Категорія "юридична особа" з точки зору публічного права

Ці проблеми досі остаточно не вирішені у рамках цивільного права, тим більше при його поєднанні з господарським правом у тому вигляді, як це сьогодні існує у національній системі права України. Однак тим гостріше постає питання: яку функцію виконує категорія «юридична особа» в контексті публічного права - конституційного, адміністративного, податкового, фінансового, а також адміністративного процесуального та конституційного процесуального? Який зміст цього поняття стимулює щораз ширше його запозичення цими публічно-правовими галузями?

Не менше невизначеностей і з вужчим поняттям «юридична особа публічного права». Виходячи з формулювання цього терміна, можна б очікувати, що такий суб'єкт не має відношення до приватного права, а функціонує лише у сфері публічно-правових відносин; деякі науковці прямо розрізняють дві нормативно визначені групи юридичних осіб саме як суб'єктів публічного права та суб'єктів приватного права Див., наприклад: Юркевич Ю. До розмежування статусу юридичних осіб (їх об'єднань) публічного та приватного права. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 1. С. 46.. І хоча таке розуміння не є загальновизнаним, і категорія «юридична особа публічного права» є за своєю природою частковим випадком цивілістичної конструкції

юридичної особи, вважаємо, що саме додаток «публічного права» стимулює тенденцію використання терміну «юридична особа» у сфері регулювання публічного права без чіткого визначення публічно-правового змісту цього терміну.

Наведений вище розгляд підходів до визначення змісту поняття «юридична особа» та поділу цієї категорії на дві великі групи засвідчує, що серед ознак, покладених в їх основу, змістовне навантаження мають насамперед цивілістичні характеристики: участь у цивільному обігу (цивільна право- і дієздатність); характер володіння відокремленим майном; отримання чи неотримання прибутку за підсумками своєї діяльності; розподіл прибутку між учасниками юридичної особи; зрештою, характер та обсяг цивільної (майнової) деліктоздатності відповідного суб'єкта. Публічно-правові характеристики суб'єкта права, які часто властиві також і суб'єктам, що традиційно віднесені до «юридичних осіб приватного права» (політичні партії, громадські об'єднання, професійні спілки, саморегулівні організації), для цілей визначення цих категорій по суті не застосовуються (окрім наявності чи відсутності владних повноважень у деяких спробах класифікації).

Слід визнати, що у сфері публічно-правових відносин «юридична особовість» практично не відчувається. Навпаки, юридичні особи, віднесені до одного типу в рамках цивільного права, можуть мати істотно різні конституційно-правові чи адміністративно-правові статуси; прикладом можуть бути районний відділ освіти як підрозділ місцевої державної адміністрації та заклад освіти - середня школа, засновником якої є цей орган державної влади, які, з точки зору Цивільного кодексу, є різновидами установи. Тому навряд чи має істотне змістовне навантаження класифікація суб'єктів адміністративного права, що вже чомусь стала традиційною, яка, поряд з індивідами (часто іменованих «фізичними особами» із запозиченням цивілістичної термінології), в одну групу таких суб'єктів об'єднує юридичних осіб, а в іншу - колективних суб'єктів, які «не є юридичними особами». Деякі науковці, навіть дотримуючись такої класифікації, небезпідставно зауважують, що в рамках адміністративного права «між колективними суб'єктами та юридичними особами - суб'єктами адміністративного права можна ставити знак рівності» Дараганова Н.В. Колективні суб'єкти - неюридичні особи: доцільність застосування цього терміну в адміністративному праві. Юридична наука. 2012. № 10. С. 40. (зауважимо, що з точки зору адміністративно-правових відносин всередині таких груп між різними підгрупами, навпаки, дуже часто доводиться ставити «знак нерівності»).

Дискусійним може бути питання про значення належності до категорії юридичної особи для публічно-правової сфери фінансових (бюджетних) правовідносин, тісно пов'язаних, однак відокремлених від конституційно-правових чи адміністративно-правових. Дійсно, чинне бюджетне законодавство пов'язує правосуб'єктність у цій сфері із статусом юридичної особи (як правило, неприбуткової); суб'єкти публічних правовідносин, які не вважаються юридичними особами, не є безпосередніми учасниками бюджетних правовідносин (їх поточ на діяльність фінансується іншими органами). У сфері фінансового права існує своя, незалежна навіть від адміністративного права, класифікація суб'єктів - головні розпорядники, розпорядники, одержувачі бюджетних коштів, а також бюджетні установи - органи державної влади, органи місцевого самоврядування та «організації», створені ними у встановленому порядку, що повністю утримуються за рахунок відповідно державного бюджету чи місцевого бюджету (стаття 2 Бюджетного кодексу Бюджетний кодекс України від 8 липня 2010 року № 2456-VI, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.), які з нормативної точки зору цивільного законодавства належать до групи юридичних осіб публічного права, однак далеко не вичерпують її.

Взаємозв'язок бюджетної і цивільної правосуб'єктності може випливати з економічної природи грошових коштів (байдуже, публічних чи приватних) та своєрідного майнового характеру фінансових правовідносин; однак вивчення цього питання виходить за межі нашого дослідження. Зауважимо, однак, що Верховна Рада України, яка не є юридичною особою, затверджує не лише Державний бюджет (стаття 96 Конституції), але й свій кошторис (пункт 35 частини першої статті 85 Конституції), що, принаймні з точки зору конституційного права, засвідчує необов'язковий ха-

рактер взаємозв'язку фінансової та цивільної правосуб'єктності. На думку Р. Майданика, з урахуванням існування в Україні казначейської (а не банківської) системи виконання бюджету, статус юридичної особи для бюджетної установи не обов'язковий96.

Таким чином, пряме перенесення категорії «юридична особа» у сферу публічного права для позначення суб'єкта відповідних правовідносин у кращому випадку неконструктивне, а в гіршому може призводити до непорозумінь і неналежного правозастосування.

На наше переконання, вихід із цієї ситуації слід шукати на шляху розширення категоріального апарату для опису відповідних суб'єктів та їх правовідносин через використання категорії

правового статусу і розрізнення понять «суб'єкт права» і «статус суб'єкта права»: перше із цих двох понять пропонуємо використовувати для позначення суб'єкта - носія прав та обов'язків чи функцій і повноважень, який з власної волі діє у правовідносинах, а друге - для характеристики наявності та обсягу його правосуб'єктності у відповідній сфері правовідносин. При цьому важливо мати на увазі, що, оскільки один і той же суб'єкт здатний діяти у різних сферах, врегульованих відповідними галузями права, він може одночасно мати різні правові статуси, що характеризують обсяг його правосуб'єктності у відповідній сфері.

Ідеї про необхідність розрізнення понять «юридична особа» і «статус юридичної особи» неодноразово висловлювалася у науковій літературі з різними акцентами щодо їх співвідношення. І. Виграненко, розрізняючи ці поняття, пропонує вважати юридичною особою «організацію, наділену статусом юридичної особи», і підкреслює, що під статусом юридичної особи слід розуміти «правове становище певного утворення..., яке характеризується комплексом юридичних прав і обов'язків суб'єкта цивільного права»97 (курсив наш. - Ю.К.). Оскільки учасник правовідносин може бути одночасно носієм різних правових статусів, статус юридичної особи є одним із правових статусів, яким може володіти певна організація Майданик Р.А. Юридические лица публичного права в украинском и международном праве. Альманах цивилистики. Вып. 3 / Под ред. Р.А. Майданика. Киев: Правова єдність, 2010. С. 163. Виграненко І.Г. Конститутивні ознаки юридичної особи у теорії цивільного права. Юриспруденція. Теорія і практика. 2006. № 8(22). С. 39. Ibid. С. 37..

Р. Майданик наголошує на наявності двох різних статусів - публічно-правового і приватноправового - лише у юридичних осіб публічного права, які «при здійсненні цивільної правосуб'єктності виступають суб'єктами приватного права, а при здійсненні компетенції публічного органу - суб'єктами публічного права» Майданик Р.А. Юридические лица публичного права в украинском и международном праве. Альманах цивилистики. Вып. 3 / Под ред. Р.А. Майданика. Киев: Правова єдність, 2010. С. 154.. Розвиваючи цю позицію, О. Шишка стверджує, що «необхідність надання публічно-правовим утворенням статусу юридичної особи пов'язане з їхньою участю у майнових відносинах», з чого робить висновок, що для таких утворень «статус юридичної особи не направлений на реалізацію публічної функції, а лише сприяє її виконанню»100 Шишка О.Р. Публічні юридичні особи: проблеми термінологічного позначення, а також визначення їх правового ста-новища в предметі цивільного права. Юридичні особи публічного права: участь у цивільному обороті. Матвєєвські цивілі- стичні читання. Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (Київ, 8 листопада 2016 року). Відпов. ред. Р.А. Майданик. Київ: Білоцерківдрук, 2016. С. 52., тобто є субсидіар- ним.

Однак зазначені особливості взаємодії двох статусів - публічно-правового і приватно-правового - для одного суб'єкта характерні не лише для тих утворень, які загальновизнані як юридичні особи публічного права. Як обґрунтовує Н. Богашева, для політичної партії (типового прикладу об'єднання громадян, тобто, за загальновизнаною класифікацією, юридичної особи приватного права), цивільно-правовий статус юридичної особи слід розглядати як такий, що доповнює її основний, конституційно-правовий (тобто публічно-правовий) статус, що підкреслено нормативним формулюванням: політична партія «набуває статусу юридичної особи» (стаття 11 Закону «Про політичні партії в Україні»), а отже, існує як суб'єкт і до набуття цього статусу Богашева Н.В. Відносини держави і політичних партій в Україні: конституційно-правові аспекти. Київ: Логос, 2012. С. 127, 128..

Тому слід погодитися із В. Кочином, який, наголошуючи на відмінності публічно-правової і цивільної-правової суб'єктності, зазначає, що конструкція юридичної особи публічного права передбачена для забезпечення самостійної участі публічного утворення у цивільних відносинах на рівні з юридичними особами приватного права чи фізичними особами; водночас правова сутність публічних утворень не тотожна сутності юридичних осіб, оскільки у публічно-правовій сфері їх правосуб'єктність не залежить від наявності статусу юридичної особи Кочин В.В. Правова сутність юридичної особи. Юридична Україна. 2013. № 5. С. 46..

Із наведених тверджень низки науковців випливають певні наслідки.

По-перше, зрозуміло, що недоцільно застосовувати для позначення усіх суб'єктів з двома статусами - і публічно-правовим, і приватно-правовим - термін «юридична особа» при описі їх участі у правовідносинах в обох правових сферах: у публічно-правовій сфері таке позначення не характеризує правову природу і статус суб'єкта, а отже, є неадекватним. Дійсно, як зазначають провідні цивілісти, «інститут юридичної особи вже давно використовується не тільки в господарській сфері, але й для оформлення різного роду колективних інтересів у науковій, просвітницькій, художній, релігійній та інших сферах. Однак слід відзначити, що конструкція юридичної особи і в цьому випадку має сенс не стільки для оформлення внутрішніх відносин між учасниками, скільки у зв'язку із зовнішньою стороною - виступом цієї організації в цивільних відносинах» Кузнецова Н., Довгерт А. Институт юридического лица в Гражданском кодексе Украины. Ежегодник украинского права. 2013. № 5. С. 249. і, наголосимо, тільки в цивільних відносинах: потрібно погодитися з З. Ромовською, що «юридична особа - це виключно цивілістичне поняття, ним належить користуватися виключно у сфері приватних, цивільних відносин» Ромовська З. Українське цивільне право: загальна частина. Київ: Атіка, 2005. С. 298. Див. також: Кравчук В. Визначення сфери застосування інституту юридичної особи. Право України. 1998. № 4. С. 77..

Можна зберегти позначення суб'єкта як юридичної особи лише для цілей участі у цивільному обігу (приватно-правовий статус), застосовуючи для характеристики публічно-правового статусу інші, більш адекватні позначення, які засвідчують обсяг публічно-правової правоздатності (наприклад, «орган державної влади», «суб'єкт владних повноважень», «унітарне комунальне підприємство», «політична партія», «творча спілка», «національно-культурне товариство» і т. п.). Більш радикальний (і більш послідовний, на нашу думку) підхід полягає у відмові від твердження типу «суб'єкт публічного права є юридичною особою» і, виходячи з визнання основним публічно-правового статусу, визначеного метою його утворення та відповідними функціями, використовувати формулювання типу «суб'єкт публічного права має статус юридичної особи», розуміючи, що цей статус субсидіарний і забезпечує виключно участь суб'єкта у цивільних правовідносинах. Водночас останнє позначення недоцільно застосовувати до суб'єктів підприємницької діяльності, утворених державою чи територіальною громадою (до «юридичних осіб публічного права» за термінологією статті 81 ЦК України), оскільки для них статус юридичної особи (з урахуванням відповідної організаційно-правової форми) є основним; вважаємо, що саме цим стимульована тенденція відносити такі утворення до юридичних осіб приватного права.

По-друге, стає очевидним, що «подвійний» (публічно-правовий і приватно-правовий) статус мають і суб'єкти, які у термінології статті 81 ЦК України визнаються «юридичними особами приватного права». Це стосується не лише великої групи «непідприємницьких товариств», які є об'єднаннями людей без об'єднання майна (політичні партії, громадські об'єднання, творчі спілки і т.

п.), які можна віднести до описаної вище групи суб'єктів, що «мають статус юридичної особи», а не «є юридичними особами». Певний публічно-правовий статус мають і інші, «типові» юридичні особи (підприємницькі товариства, установи, банки і т. п.); однак їхня публічна правоздатність обмежена і має субсидіарний характер, обслуговуючи основну - цивільно-правову, господарську, підприємницьку - діяльність. У таких правовідносинах обсяг правоздатності суб'єкта визначається не цивільним законодавством, а законами, що регулюють відповідні публічні правовідносини; оскільки цей обсяг похідний від цивільно-правового, можна стверджувати, що у подібних випадках

«юридична особа має відповідний публічно-правовий статус» (адміністративно-правовий, конституційно-правовий, податковий).

Висновки

Проведене дослідження засвідчує недостатню правову визначеність звичного для юристів поняття «юридична особа», особливо у спробах його перенесення у публічно-правову сферу. Концепція юридичної особи (як і поняття «фізична особа») виникла і сформувалася у сфері цивільного 8 права й адаптована для характеристики правоздатності та дієздатності відповідного суб'єкта стосовно майнових і підприємницьких (господарських) повноважень. Поза сферою цивільного (більш загально, приватного) права поняття «юридична особа» не несе додаткового змістовного навантаження, а отже, не може послідовно використовуватися для правової характеристики суб'єкта публічних правовідносин.

Окрім колективних суб'єктів права, створених з метою активної участі у цивільно-правових (господарських, підприємницьких) правовідносинах, стосовно яких термін «юридична особа» (незважаючи на відсутність чіткої дефініції) має достатньо зрозумілий зміст, реально існують певні суб'єкти права, які вступають у цивільно-правові відносини, як і інші «юридичні особи», однак є нетиповими для цивільних правовідносин через свою первинну пов'язаність із публічно-правовою сферою. Ці «інші» суб'єкти, щодо яких у цивільному праві існує недостатньо чітко окреслена тенденція застосовувати термін «юридичні особи публічного права», виявляють свою специфіку у кількох аспектах цивільної правосуб'єктності.

По-перше, на відміну від «типових» юридичних осіб з загальною (універсальною) цивільною правоздатністю і дієздатністю, такі «специфічні юридичні особи» практично завжди мають спеціальну (виключну, обмежену законом) право- і дієздатність, зокрема, підлягають забороні або істотному обмеженню права здійснювати підприємницьку діяльність і не можуть розподіляти отримані доходи (прибуток) між своїми учасниками (членами), а також часто мають спеціальні обмеження щодо користування правом власності на майно, яке перебуває у їх розпорядженні.

По-друге, специфічність публічно-правових суб'єктів у сфері цивільних (господарських) відносин відображається на обсязі їх цивільної деліктоздатності - характері та обсязі майнової відповідальності такого суб'єкта, зокрема перед кредиторами, у тому числі щодо можливості (неможливості) застосування до них процедур санації та банкрутства.

По-третє, специфіка у зв'язку з наявністю істотного за обсягом прав чи повноважень публічно-правового статусу може бути властива суб'єктам, заснованим різними способами - приватним (ініціативним), розпорядчим і т. п.; зокрема, така специфіка може бути властива суб'єктам, які у цивільному праві традиційно розглядаються як «юридичні особи приватного права» (типовий приклад - політичні партії).

Тому у підсумку слід визнати: реально існують суб'єкти цивільних правовідносин, які не «вписуються» у стандартне уявлення про юридичних осіб як суб'єктів приватного (цивільного, господарського) права і мають істотні особливості своїх можливостей у сфері цивільного обігу, які випливають із наявності іншого, публічно-правового статусу; останній у зв'язку з метою створення таких суб'єктів слід визнати основним. При цьому спосіб їх створення, всупереч статті 81 ЦК України, по суті не відіграє принципової ролі.

Слід визнати, що наявність одночасно принаймні двох статусів - публічного і приватного - характерна для абсолютної більшості колективних суб'єктів права Як відомо, існують суб'єкти публічних правовідносин (і навіть суб'єкти владних повноважень), які взагалі не беруть безпосередньої участі у цивільному обігу, а тому не мають приватно-правового статусу. Водночас протилежні явища, як виглядає, не існують: суб'єкт цивільних правовідносин повинен пройти державну реєстрацію, що передбачає нехай і мі-німальні, але публічно-правові відносини з відповідним суб'єктом владних повноважень., і ці статуси перебувають у співвідношенні «основний - субсидіарний». Тому поділ суб'єктів права на дві групи доречно проводити на основі визначення місця обох статусів у такому співвідношенні. Юридичними особами доцільно позначати суб'єктів права, для яких основним є цивільно-правовий статус; можна стверджувати, що такі суб'єкти «є юридичними особами». Суб'єкти права, для яких основним є публічно-

правовий статус, можуть мати також цивільно-правовий статус, який є допоміжним; такі суб'єкти «мають статус юридичної особи у приватно-правових відносинах».

Таким чином, адекватним критерієм розрізнення цих двох груп суб'єктів приватно-правових відносин є правова природа їх основного статусу, яка визначає основну сферу діяльності такого суб'єкта і певною мірою пов'язана з метою його утворення. Обсяг правосуб'єктності в обох сферах правовідносин при цьому є наслідком того, який із двох статусів є основним: для «класичних» (підприємницьких) юридичних осіб обсяг цивільної правоздатності є, як правило, загальним При цьому не можна не брати до уваги, що і серед «класичних» юридичних осіб, у тому числі підприємницької (при-буткової) природи, можуть бути суб'єкти із обмеженою (спеціальною) правоздатністю, визначеною законом (наприклад, комерційні банки), що допускає подальшу (внутрішню) класифікацію таких юридичних осіб, наприклад, на основі по-няття «організаційно-правової форми». Окремим цікавим предметом дослідження є у цьому напрямі правовий статус установ (у тому числі фондів та закладів) як окремого типу «класичних» юридичних осіб, зокрема, обсяг їхньої право-суб'єктності. (універсальним), а публічної - чітко обмеженим, тоді як для суб'єктів публічної правової природи обсяг цивільної правоздатності завжди є істотно обмеженим (спеціальним); їхня приватно-правова суб'єктність завжди призначена для забезпечення їхньої основної діяльності публічно-правової природи.

На відміну від першої групи суб'єктів, щодо позначення яких застосування загального терміна «юридична особа» може виглядати природним не лише у рамках цивільного права, до другої групи (суб'єктів публічного права, наділених субсидіарною цивільно-правовою правоздатністю) термін «юридична особа» погано пристосований; як уже зазначалося, у цьому випадку більш адекватним є вираз «суб'єкт права має субсидіарний статус юридичної особи». Лише в чітко окреслених рамках цивільного права в останньому випадку вважаємо допустимим термін «юридична особа публічного права» чи, краще, «публічна юридична особа». Критерієм виокремлення таких суб'єктів слід визнати наявність у них іншого, основного публічно-правового статусу; похідною ознакою, яка може засвідчувати наявність такого статусу, слугує обмежений (спеціальний, виключний) обсяг цивільної правоздатності. Водночас перенесення цивілістичного терміну «юридична особа» для таких суб'єктів у правове регулювання сфери їх основної (публічної) діяльності не можна вважати прийнятним, оскільки у цій сфері зазначений термін не несе істотного змістовного навантаження, не відображає публічно-правової природи і специфіки таких суб'єктів і породжує непорозуміння та неоднозначне правозастосування.



Список використаних джерел

Cabrillac R. Les codifications. Paris: PUF, 2002. 320 р.

Ільницька Н. Проблеми класифікації юридичних осіб за законодавством України. Підприємництво, господарство і право. 2019. № 9. С. 5-10.

Адміністративне право України: академічний курс. В 2 т. Т. 1. Загальна частина / Ред. колегія: В.Б. Авер'янов та ін. Київ: Юридична думка, 2004. 584 с.

Берестова І.Е. Теоретичні засади захисту публічних інтересів у цивільному судочинстві та конституційному провадженні. Київ: ФОП Маслаков, 2018. 496 с.

Берман Г.Дж. Право і революція. Формування західної традиції права / пер. з англ. Київ: IRIS, 2001. 651 с.

Богашева Н.В. Відносини держави і політичних партій в Україні: конституційно-правові аспекти. Київ: Логос, 2012. 446 с.

Борисова В. Інститут юридичної особи у праві України. Право України. 2010. № 12. С. 25-31.

Борисова В. Теорії сутності юридичної особи: історія і сучасність. Вісник Академії правових наук України. 2001. № 4(27). С. 117-130.

Васильєва В.В. Критерії розмежування юридичних осіб публічного права та юридичних осіб приватного права. Корпоративне право України та країн Європейського Союзу: новели законодавства. Збірник наукових праць за матеріалами XVI Міжнар. наук.-практ. конф. (м. Івано-Франківськ, 5-6 жовтня 2018 року) / За ред. В.В. Луця. Івано-Франківськ, 2018. С. 35-37.

Виграненко І.Г. Конститутивні ознаки юридичної особи у теорії цивільного права. Юриспруденція. Теорія і практика. 2006. № 8(22). С. 30-40.

Дараганова Н.В. Колективні суб'єкти - неюридичні особи: доцільність застосування цього терміну в адміністративному праві. Юридична наука. 2012. № 10. С. 35-41.

Демократичні засади державного управління та адміністративне право / За ред. В.Б. Авер'янова. Київ: Юридична думка, 2010. 496 с.

Загальна теорія права / Козюбра М.І., Погребняк С.П., Цельєв О.В., Матвєєва Ю.І. / За ред. М.І. Козюбри. Київ: Ваіте, 2016. 392 с.

Зубар В.М. Співвідношення понять «юридична особа публічного права» та «юридична особа приватного права». Актуальні проблеми держави і права. 2008. Вип.41. С. 30-33.

Козіна В., Лебединська О. Методичні рекомендації щодо реалізації військовими адміністраціями населених пунктів та їх посадовими особами окремих повноважень ОМС в умовах воєнного стану / За заг. ред. О. Пав- люк / Рада Європи, Міністерство розвитку громад і територій України. Страсбург: Рада Європи, 2022. С. 5; URL: https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/830/Metodychni_rekomendatsii_Viiyskovi_administrat sii_realizatsiia-povnovazhen-2772-7349-2998.1.pdf.

Коломоєць Т.О. Адміністративне право України: академічний курс. Київ: Юрінком Інтер, 2011. 576 с.

Конституційне право / Барабаш Ю.Г., Бориславська О.М., Венгер В.М., Козюбра М.І., Лисенко О.М., Мелешевич А.А. / За ред. М.І. Козюбри. Київ: Ваіте, 2021. 528 с.

Корнхаузер В. Політика масового суспільства. Політологічні читання. 1992. № 1. С. 151-209.

Кочин В.В. Правова сутність юридичної особи. Юридична Україна. 2013. № 5. С. 43-48.

Кравчук В. Визначення сфери застосування інституту юридичної особи. Право України. 1998. № 4. С. 74-77.

Кубко Є.Б., Нагребельний В.П. Організація. Великий енциклопедичний юридичний словник / За ред. Ю.С. Шемшученка. Київ: Юридична думка, 2007. С. 569.

Кузнецова Н., Довгерт А. Институт юридического лица в Гражданском кодексе Украины. Ежегодник украинского права. 2013, № 5. С. 240-274.

Кучеренко І.М. Організаційно-правові форми юридичних осіб приватного права. Київ: Ін-т держави і права ім. В.М. Корецького НАН України, 2004. 328 с.

Майданик Р. Юридические лица публичного права в украинском и европейском праве. Ежегодник украинского права. 2011. № 3. С. 137-152.

Майданик Р. Юридичні особи публічного права в країнах континентального права. Юридична Україна. 2010. № 2. С. 56-62.

Майданик Р.А. Юридические лица публичного права в украинском и международном праве. Альманах цивилистики. Вып. 3 / Под ред. Р.А. Майданика. Киев: Правова єдність, 2010. С. 119-178.

Науково-практичний коментар до цивільного законодавства України. В 4 т. / Ярема А.Г., Карабань В.Я., Кривенко В.В., Ротань В.Г. Т. 1. Київ: А.С.К; Севастополь: Ін-т юрид. дослідж., 2004. 928 с.

Олькіна О. Юридичні особи як суб'єкти конституційних правовідносин. Вісник Харківського національного університету ім. В.Н. Каразіна. Серія «Право». 2012. Вип. 12. С. 120-123.

Олькіна О.В. Юридичні особи публічного права: постановка проблеми визначення критеріїв розмежування юридичних осіб публічного та приватного права. Юридичний науковий електронний журнал. 2014. № 4. С. 91-93. URL: http://lsej.org.ua/4_2014/23.pdf.

Первомайський О.О. Поняття юридичної особи публічного права: окремі недоліки норм чинного законодавства. Приватне право і підприємництво. 2019. Вип. 19. С. 49-55.

Посикалюк О.О. До питання про поняття юридичної особи публічного права. Університетські наукові записки. 2015. № 1(53). С. 46-59.

Ромовська З. Українське цивільне право: загальна частина. Київ: Атіка, 2005. 560 с.

Сабодаш Р.Б. Очерк о юридических лицах публичного права: некоторые теоретико-практические проблемы. Альманах цивилистики. Вып. 3 / Под ред. Р.А. Майданика. Киев: Правова єдність, 2010. С. 179-204.

Скрипнюк О.В. Курс сучасного конституційного права України. Харків: Право, 2009. 468 с.

Спасибо-Фатєєва І. Деякі розсуди про юридичні особи та їхні організаційно-правові форми. Право України. 2007. № 2. С. 118-123..

Харитонова О.І., Харитонов Є.О. Дихотомія «публічне право - приватне право» та деякі питання визначення структури національного права. Університетські наукові записки. 2005. № 3(15). С. 6-11.

Хворостянкіна А.В. Законодавчі дефініції у правовій теорії та практиці європейських держав (порівняльний аналіз). Автореф. дис.... канд. юрид. наук. Ін-т законодавства Верховної Ради України. Київ, 2012.

Цивільне право України: підручник. У 2 кн. / За ред. О.В. Дзери, Н.С. Кузнєцової. Кн. 1. Київ: Юрінком Інтер, 2002. 720 с.

Цивільне право: підручник. У 2 т. / За ред. В.І. Борисової, І.В. Спасибо-Фатєєвої, В.Л. Яроцького. Т. 1. Харків: Право, 2011. 656 с.

Шершеневич Г.Ф. Курс гражданского права. Тула: Автограф, 2001. 719 с.

Шишка О.Р. Публічні юридичні особи: проблеми термінологічного позначення, а також визначення їх правового становища в предметі цивільного права. Юридичні особи публічного права: участь у цивільному обороті. Матвєєвські цивілістичні читання. Матеріали міжнародної наук.-практ. конф. (Київ, 8 листопада 2016 року). Відпов. ред. Р.А. Майданик. Київ: Білоцерківдрук, 2016. С. 52-55.

Юркевич Ю. До розмежування статусу юридичних осіб (їх об'єднань) публічного та приватного права. Підприємництво, господарство і право. 2016. № 1. С. 46-50.

Перелік юридичних документів:

European Court of Human Rights. Case of Khachatryan v. Armenia. Judgment of 1 December 2009. URL: https://hudoc.echr.coe.int/eng?i=001-95905.

Європейський суд з прав людини. Справа «Лисянський проти України». Рішення від 4 квітня 2006 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_048.

Європейський суд з прав людини. Справа «Михайленки та інші проти України». Рішення від 30 листопада 2004 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_231.

Бюджетний кодекс України від 8.07.2010 № 2456-VI, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.

Виборчий кодекс України від 19.12.2019 № 396-ІХ, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20.

Закон України «Про Вищу раду правосуддя» від 21.12.2016 № 1798-VIH,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-19.

Закон України «Про адвокатуру та адвокатську діяльність» від 5.07.2012 № 5076-VI,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.

Закон України «Про асоціації органів місцевого самоврядування» від 16.04.2009 № 1275-VI,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1275-17.

Закон України «Про всеукраїнський референдум» від 26.01.2021 № 1135-IX,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1135-20.

Закон України «Про громадські об'єднання» від 22.03.2012 № 4572-VI,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17.

Закон України «Про державну реєстрацію юридичних осіб, фізичних осіб - підприємців та громадських формувань» від 15.05.2003 № 755-IV, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15.

Закон України «Про запобігання корупції» від 14.10.2014 № 1700-VII,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

Закон України «Про нотаріат» від 2.09.1993 № 3425-XII, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12.

Закон України «Про органи самоорганізації населення» від 11.07.2001 № 2625-III,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14.

Закон України «Про політичні партії в Україні» від 5.04.2001 № 2365-III,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2365-14.

Закон України «Про судоустрій і статус суддів» від 2.06.2016 № 1402-VIII,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

Кодекс адміністративного судочинства України від 6.07.2005 № 2747-IV,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

Окрема думка судді Конституційного Суду України Лемака В.В. стосовно Рішення Конституційного Суду України (Другий сенат)... від 22.06.2022 № 6-р(ІІ)/2022.

URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/od_lemak_vzv.pdf.

Постанова Верховного Суду від 13.01.2020 у справі № 263/6228/19,

URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86902748.

Постанова Кабінету Міністрів України «Деякі питання акціонерного товариства «Українська залізниця»» від 31.10.2018 № 938, URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deyaki-pitannya-akcionernogo-tovaristva- ukrayinska-zaliznicya.

Постанова Кабінету Міністрів України «Питання акціонерного товариства «Державний ощадний банк України»» від 5.06.2019 № 568; URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/568-2019-п.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про забезпечення участі громадськості у формуванні та реалізації державної політики» від 3.11.2010 № 996, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-п.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення Міністерства з питань стратегічних галузей промисловості України» від 22.07.2020 № 624. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/624-2020-п.

Постанова Кабінету Міністрів України «Про утворення акціонерного товариства «Українська оборонна промисловість»» від 21.03.2023 № 441; URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/441-2023-п.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 9 червня 2022 року у справі № 280/7053/21, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104734209.

Постанова Третього апеляційного адміністративного суду від 9.06.2021 у справі № 340/1721/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97930622.

Роз'яснення щодо застосування окремих положень Закону України «Про запобігання корупції» стосовно заходів фінансового контролю. Затверджено рішенням НАЗК від 11.08.2016 № 3. URL: https://nazk.gov.ua/wp- content/uploads/2019/04/2-1.pdf.

Рішення Конституційного Суду України від 20.06.2007 № 5-рп/2007.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-07.

Статут Приватного акціонерного товариства «Національна енергетична компанія «Укренерго»». URL: https://ua.energy/wp-content/uploads/2021/09/Statut-Minenergo-2021-1.pdf.

Статут акціонерного товариства «Державний ощадний банк України».

URL: https://www.oschadbank.ua/uploads/1Z8046-statut_osadbanku.pdf.

Цивільний кодекс України від 16.01.2003 № 435-IV, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Цивільний кодекс Української РСР 1963 року. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-06.



References

Administratyvne pravo Ukrainy: akademichnyi kurs. V 2 t. T. 1. Zahalna chastyna / Red. kolehiia: V.B. Averianov ta in. Kyiv: Yurydychna dumka, 2004. 584 s.

Berestova I.E. Teoretychni zasady zakhystu publichnykh interesiv u tsyvilnomu sudochynstvi ta konstytutsiinomu provadzhenni. Kyiv: FOP Maslakov, 2018. 496 s.

Berman H.Dzh. Pravo i revoliutsiia. Formuvannia zakhidnoi tradytsii prava / per. z anhl. Kyiv: IRIS, 2001. 651 s.

Bohasheva N.V. Vidnosyny derzhavy i politychnykh partii v Ukraini: konstytutsiino-pravovi aspekty. Kyiv: Lohos, 2012. 446 s.

Borysova V. Instytut yurydychnoi osoby u pravi Ukrainy. Pravo Ukrainy. 2010. № 12. S. 25-31.

Borysova V. Teorii sutnosti yurydychnoi osoby: istoriia i suchasnist. Visnyk Akademii pravovykh nauk Ukrainy. 2001. № 4(27). S. 117-130.

Cabrillac R. Les codifications. Paris: PUF, 2002. 320 r.

Darahanova N.V. Kolektyvni subiekty - neiurydychni osoby: dotsilnist zastosuvannia tsoho terminu v administratyvnomu pravi. Yurydychna nauka. 2012. № 10. S. 35-41.

Demokratychni zasady derzhavnoho upravlinnia ta administratyvne pravo / Za red. V.B. Averianova. Kyiv: Yurydychna dumka, 2010. 496 s.

Ilnytska N. Problemy klasyfikatsii yurydychnykh osib za zakonodavstvom Ukrainy. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo. 2019. № 9. S. 5-10.

Kharytonova O.I., Kharytonov YE.O. Dykhotomiia «publichne pravo - pryvatne pravo» ta deiaki pytannia vyznachennia struktury natsionalnoho prava. Universytetski naukovi zapysky. 2005. № 3(15). S. 6-11.

Khvorostiankina A.V. Zakonodavchi definitsii u pravovii teorii ta praktytsi yevropeiskykh derzhav (porivnialnyi an- aliz). Avtoref. dys.... kand. yuryd. nauk. In-t zakonodavstva Verkhovnoi Rady Ukrainy. Kyiv, 2012.

Kochyn V.V. Pravova sutnist yurydychnoi osoby. Yurydychna Ukraina. 2013. № 5. S. 43-48.

Kolomoiets T.O. Administratyvne pravo Ukrainy: akademichnyi kurs. Kyiv: Yurinkom Inter, 2011. 576 s.

Konstytutsiine pravo / Barabash YU.H., Boryslavska O.M., Venher V.M., Koziubra M.I., Lysenko O.M., Meleshevych A.A. / Za red. M.I. Koziubry. Kyiv: Vaite, 2021. 528 s.

Kornkhauzer V. Polityka masovoho suspilstva. Politolohichni chytannia. 1992. № 1. S. 151-209.

Kozina V., Lebedynska O. Metodychni rekomendatsii shchodo realizatsii viiskovymy administratsiiamy naselenykh punktiv ta yikh posadovymy osobamy okremykh povnovazhen OMS v umovakh voiennoho stanu / Za zah. red. O. Pavliuk / Rada Yevropy, Ministerstvo rozvytku hromad i terytorii Ukrainy. Strasburh: Rada Yevropy, 2022. S. 5; URL: https://decentralization.gov.ua/uploads/library/file/830/Metodychni_rekomendatsii_Viiyskovi_administrat sii_realizatsiia-povnovazhen-2772-7349-2998.1.pdf.

Kravchuk V. Vyznachennia sfery zastosuvannia instytutu yurydychnoi osoby. Pravo Ukrainy. 1998. № 4. S. 74-77.

Kubko YE.B., Nahrebelnyi V.P. Orhanizatsiia. Velykyi entsyklopedychnyi yurydychnyi slovnyk / Za red. YU.S. Shemshuchenka. Kyiv: Yurydychna dumka, 2007. S. 569.

Kucherenko I.M. Orhanizatsiino-pravovi formy yurydychnykh osib pryvatnoho prava. Kyiv: In-t derzhavy i prava im. V.M. Koretskoho NAN Ukrainy, 2004. 328 s.

Kuznetsova N., Dovgert A. Institut iuridicheskogo litsa v Grazhdanskom kodekse Ukrainy. Ezhegodnik ukrainskogo prava. 2013, № 5. S. 240-274.

Maidanik R.A. Iuridicheskie litsa publichnogo prava v ukrainskom i mezhdunarodnom prave. Almanakh tsivilistiki. Vyp. 3 / Pod red. R.A. Maidanika. Kiev: Pravova єdnіst, 2010. S. 119-178.

Maidanyk R. Yurydycheskye lytsa publychnoho prava v ukraynskom y evropeiskom prave. Ezhehodnyk ukraynskoho prava. 2011. № 3. S. 137-152.

Maidanyk R. Yurydychni osoby publichnoho prava v krainakh kontynentalnoho prava. Yurydychna Ukraina. 2010. № 2. S. 56-62.

Naukovo-praktychnyi komentar do tsyvilnoho zakonodavstva Ukrainy. V 4 t. / Yarema A.H., Karaban V.YA., Kryvenko V.V., Rotan V.H. T. 1. Kyiv: A.S.K; Sevastopol: In-t yuryd. doslidzh., 2004. 928 s.

Olkina O. Yurydychni osoby yak subiekty konstytutsiinykh pravovidnosyn. Visnyk Kharkivskoho natsionalnoho universytetu im. V.N. Karazina. Seriia «Pravo». 2012. Vyp. 12. S. 120-123.

Olkina O.V. Yurydychni osoby publichnoho prava: postanovka problemy vyznachennia kryteriiv rozmezhuvannia yurydychnykh osib publichnoho ta pryvatnoho prava. Yurydychnyi naukovyi elektronnyi zhurnal. 2014. № 4. S. 9193. URL: http://lsej.org.ua/4_2014/23.pdf.

Pervomaiskyi O.O. Poniattia yurydychnoi osoby publichnoho prava: okremi nedoliky norm chynnoho za- konodavstva. Pryvatne pravo i pidpryiemnytstvo. 2019. Vyp. 19. S. 49-55.

Posykaliuk O.O. Do pytannia pro poniattia yurydychnoi osoby publichnoho prava. Universytetski naukovi zapysky. 2015. № 1(53). S. 46-59.

Romovska Z. Ukrainske tsyvilne pravo: zahalna chastyna. Kyiv: Atika, 2005. 560 s.

Sabodash R.B. Ocherk o iuridicheskikh litsakh publichnogo prava: nekotorye teoretiko-prakticheskie problemy. Al- manakh tsivilistiki. Vyp. 3 / Pod red. R.A. Maidanika. Kiev: Pravova єdnіst, 2010. S. 179-204.

Shershenevych H.F. Kurs hrazhdanskoho prava. Tula: Avtohraf, 2001. 719 s.

Shyshka O.R. Publichni yurydychni osoby: problemy terminolohichnoho poznachennia, a takozh vyznachennia yikh pravovoho stanovyshcha v predmeti tsyvilnoho prava. Yurydychni osoby publichnoho prava: uchast u tsyvilnomu oboroti. Matvieievski tsyvilistychni chytannia. Materialy mizhnarodnoi nauk.-prakt. konf. (Kyiv, 8 lystopada 2016 roku). Vidpov. red. R.A. Maidanyk. Kyiv: Bilotserkivdruk, 2016. S. 52-55.

Skrypniuk O.V. Kurs suchasnoho konstytutsiinoho prava Ukrainy. Kharkiv: Pravo, 2009. 468 s.

Spasybo-Fatieieva I. Deiaki rozsudy pro yurydychni osoby ta yikhni orhanizatsiino-pravovi formy. Pravo Ukrainy. 2007. № 2. S. 118-123..

Tsyvilne pravo Ukrainy: pidruchnyk. U 2 kn. / Za red. O.V. Dzery, N.S. Kuznietsovoi. Kn. 1. Kyiv: Yurinkom Inter, 2002. 720 s.

Tsyvilne pravo: pidruchnyk. U 2 t. / Za red. V.I. Borysovoi, I.V. Spasybo-Fatieievoi, V.L. Yarotskoho. T. 1. Kharkiv: Pravo, 2011. 656 s.

Vasylieva V.V. Kryterii rozmezhuvannia yurydychnykh osib publichnoho prava ta yurydychnykh osib pryvatnoho prava. Korporatyvne pravo Ukrainy ta krain Yevropeiskoho Soiuzu: novely zakonodavstva. Zbirnyk naukovykh prats za materialamy XVI Mizhnar. nauk.-prakt. konf. (m. Ivano-Frankivsk, 5-6 zhovtnia 2018 roku) / Za red. V.V. Lutsia. Ivano-Frankivsk, 2018. S. 35-37.

Vyhranenko I.H. Konstytutyvni oznaky yurydychnoi osoby u teorii tsyvilnoho prava. Yurysprudentsiia. Teoriia i praktyka. 2006. № 8(22). S. 30-40.

Yurkevych YU. Do rozmezhuvannia statusu yurydychnykh osib (yikh obiednan) publichnoho ta pryvatnoho prava. Pidpryiemnytstvo, hospodarstvo i pravo. 2016. № 1. S. 46-50.

Zahalna teoriia prava / Koziubra M.I., Pohrebniak S.P., Tseliev O.V., Matvieieva YU.I. / Za red. M.I. Koziubry. Kyiv: Vaite, 2016. 392 s.

Zubar V.M. Spivvidnoshennia poniat «yurydychna osoba publichnoho prava» ta «yurydychna osoba pryvatnoho prava». Aktualni problemy derzhavy i prava. 2008. Vyp.41. S. 30-33.

List of legal documents:

Biudzhetnyi kodeks Ukrainy vid 8.07.2010 № 2456-VI, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2456-17.

European Court of Human Rights. Case of Khachatryan v. Armenia. Judgment of 1 December 2009. URL: https://hu- doc.echr.coe.int/eng?i=001-95905.

Kodeks administratyvnoho sudochynstva Ukrainy vid 6.07.2005 № 2747-IV,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2747-15.

Okrema dumka suddi Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy Lemaka V.V. stosovno Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy (Druhyi senat)... vid 22.06.2022 № 6-r(II)/2022.

URL: https://ccu.gov.ua/sites/default/files/docs/od_lemak_v.v.pdf.

Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Deiaki pytannia aktsionernoho tovarystva «Ukrainska zaliznytsia»» vid 31.10.2018 № 938, URL: https://www.kmu.gov.ua/npas/deyaki-pitannya-akcionernogo-tovaristva-ukrayinska- zaliznicya.

Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro utvorennia Ministerstva z pytan stratehichnykh haluzei promyslovosti Ukrainy» vid 22.07.2020 № 624. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/624-2020-p.

Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro utvorennia aktsionernoho tovarystva «Ukrainska oboronna promyslo- vist»» vid 21.03.2023 № 441; URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/441-2023-p.

Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pro zabezpechennia uchasti hromadskosti u formuvanni ta realizatsii derzhavnoi polityky» vid 3.11.2010 № 996, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/996-2010-p.

Postanova Kabinetu Ministriv Ukrainy «Pytannia aktsionernoho tovarystva «Derzhavnyi oshchadnyi bank Ukrainy»» vid 5.06.2019 № 568; URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/568-2019-p.

Postanova Tretoho apeliatsiinoho administratyvnoho sudu vid 9 chervnia 2022 roku u spravi № 280/7053/21, URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/104734209.

Postanova Tretoho apeliatsiinoho administratyvnoho sudu vid 9.06.2021 u spravi № 340/1721/20. URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/97930622.

Postanova Verkhovnoho Sudu vid 13.01.2020 u spravi № 263/6228/19,

URL: https://reyestr.court.gov.ua/Review/86902748.

Rishennia Konstytutsiinoho Sudu Ukrainy vid 20.06.2007 № 5-rp/2007.

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/v005p710-07.

Roziasnennia shchodo zastosuvannia okremykh polozhen Zakonu Ukrainy «Pro zapobihannia koruptsii» stosovno

zakhodiv finansovoho kontroliu. Zatverdzheno rishenniam NAZK vid 11.08.2016 № 3.

URL: https://nazk.gov.ua/wp-content/uploads/2019/04/2-1.pdf.

Statut Pryvatnoho aktsionernoho tovarystva «Natsionalna enerhetychna kompaniia «Ukrenerho»». URL: https://ua.energy/wp-content/uploads/2021/09/Statut-Minenergo-2021-1.pdf.

Statut aktsionernoho tovarystva «Derzhavnyi oshchadnyi bank Ukrainy». URL: https://www.oschadbank.ua/up- loads/1/8046-statut_osadbanku.pdf.

Tsyvilnyi kodeks Ukrainskoi RSR 1963 roku. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1540-06.

Tsyvilnyi kodeks Ukrainy vid 16.01.2003 № 435-IV, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/435-15.

Vyborchyi kodeks Ukrainy vid 19.12.2019 № 396-IKH, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/396-20.

Yevropeiskyi sud z prav liudyny. Sprava «Lysianskyi proty Ukrainy». Rishennia vid 4 kvitnia 2006 roku. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/974_048.

Yevropeiskyi sud z prav liudyny. Sprava «Mykhailenky ta inshi proty Ukrainy». Rishennia vid 30 lystopada 2004 roku. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/980_231.

Zakon Ukrainy «Pro Vyshchu radu pravosuddia» vid 21.12.2016 № 1798-VIII,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1798-19.

Zakon Ukrainy «Pro advokaturu ta advokatsku diialnist» vid 5.07.2012 № 5076-VI,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/5076-17.

Zakon Ukrainy «Pro asotsiatsii orhaniv mistsevoho samovriaduvannia» vid 16.04.2009 № 1275-VI, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1275-17.

Zakon Ukrainy «Pro derzhavnu reiestratsiiu yurydychnykh osib, fizychnykh osib - pidpryiemtsiv ta hromadskykh formuvan» vid 15.05.2003 № 755-IV, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/755-15.

Zakon Ukrainy «Pro hromadski obiednannia» vid 22.03.2012 № 4572-VI,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4572-17.

Zakon Ukrainy «Pro notariat» vid 2.09.1993 № 3425-XII, URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/3425-12.

Zakon Ukrainy «Pro orhany samoorhanizatsii naselennia» vid 11.07.2001 № 2625-III,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2625-14.

Zakon Ukrainy «Pro politychni partii v Ukraini» vid 5.04.2001 № 2365-III,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/2365-14.

Zakon Ukrainy «Pro sudoustrii i status suddiv» vid 2.06.2016 № 1402-VIII,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1402-19.

Zakon Ukrainy «Pro vseukrainskyi referendum» vid 26.01.2021 № 1135-IX,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1135-20.

Zakon Ukrainy «Pro zapobihannia koruptsii» vid 14.10.2014 № 1700-VII,

URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/1700-18.

Размещено на Allbest.ru

...