Запровадження мирової юстиції в умовах судової реформи в Україні: теоретико-правове дослідження

Размещено на http://www.allbest.ru

Запровадження мирової юстиції в умовах судової реформи в Україні: теоретико-правове дослідження

Оверчук С.В.,

кандидат юридичних наук (Національний університет «Острозька академія»)

Анотація

Оверчук С. В.

Статтю присвячено комплексному дослідженню правової природи та сутності мирової юстиції та обґрунтуванню необхідності її впровадження у правову систему України. Виокремлено та проаналізовано ознаки, цілі та завдання мирової юстиції, а також причини, що зумовлюють необхідність її створення. Надано пропозиції щодо юрисдикції мирових судів, складу суду, вимог до кандидата на посаду мирового судді та порядку обрання їх на посаду. Проведено аналіз зарубіжного досвіду функціонування інституту мирової юстиції в різних країнах.

У статті аналізується наукова проблема типології мирової юстиції, розглянуті різні варіанти класифікацій мирової юстиції та мирових судів. Пропонується запровадити в Україні змішану (професійну) модель мирової юстиції, яка характеризується професійним складом суду та здійсненням мировим судом лише судових функцій.

Визначено місце мирових судів у державному механізмі загалом та судовій системі зокрема. Мировий суд, як самостійна гілка судової системи України, повинен бути відокремлений від загальних судів, підлягаючи, однак, нагляду з боку вищої касаційної інстанції. Мирові суди утворюють паралельну до загальних та спеціалізованих судів систему, яка складається з місцевих мирових судів та апеляційних мирових судів.

Ключові слова: мирова юстиція, мировий суд, мировий суддя, місцевий суд, судова система, доступність правосуддя, спрощене провадження.

Аннотация

Вступні зауваження

суд право європейський

Зміна парадигми правосуддя, збільшення кількості звернень українців до Європейського суду з прав людини, формування «тіньової юстиції», низький рівень довіри населення до органів правосуддя зумовлюють об'єктивну необхідність вдосконалення як судоустрою, так і судочинства з метою полегшення громадянам доступу до правосуддя, максимального наближення суду до населення, підвищення оперативності судочинства, «розвантаження» місцевих загальних судів від малозначних справ. Найкращим шляхом до досягнення вказаної мети є запровадження інституту мирової юстиції, що дозволить, з-поміж іншого, реанімувати судову реформу, оптимізувати судову систему та підвищить ефективність захисту прав і свобод людини.

Наукові дослідження інституту мирової юстиції та її складових репрезентовано в чисельних працях сучасних науковців, серед яких чимало й українських, зокрема, В.М. Кампо, М.І. Сірий, В.М. Тертишник, М.І. Хавронюк, А.С. Цибуляк-Кустевич, О.Г. Яновська та інші. Проте, в українській науковій літературі залишаються нерозкритими чимало аспектів цього складного і багатогранного феномену - інституту мирової юстиції.

Метою роботи є дослідження правової сутності інституту мирової юстиції, виявлення найкращих її моделей для запровадження в правову систему України. Для досягнення мети дослідження поставленні наступні завдання: розкрити поняття «мирова юстиція»; виокремити ознаки мирової юстиції; класифікувати її типи; визначити цілі та завдання мирової юстиції, а також причини, що зумовлюють необхідність її створення; встановити місце мирових судів у державному механізмі та судовій системі України.

Поняття «мирова юстиція», «мировий суд» та «мировий суддя»; їх співвідношення.

В науковій літературі та законодавстві окремих країн зміст понять «мировий суддя», «мировий суд» та «мирова юстиція» мають неоднозначне тлумачення, що іноді спотворює їх сутність. Спостерігаються різні підходи до визначення співвідношення цих понять - від повного ототожнення до чіткого розмежування. Водночас наукові доктрини, законодавчі норми, професійні та побутові уявлення наповнюють ці поняття іноді зовсім протилежним змістом. Тому важливим є конкретизувати юридичну термінологію для проведення подальшого дослідження. Лінгвіст Н.Д. Голєв вірно зазначив, що «від того, як реально функціонують слова-поняття в суспільстві у власне смисловому, нормативно-стилістичному, психолінгвістичний, соціолінгвістичному аспектах мови-мовлення багато в чому залежить реальна суспільна дія понять, які відображаються ними, і - відповідно - закону, що регулює цю дію» [1, с. 25-26]. Подолання цієї прогалини, шляхом наповнення цих понять конкретним змістом та визначення їх дефініцій, є необхідною передумовою подальшої наукової та законотворчої роботи в Україні.

Адже, як доречно стверджує І.В. Головінська, відсутність законодавчого визначення сутності й основних цілей побудови мирової юстиції й термінологічного інструментарію негативно відображається на процесі формування та організації діяльності мирових суддів [2, с. 19].

Ентомологічний аналіз понять «мировий суддя», «мировий суд» та «мирова юстиція» свідчить, що в їх основу покладено слово «мир», іншомовними аналогами якого є англійське слово «peace» та французьке «paix». Проте в українській мові слово «мир» також означає те саме, що копа, громада, іноді у значенні - народ [3, с. 626]. Уособленням мирових судів на українських землях історично були копні суди, що територіально об'єднували кілька сіл (копну). В російській науковій літературі термін «мировий» вважають похідним від поняття «мир» в значенні «порядок, спокій». Відзначається, що саме для цілей охорони державного і громадського порядку виникають в історії європейських держав мирові суди та їх аналоги (мирові установи) [4, с. 8]. Ґрунтуючись на історії України та її правових традиціях, а також особливостях визначення в українській мові слова «мир», вважаємо правильним тлумачити «мировий суд» саме як «громадський суд», тобто суд місцевої громади.

Мировий суд та судді, як в країні свого походження Англії, так згодом і в інших країнах англосаксонської правової сім'ї, набули різного термінологічного позначення, що вносить суттєву плутанину у їх ідентифікацію. Англомовними термінами, пов'язаними з мировою юстицією (судом, суддями), зокрема, є: justice of the peace, lay justice, magistrates' court, justice's court, small claims court, borogh court, county court, municipal court, magistrate, lay magistrate, county commissioner [5, с. 98,125-126, 257, 284]. Отже, для позначення одного явища можуть застосовуватися різноманітні терміни, які сформовані певними історичними, соціальними, адміністративними чи іншими особливостями. Наприклад, Браян Гібсон у своєму дослідженні магістерських судів Великобританії зазначає, що поняття «Justice of the Peace» та «Magistrate» є взаємозамінні, хоча перше все ж є більш загальним [6, с. 15]. Розглядаючи терміни, пов'язані з мировою юстицією, як здебільшого синонімічні, він все ж відзначає їх окремі змістовні відмінності. Так, в Англії термін «magistrate» спочатку протиставляється терміну «justice» як, відповідно, платний мировий суддя - мировому судді, який виконує свої обов'язки без винагороди [7, с. 15]. За таких умов в українських наукових джерелах сформувалась думка, що в країнах англосаксонської правової сім'ї навіть і назви такої немає -- мирові суди, а суди найнижчого рівня у різних штатах і територіях називаються «місцевими», «магістратськими» чи «судами малих сесій» (Австралія) або «магістратами» (Англія та Уельс, Канада, Нова Зеландія, Мальта), або «судами дрібних позовів» -- small claims court (ПАР), або «муніципальними міськими» чи «поліцейськими судами», «судами графств» чи «судами загальних сесій» (США). У Франції ці суди мають назву «трибунали малого процесу», а в ФРН аналогами мирових судів є «дільничні суди» [8].

Відповідно, вироблення понятійного апарату вимагає конкретизації вказаних дефініцій шляхом їх розмежування за сутнісними ознаками, які є характерними саме для певного об'єкта, який, проте, може позначатися в різних країнах та в різні історичні періоди відмінними термінами. З цього приводу в юридичній літературі цілком доречно зазначається: «Одним з найбільш складних, неопрацьованих і дискусійних питань сучасного розуміння феномена місцевого правосуддя є визначення його понятійного вираження. По суті процес визначення правомірності використання і особливостей співвідношення понять «мирова юстиція», «мировий суддя», «мировий суд» означає цілеспрямований пошук об'єктивної природи цього суду» [9, с. 20-21].

Прикладом невдалого застосування юридичної термінології є законодавство Російської Федерації, яке містить лише поняття «мировий суддя» для позначення як мирової юстиції, так і суду. Вказана позиція російського законодавця піддається критиці юристами та науковцями, на думку яких, застосування назви «мирові судді» щодо нижчої ланки системи судів загальної юрисдикції РФ не відповідає їх сутності. Так. В.В. Дорошков у своєму комплексному дослідженні теоретичних проблем інституту мирових суддів дійшов наступного висновку: «Результати дослідження російського законодавства дають підстави констатувати, що одні й ті ж терміни використовуються в різних значеннях, допускається їх змішування. Тому пропонується впорядкувати термінологію, розглядаючи мировий суд як установу, судовий орган, що входить в судову систему, мирового суддю як фізичну посадову особу, яка представляє судовий орган, а мирову юстицію - як систему мирових судових відомств, установ, їх діяльність» [10, с. 264]. Він справедливо зазначає, що подібна синоніміка відображає сучасний стан юриспруденції, який проявляється у відсутності досить ємних та чітких визначень термінів «мирова юстиція», «мировий суд», «мировий суддя», які могли показати їх сутність, відмінні риси стосовно судоустрою та судочинства. Внаслідок цього законодавець не має відповідної теоретичної бази для вдосконалення законодавства про судоустрій і судочинство щодо мирових суддів [10, с. 13-14].

Російськими науковцями відзначається також не лише некоректність застосування юридичної термінології, а й невідповідність за сутнісними ознаками самих судів (суддів) назвам, які закріплені за ними законом: «В цілому можна сказати, що запропонована законодавцем сучасна конструкція інституту мирових суддів мало відповідає ... уявленням про сутність мирової юстиції. Це дозволяє говорити про те, що стосовно цієї нижньої ланки судів загальної юрисдикції саму назву «мирові судді» застосовувати не зовсім коректно» [11, с. 412]. Недостатньої надати читку дефініцію, необхідно також «прив'язати» її до того об'єкта, який відповідає їй за суттю. Отже, відзначивши помилковість ототожнення понять «мировий суддя», «мировий суд» та «мирова юстиція», доцільно наповнити їх конкретним змістом.

Порівняльний аналіз наукових робіт про теорію судової влади та положень законодавства окремих країн дає можливість стверджувати, що термінологічне вираження інституту мирової юстиції та його складових має враховувати все різноманіття суспільних проявів його правового сенсу, яке об'єктивно існує незалежно від чинного законодавчого врегулювання статусу мирових судів та суддів. «Сутність сучасних мирових суддів в Росії полягає в тому, - узагальнює В.В. Дорошков, - що вони є посадовими особами, носіями судової влади, суддями судів загальної юрисдикції, суддями і судом суб'єкта РФ, нижчою ланкою єдиної судової системи, наділені повноваженнями в особливому, більш демократичному порядку, мають спеціальну обмежену юрисдикцію» [10, с. 263]. Вказане теоретичне визначення є не досконалим, оскільки в своїй основі має хиби законодавства, що не розмежовує мирових суддів та суд, як окрему інституцію.

Теоретичне визначення сутності інституту вимагає абстрагування від конкретних прогалин національного законодавства, які жодним чином не можуть нівелювати фундаментальні принципи, ознаки певного правового феномену. Українському законодавцю в процесі правотворення доцільно одразу розмежувати поняття «мировий суддя», «мировий суд» та «мирова юстиція», окресливши на законодавчому рівні їх відмінності та комплекс характерних ознак.

Спроби надати універсальні визначення спостерігаються в працях багатьох сучасних дослідників, які займалися науковою розвідкою проблем мирової юстиції. Так, згідно поглядів деяких науковців, мировий суддя - це односкладний судовий орган, наділений повноваженнями щодо одноосібного розгляду в спрощеному порядку справ, які не становлять особливої складності [12, с. 9]; особа, наділена повноваженнями здійснювати функції мирових судів [4, с. 8]; посадова особа, яка одноособово розглядає справи в мировому суді [3, с. 628]; фізична (посадова) особа, яка є носієм судової влади, яка призначається (обирається) для одноосібного правосуддя від імені держави на основі закріплених в поточному законі принципів судової влади і правових очікувань населення відповідних судових дільниць в різних регіонах країни [9, с. 257].

У науковому середовищі обґрунтовано вважають важливим надання конкретному поняттю узагальненого, універсального характеру, що розриває сутність правового феномену та відкриває новий погляд, зокрема, до змістового позначенню мирового суду. Так, за визначенням С.В. Лонської, мировий суд - це місцевий (локальний) судовий або адміністративно-судовий державний орган обмеженою юрисдикції, який розглядає і вирішує малозначні справи за спрощеною процедурою [4, с. 8]. Дисертація А.С. Цибуляк-Кустевич містить власне авторське визначення: «Мировий суд - це орган мирової юстиції, різновид місцевих загальних судів, до підвідомчості якого належить розгляд і вирішення малозначних категорій справ, визначених законодавством, для досягнення цілей мирової юстиції (забезпечення максимальної доступності правосуддя та зниження рівня конфліктності на місцях) та характерними їй способами (застосування спрощених та примирних процедур)» [13, с. 49]. Іншого погляду у своїй монографії дотримується С.В. Прилуцького, який вважає, що поняття «мировий суд» містить у собі декілька самостійних, але взаємопов'язаних значень. По-перше, мировий суд - це суд, який організовується миром (общиною, громадою) для забезпечення внутрішнього, суспільного порядку. По-друге, це суд, що забезпечує мир між членами суспільства шляхом примирення сторін при розв'язанні внутрішніх соціальних конфліктів [14, с. 260]. У юридичній енциклопедії закріплено визначення, згідно якого це суд, який у ряді держав є нижчою ланкою судової системи для розгляду дрібних кримінальним і цивільних справ, на яку покладено функцію примирення сторін [3, с. 628]. На думку деяких науковців мировий суд - це самостійна організаційно- функціональна форма судової влади, в юридичних рамках якої внутрішньоорганізована та судова діяльність мирових суддів забезпечують реалізацію об'єктивних соціально-правових цілей місцевого правосуддя незалежно від адміністративно-територіального масштабу його устрою, але з урахуванням особливостей кожного регіону країни [9, с. 257].

Незважаючи на чималу кількість визначень поняття «мировий суд», всі вони мають в основі свої конструкції або судоустрійні, або ж процесуальні начала. З цього приводу С.В. Александров відзначає, що найбільш розповсюдженими можна назвати два напрями:1) організаційний - визначення мирового суду як найнижчої ланки в судовій системі; 2) функціональний - головною особливістю мирового суду як нижчої ланки є його компетенція [15, с. 20]. На нашу думку, розкриття поняття «мировий суд», також як і поняття «мирова юстиція» полягає у поєднання двох підходів - організаційного (судоустрійного) та функціонального (процесуального) як взаємозалежних. Щоб зрозуміти сутність мирового суду необхідно чітко визначити яке місце він займає в судовій системі країни та яким комплексом повноважень наділений, зокрема якою є його юрисдикція.

Тлумачення категорії «мирова юстиція» має синергетичний характер, що дозволяє виділити два ключові моменти, які утворюють взаємозалежну єдність. Перший, змістовно-функціональний, полягає в тому, що мирова юстиція - це компетенції, повноваження з вирішення виникаючих в суспільстві конфліктів з використанням спеціальної процесуальної форми. Другий, організаційний, суть якого в тому, що цю процесуальну діяльність здійснює структурована система мирових судів (суддів). Поєднання цих двох моментів дозволяє сформувати комплексних підхід до тлумачення поняття «мирова юстиція» - організаційно-функціональний (судоустрійно- процесуальний). Такий підхід нівелює акценти на окремих моментах та визначає мирову юстицію і як систему створених на підставі закону місцевих органів у формі мирових судів, і як комплекс повноважень з розгляду справ мировими суддями, віднесених до їх юрисдикції (зазвичай обмеженої законом), із застосуванням спеціальної процесуальної форми.

Узагальнюючи різні підходи до розуміння мирової юстиції, С.В. Лонська приходить до висновку, що у юридичній науці можна виділити три основні напрями, за якими йде концептуалізація поняття «мирова юстиція»: структурно-функціональний, інституційний, негативістський. При цьому в рамках даних напрямків серед вчених нескладно побачити як прихильників патріархального (їх більшість), так і прагматичного концептуальних підходів [16, с. 57]. У структурну побудову поняття «мирова юстиція» вона пропонує включити в сукупності три елементи: система мирових судів, діяльність по здійсненню мировими судами своїх функцій, управління та нагляд за мировими судами (мирове судове відомство)» [4, с. 8]. Подібне комплексне розуміння природи мирової юстиції сформувалося і в українській юридичній науці, зокрема: «Мирова юстиція - це інститут судової влади, що покликаний забезпечити максимальну доступність правосуддя та зниження рівня конфліктності на місцях шляхом здійснення правосуддя в малозначних справах мировими судами з орієнтацією на мирне вирішення справ із застосуванням особливої процесуальної форми (спрощених, примирних процедур). Мирова юстиція як інститут становить собою єдність таких елементів: 1) мирові суди - органи мирової юстиції, що є найнижчою ланкою судової системи; 2) мирові судді - посадові особи мирових судів; 3) законодавчо закріплена сукупність повноважень мирових судів та діяльність із їх реалізації» [13, с. 48-49].

Таким чином, поняття «мирова юстиція» має комплексний характер, включає взаємопов 'язані структурні елементи, що утворюють цілісну систему: мирові суди, мирові судді, здійснення ними своїх повноважень та функцій, мирове судове адміністрування.

Наукові дослідження містять чимало й інших тлумачень цих понять, які заслуговують більш розгорнутого дослідження. Проте важливим є розуміння необхідності розмежування та правильного співвідношення цих понять. У цьому контексті обґрунтованою уявляється наступна позиція: «Визнання необхідності і доцільності існування різних підходів до розуміння правового сенсу мирової юстиції, які по-різному позначають один і той же правовий об'єкт, дозволяє стверджувати наступне. У тріаді понять «мирова юстиція - мировий суд мировий суддя» термін «мирова юстиція» є найбільш загальним родовим поняттям (категорією) для феномена, що розглядається. Терміни ж «мировий суд» і «мировий суддя» носять більш частковий характер і відображають відмінні риси організації та функціонування феномена як інституційного утворення, але тільки спільне їх використання дозволяє отримати релевантне уявлення про природу досліджуваного феномена на сучасному етапі розвитку судової влади» [9, с. 31].

Таким чином, в юридичній науці відсутній єдиний підхід до тлумачення правового змісту мирової юстиції та її складових, спостерігається термінологічна невизначеність у позначенні правових об'єктів, пов'язаних з мировою юстицією. У новому законодавстві про мирову юстиції доцільно закріпити окремо терміни «мировий суддя», «мировий суд» та «мирова юстиція», визначивши останній як більш загальний, зміст якого включає попередні. Наукова література не містить єдиного, загальновизнаного визначення цих понять, тому наповнити ці поняття конкретним змістом, розкрити правову сутність цих феноменів можливо за допомогою виявлення їх специфічних ознак.

Ознаки мирової юстиції

Аналіз наукових досліджень, судоустрійного та процесуального законодавства різних країн дозволяє з всього різноманіття форм, які приймав мировий суд в процесі своєї еволюції в різних правових системах, виокремити як об'єднуючи загальні ознаки мирової юстиції, властиві не тільки їй, а й іншим органам правосуддя, так і специфічні ознаки, що характеризують її як окремий державно-правовий інститут. Вказані ознаки, по-перше, стосуються всіх складових елементів мирової юстиції: мирових судів, мирових суддів, здійснення ними своїх повноважень та функцій, мирового судового управління (адміністрування); по-друге, вони стосуються питань як судоустрою (організаційні питання), так і судочинства (функціональні або процесуальні питання).

В правничій літературі з цього приводу відзначається, що організація і діяльність інституту мирової юстиції, як і інші інституціональні ознаки цього інституту, мають низку індивідуальних властивостей, які беруть участь у формуванні цих ознак і характеризують самостійність і соціально - правові особливості інституційної природи мирової юстиції. При дослідженні властивостей організації та діяльності інституту мирової юстиції необхідно врахувати, що:

- перелік і зміст властивостей її організації та діяльності постійно змінюються і безпосередньо залежать від соціально-правової особливості ситуації в країні. Їх стан об'єктивно детермінований етапом суспільного розвитку мирової юстиції і відображає ступінь значущості для суспільства її інституційних проблем. Так, наприклад, предметна підсудність мирових суддів в цивільному, кримінальному судочинстві, а також адміністративному провадженні постійно зазнає досить серйозних змін, істотно впливаючи на організаційний та функціональний стан цього інституту;

- властивості організації та діяльності інституту мирової юстиції об'єктивно взаємопов'язані і не повинні суперечити одна одній, так як вони є чинником, що обумовлює цілісний характер і внутрішню єдність повноважень мирових суддів;

- особливості статичного і динамічного стану властивостей організації та діяльності інституту мирової юстиції імперативно визначаються нормативно-правовою формою їх закріплення [9, с. 97-98].

Мировим судам притаманні спільні з іншими судовими органами ознаки. Так, на думку В.В. Дорошков, мировим суддям, як і іншим судам судової системи, властиві подібні риси: єдність в процесуальній формі розгляду справ (підсудність і т.д.), наявність загальних принципів (незалежність суддів, гласність процесу, рівноправність і змагальність сторін та ін.), єдність судових функцій (вони створені для виконання єдиної функції - здійснення правосуддя, має право переглядати свої рішення в порядку нововиявлених обставин), фінансування з державного бюджету. Мирові судді знаходяться в тісному зв'язку з іншими елементами судової системи, маючи загальну природу [10, с. 264]. До загальних ознак мирової юстиції І.Г. Шаркова відносить: що визначають місце мирової юстиції в загальній судовій системі держави; що визначають правовий простір (матеріальний та процесуальний), в якому функціонує суд загальної юрисдикції, і мировий суд в тому числі; що відображають загальні принципи кримінального процесу в судочинстві у мирового судді [17, с. 12].

В якості специфічних ознак мирової юстиції виокремимо та проаналізуємо наступні:

1. Статус місцевого (локального) суду (або місцевого адміністративно-судового державного органу). Мирова юстиція історично є місцевим органом окремої територіальної громади. В процесі державного будівництва сформувалось усвідомлення доцільності делегування частини владних повноважень місцевим органам, які, внаслідок свої наближеності до населення, знають особливості життя місцевої громади та її членів, і, відповідно, здатні ефективно і швидко вирішувати виникаючи локальні проблеми, а також здійснювати правозахисну діяльність, «врегулювати конфлікти серед населення країни на низовому (побутовому) рівні їх виникнення» [18, с. 4]. На сучасному етапі еволюції цього інституту дільниці мирових судів утворюються в межах «нижчих» адміністративно-територіальних одиниць держави, що дозволяє максимально ефективно забезпечити реалізацію принципу доступності правосуддя для населення.

Специфікою цієї ознаки, що характеризує мирову юстицію в цілому, є тісний взаємозв'язок між мировим судом, місцевою громадою та місцевою владою. З цього приводу в юридичній літературі лунають критичні зауваження: «Відповідно необхідним є вивчення інституту, який автори вважають за можливе іменувати «місцевий суд», хоча цей термін не бездоганний з точки зору його сутнісних характеристик. Так, наприклад, дані органи можуть бути «місцевими» виключно за формальними ознаками. Однак, як правило, створення даних структур має на меті формування принципово іншого характеру взаємовідносин на рівнях «влада - місцеве співтовариство (муніципія)», «влада - індивідуум» [9, с. 44-45]. В контексті світової історії формування мирової юстиції С.В. Лонська констатує: «Головною причиною появи мирової юстиції послужило особливе поєднання інтересів верховної державної влади (монарха) і місцевих самоврядних територіальних одиниць (громад, міст). У цьому переплетенні існували як конфлікт їх інтересів, що складався в оскарженні влади друг у друга, так і збіг інтересів, яке полягало в прагненні забезпечити правопорядок і безпеку. Мировий суд став компромісом, здатним врегулювати ситуацію. До його складу включалися представники обох сторін, йому вручалися досить широкі повноваження адміністративного та судово-поліцейського характеру, тим більше що в ту історичну епоху вони на місцях в цілому і не розділялися. Таким чином, мирова юстиція виявилася в змозі вирішувати свої основні завдання: допомагати інститутам центральної і місцевої влади взаємно контролювати і стримувати один одного, здійснювати захист і реалізацію інтересів різних соціально-політичних сил на локальному рівні, підтримувати спокійну та стабільну обстановку в суспільстві» [4, с. 202].

Світова практика. Статус місцевих, таких які «прив'язані» до певного локального адміністративного утворення є, наприклад: магістерські суди в Англії та Уельсі (графство, райони Лондона, лондонське Сіті), суди магістратів Республіки Мальта (острів Мальта, Острів Гоцо).У країнах з федеральним устроєм мирові суди віднесені до судів суб'єкта федерації.

Український контекст. Створення мирової юстиції знаходиться у мейнстрімі політики децентралізації в Україні. Цей процес перерозподілу або диспергування функцій, повноважень не може обійти і судову владу. Перспективним наслідком такого процесу вбачається отримання територіальними громадами «власних» громадських судів, які більш відомі під назвою «мирові». Крім іншого Закон України «Про добровільне об'єднання територіальних громад» [19] дозволяє створювати нові територіальні формації, відмінні від адміністратино-територіального поділу України, на базі яких можуть створюватися нові дільниці (округи) мирових судів. Це також дозволить вирішити актуальну проблему вилучення місцевих судів з під впливу місцевих державних адміністрацій. Українські науковці з цього приводу висловлюють наступну думку: «Вважаємо, що мировий суд є саме місцевим судом за критерієм територіальної наближеності до населення та первинної інстанційності. Тобто мировий суд може бути вписаний у судову систему України як перша ланка або окремий вид місцевих судів загальної юрисдикції поряд із місцевими районними судами» [20, с. 96].

2. Обмежена юрисдикція. Органи мирової юстиції розглядають справи про незначні кримінальні проступки, адміністративні вопорушення та/або дрібні цивільні справи (зазвичай з незначною сумою позову). Підсудність справ мировим судам зазвичай визначаться за критеріями предметної (родової) підсудності, проте законодавець може з міркувань політичного чи практичного характеру вилучати чи додавати переліки конкретних справ. Тому щодо мирових судів коректним є застосування також терміну «суд обмеженої (малої) юрисдикції».

Окремо відзначимо, що правила предметної підсудності відіграють важливу роль в організації правосуддя, дозволяючи віддиференціювати окремі складові судової системи з урахуванням обсягу влади, повноважень віднесених до неї судів. З огляду на міжнародний досвід предметна підсудність слугує інструментом розподілу справ між загальними та мировими судами. В аспекті внутрішньої диференціації в межах судів загальної юрисдикції правила предметної підсудності містять критерії розподілу справ між різними складами суду. Саме предметна підсудність дозволяє врахувати суспільну небезпечність, вид (предмет) скоєного кримінального правопорушення та характер передбаченого за його скоєння покарання. В основу її визначення кладуться об'єктивні чинники, які жодним чином не можуть залежати від суддівського та прокурорського угляду.

Проте, наукові дослідження містять й інші підходи до визначення підсудності справ мировим судам. Зокрема, В.В. Дорошков у своїй монографії наголошує: «Однією з найбільш важливих особливостей кримінального судочинства у мирового судді є строго визначена предметна підсудність кримінальних справ в залежності не тільки від суспільної небезпеки злочину, а й від інших чинників. Зокрема, на вирішення питання про віднесення кримінальних справ до підсудності мирових суддів впливають:

1) складність юридичної кваліфікації злочину; 2) особливості суб'єкта злочину; 3) форма наданих суду доказів, які досліджуються не тільки шляхом судоговоріння, але і в інших різноманітних формах» [10, с. 276]. В.Ю. Анохіна запропонувала єдині критерії для визначення підсудності справ мировим суддям, які, крім формальних приписів закону, повинні включати ще й такі особливості правопорушення як: а) врахування «місцевого» характеру правопорушення, під яким автор розуміє вчинення правопорушення переважно на території судової дільниці, особами, що проживають на даній території; б) можливість розгляду справи в «одне засідання» без шкоди для якості правосуддя; в) можливість спрощення процедур; г) можливість примирення сторін; д) в довгостроковій перспективі ще й можливість створення спеціалізованих мирових суддів для розгляду питань, пов'язаних з виконанням вироку або здійсненням судового контролю на досудовому провадженні [21, с. 12]. Вважаємо, що «розмивання» критеріїв підсудності створює небезпечне підґрунтя під природним правом особи на законного суддю, згідно якого кожен має право заздалегідь знати, ким буде розглянута його справа, і ніхто не може бути позбавлений права на розгляд його справи тим судом, до підсудності якого вона віднесена законом.

Світова практика. Мирові суди - місцеві (локальні) суди першої інстанції по малозначних справах. У цьому полягає їх схожість у всіх країнах. В даному випадку застосовується термін «суд обмеженою (малої) юрисдикції». Межі малозначності, конкретний перелік справ, підсудних мировому судді, в міжнародній практиці суттєво розрізняються. Водночас немає і загальних правил, якого роду справи (цивільні або кримінальні) підсудні мировим суддям, які межі малозначності. Так, у Франції та Італії (до проведених там судових реформ) - це були цивільні суди; в Росії, США - і цивільні, і кримінальні у рівній мірі (як і суди малої інстанції в сучасній Франції, мирові судді в сучасній Італії); в Англії - переважно кримінальні. Встановити малозначність підсудних мировим суддям справ можливо лише в контексті самої національної судової системи [16, с. 64].

Юрисдикція мирових судів обмежується різним колом справ:

а) найширша -- справи про малозначні (як правило) злочини та цивільні справи із визначеною певними межами невеликою сумою позову (Австралія, Гондурас, Мальта, Мексика, Канада, США, Франція, ФРН, Швейцарія, Англія та Уельс -- цивільна юрисдикція магістратів украй обмежена лише розглядом спорів про стягнення боргів і з окремих питань сімейного права; Ізраїль -- також справи про порушення правил дорожнього руху; Іспанія -- тут мирові суди розглядають основну масу дрібних цивільних справ; Нова Зеландія -- також видають ордери на арешт й обшук; РФ -- також справи про адміністративні правопорушення, деякі адміністративні, сімейні, трудові, земельні справи, видають судові накази; Сирія -- також комерційні справи, здійснюють процедуру примирення; Туреччина -- на мировий суд також покладається виконання судових рішень вищестоящих судів, проведення дізнання тощо);

б) лише справи про поліцейські порушення та цивільні справи із визначеною певними межами невеликою сумою позову (у Бельгії головна мета суду -- примирення сторін; Люксембург -- також здійснюють накладення і зняття арешту на майно, захист інтересів недієздатних осіб тощо);

в) тільки окремі цивільні справи (ПАР; Бразилія -- зокрема сімейні, також здійснюють процедури примирення; Італія -- щодо спорів про рухоме майно та про порядок користування майном, про відшкодування шкоди внаслідок зіткнення транспортних засобів; Кувейт -- також дрібні комерційні справи; Уругвай -- справи, що стосуються виселення, порушення контрактів, оренди, також дрібні комерційні справи) [8].

Український контекст. У науковому середовищі українських вчених лунають різні думки щодо меж юрисдикції (підсудності, компетенції) органів мирової юстиції. Так, В.М. Тертишник пропонує віднести до підсудності мирових суддів всі справи про злочини, які порушуються тільки за заявою потерпілого та підлягають закриттю при досягненні мирової угоди, а також всі інші кримінальні справи, по яких може бути призначене покарання у вигляді виправних робіт, штрафів чи позбавлення волі на строк до трьох років, або які можуть бути закриті за примиренням сторін [22, с. 75-76]. У дисертаційному дослідженні А.С. Цибуляк- Кустевич міститься наступна пропозиція: «До повноважень мирових судів мають належати такі справи: 1) цивільні: а) позовного провадження, у випадку, якщо ціна позову не перевищує розміру 30 мінімальних заробітних плат, за винятком найскладніших (перелік яких має бути офіційно затверджено); б) наказного провадження; в) окремого провадження; 2) кримінальні (за винятком справ щодо неповнолітніх): а) приватного обвинувачення; б) щодо кримінальних проступків; 3) про адміністративні правопорушення, що належать до компетенції судів. Найскладніші справи слід виключити з підвідомчості мирових судів, а для справ середнього ступеня складності передбачити альтернативу способу їх розгляду» [13, с. 190].

У ситуації різноманіття позицій щодо визначення юрисдикції мирової юстиції, слушними є зауваження М.І. Сірого: «З очевидністю українській судовій системі не вистачає мирових судів. Разом з тим, їх створення не може відбуватись на основі штучного виділення до їх можливої майбутньої юрисдикції «всліпу» відібраних складів адміністративних правопорушень. Мирова юстиція потребує визначеності на рівні предмету і методу тих правовідносин, на сферу яких буде поширюватись її юрисдикція» [23, с. 18].

Згідно нового Закону України «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо спрощення досудового розслідування окремих категорій кримінальних правопорушень» від 22 листопада 2018 р. [24] кримінальні правопорушення поділяються на кримінальні проступки і злочини (ст. 12 Кримінального кодексу України). Мировим судам, на нашу думку, мають бути підсудні кримінальні провадження щодо кримінальних проступків, тобто щодо передбачених Кримінальним кодексом України діянь (дій чи бездіяльності), за вчинення яких передбачене основне покарання у виді штрафу в розмірі не більше трьох тисяч неоподатковуваних мінімумів доходів громадян або інше покарання, не пов'язане з позбавленням волі. Крім цього, на розгляд мировим суддям доцільно передати справи про адміністративні правопорушення, а також цивільні справи, зокрема: малозначні справи (ч. 6 ст. 19 ЦПК України), справи окремого та наказного провадження. Спірними видаються пропозиції щодо наділення мирової юстиції ще і деякими адміністративними функціями.

3. Окремі спрощення юридичних процедур. Специфічні риси мирової юстиції обумовлюють впровадження процесуальних форм спрощеного типу, мета яких полягає у пришвидшенні, здешевленні, економії процесуальних засобів та підвищенні доступності правосуддя у поєднання з дотриманням процесуальних гарантій, прав та свобод громадян. Для справ, віднесених до юрисдикції мирових судів, може встановлюватися спрощений, порівняно зі звичайним, порядок судочинства, який поширюється на різні стадії провадження, і відрізняється якостями простоти і швидкості. В англомовній літературі такий вид провадження позначається терміном «сумарне судочинство» (summary trial) і є характерним для США, Великобританії та деяких країн континентального права, зокрема Німеччини.

З цього приводу В.В. Дорошков зазначає: «Особлива юрисдикція мирового судді обумовлює спеціальні процедури, які можуть використовуватися для вирішення кримінальних і цивільних справ. Серед особливостей судового розгляду у мирового судді можуть бути спрощені форми судочинства, скорочення процесуальних строків, часткове скорочення числа судових інстанцій (оскарження), інститут заочного розгляду кримінальних справ» [10, с. 275]. Професор І.Я. Фойніцкий відзначає, що пам'ятаючи свій обов'язок доставити для всіх справ суд правий, держава може, однак, утриматися від менш істотних обов'язків при побудові судового порядку в справах меншої важливості з метою заощадження часу для суддів і для учасників провадження, заощадження особистих сил населення, нарешті, і заощадження грошових витрат. Залишаючись правильним і репресивним, процес стає більш швидким та дешевим. Таким сумарним провадженням є провадження в місцевих, тобто мирових та судово-адміністративних, установах; йому протиставляється провадження в загальних судах. [25, с. 141-142]. Він запропонував класифікацію спрощених проваджень, виділивши такі форми сумарного провадження: 1) заочне розгляд; 2) прямий виклик до суду (citation directe); 3) негайний привід обвинуваченого (comparution immediate); 4) каральний наказ (Strafbefehl) [26, с. 497]. Однак, С.В. Лонська виділяє провадження в мировому суді в окремий вид: «Судочинство в мировому суді є особливим видом, що має місце і в адміністративній, і в цивільній, і в кримінальній формах процесу. Для цього є теоретичні підстави. В теорії під видом розуміють процесуальний порядок вирішення справ, який визначається характером матеріального відношення, що захищається. Мировий суд вирішує справи, в яких таке матеріальне відношення також має свою специфіку, але не якісну, а кількісну - малооб'ємність, малозначність» [4, с. 11].

Диференціація процесуальної форми, при відмежуванні мирових судів від загальних, є однією з визначальних ознак, що стала об'єктом дослідження також і в галузі філософії права. Ґеорґ В.Ф. Геґель називає мировий суд «простим судом». Філософ наголошує на обов'язку звертатися до такого суду до того, як «проходити через значний формалізм» та зауважує: «Поки сторони мають право проходити через такий значний формалізм, як їхнє право, то, оскільки його так само можна зробити лихом, і навіть інструментом несправедливості, їм заради суду, щоб сторони й саме право як суттєву річ, про яку йдеться, взяти під захист від судочинства і його зловживання, слід поставити в обов'язок звернутися до простого суду (арбітражу, мирового суду) і зробити спроби помиритися, перш ніж вони підуть до того суду» [27, с. 195].

Важливо відзначити, що спрощення процесуальної форми не повинно знаходитись у протиріччі з комплексом гарантій та прав особи у судочинстві, демократичними принципами правосуддя. В цьому контексті обґрунтованою є позиція А.С. Цибуляк-Кустевич, яка на основі методу аналогії сконструювала загальні межі спрощення процесуальної форми розгляду справ мировими суддями: 1) спрощення можливо лише при збереженні права зацікавлених осіб на розгляд їх справ з дотриманням основних гарантій та принципів судочинства, вироблених наукою процесуального права і закріплених у законі, та з урахуванням наслідків його застосування; 2) спрощення вводиться для скорочення термінів розгляду справ судами і для зручності процесу, насамперед в інтересах осіб, які мають відношення до справи [13, с.152].

Світова практика. В Канаді кримінальні справи про найменш тяжкі злочини, які переслідуються в сумарному порядку, а також деякі злочини, які переслідуються за обвинувальним актом, розглядаються магістратськими судами (у Квебеку мировими сесійними судами). Їх частка складає понад 90 % кримінальних проваджень [28, с. 119]. Відзначимо, що в США в будь-якому випадку потрібна письмова згода обвинуваченого на те, щоб його справа була розглянута та вирішена магістратом в спрощеному порядку. При відсутності такої згоди справа стає підсудною судді того районного суду, в штаті якого перебуває цей магістрат. Практично ж справи про менш небезпечні злочини, підсудних федеральним судам, в більшості випадків розглядаються магістратами [29, с. 283]. Згідно англійського Magistrates' Court Act 1980 року, обвинувачений може визнати себе винним письмово. Така заява розглядається в суді поряд з іншими доказами, у відсутності обвинуваченого, і потім виноситься відповідний вирок [7, с. 56-59]. Англійське судочинство зберегло властиву йому історичні форму скороченого (спрощеного) провадження. Зокрема, summary trial не передбачає стадію попереднього слухання, а якщо підсудний під час судового засідання визнає свою вину, то судове слідство не проводиться і суд одразу може перейти до вирішення питання про міру покарання.

Український контекст. Законодавство України вже сформувало процесуальне підґрунтя на якому може функціонувати мирова юстиція.

Так, Кримінальний процесуальний кодекс України (глава 301) передбачає спрощене провадження щодо кримінальних проступків; в Цивільному процесуальному кодексі України (розділ ІІІ, глава 10) також закріплений розгляд справ у порядку спрощеного провадження. Судова реформація має передбачати подальшу «підгонку» спрощеної процесуальної форми під новостворену систему мирових судів. Зокрема, доцільно передбачити у процесуальних кодексах відповідні особливі порядки провадження в мирових судах.

4. Територіальний характер організації інституту мирової юстиції. Ознака яка тісно пов'язана зі статусом мирового суду як місцевого (локального) суду, а тому іноді ототожнюється. Мирові судді обираються або призначаються до конкретної мирової дільниці і їх повноваження обмежуються цією територією. Додатково до кандидата у судді може встановлюватися ценз осілості, тобто необхідність його проживання на цій території. Ця ознака має історичні коріння. Так, згідно статті 65 «Учреждения судебных установлений» 1864 року влада дільничих мирових суддів обмежувалась простором призначеної для кожного з них мирової дільниці. В.В. Дорошков, досліджуючи організаційні аспекти діяльності сучасних російських мирових суддів, відзначає додатковий аспект, який характеризує мирову юстицію: «На відміну від федерального судді територіальна підсудність мирового судді обмежується не адміністративно-територіальною одиницею, а його судовою дільницею. Ці судові дільниці не мають жорсткої прив'язки до адміністративно-територіальним утворенням в країні» [10, с. 154]. Це питання набуває своєї актуальності в контексті реалізації політики децентралізації та проведення адміністративно-територіальної реформи в Україні.

Світова практика. Так, наприклад, система магістратських судів Англії та Уельсу діє відповідно до Закону про магістратські суди, що був ухвалений у 1980 році. Кожне графство, райони Лондона, лондонське Сіті мають власні комісії для нагляду за додержанням правопорядку. Юрисдикція магістерських судів є суто локальною [30, с. 19].

Український аспект. В середовищі українських науковців неодноразово висловлювалися думки про необхідність реалізації принципу територіальності у побудові судової системи без «прив'язки» до адміністративно-територіального поділу України, зокрема, і в аспекті розбудови мирової юстиції. «До організаційних питань функціонування громадських мирових суддів, - пропонує В.М. Кампо, - слід зарахувати питання територіальної організації їх роботи. Кількість громадських мирових суддів та межі судових дільниць у територіальній громаді встановлюється сільською, селищною, міською, районною в місті радою. Ця кількість та ці межі встановлюються з урахуванням реальних потреб та можливостей територіальної громади» [31, с. 22].

Юрисдикцію мирового суду доцільно визначити межами територіальної громади або об'єднаної територіальної громади. Відповідно, мирові суди варто створювати із членів цієї громади в межах однієї або кількох громад, апеляційні - об'єднаної територіальної громади. Окремо потребує свого врегулювання питання територіальної підсудності.

5. Особливий порядок наділення владними повноваженнями мирових суддів, який пов'язується, насамперед, з участю місцевого населення або місцевого самоврядування. Це варіативна ознака, практична реалізація якої в законодавстві різних країн має наступні шляхи: безпосереднє обрання мирового судді членами громади або місцевим представницьким органом влади; призначення судді або місцевим органом влади, або органом державної влади (можливо з урахуванням думки громади або органу який її представляє).

В теоретичних дослідженнях виділяють наступні способи формування суддівського корпусу мирової юстиції:

1) виборний - поетапна процедура висунення кандидатур, проходження ними перевірки рівня професійної підготовки (у випадку наявності освітнього цензу), їх обговорення та голосування за них відповідними суб'єктами; 2) призначуваний - поетапна процедура висунення кандидатур, проходження ними перевірки рівня професійної підготовки (у випадку наявності освітнього цензу) і прийняття рішення про призначення на посаду; 3) комбінований - поетапна процедура, що органічно поєднує складові елементи виборності та призначуваності мирових суддів [13, с. 111].

Виборна основа дозволяє сформувати корпус мирових суддів з кандидатів, які дійсно користуються серед членів місцевої громади повагою, що також в цілому підвищить авторитет судової влади в регіонах. Як відзначає Д.В. Карпов, найближчі до населення суди, «що розглядають основну масу суперечок, потребують суддів, які мають в більшій мірі авторитет і довіру жителів, знання місцевості, ніж високу кваліфікацію. Волевиявлення електорату має бути пропорційно реальної можливості виборців зробити свідомий вибір за внутрішнім переконанням, який вільно виник на основі власних спостережень під час особистих контактів з судовою владою, з урахуванням комунікативних відомостей локального масштабу, загального життєвого досвіду» [32, с. 13]. З точки зору зміцнення судового захисту прав особистості, додає науковець, принципом комплектування суддівських кадрів повинна бути виборність: самої нижньої ланки судів мирової юстиції - населенням, інших служителів Феміди - суддівським співтовариством [32, с. 9].