Основи літературознавства

Література як вид мистецтва слова виникла значно пізніше. Її пов'язують з появою писемності, адже й саме це слово походить від латинського "Іітега" -буква. Література за допомогою слова відображає життя людини в усій його багатогранності й мінливості. Письменники саме через слово намагаються передати людству таємниці вічних істин.

Те, що сучасна література - особливо сюжетна, пригодницька - побудована за допомогою традиційних фольклорних формул і схем, загальновизнано. Варіації з цих змінних на тему традиційних формул і дозволяють досягти того різноманіття мотивів і сюжетів, яких досягає література (приховує або ж відкрито демонструє свої зв'язки з фольклором). Література часто використовує фольклорні мотиви, але загальну формулу твори виводить свою. Спроби пояснити літературу через фольклор іноді виявляються несостоятельними. Говорити про прямі зв'язки літератури нового часу і фольклору можна в наступних випадках: коли пише людина, що володіє яскраво вираженим фольклорним свідомістю (іноді це може виглядати як примітивне мистецтво). Далі, коли використовуються фольклорні сюжети і мотіви. Но це занадто явні зв'язки, частіше письменник , нічого відкрито не декларуючи, спирається у своїх творах на "незібрані публіку" (якщо скористатися соціологічним терміном), яка стає його співавтором, так як автор відображає і виражає масове сознание. І, замість відкритого використання фольклорних мотивів, показується принципова можливість смислового перекладу з мови літератури на мову фольклора

11. Календарно-обрядова поезія - цикл фольклорних пісенних творів, зміст і виконання яких з доісторичної давнини пов'язані з річним народним відліком часу - народним обрядовим календарем … Святкові обряди і ритуали супроводжували пісенні твори відповідного змісту, які й складають цикл календарно-обрядової поезії. До нього належать: колядки, щедрівки, посівання (новорічні віншування), ринд зівки (рогульки), веснянки (гаївки), русальні (троїцькі, петрівчані, царинні), купальські (собіткові), обжинкові пісні. В українському фольклорі існує два види новорічних пісень - колядки та щедрівки. Назва щедрівка походить від щедрого вечора - як здавна називали вечір під новий рік. Колядка, як припускають, - видозміна латинського calendae (так у стародавньому Римі називалися перші дні місяця) або kalandai - від назви нового року у Візантії. Цей вплив позначився також на назвах новорічних свят у інших народів: у болгар коленде, у румун колінда, у абхазців коланда. Але самі пісні - колядки і щедрівки …набагато давніші за ці.

Колядки - жанр величальних календарно-обрядових пісень, які в дохристиянську епоху були пов'язані із зимовим святковим циклом, а з утвердженням християнства - з різдвяним (від Різдва 7 до Богоявлення. В Україні весняні ігри і пісні побутують зараз у двох різновидах: веснянок і гагілок. Гагілки (інакше - гаївки, ягілки, маївки) виконуються лише протягом кількох днів на великодні свята в Галичині, на Волині, Поділлі. На Волині існує також назва рогульки, які, можливо, належали колись до окремого різновиду веснянок-гаївок. Веснянки співаються з ранньої весни і до завершення сівби - аж до русального тижня (до зелених свят). Між веснянками і гагілками з функціонального і тематичного поглядів особливих відмінностей немає. Однак якщо гагілки - це танково-ігрові пісні, то веснянки обіймають різнотипні групи молодіжних ігор та пісень, в тому числі й такі, що співаються без руху» (Анатолій Іваницький).

17. Думи про боротьбу проти турецьких нападників

«Дума про Самійла Кішку» Ця дума про перебування козаків у турецькій неволі. Самійла Кішку змальовано запорізьким гетьманом, який разом із козаками 25 років знаходився у неволі. Протилежний йому персонаж Лях Бутурлак -- зрадник і людина слабкої вдачі. Він не витримує знущань і страждань і стає ключником на галері, і вірним слугою турецького паші, який командує цією галерою. Лях Бутурлак підмовляє Самійла Кішку до зради, але гетьман відкидає цю пропозицію, а натомість при зручній нагоді разом із козаками знищує сторожу, захоплює галеру і повертається на рідну землю. У думі протиставлено образ справжнього героя, вірного Батьківщині, слабкодухому зраднику.

Маруся Богуславка Одними з найдавніших народних дум є думи про турецьку неволю, у яких зображуються страждання невільників, їхня туга за Батьківщиною та звільнення від полону.

Справжньою перлиною українського народної творчості вважається «Дума про Марусю Богуславку».

Маруся Богуславка -- це не історична особа, як, наприклад, Самійло Кішка, а узагальнений образ жінки-полонянки. Потрапивши в неволю, вона стала дружиною турецького султана:

Козак Голота У думі змальовано поєдинок, у якому козак Голота, людина смілива і відважна, перемагає татарина. Козак належить до запорізької черні, про що свідчить і його прізвисько, і його портрет, детально змальований в думі. Загалом, портрети відіграють в цій думі надзвичайно важливу роль. Вони є засобом характеристики героїв. Портрет татарина, теж докладно змальований, яскраво підкреслює риси зажерливого загарбника. Козак, по своїй суті людина миролюбна, що підкреслено в думі, але він сміливо виходить на поєдинок, бо основним обов'язком для себе вважає оборону Вітчизни.

Дума відбиває історичні події, що відбулися в другій половині ХІ ст. - заселення козаками земель у гирлі Дунаю. Козак Голота - особа не історична, хоч дехто з дослідників безуспішно намагався довести, що образ Голоти історично вірогідний, твердили ніби йдеться про Іллю Голоту - спільника й полковника Богдана Хмельницького, який здобував міста, ходив з козаками на Полісся й Литву з дорученням гетьмана і там у 1649 році при облозі Згола згинув від ворожого меча [1]. Місце дії думи - "поле Килиїмське" - це не абстрактна назва, а цілком конкретна територія, що й досі носить цю назву - рум. Cоmpina Chiliei (тобто поле Килиїмське). Це степовий острів з висотами до 6м над рівнем моря, витягнутий по лінії північ - південь на румунському боці Сулінського гирла Дунаю. На його північному кінці розташоване місто Стара Кілія (рум. Chilia Veche), саме та Кілія, що й існувала в часи створення думи, а не Кілія, що розташована на українському боці Дунаю. Острів вивищується над навколишньою Дельтою на кілька метрів, відрізняється від неї грунтом, рештками степової рослинності (ореться), на ньому досліджено ряд курганів ранньої бронзи.

18. Образ Б. Хмельницького у думах

У думі "Хмельницький і Барабаш" розповідається про реальні історичні події, що сталися в Україні напередодні визвольної війни. Конфлікт між Хмельницьким і Барабашем вказує на гострі протиріччя українського народу з польською шляхтою. Іван Барабаш належав до тієї частини козацької старшини, яка йшла на угоду з поляками, зраджувала інтереси козацтва, всього народу українського. Образ Б. Хмельницького дуже яскраво вимальовується у зіставленні зі зрадником Барабашем. Якщо останній думає тільки про власний добробут, то Б. Хмельницький, як говориться в думі, "добре дбав". А дбав великий гетьман про волю всього рідного народу.

Він був одним з найосвіченіших людей свого часу, гнучким дипломатом і видатним військовим стратегом. Авторитет у запорожців він здобув і своїм розумом, і хоробрістю на полі бою. Ставши гетьманом, Богдан очолив боротьбу народу проти польських поневолювачів. У битві під Жовтими Водами він розбив ущерть королівське військо. Це була перша перемога у визвольній війні українського народу 1648-1654 рр. Люди вдячні Хмельницькому за те, "що врятував Україну від польського пана".

Образ видатного гетьмана оспівується в багатьох народних думах і піснях. У пісні "Чи не той то хміль", що була створена після жовтоводської битви, Хмельницький виступає як втілення патріотизму народу, його сили і радості від здобутої перемоги. Позитивно оцінюється визвольна війна Богдана Хмельницького і засуджується загарбницька політика польської шляхти.

23. Міфологічні легенди

Найдавнішою з усіх видів легенд і найбільше пов'язаною з усною народною традицією є міфологічна легенда. Міфологічні легенди - усні народні твори сюжетного характеру, засновані на давніх дохристиянських уявленнях, які з часом втратили свою світоглядну основу і набули чисто символічного художнього значення.

У рамках міфологічної легенди як жанрового різновиду можна виділити кілька тематичних груп. Антропоморфічні - легенди, в яких предмети чи явища дійсності набувають людських рис. Елементи тотемізму синтезувались у зооморфічні легенди - оповіді про перетворення людини у тварину, про тварин-тотемів та їх можливе перетворення в людину. Окремим різновидом зооботаноморфного епосу є етіологічні легенди - міфологічні оповіді про походження різних природних явищ (дощу, грому, гір тощо), окремих видів рослин, тварин, птахів та ін. Найпоширеніша тематична група - легенди про життя померлих наглою смертю. Це - оповіді про позагробне життя повішельників, потопельників, дітей, які померли нехрещеними, про душі вбитих людей, що шукають помсти та ін. Ці розповіді становлять значну частину народної демонології, і деякі вчені схильні виділяти їх в окрему групу - демонологічні легенди. Ще одна тематична група міфологічних легенд - оповіді, де фігурують не надприродні істоти, а живі люди, наділені надприродними якостями чи вміннями: чаклуни, відьми, ворожбити, чорнокнижники, знахарі та ін. Апокрифічні легенди - це прозові твори церковно-релігійного змісту, створені на основі мотивів та образів біблійної та апокрифічної літератури. Велика тематична група - космогонічні легенди - оповіді про походження всесвіту, землі, небесних тіл. Язичницька міфологія та народні фантазії щодо створення світу далеко відходять від зафіксованої у Святому Письмі розповіді про створення світу Богом-Творцем за сім днів. Новозавітні легенди - також складаються з різних тематичних груп і циклів. Найпоширеніші Христологічні легенди - оповіді про життя, діяння, смерть, погребіння та воскресіння Ісуса Христа. Останній жанрово-тематичний різновид апокрифічної народної прози - есхатологічні легенди - оповіді про кінець світу. Великою мірою базуючись на біблійному Апокаліпсисі (Книзі Об'явлення Івана Богослова) та євангельських розповідях Ісуса Христа про кінець світу і його ознаки, вони розгортають ці теми, доповнюючи новими мотивами, образами та елементами. Історично-героїчні легенди - це фабульні оповіді про незвичайні, фантастичні епізоди, пов'язані з історичними подіями минулого.

24. Фантастичне і реальне в історико-героїчних легендах

Історично-героїчні легенди - це фабульні оповіді про незвичайні, фантастичні епізоди, пов'язані з історичними подіями минулого. Вони пізніші за походженням, тому основна увага звернена на факти, а менша - на фантастичне у зображенні подій. Історичні легенди можна умовно вважати проміжною ланкою між легендою і переказом, бо в них нерідко вказується особа, з якою відбувався описаний епізод, конкретизується місце події, що не властиво для інших жанрових різновидів легенд, але є обов'язковою рисою історичних переказів. Однак, зустрічаються дуже давні легендарні історичні оповіді з елементами міфу чи надзвичайно фантастичні з рисами демонологічних легенд.

25. Перекази - усні оповіді про життєві факти, явища, драматичні ситуації, пов'язані з конкретними історичними подіями, інформація про які передається не очевидцями, а шляхом переповідання почутого (звідси і назва - переказ). Порівняно з легендами перекази відзначаються більшою достовірністю та документальністю змісту і є виявом історичної пам'яті народу. Джерелом виникнення жанру були розповіді учасників чи очевидців історичних подій минулого, які, викликавши зацікавлення слухачів, почали передаватися з уст в уста. Відштовхуючись від конкретної дійсності, у процесі побутування вони набували нових рис, набирали емоційного забарвлення, проте не відривались від реальних фактів, про які велась мова. У них відсутній надприродний елемент, минуле (навіть якщо доповнене новими фактами чи вигадане) змальовується правдоподібно, у межах життєвої достовірності.

Максим Залізняк є одним з головних героїв творів

1. Тарас Шевченко "Гайдамаки".

2. М. Старицький "Останні орли"

Твори про Кармелюка

Марко Вовчок. Кармелюк; Василь Кучер. Устим Кармелю; Володимир Гжицький. Кармелюк

Михайло Старицький. «Разбойник Кармелюк»

28. Походження чарівних казок

Пояснення багатьох мотивів казкового епосу можна знайти лише у їх зіставленні з давніми ритуалами, елементами соціально-релігійного укладу життя праслов'ян та древніх євроазійців: «У казці правда не є зовнішнього змісту; в ній правда внутрішня, ідеальна, як відблиск релігійної ідеї, що перейшла від первісного міфу. Через те в ній фантазія вільніша. . . Отже казка є ніщо інше, як старовинні міфи, що витворились і перейшли на землю ще за часів індоєвропейських. Міфічне зерно зосталось цілим як головний мотив, як сенс казки. Казка має космополітичне значення. Критерієм дослідження казки є порівняльна міфологія; метода дослідження міфології казок - порівняльна». Значна частина героїко-чарівних казок носить виразний історичний характер. їх головні герої (такі як Кирило Кожум'яка чи Ілля Муромець) мали реальних прототипів. У них зустрічаються описи чи згадки про дійсні події минулого (напади турків, татар). Інші твори позбавлені конкретного історичного підґрунтя. Усе, що описано в них, зображено як можливе, позачасове чи навіть як сучасне, що відбувається десь далеко («у тридесятому царстві», «за високими горами, за глибокими морями»).

Міф -- оповідання про минуле, навколишній світ, яке описує події за участю богів, демонів і героїв та історії про походження світу, богів і людства. (див. Міфологія). Філософія, яка крім своєї популярності, є помилковою.

Обрямд -- традиційні символічні дії, що в образній формі виражають соціально визначні події в житті людини та соціуму.

Казка -- це вид художньої прози, що походить від народних переказів, порівняно коротка розповідь про фантастичні події та персонажі, такі, як феї, гноми, велетні тощо. Слід відрізняти казку від байки. Один з основних жанрів народної творчості, епічний, переважно прозаїчний твір чарівного, авантюрного чи побутового характеру усного походження з настановою на вигадку.

30. Казки про тварин. Алегорії

Казки про тварин, що нерідко визначалися як байки, є чи не найдавнішою формою казкового епосу. За своїм походженням вони досить неоднорідні. Значна частина сюжетів походить ще з первісної доби, від тотемічних міфів, які пов'язували походження тієї чи іншої людської спільноти від тварини-тотема, що був покровителем роду і втілював душу померлого предка.

Не викликала сумніву й можливість реінкарнації - перевтілення з людської подоби у тваринну, що відбувалося по смерті людини. На основі таких уявлень постали міфи, які в процесі втрати сакрального характеру та відповідних функцій ставали джерелом сюжетів казок про тварин. Протягом віків репертуар тваринного епосу поповнювався з різноманітних джерел, в тому числі й з фольклорних та літературних скарбниць інших народів. На різних історичних етапах казкова традиція засвоїла окремі сюжети, відомі вже "Панчатантрі", також багато сюжетів байок Езопа та ряду літературних творів середньовічної Європи, які, в свою чергу, акумулювали фольклорний досвід багатьох народів.

Характерною рисою таких сюжетів є хитрість та витівка, безпосередньо пов'язані з трікстерським началом (трікстер - сміховий двійник культурного героя) у міфології. При цьому перевага неодмінно надається непоказному, часто слабкому (проте кмітливому) персонажу, який перемагає завдяки своєму розуму.

Алегомрія-- зображення абстрактної ідеї (поняття) за допомогою образу. Значення алегорії, на відміну від багатозначного символу, однозначне і відділене від образу; зв'язок між значенням і образом встановлюється за подібністю (наприклад, лев -- сила, влада чи царювання).

31. деї та образи соц. -побутових казок

Соціально-побутова казка - пізніший за походженням жанровий різновид цієї епічної групи, що й зумовлює її особливості. Активність позитивного героя -- визначальна риса побутової казки. Найчастіше це представник пригнічених, що вступає у боротьбу з паном, поміщиком чи попом. Він перемагає завдяки своєму розуму, вмінню і кмітливості. Активність героя веде казку до щасливого завершення, що є законом казкової естетики і виконує своєрідну компенсаторну функцію, оскільки казка, що «виростає на грунті дійсності. відображає цю дійсність не прямо» а у формі бажаного і її фантастика стає художнім засобом подолання реальних життєвих перешкод». Зображення героїв у казці базується на максимально широкій і місткій типізації, коли прагнення до індивідуалізації того чи іншого персонажа відсутнє. Одним з основних засобів характеристики героя у казці є його дії, персонажі соціально-побутової казки визначаються за їхніми вчинками, а внутрішнє життя з усіма його складностями не стає предметом зображення у казці, і, як правило, передається через зовнішні вияви. Характерною рисою ряду побутових сюжетів є їхня сатирична спрямованість. Об'єктом викриття стають тукласове суспільство і його закони.

35. Історичні пісні

Поширеним жанром героїчного поетичного епосу українського народу є історичні пісні - ліро-епічні твори про конкретні чи типові історичні події та процеси, відомих історичних осіб та безіменних героїв, чиє життя і вчинки пов'язані з подіями суспільно-політичного життя, в яких відтворено дух певної історичної епохи. Історична пісня, з одного боку, є продуктом розвитку ліричної пісні, а, з другого, - належить до епічної поезії. Співвідношення цих двох елементів може бути різним для різних епох, але вони зберігаються в усіх історичних піснях. Про сутність і жанрову природу історичної пісні ведуться суперечки, існують різні, часто протилежні точки зору. Самоочевидними є деякі ознаки цього жанру: дійові особи - не видумані персонажі, а реально існуючі історичні постаті, події - реальні історичні події.

36. Трудові пісні - це пісні, в яких відображено трудову діяльність людини на всіх етапах її проявів соціальної і побутової життєдіяльності. В побуті часто з чітко розділеними на чоловічі і жіночі обов'язки виконання роботи. Жниварський пісенний цикл є своєрідним апофеозом землеробської праці селянина-трударя. За своїм походженням він такий же давній, як і праця хлібороба. Це підтверджує подібність жниварських пісень всіх слов'янських народів. Залежно від певного етапу жнив, характеру обряду і основного змісту жниварських пісень, вопи поділяються на: зажинкові, що співалися на початку роботи, жнивні -- виконувані під час збирання врожаю та обжинкові (або дожинкові), що супроводжували святковий комплекс завершення праці на ниві. Щоб зрозуміти зміст жниварських пісень, слід згадати основні обряди і звичаї, що були пов'язані з трудовою діяльністю хлібороба. Адже з піснею йшли в поле і повертались додому, з піснею працювали й відпочивали, піснею урочисто вінчали успішне закінчення жнив.

37. Частумшка -- фольклорный жанр, короткая русская народная песня (четверостишием), юмористического содержания, передаваемая обычно устно. Особенное развитие изустное творчество получает в областях, запрещённых цензурой. В предсоветскую эпоху к таким темам относилась религия. В эпоху СССР большинство частушек имело острую политическую или сексуальную направленность; многие содержали ненормативную лексику. Текст частушки -- обычно четверостишие, написанное хореем, в котором рифмуются 2-я и 4-я строки (иногда перекрестно рифмуются все строки). Характерной чертой языка частушки является его выразительность и богатство языковых средств, часто выходящее за рамки литературного языка. Частушка часто исполняется под аккомпанемент гармони или балалайки. Частушка возникла в последней трети XIX века как элемент сельского фольклора, но наибольшее развитие получила после становления советской власти. По теме частушки можно разделить на любовно-бытовые и «общественно-политические». Часто они переплетаются между собой. «Любовно-бытовые» обычно деревенско-колхозные будни. Неотъемлемой частью является колхозная производственная тематика, с участием трактористов-механизаторов. «Общественно-политическим» присуще сатирическое изображение жизненных условий. В годы советской власти поводом для частушек служила советская пропаганда. Во многих частушках демонстрировался общее народное равнодушие ко всем пертурбациям в стране -- в противовес навязываемой политической активности. Иногда в частушках отражались текущие новости. Некоторые частушки являлись моментальной меткой реакцией на злободневные темы. В то же время, в целях пропаганды издавались сборники «идеологически правильных» частушек.

Коломимйки -- традиційний жанр української фольк-музики і хореографії. Коломийка-дворядкова народна пісня (співанка). Кожен рядок коломийки має 14 складів з обовязковою цезурою (паузою) після восьмого складу. Коломийки -- також коротенькі пісеньки, що можуть виступати як приспівки до танцю або існувати незалежно від нього. Часто вони об'єднуються у в'язанки, які не мають, проте, сталого змісту, а залежать від уподобання співака та обставин виконання. Активний процес творення і функціонування коломийок свідчить про життєвість цього жанру.

43. Замовлямння Люди зверталися до природніх явищ, які згодом персоніфікувалися в слов`янських богів. Звертання були також до трав, лісу, неба, вогню, води, дня, ночі і так далі. Навідь в сучасному программуванні є мови кодування. Так і в язичницьких культурах, щоб не перераховувати всі ставки, калюжі, моря та струмки - є богиня води. Той самий принцип діє і з іншими природними явищами. Люди ніколи не були позбавлені абстрактної уяви, та філософської думки і відтворювали свої знання про природу в міфології. В міфології були: день, ніч, рівнодення, сонцестояння, зима, літо, строки збирання врожаю, тобто все, що оточувало людину і впливало на неї. Обряди і знання людей утворювались ще до персоніфікації язичницьких богів, до нашої ери.

44. Родинно-побутові пісні оспівують певні важливі події, які відбувалися в українських родинах. Такі пісні допомагають нам дізнатися про життя наших пращурів, про їх традиції та уклад життя. Пісні цього напрямку стали не тільки частиною скарбнички української культури, а й невичерпним джерелом інформації для істориків та етнографів. Пісні про родину оспівують не тільки усіх членів сім'ї, а й дають цінний матеріал щодо ролей жінок та чоловіків у сім'ї, вихованні поваги до батьків та людей похилого віку. Родинно-побутові пісні висвітлюють тему кохання та подружнього життя українців. Найбільш розповсюдженими темами, які оспівувалися в народних піснях цього жанру була, звичайно ж, тема кохання. Дуже часто ця тема перепліталася з темами про нещасливе кохання, розбиті мрії або кохання без взаємності. Традиційно зустрічаються пісні про шлюб за примусом, що було розповсюджено в селах. Дівчина виходила заміж за того, кого обрали для неї батьки, а в пісенні рядки виливалася її туга за коханим та почуття безвихіддя. Родинно побутові пісні дають нам можливість зрозуміти, як жили люди багато років тому, що відбувалося в їх родинах, які маленькі сімейні драми відбувалися там. Дуже часто кохання хлопця та дівчини ставало причиною сімейної ворожнечі. З пісень ми можемо дізнатися. Як відносилися до невістки в домі її чоловіка. Нажаль, кохання не завжди ставало причиною шлюбу. Молоді частіше підкорялися волі батьків та вступали до нерівних шлюбів. Невістку оцінювали не за її душевні якості, а, виключно, за її працьовитістю. Родинно - побутові пісні створюються сучасними поетами та композиторами, які плідно працюють над поповненням скриньки народної творчості. Ми пропонуємо вам насолодитися найкращими піснями нашого народу та стати ближче до рідної культури.

Поетика ліричних пісень -- це кохання щасливе і нерозділене, вірність зрадливість, розлука, ревнощі, складності родинного життя. Чимало пісень мають гумористичний зміст -- «Ти ж мене підманула. . . ». «Розлилися круті бережечки» -- розповідає про те, як зажурились славні козаченьки в неволі, а пісня якраз і закликає їх здобувати волю. Остання строфа цієї пісні широко відома: «Гей у лузі червона калина похилилася, Чогось наша Україна зажурилася. А ми тую червону калину підіймемо, А ми ж свою славну Україну розвеселимо». Ця строфа стала 1 строфою нового патріотичного гімну «Червона калина». До народної музики нові слова написав поет Степан Чарнецький. Цей гімн виник в період зародження січового стрілецького руху і одразу набув популярності. «Ой горе тій чайці» -- близька до певної епохи в житті України. Це гірка, сповнена туги пісня, яка розповідає про степову чайку, що вивела чаєнят при дорозі: «Проходили чумаки, весело співали, чаєнят забрали». У горі цієї чайки вгадується велике страждання матері України, нещаслива доля багатьох її дітей, загублених по далеких чужих краях. У пісні «Ой не ходи Грицю. . . » -- її автор Маруся Чурай переповіла історію свого трагічного кохання до козака Гриця, який зрадив її, одружився з іншою. А Маруся отруїла його відваром із зілля. На мотив цієї пісні було написано багато літературних творів. Це драма Старицького «Ой не ходи Грицю» повість Ольги Кобилянської «У неділю рано зілля копала», та історичний роман Ліни Костенко «Маруся Чурай».

49. До неоціненних коштовностей фольклору будь-якого народу, а відтак і українського, належать прислів'я та приказки -- короткі влучні вислови, які образно та лаконічно передають нащадкам висновки з життєвого досвіду багатьох поколінь предків. Вони є узагальненою пам'яттю народу та результатом його спостережень над життям і явищами природи, що дає змогу молодому поколінню формулювати погляди на етику, мораль, історію й політику. У своїй сумі прислів'я та приказки становлять начебто звід правил, якими людина має керуватися у повсякденному житті. Вони рідко тільки констатують якийсь факт, скоріше рекомендують чи застерігають, схвалюють або засуджують, -- словом, повчають, бо за ними стоїть авторитет поколінь нашого народу, чия невичерпна талановитість, високе естетичне чуття й гострий розум і тепер продовжують примножувати і збагачувати духовну спадщину, що громадилася віками. Різкої межі між прислів'ями та приказками не існує, а основна відмінність полягає насамперед у тому, що прислів'я є більш розгорнутими, ніж приказки.

51. Чумамцькі піснім, нар. пісні про життя, побут, пригоди й переживання чумаків. Центральною фігурою чумацьких пісень є чумак-нетяга, на плечі якого лягли злигодні та небезпеки. Це образ відважної й волелюбної людини, яка добре володіє зброєю і здатна не розгубитися в скрутну хвилину, відбити напад ворога.

Тематика Чумацьких пісень дуже широка, вона охоплює найрізноманітніші сторони життя й побуту у Ч. : від'їзд Ч. у дорогу, бідування чумацької сім'ї після від'їзду господаря, туга Ч. за домівкою, злигодні мандрівного життя, втрата худоби, напади татар та грабіжників на чумацькі валки, хвороби і смерть Ч. , туга за любою дівчиною, гірка доля Ч. - наймита, хвилинні розради; повернення Ч. додому, кохання і одруження Ч. , туга жінки в довгому чеканні. Зіткнення родинних почуттів зі становим обов'язком -- це одна з частих драматичних колізій чумацької лірики, перейнятої тугою за доброю долею. Серед Ч. п. є такі, що своєю епічністю наближаються до укр. нар. дум. Мелодії Ч. п. відзначаються гнучким гармоніюванням з текстом, вільними, широкими рисами малюють красу укр. степу і досягають вершка досконалості в тих піснях, що розповідають про хворобу та смерть Ч. в дорозі.

Мотиви Пісні дають багатющий пізнавальний матеріал щодо соціальної і психологічної характеристики самого чумацтва, особливостей його промислу. Деякими своїми мотивами вони перегукуються з козацькими -- в тій мірі, в якій виявляється схожість мандрівного життя козака й чумака (відірваність від домівки, труднощі й тривоги походу чи далекої дороги, згуртованість тощо). До того ж чумаки мали постійні зв'язки з запорозькими і донськими козаками. Запорожці проводили валки через небезпечні місця, захищаючи від татар і розбійників, у Великому Лузі в козацьких поселеннях чумаки з волами часто знаходили взимку притулок, рятуючись від негоди й голоду. В чумацьких піснях багато самобутнього і в ідейно-тематичному змісті, і в поетичній образності. Вони завжди несуть на собі виразний відбиток тих обставин, за яких виникали, розкриваючи специфіку чумацького побуту навіть у деталях. Так, наприклад, тільки в чумацьких піснях поряд з традиційним постійним епітетом біла ручка зустрічається ручка-смоляночка, смоляна ручка; від розбійників чумаки відбиваються ваговими дрюками, під голови кладуть кленчасту важницю, у них мальовані вози, мережані ярма, тернові занози; чумакові, що помер у дорозі, роблять домовину з рогожі, яму копають притикою або сокирою, поминають кулішем, чабаком і т. д.

52. Замовлямння (діалектичне «заговори», «заклинання», «закликання») -- жанр словесного фольклору, усталені вислови, речитативні, переважно віршовані тиради, що супроводжують магічні дії, рухи їх виконавців -- знахарів (від «знати»), відьом чи відьмаків (від давнього «відати» -- знати), чарівників, ворожбитів, шептух тощо і виражають їх бажання вплинути на природу, на людину і її стосунки з оточенням у відповідному напрямку (доброму або злому).

Первісно основою замовлянь були обрядові, магічні дії, імітаційні рухи, можливо, без слів. Пізніше словесний супровід стає головним, набуває самостійного значення. Замовляння компонуються переважно за принципом асоціювання ідеї (поняття) паралельних рядів: причина і наслідок, предмет і його образ (назва, зображення, людина і її ім'я чи якась річ). Замовляння відбивають язичницький світогляд, у них часто фігурують небесні світила, природні стихії, фантастичні місцевості, предмети, істоти тощо, але в добу християнства «в заговірні формули ввійшло дуже багато книжних християнських і апокрифічних елементів, цілі частини християнських і єретичних молитов і призивів, без яких теперішні заговори рідко коли обходяться» (Ф. Колесса).

Основний зміст замовляння складає звернення до якоїсь вищої сили, яка б дарувала щось бажане, перелік різних причин хвороби і частин тіла, через які вона відійшла до недужого і через які з наказу знахаря повинна вийти. Хвороба трактується виключно як наслання злої демонічної сили, що її в імперативній формі вигонить чарівник (наказова форма -- суттєва відмінність замовляння від молитви): «Я тебе визиваю, я тебе викликаю: розійдиси, розтечиси, єк піна по воді, єк роса по траві, єк мла ділами, єк дух губами!»

У замовлянні багата, розмаїта поетика, ритміка, поетичний синтаксис (анафора, риторичні звертання і запитання, різні види художнього паралелізму тощо).

Размещено на Allbest. ru