Концепція людської гідності та відповідальності у романі Г. Гріна "Тихий американець"

Размещено на http://www.allbest.ru/

Концепція людської гідності та відповідальності у романі Г. Гріна «Тихий американець»



Вступ

Ім'я визначного англійського класика Грема Гріна (Graham Greene) (1904 - 1991) широко відоме в світовій літературі. Його романи перекладалися багатьма мовами світу, письменник неодноразово висувався на здобуття Нобелівської премії, лише складні стосунки із владою завадили її присудженню. Письменникові належить більше двадцяти романів, літературні есе про письменників, публіцистичні замітки, збірка віршів, автобіографічна проза, шляхові нариси, він проявив себе і як драматург, і як новеліст, і як сценарист. грін антиколоніальний роман гідність

Г. Грін народився в графстві Хартфордшир в сім'ї шкільного вчителя. У 1925 р. закінчив Оксфордський університет, кілька років працював помічником редактора в «Таймі», був співробітником британського міністерства закордонних справ. Багато подорожував, кілька разів приїжджав до Радянського Союзу. З 1965 р. жив у Франції.

За роман «Сила і слава» в 1940 році письменник був удостоєний американської премії Готорна для католицьких письменників. Роман «Суть справи» приніс йому світову популярність (1948).

У 1956 році в журналі «Іноземна література» вперше був опублікований роман Грема Гріна «Тихий американець». Саме з цього роману починається знайомство вітчизняного читача з творчістю англійського письменника. Вітчизняне літературознавство відразу відгукнулося на появу невідомого до того письменницького таланту, і з того часу зацікавлення творчістю письменника не вщухає. Кожне нове покоління літературознавців намагається заново осмислити феномен цього незвичайного обдарування, несхожого на своїх сучасників своєю неоднозначністю, сумнівною приналежністю до якогось одного літературного напряму, своєрідністю художнього мислення, яке формувалося в най «перехресніші» в XX столітті 30-і роки.

У сучасному літературознавстві можемо виділити декілька етапів осмислення творчої спадщини Г.Гріна.

Одними з перших до творчості письменника звернулися такі дослідники як В. Івашева, С. Філюшкіна, А. Анікст, А. Єлістратова, І. Анісімов, Т. Ланіна, П. Палієвський, Н. Ейшискіна, Г. Анікін, Л. Танажко, В. Зорін, Л. Копелєв, А. Лебедєв та ін.

Велика заслуга в дослідженні творчості Г.Гріна належить В.В. Івашовій. Дослідження науковця стають основоположними у підході до творчості Г.Гріна у вітчизняному літературознавстві 60 - 70 -х р.

У 70 -ті роки літературознавці, опираючись на основоположні висновки про Г. Гріна, зроблені в 60 -тих роках, виявляють місце і особливості його творчих шукань в контексті розвитку англійської літератури XX століття. Більш глибоко і детально починають досліджуватися окремі його твори, їх структура, особливості грінівського психологізму.

Вісімдесяті роки можна назвати «переломними» у вітчизняному літературознавстві щодо сприйняття творчої спадщини Г.Гріна. Краще за всіх про це, мабуть, сказав О. Алякринський у статті «Досвід про людину», опублікованій в журналі «Новий світ», справедливо називаючи другу половину вісімдесятих років «грінівським ренесансом».

Дослідження літературознавців 90-тих років співзвучні з основними висновками, зробленими літературознавцями у 80-х роках. Так, у роботах Г.Анджапарізде розглядається проблематика грінівских романів, дослідники доходять висновку, що у своїх романах Г.Грін розмірковує «про долі людські», в центрі його уваги постає питання про те, «як сполучаються людина й історія».

У зарубіжному літературознавстві, присвяченому дослідженню творчості Г.Гріна, на наш погляд, відсутній системно-типологічний аналіз. Найчастіше літературознавці опираються на біографічний, описовий чи порівняльно-описовий методи досліджень.

У зарубіжному літературознавстві за Г. Гріном міцно затвердилася слава «католицького письменника», який переосмислює «ортодокси від католицької релігії»: багато дослідників розглядають його творчість в католицькому ключі. Як стверджує Д. Бейлі, всі твори Г.Гріна пронизує «контекст релігійної тематики». По суті, всі дослідники розглядають Г.Гріна як модерністського письменника, висвітлюючи різні аспекти грінівської творчості.

На наш погляд, для виявлення специфіки романів Г. Гріна більш плідним є дослідження типу художнього мислення письменника. Тип художнього мислення визначає всі аспекти розповіді: стиль письменника, світоглядну основу, концепцію людини. На наш погляд, Г.Грін належить до письменників екзистенційного типу художнього мислення. Означений тип мислення проливає світло на безліч «парадоксів» Г.Гріна, лежить в основі єдності художньої системи письменника, єдності його художнього світу, об'єднує його романи, які синтезують різні жанрові начала. Все це підкреслює актуальність вивчення творчості письменників XX століття стосовно екзистенціалізму, з позиції дослідження єдності художнього світу письменника.Актуальність дослідження зумовлена тим, що вперше здійснюється спроба дослідження концепції людської гідності та відповідальності у романі Г. Гріна «Тихий американець».

Мета даної роботи полягає удослідженні концепції людської гідності та відповідальності роману Г. Гріна «Тихий американець».

Означена мета передбачає вирішення наступних завдань:

- дати характеристику антиколоніальному роману як піджанру у художній літературі, визначити антиколоніальну та антивоєнну проблематику у романі Г. Гріна «Тихий американець»;

- визначити жанрову своєрідність роману Грема Гріна «Тихий американець»;

- дослідити потрактування Г.Гріном концепції гідності та відповідальності у романі «Тихий американець» крізь призму його любовного сюжету

- визначити місце доробку Г. Гріна у ВУЗівських програмах.

Об'єкт дослідження - роман Грема Гріна «Тихий американець». Предмет дослідження - концепція людської гідності та відповідальності у романі Грема Гріна «Тихий американець».

У роботі були використані наступні методи дослідження: культурно-історичний, біографічний, текстуальний.

Наукова новизна полягає в осмисленні творчості Г. Гріна у контексті сучасних уявлень про суть багатих художніх новацій XX ст.

Науково-теоретичне значення даного дослідження полягає в тому, що його результати можуть бути використані для поглибленого вивчення творів Г. Гріна, історії англійської літератури XX ст., вивчення проблеми історико-культурної своєрідності англійської нації.

Практичне значення полягає в тому, що матеріали цієї роботи можуть бути застосовані для подальшого вивчення в літературознавстві творчості Г. Гріна. Результати роботи можуть бути застосовані в лекційних курсах з історії англійської літератури XX ст., спецкурсів, спецсемінарів у ліцеях, гімназіях, ВНЗ ІІІ ? IV рівнів акредитації.

Апробація результатів дослідження. Матеріали дослідження лягли в основу доповіді на студентській науковій конференції «Актуальні проблеми української та зарубіжної літератури XX століття» (м.Переяслав-Хмельницький, 2014 рік).

Публікація результатів дослідження. Результати дослідження викладено в доповіді «Антиколоніальний роман як піджанр (на прикладі роману Г.Гріна «Тихий американець»)», що опублікована у збірнику наукових праць «Студентські літературознавчі студії». Випуск 7 (Переяслав-Хмельницький, 2014 рік).

Структура дослідження. Дипломна робота складається зі вступу, трьох роздiлiв, висновків та списку використаної літератури.



Розділ I. Антиколоніальний роман у художній літературі

1.1 Антиколоніальний роман як піджанр

На сьогодні дослідженню роману як жанру, зокрема аналізу його різновидів, присвячено чимало літературознавчих праць. В українському літературознавстві цією науковою проблемою займалися Затонський Д.В., Чернець Л.В., Наєнко М.К., Дончик В.Г., Логвиненко О.М., Зінченко В.Г., Михайлов А.В., Тамарченко Н.Д. та інші. Системний аналіз праць названих вчених подала Бернадська Н.І. у своєму дослідженні «Теорія роману як жанру в українському літературознавстві»[7]. Вона акцентує на особливому статусі роману як художньої форми, що постійно і динамічно «модифікується, збагачується новими рисами, виявляє гнучкість і «непередбачуваність» структури»[7, c.380]. Бернадська Н. І. Вказує на неканонічність романного жанру, тому система його характеристик, підкреслює вона, завжди була «змінною, відкритою». Не можемо не погодитись із вченою, що проблема жанрових модифікацій роману у ХХ столітті є особливо актуальною. «У переважній більшості досліджень ХХ століття жанр трактується як змістова форма, яка зумовлює цілісність літературного твору. Форму вивчає та оцінює теоретична поетика, а зміст вимагає інтерпретації... В залежності від того, як визначається жанр, можна по-різному інтерпретувати текст»[7, c.281].

Оскільки у названій праці Бернадської Н. І. синтезовано дослідницькі висновки стосовно різновидів романного жанру, то ми у своїй розвідці ширше опираємось саме на неї. Дослідниця розглядає різні класифікації піджанрів роману, починаючи від Франкової. Адже саме він вперше в українському літературознавстві простежив шлях історичного розвитку роману, оперуючи вже такими термінами на означення його різновидів, як роман античний і середньовічний, християнський і лицарський, гумористичний і злодійський, дидактично-сентиментальний і педагогічний, а також сучасний, тобто суспільно-психологічний. Н. І. Бернадська підкреслює, що вивчення романних різновидів в українському літературознавстві активізується на початку ХХ століття - найперше шляхом узагальнення уже відомого світового досвіду. Так, Д.Загул і С.Гаєвський розрізняють уже такі різновиди роману: лицарський, роман пригод, історичний, сентиментальний, романтичний, реалістичний, натуралістичний. Уже Д.Загул відчув недосконалість класифікаційних характеристик роману, їх перетин.

Увагу названої дослідниці привернула класифікація В.Домбровського, який намагався виокремити критерії романних різновидів. За «багатством сюжетів і тем» він виділив романи історичні (сюжет запозичено з минулого) та побутові (зображено сучасне життя і побут). В.Домбровський окреслив етапи історичного розвитку роману, також ідучи за схемою І.Франка, але систематизував, зрозуміло, значно більшу кількість творів з різних національних літератур [21, c.347].

Подібна класифікація романних різновидів за літературними напрямками практично без змін використовується сучасними літературознавцями. Сучасні вчені пропонуються значно розгалуженіші схеми романного жанру, що пояснюється більш розгалуженою текстовою системою різновидів сучасної романістики, як української, так і світової. Н.І.Бернадська узагальнила ці класифікації посилаючись головним чином, на «Лексикон загального та порівняльного літературознавства» (Чернівці, 2001) і «Литературную энциклопедию терминов и понятий» (Москва, 2001).

Як знаємо, найчисленнішу групу різновидів роману виділяють на основі тематичної парадигми: авантюрно-пригодницький; авантюрно-філософський; біографічний (автобіографічний); виробничий; воєнний; детективний; еротичний; історичний; лицарський; любовний; любовно-авантюрний; любовно-сімейний; морально-описовий; морально-повчальний; науково-фантастичний; побутовий; політичний; популістський; пригодницький; психологічний; роман-випробування; роман-виховання; роман-подорож; роман про сучасність; селянський; сімейний; соціальний; соціально-кримінальний; соціально-побутовий; соціально-психологічний; тенденційний; фантастичний; шпигунський. Відомими є й інші критерії виділення романних піджанрів: за літературним напрямом, школою, епохою, за формою оповіді, функціональною настановою на читача, особливостями поетики, зв'язками з іншими родами і жанрами, за кількістю книг, тощо. Цю розгалужену схему доповнюють і авторські означення жанрових різновидів, такі як роман-хроніка, роман-есе, роман-спогад, роман-опера, екологічний роман, роман-версія, роман-факт, роман-фейєрія тощо.

Одразу зазначимо, що у цій схемі-класифікації має місце антиколоніальний роман як піджанр. За тематикою його можемо віднести до політичного роману, за стильовими характеристиками - найчастіше до реалістичного, за функціональною настановою на читача його можна назвати насамперед романом-попередженнням.

Варто додати, що термін «антиколоніальний» майже не використовується у західному літературознавстві. Частіше тут фігурує терміносполука «колоніальна література», якою окреслюють твори англомовних письменників про колонізовані країни. У таких творах здебільшого художньо досліджуються опозиції: Захід - Схід; світло - темрява; раціональне - ірраціональне; культура - природа. Перша складова цих опозицій уособлює колонізаторів, друга - колонізованих.

Відомим дослідником колоніальної літератури є американський вчений Дуглас Керр. У своїй засадничій статті «Three ways of going wrong: Kipling, Conrad, Coetzee» («Три хибні шляхи: Кіплінг, Конрад, Куцьє») літературознавець ширше розглядає проблему взаємостосунків колонізаторів та колонізованих. Він аналізує, зокрема, поведінку європейців-колонізаторів. Д. Керр чітко виділяє дві категорії персонажів: «lawman» (законопослушний) та «outlaw, transgressor» (порушник закону) [52,c.18]. Законопослушні - це ті колонізатори, які у колонії зберегли свою національну і культурну ідентичність, тобто залишились британцями, а правопорушники - ті, що перейшли межу між двома культурами (західною і східною) глибше проникнувши у життя місцевого населення. Д. Керр розрізняє три типи transgression (правопорушення):

1. поверхове пізнання іншого народу найперше через шлюб;

2. асиміляція з чужим народом, прийняття його віри і традицій;

3. проникнення у життя місцевого населення з метою власного матеріального збагачення.

Цей вчений підкреслює, що правопорушник завжди мусить понести покарання. Transgrеssor втрачає себе як особистість, як представника своєї нації, культури, розчиняється серед аборигенів. У названій вище статті читаємо: «Людина, колись шанована у своєму імперіалістичному суспільстві, якій було цікаво спостерігати за життям аборигенів, безпечно ховаючись за порогом імперії, не встояла проти спокуси доторкнутися до життя корінного населення. Вона відкидає свій етнічний престиж і культурну ідентичність і тоне серед чужого народу, приймає деградацію і приниження, від якого не бажає рятуватися, щоб повернутися до попереднього влаштованого життя. Її ренегатство є посланням-попередженням для всієї імперії, яка може розчинитися серед своїх колоній» [52, c.27].

Легко помітити, що саме такий пафос пронизує твір Г. Гріна («Тихий американець»).

Англієць Фаулер та американець Пайл (герої роману Г. Гріна «Тихий американець») - колоніалісти, представники західної цивілізації, які живуть у В'єтнамі. Обидва перейшли межу, порушили закон, проте у різний спосіб. Пайл приїжджає у В'єтнам з економічною місією, шукає матеріального збагачення у цій країні, прикриваючись гучними гаслами західної демократії. Г.Грін майже декларативно заявляє: «Він безоглядно вдирається в чуже життя, люди гинуть через його дурість» [16,c.159]. А сам персонаж (Пайл) так оцінює свої вчинки: «Що ж, війна вимагає жертв. Шкода, звичайно, але не завжди влучаєш в ціль. У всякому разі вони загинули за справедливу справу. Можна навіть сказати, що вони загинули за демократію» [16,c.165]. На це Фаулер відповів: «Не знаю, як це можна перекласти на мову В'єтнамців»[16,c.165]. Американець не розуміє, що цим людям не потрібна його демократія. У них свої закони, до яких вони звикли і які вони розуміють. За таке втручання Пайл платить своїм життям.

Фаулер, який усвідомлював, що «люди живуть тут так, що всім усе відомо, але у їх життя не можна увійти так просто, як входиш на бульвар» [16,c.133]. Спершу він лише осторонь спостерігав за життям у В'єтнамі, та не встояв перед спокусою. Взяв собі за жінку в'єтнамку Фуонг, порушив заповіді своєї релігії, розлучившись із дружиною англійкою. Життя Фаулера у екзотичній країні не було щасливим: він неохоче виконував свою репортерську роботу, жив у вбогій кімнатці без бдь-яких “західних” зручностей, вечорами пив віскі та курив опіум. Автор не вказує читачеві, яким же буде майбутнє Фаулера. Проте можемо здогадатись, що він ніколи не стане своїм серед цього народу, хоча й допомагав йому у визвольній боротьбі. З іншого боку для представників совго табору давніх колоніалістів англієць став зрадником, ренегатом.

Поряд із терміносполукою «колоніальна література» (до неї можемо віднести названий вище твір Г.Гріна) у західному літературознавстві побутує поняття «антиколоніальний». Хочемо назвати двох англомовних критиків, які в той чи інший спосіб вживають його. КейтБукерукнизі«Сolonial Power, Colonial Texts. India in the Modern British Novel» («Колоніальнасила, колоніальнийтекст. Індія у сучасному англійському романі» (1997р.) досліджує британський колоніальний роман, зокрема, зображення у ньому процесу обміну культур та антиколоніальногопротистояння [64]. Ізабелль Маутінго у статті «Gestures of reconciliation: Three novels of colonial war» («Жести примирення: три романи про колоніальну війну») зауважує, що інколи літературні критики недооцінюють антиколоніалістські елементи у літературі країн, що вели колонізаторські війни. Авторка відзначає, що у португальській літературі, наприклад, письменники не лише відтворюють жахіття війни та страждання португальських солдатів, а й не меншу увагу приділяють зображенню трагізму такої війни для корінного населення. Такий піджанр Маутінго означує як «романи про колоніальну війну» і визначає їх основне спрямування - викриття моральної невиправданості колоніалізму та примирення між колишніми колонізаторами та колонізованими [55]. Не зайвим буде вказати, що і нігерійська письменниця Гелон Габіла в одному із своїх інтерв'ю також відзначає, що багато її колег-співвітчизників у своїх творах постколоніального періоду часто звертаються до антиколоніальної теми.

У науці про літературу слов'янських народів побутує саме термін «антиколоніальний роман». Учені чітко увиразнюють його характерні риси.

Вперше активно оперує цим терміном О.В. Плаушевська у дисертаційному дослідженні «Антиколониальный и антиимпералистический роман Дж.Олдриджа» (1958р.) [27]. Згодом таке визначення дає цілому ряду романів британських авторів чеський літературознавець З. Ванчура у праці «Двадцать лет английского романа» (1968р.) [11, c.80-91]. У 1984 році публікує своє дослідження «У истоков английского антиколониалистического романа» Ватченко С.О., у якому аналізуються творчі пошуки Афри Бен у романічній прозі [12]. Цей же термін застосовують і співавтори підручника «История английской литературы» (1985р.) Н.П. Михальська та Г. В. Анікін (стаття про творчість Г.Гріна). Вони і визначають певні спільні риси для творів цього піджанру, а саме:

- події, відображені у романі, відбуваються у колоніальних і залежних країнах;

- в основі подієвого сюжету - антиколоніальний рух у поневолених країнах;

- конфлікт гостродраматичний, події часто мають трагічний характер;

- фігурують образи представників імперіалістичних держав, їм протиставляється головний герой - англієць, який зображений у стані ідейно-моральної кризи;

- характерним є поєднання сатири і трагізму, опису подій і психологізму [3, c.382].

Такі дослідники творчості Г.Гріна, як Соловйова Н.М. [32,c.32], Китманова Е.А. [26] та Шахова К.М. [47, c.175-204], також оперують терміном «антиколоніальний роман» стосовно деяких творів цього письменника, акцентуючи увагу при їх аналізі на зазначених вище аспектах.

Симоненко І.П. у праці «Нові часи - нові герої: про англійський антиколоніальний роман» (1970) використовує цей термін як опозицію до терміна «колоніалістський роман». Ось як трактує дослідниця різницю між цими поняттями (зважаючи на важливість цього трактування для досліджуваної у статті проблеми, подаємо розлогу цитату): «Для будь-якого колоніалістського роману є характерною ідеалізація образів колонізаторів і приниження, дискредитація образів борців за свободу, до якої б раси і нації вони не належали.... Тубільне населення, будуть це індуси, араби чи негри, змальовується диким, відсталим, неймовірно забобонним, не здатним дати собі (не кажучи вже про свою країну та її природні багатства) ніякої ради... Антиколоніальний роман дає широку і правдиву картину побуту, звичаїв, соціального розшарування місцевого населення, створює цілу низку реалістичних і глибоко диференційованих образів тубільців...свідомих своєї національної і людської гідності, людей високого інтелектуального рівня, які прагнуть бути вільними і незалежними у рідній країні і самостійно будувати своє майбутнє. Дія післявоєнних антиколоніальних творів англійських письменників відбувається в різних частинах світу... В них зображені різні етапи національно-визвольної боротьби... В основу сюжету покладено, звичайно, історію англійця, який на власному досвіді переконується в ганебній несправедливості політики великих імперіалістичних держав щодо малих країн» [28, c.222]. Симоненко І.П. пов'язує виникнення літератури антиімперського спрямування загалом і терміна «антиколоніальний роман» зокрема з історичними подіями другої половини ХХ століття, а саме з розпадом Британської імперії.

Ще один дослідник англійської літератури російський літературознавець Спектор А.Л. у своїй праці «Идейно-стилевое своеобразие английского антиколониалистского романа 1950-х-1960-х» (1982р.) виділяє такі кола проблем, які є характерними для цього піджанру:

- викриття морально-політичної невиправданості колоніалізму та імперіалізму шляхом реалістичного відтворення картин експлуатації пригнічених народів, розкриття складного комплексу соціально-економічних і морально-етичних питань;

- національно-визвольна боротьба пригнічених народів, підкреслення у творі гуманістичного характеру цієї боротьби. Ця проблема тісно пов'язана з однією з кардинальних проблем реалістичної літератури - художнім осмисленням життя народу, його духовного обличчя, його боротьби за своє визволення, за національний прогрес;

- проблема вибору життєвого шляху особистості, при розгляді якої сфокусовані важливі соціально-політичні і морально-етичні питання сучасності. Ця проблема тісно пов'язана з питанням про свободу і відповідальність особистості, оскільки в акті вибору, в якому неодмінно опиняється людина, проявляється її орієнтація на ті чи інші моральні та соціальні цінності.

А.Л. Спектор стверджує, що для романів антиколоніалістського спрямування характерна подібність фабули, системи групування персонажів, вибору певних художніх засобів (контрастні порівняння, експресивний синтаксис тощо). Такі романи, підкреслює він, мають гуманістичне спрямування. У них розроблено концепцію народу «як справжнього творця історії», яка має моральне підґрунтя: принцип рівності усіх народів, високе призначення людської особистості, співчуття до пригнічених [34, c.5]. Як бачимо, Анікін Г. В., Михальська Н. П., Симоненко І.П. і Спектор А.Л. акцентують на одних і тих же рисах антиколоніальних романів.

Ще раз підкреслимо, що названі дослідники, представники науки про літературу слов'янських народів, застосовують термін «антиколоніальний роман» стосовно творів саме англійських письменників ХХ століття, в тому числі і Г. Гріна.

Перше коло проблем окреслених дослідниками антиколоніального роману (викриття морально-політичної невиправданості колоніалізму та імперіалізму) розробляється в зазначених творах таким чином. У романі «Тихий американець» Г.Гріна, наприклад, подано описи злиденного життя в'єтнамського народу на фоні контрастних розваг колонізаторів: французькі та американські завойовники влаштовують в ресторанах пишні прийоми та вечірки. Авторську концепцію увиразнює така художня деталь: у вікнах ресторанів, де розважалися колонізатори, не було шибок - вони боялися гострих скалок [16,c.168]. У романі «Комедіанти» Г.Грін розкриває перед читачем картину збудованого з фінансування Сполучених Штатів нового міста з його монументальними модерними спорудами, по закутках яких від жорстоких тонтон-макутів ховаються голодні каліки. Прихильники маріонеткового уряду Дювальє, який діє за вказівкою США, живуть в достатку, а корінні жителі в той же час гинуть з голоду в нетрях.

У творах Г. Гріна знайшла також відображення проблема національно-визвольної боротьби. У романі Г.Гріна «Тихий американець» відтворено партизанський рух в'єтнамців проти колонізаторів. Цей виснажений війною народ не здається, не підкорюється, хоч і підпільно, але все ж таки бореться за своє право жити на рідній землі. Їх підтримує і захищає англієць Фаулер: «Вони хочуть досхочу рису. Вони не хочуть, щоб у них стріляли. Вони бажають, щоб ніщо не порушувало їхнього спокою. Вони не хочуть, щоб люди з білою шкірою пояснювали їм, чого вони хочуть», - каже він [16,c.89]. У «Комедіантах» племінник вбитого тонтон-макутами доктора Філіппо збирає групу однодумців і робить відчайдушну спробу повстати проти пануючого режиму. Хоча сам він гине, але його ідея підхоплюється співвітчизниками. Підтекст твору Г.Гріна пронизаний надією на продовження боротьби за свободу.

Особливої уваги у романах англійського письменника заслуговують проблеми третього кола - вибору особистості, свободи цього вибору та відповідальності за нього. В кожному із названих вище творів герої в певний момент життя опиняються в екстремальній ситуації вибору, і здійснюють цей вибір на користь добра, справедливості і гуманності.

Так, герой Г.Гріна англієць Фаулер з «Тихого американця» вирішує допомогти в'єтнамцям у боротьбі проти колонізаторів видавши їм таємницю Пайла. Він обирає активну позицію, відкидаючи позицію байдужості і невтручання. Впродовж усього роману спостерігаємо еволюцію світогляду Фаулера. На початку твору ми зустрічаємо збайдужілого до життя репортера, життєве кредо якого таке: «Якщо вже таке людське життя, хай собі воюють, хай любляться, хай убивають один одного, - мене це не обходить. Мої колеги журналісти називають себе кореспондентами. Я вважаю за краще бути репортером. Я пишу про те, що бачу, і ніколи не втручаюся в те, про що пишу. Навіть своя точка зору - це теж до певної міри втручання»[16,c.24]. Але ставши свідком терористичного акту, в результаті якого постраждали невинні люди, він змінює свою позицію. Фаулер сам дивується: «Невже мене треба кинути у вир життя, щоб я зрозумів людське горе» [16, c.171] і робить висновок: «Рано чи пізно людина мусить стати на чий-небудь бік, якщо вона хоче лишитися людиною» [16, c.160]. Він викрив злочинні наміри Пайла і оцінив їх як несправедливе посягання на свободу в'єтнамського народу на власній землі.

Подібно в «Комедіантах» два англійці Браун і Джонс переходять на бік пригнічених. Вони підтримують молодого Філіппо, допомагають в боротьбі партизанам, а Джонс навіть стає провідником їхнього угрупування і гине в бою. Він відчув свою корисність для поневоленого народу.

Безумовно, пошуки критеріїв класифікації роману триватимуть і надалі - їх логіку підказуватиме сам розвиток творів цього жанру. Ми ж не маємо сумнівів, що антиколоніальний роман є одним із піджанрів роману.



1.2 Антиколоніальний роман 1950-х рр. та роман Г.Гріна «Тихий американець»

У1950 -х роках у творчості Г.Гріна намічається очевидне зрушення до соціальної проблематики. Соціально- політичні конфлікти часу стали визначати драматичні колізії і теми його творів. Трагедію особистості Г.Грін став бачити у світлі конфліктів політичного характеру. Письменник стає одним з помітних письменників, автором антиколоніальних романів, у яких засуджує агресивні війни, колоніалізм, загарбницьку сутність імперіалізму, які він називає «повільним сповзанням західного світу до варварства». Саме антиколоніальний роман стає одним з провідних напрямків у 1950 -х роках. Це було історично обумовлено, так як з 1950 -х років починається епоха антиімперіалістичної боротьби - час, коли колишні колонії розвинених країн Західної Європи починають боротьбу за звільнення від гніту їх боржників. Основні риси антиколоніального роману:

- дія в романах відбувається в колоніальних, залежних країнах. Відстані або реальні, або вигадані. У романах, поряд з В'єтнамом, Гватемалою, фігурують Бахраз, Нідія, Дельміна, під якими вгадуються країни Африки і Арабського Сходу.

- конфлікт в антиколоніальних романах гостродинамічний; події часто носять ієрархічний характер. Зображується наростання протесту народу та залежних країн і переходу до боротьби.

- у всіх антиколоністських романах фігурують образи представників імперіалістичних кругів (Пайл «Тихий американець»; Уінтроп Еліот у романі Н.Льюіса «Вулкани над нами»).

- цим героям протистоїть головний герой - англієць, який в усіх цих книгах показаний у стані ідейно-моральної кризи, що загострюється під впливом назріваючої антиколоніальної боротьби. Герой поставлений перед необхідністю вибору шляху. Цей вибір суто індивідуальний. При всіх відмінностях у цих героїв є спільне: всі вони «герої роздоріжжя», намагаються розібратися в найскладніших проблемах сучасності, визначити своє ставлення до політичних подій.

- для реалізму цих книг характерне поєднання сатири і трагізму, подієвості й психологізму.

Роман Г.Гріна «Тихий американець» - один з найбільш значних творів антиколоніальної літератури. Реалізм «Тихого американця» грунтується на художньому освоєнні найважливіших соціально-політичних процесів часу, реалістична позиція автора - в засудженні колоніальних війн, у викритті війни.

Роман носить політичний характер і викриває одну з найважливіших проблем сучасної літератури - проблему вибору. Книга побудована як детективний роман, майстерним майстром якого є Г.Грін, на ретроспективному розкритті сюжету. Сталося жорстоке вбивство; розслідувати його, знайти вбивцю, з'ясувати причини разом із слідчими належить читачеві. Дія відбувається у В'єтнамі, у 1950 -ті роки, коли країна була французькою колонією. Однак художня своєрідність книги грунтується, насамперед, на прийомі контрастної характеристики двох головних дійових осіб роману, на їх безперервному зіставленні та протиставленні. Англійський журналіст Фаулер, від імені якого йде розповідь, і молодий американський дипломат Пайл, пов'язаніз самого початку роману далеко не простими взаєминами.

Олден Пайл, названий «тихим американцем» за свою гадану порядність і моральну врівноваженість, - співробітник американської місії економічної допомоги. Але, насправді, в його обов'язки входило організація саботажів та провокацій таким чином, щоб вони були схожі на справу рук в'єтнамських комуністів, що борються за визволення своєї країни. На руках Пайла кров багатьох людей. Але парадокс полягає в тому, що Пайл - не лише кат, а й жертва. Так як він опинився під впливом Йорка Гардінга (ідеї про те, що Сходу потрібна «третя сила» в особі Заходу) і Пайл сліпо дотримувався цієї догми .

Його антиподом був англійський репортер Фаулер - втомлена, душевно спустошена людина, яка сприймає себе як репортера, завдання якого - давати лише факти. Людина, яка втратила ідеали і позбавлена будь-яких прагнень, Фаулер намагається залишитися стороннім спостерігачем тієї боротьби і злодіянь, які розгортаються на його очах, і шукає розради від страждання в любові. Саме через образ Фаулера - образ людини, що проходить (як і багато інтелігентів на Заході) складний шлях внутрішньої боротьби - автор висловлює свій протест проти колоніальної політики Заходу у В'єтнамі. По ходу розгортання сюжету, простежується динаміка цього сюжету. Спочатку Фаулер намагається не втручатися. Своїм головним завданням він вважає виклад фактів, як йому спочатку здається, його не стосується.«Політика мене не цікавить; я ж репортер. Я ні в що не втручаюся». Але як сказав йому французький пілот Труен: «Настане час і вам доведеться стати на чийсь бік». Г.Грін чудово показує, як він намагається її в собі придушити і загасити. Вперше він говорить «ненавиджу війну» під час епізоду нічної сутички на каналі Фат Дьем. Г.Грін подає дуже реалістичний опис картини, яку побачив Фаулер після бою:«Канал був повний трупів; він нагадував мені юшку, в якій надто багато м'яса. Трупи налазили один на одний; чиясь голова, сіра, безлика, як у каторжника, з оголеним черепом, стирчала з води, точно як буйок. Крові не було: мабуть, її давно вже змило водою».

В силу специфіки своєї професійної діяльності, Фаулер стає очевидцем тих наслідків, які несе ця війна і для мирних жителів: їх житла знищують, а їх самих вбивають. Ось перед Фаулером маленьке село; але... життя покинуло його - навіть курки і тієї не залишилося... Ці люди в щось вірили... Вони були живими істотами, а не сірими обезкровленими трупами». Недалеко від села французькі солдати знайшли жінку і маленького хлопчика. «Обидва були, безумовно, мертві: на лобі жінки був маленький охайний згусток крові, а дитина здавався сплячою. Йому було років шість, і він лежав, підтягнувши кістляві коліна до підборіддя, як зародок в утробі матері».

Поступово в Фаулераназріває протест. Він вже в розмові з Пайлом відкрито говорить:«Не лізьте ви на Схід з вашим кудкудаканням про загрозу людської особистості...». І додає: «Це їхня країна». Останньою краплею терпіння став вибух, організований американцями (у числі яких був і Пайл). Метою вибуху було знищення в'єтнамських генералів у ході параду. Однак, він був перенесений на більш ранній термін. В результаті постраждали лише мирні жителі:«Жінка сиділа на землі, поклавши собі на коліна те, що залишилося від її немовляти: душевна делікатність змусила її прикрити дитину солом'яним селянським капелюхом. Вона була тиха і нерухома... Безногий обрубок близько клумби все ще смикався, немов щойно зарізана курка. Судячи з сорочки, він був колись рикшею».

Вражений побаченим, Фаулер дає згоду видати Пайла в'єтнамським партизанам, це означало одне - загибель. Своєму рішенню Фаулер дає таке обгрунтування: «Він вдирається в чуже життя, і люди помирають через його дуросщі. Шкода, що ваші не прикінчили його на річці, коли він плив з Нам - Діна. Доля багатьох людей була б зовсім іншою».

Визначивши своє ставлення до Пайла, Фаулер тим самим визначив своє ставлення до війни і соціально-політичної несправедливості. Таким чином, конфлікт між американцем Пайлом і англійцем Фаулером покликаний розкрити головну проблему книги: яка насправді місія західної цивілізації у В'єтнамі. Ця політична проблема для Г.Гріна пов'язана з моральною постановкою питання: чи вправі взагалі один народ вирішувати долю іншого, як і в любові одна людина вирішувати за іншу, в чому його щастя. Відповідь на питання покладенав кінцівці роману. Загибель Пайла визначає позицію самого автора з цього питання - кожен народ має сам вирішувати свою долю.

Роман «Тихий американець» є яскравим протестом Г.Гріна проти колоніальної, загарбницької війни західної цивілізації у В'єтнамі. У своєму романі Г.Грін показує реальні картини наслідків, які несе ця війна для її жителів, він намагався донести до всіх злочин, скоєний проти свободи і щастя цілого народу.

Основна ідея його твору виражається в словах головного героя Фаулера: «Вони хочуть досита рису. Вони не хочуть, щоб в них стріляли.

Вони хочуть, щоб життя текло спокійно. Вони хочуть, щоб пішли люди

з білою шкірою».

Отже, основні риси антиколоніального роману 1950-х років:

- дія в романах відбувається в колоніальних, залежних країнах;

- конфлікт у антиколоніальних романах гостродинамічний; події часто носять ієрархічнийхарактер. Зображується наростання протесту народу і залежних країн і переходу до боротьби;

- у всіх антиколоніальних романах фігурують образи представників імперіалістичних кіл;

- цим героям протистоїть головний герой - англієць, який в усіх цих книгах показаний в стані ідейно- моральної кризи, що загострюється під впливом назріваючої антиколоніальної боротьби. Герой поставлений перед необхідністю вибору шляху. Цей вибір суто індивідуальний. При всіх відмінностях у цих героїв є спільне: всі вони «герої роздоріжжя», намагаються розібратися в найскладніших проблемах сучасності, визначити своє ставлення до політичних подій;

- для реалізму антиколоніальних романів характерно поєднання сатири і трагізму, подієвості і психологізму.

Роман Грема Гріна «Тихий американець» - один з найбільш значних творів антиколоніальної літератури - відкриває новий період у творчості Г.Гріна. У 1950-х роках соціально-політичні конфлікти часу стали визначати драматичні колізії і теми творів англійського письменника. Трагедію особистості Г.Грін став бачити у світлі конфліктів політичного характеру. Тому він стає одним з помітних письменників, автором антиколоніальних романів, у яких засуджує агресивні війни, колоніалізм, загарбницьку сутність імперіалізму.



1.3 Антивоєнна та антиколоніальна проблематика роману Г.Гріна «Тихий американець»

Багато років пекучої раною на тілі людства була підготовлена ??і розв'язана США брудна і кривава війна у В'єтнамі. Тисячі знищених сіл і міст, зруйнованих будинків, спалені напалмом ліси, діти, протягують руки до вбитих матерів, мертві тіла закатованих катами патріотів, розстріляні, розірвані бомбами, спалені мирні жителі - ось страшні наслідки американської воїни на землі багатостраждального В'єтнаму.

Дія роману «Тихий американець» відбувається у В'єтнамі. Роман носить політичний характер і зачіпає одну з найважливіших проблем сучасної літератури - проблему вибору.

Книга побудована як детективний роман, майстерним майстром якого є Г.Грін, на ретроспективному розкритті сюжету. Сталося жорстоке вбивство; розслідувати його, знайти вбивцю, з'ясувати причини разом із слідчими належить читачеві.

Однак художня своєрідність книги грунтується, насамперед, на прийомі контрастної характеристики двох головних дійових осіб роману, на їх безперервному зіставленні та протиставленні. Англійський журналіст Фаулер, від імені якого йде розповідь, і молодий американський дипломат Пайл, пов'язані з самого початку роману далеко не простими взаєминами. Художня своєрідність роману грунтується на зіставленні і протиставленні цих двох головних дійових осіб.

Олден Пайл, названий «тихим американцем» за свою гадану порядність і моральну врівноваженість, - співробітник американської місії економічної допомоги в Сайгоні. Перед нами досить знайомий тип людської поведінки, що сформувався саме в XX ст. в епоху гострого ідеологічного протистояння держав і систем, коли ідейна переконаність людини, не здатної мислити самостійно і критично, обертається на психічному рівні своєрідною запрограмованістю суджень і дій, шаблонностью мислення, що прагне укласти складність людських стосунків у вже готові рамки і схеми. Для Пайла не існує нічого індивідуального, приватного, неповторного. Все, що він бачить, переживає сам, він прагне підвести під систему понять, співвіднести з якимись нібито назавжди даними правилами, моделлю відносин. Наприклад, свій любовний досвід він зіставляє з висновками статистики Кінсі, враження про В'єтнам - з точкою зору американських політичних коментаторів. Кожен вбитий для нього або «червона небезпека», або «воїн демократії».

Пайл цілком благополучний: він закінчив Гарвард, він з хорошої сім'ї, молодий і досить багатий. Його життя розумне і стабільне.

Якщо Фаулер, другий герой роману, махнув на себе рукою, опустився, не цікавиться своєю зовнішністю, навіть не прибирає свого житла, то Пайл, акуратний чоловік з привітною посмішкою, здається відпрасованим не лише ззовні, а й з середини. У нього є тверді «моральні» принципи і переконання, є духовний наставник в особі американського журналіста і філософа Йорка Гардінга, теоретика американізму. Пайл не п'яниця і не розпусник. Полюбив в'єтнамську дівчину Фуонг, яку любить і Фаулер, він на відміну від останнього має по відношенню до неї цілком серйозні наміри, хоче зробити її не своєю наложницею, а дружиною. Те, що він відводить у свого друга Фаулера дівчину, пояснює тим, що їй буде з ним краще, що він може дати їй те, що не може Фаулер: одружитисяз нею і дати їй становище в суспільстві.

Взагалі враження, яке справляє Пайл на більшість людей, цілком позитивне. Такий собі чесний, чистий, бадьорий, діловий і правильний молодий чоловік. Формула «кип смайлінг» («посміхайся») робить його відкрите і привабливе обличчя ще більш симпатичним, що викликає довіру. Але поступово, як це часто буває у Г.Гріна, розкриваються таємниці і приховані справи, розкручуються напружені сюжетні лінії, стає зрозумілою справжня суть Пайла.

Поступово Пайл перетворюється на носія агресії. «Даремно я вже тоді не звернув уваги на цей фанатичний блиск в його очах, не зрозумів, як гіпнотизують його слова, магічні числа: п'ята колона, третя сила, друге пришестя...» - думає про нього Фаулер. Тією третьою силою, яка може і повинна врятувати В'єтнам, а заодно допомогти встановленню панування США в країні, на думку Пайла і тих, хто направляє його, має стати національна демократія. Фаулер попереджає його: «Ця ваша третя сила - це все книжкові вигадки, не більше. Генерал Тхе просто головоріз з двома -трьома тисячами солдатів, ніяка це не третя демократія».

Але Пайла не можна переконати. У його обов'язки входила організація саботажів і провокацій таким чином, щоб вони були схожі на справу рук в'єтнамських комуністів, що борються за визволення своєї країни. Тому на руках Пайла кров багатьох людей.

Так, він організовує вибух на площі, і гинуть ні в чому не винні жінки і діти. Але, згадуючи про трупи загиблих на площі від пластикових бомб, Пайл холоднокровно, з жахливим спокоєм заявляє: «Війна вимагає жертв. Вони неминучі. Шкода, звичайно, але не завжди потрапиш в ціль. Так чи інакше вони загинули за праве діло».

Чистенький Пайл здригається, побачивши плями крові на своїх черевиках, але єдине, що при цьому його хвилює, - це необхідність дати їх вичистити перед прийомом у посла.

«Він глянув на мокру пляму на своєму черевику і слабким голосом запитав:

- Що це?

- Кров, - сказав я, - ніколи не бачили, чи що?

- Треба неодмінно почистити, так не можна йти до посла, - сказав він...»

Пайл не відчуває докори сумління, своєї провини. Такого, як він, не можна навчити людяності, його можна лише знищити, як отруйну потвору, небезпечну для інших.

До моменту початку розповіді Пайл мертвий - він постає перед нами в думках Фаулера: «Я подумав: “Який сенс з ним говорити? Він так і залишиться праведником, а хіба можна звинувачувати праведників - вони ніколи ні в чому не винні. Їх можна лише стримувати або знищувати. Праведник - теж свого роду душевнохворий”».

Але парадокс полягає в тому, що Пайл - не лише кат, а й жертва. Так як він опинився під впливом Йорка Гардінга (ідеї про те, що Сходу потрібна «третя сила» в особі Заходу) і Пайл сліпо вірив цій догмі.

Антиподом Пайла є англійський репортер Фаулер - втомлена, душевно спустошена людина, яка сприймає себе як репортера, завдання якого - давати одні факти.

Він, по суті, втік до В'єтнаму, рятуючись від порожнечі свого життя, від сімейної драми, від усього, що оточувало його на батьківщині. Він розчарувався у всіх життєвих цінностях, ніщо по- справжньому не цікавить і не хвилює його, до більшості людських почуттів і вчинків він ставиться з цинічною байдужістю або нігілістичним запереченням. Фаулер забувається, лише коли п'є, а п'є він часто і багато. До того ж, він ще й наркоман. Цей руйнівний порок допомагає йому вимкнутися з надокучливою життя, забути про свій біль, про духовнийглухий кут, в якому він знаходиться.

Людина, яка втратила ідеали і позбавлена будь-яких прагнень, Фаулер намагається залишитися стороннім спостерігачем тієї боротьби і злодіянь, які розгортаються на його очах, і шукає розради від страждання в коханні. Саме через образ Фаулера - образ людини, що проходить (як і багато інтелігентів на Заході) складний шлях внутрішньої боротьби - автор висловлює свій протест проти колоніальної політики Заходу у В'єтнамі. По ходу розгортання сюжету, простежується динаміка цього сюжету. Спочатку Фаулер намагається не втручатися. Своїм головним завданням він вважає виклад фактів, як йому спочатку здається, його не стосується: «Політика мене не цікавить; я ж репортер. Я ні в що не втручаюся». Але одного разу французький пілот Труен сказав йому: «Настане час і вам доведеться стати на чийсь бік». Що згодом і сталося.

Далі події в романі розгортаються так, що Фаулер усвідомлює порочність, аморальність своєї позиції невтручання і починає діяти. Адже Фаулер - людина з хворою совістю. Він легко ранимий, і його цинізм і байдужість - це захисна маска, що прикриває обличчя, спотворене стражданням.

Дві основні причини сприяють прозрінню англійця - це його щира симпатія в'єтнамцям, глибоко відчуте розуміння справедливості їхньої боротьби за право бути господарями своєї землі, мирно жити, трудитися, виховувати дітей і викриття страшної діяльності «тихого американця», побожного і «доброго» Пайла.

Вперше він говорить «ненавиджу війну» під час епізоду нічної сутички на каналі Фат Дьем. Г.Грін дає дуже реалістичний опис картини, яку побачив Фаулер після бою: «Канал був повний трупів; він нагадував мені юшку, в якій надто багато м'яса. Трупи налазили один на одний; чиясь голова, сіра, безлика, як у каторжника, з оголеним черепом, стирчала з води, точно як буйок. Крові не було: мабуть, її давно вже змило водою».

В силу специфіки своєї професійної діяльності, Фаулер стає очевидцем тих наслідків, які несе ця війна і для мирних жителів: їх житла знищують, а їх самих вбивають. Ось перед Фаулером маленьке село: « ... життя покинулойого - навіть курки і тієї не залишилося... Ці люди в щось вірили... Вони були живими істотами, а не сірими обезкровленими трупами». Недалеко від села французькі солдати знайшли жінку і маленького хлопчика. «Обидва були, безумовно, мертві: на лобі жінки був маленький охайний згусток крові, а дитина здавалася сплячою. Йому було років шість, і він лежав, підтягнувши кістляві коліна до підборіддя, як зародок в утробі матері».

Поступово в Фаулераназріває протест. Він вже в розмові з Пайлом відкрито говорить: «Не лізьте ви на Схід з вашим кудкудаканням про загрозу людської особистості...». І додає: «Це їхня країна». Останньою краплею терпіння став вибух, організований американцями (у числі яких був і Пайл). Метою вибуху було знищення в'єтнамських генералів у ході параду. Однак, він був перенесений на більш ранній термін. В результаті постраждали лише мирні жителі: «Жінка сиділа на землі, поклавши собі на коліна те, що залишилося від її немовляти: душевна делікатність змусила її прикрити дитину солом'яним селянським капелюхом. Вона була тиха і нерухома... Безногий обрубок близько клумби все ще смикався, немов щойно зарізана курка. Судячи з сорочки, він був колись рикшею». Вражений побаченим, Фаулер дає згоду видати Пайла в'єтнамським партизанам, це означало одне - загибель.

Фаулеру, таким, яким він показаний протягом більшості сторінок роману, непросто було зважитися діяти заодно з в'єтнамськими патріотами проти «тихого американця». Пайл одного разу врятував йому життя, і в романі про це докладно розповідається. Він був його суперником в любові до Фуонг, щасливим суперником. Якими б цинічними не здавалися іноді слова англійського журналіста, він людина честі і ніколи б не взяв участі у вбивстві Пайла заради особистих інтересів, через нанесену йому образу, щоб прибрати суперника або помститися йому. Більш того, Фаулеру потрібно переступити через самого себе, потрібно не боятися можливості не тільки того, що його співучасть буде розкрито, але й що всі його вчинки будуть потрактовані невірно, банально. Але англійський журналіст зрозумів - необхідно діяти, неможливо бачити жахливі злочини, мовчати і жити в ладах з власною совістю. Не можна, вбачаючи нещасну жінку з убитою дитиною або закривавленим обрубком тіла, який нещодавно був живою людиною, пройти повз. Не можна сказати собі: це в'єтнамські справи, вони не стосуються мене, англійця. Людські справи стосуються кожної людини. До такого висновку приходить Фаулер, вирішуючи допомогти в'єтнамським патріотам.

Своєму рішенню видати Пайла Фаулер дає таке обгрунтування: «Він всліпу вдирається до чужого життя, і люди помирають через його дурість. Шкода, що ваші не прикінчили його на річці, коли він плив з Нам-Діна. Доля багатьох людей була б зовсім іншою».

Визначивши своє ставлення до Пайла, Фаулер тим самим визначив своє ставлення до війни і соціально-політичної несправедливості. Таким чином, конфлікт між американцем Пайлом і англійцем Фаулером покликаний розкрити головну проблему книги: яка на справді місія західної цивілізації у В'єтнамі. Ця політична проблема для Г.Гріна пов'язана з моральною постановкою питання: чи вправі взагалі один народ вирішувати за інший його долю, як і в любові одна людина вирішувати за іншого, в чому його щастя. Відповідь на питання висвітлено в кінцівці роману. Загибель Пайла визначає позицію самого автора з цього питання - кожен народ має сам вирішувати свою долю.

Термін «антиколоніальний» майже не використовується у західному літературознавстві. Частіше тут фігурує терміносполука «колоніальна література», якою окреслюють твори англомовних письменників про колонізовані країни. Поряд із терміносполукою «колоніальна література» (до неї можемо віднести названий вище твір Г.Гріна) у західному літературознавстві побутує поняття «антиколоніальний».

У науці про літературу слов'янських народів побутує саме термін «антиколоніальний роман». Літературознавці чітко увиразнюють його характерні риси.

Вперше активно оперує цим терміном О.В. Плаушевська,згодом таке визначення дає цілому ряду романів британських авторів чеський літературознавець З. Ванчура.Цей же термін застосовують і співавтори підручника «История английской литературы» (1985р.) Н.П. Михальська та Г. В. Анікін (стаття про творчість Г.Гріна).

Антиколоніальний роман дає широку і правдиву картину побуту, звичаїв, соціального розшарування місцевого населення, створює цілу низку реалістичних і глибоко диференційованих образів. Дія післявоєнних антиколоніальних творів англійських письменників відбувається в різних частинах світу. В основу сюжету покладено, зазвичай, історію англійця, який на власному досвіді переконується в ганебній несправедливості політики великих імперіалістичних держав щодо малих країн.

Роман Г.Гріна «Тихий американець» - один з найбільш значних творів антиколоніальної літератури. Реалізм «Тихого американця» грунтується на художньому освоєнні найважливіших соціально-політичних процесів часу, реалістична позиція автора - в засудженні колоніальних війн, у викритті війни.

Роман «Тихий американець» є яскравим протестом Г.Гріна проти колоніальної, загарбницької війни західної цивілізації у В'єтнамі. У своєму романі Г.Грін показує реальні картини наслідків, які несе ця війна для її жителів, він намагався донести до всіх злочин, скоєний проти свободи і щастя цілого народу.



Розділ 2. Антропологічне потрактування концепції людської гідності та відповідальності у творчості Г.Гріна

...