Операційний менеджмент

Підсистема планування та контролю планує діяльність організації на наступний період, здійснює контроль за виконанням рішень, визначає стратегічні напрями розвитку організації.

Класифікаційні підходи до операційних систем

Операційні системи можна класифікувати різними способами. Одним із них є двомірна класифікація, що ґрунтується на характері виходу і типі процесу переробки ресурсів. Відповідно до неї можна проаналізувати фактично будь-яку операційну систему.

Така класифікація операційних систем застосовується в усіх розвинених країнах, а також у вітчизняній практиці.

Проектна система характеризується тим, що кожна одиниця кінцевої продукції є унікальною за конструкцією, призначенням та іншими важливими ознаками. Процес виробництва має неповторюваний характер. На випуск кожної одиниці продукції витрачається відносно тривалий час (тижні, місяці, роки). Усі ресурси операційної системи спрямовуються на реалізацію одного або кількох проектів. проект - це система, що використовується, коли продукт дуже складний, унікальний (наприклад, як у цивільних інженерних проектах). Необхідне устаткування і персонал формуються навколо продукту. Після того, як їх роль у проекті чи проект завершується, вони звільняються. Наприклад: особливо великі чи незвичайні будівельні проекти; розвиток чи просування нових товарів; космічні проекти; комплекс робіт із ліквідації наслідків аварій; обслуговування банкетів тощо.

Одиничний тип переробної підсистеми характеризується виготовленням широкої номенклатури виробів у одиничних кількостях, що іноді повторюються через невизначені проміжки часу чи зовсім не повторюваних, на робочих місцях, що не мають визначеної спеціалізації.

Серійна переробна система передбачає випуск продукції окремими серіями, групами (партіями), які можуть бути великими (складаються із сотень чи тисяч виробів) і дрібними (обчислюються десятками чи сотнями виробів). Великосерійний тип виробництва наближається за своєю характеристикою до масового, а дрібносерійний - до одиничного виробництва.

Рух виробів за робочими місцями (операціями) може бути: у часі - безупинним і дискретним; у просторі - прямоточним і непря- моточним. Якщо робочі місця розташовані в порядку послідовності виконуваних операцій, тобто за ходом технологічного процесу обробки, то це відповідає прямоточному руху, і навпаки. дрібносерійна система виробництва передбачає:

* спеціалізацію окремих підрозділів на виконанні різних операцій;

* об'єкти перероблення (деталі, що обробляються, чи клієнти, що обслуговуються) проходять через систему одиницями або невеликими групами);

* різні вимоги до оброблення чи обслуговування, тому кожний об'єкт (виріб, клієнт) просуваються різними операціями із необов'язковим проходженням через усі операції. Цей тип переробної системи відповідає виробництву товарів і послуг, які можна отримати за допомогою кількох операцій.

Прикладом дрібносерійних систем виробництва можуть бути комерційні поліграфічні фірми, компанії, що працюють у літакобудуванні. Великосерійна система виробництва випускає продукцію різних видів відносно стабільного асортименту. Кожен вид виробляється партіями на періодичній основі: за замовленням клієнта або для поповнення товарно-матеріальних запасів фірми. Велика частина продукції випускається із застосуванням однієї і тієї самої технологічної схеми. Устаткування призначене для виробництва спеціального переліку продукції. Прикладом великосерійних систем є виробництво устаткування, електронних приладів і хімічних продуктів тонкого органічного синтезу. У сфері обслуговування: програми з масових щеплень, автоматичні машинні мийки, механізоване збирання врожаю, поштовий сервіс і підприємства швидкого харчування. Застосування такого типу процесів у сфері послуг обмежене, тому що обслуговування має індивідуальний характер.

Система масового виробництва характеризується:

* створенням великих обсягів відносно стандартизованих виходів;

* окремі одиниці продукції досить подібні, хоча можуть мати окремі відмінності характеристик і комплектації;

* час просування одиниці продукції через переробну систему відносно короткий (хвилини, години);

* виробничі ресурси можуть бути упорядковані у певній послідовності й утворювати технологічну лінію (потік, що проходить через усю систему).

Масове виробництво передбачає виготовлення великого обсягу однотипної продукції протягом тривалого часу. Масове виробництво охоплює випуск предметів масового виробничого, суспільного, сімейного, особистого споживання. До масового виробництва також можна віднести випуск і споживання широковикористовува- них матеріалів, енергоносіїв, складників, напівфабрикатів, запасних частин. Термін "масове виробництво" застосовують до продукції, виробленої в кількостях, вимірюваних багатьма тисячами і навіть мільйонами одиниць протягом місяця, року. Зміна продукту у масовому виробництві відбувається нечасто і супроводжується, як правило, реконструкцією підприємства чи підрозділу. Операції технологічного процесу диференціюються і виконуються на спеціальному устаткуванні за допомогою спеціального оснащення.

Значні обсяги випуску і диференціація технологічних процесів дають змогу використовувати високопродуктивне устаткування (автомати, автоматичні лінії). Диференційований технологічний процес сприяє вузькій спеціалізації робочих місць за допомогою закріплення за кожним із них обмеженої кількості виробничих операцій. Прикладом масового виробництва є автомобільні заводи, підприємства з випуску матеріалів.

переробна система з безперервним процесом. Безперервне виробництво - це переробка чи подальша обробка неподільних матеріалів або сировини (нафта, хімічні матеріали, молоко, пиво тощо). Виробничий процес протікає у певній послідовності. Такі технологічні процеси характеризуються високим рівнем автоматизації. Ресурси, що надходять на вхід системи, безперервним потоком просуваються через неї, перетворюючись на продукт на її виході. Безперервний процес потребує високих капітальних витрат на його створення.

Цей процес є найпридатнішим для продуктів, які можна легко переміщувати (рідини і гази). Системи безперервного виробництва виробляють великі обсяги високостандартизованої продукції.

Наведена класифікація умовна, особливо це стосується продукції сфери послуг, де часом важко віднести ту чи іншу послугу до конкретного виду виробництва. Вибір типу виробничого процесу залежить від обсягів продукції, яка випускається. Тип виробництва впливає на особливості його організації, управління й економічні показники. Організаційно-технічні особливості типів виробництва впливають на економічні показники підприємства й ефективність його діяльності. Із покращенням технічного оснащення праці і зростанням обсягу випуску продукції при переході від одиничного до серійного і масового типів виробництва зменшується частка ручної праці, зростають витрати, пов'язані з експлуатацією устаткування. Це призводить до зниження собівартості продукції і зміни її структури. Собівартість продукції при різних типах організації виробництва залежить від таких факторів:

* концентрації виробництва однакової продукції;

* підвищення технологічності конструкцій і впровадження прогресивних типових технологічних процесів;

* застосування продуктивного устаткування;

* упровадження досконалих форм організації виробничих процесів - безперервно-потокових механізованих і автоматизованих потокових ліній;

* ступеня ефективності організації праці й управління виробництвом.

4. Операційна діяльність: ресурси, процеси та результати

Поняття операційної діяльності підприємства

Будь-яка корисна діяльність пов'язана з переробкою чого-небудь. Наприклад, переробкою інформації на фондовій біржі, у видавничій справі чи сфері реклами. При наданні послуг (готель, перукарня, туризм тощо) у процес переробки залучаються споживачі. Операції з переробки чого-небудь відбуваються також у структурних (функціональних) підрозділах підприємства, наприклад, у плановому відділі, службі маркетингу, кадрів тощо.

Сучасні процеси виготовлення продукції характеризуються зрощуванням і переплетенням основних, допоміжних та обслуговуючих процесів, при цьому двом останнім відводиться дедалі більше місце в загальному виробничому циклі. Це пов'язане з відставанням механізації та автоматизації обслуговування виробництва порівняно з оснащенням основних виробничих процесів. У цих умовах стає усе більш необхідною регламентація технології та організації виконання не тільки основних, а й допоміжних та обслуговуючих процесів виробництва продукції.

Основою операційного менеджменту є управління операційними системами. Операційна система - це система, що використовує операційні ресурси для перетворення "входу" в продукцію на "виході".

"Вхід" може бути представлений сировиною, замовником або готовою продукцією, отриманою з іншої операційної системи, а також клієнтом (у сфері послуг), якому необхідне обслуговування.

Операційна діяльність - це діяльність, яка здійснюється в рамках операційної системи з метою створення будь-якої корисності шляхом перетворення входів (ресурсів усіх видів) у виходи (готові продукти та послуги).

Операційна функція включає в себе дії, у результаті яких виробляється продукція та послуги, що поставляються організацією зовнішньому споживачеві. Функцію "операції" виконують усі без винятку організації, інакше вони просто не зможуть існувати.

Сутність операційної функції полягає в процесі конверсії (трансформації, перетворення), тобто в послідовній низці подій, у ході яких ресурси перетворюються на готову продукцію чи послуги. Схематично це явище можна передати просто: витрати перетворення результати.

Розрізняють два основних типи конверсії. Перший, відомий під назвою аналітичного, припускає, що сировина перетворюється в один або кілька різноманітних продуктів, що можуть мати, а можуть і не мати схожість з первісним ресурсом за формою та за функціями. Інший тип конверсії, який відомий під назвою синтетичного, передбачає створення єдиного виду продукції на базі використання великої кількості первісних матеріалів.

Таким чином, операційна діяльність являє собою процес перетворення входів у виходи. До складу входів операційної системи належать:

1) об'єкти операційної діяльності, на які спрямовані зусилля системи в процесі трансформації: а) матеріальні ресурси; б) клієнти; в) власність клієнтів;

2) засоби операційної діяльності;

3) персонал.

До складу виходів операційної системи належать:

1) основні:

а) готова продукції;

б) клієнт, стан якого було піддано змінам;

в) власність клієнта, що була піддана змінам.

2) другорядні:

а) матеріальні;

б) енергетичні;

в) інформаційні.

Операційні процеси організації - динамічна основа функціонування та розвитку операційної системи

Операційний процес - це сукупність взаємопов'язаних дій людей, засобів праці та природи, внаслідок яких ресурси перетворюються на готові вироби (послуги).

Головну частину операційного процесу становить технологічний процес, який забезпечує зміну форм, розмірів і властивостей оброблюваних предметів праці і складання готових виробів (послуг).

Технологічний процес - сукупність дій зі зміни та визначення стану предмета праці.

Процес виробництва на підприємствах має такі стадії:

o Конструювання (проектування, планування) продукту;

o Видобуток сировини;

o Виробництво (перетворення сировини в комплектуючі частини);

o Збирання (об'єднання комплектуючих у готовий продукт);

o Розподіл (відправлення готового продукту оптовикам, роздрібним торговцям чи кінцевим споживачам);.

Не менше значення має і питання класифікації операційних процесів. Матеріал цього питання вдало викладено у навчальному підручнику Я.Д.Плоткіна, І.Н.Пащенко.

Операційні процеси класифікуються:

За роллю в операційному процесі розрізняють основні, допоміжні та обслуговувані процеси.

o Основні процеси - це технологічна зміна геометричних форм, розмірів і фізико-хімічних властивостей виробів, випуск яких передбачений профілем підприємства.

o Допоміжні процеси забезпечують безперебійність основних. За їх допомогою виготовляють засоби, необхідні для функціонування основного виробництва. До цих процесів належать, наприклад, виготовлення і ремонт інструменту та оснащення, ремонту устаткування, вироблення носіїв енергії (пари, повітря, електроенергії), технічний контроль.

o Обслуговувані процеси призначені для обслуговування основних і допоміжних (зберігання, транспортування та ін.)

За складністю поділяються на:

o Простий операційний процес-це послідовність операцій, результатом яких є виріб.

o Складний операційний процес передбачає поєднання декількох простих процесів.

За формою організації операційні процеси поділяються:

- послідовні;

- паралельні;

- послідовно-паралельні;

За розміщенням операційного процесу в просторі:

- групові (технологічні) процеси;

- потокові процеси;

- предметні процеси.

Для кращого усвідомлення операційного процесу важливо виділити його тип.

Тип операційного процесу - це організаційно-технічна характеристика процесу, яка грунтується на його спеціалізації, повторюваності й характері технологічних процесів.

В загальному вигляді дослідники Р. Чейз, Н. Еквілайн та Р. Якобс операційні процеси поділяють на процеси переробки, виготовлення, тестування та складальні процеси.

За типами операційні процеси поділяються на наступні категорії:

Процеси переробки (Conversion Processes).

Як приклад можна навести переробку залізної руди в сталевий прокат або об'єднання всіх інгредієнтів перерахованих на коробці з губною пастою, у пасту.

Процеси виготовлення (Fabrication Process).

Прикладом такою процесу може служити перетворення сиротиш в яку-небудь специфічну форму (наприклад, штампування листової сталі, у результаті чого виходять крила для автомобілів чи формування золота в зубну коронку).

Складальні процеси (Assembly Process).

Як приклад можна нагадати про приєднання крил до автомобіля, вкладання тюбика з зубною пастою в коробку чи процес встановлення золотої коронки в шелепу пацієнта.

Процес тестування (Testine Process).

Власне цей процес не можна назвати основним, але він настільки часто надується як окрема операція, що його потрібно включити в цей список.

Властивий певному виробничому підрозділу тип операційного процесу зумовлює застосування методів підготовки, планування, контролю виробництва, форм організації праці, особливості технологічних процесів, кожен з яких характеризується сукупністю ознак, тому наявність лише однієї з них (наприклад, кількості виробів, і по їх виготовляють, як це іноді прийнято вважати > або навіть декількох не дає підстав для висновку про наявність того чи іншого типу виробництва. Для менеджера необхідно знати як раціонально організувати операційний процес виготовлення виробу, а саме, розчленувати складний процес у прості, а потім звести їх в єдиний комплекс у часі й просторі так, щоб забезпечити випуск готових виробів у необхідній номенклатурі та кількості, у потрібний строк. Організація операційного процесу полягає також у забезпеченні раціонального поєднання у просторі й часі основних, допоміжних і обслуговуваних процесів, а також людей і матеріальних елементі в виробництва 152).

Важливо зазначити, що технологічний процес тісно пов'язаний з структурою виробничого потоку (Process Flow Structure).

Організація операційного процесу у просторі

Ефективність операційного процесу залежить від часу здійснення і ступеня його безперервності

На ефективність операційного процесу значний вплив має форма його організації, яка визначається диференціацією і розміщенням процесів виробництва у просторі й часі.

Варто зауважити, що склад виробничих дільниць та інших підрозділів цеху і форми їх зв'язку формують виробничу структуру цеху. Відповідно до призначення виробничих процесів, що їх виконують цехи, виділяють основні, допоміжні цехи й обслуговувані господарства, в яких здійснюються відповідно основні, допоміжні й обслуговувані процеси.

Виробнича структура - це комплекс основних, допоміжних цехів, обслуговуваних господарств, а також характер їх взаємних зв'язків.

Машинобудівні підприємства залежно від рівня спеціалізації і кооперування мають різну структуру і склад виробничих цехів.

У літературі здебільшого розглядають три форми організації виробництва.

Деякі автори дотримуються іншої класифікації: індивідуальна, групова (не потокова) і потокова.

Непотокова форма організації ефективна там, де є багато номенклатурна програма цеху з невеликим обсягом випуску виробів кожного типорозміру; вона характерна для одиничного і дрібносерійного виробництва.

При потоковій формі організації виробництва первинною структурною ланкою є потокова лінія виготовлення деталей або складання виробів.

Формування виробничих підрозділів підприємства у просторі відбувається переважно за двома напрямами спеціалізації:

за однорідністю виконуваних технологічних процесів (технологічна спеціалізація), тобто виробничі дільниці виділяються у вигляді певної групи технологічно однорідних робочих місць (машин);

на основі технологічної послідовності операцій виготовлення виробів (предметна спеціалізація), тобто виробничі дільниці формуються з певної кількості технологічно різнорідних робочих місць (машин), які встановлюються відповідно до послідовності операцій виробничого процесу.

Поняття, структура та тривалість операційного циклу підприємства

Операційний цикл - це календарний період часу, протягом якого оброблюваний виріб або партія виробів проходять усі операції виробничого процесу або певної його частини і перетворюються на завершений продукт. Тривалість операційного циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях).

Необхідно підкреслити, що тривалість операційного циклу визначається в одиницях календарного часу (годинах, днях, місяцях). Тривалість циклу складається з таких елементів: тривалості циклу виготовлення деталей, в який входять заготівельна, механічна, термічна, гальванічна та інші стадії оброблення; часу складання деталей у вузли та монтажу; часу складання вузлів у групи, груп- у виріб і його регулювання; часу випробування і приймання готових виробів; часу комплектування і упаковування.

Операційний цикл Ти складається з тривалості виробничих операцій (технологічних, контрольних, вантажно-розвантажувальних, транспортних, складських, природних та ін.) - часу оброблення Тоб, а також перерв, зумовлених створенням запасів, роботою партіями, нерівномірністю виробництва, між змінними та іншими перервами тощо - часу пролежування Тпр.

Отже, можна зробити висновок, що виріб в операційному процесі перебуває тільки удвох станах: або його оброблюють, або він, пролежує (третього стану немає).

Водночас треба пам'ятати, що в операційному процесі бере участь ще один елемент виробництва - обладнання (і все, що його стосується: виробничі площі, пристрої тощо), яке в цьому процесі перебуває також тільки у двох станах: або воно працює, або воно простоює. Отже, в операційному процесі є виріб, який або обробляють, або він пролежує, і є обладнання, яке або працює, або простоює.

Щодо тривалості операційного циклу, то слід згадати його велике економічне значення, бо це впливає на швидкість оборотності обігових коштів, темпу випуску продукції, використання виробничої площі, устаткування та інших основних фондів.

Кожен із цих видів характеризується певними умовами передання виробів від одного робочого місця до іншого, роботи устаткування і пролежування виробів.

Послідовне поєднання операцій полягає в тому, що наступна операція починається тільки після закінчення обробки всіх предметів партії на попередній операції.

Послідовний вид руху характеризується такими ознаками:

o вироби на кожну подальшу операцію передають цілою партією після оброблення її на попередній;

o устаткування у межах оброблення партії виробів працює без простоїв. Перевагою послідовного виду руху є відсутність простоїв устаткування у межах оброблення однієї партії виробів, недоліком-значна тривалість циклу оброблення. Цей вид руху застосовується здебільшого в одиничному і дрібносерійному типах виробництва.

Паралельне поєднання операцій характеризується тим, що кожний предмет праці після закінчення попередньої операції відразу передається на наступну операцію й обробляється.

Паралельний вид руху повинен задовольняти такі умови:

o вироби від одного робочого місця до іншого передають поштучно або транспортними партіями;

* вироби обробляються на всіх операціях без пролежування.

Перевага паралельного виду руху - найкоротша тривалість циклу оброблення партії виробів, недолік - простої устаткування у межах оброблення партії виробів, спричинені різною тривалістю операцій.

Паралельно-послідовне поєднання операцій - обробка предметів праці на наступні операції починається до закінчення обробки всієї партії на попередній, але за умови, щоб партія оброблялась на кожній операції безперервно.

При побудові графіка треба керуватися такими правилами:

Якщо подальша операція триваліша, ніж попередня, то вона починається пізніше на час, який дорівнює часові оброблення одного виробу на попередній.

Якщо подальша операція менш тривала, ніж попередня, то вона закінчується пізніше на час, який дорівнює часові обробки одного виробу на цій операції.

Дотримання таких правил дає змогу виконати вказані раніше умови, характерні для послідовно-паралельного виду руху, та обмежити кількість можливих варіантів передання частин партії від однієї операції до іншої (інакше - час запізнення початку операції) замість п варіантів (за кількістю виробів в партії) одним.

Необхідно знати, що послідовно - паралельний рух найчастіше застосовують у серійному виробництві.

Якщо є варіанти зміни послідовності операцій, що у практиці трапляється, то вибирають такий варіант, коли більших операцій буде менше, а менших більше.

Це дає змогу різко скоротити тривалість циклу без скорочення тривалості самих операцій, а лише замінивши їх послідовність у виробничому процесі (певна річ, якщо технологічний процес допускає таку перестановку).

5. Управління процесом проектування операційної системи

Сутність, цілі та етапи проектування операційної системи

Першим етапом створення операційної системи є проектування виробів і процесів виробництва.

Проектування виробів має бути спрямовано на задоволення потреб споживачів. Для цього необхідно проаналізувати конкретні вимоги споживача до певного виробу. При цьому розробник повинен розглянути відносну залежність критеріїв проектування виробу.

Щоб отримати потрібні характеристики виробу, розробник у процесі проектування має зробити вибір варіантів за такими напрямами:

* розміри і форми;

* матеріали;

* співвідношення стандартних і специфічних елементів;

* модульні компоненти;

* надлишкові компоненти для підвищення надійності;

* елементи безпеки.

Наступним кроком створення операційної системи є проектування процесу виробництва, яке передбачає визначення етапів процесу виробництва виробу, що вже спроектований. Як і при проектуванні виробу, розробник процесу виробництва має розглянути відносну значимість таких критеріїв:

* виробнича потужність;

* економічна ефективність;

* гнучкість;

* продуктивність;

* надійність;

* ремонтопридатність;

* стандартизація і сталість результатів;

* безпека, промислова санітарія і гігієна;

* задоволення життєвих потреб робітників.

Щоб забезпечити потрібні характеристики процесу, розробник має зробити вибір варіантів у таких сферах:

* тип переробної системи (проектна система, дрібносерійне виробництво, масове виробництво, безупинний процес, комбінація перерахованих вище варіантів);

* власне виробництво чи придбання деяких складників для виробів;

* методи переробки;

* виконання деяких завдань власними засобами чи передача їх субпідрядникам;

* ступінь механізації та автоматизації;

* ступінь спеціалізації робітників.

Розробка виробу впливає на проектування процесу його виробництва. Тому розробники і виробів, і процесу виробництва повинні чітко розуміти, на задоволення яких саме потреб клієнтів спрямована операційна система і яка саме компетентність допоможе досягти потрібної конкурентоздатності.

Життєвий цикл виробу і процесу

Життєвий цикл процесу виробництва має розвиватися відповідно до життєвого циклу виробу.

На початковій стадії життєвого циклу виробу обсяги його продажу невеликі. Конструкція ще не зовсім стабільна, а конкуренто- здатність виробу ґрунтується на його специфічних ознаках, а не на ціні. На цій стадії процес виробництва має бути гнучким і піддаватися змінам відповідно до змін у конструкції виробу. Процес може бути трудомістким, дрібносерійним і неавтоматизованим.

Удосконалення виробу супроводжується дедалі більшою стандартизацією його конструкції, обсяги продажу зростають. Основним фактором конкурентоздатності стає ціна. Питання економічної ефективності й стабільності випуску продукції набувають важливого значення.

Процес виробництва при цьому стає капіталомістким, високо- автоматизованим, спрямованим на масовий випуск продукції.

Особливості проекування продуктів і процесів у сфері послуг

Багато принципів операційної системи характерні як для виробничого сектора економіки, так і для сфери послуг.

Одна з найбільш специфічних рис сфери послуг полягає в характері проектування послуг і процесі їх створення.

Характеристика сфери послуг:

1. Споживач присутній у виробничому процесі, тобто є тісний контакт чи взаємодія зі споживачем.

2. Потрібен високий ступінь індивідуалізації продукту відповідно до вимог споживача.

3. Роботи у сфері послуг, звичайно, більш трудомісткі, ніж у матеріальному виробництві.

Ці особливості роблять управління операціями у сфері послуг важчим щодо забезпечення ефективності, ніж у виробництві товарів. Чим вища міра індивідуалізації продукції та вища трудомісткість процесу, тим важче забезпечити його високу економічну ефективність.

Особливості проектування послуг. При розробці системи надання послуг слід враховувати такі фактори:

1. Місце розташування підприємства з надання послуг переважно визначається місцем розташування споживачів, а не вихідних матеріалів чи інших ресурсів.

2. Потреби і побажання споживачів важливіші за ефективність.

3. Календарне планування робіт залежить здебільшого від споживачів.

4. Визначити та виміряти якість може бути складно.

5. Працівники повинні володіти хорошими навичками спілкування зі споживачами.

6. Виробничі потужності, звичайно, розраховуються за "піковим" попитом, а не за середнім рівнем попиту.

7. Створення запасів продукції у періоди низького попиту для їх використання під час "піку" попиту, звичайно, не можливе.

8. Ефективність роботи службовця важко піддається вимірюванню, оскільки низька продуктивність може зумовлюватися браком попиту з боку споживачів, а не поганою роботою службовця.

9. Великі підприємства у сфері послуг не типові.

10. Маркетинг і виробництво іноді важко відрізнити одне від одного.

Методи підвищення продуктивності у сфері послуг:

1. Урізноманітнення послуг, що надаються споживачам.

2. Можливість заміни ручної праці технікою там, де це вигідно.

3. Спрощення процесу з надання послуг (завчасна "виписка" з готелю).

Прийняття рішень із просторової організації підприємства

Наступним етапом у створенні операційної системи є прийняття рішення про обсяг виробничих потужностей, їх місцезнаходження та проектування підприємств. На цьому етапі побудови операційної системи виникають два взаємопов'язані питання:

* скільки об'єктів і якої потужності потрібно створити?

* де розташувати кожен об'єкт?

Рішення щодо питання про кількість і продуктивність підприємств визначається факторами ефективності та маркетингу (одні свідчать на користь створення великих, інші -- дрібних підприємств).

На користь створення великих підприємств указують:

* велика капіталомісткість переробної системи (електростанції, госпіталі, де необхідне дороге спеціальне обладнання);

* необхідність зосередження великої кількості людей або різних виробів (автопідприємства, аеропорти, склади, мережі універсальних магазинів тощо). Про доцільність створення малих підприємств свідчать: розосередженість клієнтів та необхідність забезпечити для них зручний доступ до підприємства. Рішення щодо місця розташування підприємств приймається на підставі врахування макро- та мікроекономічних ситуацій. Макрорівень -- це рішення про континент, країну, місто, район. Мікрорівень -- вибір конкретного майданчика чи приміщення для підприємства.

Основні фактори макрорівня:

1. Демографічні та економічні фактори, що впливають на розмір і розвиток основних ризиків збуту продукції операційної системи.

2. Джерела сировини, матеріалів та транспортні витрати на їх доставку.

3. Кількість і якість трудових ресурсів.

4. Наявність достатньої кількості енергії і води.

5. Політична стабільність.

6. Податкова політика та стимулювання економічного розвитку.

7. Питання захисту навколишнього середовища.

8. Вартість загальної ділянки і будівництва.

9. Умови споживання (клімат, система освіти, медицина, культура, відпочинок). до найважливіших факторів на мікрорівні належать:

1. Обмежувальні норми на розвиток підприємства, сумісність із сусідніми об'єктами.

2. Розмір, конфігурація та інші технічні аспекти майданчика.

3. Наявність доступних видів транспорту.

4. Наявність та вартість енергозбереження.

5. Відповідність майданчика характеру підприємства.

6. Близькість житла для працівників.

7. Наявність конкурентів.

8. Для багатьох видів підприємств вирішальним може бути один із факторів, наприклад, розташування поблизу порівняно дешевої робочої сили.

Проектування підприємств, типи проектів

Наступним кроком при створені операційної системи є проектування підприємства, що включає визначення конфігурації, тобто розміру і форми будівлі та розміщення виробничих ресурсів усередині неї.

Є різні типи проектів, або планувань виробництва продукції.

Залежно від характеру переробної підсистеми застосовують три основні типи планувань: пропорційно-функціональну схему, лінійну, або поточну схему, і фіксоване позиційне планування.

Доцільна переважно придрібносерійному виробництві, коли окремі вироби або споживачі послуги переходять з однієї ділянки на іншу залежно від конкретних вимог.

Лінійне, або поточне планування.

Виробничі ресурси розміщуються у вигляді послідовності робочих місць згідно з тими операціями, які необхідні для випуску готової продукції Фіксоване позиційне планування.

Вироби чи споживач зафіксовані, до місця роботи в міру потреби подаються різні виробничі ресурси. Це планування має тимчасовий характер до завершення роботи над проектом.

Характеристика етапів проектування підприємства:

Етап планування. Зміст виконуваних завдань

Перший етап Проектувальник збирає дані, інформацію про схему планування операційного процесу, що буде розміщений на підприємстві, про завдання щодо продуктивності та асортименту продукції, дані про майданчик, його конфігурацію, розмір, про планування поверхів, висоту перекриттів, про будівельні норми та інші нормативні акти техніки безпеки, охорони, захисту навколишнього середовища.

Другий етап Визначаються кількість і типи виробничих ресурсів (наприклад, кількість касових місць у банку для обслуговування очікуваних клієнтів).

Третій етап Визначається площа, необхідна для розміщення робочих місць у кожному підрозділі підприємства.

Четвертий етап Визначається, які з підрозділів розмістити поруч, а які розвести залежно від їх призначення.

П'ятий етап За результатами третього і четвертого етапів розробляється генеральне компонування з визначенням усіх розмірів і місця розташування кожного підрозділу. При цьому часто розробляється кілька можливих варіантів Шостий етап Чітко визначається точне місце кожної одиниці обладнання, меблів та інших виробничих ресурсів у кожному підрозділі та на робочому місці. Цю роботу виконують за допомогою комп'ютерної техніки.

Проектування робіт охоплює точне визначення змісту кожного виду роботи в організації та побічно - порядок розподілу роботи в ній. Важливими моментами є:

1. Створення точних специфікацій, що визначають порядок взаємодії працівників з обладнанням, споживачами чи іншими елементами виробничого середовища.

2. Урахування принципів економічної ефективності та принципів поведінки (робота має відповідати здібностям працівника і можливостям обладнання, вартість розробки не повинна бути надто високою, зміст роботи має відповідати психологічним очікуванням працівника).

3. Урахування переваг та недоліків спеціалізації праці. переваги спеціалізації:

* дає змогу скоротити підготовку працівників;

* поліпшує рівень професійного вміння на кожному робочому місці;

* дає змогу відокремити від виробничих завдань ті, які не потребують кваліфікованої праці, а можуть бути виконані кваліфікованими працівниками з меншою оплатою праці.

недоліки спеціалізації:

* зменшення гнучкості при зміні виробничих завдань;

* зниження почуття задоволення роботою;

* зростання втоми від монотонності тощо.

4. Застосування принципів соціотехнічного підходу, а саме:

* робота має бути досить напруженою і містити елементи різноманітності;

* необхідно, щоб на роботі можна було навчатися й продовжувати свою освіту;

* необхідність відзначення при добре виконаній роботі;

* необхідність реалізації певної залежності між результатами праці і соціальним станом особи;

* необхідність поєднання характеру роботи з бажаним майбутнім тощо.

5. Забезпечення нормування праці, яке полягає у визначенні часу, необхідного для виконання тієї чи іншої роботи. Очікуваний час виконання роботи називається нормою часу, або нормою.

Норма часу вказується як час, витрачений на одиницю продукції, або як кількість продукції, виробленої упродовж певного періоду часу. Норми часу дають змогу планувати роботу персоналу, обладнання та оцінювати працю робітників, зайнятих в операційному процесі.

6. Управління поточним функціонуванням операційної системи

Управління матеріально-технічним забезпеченням

Раціональна організація матеріально-технічного забезпечення (МТЗ) визначає рівень використання засобів виробництва, зростання продуктивності праці, зменшення собівартості продукції, підвищення прибутку та рентабельності. Забезпечення операційної системи матеріальними ресурсами є початковою ланкою операційного процесу, а збут готової продукції - завершальною. Матеріально-технічне забезпечення - це процес забезпечення підприємства всіма видами матеріально-технічних ресурсів у визначені строки та в обсягах, необхідних для нормальної виробничо-господарської діяльності. Процес МТЗ повинен здійснюватися з мінімальними транспортно-складськими витратами та найдоцільнішим використанням цих ресурсів.

Сучасними формами МТЗ є транзитна і складська.

При транзитній формі підприємство отримує матеріали, сировину, обладнання, напівфабрикати безпосередньо від підприємств виробників, постачальників. Використання цієї форми забезпечення економічно виправдане тоді, коли потрібна кількість матеріальних ресурсів дорівнює транзитній нормі або перевищує її. При складській формі забезпечення необхідні матеріальні ресурси підприємство отримує із баз та складів організацій. Така форма постачання матеріальних ресурсів є доцільною для матеріалів і сировини, які використовуються у невеликих кількостях. У наш час широко застосовуються й інші форми МТЗ підприємства через:

* товарно-сировинні біржі;

* аукціони-конкурси;

* оптові закупівлі;

* регулярні закупівлі дрібними партіями;

* закупівлі за необхідністю тощо.

Ту чи іншу форму забезпечення матеріально-технічними ресурсами підприємство обирає, виходячи із особливостей ресурсу, тривалості його отримання, кількості продукції, якості та ціни ресурсів й інших факторів. Забезпечення матеріальними ресурсами підприємства здійснюється відділом МТЗ. Його функціями є:

1. Планування потреби підприємства у матеріально-технічних ресурсах.

2. Складання заявок на потрібні матеріально-технічні ресурси.

3. Здійснення всієї оперативної діяльності з реалізації планів забезпечення.

4. Прийом, розміщення, зберігання та відпуск ресурсів підрозділам підприємства.

5. Визначення спільно з планово-економічним, технічним та фінансовим відділами підприємства обґрунтованих норм запасів матеріально-технічних ресурсів і доведення цих норм до працівників складів; регулювання обсягу запасів та контроль за їх станом.

6. Участь у розробці організаційно-технічних заходів з економії ресурсів та заміни дефіцитної сировини на менш дефіцитну.

7. Організація контролю за використанням матеріальних ресурсів підрозділами підприємства.

8. Проведення оперативного обліку матеріально-технічних ресурсів на підприємстві.

Організаційна структура відділу МТЗ залежить від типу операційної системи та розміру підприємства. На невеликих підприємствах функції забезпечення матеріально-технічними ресурсами виконують окремі працівники або групи працівників. На середніх і великих підприємствах ці функції здійснюють відділи матеріально-технічного забезпечення. На більшості підприємств служба забезпечення матеріально-технічними ресурсами представлена відділом (департаментом) МТЗ. До його складу можуть входити: планово-економічна група; матеріальні групи за видами матеріалів; диспетчерська група; матеріальні склади. Потреба у матеріально-технічних ресурсах на підприємстві визначається за допомогою сучасних методик і методів. Вибір необхідної методики чи методу залежить від профілю підприємства, виду продукції, що випускається, наявності і видів складів на підприємстві, системи контролю за станом запасів.

Оперативне управління операційним процесом

Оперативне управління є частиною загальної системи менеджменту і спрямоване на вирішення комплексу завдань, пов'язаних із контролем, обліком і регулюванням процесу проведення робіт відповідно до запланованих показників. Оперативні плани складаються на основі річних і квартальних планів у розрізі місячних, тижнево- (декадно-), добових і навіть внут- рішньозмінних інтервалів часу. На рівні підприємства оперативне управління здійснюється для вирішення принципових питань стосовно зняття, заміни запущеної у виробництво продукції, забезпечення зовнішніх постачань складників для виробів, використання внутрішніх матеріальних, трудових і фінансових ресурсів.

Для оперативного управління характерна сувора регламентація виконання робіт у часі з кожної позиції виробничої програми і номенклатурно-календарного плану залежно від фактичної ситуації.

Оперативне управління здійснюється на основі безупинного контролю і регулювання перебігу операційного процесу. Це досягається завдяки виконанню таких умов:

* чіткий розподіл робіт на короткі періоди часу (декада, тиждень, доба, зміна);

* чітка регламентація технологічного процесу;

* чітка організація збору, обробки й аналізу інформації про перебіг операційного процесу;

* повсякденний аналіз і управління ситуацією в кожній ланці підприємства;

* своєчасне прийняття рішень і організація роботи з попередження порушень під час операційного процесу чи швидкого його відновлення в разі відхилень.

Мета оперативного управління полягає у постійному підтриманні стійкості функціонування операційної системи для ефективного досягнення запланованих результатів. Це потребує створення визначених технічних, організаційних і економічних умов та передумов, що сприяли б підтриманню працездатності і стійкості системи загалом.

У системі оперативного управління виділяють кілька фаз: планування, облік, контроль, аналіз і регулювання. Останні чотири фази можна об'єднати у функцію диспетчеризації.

Однією з основних функцій оперативного управління є планування. Оперативне планування конкретизує і забезпечує виконання завдань, встановлених поточним планом. При цьому уточнюються обсяг і номенклатура продукції, яка виготовляється у заданий період. Для кожного підрозділу встановлюються місячні, декадні, тижневі графіки, виробничі програми.

Завдання оперативного контролю - зіставлення фактичних параметрів технології і продукції, даних про хід виробництва з нормативними показниками.

Оперативний контроль реалізується на основі інформації, яку отримуємо в результаті оперативного обліку, що забезпечує своєчасне, повне та вірогідне відображення процесу виконання операцій у кожному підрозділі підприємства.

Основним завданням оперативного обліку є отримання інформації про результати роботи підрозділів упродовж визначеного періоду. Реалізація цього завдання за умови своєчасності надходження, повноти і вірогідності інформації, що враховується, може бути здійснена шляхом створення комплексної автоматизованої системи оперативного обліку на підприємстві.

Ця система повинна відповідати таким вимогам:

* мати високу оперативність зі збору й обробки інформації;

* виключати дублювання в роботі кожної ланки системи;

* забезпечувати попередню обробку інформації у пунктах її збору;

* виключити передачу в інформаційно-обчислювальний центр підприємства надлишкової інформації;

* забезпечувати можливість синтезування отриманої інформації;

* виключити або звести до мінімуму ручну працю при заповненні облікової документації;

* фіксувати час роботи і простої устаткування;

* контролювати вихід устаткування в ремонт і з ремонту;

* визначити витрати електроенергії, палива, води, паливно-мастильних матеріалів.

Оперативний аналіз призначений для своєчасної оцінки змін операційного процесу. Об'єктами аналізу можуть бути робота обладнання і робітників, стан запасів матеріалів, незавершеного виробництва тощо. У результаті аналізу виявляються причини відхилення процесу виробництва від запланованого, пропонуються організаційно-технічні заходи з їх ліквідації.

Завершальним етапом оперативного управління є регулювання перебігу операційного процесу на основі результатів контролю і аналізу.

Організація диспетчеризації виробництва продукції

Диспетчеризація - особлива форма управління, що передбачає виокремлення в окрему централізовану службу функцій оперативного управління і відповідну цій формі сукупність методів і технічних засобів управління.

Функції диспетчерської служби випливають із сутності оперативного диспетчерського управління і можуть бути представлені за етапами управлінського циклу:

* збір, передача, обробка й аналіз оперативної інформації про виконання планових робіт, що надходить від організацій і підрозділів, а також про допущені відхилення від графіків робіт;

* участь у розгляді тижнево-добових графіків виконання робіт, постачань матеріалів, роботи механізмів і транспорту;

* контроль над виконанням тижнево-добових графіків усіма структурними підрозділами, зовнішніми постачальниками й іншими учасниками виробництва;

* оперативне регулювання операційного процесу, координація робіт, вирішення поточних питань, передача виконавцям оперативних розпоряджень керівництва;

* проведення щоденних диспетчерських нарад;

* підготовка рапорту керівництву про виконання змінно- і тижнево-добових графіків.

Служба головного диспетчера здійснює такі функції:

* контроль виконання виробничої програми з основних видів виробів і за стадіями виробничого процесу;

* вживання заходів попередження перебоїв у виробничому процесі;

* облік і аналіз внутрішньозмінних простоїв устаткування;

* облік і контроль забезпечення робочих місць усім необхідним.

Крім того, диспетчерська служба бере участь в оперативних нарадах, контролює диспетчерські служби підвідомчих підрозділів, координує дії виробничих підрозділів в аварійних ситуаціях тощо.

До складу системи диспетчеризації входять:

* мережа диспетчерських пунктів;

* диспетчерський персонал;

* оперативно-диспетчерська інформація і документація;

* комплекс технічних засобів зв'язку й інших пристроїв, що забезпечують збір, збереження, передачу, обробку і відображення оперативно-диспетчерської інформації.

Склад і кількість диспетчерського персоналу визначаються штатним розкладом згідно з установленою кількістю адміністративно- управлінського апарату. Диспетчерський персонал організації складається з головного (старшого) диспетчера, змінних диспетчерів і чергових операторів.

Головний диспетчер відповідає за чітке виконання функцій диспетчерської служби і повинен віддавати оперативне розпорядження керівникам і диспетчерському персоналу підвідомчих підрозділів, а також організаціям-виконавцям і вимагати виконання своїх розпоряджень, робити запити необхідної інформації від кожного з учасників виробництва і вимагати її своєчасного представлення, перерозподіляти матеріально-технічні ресурси для забезпечення виконання робіт.

Коло діяльності змінних диспетчерів організації визначається графіком і вказівками головного диспетчера і полягає головно у зборі, обробці і передачі оперативної інформації, контролюванні виконання графіків і заявок, підготовці матеріалів для нарад.

Оператор диспетчерського пункту підпорядкований змінному (черговому) диспетчеру. Оператор приймає і передає оперативну інформацію, заповнює облікові документи і виконує інші допоміжні роботи за вказівками диспетчера. Сучасна диспетчерська служба повинна мати відповідне оснащення засобами зв'язку, комп'ютерною технікою, технічними засобами, без яких вона втрачає свою основну якість - оперативність.

Управління матеріальними запасами

Управління запасами - це група функцій управління, що підтримують повний цикл потоку матеріалів від закупівлі та внутрішнього контролю за перетворенням матеріальних запасів на готовий продукт і контролю у процесі здачі на склад, доставки та споживання продукту.

Мета створення запасів - це створення певного буфера між послідовними поставками матеріалів і виключення необхідності безперервних поставок. Види запасів. Є три основні види запасів: готової продукції; вихідних матеріалів (виробничі запаси); запаси незавершеного виробництва. Утворення запасів готової продукції викликане тим, що вона не може бути відразу відправлена споживачам. В умовах ринкових відносин ці запаси можуть мати роль регулятора ринкового попиту і ціни на продукцію підприємства. Управління цими запасами здійснюються службою маркетингу.

До виробничих запасів належать матеріали, що надійшли на підприємство, але ще не піддані переробці. Ці запаси зазвичай зберігаються на складах служби постачання та у невеликих кількостях на робочих місцях. Головна причина утворення запасів - періодичність надходження матеріалів і періодичність потреби в певному виді ресурсів на виробництві. Під сировиною та матеріалами розуміють усі закуплені товари, які стають складовою продукції, що випускається.

Під запасами незавершеного виробництва розуміють матеріали, що перебувають на проміжних стадіях виробничого процесу підприємства. Вони зазнають технологічної переробки, у результаті чого поступово змінюються їх властивості, зростає вартість і з'являються нові види продукції.

На проміжних стадіях виробництва з'являються напівфабрикати - продукти, обробка яких уже почалася, але ще не завершена у циклі виробництва. Функції матеріальних запасів. Запаси виконують кілька важливих функцій, які підвищують гнучкість в управлінні фірмою: накопичення; захисту ціни від зміни цін та інфляції; управління витратами за допомогою використання дисконту, що залежить від величини замовлення.

Функція накопичення. Якщо постачальники фірми організують постачання нерегулярно, то запаси вхідних матеріалів слід накопичувати у певних межах, щоб захистити підприємство від несподіванок. Усередині самої фірми виробничі процеси можуть мати відхилення від запланованого. Якщо ці процеси несинхронізовані, то запаси, звичайно, накопичують окремо для кожного процесу. Функція захисту від інфляції. Запаси можуть бути захистом проти зміни цін та інфляції. Розміщуючи готівку у банку, фірма може отримати додаткові кошти. З іншого боку, цінність запасу здатна зрости швидше, ніж гроші, покладені у банк. Таким чином, запаси виступають інвестиціями при відповідній оцінці ризику.

Функція управління витратами за допомогою використання дисконту. Більшість постачальників пропонують знижки (дисконти) при великих замовленнях. Закупівля великих кількостей матеріальних ресурсів на пільгових умовах, звичайно, може зменшити вартість вироблених продуктів. Однак необхідно врахувати вартість витрат на їх збереження. Збільшуючи інвестиції в запаси, підприємство змушене обмежувати грошові вкладення за іншими напрямами, що також підтверджує необхідність економічного обґрунтування прийнятих рішень із мінімізації запасів і ефективного управління ними.

Витрати на матеріальні запаси. Приймаючи рішення про вибір обсягу товарно-матеріального запасу, необхідно враховувати такі витрати:

* витрати на збереження;

* витрати на освоєння нової продукції;

* витрати, пов'язані з пусконалагоджувальними роботами при зміні продукції;

* витрати, пов'язані з розміщенням замовлень;

* витрати, пов'язані з браком запасу (дефіцитом).

Витрати на збереження включають витрати на складське устаткування і приміщення, обробку, страховку, а також витрати, пов'язані з дрібними крадіжками, псуванням, старінням, знецінюванням, податками.

Витрати на освоєння нової продукції. Виготовлення кожного виду продукту пов'язане з придбанням необхідних матеріалів, комплексів устаткування, заповненням необхідної документації, вилученням попереднього запасу матеріалів. Витрати, пов'язані з пусконалагоджувальними роботами при зміні продукції. Якби з переходом від одного продукту до іншого не були пов'язані жодні витрати, продукція вироблялася б дрібними партіями, що б дало змогу зменшити рівні запасів. Витрати, пов'язані з розміщенням замовлень. Ці витрати належать до управлінських і канцелярських витрат, пов'язаних із підготовкою замовлення до продажу чи виробництва. Витрати на розміщення замовлень включають облік наявної кількості продукції чи матеріалів, визначення необхідного обсягу замовлення і документальне розміщення замовлень. У суму витрат на розміщення замовлень включаються витрати, пов'язані з відстеженням виконання замовлень.

Витрати, пов'язані з браком запасу. Коли запас певної продукції чи матеріалу вичерпується, замовлення на продукцію і матеріал очікує, поки запас буде поповнений або повинне бути скасоване. Є визначений компроміс між витратами на підтримання належного рівня запасу і втратами, що є наслідком вичерпання запасу. У цьому разі іноді вдається досягти розумного балансу, оскільки часто неможливо оцінити упущений прибуток, наслідки втрати клієнтів і обсяг штрафів за несвоєчасне виконання умов контракту.

5. Системи управління запасами

Управління запасами має два основних аспекти. Перший стосується рівня обслуговування споживачів, тобто забезпечення здатності виробляти потрібну продукцію у достатній кількості, у потрібний час і у потрібному місці. Другий аспект пов'язаний із витратами на підтримання запасів.

Основна мета управління запасами - досягти задовільного обслуговування споживачів, утримуючи витрати на підтримку запасів у розумних межах. Керівник повинен збалансувати рівень матеріальних запасів. При цьому необхідно правильно визначити терміни, обсяги замовлень та моделі управління запасами. Основна особливість, що визначає метод планування і контролю запасів, - характер попиту на ці запаси. Він може бути залежним чи незалежним. Залежний попит мають матеріали, сировина, вузли, агрегати, складники, які використовуються у виробництві кінцевого продукту. Незалежний попит має готова продукція. При управлінні запасами важливо враховувати, що вони істотно відрізняються з погляду грошових вкладень, потенційного прибутку, обсягу можливого збитку від браку запасів. Тому розподіляти зусилля з управління запасами необхідно відповідно до їх відносної важливості.

...