Размещено на http://www.allbest.ru/

КИЇВСЬКИЙ НАЦІОНАЛЬНИЙ

УНІВЕРСИТЕТ ІМ. ТАРАСА ШЕВЧЕНКА

Науковий консультант: доктор філологічних наук, професор ГЕНРІХ ВІЛЬГЕЛЬМОВИЧ ЕЙГЕР

доктор філологічних наук, професор ШАХОВА КІРА ОЛЕКСАНДРІВНА професор кафедри зарубіжної літератури Київського національного університету ім.Тараса Шевченка

доктор філологічних наук, професор КОЗЛОВСЬКИЙ ВІКТОР ВОЛОДИМИРОВИЧ декан факультету іноземних мов Чернівецького державного університету

Провідна установа: Запорізький державний університет Міністерства освіти України

Захист відбудеться “11” жовтня 2000 р. на засіданні спеціалізованої вченої ради Д 26.001.11 у Київському національному університеті ім.Тараса Шевченка (Київ, б-р Шевченка 14).

З дисертацією можна ознайомитися в бібліотеці Київського національного університету ім.Тараса Шевченка (Київ, вул. Володимирська, 58).

Автореферат розіслано 4 вересня 2000 р.

Вчений секретар

спеціалізованої вченої ради д.ф.н. А.Д. Бєлова

У реферованій дисертації представлені концептуальні засади еволюційно-стилістичної парадигми в лінгвістичних і літературознавчих дослідженнях та аналіз лінгвостилістичних і композиційно-стилістичних особливостей німецької віршованої байки в діахронії.

Об'єктом дослідження є німецька віршована байка XIII-XX ст.

Предмет аналізу складають жанрово-cтилістичні аспекти еволюції німецької віршованої байки від її загальної мовно-стилістичної характеристики за літературно-історичними епохами і характеристики індивідуальних стилів до стильової типології німецької віршованої байки протягом усієї її історії.

Проблеми стилю малих літературних форм, зокрема стилю байки, майже не ставились на порядок денний і не висвітлювались у наукових колах, відтак потребують докладного опрацювання і вирішення. Більше того, ця проблемність існує як стосовно індивідуальних стилів, стилів окремих епох, так і загальної еволюції стилю, еволюційно-стильової типології та взаємовпливу байки й споріднених форм протягом декількох епох. Така багатоаспектність взаємопов'язаних проблем потребує нових комплексних підходів до дослідження стилістики однієї з малих форм - віршованої байки в еволюції, а отже, визначає його своєчасність і актуальність.

На сьогодні ще не iснує системних досліджень еволюцiї нiмецької байки та байки інших літератур ні в нiмецькiй і зарубіжній, ні в вітчизняній фiлологiї, якi б базувалися на глибокому аналiзі теоретичного та текстового матерiалу. Працi, присвяченi розвитку байки, носять, здебільшого, фрагментарний характер. Це, головним чином, короткi описи iсторiї байки окремих епох як авторiв, досить вiддалених вiд наших часiв, так i сучасних дослiдникiв. Як фрагментарні, так i монографiчнi праці мають, головним чином, iсторико-лiтературну та теоретичну спрямованiсть, тому використовуються в нашому дослiдженнi лише як iсторико-бiографiчна та теоретична основа для виявлення загальних тенденцiй розвитку тематики, функцiй байки на рiзних етапах її розвитку та взаємовпливу байки різних літератур. Найбiльшi прогалини iснують в описах iсторiї розвитку байки XX ст. У доробках, присвячених сучаснiй німецькій байцi, розглядаються окремi перiоди та виявляються деякi тенденцiї її розвитку (Р. Дітмар, К. Додерер, Х. Гільман, Р. Кох, Е. Гербрант та ін.). Серед небагатьох праць, у яких частково висвітлено стиль сучасної байки (а саме прозової байки XX ст.) стосовно її лексики й граматики i зроблено спробу показати тенденцiї змiни стилю в порiвняннi зi стилем прозових байок Лессiнга, можна назвати лише одну працю, виконану в росiйськiй германiстицi (Н.М. Аннєнкова).

Недоліком названих дослiджень є те, що в них не здiйснено спроби вiдображення тенденцiй паралельного розвитку двох головних стильових рiзновидів байки: прозової та вiршованої. В еволюцiйно-стилiстичних роздiлах (3-6) пропонованого дослiдження акцентується увага на еволюцiї вiршованого рiзновиду жанру байки в окремi перiоди iсторiї, хоча основнi тенденцiї розвитку тематики, функцiй, змiсту та форми характернi в загальному виглядi i для прозової байки, а в деяких випадках аналiзу еволюцiї неможливо розглядати вiршовану байку окремо вiд прозової, а також не враховувати вплив байкарiв iнших нацiональних лiтератур (байкова творчiсть Езопа, Ж. де Лафонтена, Г.Е. Лессiнга, американського байкаря XX ст. Дж. Тербера та багатьох iнших байкарiв, якi так чи iнакше вплинули на загальну еволюцiю жанру й на німецьку байку зокрема). Еволюцiя жанру байки в нiмецькiй лiтературi вiдзначається тим, що вiршована байка з самого початку розвивалась паралельно з прозовою, була визнана як самостiйна особлива художня форма, а в окремi перiоди досягала найбiльшого розквiту й подекуди навіть переважала над прозовою.

У праці представлено значний фактичний матеріал, класифікований не тільки за епохами, а й за сумісністю та спадкоємністю стилю. За межами Німеччини читачу майже не знайомі автори, які свого часу зіграли провідну роль у розвитку стилю, відтак їх байкова творчість стала складовою аналізу в пропонованій дисертації. Бібліографія текстового матеріалу охоплює й 1998-1999 роки, що є неспростовним підтвердженням висловленої раніше гіпотези про неминуче посилення ролі байки й суміжних жанрів у німецькій літературі та суспільстві. Саме ці роки виявились найбільш плідними в розвитку жанру останніх десятиріч. У зв'язку з цим лінгвостилістичні дослідження жанру в діахронії та в системному аспекті з урахуванням позалінгвістичних компонентів ми вважаємо дуже актуальними на наш час. Усi лiнгвiстичнi компоненти стилю є результатом екстралiнгвiстичних умов певної епохи. Стиль епохи й iндивiдуальний стиль пересікаються, бо жоден поет не може уникнути впливу формотворчих тенденцiй часу, соцiальних вимог, що охоплюють усi сфери духовної активностi суспiльства.

Актуальність теми дослідження, таким чином, зумовлена невивченістю еволюційно-стилістичного аспекту німецької віршованої байки (і байки взагалі), відсутністю узагальненої еволюційно-стилістичної типології; необхідністю вивчення як стилю окремих епох, так і індивідуального стилю провідних байкарів; потребує розробки у зв'язку з цим проблема стилю й архетипу, яка раніше майже не ставилась, а стосовно літетатурної форми, зокрема, байки, не підіймалась взагалі; необхідна також розробка нової комплексної методології вивчення еволюції стилю, зокрема стилю байки.

Роботу виконано на кафедрі німецької філології Харківського національного університету у відповідності з науковими напрямками, школами й планами кафедри та факультету.

Метою даного дисертаційного дослідження, яке базується на теорії лінгвостилістичного аналізу художніх текстів та на системному й синергетичному підході, є комплексний багатоаспектний опис еволюції стилю байки, зокрема віршованої байки, в німецькій літературі протягом восьми сторіч, що складають декілька історико-літературних епох, з подальшим виокремленням та описом головних стильових архетипів.

Для досягнення цієї мети в роботі необхідно було вирішити такі завдання:

- дати системне визначення поняттю “стиль”;

- обґрунтувати необхідність застосування синергетичного методу й розробити відповідну методику використання понять і положень синергетики стосовно стилістики жанру, зокрема аналізу еволюції стилю байки; визначити їх відповідність лінгвостилістичним положенням; визначити головні узагальнені характеристики еволюції стилю байки;

- розробити визначення віршованої байки у системному та лінгвостилістичному аспекті;

- розробити еволюцію механізму метафоризації та образу-символу байки в їх взаємозв'язку; установити взаємозв'язки між типом метафори, етапами метафоризації та семантичною ємністю образу-символу;

- розробити базову системно-синергетичну модель еволюції стилю байки і відповідні еволюційно-стилістичні моделі за епохами;

- описати еволюцію стилю байки, в першу чергу віршованої байки, за основними літературно-історичними епохами;

- дати загальнолітературну характеристику та провести лінгвостилістичний аналіз індивідуального стилю окремих провідних байкарів;

- уточнити поняття архетипу та його взаємозв'язок з поняттям стилю, відслідкувати механізм переходу стилю в архетип;

- розробити визначення стильового архетипу байки у системному та лінгвостилістичному аспекті;

- виокремити й описати головні стильові архетипи німецької віршованої байки, сформовані протягом декількох сторіч;

- провести стилістико-порівняльний аналіз еволюції німецької, української й російської віршованої байки як доказ універсальності запропонованої методики аналізу;

- довести значення жанру байки для духовного розвитку суспільства в усі часи й на сучасному етапі зокрема та його активізацію в останні два десятиріччя.

Матеріал дослідження складають віршовані (подекуди за потребою дослідження - прозові) байки німецьких поетів-байкарів: ХІІІ-ХІV ст. (Штріккер, Г.ф. Мінден, Х.ф. Трімберг, У. Бонер); XV-XVI ст. (Г. Штейнхьовель, С. Брант, Х. Пфорр, М. Лютер, Х. Сакс, Б. Вальдіс, Е. Альберус); XVII ст. (А.де С. Клара, П. Гарсдьорфер); XVIII ст. (Д.В. Тріллєр, Д. Штоппе, Й.Г. Бок, М.ф. Кнонау, Ф.ф. Хагедорн, Кр.ф. Геллєрт, М.Г. Ліхтвер, В.Л. Глейм, Г.Е. Лессінг, Г.К. Пфеффель, Й.В. Гете, Ф.ф. Шіллєр, Й.Г. Гердер, Ф.К. Мозер, І.Г. Віллямов, І.А. Шлегель, Ф.В. Цахарія, Б. Міхаеліс, К. Шубарт, Л.Г.Ф. Ніколаі, А.Г. Мейснер, К.А. Фішер, М. Клаудіус, Г.А. Бюргер та інші); XIX ст. (Г. Гейне, Ф.Е. Фрьоліх, Ф. Грільпарцер, Б. Буш, М.ф. Ебнер-Ешенбах, О. Веддіген, Ф. Хауг, В. Гей, Г. Фальке); XX ст. (Л. Фульда, О. Ернст, О.Й. Бірбаум, Т. Етцель, Х.Х. Еверс, Ф.В.ф. Дестерен, А. Вольмут, Е. Вайнерт, Н.О. Скарпі, Р. Кунце, Дж. Крюсс, В. Гешко, К. Нойбергер, Х. Харрес, Д.М. Франк, Ю. Шварц, О.З. Діль, В. Лібхен).

У цілому розглянуто близько 1500 текстів байок (не включаючи античну байку Езопа, Бабрія, Федра тощо). Крім того, значну частину із цієї кількості байок доводилося вишукувати в різних збірках, де байка стоїть поруч з іншими малими формами: притчею, повчальною віршованою розповіддю, дидактичною поемою, казкою, епіграмою, жартом, міфологічною історією, афоризмом, загадкою, а також ліричними, політичними, комічними віршами тощо. Через це обсяг обробленого матеріалу складає набагато більшу кількість.байка метафора символ архетип

Методологічно дослідження базується на системно-структурному та його розвинутому варіанті - синергетичному підході до проблем еволюції стилю взагалі та еволюції стилю байки зокрема. Це означає, що система байки розглядається у взаємодії, кооперації лінгвістичних і екстралінгвістичних чинників, тобто як система самоорганізації й саморозвитку літературного жанру.

Лінгвостилістичні основи дослідження й інтерпретації текстів складають такі концепції й підходи: трактування композиції тексту як лінгвостилістичного явища, як вищого рівня мовленнєвої системи, на якому вперше реалізуються стильові риси як тексту, так і всієї жанрової форми чи типу тексту; системне розуміння тексту в єдності й взаємодії його формального (архітектоніка тексту), змістового (ідеї, тематика, фабула), формально-змістового (мовленнєві форми) і образотворного (мікрообрази, алегорії, образи-фігури, образи-символи) рівнів; розглядання метафори-алегорії байки як лінгвістичної моделі типових ситуацій дійсності й інтерперсональних стосунків.

У дослідженні дотримується концепція вітчизняних і німецьких лінгвістів та літературознавців, згідно з якою поняття “літературний жанр” і “тип тексту” не розмежовуються й не протиставляються; при цьому жанри, літературно-жанрові форми можуть розглядатися також і як типи текстів (Н.М. Аннєнкова, Н.Ю. Глазунова, Е. Різель, В. Райбле та ін.)

При застосованому в роботі системному еволюційно-стилістичному підході до аналізу байки як жанру і як типу тексту, доповненому синергетичною концепцією, байка розуміється як система, що знаходиться в постійному процесі саморозвитку й самоорганізації, тобто еволюціонує внаслідок взаємодії мовленнєвих і соціальних чинників, що потребує дослідження як лінгвостилістичних, так і соціально-історичних елементів цієї системи в єдності її сталих і змінних характеристик.

Для вирішення поставлених завдань у роботі застосовано декілька методів дослідження: системно-структурний метод, текстовий морфологічний аналіз (В.Я. Пропп), лінгвостилістичний аналіз за стильовими рисами, за типами метафори та семантичною ємністю образу-символу,метод моделювання, стилістичний експеримент, кількісно-якісний метод, статистичні методи, порівняльно-стилістичний аналіз, аналіз за мовленнєвими рівнями тексту та ін.

Наукова новизна отриманих результатів, що визначається самим вибором об'єкту, методології й методів дослідження, може бути підсумована в таких положеннях:

1. Експлікація визначення стилю з лінгвостилістичного та літературознавчого погляду базується на системному та синергетичному підходах і на усвідомленні його соціально-залежної еволюційної природи: стиль як системотвірний і саморозвитковий фактор являє собою сукупність різнорівневих мовних засобів втілення соціально-значущих ідей, архетипів і в ракурсі, специфічному для кожної мовленнєвої сфери й кожного мовленнєвого соціально-історичного середовища, постає у вигляді певного набору стильових рис, найбільш адекватних початковому соціальному замовленню. Синергія стилю означає кооперацію і взаємодію лінгвістичних та екстралінгвістичних чинників, взаємозалежність соціальних вимог, стильових рис і різновидів. Стилістика байки, запропонована в дослідженні, ґрунтується на еволюції стильових рис і стильових різновидів відповідно до змін соціальних вимог суспільства, до змін тематики та ідей.

2. Уперше на такому матеріалі обґрунтована можливість і необхідність застосування синергетики до лінгвістики та літературознавства; до лінгвостилістичних досліджень і, зокрема, до дослідження стилістики байки в еволюції. Універсальна наука про саморозвиток - синергетика дає загальні закони та поняття для систем, що еволюціонують. Універсальні поняття синергетики: нелінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, взаємне моделювання, компресія інформації, самоорганізація - наповнюються конкретним змістом стилістики. Такі поняття, як соціальне замовлення, образ-символ, стильові риси, стильові архетипи за допомогою синергетичних понять “атрактор”, “взаємне моделювання частин системи”, “компресія інформації”, “дисипація” тощо стають більш точними й оперативними. Саме поняття еволюції стилю жанру байки у світлі синергетики стає науково обґрунтованим. Еволюція стилю байки розглядається як багаторівнева (ієрархічна) система “суспільство - байка - стиль”, частини якої моделюють одна одну. Такий підхід обумовлює й одночасно обґрунтовує синергію, кооперацію лінгвістичних і літературознавчих методів аналізу, що становить собою методичний ідеал для філологічних досліджень.

3. Вперше завдяки поняттям синергетики сформована нова парадигма саморозвитку стилю, яка дозволяє логічно пояснити механізм самозародження смислу (семантико-лінгвістичний аспект), динамічну стійкість систем, що саморозвиваються. Положення синергетики спеціально пристосовані до аналізу еволюції складних систем, до яких ми відносимо і систему байки. Окремі поняття й положення синергетики в зоні впливу лінгвостилістики й літературознавства складають нову ПАРАДИГМУ, яка дозволяє більш послідовно й узагальнено пояснити динаміку розвитку жанру байки. Існує відповідність між законами й інструментарієм синергетики і поняттями та засобами лінгвостилістики. Синергетичний інструментарій слугує для утворення прогнозу еволюції стилю жанру, для відкриття та пояснення регресивної і прогресивної гілок еволюції. Підтвердження даного прогнозу та інших здійснюється в основному суто лінгвостилістичними засобами: шляхом аналізу композиційно-стилістичної структури байки, іманентних їй стильових рис, мовленнєвих форм, образів, метафор та узагальнених образів-символів.

4. Із основних положень синергетики формуються головні узагальнені характеристики еволюції стилю байки: суперечливість тенденцій еволюції стилю системи байки, наявність атракторів (зон притягання), відкритість та дисипативність еволюціонуючої системи байки, нелінійність розвитку її системи, самоорганізація системи байки в еволюції. Кожна із цих характеристик корелює з певними лінгвостилістичними особливостями байки: з відповідними еволюційно зумовленими стильовими рисами та мовними засобами їх реалізації (різновидами метафори-алегорії; образу-символу з його мінливими характеристиками: конкретністю/абстрактністю, завершеністю/незавершеністю, глобальністю, семантичною ємністю; стислістю/розгорнутістю тексту; експліцитною/імпліцитною мораллю; афористичністю, антитезисністю тощо). Синергетичний підхід дозволяє визначити лінгвістичні чинники, тобто внутрішню й зовнішню мовно-стилістичну структуру байки як жанру і типу тексту у взаємозв'язку з екстралінгвістичними чинниками, які породжуються відповідним соціально-мовленнєвим середовищем.

5. У роботі вперше досліджується стилістика байки як жанру і як типу тексту в еволюції протягом усієї літературної історії байки починаючи з перших відомих текстів і закінчуючи останніми роками ХХ ст.; стилістичний аналіз здійснюється при цьому за літературно-історичними епохами з урахуванням особливостей індивідуального стилю провідних байкарів. В результаті стилістичного аналізу виявлені головні тенденції еволюції стилю байки на протязі 8 сторіч. Новим є також виокремлення основних стильових архетипів байки та їх стилістичний аналіз. Запропонована в дослідженні нова методика аналізу еволюції стилю байки взагалі та стильових архетипів зокрема демонструє свою ефективність і оперативність також і відносно еволюції стилю української та російської байки.

6. Стилістика жанру байки в еволюції вперше розглядається як розвиток механізму метафоризації, за допомогою якого при відповідному мовленнєвому наповненні утворюється образ-символ байки. Механізм метафоризації має в будь-якому дискурсі фіксовані етапи, але їх реалізація за сторіччями - різна. Це зумовлено передусім соціальним замовленням суспільства, відтак вимагає змін у стилістичних засобах і в композиційно-стилістичній структурі байки. Новим є також стилістичний аналіз механізму метафоризації, в якому враховуються такі процеси й характеристики, як первинна і вторинна символізація, взаємне моделювання структурних елементів тексту байки, ієрархічність метафори, компресія інформації, інформаційний режим з загостренням. Уперше на байковому матеріалі восьми сторіч доведено, що метафора байки пройшла шлях від класичної прозорої алегорії до сучасної ієрархічної метафори або метафори+афоризм, які утворюють образ-символ посиленої семантичної ємності.

7. У рамках синергетичної концепції нелінійності розвитку вперше показано, що еволюція образу-символу байки корелює з еволюцією механізму метафоризації. Образ-символ байки пройшов шлях від класичного образу-символу з порівняно невеликим семантичним обсягом до сучасного незавершеного глобалізованого образу-символу. Незавершений образ-символ залишає образно-смисловий проміжок між учасниками тріади “автор - текст - читач”, надає байці риси інтелектуальності, що відповідно активізує роль реципієнта і перетворює текст байки на конструктор нових варіацій образу-символу. Новим є також відокремлення стильових рис завершеності / незавершеності образу-символу й афористичності тексту та методика стилістичного аналізу текстів за цими параметрами.

8. Уперше до аналізу художньо-літературного тексту застосовані окремі положення теорії рішення винахідницьких завдань (ТРВЗ): а) про вершину розвитку систем - ідеальний кінцевий результат (ІКР), яке прогнозує еволюцію системи байки, утворення текстів-гібридів; б) про розвиток за трьома взаємно корелюючими лініями: розвитку тематики; розвитку внутрішньої та зовнішньої форм; розвитку інструментарія, тобто засобів втілення теми та відображення форми; в) про максимальну ефективність систем зі зрушеними властивостями, до яких належить і система байки.

9. У дослідженні вперше розроблена методика відокремлення атракторів усіх рівнів системи “суспільство-байка-стиль”: суспільно-соціальні атрактори, тематичні атрактори, стильові атрактори; головними складниками стильових атракторів є віршована й прозова форми; стильові атрактори зумовлюють стильові засоби й стильові риси. Створено базову модель еволюції стилю байки як взаємодії відокремлених атракторів та їх сталих і змінних складників; на основі базової моделі побудовані моделі еволюції стилю кожної епохи байкової творчості: антична байка, середньовічна байка, байка епохи Гуманізму, епохи Реформації, епохи Бароко, епохи Просвіти, ХІХ ст. та І - ІІ пол. ХХ ст. (усього 9 моделей). Як ядро тематичних атракторів, передусім, побудована діаграма еволюції тематики байок, що демонструє тенденцію від конкретної тематики до глобалізації тем.

10. Новим є застосування поняття “архетип” до лінгвостилістики та літературознавства. На основі концепцій архетипу в інших наукових галузях знань, обґрунтовано механізм переходу стилю в архетип і розроблено дефініцію архетипу стосовно системно-стилістичного аспекту байки: cтильовий архетип байки - це певна комбінація та взаємодія (синергія) властивих йому соціальних функцій, тематичних атракторів, формальних, змістових та семантичних елементів (архітектоніки, метрики, акцій/реакцій, персонажів, мікрообразів, образів-символів, експліцитної та імпліцитної моралі тощо), які скріплені в систему єдиним мовним стилем, котрий становить собою образно-символічний відбиток певної соціально-значущої теми, ідеї, істини.

11. Систематизація отриманих результатів лінгвостилістичного дослідження текстів байок ХІІІ-ХХ ст. та аналіз літературно-історичних тенденцій розвитку німецької байки дозволили розробити першу в германістиці еволюційно-стилістичну типологію байки як типу тексту і як жанру: виокремити й описати головні стильові архетипи байки, які складалися й еволюціонували протягом сторіч і які існують і на наш час, а саме: риторично-стислий стильовий архетип; поетично-розважальний стильовий архетип; соціально-критичний стильовий архетип; стильовий архетип дитячої та юнацької байки; стильовий архетип жартівливо-комічної байки; сучасний стильовий архетип абстрактно-інтелектуальної байки з глобалізованим образно-символічним значенням.

За інтенсивністю стильових рис розроблено методику аналізу стильових архетипів. Новим є також відображення розвитку кожного стильового архетипу у вигляді ланцюгоподібних моделей спадкоємності стилю авторів протягом усієї еволюції.

12. Уперше еволюція стилю байки розглянута у взаємодії з іншими малими формами. Власне-байка відокремлена від суміжних форм за допомогою порівняння інтенсивності стильових рис; побудовані діаграми взаємовпливу байки і найближчих форм: притчі, афоризму та епіграми.

13. Розроблена дефініція віршованої байки, яка враховує еволюційно-стилістичний аспект байки, її синергійну природу і ґрунтується на синергії властивих їй мовленнєвих елементів та екстралінгвістичних чинників:

Віршована байка як лінгвістична модель типових ситуацій дійсності - це динамічна взаємодія (синергія) епічних, драматичних, поетичних, дидактичних, комічних (передусім сатиричних), образотвірних, алегоричних, фантастичних, епіграматичних, афористичних елементів тощо, які своєю еволюційно-мінливою комбінацією утворюють відповідний стильовий архетип і які об'єднані в систему й підпорядковані узагальненому образу-символу соціально залежної семантичної ємності, через який у процесі метафоризації моделюються й пізнаються соціально значущі теми, ідеї, істини.

14. На основі запропонованої в дослідженні методики аналізу основних тенденцій еволюції стилю й виокремлення головних стильових архетипів вперше здійснено вибірковий стилістико-порівняльний аналіз німецької й української та російської байки. Аналіз показав продуктивність даної методики в її застосуванні до байки інших національних літератур.

15. Закладено інформаційну основу, що систематизує та періодизує в лінгвостилістичному та літературознавчому аспекті увесь німецький байковий матеріал з ХІІІ по ХХ ст. включно.

Теоретичне значення дисертації полягає в тому, що в ній розроблені такі проблеми й аспекти:

- системно-синергічне визначення стилю, яке залишається актуальним у кожній мовленнєвій сфері чи дискурсі;

- синергійна дефініція віршованої байки як лінгвістичної образно-символічної моделі соціально значущих тем, ідей, архетипів;

- на засадах системно-структурного та синергетичного підходу здійснено діахронічний аналіз стилістики байки;

- запропонована методологія аналізу лінгвостилістичних аспектів байки як еволюціонуючої системи;

- до дослідження лінгвостилістичних і літературознавчих проблем залучені такі науки, як синергетика й теорія рішення винахідницьких завдань, що дозволяє розглядати еволюцію стилю як систему, котра самоорганізується, та прогнозувати її подальший розвиток;

- авторською концепцією метафоризації та образу-символу байки зроблено внесок у подальшу розробку теорії та практики метафори; процес метафоризації репрезентується як технічний інструментарій для формування образно-символічного аспекту стилю;

- уточнено й поглиблено поняття архетипу стосовно стилістики літературної форми;

- розроблено дефініцію стильового архетипу;

- здійснена класифікація стильових архетипів байки в діахронії;

- методологія лінгвістичного аналізу текстів за стильовими рисами поповнена новими стильовими рисами байки, які відтворюють головні тенденції зміни стилю: це образно-символічна незавершеність і глобалізованість та афористичність байки;

- здійснено внесок у стильову типологію текстів малих форм;

- запропонована концепція синергії стилю жанру байки в діахронії, тобто нова парадигма еволюційно-стилістичного дослідження;

- на основі системно-синергічного уявлення стилю байки в діахронії розроблена інваріантна модель еволюції стилю та варіантні моделі еволюції окремих епох;

- лінгвостилістичний аналіз текстів байок поповнює теорію й практику лінгвостилістичної інтерпретації тексту;

- розроблені теоретичні принципи аналізу еволюції стилю байки, в цілому, можуть бути екстрапольовані, по-перше, на байковий матеріал інших літератур (відповідну спробу зроблено в розділі 9), по-друге, на матеріал інших малих форм у німецькій та в інших літературах.

Практичне значення дисертації полягає в тому, що одержані результати можуть бути використані в теоретичних і практичних курсах з стилістики німецької мови, а також у спецкурсі з історії німецької літератури; при складанні навчальних посібників, у науково-дослідній роботі студентів і аспірантів. Результати дослідження використовуються автором у викладанні курсу “Аналітичне читання” для студентів старших курсів факультету іноземних мов; вони також використовуються в курсових, дипломних, дисертаційних роботах, які виконуються під керівництвом автора. Окрім того, одержані висновки є базою для розробки й удосконалення методики викладання іноземних мов у напрямку використання байки та інших малих форм для розвитку навичок мовлення, стилістичного аналізу, художньо-естетичного мислення, духовного удосконалення тощо.

Апробація одержаних результатів. Основні результати дослідження доповідались на науково-методичних конференціях і семінарах викладачів кафедри іноземних мов Харківського технічного університету сільського господарства, на лінгвістичному семінарі та на науково-теоретичних конференціях факультету іноземних мов Харківського національного університету, на науково-теоретичних міжнародних, республіканських і міжвузівських конфренціях в Україні, серед яких : “VI научная конференция по проблемам семантических исследований” (Киев-Харьков 1993); VI Всеукраїнська конференція “Актуальные проблемы изучения языка и речи, межличностной и межкультурной коммуникации” (Харків, 1996); “VI Міжнародна наукова конференція германістів, присвячена актуальним проблемам викладання німецької та інших мов, а також питанням мовної компетенції та міжкультурної комунікації” (Харків, 1998); Міжнародна конференція “Функциональная лингвистика: язык в современном обществе”(Ялта, 1998); Міжнародна конференція “Мови і світ” (Кіровоград, 1999); Міжнародна конференція “Іноземна філологія на межі тисячоліть” (Харків, 2000).

Публікації. Результати дисертаційного дослідження опубліковані в монографії “Синергія стилю байки: німецька віршована байка 13-20 ст.” (Харків: Бізнес Інформ, 1999. - 220 с.); вони також повністю викладені в наукових статтях, опублікованих у провідних фахових та центральних журналах України (1992-2000), - всього 31 стаття; у друкованих матеріалах 10 конференцій (1992-2000).

Структура дисертації визначається провідним напрямком дослідження (еволюція стилю, стильових різновидів байки протягом 8 сторіч), головною метою й завданнями дослідження. Дисертація складається із вступу, 9 розділів, їх підрозділів і висновків, загального висновку дисертації, глосарія, списку використаної наукової літератури, списку джерел художніх текстів і списку словників та довідників.

У вступі викладаються теоретичні й методологічні принципи дослідження, характеризуються його об'єкт і предмет, обґрунтовуються актуальність, наукова новизна, теоретичне й практичне значення роботи, визначаються мета й завдання, матеріал та методи аналізу.

У 1-му розділі “Основні лінгвостилістичні характеристики еволюції німецької віршованої байки в синергетичному аспекті” висвітлюються проблеми дослідження стилю німецької байки на головних етапах еволюції; стисло викладаються основи синергетики як універсального методу дослідження еволюції; обґрунтовується необхідність впровадження синергетичного методу в лінгвостилістику взагалі і в стилістику жанру байки зокрема; проводяться паралелі й відповідності між положеннями та законами синергетики та їх лінгвостилістичним наповненням стосовно байки; викладаються суто лінгвостилістичні основи й статистичні методи дослідження, обґрунтовується недоцільність протиставлення понять “жанр” і “тип тексту”, відзначається взаємозв'язок між формуванням стилю та соціальними атракторами, між стилем та архетипом; у цьому розділі вперше репрезентуються головні стильові архетипи байки, які виокремлено в результаті дослідження. Із основних положень синергетики виводяться глобальні характеристики еволюції стилю байки та їх лінгвостилістичні відповідності. Як зразок застосування понять синергетики до дослідження наводиться лінгвостилістичний аналіз конкретних текстів.

У 2-му розділі “Еволюція механізму метафоризації та становлення образу-символу байки” на основі сучасної теорії метафори досліджено механізм утворення метафори та її еволюції в байкових текстах і, відповідно до цього, еволюції образу-символу; показано, що закони синергетики проникають саме у головний стрижень еволюції байки - механізм метафоризації. Розроблено схему еволюції образу-символу та механізму метафоризації як наслідок змін у суспільстві, з одного боку, і як наслідок змін у мовному стилі, композиції, з другого. Наведено приклади так званого незавершеного образу-символу, що особливо характеризує стиль байки ХХ ст. Проаналізовано роль афористичності в формуванні образу-символу та посилення цієї ознаки в еволюції стилю сучасної байки. На прикладі двох байок проведено лінгвостилістичний аналіз текстів з метою оцінки й експертного ранжування двох найважливіших характеристик байки: семантичної ємності образу-символу і ступеню прозорості метафори-алегорії; розроблено відповідні критерії оцінки. На основі взаємодії суспільних, тематичних і стильових атракторів розроблено базову модель еволюції стилю, яка в кожну конкретну епоху наповнюється відповідним змістом. Її побудовано з урахуванням екстралінгвістичних та лінгвостилістичних аспектів, мовою синергетики - атракторів усіх рівнів. Кожний етап еволюції завершується відповідною схемою - моделлю еволюції стилю.

У 3-му розділі “Еволюція стилю німецької байки до епохи Просвіти (ХVIII ст.). Зародження головних лінгвостилістичних тенденцій розвитку” досліджується еволюція стилю німецької байки починаючи з перших книг байок (ХІІІ ст.) і закінчуючи періодом Бароко (XVII ст.). При цьому показано закономірний та природний зв'язок німецької байки з античною, в якій вже були закладені центральні стильові категорії і яка довгий час слугувала головним джерелом сюжетів, мотивів тощо для німецької байки Середньовіччя, епохи Гуманізму, Реформації, Бароко. Фактично вплив античної, зокрема Езопової байки, проcтежується через усі епохи (епоха Реформації - М. Лютер; Просвіти - Г.Е. Лессінг) і сягає навіть 90-х років нашого сторіччя (В. Лібхен). Кожен із відображених етапів еволюції стилю (Антична байка, німецька Середньовічна байка, німецька байка епохи Гуманізму, епохи Реформації та Бароко) завершується сформованою відповідною еволюційно-стилістичною моделлю, яка демонструє системний взаємозв'язок історичних обставин та атракторів різних категорій і рівнів, у тому числі стильових атракторів, стильових рис та стилістичних засобів їх реалізації (всього 5 моделей).

У 4-му розділі “Еволюція віршованої байки епохи Просвіти в системно-стилістичному аспекті” здійснюється аналіз еволюції стилю найбільш значного в розвитку німецької байки періоду - епохи Просвіти (XVIII ст.), чим і зумовлюється відповідно найбільш вагомий обсяг даного розділу. Саме в цьому розділі найдокладніше аналізуються індивідуальні стилі й стильові риси та засоби їх реалізації на всіх композиційних та мовленнєвих рівнях; не залишається поза увагою майже жодне ім'я байкаря. Природно, що така увага до байкової творчості цієї епохи пояснюється тим, що це апофеоз розквіту байки взагалі, а віршованої особливо. Всі стильові риси жанру, які зароджувались у попередні періоди розвитку, набули в епоху Просвіти найбільшої виразності й втіленості. Вони є фоном для спостерігання та осмислення розвитку стильових рис та мовних засобів їх реалізації наступних епох. Аналіз стилю віршованої байки епохи Просвіти завершується синергетично-стилістичною моделлю.

5-й розділ “Еволюція стилю німецької віршованої байки в період між епохою Просвіти та 20 ст.” присвячено віршованій байці ХІХ ст., а вірніше перехідному періоду від байки Просвіти до байки ХХ ст. Байкова творчість цього періоду в порівнянні з найпродуктивнішим періодом (XVIII ст.) характеризується відносно латентним станом, але все ж продовжує розвиватися, і в ній можна розпізнати як риси епічно-поетичної розважальної байки XVIII ст., так і риси сучасної стислої, більш абстрагованої та інтелектуальної байки ХХ ст. Продовжує розвиватися й соціально-критична байка, яка остаточно сформувалася також в епоху Просвіти (Пфеффель, Фішер).

6-й розділ “Еволюція стилю німецької віршованої байки в ХХ ст.” присвячується, мабуть, найскладнішому періоду для дослідження стилю - ХХ ст. У цьому сторіччі відбувається надто багато різних подій, суспільно-політичних зрушень та змін у самопізнанні народів та у свідомості людей. Різноманітність атракторів на історичному та суспільному рівні відобразилась у багатому спектрі тематики, стильових різновидів, рис та стилістичних засобів їх втілення. У зв'язку з насиченістю історичними подіями, проблемністю соціальних відносин та відповідно значною неоднорідністю стилю еволюція стилю байки розглядається в два етапи: перша й друга половина сторіччя, включаючи останні його роки. Відповідно до цього наводяться дві синергетично-стилістичні моделі, які узагальнено демонструють взаємозв'язок позалінгвістичних і лінгвостилістичних чинників. Матеріалами 6-го розділу дисертації, зокрема останніми підрозділами, остаточно підсумовується дискусія в німецькій германістиці про актуальність жанру на сучасному етапі. Численні джерела найновіших видань оригінальних німецьких байок, перекладів байок інших народів та нових видань старих джерел свідчать саме про тенденцію, протилежну думці багатьох німецьких дослідників байки про відмирання жанру в німецькій літературі. Ці джерела, які вивчались автором безпосередньо в Німеччині, свідчать про значний інтерес до байки в суспільстві, а якщо порівняти інтенсивність байкової творчості останніх двох десятиріч (80-90 роки) з двома попередніми десятиріччями (60-70-ті роки), то можна констатувати навіть надто помітний прогрес у розвитку жанру та в посиленні його ролі в культурі німецького народу.

У 7-му розділі “Стильові архетипи в еволюції німецької байки” розглядається проблема стилю й архетипу, перехід стилю в архетип стосовно жанру байки. Природно, що результатом дослідження еволюції стилю байки протягом всієї її історії є виокремлення та узагальнений стилістичний аналіз головних стильових різновидів віршованої байки, тобто стильових архетипів, які формувалися протягом віків і які продовжують своє існування на сучасному етапі еволюції. Схематично у вигляді ланцюгоподібних моделей відображено їх спадкоємність і послідовність: від автора до автора, від епохи до епохи.

8-й розділ “Еволюція стилю байки як взаємодія з іншими малими формами” присвячено аналізу еволюції стилю байки як взаємодії зі спорідненими жанрами: власне-притчею, повчальною віршованою розповіддю-притчею, жартом, епіграмою, афоризмом. Описано зони зближення та взаємовпливу байки й суміжних текстів, перетікання однієї форми в іншу; проаналізовано відмежування власне-байки від споріднених форм засобом порівняльного аналізу стильових рис. Обґрунтовано злиття байки зі спорідненими формами як закономірне явище на сучасному етапі еволюції.

9-й розділ “Еволюція німецької віршованої байки та українська й російська віршована байка: стилістико-порівняльний аспект” репрезентує можливість застосування методів аналізу еволюції стилю німецької байки, розроблених у пропонованому дослідженні, до подібного аналізу байки в інших літературах, зокрема української та російської байки. Продемонстровано дію тих же механізмів метафоризації та формування образу-символу, об'єктивне існування таких же головних стильових архетипів.

У висновку підбито підсумки, узагальнено результати здійсненого дослідження; викладено головні висновки дисертації та позначено перспективи подальших пошуків. За висновком наведено глосарій основних понять синергетики.

У тексті дисертації міститься 14 діаграм-моделей (діаграма еволюції тематики байок, діаграма еволюції образу-символу, базова модель еволюції стилю байки та відповідні моделі еволюції стилю за епохами, діаграми зон взаємовпливу байки й споріднених форм XVIII й XX ст.), 7 таблиць (cемантичної ємності образу-символу відповідно до типів метафори: статистичний зв'язок; відповідності положень синергетики і їх лінгвостилістичного наповнення стосовно жанру байки; еволюції процесу метафоризації, переважних характеристик 4-х стильових архетипів) та 4 ланцюгоподібні моделі стильових архетипів німецької байки, а також 3 моделі стильових архетипів української байки.

Загальний обсяг дисертації - 427 сторінок (із них - 385 сторінок тексту та 42 сторінки бібліографії, в якій список наукової літератури налічує 345 джерел, список художніх текстів - 228).

Основний зміст роботи

Питання стилістики, аспектів стилю, композиційно-стилістичної структури, мови й поетики, жанру, типології, еволюції жанрів та типів текстів залишаються темою дискусій на сучасному етапі. Недостаньо досліджено соціально-культурний, психологічний, соціолінгвістичний аспекти стилю; питання ж самоорганізації (синергії) стилю взагалі не поставлено.

Синергія стилю властива йому природно. Синергія як природна властивість стилю - це взаємодія, “взаємодіяльність” усіх рівнів системи, яку можна символічно назвати “людина - світ - мова”. Стиль - це надсистемний об'єкт, який не піддається вимірюванню. Однак можлива об'єктивна оцінка “відбитків” стилю, його прояву у відповідних системах (мові, жанрах, текстах). Це й є стильові риси, наприклад, експресивність, сатиричність, образність, дидактичність тощо, які реалізуються в текстах на всіх його рівнях (формальному, формально-змістовому, змістовому, образному).

Стиль як системотвірний і саморозвитковий фактор становить собою сукупність різнорівневих мовних засобів втілення соціально-значущих тем, ідей, архетипів і в ракурсі, специфічному для кожної мовленнєвої сфери й кожного мовленнєвого соціально-історичного середовища, проявляється та описується у вигляді певного набору стильових рис, найбільш адекватних початковому соціальному замовленню.

Синергія стилю - це його невід'ємна властивість, без якої неможливий баланс між естетичною та прагматичною інформацією як в окремому літературному тексті, так і у всьому літературному жанрі даної епохи, між мінливістю та архаїчністю форм. Еволюція стилю літературного жанру, звісно, не тотожна еволюції самого жанру, однак відображає його адекватно. Давню думку еволюціоністів: “З плином часу стиль переходить в архетип” - можна вважати афоризмом. І цей афоризм повною мірою підтверджується еволюцією жанру байки. Отже, досліджуючи еволюцію стилю байки, ми можемо спиратися на зміни соціальних вимог суспільства та на еволюцію стильових рис і стильових архетипів.

У дисертації відображена необхідність синергетики для досліджень жанру байки в еволюції. Універсальна наука про саморозвиток - синергетика подає загальні закони та поняття для систем, що еволюціонують. Вплив синергетики на різноманітні системні науки досить відчутний. У дисертації обґрунтована можливість та необхідність синергетики в лінгвостилістиці, і зокрема в дослідженні розвитку стилю. Застосування синергетики до стилістики здійснюється не просто шляхом аналогій з іншими науками, а з урахуванням загальної теорії утворення міждисциплінарних понять. Універсальні поняття синергетики, такі як нелінійність розвитку, атрактор, дисипативні системи, моделювання та компресія інформації, наповнюються конкретним змістом лінгвостилістики і служать для подальшого поширення погляду на еволюцію жанру.

За основу досліджень у дисертації прийнята така ідея. Еволюція жанру байки з боку стилю формується через розвиток різних засобів метафоризації, за допомогою яких утворюється образ-символ байки. Механізм метафоризації має в будь-якому дискурсі фіксовані етапи, але їх реалізація та співвідношення за сторіччями - різна. Це, з одного боку, зумовлено соціальними вимогами суспільства, а з другого, вимагає зміни у композиції, у стилі байки на всіх її композиційно-мовленнєвих рівнях.

У дослідженні відображені “різні поверхи” системи “суспільство - байка” та їх взаємодія. Такі загальні поняття, як соціальне замовлення, образ-символ тощо за допомогою синергетичних понять “атрактор”, “взаємне моделювання частин системи”, “компресія інформації” та інших стають більш точними і оперативними. Саме поняття еволюції жанру завдяки синергетиці набуває чітко обумовлених меж.

Відповідно до пропонованого підходу видається недоцільним, зайвим і навіть перешкоджаючим прогресу чітке розмежування лінгвістичного і літературознавчого аналізу в філологічних дослідженнях. Методичний ідеал - не відокремлення, а саме їх кооперація і навіть їх органічне злиття на новій якісній основі (Г.В. Степанов, 1980). Інтуїтивно й свідомо цей принцип кооперації, що саме й є спорідненим синергії, дотримувався багатьма дослідниками раніше; виконується він і в багатьох сучасних філологічних дослідженнях.

Головна мета даного дослiдження полягає не в тому, щоб скласти генеалогiю нiмецької байки, яка переплітається з генеалогiєю байок в iнших лiтературах та сягає прадавнiх лiтератур Далекого Сходу, а в тому, щоб виявити найважливiшi тенденцiї еволюцiї стилю й прослiдкувати їх розвиток та народження нових тенденцiй до 90-х рокiв ХХ ст. Стиль - це образно-символiчний вiдбиток певної епохи, її соцiально-культурного рiвня та суспiльних вiдносин. Тому єдино доцiльним є викладення еволюцiї в системному аспектi, тобто з урахуванням соціально-історичних обставин, які формують вимоги та характер духовного розвитку суспiльства i підґрунтя для виникнення індивідуальних стилів та iнтенцiй авторiв лiтературних та iнших творiв. Екстралiнгвiстичнi умови та лiнгвостилiстичнi чинники повиннi розглядатися в системно-синергiчному аспектi як взаємопов'язанi складові одного цiлого.

Віршована байка завжди розвивалася паралельно до прозової, займаючи то провідне місце (епохи Реформації та Просвіти), то підпорядковане. Взаємовплив цих основних стильових різновидів - самоочевидний. У зв'язку з цим інколи неможливо та й недоцільно відмежовувати еволюцію віршованої байки від прозової. Та все ж головний акцент у дисертації поставлено згідно з метою дослідження на віршованій байці.

Теоретичні основи дослідження еволюції підготовлено працями багатьох вчених-еволюціоністів, фахівців з системних досліджень та філологів (І. Добронравова, В. Дружинін, М. Євтіхєєв, С. Капіца, С. Курдюмов, В. Кожинов, О. Лосєв, О. Маслоу, О. Михайлов, М. Моклиця, Л. Сазонова, Ю. Чайковський, Д. Чернавський та інші). Результати пошуків у цьому напрямку в тій чи іншій мірі ми використовували в нашому дослідженні.

Системно-структурний метод як головний принцип дослідження форми та змiсту байки всебiчно вiдображає статичну картину стилю байки певної епохи. Для вивчення лiнгвостилiстичної еволюцiї жанру та літературно-історичних тенденцій зміни його стилю, історичної динаміки жанру системно-структурний метод може слугувати й у подальших дослідженнях з урахуванням його деяких трансформацій.

Подальший розвиток системно-структурного пiдходу - це дослiдження механiзмiв самоорганiзацiї тексту байки, тобто синергii байки. Моделi самоорганiзацiї системи байки, в свою чергу, також можуть бути показанi в дiахронiї, що, зрештою, вiдображає еволюцiю жанру. Наука про саморозвитковi системи - синергетика ( Е. Князева, С. Курдюмов, А. Лоскутов) в змозi дати новий нетрадицiйний підхід до еволюцiї байки, оскiльки байка теж є складною динамічною системою, яка еволюціонує.