Операційний менеджмент

Склад Стелаж F6-18	Шифр виробу А5-34	Ділянка механічної обробки
Номер виробу 56790-321
Назва виробу	Колінчатий вал SВ-8
Модель автомобіля SС50BC-150

Рис. 7.4. Картка замовлення „Канбан”

- Водій забирає деталі у місці складування. Він знімає картки замовлення, що були на повних контейнерах, залишає їх на приймальному пункті збора карток. Привезені порожні контейнери залишаються, а замість них бере контейнер із деталями.

- На місці кожної знятої картки замовлення він прикріплює картку відбору, порівнюючи при цьому обидві картки.

- Коли починається обробка доставлених з попередньої ділянки виробів, картки відбору, що зняті з контейнера, доставляються на пункт збору карток даної дільниці.

- На попередній ділянці картки замовлення збирають, коли вироблена певна кількість деталей. Їх залишають на пункті збору карток у послідовності, у якій їх знімали водії з контейнерів.

- Виробництво деталей ведеться у послідовності отримання карток.

- Картки супроводжують вироби на усіх технологічних етапах.

- Коли виріб готовий, його разом із картками розміщують на складі, щоб водій автонавантажувача міг забрати його у будь-який час.

Використовують також сигнальні картки. Їх прикріплюють до контейнера із партією деталей. Коли деталі взяті до рівня, який визначено картою, то починає діяти замовлення на їх поповнення.

Основні правила системи:

1) технологічний етап витягує вироби із попередньої ділянки

2) кількість виробленої продукції дорівнює кількості витягнутої продукції

3) бракована продукція не повинна надходити на наступний етап

4) кількість карток повинна бути мінімальною

5) картки повинні бути пристосовані до невеликих коливань попиту (у межах 10%).

Насправді ділянки отримують завдання, лише коли картки відбору відкріплено від контейнера. Лише на збиральному контейнері відомо графік послідовності випуску продукції за зміну, що виконується на ЕОМ.

Якщо кількість продукції повинна змінитися, то ніхто не переглядає змінні графіки. Усе це відбувається природнім шляхом у відповідності до попиту, та кількості відкріплених карток Канбан.

У випадку значних коливань попиту для кожної виробничої лінії плани переглядаються. При цьому перераховують штучний час, змінюють кількість робітників тощо.

Тема 8. Управління матеріально-технічним забезпеченням та збутом

1. Суть, форми, функції матеріально-технічного забезпечення та збуту.

2. Управління матеріально-технічним забезпеченням та його основні завдання.

3. Концепція управління збутом, її основні функції.

1. Матеріально-технічне забезпечення та збут -функції операційного менеджменту. Забезпечення виробництва - це початкова ланка виробничого процесу, а збут - завершальна.

Матеріально-технічне забезпечення (МТЗ) - це процес постачання на склади підприємства чи відразу на робочі місця, відповідно до виробничих планів, необхідних матеріально-технічних ресурсів.

Від МТЗ залежать своєчасність, ритмічність, якість та ефективність операційної діяльності.

Основна задача МТЗ - своєчасне, безперебійне та комплектне забезпечення виробництва усіма необхідними матеріальними ресурсами.

Розрізняють дві основні форми організації МТЗ - транзитну та складську.

При транзитній формі постачання сировина або ресурси надходять на підприємство від добувних, збагачуючих або виробляючих підприємств. Таке постачання доцільне, якщо підприємство потребує сировини на певний проміжок часу у кількості, що дорівнює або більше транзитної норми.

Складська форма постачання передбачає, що необхідна кількість ресурсів надходить із баз або складів постачально-збутових організацій. Доцільна при постачанні матеріалів, що використовуються у невеликих кількостях.

Отже, в залежності від форми постачання, господарські відносини підприємств можуть укладатися як із підприємствами-постачальниками (прямі зв'язки), так і з територіальними органами постачання.

Існують також інші форми постачання: через товарно-сировинні біржі, аукціони, оптові закупки, власне виробництво, закупки по мірі необхідності тощо.

Організаційна структура служби МТЗ залежить від типу виробництва, його масштабів, обсягу та номенклатури сировини тощо.

На невеликих фірмах функції постачання можуть виконувати окремі працівники чи групи в складі господарського відділу фірми.

На середніх та крупних підприємствах цю роботу виконують відділи МТЗ, які знаходяться в упорядкуванні заступника директора підприємства з комерційних питань. До складу відділу можуть входити: бюро маркетингу, планово-економічна група, група управління матеріальними запасами, бюро диспетчеризації та забезпечення робочих місць ресурсами, бюро управління ефективністю використання ресурсів.

Основні функції МТЗ:

- Маркетингові дослідження ринків постачальників за конкретними видами ресурсів.

- Планування потреби фірми в матеріальних ресурсах.

- Підготовка заявок та специфікацій на необхідні ресурси та подання їх у и вищі планові органи управління.

- Здійснення оперативної діяльності із реалізації планів забезпечення ресурсами.

- Прийняття, розміщення, зберігання. Підготовка ресурсів до виробництва, видача їх цехам та службам підприємства, організація забезпечення ресурсами робочих місць.

- Визначення обґрунтованих норм запасу матеріально-технічних ресурсів та доведення цих норм до працівників складів, регулювання рівнів запасів та контроль за їх станом

- Розроблення організаційно-технічний заходів з економії матеріальних ресурсів, зниження норм і нормативів витрат ресурсів

- Оперативний облік надходження ресурсів, контроль за їх витратами цехами та службами

- Аналіз ефективності використання ресурсів та стимулювання поліпшення їх використання

2. Управління МТЗ включає комплекс робіт:

- визначення потреби в ресурсах та розрахунок кількості замовлень,

- знаходження методів, форм та джерел постачань ресурсів,

- вибір постачальників ресурсів,

- погодження цін,

- укладання договорів,

- організація постачання,

- організація контролю якості,

- зберігання та використання ресурсів.

Визначення потреби у матеріальних ресурсах здійснюється планово-економічним підрозділом підприємства. Задача операційних менеджерів при цьому зводиться до контролю за правильністю визначення потреби у ресурсах.

При планування потреби використовується така інформація: кількість та види матеріальних ресурсів необхідних для забезпечення виробничої програми, матеріальні баланси за видами ресурсів, постачальники, площі складських приміщень, можливості щодо власного виробництва.

Розрахунок потреби у матеріальних ресурсах (ПМ) здійснюється за формулою:

ПМ=ВМр+ПМЗп+ПЗМк,

де ВМр - витрати матеріалів у розрахунковий період,

ПЗМп і ПЗМк - перехідний запас матеріалів відповідно на початок і кінець розрахункового періоду.

Основні форми забезпечення ресурсами - це: закупка однією партією, регулярні закупки дрібними партіями, щоденні (щомісячні) закупки, отримання товару в міру необхідності.

Форма забезпечення	Переваги	Недоліки
Закупка однією партією	Простота оформлення, гарантії постачання всієї партії, скидки	Значна потреба у складських приміщеннях, зменшення обороту капіталу
Регулярні закупки дрібними партіями	Прискорення обороту капіталу, економія складських приміщень та витрат на зберігання запасів	Можливість замовлення надлишкових запасів, оплата усіх товарів, зафіксованих у замовленні
Щоденні (щомісячні) закупки	Прискорення обороту, своєчасність поставок, зниження витрат на складування	Зростання витрат на замовлення
Отримання товару в міру необхідності	Відсутність твердих зобов'язань із придбання певної кількості товарів, мінімум роботи із оформлення	Нестабільність відносин із постачальником, можливість зриву поставки

При виборі джерел поповнення ресурсів можуть використовуватися: конкурентні торги (тендер), письмові переговори.

Основні критерії вибору постачальників: вартість та якість обслуговування.

Підрозділ, що відповідає за закупки ресурсів, веде відповідну документацію: картотеку пропозицій постачальників та заявок на придбання, оформлення заявок, реєструє рахунки, договори тощо.

Організація поставок здійснюється на основі стандартного бланку «Замовлення на поставку», у якому міститься: назва документа, порядковий номер, назву і адресу покупця, відповідальність і санкції за невиконання замовлення, дату, назву і адресу постачальника, строки поставки, кількість товарів, адресу поставки, ціна, банківські реквізити.

Придбані товари поступають в складську службу підприємства. Тут здійснюється суцільний або вибірковий контроль якості ресурсів.

Постачання ресурсів у цехи здійснюється на основі лімітування. Ліміт - це кількісна та якісна потреба у постачанні, виходячи із потреб виробництва та норм запасу. Ліміт фіксується у спеціальних документах (лімітних картах, заборних відомостях, які направляються складу та цеху-виробнику).

У лімітній карті вказують місячну потребу в матеріалах, величину запасу, місячний ліміт.

Лімітна карта

Підприємство	Відділ постачання	Із складу	Цеху №	Замовлення №	Лімітна карта на	Номенклатурний номер
Назва матеріалу	Марка	Розмір	Од. виміру	Попередній ліміт	Остаточний ліміт	Планова ціна, грн.

Матеріали за даною

картою довіряється

отримати __________,

підпис якого завіряється Нач. відділу постачання

Начальник цеху

Керівник групи

Бухгалтер

________________________________

(підпис довіреної особи)

Затребувано	Відпущено зі складу	Віза ВТК
Дата	Кількість	Підпис	Кількість	Розпис отримувача	Зарахування ліміту	Залишок

Усього відпущено Зав.складом

Служба постачання відповідає за своєчасну підготовку матеріальних ресурсів до виробничого споживання, для чого виконують роботи по розпакуванню, комплектуванню, що узгоджуються із технологічною службою підприємства.

Крім того, постійно здійснюється контроль економного витрачання ресурсів у цехах, для чого проводять ревізії матеріального обліку.

3. Промислові підприємства не тільки виробляють продукцію, а й забезпечують комерційну діяльність щодо її збуту. В умовах ринкової економіки значення цієї функції збільшується.

Суть збутової діяльності - організація процесу просування готової продукції на ринок та організація товарного обміну з метою отримання підприємницького прибутку.

Збутова діяльність передбачає:

- орієнтацію виробництва на ринок

- роботу з покупцем

- отримання інформації про ринок

- представництво підприємства для споживачів

- організацію ефективних каналів розподілу та просування товарів.

Отже, збутова діяльність - це складова маркетингу на тактичному рівні її реалізації.

Організаційна структура збутової діяльності, як і органів постачання, залежить від низки чинників.

На великих підприємствах формують спеціальні відділи збуту. Найбільш поширена функціональна структура відділів збуту. При широкому асортименті він доповнюється групами з контролю за виконанням плану поставок окремих видів продукції. При невеликому обсязі збутової діяльності замість відділу збуту може працювати фінансово-збутовий відділ.

На невеликих підприємствах можуть бути організовані об'єднані постачальницько-збутові відділи.

Зміст функцій збутової діяльності включає три напрямки:

1) планування (прогнозування) - вивчення зовнішніх та внутрішніх умов, визначення цілей, розроблення прогнозів, планов постачання готових товарів, вибір каналів розповсюдження товару, планування додаткових послуг, складення кошторисів тощо

2) організація - збір інформації щодо попиту, укладення контрактів, вибір форм та методів реалізації, тощо

3) контроль та координування - контроль за постачанням, дотримання договорів, своєчасність оплати розрахунків, предявлення претензій тощо.

Тема 9. Управління матеріально-технічними запасами

1. Типи запасів.

2. Витрати на ведення запасів.

3. Визначення оптимального співвідношення витрат на запаси.

4. Системи управління запасами.

5. Контроль системи управління запасами.

1. Запаси - це матеріальні цінності, які очікують виробничого або особистого споживання.

Ціль створення запасів - утворення визначеного буфера між послідовними постачаннями матеріалів і виключення необхідності безперервних постачань.

Існують різні підходи до класифікації запасів. Так, розрізняють три основних типи запасів:

- запаси вихідних матеріалів, закуплених комплектуючих деталей і матеріалів, що витрачаються, для створення буфера між обсягом закупівель і обсягом їхнього споживання у виробництві.

- запаси незавершеного виробництва, що створюють визначений буфер між послідовними виробничими операціями.

- запаси готової продукції, що є буфером між продуктивністю операційної системи і швидкістю відвантаження або продажі продукції.

Класифікація за часом дозволяє виокремити різні кількісні рівні запасів (рис. 9.1):



Рис. 9.1. Види запасів за часом обліку

Максимально бажаний запас - це рівень запасу, що економічно доцільний у даній системі управління запасами.

Пороговий рівень запасу - використовується для визначення моменту часу для видачі чергового запасу.

Поточний запас - відповідає рівню запасу у будь-який момент обліку. Може співпадати із максимальним, пороговим або гарантійним запасом.

Гарантійний запас (страховий) - призначений для безперервного постачання споживача у випадку непередбачених ситуацій.

2. При керуванні запасами приходитися приймати два рішення: про час видачі замовлення на закупівлю або виробництво товару для виконання замовлення і про кількість або обсяг замовлення. Рішення, прийняті при керуванні запасами, впливають на чотири види виробничих витрат:

- Вартість предметів закупівлі. Ціна при закупівлі може залежати від знижок, що надаються в залежності від:

а) кількості предметів, закуповуваних по одному замовленню;

б) загальної вартості замовлення по декількох позиціях, видаваного одному постачальникові;

в) пори року, у яке робиться замовлення.

- Витрати на оформлення замовлення, куди входять конторські витрати з оформлення замовлення на закупівлю або виробництво, транспортні витрати і витрати по прийманню вантажів.

- Витрати на збереження матеріально - технічних запасів:

а) вартість капіталу, інвестованого в запаси;

б) складські витрати (складські площі, енергопостачання, персонал);

в) податки і страхові збори, що залежать від вартості запасу;

г) падіння цінності запасів через старіння, псування, крадіжок.

- Втрати, викликані відсутністю запасів:

а) втрачений виробничий час або понаднормові роботи, викликані відсутністю важливого для виробництва матеріалу, деталей або іншого ресурсу;

б) вартість відстеження відкладених замовлень клієнтури на готову продукцію, якої не виявилося на складі;

в) витрати, зв'язані з частковими або терміновими відвантаженнями на адресу клієнтури;

г) загублений обсяг збуту або втрачені клієнти.

3 Баланс між витратами на зберігання та витратами на придбання запасів можна показати графічно (рис. 9.2).

Рис.9.2. Оптимальний розмір запасу

Оптимальний розмір запасу можна розрахувати за формулою Вільсона:

де ОРЗ - оптимальний розмір замовлення, шт.,

А - витрати на поставку замовлення, грн.,

S - потреба у замовляємому продукті, шт.,

i - витрати на зберігання одиниці запасу, грн./шт.

При визначені реального розміру необхідно враховувати такі обмеження:

1) замовлення не може бути не цілим числом;

2) його розміри не повинні перевищувати місткість складу

3) при придбанні великих партій, необхідно враховувати скидки.

4. Попит на матеріально-технічні ресурси може бути за характером залежним або незалежним.

Ресурс має залежний попит, якщо його використання прямо зв'язано з планами виробництва інших виробів. Якщо попит на предмети постачання не обумовлюються планами виробництва, то такі предмети мають незалежний попит.

Двома основними системами керування замовленнями з незалежним попитом є система з фіксованою кількістю і система з фіксованим часом.

У системах з фіксованою кількістю постійно контролюють рівень запасів. Ці системи є найбільш підходящими для запасів з такими характеристиками:

- висока питома вартість предметів постачання;

- високі витрати збереження матеріально-технічних запасів;

- високий рівень збитку, що виникає у випадку відсутності замовлень.

- знижка з ціни в залежності від кількості, що замовляється;

- відносно непередбачений або випадковий характер попиту.

У системах з фіксованим часом замовлення розміщаються з заданою періодичністю. Ці системи підходять для предметів з наступними характеристиками:

- малоцінні предмети;

- низькі витрати на збереження матеріально - технічних запасів;

- незначні витрати, якщо навіть запаси і скінчилися;

- один з багатьох предметів, що закуповується у того самого постачальника;

- знижка з ціни залежить від вартості замовлень відразу на кілька предметів;

- відносно постійний рівень попиту на матеріали, що витрачаються, або предмети.

5. Запаси, які є на підприємстві, неоднозначні за їх призначенням. Наприклад, за деякими видами матеріальних ресурсів їх треба накопичувати більше, тому що їх витрати більш значимі або вони коштують дорого, за іншими видами ресурсів - менше.

Тому, для управління запасами потрібно створити систему контролю. Для цього використовується метод «АВС-аналізу». В результаті усі запаси, в залежності від їх частки в загальній вартості товарних запасів, діляться на три групи.

Рис. 9.3. Графік АВС-аналізу

У групу А входять ті матеріальні ресурси, на частку яких приходиться біля 70-80% загальної вартості запасів. Причому кількість назв таких запасів складає приблизно 15-20% усіх запасів.

У групу В входить біля 30% назв запасів, а у вартості вони займають 15-25%.

У групу С входять інші запаси. Це дешеві матеріали (десь 5% річного обсягу), але загальна кількість їх назв складає 55%.

Політика контролю, заснована на АВС-аналізі така:

1) По групі А обирають більш надійних постачальників.

2) Назви А частіше контролюють, ніж В і С. Вони розміщуються на більш надійних місцях на складі.

3) Прогноз потреби товарів групи А повинен бути більш ретельним.

Тема 10. Управління якістю продукції та послуг

1. Поняття якості, її основні характеристики.

2. Економічно оптимальна якість.

3. Система забезпечення якості продукції на підприємстві.

4. Статистичний контроль якості та тотальне управління якістю

1. До тактичних рішень операційної системи відноситься тактика в області управління якістю. Тактики з якості - визначення припустимого рівня якості, розробка політики й процедур по досягненню цього рівня.

Поняття „якість” має свою історію. Так, Арістотель у Ш в. до н.е. писав, що якість - це різниця між предметами, диференціація на погане та хороше.

Японський спеціаліст Ісікава важає, що якість - це властивість, що характеризує здатність задовольняти потреби споживачів.

Якість - це сукупність характеристик об'єкту, що відноситься до його здатності задовольняти визначені та допустимі потреби (Міжнародний стандарт ІСО 8402-86).

Ланцюжок поняття якості відбиває три важливих аспекти якості. На 1 етапі якість означає той ступінь, у якій послуги або товари фірми відповідають її внутрішнім технічним умовам (технічний рівень якості). На 2 етапі оцінюється якість конструкції, тобто якість може відповідати технічним вимогам фірми на конструкцію виробу, але сама конструкція може бути як високого, так і низької якості. На 3 етапі якість означає ту ступінь, у якій робота або функціонування послуг або товарів фірми задовольняє реальні потреби споживачів. Цей аспект якості називається функціональною якістю.

2. Досягнення визначеної якості для підприємства повязано із визначеними витратами. Існує поняття „ціна якості” - сума витрат на контроль, а також втрат, через відмови виробів.

Ціна якості

Витрати на забезпечення якості продукції	Втрати через незадовільну якість продукції
Витрати на попередження випуску неякісної продукції	Витрати на контроль якості	Втрати у сфері виробництва	Втрати у сфері обертання
Витрати на підготовку персоналу	Витрати з контролю якості готових виробів	Втрати через виправлення операційного браку	Втрати на ремонт виробів та гарантійний період
Витрати на удосконалення технічних засобів з управління якістю	Витрати з проведення тестування	Втрати з виправлення виготовлених виробів незадовільної якості	Втрати пов'язані із рекламаціями споживачів

Залежність між витратами на забезпечення якості і втратами на виправлення якості показано на рис. 10.1.

Рис. 10.1. Оптимальна ціна якості

1 - втрати через незадовільну якість

2 - витрати на забезпечення якості

3 - загальні витрати (ціна якості)

Економічно оптимальною якістю буде така, коли на одиницю витрат отримують більше якості. Для розрахунку економічно оптимальної якості знаходять співвідношення якості (Q) та витрат (З) (ціна одиниці якості):

У знаменнику формули - продажна ціна виробу, витрати по експлуатації, ремонту, утилізації виробу. У чисельнику - якість, яку оцінюють за допомогою різних показників.

3. Єдиного підходу до управління якістю не існує. Американський спеціаліст Ф. Кросбі вважає, що проблема управління якості полягає у тому, що якість треба не контролювати, а формувати. Тому основними правилами, що сприяють рішенню проблеми якості, на його думку є:

1. Вироблення чіткої політики в області якості та доведення її до кожного співробітника.

2. Вимагати від усіх співробітників працювати без дефектів.

3. Змінювати вимоги до якості лише у більш жорстку сторону.

4. Не припускати жодних компромісів у питаннях якості.

В умовах України система управління якості стає важливою проблемою, причому ця система повинна охоплювати усі боки діяльності підприємства.

Важливе значення у питаннях якості має розробка стандартів якості.

Стандарти - це нормативні документи, затверджені органом стандартизації, які упорядковують певну область (стандарти споживчих якостей, стандарти тари).

Існують такі категорії стандартів:

- державні стандарти (ДСТ)

- стандарти підприємств (СТП), тощо

- документи ТУ - містять технічні вимоги до продукції, послугам, процесам.

- звід правил

- технічні правила - рекомендації з монтажу устаткування, технічному обслуговуванню, експлуатації.

- регламент - документ, у якому містяться правові норми, та методичні вказівки з проведення контролю та перевірок продукції.

Стандартизація - це діяльність з розроблення вимог, норм, правил, які забезпечують право споживача на придбання товару належної якості за прийнятну ціну, а також право на безпеку.

Цілі стандартизації:

- безпека продукції;

- сумісність та взаємозамінність,

- якість;

- єдиний підхід до виміру;

- визначення основних споживчих якостей продукції;

- технічна єдність при розробленні, виробництві продукції та здійсненню послуг.

У Законі України «Про стандартизацію» закріплено статус Державного комітету України по стандартизації, метрології та сертифікації, який здійснює контроль та догляд за виконанням нормативних документів та представляє Україну у міжнародних організаціях.

4. Управління якістю на підприємствах може здійснюватися за допомогою двох підходів: реактивного та попереджувального.

Перший підхід представлений статистичними методами контролю якості. Його сутність полягає у тому, що основним методом усунення браку вважається перевірка усіх без винятку одиниць продукції. Але через об'єктивні причини перевірку можна проводити лише вибірково.

Статистичний контроль - це вибірковий контроль якості, коли не намагаються визначити причини дефектів, а лише констатують їх наявність.

"Сім інструментів" управління якістю:

- причинно-наслідкові діаграми (діаграми Ішікави);

- контрольні листки;

- гістограми;

- діаграми розбросу;

- аналіз Парето;

- стратіфікація;

- контрольні картки.

Попереджувальна система управління якістю - total quality management (TQM).

Основні принципи TQM:

- орієнтація на замовника;

- ведуча роль керівництва;

- залучення працівників;

- процесний підхід;

Порівняння двох підходів до управління якістю наведено у табл.10.1.

Таблиця 10.1

ISO 9000	TQM
Не орієнтується на певного споживача	Фокус на визначеного споживача
Не інтегровано у корпоративну стратегію	Інтегрована стратегія компанії
Фокус на технічні системи і процедури	Фокус на філософію, концепції, інструменти та методологію
Залучення усіх працівників не обов'язково	Підкреслює необхідність залучення усіх співробітників
Не передбачає постійного покращення	TQM - це постійне покращення, у результаті чого TQM стає безперервною мандрівкою до якості, що ніколи не завершується
Відповідальність за якість повинна бути визначена та документально оформлена, але часто відповідальність покладається на відповідні підрозділи (відділ якості)	Кожний працівник відповідає за якість
Можливість фокусу на підрозділи	Організація усіх підрозділів, функцій та рівнів
В основному статичний	Має на увазі зміну процесу та культури

Тема 11. Управління операційною інфраструктурою підприємства

1. Загальна характеристика інфраструктури операційної системи.

2. Особливості управління ремонтним господарством.

3. Управління енергетичним та транспортним забезпеченням.

1. Підсистема обслуговування операційної системи (інфраструктура) потрібна для забезпечення нормальних умов для функціонування переробної підсистеми. До її складу входить комплекс допоміжних та обслуговуючих виробництв, які забезпечують основне виробництво сировиною, матеріалами, паливом, енергією, підтримують технічне та енергетичне обладнанння в робочому стані.

Склад виробничої інфраструктури залежить від типу та розміру підприємства. Особливо розвинута інфраструктура на виробничих підприємствах. Тут формують спеціальні підрозділи: ремонтні, енергетичні, транспортні, складські, тощо.

Основні задачі цих підрозділів такі:

- Ремонтне господарство - слідкує за станом технологічного устаткування, транспортних засобів, здійснює модернізацію устаткування. Головна мета - здійснювати якісні послуги в потрібні терміни при оптимальних витратах.

- Енергетичне господарство - забезпечує підприємство усіма видами енергії - електричною, паросиловою, підтримує працездатний стан енергетичного устаткування, слідкує за справністю енергетичного устаткування та за правильною його експлуатацією.

- Транспортне господарство - забезпечує своєчасну доставку матеріально-технічних ресурсів, як на підприємстві, так і за його межами, слідкує за транспортними засобами.

Отже, від роботи допоміжних підрозділів залежить ритмічна та безперебійна робота основного виробництва, економічне використання ресурсів підприємства.

2. Другим по значенню, після основного виробництва, являється ремонтне господарство.

Ремонт - це сукупність техніко-економічних та організаційних заходів, пов'язаних із підтримкою і частковим або повним відновленням основних фондів.

Вихід із ладу устаткування, особливо на великих промислових підприємствах, може привести до зниження обсягів виробництва, до втрати покупців та ринків збуту. Тому у всіх організаціях існує політика технічного обслуговування. Її мета - мінімізація сумарних витрат через поломки та підтримка роботоздатності устаткування.

Існує два основних підходи до технічного обслуговування: реакційний та профілактичний.

Реакційний підхід полягає у тому, що машина не ремонтується, поки не вийде із ладу.

Профілактичне обслуговування називають плановим, оскільки воно проводиться за попередньо складеним планом, що дає можливість не ремонтувати машину, а попереджувати її поломку. Така система ремонту називається планово-попереджувальною.

Сутність системи планово-попереджувальних ремонтів (ППР) полягає у тому, що після певного періоду роботи устаткування, незалежно від завантаження та фактичного стану, його зупиняють для проведення запланованого ремонту.

Основні характеристики системи ППР:

1) планомірність - ремонтні роботи виконуються за планом, що погоджується з планом основного виробництва;

2) попереджувальний характер - тобто система націлена не на виправлення поломок, а на їх запобігання;

3) економічність - завдяки запобігання серйозних поломок устаткування, ремонтні роботи здійснюються з мінімальними витратами у стислі строки.

До складу системи ППР входять: міжремонтне технічне обслуговування та ремонти.

Міжремонтне технічне обслуговування - поточний догляд, змащення, огляди, чищення - здійснюють допоміжні робітники основного виробництва за заздалегідь складеним графіком.

Основні види ремонтів у ППР - поточний, середній та капітальний.

Поточний ремонт - найбільш простий ремонт, коли обладнання частково розбирається, замінюють швидкозношувані вузли та деталі, обладнання майже не простоює.

Середній ремонт - супроводжується розбиранням обладнання, складення дефектної відомості, у якій уточнюють які деталі зношені.

Капітальний ремонт - повне оновлення устаткування, воно повністю відновлюється, поновлюються його технічні характеристики.

Проведення ремонтних робіт може бути: централізованим, децентралізованим та змішаним.

При централізованому ремонті більш складні види ремонту, середній та капітальний, виконують спеціальні бригади ремонтувальників, які очолюють ремонтні майстри. Міжремонтне технічне обслуговування здійснюється силами цехового персоналу (мастильники, чистильники, майстри).

Змішана система ремонту передбачає, що спеціалізовані ремонтні цехи здійснюють капітальний ремонт, а інші види робіт - поточний ремонт та технічне обслуговування - силами ремонтних підрозділів основних цехів.

Децентралізована ремонтна система зустрічається на виробництвах, де у кожній виробничій одиниці функціонує свій ремонтний відділ.

Планування ремонтів здійснюють на основі нормативів ППР, до яких відносяться:

- трудомісткість виконання робіт,

- тривалість міжремонтного та ремонтного циклу;

- нормативи витрат матеріалів тощо.

Щоб обрати частоту проведення технічного обслуговування та оптимізувати витрати на ці заходи, користуються графіком оптимізації витрат. Для цього необхідно урівняти, з одного боку, витрати на ремонт: вартість проведення ремонту, витрати недовиробництва та ін. (наприклад, лояльне відношення покупців); а, з другого боку, витрати на профілактику: втрати недовиробництва, проведення перевірки, недовикористання замінених деталей чи вузлів.

При невеликих обсягах виробництва планування технічного обслуговування майже не здійснюється.

На великих підприємствах ці роботи виконують спеціально створені служби, наприклад РМО, ремонтне господарство, майстерні.

Процеси ремонту відстають як за технічним, так і за організаційним забезпеченням. Основні напрями вдосконалення технічного обслуговування:

- Фірмовий ремонт устаткування,

- Застосування нових форм технічного обслуговування (створення спеціалізованих центрів з технічного обслуговування, компаній єдиної відповідальності).

3. Енергогосподарство підприємств включає електропідстанції, електроустаткування у цехах, котельні, газогенераторні установки тощо.

На великих підприємствах керівництво енергетичним господарством здійснює відділ головного енергетика, а на невеликих воно входить до складу відділу головного механіка.

Особливістю роботи енергогосподарства є те, що не можливо накопичувати запаси енергії. Тому енергогосподарство повинно мати певні резервні потужності, щоб можна було забезпечити підприємство енергією у часи пік.

Графік роботи енергогосподарства ув'язується із графіком роботи основного та допоміжного виробництва за допомогою енергетичного балансу.

Енергетичний баланс

Отримано	Витрачено
Отримано зі сторони Власне виробництво	Енергія на технологічні цілі Енергія для двигунів Освітлення Втрати енергії Відпущено на сторону
Усього	Усього

Енергетичний баланс містить потребу в енергії, яка розраховується на основі норм витрат на одиницю продукції.

Загальна потреба в енергії складається із: енергії на рух устаткування, вентиляцію та зволоження, на рух транспортних засобів, освітлення тощо.

Після розрахунку загальної потреби електроенергії у кВт-годинах, знаходять вартість енергії, для чого користуються тарифами.

Крім вартості електроенергії у витрати енергогосподарства включають: заробітну плату персоналу, витрати на поточний ремонт та утримання електроустаткування та ін. витрати.

Усі витрати заносять у спеціальний кошторис. Загальні витрати на електроенергію ділять на її загальну потребу і визначають собівартість 1 кВт-год. електроенергії.

Транспортне господарство - це одна із обслуговуючих сфер фірми, що поєднує всі матеріальні потоки, забезпечує ритмічність і якість виконуваних транспортних послуг, визначає стабільність та ефективність функціонування в цілому.

Основні завдання транспортного господарства:

- забезпечення переміщення усіх видів ресурсів та готової продукції згідно з вимогами виробничого процесу, досягнення чіткої узгодженості технологічних і транспортних операцій.

- ефективне використання транспортних, навантажувально-розвантажувальних засобів, постійна підтримка їх у робочому стані.

- механізація й автоматизація транспортних робіт, підбір та навчання транспортних працівників, ефективне використання їх праці, зниження операцій та мінімізація витрат на перевезення і навантажувально-розвантажувальні роботи

- зосередження зусиль на більш широкому впровадженні безлюдних транспортних систем та використанні систем з дистанційним управлінням транспортними операціями.

Промислові підприємства використовують різні види транспортних засобів. У загальному плані їх поділяють на: зовнішні та внутрішні.

Зовнішні засоби транспортного господарства - залізничний, річковий, морський, автомобільний, та ін.

Внутрішній транспорт - внутрішньовиробничий - це засоби міжцехового та цехового транспорту. Розрізняють транспортні засоби безперервної (конвеєри) та періодичної дії (автомашини).

Транспортним господарством на великих та середніх підприємствах керує транспортний відділ. Керівник транспортного відділу підпорядковується директору з виробництва.

Для погодження дій між транспортним відділом та виробництвом розробляється виробнича програма. Для розрахунку потреби у транспортних засобах вивчають вантажопотоки на підприємстві, характером вантажу та шляхами його транспортування.

Вантажооборот - сумарна кількість наявного відпрацьованого вантажу за звітний період (добу, місяць тощо).

Зовнішній вантажооборот - охоплює доставку матеріальних цінностей на підприємство та вивезення готової продукції.

Внутрішній вантажооборот - переміщення вантажів всередині підприємства на основі затверджених планових завдань із випуску продукції.

Вантажопотік - кількість вантажів, що переміщуються за певний період часу між окремими навантажувально-розвантажувальними пунктами.

За даними про вантажопотоки та вантажооборот розраховують потребу транспортних засобів за видами.

Размещено на Allbest.ru

...