Жанрові особливості комедій І. Карпенка-Карого та вивчення їх у школі

Обладнання: портрет І. Карпенка-Карого, текст п'єси «Мартин Боруля», ілюстрації до твору, завдання на картках.

Тип уроку: урок вивчення нового матеріалу.

ХІД УРОКУ

І. Організаційний момент

II. Актуалізація опорних знань

1. Бесіда за питаннями

· Назвіть основні ознаки драматичного твору (твір призначений для театральної постановки, тому складається з двох частин - мова героїв і ремарки, які вказують режисеру на декорації та дії персонажів. Про характер героя читач може судити тільки за словами самого героя, а не дізнаватися зі слів автора твору).

· Назвіть провідні драматичні жанри (трагедія, комедія, драма, трагікомедія, водевіль, мелодрама).

· Які види драми побутували в минулому?

III. Повідомлення теми, мети уроку

IV. Мотивація навчальної діяльності

1. Презентація або виставка світлин «Сценічна історія п'єси «Мартин Боруля»

2. Проблемне запитання

- У чому секрет сценічної популярності п'єси «Мартин Боруля»?

V. Сприйняття й засвоєння навчального матеріалу

1. Літературний диктант

На запитання учні відповідатимуть «так» або «ні».

· У Мартина Борулі було троє дітей. (Ні)

· Марися була закохана в Миколу. (Так)

· Найбільшим своїм ворогом Мартин вважає Красовського. (Так)

· У місті в Омелька вкрали чоботи. (Так)

· Націєвський не прийняв пропозиції Мартина приїхати до них у гості. (Ні)

· Батько змушує Марисю вчитися грати на фортепіано. (Ні)

· Незмінним атрибутом Націєвського була гітара. (Так)

· Мартин і Палажка сваряться, бо не можуть дійти згоди, хто буде хрещеними батьками внуків. (Так)

· Степан на службі зробив собі непогану кар'єру. (Ні)

· Мартин Боруля захворів, бо застудився, доглядаючи господарство. (Ні)

· Мартин Боруля погоджується на шлюб Миколи та Марисі і благословляє їх. (Так)

· Головний герой так і не усвідомив, що дворянство - не головне у житті. (Ні)

2. Композиція твору

· Зав'язка: Боруля подає в суд на Красовського.

· Розвиток дії: Боруля намагається прищепити членам своєї родини дворянські риси.

· Кульмінація: головний герой дізнається про відмову в дворянстві.

· Розв'язка: усвідомлення Мартином своєї помилки.

3. Бесіда за питаннями

- Якого року було написано п'єсу «Мартин Боруля»?

- Доведіть, що твір має гостре соціальне спрямування і віддзеркалює сучасну І. Карпенкові-Карому дійсність.

Коментар учителя

У п'єсі відображено зміни, які відбулися в українському селі після реформи 1861 року. Мартин Боруля - чиновник, тобто вільна людина, яка сплачує грошовий податок. Як бачимо, чиновники - досить заможні люди, у них велике господарство, на якому працюють також і наймані робітники - збіднілі селяни. Мартин платить робітникам «на своїх харчах тридцять рублів», крім того, утримує сина-чиновника. Відповідно до указу, чиновники були зобов'язані подати документи, які підтверджували б їхнє дворянське походження. Якщо ж таких документів не буде, то їх прирівняють у правах до селян. Тому Красовський демонструє зверхність над Борулею. Дворяни, як видно з твору, у суспільстві залишаються привілейованим класом, хоча селяни типу Борулі не поступаються їм у статках. Отож із п'єси перед нами постала Україна середини 80-х років ХІХ століття. Зважаючи на те, що це був один із перших творів письменника на сучасному матеріалі, то, безперечно, «Мартина Борулю» з інтересом сприйняли перші його глядачі (прем'єра відбулася того ж 1886 року). У чому ж секрет більш ніж 100-річної сценічної популярності п'єси? Безперечно, в тому, що твір загальнолюдськими, так званими вічними проблемами.

4. Проблематика п'єси

· Проблема людської гідності, усвідомлення того, що щастя не в чині або посаді;

· проблема праці, як духовної потреби і джерела матеріального статку;

· проблема батьків і дітей; проблема кохання і сімейного щастя.

Коментар учителя

Історія з дворянством мала місце і в родині Тобілевичів. Батько І. Карпенка-Карого, Карпо Адамович, за походженням був зубожілим шляхтичем, якого імперська влада після приєднання правобережних українських земель до Росії позбила станового привілею, змусивши йменуватись міщанином, «доказывающим дворянство». Для Карпа Адамовича це «доказування» дворянського титулу стало чи не сенсом усього життя, тоді як діти дивилися на марні батькові клопоти з іронією. Дружина І. Карпенка-Карого Софія

Віталіївна згадувала про те, як старший Карпо Адамович затіяв судову справу про визнання роду Тобілевичів дворянським: «і все, здається, було вже зовсім готове, коли раптом хтось із писарів довідався, що в давніх паперах Тобілевич, а в нових Тобелевич, - і в дворянстві відмовили. Батько мало не заслаб з горя. Зібрав докупи всі права, герб, грамоту, зв'язав наглухо мотузкою і заховав на самий спід скрині…». Цікавою була реакція старшого Тобілевича на п'єсу «Мартин Боруля»: «Через багато літ, коли давня залежність і бідність згадувались як тяжкий сон, прочитав Іван батькові свою комедію «Мартин Боруля», старий слухав, а врешті з німим докором погрозив синові пальцем, а в очах було повно сліз. У цій комедії він пізнав себе, своє колишнє горе».

5. Бесіда за питаннями

· Для Карпа Тобілевича, як і для Мартина Борулі, відмова у дворянстві була горем, трагедією всього життя. Чи так сприймає ситуацію читач?

· Жанр п'єси «Мартин Боруля» визначають як трагікомедію. Доведіть, що твір має жанрові ознаки і комедії, і трагедії.

· Доведіть, що драматург психологічно вмотивовано підготував розв'язку твору, переконавши читачів, що спроби Мартина підмінити особистісні етичні цінності становою належністю - велика помилка.

Коментар учителя

У фіналі бачимо, що Мартин зазнає невдачі в усьому: сусід-поміщик виграє позов у суді, Степан втрачає роботу, Націєвський тікає від Марисі. Отже, всього цього могло не бути, якби Боруля залишався собою. П'єсу «Мартин Боруля» вважали новаторською не лише в жанровому і тематичному аспектах. Як драматург-новатор, І. Карпенко-Карий шукав ще не відомих стежок. Він звів до мінімуму роль комедійної інтриги, поставив на першому плані суспільно-психологічну характеристику провідних персонажів, увів епізодичні сцени, зовнішньо не пов'язані із сюжетом п'єси, проте важливі з погляду глибшого розкриття ідейного задуму - сатиричного зображення заможної верхівки села, що в гонитві за дворянськими привілеями ігнорує здорові морально-етичні норми.

VI. Підсумок уроку

Запитання до учнів

· Чи можете ви назвати подібних до Мартина Борулі персонажів у світовій літературі? (Ж.-Б. Мольєр «Міщанин-шляхтич)

· Які спільні ознаки вони мають?

VII. Оголошення результатів навчальної діяльності учнів на уроці

VIII. Домашнє завдання

Скласти цитатну характеристику до образу Мартина Борулі. Коротко охарактеризувати одного з другорядних героїв твору

Висновок до розділу 3

Сюжет у творі «Мартин Боруля» підпорядкований темі «міщанина-шляхтича». У п'єсі простежено функціонування такого комедійного прийому, як комічний алогізм, тобто невідповідності між формою і сутністю, відсутності логічних і причинових зв'язків на різних рівнях структурної організації п'єси. Враховуючи дослідження комедійних технік, доводимо, що зацикленість Мартина на зовнішньому ослаблює драматизм ситуації і надає серйозній за проблематикою п'єсі комедійного пафосу.

Мелодраматичне начало в п'єсі особливо яскраво проступає у мовленні головного персонажа. Драматичне начало увиразнюється внаслідок переключення уваги реципієнта з подієвого (зовнішнього) плану на психологічний (внутрішній).

Два чітко розмежовані плани дії - реальний і уявний - утворюють у п?єсі два сюжети. Аналіз другої сюжетної лінії, пов'язаної з дельартівським мотивом силування до шлюбу з нелюбом, виявляє, що І. Тобілевич, вводячи до п'єси банально-традиційний сюжет про amoroso, піддає його пародійно-іронічному остороненню: порушено характер протистояння членів любовного трикутника, зміщено акценти у побудові конфлікту особистісної сюжетної лінії п'єси і його розв'язанні.

Аналіз сюжетної композиції п'єси «Сто тисяч» показав, що Невідомий, Калитка, Савка і Бонавентура - чотири паралельні образи «здобувачів» грошей. Натомість назва п'єси «Сто тисяч» акцентує увагу лише на історії Калитки, виокремлюючи її як головну. Крім того, назва «Сто тисяч» (на відміну від початкової назви «Гроші», за допомогою якої зосереджується увага на варіюванні теми легкого збагачення) акцентує увагу на шахрайстві, традиційному об'єкті зображення в комедії. Побудова п'єси «Хазяїн» навколо не пригод головного персонажа чи особистої інтриги, а самої постаті головного персонажа, також присутність у п'єсі двох планів дії (конкретно-історичного та узагальнено-філософського, надпобутового) вказують на жанровий синкретизм, наближаючи п'єсу до трагікомедії з її двоплановістю дії, за якої кінець п'єси не означає розв'язання заявлених суперечностей.

Методика аналізу драматичних творів має свою специфіку, але його загальні закономірності, вимоги до вивчення матеріалу залишаються в основі тими ж самими. Вступна бесіда до вивчення п'єси, особливо в 8 класі «Сто тисяч» та 10 класі «Мартин Боруля» І. Тобілевича (Карпенка-Карого має завданням підготувати учнів до сприйняття змісту твору - ввести їх у атмосферу подій, розкрити соціальну зумовленість конфлікту, характерів.

ВИСНОВКИ

Становлення Івана Тобілевича - комедіографа пов'язане з глибинними процесами у житті українського народу, його культури. Дослідники творчості митця не раз слушно вказували на виняткове значення етнічних джерел його комедійної творчості, засвоєння ним досвіду літературних попередників та світової літератури. Тому комедії І. Тобілевича бачаться як результат довготривалого розвитку цього жанру в український літературі. Саме І. Тобілевич (Карпенко-Карий) утверджує жанр комедії в українській літературі, як канонічну універсальну форму художнього зображення і моделювання найрізноманітніших проявів взаємин між людьми та організації їхнього внутрішнього світу в системі координат загальнолюдських цінностей.

Драматургія І. Тобілевича своєрідно підсумувала майже столітній розвиток української драматургії, піднявши її на новий рівень. Вражаючи тематичним і жанровим багатством, вона у своїй цілісності являє собою різноманітну картину життя України протягом століть. У художній розробці історичного чи фольклорного матеріалу далекого минулого досить відчутним є зв'язок з тогочасними життєвими проблемами. Твори І. Тобілевича багатьма своїми елементами входять в ідейно-естетичний контекст нової європейської драми.

І. Тобілевич витворює власний цілісний художній світ, у якому відчутні перегуки між окремо взятими п'єсами, присутні наскрізні лейтмотиви творчості, постійно повторювані образи, серед яких образ вчителя, багатія (або людини, що прагне до збагачення), схожі колізії, які не просто дублюють ту саму тему, а розширюють та розвивають її в межах кількох творів.

Дослідження поетики драматургічних творів І. Тобілевича з позицій системного аналізу дозволило не лише проаналізувати цілісність творів автора та фактори, що організовують усі елементи п'єси в одну злагоджену систему, але й детальніше дослідити кожен із елементів, його функцію та роль в літературному творі, взаємодію елементів і породжений ними синергетичний ефект.

Талановитий драматург-новатор І. Тобілевич збагатив українську літературу творами різноманітних жанрів - соціально-побутовою і соціально-психологічною драмою, соціальною комедією характерів, історичною драмою. Високою акторською майстерністю, зокрема природженим умінням передати найсуттєвіше у психологічно вмотивованій поведінці особистості, він вніс вагомий вклад у розвиток українського театру.

Драматургічна спадщина І. Тобілевича складається з вісімнадцяти оригінальних п'єс, в яких він устами знедолених селян, безталанних жінок-страдниць, бездомних бурлак-наймитів зворушливо розповів про гнів і страждання народу. У своїх драмах та комедіях («Бурлака», «Безталанна», «Наймичка», «Сто тисяч», «Хазяїн», «Суєта» та інших) письменник викрив «темне царство» експлуатації, наживи, моральної розбещеності, що були закономірним наслідком суспільних відносин в українському селі, показав, як експлуататорська верхівка жорстоко визискувала селянську бідноту, як на нужді та сльозах трудівників виростали розкіш і багатство великих землевласників.

На прикладі образу головного героя - Мартина Борулі І. Тобілевич розкриває конфлікт здорової народної моралі з «манією» дворянства, породжений відстоюванням ним своєї людської гідності. Автор до мінімуму звів роль комедійної інтриги, віддавши перевагу внутрішній дії.

І. Тобілевич показує, до чого може призвести людину ігнорування здорової народної моралі і одночасно утверджує високі етичні норми образами людей, які не цураються землі, праці на ній, свого походження, національних звичаїв і традицій (Гервасій Гуляницький, його син Микола), які випромінюють нехитру народну мудрість (Омелько). Позиція автора зумовила типові узагальнення комедії, проникливий аналіз людських стосунків та характерів, соціальну детермінованість конфліктів і перепетій, вчинків і розв'язок.

Щедрий талант сатирика гоголiвсько-щедрiнського типу І. Тобілевич ще бiльшою мiрою виявляє у наступних своїх комедiях «Сто тисяч» (1890) i «Хазяїн» (1900). Дехто з дослiдникiв обидвi цi комедiї разом з комедiєю «Розумний i дурень» небезпiдставно вважає своєрiдною трилогiєю. Бо й справдi, жадоба збагаження хитрого i спритного мужика, який в нових суспiльних умовах вийшов на iсторичну арену, є визначальною i для головних героїв комедiї «Сто тисяч» Герасима Калитки та комедiї «Хазяїн» Терентiя Пузиря.

П'єси «Сто тисяч» i «Хазяїн» - найкращi сатиричнi комедiї в українськiй дожовтневiй драматургiї, що ввiйшли до української лiтературної класики i становлять злотий фонд класичного репертуару в українському радянському театрi.

З'ясовано жанрові відмінності п'єс «Сто тисяч» і «Хазяїн», написаних автором одна за одною і традиційно аналізованих літературознавцями як дилогія. Доведено, що обидві п'єси схожі за проблематикою, але відмінні за сюжетними пріоритетами і типом героя. Якщо сюжетна лінія Калитки («Сто тисяч») обертається навколо інтриги купівлі фальшивих грошей, рухається до конкретної мети і повертається до своєї вихідної точки з провалом афери, то в Терентія Пузиря («Хазяїн») немає чітко окресленої мети. Тому, власне, немає і не може бути поступального руху в сюжеті п'єси, - є лише рух до катастрофи. Самме фаталістична модель буття, відтворена в п'єсі «Хазяїн», відрізняє її від «Ста тисяч», зважаючи на що комедію «Хазяїн» відносимо до передмодерної драматургії.

Творам І. Тобілевича (Карпенка-Карого) властива широчінь і глибина охоплення дійсності, чітко продумана художня форма викладу, реалістичне змалювання яскравих образів.

На уроках української літератури необхідно знайомити учнів з особливостями розвитку театрального мистецтва на Україні у ХІХ ст., з театром «корифеїв» та найважливішими сторінками життєвого і творчого шляху талановитого драматурга І. Тобілевича (Карпенка-Карого); розвивати уважність, вдумливість, логічне мислення; вдосконалювати роботу в малих групах; виховувати любов до краси рідного слова.

Робота учнів над драматичним твором вимагає врахування специфіки жанру, особливостей сприймання його учнями, а також тих дидактичних вимог, що ставляться до вивчення літератури. Тільки на цій основі можна забезпечити високу результативність уроків, на яких учні осмислюють драматичний твір.

Отже, дослідження цілісності драматургічної спадщини І. Тобілевича є перспективним напрямом, адже своєю творчістю митець створює широку панораму України, орієнтуючись на реальне життя (у мові, темах, характерах, особливостях розвитку конфліктів). Така «життєвість» та морально-етичне звучання драм митця є системотворчим фактором, який організовує їх у певну системну цілісність. Інтеграційними чинниками індивідуальної поетики І. Тобілевича є особливості його таланту - глибокий психологізм, національний гумор, глибоке розуміння законів драматургічності, морально-етична позиція.

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

карпенко карий комедія

1. Борщаговський О. Драматургія Тобілевича / О. Борщаговський. - К., 1948. - 326 с.

2. Бронза С. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) - театральний критик / С. Бронза // Вісник ЛНУ імені Т. Шевченка. - 2011. - № 19 (230). - С. 80-87.

3. Бронза С. Особливості мовної своєрідності творчого доробку Івана Тобілевича (Карпенко-Карого) / С. Бронза // Вісник Луганського національного університету імені Тараса Шевченка. Педагогічні науки. - 2013. - № 13(4). - С. 169-173.

4. Будівський П. Найхарактерніші композиційні форми драматичних творів І. Карпенка-Карого / П. Будівський // І.К. Карпенко-Карий - видатний драматург, актор, громадський діяч. 1845-1985 : тези наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження письменника (19-20 вересня 1985 р.). - Кіровоград : КДПІ ім. О.С. Пушкіна, 1985. - С. 19-20.

5. Вертій О. Народні джерела типізації в драматургії Карпенка-Карого / О. Вертій // Українська література в загальноосвітній школі. - 2000. - № 4. - С. 23-32.

6. Вієвський В. Дещо про творчу лабораторію драматурга : (І. Карпенко- Карий «Хазяїн») / В. Вієвський // Дивослово. - 1995. - № 9. - С. 41-42.

7. Вірченко Т. Художній конфлікт в українській драматургії 1990-2010-х років : дискурс, еволюція, типологія: монографія / Т. Вірченко. - Кривий Ріг : Видавничий дім, 2012. - 336 с.

8. Галабутська Г. Життєві і творчі обрії Карпенка-Карого // Дивослово. - 1995. - № 12. - С. 8-14.

9. Городна О. Розвиток драматургії і театру. Український професійний театр. Трупа корифеїв : 10 клас / О. Городна // Українська мова та література : Всеукраїнська газета для вчителів. - 2010. - № 38/40. - С. 3- 8.

10. Дем'янівська Л. Іван Карпенко-Карий (І.К. Тобілевич) : життя і творчість : посібник для студ. вузів / Л. Дем'янівська. - К. : Либідь, 1995. - 141 с.

11. Дятчук В. Особливості мови п'єс І. Карпенка-Карого / В. Дятчук // І. Карпенко-Карий. 150-річчя від дня народження : матеріали всеукраїнської межвузівської конференції. - Кіровоград, 1995. - С. 31-33.

12. Єфремов С. Історія українського письменства / С. Єфремов. Передмова М. Наєнка. - К. : Феміна, 1995. - 688 с.

13. Журавльова Н. Народнопісенне слово у п'єсах І. Карпенка-Карого / Н. Журавльова // І. Карпенко-Карий. 150-річчя від дня народження : матеріали всеукраїнської межвузівської конференції. - Кіровоград, 1995. - С. 33-35.

14. Іван Карпнко-Карий. Вибрані п'єси // Шкільна бібліотека. - К. : Дніпро, 1970. http://uk.wikipedia.org

15. Івашків В. Українська романтична драма 30-80-х років ХІХ століття / В. Івашків. - К. : Наукова думка, 1990. - 144 с.

16. Івашків В. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий). Нарис життя і творчості / В. Івашків. - Тернопіль : Навчальна книга - Богдан, 2011. - 192 с.

17. Історія української літератури XX століття : навч. посібник : у 2 кн. / [за ред. В. Дончика]. - К. : Либідь, 1993. - Кн. 1 : 1910-1930-ті роки. -784 с.

18. Історія української літератури ХІХ століття (70-90-ті роки) : у 2 кн. / [за ред. О. Гнідан]. - К. : Вища школа, 2002. - Кн. 1. - С. 537-574.

19. Карпенко-Карий І. (Тобілевич І.К.). Твори : в 3 т. / [упор. П. Киричка та Л. Стеценка]. - К. : Дніпро, 1985. - Т. 1 : Драматичні твори. - 439 с.

20. Карпенко-Карий І. (Тобілевич І.К.). Твори : в 3 т. / [упор. П. Киричка та Л. Стеценка]. - К. : Дніпро, 1985. - Т. 2 : Драматичні твори. - 351 с.

21. Карпенко-Карий І. (Тобілевич І.К.). Твори : в 3 т. / [упор. П. Киричка та Л. Стеценка]. - К. : Дніпро, 1985. - Т. 3 : Драматичні твори, листи, статті. - 373 с.

22. Клочек Г. «Божественний текст» Івана Тобілевича (Карпенка-Карого) // Г. Клочек // Наукові записки. - Вип. 113. Серія : Філологічні науки. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. - С. 59-71.

23. Козлов Р. Хронотопіка п'єси «Бондарівна» І. Карпенка-Карого / Р. Козлов // Наукові записки. - Вип. 113. - Серія : Філологічні науки. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. - С. 82-88.

24. Лисенко Н. Функція імені «Михайло» в п'єсах І.К. Карпенка-Карого / Н. Лисенко // І. Карпенко-Карий. 150-річчя від дня народження : матеріали всеукраїнської межвузівської конференції. - Кіровоград, 1995. - С. 52-53.

25. Литературная энциклопедия. Монолог [Електронний ресурс]. - Режим доступу: http://feb-web.ru/feb/litenc/encyclop/le7/le7-4591.html

26. Літературознавчий словник-довідник / [за ред. Р. Гром'яка, Ю. Коваліва, В. Теремка]. - К. : ВЦ «Академія», 2007. - 752 с.

27. Малютіна Н. Поетика драматичного жарту : до проблеми родо-жанрових дифузій в українській одноактній комедії кінця XIX - початку XX століть / Н. Малютіна // Історико-літературний журнал. - 2003. - № 9. - С. 142-152.

28. Малютіна Н. Українська драматургія кінця ХІХ - початку ХХ ст. / Н. Малютіна. - К. : Академвидав, 2010. - 256 с.

29. Мамонтов Я. Передмова // Тобілевич Іван (Карпенко-Карий). Твори : в 6 т. - Т. 1. - К., 1929. - С. 5.

30. Марко В. Аналіз художнього твору / В. Марко. - К. : Академвидав, 2013. - 280 с.

31. Меленчук О. Проблеми життєво-творчих координат І. Карпенко-Карого (І. Тобілевича) в науковому осмисленні С. Євремова / О. Меленчук // Наукові записки. - Вип. 113. - Серія : Філологічні науки. - Кіровоград : РВВ КДПУ ім. В. Винниченка, 2013. - С. 101-110.

32. Мороз З. Українська драматургія і театр другої половини ХІХ ст. / З. Мороз. - К. : Радянська школа, 1950. - 77 с.

33. Невідомий Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) : листи, п'єси / [упор. і вступна стаття С. Бронза. - Вид. 2-ге, перероблене та доп.] / - Кіровоград : Імекс-ЛТД, 2012. - 576 с.

34. Новиков А.І. Карпенко-Карий в контексті літературно-мистецького життя другої пол. ХІХ - поч. ХХ ст./ А. Новиков // Всесвітня література та культура в навчальних закладах України, 2010. - № 3. - С. 2-8.

35. Новиков А. Українська драматургія й театр від найдавніших часів до початку ХХ століття : монографія / А. Новиков. - Харків, 2011. - 408 с.

36. Оладько Т. Жанрова специфіка комедій Тобілевича І.К. (І. Карпенка- Карого) : автореф. дис. канд. філол. наук: 10.01.01 / Т. Оладько; Одес. нац. університет ім. І. І. Мечникова. - Одеса, 2012. - 19 с.

37. Оладько Т. Жанрово-стильові особливості комедії І. Тобілевича (Карпенка-Карого) «Чумаки» / Т. Оладько // Українська мова і література в школі : Науково-методичний журнал. - 2010. - № 7. - С. 39-42

38. Оновлення драматургії наприкінці ХІХ - на початку ХХ ст. [Електронний ресурс]. Режим доступу: http://lib.chdu.edu.ua/pdf/posibnuku/341/3.pdf

39. Павличко С. Теорія Літератури / С. Павличко. - К. : Основи, 2002. - 679 с.

40. Рудь В. Підтекст у драматургії пізнього Карпенка-Карого / В. Рудь // І.К. Карпенко-Карий - видатний драматург, актор, громадський діяч. 1845 - 1985 : тези наук. конф., присвяч. 140-річчю від дня народження письменника. (19-20 вересня 1985 р.). - Кіровоград : КДПІ ім. О.С. Пушкіна, 1985. - С. 34-35.

41. Сидоренко В. Робота з текстом комедії Івана Карпенка-Карого «Хазяїн» / Сидоренко В. // Дивослово. - 1995. - № 9. - С. 38-41.

42. Спогади про Івана Карпенка-Карого: збірник / [упор. Р. Пилипчука]. - К. : Мистецтво, 1987. - 183 с.

43. Стеценко Л. Карпенко-Карий і питання театрознавства / Л. Стеценко // Мистецтво. - 1957. - № 5. - С. 50-52.

44. Стеценко Л. Питання майстерності І. Карпенка-Карого / Л. Стеценко // Література в школі. - 1957. - № 5. - С. 21-31.

45. Стеценко Л. Початок громадської діяльності І. Тобілевича / Л. Стеценко // Мистецтво. - № 5. - С. 26-31.

46. Театр як доля : Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) / [упор. О. Чуднов]. - Кіровоград : Імекс - ЛТД, 2012. - 366 с.

47. Франко І. Іван Тобілевич (Карпенко-Карий) // І. Франко. Твори : у 50-ти т. - К., 1981. - Т. 37. - С. 374-380.

48. Франко І. Старе й нове в сучасній українській літературі // І. Франко. Твори : у 50-ти т. - К., 1982. - Т. 35.- С. 105.

49. Цибаньова О. Літопис життя і творчості І. Карпенка-Карого (І.К. Тобілевича) / О. Цибаньова. - К. : Дніпро, 1967. - 452 с.

50. Чорній С. Карпенко-Карий і театр / С. Чорній. - Мюнхен-Нью-Йорк. - 1978. - 167 с.

51. Чорній С. Карпенко-Карий і театр / [електронна бібліотека]. - Режим доступу : http : / /uk.wikipedia.org

Размещено на Allbest.ru