Тарас Шевченко і польські та російські романтики (індивідуальність письменника в інтертекстуальних зв’язках і типологічних збіжностях)

У Шевченковій поезії поодинокі випадки метемпсихозу мають регресивне спрямування (перехід більш розвинених форм у менш розвинені), а в універсальній містичній теорії Словацького метемпсихоз трансформувався в еволюційний перехід духа шляхом реінкарнації у нові, щораз вищі фази втілення. Для Шевченка конкретна людина в її земному існуванні (чи також уявному небесному) була самодостатньою цінністю, а метемпсихічні трансформації руйнували б цілісність особистості, перетворювали б її на духову абстракцію, яку йому було важко сприймати. Тому він, на відміну від Словацького і Красінського, не надавав концептуального значення метемпсихозу. У колективному духові, що проходить довжелезний ряд еволюційних метемпсихічних перетворень, Словацький знаходив запоруку власного духового безсмертя, він спокійно сприймав розчинення свого "я" (персональної душі) у духовій субстанції Всесвіту (пантеїзм). Міцкевич у теософських концепціях 40-х років теж вірив, що людина проходить через чергові метемпсихічні втілення. Для екзистенційної тривоги Красінського було істотним, щоб вічно існувало його власне "я", він жадав безсмертя індивідуального духа, воскресіння себе як особистості, тому, допускаючи особовий метемпсихоз (до- й пожиттєві мандри духа окремого індивіда), не приймав пантеїзму.

Підрозділ "Шевченко: пророк, апостол, шаман чи екзистенційний поет? Пушкін у цьому аспекті". Дослідницькі ідентифікації образу автора (поета) у віршотворчості Шевченка - пророк, апостол, шаман, шаман-християнин чи евфемістичне, хоча типологічно теж пов'язане з анімістичною традицією, волхв, - мають під собою ті чи ті підстави і зводяться до поширених в українській та світовій культурі постатей співців, проповідників, мудреців, жерців. Більшість цих характеристичних визначень вживаються також щодо інших поетів-романтиків та їхніх персонажів - Пушкіна (пророк, апостол, шаман), Лермонтова (пророк), Міцкевича (пророк, апостол, шаман), Словацького (пророк, шаман), Красінського (пророк). Найуживаніше визначення кобзар (Кобзар), дане Шевченкові за назвою його збірок ("Кобзар") і самоназвою-псевдонімом (Кобзар Дармограй), маркує поета як народного співця, пов'язаного з фольклорною традицією, і найбільше вирізняє Шевченка з-поміж названих романтиків.

Ці ототожнення не покривають усіх поетичних постав багатогранного Шевченка, бо він досить виразно виступав і суто екзистенційним поетом, заклопотаним проблемами власного буття не лише як несприятливого соціального існування, а й як трагічної екзистенції. Розвивався за парадигмою власного Перебенді, який роздвоюється на функціонального поета для громади й особистісно-екзистенційного, езотеричного - для себе ("Перебендя"). Апостол знає і проповідує, екзистенціаліст шукає, сумнівається і мучиться. Шевченко був більше другим, ніж першим, бо частіше дивувався, запитував і шукав, аніж відповідав і повчав. Інтонація дивування (тим, що коїться на землі, історичними парадоксами, різного роду невідповідностями в людському бутті) дуже характерна для Шевченка, якому властивіше було чудуватися, ніж пояснювати.

Сама лише постава пророка (апостола) не задовольняла життєлюбного поета - він до останку шукав також чисто земних утіх, особистого щастя. "Тема пророка" й "тема сироти" (Т. Бовсунівська), переплітаючись, проходять через усю його поезію (притім у ній значно виразніше, ніж у ліриці Міцкевича, розвинуто мотив власного сирітства). З різних можливостей індивідуальних виходів, до яких вдаються Шевченкові персонажі, для нього особисто завжди актуальною залишалася мрія про хутір над Дніпром, жадану сімейну ідилію, якої він бажав ще до заслання, із щемливою тугою прагнув на засланні, а найбільше - після заслання. Повернувшись до Петербурга, розчарований у можливостях знищити в найближчій перспективі самодержавний лад, вибороти незалежність України, Шевченко переносив здійснення своїх заповітних громадянських ідеалів у невизначено далеку "міленарну" перспективу, а в реальному житті шукав не так колективний вихід, як індивідуальний, убачаючи його для себе єдино у побудові патріархальної ідилії в окремо взятій сім'ї на окремому - власному - клаптикові землі.

У пізнього Пушкіна також виявило себе роздвоєння між апостольською місією поетичного слова (апофеоз якої - у вірші "Я памятник себе воздвиг нерукотворный…") і бажанням усамітнитися в колі сім'ї, на лоні природи, в затишному закутку, віддаленому од суєти великосвітського життя, вдовольнятися суто естетичними насолодами. Жаданням сімейної ідилії в сільському усамітненні Пушкін і Шевченко найближчі між собою, порівняно з польськими "трьома пророками".

Підрозділ "Екзистенційні рефлексії Шевченка і Пушкіна". Як і Пушкін, Міцкевич, Словацький та Красінський, котрі вдавалися до христологічних алюзій, Шевченко веде свій діалог з ідеєю imitatio Christi, викладеною у відомій йому книжці Томи Кемпійського, і виражає паралелі, підказані власним страдницьким життям. Але ці паралелі часткові, бо він свідомо не присвячує себе цілковито місії "національного спасителя", а тужить за тим, що не реалізувався як особистість у сімейному житті. З огляду на це, його запитання про доцільність Христової самопожертви у поемі "Сон" ("Гори мої високії...") і Божого офірування Христом у "Неофітах" звучать полемічно щодо архетипу "месії", "апостола", отже, й долі Христа. Якщо в першому "передсмертному" вірші "Як умру, то поховайте…" Шевченко самохіть ставив собі за ідеал понадособистісні цінності - громадянські, національні й соціальні, турбувався передусім про щастя народу, а не про власне спасіння у Богові, і сподівався на свою посмертну суспільну славу, то в останньому, таки вже справді передсмертному, "Чи не покинуть нам, небого…" він ігнорує "славу святу", колективні, суспільні вартощі, служіння яким не принесло йому омріяного щастя, і визначає для себе пріоритет особистісних утіх - тих, що їх так шалено, але марно прагнув наприкінці життя (водночас "чиста поезія" і гео- та етнографічна Україна, яку він збирається згадувати потойбіч, теж виступають такими втіхами - у творі відбувається своєрідна "українізація" небесного раю, як перед тим у вірші Залеського "U nas inaczej!"). Якщо Міцкевич і Словацький остаточно злилися з роллю національного пророка (апостола), яку вибрали і створили для себе, то Шевченко до кінця чинив опір нав'язуванню йому долею винятково громадянської функції і відходив на той світ зі щемом нездійсненої мрії про сімейну хутірну ідилію. У цьому плані "Чи не покинуть нам, небого…" як останнє поетичне самовираження означало заміщення образу пророка й апостола образом індивідуально-екзистенційного поета. Особистісно-екзистенційні роздуми Шевченка були не частковим "децентруванням" образу пророка (апостола), а окремим пластом його поезії та життєдіяльності, який взаємодіяв, контрастував та конфліктував із пророцьким (апостольським).

Почуваючись нещасливим у вітальному плані, Шевченко в моральному відчував гордість за своє минуле без "зерна неправди". Автор "Долі" робить акцент на своїй апостольській, мученицькій святості (тобто на власній особистості, її життєдіянні), тоді як автор маніфесту "Я памятник себе воздвиг нерукотворный…", потерпаючи від передчуття метафізичної кари за власні минулі гріхи, наголошує на апостольському значенні своєї поезії (тобто на продукті своєї діяльності). Ліричні роздуми Пушкіна свідчать про глибоке занурення в темні глибини власної психіки, про тяжку задуму над особистою екзистенцією, сенсом і призначенням свого життя.

Погляд на основні віхи Шевченкового життя крізь призму простої схеми мономіфу, що її окреслив Дж. Кемпбел, дає змогу виявити архетипні ознаки поетового шляху. Кріпак Тарас у підлітковому віці покинув - не з власної волі - рідний край і подався у світи за поміщиком (Вільно, Петербург) - "до порогу пригоди". У мандрах на чужині одні сили (П. Енгельгардт) загрожують йому довічним кріпацтвом, інші - "надають магічну допомогу" (роль міфологічних "помічників" виконують благодійники, які здійснили план викупу Тараса з кріпацтва й дали йому змогу навчатись в Академії мистецтв). На наступному етапі випробування відбувається "обожествлення героя" громадою співвітчизників ("національний пророк", "Кобзар"), символічне духове поєднання з матір'ю-Україною ("священний шлюб") із рівночасним сформуванням амбівалентного ставлення до міфологічного "батька-творця" (Бога-Отця). Як і міфологічний герой, Шевченко теж зазнає дальшого западання у "царство пітьми", внаслідок чого опиняється "за порогом" (заслання). Тож усі його помисли й енергія спрямовуються на повернення. Знов-таки ворожі сили протидіють цьому, а зичливі - допомагають: з їхнього "благословення" та "під їхнім заступництвом" (легалізація повернення) поет вирушає назад. Він знову з'являється "з царства мертвих у буденний світ" (повернення до Петербурга й епізодично в Україну, "воскресіння" поетичного натхнення й таланту). Проте повністю, а то більше тріумфально повернутися на батьківщину (зі здобутою обраницею серця, у статусі господаря на рідній землі) йому так і не вдалося. Однак логіка мономіфу триває й далі завдяки рецепції Шевченкової поезії у серцях і головах співвітчизників: "Кобзар" стає національним "еліксиром", безсмертне слово поета несе "благо", "відновлює світ" - Україну.

Усе те, що в схемі Шевченкового життя не збігається зі схемою язичницького мономіфу (де герой має перемогти: здобути наречену і стати володарем царства або принаймні шматка землі), укладається певною мірою у схему євангельського архетипу Спасителя (Христова проповідь - безшлюб'я - розп'яття - поширення Учителевого вчення зусиллями учнів, аж до офіційного визнання й утвердження його в суспільстві). Водночас не раз виявлене бажання задовольнитися сімейним життям на хутірці з хаткою і садочком над Дніпром виказує заповітну мрію пізнього Шевченка стати не саможертовним героєм за моделлю євангельського Христа чи християнського апостольства, а приватним героєм за моделлю народної чарівної казки, генетично похідної від язичницького мономіфу.

ВИСНОВКИ

Використаний у дисертації довголітній досвід осмислення міфологічних, історіософських, христологічних, антропологічних, екзистенційних і психоаналітичних проблем у дослідженні польських "трьох пророків", Пушкіна й Лермонтова дав змогу глибше збагнути Шевченка й органічно вписати його в цей типологічний ряд. Визначальні риси Шевченкової поезії, дискутовані в українському літературознавстві (міфотворчість, утопізм, міленаризм, месіанізм, історіософічність тощо), тою чи тою мірою виявляє також творчість цих романтиків. Поворот до з'ясування зазначених проблем у сучасному шевченкознавстві був закономірний, назрілий і плідний, вивівши його на рівень актуального дискурсу в сучасному російському та західному пушкінознавстві, у вивченні феноменів Міцкевича, Словацького та Красінського у світовій полоністиці.

Бунтівний вигнанець Пушкін, примирившись із царем та одружившись, зробився поміркованим і статечним, повернувся до традиційного трибу російського дворянського (великосвітського) життя, ставши в центрі петербурзької цивілізації. А проте саме фатальне одруження довело його до загибелі. Унаслідок цих життєвих перипетій найвидатніший національний поет на віки зафіксував притаманні російському суспільству суперечності між державою й особою, імперськими потугами й самоцінністю особистості, деспотією і свободою. Підневільна Україна, яка відроджувалася на демократичній козацькій основі, потребувала інакшого поета. Викуплений з кріпаччини, Шевченко захопився спасительською, апостольською місією ("Тризна", "І мертвим, і живим…"), а потім, випробуваний засланською Голгофою і звільнений з неї, зробився апостолом-мучеником, біблійним поетом-пророком. Водночас він докладав одчайдушних, але марних зусиль, щоб завести сім'ю. За усталеною, міфологізованою парадигмою: Шевченко як національний Кобзар, пророк, апостол-мученик, творець нації, виразник національної згоди й соціальної солідарності простолюду - прозирає інша: екзистенційний поет, який розвиває почуття самодостатності індивіда, особистість, котра страждає від власної недолі, неможливості індивідуальної інтимної самореалізації, бореться з примхливою метафізичною долею за своє особисте земне щастя. На відміну від Міцкевича, Словацького та Красінського і подібно до Пушкіна, також поета насамперед вітальних вартощів, Шевченко більше увиразнився як поет-лірик людської екзистенції. Разом з тим у своїй світоглядній еволюції він вивищувався до проповіді духових ідеалів ("Тризна", "Відьма", "Москалева криниця", "Марія"), знов-таки, подібно до Пушкіна, пройнятого у зрілому віці релігійно-духовими шуканнями. У такій двоєдиній структурі - значною мірою розгадка всенародної популярності Шевченка й Пушкіна, адже більшість людей орієнтується на вітальні цінності й водночас певна, елітна, частина тягнеться до духових.

Міцкевич намагався поєднати вітальні й духові ідеали, й у такій поставі став взірцем національного поета, у творчості якого знаходили романтичне переживання кохання, гідну наслідування готовість пожертвувати своїми приватними інтересами й навіть життям заради незалежності вітчизни ("Dziady"), поетизацію національного буття в його шляхетському, патріархальному зрізі ("Pan Tadeusz"), тепер поціновують екзистенційні рефлексії ("лозаннська лірика"). Ще більший розрив між вітальними й духовими первнями - аж до кричущої дисгармонії - відчував Красінський, чий порив до духового супроводжувався катастрофічним зниженням вітальних потенцій і болісним переживанням цього занепаду. Визначальні колізії його особистого життя проходили не між вітчизною і жінкою (вони зливалися в нього воєдино), а між нелюбою, хоч доброю, дружиною та ідеалізованою позашлюбною коханою. Словацький, також історіософ-містик, уже виразно схилявся до духових вартощів. Відчужуючись од польського емігрантського середовища, зберігаючи безшлюб'я, потерпаючи від фізичної немочі, невиліковної недуги (теж своєрідна Голгофа), а тому вдаючись до наркотичного лікування, він переживав крайню духову напругу, релігійно-містичну екзальтацію, внаслідок чого абсолютизував духовий первень у людському житті, витворивши спіритуалістично-пантеїстичну генезійську філософію.

Нема підстав твердити, ніби Шевченко ближчий до польських романтиків, аніж до російських (чи навпаки). Кожен із порівнюваних поетів є самодостатньою величиною й цінністю, незалежно від його уподібнення до інших. У чомусь істотному найближчі між собою Пушкін і Міцкевич, в іншому, не менш істотному, - Міцкевич і Шевченко, ще в чомусь, теж характеристичному, - Шевченко і Пушкін (чи Лермонтов). Суголосний же, контрастний і конфліктний вплив творів Міцкевича, Пушкіна, Лермонтова, Красінського, Залеського та інших польських і російських романтиків Шевченко творчо освоював і переплавляв в оригінальний інтертекст. Шевченкові та їхні твори об'єднує не раз явище типологічної спорідненості, коли збіжності виникали не внаслідок прямих контактів чи внутрішніх чинників розвитку, а завдяки генетичним зв'язкам - зверненню до спільних джерел, насамперед Біблії та книжки "Наслідування Христа" Томи Кемпійського.

Як і кожен з порівнюваних поетів, Шевченко виконував у континуумі національної літератури (і ширше - культури, ще ширше - історії) незамінну роль. Головний висновок із проведеного компаративістичного дослідження полягає в тому, що кожен із досліджуваних митців слова пояснював світ, вибудовував його бачення, вдавався до філософських роздумів виходячи з власного характеру, творчої індивідуальності, національного менталітету, історичної долі своєї батьківщини, становища рідного народу, суспільних обставин та умов свого життя, набутого культурно-освітнього рівня й досвіду, історичного етапу, на якому перебував. Художнє артикулювання особистих, національних і загальнолюдських проблем виходило в цих романтиків на універсальні, метафізичні обшири, зливалося з міфологічним, релігійним (передусім біблійним), а також античним досвідом, живилося архетипами людської психології, імпульсами "колективного позасвідомого" і набувало форми індивідуальної авторської міфотворчості (це також стало виявом генетично-типологічної зумовленості збіжностей). Кожному з поетів було притаманне загострене відчуття власної екзистенції, коли особистість поставала перед лицем не тільки Історії, Народу, Держави, а й Бога, Всесвіту, Трансценденту. Кожним із них керувало пристрасне бажання зрозуміти і якось пояснити своє буття, його сенс і доцільність, знайти бодай психологічний, інтелектуальний (на рівні усвідомлення) вихід із того становища, в якому він, за незбагненним збігом обставин, опинився. Це виливалося в намагання раціонально витлумачити перипетії власної долі й долі свого народу, країни, виробити собі позитивну програму. Кожен з них прагнув, свідомо чи підсвідомо, знайти виправдання своєму існуванню, вписати себе в безмір світу, його невідворотні й незбагненні закономірності та якісь найвищі доцільності. Виборював місце в житті, обстоював своє право на гідне становище і самоствердження (не так у соціумі, як у Божій світобудові), щоб позбутися екзистенційної туги. Творчість цих геніїв є не так відображенням соціуму, конкретно-історичних реалій, як передовсім метафізичним діалогом з минулою, сучасною і майбутньою Долею рідного народу, та й усього людства, а також із власною Долею, а заодно і з тою таємничою Трансцендентною Силою, котра їх визначає (Бог, Провидіння, Дух).

ОСНОВНІ ПОЛОЖЕННЯ ДИСЕРТАЦІЇ ВИКЛАДЕНО В ТАКИХ ПУБЛІКАЦІЯХ

1. Нахлік Є.К. Доля - Los - Судьба: Шевченко і польські та російські романтики / НАН України. Львів. від-ня Ін-ту літ. ім. Т.Г. Шевченка: [монографія]/ Євген Нахлік. - Л., 2003. - 568 с. (48 др. арк.).

2. Рецензії: Masalska I. Kultura - literatura - komparatystyka: "Доля - Los - Судьба" / Irena Masalska // Gazeta Lwowska: Pismo Towarzystwa Kultury Polskiej Ziemi Lwowskiej. - 2003. - № 15/16. - 30 wrzeњnia. - S. 14; Лучук І. Троїсте дослідження романтиків / Іван Лучук // Книжник-Review. - 2003. - № 21. - С. 29; Петрухіна Л. Євген Нахлік. Доля - Los - Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. - Л., 2003. - 568 с. / Людмила Петрухіна // Проблеми слов'янознавства: Зб. наук. пр. - Л., 2003. - Вип. 53. - С. 295-297; Неборак В. Поет "проклятих" питань чи знедолений пророк? // Неборак В.А. Г. та інші речі (есейчики, популярна критика, дискурс) / Віктор Неборак. - Івано-Франківськ: Лілея-НВ, 2007. - С. 214-219; Грачова С. Євген Нахлік. Доля. Los. Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. - Л., 2003 / Софія Грачова // Критика. - 2004. - № 3. - С. 23; Герасимчук Л. Інтервенція у світовий контекст / Лесь Герасимчук // Книжник-Review. - 2004. - № 13/14. - С. 10-11; Лімборський І. Компаративне дослідження художніх пошуків європейських романтиків / Ігор Лімборський // Укр. мова й літ. в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2004. - № 4. - С. 199-201; Яковенко С. Компаративістика forever / Сергій Яковенко // Слово і час. - 2004. - № 9. - С. 73-75; Козлик І. З яким Шевченком вступаємо в ХХІ століття / Ігор Козлик // Київська старовина. - 2004. - № 3. - С. 168-172; Поповић Љ. Євген Нахлік. Доля - Los - Судьба: Шевченко і польські та російські романтики. Львів 2003. 566 стр. / Људмила Поповић // Зборник Матице српске за славистику. - Нови Сад, 2004. - Св. 65/66. - Стр. 405-408; Демська-Будзуляк Л. Міфи східноєвропейського романтизму, або ж Фатум Шевченка, Міцкевича, Пушкіна / Леся Демська-Будзуляк // Слово і час. - 2005. - № 5. - С. 78-81 (передрук: Сучасність. - 2006. - № 3. - С. 106-110); Байдалова Е.В. Нахлик Е.К. Доля - Los - Судьба: Шевченко и польские и украинские романтики. Львов, 2003. 568 с. (на укр. яз.) / Е.В. Байдалова // Вестник Московского университета. - Сер. 9. Филология. - 2005. - № 6. - С. 168-173.

3. Дзюба І. Здобутки і перспективи [звітна доповідь академіка-секретаря про підсумки наукової діяльності установ Відділення літератури, мови та мистецтвознавства НАН України у 2003 р. на загальних зборах ВЛММ 27.04.2004 р.]/ Іван Дзюба // Українська мова. - 2004. - № 4. - С. 4; Звітують відділення. Філологічні науки, мистецтвознавство, етнологія // Вісник Національної академії наук України. - 2004. - № 5. - С. 79.

4. Анкета критиків: краща книжка 2003 року // Слово і час. - 2004. - № 6. - С. 34-52 (монографію визнано другою - після вибраного М. Зерова "Українське письменство" - у номінації "Літературознавство і критика").

5. За цю монографію вчена рада Інституту літератури ім. Т.Г. Шевченка НАН України присудила авторові премію імені академіка Сергія Єфремова (Нові лауреати // Літературна Україна. - 2004. - № 29. - 29 лип. - С. 2).

6. Нахлік Є.К. Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Ю. Барабаш, О. Боронь, І. Дзюба, В. Мовчанюк, Є. Нахлік, В. Пахаренко, С. Росовецький, В. Шевчук / НАН України. Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка. - К.: Наук. думка, 2008. - 373 с. (Внесок дисертанта - розвідки: Революціонізм; Доля; Майбутнє. - С. 115-134, 162-184, 302-320; 1,2+1,3+1,1 др. арк.).

7. Рецензія: Гром'як Р. На підступах до універсалізму Тараса Шевченка, або Одвічний колообіг національного духу: Теми і мотиви поезії Тараса Шевченка / Роман Гром'як // Слово і Час. - 2009. - № 3. - С. 110-113.

8. Нахлік Є.К. Гайдамаччина і "Гайдамаки" Т. Шевченка: потреба об'єктивної наукової оцінки / Є.К. Нахлік // ХХХІ наукова шевченківська конференція (9-11 берез. 1994 р.): Матеріали. - Луганськ: Світлиця, 1994. - С. 179-184. (0,5 др. арк.).

9. Нахлік Є.К. Із спостережень над поемою "Гайдамаки" / Євген Нахлік // Слово і час. - 1998. - № 6. - С. 36-40. (0,5 др. арк.).

10. Нахлік Є.К. Тарас Шевченко в літературно-художній інтерпретації Василя Пачовського / Євген Нахлік // Київська старовина. - 1998. - № 5. - С. 91-110. (2,0 др. арк.).

11. Нахлік Є.К. Донцовське протиставлення П. Куліша і Т. Шевченка: (Психологічний аспект) / Є.К. Нахлік // ХХХІІ Наукова Шевченківська конференція 21-22 трав. 1998 р.: Матеріали. - Луганськ: Світлиця, 1998. - С. 176-185. (0,6 др. арк.).

12. Нахлік Є.К. Інтерпретація гайдамаччини в творчості Ю. Словацького, Т. Шевченка і П. Куліша / Євген Нахлік // Між сусідами: Альманах Фундації Святого Володимира Хрестителя Київської Руси. - Краків: Вид-во "Швайпольт Фіоль", 1998. - T. 8. - С. 112-123. (0,8 др. арк.). Польський переклад: Нахлік Є.К. Interpretacja hajdamaczyzny w twуrczoњci Juliusza Sіowackiego, Tarasa Szewczenki i Panteіejmona Kulisza / Jewhen Nachlik // Poetyka przemiany czіowieka i њwiata w twуrczoњci Juliusza Sіowackiego: Materiaіy miкdzynarodowej sesji naukowej. Olsztyn, 22-23 listopada 1995 r. - Olsztyn: Wyїsza Szkoіa Pedagogiczna, 1997. - S. 186-198. (0,8 др. арк.).

13. Нахлік Є.К. Зіставлення і протиставлення Шевченка і Пушкіна в рецепції П. Куліша / Євген Нахлік // Київська старовина. - 1999. - № 3. - С. 27-46; № 4. - С. 27-45. (3,4 др. арк.).

14. Нахлік Є.К. Поезія українського романтизму: Етапи, угруповання, тенденції / Євген Нахлік // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 1999. - № 2. - С. 44-53; № 3. - С. 56-67. (1,5 др. арк.).

15. Нахлік Є.К. Образ і проблема України у творчості Юліуша Словацького / Євген Нахлік // Київські полоністичні студії. - К., 2000. - Т. 2: Юліуш Словацький і Україна: Зб. наук. праць. - С. 127-146. (1,2 др. арк.). Польс. пер.: Нахлік Є.К. Sіowacki ukraiсski / Eugeniusz Nachlik // Sіowacki wspуіczesny: Praca zbiorowa / Instytut Badaс Literackich Polskiej Akademii Nauk. - Warszawa: Wydawnictwo IBL, 1999. - S. 94-107. (0,9 др. арк.).

16. Нахлік Є.К. Юліуш Словацький та українська література: деякі питання типології і рецепції / Євген Нахлік // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. X: Spotkania polsko-ukraiсskie. Studia Ucrainica. - Warszawa, 2000. - S. 84-95. (0,9 др. арк.). Скорочений пер.: Нахлік Є.К. Juliusz Sіowacki i poszukiwania twrcze pisarzy ukraiсskich (aspekt typologiczny) / Jewhen Nachlik // Juliusz Sіowacki: Wielokulturowe џrdіa twrczoњci. - Warszawa: Oglnopolski Klub Miіoњnikw Litwy, 1999. - S. 104-116. (0,6 др. арк.).

17. Нахлік Є.К. Шевченко: пророк, апостол, "шаман"-християнин чи екзистенційний поет? / Євген Нахлік // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2001. - № 1. - С. 41-50. (0,7 др. арк.).

18. Нахлік Є.К. Шевченкова оцінка інституту царизму / Євген Нахлік // Мандрівець. - 2001. - № 3/4. - С. 21-26. (0,6 др. арк.).

19. Нахлік Є.К. Філософсько-поетичні богошукання романтиків (Пушкін, Міцкевич, Шевченко, Лермонтов, Словацький) / Євген Нахлік // Біблія і культура: Зб. наук. статей. - Чернівці: Рута, 2001. - Вип. 3. - С. 109-117. (0,8 др. арк.).

20. Нахлік Є.К. Проблема державницької свідомості Шевченка / Євген Нахлік // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2002. - № 1. - С. 73-80. (0,6 др. арк.).

21. Нахлік Є.К. Міфотворець чи міфомедіум? / Євген Нахлік // Слово і час. - 2002. - № 3. - С. 3-11. (0,8 др. арк.).

22. Нахлік Є.К. Шевченкове трактування проблеми зла (аспект теодицеї) / Євген Нахлік // Київська старовина. - 2002. - № 5. - С. 48-61. (0,8 др. арк.).

23. Нахлік Є.К. Апокаліптичні пророцтва Тараса Шевченка на порівняльному тлі польських і російських романтиа при Прикарпат. ун-ті ім. В. Стефаника. - Івано-Франківськ, 2002-2003. - № 4/5. - С. 112-123. (0,9 др. арк.).

24. Нахлік Є.К. Шевченко і Пушкін: класицисти, романтики, реалісти? / Євген Нахлік // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2003. - № 1. - С. 41-54. (1,1 др. арк.).

25. Нахлік Є.К. "Скандал зла": Міцкевичева парадигма та її вплив на Шевченка / Євген Нахлік // Українсько-польські літературні контексти: Зб. наук. праць. - К., 2003. - С. 149-160. (0,7 др. арк.).

26. Нахлік Є.К. Екзистенційна поезія українського, польського та російського романтизму / Євген Нахлік // Слов'янські літератури. ХІІІ Міжнародний конгрес славістів (Любляна, 15-21 серпня 2003 року): Зб. наук. праць. - К., 2003. - С. 72-93. (1,3 др. арк.).

27. Нахлік Є.К. Прометеїзм та образ сокири в Тараса Шевченка на тлі польських романтиків і Пушкіна / Євген Нахлік // Київські полоністичні студії. - К., 2003. - Т. 5: Романтизм: між Україною та Польщею: Зб. наук. праць. - К., 2003. - С. 218-227. (0,7 др. арк.).

28. Нахлік Є.К. "Філософія трагізму": топос каяття та екзистенційні запитання романтиків / Євген Нахлік // Слово і час. - 2003. - № 7. - С. 3-13. (0,9 др. арк.).

29. Нахлік Є.К. Ukraiсskie i polskie elementy w Њnie srebrnym Salomei Juliusza Sіowackiego / Jewhen Nachlik // Sіowacki i Ukraina. - Lublin: Wydawnictwo Uniwersytetu Marii Curie-Skіodowskiej, 2003. - S. 53-67. (0,8 др. арк.). Український оригінал: Нахлік Є.К. Український і польський елементи у "Срібному сні Саломеї" Ю. Словацького / Євген Нахлік // Сівач духовності: Збірник спогадів, статей і матеріалів, присвячений професору Володимирові Полєку / Прикарпат. ун-т ім. В. Стефаника; Наук. т-во ім. Т. Шевченка. - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 86-100. (0,8 др. арк.).

30. Нахлік Є.К. Тарас Шевченко, Пантелеймон Куліш і Микола Костомаров у перцепції Юзефа-Богдана Залеського / Євген Нахлік // Проблеми слов'янознавства: Зб. наук. праць. - Л., 2003. - Вип. 53. - С. 95-102. (0,6 др. арк.).

31. Нахлік Є.К. "Скандал зла" (проблема теодицеї) у "Кобзарі" / Євген Нахлік // Матеріали Тридцять четвертої наукової шевченківської конференції (24-26 квітня 2001 року): У 2 кн. - Черкаси: Брама, 2003. - Кн. 1. - С. 75-82. (0,5 др. арк.).

32. Нахлік Є.К. Ісус Христос у літературній творчості Тараса Шевченка / Євген Нахлік // Українська мова й література в середніх школах, гімназіях, ліцеях та колегіумах. - 2004. - № 1. - С. 100-110. (0,9 др. арк.).

33. Нахлік Є.К. "Ustкp" ІІІ частини "Dziadуw" А. Міцкевича - "Медный всадник" О. Пушкіна - "Сон" Т. Шевченка: текст і прототекст / Євген Нахлік // Парадигма: Зб. наук. праць. - Л., 2004. - Вип. 2. - С. 52-71. (1,0 др. арк.).

34. Нахлік Є.К. Проблема наслідування Христа у Шевченковій поезії та в поезії польських і російських романтиків / Євген Нахлік // Студії з україністики. - К., 2004. - Вип. 5: Зб. наук. праць. - С. 79-92. (0,9 др. арк.).

35. Нахлік Є.К. Зигмунт Красінський і Юзеф-Богдан Залеський у Шевченковій рецепції / Євген Нахлік // Українська література в загальноосвітній школі. - 2004. - № 5. - С. 24-28. (0,7 др. арк.).

36. Нахлік Є.К. Міфологема долі у творчості Тараса Шевченка / Євген Нахлік // Дивослово. - 2004. - № 6. - С. 2-7; № 7. - С. 8-12. (1,9 др. арк.).

37. Нахлік Є.К. Актуальні проблеми українсько-польських літературних зв'язків ХІХ-ХХ століть / Євген Нахлік // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. 17/18. Spotkania polsko-ukraiснську школу" в польському романтизмі / Євген Нахлік // Київські полоністичні студії. - К., 2005. - Т. 7: "Українська школа" в літературі та культурі українсько-польського пограниччя: Зб. наук. праць. - С. 44-77. (2,3 др. арк.).

38. Нахлік Є.К. Двомовні письменники та їхнє значення для українсько-польських літературних взаємин / Євген Нахлік // Warszawskie Zeszyty Ukrainoznawcze. 19/20: Spotkania polsko-ukraiсskie. Studia Ucrainica. - Warszawa, 2005. - S. 389-403. (1,0 др. арк.).

39. Нахлік Є.К. Письменницький діалог з Долею: досвід Міцкевича і Словацького / Євген Нахлік // Київські полоністичні студії. - К., 2007. - Т. 9: Європейський вимір української полоністики. - С. 254-263. (0,7 др. арк.).

40. Нахлік Є.К. Античний Фатум, суспільне Приречення і Боже Провидіння у світосприйманні Зиґмунта Красінського / Євген Нахлік // Київські полоністичні студії. - К., 2008. - Т. 10: Gente Ruthenus - Natione Polonus: Symbolae in Honorium Rostyslav Radyshevs'kyj. - С. 535-547. (0,9 др. арк.).

41. Нахлік Є.К. Творчість Шевченка в поетичному освоєнні та публіцистично-літературознавчому осмисленні Євгена Маланюка / Нахлік Є.К., Нахлік О.М. // Актуальні проблеми слов'янської філології: Міжвуз. зб. наук. ст. - Донецьк: ТОВ "Юго-Восток, Лтд", 2009. - Вип. 20. - С. 69-87. (1,4 др. арк.). (Внесок дисертанта - інтерпретаційна концепція, систематизація, узагальнення матеріалу, за обсягом - половина тексту).

Додаткові публікації:

42. Нахлік Є.К. А. Пушкин и П. Кулиш (проблема литературных влияний и типологии) / Е.К. Нахлик // Крымская научная конференция "Пушкин и Крым": Тезисы докладов 24-29 сент. 1989 г. / Симфероп. гос. ун-т. - Симферополь, 1989. - С. 73-74. (0,1 др. арк.).

43. Нахлік Є.К. Пушкин в рецепции Михала Грабовского и Пантелеймона Кулиша / Jewhen Nachlik // Aleksander Puszkin a Sіowiaсszczyzna: W 160 rocznicк њmierci poety (10 II 1837-10 II 1997). Materiaіy Miкdzynarodowej Konferencji Naukowej. Olsztyn, 10-11 II 1997. - Olsztyn: Wydawnictwo WSP, 1998. - S. 303-312. (0,5 др. арк.).

44. Нахлік Є.К. Історіософські погляди П. Куліша в типологічному контексті слов'янського романтизму (М. Гоголь, М. Грабовський, З. Красінський, Ц. Норвід, П. Прерадович) / Євген Нахлік // Слов'янські літератури: Доповіді. ХІІ Міжнародний з'їзд славістів (Краків, 27 серп. - 2 верес. 1998 р.) / НАН України. Укр. комітет славістів; Ін-т літ. ім. Т.Г. Шевченка. - К., 1998. - С. 105-138. (4,3 др. арк.).

45. Нахлік Є.К. Историософские взгляды П. Кулиша в типологическом контексте славянского романтизма (Н. Гоголь, М. Грабовский, Ю. -И. Крашевский, З. Красинский, Ц. Норвид, П. Прерадович) / Е.К. Нахлик // ХІІ Miкdzynarodowy Kongres Slawistуw (Krakуw 27. VIII - 2. IХ 1998): Streszczenia referatуw i komunikatуw. Literaturoznawstwo. Folklorystyka. Nauka o kulturze. - Warszawa: Wydawnictwo Energeia, 1998. - S. 276. (0,04 др. арк.).

46. Нахлік Є.К. Примітки / Євген Нахлік // Шевченко Т.Г. Кобзар. - К.: ВЦ "Просвіта", 1999 [повторні наклади: 2001, 2003]. - С. 293-332; ілюстроване вид.: 2004. - С. 656-679. (2,7 др. арк.). Оновлений і розширений текст приміток: Нахлік Є.К. Примітки / Євген Нахлік // Шевченко Т.Г. Кобзар: Ілюстрований малярськими та графічними творами Т. Шевченка / За ред. Є. Нахліка, Н. 43. Нахлік Є.К. Сопоставление и противопоставление Пушкина и Шевченко в рецепции П. Кулиша / Е.К. Нахлик // А.С. Пушкин и мировая культура. Международная научная конференция. Москва, 2-4 февр. 1999 г.: Материалы / Моск. гос. ун-т им. М.В. Ломоносова. Филол. ф-т. - М., 1999. - С. 206-207. (0,1 др. арк.).

47. Нахлік Є.К. Студії про Шевченкову прозу [Рец. на кн.: Демчук Н. Портрет у прозі Т. Шевченка: (Мікропоетика опису в системі екстервентного психологічного аналізу). - Л.: Літопис, 1999. - 44 с.; Демчук Н. Пейзаж у прозі Т. Шевченка: (Мікропоетика опису в системі екстервентного психологічного аналізу). - Л.: Літопис, 1999. - 46 с.; Демчук Н. Інтер'єр у прозі Т. Шевченка: (Мікропоетика опису в системі екстервентного психологічного аналізу). - Л.: Каменяр, 1999. - 34 с. ]/ Євген Нахлік // Слово і час. - 2000. - № 3. - С. 87-88. (0,2 др. арк.).

48. Нахлік Є.К. Адам Міцкевич і Пантелеймон Куліш / Євген Нахлік // Адам Міцкевич і Україна: Зб. наук. праць. - К.: Бібліотека українця, 1999. - С. 210-251. (1,9 др. арк.).

49. Нахлік Є.К. Проблема історіософічності Шевченкової поезії / Євген Нахлік // Шевченко. Франко. Стефаник: Матеріали Міжнар. наук. конференції (Івано-Франківськ, 14-16 травня 2001 р.). - Івано-Франківськ: Плай, 2002. - С. 62-78. (0,9 др. арк.).

50. Нахлік Є.К. До проблеми світоглядно-творчої еволюції Тараса Шевченка / Євген Нахлік // Літературознавство: V конгрес Міжнародної асоціації україністів (Чернівці, 26-29 серпня 2002 р.). - Чернівці: Рута, 2003. - Кн. 2. - С. 105-109. (0,5 др. арк.).

51. Нахлік Є.К. "Подай же руку козакові…": Адам Міцкевич у рецепції Тараса Шевченка / Євген Нахлік // Дзвін. - 2003. - № 3. - С. 140-144. (0,7 др. арк.).

52. Нахлік Є.К. Экзистенциальная поэзия украинского, польского и русского романтизма / Е. Нахлик // 13. mednarodni slavistiиni kongres (Ljubljana, 15. - 21. avgusta 2003): Zbornik povzetkov / Mednarodni slavistiиni komite; Slovenski slavistiиni komite. - Ljubljana: ZRC SAZU, Zaloћba ZRC, 2003. - 2. Del: Knjiћevnost, Kulturologija, Folkloristika, Zgodovina slavistike, Tematski bloki. - Str. 231-232. (0,05 др. арк.).

53. Нахлік Є.К. [Рец. на кн.:]Стефан Козак. Український преромантизм: (Джерела, зумовлення, контексти, витоки). - Варшава, 2003. - 227 с. / Євген Нахлік // Записки Наукового товариства імені Шевченка. - Л., 2003. - Т. 246: Праці Філологічної секції. - С. 713-720. (0,7 др. арк.).

54. Нахлік Є.К. Проблема зла у Шевченковій поемі "Княжна" / Євген Нахлік // Літературознавчі зошити: Студії. Публікації. Рецензії. Бібліографія / Львів. нац. ун-т ім. І. Франка. Ін-т літературознавчих студій. - Л., 2007. - Вип. 2/3. - С. 79-85. (0,5 др. арк.).

АНОТАЦІЯ

Нахлік Є.К. Тарас Шевченко і польські та російські романтики (Індивідуальність письменника в інтертекстуальних зв'язках і типологічних збіжностях). - Монографія.

Дисертація на здобуття наукового ступеня доктора філологічних наук зі спеціальностей 10.01.01 - українська література та 10.01.05 - порівняльне літературознавство. - Інститут філології Київського національного університету імені Тараса Шевченка, Київ - 2009.

Дисертація є першою порівняльно-літературознавчою студією творчості естетично близьких письменників трьох літератур - української (Т. Шевченко), польської (А. Міцкевич, Ю. Словацький,. Шевченка, його світоглядні та художні шукання, індивідуальну і творчу психологію, потяг до вітальних і духових цінностей, дискусійні проблеми шевченкознавства (міфотворчість, історіософія, християнізм, революціонізм). Водночас творчості трьох чільних польських романтиків та Пушкіна дано самостійну порівняльну інтерпретацію. Досліджено питання перцепції та рецепції, інтертекстуальних зв'язків, типологічні подібності й відмінності, мистецьку самобутність.

Ключові слова: інтертекстуальність, християнська топіка, антропоцентризм, консерватизм, революціонізм, авторський міф, історіософія, профетизм, месіанізм, віталізм, спіритуалізм, топос долі, екзистенційна лірика, психоаналіз.

АННОТАЦИЯ

Нахлик Е.К. Тарас Шевченко и польские и русские романтики (Индивидуальность писателя в интертекстуальных связях и типологических схождениях). - Монография.

Диссертация на соискание научной степени доктора филологических наук по специальностям 10.01.01 - украинская литература и 10.01.05 - сравнительное литературоведение. - Институт филологии Киевского национального университета имени Тараса Шевченко, Киев - 2009.

Диссертация представляет собой первое сравнительно-литературоведческое исследование творчества эстетически близких писателей трёх литератур - украинской (Т. Шевченко), польской (А. Мицкевич, Ю. Словацкий, З. Красинский, частично Ю.-Б. Залесский) и русской (А. Пушкин, частично М. Лермонтов). На этом фоне по-новому осмыслено писательскую и личную судьбу Шевченко, его мировоззренческие и художественные искания, индивидуальную и творческую психологию. Вместе с тем литературное наследие трёх видных польских романтиков и Пушкина получило самостоятельную сравнительную интерпретацию. Исследованы вопросы перцепции и рецепции, интертекстуальных связей, общественно-, литературно- и психологическо-типологические схождения и отличия, художественная самобытность. Произведения Мицкевича, Пушкина, Лермонтова, Красинского, Залесского, других польских и русских романтиков совершали созвучное, контрастное и конфликтное влияние на поэзию Шевченко, который его творчески перерабатывал в оригинальный интертекст. Сравнение писателей осуществлено по актуальным проблемам: отношение к христианским ценностям, консервативной и революционной идеологии, природе и божественной благодати, идее наследования Христа; склонность к витализму, эпикуреизму, гедонизму, спиритуализму или танатологии; апокалипсические пророчества, связь с языческим мировоззрением, национальная государственность и духовные ценности, влияние общественно-политических условий на писательское мировосприятие и творчество; историософские взгляды, проблема теодицеи, трактовка метемпсихоза, специфика экзистенциального дискурса, связь с литературными направлениями (классицизмом, романтизмом, просветительским и классическим реализмом). Исследовательская мысль движется от прослеживания дискурса свободы к изучению лирических размышлений экзистенциального характера. Разработана типология политико-философских исканий исследуемых писателей. Дискуссионные проблемы шевченковедения (мифотворчество, утопизм, милленаризм, мессианизм, шаманизм) освещены с учётом опыта пушкинистов, исследователей творчества Мицкевича, Словацкого и Красинского. Обосновано, что для Шевченко характерен синкретизм архаического и исторического сознания, что обусловило в его поэзии, наряду с мифотворческими чертами, художественный историзм, историософские размышления. Особое внимание уделено противоречиям творчества этих писателей (неопределённостям, самоотрицаниям, децентрации). Выделены разновидности восприятия у Шевченко сверхъестественных и общественных феноменов (однозначное, прямолинейное; неоднозначное в пределах одного произведения; неодинаковое в разное время; амбивалентное). Исследовано мифологему судьбы у Шевченко, её фольклорные истоки и отличие от топики судьбы в творчестве других романтиков. Показано, что в основание дискурса судьбы в украинском, польском и русском романтизме легли народные понятия с разной семантикой, воплощённой в словах доля, los, судьба. В психоаналитическом аспекте рассмотрены отношения поэтов к субъектам, олицетворяющим власть (Бог, царь, гетман).

Ключевые слова: интертекстуальность, христианская топика, антропоцентризм, консерватизм, революционизм, авторский миф, историософия, пророчество, мессианизм, витализм, спиритуализм, топос судьбы, экзистенциальная лирика, психоанализ.

ANNOTATION

Nakhlik Y.K. Taras Shevchenko and Polish and Russian Romantics (Writer's Individuality in the Intertextual Connections and Typological Convergence). - Monograph.

Dissertation for the doctor of philology science degree in specialty - 10.01.01 - Ukrainian literature, 10.01.05 - Comparative Literary Studies. - Institute of Philology of National Taras Shevchenko University of Kyiv. - Kyiv, 2009.

The dissertation is the first comparative literary study of the creative work of the writers who represent three different cultures but share a similar esthetic approach. The cultural areas under analysis include Ukrainian (T. Shevchenko), Polish (A. Mickiewicz, J. Sіowacki, Z. Krasiсski, partly J.B. Zalesski) and Russian (A. Pushkin, partly M. Lermontov). In this light Taras Shevchenko's creative oeuvre, his life and literary heritage, his ontological and artistic evolution, the individual and artistic psychology, his search for vital and spiritual values and the argumentative points of Shevchenkian studies acquire new interpretative meaning. At the same time the undertaken contrastive interpretation of the three famous Polish Romantics and Pushkin's creative work is a completely new project in Comparative Literary Studies. The problems in focus are the questions of perception and reception, intertextual connections, typological differences and similarities, artistic originality.

Key words: intertextuality, Christian topoi, anthropocentrism, conservatism, revolutionist spirit, author myth, philosophy of history, prophetism, messianism, vitalism, spiritualism, topos of Fate, existential lyric, psychoanalysis.

Размещено на Allbest.ru