Стратегія ефективного розвитку експортно-імпортних операцій в аграрному секторі економіки Миколаївської області

Размещено на http://www.allbest.ru/

Миколаївський державний аграрний університет

Кафедра світового сільського господарства і зовнішньоекономічної діяльності

Дипломна робота

Спеціальність 8.050206 - менеджмент зовнішньоекономічної діяльності

Стратегія ефективного розвитку експортно-імпортних операцій в аграрному секторі економіки Миколаївської області

Науковий керівник:

Гончаренко Ірина Василівна

доктор економічних наук, доцент

Миколаїв 2012

Зміст

Вступ

Розділ 1. Теоретичні основи здійснення експортно-імпортних операцій аграрними підприємствами

1.1 Суть, значення та методи здійснення експортно-імпортних операцій

1.2 Види, організація та техніка здійснення експортно-імпортних операцій

1.3 Методика оцінки ефективності експортно-імпортних операцій

Розділ 2. Сучасний стан підприємств аграрного сектору Миколаївської області та оцінка експортно-імпортних операцій

2.1 Економічна характеристика аграрного сектору Миколаївської області

2.2 Характеристика експортно-імпортних операцій аграрного сектору Миколаївської області

2.3 Оцінка ефективності експортно-імпортних операцій в аграрному секторі Миколаївської області

Розділ 3. Шляхи вдосконалення експортно-імпортних операцій аграрних підприємств Миколаївської області

3.1 Стратегія диверсифікації, як один із шляхів покращення експортно-імпортних операцій аграрних підприємств Миколаївської області

3.2 Удосконалення організації експортно-імпортних операцій аграрних підприємств

3.3 Шляхи покращення маркетингової діяльності аграрних підприємств Миколаївської області

Висновки

Список використаних джерел

Додатки

Вступ

Актуальність теми. Зовнішньоекономічна діяльність завжди була і залишається важливою складовою економічно-суспільного розвитку України, незважаючи на зміни в політичній ситуації, економічній кон'юнктурі та правовому середовищі країни. Вихід підприємства на зовнішні ринки сприяє пристосуванню економіки до системи світогосподарських відносин, формуванню економіки відкритого типу. Саме тому розвиток зовнішньоекономічної діяльності підприємств -- це суттєвий фактор підвищення ефективності господарської діяльності як на рівні мікроекономіки, так і в масштабах усього народного господарства.

Незважаючи на велику зацікавленість суб'єктів підприємницької діяльності у використанні права виходу на зовнішній ринок і здійсненні експортно-імпортних операцій та отриманні валютних коштів, практика показує, що результати цієї діяльності не завжди є позитивними. Тому перед суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності постають проблеми аналізу динаміки, кон'юнктури міжнародних і внутрішніх ринків і на цій основі - розробки механізмів адаптації, які б сприяли достатній гнучкості в поведінці суб'єктів господарювання та оперативності у прийнятті ними відповідних рішень.

Саме тому питання організації експортно-імпортної діяльності аграрних підприємств, визначення економічної ефективності зовнішньоекономічних операцій та дослідження шляхів їх покращення є в достатній мірі актуальними.

Проблемами здійснення експортно-імпортних операцій аграрними підприємствами, шляхи та методи їх вирішення знайшли відповідне відображення в наукових працях вчених-економістів, серед яких Кваша С.М., Козик В.В., Румянцева А.П., Гетьман О.О., Власюк В.Є., Ярошенко Ф.О, Кандиба А.М., Дроздова Г.М, Мельник Л.Л., Лукінова І.І., Макогона Ю.П., Онищенко О.М. та інші, але не всі аспекти залишаються вивченими і потребують детального дослідження.

Мета і завдання дослідження. Метою роботи є дослідження сучасного стану зовнішньоекономічних зв'язків аграрних підприємств Миколаївської області та визначення можливих шляхів вдосконалення експортно-імпортних операцій для цих підприємств.

Для досягнення мети в дипломній роботі були поставлені такі завдання:

- визначити теоретичні та методичні основи здійснення експортно-імпортних операцій;

- здійснити аналіз сучасного стану здійснення експортно-імпортних операцій аграрними підприємствами Миколаївської області;

- вивчення впливу факторів на виручку від експорту основних основних видів продукції рослинного походження.

- пошук можливих шляхів вдосконалення та покращення здійснення експортно-імпортних операцій.

Об'єктом дослідження є процеси і явища економічного характеру, що здійснюються аграрними підприємствами Миколаївської області у зовнішньоекономічній сфері.

Предметом дослідження є теоретичні, методичні і прикладні проблеми експортно-імпортних операцій аграрних підприємств Миколаївської області та розробка стратегії ефективного розвитку цих операцій.

Методи дослідження. Теоретичною і методичною базою дослідження послужили діалектичний метод пізнання і системний підхід до вивчення економічних явищ, наукові праці вітчизняних і закордонних учених, статистичні збірники, закони України, нормативно-правові акти державних органів управління, статистичні матеріали Державного комітету статистики України із зовнішньоекономічної діяльності, дані звітів Міністерства аграрної політики України. В роботі були використані економіко-статистичні методи дослідження, також методи кількісного і якісного аналізу, статистичних групувань.

Обсяг та структура дипломної роботи. Дипломна робота складається із вступу, трьох розділів, висновків, списку використаних джерел і додатків. Загальний обсяг роботи дорівнює 126 сторінок, із них 101 сторінки основного тексту. Робота містить 23 таблиць, 9 рисунків і 14 додатків. Список використаних джерел охоплює 80 найменувань.

Розділ 1. Теоретичні основи здійснення експортно-імпортних операцій аграрними підприємствами

1.1 Суть, значення та методи здійснення експортно-імпортних операцій

Україна визнана в світі як держава із значним аграрним потенціалом і не може ізолюватися від світової економіки, від взаємовигідної співпраці з іншими державами. В сучасних умовах коли Україна намагається інтегруватись до Європейського Союзу це зумовлює необхідність розвитку зовнішньоекономічної діяльності аграрних підприємств країни. На сучасному етапі міжнародних економічних відносин аграрні підприємства зіткнулися з рядом проблем стосовно реалізації та подальшого розвитку експортно-імпортних операцій, які виступають основою товарообігу економіки.

Основним законодавчим актом, який закріплює правові засади здійснення зовнішньоекономічної діяльності вітчизняними суб'єктами господарювання, є Закон України від 16 квітня 1991 року «Про зовнішньоекономічну діяльність». Цей Закон визначає основні правові та організаційні засади здійснення ЗЕД в Україні і спрямований на удосконалення правового регулювання усіх видів ЗЕД, включаючи зовнішню торгівлю, економічне, науково-технічне співробітництво, надання послуг відповідно до загальновизнаних засад, принципів, норм і правил міжнародної торгівлі та зобов'язань, взятих Україною в рамках міжнародних угод. У Господарському кодексі України від 16 січня 2003 року загальним положенням про зовнішньоекономічну діяльність присвячена Глава 37.

Зовнішньоекономічна діяльність - це діяльність суб'єктів господарської діяльності України та іноземних суб'єктів господарської діяльності, побудована на відносинах між ними, що має місце як на території України, так і за її межами.

Відповідно до чинного законодавства України суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності в нашій країні є:

- фізичні особи - громадяни України, іноземні громадяни та особи без громадянства, що мають цивільну правоздатність і дієздатність відповідно до законів України і постійно мешкають на її території;

- юридичні особи, зареєстровані як такі в Україні і постійне місцезнаходження яких - на її території;

- об'єднання фізичних, юридичних, фізичних і юридичних осіб, що не є юридичними особами відповідно до законів України, але які мають постійне місцезнаходження на території України і яким законами України не заборонено здійснювати господарську діяльність;

- структурні одиниці суб'єктів господарської діяльності, іноземних суб'єктів господарської діяльності, що не є юридичними особами відповідно до законодавства України (філії, відділення і т.ін.), але мають постійне місцезнаходження на території України;

- інші суб'єкти господарської діяльності, передбачені законами України, в тому числі держава в особі її органів, органів місцевого самоврядування в особі створених ними зовнішньоекономічних організацій, що беруть участь у господарській діяльності на території України [28].

Субґєкти господарської діяльності України та іноземні субґєкти господарської діяльності у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності керуються відповідними принципами.

1. Принцип суверенітету народу України у здійсненні зовнішньоекономічної діяльності, що полягає:

-- у виключному праві народу України самостійно та незалежно здійснювати зовнішньоекономічну діяльність на території України, керуючись законами, що діють на території України;

-- обовґязку України неухильно виконувати всі договори і зобовґязання України в галузі міжнародних економічних відносин.

2. Принципом свободи зовнішньоекономічного підприємництва, що полягає:

-- у праві субґєктів зовнішньоекономічної діяльності добровільно вступати у зовнішньоекономічні звґязки;

-- праві субґєктів зовнішньоекономічної діяльності здійснювати її в будь-яких формах, які прямо не заборонені чинними законами України;

-- обовґязку дотримуватися при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності порядку, встановленого законами України;

-- виключному праві власності субґєктів зовнішньоекономічної діяльності на всі одержані ними результати зовнішньоекономічної діяльності.

3. Принципом юридичної рівності і недискримінації, що полягає:

-- у рівності перед законом усіх субґєктів зовнішньоекономічної діяльності, незалежно від форм власності, в тому числі держави, при здійсненні зовнішньоекономічної діяльності;

-- забороні будь-яких, крім передбачених цим Законом, дій держави, результатом яких є обмеження прав і дискримінація субґєктів зовнішньоекономічної діяльності, а також іноземних субґєктів господарської діяльності за формами власності, місцем розташування та іншими ознаками;

-- неприпустимості обмежувальної діяльності з боку будь- яких її субґєктів, крім випадків, передбачених законом.

4. Принципом верховенства закону, що полягає:

-- у регулюванні зовнішньоекономічної діяльності тільки законами України;

-- забороні застосування підзаконних актів та актів управління місцевих органів, що у будь-який спосіб створюють для субґєктів зовнішньоекономічної діяльності умови, менш сприятливі, ніж ті, які визначені законами України.

5. Принципом захисту інтересів субґєктів зовнішньоекономічної діяльності, який полягає у тому, що Україна як держава:

-- забезпечує рівний захист інтересів усіх субґєктів зовнішньоекономічної діяльності та іноземних субґєктів господарської діяльності на її території згідно з законами України;

-- здійснює рівний захист всіх субґєктів зовнішньоекономічної діяльності України за межами України згідно з нормами міжнародного права;

-- здійснює захист державних інтересів України як на її території, так і за її межами лише відповідно до законів України, умов підписаних нею міжнародних договорів та норм міжнародного права.

6. Принципом еквівалентності обміну, неприпустимості демпінгу при ввезенні та вивезенні товарів [76].

До видів зовнішньоекономічної діяльності, які здійснюють в Україні субґєкти цієї діяльності, належать:

-- експорт та імпорт товарів, капіталів та робочої сили;

-- надання субґєктами зовнішньоекономічної діяльності України послуг іноземним субґєктам господарської діяльності, в тому числі: виробничих, транспортно-експедиційних, страхових, консультаційних, маркетингових, експортних, посередницьких, брокерських, агентських, консигнаційних, управлінських, облікових, аудиторських, юридичних, туристських та ін., що прямо і виключно не заборонені законами України; надання зазначених вище послуг іноземними субґєктами господарської діяльності субґєктам зовнішньоекономічної діяльності України;

-- наукова, науково-технічна, науково-виробнича, виробнича, навчальна та інша кооперація з іноземними субґєктами господарської діяльності; навчання та підготовка спеціалістів на комерційній основі;

-- міжнародні фінансові операції та операції з цінними паперами у випадках, передбачених законами України;

-- кредитні та розрахункові операції між субґєктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними субґєктами господарської діяльності; створення субґєктами зовнішньоекономічної діяльності банківських, кредитних та страхових установ за межами України; створення іноземними субґєктами господарської діяльності зазначених установ на території України у випадках, передбачених законами України;

-- спільна підприємницька діяльність між субґєктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними субґєктами господарської діяльності, що включає створення спільних підприємств різних видів і форм, проведення спільних господарських операцій та спільне володіння майном як на території України, так і за її межами;

-- підприємницька діяльність на території України, повґязана з наданням ліцензій, патентів, ноу-хау, торговельних марок та інших нематеріальних обґєктів власності з боку іноземних субґєктів господарської діяльності; аналогічна діяльність субґєктів зовнішньоекономічної діяльності за межами України;

-- організація та здійснення діяльності в галузі проведення виставок, аукціонів, торгів, конференцій, симпозіумів, семінарів та інших подібних заходів, що здійснюються на комерційній основі, за участю субґєктів зовнішньоекономічної діяльності; організація та здійснення оптової, консигнаційної та роздрібної торгівлі на території України за іноземну валюту у передбачених законами України випадках;

-- товарообмінні (бартерні) операції та інша діяльність, побудована на формах зустрічної торгівлі між субґєктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними субґєктами господарської діяльності;

-- орендні, в тому числі лізингові, операції між субґєктами зовнішньоекономічної діяльності та іноземними субґєктами господарської діяльності;

-- операції з придбання, продажу та обміну валюти на валютних аукціонах, валютних біржах та на міжбанківському валютному ринку;

-- роботи на контрактній основі фізичних осіб України з іноземними субґєктами господарської діяльності як на території України, так і за її межами; роботи іноземних фізичних осіб на контрактній платній основі з субґєктами зовнішньоекономічної діяльності як на території України, так і за її межами;

-- інші види зовнішньоекономічної діяльності, не заборонені прямо і у виключній формі законами України [20].

Серед різноманітних форм зовнішньоекономічної діяльності історично першою та переважаючою є міжнародна торгівля, тобто міжнародний обмін продуктами й послугами. За напрямком товарного потоку операції у міжнародній торгівлі поділяються на експорт і імпорт [24].

Необхідність розвитку експортної діяльності аграрних підприємств зумовлюється використанням надлишкових виробничих потужностей підприємств, які не користуються відповідним внутрішнім попитом; зумовлюється отриманням більш високих прибутків, значним обсягом продажів на зовнішньому ринку, що робить вітчизняного товаровиробника менш залежним від внутрішних економічних умов; розподілом ризику; знаннями та досвідом отриманних фірмами в процесі роботи на закордонних ринках, що сприяє підвищенню ефективності їхньої діяльності при проведені маркетингових операцій на внутрішньому ринку.

Необхідність розвитку імпортної діяльності аграрних підприємств зумовлюються уникненням обмежень внутрішнього ринку зниження витрат на виробництво або підвищення якості продукції, отримання дешевих високоякісних матеріалів, технологій та їхнє використання у власному виробництві; використання надлишкових потужностей торгівельно-збутової мережі, доповненням наявних асортиментних груп товарів, що дозволяє підприємству більше продукції запропонувати на продаж; розподілом операційних ризиків за рахунок меншої залежності від єдиного постачальника [23].

Експорт товарів - продаж товарів украінськими суб'єктами зовнішньоекономічної діяльності іноземним суб'єктам господарської діяльності з вивезенням або без вивезення цих товарів через митний кордон України [1]. Таким чином, український суб'єкт зовнішньоекономічної діяльності, що здійснює експорт товарів, є експортером. Експортна операція являє собою діяльність, спрямовану на продаж і вивіз за кордон товарів для передачі їх у власність іноземному контрагенту. Для продавця не має значення, що буде робити з цим товаром покупець - пустить в переробку, реалізує на внутрішньому ринку, перепродасть у третій країні. Для продавця і його країни в будь-якому випадку це буде експортна операція. Її основними ознаками є висновок контракту з іноземним контрагентом і перетинання товаром границі країни - експортера. Факт експорту фіксується в момент перетину товаром митного кордону держави.

Імпортна операція - комерційна діяльність, що пов'язана з закупівлею та ввезенням в Україну іноземних товарно-матеріальних цінностей для їх наступної реалізації на внутрішньому ринку або використання у виробничо-господарській діяльності [63].

До імпортних операцій відноситься: придбання товарно-матеріальних цінностей від іноземних постачальників на умовах комерційного кредиту; ввезення товарно-матеріальних цінностей або отримання послуг в порядку бартерних угод; ввезення товарів в рахунок централізованих імпортних закупок; придбання товарно-матеріальних цінностей та послуг з оплатою готівкою; отримання товарно-матеріальних цінностей та послуг в якості безоплатної допомоги [52].

Основними методами здійснення аграрними підприємствами експортно-імпортних операцій є прямий - встановлення прямих зв'язків між виробником та споживачем на основі контракту. Використовується при :

- продажах і закупках на зовнішніх ринках сировини на основі довгостроковго контракту;

- експортні дорого і великогабаритного транспорту, устаткування;

- при постачаннях устаткування через власні закордонні філії та дочірні компанії;

- при закупівлях сільськогосподарських товарів у фермерів

- при державному продажі та закупівлі.

До основних характеристик прямого методу слід віднести :

складність

дороговартість

доступність не всім підприємствам

можливість отримання більшого прибутку

Переваги використання прямого методу :

- можливість налагодження тісних контактів з іноземними партнерами;

- наявність інформації, щодо кон'юктури ринку;

- можливість швидкого пристосування виробничих потужностей до потреб покупців;

- можливість отримання більшого прибутку [50].

При прямому методі торгівлі виникає визначена фінансова вигода, оскільки скорочуються витрати на суму комісійної винагороди посереднику, знижуються ризик і залежність результатів комерційної діяльності від можливої несумлінності чи недостатньої компетенції посередницької організації.

Цей метод також дозволяє постійно знаходитися на ринку, враховувати його зміни і вчасно на них реагувати. У той же час використання прямого методу торгівлі має на увазі наявність комерційної кваліфікації і торгового досвіду. У іншому випадку фінансові витрати не тільки не скоротяться, але можуть значно зрости. Крім того, міжнародна торгівля в порівнянні з внутрішньої є більш ризикованої, що обумовлено економічними, політичними, правовими і соціальними умовами в різних країнах, їхніми традиціями й звичаями, а також великими відстанями між торговими партнерами. У результаті часто буває доцільно, а іноді просто необхідно використовувати посередників для проведення міжнародних торгових операцій.

Непрямий метод - здійснення комерційних операцій через торгово-посередницькі структури. Він використовується при :

- реалізації другорядних видів продукції;

- при реалізації стандартного устаткування;

- реалізації товарів масового попиту;

- при виході на важкодоступні ринки;

- при відсутності власної збутової мережі;

- при просуванні нових товарі;

- у тих випадках, коли ввезення визначаних товарів у країну є монополізованим.

До основних характеристик непрямого методу слід віднести :

менш ризикованість;

використовується підприємствами , які здійснюють невеликі обсяги зовнішньоторгівельних операцій або разові угоди;

можливість швидкого виходу на зовнішній ринок;

осідання основної частини прибутку у посередника , а не у виробника.

Непрямий метод експортно-імпортних операцій теж має свої переваги: великий досвід; власна мережа обслуговування, хороші зв'язки, знання ринку та кон'юнктури [25].

Торгове посередництво містить у собі значне коло послуг, зокрема з пошуку закордонного контрагента, підготовки й укладання догоди, кредитування сторін і надання гарантій, оплати товару покупцем, проведення транспортно-експедиторських операцій і страхування товарів при транспортуванні, виконання митних формальностей, проведення рекламних і інших заходів щодо просування товарів на закордонні ринки, здійснення технічного обслуговування й проведення інших операцій.

Залучення торгового посередника аграрними підприємствами дає змогу:

- збільшити прибуток за рахунок підвищення оперативності збуту товарів і прискорення обігу капіталу;

- збільшити прибуток за рахунок зменшення термінів зберігання і передпродажного сервісу;

- збільшити прибуток за рахунок зниження витрат обігу на одиницю продукції;

- збільшити прибуток за рахунок продаж товару на іноземному ринку безпосередньо в моменти покращання кон'юнктури.

Посередницькі операції регулюються нормами трудового й цивільного права.

Існують різні види посередників, яких можна класифікувати за обсягом повноважень:

- не мають повноважень щодо укладення договорів із контрагентами - агенти-представники; брокери.

- здійснюють операції від свого імені, але за рахунок експортера - комісіонери; консигнатори.

- здійснюють операції від імені і за рахунок експортера - агенти-повірені та торгові агенти.

- здійснюють операції від свого імені і за свій рахунок - дистриб'ютори, дилери.

Агентські операції полягають в дорученні одною стороною, названої принципалом, незалежній від неї другій стороні, названій торговим чи комерційним агентом, здійснення фактичних і юридичних дій, пов'язаних з продажем чи покупкою товару на оговореній території за рахунок і від імені принципала.

Агентські операції носять більш чи менш тривалий характер. Мінімальний термін агентської угоди, як правило, два роки.

В ролі агентів можуть діяти навіть фізичні особи, але в більшості випадків - це юридичні особи, зареєстровані в торговому реєстрі. Незалежність агента виражається в тому, що він не знаходиться в трудових відносинах з принципалом і може здійснювати свою діяльність самостійно за певну винагороду.

Взаємовідносини між принципалом і агентом визначаються укладеною між ними агентською угодою, яка регулює загальні умови їх співробітництва, а поставка товару здійснюється за самостійними контрактами купівлі-продажу, підписаними з урахуванням посередницьких договорів.

Брокерські операції. Даний вид операцій полягає у встановленні через посередника-брокера контакту між продавцем і покупцем. Інакше кажучи, вони зводять зацікавлених продавців і покупців, самі при цьому не являються стороною в договорі і не приймають участі в ньому своїм капіталом.

На відміну від агента брокер не являється представником, не знаходиться в договірних відносинах ні з одною із сторін і діє на основі окремих доручень.

Брокер готує проект договору і направляє його сторонам для підписання, а потім передає кожній стороні належно підписаний екземпляр договору. Брокеру можуть бути доручені контроль за виконанням укладеного контракту і надання рекламацій. Він не стає власником товару і не уповноважений на одержання платежів.

За свої послуги брокер одержує обумовлену, часто встановлену торговим звичаєм, винагороду. Брокери не мають права представляти інтереси другої сторони угоди і приймати від другої сторони комісію чи винагороду.

Комісійні операції. Суть даних операцій полягає у здійсненні одною стороною, названої комісіонером, за дорученням другої сторони, названої комітентом, угод від свого імені, але за рахунок комітента. Комісіонер не купляє товарів комітента, а лише укладає угоди по купівлі-продажу товарів за рахунок комітента. Це означає, що комітент залишається власником товару до його передачі в користування кінцевого споживача.

Взаємовідносини між комітентом і комісіонером регулюються договором комісії. Механізм здійснення комісійної угоди полягає в наступному: посередник, що добре знає ринок, підписує договір комісії (комісійний договір) з комітентом про поставку товару на реалізацію, знаходить покупця і укладає з ним договір купівлі-продажу. Одержаний платіж від покупця за розрахунком комісійної винагороди на протязі вказаного в договорі періоду переводиться на рахунок комітента.

Таким чином, комісіонер являється посередником тільки з погляду комітента. Для третьої особи (покупця), з якою він за дорученням комітента укладає угоду, комісіонер являється стороною договору купівлі-продажу.

При укладенні договорів купівлі-продажу комісіонер повинен дотримуватися узгоджених з комітентом умов продажу товарів, особливо відносно ціни, умов платежу, терміну поставки.

За свої послуги комісіонери одержують винагороду, зазначену в договорі.

Різновидом комісійних операцій являються операції консигнації. Суть їх полягає в тому, що експортер (консигнант) доручає посереднику (консигнатору) реалізацію товару із складу на протязі встановленого періоду. Консигнатор не купляє цей товар у свою власність, а продає його від свого імені і здійснює платежі консигнатору в силу реалізації зі складу товару покупцеві.

Консигнаційна форма продажу використовується при слабкому освоєнні ринку або ж при поставці нових товарів, мало відомих місцевим покупцям. На умовах консигнації реалізуються в основному товари масового серійного виробництва, автомобілі, трактори, запасні частини, інструменти і т.п. [21].

Отже, у міжнародній торговельній практиці вироблено досить чіткий механізм організації експортно-імпортних операцій, що здійснюються або безпосередньо фірмами-виробниками, або торговельними посередниками. Це дає можливість раціонально використовувати відповідні методи, професійно вести зовнішньоторговельну діяльність.

Стратегія - це взаємозв'язаний комплекс дій, які здійснює фірма для досягнення своїх цілей з урахуванням власного ресурсного потенціалу, а також факторів і обмежень зовнішньо середовища. Стратегія - це об'єднаний план, що зв'язує всі складові елементи фірми і різні аспекти її діяльності. Всі складові стратегії повинні бути інтегровані і сумісні між собою.

Місце стратегій у менеджменті полягає у таких її особливостях:

- стратегія дає визначення основних напрямків і шляхів зміцнення, зростання і змін через концентрацію зусиль на певних пріоритетах;

- стратегія - це основа для вироблення стратегічних планів, проектів і програм, а також основних критеріїв, що використовуються для вибору найбільш обгрунтованих ефективних та необхідних планів, проектів і програм з наявного переліку для подальшого виконання, відкинувши все те, що несумісне із загальною стратегією;

- стратегія змінюється, коли досягнуто певних параметрів;

- стратегія формується на основі дуже узагальненої, неповної та недостатньо точної інформації;

- стратегія постійно уточнюється у процесі діяльності, чому сприяє добре налагоджений зворотній зв'язок у системі управління;

- підприємство у своїй діяльності керується системою стратегій (стратегічним набором), оскільки воно є багатоцільовою системою і може використовувати різні шляхи (стратегії) досягнення різних цілей;

- стратегія - це основа для формування і змін організаційної структури;

- стратегія - це фактор стабілізації відносин, тому що дає змогу відчути контроль за ситуацією і знизити невизначеність процесів, що відбуваються у зовнішньому і внутрішньому середовищі [17].

Стратегія - це не абстрактна річ. Вона являє собою сильну ділову концепцію (бізнес-концепцію) і набір конкретних дій, спроможних створити реальні конкурентні переваги, які здатні зберігатися тривалий час.

Необхідність планування ринкової стратегії фірми.

Прагнення дістати прибуток більший, ніж усередині країни, спонукає фірми виходити на міжнародний ринок. Незважаючи на присутність чинника непевності в новому середовищі (нові конкуренти, мінлива ринкова кон'юнктура, коливання валютних курсів, політична нестабільність та ін.), підприємство прагне нарощувати свою присутність на світовому ринку.

Відчувши на собі недоліки перших, скоріше спонтанних імпульсивних, дій, підприємство починає застосовувати стратегічне планування. Успішне його використання дає можливість фірмі досягти ефективної підприємницької діяльно на зовнішньому ринку [19].

Планування ринкової стратегії здійснюється фірмою на трьох різних рівнях:

1) Глобальний рівень. Планування тут здійснюється найбільш довгостроковому аспекті, визначаються важливі для підприємства цілі, які сприймаються як єдине ціле;

2) Стратегічний рівень. Планування здійснюється на рівні керівництва підприємства і дає уявлення про довго- і середньострокові варіанти розвитку;

3) Фактичний рівень. У цьому разі планування зосереджується на визначенні конкретних заходів, необхідних для вирішення питань ефективного використання наявних ресурсів при реалізації глобальних цілей на тих ринках, де діє фірма.

Планування стратегії фірми має на меті насамперед попередити несприятливий вплив зовнішніх чинників. Найважливішою його функцією є прогнозування майбутнього.

Пріоритети в плануванні ринкової стратегії. Просте і ясне визначення цілей являє собою важливу передумову успішного виходу на зовнішні ринки, так само як і точне оцінювання наявних ресурсів. Дуже часто можливості, що з'являються на зовнішніх ринках, не узгоджуються ні з цілями, ні з ресурсами. Ринок може обіцяти привабливі прибутки в короткостроковому періоді, але мати хиткі перспективи в довгостроковому. Отже, дуже важливо достатньо зважено визначити цілі, щоб не допустити втягування підприємства в програшні ситуації.

Після цього пріоритет варто віддати зіставленню потреб та наявних ресурсів. Насамперед необхідно, щоб робітники підприємства були безпосередньо заінтересовані в участі в міжнародній діяльності. Тільки тоді вони зможуть перебороти звичні схеми використання ресурсів, "нажитих" у попередні роки господарювання.

Випадкові рішення можуть виявитися вдалими, проте лише постійне і цілеспрямоване планування дасть змогу досягти оптимальної віддачі від інвестицій [33].

Планування ринкової стратегії залежить також від рівня інтернаціоналізації підприємства. Підприємство-новачок насамперед прагне вибрати найбільш адекватний ринку товар і встановити оптимальну ціну. Досвідчене ж підприємство переважно піклується про вирішення на зовнішньому ринку проблем рівноваги використовуваних ресурсів, запуску або зняття з виробництва продукції, поширення на ринках своєї продукції або виходу з них. В обох випадках необхідно звертатися до формалізованих процедур планування -- його фаз.

Процес планування ринкових стратегій.

Приймаючи рішення про вихід на зовнішні ринки, керівництво підприємства, фірми повинне провести серйозну підготовчу аналітичну роботу з визначення доцільності і можливої ефективності господарської діяльності на закордонних ринках і насамперед виявити для себе цільові ринки. У зв'язку з цим воно повинно особливу увагу звернути на:

- аналіз причин і мотивів виходу на зовнішній ринок взагалі і на даний закордонний ринок зокрема ;

- вивчення підприємницького, насамперед маркетингового, середовища й умов роботи на закордонному ринку;

- вивчення системи державного регулювання зовнішньоекономічної діяльності;

- оцінку наявності компетентних кадрів в області зовнішньоекономічних операцій на відповідних закордонних ринках;

- розробку довгострокових і середньострокових ринкових стратегій проникнення на закордонні ринки і складання бізнес-планів зовнішньоекономічних проектів [27].

Керівництво фірми при організації і здійсненні зовнішньоекономічної діяльності змушено приймати дуже відповідальні рішення стратегічного й оперативного характеру, кожне з який багато в чому визначає успіх чи невдачу роботи, як правило, у значних масштабах. Основними стратегічними рішеннями фірми в області здійснення зовнішньоекономічних зв'язків є рішення виходити чи не виходити на зовнішній ринок, займатися чи не займатися зовнішньоекономічною діяльністю, розширювати чи не розширювати зовнішньоекономічну діяльність і з яких причин.

У випадку прийняття й обґрунтування позитивного варіанта зважуються наступні стратегічні питання:

- на який саме зовнішній ринок виходити;

- коли саме і яким чином організувати вихід на обраний зовнішній ринок і якої стратегії дотримувати;

- яку товарну, цінову політику проводити, як будувати збутову, товаророзподільчу мережу і як формувати політику просування (рекламу, паблік рилейшнз, персональні продажі, стимулювання збуту, участь у виставках, ярмарках і т.д.);

- як організувати відповідні підрозділи і структури, які уповноважені проводити роботу з освоєння чи розширення зовнішньоекономічної діяльності.

Фірма, вирішивши вийти на зовнішні ринки, повинна насамперед визначити, на який саме з них їй варто вийти і направити свої основні зусилля. У цьому випадку використовуються основні критерії сегментації зарубіжних країн і їхніх споживачів, такі, як демографічні, природні і географічні, економічні і науково-технічні, політико-правові, соціальні, культурні, поведінкові й ін.

У той же час при виході на зовнішні ринки фірмі приходяться використовувати і специфічні методи сегментації.

По-перше, найпростіший, але далеко не завжди оптимальний метод визначення цільового ринку закордоном - це виявлення країн з попитом на однорідні товари. Метод заснований на аналізі характеристик окремих країн, а не запитів відповідних груп споживачів.

По-друге, конкретний ринок збуту продукції за рубежем може бути знайдений за рахунок виявлення універсального, однотипного сегмента ринку в усіх чи більшості закордонних країн. Універсальні сегменти представлені однорідними групами покупців з однаковими потребами в кожній країні.

По-третє, методом вибору цільового ринку для проникнення являється пошук різних сегментів у кожній країні, що могла б зацікавитись нашим товаром.

По-четверте, методом міжнародної сегментації і пошуку закордонного ринку збуту є пошук ринків з урахуванням необхідності модифікації (зміни властивостей і характеристик) товару, підвищення його якості і т.д.

Вибір цільового ринку для зовнішньоекономічної діяльності передбачає, з одного боку, оцінку вимог підприємницького середовища, запитів ринку і споживачів у конкретній закордонній країні, а з іншого боку, облік виробничо-збутових (насамперед експортних) можливостей самої фірми.

При виборі цільового закордонного ринку перевага віддається:

- найбільш великому з можливостями глибокого сегментування;

- з чітко обкресленими границями, кількісно вимірному;

- тому, який володіє найбільшим потенційним попитом;

- найбільш доступному, з відкритою інформацією, як правило, подібному до ринків, що освоювалися раніше.

Визначимо основні напрямки маркетингової стратегії. Залежно від конкретних умов функціонування фірми маркетологи передбачають різноманітні напрямки стратегій підприємницької, виробничо-збутової і науково-технічної діяльності. Зупинимося на основних із них.

Стратегія інтернаціоналізації -- освоєння нових, закордонних ринків через розширення експорту не тільки товарів, а й капіталів. У цьому разі за рубежем, зокрема у колишніх країнах-імпортерах, створюються підприємства, заводи і фабрики, які виробляють товари, обминаючи обмежувальні торговельні бар'єри і використовуючи переваги дешевої робочої сили і багатої місцевої сировини.

Стратегія диверсифікації -- освоєння виробництва нових товарів, товарних ринків, а також видів послуг, включаючи не просто диверсифікацію товарних груп, а й поширення підприємницької діяльності на нові і не пов'язані з основними видами діяльності фірми галузі.

Стратегія сегментації -- поглиблення ступеня насичення запропонованими товарами і послугами всіх груп споживачів, вибір максимальної глибини ринкового попиту, вивчення найдрібніших його відтінків.

Стратегія розширення ринкової активності фірми включає і четвертий вимір ринкових дій -- ритм (темп, швидкість) цих процесів. І, природно, більш швидкий темп за інших рівних умов забезпечує кращі результати і приносить значні успіхи.

1.2 Види, організація та техніка здійснення експортно-імпортних операцій

Під експортом розуміють і враховують у статистику :

- вивіз із країни товарів, вироблених, вирощених або добутих у країні, а також товарів, раніше вивезених із-за кордону і, які підверглись переробці;

- вивіз товарів раніше вивезених, переробка котрих відбувалася під митним контролем;

- вивіз за кордон раніше вивезеного товару, що не піддавався в країні експорту будь - якій переробці. Такий експорт називається реекспортом [22].

Організація експорту на аграрних підприємствах включає наступне :

Що стосується вивчення кон'юктури ринку експортерові необхідно :

- вивчити існуючий попит;

- виявити вимоги до характеристик товарів;

- оцінити конкурентоспроможність товарів на конкурентих ринках;

- вивчити комерційні вимоги збуту;

- вибрати найбільш ефективні форми та методи реклами.

2) Щодо вибору доцільних форм і методів функціонування на ринку експортерам необхідно враховувати :

- торгово-політичні вимоги з погляду мати в крайні свої представництва, змішані фірми, торговельних посередників;

- митний режим країни-імпортера, а також нетарифні інструменти регулювання ЗЕД, такі як заборона імпорту, необхідність зустрічних закупівель, технічні бар'єри, спеціальні вимоги сертифікації тощо;

- способи збуту, застосовувані в країні-імпортері конкурентами, оптимальні терміни постачання, умови платежу;

- рівень розвитку суміжних галузей економіки країни, що імпортує, на предмет доцільності розвитку виробничої і виробничо-збутової кооперації;

- законодавчі акти приймаючої країни щодо способів розміщення замовлень.

3) При здійсненні планування експортер повинен передбачити такі заходи як :

- організація системи збуту;

- укладання контракту з посередником;

- проведення рекламної компанії;

- участь у ярмарках та виставках;

- використання організаційних форм зовнішньої торгівлі ( біржі, аукціони);

- направлення перспективним покупцям відповідних пропозицій;

- встановлення контактів з постачальниками у розробці конкурентоспроможних виробах і поставці їх на експорт.

4) Проведення рекламної компанії :

- видання і доведення друкованої реклами до покупців;

- публікація реклами в періодичній пресі;

- участь у виставках і ярмарках;

- проведення реклами через радіо і телебачення;

- проведення рекламних конференцій та презентацій [32].

Вибір організаційної форми експорту залежить від :

розміру підприємства

організаційної структури і форми управління

характеру продукції

специфіки ринку країни імпортера

ступеня конкурентої боротьби [41].

У залежності від розміру підприємства і рівня його інтернаціоналізації можливі наступні формі організації експортної служби:

- відділ збуту - використовується підприємством, якщо обсяг його зовнішньоторговельних операцій незначний і основна частина продукції реалізується на внутрішньому ринку;

- экспортний відділ - створюється при збільшенні обсягу експортних операцій;

- відділення закордонних операцій - створюється закордоном і підпорядковує усі відділення у даній країні;

- центральна контора - створюється дочірня експортна фірма;

- спільні збутові компанії;

Але незалежно від форми організації головною метою роботи експортної служби є експорт конкурентоспроможної продукції, що досягається шляхом виконання наступних функцій:

- збір на підприємстві інформації про продукцію, підготовленої і планованої на експорт;

- складання калькуляції цін на експортну продукцію;

- підготовка рекламних матеріалів;

- аналіз інформації про експорт за попередні періоди;

- аналіз відгуків про товари в кінцевих споживачів;

- складання попереднього списку потенційних споживачів;

- переписування з питань висновку контракту;

- переговори за контрактом і його висновок;

- пророблення і висновок угод з посередниками;

- забезпечення упакування і транспортування;

- виконання митних обов'язків;

- забезпечення одержання платежу;

- гарантійне і постгарантійное обслуговування.

Для експортера засобом встановлення контактів з імпортером є відправка йому комерційної пропозиції - оферти.

Оферта - документ, що містить в собі всі істотні пункти передбачуваного договору (найменування, кількість і якість товару, ціна, умови і термін постачання, умови платежу й ін. умови)

Розрізняють види оферт:

Тверда - експортер посилає оферту з вказівкою терміну оферти, впродовж якого експортер зв'язаний умовами оферти; якщо імпортер згодний, він посилає підтвердження оферти й угода укладається; якщо не згодний - посилає контроферту зі своїми вимогами.

Вільна - термін дії оферти не вказується; якщо імпортер згодний, він посилає тверду контроферту з перерахуванням тих же умов; якщо не згодний - посилає контроферту зі своїми вимогами [65].

Під імпортом розуміється і враховується статистикою :

ввіз в Україну товарів іноземного походження безпосередньо з країн виробника або посередника для особистого споживання , переробки або з метою вивезення з неї;

вивіз товарів з вільних економічних зон;

ввіз товарів для переробки під митним контролем;

ввіз із-за кордону раніше вивезених товарів, що не піддавались там переробці - реімпорт.

Перед підприємством відкриваються три шляхи для придбання імпортних товарів:

1) Придбання товарів у вітчизняних оптових продавців. Цей спосіб є найшвидшим і найпростішим, оскільки товар вже розмитнений і знаходиться на території України. Недоліком роботи оптових продавців є відносно висока вартість товарів у порівнянні з їх вартістю при самостійному ввезенні, а також обмеженість і непостійність асортименту продукції на складах українських оптових підприємств.

2) Самостійний імпорт товарів. Щоб самостійно ввезти товари на територію України, підприємство попередньо має зареєструватися в митних органах і відкрити в банку валютний рахунок. Для декларування товарів, що ввозяться, підприємство може прийняти до штату кваліфікованого декларанта, або звернутися до послуг митного брокера. Крім того, працівники, які займаються закупівлею таких товарів, повинні мати досвід роботи з іноземними партнерами. Передумовою здійснення імпортних операцій є проведення переговорів з іноземним контрагентом та укладання імпортного контракту.

3) Імпорт через посередників. Якщо підприємство планує здійснити разову закупівлю специфічних товарів або тільки починає свою зовнішньоекономічну діяльність, то на початковому етапі йому не обійтися без послуг посередників.

Цей шлях дозволить швидко ввезти необхідні товари, а також дасть підприємству час, щоб зареєструватися на митниці, відкрити валютний рахунок і підготувати персонал до ведення зовнішньоекономічної діяльності.

Не дивлячись на переваги, пов'язані із закупівлею товарно- матеріальних цінностей та сировини на зовнішньому ринку, існують деякі труднощі:

-- вибір надійного партнера;

-- витрати, пов'язані з митним оформленням;

-- проблема повернення неякісної (бракованої) продукції;

-- транспортні витрати, що перевищують вартість товару;

-- складність експедиторського супроводу;

-- вартість тари, що перевищує вартість товару;

-- відсутність навиків митного оформлення;

-- відсутність оборотних валютних коштів;

-- правові проблеми;

-- система здійснення платежів;

-- ціна;

-- політичні проблеми [51].

Особливості організації імпортних операцій аграрним підприємством :

При вивченні кон'юктури ринку імпортер повинен :

визначити сучасні вимоги до товарів;

знайти постачальників;

визначити рівень цін і тенденції їхньої зміни;

вибрати найбільш ефективні форми закупівель.

При виборі форм і методів роботи з партнером імпортер повинен брати до уваги :

митний режим і митні формальності;

можливість розміщення замовлень на виготовлення устаткування;

можливість залучення посередників;

законодавчі акти країни збуту.

При плануванні імпортер повинен передбачити заходи щодо :

організації закупки;

участі в торгах та аукціонах;

направлення комерційних листів, тощо.

Вибір організаційної форми імпорту залежить від :

обсягу і характеру операцій;

структури управління;

наявності власних джерел постачання;

торгово-політичних умов обох країн.

Організаційні форми імпорту :

Спеціалізований апарат управління міжнародної діяльності - характерний для великих фірм.

Імпортний апарат - характерний для малих та середніх фірм, створюються коли фірма має довгострокові контакти з постачальником, створюються як у країні імпортера, так і за кордоном.

Найбільш розповсюдженою формою організації імпортного апарату є вбудовані імпортні відділи.

Фірми , що мають більший обсяг імпортних операцій створюють спеціальні імпортні відділи, які поділяються на :

Закупівельні - займаються обробкою отриманих зразків, підготовкою поїздок представників за кордон, інформацією іноземних постачальників.

Адміністративні - оформляє товари в митницях, інформує іноземних постачальників з питань тарифів, стежить за оформленням фінансових документів, переказом грошей, тощо.

1.3 Методика оцінки ефективності експортно-імпортних операцій

Головною умовою проведення зовнішньоекономічної операції є її ефективність.

Аграрні підприємства нерідко зазнають значних збитків унаслідок недостатнього техніко-економічного обґрунтування ефективності зовнішньоекономічної операції, відсутності в ньому оцінок вибору валюти ціни, валюти платежу та інших валютно-фінансових умов угоди.

Розрахунок економічної ефективності проводиться шляхом зіставлення досягнутого економічного результату (ефекту) з витратами ресурсів на отримання цього ефекту. Під результатами розуміють грошову, вартісну оцінку отриманого прибутку для підприємства: грошові надходження за відправлену продукцію, виконані роботи та послуги, вартість отриманого товару, робіт, послуг та ін. Під витратами розуміють грошову вартісну оцінку виробничих ресурсів, які залучилися до господарського обігу: вартість сировини, матеріалів, енергії, трудових ресурсів, послуг сторонніх організацій, обов'язкові відрахування в різні державні фонди та інші витрати, без яких торгова угода не може бути здійснена [29].

Ефективність зовнішньоекономічної діяльності вирізняють у широкому (на рівні національної економіки) та вузькому (на рівні підприємств та окремих проектів) розумінні. Сутність економічного ефекту на народногосподарському рівні полягає у зіставленні доходів і витрат від зовнішньоекономічних операцій. При цьому існують прямий і непрямий ефекти.

Прямий ефект виникає в результаті економії національних витрат на виробництво експортної продукції, коли ці витрати нижчі за світові, та економії від імпорту, якщо витрати на імпорт менші, ніж могли б бути за умов власного виробництва аналогічної продукції.

Непрямий ефект виявляється в позитивному впливі зовнішньоекономічної діяльності на економічний розвиток країни, а саме: прогресивних структурних зрушеннях, підвищенні рівня технічного забезпечення виробництва та промислового потенціалу. Враховуючи специфіку прояву непрямого ефекту безпосередньо кількісно його оцінити важко. Але прямий ефект від зовнішньоекономічних операцій методично оцінити можливо.

Розрізняють такі показники ефективності зовнішньоекономічної діяльності:

- народногосподарська ефективність зовнішньоекономічних операцій;

- народногосподарський ефект від зовнішньоекономічних операцій;

- економічна ефективність експорту або імпорту;

- економічний ефект від експорту чи імпорту;

- бюджетна ефективність експорту або імпорту;

- бюджетний ефект від експорту або імпорту;

- показники можливості експорту і потреби в імпорті ресурсів;

- коефіцієнт технологічності окремого виду продукції;

- витрати на експорт;

- валютні доходи від експорту;

- валютна ефективність експорту;

- витрати на імпортну продукцію;

- валютна ефективність імпорту;

- індекс імпорту;

- індекс валютної виручки на одиницю продукції;

- індекс внутрішніх цін на продукцію;

- індекс структурних зрушень;

- індекс умов торгівлі [11].

Визначення ефективності зовнішньоекономічних операцій проводиться для обгрунтування не лише окремих пропозицій щодо закупівлі та продажу певних товарів. Ці дані можуть бути використані при розробці планів експорту й імпорту в масштабах країни, при оцінці структури та напрямків зовнішньоторговельного обігу. Подібні розрахунки виконуються як у національній, так і в іноземній валюті.

При визначенні ефективності зовнішньоекономічної діяльності підприємств застосовується системний підхід, який надає можливість здійснити комплексний аналіз будь-якого виду зовнішньоекономічної операції. Для здійснення економічного аналізу потрібно обрати критерій ефективності. Критерій - це головна ознака, що відрізняє його від інших класифікаційних одиниць. На основі такої ознаки здійснюється кількісна оцінка ефективності виробництва. Згідно з цим визначенням обраний критерій має відповідати принципам побудови показників ефективності, а також всебічно відтворювати її економічну сутність [5].

На основі похідних даних можна вирахувати проміжні та узагальнений показники, побудувати факторну модель, розробити формули впливу факторів на узагальнений показник, вирахувати можливі відхилення при здійсненні фінансово-господарської діяльності, обчислити резерви та обґрунтувати проблеми, які потребують негайного вирішення на управлінському рівні.

Економічне обґрунтування діяльності підприємств, у тому числі і тих його напрямків, які пов'язані із зовнішньоекономічною сферою господарювання, здійснюється на підставі аналізу показників ефективності.

Показники економічної ефективності поділяють на:

1) показники ефекту, що визначаються як абсолютні значення і відтворюються в грошових одиницях як різниця між результатами діяльності та витратами на її здійснення;

2) показники ефективності, що визначаються як співвідношення прибутку від діяльності підприємства до витрат на її здійснення і відтворюються відносними величинами: відсотками, частками одиниці.

Розрахунок показників ефективності вимагає дотримання наступних принципових методологічних положень:

1) принципу всебічного обліку всіх складових елементів витрат та результатів, який припускає якісну класифікацію і відтворення відповідних показників у документах оперативного, статистичного і бухгалтерського обліку;

2) принципу зведення витрат і результатів для зіставлення, який показує, що показники, які порівнюються, повинні відтворюватися однаковими кількісними одиницями і носити антонімічний характер в економічному розумінні. При конструюванні показника ефективності чисельник і знаменник останнього мають виключати можливе дублювання складових елементів;

3) принципу зведення різнотермінових витрат і результатів до одного моменту часу за допомогою дисконтування;

4) принципу зіставлення з базовим варіантом, що відтворює сутність застосування показників ефективності для здійснення економічного аналізу, який проводять не тільки з метою опису поточного стану діяльності суб'єкта господарювання, а й з метою опрацювання пропозицій щодо поліпшення економічної ситуації, яка склалася в періоді, що аналізується.

...