Основні напрями та сучасні тенденції реформування територіальної організації влади в європейських країнах

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Основні напрями та сучасні тенденції реформування територіальної організації влади в європейських країнах

На сучасному етапі однією з основних тенденцій конституційно- правового розвитку європейських держав є вдосконалення територіальної організації публічної влади. Основоположні засади її закладено в конституціях всіх країні світу. так, в основних законах держав - членів ЄС містяться положення щодо конкретної форми політико-територіального устрою держави, заборони посягань на територіальну цілісність держави, а також порядку відносин центральних органів влади та органів влади регіонального і місцевого рівнів управління. Приміром, такі норми визначено в конституціях Австрійської республіки (розділ 1 «Загальні положення»; розділ 4 «Законодавча і виконавча влада земель»), Бельгії (частина 1 «про бельгійську Федерацію, її складові частини і територію»; частина 3 «про владу», глава 4 «співтовариства і регіони», глава 5 «про арбітражний суд, попередження і врегулювання конфліктів», глава 8 «про провінційні і комунальні установи»; частина 5 «про фінанси»), ФрН (розділ 2 «Федерація і землі», розділ 7 «Законодавство федерації», розділ 8 «виконання федеральних законів і федеральна адміністрація», розділ 9 «правосуддя», розділ 10 «Фінанси»), Іспанії («вступний розділ», розділ 8 «про територіальну організацію держави»), італії (розділ «основні принципи», частина 2 «устрій республіки», розділ 5 «області, провінції, комуни»), Франції (ст. 1, розділ 12 «про територіальні колективи»), польщі (розділ VII «територіальне самоврядування»), Чехії (глава 8 «територіальне самоврядування») та ін.

Після другої світової війни на європейській території з метою створення фінансово-економічно потужних одиниць всіх рівнів адміністративно-територіального устрою значного поширення набули реформи територіальної організації публічної влади. цей реформаційний рух був заснований на так званій «концепції Європи регіонів». Заклав фундамент цієї концепції римський договір (Treaty establishing the European Economic Community) 1957 р., у преамбулі якого фіксувалась необхідність «посилювати єдність... економік і гарантувати їх гармонійний розвиток, мінімізуючи відмінності між регіонами і долаючи відсталість найменш розвинених регіонів» Treaty establishing the European Economic Community. URL: http://www.ab.gov.tr/ files/ardb/evt/1_avmpa_birligi/1_3_antlasmalar/1_3_1_kumcu_antlasmalar/1957_treaty_ establishing_eec.pdf.. Таким чином, Європейське економічне співтовариство стало першим наднаціональним суб'єктом, який почав вести регіональну політику задля створення єдиного економічного ринку та уникнення концентрації галузей промисловості в окремих регіонах. вирівнювання економічного розвитку регіонів сприяло зниженню рівня інфляції та безробіття - головних ворогів економічного процвітання Яровой E, Белокурова E. Европейский Союз для регионов: что можно и нужно знать российским регионам о ЕС. СИб. : Норма, 2012. URL: https:// www.academia.edu/4920209/Eвропейский_союз_и_регионы_Что_можно_и_нужно_ знать_регионам_Ро ссии_о_ЕС..

У 1972 р. на Паризькому саміті поняття «регіональна політика ЄС» офіційно увійшло в політичний європейський лексикон. Значний внесок у процес розвитку регіональної політики зробив Європарламент, прийнявши в 1988 р. хартію регіоналізації співтовариства, ст. 14 якої встановлює, що відповідно до принципу субсидіарності з метою розподілу функцій регіони мають посісти місце в державі між центральним і муніципальним урядами і бути значною мірою відповідальними за здійснення заходів, які перебувають під юрисдикцією держав-членів. У статтях 130a і 130b договору про Європейський союз (1992 р.) визначено сутність регіоналізації як особливе прагнення до скорочення розриву між різними регіонами і відставання регіонів, які перебувають у найменш сприятливих умовах Яковюк І. В. Європейський регіоналізм у контексті розбудови Європейського Союзу Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2004. № 8. С. 61-63.. у декларації щодо регіоналізму в Європі 1996 р. регіоналізм визначено як висування на перший план розширення відповідальності та партнерського співробітництва між різними політичними рівнями, що супроводжує принцип субсидіарності, який встановлює роль кожного Декларація щодо регіоналізму в Європі 1996 р. URL: https:// constituanta.blogspot.com/2013/03/1996.html.. правове підґрунтя розвитку регіональної політики було розвинуто в лісабонській угоді (2007 р.) у ст. 174 угоди закріплюється спрямування діяльності Єс на зміцнення економічного, соціального та територіального згуртування. Зокрема, Єс прагне скоротити розрив між рівнями розвитку різних регіонів та відсталість найменш благополучних регіонів. серед регіонів особливу увагу повинно приділятися сільським районам, районам, що постраждали від промислового переходу, а також регіонам, що потерпають від серйозних і постійних природних або демографічних проблем, таким як північні райони з низькою густотою населення, гірські та прикордонні регіони Consolidated version of the Treaty on the Functioning of the European Union. URL: http://eur-lex.europa.eu/legal-content/EN/TXT/?uri=celex%3A12012E%2FTXT..

Наразі в документах Єс еквівалентом поняття «регіональна політика» дедалі частіше виступає «політика згуртування» (co-hesion policy). Реалії XXI ст. надали життєвого імпульсу і зовсім новій категорії - «регіональна територіалізація». Нею позначають практику поділу світу на регіони в суспільних уявленнях у різних частинах світу Верменич Я. Концепт регіоналізму у сучасній термінопрактиці Регіональна історія України. 2014. Вип. 8. С. 33.. Мета регіональної політики держав - членів ЄС полягає в посиленні єдності економік і гарантуванні їх гармонійного розвитку, мінімізації відмінностей між регіонами і подоланні відсталості найменш розвинених регіонів Treaty establishing the European Economic Community. URL: http://www.ab.gov.tr/ files/ardb/evt/1_avrupa_birligi/1_3_antlasmalar/1_3_1_kurucu_antlasmalar/1957J;re- aty_establishing_eec.pdf..

В європейській правовій доктрині та практиці регіоналізація визнається важливим чинником зміцнення засад конституційного правління. На відміну від тоталітарної централізації, регіоналізація є способом забезпечення демократії, адже сильний так званий «субдержавний» рівень управління розглядається як інструмент захисту рівності міського та периферійного населення Schrijver F. J. Regionalism after regionalisation: Spain, France and the United Kingdom. URL: https://pure.uva.nl/ws/files/4113642/143659_UBA002001773_08.pdf.. у сучасних наукових публікаціях дослідники виділяють декілька спільних рис, характерних для регіоналізації: посилення ідентичності регіонів; формування концепції співпраці між регіонами; підвищення значення контактів і взаємин між регіонами; прийняття нормативно-правових актів і інституційних механізмів, юрисдикція яких розповсюджується на більшість регіонів; інтеграція регіону в систему національного і наднаціонального управління Riedel R. Regionalism in the context of a political system. URL: http://drcsummerschool.eu/proceedings..

Варто зазначити, що в україні на другому етапі реформування місцевого самоврядування та територіальної організації влади передбачено проведення інституціональної реорганізації взаємин органів державної влади та місцевого самоврядування, що, зокрема, включає трансформацію концепції державної регіональної політики. Згідно із Законом україни «про засади державної регіональної політики» (2015 р.) метою державної регіональної політики є створення умов для динамічного, збалансованого розвитку україни та її регіонів, забезпечення їх соціальної та економічної єдності, підвищення рівня життя населення, додержання гарантованих державою соціальних стандартів для кожного громадянина незалежно від його місця проживання про засади державної регіональної політики : Закон україни від 05.02.2015 № 156-VIII. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/156-19..

Натомість в інших постсоціалістичних країнах процес реформування територіальної організації влади розпочався набагато раніше і поки ще не є завершеним. Наприклад, у країнах Балтії радикальна трансформація територіальної організації влади розпочалася на початку 90-х рр. XX ст. з моменту проголошення декларацій про поновлення незалежності й до прийняття нових основних законів суверенних держав (поновлення дорадянських конституцій).

Так, уже на першому етапі реформування в Литві відповідно до Закону «про основи місцевого самоврядування» (1990 р.) з метою децентралізації та поступового спрощення управління було проведено адміністративно-територіальну реформу.

В Естонії протягом 1990-1992 рр. (до набуття чинності в 1993 р. Закону «Про організацію місцевого управління») реформування відбувалося на підставі рішень Президії Верховної Ради Естонської РСР з метою відтворення місцевої демократії, яка стала основою для відновлення національної держави.

У той же період Кабінет Міністрів Латвії ухвалив Концепцію реформування місцевого управління, у якій основною метою правової, фінансової й адміністративно-територіальної трансформації було проголошено демократизацію та децентралізацію публічної влади, покращення якості надання публічного сервісу місцевим жителям і залучення останніх у процес управління Закоморна К. О. Конституційно-правові засади децентралізації влади в по-страдянських державах Балтії - членах Європейського Союзу. Право та інновації. 2016. № 1 (13). С. 257-263..

Показовим є і досвід відповідних перетворень у Республіці Польща, який доводить необхідність проведення системних реформ територіальної організації влади на основі цілісної й довгострокової концепції. У цій країні процес трансформації територіальної організації влади розпочався в 1990 р. з внесення змін до так званої «малої» Конституції Польщі і запровадження самоврядування в гміні на основі Закону «Про територіальне самоврядування» від 8 березня 1990 р. (який з 1999 р. має назву «Про самоврядування в гміні») Ustawa z dnia 8 marca 1990 r. o samorzqdzie gminnym (tekst jednolity). Dziennik Ustaw. 2001. Nr 142. Poz. 1591.. Прийняття Закону «Про територіальне самоврядування» позначило перший крок реформи. Проте реформа запровадила виборні місцеві уряди тільки на муніципальному рівні (гміни), тоді як вищі рівні територіального устрою залишилися під управлінням державної місцевої адміністрації.

Значний вплив на становлення територіального самоврядування в польщі мало її приєднання у 1994 р. до Європейської хартії місцевого самоврядування. З 1994 по 1996 рр. сейм польщі прийняв низку законів, що врегульовували систему місцевого управління: Закон «про місцеве самоврядування варшави» і Закон «про державну службу». Було скасовано багато відділень державної адміністрації на місцях.

У квітні 1997 р. було прийнято нову конституцію польщі, яка затвердила, що польща - це унітарна держава, а закріплення на конституційному рівні місцевого самоврядування однозначно посилювало децентралізацію публічної влади. Нова Конституція польщі стала найважливішою правовою гарантією місцевого самоврядування, визначаючи головні принципи зазначеного інституту - субсидіарність (преамбула) та децентралізацію (ст. 15) як основоположні для побудови системи публічного управління The Constitution of the Republic of Poland of 2nd April, 1997. URL: https:// www.sejm.gov.pl/prawo/konst/angielski/kon1.htm..

5 червня 1998 р. Сейм Республіки польща прийняв закони «про повітове самоврядування» Ustawa z dnia 5 czerwca 1998 r. o samorzqdzie powiatowym (tekst jednolity). Dziennik Ustaw. 2001. Nr 142. Poz. 1592. і «про самоврядування воєводства» Ustawa z dnia 5 czerwca 1998 r. o samorzqdzie wojewцdztwa. Dziennik Ustaw. 2001. Nr 142. Poz. 1590., які набрали чинності з 1 січня 1999 р, а 28 липня був прийнятий Закон «про упровадження трирівневого територіального поділу держави» Ustawa z dnia 24 lipca 1998 r. o wprowadzeniu zasadniczego trojstopniewego po- dzialu terytorialnego panstwa. Dziennik Ustaw. 1998. Nr 96. Poz. 603.. У такий спосіб було створено триланковий територіальний поділ держави на гміни, повіти і воєводства. Кількість воєводств скоротили з 49 до 16. На чолі новостворених муніципальних воєводств стали маршалок і воєводська адміністрація, а також воєводські сеймики. Однак на рівні воєводства залишили представництво центральної влади - воєводу з його адміністрацією. Зазначені закони закріпили й остаточно сформували правову основу діяльності органів місцевого самоврядування.

2000-2003 рр. характеризувалися точковим приведенням законодавства щодо організації публічної влади у відповідність до європейських стандартів. Новий етап інституційних змін розпочався вже з травня 2004 р., коли польща стала повноправним членом ЄС.

Сучасний адміністративно-територіальний устрій Польщі запроваджено з 1 січня 1999 р., коли попередній дволанковий поділ, що існував з 1975 р., був змінений триланковим. у результаті реформи і незначних коригувань упродовж 2002-2019 рр. (станом на 1 січня 2020 р.) створено 16 воєводств, 380 повітів (із них 66 міст на правах повіту, це міста, у яких мешкає понад 100 тис. жителів, а також місто, що з 31 грудня 1998 р. перестало бути центром воєводства) і 2,477 гмін *. Базовою ланкою територіального устрою Польщі є гміна. При цьому в результаті реформи кількість гмін як базових самоврядних одиниць було зменшено майже вчетверо - з наявних 9,5 тис. у 1955 р. до 2,489 тис. у 1999 р. і відповідно 2,477 у 2020 р. Середня чисельність населення гміни становить 5-8 тис. осіб (найменша гміна - 1 тис., найбільша - 20 тис. мешканців). Переважна більшість гмін має від 5 до 40 тис. населення, у приблизно 100 гмінах нараховується від 40 до 100 тис. і в 45 - понад 100 тис. мешканців. Разом із тим на території 20 сільських гмін проживає менше 2 000 осіб.

Другою (проміжною) ланкою територіального устрою Польщі є повіт. На сьогодні на території Польщі існує 380 повітів, з яких 66 міст зі статусом повіту, які разом із завданнями гмінного характеру реалізують завдання та повноваження повітових органів самоврядування, і 314 сільських повітів. Середня чисельність населення повіту - 83 тис. осіб (найменший - 22 тис., найбільший - 1 625 тис.). Серед 66 міст на правах повіту 19 мають населення від 100 до 150 тис. осіб, 14 - від 200 до 500 тис. осіб, чотири міста з населенням більш ніж 500 тис. осіб.

Третім рівнем територіального устрою Польщі є воєводство, що є найбільшою територіальною одиницею та основою для регіонального самоврядування. До складу воєводств входить різна кількість повітів - від 11 до 38 - та гмін - від 71 до 325. Середня чисельність населення воєводства - 2 млн 417 тис. осіб (найменше воєводство - 1 млн 92 тис., найбільше - 5 млн). Адміністративна карта воєводств вибудовувалася

3 урахуванням умов різних регіонів Польщі. у двох найменших за населениям - Любуському та Опульському - воєводствах (1 млн осіб) нараховується по 12-14 повітів, а в найбільшому Мазовецькому - (понад 5 млн осіб) - 42 повіти. Середня площа воєводства складає 19,6 тис. км, Адміністративно-територіальний поділ Польщі. URL: https://stat.gov.pl/ statystyka-regionalna/jednostki-terytorialne/podzial-admmistracyjny-polski/. а середня чисельність населення - 2,4 млн осіб. Для порівняння: в Україні середня площа області дорівнює 24,2 тис. км, населення - 2,5 млн осіб.

Доцільно звернути увагу, що територіальне самоврядування в польщі не має ієрархічної структури. Гміна, повіт і воєводство є незалежними одне від одного і разом підпорядковуються нагляду виключно з боку держави в рамках, визначених законом. при цьому процес реформування органів місцевого самоврядування в польщі ще не завершено. дедалі частіше лунають пропозиції створити ще одне воєводство, об'єднати чи навіть ліквідувати окремі гміни й повіти, змінити обсяг компетенції, затверджений для відповідних рівнів муніципальної адміністрації тощо¹.

На сучасному етапі в державах - членах ЄС можна виділити два напрями модернізації територіальної організації влади за допомогою механізмів регіоналізації - це проведення структурних перетворень і функціональних реформ, які дозволяють:

- упровадити політику децентралізації управління, адже територіальна консолідація сприяє передачі більшої кількості послуг на місця;

- підвищити ефективність органів місцевого самоврядування та зменшити бюджетні витрати;

- покращити добробут мешканців;

- розв'язати демографічні проблеми;

- посилити форми демократії участі;

- надати відповідь на виклики глобалізації, оскільки відкриття кордонів між державами - членами Єс збільшує конкуренцію, витримати яку можуть лише великі за розміром муніципалітети та регіони.

Поряд із перевагами означених структурно-функціональних реформ існують і так би мовити побічні ефекти таких реформ. Зокрема, це ускладнення фізичного доступу осіб до офісу місцевої адміністрації, втрата ідентичності місцевої громади, зменшення представництва невеликих за чисельністю населення громад у складі ради об'єднаного муніципалітету, виникнення конфліктів між регіонами тощо Чиркін А. С. Конституційно-правове регулювання місцевого самоврядування в Польщі, Угорщині, Чехії : монографія. Харків : Юрайт, 2019. С. 127. Territorial Consolidation Reforms in Europe / ed. by P. Swianiewicz. Budapest : Local Government and Public Service Reform Initiative : Open Society Institute, 2010. 341 p. URL: https://www.researchgate.net/publication/236135200..

Перший напрям - це здійснення структурних реформ із метою подолання територіальної фрагментації задля формування потенційно спроможних фінансово-економічних регіонів. Варто зазначити, що в європейській доктрині сформувалося стійке значення «регіону» як території Sцderbaum F. Introduction: Theories of New Regionalism. DOI: https:// doi.org10.1057/9781403938794.. Наразі у практиці Єс під регіонами прийнято вважати будь- які національні територіальні одиниці. проте, оскільки таких одиниць на кожному рівні в державах-членах може бути безліч, у Єс ще з 1980-х рр. почали розробляти єдину систему поділу та позначення регіонів різних рівнів. Номенклатура територіальних одиниць для статистики (NUTS - Nomenclature of territorial units for statistics) офіційно була прийнята в березні 2003 р. та є основою для розроблення регіональної політики та статистичних досліджень результатів виконання програм регіонального розвитку. Головними цілями створення NUTS є: 1. Збирання, розвиток та гармонізація статистичної інформації в ЄС.

2. Соціально-економічний аналіз регіонів різних рівнів. 3. Формування регіональної політики ЄС Nomenclature of territorial units for statistics. URL: https://ec.europa.eu/eurostat/ web/nuts/background..

Відповідно до класифікації NUTS 2016 р., на 1 січня 2018 р. в державах - членах ЄС створено такі регіони:

- 104 територіальні одиниці рівня NUTS I (чисельність жителів від 3 до 7 млн осіб). Це основні соціально-економічні регіони ЄС - великі одиниці адміністративно-територіального поділу держав, такі як регіони Бельгії, області Болгарії, воєводства Польщі, землі ФРН;

- 281 територіальні одиниці рівня NUTS II (чисельність жителів від 800 тис. до 3 млн осіб). Такі регіони вважаються основними для реалізації регіональної політики ЄС (також можуть збігатися з регіонами країн ЄС, меншими за чисельністю населення - землі в Австрії, області в Чехії, автономні спільноти в Іспанії, регіони в Італії тощо);

- 1 348 територіальних одиниць рівня NUTS III (чисельність жителів від 150 до 800 тис. осіб): Невеликі регіони для специфічних заходів у рамках регіональної політики ЄС (муніципалітети, префектури, райони, округи, провінції тощо в різних країнах ЄС).

Переважно регіональну політику ЄС спрямовано на території рівня NUTS II і III NUTS - Nomenclature of territorial units for statistics. URL: https://ec.europa.eu/ eurostat/web/nuts/background..

Практика проведення структурних реформ у державах - членах ЄС свідчить про упровадження таких варіантів територіальної консолідації, мета яких полягає в раціоналізації управління в регіонах:

1. укрупнення первинних ланок адміністративно-територіального устрою країни шляхом злиття (приєднання) муніципалітетів.

2. скорочення кількості адміністративно-територіальних одиниць другого рівня, яке відбувається паралельно з процесом об'єднання муніципалітетів у рамках комплексної реформи місцевого управління.

3. Введення права місцевих органів влади об'єднуватися на основі угод про міжмуніципальну співпрацю в союзи громад для виконання певних завдань у сфері власної компетенції.

4. Утворення регіонів відповідно до класифікації NUTS задля участі у програмах Єс, які спрямовано на фінансування різних секторів економіки, управління європейськими коштами, і роботи представників цих регіонів в інституціях ЄС Hertzog R. Intermunicipal Cooperation: A Viable Alternative to Territorial Amalgamation? Territorial Consolidation Reforms in Europe / ed. by P. Swianiewicz. Budapest : Local Government and Public Service Reform Initiative : Open Society Institute, 2010. P. 285-308. URL: http://archiv.vlada.gov.sk/krajina/data/att/24359_subor.pdf..

Виділяють три хвилі територіальної консолідації.

Перша хвиля таких реформ (1960-1970 рр.) зумовлена співпрацею держав у рамках Європейського економічного співтовариства і отримала поширення в країнах Західної Європи (Бельгії, Великій Британії, Данії, Нідерландах, Норвегії, Фінляндії, ФРН, Швеції та ін.).

Друга хвиля територіальної консолідації припадає на кінець 1990-х рр. і початок XXI ст. У цей період у постсоціалістичних країнах Європи під впливом європейських інституцій і досвіду країн Західної Європи відбувається радикальна перебудова системи місцевого управління. Крім того, в окремих країнах Західної Європи поступово продовжується процес злиття (Ісландія, Нідерланди тощо).

Третю хвилю територіальної консолідації в Європі пов'язують із наслідками фінансово-економічної кризи 2008 р. Territorial reforms in Europe: Does size matter? URL: https://rm.coe.int/territorial- reforms-in-europe-does-size-matter-territorial-amalgamatio/168076cf16.

Як правило, у законодавстві європейських країн визначено один або декілька варіантів територіальної консолідації. Наведімо досвід окремих держав - членів ЄС щодо застосування кожного з чотирьох варіантів структурних реформ.

1. Укрупнення первинних ланок адміністративно-територіального устрою країни шляхом злиття (приєднання) муніципалітетів. За даними ради європейських муніципалітетів і регіонів, протягом останніх років процес територіальної консолідації буде тривати. приміром, у Люксембурзі протягом найближчих років планується скоротити кількість муніципалітетів зі 106 до 70. уряд Норвегії розраховує, що кількість муніципалітетів може скоротитися з 400 до приблизно 100 Decentralisation at a crossroads Territorial reforms in Europe in times of crisis / Council of European Municipalities and Regions (CEMR). October 2013. URL: http://ccre.org/img/uploads/piecesjointe/filename/CCRE_broch_EN_complete_low.p..

Щодо правової основи територіальної консолідації, то основні закони держав - членів ЄС не містять положень щодо злиття муніципалітетів. Так, в Естонії адміністративно-територіальна реформа 2016 р. базувалась на основі законів: Про адміністративну реформу, Про адміністративний поділ території, Про сприяння злиттю місцевих органів влади. У результаті адміністративно-територіальної реформи місцевого самоврядування кількість муніципалітетів зменшилася з 213 до 79 Administrative-Territorial Reform. URL: https://www.rahandusmrnisteerium.ee/en/ objectivesactivities/local-governments-and-administrative-territorial-reform/administrative..

Наприклад, у Чеській Республіці в ст. 19 Акта «Про муніципалітети» визначено добровільне об'єднання двох або більше сусідніх муніципалітетів, а також приєднання муніципалітету до іншого сусіднього муніципалітету за домовленістю між ними. Угода про об'єднання муніципалітетів або про приєднання до муніципалітету ухвалюється постановою рад відповідних муніципалітетів або на місцевому референдумі та має включати такі положення: а) день, місяць та рік об'єднання або приєднання муніципалітетів; б) найменування об'єднаного муніципалітету та місцезнаходження його органів; в) перехідний період дії норм, прийнятих муніципалітетами до злиття; г) уточнення кадастрових округів, майна, фінансів новоствореного муніципалітету. Копія угоди про об'єднання муніципалітетів надсилається до Міністерства внутрішніх справ, міністерства фінансів, відповідного земельного реєстру та відповідного відділення податків Act on Municipalities (the Municipal Order) [of the Czech Republic], 2000. URL: http://www.mvcr.cz/soubor/act-on-municipalities-2000-pdf.aspx..

Дослідники структурно-функціональних реформ місцевого управління вважають, що стратегія проведення консолідації муніципалітетів у Швеції є найбільш теоретично та емпірично обґрунтованою в Європі та відпрацьованою на основі тривалих дискусій та компромісів Sandalow T. Local Government in Sweden. URL: http://repository.law.umich.edu/ cgi/viewcontentcgi?article=1456&context=articles.. З 1974 р. місцеве самоврядування закріплено на конституційному рівні в досить лаконічному вигляді. Спочатку в Конституційному акті про форму правління (в окремих статтях розділів 6-13) місцевим органам влади гарантувалося незалежність і вільність прийняття власних рішень у певних межах, а також право стягувати податки. Після рекомендацій Ради Європи у 2011 р. було проведено конституційну реформу, у результаті якої конституційний акт про форму правління поповнився розділом 14 «Місцева влада». Цей розділ складається з шести статей і визначає систему органів місцевого самоврядування, їх відповідальність та гарантії діяльності The Constitution of Sweden. URL: http://www.riksdagen.se/globalassets/07.-doku- ment--lagar/the-constitution-of-sweden-160628.pdf.. Правову основу організації та діяльності муніципалітетів і окружних рад також складають закони Риксдагу: 1) Акт про місцеве управління (1991 р.), у якому регламентовано організаційну будову, компетенцію, форми і методи роботи муніципалітетів і окружних рад; 2) спеціальне (рамкове) законодавство (Акт про соціальні послуги (2001 р.), Акт про охорону здоров'я та медичні послуги (1982 р.), Кодекс про навколишнє середовище (1998 р.), Акт про освіту (1985 р.), які закріплюють повноваження у відповідних сферах; 3) підзаконні акти, видані на підставі рамкових законів; 4) акти муніципальних і окружних рад Local government in Sweden - organization, activities and finance. URL: https:// www.vannas.se/default.aspx?di=2056..

У першій половині XX ст. у Швеції функціонувало близько 2 500 сільських, 89 міських і 10 містечкових муніципалітетів, причому в найменшій громаді проживало 78 жителів. Структурні реформи територіальної організації влади проводилися в два етапи на основі актів Риксдагу ad hoc. Протягом першої хвилі об'єднання (1946-1952 рр.) проходило обов'язкове об'єднання сільських громад. На другому етапі (19621974 рр.) злиття муніципалітетів і окружних рад відбувалося як добровільно, так і примусово. У результаті кількість муніципалітетів з 848 у 1969 р. зменшилася до 464 в 1971 р. та до 278 в 1974 р. Якщо метою реформ на першому етапі була необхідність подолання неспроможності малонаселених муніципалітетів відповідати за свою діяльність, то на другому етапі проведення структурних реформ постала потреба запровадити нові, найбільш ефективні форми управління в умовах урбанізації. Наразі у Швеції функціонує 20 окружних рад і 290 муніципалітетів, причому в половині з останніх мешкає менше 15 тис. жителів, одинадцять громад Швеції мають понад 100 тис. мешканців. Чинна правова основа не передбачає об'єднання громад, але фіксує право муніципалітетів та окружних рад на основі статутів утворювати місцеві федерації, так звані «спеціальні муніципалітети», і передавати останнім функції щодо управління місцевими справами Закоморна К. О. Організаційно-правові механізми об'єднання муніципалітетів у Королівстві Швеція. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2017. Вип. 34. С. 103-115..

2. У багатьох країнах Європи в рамках комплексної реформи місцевого управління паралельно з процесом злиття муніципалітетів відбувається скорочення адміністративно-територіальних одиниць другого рівня управління. Наприклад, у Данії в 2006 р. внаслідок такої реформи кількість муніципалітетів скоротилася з 271 до 98, а округів - з 19 до 5. Причому повноваження в окремих сферах від округів було передано до укрупнених муніципалітетів. У ФРН після 1990 р. у землях Східної Німеччини відбувалися подібні реформи. У результаті за 25 років з 15 978 громад залишилося 11 040, а кількість округів з 426 було зменшено до 294. Крім того, 107 містам зі спеціальним статусом перейшла компетенція округів Repot on municipal amalgamation and possible impact on territorial reform of upper

tiers of government. URL: http://www.slg-coe.org.ua/wp-content/uploads/2017/12/CoE_ Report_Municipal_amalgamation_CELGR_2017_4 .pdf..

3. Щодо права місцевих органів влади об'єднуватися на основі угод про міжмуніципальну співпрацю в союзи громад для виконання певних завдань у сфері власної компетенції в ст. 10 Європейській хартії місцевого самоврядування закладено фундамент для консолідації муніципалітетів. Так, органи місцевого самоврядування мають право, здійснюючи свої повноваження, співробітничати та в межах закону створювати консорціуми й асоціації з іншими органами місцевого самоврядування для виконання завдань, що становлять спільний інтерес, а також співробітничати з органами місцевого самоврядування інших держав Європейська хартія місцевого самоврядування, м. Страсбург, 15 жовт. 1985 р. Офіц. пер. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_036..

Зважаючи на критичну оцінку наслідків практики проведення об'єднання громад в державах - членах Єс, на сучасному етапі існує розуміння можливості досягнення «муніципалітету ідеального розміру» через різні варіанти міжмуніципальної співпраці: створення «квазірегі- ональних» урядів у вигляді ради та її виконавчого органу, що складаються з делегатів від муніципалітетів, які звітують перед відповідними місцевими радами; проведення міжмуніципальних форумів у сферах соціально-економічного розвитку, житлового й екологічного планування; формування спільних організацій із надання публічних послуг, які на постійній основі виконують функцію агентів певного муніципалітету в різних сферах; укладання договорів щодо надання публічних послуг, яке характеризується співпрацею без утворення спільної організації, але передбачає право муніципалітетів продавати свої послуги приватним компаніям Закоморна К. О. Міжмуніципальне співробітництво як напрям конституційної реформи в постсоціалістичних державах - членах Європейського Союзу. Державне будівництво та місцеве самоврядування. 2017. Вип. 33. С. 90-101.. За думкою Р. Халста і А. Монтфорта, упровадження цих типів міжмуніципальної співпраці сприяє економії ресурсів у різних секторах і налагодженню взаємин громад на регулярній основі, є способом подолання господарських проблем і задоволення зростаючих очікувань громадян. Не можна не погодитися з точкою зору вказаних науковців про те, що політика планування й координації зусиль дозволяє врахувати взаємні потреби муніципалітетів і наростити потенціал для вирішення спільних проблем місцевого управління. Враховуючи важливість розвитку місцевого самоврядування, ключовим елементом національного інституційного контексту стає розроблення правової основи, яка має стимулювати міжмуніципальне співробітництво та визначити права й обмеження у співпраці Hulst R., Montfort A. Institutional features of inter-municipal cooperation: Coop-erative arrangements and their national contexts. Public Policy and Administration. 2012. 2012. Vol. 27, Iss. 2. P. 121-144. DOI: https://doi.org/10.1177/0952076711403026..

У Республіці Словенія (РС), згідно з Конституцією РС (статті 9, 139), гарантується місцеве самоврядування, яке здійснюється через громади та інші організації, створені місцевою спільнотою. Причому тільки населення певної території шляхом голосування на референдумі має вирішувати питання про утворення муніципалітетів. Хоча Закон РС «Про референдум і народну ініціативу» встановлює консультативний характер подібних референдумів, а Закон PC «Про місцеве самоврядування» фіксує мінімальну чисельність населення громади - 5 000 осіб, указані конституційні положення вплинули на чинну територіальну фрагментацію словенських муніципалітетів та відсутність практики об'єднання громад Rakar I., Ticar B., Klun M. Inter-municipal cooperation: challenges in Europe and in Slovenia. Transylvanian Review of Administrative Sciences. 2015. No. 45. P. 185-200. URL: http://rtsa.ro/tras/index.php/tras/article/viewFile/445/434.. так, на сьогодні в рс функціонують 212 громад, у половині з яких проживає менше 5 000 осіб, зокрема в Ходосі - 367, Кобилі - 591, Костелі - 646 тощо Obcine. URL: https://skupnostobcin.si/obcine/.. Безумовно, значна кількість невеликих громад негативно позначається на гармонійному розвитку регіонів. тому в словенських наукових і політичних колах існує розуміння необхідності пошуків шляхів економії державних витрат, забезпечення професійної й ефективної роботи адміністрації громад, поліпшення якості надання публічних послуг муніципалітетами та покращення їх соціального іміджу. Одним із найбільш результативних варіантів вирішення цих завдань вбачається посилення міжмуніципального співробітництва Hacek M., Baclija I. The Administrative Capacity of Slovenian Municipalities. Lex localis. 2009. Vol. 7, No. 3. P. 307-327. DOI: https://doi.org/10.4335/88..

Відповідно до Закону PC «Про місцеве самоврядування» (ст. 6) між- муніципальне співробітництво може існувати через створення: публічних агентств, фондів, інститутів і компаній; спільних муніципальних адміністративних органів, які виконують окремі завдання муніципальної адміністрації; спільних органів, за допомогою яких муніципалітети засновують публічні інститути та компанії; спільних органів для юридичного захисту муніципалітетів та юридичних осіб у судах і органах державної влади; груп інтересів для спільного управління, виконання окремих адміністративних завдань та забезпечення спільного розвитку й інвестиційних програм; організацій, які представляють та координують спільні інтереси у сфері місцевого самоврядування The law on local self-government. URL: http://www.parliament.am/library/Tim/ slovenia.pdf..

У Франції у 2016 р. нові інститути міжмуніципальної співпраці, яким було делеговано індивідуальні функції комун, з'явилися у відповідь на провальну реформу Ф. Олланда щодо ліквідації департаментів - проміжного рівня між комунами і регіонами. Крім того, кількість регіонів було скорочено з 22 до 13 Repot on municipal amalgamation and possible impact on territorial reform of upper

tiers of government. URL: http://www.slg-coe.org.ua/wp-content/uploads/2017/12/CoE_ Report_Municipal_amalgamation_CELGR_2017_4 .pdf..

4. Яскравим прикладом проведення структурних реформ через утворення регіонів відповідно до класифікації NUTS є досвід Румунії. так, згідно із Законом № 151 (1998 р.) утворено регіони рівня NUTS-II. у кожному регіоні упроваджено раду з питань регіонального розвитку, до складу якої входять голови рад округів та представники рад муніципалітетів, які ухвалюють рішення щодо стратегії регіонального розвитку. Рада координує діяльність свого виконавчого органу - Агентства регіонального розвитку, що розпоряджається коштами Європейського фонду регіонального розвитку. Примітно, що відповідні регіони було сформовано без урахування таких важливих чинників, як історія, культура чи географія, через що вони не отримали можливості скористатися перевагами спільної культурної ідентичності. Ці об'єднання не є «адміністративно-територіальними одиницями» на кшталт округів, міст або комун, оскільки не отримали жодного юридичного статусу Чернеженко О. M. Конституційні основи місцевого самоврядування в держа-вах - учасницях Європейського Союзу і в Україні : дис. ... д-ра юрид. наук : 12.00.02. Київ, 2019. С. 208-209..

У Чехії також було відображено принципи формування таких статистичних регіонів ЄС, як NUTS 2 і NUTS 3, що спрямовані на розвиток слабких, депресивних регіонів. Реформи територіального устрою в Чехії було розпочато в грудні 1997 р. Тоді було створено 14 вищих територіальних одиниць самоврядування (країв), і вони стали основою для проведення регіональної політики в країні після її вступу до Єс (ідеться про територіальні одиниці NUTS 2, NUTS 3 для проведення статистичних аналізів).

Іншим цікавим прикладом видається Угорщина, де в 1996 р. було започатковано спільні програми об'єднання та співробітництва, у рамках яких спочатку більшість зусиль спрямовувалось на об'єднання, а потім - на співробітництво. Таким чином, Угорщина робила спробу боротися з проблемою - одна територіальна одиниця - один орган місцевого самоврядування. Для подолання цієї проблеми було запроваджено інститут мікрореґіонів - об'єднання муніципалітетів для виконання спільних завдань, на рівні яких діяли мікрорегіональні ради (асамблеї представників муніципалітетів, що входять до мікрорегіонів), та сім регіонів, що відповідали європейському рівню NUTS-2. Крім того, центральний уряд застосовував фінансові стимули для об'єднання муніципалітетів у такі мікрорегіони (у вигляді субвенцій чи дотацій). Інакше кажучи, економічні стимули до об'єднання замість політичного примусу - ось той рецепт, який використовувала Угорщина. Однак із приходом нової влади після 2010 р. в країні відбуваються більш рецентралізаційні процеси, одним із наслідків яких є скасування з 2013 р. системи NUTS в Угорщині.

Утім досвід цієї країни 1990-х рр. переконує, що зробити необхідні зміни в адміністративній структурі можливо навіть без відповідних конституційних змін. На сьогодні Угорщина включає 19 округів - медьє (угор. - megyek) і 3 175 громад (угор. - теїерй^ек). Рівень місцевих громад складається з 2 863 муніципалітетів - кьозшегів (угор. - kцzseg), 265 міст, 23 міст з правами округу The EU's Assembly of Regional and Local Representatives. Hungary. URL: https:// portal.cor.europa.eu/divisionpowers/Pages/Hungary-Intro.aspx..

Відповідно до ст. F Основного закону 2012 р. Основний Закон Угорщини 2012 р. URL: https://net.jogtar.hu/ jogszabaly?docid=a1100425.atv. територія Угорщини складається зі столиці, її районів, округів, міст та громад. Місцеве самоврядування здійснюється на двох рівнях - окружному і муніципальному, тобто муніципальне управління присутнє в столиці та її районах, округах, містах і громадах. У 2013 р. з метою подолання проблеми великої кількості громад було запроваджено нову адміністративну структуру районів - ярашів (угор. - jдrдs). В Угорщині існує 175 районів в округах та 23 - в столиці, вони не є представниками місцевого самоврядування, а діють як державні адміністрації.

До категорії «місто з правами округу», передбаченої угорським Законом «Про місцеве самоврядування», належать міста, що надають громадські послуги не тільки для своїх мешканців, але й для тих, хто живе на прилеглій до них території. Такі міста є традиційно провінційними і мають чисельність населення не менше 50 000 мешканців. На сьогодні існує тільки 23 муніципалітети, що відповідають таким вимогам. З адміністративної точки зору, дворівнева система управління не є вигідною для міста, оскільки більшість районів існують як окремі муніципалітети, і така тенденція розповсюджується майже на все місто чи більшу його частину. рівень фрагментації (роздроблення) очевидний, адже більше половини громад (понад 1 700) мають чисельність менше 1 000 мешканців, близько третини - менше 500, близько 100 поселень - менше 100. Водночас майже 60% населення проживає у 139 містах, що мають більше 10 000 мешканців.

Другий напрям проведення регіоналізації стосується реалізації функціональних реформ, які передбачають трансферт із центру в такі регіони компетенції, фінансів і відповідальності, тобто децентралізацію публічного управління.

У переважній більшості сучасних вітчизняних і зарубіжних досліджень під децентралізацією розуміють такий спосіб визначення та розмежування завдань, функцій, відповідальності, за якого більшість із них передається з рівня центральних органів на рівень нижчий і стає власними завданнями та повноваженнями органів нижчого рівня, представників громадянського суспільства і приватного сектору Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е. та ін. ; Швейц.-укр. проект «Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO». Київ : Софія, 2012. С. 9 ; Decentralization. URL : http://www.worldbank.org/en/topic/communitydrivendevelopment/ brief/Decentralization.. Децентралізація є способом розбудови публічного управління, відповідно до якого ієрархічний і бюрократичний механізм замінюється упорядкованою системою місцевого самоврядування, що вирізняється високим ступенем прозорості, підзвітності та співпраці Faguet J.-P. Decentralization and Governance. URL: http://policydialogue.org/files/ publications/Decentralization_and_Governance.pdf.. Децентралізацію характеризують як один із ключових принципів розвитку демократії в державах Європейського Союзу і Ради Європи, основу їх регіональної політики поряд із принципами субсидіарності, концентрації, компліментарності, партнерства, програмного підходу Науменко Р. А., Рильська В. В. Перспективи використання європейсько-го досвіду при впровадженні сучасної моделі децентралізації влади в Укра-їні. Державне управління: удосконалення та розвиток. 2015. № 9. URL: http://www.dy.nayka.com.ua/?op=1&z=902..

Процес децентралізації влади в Європі отримав значного поширення після Другої світової війни під впливом різноманітних факторів. вивчаючи такі чинники, зарубіжні науковці особливу увагу приділяють наступному. По-перше - досвід суспільного розвитку Німеччини. З метою недопущення поновлення сильної мілітаризованої Німеччини держави - переможниці у цій війні розробили план децентралізації публічного управління для цієї країни. проте всупереч традиційній думці про те, що політична централізація покращує розвиток держави, регіональна різноманітність Німеччини дозволила цій країні швидко зайняти позицію економічного лідерства в Європі. По-друге - утворення Європейського економічного співтовариства, цілями існування якого стала реалізація так званих «чотирьох свобод» (переміщення товарів, послуг, людей і капіталів). Діяльність Європейської Спільноти загострила проблему масової імміграції осіб на соціально-економічно вигідні території. Тому виникла необхідність проведення політики децентралізації публічного управління задля соціально-економічного вирівнювання територій та формування в людей розуміння про те, що імміграція - не єдиний шлях для вирішення ними нагальних питань Zacesta L., Puis М. The Possibility to Create Large-scale Regional Governments in Latvia. URL: http://www.oecd.org/regional/leed/34458330.pdf..

Починаючи з 60-х рр. XX ст. європейські країни почали активно здійснювати реформи в напрямі децентралізації. перша хвиля функціональних перетворень припадає на кінець 50-х рр., коли багато країн запровадили поділ на муніципалітети. Особливо яскраво це спостерігалось у Німеччині, Бельгії, Великій Британії та Скандинавських країнах. Новий етап реформ відбувся у 90-х рр. XX ст., коли досвід у сфері децентралізації перейняли Греція, Данія та постсоціалістичні країни. Наразі в європейських країнах з метою подолання наслідків економічної кризи 2008 р. процес децентралізації публічної влади триває Decentralization and Local Democracy in the World: Executive Summary. URL: http://www.cities-localgovernments.org/gold/Upload/gold_report/00_summary_en.pdf..

Значне поширення децентралізації публічного управління в країнах Європи зумовлено низкою переваг.

По-перше, регіональні уряди здатні краще адаптувати політику до потреб та можливостей свого регіону, оскільки вони володіють більшим обсягом знань про свій регіон і, таким чином, мають перевагу перед віддаленим центром.

По-друге, місцеві органи, зважаючи на тісний зв'язок з громадянами, мають перед ними підвищену відповідальність.

По-третє, децентралізація значно підвищує доступність інформації про діяльність органів влади.

По-четверте, модель децентралізованого управління усуває перешкоди для підприємницької діяльності, що виникають через однорідність загальнодержавних правових засад.

По-п'яте, важливим плюсом децентралізації є сприяння упровадженню інновацій, оскільки, даючи регіональним урядам свободу у прийнятті рішень, центральні органи держави створюють сприятливі умови для експериментів та застосування нових підходів до державної політики, що може стати стимулом для міжрегіонального обміну ідеями, які були б неможливими в умовах централізованого управління.

По-шосте, посадова особа в децентралізованій системі перестає бути безособовим елементом у незрозумілому їй апараті. Взаємини між особою та адміністрацією набувають ознак партнерства і породжують відчуття «спільної справи» в обох сторін. звільнення керівництва від поточних справ, що посилює можливість зосередження керівної ланки на справах стратегічного значення тощо Децентралізація публічної влади: досвід європейських країн та перспективи України / Бориславська О., Заверуха І., Захарченко Е. та ін. ; Швейц.-укр. проект «Підтримка децентралізації в Україні - DESPRO». Київ : Софія, 2012. С. 22-23..

Наразі у країнах Європи актуальним питанням залишається визначення взаємин органів публічної влади на різних ланках адміністративно- територіального устрою держави та встановлення оптимального рівня концентрації владних повноважень для кожної інституційної ланки в системі публічного управління. Європейський досвід децентралізованого управління публічними справами свідчить про те, що місцеві проблеми можуть ефективно вирішуватися лише на місцевому рівні. Децентралізація публічного управління передбачає реструктуризацію або реорганізацію влади, у результаті чого встановлюється система спільної відповідальності між установами управління на центральному, регіональному та місцевому рівнях відповідно до принципу субсидіар- ності, тим самим збільшуючи загальну якість і ефективність системи управління, збільшуючи можливість участі народу у прийнятті економічних, соціальних і політичних рішень і забезпечуючи таким чином прозорість та оперативність втілення цих рішень у життяDevelopment Policy. URL: ftp://pogar.org/LocalUser/pogarp/other/undp/decentralization/ decenpro97e.pdf..

Тому в установчих документах ЄС (Маастрихтська угода про створення Європейського союзу (ст. 5), Амстердамська угода про розширення Європейського союзу (ст. 3 «в»), лісабонська угода про внесення змін в угоду про Європейський союз й угоду про заснування Європейської спільноти (ст. 5)) важливою засадою функціонування Єс визнано принцип субсидіарності, який передбачає реалізацію виключної компетенції Єс лише тоді і настільки, наскільки цілі передбачених дій не можуть бути повною мірою досягнуті державами-членами на центральному, регіональному або місцевому рівнях, проте, зважаючи на масштаби і наслідки передбачених дій, можуть бути краще досягнуті на рівні союзу договор о Европейском союзе (Ыаастрихт, 7 февраля 1992 г.) : текст с изм. и доп. от 13.12.2007. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/994_029 ; консолідовані версії договору про Європейський союз та договору про функціонування Європейського союзу : станом на 30.03.2010. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/ show/994_b06..

На національному рівні принцип субсидіарності є важливою засадою організації публічної влади, адже забезпечує оптимальний розподіл функцій та компетенції між органами публічної влади, що сформовані на різних рівнях адміністративно-територіального устрою держави (конституції Італії (ст. 118), польщі (ст. 166), Іспанії (ст. 150)). разом із тим принцип субсидіарності не єдиний, який гарантує належну децентралізацію публічного управління. до відповідних принципів також можна віднести муніципальну самостійність, рівноправність самоврядних одиниць і захист прав та інтересів самоврядних одиниць.

Принцип муніципальної самостійності є основою здійснення політики децентралізованого управління, оскільки визначає статус самоврядних одиниць. у конституціях та законодавстві країн Європи зафіксовано самостійність органів місцевого самоврядування у вигляді закріплення за самоврядними одиницями статусу юридичних осіб, права на власність і повноважень у сфері встановлення місцевих податків і місцевого бюджету. приміром, ст. 102 конституції Греції проголошує, що органи місцевого самоврядування користуються адміністративною самостійністю конституция греции. URL: http://www.r-komitet.ru/law/faith/foreighn/razdel/ greek.. Згідно зі ст. 101 конституції Чехії одиниця місцевого самоврядування характеризується як «публічна корпорація, яка може мати власне майно і господарювати згідно зі своїм власним бюджетом» Конституція Чеської Республіки 1992 р. URL: https://www.psp.cz/en/docs/laws/ constitution.html.. Поняття «корпорація», вжите в конституції Чехії, відображає наявність особливого суб'єкта права, який різниться від громади в цілому. при цьому не тільки громади, а й вищі територіальні самоврядні утворення визначено у праві як публічні корпорації. Так, Закон «Про місцеве самоврядування» в Литві одним з основоположних принципів місцевого самоврядування називає саме самостійність самоуправління Закон Литовской Республики о местном самоуправлении от 7 июля 1994 г. № 1-533. URL: http://constitutions.ru/?p=5314.. У ст. 9 Закону «Про місцеве та регіональне самоврядування Хорватії» закріплено за муніципалітетами та містами статус юридичної особи Law on local and regional self-government of Croatia, 10.04.2001. URL: http://www.parliament.am/library/Tim/XORVATIA.pdf.. Подібне положення містить і Закон «Про місцеве самоврядування та місцеву адміністрацію Болгарії»: муніципалітет - це юридична особа, що має право на власність і власний муніципальний бюджет Закон о местном самоуправлении и местной администрации Болгарии. URL: http://bulgaris.ru/AGPosamouprav/osamouprav001.html.. Так, Загальний кодекс територіальних колективів Франції у ст. L1111-3 закріплює, що розподіл повноважень між муніципалітетами, регіонами не може призвести до того, що одна громада встановить контроль та панування над іншими Code general des collectivites territoriales. URL: https://www.legifrance.gouv.fr/ affichCode.do?cidTexte=LEGITEXT000006070633.. Право муніципалітетів на власність знайшло своє відображення і в Законі «Про місцеве самоврядування Чеської Республіки» Act on Municipalities (the Municipal Order) [of the Czech Republic], 2000. URL: http://www.mvcr.cz/soubor/act-on-municipalities-2000-pdf.aspx.. Одним з аспектів принципу муніципальної самостійності є відповідальність органів місцевого самоврядування, яка логічно випливає з загально дозволеного способу визначення їх компетенції. Наприклад, Основний закон ФРН у ст. 28 наділяє ці органи можливістю здійснювати повноваження під свою відповідальність Основний закон ФРН. URL: http://www.gesetze-im-internet.de/bundesrecht/gg/ gesamt.pdf..