Шевченкові візії України

Однак варто віддати належне Кобзареві, котрий умів вчасно зупинитися. “То що ж зупиняло його?- запитує філософ Петро Кралюк і відповідає. - Здорова селянська натура, яка не сприймала фальшивої імперської мішури і насміхалася із чванства батюшки-царя та його слуг. А ще, певно, в Кобзаря озвалася гідність предків-козаків, які не хотіли терпіти насильства над собою. Тому для Шевченка ієрархічна влада, побудована на тупому насильстві, виглядала абсурдно. Згадаймо хоча б відому сцену генерального мордобиття в поемі-комедії “Сон”. Такої ядучої та водночас символічно- глибокої сатири на Російську імперію ми не зустрічаємо в тогочасній літературі” [23].

Тарас Шевченко - винятково національний поет

Звісно, антиімперською є не лише поема “Сон”, а й інші не цензуровані твори Кобзаря, особливо періоду “трьох літ”. Саме за ці твори з Шевченком жорстоко розправився царизм, заславши простим солдатом у далекий Казахстан без права писати й малювати. Жодного члена Кирило-Мефодіївського братства не покарали так, як Шевченка. Правителі імперії добре усвідомлювали, хто серед кирило-мефодіївських братчиків найнебезпечніший для них. Як і усвідомлювали вони те, що найсильнішою зброєю Кобзаря є його українське Слово. Слово Тараса Шевченка - вогненний клич- маніфест, яке наснажує національною свідомістю, розпалює любов до свободи і рідної України. Московський режим боявся Шевченкової правди, його пророцтв.

Роздумуючи над причинами втечі Гоголя від національної самоідентифікації, І. Франко звернув насамперед увагу на мовний аспект: “Візьміть для прикладу двох геніяльних українців -- Гоголя і Шевченка. Як безмірно корисніші були обставини, серед яких писав Гоголь, у порівнянні до тих, серед яких пройшло бурлацьке та невільницьке життя Шевченка! А в їх духовій діяльності що бачимо? У Гоголя прудкий хід на недосяжні височини артизму, та на тих височинах заворот голови, внутрішнє роздвоєння, чорні сумніви і упадок у дебрі містицизму; а у Шевченка рівну, ясну дорогу все вгору та вгору, все на вищі, світліші височини, до таких гармонійних акордів гуманної євангелії, як “Марія”. Які були причини такого кінця Гоголевої кар'єри, ріжні ріжно пояснюють, та все-таки серед тих причин важне місце займають відчуження геніального українця від рідної мови...” [53, с. 233].

Історична несправедливість, насильство, що його виявляє один народ щодо іншого, виключає можливість гармонізації стосунків між ними. Російський імперський режим доводив до того, що правдою чи неправдою душа українська, ставши напочатку “двоєдушною”, врешті однодушно переходила на ґрунт чужої національності. О. Лотоцький справедливо підкреслював: “Царський режим, що витравлював із життя українські елементи, - то брутальною силою, то силою здобутою при значній участі українських рук культури, приводив до перетворення національної психології, до трансформації національної істоти, аж врешті наступало свідоме самовизначення української індивідуальності - як московської, під маркою “русскости”. І це не тільки було самим життєвим фактом, але факт той знаходив для себе й самовиправдання ідеологічне та уґрунтовані засади з боку отих національних перевертнів - переконаних чи несвідомих.

Такі явища дуже боляче били по українській нації, бо вони нищили психологічні підстави в масах тої нації та одривали од неї найздібніші її елементи, що, замість творити на свойому національному грунті, переносили свою духовну й матеріальну творчість на ґрунт чужий, тим зменшуючи українське національне надбання” [31, с. 441].

Мій Боже милий, як то мало Святих людей на світі стало.

Один на другого кують Кайдани в серці. А словами.

Медоточивими устами Цілуються і часу ждуть...

Вчитаймося у ці рядки Тараса Шевченка, задумаймося над ними, осмислімо їх. Кожен з нас збагне, відчує, глибоко зрозуміє суть нинішніх не лише українсько-російських взаємин, а й відносин з іншими наддержавами, розгледить загрози для української незалежності, почує дзенькіт нових кайданів.

Отже, якби шляхом М. Гоголя пішов Т Шевченко, ступала вся творча еліта України, українська мова була б “де факто” зведена на рівень діалекту; а нація - позбавлена головної консолідуючої сили - загальнонародної літературної мови, не змогла б протистояти загрозі тотального мовно-культурного поглинання московським імперським молохом.

Росіянин М. Некрасов назвав Т Шевченка “исключительно национальным” поетом. Чеський письменник і перекладач Ян Гудець, у статті, надрукованій в журналі “Zlata Praha” (1884, №№ 44-50), наголошував, що “Шевченкове поетичне сяйво піднялося вище всіх, і від цього раптом розвиднилося на всій просторій Україні. “Кобзар” викликав захоплення на далекому Кавказі, в холодному Сибіру і за Дунаєм. Заворушилося все живе з українського племені по далеких світах, почало зігрівати в серцях забуте сім'я своєї народності. Для свого розкиданого на сотні і сотні миль народу Шевченко став ніби прапором; живодайне слово поета стало запалюючою іскрою нової сили, про яку до цього не могли й думати найбільші уми серед його українських земляків, - і цією новою силою була національна свідомість (Курсив наш - В. Л.). Сила ця сполучала розкиданий по всіх усюдах народ, єднала всіх його братів і навіки утвердила українське “суть!” (тобто “живуть!”, не загинули українці)” [4, с. 390].

Однак національну, загальнолюдську суть Шевченкового Слова перекручували на догоду комуністичній ідеології та політичній практиці формування так званої “нової людини”, позбавленої національної свідомості, інтернаціоналіста з московсько-комуністичним імперським мисленням. Наприклад, Є. С. Шабліовський нав'язував думку, що “патріотизм Шевченка неминуче пов'язаний з боротьбою проти націоналізму, проти будь-якої проповіді національної зашкарублості, винятковості” [61, с. 419].

Як Т. Шевченко ставився до національного питання українського народу досить чітко роз'яснив Марко Черемшина ще у 1910 р. під час відчиту в 49 роковини смерті Кобзаря: “Питання національне взагалі - є двояке: 1) націоналізм яко народна індивідуальність і 2) націоналізм яко шовінізм, народне самовозвишення, бажаннє відняти національність у другого народу, топлячи його в своїй національності.

Шовінізм стоїть упоперек міжнародному братерству, не дає статися широкій загальночоловічій кооперації, - що, впрочім, бачимо тепер в германізації, обрусінню, мадяризації і іншому.

Антитезою шовінізму є народна індивідуальність, свобода кождого народу розвиватися відповідно до природи своєї рідної сторони, без насильного порушення мови й інших етнографічних відмін.

Широкий гуманізм Шевченка не допускав до себе узькогдядного шовінізму, і ніхто так безпощадною критикою не осудив декотрих народних традицій і народне житє, як сам Тарас Шевченко Доста тільки нагадати його “Посланіє до земляків”. Очевидна річ, що Шевченка дуже сильно вражали “няньки, дядьки отечества чужого”, вражали його усякі наміри відняти у народу його індивідуальність, а оборона народної індивідуальності не єсть вузьким націоналізмом-шовінізмом, - тільки вихідним пунктом усього чоловічого прогресу і конечною метою всякої культури” [58, с. 387].

“Тараса Шевченка я ставив поруч з іншими поетами-націоналістами, але жоден з них, навіть великий з великих - Міцкевич, не виявляв своєї любові до вітчизни в такій зворушливій формі, з такою силою, - наголошував А. В. Луначарський у статті “Великий народний поет (Тарас Шевченко)”, яку написав 1911 р. з нагоди 50-річчя з дня смерті Т. Г. Шевченка, що окремою брошурою опублікована у Львові 1912 р. - Не тільки політичне поневолення України спричинялося у Шевченка до загострення національного почуття - воно було в гармонійному зв'язку з іншими почуттями; не тільки ображений громадянин протестував у ньому - цього громадянина непохитно підтримував і художник, що жив у душі Шевченка. Шевченко закоханий в красу української мови, її словесну розкіш, чудову співучість, невичерпний гумор, в її вільність від всякої граматичної неволі; він закоханий в розкішні та влучні метафори і порівняння народної творчості, що творилися впродовж цілих віків; він закоханий в історичні, козачі форми побуту - а тим часом все це зневажається. Не тільки солдатський чобіт режиму Миколи І топче молоду українську літературу, але й українська інтелігенція соромиться своєї мужицької вимови і намагається замінити свою чудову мову каліченою напівросійською говіркою. Шевченко немов почував, що насильство уряду та зрада рідній мові більшої частини української інтелігенції позбавляють його музу справжньої аудиторії, що презирство до мови, яку він так шанував, стає на дорозі між ним і його народом. Ось через що Шевченко-літератор підтримував Шевченка-громадянина в його націоналізмі!” [34, с. 400].

Підкресливши, що Шевченко “поет української нації”, що “він поет народний”, який “далеко поза Україною розкинув могутні, повні квіткових пахощів віти свого генія”, А. В. Луначарський, як комуністичний ідеолог, приписав Кобзареві “соціалістичний дух”. Але Шевченкове поетичне і публіцистичне Слово є основою гуманістичного українського націоналізму, а не вульгарного соціалізму, витвореного російськими комуністами.

Фальсифікатори творчості Шевченка

Інформаційний простір Радянського Союзу насичений був постулатами про те, що “люті вороги українського народу - українські буржуазні націоналісти” опорочують, фальсифікують творчість Т. Шевченка.

Насправді незаперечні факти свідчать: трубадури соціалізму і комунізму, “раби з кокардою на лобі”, “лакеї в золотій оздобі”, “раби, подножки, грязь Москви”, “свинопаси”, “фарисеї” замовчували, що комуністична цензура скорочувала “Кобзар” на цілі твори. Наприклад, у “Кобзарі” видання 1950 року не було надруковано 18 творів, зокрема “Якби ти, Богдане”, “Розрита могила”, “Великий льох”, “Чигрине, Чигрине...”, “Стоїть в селі Суботові”, “Іржавець”, “Давидові псалми”, “Заступила чорна хмара.” та ін.

Заборона публікувати ці поезії Т. Шевченка пов'язана з тим, що комуністична імперія Радянський Союз була спадкоємцем Російської імперії, продовжувачем колоніальної політики московських царів. Т Шевченко так писав про жорстокість російських завойовників:

Отак її воєводи,

Петрові собаки,

Рвали, гризли... І здалека Запорожці чули,

Як дзвонили у Глухові,

З гармати ревнули.

Як погнали на болото Город будовати.

Як плакала за дітками Старенькая мати.

Як діточки на Орелі Лінію копали І як у тій Фінляндії В снігу пропадали.

Чули, чули запорожці З далекого Криму,

Що канає Гетьманщина,

Неповинно гине.

Особлива прикмета російського імперіалізму за царських, комуністичних і нинішніх часів “це - вмілість зняти поневоленому народові голову так, щоб він цілував катові руку, і дякував за визволення. Ця вмілість - один із проявів цинізму, притаманного російському імперіалізму, цинізму, що межує із садизмом, - зазначив М. Добрянський- Демкович. - Є в російському імперіалізмі - я не вагаюся вжити цього слова - елементарно дика і заразом вишукано рафінована, люта ненависть супроти кожного, хто прагне бути вільною людиною і не хоче в неволю до “визволителів” [7, с. 27].

У “Розритій могилі” Т Шевченко зобразив зруйновану московськими загарбниками Україну, яка постає в образі матері. Поет розмовляє з нею:

Світе тихий, краю милий Моя Україно,

За що тебе сплюндровано,

За що, мамо, гинеш?

Чи ти рано до схід сонця Богу не молилась,

Чи ти діточок непевних Звичаю не вчила?

На свої перейняті стражданням, вболіванням запитання поет чує відповідь:

“Молилася, турбувалась,

День і ніч не спала,

Малих діток доглядала,

Звичаю навчала.

Виростали мої квіти,

Мої добрі діти,

Панувала і я колись На широкім світі,

Панувала...

А що ж трапилось? Причина органічно випливає з Переяславської угоди 1654 р. між Українською гетьманською державою і Московським царством. Т Шевченко осуджує за це Богдана Хмельницького:

Ой Богдане!

Нерозумний сину!

Подивись тепер на матір,

На свою Вкраїну,

Що, колишучи, співала Про свою недолю,

Що, співаючи, ридала,

Виглядала волю.

Ой Богдане, Богданочку,

Якби була знала,

У колисці б задушила,

Під серцем приспала.

Ставлення Т Шевченка до діяльності Б. Хмельницького було неоднозначним. Поет оцінював його як одного з “праведних гетьманів”, “славного Богдана” (“Гайдамаки”), “геніального бунтовщика” (запис у щоденнику 22 вересня 1847 р.), визнаного ватажка національно-визвольної боротьби, “козачого батька”. Т. Шевченкові належать малюнки “Дари в Чигирині 1849 року”, “Смерть Богдана Хмельницького”, “Богданова церква в Суботові”, “Богданові руїни в Суботові”. Т. Шевченко разом з тим гнівно картав Б. Хмельницього за Переяславську угоду, яку радянська історіографія завжди подавала, як одвічне прагнення до возз'єднання України з Росією, як поштовх до її економічного й культурного розвитку.

Насправді історія українського народу під Москвою - це довготривалий ланцюг поневолень, принижень, катувань, фізичного знищення, етнопсихологічного геноциду, безнастанного переслідування української мови, культури, духовності, традицій, звичаїв.

Поетичні рядки Т. Шевченка в устах матері-України нагадують національний апокаліпсис, який, на жаль, триває досі:

Степи мої запродані Жидові, німоті,

Сини мої на чужині,

На чужій роботі.

Дніпро, брат мій, висихає,

Мене покидає,

І могили мої милі Москаль розриває...

“Виглядає, що Президент України та його дорадники не знають чи не хочуть знати історії своєї країни, не читали праць українських істориків Михайла Грушевського, Дмитра Дорошенка, Михайла Брайчевського та багатьох інших, що правдиво висвітлюють Переяславський договір, та книгу Пророка України Тараса Шевченка “Кобзар” [20], - зауважує Олексій Коновал із США. Т. Шевченко і у цьому вірші гнівно картає колишніх і нинішніх національних відступників:

А тим часом перевертні Нехай підростають Та поможуть москалеві Господарювати,

Та з матері полатану Сорочку знімати.

Помагайте, недолюдки,

Матір катувати.

Засуджуючи національну безликість, яка легко вживається з малоросійством, запроданством, яничарством, Т. Шевченко сподівається, що “схоронений старими батьками” скарб - символ долі, сповіданої волі-діти матері-України відшукають:

..Ех, якби-то,

Якби-то найшли те, що там схоронили,

Не плакали б діти, мати не журилась.

У розкопаній начетверо, розритій могилі москалі так і не знайшли скарбу. Мотиви українського національного скарбу - незалежності - пронизують містерію “Великий льох”. Т. Шевченко “своєрідно персоніфікує відлучення Москвою української нації від історичного часоплину” (О. Забужко), ізоляцію України від Європи. Непрощені гріхи трьох білих пташок - трьох дівочих душ - пов'язані з драматичними, переломовими епізодами української історії - Переяславською угодою, погромом Батурина (2 листопада 1708 р.) перед Полтавською битвою (1709 р.) й тріумфальною подорожжю Катерини ІІ Україною після зруйнування Січі та повному закріпаченні краю.

Глибинна суть московської політики щодо України не змінилася, вона набула лише іншого забарвлення. “Переяславський міф в московській імперській оболонці обслуговував Російську імперію. Його комуністична модифікація обслуговувала СРСР.

У цих державних утвореннях Україна сиділа, як комаха в бурштині, не маючи змоги поворохнутися. Тільки за цієї умови міф зберігав свою переконливість, Кожен, хто висловлював сумнів, повинен був виступити проти могутньої держави, наразившись на звинувачення у мазепинщині, петлюрівщині або бандерівщині” [26], - наголошує професор С. Кульчицький.

Знищення українства, національного духу цілеспрямовано тривало за радянських часів. Але через архетиповість Т. Шевченка комуністичний режим так і не ризикнув за все своє існування викреслити його з історії, як це було зроблено з сотнями інших українських видатних митців, науковців, політиків. Тим часом відбувалося препаровування, фальсифікація ідей Т. Шевченка.

Історик, політолог Олександр Палій слушно підкреслює, що переклади творів Т Шевченка іншими мовами за радянських часів часто просто анекдотичні: так, фразу “по-московськи лає” замінили на “крепкой бранью осыпает”; “москалики що заздріли, то все очухрали” - “царских слуг объяла зависть, все поразоряли”; “ляхи були - усе взяли, кров повипивали. А москалі і світ Божий в путо закували” - “Шляхта была и все взяла, кровь повыпивала. А царица даже воздух в цепи заковала”; “на квиток повірив москалеві” - “Расписке поверил чиновничьей”; “може, Москва випалила і Дніпро спустила в синє море” - “Может, выжжена Украйна, может, Днепр спустили в синее море”; “Твої діти молодії... московською блекотою... заглушені” - “Сыновья родные... под царевой беленою... заглохшие”; “Як все москаль позабирає, як розкопа великий льох” - “Когда начальство раскопает и славный обкрадет подвал”.

“Шевченко не пробуждал высоких чувств к великому государству Российскому, - писав цензор ще Російської імперії, - ибо проповедовал украинофильство и не мог говорить о воссоединении Малороссии с Россией без ненависти” [40].

Очевидно, саме так і було. Про вірш “До Основ'яненка” цензор стверджує: “Из него следует, что под волей здесь понимается не свобода от крепостного права, но вольность Малороссии вообще, воля от уз, связующих с народом российским (“лютим ворогом”) его южную ветвь”.

Шевченків “Сон” було заборонено цензурою тому, що “автор твердит, что зиждитель Петербурга “засипав болота шляхетними кістками козаків і поставив на їхніх замучених трупах столицю, в якій без ножа пролито багато крові людської; він викроїв собі порфиру із шкіри малоросів і в цьому уборі заснував столицю...”

У вірші “Розрита могила” цензорів обурили докори поета Богданові Хмельницькому за приєднання Української гетьманської держави до Московського царства та називання “вірнопідданих малоросів відступниками, які допомагають знімати з України останню сорочку і катувати свою Батьківщину”. Цензори не зрозуміли звернення поета до України: “За що тебе сплюндровано, за що, мамо, гинеш?”, та звернення України до Богдана Хмельницького: “Якби була знала, у колисці б задушила, під серцем приспала”.

Цензура звернула увагу на те, що у вірші “Заповіт” поет “просить малоросів, щоб вони, передавши його тіло землі, повстали та порвали кайдани та окропили волю вражою злою кров'ю”. Шевченкове пророкування сумної долі Російської імперії цензори помітили у вірші “І Архімед, і Г алілей”.

Головні засади української національної ідеї державотворення

Між рабством і боротьбою Т Шевченко незмінно обирає боротьбу - як у власному житті, так і в суспільному ідеалі. На думку Олександра Палія, “популярність Шевченка можна пояснити двома причинами. Перша - це, власне, надзвичайна архетиповість його творів. Образи у Шевченкових творах мають виражений національний характер і тому іноді просто не зрозумілі іноземцям. По-друге, сила Шевченкового слова наштовхнулася на гострий запит у самому українському суспільстві” [40].

Тарас Шевченко чітко оформулював головні засади української національної ідеї державотворення. Вчитаймося у такі заповітні слова, осмислімо їх і відчуємо, як матеріалізується Слово Кобзаря-Пророка:

В своїй хаті своя й правда,

І сила, і воля.

Нема на світі України,

Немає другого Дніпра...

..Учітесь, читайте,

І чужому научайтесь,

Й свого не цурайтесь.

Бо хто матір забуває,

Того бог карає,

Того діти цураються,

В хату не пускають.

Чужі люди проганяють,

І немає злому

На всій землі безконечній

Веселого дому.

Обніміться ж, брати мої,

Молю вас, благаю!

Тарас Шевченко вірить, що його Слово - “велике” і “святе”, “тихе, добре, кротке” Слово, яке даровано йому Богом, відкриє істину незрячим і глухим для духовно-морального просвітлення, національного самоусвідомлення. Тоді

Встане Україна.

І розвіє тьму неволі,

Світ правди засвітить,

І помоляться на волі Невольничі діти!..

Визначальною сутністю шевченківської філософії національної ідеї, про що замовчували “шевченкознавці” в радянські часи, була й залишається ідея національної державності, показана Т Шевченком через архетипи “Дім”, “Поле”, “Храм”. “У широкому плані символіка концепту “Дім” позначає святе довкілля буття людини, в якому вона (як хазяїн оселі) може займати чільне місце... Символ “Дім” характеризує антропоцентричне буття від сім'ї до національної солідарності. “Дім” - це ніша людини в Універсумі. Так само в загальному визначенні символіка концепту “Поле” знаменує життєвий топос людності. Тут йдеться насамперед про “поле життя”, джерело багатства, економічний простір виживання.. Ідея “Храму” пов'язана зі святинями людини та її етносом. Він поєднується з національною ідеєю і в цьому розумінні означає зв'язок небесного та земного, ідеологію софійного, освяченого мудрістю буття” [24, с. 291-292].

Отже, національна держава повністю і на всіх рівнях Словом і Ділом може захистити націю та її буття, створити потрібні умови для її розвою. Тільки у власній “хаті”, у своїй державі людина, народ стає справжнім господарем своєї долі на своїй землі, не слугою, а газдою перед світом стає (І. Франко). Тільки в Соборній Самостійній Українській Державі можуть утверджуватися “правда, і сила, і воля”, може бути забезпечене національне життєстверджуюче існування.

Ще у 1903 р. Іван Франко у статті “На роковини Т Г Шевченка” наголошував, що “слово великих поетів тим, власне, велике й віковічне, що, не зупиняючися на поверхні, на шкаралупці, на тимчасових формах явищ, захапує їх суть, основу, те, що в них вічне і загальнолюдське, і через те воно в душі кожного чоловіка вміє збудити відгук та співчутє і може в даній нагоді відповісти тій душі на її найглибші, найболючіші запити та пориви, дати їй потіху в горю, вказати ясний шлях” [55, с. 339].

шевченко творчість україна

Свою Україну любіть,

Любіть її... Во время люте,

В остатню тяжкую минуту За неї Господа моліть.



Тарас Шевченко вірив в особливу місію українського Слова, яке, народившись від Правди, вселиться в людські душі, освітить їх світлом Істини, національним духом, загальнолюдською любов'ю. Тоді Господь, перейнявшись болями і тривогами української нації, дослухається до Шевченкової молитви: «А всім нам вкупі на землі Єдиномисліє подай І братолюбіє пошли.»



Список використаної літератури

1. Белинський В. Г П. В. Анненкову. - 1-10 декабря 1847 р. / В. Г Белинський // Полн. собр. соч. - М., 1956. - Т 12.

2. Белинський В. Г. История Малороссии / В. Г Белинський // Полн. собр. соч. - М., 1956. - Т 5.

3. Грабовський Сергій. “Шевченкіана по-жандармському” на оренбурзькому телебаченні / Сергій Грабовський // День. - 2013. - 14 берез.

4. Гудець Ян. Із статті “Тарас Григорович Шевченко” / Ян Гудець // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г Шевченка в трьох томах. - Т 3. - Державне видавництво художньої літератури. - К. - 1964.

5. Добролюбов М. О. “Кобзар” Тараса Шевченка. Коштом Платона Семеренка / О. М. Добролюбов // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г Шевченка в трьох томах. - Т 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К. - 1964. - 511 с.

6. Добролюбов М. О. Літературно-критичні статті [Текст]/ М. О. Добролюбов. - К., Держполітви- дав України. - 1956. - 611 с.

7. Добрянський-Демкович М. Україна і Росія: історичні нариси на тему російського імперіалізму / М. Добрянський-Демкович. - Рим: Укр. Катол. ун-т ім. Св. Климента Папи, 1989.- 172 с.

8. Донцов Дмитро. Шевченко і патріоти // Дмитро Донцов. Вибрані твори. У десяти томах. - Том 2. Культура та історіософська есеїстка (1911-1939 рр.). - Дрогобич-Львів. Видавнича фірма “Відродження”, 2012. - С. 116-119.

9. Жемчужников Л. М. Спогад про Тараса Григоровича Шевченка / Л. М. Жемчужников // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубрав- ського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

10. Жулинський Микола. Шевченкова пересторога / Микола Жулинський // День. - 2010. - 5-6 берез.

11. Зарянко М. С. Спогади Н. І. Ускової про Т. Г. Шевченка / М. С. Зарянко // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського, - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

12. Зіньківський Т. Національне питання в Росії / Т. Зіньківський // Писання Трохима Зіньківського. - 1896. -Кн 2. - Львів: З друк. НТШ.

13. Зіньківський Т Тарас Шевченко в світлі європейської критики / Т. Зіньківський // Писання Трохима Зіньківського. - 1896. - Кн. 2. - Львів: З друк. НТШ.

14. Ібрагімов Галімджан. Герой-поет (Великий малоросійський поет Тарас Шевченкр) / Галімджан Ібрагімов // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в трьох томах. - Т 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К. - 1964. - 511 с.

15. Іванишин Петро. Візія Предтечі / Петро Іванишин // Українське Слово. - 2013. - 13-19 берез.

16. Кирилюк Є. П. Шевченко і російський народ / Є. П. Кирилюк // Збірник праць першої і другої наукових Шевченківських конференцій. - К.: Вид-во АН УРСР, 1954.

17. Кінан Е. Російські історичні міфи / Едвард Кінан. - Київ: “Критика”, 2001. - 284 с.

18. Козачковський А. О. Із спогадів про Т. Г. Шевченка / А. О. Козачковський // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

19. Комишанченко М. П. Шляхи визнання світової величі Кобзаря // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г Шевченка в трьох томах. - Т 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

20. Коновал Олексій. Чи варто відзначити річницю Переяславського договору? / Олексій Коновал // Літературна Україна. - 2002. - 30 трав.

21. Короненко Світлана. Григорій Гусейнов: “Лише кохання тримає нас у щасті й польоті” / Світлана Короненко. - Літературна Україна. - 2013. - 5 верес.

22. Костомаров М. І. Із статті “Малоросійська література” / М. І. Костомаров // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г. Шевченка в трьох томах. - Т 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

23. Кралюк Петро. Тарас Шевченко: заперечення імперськості / Петро Кралюк // День. - 2013. - 7-8 берез.

24. Кримський Сергій. Під сигнатурою Софії / Сергій Кримський. - К.: Видавничий дім “Києво- Могилянська Академія”, 2008. - 367 с.

25. Куліш П. О. Із статті “Чого стоїть Шевченко, яко поет народний” / П. О. Куліш // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г Шевченка в трьох томах. - Т 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

26. Кульчицький С. Три Переяслави / С. Кульчицький // Дзеркало тижня. - 2002. - 31 серп.

27. Лазаревський М. М. “Із спогадів про Т Г Шевченка” / М. М. Лазаревський // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передмова В. Є. Шубравського, К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

28. Лазаревський Ф. М. Т Шевченко в Оренбурзі / Ф. М. Лазаревський // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського, - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

29. Левенець Ю. Теоретико-методологічні засади української суспільно-політичної думки: проблеми становлення та розвитку (друга половина ХІХ - початок ХХ століття) / Юрій Левенець. - К.: Стилос, 2001. - 585 с.

30. Лєсков М. С. Із статті “Остання зустріч і остання розлука з Шевченком” / М. С. Лєсков // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г. Шевченка в трьох томах. - Т 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

31. Лотоцький О. Сторінки минулого / О. Лотоцький. - Варшава, Част. 2. - 1933. - 481 с.

32. Лубчак Вадим. Україна і Росія готуються спільно відзначати 200-річчя Тараса Шевченка / Вадим Лубчак. - День. - 2013. - 7-8 берез.

33. Лук'яненко Левко. Без національної честі й людської совісті / Левко Лук'яненко // Слово Просвіти. - 2013. -15-21 серп.

34. Луначарський А. В. Великий народний поет (Тарас Шевченко) / А. В. Луначарський // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т Г Шевченка в трьох томах. - Т. 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

35. Мазур Павло. Несвяткові роздуми напередодні ювілею. Тарас Шевченко і Віссаріон Бєлінський / Павло Мазур // День. - 2013. - 21-22 черв.

36. Матов О. І. Тарас Григорович Шевченко на засланні / О. І. Матов // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

37. Микешин М. Й. Спогади про Шевченка / М. Й. Микешин // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

38. Мороз О. Гімн боротьби за волю і братерство / Олександр Мороз // Науково-інформаційний вісник АН ВО України. - 2013. - №4. - С. 19-25.

39. Огієнко І. Українська культура. Коротка історія культурного життя українського народу. Курс, читаний в Українському Народному Університеті. З малюнками і портретами українських діячів. Видавництво книгарні Є. Череповського. - К., 1918. - 272 с.

40. Палій Олександр. Актуальний Шевченко. “Народи дуже часто схиляються перед своїми великими, замість того, щоб їх чути” / Олександр Палій // День. - 2013. - 12 берез.

41. Панас Мирний. Про життя Тараса Шевченка // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в трьох томах. - Т. 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

42. Панченко Володимир. “Дядьки отечества чужого...”. Тарас Шевченко - про українську квазі- еліту та “козака безверхого” / Володимир Панченко // День. - 2013. - 11-12 січ.

43. Пахльовська Оксана. Тарас Шевченко - письменник ХХІ століття / Оксана Пахльовська // День. - 2013. - 24-25 трав.

44. Романів Стефан. Шевченко і український націоналізм / Стефан Романів // Шлях Перемоги. - 2013. - 21 серп.

45. Савичев М. Ф. Короткочасне знайомство з Тарасом Григоровичем Шевченком / М. Ф. Савичев // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

46. Сверстюк Євген. Внутрішня свобода / Євген Сверстюк // Літературна Україна. - 2011. - 21 квіт.

47. Тимошик Микола. Богонатхненність творчої спадщини Тараса Шевченка / Микола Тимошик // Українське Слово. - 2013. - 21-27 серп.

48. Тисячна Надія. Шевченковий “Кобзар” - як Святе Письмо / Надія Тисячна // День. - 2013. - 5-6 берез.

49. Тупілко Віктор. До 100-ї річниці Олекси Гірника / Віктор Тупілко // День. - 2012. - 27 берез.

50. Тургенєв І. С. Спогади про Шевченка / І. С. Тургенєв // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

51. Ускова А. О. Т. Г Шевченко в Новопетровському укріпленні / А. О. Ускова // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

52. Федченко П. М. Публіцистика Т. Г. Шевченка / П. М. Федченко // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в трьох томах. - Т 2. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - С. 269-278.

53. Франко І. Двоязичність і дволичність / І. Франко // Літературно-Науковий Вістник. - 1905. - Т. 30.

54. Франко І. Сухий пень / І. Франко // Мозаїка. Із творів, що не ввійшли до зібрання творів у 50 томах / Упоряд. З. Т. Франко, М. Г. Василенко. - Львів: Каменяр, 2001. - 434 с.: портр.

55. Франко І. Я. На роковини Т. Г. Шевченка / І. Я. Франко // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в трьох томах. - Т. 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

56. Цит. за: Письмо к издателю “Колокола” // Літературна Україна. - 1990. - 11 жовт.

57. Чалий М. К. Похорон Т. Шевченка на Україні / М. К. Чалий // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в трьох томах. - Т. 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

58. Черемшина Марко. З промови “Відчит в 49-і роковини смерті Тараса Шевченка” / Марко Черемшина // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г. Шевченка в трьох томах. Т. 1. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964. - 511 с.

59. Чернишевський М. Г. Літературно-критичні статті / М. Г. Чернишевський. - К.: Держполітвидав України. - 1951.

60. Чернишевський М. Г. Національна безтактність / М. Г. Чернишевський // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

61. Шабліовський Є. С. Провідні засади гуманізму Шевченка / Є. С. Шабліовський // Світова велич Шевченка. Збірник матеріалів про творчість Т. Г Шевченка в трьох томах. - Т. 2. - Державне видавництво художньої літератури. - К., 1964.

62. Шевченко В. Г Спомини про Тараса Григоровича Шевченка / В. Г. Шевченко // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. К.: Дніпро, 1982. - 547 с., іл.

63. Шевченко Тарас. Повне зібрання творів у шести томах. - Т. 6. - Листи. Нотатки. Фольклорні записи / Тарас Шевченко. - К.: Видавництво Академії Наук України, 1964. - 640 с.

64. Юнге К. Ф. Спогади про Тараса Шевченка / К. Ф. Юнге // Спогади про Тараса Шевченка / Упоряд. і приміт. В. С. Бородіна і М. М. Павлюка; передм. В. Є. Шубравського. - К.: Дніпро, 1982. 547 с., іл.

Размещено на Allbest.ru

...