Право інтелектуальної власності України

Право інтелектуальної власності як право особи на результат творчої інтелектуальної діяльності або інший об'єкт права інтелектуальної власності, визначений законом, насамперед пов'язаний із творчістю і творчою інтелектуальною діяльністю людини.

Творчість людини можна визначити як процес вираження і об'єктивування ідей, думок, уяви в якісно нові, невідомі раніше людству матеріальні та/або духовні цінності з метою самовираження, самоствердження, покращення чи зміни навколишнього світу. Здатність до творчої та інтелектуальної діяльності вирізняє людину серед інших живих істот і саме така діяльність може бути предметом правової охорони з боку держави.

При цьому вона не залежить від віку особи, стану здоров'я, психічного стану, наявності здібностей, вмінь чи таланту, щоб бути об'єктом правової охорони, необхідною складовою її є фантазія, уява, психо-емоційний зміст якої втілюється в кінцевому результаті.

У науці цивільного права вирізняють визначення видатного українського цивіліста, основоположника розробок у сфері інтелектуальної власності незалежної України О. А. Підопригори: «Творча діяльність, або просто творчість це цілеспрямована інтелектуальна діяльність людини, результатом якої є щось якісно нове, що відрізняється неповторністю, оригінальністю і суспільно-історичною унікальністю» Цивільне право України: підруч.: у 2 кн. Кн. 1 / О. В. Дзера (кер. авт. кол.), Д. В. Боброва, А. С. Довгерт та ін.; за ред. О. В. Дзери, Н. С. Кузнєцової. 2-ге вид., перероб. і допов. К.: Юрінком Інтер, 2003. С. 540.. Таке визначення творчості належить до вузьких підходів, де в основу покладено людську діяльність, що спрямована на створення нових матеріальних і духовних цінностей. Суб'єктом творчості є людина, а суттєвою ознакою її новизна.

Серед споріднених визначень вирізняють такі. У тлумачному словнику зазначено, що творчість є діяльність людини, спрямована на створення духовних і матеріальних цінностей. Діяльність, пронизана елементами нового, вдосконалення, збагачення, розвитку Великий тлумачний словники сучасної української мови / уклад. і голов. ред. Бусел В. Т. Київ; Ірпінь: ВТФ «Перун», 2001. С. 1234.. У філософському енциклопедичному словнику творчість розуміється як продуктивна діяльність за мірками свободи та оновлення, коли зовнішня детермінація людської активності змінюється внутрішньою самовизначенню Філософський енциклопедичний словник / Шинкарук В. І., Бистрицький Є. К., Йолон П. Ф., Поліщук Н. П. та ін. К.: Абрис, 2002. С. 630. . Що ж до іншого підходу, то тут творчість тлумачиться широко. Жива і нежива природа наділяється творчим потенціалом. Фактично творчість ототожнюється із розвитком. В. С. Енгелмейєр розглядає творчість як одну із фаз життя, рух від старого до нового. Він наділяє творчими функціями живу природу. В. О. Пономарьов вважає, що «вираз «творчість природи» не позбавлений смислу. Творчість природи і творчість людини лише різні сфери творчості, поза деякими сумнівами вони мають загальне генетичне коріння... Слід визнати, що творчість властива і неживій природі, і живій до виникнення людини, і людині, і суспільству. Творчість це необхідна умова розвитку матерії.» Заїченко Г. А., Сагатовський В. М., Кальний І. І. та ін. Філософія: підручник. Київ: Вища школа, 1995. С. 338..

У підтримку останнього підходу зазначимо, що ознака «цілеспрямованості» творчості не завжди відображається в її сутності. Зважаючи на те, що творчість характерна для осіб незалежно від їх віку та стану здоров'я, психічного стану, то така діяльність досить часто не є усвідомленою та не має на меті досягнення конкретного результату чи мети загалом. Проте це є творчість, яка є результатом створення чогось якісно нового чи порівняно нового.

Дитяча творчість має переважно неусвідомлений характер. Найчастіше вона проявляється спонтанно, в невимушеній (наприклад, ігровій) обстановці. Творчості дітей властива імпровізація як один зі специфічних параметрів творчості, який найчастіше виявляється саме в цьому (дитячому) віці. Діти роблять власні відкриття і створюють цікавий, часом оригінальний продукт у вигляді малюнка, конструкції, вірша тощо. Суб'єктивність новизни відкриттів та продукту перша важлива особливість дитячої творчості. Малюючи, вирізаючи та конструюючи, дитина створює для себе суб'єктивно цінне, нове, що не має загальнолюдської новизни та цінності. При цьому першочергове значення для неї має сам процес створення продукту. Діяльності дитини притаманні емоційність, прагнення шукати й багато разів апробувати різні рішення та отримувати від цього особливу втіху, інколи значно більшу, ніж від досягнення кінцевого результату. Це друга особливість дитячої творчості Біла І. М. Психологія дитячої творчості. Київ: Фенікс, 2014. С. 15..

У науці вирізняють також підхід, заснований на визначенні рівнів творчості. Як гадає А. Тейлор (1959), є такі рівні творчості: експресивна творчість спонтанне малювання у дітей; продуктивна творчість є обмеженою і контрольованою вільною грою, постачає наукові і художні продукти; інвентивна (винахідницька) творчість, коли винахідливість виявляється в матеріалах, методах і техніці; інноваційна творчість поліпшення через модифікацію; творчість, що спричинює, висунення абсолютно нового принципу або припущення, навколо якого можуть виникнути нові рухи і школи Карпенко Н. А. Психологія творчості: навч. посібник. Львів: ЛьвДУВС, 2016. С. 8..

У своєму дослідженні Ф. Баррон (1981) виділяє такі характерні загальні позиції у визначенні творчості: 1. Творчість це здатність адаптивно реагувати на потребу в нових підходах. Це, переважно, здатність осмисллено впроваджувати в життя щось нове, хоча процес може бути неусвідомлюваним або частково усвідомлюваним. 2. «Щось нове» це, звичайно, результат процесу, здійснюваного людиною.

3. Характеристиками цих нових продуктів, процесів і людей є їхня новизна, оригінальність, доцільність, валідність, здатність задовольняти потреби, адекватність. 4. Ці творчі продукти різноманітні. 5. Багато продуктів є процесами, а багато процесів продуктами. А людина одночасно і продукт, і процес Там само. С. 9..

У наведених визначеннях досить чітко простежується підхід до творчості як до цілеспрямованої адаптивної діяльності. Такої ж позиції дотримуються деякі зарубіжні дослідники. Проте, на нашу думку, не слід звужувати творчість лише до цілеспрямованої, усвідомленої діяльності людини. Практиці відомо досить багато прикладів творчості, що містить елементи неусвідомленого. Цю думку поділяє Л. А. Мойсеєнко, зазначаючи, що творчий мисленнєвий процес, поряд із логічними послідовними кроками, містить результати, шляхи виникнення яких є неусвідомленими, тобто інтуїтивними. У дослідженнях приходить до висновків про те, що у процесі формування гіпотези розв'язку творчої математичної задачі виникають і активно функціонують неусвідомлені мисленнєві знахідки на всіх його мікроетапах. Вони можуть функціонувати як орієнтири пошукового процесу, породжувати провідну ідею розв'язку, слугувати суб'єктивній впевненості у правильності вибраного шляху розв'язання. В основі механізмів здогадки лежать дії за аналогією, комбінаторні дії, реконструктивні дії Мойсеєнко Л. А. Неусвідомлені мисленнєві дії в процесі формування гіпотези розв'язкутворчої математичної задачі. Проблеми сучасної психології: збірник наукових праць Кам'янець-Подільського національного ун-ту ім. І. Огієнка, Ін-туту психології ім. Г. С. Костюка НАПН України. Кам'янець-Подільський: Аксіома, 2016. Вип. 32. С. 329, 338..

Неусвідомлений процес творчості притаманний дітям, особам з інвалідністю, а також тваринам, які неодноразово виступали саме суб'єктом створення об'єкта образотворчого мистецтва. Більше того, якщо говорити про створення продукту, об'єкта матеріального світу чи процесу та їх творця маємо зазначити і про створення об'єктів інтелектуальної власності штучним інтелектом. Так, уже є приклади створення людиноподібним роботом на ім'я Софія автопортрету, який був проданий на аукціоні за 688 тисяч доларів та інших її малюнків. Автопортрет був створений за рішеннями, які робот ухвалила без будь-якої людської допомоги. Оскільки національне законодавство нині регулює правовідносини у сфері інтелектуальної власності лише людей як суб'єктів права, в цьому контексті виникають запитання авторства на об'єкт образотворчого мистецтва Миколаєць В. А. Стан правової регламентації застосування технологій штучно-го інтелекту. Ірпінський юридичний часопис. Серія «Право». 2022. Випуск 1(8). С. 44-45..

Отже, творчість варто розглядати як діяльність у процесі пізнання і перетворення навколишнього світу, в результаті якої відбуваються зміни, поліпшення навколишнього середовища, об'єктів матеріального світу чи створення нового блага. Творчість супроводжує все наше життя, стимулювання творчих процесів нині стало не тільки пріоритетним напрямом саморозвитку кожного, але й істинним показником прогресу суспільства загалом. Однією з важливих умов успішного розвитку економіки держави є не тільки визнання суб'єктами права на результатів інтелектуальної діяльності, регулювання їх правовідносин, але і забезпечення дієвого механізму права захистом від будь-яких посягань.

Ч. 1 ст. 3 Конституції України передбачено право кожного володіти, користуватися і розпоряджатися своєю власністю, результатами своєї інтелектуальної, творчої діяльності. Згідно зі ст. 54 Конституції України громадянам гарантується свобода літературної, художньої, наукової і технічної творчості, захист інтелектуальної власності, їхніх авторських прав, моральних і матеріальних інтересів, що виникають у зв'язку з різними видами інтелектуальної діяльності Конституція України: Закон України від 28.06.1996 № 254к/96-ВР. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/254%D0%BA/96-%D0%B2%D1%80#Text (да-та звернення: 01.10.2022).. Держава також визнає за кожним громадянином право на результати своєї інтелектуальної, творчої діяльності, встановлюючи водночас пряму заборону використання або поширення вказаних результатів без згоди автора, за винятками, встановленими законом.

Під захистом прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності розуміють передбачені законом заходи щодо їх визнання та поновлення, припинення їх порушення, а також застосування до правопорушників заходів юридичної відповідальності.

Захист прав та законних інтересів авторів та володільців охоронюваних документів реалізується через механізм, що становить систему форм, способів та засобів діяльності відповідних юрисдикційних органів та заінтересованих осіб, яка спрямована на визнання та поновлення порушених прав, припинення порушення прав і законних інтересів авторів та володільців охоронюваних документів та на застосування до правопорушників заходів державного примусу.

Зважаючи на визначення, основними елементами механізму захисту є:

1) норми права: матеріальні закріплюють права та обов'язки суб'єктів права інтелектуальної власності, повноваження державних органів, що надають правову охорону об'єктам права інтелектуальної власності та здійснюють захист прав заінтересованих суб'єктів, визначають юридичний склад правопорушень у сфері інтелектуальної власності та заходи державного примусу до правопорушників; процесуальні встановлюють порядок розгляду спорів, винесення щодо них рішень та ухвал, порядок оскарження та перегляду прийнятих рішень, виконання рішень, форми, способи і засоби діяльності відповідних державних органів і заінтересованих осіб щодо здійснення захисту прав інтелектуальної власності;

2) суб'єкти захисту юридичні та фізичні особи, права яких охороняються та захищаються;

3) юрисдикційні органи держави, які правомочні розглядати спори у сфері правовідносин інтелектуальної та ухвалювати щодо них обов'язкові до виконання рішення про визнання та поновлення порушеного права, припинення його порушення, застосування до правопорушників заходів державного примусу.

Способом захисту прав інтелектуальної власності визнаються закріплені законодавством матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких відновлюються (визнаються) порушені права і здійснюється вплив на порушника прав інтелектуальної власності. Предметом захисту є суб'єктивні права інтелектуальної власності та інтереси, які охороняються законом.

Захист суб'єктів права інтелектуальної власності здійснюється шляхом застосування визначених у законі відповідних форм захисту. Т. М. Ярова під формою цивільно-правового захисту суб'єктивних цивільних прав та інтересів розуміє комплекс внутрішніх взаємоузгоджених організаційних заходів щодо захисту суб'єктивних прав, що відбуваються в рамках єдиного правового режиму і здійснюваних уповноваженими органами, а також самою уповноваженою особою (носієм права) Ярова Т. М. Поняття і види форм захисту суб'єктивних цивільних прав та інте-ресів. Науковий вісник Чернівецьк. ун-ту. Сер. Правознавство. Чернівці, 2007. Вип. 375. С. 63.. О. В. Бігняк зазначає про те, що форма правового захисту має охоронно-правову природу, залежить від матеріально-правової вимоги та є елементом інституту захисту, що опосередковується певним процесуальним або процедурним порядком, визначеним нормами матеріального та процесуального права, що направлені на відновлювання (визнання) порушених (оспорюваних) прав і законних інтересів Бігняк О. В. Цивільно-правовий захист корпоративних прав в Україні: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет «Одеська юридична ака-демія». Одеса, 2018. С. 3. URL: http://dspace. onua. edu. ua/handle/11300/10739 (с. 3).

Найбільш поширеною є класифікація, відповідно до якої розрізняють дві основні форми захисту прав:

1) юрисдикційну, яка реалізується шляхом звернення до державних органів та осіб, які уповноважені розглядати справи про правопорушення у сфері інтелектуальної власності та ухвалювати обов'язкові для виконання рішення. Ця форма захисту охоплює судовий та адміністративний порядки розгляду справ та застосування передбачених законом заходів захисту, а також альтернативний (позасудовий) порядок. Загальною формою захисту є діяльність судів з розгляду справ про правопорушення у сфері інтелектуальної власності. Адміністративний порядок розгляду справ у науковій літературі та правозастосовній практиці визначається як спеціальна форма, що застосовується переважно як виняток із загального правила у випадках, безпосередньо передбачених законом, проте наявність цих процедур значно підсилює можливості захисту. Альтернативний (позасудовий) порядок регулюється нормами матеріального права та направлений на реалізацію захисту порушених прав на засадах рівності та добровільності;

2) неюрисдикційну, що спрямована на відновлення порушених відносин, а також усунення загрози їх порушення без звернення до судових та інших уповноважених органів. Охоплює собою дії фізичних та юридичних осіб із захисту прав інтелектуальної власності, здійснювані ними самостійно, без звернення за допомогою до державних чи інших компетентних органів.

Питання виділення альтернативної форми захисту прав є виправданим у зв'язку з неможливістю повною мірою віднести порядок розгляду справ до судового чи адміністративного (в межах юрисдикційної форми захисту). Альтернативна форма захисту включає розгляд справ третейським судом, медіацію, нотаріальну форму захисту та інші, що здійснюються поза межами судового порядку і засновані на добровільності та рівності учасників.

Альтернативна форма захисту прав є процедурним порядком, визначеним нормами матеріального права, що направлені на відновлювання (визнання) порушених (оспорюваних) прав і законних інтересів у позасудовому порядку. Характерними для неї є позасудовий порядок, що врегульований нормами матеріального права, рівність учасників, добровільність у застосуванні та виборі відповідного виду захисту та посередника в разі його необхідності Бігняк О. В. Цивільно-правовий захист корпоративних прав в Україні: дис. ... д-ра юрид. наук: 12.00.03 / Національний університет «Одеська юридична ака-демія» Одеса, 2018. С. 4. URL: http://dspace. onua. edu. ua/handle/11300/10739.

Є. О. Харитонов виділяє судову, адміністративну, нотаріальну, самозахисну та громадську форми захисту залежно від природи юрисдикційного органу, що здійснює захист, відносить до органів захисту також міжнародні інституції Харитонов Є. О. Саніахметова Є. О. Цивільне право України: підручник. К.: Істина, 2003. С. 183.. Зокрема, реалізація такої особливої форми захисту, як міжнародний захист, може виражатись шляхом звернення до міжнародного комерційного арбітражу, що прямо передбачено Законом України «Про міжнародний комерційний арбітраж» від 24 лютого 1994 року.

Н. В. Безсмертна з використанням дихотомічного критерію виділяє дві основні форми: судову та позасудову Безсмертна Н. В. Сучасні проблеми цивільного права: збірник наукових праць. Київ: ВГЛ «Обрії», 2009. С. 174.. Поряд з цими двома формами захисту О. П. Загнітко виділяє досудову, в межах якої розглядає такі процедури, як фасилітація, медіація, арбітрування тощо [11, с. 165] Загнітко О. П. Захист прав та інтересів господарюючих суб'єктів у системі пра-ва України. Вісник господарського судочинства. Київ, 2001. № 4. С. 165.. Але істотної різниці між зазначеними підходами немає, оскільки, очевидно, Н.В. Безсмертна в межах позасудової форми захисту розглядає будь-які інші процедури захисту, що вчиняються поза судом.

Найбільш наближеними до закріплених у цивільному законодавстві України положень про захист цивільних прав та охоронюваних законом інтересів є перелік форм захисту, наведений І. В. Венед іктовою, яка аналізує їх на предмет захисту ними охоронюваних законом інтересів: 1) захист цивільних інтересів судом; 2) захист цивільних інтересів Президентом України, органами державної влади, органами влади Автономної Республіки Крим або органами місцевого самоврядування;

3) захист цивільних прав нотаріусом; 4) самозахист цивільних прав Венедіктова І. В. Форми захисту охоронюваних законом інтересів. Підприєм-ництво, господарство і право, 2011. № 10. С. 26-29..

Зважаючи на практику застосування та частоту використання найбільш дієвими є саме юрисдикційні форми захисту позови до суду (загальної юрисдикції, господарські, адміністративні), адміністративна відповідальність та кримінальне переслідування порушників прав інтелектуальної власності. Захист прав інтелектуальної власності залежно від ступеня і характеру їх порушень може передбачати настання цивільно-правової, адміністративної чи кримінальної відповідальності, яка регламентована національним законодавством. правовий інтелектуальний авторський відкриття

Відповідно до ст. 13 Конституції України держава забезпечує захист прав усіх суб'єктів права власності і господарювання. На виконання цієї вимоги, згідно зі ст. 15. Цивільного кодексу України, кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання або оспорювання Цивільний кодекс України: Закон України від 16.01.2003 № 435-IV. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/435-15#Text (дата звернення: 01.10.2022).. Питання захисту права є складовою загального (більш широкого) поняття охорони, яке поряд із захистом права містить також і механізми його реалізації та способи запобігання можливим порушенням. Різниця між поняттям охорони та захисту права яскраво простежується в тому, що охорона права насамперед направлена на гарантування підстав набуття цивільних та господарських прав (оберігає законний інтерес), тоді як під захистом права розуміють конкретні дії, спрямовані на поновлення порушеного чи оскарженого права Легенченко М. О. Поняття охорони й захисту права та їх співвідношення. Актуальні проблеми держави і права: зб. наук. пр. / редкол.: С. В. Ківалов, В. М. Дрьомін, Ю. П. Аленін та ін.; МОН України; НУ ОЮА. Одеса: Юрид. л-ра, 2014. Вип. 72. С. 63.. Правовий захист слід розуміти як систему правових норм (визначених законом форм та способів), направлених на відновлення порушених прав та забезпечення інтересів особи щодо права, належного їй на відповідному правовому титулі Там само. С. 61..

Механізм захисту прав та законних інтересів суб'єктів права інтелектуальної власності характеризується не лише формою, а й засобами та способами їх захисту. Засобами захисту є закріплені законом матеріально-правові засоби примусового характеру, за допомогою яких поновлюються (визнаються) права, що порушувалися чи заперечувалися, та здійснюється вплив на порушника суб'єктивних прав. Способами захисту є комплекс заходів, що їх самостійно (добровільно) здійснюють порушники чи примусово-уповноважені державні органи, та які спрямовані на припинення порушення або відновлення (визнання) порушених суб'єктивних прав власників права інтелектуальної власності. Останні знаходять своє відповідне закріплення у нормах національного законодавства.

Способи захисту прийнято розрізняти залежно від юрисдикційних органів, що здійснюють захист, та галузевої приналежності норм права, що їх передбачають, а саме: цивільно-правовий, кримінальноправовий та адміністративно-правовий захист.

Цивільно-правові способи захисту права інтелектуальної власності є передбачені законом матеріально-правові заходи примусового характеру, за допомогою яких здійснюється визнання або відновлення порушеного права інтелектуальної власності, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників. Основна мета цивільноправової відповідальності не покарання за недотримання встановленого правопорядку, а відшкодування заподіяної шкоди.

Поряд з цивільно-правовими способами захисту права інтелектуальної власності законодавство України передбачає також кримінально-правову відповідальність за деякі порушення цього права. Кримінально-правова відповідальність відрізняється від цивільно-правової тим, що порушник несе відповідальність перед державою, а не безпосередньо перед правоволодільцем.

Адміністративно-правовий спосіб захисту це передбачені законом заходи примусового характеру, що застосовуються компетентними органами державної влади, за допомогою яких здійснюється відновлення (визнання) порушених прав суб'єктів права інтелектуальної власності, припинення порушень, а також майновий вплив на порушників.

За своїм змістом способи захисту, які застосовуються при юрисдикційній та неюрисдикційній формах, подібні, проте відрізняються між собою за характером впливу на правопорушників. При судовому або адміністративному порядку розгляду спорів, що виникають із правовідносин у сфері права інтелектуальної власності, за законодавством України можуть бути використані такі: припинення порушень суб'єктивних прав; відновлення порушених прав; відшкодування завданих майнових і немайнових збитків; попередження порушень суб'єктивних прав. Усі ці способи захисту є засобами державного впливу, яким властивий державний примус. Неюрисдикційні способи захисту теж включають припинення порушень суб'єктивних прав, відновлення порушених прав, відшкодування завданих майнових і немайнових збитків, проте не виступають способами державного впливу, а існують на рівні моральних унормувань і забезпечуються, відповідно, не силою державного примусу, а переконанням.

Порядок захисту прав це застосування відповідними органами в рамках певної процедури належних способів захисту. Порядок захисту цивільних прав неодмінно характеризує форму захисту суб'єктивних цивільних прав Ромащенко І. О. Порядок та форми захисту суб'єктивних цивільних прав та охоронюваних законом інтересів шляхом зміни та припинення правовідношення. Науковий вісник Херсонського державного університету. Серія «Юридичні нау-ки». 2017. С. 110., але також варто погодитись із Т. М. Підлубною, що запропоноване в літературі розуміння форми захисту цивільних прав як певного порядку захисту прав тим чи іншим юрисдикційним органом невиправдано звужує зміст форми захисту, оскільки ці поняття є самостійними за змістом, а порядок поняття більш процесуальне Підлубна Т. М. Право на захист цивільних прав та інтересів: монографія. Чер-нівці: Чернівецький нац. ун-т, 2010. С. 41..

Відповідно до ст. 124 Конституції України юрисдикція судів поширюється на всі правовідносини, що виникають у державі. Процесуальне законодавство встановлює певні правила підвідомчості (юрисдикції) судам певних справ. Так, суди загальної юрисдикції розглядають справи про захист прав інтелектуальної власності в порядку: цивільного судочинства (по справах, що виникли зі спірних відносин у сфері інтелектуальної власності (статті 19 ЦПК України); справи про адміністративні правопорушення у сфері інтелектуальної власності (статті 221, 221-1 КпАП України); та кримінальні справи щодо кримінальних правопорушень, вчинених у сфері інтелектуальної власності.

Право на судовий розгляд порушених прав інтелектуальної власності може реалізовуватися і через спеціалізовані суди. Зокрема, господарські суди розглядають спори, що виникають зі спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності між підприємствами, установами, організаціями, іншими юридичними особами, громадянами, які здійснюють підприємницьку діяльність без створення юридичної особи і в установленому порядку набули статусу суб'єкта підприємницької діяльності (статті 1, 20 ГПК України). Адміністративні суди розглядають справи, що виникають зі спірних правовідносин у сфері інтелектуальної власності, де однією із сторін є суб'єкт владних повноважень, щодо оскарження його рішень (нормативно-правових актів чи правових актів індивідуальної дії), дій або бездіяльності (статті 2, 19 КАС України).

Для звернення до конкретного суду є відповідні підстави. Проте іноді у справі про захист прав інтелектуальної власності можуть існувати комплексні позовні вимоги чи спір може виникати між різними суб'єктами права. Постає очевидне питання про підсудність цих справ. Часом знайти однозначну відповідь доволі складно. Наслідком можуть стати значні фінансові та часові витрати при зверненні до суду не тієї юрисдикції.

Розгляд справ про порушення прав інтелектуальної власності природно вимагає знання не лише специфічних юридичних аспектів, але й технічних, а тому такі справи є одними з найскладніших. Нині вони є предметом розгляду судів різних юрисдикцій, що створює подвійну практику застосування норм права та, як наслідок, різну судову практику в цій сфері. Можливість створення окремого суду з прав інтелектуальної власності обговорювалась давно, зокрема Стратегією сталого розвитку «Україна-2020», схваленою Указом Президента України від 12 січня 2015 року № 5, з метою впровадження в Україні європейських стандартів життя та виходу України на провідні позиції у світі передбачено проведення реформи захисту інтелектуальної власності (вектор безпеки). Згаданою Стратегією визначено, що Україна повинна стати державою із сильною економікою та з передовими інноваціями (вектор розвитку); створити прозору та ефективну структуру державного управління сферою інтелектуальної власності; забезпечити впровадження ефективного механізму захисту прав інтелектуальної власності Про схвалення Концепції реформування державної системи правової охорони інтелектуальної власності в Україні: розпорядження Кабінет Міністрів України від 1 червня 2016 року № 402-р. URL: https://zakon.rada.gov.ua/laws/show/4022016-%D1%80#Text (дата звернення: 05.06.2022)..

У червні 2016 року були прийняті зміни до Конституції України в частині правосуддя та нову редакцію Закону України «Про судоустрій і статус суддів», що передбачили створення вищих спеціалізованих судів (Вищого суду з питань інтелектуальної власності та Вищого антикорупційного суду). Указом Президента від 29 вересня 2017 року в Україні був створений Вищий суд з питань інтелектуальної власності Про утворення Вищого суду з питань інтелектуальної власності: Указ Президен-та України від 29 вересня 2017 року № 299/2017. URL: https://zakon.rada.gov.ua/ laws/show/299/2017#Text (дата звернення: 05.06.2022)., який повинен розглядати справи у спорах щодо прав на винаходи, корисні моделі, промислові зразки, торговельні марки, комерційні найменування, у спорах щодо реєстрації, обліку прав інтелектуальної власності, визнання недійсними, продовження дії, дострокового припинення патентів, свідоцтв, інших актів, справи про визнання торговельних марок добре відомими, у спорах щодо прав автора і суміжних прав, щодо укладення, зміни, розірвання та виконання договорів на розпорядження майновими правами інтелектуальної власності, а також у спорах, що виникають з відносин, пов'язаних із захистом від недобросовісної конкуренції щодо неправомірного використання позначень або товару іншого виробника, копіювання зовнішнього вигляду виробів, збирання, розголошення та використання комерційної таємниці, оскарження рішення Антимонопольного комітету із зазначених питань.

Створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності (далі Вищий суд) безперечно є позитивним кроком та має на меті підвищення якості розгляду судових спорів у сфері інтелектуальної власності, а також скорочення термінів їх розгляду.

Саме з такою метою законодавцем були визначені чіткі вимоги до осіб, які можуть бути суддями Вищого суду (кандидати повинні мати досвід професійної діяльності у сфері інтелектуальної власності (патентний повірений або адвокат) не менше ніж 5 років або мати стаж роботи суддею не менше ніж 3 роки). Разом з тим зі створенням та функціонуванням Вищого суду з питань інтелектуальної власності пов'язана низка таких питань:

— визначення юрисдикції спорів, що розглядатиме Вищий суд, встановлення чітких критеріїв розподілу (віднесення адміністративних спорів, в яких відповідачем є суб'єкт владних повноважень, які раніше розглядали господарські та місцеві загальні суди; спори щодо протиправності дій, бездіяльності чи рішень ДП «Українського інституту інтелектуальної власності» та їх працівників; спори між фізичними особами, юридичними особами; податкові справи, які пов'язані із рентними платежами, оскарженням наказів на проведення перевірки податковими органами тощо);

— визначення процедури, за якою має здійснюватися розгляд справи Вищим судом: за правилами, передбаченими Кодексом адміністративного судочинства України, Цивільним процесуальним кодексом України, Господарським процесуальним кодексом України, Кодексом України про адміністративні правопорушення та чи може бути застосований Кримінальний процесуальний кодекс України. Це питання не є врегульованим у жодному нормативному акті. Однак обговорюється доцільність розроблення Закону України «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності» з урахуванням результатів розгляду Конституційного подання щодо відповідності Конституції України (конституційності) Закону України «Про Вищий антикорупційний суд» від 7 червня 2018 року № 2447-VIII;

— визначення порядку перегляду справи, що розглянута Вищим судом з питань інтелектуальної власності по першій інстанції. В Законі чітко не визначено, який саме суд має здійснювати перегляд рішення як суд апеляційної інстанції, або суд касаційної інстанції.

Вирішення цього питання віднесено до процесуального законодавства, зокрема, в п. 1 ч. 2 ст. 36 Закону України «Про судоустрій і статус суддів» зазначається, що Верховний суд здійснює правосуддя, як суд касаційної інстанції, а у випадках, встановлених процесуальним законом, як суд першої або апеляційної інстанції.

Однак у такому випадку можлива ситуація, за якої професійний рівень фахівців у Верховному Суді буде меншим ніж, у суддів Вищого суду з питань інтелектуальної власності, враховуючи вимоги, що висуваються до кандидатів.

Зважаючи на важливість фахового розгляду спорів про захист прав інтелектуальної власності, практики висловлюють позиції щодо можливості передбачення інституту наукових або ж технічних радників, які б могли надавати судді фахову допомогу з питань, які потребують спеціальних знань у галузі науки чи техніки, і які часто виникають під час розгляду патентних спорів 2021 рік має стати роком початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності: круглий стіл / вебсайт. URL: https://unba.org.ua/news/6296-2021-rikmae-stati-rokom-pochatku-roboti-vishogo-sudu-z-pitan-intelektual-noi-vlasnosti.html (дата звернення: 10.06.2022).;

-- інші технічні питання роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності (порядок передачі справ, які вже перебувають на розгляді суддів; оклад судді вищого спеціалізованого суду тощо).

30 вересня 2017 року Вищою кваліфікаційною комісією суддів України був оголошений конкурс на зайняття вакантних посад судді Вищого суду з питань інтелектуальної власності, а в жовтні 2018 року відбувся конкурс на зайняття вакантних посад суддів Апеляційної палати Вищого суду з питань інтелектуальної власності.

Для реалізації повноважень Вищого суду розроблений проєкт Закону України «Про Вищий суд з питань інтелектуальної власності» № 6487 від 29 грудня 2021 року, яким буде врегульовано питання застосування законодавства при розгляді справ про захист інтелектуальної власності; повноважень суду; вимог до суддів Вищого суду; інстанційності тощо.

На сьогодні Вищий суд з питань інтелектуальної власності не почав свою роботу, незважаючи на досить тривалий час його формування, через неможливість завершення процедури конкурсного відбору.

Однак мета створення має виправдати тривале очікування, оскільки вирішить низку питань у сфері правосуддя: надмірну завантаженість судів через вилучення справ щодо інтелектуальної власності в окремий розгляд; виступить як професійний орган у судовій системі та сформує єдину практику з розгляду цієї категорії справ; підвищить якість розгляду справ а отже посилить захист прав інтелектуальної власності та підвищить інвестиційну привабливість України; скоротить час розгляду справ.

В Україні створення Вищого суду з питань інтелектуальної власності є важливим процесом сучасної судової реформи, що спрямований на вдосконалення функціонування судової системи в цілому, а також системи захисту прав інтелектуальної власності. Удосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності є частиною міжнародних зобов'язань України.

Зазначимо, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності вже зареєстровано як юридичну особу та передбачені кошти в державному бюджеті на його діяльність.

Крім того, передбачається, що Вищий суд з питань інтелектуальної власності стане пілотним проєктом, тестовим майданчиком для повноцінного впровадження електронного судочинства на базі ЄСІТС («ІР-суд у смартфоні») 2021 рік має стати роком початку роботи Вищого суду з питань інтелектуальної власності: круглий стіл / вебсайт. URL: https://unba.org.ua/news/6296-2021-rikmae-stati-rokom-pochatku-roboti-vishogo-sudu-z-pitan-intelektual-noi-vlasnosti.html (дата звернення: 10.06.2022)..

Таке вдосконалення системи захисту прав інтелектуальної власності має стати великим досягненням для всієї сфери інтелектуальної власності та залучених до неї фахівців.

Способи захисту прав інтелектуальної власності

Юрисдикційна форма захисту прав інтелектуальної власності може здійснюватися у судовому, адміністративному та альтернативному (позасудовому) порядках та передбачає: цивільно-правовий, кримінально-правовий та адміністративно-правовий спосіб захисту порушених прав.

Цивільно-правовий захист прав інтелектуальної власності. У науці цивільного права правовий захист цивільних прав характеризується такими аспектами: виданням норм, що встановлюють коло прав та обов'язків; діяльністю суб'єктів зі здійснення прав та обов'язків та діяльністю з реалізації передбачених санкцій.

О. П. Орлюк розглядає захист прав у широкому та вузькому значеннях. У вузькому розумінні йдеться лише про процес захисту порушених прав інтелектуальної власності. У такому разі немає значення, які форми та методи захисту обираються юрисдикційні чи неюрисдикційні. У широкому розумінні йдеться не лише про реалізацію самого процесу захисту, а й про весь правовий механізм реалізації прав інтелектуальної власності, його легалізації в установленому законом порядку, використання (будь-яким способом, передбаченим законом) та, відповідно, захисту, за умов, що такі права інтелектуальної власності будуть порушені Орлюк О. Захист прав інтелектуальної власності: проблеми правозастосування. Інтелектуальна власність. 2007. № 2. С. 24-29..

Більшість сучасних науковців схиляються до розуміння способів захисту цивільних прав та інтересів як законодавчо визначених заходів, які мають на меті відновлення чи визнання порушених, невизнаних або оспорюваних прав та вплив на особу, яка, можливо, порушує чи має на меті застосування або незастосування певних дій, які породжуватимуть порушення цивільних прав та інтересів іншої особи в майбутньому Полюк Ю. І. Судова форма захисту цивільних прав як підґрунтя для виникнен-ня права на звернення до суду. Часопис цивілістики. Одеса, 2017. Вип. 25. С. 30. URL: http://chascyvil.onua.edu.ua/index.php/chc/issue/view/12Z7 (дата звернення: 10.06.2022)..

Загальні засади захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 15 ЦК України, відповідно до якої кожна особа має право на захист свого цивільного права у разі його порушення, невизнання чи оспорювання. Кожна особа має право на захист свого інтересу, який не суперечить загальним засадам цивільного законодавства.

Цивільне законодавство встановлює невичерпний перелік способів захисту, надає особі чисельні засоби та передбачає конкретні форми реалізації цивільних прав та їх захисту. Умовно їх можливо поділити на три групи: захист права власними діями фактичного характеру, дозволених законом; застосування «засобів оперативного впливу»; звернення до компетентних державних і громадських органів Там само..

Загальні способи захисту цивільних прав та інтересів передбачені ст. 16 ЦК України. Питання про їх застосування з метою захисту права інтелектуальної власності та охоронюваних законом інтересів інтелектуальної власності залежить від характеру порушеного права. Зокрема, можуть бути: 1) визнання права; 2) визнання правочину недійсним; 3) припинення дії, яка порушує право; 4) відновлення становища, яке існувало до порушення; 5) примусове виконання обов'язку в натурі; 6) зміна правовідношення; 7) припинення правовідношення; 8) відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; 9) відшкодування моральної (немайнової) шкоди; 10) визнання незаконними рішення, дій чи бездіяльності органу державної влади, органу влади Автономної Республіки Крим або органу місцевого самоврядування, їхніх посадових і службових осіб. Наведений перелік не є вичерпним, оскільки законодавець водночас зазначає про те, що суд може захистити цивільне право або інтерес іншим способом, що встановлений договором або законом чи судом у визначених законом випадках.

Спеціальні способи захисту прав інтелектуальної власності передбачені в ст. 432 ЦК України, відповідно до якої суд у випадках та в порядку, встановлених законом, може постановити рішення, зокрема, про: 1) застосування негайних заходів щодо запобігання порушенню права інтелектуальної власності та збереження відповідних доказів; 2) зупинення пропуску через митний кордон України товарів, імпорт чи експорт яких здійснюється з порушенням права інтелектуальної власності; 3) вилучення з цивільного обороту товарів, виготовлених або введених у цивільний оборот з порушенням права інтелектуальної власності та знищення таких товарів; 4) вилучення з цивільного обороту матеріалів та знарядь, які використовувалися переважно для виготовлення товарів з порушенням права інтелектуальної власності або вилучення та знищення таких матеріалів та знарядь; 5) застосування разового грошового стягнення замість відшкодування збитків за неправомірне використання об'єкта права інтелектуальної власності; 6) опублікування в засобах масової інформації відомостей про порушення права інтелектуальної власності та зміст судового рішення щодо такого порушення.

Способи захисту прав інтелектуальної власності передбачені також у законах України «Про авторське право і суміжні права», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про правову охорону географічних зазначень», «Про охорону прав на компонування напівпровідникових виробів» тощо.

Вибір способу судового захисту прав інтелектуальної власності, включаючи такі, як вилучення та знищення товарів і матеріалів, введених у цивільний оборот із порушенням права інтелектуальної власності, та знарядь, що використовувалися для виготовлення таких товарів, здійснюється особою, якій належить право інтелектуальної власності. Водночас перевірка відповідності цього способу допущеному порушенню і меті здійснення судового розгляду є обов'язком суду, який має приймати рішення зі справи в межах заявлених позовних вимог та з урахуванням фактичних обставин конкретної справи, беручи до уваги як можливість у певний спосіб захистити порушене право, так і необхідність подальшого виконання прийнятого судом рішення Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав ін-телектуальної власності: Постанова Пленуму Вищого господарського суду Украї-ни 17.10.2012 № 12. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v0012600-12#Text (дата звернення: 10.06.2022)..

Відповідно до ст. 431 ЦК України порушення права інтелектуальної власності, в тому числі невизнання цього права чи посягання на нього, тягне за собою відповідальність, встановлену цим Кодексом, іншим законом чи договором.

Насамперед захист права інтелектуальної власності може бути здійснений судом, що прямо передбачено ч. 1 ст. 432 ЦК України, за якою кожна особа має право звернутися до суду за захистом свого права інтелектуальної власності відповідно до статті 16 цього Кодексу.

Спори щодо інтелектуальної власності поділяють на дві групи. До першої групи відносять спори про визнання результату інтелектуальної діяльності об'єктом інтелектуальної власності. До другої групи відносять спори, що стосуються порушення прав, зокрема: відшкодування збитків та інші способи відшкодування майнової шкоди; відшкодування моральної (немайнової) шкоди Ківалова Т. С. Особливості відшкодування шкоди як способу захисту прав ін-телектуальної власності. URL: http://app.nuoua.od.Ua/archive/40_2010/5.pdf (дата звернення: 10.06.2022)..

Відповідно до Постанови Пленуму Вищого господарського суду України «Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав інтелектуальної власності» від 17 жовтня 2012 року відповідальність за порушення права інтелектуальної власності у вигляді відшкодування шкоди, завданої суб'єктові відповідного права, може наставати лише за одночасної наявності таких умов:

1) факту протиправної поведінки відповідача (зокрема, недодержання умов авторського, ліцензійного договорів, використання об'єкта права інтелектуальної власності без дозволу правовласника);

2) шкоди, завданої суб'єктові права інтелектуальної власності;

3) причинно-наслідкового зв'язку між протиправною поведінкою особи та завданою шкодою;

4) вини особи, яка заподіяла шкоду Про деякі питання практики вирішення спорів, пов'язаних із захистом прав ін-телектуальної власності: Постанова Пленуму Вищого господарського суду Украї-ни 17.10.2012 № 12. URL: https://zakon.rada.gov.Ua/laws/show/v0012600-12#Text (дата звернення: 10.06.2022)..

Доказування наявності перших трьох умов покладається на позивача. При цьому судом застосовується презумпція вини особи, яка завдала шкоду: така особа вважається винною, поки не буде доведено інше.

Наявність зазначених умов має з'ясовуватися судом також і у вирішенні спорів про відшкодування моральної (немайнової) шкоди, заподіяної внаслідок порушення права інтелектуальної власності. Суд, зокрема, повинен встановити, чим підтверджується факт заподіяння позивачеві втрат немайнового характеру, за яких обставин чи якими діями вони заподіяні, в якій сумі чи в якій матеріальній формі позивач оцінює заподіяну йому шкоду та з яких підстав він у цьому виходить, а також інші обставини, що мають значення для вирішення спору Там само..

Право на відшкодування завданої шкоди передбачено також спеціальним законодавством, зокрема, у ст. 52 Закону України «Про авторське право і суміжні права» передбачено право суб'єктів авторського права і суміжних прав звертатися в установленому порядку до суду та інших органів відповідно до їх компетенції. Серед способів цивільно-правого захисту передбачена можливість подавати позови до суду про відшкодування моральної (немайнової) шкоди; подавати позови до суду про відшкодування збитків (матеріальної шкоди), включаючи упущену вигоду, або стягнення доходу, отриманого порушником внаслідок порушення ним авторського права і/або суміжних прав, або виплату компенсацій.

Відповідно до норм Закону України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі» під час судового розгляду справ про захист прав на винахід (корисну модель) суди розглядають спори про компенсацію завданих збитків (ст. 35).

Згідно зі ст. 26 Закону України «Про охорону прав на промислові зразки» на вимогу власника зареєстрованого або незареєстрованого промислового зразка будь-яке посягання на права власника повинно бути припинено, а порушник зобов'язаний відшкодувати власнику зареєстрованого або незареєстрованого промислового зразка заподіяні збитки.

Відшкодування шкоди як спосіб захисту порушених прав інтелектуальної власності передбачено також ст. 20 Закону України «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», ст. 21 Закону України «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», ст. 24 Закону України «Про охорону прав на зазначення походження товарів» тощо.

Загальні підстави відповідальності за завдану майнову та/або моральну шкоду визначені статтями 1166 та 1167 ЦК України та передбачає наявність: шкоди; протиправної поведінки особи, що завдала таку шкоду; причинного зв'язку між протиправною поведінкою порушника і шкодою, яка виникла; вини особи, яка завдала шкоду (за загальним правилом, винятки з якого передбачені прямо в законі).

Питанню відшкодування збитків та іншим способам відшкодування майнової шкоди (зокрема, компенсація) присвячена ст. 22 ЦК України, а відшкодування моральної шкоди ст. 23 ЦК України. При вирішенні питання про відшкодування шкоди суди також застосовують напрацювання судової практики, що представлені постановами Пленуму Верховного Суду України «Про судову практику в справах про відшкодування моральної (немайнової) шкоди» від 31 березня 1995 року № 4, «Про судову практику у справах про захист гідності та честі фізичної особи, а також ділової репутації фізичної та юридичної особи» від 27 лютого 2009 року № 1 та «Про практику розгляду судами цивільних справ за позовами про відшкодування шкоди» від 27 березня 1992 року № 6.

Адміністративно-правовий захист прав інтелектуальної власності Норми адміністративного права, що стосуються захисту прав інтелектуальної власності, містяться в Кодексі України про адміністративні правопорушення, Митному кодексі України, законах України «Про охорону прав на винаходи і корисні моделі», «Про охорону прав на промислові зразки», «Про охорону прав на знаки для товарів і послуг», «Про охорону прав на зазначення походження товарів», «Про захист від недобросовісної конкуренції», «Про охорону прав на топографії інтегральних мікросхем», «Про охорону прав на сорти рослин», «Про розповсюдження примірників аудіовізуальних творів, фонограм, відеограм, комп'ютерних програм, баз даних» та «Про особливості державного регулювання діяльності суб'єктів господарювання, пов'язаної з виробництвом, експортом, імпортом дисків для лазерних систем зчитування» тощо.

Адміністративній відповідальності за порушення прав інтелектуальної власності притаманні всі властиві юридичній відповідальності ознаки:

1) має зовнішній характер;

2) застосовується лише за вчинення адміністративного правопорушення;

3) пов'язана з державним примусом у формі каральних і правовідновлюючих заходів;

4) визначена у нормах права;

5) притягнення правопорушника до відповідальності здійснюється в певному процесуальному порядку;

6) притягнення до відповідальності здійснюється уповноваженими державними органами та посадовими особами;

7) винна у вчиненні правопорушення особа несе певні втрати матеріального та побутового характеру, які передбачені законом.

Адміністративний порядок захисту прав інтелектуальної власності в Україні (як різновид юрисдикційної форми) здійснюють такі органи державної влади (посадові особи):

-- Антимонопольний комітет України та його територіальні відділення (органи АМКУ);

-- Державна митна служба, митниці, митні пости (митні органи);

-- Державні інспектори з питань інтелектуальної власності;

-- Апеляційна палата Національного органу інтелектуальної власності (НОІВ).

Основним джерелом норм, які встановлюють адміністративну відповідальність за порушення прав інтелектуальної власності, є КУпАП, в якому наводиться перелік адміністративних проступків, адміністративних стягнень і органів, уповноважувати їх застосовувати.

Склади адміністративних правопорушень у сфері інтелектуальної власності містяться у двох главах КУпАП: Главі 6 «Адміністративні правопорушення, що посягають на власність»: ст. 51-2 «Порушення прав на об'єкти права інтелектуальної власності» та Главі 12 «Адміністративні правопорушення в галузі торгівлі, громадського харчування, сфері послуг, у галузі фінансів і підприємницької діяльності: ст. 156-3 «Порушення встановлених законодавством вимог щодо заборони реклами та спонсорства тютюнових виробів», ст. 164-3 «Недобросовісна конкуренція», ст. 164-6 «Демонстрування і розповсюдження фільмів без державного посвідчення на право розповсюдження і демонстрування фільмів», ст. 164-7 «Порушення умов розповсюдження і демонстрування фільмів, передбачених державним посвідченням на право розповсюдження і демонстрування фільмів», ст. 164-8 «Недотримання квоти демонстрування національних фільмів при використанні національного екранного часу», та ст. 164-13 «Порушення законодавства, що регулює виробництво, експорт, імпорт дисків для лазерних систем зчитування, експорт, імпорт обладнання чи сировини для їх виробництва», ст. 164-17 «Порушення умов і правил, що визначають порядок припинення порушень авторського права і/або суміжних прав з використанням мережі Інтернет», ст. 164-18 «Наведення завідомо недостовірної інформації у заявах про припинення авторського права і/або суміжних прав, вчинених з використанням мережі Інтернет», ст. 186-7 «Недоставляння або порушення строку доставляння обов'язкового безоплатного примірника документів».