Стратегія ефективного розвитку експортно-імпортних операцій в аграрному секторі економіки Миколаївської області

Під час запровадження в процес виробництва диверсифікації, СГВК “Зеленоярське” повинно пройти основні етапи диверсифікації.

На рис. 3.1 представлені етапи прийняття рішення про проведення диверсифікації у СГВК “Зеленоярське”.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.1 Етапи при прийнятті рішення про проведення диверсифікації у СГВК “Зеленоярське”

Розлянемо у таблиці 3.1 сильні та слабкі сторони диверсифікації у СГВК “Зеленоярське”

Таблиця 3.1 Сильні та слабкі сторони диверсифікації для СГВК “Зеленоярське”

Сильні сторони	Слабкі сторони
А	Б
1. Мінімізується вплив диверсифікованих ризиків на кінцеві результати діяльності підприємства, чим зменшується ймовірність неотримання прибутку.	1. Зводяться нанівець переваги концентрованого виробництва. Освоєння непов'язаних між собою ринків, напрямків діяльності заводить підприємство у невластиві для нього сфери, відрізує шляхи до синергії (у випадку конгломеративної диверсифікації).
А	Б
2. Отримується синергетичний ефект від повнішого використання ресурсів, ринкових можливостей та інших сильних сторін.	2. Посилюються взаємозв'язки між видами діяльності, що в певній мірі нівелює ефект “чуда диверсифікації”.
3. Повніше використовуються матеріальні та трудові ресурси, згладжується сезонність сільськогосподарського виробництва, створюються нові робочі місця.	3. Відбувається розпорошення ресурсів, що не завжди дає змогу використати переваги спеціалізованих виробництв.
4. Більш раціонально використовуються фінансові ресурси. Грошові потоки, що надходять від підрозділів, які працюють у стагнуючих галузях, можуть бути використані новими підрозділами, що функціонують у галузях, які зростають. Зростає галузева маневреність в зв'язку із можливістю скорочувати виробництво тих видів продукції, з яких має місце несприятлива ринкова кон'юнктура.	4.Зростає складність управління підприємством, ризик прийняття недостатньо обґрунтованих рішень.

Визначаючи диверсифікацію як позитивний процес, слід не втрачати відчуття реальності щодо складності та наслідків його здійснення. Адже, не можна сьогодні впевнено говорити про виключність позитивних рис диверсифікації. Як показують дослідження, диверсифікація в агропродовольчій сфері має свої труднощі та відповідно й негативні наслідки, які представлені у таблиці 3.2 на прикладі СГВК “Зеленоярське”.

Таблиця 3.2 Наслідки процесу диверсифікації діяльності СГВК “Зеленоярське”

Позитивні	Негативні
Створення додаткових галузей у рослинництві та тваринництві	Відсутність сприятливої економічної політики
Створення переробного виробництва	Обмеженість можливостей та доступу до інвестицій
Організація торгівельних структур, зайнятих реалізацією продукції	Збільшення витрат на виробництво диверсифікованої продукції
Створення виробничих структур, зайнятих наданням різних послуг	Відсутність швидкого синергетичного ефекту
Формування фінансових відносин	Нереалізована потреба у професійному аграрному маркетингу
Розвиток виробництва екологічної чистої продукції	Збільшення рівня ризику
Удосконалення галузевої структури підприємства	Підвищення складності управління підприємством

Реалізація цілей та завдань диверсифікації, а також напрямів подолання негативних аспектів можлива лише за дотримання ключових принципів, які у сукупності створюють суб'єктивний механізм, корелюючий її життєздатність та саморозвиток як соціально-економічного процесу. Основоположні методологічні принципи побудови та становлення сучасних процесів диверсифікації склалися з практики останніх десятиріч аграрного реформування, яке відбувалося як в Україні, так і на всьому європейському континенті. Природно, що ці принципи зумовлені закономірностями і особливостями соціально-економічного, політичного, культурно-психологічного, національного розвитку та розроблені, перш за все, не лише з позицій їх декларативності, але й дієвості у певній конкретній ситуації [70].

Основні принципи диверсифікації діяльності аграрних підприємств:

Принцип альтернативності:

- розвиток та розширення умов для професійної діяльності;

- врахування відповідного досвіду, капіталу та інших ресурсів аграрного підприємства;

- використання послуг професійних менеджерів, маркетологів або користування послугами сторонніх консультантів.

2) Принцип акумулятивності:

- формування інвестиційних портфелів;

- формування нових, високоефективних господарських зв'язків при організації нових видів виробництв, технологій та продукції;

- посилення оперативності, маневреності та мобільності у використанні аграрного ресурсного потенціалу.

3) Принцип гуманізації :

- збереження та захищеність духовної культури і “духовного виробництва” у сільській місцевості;

- підтримка і розвиток етико-комунікаційних, демократичних відносин, корисних для майбутнього розвитку села;

- доступність та наповнення новим змістом господарської діяльності;

- підвищення якості життя у сільських регіонах.

4) Принцип інституційності:

- адекватна реакція на зміни у політиці та тенденції соціально-економічного розвиту суспільства;

- захист від несприятливих тенденцій та непередбачених явищ (у тому числі форс-мажорних обставин) у сільському господарстві;

- фінансова підтримка з боку держави окремих напрямів розвитку агробізнесу (органічного землеробства, хмелярства, льонарства, садівництва та овочівництва тощо).

5) Принцип інноваційності:

- локалізація передових наукових досліджень на базі інтелектуальних та матеріальних можливостей аграрних підприємств різних організаційно-правових форм

- органічність зв'язку між науковим пошуком та процесом професійного удосконалення працівників, зайнятих у сфері агропромислового виробництва продукції, робіт, послуг

- максимальна переорієнтація на фундаментальні дослідження з високою економічною віддачею з врахуванням тенденцій розвитку продуктивних сил, економічної кон'юнктури, змін у міжнародному поділі праці

6) Принцип інформаційності:

- створення у мережі Інтернет інформаційних сайтів, присвячених розвитку малого і середнього підприємництва та великих агропромислових формувань;

- дослідження кон'юнктури та охоплення нових сегментів аграрного ринку.

7) Принцип інтеграційності:

- удосконалення та оптимізація структури сільськогосподарського виробництва.

8) Принцип комерційності:

- регулярність отримання доходів;

- припинення нарощування виробничих потужностей з виробництва сільськогосподарської продукції, яку економічно вигідніше імпортувати;

- можливість вибору найефективніших галузей та підгалузей сільського господарства;

- доступ до нових видів ресурсів та сільськогосподарської сировини.

9) Принцип еволюційності:

- вплив зовнішніх та внутрішніх обставин на етапи, напрями та цілі диверсифікації;

- трансформаційність змін в аграрній економіці.

10) Принцип синергії:

- Об'єднання і взаємодія матеріальних і нематеріальних ресурсів, технологій, ринкових можливостей, знань, компетенції, досвіду [48].

В аграрних підприємствах існує багато шляхів для диверсифікованого виробництва. Основні напрями здійснення диверсифікації - переробку сільськогосподарської продукції в підприємстві, розширення структури виробництва та розширення сфери послуг та ін.- запропоновані на рис 3.2.

Перший рівень диверсифікації характеризується налагодженням переробки сільськогосподарської продукції та виробництво борошна, круп, м'ясо-молочних виробів, консервованих овочів, фруктів, соків, також виробництво нехарактерної продукції: збір лікарських рослин, виробництво тари, пакувальних матеріалів. А також можна розвивати такі послуги як організація утилізації відходів переробки агросировини та утилізація агрохімічних залишків та пестицидів, тощо.

Розглянемо на рисунку 3.2. основні можливі напрямки диверсифікації виробництва для СГВК “Зеленоярське”.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 3.2 Основні можливі напрямки диверсифікації виробництва для СГВК “Зеленоярське”

Слід врахувати, що дрібні переробні або торговельні підприємства не зможуть забезпечити відповідного рівня якості та питомих витрат як на промислових підприємствах, тому автоматично мають конкурентні недоліки.

Одним із шляхів збільшення доходності сільськогосподарських підприємств є уникнення дискримінації виробників сировини - першооснови харчових продуктів з боку переробних і торговельних підприємств, збільшення матеріально-технічного переоснащення основного виробництва та забезпечення високого рівня конкурентоспроможності сільськогосподарських підприємств.

Ще один напрям диверсифікації аграрного виробництва є розширення його структури. Біологічна природа аграрного виробництва передбачає досягнення максимізації прибутку тільки при гармонійному поєднанні різних культур, на основі науково розроблених сівозмін, які сприятимуть максимальній забезпеченості культури поживними речовинами [40].

Ефективність діяльності аграрного виробництва тісно звґязане з погодніми умовами і може бути змінене внаслідок діяльності підприємства. Фізіологія рослин різних культур характеризується неоднаковими за часом фазами розвитку і різною реакцією на певні погодні умови. Необхідно врахувати територіальні особливості: несприятливі погодні умови для однієї культури є цілком або частково сприятливими для інших. Тобто, диверсифікація культур аграрного виробництва є своєрідним страховим інструментом підприємства, що дозволяє збільшити стабільність і передбачуваність його розвитку [39].

Одним з напрямів диверсифікації аграрного виробництва Миколаївської області може бути розширення сфери послуг, які надаються сільськогосподарським підприємством. Для підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства потрібно працювати за такими напрями як: надавати техніку в оренду іншим господарствам після закінчення обробітку власних ділянок (в основному трактори, зернозбиральні комбайни); надання послуг населенню з машинного обробітку земельних ділянок; внесення органічних добрив; транспортні послуги та ін. Чим більше напрямів діяльності в сільськогосподарському підприємстві, тим вищий рівень диверсифікації, а отже і менша можливість збитків вцілому від виробництва і, відповідно, менший ризик комерційної діяльності.

Аналіз дослідження впровадження диверсифікації виробництва, що підприємство, яке випускає протягом кількох років однакову продукцію і не готує випуск нової, втрачає конкурентоспроможність і, в остаточному підсумку, зазнає банкрутства. Тому потрібно розробляти таку стратегію підприємств, яка була б спрямована на розвиток виробництва у достатньо короткі строки з наступним виведенням на ринок новітнього товару [55].

Отже, диверсифікація стабілізує діяльність, робить аграрне підприємство менш вразливим до кризових явищ. Завдяки цьому диверсифіковані підприємства більш стійкі та конкурентоспроможні, ніж вузькоспеціалізовані. Вони мають можливість переливати капітал у найприбутковіші виробництва.

Впровадження диверсифікації в сільськогосподарське виробництво є беззаперечно допоміжним, а то й головним фактором забезпечення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства. Диверсифікація в аграрному виробництві має позитивний характер, оскільки спонукання до інтеграції з вітчизняними переробними підприємствами підвищує рівень їх завантаженості, підвищує рівень їх конкурентоспроможності на внутрішньому та світовому ринку і сприяє забезпеченню економічної та продовольчої безпеки держави. Тому, диверсифікація - це організаційно-економічний фактор підвищення ефективності виробництва і конкурентоспроможності.

3.2 Удосконалення організації експортно-імпортних операцій аграрних підприємств

Організаційна структура управління ЗЕД визначається тією метою і завданнями, які вона покликана вирішувати. ЇЇ мета - максималізація прибутку на довготривалий період за рахунок ефективної участі в міжнародному підприємництві. Організаційна структура управління ЗЕД, як і внутріфірмового управління, повинна постійно розвиватися і вдосконалюватися, пристосовуватися до змін у зовнішньому середовищі і сфері управління. Її форми і методи не можуть залишатися незмінними [61].

Перед аграрними підприємствами Миколаївської області - суб'єктами ЗЕД завжди стоять два важливих питання:

1. Як сформувати найбільш сприйнятливу і ефективну оргструктуру управління?

2. Як керувати нею, щоб досягти поставленої мети. На формування організаційної структури управління ЗЕД значний вплив здійснюють такі фактори:

- розмір фірми;

- значення і характер зарубіжної діяльності;

- ступінь диверсифікації і складність продукції, що випускається;

- характер експортної і виробленої на іноземних підприємствах продукції;

- специфіка ринків приймаючих країн і рівень конкуренції на них та ін.

На нашу думку на багатьох аграрних підприємствах Миколаївської області виникла необхідність структурної одиниці, яка б відповідала за розробку політики експорту та імпорту, підготовку та укладання зовнішньоторгівельних контрактів, контроль за виконанням експортних та імпортних замовлень.

На даний момент на більшості підприємствах підготовку та перевірку зовнішньоторгових контрактів веде юридичний відділ, що створює незручності в іншій роботі відділу, обмежує в часі. Фірмам необхідно також здійснювати аналіз своєї діяльності, як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринку.

Одним іх найдоцільніших шляхів я вважаю створення власного експортного-імпортного відділу.

До основних завдань відділу будуть входити :

здійснення експортних операцій ;

здійснення імпортних операцій ;

визначення зовнішньоторгівельної політики підприємства ;

контроль за виконанням експортних замовлень ;

контроль за виконанням імпортних замовлень ;

оцінка продукції відповідно до вимог закордонного ринку.

Основними ж функціями відділу будуть :

пошук та проведення переговорів із потенційним закордонними клієнтами;

укладення експортних договорів;

укладення імпортних договорів;

складання калькуляції цін на експортну продукцію;

організація страхування;

контроль за пересуванням товарів на іноземних ринках;

виконання митних обов'язків.

Для розвитку процесу експортної діяльності рекомендовано створити на початковому етапі розвитку експортної діяльності експортний відділ у складі 5 осіб:

1) Відділ очолюється начальником відділу. Він здійснює контроль за діяльністю відділу, підготовка та підписання договорів з ключовими клієнтами, складання прогнозу продажів по ключовим клієнтам. Узгодження обсягів закупівель, розробка та погодження фінансових показників, укладання угод.

2) Заступник начальнику відділу, який водночас має юридичну освіту і є спеціалістом із міжнародного права, контролює роботу менеджерів, здійснення умов договорів, аналіз ринку та динаміку цін.

3) Менеджер по контрактах.

- обов'язково знання розмовної та ділової англійської мови, так як буде мати зв'язок з іноземними клієнтами;

- збір даних, підготовка документації з управління контрактами на вимогу керівництва. Підготовка звітності за контрактами;

- консультування керівництва та підрозділів за контрактними питань;

- підготовка та проведення переговорів з контрагентами, аналіз результатів, фіксація домовленостей в контрактних документах;

- оцінка ризиків за укладеними в рамках проекту контрактами;

- документування всіх контрактних узгоджень;

- організація обліку та зберігання копій контрактів, включаючи зміни до них.

4) Менеджер (трейдер) по збуту до країн зарубіжжя.

5) Менеджер з імпорту. Завдяки цій посаді підприємство отримує певні переваги:

можливість оцінити товари таким чином, що вони потрапляють до категорії, на яку поширюється більш сприятливий митний режим. Різні категорії продукції обкладаються різними митами. Наприклад, мито на готові вироби звичайно вище, ніж на деталі і компоненти;

визначити категорію таким чином, що вона підпадає під знижки. Іноді експортери використовують імпортовані деталі й компоненти, за які вони сплачують імпортне мито, у своєму виробничому процесі. Знижка дозволяє їм відшкодувати до 99 % мита, сплаченого за імпортні товари, якщо вони експортують товари, що включають ці імпортні комплектуючі;

домогтися відстрочки сплати податку, використовуючи митні склади і вільні зони для зовнішньої торгівлі. Підприємства не зобов'язані сплачувати мита на імпортні товари, що знаходяться на зберіганні на митних складах або зонах для зовнішньої торгівлі, поки їх не направлять у країну для збуту чи використання у виробничому процесі. Це дозволяє зберігати товари, але не сплачувати мито негайно по їхньому прибутті в країну.

Імпортуючи товари аграрні підприємства повинні досконало знати роботу митниці. З процедурного погляду, коли товар прибуває в порт призначення, імпортер зобов'язаний заповнити на митниці документи, в яких вказуються приблизна вартість і митна категорія вантажу. Існує понад 10 тис. митних категорій товарів, і майже 60 % із них можуть тлумачитися неоднозначно, тобто конкретна партія товарів може бути віднесена більш ніж до однієї категорії. Потім митниця досліджує товар на предмет можливих обмежень. Після цього може бути сплачене мито, і товар буде пропущений у країну [3].

На рисунку 3.3 наглядно зображено структуру відділу.



Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис 3.3 Організаційна структура експортно-імпортного відділу

Також пропонується ввести при підприємствах торгову дочірню компанію. їй доручається на засадах раніше підписаних (експортних) угод вивіз-ввіз стандартних видів продукції. Ці компанії повністю відповідають за відвантаження, експедиторське обслуговування, іноді здійснюють рекламні операції і проводять деякі розрахункові операції. Розрахунки з материнським підприємством здійснюються на засадах договірних цін.

Якщо мале або середнє підприємство не має фінансової можливості утримувати свою власну експортну організацію, то воно може скористатись послугами збутового апарату інших підприємств (так званих "приймальних фірм").

Світовий досвід показує, що групі середніх підприємств в певних умовах доцільно йти на створення спільних збутових фірм, які можуть діяти як на внутрішньому, так і на зовнішньому ринках. Такі фірми варто організовувати у формі акціонерних товариств або товариств з обмеженою відповідальністю, що забезпечить якісний управлінський вплив з боку материнського підприємства і оперативний розподіл прибутків [42]. До основних функцій спільних збутових фірм доцільно включати:

- експорт продукції підприємств засновників, а також збут на внутрішньому ринку;

технічне обслуговування;

маркетингові дослідження ринків збуту;

проведення рекламних операцій;

підбір та інструктування представників материнських підприємств за кордоном, вояжерів, комівояжерів;

підбір технічної, фінансової, маркетингової та інших видів інформації для підприємств-засновників з країн збуту продукції;

оцінка рівня конкуренції в країнах, куди експортується продукція, тощо.

Спільна збутова фірма обов'язково є юридичною особою. Вона практично купує товар у підприємств-засновників і реалізує його згідно домовленості від імені цих підприємств або під власною торговою маркою [57].

Спільне збутове підприємство може за згодою засновників реалізовувати ще і продукцію інших підприємств (а не лише підприємств-засновників) та займатись будь-яким іншим видом діяльності. При цьому діяльність фірми націлена на отримання прибутку.

Дослідження показують, що в багатьох випадках малим і середнім підприємствам доцільно створювати експортні асоціації, які є нестатутними організаціями та будуть існувати на внески засновників (за фіксованою величиною або у відсотках від прибутку), свою діяльність будувати не на засадах отримання прибутку для власних цілей, а з метою обгрунтованого його поділу між підприємствами - засновниками [45].

Експортні асоціації виконують такі функції:

- проводять експортні операції від свого імені і за свій рахунок;

- регулюють сфери експортної діяльності засновників, розміщують замовлення покупців на підприємствах-засновниках згідно встановлених квот (наприклад, з врахуванням потужностей виробників);

розробляють спільні стратегії експортної політики;

організовують рекламну компанію;

проводять маркетингові дослідження в країнах реалізації продукції;

оцінюють конкуренцію та рівень цін;

приймають на роботу представників, агентів, вояжерів, комівояжерів;

- підвищують кваліфікацію працівників експортного апарату асоціації тощо.

У багатьох випадках середнім підприємствам з метою покращання експортної діяльності доцільно вступити у певні договірні відносини з великими компаніями. Світова практика формування підприємницьких структур показує, що найдоцільніше в основу кооперації між великими і дрібними фірмами покласти систему франчайзних договірних відносин.

3.3 Шляхи покращення маркетингової діяльності аграрних підприємств Миколаївської області

Сучасний розвиток аграрного сектору економіки Миколаївської області потребує особливої уваги до формування та активізації діяльності суб'єктів ринкової інфраструктури, створення ефективної маркетингової мережі руху сільськогосподарької продукції від виробника до споживача, яка мала б забезпечити паритетність економічних інтересів виробників, переробників і кінцевих споживачів.

Маркетинг це комплексна система організації виробництва й збуту продукції, орієнтована на задоволення потреб конкретних споживачів і одержання прибутку на основі досліджень і прогнозування ринку, розробки стратегії й тактики поводження на ринку за допомогою маркетингових програм. У цих програмах закладені заходи щодо поліпшення товару і його асортиментів, вивченню покупців, конкурентів і конкуренції, по забезпеченню цінової політики, формуванню попиту, стимулюванню збуту й рекламі, оптимізації каналів руху товарів і організації збуту, організації технічного сервісу й розширення асортиментів сервісних послуг, що представляють [56].

Маркетингова діяльність повинна забезпечити:

надійну, достовірну й своєчасну інформацію про ринок, структуру й динамік конкретного попиту, смаках і перевагах покупців, тобто інформацію про зовнішні умови функціонування фірми;

- створення такого товару, набору товарів (асортиментів), що більш повно задовольняє вимогам ринку, чим товари конкурентів;

- необхідний вплив на споживача, на попит, на ринок, що забезпечує максимально можливий контроль сфери реалізації [9].

Ринок у маркетинговому розумінні - це сукупність існуючих або потенційних продавців і покупців продуктів, а також місце, де відбуваються угоди. Саме на ринку зроблений продукт і витрачений на нього працю доводять свою соціальну значимість, здобувають визнання у споживачів. У сучасному суспільстві ринок не обов'язково має фізичне місце розташування. Для демонстрації товару, його реклами, одержання замовлень широко використаються сучасні кошти комунікацій, без фізичних контактів з покупцями. (У маркетингу, під ринком також розуміється сукупність споживачів певного продукту; говорять - ринок металу, зерна й т.п.) [8].

Таким чином, потреби, виливаються в конкретні бажання, які з урахуванням грошових можливостей трансформуються в попит на ринку на конкретні продукти; здійснюється обмін між виробником і споживачем, оформлюваний у вигляді певної угоди. Звідси маркетинг направляє економіку на задоволення безлічі постійно мінливих потреб мільйонів споживачів.

Інакше кажучи, маркетинг - це філософія управління, коли вирішення проблем споживачів шляхом ефективного задоволення їхніх запитів, веде до успіху організації й приносить користь суспільству.

Можна виділити наступні основні принципи маркетингу:

Ретельний облік при прийнятті рішень потреб, динаміки попиту й ринкової кон'юнктури.

Даний принцип визначає добре знання ринкової ситуації щодо існуючої й прогнозної величини попиту, діяльності на ринку конкурентів, поводження на ринку споживачів і їхні відносини до продуктів даної організації і її конкурентів. При цьому споживачі часто не досить добре знають, що саме вони хочуть. Вони хочуть тільки якнайкраще вирішити свої проблеми. Тому одне з головних завдань маркетингу - це зрозуміти, що бажають споживачі.

Створення умов для максимального пристосування виробництва до вимоги ринку, до структури попиту виходячи не із миттєвої вигоди, а з довгострокової перспективи.

Сучасна концепція маркетингу полягає в тому, щоб вся діяльність підприємства (науково-технічна, виробнича, збутова й т.д.) ґрунтувалася на знанні споживчого попиту і його змін у перспективі. Більше того, одне із завдань маркетингу укладається у виявленні незадоволених запитів покупців, щоб орієнтувати виробництво на задоволення цих запитів. Маркетинг означає розробку, виробництво й збут того, на що дійсно є споживчий попит. Система маркетингу ставить виробництво товарів у функціональну залежність від попиту і вимагає провадити товари в асортименті й обсязі, потрібних споживачеві. При реалізації концепції маркетингу акцент прийняття господарських рішень зміщений від виробничих ланок підприємства до ланок, що почувають пульс ринку. Служба маркетингу є мозковим центром, джерелом інформації й рекомендацій не тільки ринкової, але й виробничої, науково-технічної й фінансової політики підприємства. Тут на основі ретельного аналізу стану й динаміки попиту й ділової кон'юнктури вирішується питання про необхідність, перспективність, прибутковість виробництва того або іншого продукту.

Інформування потенційних споживачів про продукти організації й вплив на споживачів за допомогою всіх доступних коштів і методів просування з метою схилити їх придбати саме даний товар.

Найбільшою помилкою керівників, орієнтованих тільки на розробку й виробництво нових продуктів, є затвердження, що якщо в лабораторії винайшли оригінальну, дуже ефективну мишоловку, то ринок сам проторує дорогу до даної лабораторії. Розробка й виробництво ефективних нових продуктів, безумовно, є однією з головних завдань більшості організацій. Однак не менш важливим завданням є їх успішне просування на ринок.

Основні цілі маркетингової діяльності на підприємстві: досягнення максимально можливого високого споживання; досягнення максимальної споживчої задоволеності; подання максимально широкого вибору; максимальне підвищення якості життя [47].

Досягнення максимально можливого високого споживання;

Багато вчених вважають, що ціль маркетингу - полегшувати й стимулювати максимально високе споживання, що у свою чергу створює умови для максимального зростання виробництва, зайнятості й багатства. За всім цим криється затвердження, що, чим більше люди купують і споживають, тим счастливіші вони стають.

Досягнення максимальної споживчої задоволеності;

Відповідно до цієї крапки зору, ціль системи маркетингу - досягнення максимальної споживчої задоволеності, а не максимально можливого рівня споживання. На жаль, ступінь споживчої задоволеності важко виміряти. Отже, дати оцінку системі маркетингу на основі показників задоволеності, що вона приносить громадськості, важко.

Надання максимально широкого вибору;

Деякі дослідники ринку вважають, що основна мета системи маркетингу - забезпечити максимально можливу розмаїтість товарів і надати споживачеві максимально широкий вибір. Система повинна дати споживачеві можливість знайти товари, які найбільше повно відповідають його смаку. Споживачі повинні мати можливість максимально поліпшити свій спосіб життя, а отже, і одержати найбільше задоволення.

На жаль, максимальне розширення споживчого вибору вимагає витрат. По-перше, товари й послуги стануть дорожче, оскільки велика розмаїтість викличе ріст витрат по їхньому виробництву й підтримці запасів. Підвищені ціни спричинять зниження реальних доходів споживачів і масштабів споживання. По-друге, збільшення розмаїтості товарів зажадає від споживача більше часу й зусиль на знайомство з різними товарами і їхньою оцінкою. По-третє, збільшення числа товарів зовсім не означає для споживача розширення можливості реального вибору.

Максимальне підвищення якості життя;

Багато хто вважають, що основна мета системи маркетингу повинна укладатися в поліпшенні "якості життя". Це поняття складається з:

- якості, кількості, асортиментів, доступності й вартості товарів;

- якості фізичного середовища;

- якості культурного середовища.;

Прихильники цього погляду оцінюють систему маркетингу не тільки по ступеню безпосередньої споживчої задоволеності, але й по впливу діяльності у сфері маркетингу на якість фізичного й культурного середовища.

Основними функціями маркетингу є: аналіз навколишнього середовища ринкові дослідження, аналіз споживачів, планування товару (послуги), планування збуту, планування просування товарів, планування ціни, забезпечення соціальної відповідальності й керування маркетингом. Незважаючи на те, що багато операцій вимагають виконання однотипних функцій, таких, як аналіз споживачів, просування продукції й установлення ціни, вони можуть виконуватися різними способами.

Кожне підприємство має певні ресурси - фінансовими, виробничими, кадровими й т.д. Ці ресурси воно повинне мобілізувати і направити на те, щоб використати існуючий ринковий потенціал найбільш рентабельним образом, що забезпечує акумуляцію коштів, що робить можливим існування підприємства і його розвитку. При цьому воно повинне вести відбір і орієнтуватися на такі ринки, які мають гарний потенціал для реалізації необхідного обсягу продажів і одержання необхідного прибутку.

Підприємствам, що застосовують концепцію маркетингу, варто виходити з наступного:

1.Міри, які підприємство приймає заради найкращого використання існуючого ринкового потенціалу, повинні бути двоякого характеру. З одного боку, підприємство повинне запропонувати споживачам продукти, що задовольняють їхнім потребам і бажанням і за ціною, що вони хочуть і можуть за ці продукти заплатити. З іншого боку, воно повинне вживати продумані акції впливу на споживача, щоб вони купували їхні продукти. З розвитком концепції маркетингу стало видно, що політика продажу й робота служб продажі можуть бути успішними, а споживачі можуть бути "піймані на гачок" тоді, коли продукти задовольняють їхнім потребам, а ціни для них прийнятні, а це вже завдання абсолютно всіх служб підприємства.

2.Фінансовий ефект повинен бути основним критерієм прийняття господарських рішень. Обсяг продажів, забезпечений правильною орієнтацією на задоволення потреб споживача, і всі інші заходи для найбільшого використання ринкового потенціалу - не самоціль. Не важливий і обсяг виробництва, як такий. Важливий фінансовий ефект. Кінцева мета маркетингу складається в здійсненні задовільного фінансового ефекту, що робить можливим акумуляцію коштів, що дає можливість підприємству жити й розвиватися. Звідси збільшення обсягу виробництва й обсягу продажів має сенс остільки, оскільки проглядається задовільний фінансовий результат господарювання.

Для аграрних підприємств дуже актуальним є питання щодо організації маркетингової служби. На сьогодні відомі кілька типових моделей маркетингових служб, серед яких :

- інтегровані, які здійснюють свою діяльність комплексно і управляються з одного координуючого центру;

- неінтегровані, які представляють собою сукупність відповідних підрозділів, не скоординованих у своєму впливі на споживача.

Інтегровані маркетингові служби можуть бути побудовані за функціональним чи товарним принципом, з орієнтацією на споживачів чи ринки, з лінійною чи матричною взаємозалежністю окремих складових.

Великі підприємства з значною кількістю ринків використовують матричну модель побудови маркетингової структури. Для більшості сільськогосподарських підприємств Миколаївської області, якими є малі і середні за розміром агроформування створення великої маркетингової служби недоцільно, вона не буде окуплятися, а мала маркетингова служба не в змозі проводити системні маркетингові дослідження на високому рівні.

Одним із шляхів розв'язання даної проблеми є залучення до співпраці професійних маркетологів або спеціалізованих фірм. Іншим виходом з даної ситуації можна вважати створення спільно з іншими підприємствами маркетинговіх центрів, які б займалися маркетинговими дослідженнями, як на регіональному рівні району, регіону, так і в загальнодержавному масштабі. Так наприклад СГВК “Зеленоярське” може об'єднатися з іншими підприємствами Миколаївського району.

Крім стаціонарних маркетингових організаційних структур у вигляді відділів, бюро, секторів доцільно створювати тимчасові. Вони складаються з однієї чи кількох груп і створюються для вирішення завдань тимчасового характеру. Такими тимчасовими маркетинговими організаційними структурами можуть бути ради з маркетингу (дорадчі органи), які включають провідних спеціалістів підприємства (або групи підприємств) і періодично збираються для вирішення конкретних проблем, або венчурні групи (невеликі групи спеціалістів), які працюють деякий час спільно над реалізацією запропонованих ідей. Для створення тимчасових маркетингових структур необхідно чітко сформулювати їх основне завдання, визначити відповідальність кожного, організувати чітке планування роботи, призначити відповідальних виконавців.

Ринок сільсьгоспродукції належить до динамічних ринків, які швидко і адекватно змінюються, саме тому він потребує гнучкої організаційної стуктури, що дозволила б реалізувати концепцію агромаркетингу, забезпечувала би аграрні підприємства достовірною і постійною інформацією про ринок. Входження в інформаційні об'єднання вимагає від учасників ринку, до яких входять сільськогосподарські підприємства, постійно проводити збір, обробку, аналіз ринкової інформації для прийняття управлінських рішень. Тому доцільно для досягнення маркетингових завдань на рівні агропідприємства формування таких маркетингових ланок, які через координацію роботи з фірмовими магазинами, посередницькими та іншими структурами започатковуватимуть рух виробленої продукції до споживача. Посередницькі організації, підтримуючи зв'язки з сільськими клієнтами, через маркетингові ланки виконуватимуть ті функції, що неможливі, або недоцільні для виконання в сільськогосподарських і підприємницьких структурах [75].

Виконання маркетингової діяльності потребує великого обсягу інформації, знань та досвіду для її аналізу та управління виробництвом-збутом. Її повинні здійснювати спеціалісти відповідної служби. Доцільність організації маркетингової служби на сільськогосподарському підприємстві залежить від його спеціалізації, обсягу продажу продукції та цільового ринку. Господарство може мати свого маркетолога, для виконання комплексу робіт по управлінню виробництвом-збутом і одночасно використовувати послуги альтернативної маркетингової служби щодо проведення комплексного аналізу ринку, тощо. Невеликі за розміром сільськогосподарські підприємства (селянські (фермерські) господарства) для здійснення маркетингу можуть створити маркетинговий кооператив. Таким чином, можливі наступні варіанти виконання функцій управління виробничо-збутовою діяльністю підприємства: новоствореним підрозділом маркетингу, перекваліфікованою службою постачання-збуту, торговим домом, або маркетинговим кооперативом.

В залежності від обсягів виробництва, його специфіки, чисельності працівників, ринків збуту структура відділу маркетингу може бути різною. На підприємствах з чисельністю працівників до 50 чоловік питання маркетингу вирішує, звичайно, один висококваліфікований спеціаліст. На підприємствах з чисельністю до 200 чоловік відділ маркетингу складає 5-12 працівників.

Професійний маркетолог повинен відповідати таким вимогам:

повинен мати достатньо високий рівень спеціальної освіти;

володіти рідкісною здатністю здобувати інформацію і у конкурентів підприємства, споживачів, постачальників, і у персоналу самого підприємства;

мати схильність до нововведень і постійного навчання;

бажаними є прийняття жорстких схем і структур, нормальне ставлення до протилежної думки і вміння коректно сперечатися, аналітичний склад розуму, розвинута інтуїція.

Важливо, щоб функціонування маркетингових структур не обмежувалося тільки внутрішнім аграрним ринком. Орієнтація на дешеву сільськогосподарську продукцію через низьку платоспроможність населення країни призводитиме до скорочення її виробництва. Тому маркетингові структури мають активно включатися у зовнішньоекономічну діяльність, яка буде стимулювати виробництво агропродовольчої продукції [77].

В сучасних умовах значна кількість великих підприємств прагне використати маркетинг у спрощеному вигляді, тобто в основному для процесу реалізації своїх товарів на ринку. Основною перепоною, що постає на шляху переходу до маркетингової моделі господарювання є невміння правильно визначити свою маркетингову стратегію та неспроможність організувати дієвий структурний підрозділ, який би якісно виконував покладені на нього функції управління маркетингом.

В сільськогосподарському підприємстві у процесі переходу маркетингу з інструментальної фази до фази концепції, що об'єднує всі функції, якісно змінюється відповідальність керуючого маркетингом. Він виступає не лише арбітром між фактом продажу і діями підрозділів, що могли посутньо впливати на продаж, але й відповідальним за ринкові цілі компаній та їх досягнення.

При збутовій орієнтації діяльністю підприємства керують інженери, які відповідають за виробництво продукції та враховують насамперед існуючі можливості й потреби самого підприємства. Виробляється і продається те, що відносно легко можна виготовити (при мінімальних затратах на виробництво). Асортимент продукції при цьому досить вузький, виробничий процес жорсткий, конкурентоспроможність товару розглядається в основному через призму ціни продажу, що формується на основі виробничих витрат. Філософія управління зводиться до вирішення короткострокових завдань виробництва, споживачу приділяється мало уваги [79].

Маркетингова орієнтація вимагає, щоб фірмою керували економісти, які відповідають за збут продукції і на перше місце ставлять запит споживачів. Тому за такої орієнтації виробляється лише те, що буде обов'язково куплене, формується широкий асортимент продукції, у виробничому процесі закладається максимум гнучкості, конкурентоспроможність товару визначається виходячи з можливості споживача здійснити вибір під час купівлі. При цьому ціна продажу залежить від ціни споживача. Наукові дослідження здебільшого спрямовуються на дослідження ринку, поведінку споживачів і конкурентів.

Одним з найважливіших завдань підприємства є пошук і приймання на роботу кваліфікованих маркетологів і, водночас, покращення мотивації їхньої праці. Це мають бути спеціалісти з економічною освітою і нестандартним мисленням, або маркетинговою освітою. У зв'язку з тим, що в даний час не існує типових штатних розкладів і нормативів для відділів маркетингу як і будь-якої іншої документації, що регламентує маркетингову діяльність, то кожне підприємство повинне самостійно формувати відповідні відділи, виходячи з потреб, які визначає діюча в даний час економічна і кон'юнктурна ситуації.

Важливу роль у правильній організації управління маркетингом відіграє організаційна структура. Кількість можливих варіантів організаційних структур може бути досить великою. В загальному, тип структури залежить від розміру підприємства, його стратегічних цілей, ринкових можливостей, обраних стратегічних зон господарювання [35].

Вважаємо, що до відділу маркетингових досліджень повинні входити такі спеціалісти:

начальник відділу - відповідає за організацію маркетингових досліджень і їх результати;

експерт-аналітик - виконує широке коло обов'язків, від планування маркетингових досліджень до контролю над їх виконанням. В його підпорядкуванні можуть бути інші молодші експерти - аналітики, які здійснюють окремі етапи досліджень;

технічні спеціалісти - виконують вузькі спеціалізовані функції, такі як розробка опитувальних анкет, вибіркові спостереження, обробка інформації, збір вторинної інформації тощо;

Ефективність функціонування маркетингової служби значною мірою залежить від тих кадрів, які зайняті маркетингом. Для успішного вирішення тих різнопланових завдань, які стоять перед службою маркетингу необхідно, щоб її очолював висококваліфікований спеціаліст в ранзі заступника керівника підприємства, який володіє економічними, фінансовими, плановими, техніко-виробничими, дослідницькими і збутовими питаннями. Мова йде не тільки про професійну кваліфікацію, але й про міру відповідальності, про рівень знань і розуміння діючої на підприємстві концепції маркетингу Маркетингова орієнтація потребує, щоб стратегію розвитку підприємства і її реалізацію розробляли економісти, у яких на першому місці - облік попиту споживачів. Тому виробляється те, що буде безперечно куплено, формується широкий асортимент продукції, конкурентоспроможність товару визначається, виходячи з можливостей покупця здійснити вибір товару чи послуги [54].

Організація взаємовідносин відділу маркетингу з іншими підрозділами також багато в чому залежить від того, наскільки структура підприємства в цілому відповідає принципам маркетингу. Тому важливо, щоб за керівником служби маркетингу і кожним з його спеціалістів були документально закріплені у відповідних Положеннях функції, засоби, обов'язки і права, відповідальність і повноваження у взаємовідносинах з іншими підрозділами, відділками, представниками тощо [72].

Функціональні задачі маркетингової служби:

постановка мети та завдань підприємства з врахуванням тенденцій розвитку на короткостроковий та найближчі періоди, подальшу перспективу;

аналіз та оцінка власних можливостей підприємства, в першу чергу виробничих, економічних ,матеріально-ресурсних, кадрових;

розробка стратегії і тактики маркетингової діяльності враховуючи специфіку і умови сільськогосподарського підприємства;

створення банку даних для систематизації і аналізу усієї комерційно-економічної інформації щодо кон'юнктури потенційних ринків збуту;

зростання ефективності підприємницької діяльності, прибутку і доходів, підвищення конкурентоспроможності сільськогосподарського підприємства;

при необхідності розробка заходів щодо реформування сільськогосподарського підприємства (перетворення в нову форму власності);

навчання персоналу підприємства методам і принципам маркетингової роботи.

Сільськогосподарські підприємства зараз практично не мають можливості проводити системні маркетингові дослідження. Адже такі дослідження потребують часу, праці висококваліфікованих спеціалістів. Доручати таку відповідальну роботу рядовим виконавцям - значить ризикувати отримати не дуже достовірні дані, ефективність використання яких в практичній діяльності буде невисокою [25].

У аграрних підприємствах маркетингова діяльність повинна здійснюватись у такій послідовності: аналіз макро- та мікросередовища підприємства, визначення показників поточного рівня його діяльності і на перспективу, сегментація ринку та позиціювання власної продукції, розробка ефективної програми маркетингу, що передбачає розробку стратегії для кожного виду продукції, її переміщення, із зазначенням товарної, цінової, збутової політики. Виконання кожного етапу повинно проводитись за правилами маркетингового дослідження, яке включає визначення проблеми, або питання, яке треба дослідити, збір необхідної вторинної і первинної інформації, їх аналіз та викладення результатів, прийняття рішення щодо розв'язання існуючої проблеми або питання [8].

Зважаючи на те, що сільське господарство має сезонний характер, діяльність маркетингової служби у господарстві повинна враховувати цю особливість. Для аналізу макро- і мікросередовища необхідно систематично збирати та оцінювати інформацію про постачання, процес виробництва та збут продукції. Це потребує збір наступної маркетингової інформації:

динаміки попиту та пропозиції, цін на продукцію, ресурси, та послуги та їх коливання протягом маркетингового року;

рівень витрат на виробництво власної продукції, в середньому по галузі та у конкурентів.

Аналіз постачання потребує повної інформації про асортимент, ціни ресурсів (насіння, пальне, добрива, тощо), послуги та умови їх придбання. У визначені періоди маркетингового року існує найбільша потреба у такій інформації, тому її поновлення саме в цей час має вирішальне значення. Для насіння ярих культур і овочів таким періодом є лютий, для пального, добрив та засобів захисту рослин - лютий-березень, для тарифів надання послуг транспортними та елеваторними підприємствами - червень.

Система маркетингової інформації - це постійно діючий взаємозв'язок, людей, обладнання і методичних прийомів, призначений для збору, класифікації, аналізу, оцінки і розповсюдження актуальної, своєчасної і точної інформації для використання її розпорядниками сфери маркетингу з метою удосконалення планування, впровадження в життя і контролю маркетингових впроваджень [77].

Здійснення маркетингової діяльності базується на використанні іншої різноманітної інформації, що необхідна для відповідних управлінських рішень.

Прийняття управлінських рішень в маркетингу базується на суті самого процесу управління, що являється інформаційним процесом.

Таким чином, інформаційне забезпечення - це процес задоволення потреб конкретних користувачів в інформації, що базується на використанні спеціальних методів і засобів її одержання, обробки, накопичення і видачі.

Сукупність інформації, необхідної для виконання маркетингових заходів, називають системою маркетингової інформації. Її формування і функціонування опираються на систему інформаційного забезпечення маркетингу. Як правило, розвиток системи маркетингової інформації включає такі підсистеми:

- внутрішньої інформації;

- зовнішньої інформації;

- інформації маркетингових досліджень.

В практиці ці підсистеми часто розглядаються як самостійні інформаційні системи.

Система внутрішньої інформації включає сукупність даних, що виникають на підприємстві у формі бухгалтерської і статистичної звітності, оперативної, поточної, виробничої і науково-технічної інформації.

Система зовнішньої інформації поєднує свідчення про стан зовнішнього середовища підприємства, ринку та його інфраструктури, поведінку покупців і постачальників, дії конкурентів, засоби державного регулювання ринкових механізмів. Ці дані зосереджені в друкованих періодичних і спеціальних виданнях, статистичних збірниках. Вони збираються також спеціалістами по маркетингу на основі відвідування виставок і конференцій, проведення переговорів та ділових зустрічей [45].

Система інформації маркетингових досліджень базується на інформації, отриманої в результаті проведення досліджень конкретних направлень маркетингової діяльності. До них відносяться такі види досліджень, як аналіз параметрів ринку і його засвоєння конкурентами, вивчення тенденцій ділової активності партнерів, політики цін і способів просування товарів, реакції на нові товари, а також короткострокові і довгострокові прогнозування обсягів реалізації товарів.

Таким чином, метою маркетингових досліджень являється одержання точних і достовірних даних по конкретних проблемам маркетингової діяльності, необхідних для прийняття керівництвом підприємства обґрунтованих рішень.

Висновки

1. Зовнішньоекономічна діяльність є дуже важливою формою економічних відносин нашої держави з іноземними країнами. Оскільки Україна, а особливо Миколаївська область, володіє економічним, інтелектуальним, та ресурсним потенціалом особливого значення вона набуває в аграрному секторі. Вітчизняна продукція користується попитом, але існують ряд проблем розробки і використання наших можливостей.

2. Аналіз каналів продажу аграрної продукції показав, що найбільшу частину у виручці від реалізації займає продаж за іншими каналами (комерційним структурам, безпосередньо підприємствам торгівлі та громадського харчування, зарубіжним країнам, за валюту, тощо), незважаючи на те, що цей канал збуту є найменш організованим і прозорим.

У 2010 році ним забезпечено 85,7% загальнообласної виручки від продажу сільськогосподарської продукції. Наступним, найбільш використовуваним аграріями каналом реалізації, є продаж безпосередньо на ринку, через власні магазини, ларки, палатки. За цим каналом сільгосптоваровиробниками Миколаївщини у 2010р. отримано 7% загальної суми виручки. Менш привабливими каналами реалізації виступають продаж населенню і пайовикам, що є одним із засобів матеріального стимулювання працівників підприємства й соціально-економічного захисту селян. Частка продажу пайовикам у рахунок орендної плати за землю та майнових паїв становить 2,1%, населенню в рахунок оплати праці (включаючи продаж через систему громадського харчування) - 0,2%.

3. На сьогодні Миколаївська область є досить активним учасником міжнародної торгівлі. Її вигідне географічне розташування, існуючий виробничий та зовнішньоекономічний досвід праці, різноманітні форми власності сприяють розвитку експортного потенціалу регіону, а об'єктивні можливості для інтеграції у світове господарство.

Торгівля сільськогосподарською продукцією займає помітне місце у зовнішній торгівлі Миколаївської області, частка якої у загальнообласному експорті товарів у 2010 року становила 44,6 % , що на 1,3 % більше ніж у 2009 році та на 23,9 % порівняно з 2005 роком.

За даними Держмитслужби України, торік підприємствами області експортовано сільгосппродукції на суму 711,7 млн.дол. США , що на 7,3% більше, ніж у 2009р. , а порівнючи з 2007 роком можна сказати , що сумма експорту сільськогосподарської продукції підприємствами збільшився майже у 4 рази.

Продукція рослинництва займає переважну більшість експорту сільгосппродукції, на неї у 2010 році припало 99,6 % поставок (у 2009р. - 99,5%). При цьому обсяг поставок зріс порівняно з 2009р. на 7,5% і склав 709,2 млн.дол. США.

Продукція тваринництва займала незначну частку в експортних поставках сільгосппродукції. У 2010р. на неї припало 0,4% проти 0,5% у попередньому році, а обсяг поставок склав 2,5 млн.дол. США проти 3,4 млн.дол. США.

Практично весь експорт (99,3%) склала молочна продукція (згущене молоко, вершки, масло, сири), яка експортувалася до 17 країн світу (63,8% цієї продукції отримали країни СНД, 25,9% - країни Азії, 5,7% - Європи, 4,5% - Африки, 0,1% - Америки). Найбільшим попитом згадана продукція користувалася у Молдові, Грузії, Російській Федерації, Азербайджані, Польщі, Казахстані та Єгипті.

4. В умовах інтеграції України у світовий економічний простір сільськогосподарські підприємства постали перед проблемою вибору наступних варіантів їх розвитку: подальше поглиблення спеціалізації або ж диверсифікація виробничо-господарської діяльності. Обидва напрями ґрунтовно опрацьовані науковцями, які наводять переконливі аргументи як на користь вузької спеціалізації аграрного виробництва, так і на користь диверсифікації.

5. У ході дослідження нами було розроблено пропозиції щодо запровадження диверсифікації, визначені сильні та слабкі сторони, наслідки диверсифікації для СГВК “Зеленоярське” Миколаївського району, крім того ми вважаємо, що наші розробки сприятимуть вирішенню проблем і інших аграрних підприємств Миколаївської області.

...