакт про громадянські та політичні права (1966 р.), Європейська конвенція про передачу провадження у кримінальних справах (1972 р.), Мінімальні стандартні правила Організації Об'єднаних Націй, які стосуються відправлення правосуддя щодо неповнолітніх («Пекінські правила») (1985 р.) тощо.

Наступним нормативним джерелом, в якому містяться принципи кримінального судочинства, є Конституція України від 28 червня 1996 року. В цьому джерелі зосереджена велика група норм, які гарантують права особи у сфері кримінального судочинства. Саме в Конституції викладено більшість принципів, які стосуються кримінального провадження, що є гарантіями та надійністю їхнього застосування.

КПК України є найбільш об'ємним нормативно-правовим актом, який вміщає в собі як визначення, так і систему норм, що регламентують процедуру реалізації положень, які входять до їхнього змісту. Разом з тим, загальним недоліком викладених положень є те, що як в їхній назві, так і в змісті переважно йдеться про положення судового розгляду, і в меншій мері - про досудове провадження.

Крім того, звертає на себе увагу той факт, що законодавець в більшій мірі приділяє увагу гарантіям прав підозрюваного, обвинуваченого, забуваючи про особу потерпілого.

У законодавстві існують й інші закони, що стосуються регламентації кримінальної процесуальної діяльності. До таких законів, в яких містяться принципи кримінального судочинства, можна, наприклад, віднести Закони України «Про судоустрій і статус суддів» (2010 р.), «Про прокуратуру» (2014 р.), «Про міліцію» (1990 р.), «Про службу безпеки України» (1992 р.), «Про оперативно-розшукову діяльність» (1992 р.) тощо.

Одним із спірних проблем кримінально-процесуальної науки є питання про кількісний склад та найменування принципів. Вважаємо, що їхня кількість і найменування можуть мінятися в залежності від державної ідеології.

Цілком підтримуємо думку вчених, які вважають, що дискусія про кількість та назву того чи іншого принципу має актуальність лише в плані забезпечення зручності у використанні певного положення[81, с. 26]. То ж, слід визнати, що будь-яка прийнятна назва та кількість принципів можуть змінюватися за умови їхньої здатності забезпечити мету та завдання, що стоять перед кримінальним провадженням та містяться в ст. 2 КПК України.

Значення принципів кримінально-процесуального права полягає в тому, що вони є:

гарантією дотримання прав і законних інтересів особи в кримінальному процесі;

гарантією прийняття законних і обґрунтованих рішень у кримінальному провадженні;

вихідними положеннями для тлумачення окремих кримінально-процесуальних норм;

засобом, завдяки якому досягається упорядкованість у розв'язанні питань, щодо яких є прогалини в праві, та у випадках застосування кримінально-процесуального права за аналогією;

підґрунтям для вирішення всіх суперечностей, що виникають під час кримінального провадження.

Отже, принципи кримінально-процесуального права слід визначати як основи створення та направленості всієї системи відповідної галузі права, які найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства, пов'язані з державною політикою у сфері кримінального судочинства, та мають вплив на всі кримінально-процесуальні норми [57, с. 387].

У зв'язку з викладеним, приходимо до висновку, що до критеріїв, якими визначаються принципи кримінально-процесуального права, доцільно включити наступні положення: - принципи представляють собою основи формування всієї системи кримінально-процесуального права; вони повинні бути закріплені в чинному законодавстві як правові приписи; вони найбільш повно відображають зміст кримінально-процесуального законодавства; розповсюджуються на всі без винятку стадії кримінального процесу; тісно взаємодіють з державною політикою у сфері кримінального судочинства, з урахуванням положень міжнародних актів з прав людини; мають регулятивний і охоронюваний вплив по відношенню до всіх кримінально-процесуальних норм.

Розділ 2. Напрямки реалізації засад кримінального провадження крізь призму чинного кримінального процесуального кодексу України

2.1 Загальнотеоретична характеристика засад кримінального провадження: поняття, значення і класифікація

Чинний КПК України запровадив низку положень, які раніше були не відомі кримінальному процесуальному законодавству України, а тому постає необхідність у дослідженні трактування певних процесуальних термінів. Однією з нових категорій, у даному випадку, є поняття засади кримінального провадження та принципу законності. - У юридичній науці та українському законодавстві, зокрема і в КПК України, відсутнє загальноприйняте визначення цього поняття та термінів «принцип», «засада». До прийняття чинного КПК України науковці у своїх дослідженнях здебільшого використовували поняття «принципи», а не «засади» кримінального судочинства. Досліджуючи думки попередників, можна зробити висновок, що принцип - це наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають, тоді як засада - це основне вихідне положення якої-небудь наукової системи, теорії ідеологічного напряму тощо. В кримінально-процесуальних кодексах Білорусі, Молдови, Росії та Німеччини законодавці вживають саме словосполучення «загальні принципи».

Відображення у КПК України саме «загальних засад», на нашу думку, спричинене тим, що ч. 3 ст. 129 Конституції України передбачено основні засади судочинства. Для початкового дослідження понять «принцип» та «засада» необхідно звернутися до походження слів, вивчити визначення, які містяться у словниках та енциклопедіях.

Термін «принцип» запозичений у XVIII ст. з французької або німецької мови, де він сходиться до лат. principium (буквально -- «початок») [10, с.365]. Сучасна правова енциклопедія у визначенні «принципи судочинства» здійснює посилання на поняття «основні засади (принципи) судочинства», тим самим підкреслюючи тотожність понять «засади» і «принципи». За твердженням В.Даля, принцип - це наукова чи моральна засада, підвалина, правило, основа, від якої не відступають [11, с.431]. У юридичній літературі існують різні точки зору щодо поняття «засада» та «принцип», наприклад, А.І. Макаркін вважає, що «принцип» ближчий до поняття «правило», а «засада» - це більш загальне поняття, яке вказує на належність до якогось соціально-правового явища [12, с.23]. Однак, більшість науковців висловлює протилежну думку щодо розмежування вказаних понять, ототожнюючи їх. Так, на думку російського вченого - Ф.Н. Багаутдинова, під «засадами» розуміють вихідне, головне положення, принцип, основу світогляду, правило поведінки . В українському законодавстві терміни «принцип» та «засада» розглядаються як синоніми. Згідно з Законом України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» адвокатура України здійснює свою діяльність на принципах верховенства права, законності, незалежності, конфіденційності та уникнення конфлікту інтересів (ст. 4). У ст. 5 цього Закону закріплені засади адвокатської діяльності [14]. Аналіз інших законодавчих актів дозволяє приєднатися до думки більшості науковців щодо тотожності термінів «принцип» та «засада». Так, у Концепції судово-правової реформи, прийнятою Верховною Радою України 28 квітня 1992р. , законність визначено як один із принципів судової реформи. Також про «принцип» йдеться у ст. 7 Кодексі адміністративного судочинства України , яка закріплює принципи здійснення правосуддя. У ст. 129 Конституції України законодавець для позначення загальних основоположних керівних положень судочинства використовує поняття «засада», а у ст. 8 - «принцип» верховенства права .

Проблема засад (принципів) кримінального провадження є однією з центральних у науці кримінального процесу. Як справедливо зазначала Т.Н. Добровольська, якщо ми хочемо взнати, яким є кримінальний процес держави, ми маємо встановити, якими є принципи, які визначають зміст цього процесу [32, c. 5].

Інтерес до дослідження проблеми засад кримінального провадження обумовлений значенням даної правової категорії:

1) для характеристики кримінального процесуального права у цілому, його окремих норм і інститутів;

2) для заповнення прогалин у праві;

3) для ефективності здійснення правосуддя у кримінальних провадженнях;

4) для теорії права.

Від старанності розробки засад багато в чому залежить «працездатність» будь якої галузі права, в тому числі процесуального права і «боєздатність» правозастосовної діяльності. Разом з тим, фундаментальність вчення про засади кримінального провадження не повинна позбавляти його динамічності. У період реформування законодавства вирішення подібної задачі надзвичайно актуально і, на нашу думку, обов'язково, оскільки дозволяє виявити та розвити найбільш життєздатні положення і на їх базі сформувати засади, адекватні сучасним потребам суспільства у кримінальному процесуальному інструментарії.

Дослідження в історичному аспекті наукових уявлень про засади кримінального провадження має важливе не тільки теоретичне, а й практичне значення, оскільки дає змогу виявити загальну тенденцію розвитку, механізми переходу від однієї системи цінностей до іншої, окреслити шляхи та засоби вдосконалення, а також спрогнозувати подальший розвиток з метою найбільш ефективного забезпечення дотримання прав і свобод особи під час кримінального провадження.

Як відомо, вже за часів первісного суспільства існувала система громадсько-осудних діянь, вчинення яких мало наслідком застосування суворих заходів з боку громади. Жорстоко каралися порушення різного роду заборон (табу). Виникнення приватної власності та формування антагоністичних відносин у період розкладу первісного ладу супроводжувалися поступовим переходом функції охорони нових суспільних відносин до спеціальних органів публічної влади. Водночас із поглибленням класової диференціації суспільства, зміцнення державної влади та виділення спеціального кола осіб, які відповідали за здійснення правосуддя, правові, у тому числі кримінально-правові та кримінально-процесуальні, принципи починають проявлятися більш чітко. Це було властивим вже для правової практики рабовласницького суспільства, класовий характер якого чітко простежувався у нормах кримінального права.

Потужний поштовх розвитку вчення про систему принципів надало прийняття низки міжнародно-правових документів. Першим міжнародно-правовим документом, який закріпив низку основоположних принципів, у тому числі й у сфері кримінальної процесуальної діяльності, стала Загальна декларація прав людини, прийнята 10 грудня 1948 р. Генеральною Асамблеєю ООН [35].

...