Жанрові особливості комедій І. Карпенка-Карого та вивчення їх у школі

На прикладі образу головного героя - Мартина Борулі драматург розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши перевагу внутрішній дії. Конфліктну ситуацію драматург виводить не стільки із зовнішніх причин, скільки з внутрішнього стану персонажу - нестримного прагнення довести, що ні чим не гірший від «приймака Красовського». Така заглибленість у душу людини надає камерності звучання комедії, відтворює складні внутрішні почуття та психологічні колізії, визначає трагікомізм образу.

І. Карпенко-Карий показує, до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі й одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість (Омелько). Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів і перепетій, вчинків і розв'язок. До речі, в «Мартині Борулі» проглядаються ситуації з «Ревізора», коли зібралися гості, а жених поїхав, з «Одруження Фігаро» - сама втеча жениха. Основою типізації характерів і обставин у цій п'єсі є загальнолюдський зміст таких категорій, як честь, гідність, добро - з одного боку - та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло - з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.

Сам І. Карпенко-Карий блискуче грав роль Мартина Борулі в Театрі корифеїв. Завдяки добродушному народному гуморові, упізнаваності, психологічній переконливості образів, гострій злободенності проблематики п'єса ось уже понад сто років з успіхом іде на сценах вітчизняних театрів.

У п'єсі простежено функціонування такого комедійного прийому, як комічний алогізм, тобто невідповідності між формою і сутністю, відсутності логічних і причинових зв'язків на різних рівнях структурної організації п'єси. Враховуючи дослідження комедійних технік, доводимо, що зацикленість Мартина на зовнішньому ослаблює драматизм ситуації і надає серйозній за проблематикою п'єсі комедійного пафосу.

Переакцентування уваги реципієнта з подолання перешкоди на саму перешкоду та неспроможність персонажів вершити свою долю руйнують комедійний тип дії зсередини і помітно зміщують жанр п'єси в бік драми, що дає право віднести п'єсу до такого різновиду трагікомедії, як драмокомедія.

2.2 Образна система комедії «Сто тисяч»

«Сто тисяч» - перша п'єса, написана І. Карпенко-Карим. Цей твір започаткував появу комедіографа-сатирика. Який розвінчував сільських глитаїв, висміював їхню жадобу до збагачення.

П'єса написана на реальних фактах. Узявши за основу відомості про шахраїв, які у Єлисаветграді продавали фальшиві гроші, І. Карпенко-Карий намалював типовий образ «стяжателя», глибоко розкрив його характер.

Центральний персонаж - Герасим Калитка, сільський багатій, найбільше бажання якого - збагачення. Заради цього він недосипає і недоїдає, сам тяжко працює і своїм рідним не дає спуску. Постійно спостерігає за наймитами, бо все здається, що вони багато їдять і мало працюють.

Калитка заздрить усім, хто має більше багатства, не вірить, що вони досягли цього чесною працею. Він сам заради грошей ладен чортові продати душу. Зважившись на незаконний вчинок, Герасим Калитка пробує обдурити досвідченого шахрая. Зрозумівши, що його перехитрили, Калитка намагається повіситися, бо не може пережити втрати п'яти тисяч карбованців.

Чітко і послідовно показує І. Карпенко-Карий, як кожний крок, кожна думка, кожний вчинок сільського глитая підпорядковані здійсненню мети. Не зупиняється він у гонитві за збагаченням навіть перед шахрайськими махінаціями.

Крім Герасима Калитки, драматург яскраво змалював ще двох персонажів, копача Банавентуру та селянина Савку, які теж мріють про гроші, збагачення, скарби і достаток.

Аналіз сюжетної композиції показав, що Невідомий, Калитка, Савка і Бонавентура - чотири паралельні образи «здобувачів» грошей. Натомість назва п'єси «Сто тисяч» акцентує увагу лише на історії Калитки, виокремлюючи її як головну. Крім того, назва «Сто тисяч» (на відміну від початкової назви «Гроші», за допомогою якої зосереджується увага на варіюванні теми легкого збагачення) акцентує увагу на шахрайстві, традиційному об'єкті зображення в комедії. Реалізація наскрізної дії п'єси через ідею легкого збагачення підкреслюється повторюваністю метафори «нечистих грошей». Наявність вказаної метафори й мотиву маніпулювання персонажами втягує у простір тексту контекст українських фантастично-феєричних комедій і фарсів, де обіграються інфернальні мотиви: «Дідькові жарти».

Встановлено, що в рукописі «Ста тисяч», датованому 1890 р., набагато виразніше, ніж у друкованому варіанті 1891 р., представлена тема продажу душі нечистому і маніпулювання останнього людьми. Це проявилося на рівні мотивації дій персонажів, їхнього світосприйняття, характеру фінальної сцени. Аналіз кінцівок обох редакцій п'єси дає можливість стверджувати, що в першій редакції комізм досягається самою ситуацією обману, а в другій - характером персонажа, який дозволив маніпулювати собою. Це виявляє тісний зв'язок із шекспірівським театром на рівні конструктивного принципу дії, і надає змогу характеризувати жанрову природу п?єси як комедії-експерименту.

Поетика образів комедії містить відсилання до літературного контексту. В образі Бонавентури розпізнаються сліди комедійного типу бувалого солдата, також балакуна. В образах Романа й Мотрі - маски закоханих комедії дельарте. Стосунки ж між Калиткою і Бонавентурою побудовані за принципом романтичного двійництва, який І. Тобілевич використовує досить часто, водночас виявляються стереотипні ознаки популярних в українській літературі ХІХ ст. характерів бувалого солдата і простака-селянина. Заразом наділення тверезим мисленням мрійника і дивака Бонавентури перетворює його на безавторитетного пророка.

Отже, завдяки присутності в тексті інтертекстуальних маркерів на рівні сюжету, персонажів, композиційних моделей у п?єсі «Сто тисяч» встановлено метатекстуальні відношення з українською комедіографією ХІХ ст. та шекспірівською комедією ситуацій. На перетині авторських (редагування твору, задіювання інтертексту) та читацьких (прочитання п'єси в контексті української комедіографії першої половини ХІХ ст., шекспірівських традицій, італійської комедії дельарте тощо) інтенцій відбувається жанровий зсув комедії «Сто тисяч», заголовок якої маркує комедію ситуацій, у бік комедії характерів з елементами сміхової стилістики народного театру.

Нове у творі полягає в тому, що в ньому виникають елементи авантюрної драми - жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п'єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсності.

Спочатку п'єса мала назву «Гроші». Саме під такою назвою І. Карпенко-Карий надіслав її до цензури, звідки дуже швидко одержав відповідь: «К представлению признано неудобнім» Після деяких змін і переробок комедію було дозволено поставити на сцені під назвою «Сто тисяч». Драматург залишив невелику спадщину, але його творчість, особливо комедія «Сто тисяч», - найбільше досягнення української класичної драматургії ХХ століття.

2.3 Сюжетно-композиційні особливості комедії «Хазяїн»

Своїм змістом комедія «Хазяїн» (1900) певною мірою схожа на п'єси драматурга «Мартин Боруля» і «Сто тисяч», присвячені дослідженню деморалізації людини, одержимої нестримним потягом до збагачення. Проте сам автор справедливо вважав, що в комедії «Хазяїн» йому найкраще вдалося викрити людське прагнення до збагачення заради самого нагромадження багатства.

Як відомо, зміст літературного твору складають тема, ідея та проблематика.

Тема твору - це конкретні сторони реальної дійсності, що покладені в його основу. Драматург був добре ознайомлений із життям сільських багатіїв на українському Півдні, з методами збагачення, завдяки яким недавно звичайні, але спритні селяни своїм майновим станом, своїми прибутками не тільки зрівнялися з колишніми дворянами-латифундистами, які ще з часів Катерини II володіли тисячами десятин землі, а часом і переважали їх. Колишні «мужики» вже організовували на скуплених землях економії, мали управителів, щосуботи вислуховували у конторах їхні звіти про зроблене за тиждень. «Це вже була широких масштабів експлуатація селянства, що втратило всяку надію коли-небудь звільнитися від матеріальної залежності від не «павука» вже, а величезної бездушної машини, хазяйського колеса», - писала про особливості господарювання нових володарів степу Софія Тобілевич у мемуарах «Мої стежки і зустрічі» [20, с. 154].

Такий спосіб господарювання цих хазяїнів і визначив тему комедії «Хазяїн», де в центрі поставлено мільйонера-аграрія Терентія Гавриловича Пузиря з усім його «хазяйським колесом». Розкриваючи в численних ситуаціях методику господарювання хазяїна, драматург на конкретному, взятому з життя матеріалі показує всю механіку блискавичного збагачення тих нових власників сотень і тисяч десятин землі, що вибилися з мужиків, акцентує на антигуманному характері їх господарювання. Сам автор у листі до сина Назара від 27 грудня 1900 р. так визначав головну ідею комедії: «Хазяїн» - зла сатира на чоловічу любов до стяжання без жодної іншої мети».

Ідейно-тематичний зміст твору дав змогу письменникові порушити низку злободенних соціальних і морально-етичних питань, які примушували сучасників - та й не тільки їх, а й майбутні покоління - задуматися над тим, як треба було б жити, працювати, мислити, щоб не соромно було ні перед собою, ні перед дітьми та онуками. Усім змістом твору драматург прагнув переконати читачів та глядачів, що кожному слід діяти за законами правди, справедливості, честі.

Інакше кажучи, в комедії ставилися питання важливі, актуальні, загальнолюдські, що стосувалися всього суспільства, його звільнення від соціальних болячок, його морального оздоровлення.

Жанрово-композиційна специфіка твору. Як відомо, зміст твору, як і всякого духовного чи матеріального явища, втілюється у відповідній формі. Гранями форми літературного твору є його жанрова специфіка, композиційно-сюжетна структура, образна система, особливості мови.

«Хазяїн» - це соціальна сатирична комедія, в якій за допомогою драматичного відображення життя, що кардинально відрізняється від епічного й ліричного, створено неповторну модель дійсності, притаманну тільки цьому, а не якомусь іншому авторові. Створений І. Карпенком-Карим світ нагадує реальний світ, але, звичайно, не тотожний йому. Показуючи Пузиря, його родину, економів, сусіда-поміщика, вчителя гімназії, робітників, драматург узагальнив у конкретній образній формі тенденції розвитку суспільних відносин, оцінив і схарактеризував їх.

Ще І. Франко помітив, що постать капіталіста в сільському господарстві з усім його «хазяйським колесом» виписана з епічним розмахом, проте такий характер письма не порушив жанрової специфіки п'єси, бо її автор майстерно володіє технікою драматургічної організації художнього матеріалу.

Комедія складається з чотирьох актів, її дія відбувається головним чином у кабінеті хазяїна, де зосереджуються всі важелі управління господарством, що, зрозуміло, сприяє розкриттю поведінки Пузиря з різних боків, з'ясуванню внутрішніх імпульсів його дій і вчинків. Але місцем другої дії, де йдеться про обурення робітників нещадною системою гноблення, обрано подвір'я, сад перед будинком Пузиря. Щоб розкрити саму суть брудних-махінацій новонароджених ненажерливих багатіїв, зримо показати рух «хазяйського колеса», всі непривабливі сторони господарювання чумазих, І. Карпенко-Карий будує комедію на типовій інтризі, пов'язаній із черговою махінацією мільйонера - переховуванням дванадцяти тисяч овець такого ж шахрая, як і сам, - злісного банкрота Михайлова.

Розгортанням цієї брудної операції драматург прямо показував, як багатіли проворні «мужички». Нищівність гострого викриття соціального зла в комедії підсилювалася тим, що власник незліченних багатств встряє ще в одну аферу, хоч із самого початку добре розуміє її злочинний характер. Проте можливість так «легко» взяти двадцять відсотків з валової виручки відсунула на задній план деякі побоювання, причому з самої сцени видно, - що висловлювана Пузирем тривога була ще одним тактичним прийомом тиску на злочинного спільника.

Вдало застосований і такий елемент побудови твору, як розташування дійових осіб. У центрі п'єси сам господар, суть його намірів розкривається в конкретних стосунках з Феногеном, економами, фактором Маюфесом. Щоб схарактеризувати Пузиря в особистому житті, драматург показує його у взаєминах, розмовах з дружиною, дочкою, вчителем Калиновичем, кравчихою, родовим аристократом Золотницьким, лікарем. Так досягається можливість всебічно оцінити Пузиря і як господаря, і як людину.

Висновки до розділу 2

У художньому осмисленні суспільних процесів своєї доби, буття людини і світу взагалі І. Карпенко-Карий (І. Тобілевич) найповніше реалізував себе в жанрі комедії, яка завдяки своєрідній індивідуальній творчій манері драматурга стала самобутнім явищем в історії української культури і набула «характеру вельмиповажного театрального жанру».

Помітне місце в спадщині І. Карпенка-Карого посідають сатиричні комедії. Талант його виявився тут у створенні ваговитих соціальних комедійних постатей, зокрема в таких відомих творах як «Розумний і дурень», «Мартин Боруля», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта», «Житейське море», що відзначаються гострими конфліктами, філігранним зображенням хижакіа на селі та в місті.

Кожна із дій у п'єсах митця - логічно та емоційно завершений уривок п'єси, який, у свою чергу, за принципом цілісності усього твору також формує цілісність та завершеність усього твору загалом, має певні чинники, які організовують окремо взяту дію в систему. У кожному з уривків тексту вичерпується певна тема, або мікроконфлікт. У свою чергу всі мікроконфлікти, як і всі елементи п'єси, «грають» задля досягнення головної мети, яка є системотворчим чинником.

Визначивши та проаналізувавши провідну рису модерної драми - підтекст - доходимо до висновку, що в драматургії І. Карпенка-Карого підтекстові смисли зустрічаються переважно в діалогах героїв (рідше - у полілогах).

У «Мартині Борулі» основою типізації характерів і обставин є загальнолюдський зміст таких категорій як честь, гідність, добро - з одного боку та підступність, пристосуванство, егоїзм, зло - з другого. Звідси і наявність трагікомічних елементів у творі.

РОЗДІЛ 3. МЕТОДИКА ВИВЧЕННЯ ДРАМАТИЧНОЇ ТВОРЧОСТІ І. КАРПЕНКА-КАРОГО

3.1 Огляд програм і підручників з української літератури

Цикл уроків з теми «Національна драма. Творчість Івана Карпенка-Карого. Трагікомедія «Сто тисяч» розроблено згідно чинної програми з українського літератури в 8 класі середньої школи за підручником: Авраменко О.М., Дмитренко Г.К. Українська література: Підручник для 8 кл.: загальноосвіт. навч. закл. - К. : Грамота, 2008. - 384 с. :іл.

Розділ «Національна драма. Творчість Івана Карпенка Карого. Трагікомедія «Сто тисяч» вивчається у ІІ семестрі 8 класу. Знання, які здобудуть учні в школі за цією темою, є фундаментом для подальшого вивчення предметів гуманітарної спрямованості основної та старшої школи (історія - «Розвиток театрального мистецтва ХІХ століття», українська література - «Творчість Івана Карпенка - Карого», 10 клас рівень стандарту, академічний та профільний рівні).

Українська література в 10 класі середньої школи вивчається за підручниками: Українська література: підручник для 10 класу (стандартний, академічний рівень) / Г.Ф. Семенюк, М.П. Ткачук, О.В. Слоньовська [та ін.]; за заг. ред. Г.Ф. Семенюка. - К. : Освіта, 2010. - 352 с.; Авраменко О.М., Пахаренко В.І. Українська література: Підручник для 10 кл. загальноосвітн. навч. закл. (рівень стандарту, академічний рівень). - К. : Грамота, 2010. - 280 с. : іл

Матеріал, розміщений у підручниках, впливає на формування громадянськості, виховання зневажливого ставлення до жадібності, підступності, прагнення до збагачення; почуття пошани до письменницької та театральної діяльності митця, засудження бездуховності як прояву зла у житті людини. До циклу увійшло чотири уроки різних типів: комбіновані, засвоєння нових знань та формування вмінь. Використані різні педагогічні технології: інтерактивні, критичного мислення, РВЗ (розв'язання винахідницьких задач). Основними формами роботи на уроці є колективна, парна, групова.

Види робіт над текстом та мовними засобами націлені на розвиток психологічних процесів: пам'яті, уяви, уваги, мислення і ключових компетентностей школярів.

Велика увага приділена розвитку комунікативних компетенцій. На це спрямовані вправи зі складання плану та переказу за ним, формулювання поняття, формулювання власної точки зору про явища, події, персонажі, почуття що до прочитаного, вправляння у діалогічному й монологічному мовленні.

Дібраний дидактичний матеріал сприяє формуванню пізнавальних інтересів, мотивує до вивчення предмету. На це націлені дидактичні ігри. Здійснюється диференційований підхід до домашніх завдань: пропонується завдання обов'язкове для виконання всіма учнями та творче завдання.

«Українська література» - навчальний предмет, об'єктом вивчення якого є розвиток українського літературного процесу та майстрів слова.

Вивчення української літератури у 8-их та 10-их класах загальноосвітніх навчальних закладів здійснюється за програмами: Програма з української літератури для 10-11 класів (рівень стандарту, академічний рівень), Програма з української літератури для 10-11 класів (створено на основі Державного стандарту базової і повної загальної середньої освіти (Постанова Кабінету Міністрів України від 23. 11. 2011 р. № 1392), з урахуванням Програми з української літератури для 5-9 класів для загальноосвітніх навчальних закладів (2012 зі змінами 2015-2017 рр.) та відповідно до Концепції «Нової української школи» (2016).

Представлені програми спрямовані на виховання естетичного чуття школярів, котрі живуть у постінформаційній реальності, якій, на думку сучасних науковців, притаманні стрімкі соціокультурні зміни, «кліпове» сприйняття подій, «агресивна візуальність» навколишнього середовища тощо. В умовах, коли школярі значну частину свого життя проводять у віртуальному світі, перебувають у реальності, де співіснують елітарне й масове, де pr-технології можуть створити подію з того, що не має високої естетичної вартості, важливо навчити їх розрізняти якісні мистецькі об'єкти від того, що є проминальним і кон'юнктурним.

Навчальну програму зорієнтовано на те, щоб прищепити школярам любов до книжки, привчити їх до читання як соціокультурної практики, що визначає якість життя. Якщо нині ми наголошуємо на важливості ідеї «навчатися впродовж життя», то таке завдання неможливо реалізувати без читання. Саме читання спонукає до постановки екзистенційно важливих запитань і пошук на них відповідей. Саме від сприйнятого в книжках художнього й психологічного досвіду залежить формування свідомості наших старшокласників, які хочуть бути успішними творцями сьогодення, активними громадянами України як країни європейської і «країни культури».

При доборі художніх текстів для текстуального вивчення (їх позначено жирним шрифтом) було враховано, що програма з української літератури за своїм змістовим наповненням є своєрідним шкільним каноном у єдиній системі загальноприйнятої літературно-критичної оцінки того чи того художнього твору, постаті митця, його внеску в національну й світову духовні скарбниці. Цей шкільний канон водночас є первісною ланкою літературного канону нинішнього часу, він визначає національний простір української культури загалом, закладаючи у свідомості молодої людини певні культурно-ціннісні орієнтири, які неодмінно спрацюють у її майбутньому житті.

Програму структуровано за окремими тематичними розділами й підрозділами.

У рубриці «Зміст навчального матеріалу» запропоновано необхідні вступні тези до кожного розділу чи підрозділу, коротку характеристику творчості письменника, анотації до творів, що враховують сучасні літературознавчі оцінки (у доступних для школярів межах); названо необхідні для предметного розгляду текстів нові теоретичні поняття. Однак ця рубрика є лише пропозицією, однією з найбільш компетентних сучасних версій оцінки письменника і його творчості, тому не повинна сприйматися догматично. Учитель пропонує лише один із варіантів, висловлює певні судження як зразок (своєрідний ключик розуміння) для учня, що заохочувало б його думати над твором, шукати власні відповіді та інтерпретації, учило б мислити самостійно. Програма не вимагає прийняття єдиної думки, єдиного прочитання тексту, навчальний матеріал повинен подаватися так, щоб спонукати учнів до власних оціночних висновків. Вони мають навчитися їх робити самостійно, так само, як і самостійно мислити, оцінювати, порівнювати, проводити аналогії з сучасним життям, власним досвідом тощо.

У програмі подано також стислі огляди літературного процесу в різні періоди розвитку української літератури. Але на них не виділено спеціальних годин, вони служать лише преамбулою до вивчення творчості письменників, тому вчитель на свій розсуд може обирати з них найголовніше.

Відомості з теорії літератури про художні засоби, жанри, літературознавчі поняття тощо, необхідні під час розгляду художнього твору, учні мають засвоїти лише на початковому, доступному рівні. Програма зорієнтовує також учителів відійти від ідеологічного чи соціально заангажованого прочитання-аналізу художнього твору, від невиправданого критерію міметичності (тобто буквального сприйняття його як відображення реального факту історичної чи просторової дійсності), що зовсім не виключає потрібний історико-літературний і соціокультурний контексти до урізноманітнення його інтерпретування, тобто розуміння не лише згідно із задумом автора, а й із виявленням тих смислів, які твір набуває в процесі історичного функціонування; урахуванні значної ролі читача як співтворця тексту; пріоритетній ролі творчих підходів під час аналізу творів, тобто в руйнуванні усталених застарілих схем.

Навчання в 10 та 11 класах закінчується уроками: «Література рідного краю», «Узагальнення та систематизація вивченого», які дають широкий простір для вибору як учителя, так і учнів. Ознайомлення з літературою рідного краю відбувається впродовж року.

Варто звернути особливу увагу на те, що запропонована кількість годин на вивчення кожного розділу чи підрозділу є орієнтовною, учитель може її перерозподіляти на власний розсуд. Резервний час учитель може використовувати також довільно, зокрема для збільшення кількості годин на вивчення окремого твору, для уроків розвитку зв'язного мовлення, контрольного оцінювання, творчих та інших робіт (екскурсій, диспутів, семінарів тощо).

Наприкінці програми для кожного класу подано орієнтовні списки літератури для додаткового (самостійного) читання.

Рубрика «Очікувані результати навчально-пізнавальної діяльності» містить перелік знань, умінь, навичок, ціннісних ставлень, які передбачено сформувати в учнів під час вивчення певної теми, підтеми.

Особливу увагу звернімо на вимоги до «емоційно-ціннісного ставлення», власне, це є виховною метою навчання, своєрідним прогнозом тих морально-етичних цінностей, які формуватимуться в процесі вивчення художнього твору і які допомагатимуть йому повноцінно жити. Звісно, це лише гіпотетичний морально-емоційний результат, адже вплив мистецтва на людину індивідуальний, а тому може бути непередбачуваним. Однак цей цілеспрямовано запропонований емоційно-ціннісний прогноз значною мірою увиразнює навчання на уроках української літератури, у сучасних умовах глобалізаційних процесів, тенденцій дегуманізації тощо, робить його потужним націє- та людинотворчим чинником.

На вивчення української літератури у 8 класі відведено 70 год. На тиждень - 2 год. Текстуальне вивчення творів - 54 год. Повторення й узагальнення - 2 год. Література рідного краю - 4 год. Позакласне читання - 4 год. Розвиток мовлення - 4 год (у межах годин на текстуальне вивчення). Резервний час - 6 год.

У 8 класі учні вивчають розділ: Українська драматургія і театр 70-90-х рр. ХІХ ст. Від аматорських гуртків до професійного «театру корифеїв», що став «школою життя» (І. Франко). Перші театральні трупи М. Кропивницького та М. Старицького (1882-1883), їхні провідні актори. Родина Тобілевичів та український театр. Тісний зв'язок театру з музикою. Розвиток драматургії: соціально-побутові та історичні драми й комедії М. Старицького, М. Кропивницького, Панаса Мирного та ін.

На вивчення творчості Івана Карпенка-Карого (І. Тобілевича) відведено 4 год.

Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич) «Мартин Боруля». Життєвий і творчий шлях. Багатогранність діяльності. Жанрова різноманітність творів: трагікомедії («Сто тисяч», «Мартин Боруля»), сатирична комедія («Хазяїн»), соціально-психологічна драма («Безталанна»), історична трагедія («Сава Чалий»). І. Карпенко-Карий і «театр корифеїв». Драматургічне новаторство письменника. Комедія «Мартин Боруля», її сценічна історія. Дворянство як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей (чесності, порядності, працелюбства) становою приналежністю. Психологічна переконливість розкриття образу Мартина Борулі. Значення творчості І. Карпенка-Карого.

Теорія літератури: поглиблення поняття про жанри драматичного твору.

Творчість Івана Карпенка-Карого (Івана Тобілевича) вивчається в 10 класі за програмами двох рівнів: рівень стандарту, академічний рівень та профільний рівень.

За програмою «Українська література 10-11 класи. Рівень стандарту, академічний рівень» на вивчення української літератури в 10 класі відведено 70 год. На тиждень - 2 год. Текстуальне вивчення - 62 год. Розвиток мовлення - 4 год. Позакласне читання - 2 год. Резервний час - 2 год.

Вивчення творчості Івана Карпенка-Карого (І. Тобілевича) - 4 год.

Іван Карпенко-Карий (І. Тобілевич): «Мартин Боруля». Життєвий і творчий шлях. Багатогранність діяльності. Жанрова різноманітність творів: трагікомедії («Сто тисяч», «Мартин Боруля»), сатирична комедія («Хазяїн»), соціально-психологічна драма («Безталанна»), історична трагедія («Сава Чалий»). І. Карпенко-Карий і «театр корифеїв». Драматургічне новаторство письменника. Комедія «Мартин Боруля», її сценічна історія. Дворянство як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей (чесності, порядності, працелюбства) становою приналежністю. Психологічна переконливість розкриття образу Мартина Борулі. Значення творчості І. Карпенка-Карого.

Теорія літератури: поглиблення поняття про жанри драматичного твору.

За програмою «Українська література 10-11 класи. Програма для профільного навчання учнів загальноосвітніх навчальних закладів Філологічний напрям (профіль - українська філологія). Профільний рівень» на вивчення української літератури в 10 класі відведено 140 год. На тиждень - 4 год Текстуальне вивчення - 124 год Розвиток мовлення - 6 год.

Вивчення творчості Івана Карпенка-Карого (І. Тобілевича) - 8 год.

Іван Капенко-Карий (Іван Тобілевич) «Мартин Боруля», «Сава Чалий» Життєвий і творчий шлях письменника. Багатогранність його літературної та театральної діяльності. Іван Карпенко-Карий і «театр корифеїв». Драматургічне новаторство.

Іван Карпенко-Карий - «великий обсерватор життя», який був «одним з батьків новочасного українського театру» (І. Франко). Жанрова різноманітність драматичних творів І. Карпенка_Карого: соціально_психологічна драма («Наймичка»), сатирична комедія («Хазяїн», «Суєта»), історична трагедія («Сава Чалий»). Комедія «Мартин Боруля», її багаторічне життя на сцені. Прагнення стати дворянином як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей (чесності, порядності, працелюбства) становою приналежністю. Психологічна переконливість і трагікомічне звучання образу Мартина Борулі. Інші образи в п'єсі (Марисі, Степана, Миколи, Омелька, чиновника Трандальова). Спорідненість п'єси І. Карпенка-Карого з комедією Ж.-Б. Мольєра «Міщанин-шляхтич». Драматургічна майстерність І. Карпенка-Карого в п'єсі. Історична трагедія «Сава Чалий» - одне з вершинних явищ української драматургії ХІХ ст. Історична основа твору. Сава Чалий як історичний діяч та уособлення трагічної самотності неординарної особистості. Глибоке розкриття його духовного світу, переживань (конфлікт людини зі своєю совістю, суперечність між ідейними поглядами героя та об'єктивними політичними обставинами). Образ Гната Голого - ватажка повстання, мужнього патріота, борця проти соціального й національного поневолення. Утілення у творі народного погляду на зраду.

Учень (учениця): знає основні віхи життя і творчого шляху драматурга, про його зв'язки з «театром корифеїв»; розуміє причини просвітницьких ідейних пріоритетів у світогляді письменника; уміє прокоментувати слова І. Франка про митця, пояснює жанрову різноманітність творів І. Карпенка-Карого; знає зміст комедії І. Карпенка-Карого, виокремлює основні елементи її сюжету і композиції, пояснює особливості жанру твору; розуміє особливості драми Мартина Борулі - абсолютизацію дворянського звання; уміє охарактеризувати головного героя та інших персонажів, пояснювати засоби їхнього комічного зображення. Усвідомлення негативних наслідків прагнення людини вивищуватись над оточенням, нехтувати родовими тра6 диціями, нормами народної моралі. Знає зміст п'єси «Сава Чалий», уміє розповісти про історичну основу твору, визначити його жанр; характеризує головного героя, образи Гната Голого, Шмигельського, визначає головний конфлікт твору; уміє розкрити психологічні причини страждання героя, показати невідповідність засобів боротьби Сави Чалого меті; бере участь у дискусії про правильність життєвого вибору персонажів; й побратимство. Шмигельський як шукач мирних, гуманістичних шляхів розв'язання конфлікту між польською шляхтою і козацтвом. Об'єктивна неможливість здійснення цих ідей у той час. Романтичний пафос трагедії. Значення творчості І. Карпенка-Карого, ушанування його пам'яті.

Теорія літератури : драма, її особливості. Жанри драматичних творів (поглиблено).

3.2 Розробка уроку з теми: «Комедія І. Карпенко-Карого «Сто тисяч» - класичний взірець українського «театру корифеїв» (8 клас)

Тема: Комедія І. Карпенко-Карого «Сто тисяч» - класичний взірець українського «театру корифеїв».

Мета: ознайомити школярів із життєвим і творчим шляхом І. Карпенка-Карого; з'ясувати особливості створення і функціонування театру «корифеїв»; розпочати ідейнохудожній аналіз твору «Сто тисяч»; розвивати культуру зв'язного мовлення, логічне мислення, увагу, пам'ять, спостережливість, вміння робити висновки, узагальнення; формувати кругозір, світогляд школярів; виховувати почуття пошани до письменницької та театральної діяльності митця, засудження бездуховності як прояву зла у житті людини.

Тип уроку: засвоєння нових знань.

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, бібліотечка його творів; фотоматеріали про І. Карпенка-Карого - митця й актора; дидактичний матеріал (тестові завдання, картки).

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

ІІ. Актуалізація опорних знань. Бесіда за питаннями

· Що таке театр? З якою метою його відвідують люди? Чим цей вид мистецтва відрізняється від інших?

· Які видатні українські драматурги вам відомі?

· Яким повинен бути справжній актор?

· Чому театр - це дзеркало життя? Наведіть переконливі приклади.

· Порівняйте театр минулого і теперішнього. Що їх єднає і водночас розмежовує?

· Висловіть свої враження від щойно переглянутих театральних вистав.

ІІІ. Оголошення теми, мети уроку.

· Мотивація навчальної діяльності

IV. Сприйняття й засвоєння учнями навчального матеріалу

1. Іван Карпенко-Карий (Іван Карпович Тобілевич). Життя і творчість видатного українського драматурга ХІХ ст. (матеріал для вчителя)

Повідомлення № 1. Батьківщина І. Карпенка-Карого, його батьки.

Народився майбутній драматург 29 вересня 1845 року в слободі Арсенівці поблизу Єлисаветграда (нині Кіровоград) в родині збіднілого дворянина. Мати походила з давнього козацького роду. Євдокія Садовська була кріпачкою, викупленою на волю своїм чоловіком. Підростаючи, вразливий хлопчик все більше відчував жорстокість кріпацького побуту, в якому насильство, знущання були звичайним явищем. Плач і стогін замучених панщиною кріпаків боляче вражали дитяче серце. На характер і світовідчуття майбутнього драматурга помітно впливала атмосфера родинного порозуміння, душевної теплоти і поетичності, яка, незважаючи на матеріальні нестатки, панувала в сім'ї Тобілевичів.

Карпо Адамович і Євдокія Зіновіївна були людьми щедрої поетичної вдачі. В їхній родині особливо шанували Шевченкове слово і народну пісню, тому й люди горнулися до цієї сім'ї. В довгі осінні вечори до Тобілевичів сходились жінки і дівчата прясти. За роботою співали, розповідали цікаві бувальщини. От коли наслухався малий Іван усяких сумних оповідань про кріпацьке життя, цікавих казок та приказок. А скільки народних пісень у ті довгі вечори дійшло до серця юного слухача, пісень, що в них оживали картини народної недолі, оживали героїчні постаті Морозенка, Наливайка, Богуна, Палія - мужніх захисників народної волі! Разом з піснями в душу хлопчика входила велика любов до поневоленого народу, яку пізніше ні час, ні школа й канцелярія, ні важкі життєві випробування не змогли заглушити в його житті.

Від матері, яка дуже любила театр і знала напам'ять майже всю «Наталку Полтавку», малий Іван неодноразово чув захоплюючі розповіді про вистави мандрівних труп. Під впливом цих розповідей театр для хлопця став мрією, втіленням краси, правди, героїчного минулого рідного народу.

Повідомлення № 2. Роки навчання

Початкової грамоти І. Тобілевич навчився, як тоді водилося, у дяка, а продовжував освіту в бобринецькій трикласній повітовій школі. Навчання хлопцеві давалося легко, і закінчив він школу в числі найкращих учнів, за що йому дали в нагороду «Собрание литературных статей Н.И. Пирогова» (Одеса, 1858) з написом: «Дана от бобринецкого уездного училища ученику 3-го класса Ивану Тобилевичу за успехи в науках и благонравие на публичном акте 21-го июня 1859-го года». Іван Тобілевич далі вчитися не зміг, бо не було в батьків для цього коштів.

Повідомлення № 3. Служба в урядових установах

Коли Іванові було 14 років, батько влаштував його на посаду писаря у станового пристава в містечку Мала Виска. Пізніше Іван Тобілевич працював у Бобринці канцеляристом у міській управі, а потім у повітовому суді. До установи, де служив Тобілевич, звертались зі скаргами багато людей. Іван Карпович був свідком того, як чиновники - бюрократи і хабарники - підтримували експлуататорів. Ці спостереження письменник потім широко використовував, створюючи свої п'єси.

У 1865 р., переїхавши до Єлисаветграда, І. Тобілевич був столоначальником повітової, а потім секретарем міської поліції і мав чин колезького секретаря, чиновницька кар'єра його не приваблювала. Змістом його життя стала театральна, літературна і громадсько-політична діяльність.

Повідомлення № 4. Любов до театру

У дружній сім'ї Тобілевичів діти вчились не тільки розуміти і цінувати народне мистецтво, а й любити труд, шанувати людей праці. Не випадково ця сім'я дала українській культурі чотирьох видатних артистів - корифеїв українського театру: Івана, Миколу, Панаса і Марію Тобілевичів. Щоб побувати на виставах у Єлисаветграді (тепер Кіровоград), він пішки ходив туди з Бобринця за п'ятдесят кілометрів.У Єлисаветграді був заснований театральний гурток. В його роботі активну участь брали М. Кропивницький та І. Тобілевич.Улюбленим твором артистів і глядачів була п'єса «Назар Стодоля» Т. Шевченка, у якій автор розкрив суперечності між багатими і бідними козаками в XVII ст. У цій п'єсі Іван Карпович грав Назара, а його дружина - Галю. На знак любові до творчості Т. Шевченка подружжя дало своїм дітям імена героїв п'єси - Назара і Галі. Ім'я одного з головних персонажів п'єси «Назар Стодоля» - Карого Тобілевич узяв собі за псевдонім. З великим успіхом театральний гурток ставив п'єсу І.П. Котляревського «Наталка Полтавка», а також п'єси російського письменника О. М. Островського «Бедность не порок», «Доходное место» та ін. Вистави за участю корифеїв театру М. Кропивницького, М. Заньковецької, братів Тобілевичів піднесли український театр на небувалу височінь. Прославлених артистів захоплено вітали Київ і Мінськ, Одеса і Кронштадт, Петербург і Тбілісі.

Повідомлення № 5. Останні роки життя, смерть І.К. Карпенка-Карого

Нарешті знято поліцейський нагляд. Іван Карпович знову серед близьких людей, серед артистів, зайнятий улюбленою справою. Його талант драматурга й актора тепер був цілком відданий народові. Один за одним з'являлись на сцені й чарували публіку герої п'єс Карпенка-Карого в його ж майстерному виконанні: Мірошник («Наймичка»), Бондар («Бондарівна»), Калитка («Сто тисяч»), Пузир («Хазяїн») та ін. З бурхливого театрального життя щоліта повертався Карпенко-Карий на хутір Надія відпочивати. Тут написав він драми «Сава Чалий», «Суєта», «Житейське море» тощо. Свідомістю високого обов'язку перед своїм народом і його культурою була позначена вся драматургічна й артистична діяльність Карпенка-Карого. Ось чому давній друг письменника М.Л. Кропивницький у нарисі «Спогади про Бобринець і бобринчан» писав: «Заслуги Івана Карповича перед українським театром великі… він зоставив по собі слід, котрий не заросте і не затерніє, поки живе Україна». Помер І. Карпенко-Карий 15 вересня 1907 року. Поховали його в селі Карлюжині на Херсонщині (тепер Кропивницька область).

2. Скласти «доміно» до життєвого і творчого шляху І.К. Карпенка-Карого

(І.К. Карпенко-Карий > драматург > артист > режисер > вихователь артистичної молоді > канцелярист > основоположник українського реалістичного театру > громадський діяч > …)

3. Теорія літератури

3.1. Драматичний твір (від грецького слова драма - дія), або п'єса - художній твір, в якому показано життя в дії і який написано у формі розмови дійових осіб (діалоги, монологи).

3.2. Комедія - такий драматичний твір, у якому в комічних образах викриваються негативні суспільні або побутові явища, висміюються людські вади, негативні риси характеру.

3.3. Трагікомедія - драматичний твір, у якому об'єднані риси трагедії й елементи комедії: твір, збудований на основі трагедійного конфлікту, розв'язка якого закінчується комічно, не вимагає обов'язкової загибелі героя.

4. Опрацювання твору І.К. Карпенка-Карого «Сто тисяч»

4.1. Виразне читання цікавих уривків з твору в ролях або переказ окремих епізодів з трагікомедії.

4.2. Історичні події, відтворені в комедії.

Після скасування кріпацтва в Україні швидко розвивається капіталізм. Поглиблюються класові суперечності між багатими і бідними. Сільська буржуазія зосереджує у своїх руках великі земельні масиви. На розлогих полях землевласників, обливаючись кривавим потом, з ранку до ночі за безцінь працювали безземельні селяни. Куркулі - найлютіші, найгрубіші, найдикіші експлуататори. Визискуючи наймитів та сільську бідноту, вони не гребували найбезсоромнішими шахрайськими засобами збагачення. Сільська буржуазія і стала наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. господарем тогочасного села. У комедії «Сто тисяч» (перша назва -- «Гроші») І. Карпенко-Карий викрив експлуататора, його нестримний потяг до багатства. Усе це І.К. Тобілевич і відобразив у програмовому творі «Сто тисяч» (1890). Слід зазначити, що різні шахраї з міста дуже часто намагалися обдурювати отаких Калиток. Це було тоді звичайним явищем. «Ми чули про один випадок, коли якийсь пройдисвіт продав чистий папір замісто фальшивих грошей селянинові з сусіднього села, що було недалеко від станції Шостаківка. Цей випадок був не поодинокий», - як зазначав С. Тобілевич. Таким чином, нічого вигаданого у п'єсі «Сто тисяч» не було. Все в ній було взято з життя, яке вирувало навколо.

4.3. Тема: зображення життя селянства в пореформені часи, суспільні явища, що мали місце в 80-90 роках XIX століття.

4.4. Ідея: викриття й засудження в образі Герасима Калитки хижацтва, жорстокості, ненаситної жадоби до наживи, духовної обмеженості, а також згубного впливу грошей на вихідців із народу (Бонавентура, Савка).

4.5. Основна думка: автор бичує сатирою страшною всіх і сміхом крізь сльози сміється над пороками і змушує людей, мимо їх волі, соромитись своїх лихих учинків. «Буде здоров'я, будуть і гроші…»

4.6. Жанр: комедія.

4.7. Композиція - драматичний твір складається з чотирьох частин, кожна з яких поділена на яви.

Експозиція: знайомство автором читача (глядача) з місцем дії та дійовими особами - Герасимом Калиткою, Бонавентурою, Савкою, Невідомим, сином Герасима Романом і наймичкою Мотрею, показує обставини, в яких живуть дійові особи, їх стосунки і прагнення.

Зав'язка: восьма ява першої дії твору, коли Невідомий домовляється з Калиткою про те, що у визначений час він передасть йому на вокзалі за 5 тисяч справжніх грошей 100 тисяч фальшивих.

Розвиток дії: гонитва Калитки за наживою, за грошима. У другій та третій діях комедії показано, що кожний вчинок Калитки, кожна його думка підпорядковані безглуздій жадобі збагачення, накопичення грошей і землі. Він нещадно експлуатує наймитів, підганяє до роботи сина і дружину, в одруженні сина шукає засобів збагачення.

Кульмінація: четверта дія комедії, коли Малофес попереджає Калитку, щоб він не барився з купівлею землі у Смоквинова, бо її поспішає придбати Жолудь. Калитка з Савкою їдуть на вокзал, привозять мішок «грошей» і починають ділитися.

Настає найвищий момент напруження дії: в мішку замість фальшивих грошей були пакунки чистого паперу. Невідомий виявився спритнішим шахраєм, ніж Калитка, і обдурив його, продавши за 5 тисяч карбованців мішок чистого паперу.

Розв'язка: п'єса «Сто тисяч» закінчується тим, що обдурений Герасим у розпачі вішається, його врятовує Бонавентура. Драматург показав всю потворність моралі Калитки, висміяв його мрії, поведінку, дії.

4.8. Проблематика твору:

- батьки і діти;

- прагнення збагатитися заради задоволення власних потреб;

- бідність і багатство;

- добро і зло;

- моральність і аморальність.

4.9. Новаторство І. Карпенка-Карого в п'єсі «Сто тисяч».

Нове полягає у творі у тому, що в ньому виникають елементи авантюрної драми - жанру, давно відомого в західноєвропейській драматургії, але нового для української. До того ж проблеми, порушені у цій п'єсі, є актуальними, «болючими» і в нашій сьогоднішній дійсності.

4.10. Особливості назви твору.

Першою п'єсою, що вийшла з-під пера драматурга після того, як він позбувся «гласного нагляду», була комедія «Гроші», написана в 1889 році. Того ж року автор надіслав її до цензури, але звідти вона повернулася з написом: «К представлению признано неудобным».

Після переробки комедія була дозволена до постановки під зміненою назвою - «Сто тисяч». На думку самого автора, ця назва твору буде краще відповідати його сюжету. Адже ж справа йшла не взагалі про гроші та їхнє значення для селянина, а саме про суму в сто тисяч, яку наважився придбати Калитка на свої п'ять тисяч. У 1890 р. комедія була поставлена на сцені.

4.11. Обговорення ідейно-художнього змісту І дії п'єси. Бесіда за питаннями:

· Про що свідчить той факт, що твір починається з появи Невідомого?

· Яким чином Невідомий впливає на хід подій п'єси, хоча у ІІ та ІІІ діях цього героя на сцені немає?

· Що таке гроші? У чому їх призначення?

· Як ви вважаєте, чи все можна придбати за гроші? Відповідь обґрунтуйте.

· Чому суд на думку Копача є гласним? («…Накриває жидків гласний! Хе-хе-хе!»).

· Як Копач охарактеризував Невідомого? (Замєть - це пройдисвіт! Я їх багато бачив, у мєня опит і практіка. Я на них насмотрєлся… Командовал зводом, так пров'янт і фураж часто получал, знаю їх, да і они меня знають! Тепер літ тридцять в одставке, по світу вольно я ходжу і в очі сміливо усім гляжу…»).

· Що засуджував Роман у Бонавентурі? («Тридцять літ шукає кладів і голий став як бубон, бо все на кладах, кажуть, прокопав… І все він зна - тільки нічого не робе»).

· Для чого Роман розірвав рукав на сорочці? («Хочеться мені з Мотрею побалакать, та нема за чим у хату йти, так я нарошне розірвав рукав»).

· Чим саме Герасим заздрив Жолудю? («Он у Жолудя шматочок - тактак! - однієї шпанки ходить дванадцять тисяч; чотири чи п'ять гуртів випасається скоту. Та що? Свиней одних, мабуть, з тисяча, бо то ж зимою тільки біля свиней шість чоловік день при дні працює! І яким побитом Жолудь достав таку силу грошей - не зрозумію…»).

· Які думки були у Калитки щодо майна Смоквинова? («…Мотається і туди і сюди, заложив і перезаложив - видно, що замотався: от-от продасть або й продадуть землю! Ай, кусочок же! Двісті п'ятдесят десятин, земля не перепахана, ставок рибний, і поруч з моєю, межа з межею»).

· За яких умов Герасим пообіцяв дати Савці гроші? («Принесіть же мені запродажню запись на воли… А я ті самі воли віддам вам до Семена, а на Семена ви віддасте мені сто карбованців, і запродажню я розірву, а як не віддасте, то я візьму воли… Так коротча справа»).

· Що свідчить про те, що Калитка обізнаний у законах? («Я переконався, що запродажня надійніше векселя…»).

· Як сприймав Калитка фальшиві гроші, що запропонував йому Невідомий? («Ну й зроблені, ну й зроблені - прямо настоящі, і не кажи… Як дві каплі води, всі однакові… руб-руб, три-три - одніковісінькі?»).

· Що розповів Невідомий Калитці про особливості фальшивих грошей? («Я присягну на біблію, що всякий прийме! Ето робота перший сорт. Ми не робимо такой дряні, як другі… Їх роблять у англичан, і англичанин їх возить, а я у нього агентом»).

· Яким чином Невідомий представив Герасиму свій товар? («Товар нравиться - візьміть, не нравиться - не беріть. Ми не нуждаємся в покупателях: ми їх розпустили і розпускаємо, може, міліон, і всі благодарять…»).

· Як Копач порівняв умови життя Калитки та інших куркулів? («Вони привикли омари там, шампанське - от грошики й ухнули, а там і імєнія ахнули! А ви - галушечки, картопельку, кулешик, чехоньку, та й то не щодня, а воно жирок і наростає… Гляньте навколо: Жолудь - десять тисяч десятин, Чобіт - п'ять тисяч десятин, Пузир - три тисячі; а тут і ви помаленьку та помаленьку, прикуповуйте та рикуповуйте»).

· Якого прикладу навів Копач Герасиму? Чи є він доречним? Відповідь вмотивуйте. («Ви візьміть прімєр з свині: от вона ходить на подвір'ї - худа, обдрипана, а закинули ви її в сат, стали харчі кращі давать, то вона помалу й одягнеться, а там і сало наростає - так і ви… Опит - великоє діло!»).

· Які знахідки запропонував Копач подивитися Калітці? («От поїдемо, я вам покажу, стоїть подивиться; пудів п'ять важить, всі листочки, всі віти так, як напечатано! А ступку мідну, червоної міді, тілько товкач перебитий. А сковородку - отака сковорода… Запорозька, видно ковбаси піджарювали… Предмети інтересні для науки: я їх одіслав одному професорові…»).

· Як Калитка ставиться до освіти свого сина? («Що там наука? Забавка дитяча! На біса йому здалося отак лопотать язиком… Я придивився, і таки дурень дурнем - застав його коняку запрягать, то й не запряже, він зараз полізе по книжках, по тих рихметиках шукать, як це робиться»).

· Для чого використав Роман волосся, яке лежало після бійки на підлозі? («Щоб дурно не пропало, то я зробив з того волосся аж два квачі»)

· Хто ж був переможцем у битві? (Герасим: Виграв я, бо п'ять тисяч зосталось у Калитці - не дав-таки зятеві).

V. Закріплення вивченого матеріалу

Робота на картках

Картка № 1

1. Чому, на ваш погляд, у Герасима Калитки під час зустрічі з Невідомим «…аж мороз поза шкурою пішов»? Свої міркування обґрунтуйте.

2. Прокоментуйте висловлювання головного героя твору стосовно отримання фальшивих грошей: «Розпалилась до них моя душа…Сто тисяч візьму!». Відповідь узагальніть.

3. Під час якого народного свята Савка ходив на роздоріжжя: а) Миколи; б) Івана Купайла; в) Михайлового чуда; г) Покрови.

Картка № 2

1. Хто, на ваш погляд, є хитрішим, підступнішим: Копач чи Герасим? У чому це простежується? Наведіть власні аргументи.

2. Як можна охарактеризувати Калитку, який прагне розбагатіти за допомогою махінацій, що йому запропонував Невідомий? Відповідь обґрунтуйте.

3. Фальшиві гроші, які запропонував Невідомий Калитці, роблять:

а) американці;

б) англічани;

в) португальці;

г) німці.

Картка № 3

1. Як, на ваш погляд, Калитка та його син розуміють почуття кохання? Чим викликана така розбіжність у думках?

2. Дослідіть, що для Герасима є найважливішим у житті. Наведіть переконливі приклади з твору.

3. Чим помічав Калитка фальшиві гроші?

а) Позначав олівцем;

б) прописував на купюрі літеру «Ф»;

в) надривав край;

г) складав їх в окрему скриньку.

VI. Підсумок уроку

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності

VIII. Домашнє завдання

Підготувати до твору малюнки: «Якими я уявляю героїв п'єси»; опрацювати ідейно-художній зміст ІІ дії твору

3.3 Розробка уроку з теми: «І. Карпенко-Карий. Комедія «Мартин Боруля» (10 клас)

ТЕМА: Іван Карпенко-Карий. Трагікомедія «Мартин Боруля», її сценічна історія. Дворянство як міф про краще життя. Підміна особистісних етичних цінностей становою приналежністю.

Мета: ознайомити учнів з історією написання і проблематикою п'єси, основними елементами її сюжету та композиції; розкрити «секрет» тривалого сценічного життя; розвивати навички ідейно-художнього аналізу драматичного твору, вміння характеризувати героїв твору, пояснювати засоби їхнього комічного зображення; виховувати почуття власної гідності.

...