Принципи забезпечення безпеки населення в надзвичайних ситуаціях мирного та воєнного часів

Еризипелоїдний різновид шкірної форми сибірки є явищем спорадичним. Його особливістю є утворення великої кількості білуватих пухирів, наповнених прозорою рідиною, розташованих на припухлій, почервонілій, але безболісній шкірі. Після розкриття пухирів залишаються множинні виразки, що швидко підсихають. Цей різновид характеризується більш легким перебігом і успішним результатом лікування.

Легенева форма сибірки починається гостро, протікає важко й навіть за сучасних методів лікування може закінчитися летально. Раптово з'являється сильна остуда, температура тіла швидко досягає високих показників (40С і вище), відзначаються кон'юнктиви (сльозотеча, світлобоязнь, гіперемія), катаральні явища з боку верхніх дихальних шляхів (чихання, нежить, хриплий голос, кашель). Стан хворого з перших годин хвороби стає важким, виникають сильні колючі болі у грудях, задишка, ціаноз, тахікардія (до 120--140 уд/хв). У мокротинні з'являється кров. Над легенями визначаються ділянки притуплення перкуторного звуку, сухі й вологі хрипи, іноді шум тертя плеври. Смерть настає за два-три дні.

Кишкова форма сибірки характеризується загальною інтоксикацією, підвищенням температури тіла, болем в епігастрії, рідкими випорожненнями і блювотою. У блювотних масах і випорожненнях може бути кров. Живіт роздутий, різко болючий під час пальпації, є ознаки подразнень очеревини. Стан хворого швидко погіршується й у разі інфекційно-токсичного шоку він вмирає.

За кожної з описаних форм сибірки можуть розвитися сепсис з бактеріємією, виникати вторинні осередки (менінгіт, ураження печінки, селезінки тощо).

Діагноз і диференційний діагноз. Розпізнавання сибірки ґрунтується на даних епідеміологічного анамнезу (професія хворого, характер матеріалу, що оброблявся, місце надходження сировини, контакт з хворими тваринами тощо). Враховують також характерні зміни шкіри біля воріт інфекції (розташування на відкритих ділянках шкіри, наявність темного струпа, оточеного вторинними пустулами, набряк і гіперемія, анестезія виразки). Слід пам'ятати, що у людей, які отримали щеплення, всі зміни шкіри можуть бути слабо виражені й нагадувати стафілококові захворювання (фурункули тощо). Лабораторним підтвердженням діагнозу можуть бути виділення культури палички сибірки та її ідентифікація. Для дослідження беруть вміст пустули, везикули, тихорєцький випіт зі струпа. Якщо є підозра на легеневу форму сибірки, беруть аналіз крові, мокротиння, випорожнення. У разі шкірних форм гемокультуру виділяють рідко.

Взяття й пересилання матеріалу проводять з дотриманням усіх правил роботи з особливо небезпечними інфекціями. Для дослідження матеріалу (шкіри, вовни) застосовують реакцію термопреципітації (реакція Асколи). Для виявлення збудника використовують також імунофлуоресцентний метод. Як допоміжний метод можна взяти шкірно-алергійну пробу зі специфічним алергеном -- антраксином. Препарат вводять внутрішньошкірно (0,1 мл). Результат враховують через 24 і 48 годин. Позитивною вважають реакцію за наявності гіперемії та інфільтрату понад 10 мм у діаметрі за умови, що реакція не зникла через 48 годин. Необхідно диференціювати від фурункула, карбункула, пики, зокрема й від буллезної форми. Легеневу (інгаляційну) форму сибірки диференціюють від легеневої форми чуми, туляремії, меліоідозу, легіонеллезу й важких пневмоній інших етиологій.

Ще однією не менш небезпечною хворобою є холера. Її відносять до особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Збудник холери -- холерний вібріон. Інкубаційний період хвороби -- 1--5 діб. Джерелом інфекції є хвора людина й бактеріоносій. Хворі в гострій стадії виділяють збудника не тільки з випорожненнями, а й з блювотними масами. Вібріони добре зберігаються в зовнішньому середовищі, особливо у воді холодних водойм.

Ознаки захворювання. Хвороба починається гостро з проносу, який частішає до 10 і більше разів на добу, випорожнення мають вигляд білуватої водянистої рідини з плаваючим вкрапленням слизу й нагадують рисовий відвар. До проносу приєднується сильна блювота. Стан хворого погіршується, з'являються ознаки зневоднення (риси обличчя загострюються, очні яблука западають, знижується пружність шкіри). Пульс стає частим і слабким, з'являються судоми.

Останнім часом усе частіше зустрічається холера Ель-Тор зі стертими й легкими формами захворювання, але більш частим вібріоносійством. Хворих зазвичай госпіталізують до інфекційної лікарні. Їх транспортування здійснюють на спеціально виділеному транспорті в супроводі медичного працівника. На транспорті треба мати ємкості для збирання виділень хворого, дезінфікуючі розчини й необхідні медикаменти для надання невідкладної допомоги.

Лікування. Слід поповнювати втрачену воду й солі шляхом введення спеціальних сольових розчинів, давати хворому питво й антибіотики. Виписують хворого з лікарні тільки тоді, коли отри мано три негативних результати бактеріологічних досліджень випорожнень. За особами, які перенесли холеру, встановлюють диспансерне спостереження впродовж трьох місяців.

Профілактика. Попередження замету холери на територію країни здійснюється комплексом санітарно-карантинних заходів. З появою навіть одиничних випадків холери встановлюють карантин на п'ять діб.

За вказівкою лікаря необхідно обстежитися на вібріоносійство. Під керівництвом медперсоналу проводять екстрену профілактику антибіотиками, повну санітарну обробку й дезинфекційні заходи.

Режим роботи в ізоляторі. Робота в ізоляторі спрямована на забезпечення персоналом особистої та загальної профілактики проти зараження інфекційними захворюваннями. Дотримання ре жиму обов'язкове для всього медичного й обслуговуючого персоналу. Усі без винятку повинні знати режим роботи й обсяг своїх функціональних обов'язків. Персоналу має бути проведена імунізація, а у разі необхідності йому призначають специфічну екстрену профілактику. В ізоляторі слід працювати в захисному одязі, забороняється виходити в ньому за межі ізолятора, а також їсти в ньому, пити воду й курити.

Медичному та іншому обслуговуючому персоналу слід щодня робити дворазову термометрію тіла. Медичний персонал і працівники харчоблоку один раз на 10 днів мають обстежуватися на вібріоносійство. У кожному приміщенні й на робочих місцях повинен бути дезінфікуючий розчин для обробки рук. Після закінчення роботи виходити з ізолятора дозволяється тільки через сан пропускник.

Прибирання приміщень має проводитися тільки вологим способом і щонайменше двічі на день. Інвентар зволожують 5 %-вим розчином лізолу (3 %-вим розчином хлораміну, 1 %-вим розчином хлорного вапна). Після закінчення прибирання весь інвентар має бути продезінфікований.

Ще однією гострою інфекційною хворобою є чума. Її збудником є паличка. Захворювання належить до групи особливо небезпечних і карантинних інфекцій.

Інкубаційний період -- 1--8 діб, у середньому 2--4 доби. Основними носіями інфекції є гризуни (бабаки, ховрашки, піщанки, пацюки). Переносниками її збудника є блохи, в організмі яких розмножуються бактерії. Можливе також інфікування людини через ушкоджену шкіру під час контакту з гризунами й іншими хворими тваринами. У разі зараження людини в природних осередках розвивається бубонна чи септична чума, повітряно-краплинної передачі збудника від хворих людей -- її легенева форма.

Ознаки захворювання. Швидке підвищення температури до 39--40, лихоманка, сильний головний біль, запаморочення, хитка хода, невиразна мова, можливі психомоторні порушення. За бубонної форми спершу виникає біль в місці майбутнього бубону, збільшуються лімфатичні вузли, потім з'являється хворобливий бубон. За легеневої форми інтоксикація найтяжча: задишка, кашель з виділенням рідкого мокротиння з кров'ю, швидке наростання гострої дихальної недостатності та зниження серцево-судинної діяльності. Якщо легенева форма переходить у септичну, то бурхливо зростає інтоксикація, спостерігаються крововилив у шкіру й слизові оболонки, кривава блювота, кровотечі.

Лікування. Необхідне щонайшвидше введення антибіотиків. Хворого на чуму на спеціально виділеному транспорті слід доставити у лікарню для особливо небезпечних інфікованих, яку зазвичай відкривають в осередку ураження.

Лікарня має працювати в суворо протиепідемічному режимі. Хворих слід розміщувати індивідуально. У відділенні, де знаходяться хворі на чуму, весь медичний персонал має працювати в повному протичумному костюмі, який щодня необхідно піддавати дворазовій термометрії, а після закінчення роботи медпрацівниками дозволяється виходити тільки через спеціальний санітарний пропускник. Обов'язкова поточна (тричі на добу) й заключна дезінфекція.

У районі, де виявлено захворювання на чуму, встановлюють карантин на шість діб від дня ізоляції останнього хворого.

Профілактика. Охорона території країни від завезення чуми, як і інших карантинних інфекцій, здійснюється згідно зі спеціальними правилами.

У природних осередках чуми організовують постійне спостереження, вилов і лабораторне дослідження гризунів та ектопаразитів (гниди та ін.). Проводяться заходи щодо знищення носіїв збудника хвороби. Населенню, яке живе у природних осередках чуми, роблять щеплення.

Останніми десятиліттями економічно розвинуті країни почали озброювати свої армії засобами ураження, що діють на нових фізичних принципах, до таких засобів належить радіологічна зброя.

Ураження радіологічною зброєю ґрунтується на використанні радіоактивних речовин. Це можуть бути заздалегідь приготовлені порошкоподібні суміші чи рідкі розчини речовин, що містять у своєму складі радіоактивні ізотопи хімічних елементів зі спеціально підібраними інтенсивністю випромінювання й періодом напіврозпаду. Основним джерелом одержання радіоактивних речовин можуть бути відходи, що утворюються в процесі роботи ядерних реакторів. Вони можуть бути також напрацьовані шляхом опромінення в ядерних реакторах речовин зі стабільних хімічних елементів. Однак експлуатація такої зброї ускладнюється значним радіоактивним фоном, що створює небезпеку опромінення обслуговуючого персоналу. Іншим ймовірним варіантом радіоактивної зброї є використання радіоактивних речовин, що утворяться безпосередньо у мить вибуху термоядерного заряду. На цьому принципі ґрунтувався проект «кобальтової бомби». Передбачалося створити навколо термоядерного заряду оболонку з природного кобальту. У результаті опромінення його швидкими нейтронами утворюється ізотоп кобальт-60, що має високу інтенсивність г-випромінювання з періодом напіврозпаду 5,7 року. Випадаючи після вибуху на місцевості, він викликає сильне радіоактивне зараження.

В основі уражаючої дії радіочастотної зброї лежить опромінення людського організму електромагнітним випромінюванням. Дослідження показали, що навіть за впливу випромінювання низької інтенсивності в організмі відбуваються різні розлади й зміни, зокрема й порушення ритму роботи серця, аж до його зупинки. При цьому відзначають два види впливу: тепловий і нетепловий. Тепловий вплив викликає перегрівання тканин та органів і за доволі тривалого опромінення ініціює в них необоротні патологічні зміни, наприклад, пов'язані зі згортанням білка. Нетепловий вплив, призводить переважно до функціональних порушень у різ них органах людського організму, особливо в серцево-судинній і нервовій системах.

Лазерна зброя -- це джерело потужних потоків електромагнітної енергії оптичного діапазону -- квантові генератори. Дія лазерного променя досягається шляхом нагрівання до високих температур матеріалів об'єкта, у результаті чого відбувається їх розплавлювання або навіть випаровування. Ураження об'єктів досягається внаслідок механічного їх руйнування, а що стосується людей, то це можуть бути порушення органів зору і термічні опіки шкіри тощо. Лазерне випромінювання діє раптово, приховано, з високою точністю та прямолінійністю поширення. Можливе створення лазерних бойових комплексів різного призначення наземного, морського, повітряного й космічного базування з різною потужністю, дальністю дії, швидкострільністю.

Інфразвукова зброя ґрунтується на використанні звукових хвиль з частотою у кілька герц. Інфразвукові коливання нижче рівня сприйняття людського вуха здатні викликати у людей стан тривоги, розпачу й навіть жаху. За оцінками фахівців, інфразвукові випромінювання викликають епілепсію, а велика їх потужність може призвести до летальності. Смерть може настати в результаті різкого порушення функцій організму, ураження серце во-судинної системи, деструкції кровоносних судин і внутрішніх органів. Добираючи певну частоту випромінювання, можна, наприклад, спровокувати масові прояви інфаркту міокарда. Варто враховувати здатність інфразвукових коливань проникати через бетонні та металеві перешкоди, що, безумовно, підвищує інтерес військових фахівців до цієї зброї.

Бурхливий розвиток засобів масової інформації, особливо електронних, створює об'єктивні передумови використання їх у воєнних цілях як інформаційно-психологічної зброї. Ймовірно, у майбутньому поле бою буде все більше переміщуватись у бік інтелектуального впливу на свідомість і почуття мільйонів людей. Розмістивши на навколоземних орбітах космічні ретранслятори, країна-агресор може розробити й за певних умов здійснити сценарій інформаційної війни проти тієї чи тієї держави, намагаючись підірвати її зсередини. Провокаційні передачі будуть розраховані не на розум, а насамперед на емоції людей, на їх почуття, що значно ефективніше, особливо за невисокої політичної культури населення, недостатньої поінформованості та непідготовленості до такої війни. Дозована подача ідеологічно та психологічно обробленого провокаційного матеріалу, чергування правдивої («кредит довіри») й хибної інформації, вмілий монтаж подробиць різних вигаданих «вибухонебезпечних» ситуацій можуть перетворитися на могутній засіб психологічного тиску. Особливо дієвим це може бути проти країни, у якій існують соціальна напруженість, міжнаціональні, релігійні чи класові конфлікти. Ретельно підібрана інформація, потрапляючи на такий сприятливий ґрунт, може за короткий час викликати паніку, масові безладдя, погроми, дестабілізувати політичну ситуацію в країні. У такий спосіб можна змусити ворога капітулювати без застосування традиційних видів зброї.

Розвиток молекулярної генетики зумовив останніми десятиліттями можливість створення генетичної зброї на основі рекомбінації ДНК (дезоксирибонуклеїнової кислоти) -- носія генетичної інформації про живий організм. За допомогою методів генної інженерії стали можливими поділ генів та їх рекомбінація з утворенням молекул рекомбінантної ДНК. На основі цих методів можна здійснювати перенесення генів за допомогою мікроорганізмів, забезпечити утворення сильнодіючих токсинів людського, тваринного чи рослинного походження. Шляхом комбінування бактеріологічних й інших агентів можна створювати біологічні засоби, основу біологічної зброї, зі зміненим генетичним апаратом. Упроваджуючи генетичний матеріал з яскраво вираженими токсичними властивостями у вірулентні бактерії чи віруси людини, можна одержати біологічну зброю, здатну за короткий час викликати її смерть. Учені припускають, що до 2010 року генна інженерія досягне значних результатів у галузі молекулярної біології, що дасть змогу розкрити механізм дії токсинів, забезпечити виробництво токсичних продуктів, які можна буде застосовувати як зброю.

Вивчення природного та генетичного розходження між людьми, їх тонкої біохімічної структури показало можливість створення так званої етнічної зброї. На думку вчених, така зброя вже в недалекому майбутньому може уражати спеціальними агентами одні етнічні групи населення й бути індиферентною щодо інших. В основі такої вибірковості лежать розходження в групах крові, пігментації шкіри, генетичній структурі й інші чинники. Дослідження в галузі етнічної зброї можуть бути спрямовані на виявлення генетичної вразливості окремих етнічних груп і розробку спеціальних агентів, розрахованих на ефективне використання цієї здатності. Згідно з висновками американського медика Р. Хамершлага, етнічною зброєю можна завдати удару 25--30 % населення країни, на яку спрямована ця зброя. Нагадаймо, що в ядерній війні такі втрати населення вважаються «неприйнятними».

Уражаючим фактором пучкової зброї є гостроспрямований потік заряджених або нейтральних частинок високих енергій -- електронів, протонів, атомів водню. Енергія цих частинок може спричинити виникнення інтенсивного теплового поля й завдати ударних механічних навантажень на структуру органів і організм людини загалом, ініціюювати рентгенівське випромінювання. Застосування пучкової зброї характеризується миттєвістю й раптовістю уражаючої дії. Обмежуючим фактором щодо дальності дії цієї зброї є газове середовище -- атмосфера, з атомами якої взаємодіють прискорені частинки. Найімовірнішими об'єктами ураження цією зброєю можуть бути люди, електронне устаткування, різна техніка, ракети, космічні апарати.

Теоретичні дослідження в галузі ядерної фізики показали принципову можливість існування антиматерії, а отже, й створення зброї на основі анігіляції частинок та античастинок. Згодом існування античастинок (наприклад, позитронів) було доведено експериментально. Взаємодіючи між собою, частинки та античастинки зникають, виділяючи величезну енергію у вигляді фотонів. Згідно з розрахунками, під час взаємодії 1 міліграма античастинок з матерією утворюється енергія, еквівалентна вибуху кількох десятків тонн тринітротолуолу. Процес одержання й збереження античастинок поки що дуже складний. Відомо, що у Швейцарії, у Європейському центрі ядерних досліджень, робляться спроби утримати античастинки у бульбашках рідкого гелію. Зазначені труднощі роблять вельми проблематичним створення в найближчому майбутньому зброї масового ураження на основі антиматерії, хоча загалом ідея є доволі привабливою для військових.

Менш відомою є акустична й електромагнітна зброя. Акустична зброя уражає живу силу ворога, випромінюючи звукові коливання певної частоти, що викликають широкий спектр порушень функціонування організму -- від миттєвої діареї до розриву середнього вуха. Крім того, ефект може бути й психологічним, аж до повної деморалізації. Електромагнітна зброя розрахована передусім на придушення класичних радіоелектронних засобів, що працюють на принципах приймання й перетворення електромагнітних хвиль. Іншими словами, усі електроприлади в зоні дії електромагнітної бомби або згорять, або «неправильно функціонуватимуть». Крім того, за певної потужності електромагнітне випромінювання здатне шкідливо впливати й на людину, руйнуючи клітини і порушуючи біологічні та фізіологічні функції органів та організму загалом.

Зрозуміло, перелічені вище види зброї не вичерпують можливості їх появи в майбутньому, оскільки майже всі вони ґрунтуватимуться на технологіях подвійного призначення. Це ускладнює їх ідентифікацію, контроль над розробкою й виробництвом, а також утрудняє досягнення угод щодо їх заборони. Про таку небезпечну перспективу вперше на офіційному рівні було заявлено делегацією СРСР у 1975 р. на ХХХ сесії Генеральної асамблеї ООН. Тоді СРСР надав проект «Угоди про заборону розробки й виробництва нових видів зброї масового ураження і нових систем такої зброї». Однак світове співтовариство як тоді, так і зараз головну погрозу вбачає, вже існуючих видах ЗМУ, що, на його думку, є більш реальною небезпекою.

Размещено на Allbest.ru