Операційний менеджмент

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Тема 1. Операційний менеджмент у структурі менеджменту організації

операційний менеджмент управління

1. Вступ. Мета і задачі дисципліни. Зв'язок з іншими дисциплінами.

2. Сутність операційного менеджменту, його місце в системі менеджменту організації.

3. Еволюція операційного менеджменту.

4. Функції, методи і принципи операційного менеджменту.

5. Операційні менеджери та їх функції.

1. Операційний менеджмент порівняно нова наука. Раніше у вищих навчальних закладах ця дисципліна вивчалася під назвою «Організація та управління виробництвом». Вона розглядала основні принципи та підходи до управління виробництвом в умовах централізованої економіки. У наш час задачі, які стоять перед підприємством, змінилися. Раніше основною задачею було виконання плану будь-якою ціною, а тепер - виготовлення та розподіл продукції відповідно до потреб ринку. У зв'язку із цим зростає значення таких аспектів діяльності підприємства, як прогнозування, управління запасами, використання сучасних методів прийняття управлінських рішень тощо.

Метою викладання дисципліни „Операційний менеджмент” є формування у майбутніх менеджерів ЗЕД умінь з розроблення операційної стратегії, створення та використання операційних підсистем як основи забезпечення досягнення місії організації.

Основні завдання дисципліни:

- надання знань з основ та категорійного апарату операційного менеджменту;

- ознайомлення з принципами та методами раціональної організації, планування і контролю за функціонуванням операційних систем різних видів;

- знайомство з особливостями операційного менеджменту на підприємствах різних галузей.

Курс „Операційний менеджмент” забезпечує формування умінь, передбачених освітньо-кваліфікаційною характеристикою. Дисципліна тісно пов'язана з курсами - „Менеджмент”, „Економіка підприємства”, «Мікроекономіка», «Макроекономіка», „Основи маркетингу”, „Фінанси”, „Статистика”.

2. Операції (від англ. «Operation» - дія, операція, робота) - це будь-яка продуктивна діяльність, яка пов'язана із створенням товарів чи послуг.

Діяльність, пов'язана із створенням матеріальної продукції (товарів), звичайно називається «виробничою». В останні роки ця назва усе частіше замінюється на «операційну діяльність».

Операційна діяльність це дії, у результаті яких виробляються товари і послуги, що поставляються організацією в зовнішнє середовище.

Виникнення цього терміну пов'язано із тим, що у наш час зростає значення невиробничої сфери або сфери послуг.

Відомо, що у другій половині ХХ ст. у промислово розвинутих країнах почало формуватися постіндустріальне суспільство. Головним видом діяльності у ньому стає не виробництво, а оброблення інформації та здійснення послуг. З'являються такі терміни як «інформаційне суспільство», «економіка послуг». Характеризуючи інформаційне суспільство, американський вчений Д. Белл писав у 1999 р.: «перш за все це суспільство, що засновано на послугах. Сьогодні у США більше, ніж 70% робочої сили зайнято у сфері обслуговування. Послуги грають важливу роль у будь-якому суспільстві. В уявленнях класиків економіки послуги вважалися непродуктивною діяльністю, оскільки багатство асоціювалося із товарами… Але, освіта, охорона здоров'я підвищують здібності людей та сприяють укріпленню здоров'я населення, а професійні послуги (аналіз, планування, програмування тощо) забезпечують підвищення продуктивності підприємств та суспільства у цілому» [15].

У розвитку сервісної діяльності можна виділити такі етапи:

1) В умовах ринкового середовища для підвищення своєї конкурентоспроможності підприємства вимушені, крім виробництва товарів, постачати своїм споживачам також такі послуги, як транспортування, продаж, гарантійне обслуговування та ін.

2) Починає знижуватися частка сімейного доходу, що витрачається на харчування. Засоби, що вивільнилися, направляються спочатку на придбання товарів тривалого користування, предметів розкоші та недвижимості, а потім на відпочинок та вільний час. Розширюється сфера особистих послуг (ресторани, готелі, авто майстерні, туристична індустрія тощо), зростає споживання послуг охорони здоров'я та освіти.

Зараз Україна значно відстає від промислово розвинутих країн щодо показників розвитку сервісної діяльності. Наприклад, в США у сервісі працює близько 80% усіх зайнятих, у Західній Європі - 66%, в Україні - 52,9%. Частка сфери послуг у ВВП США - 75%, в Україні - менше 50%.

Щоб сервісна діяльність процвітала, необхідно знати, як правильно її організовувати, планувати та розвивати, спираючись на досвід інших країн.

Операційний менеджмент - це усі види діяльності, що пов'язані із перетворенням (трансформацією) матеріалів, інформації, покупців [4].

Операційний менеджмент - управління діяльністю, що пов'язана зі створенням товарів чи послуг.

Основна мета операційного менеджменту - забезпечити ефективне та раціональне виконання операцій.

Ефективність - це досягнення цілей, що поставлені перед підприємством, у цілому вона зводиться до задоволення потреб споживачів.

Раціональність - це досягнення поставлених цілей із використанням мінімуму ресурсів.

Розглянемо вплив операційного менеджменту на основний фінансовий результат діяльності підприємства - прибуток.

Отже, впливаючи на ефективність діяльності підприємства, операційний менеджмент сприяє виробленню товарів чи послуг, які потрібні споживачам, що збільшує РП, а правильна організація операційної діяльності сприяє зменшенню витрат (В), оскільки вона ведеться найбільш раціонально. У результаті прибуток зростає.

Між операційною функцією та іншими функціями організації існують важливі і складні робочі відносини. Типова структура організації наведена на рис. 1.1.

Рис. 1.1. Типова структура організації

Для оптимізації діяльності організації необхідно забезпечити ефективне керування цими відносинами.

Операції залежать від інженерної функції, що забезпечує проектування нових видів продукції, виробничих потужностей і процесів. Інженерна функція повинна одержувати від виробництва відповідну інформацію щодо проблем, зв'язаними з конструкцією виробів. Маркетинг повинний забезпечити надійний прогноз попиту і реальні замовлення клієнтів на виходи операційної системи. Та ж функція повинна інформувати виробництво про будь-які претензії споживачів щодо якості або термінів постачання продукції. Маркетинг залежить від виробництва в плані інформації про наявність продукції і можливості своєчасного її виготовлення. Операційна функція залежить від фінансової функції. Для того щоб надати капітал в потрібний час і в потрібних обсягах, фінансовій службі потрібно одержати від операційних підрозділів інформацію про плани виробництва і розвитку. А також поточні дані, щоб оплатити працю працівників, заплатити постачальникам, виставити рахунки споживачам, вести облік наявних матеріально-технічних запасів і фінансову звітність. Функція трудових ресурсів несе відповідальність за вербування, добір і навчання кадрів для роботи в операційній системі. Операційні підрозділи повинні інформувати кадрову службу про потребу в робочій силі з указівкою кількості і кваліфікації.

3. Еволюція операційного менеджменту як науки включає такі етапи:

· кінець ХVШ - початок Х1Х ст. - промислова революція. Перші спроби наукової організації виробництва (Р. Арктайт, Р. Оуен, А. Сміт та ін.).

· початок ХХ ст. - розвиток та впровадження наукової організації управління (Ф. Тейлор, Ф. Гілберт, Г. Гантт, Г. Форд та ін.). У цей же час розвивається наука про організацію праці у Росії (А. Гастєв, О. Єрманський),

· 1950-1960 рр. - формування «Операційного менеджменту» як самостійної науки. Системи управління матеріальними потоками «Канбан», планування виробничих ресурсів (MRP), тотальне управління якістю (TQM), використання сучасних інформаційних технологій.

4. Сутність операційного менеджменту виражається у функціях або завданнях, для рішення яких він призначений. Ці функції були сформульовані ще А. Файолем:

- Планування - реалізуючи цю функцію, підприємець аналізує стан організації, формулює майбутні цілі й завдання, розробляє стратегію дій. В операційному менеджменті за допомогою функції планування визначається, яку кількість товару може продати підприємство, як буде відбуватися процес виробництва (яке потрібно устаткування, як його краще розмістити, скільки буде вироблятися продукції протягом дня, тижня, кварталу, місяця), скільки буде потрібно ресурсів для виконання виробничої програми, скільки сировини потрібно закупити;

- Організація - реалізація наміченого плану. Це забезпечення найкращого використання машин, персоналу, сировини, поділ і кооперація праці, організація нормальних умов роботи.

- Координація - керування спільною діяльністю персоналу, для досягнення загальних цілей.

- Мотивація - стимулює високу якість робіт й активність співробітників.

- Контроль - визначає стандарти, норми витрати ресурсів, ведуть облік і контроль якості продукції, облік виготовлення продукції.

На сучасному етапі в операційному менеджменті застосовують чотири методи управління: організаційні, адміністративні, економічні та соціально-психологічні [2]. Сутність цих методів така:

1) Організаційні - перш, ніж починати будь-яку діяльність, необхідно все правильно організувати: розробити регламенти, норми, правила. Тобто спочатку потрібно створити фірму, розставити по місцях людей, дати їм завдання, показати, що потрібно робити, й уже після цього керувати людьми.

2) Адміністративні - методи владної мотивації. Вони зводяться до примусу людей, застосовуються в армії та ін. подібних структурах. Умовою застосування таких методів є безальтернативність виконання поставлених завдань, мінімальна самостійність виконавців, у результаті чого вся відповідальність лягає на керівника, що віддає розпорядження.

3) Економічні - на відміну від адміністративних методів передбачають непрямий вплив на об'єкт керування. Виконавцю вказують тільки цілі й загальну лінію поведінки, а найкращий шлях досягнення поставлених цілей він шукає сам. Ініціатива вигідна для працівника, тому що всіляко заохочується й винагороджується, насамперед, грошовими виплатами. Ці методи керування можуть виявитися обмеженими при керуванні діяльністю осіб інтелектуальних професій, для яких гроші є важливим, але не самим головним стимулом до роботи.

4) Соціально-психологічні - допомагають формувати сприятливий морально-психологічний клімат у колективі, виявляють і розвивають індивідуальні здібності кожного працівника.

Основні принципи операційного менеджменту [1]:

- науковість у сукупності з елементами мистецтва - недостатньо знати теорію керування, необхідний творчий підхід, вирішувати по ситуації;

- цілеспрямованість керування - не просто працювати, заради виконання своїх функцій, а бути орієнтованим на рішення конкретних проблем;

- функціональна спеціалізація в сполученні з універсальністю - до кожного об'єкта керування застосовувати свій підхід. Хоча й існують загальні підходи до керування, не можна однаково управляти виробництвом і банком;

- послідовність управлінського процесу - елементи або стадії керування повинні відбуватися в певному порядку. Не можна спочатку віддавати розпорядження, а потім міркувати про його правомірність;

- оптимальне сполучення централізації й децентралізації - основні стратегічні рішення повинні прийматися на вищих рівнях керування, а поточні - на нижчі;

- загальна зацікавленість учасників керування в досягненні цілей фірми - досягається шляхом мотивації, залученням до керування виконавців та ін.

5. Функції відносно операцій виконують операційні менеджери. Їх численні обов'язки можна розбити на три основні групи:

- Розробка і реалізація загальної стратегії і напрямків операційної діяльності організації.

- Розробка і впровадження операційної системи, включаючи розробку виробничого процесу, рішення про місцерозташування виробничих потужностей, проектування підприємства, проектування продукту, уведення стандартів і норм виконання робіт.

- Планування і контроль поточного функціонування системи.

Від операційного менеджера вимагається вміння мислити аналітично, уміти спілкуватися з людьми, розбиратися в технології. У цій області діяльності звичайно зайнята більша частина персоналу, а тому саме вони визначають успіх усього підприємства.

Тема 2. Процес створення операційної системи та його етапи

1. Загальні поняття про систему та принципи її функціонування.

2. Сутність операційної системи.

3. Основні типи операційних систем.

4. Продуктивність операційної системи.

5. Етапи створення операційної системи. Проектування виробів і процесів у виробництві та у сфері послуг.

6. Виробничі потужності, їх розташування та процес проектування підприємства.

1. Система - це сукупність взаємопов'язаних елементів, що діють як єдине ціле і потрібні для досягнення певних цілей.

Існує велика кількість систем: відкриті й закриті, природні й штучні, прості й складні тощо. У науці й техніці застосовуються поняття: сонячна система, транспортна система, економічна та ін.

Основні принципи функціонування систем такі:

- цілісність - тобто віддача від усієї системи більша, ніж від кожної її частини окремо (закон синергії);

- структурованість - система може бути описана через встановлення її структури;

- ієрархічність - елементи системи розташовані від вищого до нижчого.

Організації - це особливий тип соціотехнічних систем, для яких характерні такі особливості, як: відкритість, унікальність та непередбачуваність поведінки, здатність опору до старіння та смерті (ентропії), гнучкість, результативність, тривалість та ін.

2. Повна система виробничої діяльності організації називається операційною системою (ОС).

У загальному виді операційну систему можна представити як модель «чорної шухляди» (рис. 2.1).

Рис. 2.1. Операційна система у виді моделі «чорної шухляди»

"Вхід" може бути представлений сировиною, матеріалами, комплектуючими виробами, покупцями, інформацією й т.д.

"Вихід" операційної системи - товар або послуга.

Перетворення може мати різний характер:

А) фізичне перетворення (створення товару)

Б) зміна місця розташування товару (транспортування)

В) обмін (роздрібна торгівля)

Г) складське зберігання (складське обслуговування)

Д) фізіологічне перетворення (медичне обслуговування)

З) інформаційне перетворення (телекомунікаційні послуги).

Щоб перетворення відбулося, ОС повинна мати певний набір ресурсів (5Р) [9]:

1) People - люди

2) Plants - заводи

3) Parts - матеріали та комплектуючі вироби

4) Processes - процеси

5) Planning & Control Systems система планування та контролю.

З урахуванням усього вищевикладеного, можна дати таке визначення операційної системи: «Операційна система - це система, що використовує операційні ресурси компанії для перетворення факторів виробництва, що входять, ("входу") у товар або послугу ("вихід") [9].

Більш детально операційна система може бути представлена у виді підсистем, які входять до її складу (рис. 2.2).

Дамо коротку характеристику кожної підсистеми:

- Переробна підсистема виконує виробничу роботу, безпосередньо зв'язану з перетворенням вхідних величин у вихідні результати. На виробничих підприємствах переробна система має назву «основне виробництво».

- Підсистема забезпечення не зв'язана прямо з виробництвом виходу, але виконує необхідні функції щодо забезпечення переробної підсистеми. До складу підсистеми забезпечення відносяться ремонтне господарство, енергетичне господарство, транспортний відділ, складське господарство та ін.

Рис. 2.2. Операційна система як повна система виробничої діяльності

- Підсистема планування і контролю одержує від переробної підсистеми інформацію про стан системи і незавершене виробництво. Інформація надходить із внутрішнього середовища організації: про цілі, політику, основні напрямки й інші внутрішні параметри. Інформація про попит на продукцію, вартість ресурсів, тенденції розвитку технології, урядові нормативні акти та інші фактори надходить із зовнішнього середовища. Ця підсистема повинна обробити цей обсяг інформації і видати рішення, як саме повинна працювати переробна підсистема.

Системний підхід до операційної діяльності дозволяє показати, що якість вироблених товарів/послуг, залежить від взаємодії всіх трьох підсистем. Як показує досвід, щоб виробництво було ефективним, недостатньо мати новітню технологію й розвинену виробничу структуру, потрібно вміти правильно управляти процесами.

Вважаючи на те, що об'єктом управління в операційному менеджменті є операційні системи, Р.Б. Чейз дає таке уточнене визначення сутності операційного менеджменту: «Операційний менеджмент - це діяльність, пов'язана з розробкою, використанням й удосконаленням виробничих систем, на основі яких виробляється основна продукція або послуги компанії [9].

3. Операційні системи можна класифікувати за різними ознаками, основними серед них є характер виходу й тип переробної системи.

За характером виходу розрізняють операційні системи двох видів:

1) виробничі,

2) сервісні.

За типом процесу переробки розрізняють такі операційні системи [6], [1]:

- Сфокусована на процесі або проектна система. Відмітною характеристикою систем, орієнтованих на проекти, є те, що кожна одиниця кінцевої продукції унікальна за конструкцією, виконуваним задачам, місцю розташування або за будь-якими іншими важливими ознаками. Процес виробництва при цьому має одиничний, неповторюваний характер. Усі ресурси операційної системи в даний момент часу направляються на реалізацію одного або декількох проектів.

- Процеси, що повторюються або дрібносерійна система Окремі підрозділи, цехи або ділянки спеціалізовані на виконанні різних операцій. Об'єкти переробки проходять через систему одиницями або невеликими групами. Кожний об'єкт проходить свої етапи оброблення.

Процеси, сфокусовані на продукті:

- Масова система. Видає великі обсяги стандартизованих виходів. Час проходження одиниці продукції через систему відносно малий. Виробничі ресурси системи можуть бути упорядковані в деякій послідовності й створюють технологічну лінію - потік, що проходить через усю систему.

- Безперервний процес. Виготовляє значні обсяги стандартизованих виходів. Ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком проходять через неї, перетворюючись в продукт на виході.

Л. Геловей вирізняє окремі моделі операційних систем за характером руху матеріального потоку [4].

Матеріальний потік - це потік товарів або послуг від виробника до споживача.

Виділяють дві категорії операцій. Перша з них характерна для виробництва й поставок, друга - для транспортування й сервісу.

У виробництві й поставках ОС може видозмінюватися залежно від різного стану запасів на підприємстві. У зв'язку із цим розрізняють 4 моделі руху матеріального потоку.

Модель 1 - одержала в наш час найбільшого поширення. Вона характерна для виробничих підприємств, роздрібної торгівлі. Наявність запасів сировини й готової продукції дозволяє підприємствам працювати безперебійно, вчасно реагувати на зміни купівельного попиту. Але є й проблеми, які зв'язані в першу чергу з вартістю утримання запасів, а, отже, подорожчанням вироблених товарів.

Модель 2 - відрізняється від попередньої моделі тим, що на підприємствах не створюються запаси сировини й матеріалів. Для забезпечення виробництва організуються поставки точно в термін (тобто в таких розмірах, які відповідають попиту на ці матеріали в даний момент часу). У цьому випадку виробництво стає залежним від постачальника. Що стосується витрат, то вони практично не міняються, а просто перекладаються на постачальника, який підвищує вартість своєї продукції. Модель застосовується при переробці швидкопсувної продукції в харчовій промисловості.

Модель 3 - застосовується в тому випадку, коли зберігати запаси готової продукції не доцільно, бо продукція виготовляється під конкретне замовлення, але зі звичайної сировини (індивідуальне пошиття одягу, виготовлення меблів під замовлення).

Модель 4 - характерна для позамовного виробництва, наприклад, при будівництві за індивідуальними проектами, при виконанні опоряджувальних робіт у квартирі, у посилковій торгівлі. Тут створення запасів не доцільно через великі витрати на їх створення. В останні десятиліття така схема роботи застосовується на деяких промислових підприємствах (японська система "точно в строк").

У транспортуванні й сервісі інший підхід. Це викликано тим, що, по-перше, покупець часто сам бере участь у процесі надання послуги (освіта, медичне обслуговування); по-друге, запаси готових послуг неможливо нагромадити. На таких підприємствах існує 3 моделі руху матеріального потоку:

Модель 1 показує процес надання послуги, коли покупець (клієнт, пасажир) обслуговується негайно. Це досягається завдяки тому, що на підприємстві є резервні потужності, а тому такі послуги коштують дорожче.

Модель 2 - підприємства, які працюють за цією схемою, використовують ресурси більш ефективно, але при цьому покупцеві потрібно чекати (черга). Наприклад, послуги суспільного транспорту або державної медицини.

Модель 3 - це приклад неефективної роботи, коли підприємство має резервні потужності, але покупці однаково простоюють у чергах. Це пов'язано з різкими коливаннями попиту в певні періоди часу (наприклад, зростання попиту на напої в літній період часу, транспортних послуг під час свят або в ранкові й вечірні години). Під час таких пікових навантажень формуються черги, а іншим часом - надлишок ресурсів. Одним зі способів вирівнювання попиту є введення пільг або зниження цін у моменти найменших навантажень.

4. Основним критерієм для оцінки ефективності операцій є рівень продуктивності.

Продуктивність - це найбільш загальний критерій ефективності використання країною, галуззю промисловості або підприємством своїх ресурсів (або факторів виробництва) [9].

Значення цього показника полягає в тому, що при зростанні продуктивності більша кількість товарів або послуг виробляється з тими ж ресурсами, а тому тільки ріст продуктивності може забезпечити ріст рівня життя.

У загальному виді продуктивність виміряється як співвідношення:

З формули видно, що для того щоб підвищити продуктивність підприємства, потрібно прагнути до збільшення цього співвідношення, тобто або підвищити віддачу, або знизити витрати.

Вимір продуктивності може здійснюватися різними методами. Розрізняють: однофакторні, багатофакторні та загальні показники продуктивності.

1) співвідношення між виходом і витратами одного ресурсу - це однофакторна або часткова модель продуктивності:

Продуктивність = Вихід / Витрати праці,

або =Вихід / Витрати капіталу,

або = Вихід / Витрати енергії,

або = Вихід / Витрати матеріалів

2) співвідношення між виходом і витратами двох і більше ресурсів на вході називається багатофакторною моделлю продуктивності:

Продуктивність = Вихід / (Витрати праці + Витрати капіталу),

або = Вихід / (Витрати праці + Витрати енергії)

3) загальний показник продуктивності знаходиться як результат від ділення виходу на всю сукупність використовуваних ресурсів,

Продуктивність = Вихід / Всі використані ресурси (Вхід)

Щоб підвищити ефективність операцій необхідно знати, що впливає на вартість виходу та входу.

Ринкова вартість виходів визначається як кількістю одиниць виходів, так і низкою інших факторів:

1) Відповідність асортименту продукції, що випускається, або наданих послуг існуючому на них попиту.

2) Якість виходів системи.

3) Своєчасність виробництва виходу, врахування характеру попиту і зобов'язань з доставки споживачам.

4) Гнучкість виробничої системи при задоволенні різних вимог індивідуальних споживачів.

Загальні витрати спожитих організацією входів аналогічним образом визначаються їхньою кількістю та низкою інших факторів:

1) За якими цінами здобувалися матеріали?

2) Які витрати на збереження матеріалів у складі запасів до моменту їхнього використання?

3) У що обійшлися замовлення і приймання матеріалів?

4) Який розмір витрат, що виникли в результаті недоліку матеріалів?

5) Які витрати з'явилися в результаті проблем з якістю матеріалів?

Стосовно до такого входу, як людська праця, повинні задати собі наступні питання:

1) Яка частина роботи виконувалася в понаднормові, а не нормальний робочий час? Яка вартість понаднормових робіт?

2) Чи використовувався персонал відповідно до рівня кваліфікації або працівникам довелося платити за тарифами більш високої кваліфікації, чим та, що їм була потрібна для роботи?

3) Якими виявилися витрати, зв'язані з плинністю кадрів, викликаною зміною навантаження в системі?

4) Якими виявилися витрати, зв'язані з помилками персоналу через недостатній рівень підготовки або погане керівництво з боку майстрів?

5. Проектування операційної системи включає ряд послідовних етапів (рис. 2.3).

Рис. 2.3. Етапи проектування операційних систем

Створення нової продукції відбувається в процесі проектування. Вважалося, що проектування закінчується розробкою проекту. Але в цьому випадку часто не враховувалися реалії виробництва (наприклад, відсутнє необхідне устаткування, немає фахівців потрібної кваліфікації), а тому на більш пізніх етапах, коли виріб уже був запущений у виробництво, його доводилося допрацьовувати.

Зараз у проектуванні нової продукції задіяні три основні функції: маркетинг, розробка продукції й виробництво. Маркетинг пропонує нові ідеї, збирає інформацію про технічні характеристики, наявних на ринку товарів. Розроблювачі продукції втілюють маркетингові ідеї в креслення й проекти, а виробництво відповідає за вибір процесів для створення продукції. Тому процес проектування, по суті, не припиняється до початку продажу продукції.

Процес проектування може бути представлений як послідовність наступних етапів (рис. 2.4).

На стадії вивчення потреб ринку розроблювачі повинні впевнитися, що попит на даний вид продукту дійсно існує, а також точно визначити перелік характеристик виробу, які потрібні ринку. До них можна віднести такі критерії як вартість, якість, розмір, потужність, термін служби, надійність, простота в обслуговуванні, безпека та ін.

Щоб погодити потреби ринку з можливостями підприємства розроблюють специфікацію (проектне завдання). У ній указуються: назва продукції, її призначення, сфера застосування, розмір випуску, технічні (термін служби) і економічні (передбачувана ціна) показники.

На підставі проектного завдання розробляється ескізний проект. Він містить креслення загального виду виробу, схеми його найважливіших вузлів, пояснювальну записку в якій дане попереднє економічне обґрунтування.



Рис. 2.4. Процес проектування товару

Наступний етап - розробка робочого проекту, що складається з декількох частин: графічної частини, вибору матеріалів і напівфабрикатів, визначення основних процесів виготовлення, економічне обґрунтування проекту. Це деталізований проект із докладними кресленнями, у ньому вирішуються питання, чи будуть деталі виготовлятися силами самого підприємства або закуповуватися, уточнюються техніко-економічні показники, у т. ч. собівартість.

Якщо продукція проектується для масового або серійного виробництва, коли обсяги випуску істотні, то перш, ніж запустити її в широкомасштабне виготовлення виконують досвідні зразки. На них коректуються неточності конструкції, оцінюється правильність вибору матеріалів, експлуатаційні показники.

Наприклад, на текстильних підприємствах, на досвідних зразках тканин перевіряється міцність, гігроскопічність, стійкість фарбування. У хімічній промисловості - якість продукції, рецептура, правильність технологічних режимів. В автомобільній промисловості - безпека, екологічність.

Одночасно із проектуванням продукції вирішуються питання, зв'язані зі стандартизацією.

Використання у виробництві стандартних деталей або технологій дозволяє істотно скоротити витрати на виробництво й зробити його більше рентабельним.

Спеціалізація дозволяє підвищувати завантаження устаткування, удосконалювати навички працівників, сприяє росту продуктивності праці.

За кордоном для розробки товару застосовується командний підхід (метод спільного проектування). Команди (проектні групи) поєднують від 3-7 чоловік. Вони користуються підтримкою керівництва, мають свого кваліфікованого керівника, формальну організацію, члени команди вчаться способам розробки товарів, команди підтримуються й фінансуються з боку продавців.

Ефект такої роботи виражається в значному прискоренні розробки й початку продажу товару.

Метод застосовується на великих підприємствах Америки (Боїнг, Х'юлет Паккард). Особливих успіхів досягла Японія. Наприклад, в автомобілебудуванні тривалість розробки машини в середньому становить (міс.): Японія - 46,2, Європа - 57,3, Америка - 60,4 [4].

Відомі команди розробки товару, команди розробки технологічності, команди цінового інжинірингу.

Команди розробки товару включають фахівців з маркетингу, виробництва, закупівлям, контролю якості, сервісних підрозділів, зайнятий обслуговуванням клієнтів. Часто в них входять представники продавця. Їх ціль - забезпечити успіх товару або послуги.

Команди розробки технологічності покликані поліпшити конструкцію товару на етапі розробки й на стадії виробництва. Це може бути:

- Зменшення складності товару

- Використання стандартних деталей або вузлів

- Поліпшення дизайну й безпеки виробництва

- Створення якісної конструкції

- Спрощення використання й обслуговування товару

Команди цінового інжинірингу займаються розробкою найбільш економічного способу виробництва товару.

Багато уваги до дизайну продукції приділяється на японських підприємствах. Японські компанії тривалий час виготовляли надто складні товари. В результаті системи мали функції та аксесуари, якими споживачі майже не користувалися. Тепер на багатьох компаніях пішли по шляху спрощення продукції, що знижує собівартість, ціну, а продукція стає більш привабливою для споживачів («важливо не те, що буде вбудовано у продукт, а те, що можна у ньому використовувати»).

Так, у 1995 р. компанія «Йокогава», що займалася збиранням телевізорів фірми «Соні», удосконалила дизайн корпусу телевізора, який тепер складається не з 31 окремої деталі, а з одного монолітного блоку, скоротивши, таким чином, кількість матеріалів, що використовуються та тривалість збирання. Виробничі витрати при цьому знизилися на 45%.

Відома модель автомобіля «Тойота Камрі» мала передню підвіску, що складалася із 22 різних деталей, а після удосконалення їх кількість була скорочена до 13, що означає скорочення запасів на складах, та деталей, що виробляються [20].

Коли виріб спроектований, починають проектування процесу виробництва. При цьому обирають:

- яка технологія буде застосовуватися;

- тип виробничого потоку;

- яке устаткування буде використатися;

- послідовність технологічного процесу.

Технологія - спосіб виробництва. Всі технологічні процеси можна розділити на такі категорії [9]:

1) процес переробки - сировина міняє свої фізико-механічні властивості. Наприклад, переробка винограду у вино, залізної руди в прокат, помідор - у томатну пасту, волокна - у пряжу;

2) процес виготовлення - сировина одержує специфічну форму - штампування, розкрій тканини;

3) складальні процеси - міняється місце розташування компонентів продукту. Збирання автомобілів, меблів, одягу.

У рамках одного підприємства можуть протікати різні процеси - наприклад, на окремих ділянках автомобільних заводів можуть робити заготівлі (штампування кузовів, крил) а в складальному цеху - збирання деталей.

Тип виробничого потоку - визначається типом операційної системи.

Взаємозв'язок між типом операційної системи й обсягом можна показати у виді продуктово-процесної матриці (рис. 2.5).

У міру проходження виробів по циклу свого життя, процес, за допомогою якого зроблений даний виріб, теж розвивається.

На початковій стадії життєвого циклу обсяги продажів низькі. Конструкція виробу може бути ще не цілком стабільною, а конкурентноздатність ґрунтуватися на його відмітних ознаках, а не на ціні. На цій стадії процес виробництва повинний бути досить гнучким, щоб його можна було швидко змінити відповідно до змін у конструкції виробу. Процес у цей час може бути трудомістким, дрібносерійним і неавтоматизованим.

Тип процесу, етапи ЖЦ товару	Структура продукту. Стадії ЖЦ продукту
	Невеликі обсяги, часто в одиничному екземплярі	Великий асортимент продукції, невеликими партіями	Кілька видів продукції, великі партії	Великі обсяги, товари широкого вжитку	Критерії ефективності
1. Одиничне виробництво	Ексклюзивний ресторан			недоцільне	Гнучкість висока, собівартість висока Гнучкість низька, собівартість низька
2. Дрібно-серійне виробництво		Устаткування
3. Велико-серійне виробництво			Автомобілі
4. Масове виробництво	недоцільне			Нафтозавод

Рис. 2.5. Продуктово-процесна матриця

У процесі удосконалення продукту його конструкція буде стандартизуватися, обсяги збуту зростуть. Основним фактором конкурентноздатності при цьому стане ціна. Процес виробництва стане капіталомістким, автоматизованим, націленим на випуск масової продукції.

Так, ще недавно на заводі Вольво (Швеція) автомобілі збиралися не на конвеєрі, а на вантажних візках (на матриці це відповідає позиції між 2 й 3). У результаті фірма уступала своїм конкурентам за швидкістю та ефективністю, але вигравала по гнучкості, оскільки на заводі працювали багатопрофільні робітники. Однак, через низьку конкурентноздатність підприємство довелося в 1996 р. закрити.

Зараз підприємства намагаються поєднати гнучкість і низькі витрати. Поки це вдається тільки в умовах повністю автоматизованого виробництва.

Після вибору типу операційної системи компанія підбирає устаткування для оснащення. У ході прийняття такого рішення враховуються такі основні фактори:

· необхідні капіталовкладення (ціна, виробник, площа, доступність т.д.);

· продуктивність машин;

· вимоги до експлуатації;

· якість продукції;

· технічне обслуговування;

· сумісність із існуючим устаткуванням, стратегією підприємства та ін.

Остаточний вибір може бути зроблений за допомогою аналізу беззбитковості виробництва. Для цього треба знати постійні та змінні витрати виробництва, а також ціну за продукцію.

Проектування технологічного процесу включає планування окремих процесів, через які проходять матеріали.

Найчастіше при цьому застосовуються: складальні креслення, складальні схеми, маршрутні карти, схеми технологічного процесу.

Складальні креслення - це докладне зображення всіх компонентів продукції.

Складальні схеми - містять послідовність зборки окремих елементів продукції.

Маршрутні карти - указують схему руху заготівель по операціях технологічного процесу.

Схема технологічного процесу - містить перелік застосовуваного устаткування, а також його основні характеристики.

Особливості проектування операційної системи у сфері послуг.

Послуги, як і будь-який товар - це продукт праці, призначений для продажу й задоволення певної потреби.

За визначенням Котлера Ф.: «Послуги - будь-який захід або вигода, що одна сторона може запропонувати інший, і, які, в основному, невловимі, і не приводять до заволодіння чим-небудь» [21].

Виробництво послуг може бути, а може й не бути пов'язане з товаром у його матеріальному виді. Послугам властиві чотири характеристики, які відрізняють їх від матеріального виробництва:

1) Невідчутність. Послуги неможливо побачити, спробувати на смак. «Послуги - це речі, які можуть бути куплені або продані, але які не можна упустити собі на ногу». Результати послуг видні тільки після їх придбання (хімчистка, відвідування косметолога). Багато які з послуг невловимі, наприклад, послуги освітньої, культурної, розважальної сфери. Споживач такої послуги після її придбання має у своєму розпорядженні знання, враженнями, відчуття. Він не має речовинних доказів, а може опиратися лише на власні суб'єктивні подання.

Щоб перебороти це протиріччя, виготовлювач послуг може описати її (намалювати майбутню особу), звернути увагу на майбутніх вигодах. Наприклад, підкреслити, що проведення аудита дозволяє уникнути неприємностей, зв'язаних зі штрафами. Для підвищення довіри постачальник може придумати фірмову назву - "Американська хімчистка", залучити до реклами знаменитість.

2) Невіддільність від джерела. У матеріальному виробництві створений товар може продаватися в будь-якій точці світу, від цього його якість не зміниться. У сервісі надання послуги та сама послуга це одне і те саме. Для подолання цього обмеження постачальник послуг може працювати з більше численними групами клієнтів (сеанс психотерапії по телевізору), або ж скоротити час на одного клієнта, розширити мережу (підготовка учнів).

3) Мінливість якості - для того, щоб одержати якісну послугу, важлива не тільки кваліфікація людини, що її здійснює, але й час, місце надання послуги. У зв'язку із цим особливе значення мають - підготовка фахівців з надання послуг, контроль якості, що допомагає вчасно вжити відповідних заходів.

4) Незберігаємість послуг, тобто неможливість накопичення запасів. Якщо попит постійний, то ця властивість послуг не є проблемою, тому що можна заздалегідь подбати про те, щоб у штаті була необхідна кількість працівників. При змінному попиті, коли в деякі періоди він може різко зростати, а в інші - знижуватися, необхідно подбати про додаткові ресурси, що впливає на ефективність сервісного підприємства.

Класифікація послуг здійснюється за різними ознаками [15]. В операційному менеджменті найбільше значення має класифікація послуг залежно від ступеня контакту із клієнтом, оскільки така класифікація відбиває особливості процесу надання послуги.

Ступінь контакту показує, який відсоток часу, від загальної тривалості надання послуги, клієнт проводить у сервісній системі [9].

Основні способи контакту клієнта із сервісною системою можна показати за допомогою сервіс-системної матриці.

Рис. 2.6. Сервіс-системна матриця [9]

Присутність клієнта під час надання послуги впливає практично на всі характеристики сервісного підприємства (табл. 2.1).

Таблиця 2.1. Характеристика сервісних підприємств із різним ступенем контакту із клієнтом

Характеристики послуги	Висока ступінь контакту	Низька ступінь контакту
Розміщення	Ближче до споживача	Ближче до ресурсів, транспортних вузлів
Планування приміщень	Зручність для клієнта	Максимальна продуктивність праці
Складення графіку	Клієнт включається в робочий графік, він повинен бути обслужений у строк	Головна мета графіка - своєчасне виконання замовлення
Персонал	Комунікаційні навички, професіоналізм	Професіоналізм
Оцінка якості	Контролюється клієнтом, суб'єктивний підхід	Характеризується сталістю

Процес розробки послуг відрізняється від розробки продукції з низки факторів:

1) У виробництві спочатку створюється товар, а потім розробляється процес. У сфері послуг процес і послуга розробляються одночасно, оскільки це одне й те саме.

2) Процес обслуговування не може бути юридично захищений патентом або авторським правом.

3) Зміст пакета послуг залежить від кваліфікації персоналу і його підготовки. Так, в аудиторських, юридичних фірмах співробітники повинні мати відповідні сертифікати.

4) Пропозиція послуг може бути радикально змінена за 1 день.

Як і під час проектуванні виробничого процесу, процес обслуговування можна представити у вигляді послідовності етапів виконання роботи. Така блок-схема називається сервісним планом. У сервісному плані немає вказівок щодо його виконання, зокрема, як уникнути помилок. Тому використовують спеціальні процедури, що попереджають помилки (метод пока-йоке). Метод широко застосовується в промисловості - машини з авто зупинками, сигналізатори, карти технологічного процесу.

У сфері послуг основні помилки, яких потрібно уникати, стосуються трьох аспектів: якість роботи (послуги); ввічливість персоналу; сприятливе середовище.

Метод застосовується й стосовно споживачів:

· турнікети для проходу на стадіони;

· звукові сигнали в торговельних автоматах;

· нагадування в банкоматах тощо.

Наступний крок у створенні операційної системи передбачає прийняття рішень щодо розміру виробничих потужностей.

Виробнича потужність - це максимальна кількість продукції, яку може виробити операційна система за певний період часу.

У виробничих системах виробнича потужність виміряється в одиницях продукції (м, шт., умовні банки й т.д.). У сервісних системах виробнича потужність може визначатися кількістю клієнтів, що обслуговують, ліжко-місць, читачів і т.д.

При визначенні виробничої потужності промислових підприємств виходять із кількості наявних ресурсів. Так, потужність промислового підприємства з машинним способом виробництва знаходиться за формулою:

N= n*П*Ф,

де п - кількість устаткування, од.;

П - продуктивність однієї машини, од./год.;

Ф - число годин роботи за певний період.

У сфері послуг планування виробничих потужностей здійснюється виходячи із пікового попиту на послуги з боку споживачів.

Основна мета планування виробничої потужності - визначити необхідний рівень ресурсів: устаткування, приміщень, робочої сили, щоб досягти конкурентної стратегії підприємства. Правильно обрана виробнича потужність дає можливість фірмі:

1) реагувати на дії конкурентів;

2) формувати оптимальну структуру витрат.

Якщо потужність запланована з надлишком, то в результаті надвиробництва продукції виникають:

1) проблеми зі збутом продукції;

2) зростають запаси товарно-матеріальних цінностей на складах.

Якщо заплановано потужність у недостатніх кількостях, то через недовироблення продукції можуть виникнути проблеми через:

1) втрати ринку збуту;

2) упущені вигоди підприємства через втрату клієнтів.

Для оцінки використання виробничих потужностей розраховується показник - коефіцієнт використання виробничої потужності (Квп):

Квп = Вф/N,

де Вф - фактичний випуск продукції, од.

Існують різні рекомендації щодо рівня використання виробничих потужностей. Більшість промислових підприємств не повністю використовують свої потужності, створюючи резерв на випадок зміни попиту на продукцію.

Найкращого рівня обслуговування досягають сервісні підприємства, у яких пропускна здатність використовується на 70%. У цьому випадку є досить часу, щоб індивідуально обслужити кожного клієнта та існує певний резерв потужностей. При завантаженості на 100% якість обслуговування падає, а при зростанні черги, багато клієнтів можуть піти.

Оптимальний рівень завантаженості потужностей залежить від сфери обслуговування. Так, пункти швидкої допомоги або пожежний частини повинні використовуватися з найменшим ступенем використання, через високу невизначеність їхньої діяльності й велику суспільну значимість.

Такі сервісні підприємства як пошта, суспільний транспорт, повинні бути завантажені майже на 100%.

Третя група підприємств, бари, ресторани, спортивні й концертні заходи, повинні бути переповнені, тому що це створює сприятливу суспільну думку про підприємство.

Одним з найважливіших стратегічних рішень при проектуванні операційної системи є вибір місця її розташування.

Можна виділити два рівня рішень про місце розташування підприємства: макрорівень - рішення про континент, країну, регіон, місто і мікрорівень - вибір конкретної площадки або будинку для підприємства.



Вибір місця розташування підприємства може бути обмежений або вільний (рис. 2.7).

Размещено на http://www.allbest.ru/

Размещено на http://www.allbest.ru/

Рис. 2.7. Методи вибору місця розташування підприємства

У деяких галузях вибір місцерозташування підприємства обмежений, тому що пов'язаний з певними матеріальними ресурсами (наприклад, вугільні шахти, ГЕС).

Всі підприємства, які вільні у виборі свого розміщення, можуть знайти собі місце, яке їм здається найбільш сприятливим. Існує багато випадків, коли місце розташування підприємства обирається з політичних або ірраціональних причин, без перевірки економічної доцільності. Наприклад, підприємства в "тилу" (військово-політичні причини) або підприємства в "структурно слабких" регіонах (соціально-політичні причини). Ірраціональними причинами можуть бути: прихильність до рідних місць або здійснення бажань.

При методі пошуку «імовірні результати - імовірні витрати» місце для підприємства знаходять у такий спосіб:

а) визначається, яким мінімальним вимогам розташування в кожному випадку повинне відповідати (наприклад, щодо кліматичних умов, транспортних шляхів, робочої сили);

б) досліджуються місця, які задовольняють цим мінімальним вимогам ("можливі місця розміщення");

в) визначаються для кожного з можливих місць розміщення ймовірні витрати й результати виробництва;

г) вибирається те місце, що приблизно виявляє найбільший прибуток, що залежить від фактора розташування підприємства (імовірні результати, імовірні витрати, що залежать від місця розташування).

Підприємство повинне вибрати те місце розташування, де його результати найбільшою мірою перевищують відповідні витрати.

Основна проблема при цьому полягає в тому, що ані витрати, ані результати не можна точно оцінити; тому обране місце в майбутньому може виявитися неоптимальним.

Для того щоб при виборі місця розташування врахувати всі критерії в сукупності, застосовуються фактор - рейтингові системи. Для цього розробляється список усіх найбільш істотних факторів; визначається вага кожного з них; розробляється шкала для оцінювання кожного фактора; здійснюється оцінка фактора з урахуванням вагомості, знаходиться сума балів і робиться висновок про доцільність розміщення підприємства.

У випадку якщо попит на товари або послуги мінливий і його важко визначити, застосовують імовірнісні моделі прийняття рішень, наприклад, дерево рішень.

Дерево рішень - це інструмент, за допомогою якого аналізуються альтернативні рішення однієї й тієї ж проблеми. Побудова дерева включає п'ять кроків:

1. визначення проблеми,

2. побудова дерева рішення, у яке включають всі варіанти рішень,

3. визначення ймовірність стану зовнішнього середовища (наявність попиту, сприятливість ринку й т.д.),

4. оцінка віддачі для кожної альтернативи з урахуванням імовірності,

5. вибір рішення з найбільшою віддачею.

Розглянемо приклад ухвалення рішення на основі дерева рішень.

Допустимо, компанія по виготовленню медичного одягу із проблему розширення виробничої потужності.

Запропоновано наступні альтернативи дій: нічого не робити, будувати малий завод, будувати завод середніх розмірів, будувати великий завод.

Альтернатива	Результат події (прибуток, тис. грн.) при
	сприятливій ситуації (імовірність 0,4)	несприятливій ситуації (імовірність 0,6)
Нічого не робити	0	0
1. Маленький завод	40000	-5000
2. Середній завод	60000	-10000
3. Великий завод	100000	-90000

Розрахуємо очікуваний доход від кожного рішення:

О1=40000*0,4-5000*0,6= 13000 тис. грн.

О2=60000*0,4-10000*0,6= 18000 тис. грн.

О3=100000*0,4-90000*0,6= -14000 тис. грн.

Висновок: найбільший очікуваний доход при будівництві заводу середніх розмірів.

Для таких сервісних систем як роздрібні магазини товарів повсякденного попиту, для яких особливе значення має рівень конкуренції, застосовуються гравітаційні моделі. Вони допомагають вибрати місце для підприємства з урахуванням можливості максимізації прибутку. У результаті розрахунку визначають зону торговельного обслуговування підприємства (ЗТО).

ЗТО - це територія, де перебувають потенційні покупці певного товару даної роздрібної мережі. На розмір ЗТО впливають: розмір магазина, відстань до конкурента, розмір конкурента, спеціалізація магазина тощо.

Ступінь гравітації (ступінь притягання покупця) залежить від привабливості сервісного підприємства.

Приклад: Два населених пункти (А и Б) з кількістю населення 3 й 1 тис. чол. розташовані на відстані 5 км друг від друга. У кожному з них - по одному торговому центру. Необхідно визначити рівноймовірну (50:50) границю між ЗТО.

Розрахунок виконується за формулою:

де D - відстань між роздрібними системами, км

Ча, Чб - кількість населення в більшому й меншому населеному пункті, тис. чол.

Висновок: рівно імовірна границя між магазинами становить 1,8 км від торгового центра Б (тобто, ЗТО більше у тому населеного пункту, де більше чисельність населення).

Коли місце розташування й ділянка для підприємства обрані, необхідно розробити схему розташування устаткування.

Існує три основних принципи розміщення устаткування:

1) технологічний (пропорційно-функціональне планування);

2) предметний (лінійно-поточне планування);

3) обслуговування нерухомого об'єкта (фіксоване позиційне планування).

Розміщення за технологічним принципом передбачає групування однотипного устаткування в одному цеху. Оброблювана деталь переміщається з одного цеху в інший. Такий спосіб розміщення характерний і для сервісу, наприклад, у лікарнях, де окремі ділянки призначені для надання певних видів медичної допомоги (стоматологічні послуги, рентгенівський кабінет).

Розміщення устаткування за предметним принципом - устаткування або виробничі процеси розміщують за ходом технологічного процесу, через яке виріб поступово проходить при виготовленні. Таким чином, предмет праці рухається по прямій лінії (мийка автомобілів, конвеєрне виробництво, хімічні заводи).

Розміщення за принципом обслуговування нерухомого об'єкта - застосовується, якщо виріб через великі розміри протягом усього технологічного процесу залишається на одному місці. За таким принципом працюють будівельні компанії, судноверфі.

Метою планування приміщень сервісних підприємств є максимізація чистого прибутку, що одержують з одного квадратного метру площі.

Особливості планування приміщень залежать від специфіки підприємства. Так, специфіка роботи в офісах пов'язана з переробкою потоків інформації, що може передаватися людьми, поштою, за допомогою телекомунікаційних засобів або під час зборів.

Спосіб передачі інформації має велике значення для розробки схеми розташування офісних приміщень. У більшості випадків схема розташування кабінетів або робочих місць повинна відповідати напрямку потоку документів або офісних засобів, через які вони проходять. При розробці схеми розташування враховуються такі питання:

- частота контактів між з одного й різних відділів;

- потреба в конференц-залі;

- планування робочих місць: кабінетна або зальна;

- статус працівника (розмір офісу, його розташування, вид з вікна);

- зручність для використання телекомунікаційних засобів;

- наявність прийомних кабінетів;

- наявність приміщень для зберігання запасів (канцелярських товарів);

- кімнати відпочинку;

- необхідність інформаційного центра.

Існують кількісні методи розробки плану розташування відділів.

Проектування робіт полягає в конкретизації трудової діяльності окремого працівника або групи працівників у певних виробничих умовах.

При плануванні трудового процесу менеджери вирішують ряд питань:

- розподіл праці;

- організація робочого місця;

- нормування та стимулювання;

- створення нормальних умов праці.

Принципи проектування робіт, засновані на соціотехнічному підході, включають такі положення:

- робота повинна містити елементи різноманітності та творчості;

- робота повинна давати можливість приймати участь в управлінні;

...